Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей»
У розвідці аналізується термінологічне підґрунтя нормативно-правового забезпечення процесів повернення культурних цінностей, переміщених у результаті глобальних збройних конфліктів ХХ ст. В исследовании анализируется терминологическая база нормативно-правового обеспечения процессов возвращения куль...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81579 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 284-295. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859904853022605312 |
|---|---|
| author | Акуленко, В.І. |
| author_facet | Акуленко, В.І. |
| citation_txt | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 284-295. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У розвідці аналізується термінологічне підґрунтя нормативно-правового забезпечення
процесів повернення культурних цінностей, переміщених у результаті глобальних збройних конфліктів ХХ ст.
В исследовании анализируется терминологическая база нормативно-правового обеспечения процессов возвращения культурных ценностей, перемещенных в результате глобальных вооруженных конфликтов ХХ в.
The terminological base of the regulatory processes to ensure the return of cultural objects
displaced during of the global military confl icts in 20th century are analyzing in this research.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:59:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
284 ISSN 2078-0133
17. Попередні результати дослідження епіграфічних пам’яток саркофага Ярослава Володимировича
готуються до друку; опублікувати їх планується у відповідній частині «Корпусу графіті Софії
Київської».
18. Корниенко В.В. К вопросу о времени создания, перестроек и реконструкции первоначального
вида декора нижнего яруса главного алтаря Софии Киевской в свете новых эпиграфических
исследований // Архитектурное наследство. – М: КРАСАНД, 2010. – № 53. – С. 5–24; Корнієнко
В.В., Сінкевич Н.О. Комплекс графіті центральної апсиди Софії Київської та деякі питання
перебудови декоративного фриза над синтроном у ХІІ–ХІІІ, XVII–XVIII та ХІХ ст. // Труди
Київської Духовної Академії. – 2009. – Число 6 (6): Спеціальний випуск, присвячений 300-
літтю з дня упокоєння святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського: Матеріали
науково-практичної конференції «Святитель Димитрій, митрополит Ростовський та його доба»
(8-9 листопада 2009 р., м. Київ). – С. 60–72.
19. Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ – початок XVIII ст.). Ч. ІІІ… – С. 374.
Докладніше про історію собору в цей період див.: Никитенко Н. Святая София… – С. 40–45.
Корниенко В.В. Руническая надпись-граффити на «саркофаге Владимира
Мономаха» из Софии Киевской
Статья посвящена публикации выявленного автором граффити на поверхности мра-
морного саркофага, находящегося в приделе свв. Антония и Феодосия (бывшая южная
внутренняя галерея) Софии Киевской. Надпись выполнена младшими рунами вероятнее
всего в пределах ІХ – середины ХІ ст.
Ключевые слова: эпиграфика, граффити, София Киевская, руны, саркофаг.
Korniyenko V.V. The runic inscription-graffi ti on the «sarcophagus of Volodymyr
Monomachos» from the St. Sophia in Kyiv
The article is a publication of the graffi ti discovered by author on surface of the sarcophagus
from the former South inner gallery of the St. Sophia in Kyiv. The inscription was made with
younger runes, most probability in the 9th – middle 11th centuries.
Keywords: Epigraphy, graffi ti, St. Sophia in Kyiv, runes, sarcophagus.
Подано до друку: 28.12.2013 р.
УДК 341.384:351.86222
В.І. АКУЛЕНКО
Терміни як межі міжнародно-правових
понять «реституція» і «реституція
культурних цінностей»
У розвідці аналізується термінологічне підґрунтя нормативно-правового забезпечення
процесів повернення культурних цінностей, переміщених у результаті глобальних збройних
конфліктів ХХ ст.
Ключові слова: міжнародне право, культурні цінності, реституція, нормотворчість.
У сучасному законодавстві, як неодноразово зазначалося в юридичній
літературі, у зв’язку зі збільшенням обсягу нормативного матеріалу єдність
термінології часто порушується. Тому актуального значення в наш час набу-
ло впорядкування термінології, дотримання наукових принципів її творення і
285Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
закріплення у законодавчих актах і фаховій літературі. Зокрема, це стосується
законодавства про охорону та використання спадщини, де зустрічається нечіт-
кість і непослідовність у вживанні термінології.
Уживаний нині в Законі України «Про охорону культурної спадщини»
термін «пам’ятка» замість «пам’ятка історії та культури», поза сумнівом, є
неточним і неповним. Це був крок назад у пам’яткоохоронній нормотворчос-
ті. Останнім часом чимдалі поширюється тенденція, коли переходять від схо-
ронності окремих об’єктів до збереження історичного середовища, археоло-
гічних територій, архітектурних комплексів, а також центрів їх зосередження.
Це призводить до вживання нової термінології, окреслення інших культуроло-
гічних понять. Цілком слушно, що в проекті змін і доповнень, які пропонують-
ся Українським товариством охорони пам’яток історії та культури до цього
закону, передбачено ввести новий загальний термін – «пам’ятка культурної
спадщини» до об’єктів, які перебувають під охороною держави.
На термінологічній неузгодженості внутрішнього законодавства познача-
ється також певна термінологічно-понятійна невідповідність між міжнародни-
ми актами у цій культурологічній галузі. Насамперед, чіткого розмежування
між дефініціями «культурна спадщина» і «культурні цінності», які застосо-
вуються як до нерухомих, так і до рухомих культурних об’єктів, і як загальне
поняття до всіх їх видів немає. Зміст термінів «культурна спадщина» і «куль-
турні цінності», як правило, постійно змінюється залежно від предмета регу-
лювання в Конвенціях і Рекомендаціях.
Взаємовплив внутрішнього та міжнародного права для України як члена
Ради Європи і майбутнього асоційованого члена Європейського Союзу,
визначається в цьому контексті культурного співробітництва її міжнародни-
ми зобов’язаннями привести своє законодавство до європейських стандартів.
Нині в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України вперше
на пострадянському просторі готується трьохтомна «Енциклопедія міжнародно-
го права», яка буде висвітлювати біля 1500 найважливіших термінів. Це видання
буде вагомими науковим доробком у сферу імплементації міжнародно-правових
норм у внутрішнє право України, в її правопорядок, а також у науковий обіг.
У «Енциклопедії міжнародного права» чільне місце належатиме статтям-
термінам з міжнародного права охорони культурної спадщини, захисту куль-
турних цінностей у випадку збройного конфлікту, всесвітній культурній і
природній спадщині, реституції та поверненню культурних цінностей, євро-
пейському праву охорони й використання культурної спадщини тощо.
Оскільки це поле наукових інтересів не тільки правознавців-міжнародни-
ків, а також істориків, мистецтвознавців, археологів й інших фахівців, автор
даної розвідки ексклюзивно пропонує деякі з них.
286 ISSN 2078-0133
Реституція у міжнародному праві означає повернення майна, яке неправо-
мірно захоплене і вивезене однією державою з території іншої під час зброй-
ного конфлікту або іншого міжнародно-протиправного діяння.
Походячи від латинського слова «restitution» (повернення, відновлення),
поняття «restitutio in integrum» було сформульоване в римському праві як
обов’язок відновлення стану речей, який існував на момент учинення проти-
правної дії чи заподіяння шкоди.
Упродовж тривалої історії свого функціонування у праві різних країн ця
основоположна дефініція розвивалася Й поступово наповнювалася дедалі шир-
шим юридичним змістом. Згодом вона була закріплена в нормах міжнарод-
ного права. Сучасна міжнародно-правова доктрина тлумачить поняття рести-
туції наступним чином: якщо держава порушує норми міжнародного права
або міжнародні зобов’язання, вона несе відповідальність за вчинені правопо-
рушення внаслідок неправомірного діяння чи бездіяльності шляхом усунення
чи зменшення такою державою шкоди через відновлення попереднього стану.
Реституція – це форма матеріальної відповідальності держави, винної у здій-
сненні міжнародної агресії, що є найтяжчим міжнародним злочином. Під рести-
туцією розуміється повернення неправомірно захопленого майна в натурі дер-
жаві-жертві такого правопорушення, незаконно вивезеного з території останньої
державою-порушницею або її співучасницею. Фактично відновлюється status
quo, яке б існувало, якби не було вчинено державою неправомірних дій.
Реституції підлягає як майно, що знаходиться на території країни, котра
бере участь у воєнних діях, так і майно, яке опинилося у володінні чи під
контролем третьої сторони. Будь-які операції з державним майном, а також
майном юридичних або фізичних осіб з метою їх подальшого переміщення до
іншої країни вважаються також недійсними.
Реституції підлягає (наскільки це можливо) все майно, яке було незаконно
вилучене та вивезене. У випадку неможливості здійснити реституцією предме-
тів за їх індивідуальними ознаками, можлива за домовленістю передача майна
такого ж роду або наближено рівноцінного (субституція).
У науковій літературі використовується також терміни «компенсатор-
на реституція» або «компенсаційна реституція» на означення того ж понят-
тя, що й субституція. За своєю суттю незалежно від термінології мова йде про
одне й те ж, а саме – про відшкодування шкоди, завданої майну, коли повер-
нути сам предмет неможливо. Розпізнається й інша форма реституції – ресто-
рація («restoration»), яка полягає у відновленні нематеріальних прав (припи-
нення незаконної окупації, скасування законодавчих, адміністративних актів
тощо). Порядок реституції визнається мирним договором або іншим міжна-
родно-правовим актом.
287Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
Норми звичаєвого міжнародного права про реституцію майна, незаконно
вилученого та вивезеного однією державою з окупованою нею території іншою,
вже склалися до Першої світової війни. Правило про реституцію знайшло
своє відображення у Версальській системі мирних договорів з Німеччиною,
Австрією, Болгарією, Угорщиною і Туреччиною (1919–1921).
У договорі союзних держав із Німеччиною (1919) передбачалося, що, крім
репарацій, Німеччина здійснить «повернення забраної, загарбаної чи секвестро-
ваної готівки, а також повернення живого інвентарю, всіляких предметів і забра-
них, загарбаних або секвестрованих цінностей у тих випадках, коли буде можли-
во впізнати їх чи на територіях, які належать Німеччині або її союзникам, чи на
територіях, які залишаються у володінні Німеччини або її союзників до повного
виконання цього Договору».
Подібні статті зафіксовані також у договорах із союзниками переможе-
ної Німеччини: з Австрією (Сен-Жерменський договір (1919), з Болгарією
(Нейїський договір (1919), з Угорщиною (Тріанонський (1920), з Туреччиною
(Севрський догорів (1920).
Наступний етап у розвитку міжнародно-правовою регулювання реституції
загарбаного майна пов’язаний із подіями та наслідками Другої світової війни
(1939–1945).
Міжнародно-правове регулювання реституції набуло подальшого розвитку
під час і після закінчення Другої світової війни. Нацистська Німеччина та її сате-
літи вели планомірне пограбування й вивезення з тимчасово окупованих ними
територій майна, устаткування, історико-художніх цінностей тощо.
У зв’язку з цим, 15 держав антигітлерівської коаліції на чолі з СРСР, США
і Великобританією вжили відповідних міжнародно-правових заходів проти
таких варварських дій агресора. 5 січня 1943 р. вони прийняли Декларацію, яка
була одночасно опублікована в Лондоні, Москві та Вашингтоні й у якій учасни-
ки формально попереджали «усіх тих, кому належить відати, а надто громадян
нейтральних країн, про те, що мають намір зробити все можливе для ліквіда-
ції методів позбавлення власності, що практикуються урядами, з якими Уряди і
Французький Національний Комітет знаходяться в стані війни стосовно країн і
народів, які зазнали, без усякої причини нападу і пограбування».
Держави, які підписали цю Декларацію, заявляли, що «повністю резервують
за собою право оголошувати недійсними будь-яку передачу чи будь-який право-
чин стосовно власності, прав й інтересів будь-якого характеру, що належать або
належали особам, у т.ч. юридичним, які перебували на територіях, окупованих
або прямо чи не прямо контрольованих урядами, з якими Уряди та Французький
Національний Комітет знаходяться в стані війни».
288 ISSN 2078-0133
Заява поширювалася на всі види майна, що знаходилося на окупованих тери-
торіях, яке нищилося, грабувалося і вивозилося німецько-фашистськими загарб-
никами та їх сателітами.
Принципи цієї Декларації знайшли втілення в угодах про перемир’я, а потім
у мирних договорах 1947 р. укладених з державами, що були сателітами гітле-
рівської Німеччини (Італією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією). Згідно мир-
ним договорам зобов’язання здійснювати реституцію стосувалося всієї роз-
пізнаної власності, яку було вивезено силоміць або з примусу, незалежно від
будь-яких наступних правочинів, завдяки яким володілець такої власності всту-
пив у володіння нею. Вимоги реституції майна пред’являються країною, з тери-
торії якої було вивезено майно. Тягар доказів щодо впізнання майна та дове-
дення права власності на нього покладається на уряд який висуває претензію.
Строк для пред’явлення таких претензій – 6 місяців після того, як набере чин-
ності мирний договір.
Реституція є одним із доступних засобів системи репарації, що випливає
міжнародно-неправомірної дії (internationally wrongful act = міжнародно-право-
вий делікт). Нагадаємо, що термін «репарація» (від латинського reparo – віднов-
люю, знов одержую) – це повне або часткове відшкодування (за мирним дого-
вором або іншими міжнародними актами) державою, що розв’язала агресивну
війну, збитків, заподіяних державі, яка зазнала нападу. Проте між реституцією
та репарацією як формами матеріальної відповідальності є істотна відмінність.
Адже виплата репарації може здійснюватись одночасно, як у грошовій або нату-
ральній компенсації, наприклад, поставками устаткування, товарів тощо, так у
виді реституції. За сучасним міжнародно-правовим регулюванням розмір рести-
туції має відповідну визначеність.
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 56/589 від 12 грудня 2001 р. зазна-
чається, що тема відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння
має величезне значення у відносинах між державами. Даний міжнародний орган
прийняла до відома розроблені Комісією міжнародного права статті про «відпо-
відальність держав за міжнародно-протиправні діяння» і пропонувала державам
взяти їх до уваги, не порушуючи при цьому питання про їх майбутнє прийняття
або іншого належного заходу. У цих статтях установлено, що держава, яка несе
відповідальність за міжнародно-протиправний акт, зобов’язана здійснити рес-
титуцію, тобто відновити становище, яке існувало до вчинення протиправного
діяння, якщо в тій мірі, в якій ця реституція не є матеріально неможливою або
не тягне за собою обов’язку, не пропорційного вигоді, буде одержано від рести-
туції замість компенсації.
Реституція культурних цінностей у міжнародному праві – особлива форма
повернення майна історичного, наукового, художнього й іншого культурного
289Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
значення, неправомірно вилученого та вивезеного воюючою державою з тери-
торії свого супротивника під час збройного конфлікту або іншого міжнародно-
протиправного діяння. Загальні правила реституції застосовуються щодо рес-
титуції культурних цінностей. Одночасно, в деяких договорах Версальської
системи містилися «особливі положення» про цю категорію майна.
По-перше, вони не обмежувалися ліквідацією наслідків тільки І Світової
війни. Вимоги про повернення культурних цінностей стосувалися претензій
до більш віддалених періодів. Так, у договорі союзних держав із Німеччиною
(1919) встановлювалося, що німецький уряд мусить повернути французько-
му урядові трофеї, архіви, історичні пам’ятки чи твори мистецтва, загарбані у
Франції Німеччиною ще під час війни 1870–1871 років (ст. 245).
По-друге, передбачалася т.зв. компенсаційна реституція, яка полягала в
поверненні (заміні) аналогічними культурними цінностями у випадку, коли
їх оригінали втрачені. Це положення було застосовано щодо зобов’язань
Німеччини «повернути Лувенському університетові … рукописи, інкунабули,
друковані книжки, мапи та предмети колекцій, які відповідатимуть за чисельніс-
тю й цінністю схожим предметам, знищеним при спаленні Німеччиною бібліо-
теки Лувена» (ст. 247).
По-третє, в деяких випадках передбачалося повернення певних об’єктів
у те місце, з яким вони були традиційно пов’язані. Зокрема, Німеччина
зобов’язувалась передати Бельгії 2 великі твори мистецтва, щоб дозволити їй їх
відновити: 1) стулки триптиха «Агнець Божий», написаного братами Ван-Ейк,
що знаходилися раніше в церкві Сен-Бавон у Генті, а нині – в Берлінському
музеї; 2) стулки триптиха «Таємна вечеря», написаного Діріком Бутсом, що зна-
ходилися в церкві св. Петра в Лувені, з яких 2 зберігаються у Берлінському музеї
та 2 – у Старій пінакотеці в Мюнхені (ст. 247).
Суперечливим і непаритетним були умови Ризького мирного договору
(1921), який є одним із перших міжнародних документів, що започаткував рес-
титуційні відносини, щодо переміщених культурних цінностей між Росією й
Україною, з одного боку, і Польщею – з іншого. Він був укладений за склад-
ної політичної ситуації, після програної війни Радянською Росією. Внаслідок
чого Україна втратила значну кількість культурних цінностей, які передавали-
ся Польщі за рішенням Москви, щоб задовольнити польські претензії та переки-
нути війська з польського фронту для придушення повстань всередині країни.
(Автор даної розвідки докладно висвітлював ці українсько-польські взаємовід-
носини в попередніх публікаціях «Праць Центру пам’яткознавства» (вип. 9, К.,
2006, с. 3–20; вип. 10, К., 2006, с. 3–18, вип. 11, К., 2007, с. 3–26).
Подальший розвиток міжнародно-правового регулювання реституції куль-
турних цінностей пов’язаний із безпрецедентним руйнуванням і грабунком
290 ISSN 2078-0133
історико-архітектурних пам’яток, музеїв, архівів і бібліотек Німеччиною та її
сателітами під час ІІ Світової війни (1939–1945) на окупованих територіях євро-
пейських країн. У звинуваченні під час Нюрнберзького процесу над головними
німецькими воєнними злочинцями (1945–1946) зазначалося, що це було свідо-
мими і злочинним попранням над принципами та вимогами Гаазької конвен-
ції 1907 р., яка застерігала , що всіляке умисне загарбання, знищення й пошко-
дження установ церковних, освітніх, художніх і наукових, історичних пам’яток,
творів художніх або наукових забороняється і має переслідуватися (ст. 56).
У Паризьких мирних договорах, укладених у 1947 р. Об’єднаними наці-
ями з колишніми сателітами гітлерівської Німеччини (Італією, Румунією,
Угорщиною, Болгарією та Фінляндією) містилися статті про реституцію куль-
турних цінностей. Зокрема передбачалося, якщо в окремих випадках цим кра-
їнам немає як провести реституцію предметів, що становлять художню, істо-
ричну або археологічну цінність і є частиною культурного надбання Об’єднаної
нації, з території якої ці предмети було вивезено їх арміями, владою або грома-
дянами силою чи з примусу, ці країни зобов’язувалися передати предмети тако-
го ґатунку й приблизно рівноцінні вивезеним, оскільки такі предмети можуть
бути отримані в цих країнах.
Щодо реституції культурних цінностей із Німеччини, то цей процес має
безпрецедентну специфіку й особливості. По-перше, в підсумковому доку-
менті Потсдамської (Берлінської) конференції голів урядів СРСР, США і
Великобританії (1945) не знайшло врегулювання, що привело в подальшому
до багатьох непорозумінь у пошуку та повернення награбованих нацистською
Німеччиною культурних цінностей. По-друге, позначилося також те, що мир-
ний договір із Німеччиною не був підписаний, а «холодна війна», яка невдовзі
розпочалася між колишніми союзниками, взагалі перевела реституцію культур-
них цінностей у стан стагнації на десятиліття, що тепер призводить до непро-
стих міжнародно-правових колізій і суперечок.
Зважаючи на те, що Німеччина злочинно розв’язала агресивну війну, яка
коштувала Європі величезних людських жертв і руйнувань, й несла особли-
ву політичну та юридичну відповідальність, союзні держави (СРСР, США,
Великобританія і Франція) ліквідували німецькі органи влади й організували
на її території власну верховну владу. Такими органами для всієї Німеччини
були Контрольна Рада, а для зон окупації союзних держав – головні команду-
вання військових адміністрацій (у радянській зоні – ГКРВАН). Відтак, голов-
ною особливістю реституції культурних цінностей після ІІ Світової війни, в т.ч.
й у компенсаційній формі, полягала в тому, що вона провадилася не німецькою
владою, яка була ліквідована, а, зокрема, радянською військовою адміністраці-
єю, яка діяла заміть Німеччини, здійснюючи вилучення майна.
291Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
Аналогічні реституційні акції щодо культурних цінностей провадили США,
Великобританія і Франція в своїх окупаційних зонах.
Культурні цінності, які раніше були власністю супротивника, конфіскова-
ні або інакше вилучені та переміщені на територію СРСР за наказами і розпоря-
дженнями військового командування Радянської Армії або інших компетентних
органів, – як відзначає російський міжнародник Є. Усенко, – перейшли у влас-
ність СРСР, яка стала нині за належністю державною власністю Росії, призначе-
ної для компенсації пограбованого і незаконно вивезеного ворогом». Результа-
ти цієї реституції знайшли остаточне закріплення в Законі Російської Федерації
«Про культурні цінності, переміщені до Союзу РСР унаслідок Другої світової ві-
йни, що перебувають на території Російської Федерації (1998).
За роки війни гітлерівськими окупантами було розграбовано 427 музеїв в
СРСР, з яких 171 – на території РРФСР і 151 в Україні (без кримських), що
становить 40 % від загальної їх кількості. Щодо кількісних втрат українських
музеїв, то вони майже вдвічі перевищують збитки російських фондів. Але
право України на свою частину компенсації, як і інших колишніх союзних рес-
публік, по суті, невраховано. Як і право на повернення евакуйованих під час
війни на схід Росії та до Казахстану українських цінностей, які в значній кіль-
кості залишилися в їх музеях, архівах і сховищах.
Після розпаду СРСР Російська Федерація повернула Україні в 2000 р.
тільки кілька другорядних фресок із Михайлівського Золотоверхого собору
ХІ ст., які були вивезені під час війни нацистами до Німеччини. Унікальні
мозаїчні фрески цієї пам’ятки, як Дмитро Солунський тощо, яких у 1938 р.
взяли до Москви на виставку, незважаючи на не однократні звернення громад-
ських і офіційних осіб, досі неповернуті в Україну. Державна Дума Російської
Федерації денонсувала угоду «Про повернення культурних й історичних цін-
ностей державам їх походження» (1992), яку підписали глави держав СНД.
За попередніми даними, в Україні під час німецької окупації планомір-
но було знищено, пограбовано або вивезено на Захід близько 300 тис. екс-
понатів, 51 млн. книг, 46 млн. архівних справ. Після війни в Україну вдало-
ся повернути небагато – пограбовані експонати або загинули, або розійшлися
світом і тепер зустрічаються в державних і приватних зібраннях країн Європи
та Америки. Водночас із політичних мотивів у 1955 р. рішенням радянсько-
го уряду Німецької Демократичної Республіки було передано колекцію картин
Дрезденської галереї. Утворена в 1957 р. рішенням президії ЦК КПРС спеціаль-
на комісія запропонувала уряду повернути «нашим німецьким друзям культур-
ні цінності, що перебувають на тимчасовому збереженні в СРСР». Двосторонні
урядові переговори велись у суворій таємниці, щоб не хвилювати громадськість
СРСР, який вийшов із війни з мільйонами людських жертв, зазнавши величез-
них втрат матеріальних і культурних цінностей. Усього НДР було повернуто
292 ISSN 2078-0133
1 375 000 експонатів. Серед яких Україна в 1955 р. також передала до Москви
для НДР близько 500 творів живопису з колекції Дрезденської галереї, у 1958
р. – ще 10 картин, 10 тканин, 165 одиниць порцеляни, 1 єгипетський папірус,
97 687 одиниць гравюр, графіки тощо, які союзна адміністрація після війни наді-
слала до музеїв Києва як часткову компенсацію за завдані окупантами збитки.
Суперечливою до національних інтересів України є також ст. 16 Угоди про
культурне співробітництво (1993), підписаної між урядами України та ФРН.
Зокрема, вона визначає: «Договірні Сторони погоджуються, що втрачені
або незаконно вивезені культурні цінності, що знаходяться на їхніх територі-
ях, будуть повернуті власникові або його правонаступнику. Переговори з цього
питання розпочнуться найближчим часом».
Ця загальна норма формально урівняла права й обов’язки обох сторін у рес-
титуційному процесі, не визначила предмет повернення, не врахувала те, що
Україна під час війни зазнала агресії з боку нацистської Німеччини і тотально-
го пограбування культурних цінностей, а тому потребує за міжнародним правом
відповідної компенсації. При укладанні цієї угоди Україна повторила подібну
дипломатичну помилку Російської Федерації. (Щоправда, Державна Дума пре-
вентивно наклала мораторій на будь-яке повернення «трофейних» цінностей).
Проведені односторонні акції передачі цінностей німецькій стороні (1993 р.
– документів Й. Гете, 1996 р. – гравюр XVII–XVIII ст. із Дрезденської колекції)
офіційними особами України з політичних мотивів не розв’язують цієї міжна-
родної проблеми, але створили небажаний неправовий прецедент. Незважаючи,
що Закон України «Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей»
(1999) визначив правовий статус культурних цінностей, переміщених на терито-
рію України внаслідок Другої світової війни як часткову компенсацію за заподі-
яні окупантами збитки», подібні акції без ратифікації Верховною Радою України
міжнародних угод продовжувалися: Німеччині (в 2001 р. – документів архів-
ної колекції «Матеріали діячів західноєвропейського мистецтва ХVІ–ХVІІ ст.»
(Архів Баха); Королівству Нідерланди (в 2004 р. – творів з колекції Ф. Кенігса).
Україна одержала деякі культурні цінності тільки шляхом їх обміну. Зокрема,
коли передала німецькому «Маркіше музей» археологічні знахідки Каблова, до
Бремена портрет Ганса фон Маре, німецька сторона, в свою чергу, поверну-
ла пам’ятки археології, вивезені у 1944 р. з Херсонського краєзнавчого музею,
а також понад 700 книжок із Пфальбаумузею міста Унтерульдинген тощо.
І через понад піввіку після закінчення Другої світової війни складна про-
блема реституції та повернення культурних цінностей залишається актуаль-
ною. Нерозвинутість міжнародно-правового регулювання у цій сфері поясню-
ється неможливістю вирішувати кожний конкретний випадок за допомогою
загальних обов’язкових правил. Саме тому міжнародні організації розро-
293Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
бляють різного роду рекомендаційні акти, в яких узагальнюється досвід
розв’язання таких конфліктів.
Генеральною Асамблеєю ООН ухвалено 20 резолюцій щодо повернення
або реституції культурних цінностей країнам їх походження, країнам жертвам
військової окупації та країнам, що перебували під колоніальним пануванням.
Ці документи, втілюючи останні наукові досягнення, мають загальний рекомен-
даційний характер, велике морально-політичне значення, визначають сучасну
тенденцію, що тією чи іншою мірою впливає і на розвиток міжнародного права
у цій культурній сфері.
Конвенція ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання
незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цін-
ності» (1970) хоч немає зворотної сили, ніяким чином не перешкоджає держа-
вам-учасницям укладати між собою спеціальні угоди або продовжувати засто-
совувати вже укладені угоди про повернення культурних цінностей, вивезених з
яких-небудь причин з території, звідки вони походять, до набуття чинності цією
Конвенцією для заінтересованих держав.
У 70-ті роки ХХ ст. під егідою ЮНЕСКО почала складатися загальна кон-
цепція реституції та повернення культурних цінностей. Її акцент перенесено на
двосторонні переговори зацікавлених сторін, а також багатостороннє співробіт-
ництво, які мали застосовуватися як дипломатичний процес.
У рамках ЮНЕСКО в 1978 р. створено Міжурядовий комітет зі сприяння
поверненню культурних цінностей країнам їх походження або їх реституції в
разі незаконного привласнення (Україна входила до числа 20 членів-держав і в
цілому підтримує його діяльність). Міжурядовий комітет є особливим органом
у рамках ЮНЕСКО, функції якого полягають в основному в наданні у спорах
сторін добрих послуг у посередницькій і примиренчеській діяльності. У відпо-
відності зі Статутом Комітету останній сприяє дво- та багатосторонньому спів-
робітництву й переговорам із метою повернення або реституції культурних цін-
ностей країнам їх походження, заохочення досліджень і пошуків у цій галузі,
поширення відповідної інформації, розвиткові обмінів культурними цінностя-
ми тощо (ст. 4 Статуту). Межі діяльності Комітету і випадки, коли здійснюєть-
ся повернення або реституція, визначені таким чином: «Прохання відносно рес-
титуції чи повернення з боку держави-члена або члена-співробітника ЮНЕСКО
може стосуватися будь-якої культурної цінності, яка має фундаментальне зна-
чення під кутом духовних цінностей або культурної спадщини народів держави-
члена або члена-співробітника ЮНЕСКО і яку було втрачено внаслідок колоні-
альної чи іноземної окупації або незаконного привласнення (п. 2 ст. 3 Статуту).
По суті зафіксовано, що правові підстави для пред’явлення або реституції вини-
кають у зв’язку з: а) колоніальною або іноземною окупацією (повернення),
б) незаконним привласненням (реституція).
294 ISSN 2078-0133
У 2002 р. в Парижі під егідою ЮНЕСКО були прийняті Принципи, що від-
носяться до культурних цінностей, переміщених під час Другої світової війни,
які спрямовані на вирішення складних проблем реституції та повернення куль-
турних цінностей. Вони стали основою для розробки Проекту Декларації
Принципів щодо предметів культури, переміщених у зв’язку із Другою світо-
вою війною, для ухвалення якої необхідно досягти консенсусу (що зумовлено
правилами процедури Генеральної конференції ЮНЕСКО), а також узгодити з
позицією Росії, Польщі та України щодо включення до тексту документа поло-
жень про компенсаторну реституцію за знищенні та пограбовані культурні цін-
ності фашистськими загарбниками на їх території.
Міжнародна практика реституції культурних цінностей характеризуєть-
ся різними підходами держав, на ній позначається тягар минулих воєн, дале-
бі вимогами часу. Складних проблем багато, не менше – правових колізій і
прогалин, для кардинального розв’язання яких необхідні відповідні міждер-
жавні та національні механізми, процедури, їх узгодженість. Ставши незалеж-
ною державою, Україна поступову формує свою міжнародно-правову позицію
у цій культурній сфері. Так, важлива реституційна проблема зафіксована в ст.
54 Конституції України: «Держава … вживає заходів до повернення в Україну
культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами». За її ініціативою
глави країн СНД підписали Угоду про повернення культурних та історичних
цінностей державам їх походження (1992).
Україна уклала низку міжнародно-правових угод щодо взаємного збережен-
ня та повернення культурних цінностей, втрачених і незаконно переміщених
під час Другої світової війни з Польщею, Угорщиною, Німеччиною й іншими.
Джерела та література
1. Акуленко В.І. Міжнародне право охорони культурних цінностей та його імплементація у вну-
трішньому праві України. – К., 2013.
2. Бартош М. Римское право. Понятия, термины, определения. – М ., 1989.
3. Богуславський М.М. Культурные ценности в международном обороте. Правовые аспекты. – М.,
2005.
4. Дмитрієв А. Інститут реституції у міжнародному праві: історія становлення // Право України.
– 2002. – № 10.
5. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М., 2004.
6. Мала енциклопедія міжнародного права. – К., 2013.
7. Правова охорона культурних цінностей. Україна в міжнародно-правових відносинах / Відп.
ред. Ю.С. Шемшученко та В.І. Акуленко. – К., 1997.
8. Fiedler W. Kulturguter als Kriegsbeute? Rechtliche Probleme der Ruskfuhrung deutscher Kulturguter
ans Rusland. – Heidelberg, 1995.
9. Kowalski W. Restytucia dziel sztuki. – Katowice, 1993.
Акуленко В.И. Термины как границы международно-правовых понятий «рести-
туция» и «реституция культурных ценностей»
295Праці Центру пам'яткознавста, вип. 24, К., 2013
В исследовании анализируется терминологическая база нормативно-правового обе-
спечения процессов возвращения культурных ценностей, перемещенных в результате
глобальных вооруженных конфликтов ХХ в.
Ключевые слова: международное право, культурные ценности, реституция, нормот-
ворчество.
Akulenko V.I Terms as the confi nes of international legal concepts of «restitution» and
«restitution of cultural treasures»
The terminological base of the regulatory processes to ensure the return of cultural objects
displaced during of the global military confl icts in 20th century are analyzing in this research.
Keywords: international law, cultural treasures , restitution, rule-making.
Подано до друку: 05.11.2013 р.
УДК 393.92-05(1)«КАЧУРОВСЬКИЙ»
С.Ю. ЗОЗУЛЯ
Поховання Ігоря Качуровського в Україні:
до новітньої історії творення вітчизняних
некрополістичних пам’яток
Повідомлення про поховання в Україні праху визначного українського поета, письменни-
ка, літературознавця І.В. Качуровського.
Ключові слова: некрополістична пам’ятка, місце поховання, заповіт, Качуровський І.В.,
Крути.
22 листопада 2013 р. відбулася непересічна подія: у с. Крути Ніжинського
району Чернігівської обл. відбулося урочисте поховання праху Ігоря
Васильовича Качуровського. Хоча визначний український поет, письменник,
перекладач, літературознавець, теоретик літератури, радіожурналіст помер
кількома місяцями раніше в Мюнхені (Німеччина), де постійно жив і працю-
вав. Поховати ж на своїй малій батьківщині він заповів заздалегідь.
Доля Ігоря Качуровського була нелегкою. З 12-річного віку разом із сім’єю
він змушений був утікати від сталінського розкуркулення й голодомору (маючи
до того ж ще й дворянське коріння матері та співпрацю батька з Українською
Центральною Радою) до російського Курська. Тут отримав вищу освіту в педін-
ституті. (Навіть зустрів там земляка-ніжинця Петра Одарченка, який – як і сам
І.В. Качуровський – згодом опиниться в еміграції й стане одним із стовпів літе-
ратури української діаспори, щоправда в США). Вже за німецької окупації в
1942 р. Ігор Качуровський повернувся в Україну до рідних Крут, але знову мав
утікати – всього за рік мусив вирушати на захід, розуміючи, що перебування під
німцями нічим гарним після повернення радянської влади для нього не закін-
читься. Далі через Словаччину, Чехію й Австрію – до Аргентини. З австрійсько-
го періоду життя почався його творчий шлях, плідно будучи продовжений уже
за океаном. Там, тяжко працюючи на фізичній роботі, знаходився час і на пое-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-81579 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:59:18Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Акуленко, В.І. 2015-05-18T11:58:25Z 2015-05-18T11:58:25Z 2013 Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 24. — С. 284-295. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81579 341.384:351.86222 У розвідці аналізується термінологічне підґрунтя нормативно-правового забезпечення процесів повернення культурних цінностей, переміщених у результаті глобальних збройних конфліктів ХХ ст. В исследовании анализируется терминологическая база нормативно-правового обеспечения процессов возвращения культурных ценностей, перемещенных в результате глобальных вооруженных конфликтов ХХ в. The terminological base of the regulatory processes to ensure the return of cultural objects displaced during of the global military confl icts in 20th century are analyzing in this research. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Рецензії, повідомлення Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» Термины как границы международно-правовых понятий «реституция» и «реституция культурных ценностей» Terms as the confi nes of international legal concepts of «restitution» and «restitution of cultural treasures» Article published earlier |
| spellingShingle | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» Акуленко, В.І. Рецензії, повідомлення |
| title | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| title_alt | Термины как границы международно-правовых понятий «реституция» и «реституция культурных ценностей» Terms as the confi nes of international legal concepts of «restitution» and «restitution of cultural treasures» |
| title_full | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| title_fullStr | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| title_full_unstemmed | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| title_short | Терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| title_sort | терміни як межі міжнародно-правових понять «реституція» і «реституція культурних цінностей» |
| topic | Рецензії, повідомлення |
| topic_facet | Рецензії, повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81579 |
| work_keys_str_mv | AT akulenkoví termíniâkmežímížnarodnopravovihponâtʹrestitucíâírestitucíâkulʹturnihcínnostei AT akulenkoví terminykakgranicymeždunarodnopravovyhponâtiirestituciâirestituciâkulʹturnyhcennostei AT akulenkoví termsastheconfinesofinternationallegalconceptsofrestitutionandrestitutionofculturaltreasures |