Cover Image

Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси

Стаття присвячена одному з аспектів творчої діяльності відомого київського архітектора академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Хоча він не брав безпосередньої участі в архітектурних конкурсах, в його творчості знайшов відбиток цей вид архітектурної діяльності. Непряма участь В. Ніколаєва у київ...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Праці Центру пам’яткознавства
Date:2012
Main Author: Мокроусова, О.Г.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2012
Subjects:
Архітектурна та містобудівна спадщина
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80876
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси / О.Г. Мокроусова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 107-135. — Бібліогр.: 73 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859935019037884416
author Мокроусова, О.Г.
author_facet Мокроусова, О.Г.
citation_txt Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси / О.Г. Мокроусова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 107-135. — Бібліогр.: 73 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Праці Центру пам’яткознавства
description Стаття присвячена одному з аспектів творчої діяльності відомого київського архітектора академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Хоча він не брав безпосередньої участі в архітектурних конкурсах, в його творчості знайшов відбиток цей вид архітектурної діяльності. Непряма участь В. Ніколаєва у київських конкурсах розглядається в широкому історичному контексті конкурсного проектування ХІХ – початку ХХ ст. в цілому. В дослідженні на підставі аналізу ділового листування простежуються особливості проектування та будівництва епохи, розкриваються складні психологічні стосунки архітекторів та замовників будівництва. В основу роботи покладені архівні та бібліографічні дослідження. В науковий обіг вводяться нові факти та документи, що раніше не друкувалися. Статья посвящена одному из аспектов творческой деятельности известного киевского архитектора, академика архитектуры Владимира Николаева. Хотя он не брал непосредственного участия в архитектурных конкурсах, в его творчестве нашел отпечаток этот вид архитектурной деятельности. Непрямое участие В. Николаева в киевских конкурсах рассматривается в широком историческом контексте конкурсного проектирования ХІХ – начала ХХ в. в целом. В исследовании, на основании анализа деловой переписки, прослеживаются особенности проектирования и строительства эпохи, раскрываются сложные психологические отношения архитекторов и заказчиков строительства. В основу работы положены архивные и библиографические исследования, в научный оборот вводятся новые факты и ранее не публиковавшиеся документы. The article is about one of the aspects of the Kyiv famous architect Vladimir Nikolayev, the academician of architecture career. Though he did not participate the architecture contests personally his career had an imprint of that kind of activity. The indirect participating Kyiv contests by V. Nikolayev is examined in the wide historical contexts of the contest projecting of XIX – beginning XX century. In the research based on the analysis of V. Nikolayev’s business correspondence there are the peculiarities of projecting and building and the complicated psychological relationships of architects and customers. In the base of the article there is the archive and bibliographic research. In the science circulation there are the new facts and paper which were not published before.
first_indexed 2025-12-07T16:09:47Z
format Article
fulltext 107Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 Джерела та література 1. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII вв. – М., 1967. – С. 82–83. 2. Ситий Ю. Обстеження будинку Кочубея в Батурині // Матеріали міжнародної науково-практич- ної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». – Ніжин, 2006. – С. 163–173. 3. Васюта О. Дослідження біля будинку В. Кочубея // Матеріали міжнародної науково-практич- ної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». – Ніжин, 2006. – С. 21–28. Сытый Ю.Н, Дмитриенко С.В. Реконструкция внешнего вида усадьбы В. Кочубея на Чорной речке Во время реставрации дома В. Кочубея на Чорной речке в Батурине были обследованы стены и проведены охранные археологические раскопки во время проведения благоустрой- ства территории. Сделанные наблюдения позволяют сделать выводы относительно состояния дома и возможной застройки усадьбы. Ключевые слова: усадьба, застройка, ХVІІ–ХVІІІ вв., В. Кочубей. Sytyi Yu.M., Dmitrienko S.V. The reconstruction of the appearance of V. Kochubey home- stead on Chorna river During the restoration of the V. Kochubey house on Chorna river in Baturin were screened walls and during the landscaping were conducted excavations. These observations allow us to make con- clusions about the status of the house and the possible development of the homestead. Key words: homestead, building, 17–18 centuries, V. Kochubey. Подано до друку: 24.10.2012 р. УДК 72.092+929(477-25) О.Г. МОКРОУСОВА Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси Стаття присвячена одному з аспектів творчої діяльності відомого київського архітектора академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Хоча він не брав безпосередньої участі в архі- тектурних конкурсах, в його творчості знайшов відбиток цей вид архітектурної діяльності. Непряма участь В. Ніколаєва у київських конкурсах розглядається в широкому історичному контексті конкурсного проектування ХІХ – початку ХХ ст. в цілому. В дослідженні на під- ставі аналізу ділового листування простежуються особливості проектування та будівництва епохи, розкриваються складні психологічні стосунки архітекторів та замовників будівництва. В основу роботи покладені архівні та бібліографічні дослідження. В науковий обіг вводяться нові факти та документи, що раніше не друкувалися. Ключові слова: архітектурний конкурс, архітектурна діяльність, Володимир Ніколаєв, за- будова Києва ХІХ – початку ХХ ст. Конкурсне проектування на протязі ХІХ – початку ХХ ст. було одним із найважливіших видів архітектурної діяльності в Російській імперії. В резуль- таті реалізації конкурсних проектів у всіх крупних містах держави з’являлися 108 ISSN 2078-0133 визначні об’єкти. В Києві більшість з них стали в наш час пам’ятками архітек- тури національного значення. Але проблема архітектурних конкурсів у Києві досліджена недостатньо як у цілому, так і в окремих аспектах. Так, майже не вивчалася роль творчих змагань у біографіях окремих київських архітекторів [1]. Частково це пояснюється обмеженістю джерельної бази, фрагментарністю документів, які б розкривали «творчу кухню» кожного митця, його взаємовід- носини з колегами, замовниками, начальством тощо. Але виявлені архівні мате- ріали, пов’язані з темою конкурсів, дають змогу розкрити місце цього виду про- ектування у творчості багатьох відомих митців, в т.ч. і Володимира Ніколаєва, одного з найзнаменитіших творців Києва. Відразу підкреслимо, що безпосеред- ню участь у конкурсах він не брав, але мав певне відношення до багатьох із них. У Росії організацією архітектурних змагань займалися Імператорська Академія мистецтв і два архітектурні товариства: Московське (засноване в 1867 р.), та Петербурзьке товариство архітекторів (1870 р). З часу заснування цих товариств і цілеспрямованої роботи їхніх членів конкурсна справа набу- ла значного розвитку. Ініціаторами конкурсів могли виступати як різноманітні урядові заклади (в т.ч. навчальні), органи місцевого самоврядування; так і при- ватні особи. Як правило, замовники зверталися до архітектурних товариств за фаховою допомогою в розробці програми змагання й оцінюванні його резуль- татів – до журі входили кращі митці своєї епохи. Київські організатори кон- курсів, здебільшого, співпрацювали з Петербурзьким товариством. Існувало два типи конкурсів – загальний (відкритий) та іменний (закритий). У другому випадку особисто запрошувалися відомі архітектори, які, незалежно від оцін- ки роботи, отримували достойну оплату (гонорар). Оголошення про конкур- си, їхні програми й аналіз проектів уміщувалися на сторінках головного архі- тектурного видання Російської імперії, офіційному журналі Петербурзького товариства архітекторів – «Зодчому», та у щотижневому додатку до нього – «Неделя строителя», у віснику «Строитель», у «Ежегоднике общества архитек- торов-художников» і «Архитектурно-художественном еженедельнике» (видан- ня Імператорського Товариства архітекторів-художників), а також у пресі тих міст, де передбачалося будівництво. В разі проведення закритих конкурсів, публічна інформація про них майже не з’являлася. Незважаючи на багаторічну практику архітектурних змагань в ХІХ ст., «Правила для архитектурных конкурсов» були опубліковані лише в 1883 р.[2], після майже 10-річної підготовки. Протягом наступних років вони широко обго- ворювалися на шпальтах архітектурних видань і на архітектурних з’їздах (яких упродовж цього часу відбулося чотири); порівнювалися з правилами інших країн тощо. Уточнені правила були затверджені Петербурзьким товариством 109Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 архітекторів у 1895 р. і також друкувалися в наступні роки [3]. 1899 р. свої влас- ні правила оприлюднило Московське архітектурне товариство – вони майже не відрізнялися від попередніх. В основу діючих правил було покладено 3 фунда- ментальні положення: успіх конкурсу залежить від правильної та ясної програ- ми, компетентності й чесності журі та від відповідної матеріальної винагороди конкурсантів. Товариства архітекторів докладали багато зусиль для правиль- ної організації конкурсів, оскільки саме професіонали були найбільш зацікавле- ні в цьому. «Пришлось не только выработать правила, но и приучить публику и даже архитекторов относиться с доверием к делу конкурса» [4]. Але, незважа- ючи на юридичне й естетичне виховання аудиторії силами провідних архітек- торів часу, конкурси часто опинялися під вогнем критики. Майже в кожному номері «Зодчего» (а це більше 500 випусків із 1872 р.) зустрічаємо скарги, поле- мічні матеріали, гнівні листи ображених учасників і невдоволених замовників. Значну частину змагань з точки зору кінцевого результату можна вважа- ти невдалими – кількість реалізованих споруд була в рази меншою, ніж запро- ектованих. Конкурсні проекти, що часто самі собою мали художню цінність, збагачували лише «паперову архітектуру». Але вони, безперечно, відігравали важливу роль у розвитку архітектури, будили думку й уяву митців. Більшість конкурсів проводилися для будівництва публічних споруд, тому істотно не впливали на комерційне житлове домобудівництво. Втім, привертали увагу суспільства до проблеми архітектурної естетики та сприяли розвитку худож- нього смаку. Громадськість досить чітко усвідомлювала, що зовнішній вигляд будинків є важливим показником культури. Отже, враховуючи цілу низку проблем, пов’язаних із конкурсами, став- лення архітекторів до цієї теми було дуже різним. І це не є дивним, оскіль- ки коло архітекторів і будівельників Російської імперії не було однорідним. Проектувальники відрізнялися як за рівнем фахової освіти, так і за талантом та працездатністю. Перші ролі в конкурсах у Санкт-Петербурзі та Москві віді- гравали провідні столичні митці. В інших містах імперії частіше у змаганнях брали участь місцеві автори. Хоча для проектування значних громадських об’єктів архітектори з Санкт-Петербургу та Москви охоче їхали до провінції. Небажання багатьох архітекторів змагатися з колегами можна легко пояс- нити тим, що сама ідея конкурсного проектування несла в собі численні недо- ліки. Чимало творців узагалі вважали конкурси помилкою. Поширеною була точка зору, що на конкурсах більше шансів мають архітектори з широкою практикою, які співпрацюють з цілим штатом помічників. Обычно считают, что конкурс возбуждает наилучшие творческие усилия; но мы думаем, что по многим причинам это сомнительное предположение. Когда человека 110 ISSN 2078-0133 отрывают от работы, от которой зависит его насущный хлеб, чтобы пуститься в то, что для него является простой спекуляцией … то способен ли он вложить свое самое лучшее в это спекулятивное предприятие? [5]. Аналізуючи численні російські конкурси, зокрема, київські, пересвідчуємо- ся, що перевага дійсно часто належала архітектору з великим досвідом. З іншо- го боку, хто, як не забезпечений вже матеріально творець міг дозволити собі відволікатися від заробітку. Академік архітектури, один із найвідоміших творців свого часу, Віктор Шретер, не нехтував цим видом проектування, навіть пропагував свої позиції в пресі. Головну причину невдалих конкурсів він убачав у тому, що в змаган- нях «принципиально не принимают участия наши корифеи искусства. Они сто- ронятся, считают состязание с молодыми … силами для себя унизительным, а очутиться в ряду непремированных, или премированных за ними – позорным». [6]. В. Шретер вважав, що тренуватися в конкурсах корисно й для досвідчено- го спеціаліста, що митці мають працювати на користь мистецтва та замовника і не боятися випробовувати своє щастя. Він не погоджувався, що метри відби- вають хліб у молодих. Хоча його колега, єреванський губернський архітектор Мірзоєв, пропонував корифеям архітектури брати участь у змаганнях безко- штовно, так би мовити, поза конкурсом, заради мистецтва. Участие в конкурсах таких сил, как В.А. Шретер, не может не охлаждать очень и очень многих, и надо быть черезчур молодым или убежденным в своих силах, чтобы рискнуть вступить с ними в борьбу. Таким обезпеченным корифеям, как гг. В.А. Шретер и И.С. Китнер – даже преступ- но не работать на пользу искусства, но при других условиях, чем то делается теперь [7]. Архітектори-початківці та, навіть, студенти старших курсів активно брали участь у змаганнях, не дуже побоюючись конкуренції метрів. По-перше, їх влаштовували і не дуже великі премії, а по-друге – це ставало непоганою архі- тектурною школою й давало змогу «пробитися в люди» (так розпочав свою кар’єру Павло Альошин. Але студенти не мали достатнього досвіду для безпо- середнього ведення робіт, отже будівництво доручалося архітектору-практику. При цьому досвідчений автор не мав права переробляти проект кардинально: «возводимое здание должно сохранить характер премированного проэкта» [8]. Найчастіше в джерелах зустрічаємо нарікання на низьку оплату робіт. Перша премія, як правило, становила 1000–1500 рублів, що дорівнювало, між іншим, річному заробітку середнього чиновника. Але організатори змагань могли включати в програму такі складні вимоги або таку деталізацію ескізів, що витрачений час не відповідав встановленим винагородам. «В большинстве слу- чаев общая сумма конкурса настолько мала, что совершенно не обеспечивает задаваемой работы, если ее исполнить добросовестно, а тем более с выгодой для 111Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 себя» [9]. Часто замовники вдавалися до хитрощів – не видавали перші премії взагалі, щоб платити менше грошей, мотивуючи це недотриманням програми. Невипадково історик мистецтв В. Стасов ще в 1888 р. безапеляційно стверджу- вав: «Лучшие европейские художники уже более на это не ловятся, и объявляйте хоть тысячи конкурсов – на них всегда пойдут либо очень молодые, начинаю- щие художники, либо те, кого крайняя материальная нужда толкнет силой на конкурс. Никакой художник с репутацией уже не идет нынче на конкурсы» [10]. Не дивно, що архітектори почали висувати свої рекомендації щодо обов’язкової відповідальності закладів і осіб, які оголошують архітектурні конкурси [11]. В статті «К вопросу о преобразовании архитектурных конкур- сов» з’являється характерна фраза-лозунг: «Соревнование художественных сил – должно остаться; эксплоатация и напрасная трата сил – должна исчез- нуть» [12]. А цивільний інженер А. Монтаг навіть запропонував бойкотувати ті конкурси, що не мають відповідної кваліфікованої підготовки та сприятли- вих для архітекторів умов [13]. До самого процесу обрання кращих робіт також виникало чимало претен- зій. Звичайно, в оцінці творчості не може бути абсолютних критеріїв, а смаки людей навіть одного кола значно різняться. Естетичний же розрив між про- вінцією та столицею був ще більшим. Відтак, архітекторам, беручи участь в конкурсах, доводилося «считаться с безотчетными антипатиями судьи … Обыкновенно жюри составляют люди, хорошо известные в архитектурном мире. По их собственным работам можно судить о их тенденциях, и ловкий конкурент предпочтет отказаться в своей работе от индивидуальности, если взамен ея может дать нечто, отвечающее вкусам судей» [14]. Про тенденційність смаків як суддів, так і замовників свідчить те, що пре- мійовані конкурсні проекти часто ігнорувалися взагалі. З одного боку, обра- ні журі пропозиції просто могли не відповідати масштабам провінційних міст і конкретним умовам, потребували значних витрат. З іншого – смаки місце- вої влади перемагали професійні погляди. Це призводило до того, що інко- ли будівництво велося за проектами, взагалі категорично відхиленими суд- дями. Так, наприклад, сталося в Києві з будівництвом Публічної бібліотеки (сучасна Національна парламентська бібліотека). Або після всіх конкурсних етапів міська влада складала отримані «шедеври» під сукно та просто замов- ляла новий проект якомусь місцевому архітектору. (Так, наприклад, було з Контрактовим будинком на однойменній площі). Підсумовуючи проблему, можемо погодитися з автором початку ХХ ст.: «Конкурсы не редко превраща- ются в какую-то недостойную игру, даже маску [15]. На початку ХХ ст. в Києві мешкало півмільйона жителів і працювало близько 70 архітекторів-художників, цивільних і військових інженерів, техні- 112 ISSN 2078-0133 ків-будівничих. Якщо ж включити в підрахунки все ХІХ ст., то кількість мит- ців збільшиться приблизно до 120. Бодай 15 % авторів від цієї кількості були учасниками архітектурних змагань. Більшу частину конкурсних проектів для Києва розробили столичні архітектори – в цілому кількість учасників із Санкт- Петербургу та інших міст перевищувала місцеві сили. Нагадаємо, що більшість київських архітекторів були випускниками Петербурзького інституту цивіль- них інженерів (зі званням «цивільний інженер»), а також Імператорської акаде- мії мистецтв (зі званням «архітектора-художника»), тобто належали до петер- бурзької архітектурної школи. Імена таких відомих київських митців як А. Геккер, М. Казанський, М. Горденін, М. Яскевич, Є. Єрмаков, Г. Шлейфер, М. Клуг, В. Безсмертний, Ф. Олтаржевський, М. Бобрусов, В. Осьмак тощо ми взагалі не зустрічаємо серед конкурентів. Для частини київських авторів участь у конкурсах була епі- зодичною (М. Іконников, М. Самонов, В. Сичугов, О. Кривошеєв, Я. Кривцов, О. Вербицький, І. Беляєв, І. Зекцер, І. Ніколаєв, М. Реутов, З. Журавський, В. Ейснер). Участь у кількох змаганнях здебільшого брали П. Голландський, Е. Брадтман, П. Альошин, О. Кобелєв. Останній, за нашими підрахунками, засвідчився у 7 конкурсах (усі іменні) – найбільша кількість серед київських архітекторів. Знаменитий В. Городецький, ім’я якого стоїть поруч із кількома видатними київськими будівлям (Миколаївського костьолу, Міського музею) був причетний лише до переробки й утілення в життя конкурсних проектів свої колег, хоча і взяв участь у двох змаганнях (указаного музею та Контори держав- ного банку). Крім загальних проблем конкурсної творчості та ставлення до них професіоналів, їх бажання чи небажання змагатися з колегами пояснювалося ще цілим комплексом особистих причин, у кожного автора вони були різними. Найбільш плідні київські митці А. Краусс і В. Ніколаєв жодного разу не взяли участі в конкурсах, хоча й перебували на різних полюсах архітектурного простору Києва. Причини були різні. Технік-будівничий Андрій Кіндратович Краусс, очевидно, не мав відповідної освіти, щоб змагатися з випускниками Петербурзького інституту цивільних інженерів та Академії мистецтв. Він не обіймав ніяких офіційних посад, працював виключно над приватними замов- леннями. Ймовірно, весь його життєвий шлях був спрямований лише на заро- біток грошей, особливо на початку кар’єри. Проблеми розвитку архітектури, підняття її художнього рівня, його, мабуть, не цікавили. А.К. Краусс розробив свої власні, так би мовити, «типові проекти» (вони в архівних справах часто схожі як близнюки) і будував за ними у величезній кількості. Володимир Миколайович Ніколаєв (1847–1911), уродженець Царського Села, випускник Петербурзької Академії мистецтв, близько 40 років жив і пра- 113Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 цював в Києві. Академік архітектури з 1892 р., він 15 років обіймав посаду київського місько- го архітектора (1873–1887), і майже 25 років був київським єпархіальним архітектором (1875– 1898), певний час – також архітектором Києво- Печерської лаври (1893–1899). Талановитий представник архітектури доби історизму та модерну, він працював у різних стильових напрямах відповідно до типу і жанру конкрет- ної споруди та вимог замовника. За образним висловом його сучасника журналіста С. Ярона, «він побудував ціле нове місто» – Київ другої половини ХІХ ст., настільки великим був твор- чий доробок В. Ніколаєва. Гадаємо, такий метр архітектури не бачив необхідності конкурува- ти з молодими колегами. На відміну він своїх більш іменитих колег, зокрема В. Шретера. Але, займаючи офіційні посади, в т.ч. гласного Київської міської думи (1881–1910), він брав участь у розгляді та погодженні конкурсних проек- тів. Наприклад, як гласний міської думи був делегований до складу конкурс- них комісій, що розглядали проекти сходів до колони Магдебурзького права (1908 р.), Контрактового будинку (1911 р.) тощо. В 1909 р. разом із професором Адріаном Праховим розробляв програму міжнародного конкурсу на створення пам’ятника імператору Олександру ІІ (Європейська площа). Здається, єдиною згадкою про можливу участь В. Ніколаєва у конкур- сі, стало повідомлення в пресі, про те, що до іменного конкурсу на кращий ескізний проект Київського політехнічного інституту у 1900 р. запросили 9 архітекторів – 7 петербурзьких (В. Шретера, А. фон-Гогена, В. Цейндлера, Л. Бенуа, О. Померанцева, Г. Грімма, І. Кітнера) та 2 київських – О. Кобелєва та В. Ніколаєва. Останніх рекомендувало Київське відділення Російського техніч- ного товариства. При цьому В. Ніколаєв був обраний першим, а О. Кобелєв став лише кандидатом на участь в іменному конкурсі [16]. Але невдовзі, в березні 1898 р., В. Ніколаєв від запрошення відмовився, мотивуючи це станом здоров’я. Академик архитектуры В. Н. Николаев, избранный Киевским отделением Импе- раторского русского технического общества в число участников конкурса по состав- лению проекта политехнического института для г. Киева, вследствие серьёзной и про- должительной болезни, должен был прекратить свой труд по сказанному проекту и отказаться от участия в конкурсе, о чём сын его известил г. директора департамента торговли и мануфактур В.И. Ковалевського [17]. Портрет В.М.Ніколаєва – учасника 3-го з’їзду архітекторів у Санкт-Петербурзі. 1903 р. 114 ISSN 2078-0133 Відтак, Олександр Кобелєв розробив свій проект, який, хоча і на став пер- шим, але завоював престижну другу премію. Важливою була також роль Володимира Ніколаєва як архітектора та відпові- дального за будівельний нагляд під час установлення кількох київських монумен- тів, у т.ч. й одного конкурсного. В 1880-х роках архітектор головував у Комісії зі спорудження пам’ятника імператору Миколі І у сквері напроти Університету Св. Володимира. В 1886 р. відбувся перший конкурс на кращий проект. П’ять проектів, надісланих із Петербургу, після їх розгляду Товариством архітекторів були виставлені в Києві у залі Міської думи з 1 червня 1887 р. На екстреному засіданні думи 2 липня гласні розглянули надіслані зі столиці проекти. Серед гласних обізнаним у справі був лише архітектор В. Ніколаєв, який і давав пояснення. Коли гласний Фабріциус поцікавився, хто має зроби- ти вибір між надісланими проектами – міська дума чи Петербурзьке товари- ство архітекторів, на розгляді якого проекти вже перебували, В. Ніколаєв пояс- нив: «Обществу архитекторов предоставлено было только право присуждать премии, а дума может по своему усмотрению выбрать из присланных моделей ту, какую она предпочтет». В результаті обговорення питання «Дума решила – составить комиссию под председательством Николаева из техников и гласных Гудим-Левковича, Афанасьева и Кибальчича, предоставить комисси право приглашать в свои заседания худож- ников, как сведующих лиц» [18]. У 1887 р. справу до кінця не дове- ли і за два роки – в 1889 р. – Київська міська влада вирішили провести дру- гий конкурс. Але тоді В. Ніколаєв відмовився від очолювання Комісії з будівництва пам’ятника, пореко- мендувавши замість себе А. Гудим- Левковича «как душою преданного этому делу» [19]. Другий конкурс, у якому взяли участь 24 митці, відбувся наприкінці 1890 р. В березні 1891 р. кращим був визнаний проект під девізом «Охота пуще неволи» академіка скуль- птури М.А. Чижова (він же пере- міг і в першому конкурсі). 9 серп- ня 1891 р. комітет зі спорудження Скульптурний макет пам’ятника Миколі І. Скульптор М.Чижов 115Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 пам’ятника розглянув виконані архітекто- ром В. Ніколаєвим акварельні малюнки з моделі роботи М.А. Чижова «и постановил просить г. начальника губернии представить рисунки на Высочайшее утверждение» [20]. Архітектурна складова пам’ятника також належала академіку В.М. Ніколаєву, який у 1892 р. особисто виконав креслен- ня постаменту. Цю роботу В. Ніколаєв як важливу для своєї творчої біографії згадав у «Обзоре деятельности за 20 лет с 1872-го по 1892 год», що був поданий до Ради Імператорської Академії мистецтв: «В про- шлом 1891 году я избран строителем памят- ника Императору Николаю 1, сооружаемого в Киеве по проекту Академика М.А. Чижова, получившего первую премию на конкур- се, бывшем в Академии художеств». [21] Незважаючи на статус В. Ніколаєва в Києві, в одному з популярних російських журналів («Нива») ім’я найвідомішого київського архі- тектора помилково вказано «В. Ніконов» [22] У ЦДАМЛМ України збереглася архівна справа, що містить докладні схеми розклад- ки гранітних брил для постаменту, підписані Володимиром Ніколаєвим. Креслення кож- ного каменю із зазначенням його розмірів на 23 листах зроблені на ватмані тушшю та гуашшю і підписані архітектором [23]. Може здатися дивним, що згадані матеріали відклалися в особистому фонді Павла Альошина, який не мав жодного відношення до пам’ятника Миколі І. Але це зовсім не випадково. Архітектор цікавився творчістю своїх колег, збирав графічні матеріали, листу- вався з їхніми нащадками. В дружньому листі Макса Міхельсона до «дорогого Паши» від 29.04.1916 р. читаємо: «Адрес Сычуговой, Титульний лист креслень п’єдесталу пам’ятника Миколі І. 1892 р. Архітектор В.Ніколаєв Розкладка каменів п’єдесталу пам’ятника Миколі І. 1892 р. Архітектор В.Ніколаєв 116 ISSN 2078-0133 Олимпиады Викторовны, Б. Подвальная, 6. Я у нея сегодня был и она охотно согласилась сообщить Тебе интересующие Тебя сведения. Напиши ей, что Тебе главным образом хочется знать. У нас кроме Тебе известной библиотеки и доку- ментов ничего нет. Постараюсь Тебе эти рисунки раздобыть у наследников» [24]. З родиною ж Володимира Ніколаєва, зокрема з його сином архітектором Іполітом, П. Альошин та його батько Федот Олександрович мали тісні бага- торічні стосунки. Отже, і в листі від І.В. Ніколаєва до Павла Федотовича мова йде про креслення, що на той час, у 1916 р. вже становили історичну цінність: «В чертежах отца брат разыскал кое-что из старинных работ; кажется, есть и Беретти; я еще не видел их, а брат уехал на месяц из Киева. К твоему при- езду в Киев что-нибудь уже будет». [25] Сам Павло Альошин того ж 1916 р. (він готував тоді фундаментальну статтю про родину архітекторів для жур- налу «Архитектурно-художественный еженедельник») пише кілька листів до Олександра Олександровича Беретті. В одному з них, датованому 15 берез- ня, читаємо: «Чертежи и всякия рисунки А.В. и В.И. Беретти, какие Вы имее- те, я с особенной благодарностью принял бы для хранения у себя, опубликовав их немедленно в виде целаго полного собрания работ Беретти … Я постоян- но живу в Петрограде, где и сохраняется коллекция работ А.В. и В.И. Беретти 1 Ставлення Павла Альошина до архітекторів Беретті, його наукові розвідки про їх творчість потребують окремого поглибленого дослідження, яке готується автором даного дослідження до публікації. Розріз п’єдесталу пам’ятника Миколі І. 1892 р. Архітектор В.Ніколаєв 117Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 в составе моей крупной библиотеки (в состав ее вошла и библиотека киевска- го академика Николаева)» [26]. Бібліотеку Беретті особисто продала Альошину вдова академіка Ніколаєва – Марія Костянтинівна ще в 1912 р. Збереглася її розписка про отримання за бібліотеку за каталогом, три бібліотечних шафи та креслення 5500 рублів чотирма векселями, які були сплачені Альошиним своє- часно [27]. В. Ніколаєв отримав ці унікальні матеріали в 1895 р. після смерті Олександра Беретті від його сина Олександра Олександровича [28]. Свою біблі- отеку із зібранням креслень П. Альошин перевіз у 1918 р. до Києва і піклував- ся про її зберігання та поповнення. Шафи В. Ніколаєва також багато років стоя- ли у квартирах Павла Федотовича. На жаль, не всі матеріали дійшли до нашого часу. Але завдяки інтересу В. Ніколаєва та П. Альошина до минулого архітек- тури і творчості свої старших колег, збереглися унікальні архівні матеріали, які доступні для сучасних дослідників архітектури Києва. З 1899 р. В.М. Ніколаєв керував будівництвом київського Міського театру (сучасний Національний академічний театр опери та балету), що створювався в результаті проведення міжнародного конкурсу. Разом із веденням будівни- цтва, В. Ніколаєву доводилося й дещо коригувати креслення та постійно відби- ватися від запитів гласних міської думи щодо термінів закінчення робіт – вони дійсно дуже затягувалися. Голова комісії з будівництва театру М. Казанський і В. Ніколаєв були змушені видати розписку – обіцяли, що театр буде зданий до 1 вересня 1901 р., хоча роботи затягувалися не з їхньої вини [29]. Оскільки будівництво театру виявилося досить скандальним, ще багато років після його завершення працювала ревізійна комісія гласних думи. Ревізори намагалися встановити, чи були здійснені перевитрати за кошторисами. Тож, В. Ніколаєву також довелося готувати звіти для комісії, яка дійсно виявила багато фінансо- вих порушень. Справу закрили лише в 1912 р., не довівши провину ані підряд- чиків, ані архітекторів. Сьогодні важко сказати, чи був Володимир Ніколаєв особисто винен у деяких порушеннях, але його роль у такому складному будів- ництві важко переоцінити, навіть якщо він десь і помилявся. Ще на етапі проектування Володимир Миколайович як авторитетна в Києві людина відіграв позитивну роль у долі майбутнього будівництва. У 1896 р. він разом із цивільним інженером Г.П. Шлейфером і військовим інженером М.С. Хітрово був делегований Київською міською думою до складу конкурс- ної комісії Імператорського Петербурзького товариства архітекторів [30]. Як один із експертів думи він зробив доповідь про конкурс в архітектурному відді- лі Київського відділення Імператорського технічного товариства, «причем осо- бенно подробно остановился на премированных проектах» [31]. Не випадково, в його некролозі читаємо: «Советами и знаниями покойного городское управле- 118 ISSN 2078-0133 ние и учреждения всегда пользовались при сооружении крупных зданий» [32]. Нагадаємо, що в міжнародному конкурсі 1896 року переміг проект столичного метра В. Шретера. Але київські замовники для економії коштів вирішили буду- вати без детальної розробки проекту, лише за ескізними кресленнями. На щастя, серед гласних Київської міської думи знайшлися люди, що розумілися на будів- ництві, і переможець конкурсу продовжив працювати над складним об’єктом. Мабуть, в цьому випадку В. Шретера «врятувала» його посада – архітектора Імператорських театрів, а також всеросійське визнання. Але на київську владу, безумовно, вплинули й доводи міського архітектора В.Ніколаєва, який пояснив всю складність будівництва за ескізами. При сооружении зданий, стоющих несколько сот тысяч, нельзя довольство- ваться имеющимися литографическими копиями … необходимо иметь детальные разработанные чертежи и рисунки, не только всех главных частей здания, но каждо- го пояска и наличника. Только при этом условии – может получиться здание, стоящее во в всех отношениях не ниже, например, Одесского и многих других заграничных театров … единственным правильным способом для решения всех вышеуказанных вопросов является приглашение автора конкурсного проекта В.А. Шретера, профес- сора архитектуры и главного архитектора Императорских театров, который многие годы изучал вопрос о постройке театра и предложивший свой труд за крайне умерен- ное вознаграждение, ничтожное по сравнению с общей суммой затраты. Огромная опытность и знание театрального дела гарантируют в получении сооружения, достой- ного трудов и средств, затраченных на него … Все это … нисколько не умалит заслуг местного строителя и гласных членов комисии, но гарантирует в том, что проект теа- тра не будет искажен и нам не придется краснеть за сооружение, исполненное нашей думой на рубеже двух столетий [33]. Наступний епізод із творчої біографії В.М. Ніколаєва, гадаємо, найбільш неприємний для метра архітектури, пов’язаний з післяконкурсним доопрацю- ванням проекту. Цього разу досвідчений архітектор мусив поступитися більш молодому та креативному митцю. В 1900 р. на одній із центральних вулиць Києва з’явилася одна з кращих будівель доби історизму – Музей Товариства старожит- ностей і мистецтв. 1896 р. для його проектування був проведений відкритий кон- курс. Незважаючи на певну недоопрацьованність його умов і критики програ- ми з боку професіоналів, знайшлося чимало охочих взяти участь у змаганні не тільки зі столиці, але й з Одеси, Миколаєва, Севастополя, була навіть заявка з Баку. Серед архітекторів, що брали участь у змаганні можна назвати А. Мінкуса, Д. Юзефовича, М. Розетті, Кучинського, М. Дмітрієва, М. Крамського, Вейзена, М. Шуцмана, М. Андрєєва, О. Померанцева тощо. До складу журі ввійшли відо- мі київські архітектори та діячі культури – Г. Шлейфер, В. Розен, Я. Кривцов, А. Прахов, В. Безсмертний, Б. Ханенко, Г. Антоновський, В. Антонович. У засіданні Комітету зі створення музею 18 червня 1896 р. комісія зупини- 119Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 лася на трьох проектах – «Киевлянам» (М.С. Шуцман з Москви), «Авось» (Е.П. Брадтман), «К сроку» (І.В. Ніколаєв). Два останні автори – вже досвідчені на той час київські архітектори, а Ніколаєв-молодший був навіть міським архі- тектором (1893–1917). Едуард Брадтман запропонував дещо еклектичну будів- лю, в якій простежуються риси ренесансу, класицизму, ампіру. Іполит Ніколаєв представив головний фасад у формах класицизму з елементами ренесансу, увагу акцентував на бічних частинах. Оскільки жоден з проектів ідеальним не був, було вирішено розробити новий проект і програму. Але Б. Ханенко запро- сив до проектування відомого російського архітектора з Москви – Олександра Никаноровича Померанцева. Його проект у класичному стилі з великою кіль- кістю монументальної скульптури в екстер’єрі й інтер’єрі оцінив сам імператор [34]. Утім, робота О. Померанцева виявилася занадто дорогою для Києва. На третьому етапі розробки проекту, 8 квітня 1897 р. замовники запро- сили до другого, закритого, конкурсу групу архітекторів: В.В. Городецького, Я.В. Кривцова, барона Г.В. Розена, П.С. Бойцова, І.В. Ніколаєва, Е.П. Брадтмана. Термін подання робіт був призначений дуже стислий – до 10 трав- ня 1897 р. На обговоренні конкурсних матеріалів у травні 1897 р. більшість членів журі, до речі, крім архітекторів В. Ніколаєва та Г. Шлейфера, відда- ли перевагу роботі під девізом «В короткий срок». Її автором виявився мос- ковський архітектор Петро Самойлович Бойцов. Листування архітектора з Богданом Ханенком – ініціатором створення та будівництва музею – свідчить, що П. Бойцов був усунений від роботи через якісь інтриги київських архітек- торів. У одному з його недатованих листів до Б. Ханенка читаємо: В письме том (в Париже), а также и теперь, при всем Вашем ко мне расположении и добром желании, а также со стороны председателя общества, я с большим сожале- нием решил отказаться от работы проекта. Главная причина подобному решению слу- жит то, что дело видно обставлено большими интригами, это подтвердили мне тоже ге- нерал-губернатор и графиня Мусина-Пушкина, при такой постановке, дорогой Борис Иванович работать положительно невозможно. При всем этом труд по составлению проэкта будет очень большой, а между про- чим некоторыя члены комитета всегда будут иметь возможность делать постановле- ния о разных изменениях, что повлечет к бесконечным переделкам и задержке дела. Очень и очень благодарю Вас глубоко уважающий и всегда готовый к Вам П. Бойцов [35]. У пресі ж цей епізод делікатно пояснили тим, що «благодаря особеннос- тям грунта отведенного участка, придется призвести в проекте г. Бойцова некоторые изменения [36]. Київські події повторили схожий московський епізод. У квітні 1897 р. в Москві відбувся конкурс на проектування «Музея изящных искусств». Серед 15 учасників були П. Бойцов і М. Шуцман. Золоту медаль отримав проект 120 ISSN 2078-0133 П. Бойцова у грецькому стилі, що був обумовлений конкурсним завданням. Будівельні ж роботи доручили досвідченому архітектору Р. Клейну – П. Бойцов просто не мав відповідної освіти. Маючи лише диплом рисувальника, він у 1890 р. подав до Академії мистецтв низку своїх кращих проектів і просив про надання йому звання академіка архітектури. Але отримав відмову, отже офі- ційних державних замовлень виконувати не міг. Це не могло не вплинути й на київську його роботу. Отже, 6 липня 1897 р. П. Бойцов відмовився від подальшої роботи в Києві, й детальну розробку проекту та підготовку креслень доручили В. Ніколаєву, члену правління Товариства старожитностей та мистецтв і Будівельної комісії зі спорудження музею. В принципі це не суперечило умовам конкурсу: орга- нізаційний комітет має право обрати частини премійованих і непремійованих проектів, а детальну розробку доручити або автору, або будь-якій іншій обра- ній особі. Така практика була вельми поширеною, хоча викликала справедли- ві заперечення. Архітектурні кола наполягали на необхідності повної участі конкурсантів-переможців у будівництві. З іншого боку, представники провін- ційних міст слушно критикували заїжджих столичних майстрів: ті не відвіду- ють міста для проектування і не враховують місцеві робочі сили та матеріали. Протягом кількох місяців В. Ніколаєв доопрацьовував проект, і у верес- ні 1897 р. Будівельна комісія Губернського правління його погодила [37]. 21 вересня 1897 р. відбулися закладини музею і на пам’ятній металевій дошці, покладеній під фундамент, вказано ім’я В. Ніколаєва. 6 жовтня 1897 р. В. Ніколаєв направив замовникам листа наступного змісту: Вследствие отказа арх. Бойцова от разработки проэкта музея согласно замечани- ям Правления в заседании 22 июля по просьбе его членов я принял на себя испол- нить проэкт для представления на утверждение и по замечаниям, сделанным Прав- лением. В виду краткости времени, т.е. проект должен был быть окончен к сентябрю, я принял условия, предложенныя архитектору Бойцову по протоколу Правления от 24 июня 1897 г. Проект был исполнен мною к сроку, был одобрен Правлением и пред- ставлен на утверждение Губернского строительного отделения и был им утвержден 15 сентября, что дало возможность исполнить желание произвести закладку в сентя- бре. В заседании Правления 19 сентября проэкт был одобрен для закладки. 21 сентя- бря закладка состоялась. В настоящее время, представляя смету на постройку здания, которая при обработке детально правлением может быть сокращена, я прошу счи- тать мой гонорар не по сметному исчислению, а как предполагалось архитектору Бой- цову, т.е. 1 % с 200.000, и не считаю сумму следующую по таксе за составление сметы. Затем дальнейшую разработку фасада и планово согласно указаниям и заклю- чениям Правления и личный труд по руководству постройкой здания с технической ответственностью имею честь предложить Правлению безплатно, как один из учреди- телей и бывшего Общества Поощрения Художеств, и ныне действующего Общества. 121Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 То, что я состою членом Правления не может служить препятствием к принятию мною обязанностей производителя работ, т.к. по Строительному Уставу каждый про- изводитель работ есть непременный член Комитета заведующего постройкой [38]. На 6 листопада було призначення засідання будівельного комітету, на якому В. Ніколаєв не міг бути присутнім, оскільки того ж дня відбувалося оста- точне засідання Комітету з будівництва Володимирського собору, закінчен- ням спорудження якого він також займався. Але архітектор в листі до графині М.М. Мусіної-Пушкіної пообіцяв: «проект, исполненный согласно постановле- нию Правления мною будет прислан к заседанию. Смета еще не окончена, но могу сказать, что при сокращении плана стоимость здания уменшиться. Смета может бать окончена недели через две». У постскриптумі до листа автор про- екту подає деякі уточнення: «По уклону местности к переулку и двору образо- валось, кроме главных двух этажей, еще два этажа, в них я поместил библиоте- ку с особым входом с переулка и зал заседаний и общих собраний Общества, а в самом нижнем квартиры для служащих. Все эти помещения покрываются несгораемыми потолками» [39]. Утім, уже 30 грудня 1897 р. всі проектувальні роботи та будівельний нагляд були покладені на Володислава Городецького, учасника другого іменного кон- курсу. За тиждень перед тим, 24 грудня, вже знаючи, вочевидь, про своє усунення від подальшої роботи, В. Ніколаєв відмовився увійти до складу будівельної комі- сії зі спорудження музею, оформивши відмову формально та ввічливо: «Узнав 23 декабря при чтении протокола заседания Правления, бывшаго 6 ноября с.г., что я нахожусь в числе избранных в строииельную комиссию по построй- те Музея, не находя для себя возможным принять эту обязанность, имею честь покорнейше просить не считать меня в составе означенной Комиссии» [40]. Дослідник Д.В. Малаков припустив свого часу, що Ніколаєв був усуне- ний від робіт тому, що відійшов від ескізу П. Бойцова, який мав бути покла- дений в основу робочого проекту. Але навіщо тоді було затверджувати проект В. Ніколаєва в будівельному відділенні, чому не відмовилися від нього одра- зу? На думку М. Кальницького, В.Городецький переміг як прибічник більш масштабного, але поетапного будівництва. Дійсно, Правління Товариства ста- рожитностей та мистецтв, розраховуючи на суму у 200 тис. руб. і прислуха- ючись до думки архітектора, вирішило не припиняти роботи, що розпочалися до остаточного завершення проектування, а «согласно утвержденным планам архитектора Городецкого, сдать с подряда сооружение вчерне здания Музея, с щекатуркой фасадов и с отделкой двух боковых по фасаду зал.»[41] Як би не було, можна стверджувати, що не матеріальний бік справи при- мусив відмовитися від послуг В. Ніколаєва – В. Городецький за проектування, 122 ISSN 2078-0133 виконання робочих крес- лень, складання кошторису та ведення нагляду в люто- му 1901 р. отримав 8600 руб., тобто 4,3 % від ого- лошеного кошторису [42], тоді як академік архітекту- ри був готовий працювати за суму в 4 рази меншу. Тут доречно буде зга- дати, що Володимир Миколайович стояв біля витоків самої ідеї утворення музею. Він ще в 1891 р. був головою комісії, утвореною для розробки проекту худож- ньо-промислового музею. В грудні цього року він подав доповідь про результа- ти своєї роботи на цій посаді. Ним були направлені запити до установ і осіб, які могли бути корисні справі. Київське Імператорське технічне това- риство розробило програму технічного відділу музею. Во время поездки в Пе- тербург, недавно совер- шенной В.Н.Николаевым, бывший президент Импе- раторской Академии Ху- дожеств граф Бобринский обещал передать киевскому музею некоторыя части своих коллекций. Киевский коллекционер В.В.Тарнавский выразил согласие поместить свои редкости в музее … Доклад г.Николаева передан будет на обсуждение думы [43]. Як бачимо, роль В. Ніколаєва на первісному організаційному етапі була досить значною. Безумовно, він використовував особисті стосунки и контак- ти для залучення якомога більшого кола осіб до створення музею. На цьому Проект Київського музею Товариства старожитностей і мистецтв по вул. М.Грушевського, 6. Бічний фасад з боку вул. М.Грушев- ського. 1897 р. Архітектор В.Ніколаєв. Не реалізований Проект Київського музею Товариства старожитностей і мистецтв по вул. М.Грушевського, 6. Розріз. 1897 р. Архітектор В.Ніколаєв. Не реалізований 123Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 фоні відмова від його про- екту була для В.Ніколаєва ще неприємнішою. Вважається, що взявши за основу проект П. Бой- цова, В. Городецький доо- працював його, додав- ши ще два поверхи (напів- підвальний й підвальний). Але як ми бачимо з наве- деного листа до Мусіної- Пушкіної, ці два поверхи з’явилися вже у варіанті В. Ніколаєва. На головному фасаді ескізного проекту Городецького з фон- дів Національного художнього музею виконаний підпис: «Проектировал архи- тектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль 1898 года». Ім’я В.М. Ніколаєва не згадується. Втім, цей напис уже відсутній і на кресленнях, що їх подав 8 травня 1898 р. Б.І. Ханенко на затвердження губернської будівельної комісії [44]. В архівній справі цієї комісії відклалися креслення і В. Ніколаєва, і В. Городецького, хоча від проекту першого зберігся лише бічний фасад – уздовж сучасної вул. Грушевського. Креслення головного фасаду зберігається у Науково-допоміжному фонді Національного художнього музею України. Тож, порівняти обидві роботи повністю немає можливості. Варіант В. Городецького мав більш парадний, репрезентативний вигляд, але робота В. Ніколаєва з мону- ментальними корами, що підтримують портик головного входу, здається навіть більш стилістично витриманою. Проект Ніколаєва також підписаний із поси- ланням на П. Бойцова – «по эскизу архитектора Бойцова». До речі, конкурсний проект П. Бойцова у повному обсязі не зберігся – відсутні якраз фасади [45]. Достеменно не відомо, що саме пропонував московський автор. Вважаємо, що В. Ніколаєв зберіг риси його проекту, а молодий і амбітний В. Городецький, навпаки, вніс значні зміни у первісний ескіз. В результаті такої багаторівневої творчої комбінації ідей й задумів Київ отримав видатну памятку архітектури. У січні 1900 р. В. Городецький додатково розробив креслення прибудови з боку сучасного Музейного провулку, в якій планувалося розмістити художньо- промислову школу. Але грошей на це розширене будівництво не вистачило [46]. На цьому останньому етапі проектування до роботи був залучений ще один автор – цивільний інженер Павло Іванович Голландський, який серед сотень інших киян також був дійсним членом Київського товариства ста- Проект Київського музею Товариства старожитностей і мистецтв по вул. М.Грушевського, 6. Бічний фасад з боку вул. М.Грушевського. 1897 р. Архітектор В.Городецький. Реалізований 124 ISSN 2078-0133 рожитностей і мистецтв. П. Голландський у 1901 р. розробив проекти граніт- них сходів, що вели на майданчик перед музеєм, та підпірних кам’яних стін. А в 1903 р. займався пере- робкою світлового ліхтаря в будівлі музею з боку роз- ташованого вище приват- ного будинку [47]. У 1912 р. у підпірній стіні вирішили влаштувати магазини, про- ект цього перепланування також виконав Павло Іванович. Тоді ж він розробив проект прибудови ще одних сходів і аванзалу до музею [48]. Співпраця В. Ніколаєва з Київською конторою Державного банку на вул. Інститутській була обмежена доконкурсним періодом. Багато десятиліть кон- тора банку займала двоповерховий будинок, зведений у 1841 р. в ампірному стилі. В 1890-х роках з’явилася нагальна потреба в розширенні банківських приміщень. 17 липня 1891 р. управляючий конторою А.Н. Аносов запросив В. Ніколаєва провести огляд старого будинку. Архітектор виявив низку серйоз- них недоліків, зокрема, занадто тісні робочі приміщення. Правління Контори вирішило розширити площу операційних залів шляхом прибудови об’єму між головним корпусом і флігелем. Восени 1892 р. це проектування доручили архі- тектору В. Ніколаєву. Невдовзі він надав замовнику ескіз і приблизний кошто- рис на 60–75 тис. руб. Але вже на цьому етапі було вирішено вести нове будів- ництво замість розширення старого об’єму. В засіданні Правління Контори від 15 лютого 1896 р. постановили для розробки ескізів «в виду особой слож- ности дела и важности его … пригласить одновременно двух архитекторов гг. Николаева и Шлейфера и им обоим поручить совместно его составление» [49]. Відтак, планувався свого роду закритий міні-конкурс. Утім, відомостей про участь в роботі Г.П. Шлейфера немає. Скоріш за все, він відмовився від пропозиції. 10 червня 1896 р. В. Ніколаєв подав управляючому Київською конторою Державного банку Г. Афанасьєву ескізні креслення з супроводжуючим лис- том: «Посылаю эскиз в карандаше и покорнейше прошу рассмотреть его, по раз- мерам все теперь соответствует заметкам. Квартиру управляющего и квартиру экзекутора думаю поместить в здании. Переход под залом не делал. Для прислуги Київський музей Товариства старожитностей і мистецтв по вул. М.Грушевського, 6. Фото поч. ХХ ст. 125Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 места будет очень достаточ- но, это разработаю. Вход в сберегательную кассу будет из под ворот. По разсмотре- нии потрудитесь прислать для окончания и исправле- ния, если что укажете» [50]. Збереглися плани поверхів до згаданого ескізного про- екту, один з яких підписаний академіком В. Ніколаєвим. Після різних уточнень проект направили для затвердження до Санкт- Петербургу. Але лише в 1898 р. остаточно з’ясували, що стара будівля Контори залишається за банком і може використовуватися для житла служ- бовців. З явилася можливість в головному корпусі розмістити лише робочі кім- нати. Отже, первісні планувальні пропозиції, які передбачали в новому будин- ку банку також житло, довелося знову переробляти. 2 травня 1898 р. управляючий Київською конторою Державного банку звернувся до В. Ніколаєва із запрошенням продовжити співпрацю над новою банківською будівлею. Правление Конторы постановило просить Вас принять на себя труд составле- ния помянутых эскизов, но постановление это не было приведено в исполнение по причине Вашей болезни. В настоящее время, узнав с особенным удовольствием о том, что Вы совершен- но оправились от болезни, я имею честь покорнейше просить Вас, Милостивый Государь, не отказать пожаловать в контору за получением составленных ука- заний по настоящему предмету или же уведомить меня, когда Вам могут быть доставлены необходимыя данныя для составления означенных эскизов» [51]. 4 червня 1898 р. В. Ніколаєву видали додаткові вимоги до розташу- вання приміщень в будинку. Проте архітектор не дуже поспішав. 19 серп- ня йому направили чергового листа: «Не имея сведений о том, что сделано Вами по настоящему предмету, позволяю себе обратиться к Вам, Милостивый Государь, с покорнейшею просьбою не отказать уведомить меня, в возможной скорости, когда Вы предполагаете изготовить указанные выше эскизы; если бы Вы почему-либо не признали возможным принять на себя изготовление эскизов, я покорнейше прошу Вас дать мне знать об этом» [52]. Третього листа В. Ніколаєву надіслали 1 вересня 1898 р. Нарешті 18 вересня архітектор відпо- вів Г. Афанасьєву: «Согласно поручению Вашего Превосходительства, мною исполнен эскиз на постройку здания Конторы Государственного Банка в Киеве, Схематичний план І поверху нового будинку Київської контори Державного банку. 1896 р. Архітектор В.Ніколаєв. 126 ISSN 2078-0133 который при сем имею честь предоставить; что же касается до преобразования существующего здания конторы в квартиру управляющего, то я решительно не нахожу возможным сделать распределение квартиры в этом здании с какими бы то ни было удобствами и нахожу, что для устройства квартиры потребует- ся переменить все окна, которые уже ветхие, все печи, почти все балки с пола- ми и потолками, всю крышу постоянно текущую, и т.о. по моему мнению, было бы целесообразным разобрать существующее здание и на его месте построить новое здание, сохранив существующий флигель с квартирами» [53]. У зв’язку з такою точкою зору, в жовтні 1898 р. для експертизи запросили цивільного інженера Павла Івановича Голландського, викладача Київського політехнічного інституту, зайнятого саме в цей час на будівництві комплексу інституту. Він не знайшов стан старого будинку непридатним для перебудо- ви й погодився розробити необхідний проект. Того ж року склав перший ескіз та кошторис, а після деяких зауважень у 1899 р. виконав другий проект, який і був затверджений [54]. Зауважимо, що П. Голландський, який нещодавно переїхав до Києва з Петербургу, того часу мав гостру потребу в грошах, отже не був так принципово налаштований, як В. Ніколаєв. 9 жовтня 1898 р. Г. Афанасьєв отримує чергового стурбованого листа з Петербургу від архітектора Державного банку Романа Голєніщева, який цікавиться ходом проектування нової будівлі. Управляючий Київською кон- торою інформує, що проект вже відправлений до Санкт-Петербургу: «про- медление в составлении эскиза произошло отчасти вследствие того, что архи- тектор Николаев был весною болен плевритом, а отчасти оттого, что у него были другия работы, не позволившие ему посвятить время для составления эскиза. По возвращении из заграницы я дважды обращался к нему с прось- бой ускорить работу, пока наконец 18 сентября получил от него эскиз» [55]. Але в Петербурзі ескізи банку вирішили переробити – за справу узявся сам Р.П. Голєніщев, користуючись попередніми матеріалами В. Ніколаєва. Це було зроблено на прохання Г. Афанасьєва – той побоювався, що якщо ескіз із зауваженнями повернути В. Ніколаєву, то справа знову надовго затягнеть- ся. Кількарічна тяганина з проектуванням і змінами архітекторів завершилася проведенням у 1900 р. закритого конкурсу, в якому Володимир Ніколаєв учас- ті вже не брав. До змагання запросили лише трьох київських архітекторів – О. Кобелєва, П. Голландського та В. Городецького. Перемогла робота першо- го, хоча запропоновані ним фасади частково критикувалися. Ймовірно, саме з цим пов’язано запрошення молодого архітектора О.М. Вербицького до роз- робки головного фасаду банку (точніше, до його доопрацювання). На наступному прикладі – проектуванні Троїцько-Либідської церкви (на вул. Великій Васильківській) [56] – можна простежити як В. Ніколаєву, який не брав 127Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 участь в конкурсі, все-таки довелося змагатися з іншими архітекторами, і врешті- решт програти. Перша дерев’яна церква на цьому місці була побудована в 1856– 1859 роках за проектом П. Спарро. Зі стрімким розвитком місцевості «Нова Будова» та збільшенням чисельності парафії вже у 1880 р. постало питання про розширення храму. Того ж року натоді єпархіальний архітектор В.М. Ніколаєв подав на розгляд губернському церковно-будівному присутствію проект рекон- струкції дерев’яного Троїцького храму. Уточнений варіант проекту, затвердже- ний 28 листопада 1880 р., був реалізований. Але робота Володимира Ніколаєва для цього замовника не закінчилася – він повернувся до неї через 20 років. На межі ХІХ–ХХ ст. територія Нової Будови активно забудовувався, на Великій Васильківській вулиці, що сполучала цей район Києві з центром, із 1901 р. зводився католицький Миколаївський костьол заввишки понад 60 м. І серед православного населення розпочався рух за спорудження нового кам’яного храму Троїцької парафії, який за величчю не поступався б костьо- лу. Для цього утворили громадське парафіяльне попечительство, яке забезпе- чувало організаційний та фінансовий бік справи. У 1902 р. попечительство замовило проект нового храму Євгену Федоровичу Єрмакову, який на той час був єпархіальним архітектором. Ескізні креслен- ня автор представив 30 вересня 1902 р. Його проект усім сподобався, авто- ра, навіть, попросили надати фотографії креслень, щоб виставити їх у дію- чій церкві [57]. Оскільки переважна більшість споруд зодчого була зведена на замовлення церковних установ, він, як правило, надавав превагу т.зв. росій- ському стилю. Нова робо- та не відрізнялася від цієї стилістики. За креслення- ми двоярусна церква увін- чувалася величезною цен- тральною цибулястою банею на потужному бара- бані, який оточували 4 малі цибулясті баньки [58]. Із західного боку до неї при- лучалася п’ятиярусна дзвіниця з видовженим шатром. Проектована висо- та головного об’єму з хрес- Проект Троїцько-Либідської церкви по вул.В.Васильків- ській, 51. Бічний фасад. Архітектор Є.Єрмаков. 1902 р. Взятий до реалізації, будівництво не завершено. 128 ISSN 2078-0133 том центральної бані складала 56,5 м; висота дзвіниці з хрестом – понад 65 м. Храм розраховувався на 1000 осіб. Така пропозиція Є.Ф. Єрмакова цілком задовольняла тих, хто прагнув створити не менш масштабну споруду, ніж католицький костел. Архітектор за свою роботи бажав отримати 3 % від загальної вартості майбутніх робіт, але кошторис тоді ще не був складений, а приблизна вартість будівництва, озвуче- на Є. Єрмаковим на засіданні попечительства, становила 150 тис. руб. Проте кошторисна вартість будівництва зросла до 189 тис. руб. і здалася зависокою. Крім того, замовник вірогідно вирішив, що архітектор навмисно збільшив суму, щоб більше заробити. В лютому 1903 р. Є.Ф. Єрмаков у багатосторінко- вому листі до церковного попечительства докладно пояснив за рахунок чого збільшився кошторис. Не в останню чергу це сталося через бажання замовни- ка отримати окрему дзвіницю замість первісно задуманої дзвониці над вхо- дом. Але аргументація звучала не досить переконливо [59]. Крім того архітек- тор обіцяв, що кошторис складений ним із запасом і під час здачі будівництва з торгів зменшиться на 15 %, отже реальна вартість становитиме 135 тис. руб. Для зменшення фінансового навантаження Є. Єрмаков пропонував розбити будівництво на два етапи – спочатку церкву, а з часом – дзвіницю. Будівництво ж тільки церкви могло коштувати 90–100 тис. руб. Термін виконання крес- лень Є. Єрмаков також трохи затримав через завантаженість іншою роботою. Також він не виконав дослідження ґрунту на ділянці будівництва, хоча огля- нув сусідні ділянки, в т.ч. садибу Троїцького народного будинку. Гадаємо, саме через невдоволення поведінкою архітектора, а не тіль- ки через високу суму робіт, замовники спробували отримати альтернатив- ний проект. Невипадково, в листі обер-прокурору Св. Синоду попечительство багато уваги приділило саме конфлікту з Єрмаковим. Г. Ермаков не пожелал исполнить требований попечительства, несмотря на мно- гие напоминания, наконец был назначен последний срок – 1 мая 1903 г., но и затем же- лание попечительства не было удовлетворено, а потому всякия отношения с ним были прекращены и о возвращении взятых им пятисот рублей было сообщено г.Ермакову, но он и сего требования не исполнил, несмотря на то, что он как служащий по духовно- му ведомству, должен знать, что взятыя им деньги есть церковная собственность [60]. Тут не зовсім зрозумілим є вимога повернути кошти, адже проект попечи- тельство отримало, отже гроші архітектор заробив. На цьому етапі замовники перервали будь-які стосунки з Є. Єрмаковим і звернулися, за старою так би мовити пам’яттю, до академіка архітектури В.М. Ніколаєва. Останній погодився скласти проект без авансу. Наступного 1903 р. він підготував здешевлений варіант, де храм проек- тувався меншим за розмірами, без дзвіниці, завершувався шатровою банею 129Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 з чотирма малими цибу- лястими баньками. Його загальна висота становила трохи більш 40 м [61]. За кошторисом В. Ніколаєва будівництво мало коштува- ти 103653 руб. Після цього попечительство передало обидва проекти на розгляд єпархіального начальства. Проте, керівництво дійшло висновку, що проект Є.Ф. Єрмакова має безпе- речні переваги перед ніко- лаєвським. Окрім того, під- рахували, що в разі його реалізації поетапно, вартість самої церкви без дзвіниці не перевищуватиме вартість всього будівництва за про- ектом В.М. Ніколаєва, який на перший погляд здавався дешевшим. З огляду на це, Київська духовна консис- торія у березні 1904 р. визнала за краще реалізувати проект Є. Єрмакова, дозво- ливши тимчасово спорудити храм без дзвіниці. Остаточне позитивне рішення з цього приводу консисторія ухвалила 23 липня 1904 р., передавши проект на роз- гляд будівного відділення Київського губернського правління. Останнє 10 груд- ня того ж року затвердило цей проект [62]. Таким чином, проект Є.Ф. Єрмакова пройшов усі потрібні погодження. Не виключеним є припущення, що інтереси Є. Єрмакова як єпархіального архітектора лобіювалися його церковним началь- ством – не випадково у скарзі до Синоду влітку 1906 р. написано, що Духовною консисторією все робилося на догоду Є. Єрмакову: «Дело было так налажено, что если бы не было никаких препятствий со стороны Духовной консистории и Архитектора г. Ермакова, то задуманный храм был бы уже построен вчерне» [63]. З інших архівних документів дізнаємося, що консисторія дійсно була неза- доволена самоуправством попечительства у замовленні проекту, відтак хотіла проявити свою владу, нав’язуючи проект свого офіційного архітектора. Отже, в даному випадку бачимо багатобічний конфлікт – як особистий, так і бюрокра- тичний, який не дозволив В. Ніколаєву здійснити будівництво. Проект Троїцько-Либідської церкви по вул.В.Васильківській, 51. Бічний фасад. Архітектор В.Ніколаєв. 1903 р. Не реалізований 130 ISSN 2078-0133 Однак сумніви у замовників залишилися, і вони не поспішали брати до роботи проект Є. Єрмакова, з яким перед тим мали конфлікт. Щоб якось вийти з патової ситуації, в 1905 р. попечительство спробувало оголосити кон- курс, але не отримало на це згоди Консисторії. В указі імператора за квітень 1905 р. попечительство зобов’язали утворити свій виконавчий орган – Тимчасовий будівельний комітет, «для каковой цели препроводить в оное попечительство утвержденный Киевским Губернским Правлением проект церкви, а равно и проект архитектора Николаева» [64]. Отже, знову на ваги були покладені 2 проекти і знову жодний до виконання не взяли. У 1907 р. повернулися до ідеї отримання кращого результату шляхом проведення архітектурного змагання, але цього разу ініціатива йшла зверху. В березні цього року відомство православного сповідання повідомило київ- ському митрополиту Флавіану точку зору з цього питання Будівельного комі- тету господарчого управління при Синоді. Експерти розглянули проекти Є. Єрмакова (1902 р.) та В. Ніколаєва (1903 р.), порівняли як вартість і розмі- ри, так і архітектурні якості. Перший їм сподобався більше, але обидва варіан- ти потребували детальної проробки. На основании изложенного, хотя оба проекта с архитектурной и техничес- кой стороны и могли бы быть одобрены, но мысль учредителей попечительства об объявлении конкурса на составление проекта, соответствующего наличным денежным средствам попечительства и притом обладающим художественными достоинствами, по мнению Комитета, следует признать заслуживающей особен- ного внимания и осуществления [65]. Попечительство майже відразу після отримання листа звернулося в Санкт- Петербург до Товариства архітекторів з проханням оголосити конкурс. Чомусь Товариство швидко не відреагувало. І вже у серпні 1908 р. київські ініціато- ри будівництва храму були готові відмовитися від всеросійського відкрито- го конкурсу, мотивуючи це бажанням якнайшвидше розпочати будівництво. Для цього було вирішено «обратиться за выработкой и составлением нова- го плана и сметы к местным киевским архитекторам, и кто из них окажется более выгодным о цене и более подходящим своими работами, на том и остано- виться» [66]. Простіше кажучи, замовники хотіли провести місцевий закритий конкурс. На цьому етапі проект представив лише інженер В.П. Листовничий (креслення не знайдені). Його ескіз задовольнив вибагливих замовників – «впечатлил как по своему внешнему виду, так и по размерам своим» [67]. І, мабуть, головне – автор погодився на гонорар в 3000 руб. Але Консисторія, до якої подали проект на затвердження, «не нашла в нем значительных преиму- ществ в архитектурно-художественном отношении» [68]. В цей період в газе- 131Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 ті «Киевлянин» з’явилося повідомлення, про те, що нагальне питання будів- ництва нового храму гальмується через архітектурний проект, який має бути вирішений «в чисто русском стиле и отличаться красотой и изяществом» [69]. Замовнику не залишилося нічого іншого, як вдатися до оголошення кон- курсу. Важливо, що офіційно конкурс був оголошений не київською церков- ною парафією, а Святійшим Синодом, що, безперечно, вплинуло на рішен- ня архітекторів цзяти в ньому участь. Поясненням такої уваги вищих органів влади до цього питання є те, що православне духівництво хотіло побудувати храм більший і пишніший за католицький костьол, який домінував над Новою Будовою. (Тим більше, що католикам вдалося справу з отримання проекту завершити досить швидко – за 2 роки, а з Троїцькою церквою все затягнулося на роки саме з технічних, хоча і дуже важливих причин – неможливості обра- ти та погодити проект та знайти спільну мову з архітектором). Нарешті, в 1908 р., за допомогою Петербурзького Товариства архітекто- рів провели всеросійський конкурс проектів Троїцького храму. Його стиліс- тика обмежувалася «руською архітектурою». Вартість будівництва встанов- лювалася до 180 тис. руб. (хоча первісно не виходила за межі 150 тис. руб.). Але архітектори Петербурзького Товариства архітекторів довели, що бажа- ні об’єми храму (які вже збільшили до 2000 осіб) неможливо звести за ці гроші. Отже, погоджуючись на збільшення суми, вийшли на кошторис того ж Є.Ф. Єрмакова, який первісно вважали непридатним. До конкурсного журі у складі Л. Бенуа, О. фон Гогена, Г. Грімма, В. Косякова, О. Щусєва та двох представників від попечительства церкви до 26 січня 1909 р. надійшло 9 проектів, з яких 8 склали петербурзькі архітекто- ри. Першу премію – всього 500 руб.! – отримав проект під девізом «Малюнок брами», автором якого виявився студент Петербурзького інституту цивіль- них інженерів Анатолій Самойлов. Другу премію (300 руб.) присудили проек- ту під девізом «Зелений трикутник» (столичний художник-архітектор Дмитро Андрійович Крижанівський – до речі, єдиний член Петербурзького товариства архітекторів з усіх учасників конкурсу) [70]. І як це часто бувало на конкур- сах – перше місце зовсім не гарантувало автору проекту отримання подальшо- го замовлення. З премійованих робіт замовники найбільше зацікавилися саме тим, що посів друге місце. Попечительство Києво-Либідської Троїцької церкви 25 лютого 1909 р. зазначило: «По тщательном рассмотрении каждого из проек- тов, собрание единогласно признало, что проект храма, составленный худож- ником архитектором г. Крыжановским более других проектов отвечает желани- ям и потребностям прихода, как своим стилем, так и вместимостью, и ценою» [71]. Вкотре перевагу надали більш досвідченому архітектору перед студентом. 132 ISSN 2078-0133 Головною особливістю проекту Д. Крижанівського була прибудована до західного фасаду пірамідальна дзвіниця з шатровим завершенням. Цей еле- мент був характерним для московської середньовічної храмової архітекту- ри та новітніх стилізацій під неї. Багатоярусні об’єми увінчувалися п’ятьма шоломоподібними банями, портал головного входу пишно оздоблювався орнаментом та іконами. Цей варіант за стильністю й оригінальністю дійсно перевершував досить традиційні роботи як В. Ніколаєва, так і Є. Єрмакова. Упродовж 1909–1910 років із Д.А. Крижанівським велися переговори щодо проектування та керівництва будівництвом. За всю роботу автор мав отримати 6000 руб. шістьма виплатами. Це було трохи більше, ніж хотів за свої послуги Є. Єрмаков. Але і цього разу терміни проектування дещо затя- гувалися. Проектні креслення (доповнені і дещо перероблені порівняно з кон- курсним варіантом) були розглянуті та затверджені в губернській будівельній управі лише 19 серпня 1909 р. [72]. 4 листопада Д. Крижанівський звернувся за виплатою йому першої тисячі рублів – як указувалося в договорі. Він ціка- вився станом справ із будівництвом, планував розпочати виконання деталь- них робочих креслень [73]. Очевидно, на цьому етапі замовники й архітектор не дійшли згоди у питанні матеріальної винагороди та процесу будівництва. Зрештою, Троїцькій парафії довелося повернутися до давно затвердже- ного проекту Є.Ф. Єрмакова. 11 вересня 1911 р. відбулася урочиста закладка нової церкви, що мала будуватися саме за проектом майже 10-річної давнини. Невдовзі після цієї події вже тяжко хворий Володимир Ніколаєв помер – це стало- ся 11 листопада. Незадовго перед тим, 4 листопада 1911 р. виповнилося 40 років громадській та архітектур- ній діяльності архітектора. На 13 листопада були запла- новані урочистості… Масштабне будівни- цтво Троїцько-Либідського храму так і не заверши- ли. Недобудована церк- ва без головного куполу та барабану була розібра- на на початку 1930-х років. Конкурсний проект Троїцько-Либідської церкви по вул.В.Васильківській, 51. Головний фасад. Архітектор Д.Крижанівський. 2 премія. 1908 р. Не реалізований 133Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 Лише історія її непростого проектування, в якому значну роль відіграв і Володимир Миколайович Ніколаєв, збереглася в проектних креслення та інших архівних матеріалах. Підсумовуючи непрості професійні стосунки академіка архітектури В. Ніколаєва з конкурсним проектуванням, чітко усвідомлюєш, що конкурси часто були лише проміжним етапом на шляху до створення виразних будівель у міському просторі. Але саме такий етап дозволяв відкоригувати, відточити задуми як замовників будівництва, так і архітекторів, що його здійснювали. І роль багатьох архітекторів, які не проявили себе з різних причин безпосе- редньо в архітектурних змаганнях, виявляється не менш важливою, а часто – навіть провідною у реалізації ідеї будівництва. Не останнє значення в цих про- цесах мали особисті стосунки архітекторів і замовників проектування. Значна частина видатних пам’яток архітектури та містобудування Києва з’являлися саме завдяки напруженим комбінаціям – як суто творчим, так і психологічним. Джерела та література 1. Кілька статей автор присвятив конкурсній творчості Павла Альошина, чий багатий архівний фонд дозволяє досить повно розкрити цю тему. Див.: Мокроусова О.Г. Творчість Павла Альошина крізь призму архітектурних конкурсів // Київська старовина. – 2011. – № 4; Вона ж. Архітектор Павло Альошин: з історії нереалізованих задумів // Матеріали щорічної науково-практичної конференції Музею історії Києва. – К., 2010. – Вип. 10. Про участь у конкурсах В. Городецького частково висвітлена в книзі Д. Малакова (див.: Маликов Д. Архітектор Городецький. – К., 1999). 2. Правила для архитектурных конкурсов // Неделя строителя. – 1883. – № 6. – С. 41–42 3. Правила для архитектурных конкурсов // Строитель. – 1899. – № 4. 4. Несколько слов о конкурсах // Неделя строителя. – 1896. – № 10. – С. 38 5. М.М. Об архитектурных конкурсах // Архитектурно-художественный еженедельник. – 1915. – № 36. – 2 декабря. – С. 424–426 6. Шретер В. Кое что о конкурсах // Неделя строителя. – 1899. – № 25. – 20 июня. – С. 225 7. Мирозев. Письмо в редакцию // Неделя строителя. – 1899. – № 36. – С. 267 8. Архитектурные конкурсы. Доклад профессора В.А. Шретера // Труды 1 съезда русских зодчих в С-Петербурге. 1892 г. – СПб., 1894. – С. 84 9. Старостин В. О конкурсах // Зодчий. – 1905. – № 46. – С. 494–495. 10. А. Я-о. К вопросу о конкурсах // Неделя строителя. – 1888. – № 40. – С. 199 11. [В заседании ХХІ общего собрания…] // Зодчий. – 1905. – № 14. – С. 175. 12. К вопросу о преобразовании архитектурных конкурсов // Зодчий. – 1902. – № 3. – С. 33 13. Монтаг А. Печальныя результаты конкурсов // Зодчий. – 1904. – № 20. – С. 263 14. М.М. Об архитектурных конкурсах // Архитектурно-художественный еженедельник. – 1915. – № 36. – 2 декабря. – С. 424–426 15. Роль Академии в конкурсах // Апполон. – 1913. – № 1. – январь. – С. 55 16. // Киевлянин. – 1897. – № 311. – 10 ноября. – С. 3; К вопросу о Киевском политехническом институте // Киевлянин. – 1898. – № 58. – 27 февраля. – С. 3. 17. // Киевлянин. – 1898. – № 67. – 8 марта. – С.3 Висловлюємо щиру подяку М.Б. Кальницькому за надане джерело. 18. [Экстренное заседание думы…] // Киевлянин. – 1887. – 4 июля. – № 143. – С. 3 19. Державний архів м. Києва (далі – ДАМК), ф. 163, оп. 8, спр. 55, арк. 361 зв. 134 ISSN 2078-0133 20. [В пятницу, 9 августа, Комитет по сооружения пам’ятника Николаю 1] // Киевлянин. – 1891. – 13 августа. – № 176. – С.3. 21. Цит. за: Кальницкий М. Владимир Николаев – академик архитектуры // Теорія та історія архі- тектури і містобудування. Збірник наукових працю Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. – Вип. 5. – К., 2002. – С. 219. 22. Памятник императору Николаю І в Киеве // Нива. – 1896. – № 38. – С. 953 23. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України), ф. 8, оп. 1, спр. 911, арк. 1–27. 24. Там само, спр. 604, арк. 1–2. 25. Там само, арк. 3 зв. Цей лист, як і цитований попередній, зберігається у справі під назвою «Листи П. Альошину від Міхельсонів». Утім, це помилка архіваріуса: лише перший лист писав М. Міхельсон, а другим кореспондентом, як нам вдалося атрибутувати, був саме Іполит Ніколаєв. 26. ЦДАМЛМ України, ф. 8, оп. 1, спр. 534, арк. 3 зв. – 4. 27. Там само, спр. 882, арк. 1. 28. Там само, спр. 557 арк. 1. 29. [Заседание Думы …] // Киевлянин. – 1900. – 7 октярбя. – № 278. – С.4. 30. От Императорского СПб общества архитекторов // Неделя строителя. – 1896. – № 42. – 20 октября. – С. 199. 31. К конкурсу Киевского городского театра // Неделя строителя. – 1897. – № 12–23 марта. – С. 60–61. 32. Владимир Николаевич Николаев. (Некролог) // Киевлянин. – 1911. – № 313. – 12 ноября. – С. 2 33. Мнение гласного архітектора В.Н.Николаева по вопросу о постройте городского театра // Киевлянин. – 1898. – № 73. – 14 марта. – С. 4. 34. Центральний державний історичний архів України в м.Києві (далі – ЦДІАК України), ф. 442, оп. 658, спр. 1, арк. 205. 35. ЦДАМЛМ України, ф. 648, оп. 1, спр. 6, арк. 193–194. 36. Проект киевскаго музея древностей и искусств // Киевская старина. – 1898. – Т. ХLІ. – июнь. – Документы, известия и заметки. – С. 90. 37. Державний архів Київської області (далі – ДАКО), ф. 1, оп. 233, спр. 276, арк. 3–4. 38. ЦДАМЛМ України, ф. 648, оп. 1, спр. 6, арк. 263. 39. Там само, ф. 648, оп. 1, спр. 7, арк. 264–264 зв. 40. Там само, арк. 217. 41. Там само, арк. 220 зв. 42. Там само, спр. 6, арк. 279–280. 43. Художественно-промышленный музей // Киевлянин. – 1891. – 17 декабря. – № 273. 44. ДАКО, ф. 1, оп. 233, спр. 276, арк. 18. 45. Амеліна Л. До історії будівництва міського музею в Києві. Архітектурні проекти 1896–1900 років із науково-допоміжного фонду Національного художнього музею України // Перші читання пам’яті М.Ф. Біляшівського. Матеріали науково конференції 22 червня 2005 року. – К, 2006. – С. 55. 46. Киевский музей // Киевская старина. – 1899. – Т. LXIУ. – январь. – С. 51. 47. ЦДАМЛМ України, ф. 648, оп. 1, спр. 6, арк. 6, 11; спр. 7, арк. 123. 48. Ходатайство Киевского общества древностей и искусств // Киевлянин. – 1912. – № 118. – 29 апреля. – С. 3; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. 28, спр. 1023 49. ДАКО, ф. 1643, оп. 1, спр. 63, арк. 13 зв. 50. Там само, арк. 22. 51. Там само, арк. 57. 52. Там само, арк. 60. 53. Там само, арк. 62. 54. Там само, спр. 88, арк. 8 зв. 55. Там само, ф. 1643, оп. 1, спр. 63, арк. 68. 135Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012 56. Коротко історія проектування нової церкви, збирання коштів на будівництво та її подальша доля в радянські часи подана в нарисі: Ковалинский В. Возвращение Троицкой церкви // Киевские хроники. Книга 1. Юбилеи 2011. События. Персоналии. – К.: Варто, 2012. – С. 179–186. 57. Державний архів міста Києва (далі – ДА м. Києва), ф. 311, оп. 1, спр. 1, арк. 82. 58. ДАКО, ф. 1, оп. 240, спр. 473. 59. ДА м. Києва, ф. 311, оп. 1, спр. 1, арк. 111. 60. Там само, арк. 173. 61. ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 230 62. Там само, ф. 1, оп. 240, спр. 473, арк. 4. 63. ДА м. Києва, ф. 311, оп. 1, спр. 1, арк. 173 зв. 64. Там само, арк. 156–157. 65. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1013, арк. 50–50 зв. 66. Там само, арк. 52 зв. 67. Там само, арк. 54. 68. Там само, арк. 40. 69. К постройке новаго храма во имя св. Троицы // Киевлянин. – 1908. – № 314. – 12 ноября. – С. 3. 70. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1013, арк. 17; Отзыв комиссии судей по конкурсу проектов Киево-Лыбедской церкви г. Києва // Зодчий. – 1909. – № 14. – С. 148. 71. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1013, арк. 21. 72. ДАКО, ф. 1, оп. 245, спр. 355, арк. 1–18. 73. ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 1013, арк. 28–28 зв. Мокроусова Е.Г. Академик Владимир Николаев и киевские архитектурные конкурсы Статья посвящена одному из аспектов творческой деятельности известного киевского ар- хитектора, академика архитектуры Владимира Николаева. Хотя он не брал непосредственного участия в архитектурных конкурсах, в его творчестве нашел отпечаток этот вид архитектурной деятельности. Непрямое участие В. Николаева в киевских конкурсах рассматривается в широ- ком историческом контексте конкурсного проектирования ХІХ – начала ХХ в. в целом. В иссле- довании, на основании анализа деловой переписки, прослеживаются особенности проектирова- ния и строительства эпохи, раскрываются сложные психологические отношения архитекторов и заказчиков строительства. В основу работы положены архивные и библиографические ис- следования, в научный оборот вводятся новые факты и ранее не публиковавшиеся документы. Ключевые слова: архитектурный конкурс, архитектурная деятельность, Владимир Николаев, застройка Киева ХІХ – начала ХХ в. Mokrousova E.G. Academician Volodymyr Nikolayev and architectural competitions in Kyiv The article is about one of the aspects of the Kyiv famous architect Vladimir Nikolayev, the academician of architecture career. Though he did not participate the architecture contests personally his career had an imprint of that kind of activity. The indirect participating Kyiv contests by V. Nikolayev is examined in the wide historical contexts of the contest projecting of XIX – beginning XX century. In the research based on the analysis of V. Nikolayev’s business correspondence there are the peculiarities of projecting and building and the complicated psychological relationships of architects and customers. In the base of the article there is the archive and bibliographic research. In the science circulation there are the new facts and paper which were not published before. Key words: architecture contest, architecture career, Vladimir Nikolayev, Kyiv building of XIX – beginning XX century. Подано до друку: 14.11.2012 р.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80876
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 2078-0133
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T16:09:47Z
publishDate 2012
publisher Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
record_format dspace
spelling Мокроусова, О.Г.
2015-04-27T14:27:05Z
2015-04-27T14:27:05Z
2012
Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси / О.Г. Мокроусова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 107-135. — Бібліогр.: 73 назв. — укр.
2078-0133
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80876
72.092+929(477-25)
Стаття присвячена одному з аспектів творчої діяльності відомого київського архітектора академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Хоча він не брав безпосередньої участі в архітектурних конкурсах, в його творчості знайшов відбиток цей вид архітектурної діяльності. Непряма участь В. Ніколаєва у київських конкурсах розглядається в широкому історичному контексті конкурсного проектування ХІХ – початку ХХ ст. в цілому. В дослідженні на підставі аналізу ділового листування простежуються особливості проектування та будівництва епохи, розкриваються складні психологічні стосунки архітекторів та замовників будівництва. В основу роботи покладені архівні та бібліографічні дослідження. В науковий обіг вводяться нові факти та документи, що раніше не друкувалися.
Статья посвящена одному из аспектов творческой деятельности известного киевского архитектора, академика архитектуры Владимира Николаева. Хотя он не брал непосредственного участия в архитектурных конкурсах, в его творчестве нашел отпечаток этот вид архитектурной деятельности. Непрямое участие В. Николаева в киевских конкурсах рассматривается в широком историческом контексте конкурсного проектирования ХІХ – начала ХХ в. в целом. В исследовании, на основании анализа деловой переписки, прослеживаются особенности проектирования и строительства эпохи, раскрываются сложные психологические отношения архитекторов и заказчиков строительства. В основу работы положены архивные и библиографические исследования, в научный оборот вводятся новые факты и ранее не публиковавшиеся документы.
The article is about one of the aspects of the Kyiv famous architect Vladimir Nikolayev, the academician of architecture career. Though he did not participate the architecture contests personally his career had an imprint of that kind of activity. The indirect participating Kyiv contests by V. Nikolayev is examined in the wide historical contexts of the contest projecting of XIX – beginning XX century. In the research based on the analysis of V. Nikolayev’s business correspondence there are the peculiarities of projecting and building and the complicated psychological relationships of architects and customers. In the base of the article there is the archive and bibliographic research. In the science circulation there are the new facts and paper which were not published before.
uk
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
Праці Центру пам’яткознавства
Архітектурна та містобудівна спадщина
Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
Академик Владимир Николаев и киевские архитектурные конкурсы
Academician Volodymyr Nikolayev and architectural competitions in Kyiv
Article
published earlier
spellingShingle Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
Мокроусова, О.Г.
Архітектурна та містобудівна спадщина
title Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
title_alt Академик Владимир Николаев и киевские архитектурные конкурсы
Academician Volodymyr Nikolayev and architectural competitions in Kyiv
title_full Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
title_fullStr Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
title_full_unstemmed Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
title_short Академік Володимир Ніколаєв та київські архітектурні конкурси
title_sort академік володимир ніколаєв та київські архітектурні конкурси
topic Архітектурна та містобудівна спадщина
topic_facet Архітектурна та містобудівна спадщина
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80876
work_keys_str_mv AT mokrousovaog akademíkvolodimirníkolaêvtakiívsʹkíarhítekturníkonkursi
AT mokrousovaog akademikvladimirnikolaevikievskiearhitekturnyekonkursy
AT mokrousovaog academicianvolodymyrnikolayevandarchitecturalcompetitionsinkyiv

Similar Items