Про першоздання Києва
Цією публікацією редакційна колегія збірника започатковує видання неопублікованих наукових розвідок відомих українських учених-археологів, істориків,
 етнологів, пам’яткознавців. Написані вони були кілька десятиліть тому, однак не втратили актуальності й у
 наші дні, оскільки стосува...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80892 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про першоздання Києва / В.М. Даниленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 304-314. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860240422217973760 |
|---|---|
| author | Даниленко, В.М. |
| author_facet | Даниленко, В.М. |
| citation_txt | Про першоздання Києва / В.М. Даниленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 304-314. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | Цією публікацією редакційна колегія збірника започатковує видання неопублікованих наукових розвідок відомих українських учених-археологів, істориків,
етнологів, пам’яткознавців. Написані вони були кілька десятиліть тому, однак не втратили актуальності й у
наші дні, оскільки стосувалися важливих, проблемних
тем, які досі, здебільшого, залишаються дискусійними.
Серію публікацій розпочнемо зі статті одного з
найталановитіших українських археологів другої половини ХХ ст., вченого з енциклопедичними знаннями,
доктора історичних наук Валентина Миколайовича
Даниленка (1913–1982).
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:29:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë X²² ÏÀÌ’ßÒÎÊÎÇÍÀÂײ
ÐÓÊÎÏÈÑÈ
Цією публікацією редакційна колегія збірника запо-
чатковує видання неопублікованих наукових розві-
док відомих українських учених-археологів, істориків,
етнологів, пам’яткознавців. Написані вони були кіль-
ка десятиліть тому, однак не втратили актуальності й у
наші дні, оскільки стосувалися важливих, проблемних
тем, які досі, здебільшого, залишаються дискусійними.
Серію публікацій розпочнемо зі статті одного з
найталановитіших українських археологів другої поло-
вини ХХ ст., вченого з енциклопедичними знаннями,
доктора історичних наук Валентина Миколайовича
Даниленка (1913–1982)1.
Валентин Миколайович цікавився дивовижно широ-
ким колом проблем ранньої історії Східної Європи –
питаннями етнокультурного розвитку, духовної куль-
тури, космогонічними уявленнями населення вказаного
регіону за доби палеоліту, неоліту, енеоліту, епохи брон-
зи, ранньозалізного часу. Дослідника цікавили пробле-
ми індоєвропеїстики, етногенезу слов’ян, з’ясування
часу заснування Києва, пошук витоків давньоруської
писемності. Наслідуючи в методиці наукового пошуку
найбільш визначних вітчизняних і світових археологів,
істориків, учений залучав до дослідження комплексні
джерела – археологічні, палеолінгвістичні, писемні, ено-
графічні, мистецькі. Це дозволяло йому навіть за наяв-
ності досить обмежених за кількістю власне археологіч-
них матеріалів робити достатньо широкі узагальнюючі
висновки, що у більшості випадків з часом підтверджу-
валося роботами інших науковців.
В.М. Даниленко пройшов складний життєвий і
творчий шлях. Народився 6 липня 1913 р. в с. Нижня
Михайлівка Великотокмакського району Запорізької
обл. у сім’ї сільського вчителя. З дитинства його ціка-
1 Див.: Титова О. Легенда української археології. До 90-річчя
від дня народження В. М. Даниленка // Вісник. – № 1 (11). –
2003. – С. 143 – 146.
302 ISSN 2078-0133
вили розповіді діда про давні часи та мандри з друзями курганами на околицях
рідного села. Мабуть саме тому після закінчення технікуму В.М. Даниленко
пішов працювати до Мелітопольського краєзнавчого музею, потім – всту-
пив до історичного факультету Мелітопольського педінституту, після якого
деякий час вчителював у середній школі. Проте, допитливого юнака кликала
наука, жага відкриття таємниць історії. І 1939 року В.М. Даниленко вступив
до аспірантури при Інституті матеріальної культури АН СРСР у Ленінграді.
ІІ Світова війна обірвала навчання молодого вченого. Він іде добровольцем
до народного ополчення на Ленінградський фронт у липні 1941 р. Пройшовши
всю війну від рядового до майора, був тричі поране ний, нагороджений ордена-
ми Червоного Прапора, Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями.
Закоханість у археологію проніс Валентин Миколайович через жахливі
роки війни, за можливості оглядаючи колекції давніх знахідок у звільнених
від нацистів містах. У січні 1946 р. він починає працювати науковим співро-
бітником Інституту археології АН УРСР. Повоєнний період в історії Інституту
характеризувався значним пожвавленням наукового життя, в якому важливе
місце посідав Валентин Миколайович.
Після розкопок палеолітичної стоянки Кругляк у Запорізький обл.
В. М. Даниленко захистив кандидатську дисертацію під керівництвом талано-
витого вченого й організатора науки акад. П. П. Єфименка. В 1949 р. молодого
науковця призначили завідуючим відділом первісної археології. В цей час осо-
бливу увагу Валентин Миколайович приділяв вивченню пам’яток неолітич-
ної доби, здійснював величезні роботи з їх дослідження на Південному Бузі,
у Середньому Подніпров’ї, Приазов’ї, Надпоріжжі, в результаті яких виділив
досі невідомі неолітичні культури – сурську, приазовську, гребінцево-наколь-
часту (дніпро-донецьку), буго-дністровську. Це дозволило вибудувати струн-
ку концепцію розвитку давніх суспільств на теренах України у революцій-
ний період переходу від привласнюючого до відтворюючого господарства за
доби неоліту-енеоліту (відповідний розділ у колективній монографії 1957 року
«Нариси стародавньої історії Української РСР»; рукопис 1958 року «Неолит
территории Украинской ССР»; монографія 1969 року і докторська дисерта-
ція 1971 року «Неолит Украины»). Оприлюднення названих наукових праць
стало видатною подією для всього археологічного світу і в Україні, і в СРСР,
і в Європі. Досі монографія «Неолит Украины» залишається «настільною»
книгою фахівців-первісників. Таким же справжнім монументалізмом у поста-
новці та висвітленні відповідних проблем вирізняється ще одна дійсно епо-
хальна монографія В. М. Даниленка «Энеолит Украины» (1974).
Науковця цікавили нові відкриття, широкі узагальнення. Цим пояснюєть-
ся й широта хронологічних і тематичних уподобань Валентина Миколайовича.
У 60–70-ті роки ХХ ст. він переймається проблемами духовної культури первіс-
303Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
ного населення Східної Європи, часу виникнення Києва, збирає найбільш ранні
зразки слов’янської писемності, зафіксовані на пряслицях і керамічному посуді,
керує новобудовними експедиціями у Києві (знайшов залишки давньоруської
верфі на Подолі), в Надазов’ї, на Донеччині. Для з’ясування питання походжен-
ня слов’ян велике значення мало виділення В.М. Даниленком підгірцівської
культури, пам’яток «київського типу» (тепер – пізньозарубинецької культури).
Натхненням усього життя Даниленка була Кам’яна Могила на
Мелітопольщині. Ще дев’ятнадцятирічним хлопцем Валентин Миколайович
захопився цим унікальним уособленням величі природи та творчої насна-
ги давньої людини і не зміг відійти від пам’ятки до свого останнього поди-
ху. Дослідник почав вивчати кам’яномогильські зображення на пісковикових
плитах і розкопувати первісні поселення навколо пагорбу в 1938 р., працюючи
разом із О.М. Багером. Потім він повертався сюди знову та знову (в 1947, 1952
роках – разом із М.Я. Рудинським, із 1969 до 1974 р. як начальник експедиції).
З Кам’яною Могилою пов’язаний перший виступ Валентина Миколайовича
перед науковцями – на Всесоюзній конференції, присвяченій викопній люди-
ні, він зробив доповідь про семантику наскельних зображень, після чого моло-
ду людину запросили до аспірантури. В 1973 р. під час польових досліджень
В.М. Даниленко відкрив два досі невідомих місцезнаходження – Грот Чуринг
із рибоподібними конкреціями, прикрашеними лінійними зображеннями, та
Печеру Чаклуна з кількома сотнями найрізноманітніших петрогліфів. Валентин
Миколайович мріяв створити науково-дослідну установу, яка б вивчала цю
дивовижну, єдину у світі пам’ятку – первісне святилище; яка б музеєфікува-
ла відкриті гроти та печери, проводила науково-просвітницьку роботу. Вчений
мріяв, що будуть відтворені давні ландшафти з відповідною степовою рослин-
ністю… Про це розповідав ще Олександру Довженку, який завітав на Кам’яну
Могилу на початку 1950-х років. Однак, навіть монографія «Кам’яна Могила»
В.М. Даниленка вийшла тільки через 4 роки після його смерті.
Валентин Миколайович Даниленко завжди працював у оточенні учнів-
археологів, етнографів, мистецтвознавців. Діячі вітчизняної науки та культури
ставилися до нього з великою повагою, вважаючи його істинним українським
ученим. І сьогодні одні дослідники творчо розвивають ідеї В.М. Даниленка,
інші спекулюють чи маніпулюють ними, намагаючись зробити себе захис-
никами та провідниками думок ученого. Думається, Валентин Миколайович
не потребує таких «адвокатів». Достатньо читати його наукові праці, які вже
стали класичними й увійшли до золотого фонду надбань української науки.
У статті, підготовленій у 1975 р., В.М. Даниленко на основі аналізу писем-
них, археологічних джерел, залучення європейських аналогів, публікацій відо-
мих дослідників спробував вирішити питання заснування міста Києва. Стаття
304 ISSN 2078-0133
має проблемний характер. За час після її написання з’явилися нові аргументи
на користь гіпотез видатного дослідника. Текст подається в авторській редак-
ції зі збереженням лексики й стилістики.
Від редакційної колегії
О. М. Титова
В.М. ДАНИЛЕНКО
Про першоздання Києва
Про методи вивчення процесу складення Києва
Столиця України Київ – місто великої історичної долі.
Вже в загальновідомій формулі … «откуда єсть пошла Руская земля и кто
в ней начал первое княжити» [1] – міститься перша, далі фактологічно роз-
крита вказівка літопису на особливу роль Києва – прадавньої столиці східних
слов’ян, міста на європейському шляху «з варяг у греки».
Київський літописець показує передісторію Києва як столиці Русі, розпо-
відаючи не тільки про діяльність полянського князя Кия, про його братів та
сестру, а й залучаючи для висвітлення питання про першоздання Києва опое-
тизовану легенду про апостола Андрія Першозваного. Вже епічний вступ до
«Повісті временних літ», розпочатий з часів «по потопе», є своєрідною передмо-
вою до легенди про Кия та його близьких і підлеглих, своєрідним всесвітньоіс-
торичним фоном, на якому розкривається роль самого Києва і всієї Русі.
Роль Києва оцінена, хоча і не повно розкрита, сучасною історіографією. Але
тут важливіше підкреслити, що не гірше видатна роль Києва і Кия була оціне-
на істориками стародавньої Русі, що, зокрема, знаходить відбиття в зіставленні
Кия з Ромулом, Антіохом, Олександром Македонським та ін., а Києва – з Римом,
Антіохією та Олександрією: «Якоже бысть древле цесарь Рим, и прозвася в
имя его град Рим, и пакы Антиох, и бысть Антиохия Великая; и пакы Селевк,
и бысть Селевкия, и пакы Александр, и бысть в имя его Александрия и по мьно-
га места тако прозьвани быша градити в имена цесарь тех и князь тех: також и в
нашей стране прозван бысть градь Великий Киев в имя Кыя, его же нарицають
древле перевозьника бывьша иним же яко лавы деяше около града своего» [2].
Якщо скористатися сучасною термінологією, можна сказати, що києво-
руські історики розуміли і високо оцінювали роль Києва в етноісторичному
процесі, який на певному етапі набуває форм складення держави. Саме так
витлумачив вище цитоване місце початкового зводу акад. Б.О. Рибаков [3],
хоча і поставив знак рівності між полянським і руським етапами в розвиткові
Києва [4]. Про потребу розрізняти ці етапи говориться в подальшому викладі.
305Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
Нещодавно певні кола деяких капіталістичних країн, спираючись на літо-
писне повідомлення 865 р. про Аскольда і Діра, відзначили 1100-річчя Києва.
Вже в факті ігнорування «доби Кия» не можна не бачити тенденції принизити
вік та роль Києва. В той же час радянська громадськість відзначила 2500-річчя
Самарканда та Єревана, 2250-річчя Тбілісі2 та ін. [5].
Ці події до певної міри підвищили інтерес до питань про виникнення та
вік Києва.
Останньою, не позбавленою резонних думок відповіддю на ці питання
була книга М.Ю. Брайчевського «Коли і як виник Київ» [6]. Є відповідні місця
і в книжці П.П. Толочка [7], який в питанні виникнення Києва тяжіє до точки
зору Б.О. Рибакова, сформульованої близько 15-ти років тому [8]. Варто під-
креслити, що в пресі навколо питання про вік Києва і досі не вщухає дискусія,
яка ще дуже далека від одержання однозначної відповіді [9].
Охарактеризоване вище становище з питаннями про історичний механізм і
вік складення Києва пояснюється рядом причин. По-перше, Київ належить до
числа тих прадавніх світових міст, часи виникнення яких ховаються в мороці
легенд і не достатньо освітлені писемними джерелами. По-друге, Київ, як вели-
ке місто, перебуває в постійній перебудові – особливо в нагірній частині, де різ-
ними земляними роботами знищено багато археологічних об’єктів. По-третє,
з різних причин надто мало досліджено подільську частину міста, яка відрізня-
ється не тільки кращою збереженістю, зокрема в частині схоронення дерев’яних
об’єктів, але й складністю умов дослідження: потужністю пізніших нашарувань
та геологічною активністю Дніпра. На науково-організаційних утрудненнях спе-
ціально зупинятися немає потреби, оскільки вони мають суб’єктивний характер.
Особливої уваги заслуговують утруднення методичного порядку. Так,
варто відзначити, що окремі дослідники не розрізняють процеси виникнення
феодального міста і побудування феодального ж «града» (фортеці, укріплення,
рефугіума) [10], виявляють нерозуміння основних проявів давнього історич-
ного процесу на Середньому Дніпрі і переносять норми античної історіографії
на київську проблематику [11], не беруть до уваги періоди найдавнішої історії
Києва як населеного пункту, відтак, ігнорують або поверхово використовують
археологічний матеріал, виходять з обов’язкової стабільності назви міста, гомо-
генності, тобто, замкнутого характеру його етноісторичного розвитку тощо.
Між тим, Київ, як усяке історичне явище, слід розглядати в аспекті кон-
кретного і безперервного суспільно-економічного розвитку, закономірнос-
ті якого змінювалися від формації до формації. Велич древнього Києва з най-
більшою яскравістю виявилася в його історичній функції як столиці Древньої
2 Насправді відзначали 1500-річчя Тбілісі [посилання наше – О.Т.].
306 ISSN 2078-0133
Русі – центра світової держави, яка формувалася на основі подолання племін-
ної (не феодальної) роздробленості. Але літописець знає такий соціально-еко-
номічний стан Києва – полянської столиці, історичною функцією якої було
очолювання архаїчної ранньофеодальної держави [12].
В слов’янському етноісторичному середовищі, як про це свідчать архео-
логічні та історичні джерела, ранньофеодальні відносини знаменували завер-
шення героїчного віку військової демократії й виникнення таких архаїчних
утворень, якими були держави Само, Валинана, Славія, Артанія, Куявія [13]
(правдоподібно, самоназва поляно-київської держави), Болгарія Аспаруха,
Велика Морава та ін. [14]. Вони були ланками єдиного соціально-економічно-
го процесу, який охопив східну половину Європи десь після середини І тис.,
але не пізніше VІ–VІІ ст. н.е., коли у слов’ян виникли перші феодальні торго-
во-ремісничі осередки-міста. До числа останніх є підстави відносити городи-
ща Зимне на Волині [15], Пастирське на Черкащині [16] і незаперечно – Київ
як першоздане, полянське стольне місто.
Раніше цієї історико-хронологічної межі – VІ–VІІ ст. н.е. – умови для виник-
нення міст у слов’ян були повністю відсутні: міста виникали тут як одна з функцій
раннього феодального суспільства. Глибше названої вище історико-хронологічної
межі – VІ–VІІ ст. н.е. – стадіально залягає тривалий період первіснообщинного
суспільства, горішню грань якого становить період воєнної демократії.
Не входячи в детальне обговорення складного питання про особу Кия,
ми вже на початку викладу не можемо оминути питання про «добу Кия»,
яку розглядаємо як час побудування ранньофеодального замку та утворен-
ня стольного центра полян. Досить детальний і переконливий аналіз літопис-
ної легенди про Кия і заснування Києва становить одну з незаперечних заслуг
Б.О. Рибакова [17], але, як це витікає з подальшого аналізу, історіографічні
можливості цієї легенди не можна вважати остаточно вичерпаними.
Нагадаймо хронологічно значимі положення цієї легенди та безпосередньо
з нею пов’язані місця літопису. Керуючись суто літописними даними, хроно-
логічне положення «доби Кия» можна охарактеризувати такими даними:
1. До захоплення Києва Олегом (882) [18].
2. До оволодіння ним Аскольдом і Діром (865) [19].
3. До приходу хозар (VІІ ст., напевно, друга половина) [20].
4. До домінування древлян («По сих же летехь, по смерти братия сея, быша
обидими Древлянами и инеми окольними»… ) [21].
5. До приходу болгар на Дунай (кінець VІІ ст.) [22].
6. До приходу білих угрів, сучасників Хозроя Персидського (біля середи-
ни VІІ ст.) [23].
7. До походу аварів на Візантію часів Іраклія (перед серединою VІІ ст.) [24].
307Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
Всі наведені хронологічні репери роблять найбільш правдоподібним хро-
нологічне положення «доби Кия» в межах VІ – початку VІІ ст., що в цілому
збігається з хронологічними висновками Б.О. Рибакова [25].
Легенда про Кия не обмежує полянську добу «добою Кия», і, як це слушно
нагадав В.П. Петров, знає період київської (полянської) [26] історії «до сее брате»
(«полям же живьшем о особе володеющем роды своими, иже и до сее братье бяху
поляне, и живяху къжъдо с своими родьмьи на своих местех…») [27]. Цей факт
нерідко залишається поза увагою багатьох дослідників. Тим важливіше нагадати,
що ще В.М. Татіщев розумів, що «доба Кия» і побудування града не були перши-
ми актами в історії Києва: «Поляне же жили особно и владели роды своими, яже
и доселе братья их прочии словяне, живусчи кождо с родом своим на своим мес-
тех. В полянех же были князи три брата … Живяху Кий на горе, где ныне Боричев
взвоз, Счек – на горе, имянуемой Счековица, а Хорив на третьей горе, от него же
прозвашася Хоривица. И создаша городок во имя старейшего брата их Киев» [28].
Татіщев не виключав топонімічного походження імен братів-градобудівників …
«імена не словенския, но сарматские» … «естьли оные не вымышлены от званий
урочищ…» [29] і тому визнає глибоку давність Києва як населеного пункту [30].
Отже, період історії полян і Києва «докиївських» часів залишається поза літо-
писним освітленням, і його розкриття мислиться лише археологічним шляхом.
Метод, яким, на думку автора, можна розкрити періодизаційну і хроноло-
гічну схему процесу першоздання Києва, в цілому слід визначити як комплек-
сний, в основі – історико-археологічний.
Принциповим є питання про час заснування того поселення (поселень), яке
згодом еволюціонувало в Київ-місто. Локалізація цього поселення – поселень,
визначення їх хронології і типу культури можуть бути встановлені лише на
підставі суто археологічних і почасти топонімічних досліджень.
Ранньосередньовічний період в історії Києва, або, точніше, його полян-
ський період, повинен досліджуватись на більш широкій методичній базі, зба-
гаченой за рахунок використання початкових статей літопису, не датованих
конкретними роками, аналіз яких повинен забезпечити ідентифікацію істори-
ко-археологічними засобами «града Кия», «перевозу Кия», «Боричева узвозу»,
Щекавиці, Хоривиці та з’ясувати причину залучення до легенди про першо-
здання Києва теми річки Либіді.
VІІІ–Х ст. – період завершення першоздання Києва, закінчення його леген-
дарної доби. Для цього періоду, почасти освітленого точно датованими літопис-
ними записами та повідомленнями Костянтина Багрянородного, виникає можли-
вість археологічного вивчення питання про гради VІІІ–Х ст., користуючись цим
же двоєдиним методом розглянути питання про Самват, про Поділ, його давню
308 ISSN 2078-0133
гідрографічну характеристику, про гавані і форми зв’язку з Дніпром, про урочи-
ща Угорське, Хозари та ін.
Принциповими є питання про визначення часу заснування первинного
ядра Києва. На думку автора, на це питання може бути така однозначна відпо-
відь: з заселення території між відповідною частиною течії Дніпра і Либіддю
(Кий, Щек, Хорив і Либідь) групою населення, подальша діяльність якої забез-
печила безперервність життя на цій території, як про це свідчать приклади
багатьох міст світу (Урука-Варки, Ієріхона, Єрусалима, Багдада, Афін, Рима,
Костянтинополя-Істамбула, Парижа та ін.).
Спільним в загальному плані для них є не гомогенність, а, скоріше, гете-
рогенність етноісторичного розвитку, не незмінність назви, а безперервність
заселення конкретної території, яка за часом звичайно поширюється.
В подальшому викладі буде наведено історико-археологічну аргументацію
на користь того, що процес безперервного заселення території сучасного Києва
почався задовго до утворення тут столиці полянської ранньофеодальної дер-
жави, тобто, до «доби Кия». Звичайно, журнальна стаття, вже з причини обме-
женості її обсягу, не є найкращою формою для розкриття такої складної теми,
як першоздання Києва, або й іншого міста подібного історичного масштабу.
Повне і всебічне розкриття теми потребує значних і різноманітних колективних
зусиль, результатами яких міг би стати значний фоліант. Але у журнальній стат-
ті є незрівняна перевага оперативності, особливо потрібної при перегляді заста-
рілих, непродуктивних поглядів в науці. Як вже відзначалося, проблема першо-
здання Києва потребує такого перегляду і певної реорганізації досліджень як
з методичного, так і з джерелознавчого, насамперед, археологічного погляду.
Якщо не заглиблюватися в суть проблеми першоздання Києва і тільки підсуму-
вати існуючі в спеціальній, і тим більш популярній літературі висловлення щодо
першобуття Києва, може скластися враження, що в цій справі єдино не вирішеним
пунктом є питання віку Києва. Насправді ж, як це виходить з подальшого викла-
ду, то до питань, поставлених М.Ю. Брайчевським (коли і як виник Київ [31]), не в
останню чергу слід було б поставити і таке наріжне питання як «Де виник Київ?».
Про приналежність першого замка (городища) на Старокиївській горі
Історичне києвознавство як особлива наукова дисципліна існує понад
150 років, але перше узагальнення історико-топографічного плану належить
авторові середини минулого століття М. Закревському [32], який користую-
чись літописними та пізнішими літературними даними, відтворив кілька пла-
нів Києва, що охоплювали історію міста, починаючи з «доби Кия» і закінчую-
чи часом, сучасним авторові. В центрі побудування незмінно залишався ареал
т.зв. Старокиївської гори. Протягом ряду десятиліть історико-топографічні
309Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
висновки Закревського залишалися непорушними. Вони здавалися достатньо
переконливими і після передреволюційних розкопок на Старокиївській горі,
проведених В.В. Хвойкою та Д.В. Мілєєвим [33], коли останній в 1909 р. в пів-
нічно-західній частині урочища виявив залишки рову і валу із заборолом [34].
Спостережено, що виявлені на Старокиївській горі поховання ІХ–Х ст. в ціло-
му локалізувалися на схід від знов виявленого городища і на його територію
не поширювались [35]. В засипці рову було виявлено залишки раннього києво-
руського глиняного посуду – ліпленого від руки і примітивного гончарного36.
У передвоєнні роки Інститутом історії матеріальної культури АН УРСР
(Т.М. Мовчанівський) тут було розгорнуто розкопки, які підтвердили спосте-
реження Д.В. Мілєєва щодо оборонних споруд, але висновків про їх доволоди-
мирський час зроблено не було [37].
В останні передвоєнні роки на Старокиївській горі працювала експеди-
ція Інституту історії матеріальної культури АН УРСР – Інституту археології
АН УРСР, очолювана М.К. Каргером – автором монументальних досліджень про
стародавній Київ [38].
Систематизація здобутих матеріалів привела названого автора до логічно-
го висновку про історико-археологічну самостійність виявленого тут града та
про його доволодимирський вік і, точніше, про VІІ–Х ст. [39. Цей висновок
М.К. Каргера слід визнати досить умотивованим, хоч спостереження остан-
ніх років і роблять необхідними деякі уточнення цього висновку. І далі осо-
бливо слід підкреслити, що з цього в цілому правильного висновку не витікає
подальший висновок про те, що на Старокиївській горі вже відкрито той самий
найдавніший замок, про який розповідається в легенді про Кия.
В певному зв’язку з охарактеризованою вище інтерпретацією найдавнішо-
го замка Старокиївської гори знаходиться і розвідка Д. І. Бліфельда, який без-
застережно наполягав на ідентифікації Боричева узвозу, поруч з яким літопис
локалізує град Кия, з нинішнім Андріївським узвозом.
В свій час значним поступом в справі питання про вік Києва «доби Кия», яке
розглядалося, насамперед, під кутом зору «откуда єсть пошла Русская земля»,
стало дослідження Б.О. Рибакова «Початок руської держави» [41]. Під час одно-
го з обговорень доповіді на названу тему автором цих рядків обґрунтовувалася
думка про ідентичність Кия з Кубратом – варварським князем, близьким до візан-
тійського імператора Іраклія (610–641)3.
М.Ю. Брайчевський і особливо П.П. Толочко та ряд інших авторів, які
займалися питанням про першоздання Києва побіжно, прийняли компромісну
точку зору, в якій приймалася локалізація града Кия на Старокиївській горі,
3 Як це виходить з наведеного вище, автор (В. М. Даниленко) вважає можливим відносити
«добу Кия» до дещо більш давніх часів [посилання наше – О.Т.].
310 ISSN 2078-0133
запропонована М.К. Каргером, але відкидалися його дати VІІІ–ІХ ст., до речі,
близька до новгородської літописної традиції, і приймалася дата VІ–VІІ ст.,
запропонована для «доби Кия» Б.О. Рибаковим.
Тим часом варто підкреслити, що Б.О. Рибаков і досі не висловився з питан-
ня локалізації «града Кия», і цю обставину ми схильні пояснити відчуттям у
названого автора недостатності сучасних археологічних першоджерел [43].
В останній час автором цього викладу було переглянуто весь археологіч-
ний матеріал з Старокиївської гори, починаючи з даних М.В. Мілєєва і закін-
чуючи матеріалами, здобутими тут С.Р. Кілієвич і П.П. Толочком в самі остан-
ні роки, що разом із залученням відповідних літературних джерел дозволяє
зробити такі висновки.
1. В часи зарубинецької культури тут знаходився невеликий некрополь.
Поселення цього часу (II ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) знаходилося на сусідній
Замковій горі (Киселівці).
2. В часи черняхівської культури (за матеріалами ІІІ–ІV ст.) тут продовжує
існувати некрополь. Йому відповідають поодинокі (менше 10) фрагменти чер-
няхівського посуду, знайдені на Замковій горі. В цілому ж територія сучасного
Києва знаходиться північніше ареалу черняхівської культури, який не поши-
рюється північніше нинішнього Обухова.
3. V – перша половина VII ст. – лакуна в заселенні Старокиївської гори.
Поодинокі знахідки цього часу, включаючи нечисленні залишки глиняно-
го посуду і монети, є на Замковій горі, де зберігалися якісь форми осілос-
ті. Поселення цього часу відзначено в басейні Почайни [44], а могильників –
в районі Микільської слобідки [45].
4. Кінець VІІ – VІІІ ст. – період незаперечної заселеності Старокиївської гори.
Найбільш значним об’єктом цього часу є досліджена М.К. Каргером напівзем-
лянка з господарською ямою в її межах та піччю-кам’янкою [46]. В останні роки
С.Р. Кілієвич та П.П. Толочком було досліджено фрагменти таких жител, розта-
шованих на північно-західному схилі Старокиївської гори [47]. Фрагмент напів-
землянки, дослідженої П.П. Толочком, було надрізано залишками забутованої
глиною канави, які зберігали сліди від кількох стовпів, що входили до складу
заборола, що конструктивно тяжіє до града, ідентифікованого М.К. Каргером.
Об’єднуючою рисою інвентарю названих вище житлових споруд є їхній
глиняний посуд. Останній становить органічне поєднання двох груп – посу-
ду, ліпленого від руки, та виготовленого на примітивному гончарному колі.
В числі уламків посуду, які походять з землянки, дослідженої М.К. Крагером,
є залишки сірого полискованого кружального глека, типового для салтово-
маяцького комплексу, що, власне і визначає «хозарський» вік пам’ятки.
Залишки жител цього часу і типу культури ще в 1940 р. було зафіксовано
на горі Киселівці [48]. Житловий комплекс цього ж типу було відкрито авто-
311Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
ром в 1969 р. на горі Дитинці, сліди поселень цього ж типу культури у вигляді
знахідок залишків типового посуду або ювелірних виробів було визначено на
горах Київських – на Щекавиці, на Житомирській вулиці, на Подолі, в райо-
ні Оболонської, де в 1969 р. автором досліджувалося деревообробне виробни-
цтво, яке існувало з кінця VII ст. по першу половину X ст.
5. IX ст. в межах Старокиївської гори дістає ствердження у вигляді поодино-
ких знахідок гончарного глиняного посуду відповідних типів. Незаперечних архі-
тектурних комплексів цього часу тут не зафіксовано, що почасти можна поясни-
ти певною незавершеністю проведених тут розкопок. В усякому разі, на східному
відгалуженні Старокиївскої гори – на т.зв. горі Уздихальниці авторові цих рядків
в 1969 р. вдалося спостерігати археологічний розріз з двома горизонтами заселен-
ня, з яких нижчий містив перекрій давньоруського житла VIII–IX ст. [49].
І літописні, і археологічні дані свідчать, що вже наприкінці IX ст. в
Нагірному Києві існував великий некрополь, який, можливо, захоплював і
якусь частину Старокиївської гори [50], але з цілковитою певністю останнє
стверджувати не можна.
6. Незаперечно існування дружинного некрополя на Старокиївській горі, як
це виходить із аналізу матеріалів поховань з монетними знахідками, слід відне-
сти до першої половини X ст. Роль Старокиївської гори в різні часи X ст. була
неоднаковою. Так, наприклад, в першій половині X ст. тут незаперечно був дру-
жинний некрополь, наприклад, поховання № 30 з диргемами 905–906 рр. та
№ 110 з диргемами 911–912 рр. Але вже літописна традиція, пов’язана з Ігорем-
Ольгою (945 р.), говорить про існування в районі Старокиївської гори вели-
кокнязівського града: … «град же бе Киев, одеже єсть ныне двор Гордятин и
Никифоров, а двор княжь бяше в городе идеже єсть ныне двор Воротиславль
і Чюдинь, а перевесище бе вьне града; и бе вьне града двор другий, йдете єсть
двор Деместиков за святою Богородицею; над горою двор теремный, бе бо ту
терем камен» [52]. З місцем майбутнього побудування Десятинної церкви літо-
пис пов’язував існування двора варяга-християнина (983 р.) [53], що разом з
статтею 945 р. говорить про чітку хронологічну локалізацію на Старокиївській
горі дружинного некрополя десь на початку X ст., а великокнязівської резиден-
ції – перед його серединою і, напевно, дещо пізніше.
З часів побудування на Старокиївській горі Десятинної церкви (989 р.)
Старокиївська гора неодноразово згадується літописом і стає дійовим центром
града Володимира, історія якого протікала вже за межами процесу першоздан-
ня Києва і тому не стосується нині теми, яка розробляється.
Наведені вище дані як літописні, так і суто археологічні, дозволяють зро-
бити висновок про те, що найдавніше городище на Старокиївській горі, полян-
ський Київ, розташований поблизу «Боричева узвозу», територіально не збіга-
ються. Проти такої ідентифікації говорять перелічені далі факти.
312 ISSN 2078-0133
Насамперед, варто рішуче підкреслити хронологічну розбіжність «доби
Кия» (VІ – початок VII ст.) з добою найдавніших жител на Старокиївській горі
(кінець VII – VIII ст.).
На даному етапі досліджень можна внести певні уточнення в питання щодо
віку найдавнішого на Старокиївській горі града. У зв’язку з цим слід перелічи-
ти всі основні дані, що стосуються питання культурно-історичної стратиграфії
Старокиївської гори:
1. Ще М.К. Каргер підкреслив, що найдавніше в межах Старокиївської
(Андріївської) гори городище давніше за Десятінну церкву, бо на певній
дільниці засипаний рів цього городища було перекрито шаром цем’янки,
пов’язаним з будівництвом 989 р. цього храму [54].
2. Канава заборола цього городища, частково досліджена П.П. Толочком,
перерізала напівземлянку кінця VІІ – VІІІ ст.
3. Зіставлення обох наведених вище фактів дає право окреслити вік першо-
го городища – замка на Старокиївській горі досить широко – з кінця VII ст. по
989 рік включно. Але існує певна можливість дещо уточнити дату побудуван-
ня цього городища.
4. Як повідомляє М.К. Каргер, поховання № 110, датоване диргемами 911–
912 рр., знаходилося в певному стратиграфічному співвідношенні з ровом
(«могильна яма була розташована на схилі рову, що опоясував найдавніше
городище на Андріївській горі») [55] .
Оскільки спорудження поховальної камери досить багатого дружинного
поховання в рові городища ледве чи відповідало визначенню гідності похова-
ного, не могилу № 110, а рів городища, ми вважаємо вторинним явищем в роз-
глядуваному стратиграфічному співвідношенні, що на наш погляд, говорить
про виникнення тут городища не раніше 913 року, тобто не раніше вокнязіння
Ігоря на великокнязівському столі.
Слід нагадати, що на Старокиївській горі в свій час було виявлено залишки
трьох кам’яних палаців. В 1970 р. В.К. Гончаров, напевно, виявив залишки і чет-
вертого такого палацу. Актуальність їхньої історико-персональної ідентифікації в
світлі наведених вище даних ледве чи потребує доведення. І можемо лише висло-
вити переконання в тому, що залишки цих палаців слід пов’язувати не стільки з
Володимиром, скільки з його попередниками, аж до Святослава включно. Але
повернімося до питання про град, який виник на Старокиївській горі десь напри-
кінці першої чверті X століття. В розглядуваному плані особливої уваги заслуго-
вує питання про монументальну кам’яну споруду, розташовану в центрі найдав-
нішого городища на Старокиївській горі – т.зв. капище. Історико-археологічна
літературна традиція під останнім, як відомо, розуміє залишки кладеної на глині з
рваного пісківця споруди овального плану (4,2×3,5 м) з підпрямокутними висту-
313Праці Центру пам'яткознавста, вип. 22, К., 2012
пами, розташованими по сторонах світу [56]. Споруда знаходиться на дещо обпа-
леному глинобитному точку. «З південної сторони під кам’яну кладку йшов шар
утрамбованої світложовтої глини потужністю біля 0,4 м. Нижче було простеже-
но шар попілясто-сірого ґрунту, в якому деколи траплялися фрагменти ліплено-
го посуду, а також було знайдено глиняне прясельце» [57], тобто, речі, очевид-
но, давніші за IX ст. Варто відзначити, що приблизно на тому ж рівні – тобто,
нижче підлоги «капища» (на 0,9 м) було знайдено залишки глинобитної печі (не
кам’янки), що скоріше промовляє не про VІІ, а про VІІІ–Х ст.
Думки про «капище» як екзатично культову споруду нам здаються най-
менш переконливими. Ймовірно, що ця споруда становила якусь, можливо,
основну частину споруди досить значних розмірів, підлога навколо «капища»
в цілому побудована з дерева. Цілком імовірно, що «капище» і насправді може
виявитися вежеподібною ротондою – «теремом кам’яним», який прикрашував
вдівство княгині Ольги і підводив її до прийняття християнства.
Джерела та література
1. Шахматов А.А. Повесть временных лет. – Т. І. – Петроград, 1916. – С. 1.
2. Цитовано за А.А. Шахматовим, див. Приложения в кн. «Повесть временных лет». – С. 361.
3. Рибаков Б.А. Начало Русского государства (представление летописцев о Руси VІ – ІХ вв. //
Вестник Московского Университета. – № 4 – 5. – М., 1955. – С. 57 – 77.
4. Рибаков Б.А. Начало Русского государства… – С. 66 сл.
5. Вирішальну роль тут відіграло посилання на фольклорно-історичні традиції, які у випадку
Самарканда спиралися і на археологічні дані.
6. Брайчевський М.Ю. Коли і як виник Київ. – К., 1963.
7. Толочко П.П. Стародавній Київ. – К., 1966.
8. Рибаков Б.А. Цит. твір. – С, 57 сл.
9. Стаття проф. Думки М.С. вміщена в «Молоді України» за 15 вересня 1968 р., Брайчевського М.,
там же, № 11(170) за 1968 р., Толочка П.П., там же за 11.05.1968 р., проф. Думки М.С., там же за
20.12.1968 р., Бич А., Лабазник В. «Правда України» за 14.01.1969 р. Статті проф. Білецького А.О.,
Думки М.С. в весняних №№ «Молоді України», стаття Бодревича-Буця О. (там же в № 12 / 209)
за 1969 р. та багато інших.
10. Толочко П.П. Стародавній Київ.
11. Думка М.С., статті в «Молоді України» за 15.08.1968 р. і в № 10/207 за березень 1969 р. та ін.
12. Шахматов А.А. Повесть временных лет. – С. 8 сл.
13. Третьяков І.Я. Восточнославянские племена. – М., 1953.
14. Монгайт А.Л. К вопросу о трех центрах Древней Руси // КСИИМК, ХVІ. – М.-Л., 1947.
15. Ауліх В.В. Матеріали з верхнього горизонту городища біля с. Зимне Волинської області //
МДАПВ. – Вип. 3. – К., 1961.
16. Брайчевський М.Ю. Нові розкопки на Пастирському городищі // АП УРСР. – V. – К., 1955.
17. Рибаков Б.А. Цит. твір.
18. Повесть временных лет (за Шахматовим А.А.). – С. 23 – 24.
19. Цит. твір. – С. 21.
20. Цит. твір. – С. 16 – 17.
21. Там же. – С. 16.
22. Там же. – С. 11.
23. Там же.
314 ISSN 2078-0133
24. Там же.
25. Рибаков Б.А. Цит. твір. – С. 63.
26. Петров В.П. Про першопочатки Києва // УІЖ. – № 3, 1962.
27. Повесть временных лет (за А.А. Шахматовим). – С. 8.
28. Татищев В.Н. История Российская. – Т. ІІ. – М.-Л., 1963. – С. 29.
29. Татищев В.Н. Цит. твір. – С. 200.
30. Татищев В.Н. Там же.
31. Брайчевський М.Ю. Цит. твір.
32. Закревский Н. Описание Киева. – Т. І. – М., 1868.
33. Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические вре-
мена. – К., 1913; Вельмин П. Археологические изыскания археологической комиссии в 1908 и
1909 гг. на территории древнего Киева // ВИВ, 1910. – № 7 – 8; ОАК за 1912 г. – ПГР, 1916. –
С. 66 сл., а также ИАК, прил. К вип. №
34. Каргер М.К. Древний Киев. – І. – М. – Л., 1958. – С. 100.
35. Цит. твір. – С. 98.
36. Цит. твір.
37. Цит. твір.
38. Каргер М.К. Археологические исследования древнего Киева. Отчеты и материалы. – К., 1950.
– С. 1 – 251 та цит. вище твір. – Т. І. – С. 1 – 252, табл. І-С.
39. Каргер М.К. Древний Киев. – С. 105.
40. Бліфельд Д.І. До питання про Боричів узвіз Стародавнього Києва // Археологія. – ІІ. – К., 1948.
41. Рибаков Б.А. Цит. твір. – С. 57 – 66.
42. Рибаков Б.А. Цит. твір. – С. 57 – 66; Брайчевський М.Ю. – С. 59–73; Толочко П.П. Цит. твір.
43. Рибаков Б.А. Цит. твір. – С. 57 – 78.
44. Розкопки Шовкопляс Г.М. останніх років, які виявили кілька жител з інвентарем
Каргопольського типу.
45. Спостереження під час розкопок 1949 р. (див. Даниленка В.М. Дослідження неолітичних
пам’яток в районі Києва в 1949 р. – АП УРСР. – Т. VІ. – К., 1956 та розвідки автора 1970 р.).
46. Каргер М.К. Древний Киев. – С. 104 – 105.
47. Толочко П.П., Килиевич С.Р. Новые исследования Старокиевской горы // Археологические исследова-
ния на Украине 1965–1966 гг., а также особисті спостереження автора під час розкопок П.П. Толочка.
48. Розкопки на Киселівці в 1940 р. // Археологія. – І. – К., 1947.
49. Розвідкові спостереження автора 1969 р.
50. Каргер М.К. Древний Киев. – С. 134 – 230.
51. Цит. твір. – С. 146, 176.
52. Повесть временных лет (за А.А. Шахматовим). – С. 63.
53. Цит. твір. – С. 99 сл.
54. Каргер М.К. Древний Киев. – С. 100.
55. Цит. твір. – С. 174.
56. Цит. твір. – С. 105 – 112.
57. Цит. твір. – С. 110.
Підготовка до друку
О. М. Титової
Подано до друку: 16.11.2012 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-80892 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:29:42Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Даниленко, В.М. 2015-04-27T14:30:24Z 2015-04-27T14:30:24Z 2012 Про першоздання Києва / В.М. Даниленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 304-314. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80892 Цією публікацією редакційна колегія збірника започатковує видання неопублікованих наукових розвідок відомих українських учених-археологів, істориків,
 етнологів, пам’яткознавців. Написані вони були кілька десятиліть тому, однак не втратили актуальності й у
 наші дні, оскільки стосувалися важливих, проблемних
 тем, які досі, здебільшого, залишаються дискусійними.
 Серію публікацій розпочнемо зі статті одного з
 найталановитіших українських археологів другої половини ХХ ст., вченого з енциклопедичними знаннями,
 доктора історичних наук Валентина Миколайовича
 Даниленка (1913–1982). uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Пам’ятокознавчі рукописи Про першоздання Києва Article published earlier |
| spellingShingle | Про першоздання Києва Даниленко, В.М. Пам’ятокознавчі рукописи |
| title | Про першоздання Києва |
| title_full | Про першоздання Києва |
| title_fullStr | Про першоздання Києва |
| title_full_unstemmed | Про першоздання Києва |
| title_short | Про першоздання Києва |
| title_sort | про першоздання києва |
| topic | Пам’ятокознавчі рукописи |
| topic_facet | Пам’ятокознавчі рукописи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/80892 |
| work_keys_str_mv | AT danilenkovm properšozdannâkiêva |