Краса врятує світ, якщо право захистить красу
Дослідження присвячене розгляду становлення системи міжнародного права у сфері охорони культурної спадщини та ролі в
 цьому процесі діяльності М.К. Реріха. Исследование посвящено рассмотрению становления системы международного права
 в сфере охраны культурного наследия и роли в этом...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81738 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Краса врятує світ, якщо право захистить красу / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 5-13. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860251929644367872 |
|---|---|
| author | Акуленко, В.І. |
| author_facet | Акуленко, В.І. |
| citation_txt | Краса врятує світ, якщо право захистить красу / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 5-13. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | Дослідження присвячене розгляду становлення системи міжнародного права у сфері охорони культурної спадщини та ролі в
цьому процесі діяльності М.К. Реріха.
Исследование посвящено рассмотрению становления системы международного права
в сфере охраны культурного наследия и роли в этом процессе деятельности М.К. Рериха.
Research is devoted to the consideration of the formation of the system of international law
on the protection of cultural heritage and the role in this process activity of M.K. Roerich.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:44:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë ² ÒÅÎвß, ²ÑÒÎвß
ÒÀ ²ÑÒÎвÎÃÐÀÔ²ß
ÏÀÌ’ßÒÊÎÇÍÀÂÑÒÂÀ
УДК 341.1/8«МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ
ПРАВО»
В.І. АКУЛЕНКО
Краса врятує світ, якщо право захистить красу
Дослідження присвячене розгляду становлення системи між-
народного права у сфері охорони культурної спадщини та ролі в
цьому процесі діяльності М.К. Реріха.
Ключові слова: міжнародне право, охорона пам’яток, М.К. Реріх,
Пакт Реріха.
Охорона культурних цінностей нині стала пред-
метом особливої уваги міжнародного співтовариства.
Загального визнання набуло розуміння тієї істини,
що пошкодження чи руйнування об’єктів культурної
спадщини – як у мирний період, так і під час зброй-
них конфліктів – є невідновною втратою для усьо-
го людства та для всієї світової культури. До такого
усвідомлення людство йшло довгий час, аж доки зна-
йшло можливість вирішення проблеми в нормотвор-
чій діяльності міжнародних організацій.
Збереження культурних цінностей – як предмет
нормативного врегулювання – виникло й існувало
з давніх часів у різних формах, що власне і відобра-
жало відповідні етапи розвитку суспільства та права.
Природно, що загальні закономірності розвитку між-
народного права впливали й на розвиток міжнародно-
правового забезпечення охорони культурних цінностей.
Перша світова війна – внаслідок застосування
нових видів озброєнь, зокрема бомбардувальної авіа-
ції та важкої далекобійної артилерії, – вразила люд-
ство масштабами руйнувань. Серед пам’яток – жертв
війни – Лубенський університет і собор у Реймсі,
Почаївська лавра, тисячі інших об’єктів. Величезна
кількість пам’яток була, крім того, переміщена чи
6 ISSN 2078-0133
викрадена. В Україні також чимало пам’яток загинуло під час цієї війни,
зокрема в Галичині, на Буковині, Волині, Поділлі. Частину їх евакуювали з
Правобережжя, але майже всі вони загинули. Серед таких пам’яток – відомий
музей барона Ф.Р. Штейнгеля в Городку на Волині, колекція О.Г. Гансена в
Києві. Втрачено вивезені на станцію Борки під Харковом зняті зі старовин-
них церков України дзвони, а також одну з кращих історико-художніх колек-
цій в Росії Е.П. і М.С. Олівів, яка була вивезена з Петербурга на Чернігівщину.
Історик-мистецтвознавець Ф.Л. Ернст відзначав: «Революція і війна
викрали у нас стільки скарбів світового мистецтва, що найвідчайдушніші
волання про загибель пам’яток старовини вже більше нікого не дивують і не
вражають» [1].
Після закінчення війни на порядку денному постало, зокрема, й питання
відшкодування заподіяних збитків. У договорах Версальської системи, укла-
дених упродовж 1919–1920 років державами-переможницями та їх союзни-
ками по черзі з Німеччиною, Австрією, Болгарією, Угорщиною, Туреччиною
містилися аналогічні за змістом статті, які передбачали розшукування та
повернення (реституцію) захоплених, секвестрованих і вивезених культурних
цінностей, а також накладення репараційних стягнень за руйнування об’єктів
культурного значення.
З 1918 р. і впродовж 1920-х років, під впливом наслідків минулої війни
та усвідомлюючи загрозу можливих наслідків майбутніх воєн, світова куль-
турна громадськість (археологи, мистецтвознавці, юристи) брали активну
участь у розробці різноманітних проектів міжнародних актів щодо охорони
пам’яток. Серйозна робота в цьому напрямі здійснювалася, зокрема, Комісією
інтелектуального співробітництва Ліги Націй, яка у 1938–1939 роках підготу-
вала 2 проекти конвенції про охорону культурних цінностей. Однак різні при-
чини завадили схвалили ці документи [2].
Відсутність систематичної тенденції з розширення обсягу норм щодо охо-
рони пам’яток зі стародавніх часів і до другої половини ХІХ ст. зумовлене,
передусім, загальноприйнятим ставленням суспільства до війни як до при-
родного стану речей (згадаємо класичну формулу Томаса Гоббса щодо взає-
мин між людьми, станами, державами – bellum omnium contra omnes –«війна
всіх проти всіх»), і як до невід’ємного елементу міжнародних відносин (а тут
доречно згадати максиму Карла Клаузевіца – «Війна є продовження політики
іншими засобами»). В документах Гаазьких мирних конференцій основний
акцент також робиться на обмеженні жорстокості, людських втрат, руйну-
вань, а не на запереченні війни як засобу міжнародної політики.
Нове концептуальне осмислення міжнародно-правового регулювання
й обмеження війни, а також охорони культурних цінностей припадає на
7Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
20–30-ті роки минулого століття. Це пов’язано з прийняттям Договору про від-
мову від війни як засобу національної політики (Пакт Бріана-Келлога, 1928 р.
[3]) і Пактом Еріха (1929 р. – проект [4], 1935 р. – прийняття розробленого на
його основі договору про захист художніх і наукових закладів та історичних
пам’яток [5]). Видатного художника, вченого і мислителя М.К. Реріха глибо-
ко хвилювали і турбували питання миру на Землі як гарантії збереження куль-
турної спадщини народів світу. Як пише дослідник його творчої і наукової
діяльності В. Князєва: «Він розглядав культуру як величезну духовну цінність
людства, як синтез найкращих досягнень в галузі науки, мистецтва, освіти, як
фундамент майбутнього» [6].
Життєвий і творчий шлях М. Реріха – приклад тісного зв’язку міжна-
родного права і культури. Він одночасно закінчив юридичний факультет
Петербурзького університету і Академію мистецтв. Його дипломна робота на
тему: «Правовий стан художників Давньої Русі» була виконана на межі юри-
спруденції, історії та мистецтва.
М.Реріх вивчав пам’ятку давньоруського права «Руська правда», давні
укази, статути, різні грамоти і акти, літописи, документи археологічних експе-
дицій, зразки живопису тощо. Одержавши диплом правознавця, він не успад-
кував нотаріальну контору батька і все його подальше життя було присвячене
мистецтву і науці, в т.ч. міжнародному праву охорони культурних цінностей.
Зазначимо також, що життя і творчість родини Реріхів тісно пов’язані з
українською землею. В 90–х роках ХІХ ст. на квартирі Реріхів у Петербурзі
збиралася українська інтелігенція, яка там нелегально створила Товариство
ім. Т. Шевченка. Першим учителем малювання М. Реріха був видатний скуль-
птор О.М. Мікешин, після смерті якого за його заповітом М.Реріх їздив у
Канів, поклонитися пам’яті Кобзаря. Творчість Т. Шевченка мала помітний
вплив на естетичний розвиток М. Реріха [7]. Він виконав монументальні моза-
їчні ескізи для оздоблення Покровської церкви (1903–1906) у с. Пархомівка
на Київщині та Троїцького собору (1906–1912) у Почаївській лаврі на
Тернопільщині [8]. Його брат Б.К. Реріх, що був професором архітектурно-
го інституту в Києві (у 1919–1923 роках), працював разом із Ф. Красицьким,
Ф. Дяченком, В. Риковим, братами В. і Ф. Кричевськими та багатьма іншими
українськими митцями. В 1909 р. М. Реріх досліджував руїни Василівського
храму ХІІ ст. в м. Овручі на Житомирщині та спільно з П.П. Покришкіним
брав участь у розробці проекту його реставрації; очолював реставраційні
роботи Андріївської церкви та Софійського собору в Києві.
Враження М. Реріха від неодноразових відвідувань Києва, знайомство
з історією і культурою, неповторним ландшафтом і пам’ятками Київської
Русі знайшли витоки в його славнозвісному художньому циклі під назвою
8 ISSN 2078-0133
«Початок Русі. Слов’яни» [9]. Тему для картини «Гонець. Повстав рід на рід»
митець знайшов у «Повісті временних літ» – першому давньоруському літо-
писі, який склав у ХІІ ст. монах Києво-Печерської лаври Нестор. Перебуваючи
у Парижі в 1900 р., М. Реріх продовжив роботу над «Слов’янською серією».
Використовуючи досвід нових французьких художників, написав карти-
ни «Красні вітрила», «Похід Володимира на Корсунь»,«Ідоли»,«Заморські
гості»,«Слов’яни на Дніпрі», «Ярослав Мудрий» та інші.
Перебуваючи в Гімалаях, М. Реріх записав 17 червня 1947 р. у щоденнику:
«коли радіо дає «Запорожця за Дунаєм», перед моїми очима проходять яскра-
ві картини України. Встають образи Шевченка й Гоголя. І дружба, сердечна
дружба, сплітається із співзвуччями України» [10].
Ім’я видатного мислителя і художника М. Реріха безпосередньо пов’язане
з установленням норм міжнародного права про охорону культурних ціннос-
тей. У період російсько-японської війни у М. Реріха виникла ідея про укла-
дення спеціальної міжнародної угоди про захист культурних цінностей під
час воєн, яку він висловив 1904 р. в Російському архітектурному товари-
стві. У 1914 р. художник звернувся з такою пропозицією до уряду Росії, до
Президента Франції Пуанкаре, написав листа послові США, в якому закли-
кав американський уряд виступити з протестом проти варварських руйнувань
історичних пам’яток воюючими країнами у Європі. Це звернення не мало
політичних наслідків, але воно пропагувало у світі ідею міжнародної охоро-
ни культурних цінностей.
У 1929 р. М. Реріх повертається до ідеї укладення договору щодо захис-
ту культурних цінностей. Незважаючи на те, що він паралельно з Академією
мистецтв закінчив юридичний факультет Петербурзького університету,
М. Реріх не вважав можливим особисто взятися за розробку такого проек-
ту міжнародної угоди. За його дорученням текст було підготовлено фран-
цузьким юристом-міжнародником професором Паризького університету
Г. Шклявером, за участю члена Постійної палати міжнародного правосуддя
в Гаазі професором Г. Лапраделем. Як зазначив Г. Шклявер, ідея М. Реріха
«була переведена мовою права», «втілена в правові терміни». Розроблений
проект Пакту Реріха разом зі зверненням художника до урядів і народів усіх
країн було опубліковано 1929 р. різними мовами.
У цьому зверненні, а також у преамбулі Пакту Реріха викладені основні цілі
цього документа. Зокрема, в преамбулі говориться щодо двох мотивів укла-
дання пакту: по-перше, це «священний обов’язок» договірних сторін «сприяти
моральному добробутові їхніх націй та успіхові мистецтв і наук в ім’я загаль-
них інтересів людства»; по-друге, те, що «заклади, призначені для освіти моло-
ді, мистецтв і наук, становлять загальну скарбницю всіх націй світу».
9Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
У проекті договору, який складався з преамбули і чотирьох статей, перед-
бачалося: «Історичні пам’ятки, освітні, художні й наукові установи, художні й
наукові місії, персонал, майно й колекції таких установ і місій вважатимуть-
ся нейтральними і в такому статусі перебуватимуть під опікою та повагою з
боку воюючих. Опіка й повага вище зазначених установ і місій у всіх місцях
будуть підлеглими верховній владі Високих Договірних Сторін без будь-якої
різниці від державної незалежності будь-якої окремої установи чи місії» (ст. І).
У ст.ІІ мова йшла про реєстрацію в Постійній палаті міжнародного правосуд-
дя в Гаазі в Міжнародному інституті інтелектуального співробітництва (орган
Ліги Націй, попередник ЮНЕСКО), а також департаменті Панамериканського
союзу (нині Організація американських держав) переліку «пам’яток, акла-
дів, олекцій та місій, суспільних чи приватних, що їх бажано взяти під осо-
бливу опіку, визначену цим пактом». Вони зареєстровані таким чином «від-
так можуть виставити відмітний прапор (червоне коло з трьома кружками в
середині на білому тлі), який надасть їм право на особливу повагу та опіку з
боку воюючих держав і народів усіх Високих Договірних Сторін». У цій статті
вказувалося також, що ці об’єкти «не зможуть користуватися привілеями ней-
тралітету в тому випадку, якщо вони будуть використані для воєнних цілей».
У ст. ІІІ говорилося: «Увипадку будь-якого акту, вчиненого проти захисту й
поваги, що надаються мистецьким і науковим установам, пам’яткам, колекці-
ям і місіям, як установлено цим Договором, потерпілі заклад чи місія мають
право апелювати через посередництво своєї держави до міжнародного закла-
ду, де вони були зареєстровані. Цей міжнародний заклад має право передати
свій протест до відома всіх Високих Договірних Сторін, які можуть вирішити
скликати Міжнародний комітет судового слідства з цієї справи. Вироки такого
комітету мають бути опубліковані…».
Такий орган мав створюватися за спеціальною угодою не як постій-
ний, а для розгляду конкретного випадку правопорушення в цій сфері, тобто
як комітет ad hoc. Розпливчастість формулювань ст. ІІІ пакту, на думку
М.М. Богуславського, «в певній мірі може бути пояснено недосконалістю
норм міжнародного права того часу про відповідальність» [11].
У ст. IV передбачалося зобов’язання сторін вжити у внутрішньому зако-
нодавстві відповідні заходи, які забезпечуватимуть на їх території захист
названих об’єктів як національних, так й іноземних.
Увесь пакт пронизаний ідеєю мира, невипадково сам М. Реріх запропоно-
ваний ним прапор називає «прапором мира». Ця ідея була взята від конвенції
Червоного Хреста. «Моя ідея щодо збереження художніх і наукових ціннос-
тей, – писав він, – перш за все полягала у витворенні міжнародного імпульсу
до захисту всього найдорогоціннішого, чим живе людство… Якщо Червоний
10 ISSN 2078-0133
Хрест піклується про тілесно ранених і хворих, то наш пакт забезпечує цін-
ності генія людського, тим охороняє духовне здоров’я» [12].
Ідея видатного митця, вченого і мислителя М. Реріха знайшла широкий
відгук серед світової культурної громадськості: Б. Шоу, Р. Роллан, Р. Тагор,
Т. Манн, А. Енштейн, Г. Уелста й інші діячі культури виступили на підтримку
Пакту Реріха. Пакт Реріха був також підтриманий відомими правниками того
часу, серед, наприклад, був кубинський юрист-міжнародник А. Бустаманте.
У 1931 р. в м. Брюгге (Бельгія) було створено Міжнародний союз Пакту
Реріха. Там-таки у квітні 1931 р і в серпні 1932 р. відбулися дві міжнародні
конференції з Пакту Реріха, в яких взяли участь представники урядів і делега-
ти громадських і культурних організацій 36 держав. На них були обговорені і
прийняті плани пропаганди ідей Пакту та інші організаційні заходи.
Третя Міжнародна конференція, яка відбулася у Вашингтоні в листопаді
1933 р. за участі представників цих держав, рекомендувала урядам усіх країн
світу підписати Пакт Реріха. Сьома конференція Панамериканського союзу
в Монтевідео (1933р.) прийняла резолюцію про прийняття Пакту Реріха.
15 квітня 1935 р. у Вашингтоні у присутності президента США Ф. Рузвельта,
президента Чехословаччини Т.Г. Масарика і римського Папи Пія XI відбуло-
ся підписання 21 державою Американського континенту Договору про захист
художніх і наукових закладів та історичних пам’яток. Цей договір у міжна-
родно-правовій літературі відомий також як Пакт Реріха, оскільки, як зазна-
чають А. Фердросс, Є. Александров, М. Богуславський, він виходить із кон-
цепції видатного російського художника і вченого Реріха [13]. Договір також
називають Вашингтонським пактом. Разом із тим у більш широкому тлума-
ченні можна вважати, що Пакт Реріха охоплює обидва документи – і проект,
і договір. Незважаючи, що Вашингтонський договір залишився регіональ-
ним, він став першим міжнародно-правовим актом, який спеціально стосуєть-
ся захисту культурної спадщини, був єдиною угодою в цій сфері, прийнятою
частиною міжнародного співтовариства до Другої світової війни.
Цей договір має класичну побудову: преамбулу, в якій вказуються підста-
ви та цілі укладання даного договору; основну частину (статті І–V) складає
саме Пакт Реріха, а в заключній (статті VI–VIII) передбачено порядок приєд-
нання інших держав до договору, а також порядок його денонсації.
Договір стосувався нерухомих культурних цінностей. Передбачалося,
що історичні пам’ятки, музеї, наукові, художні, навчальні й культурні закла-
ди (як і їх персонал) розглядатимуться як нейтральні, та як такі користувати-
муться повагою і захистом з боку воюючих сторін – як у дні миру, так і під
час війни (ст. І).
11Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
Нейтралітет, захист і повага до пам’яток і закладів надавалися на всій тери-
торії держави незалежно від їх державної приналежності без жодної дискримі-
нації. Важливо, що ця правова норма мала бути імплементована у внутрішньо-
му законодавстві держав, які підписали або приєдналися до Договору (ст. ІІ).
У ст. ІІІ передбачалося використання на історичних пам’ятках, музе-
ях і закладах розпізнавального прапора. За задумом М. Реріха, повинен був
майоріти Прапор Миру, що являв собою біле полотнище, на якому як сим-
вол Вічності й єднання зображене червоне коло з трьома червоними кружеч-
ками посередині: Минуле, Сучасне і Майбутнє, що мав нагадувати людям,
подібно до символу Червоного Хреста, про милосердя, але про милосердя до
перлин прекрасного. Цей символічний знак, у зв’язку з посиленням загрози з
боку зброї масового знищення, Гаазькою конвенцією 1954 р., було модернізо-
вано в застережний, цілком позбавлений символічного змісту. Ним став щит,
загострений до низу, поділений на чотири частини синього і білого кольо-
рів. Справедливо було б повернутися в цивілізованому світі до реріховських
символів як засадничих. Це додасть шляхетній традиції усталеності і спадко-
вості, що завжди властиве культурі, тим більше в справі охорони історичних
пам’яток, перейде у міжнародний звичай [14].
Кожна держава, яка підписала Договір або приєдналася до Договору,
повинна була скласти перелік пам’яток і закладів, що охороняються і надісла-
ти до Панамериканського союзу (ст. IV). Згідно з ст. V, такі об’єкти позбавля-
ються захисту у випадку, якщо вони використовуватимуться у воєнних цілях.
У тексті Догово ру були втілені всі основні положення проекту Пакту
Реріха, не ввійшла тільки норма про міжнародний орган правосуддя, який
мав розглядати позови держав про правопорушення щодо історичних
пам’яток і закладів.
«Цей договір, – як відзначав президент США Ф. Рузвельт, в присутнос-
ті якого він підписувався, – має більш глибоке значення, ніж текст самого
документа» [15]. М. Реріх писав, що «скільки б країн не підписало Пакт сьо-
годні, все одно цей день збережеться в історії як пам’ятне культурне досяг-
нення» [16].
Незважаючи на те, що Пакт Реріха залишився регіональним документом,
він був задуманий як універсальний акт, що охоплює всі країни світу. Його
проект було схвалено Комітетом у справах музеїв при Лізі Націй і передано
на дальший розгляд Міжнародної комісії інтелектуального співробітництва.
Але предметом розгляду дипломатичної конференції він так і не став, як й
інші проекти Конференцій у цій сфері, через гострі політичні протиріччя
європейських держав у Лізі Націй.
12 ISSN 2078-0133
Історичне значення Пакту полягає в тому, що він визначив засади прав-
ничо-організаційної системи міжнародної охорони культурного надбання,
яка почала формуватися після Другої світової війни. Зокрема, ідеї закладені в
Пакті Реріха, були враховані під час укладання Конвенції про захист культур-
них цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. Науково-творча спад-
щина видатного вченого і митця також вплинула на розвиток багатьох галу-
зей науки, в т.ч. міжнародного права охорони культурних цінностей. Відомий
російський скульптор С. Коненков писав: «Моральні принципи Реріха щодо
культурної спадщини народів Землі стали нормами міжнародного права»
[17]. Концепція Пакту Реріха залишається актуальною дотепер, оскільки досі
на всесвітньому рівні не прийнято документа, норми якого захищали б куль-
турні цінності без будь-яких застережень. Як відзначають вчені-міжнародни-
ки з Російської Федерації І. Лукашук і А. Наумов, «наразі немає всеосяжної
міжнародної конвенції, що регламентує відповідальність за зазіхання на куль-
турну власність, вчинені в мирний час» [18].
У доктрині міжнародного права можна вважати цілком усталеною думку
про те, що міжнародно-правовий захист культурних цінностей в період війни
історично сформувався раніше, ніж згода щодо регулювання у мирний час.
Причина полягає в тому, що культурні цінності зазнавали небезпеки у випад-
ку ведення воєнних дій, а також у випадку захоплення творів мистецтва
супротивника як вираження права на трофеї, яке визнавалося упродовж три-
валого часу [19].
Джерела та література
1. Ернст Ф.Л. Справа охорони пам’яток мистецтва і старовини у Києві // Збірник секції
пам’яток мистецтва. – К., 1921. – Вип. 1. – С. 148.
2. Докладніше про це див.: Богуславский М.М. Международнаяохрана культурних ценнос-
тей. – М., 1979. – С. 83–87.
3. Документы внешней политики СССР. – Т. XI. – М., 1966. – С. 503–506.
4. Roerich Banner of Peace. – N.Y., 1931. – P.5; Знамя мира. – С. 25–27.
5. The American Jornal of International Law. – 1936. – № 30. – P. 195–197; Знамя мира. –
М., 1995. – С. 315–318; Правова охорона культурних цінностей. Україна в міжнародно-
правових відносинах. – С. 457–459.
6. Князева В.П. Н.К. Рерих. – Л. ; М., 1963. – С. 93.
7. Ситник А. Українські маршрути Миколи Реріха // Пам’ятки України. – 1987. – № 2. – С. 44.
Біляшівський Б. Реріх і Україна // Культура і життя. – 1987. – 9 серпня.
8. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (иллюстрированный
справочник-каталог) в IV тт. – К., 1983. – Т.1. – С. 135; Т.4. – С. 79.
9. Н. Рерих из собрания Государственной Третьяковской галереи. – М. 1989. – С. 8.
10. Літературна Україна. – 1965. – 11 червня.
11. Богуславський М.М. Вказана праця. – С. 88.
12. Рерих Н.К. Конвенция «Знамени мира» // Знамя мира. – М., 1995. – С. 88.
13Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
УДК 351.853 (477) «1917/1921»
О.А. ДЕНИСЕНКО
Культурна спадщина про Українську революцію
1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті
У статті висвітлюється роль культурної спадщини про події Української революції
1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті. Автор акцентує увагу на місцях пам’яті й
пам’ятниках, присвяченим революційним подіям і діячам, у різних регіонах України. Дослі-
джуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів у контексті підготовки
фундаментального 28-томного видання «Звід пам’яток історії та культури України».
Ключові слова: увічнення, культурна спадщина, пам’ять, революція, пам’ятники, місця
пам’яті, «Звід пам’яток історії та культури України».
Важливу роль у збереженні минулого, формуванні історичної пам’яті
й національної свідомості народу відіграє історико-культурна спадщина.
Візуальний компонент, який включає в себе пам’ятники, пам’ятні місця,
будинки, монументи, меморіальні комплекси, музейні експозиції, цвинта-
рі, окремі поховання, створює меморіальний простір, який не лише відобра-
жає історичне минуле, але й активно формує суспільні погляди громадян.
«Пам’ятки створюють особливий світ, являються важливою складовою куль-
турного, ідеологічного середовища, в якому так само, як у природному живе
13. Александров Е. Международно-правовая защита культурных ценностей и объектов. – София :
Пресс, 1978. – С. 89; Богуславский М.М. Вказана праця. – С. 91; Фердросс А. Международное
право. – М.,1959. – С. 449.
14. Акуленко В.І. На перехресті закону і совісті – К., 2001. – С. 337; Акуленко В.І.,
Магазинщікова І.П., Мозир М.І., Тарасенко О.О. Культурна спадщина людства. Збереження
та використання. – Львів, 2002. – С. 22; Куцарова М. Знамя Мира – Красный крест культу-
ри // Культура и время. – 2003. – № 2. – С. 169.
15. Цит. за: Богуславський М.М. Вказана праця. – С. 90.
16. Цит. за: Богуславський М.М. Вказана праця. – С. 90–91.
17. С веком наравне: Рассказы о картинах. – М., 1969. – Т. 2. – С. 4.
18. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право. – М., 1999. – С. 177.
19. Международное право. – Völkerrecht. – Берлин: Информатик Медиа, 2011. – С. 718.
Акуленко В.И. Красота спасет мир, если право защитит красоту
Исследование посвящено рассмотрению становления системы международного права
в сфере охраны культурного наследия и роли в этом процессе деятельности М.К. Рериха.
Ключевые слова: международное право, охрана памятников, М.К. Рерих, Пакт Рериха.
Akulenko V.I. Beauty will save the world, if the right to protect the beauty
Research is devoted to the consideration of the formation of the system of international law
on the protection of cultural heritage and the role in this process activity of M.K. Roerich.
Key words: international law, protection of cultural heritage, M.K. Roerich, Roerich Pact.
Подано до друку: 07.04.2014 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-81738 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:44:28Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Акуленко, В.І. 2015-05-20T14:29:43Z 2015-05-20T14:29:43Z 2014 Краса врятує світ, якщо право захистить красу / В.І. Акуленко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 5-13. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81738 341.1/8«МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО» Дослідження присвячене розгляду становлення системи міжнародного права у сфері охорони культурної спадщини та ролі в
 цьому процесі діяльності М.К. Реріха. Исследование посвящено рассмотрению становления системы международного права
 в сфере охраны культурного наследия и роли в этом процессе деятельности М.К. Рериха. Research is devoted to the consideration of the formation of the system of international law
 on the protection of cultural heritage and the role in this process activity of M.K. Roerich. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Краса врятує світ, якщо право захистить красу Красота спасет мир, если право защитит красоту Beauty will save the world, if the right to protect the beauty Article published earlier |
| spellingShingle | Краса врятує світ, якщо право захистить красу Акуленко, В.І. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title | Краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| title_alt | Красота спасет мир, если право защитит красоту Beauty will save the world, if the right to protect the beauty |
| title_full | Краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| title_fullStr | Краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| title_full_unstemmed | Краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| title_short | Краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| title_sort | краса врятує світ, якщо право захистить красу |
| topic | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81738 |
| work_keys_str_mv | AT akulenkoví krasavrâtuêsvítâkŝopravozahistitʹkrasu AT akulenkoví krasotaspasetmireslipravozaŝititkrasotu AT akulenkoví beautywillsavetheworldiftherighttoprotectthebeauty |