Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті
У статті висвітлюється роль культурної спадщини про події Української революції 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті. Автор акцентує увагу на місцях пам’яті й пам’ятниках, присвяченим революційним подіям і діячам, у різних регіонах України. Досліджуються різні види і типи нерухомих істо...
Saved in:
| Published in: | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81741 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті / О.А. Денисенко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 13-24. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859604610163933184 |
|---|---|
| author | Денисенко, О.А. |
| author_facet | Денисенко, О.А. |
| citation_txt | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті / О.А. Денисенко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 13-24. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У статті висвітлюється роль культурної спадщини про події Української революції
1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті. Автор акцентує увагу на місцях пам’яті й
пам’ятниках, присвяченим революційним подіям і діячам, у різних регіонах України. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів у контексті підготовки фундаментального 28-томного видання «Звід пам’яток історії та культури України».
В статье освещается роль культурного наследия о событиях Украинской революции
1917–1921 гг. в формировании исторической памяти. Автор акцентирует внимание на местах памяти и памятниках, посвященным революционным событиям и деятелям, в разных
регионах Украины. Исследуются различные виды и типы недвижимых историко-культурных объектов в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания «Свод памятников истории и культуры Украины».
The role of the cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–1921 in the
formation of the historical memory is illuminated in this article. The author accents her attention
at the memory places and monuments devoted to the revolutionary events and participants in the
different regions of Ukraine The different varieties and types of the immovable history and cultural
objects are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes «The
Register of the history and cultural monuments of the Ukraine».
|
| first_indexed | 2025-11-28T03:18:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
13Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
УДК 351.853 (477) «1917/1921»
О.А. ДЕНИСЕНКО
Культурна спадщина про Українську революцію
1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті
У статті висвітлюється роль культурної спадщини про події Української революції
1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті. Автор акцентує увагу на місцях пам’яті й
пам’ятниках, присвяченим революційним подіям і діячам, у різних регіонах України. Дослі-
джуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів у контексті підготовки
фундаментального 28-томного видання «Звід пам’яток історії та культури України».
Ключові слова: увічнення, культурна спадщина, пам’ять, революція, пам’ятники, місця
пам’яті, «Звід пам’яток історії та культури України».
Важливу роль у збереженні минулого, формуванні історичної пам’яті
й національної свідомості народу відіграє історико-культурна спадщина.
Візуальний компонент, який включає в себе пам’ятники, пам’ятні місця,
будинки, монументи, меморіальні комплекси, музейні експозиції, цвинта-
рі, окремі поховання, створює меморіальний простір, який не лише відобра-
жає історичне минуле, але й активно формує суспільні погляди громадян.
«Пам’ятки створюють особливий світ, являються важливою складовою куль-
турного, ідеологічного середовища, в якому так само, як у природному живе
13. Александров Е. Международно-правовая защита культурных ценностей и объектов. – София :
Пресс, 1978. – С. 89; Богуславский М.М. Вказана праця. – С. 91; Фердросс А. Международное
право. – М.,1959. – С. 449.
14. Акуленко В.І. На перехресті закону і совісті – К., 2001. – С. 337; Акуленко В.І.,
Магазинщікова І.П., Мозир М.І., Тарасенко О.О. Культурна спадщина людства. Збереження
та використання. – Львів, 2002. – С. 22; Куцарова М. Знамя Мира – Красный крест культу-
ри // Культура и время. – 2003. – № 2. – С. 169.
15. Цит. за: Богуславський М.М. Вказана праця. – С. 90.
16. Цит. за: Богуславський М.М. Вказана праця. – С. 90–91.
17. С веком наравне: Рассказы о картинах. – М., 1969. – Т. 2. – С. 4.
18. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право. – М., 1999. – С. 177.
19. Международное право. – Völkerrecht. – Берлин: Информатик Медиа, 2011. – С. 718.
Акуленко В.И. Красота спасет мир, если право защитит красоту
Исследование посвящено рассмотрению становления системы международного права
в сфере охраны культурного наследия и роли в этом процессе деятельности М.К. Рериха.
Ключевые слова: международное право, охрана памятников, М.К. Рерих, Пакт Рериха.
Akulenko V.I. Beauty will save the world, if the right to protect the beauty
Research is devoted to the consideration of the formation of the system of international law
on the protection of cultural heritage and the role in this process activity of M.K. Roerich.
Key words: international law, protection of cultural heritage, M.K. Roerich, Roerich Pact.
Подано до друку: 07.04.2014 р.
14 ISSN 2078-0133
людина, вони пов’язані з далеким минулим, революційними та воєнними
подіями. Вулиці, площі, канали, будинки, парки – нагадують <…> творіння
минулого, в які вкладені талант їх творців і любов поколінь, входять в люди-
ну, стають мірилом прекрасного. Якщо людина байдужа до пам’яток своєї
країни, вона байдужа і до своєї країни» – писав академік Д.С. Лихачов, який
одним із перших порушив проблему зв’язку «пам’яті історії народу» і куль-
турної спадщини [1].
Вивчення історико-культурної спадщини розширює простір науково-
го пошуку, органічно включає її у контекст сучасних світоглядних ціннос-
тей, формує у суспільній свідомості історичну пам’ять, яка сприяє збере-
женню всього комплексу знань, відтворенню справедливості, відновленню
більш повної картини минулого через пам’ятки і місця пам’яті. Із здобуттям
Україною незалежності вітчизняна історіографія повертається до своєї влас-
ної національної історії і своїх героїв. З’явилися дослідження, де йдеться про
цивілізований, позбавлений суб’єктивних тлумачень й ідеологічних штампів
підхід до історичних подій і видатних українських діячів, пам’яток і об’єктів
історико-культурної спадщини, що відповідає основному змісту гуманітарної
політики України. Інтерес до історичного минулого стимулює процес відро-
дження історичної пам’яті народу, який був позбавлений знати свою історію.
«Memory studies» (студії пам’яті) набувають розвою у сучасній зарубіжній
і вітчизняній соціогуманітаристиці. Проблема історичної пам’яті, характер-
ні риси і особливості формування, природа та форми вираження цього фено-
мену розвинута в окремих наукових статтях вітчизняних учених О. Бойка,
І. Гирича, В. Гриневича, Я. Грицака, Л. Зашкільняка, А. Киридон, І. Колесник,
Л. Нагорної, О. Удода, С. Єкельчика, Н. Яковенко й інших [2]. Досліджуючи
теоретичні питання феномену пам’яті, вітчизняні науковці В. Верстюк,
І. Гирич, Г. Денисенко, В. Скальський, І. Симоненко [3], акцентують увагу
на пам’яткознавчому аспекті, ставленні громадськості до меморіального про-
стору, сприйнятті суспільством знакових подій та історичних діячів через
пам’ятки і місця пам’яті.
Мета даної статті – з’ясувати значення історико-культурної спадщини,
зафіксованої у нерухомих пам’ятках і місцях пам’яті про Українську револю-
цію, у формуванні історичної пам’яті.
Меморіальний простір України формувався упродовж усього розвитку
нації і змінювався під впливом сучасних політичних і соціально-економіч-
них процесів. Неповторний для кожної людини образ рідного краю – насе-
леного пункту, навколишніх ландшафтів, історико-культурного середовища
в цілому, важливою складовою якого є й нерухомі пам’ятки, набуває зна-
15Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
чення одного із визначальних факторів у формуванні відчуття Батьківщини,
духовної спільності людей, їхньої національної та державної ментальності.
Свідомість людей, життя яких із дитинства проходило переважно в умовах
«типової забудови», часто позбавлена конкретного образу батьківщини, пси-
хологічного тяжіння до рідного краю, патріотичних почуттів [4]. Знайомство
з важливими сторінками минулого нашої країни, духовним досвідом попе-
редніх поколінь набуває у процесі сприйняття нерухомих пам’яток історії
загальнодоступної, емоційної форми, сприяючи не лише знайомству з істо-
ричним минулим, але й усебічному розвитку людини. Участь у різних пошу-
кових загонах, реконструкція воєнних подій, що стало особливо популярним
в останні роки, створює наочно-образний характер цього процесу, відчуття
особистої причетності кожного учасника до конкретних подій і персоналій
вітчизняної історії.
Візуальний компонент історичної пам’яті українського народу протя-
гом ХХ ст. неодноразово зазнавав великих втрат й ідейних переорієнтацій.
Найбільш характерним став ленінський план монументальної пропаганди,
згідно з яким знищувалися пам’ятники однієї епохи й увічнювалася пам’ять
про державних і партійних діячів доби тоталітаризму. Масова руйнація релі-
гійних архітектурних пам’яток прокотилася країною в 30-ті роки ХХ ст. Лише
в монастирях Північного Лівобережжя України було знищено 6 пам’яток
архітектури XVII ст., XVI–XVIII ст., XІV–XIX ст. Під гаслом потреб інду-
стріалізації знімалися церковні дзвони і відправлялися на переплавку, вивози-
лися іконостаси та древні ікони, в церквах влаштовувалися клуби і складські
приміщення. Особливо відчутними були втрати, понесені історико-культур-
ним фондом Києва. Після перенесення до Києва у 1934 р. столиці радянської
України, руйнування релігійних святинь набуло характеру чітко спланованої
акції. Древній центр Київської Русі з її золотоверхими банями за прикладом
Москви було вирішено перетворити в своєрідний еталон нового соціалістич-
ного міста. У вересні 1934 р. у Києві розпочалося руйнування Михайлівського
Золотоверхого собору, в 1935 р. – унікального монастирського комплексу в
Межигір’ї. В березні 1936 р. ухвалено рішення про знесення Десятинної та
Покровської церков. Подібна доля спіткала Військовий Микільський собор,
дзвіницю Кирилівського монастиря, Трьохсвятительську церкву, Братський
монастир [5]. О. Довженко у своєму «Щоденнику» писав: «Одне слово, два-
дцятий вік помстився. Погуляв по слідах і дев’ятнадцятого, і сімнадцятого,
і одинадцятого. Зоставив биту цеглу, кам’яні коробочки, на які противно
дивитися, і покарбовану землю. Мені здається, що в наступних часах нашу
героїчну епоху будуть вважати епохою занепаду в багатьох смислах» [6].
16 ISSN 2078-0133
Руйнувалися пам’ятки, постійно перейменовувалися назви міст і сіл,
вулиць, промислових об’єктів на честь партійних і державних діячів, відпо-
відно зносилися пам’ятники минулих епох. Меморіальний простір знаходився
під впливом ідеологічного диктату, зносилися і встановлювалися пам’ятники
тільки узгоджені з існуючим тоталітарним режимом. Проведенням різних
церемоній, ритуалів, створенням меморіалів й обелісків, літературних і мис-
тецьких «реквіємів», «місць пам’яті», ретельно відпрацьованих «ритуалів
пам’яті» влада прагнула легітимізувати державну ідеологію [7]. Це стосується
не тільки загалом пануючої партії (групи тощо), але й місцевої влади на рівні
міста, села, котра будівництвом або реставрацією певних пам’ятників, місь-
кою забудовою прагне впливати на громадян із метою прийняття такої версії
минулого, яка влаштовує владу на рівні міста, села.
Останнім часом із пам’ятниками відбуваються виразно окреслені регіо-
нальні особливості процесу трансформації меморіального простору країни.
У демократичному суспільстві територіальні громади самі вирішують, які
пам’ятники варто встановлювати і демонтувати. В окремих регіонах і містах
процес встановлення національно орієнтованих пам’яток наштовхується на
відчутний спротив місцевої громади. Водночас існують загальнонаціональ-
ні пріоритети щодо ідеологічного напряму символічного простору, і такі прі-
оритети можуть значно відрізнятися від уподобань окремих груп населення.
Державна політика формування історичної пам’яті має здійснюватися із вра-
хуванням місцевих особливостей, але при цьому варто відокремлювати сус-
пільні думки від політичних уподобань місцевої влади. Не завжди ціннісні й
мотиваційні параметри, насаджувані державою, співпадають із світовідчут-
тям і настроями більшості громадян. У кожного індивіда своє власне уявлення
про минуле, і саме воно є матрицею особистісної історичної пам’яті. Механізм
конструювання історичної пам’яті відбувається відповідно до потреб сучас-
ності. Важливим є відбір визначних постатей у минулому, важливих для іден-
тифікації певних соціальних груп чи суспільства в цілому, вибір подій, зна-
кових для українського нарду. Це, передусім, події національно-визвольної
війни середини XVII ст., національно-визвольний рух українського наро-
ду упродовж всього історичного поступу. Гетьману Б. Хмельницькому, який
сприймається у суспільстві як визначний державний і громадський діяч, уста-
новлені пам’ятники у багатьох українських містах. Готуючись до святкуван-
ня трьохсотріччя возз’єднання України з Росією в 1954 р. планувалося спору-
дження пам’ятника гетьману в Переяславі-Хмельницькому та Тріумфальної
арки в Києві. Якщо комплекс запропонованих ідеологічних заходів не викли-
кав у вищого політичного керівництва республіки ніяких сумнівів, то оголо-
шення с. Суботів – батьківщини Б. Хмельницького – державним заповідни-
17Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
ком розглядалося як передчасне [8]. Невдовзі українські ідеологи замінили у
своїх планах пам’ятник гетьману на монумент возз’єднанню. Тільки за часів
незалежності, в умовах національного і культурного відродження України,
дослідження й увічнення історії українського козацтва виходить на належний
рівень. Останнім часом виявлено 1174 нерухомі пам’ятки, пов’язані з україн-
ським козацтвом, понад 200 пам’ятних місць – лише на Київщині [9].
ХХ століття асоціюється у колективній пам’яті людства з трьома рево-
люціями, двома світовими, громадянською та «холодною» війнами, трьома
голодоморами, форсованою індустріалізацією та примусовою колективіза-
цією, великим терором 30–50-х років, Чорнобильською катастрофою, про-
голошенням державної незалежності, затяжною системною кризою. Період
1917–1921 років невеликий за тривалістю, але в умовах століть бездержав-
ності надзвичайно важливий і необхідний для історичної легітимації сучас-
ної держави. Це був час появи самобутніх і непересічних постатей, про
яких пам’ятають і сьогодні, українських провідників, творців Української
Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республік. Більшість
із них отримали загальноукраїнську популярність після 1991 р., коли змі-
нилася політична ситуація, а пам’ять про творців української державнос-
ті постала в межах національної парадигми. Почали досліджуватися колиш-
ні теми-табу, відкрилися архіви, дослідники звернулися до маловідомих
тем, у т.ч. революційних подій 1917–1921 років. Ініціативи щодо вшану-
вання видатних постатей Української революції 1917–1921 років виписані
в указах Президента України у зв’язку з ювілейними річницями впродовж
2005–2009 років від дня народження видатних діячів УНР та ЗУНР. 16 трав-
ня 2005 р. виданий Указ Президента України «Про увічнення пам’яті видат-
них діячів Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної
Республіки М. Грушевського, Є. Петрушевича, В. Винниченка, С. Петлюри,
В. Голубовича, В. Чехівського, С. Остапенка, Б. Мартоса, І. Мазепи,
В. Прокоповича, А. Лівицького, К. Левицького, С. Голубовича – для утвер-
дження в суспільній свідомості об’єктивної оцінки їхньої ролі в історії, забез-
печення консолідації української нації. 12 квітня 2007 р. був виданий Указ
Президента України № 297 «Про заходи з відзначення 90-ї річниці подій
Української революції та вшанування її учасників», який став підґрунтям
для підготовки плану заходів з відзначення подій Української революції [10].
М. Грушевський, В. Винниченко увійшли в національну пам’ять україн-
ського народу, щодо їх постатей практично не існують ідеологічні супереч-
ки. Після 1991 р. пам’ять про М. Грушевського повністю реабілітована. Ім’ям
провідного історика і державного діяча названі наукові установи, навчаль-
ні заклади, існує 4 музеї (Київ, Львів, с. Сестринівка Козятинського району
18 ISSN 2078-0133
Вінницької обл., с. Криворівня Верховинського району Івано-Франківської
обл.), присвячені М. Грушевському [11]. Збудовано 9 монументів, зокре-
ма в 1998 р. у Києві, біля Будинку вчителя, де в 1917–1918 роках проводи-
лися засідання Української Центральної Ради на чолі з М. Грушевським.
На відміну від пам’яті про М. Грушевського, пам’ять про голову Генерального
Секретаріату УНР В. Винниченка відновлюється державою завдяки діяль-
ності окремих суспільних діячів та громадських ініціатив. У 1993 р. ім’я
В. Винниченка присвоєно Кіровоградському педагогічному університету,
в 2010 р. у Кіровограді відкритий пам’ятник голові першого у ХХ ст. укра-
їнського уряду та створена експозиція в обласному краєзнавчому музеї, де
експонуються особисті речі громадського діяча та письменника, у Києві на
будівлі Гуманітарного корпусу Київського національного університету імені
Тараса Шевченка встановлена меморіальна дошка [12].
Найскладніший шлях із забуття доводиться долати постаті С. Петлюри.
Відвідуючи Полтаву, її гості згадують про Полтавську битву, про перемогу
Петра І над шведами. Однак не всі знають, що в цьому місті над Ворсклою
рівно через 170 років після трагічної поразки гетьмана І. Мазепи народив-
ся Симон Васильович Петлюра, голова Директорії УНР, Головний ота-
ман армії УНР, один із українських борців за незалежну Українську держа-
ву. Незважаючи на плин часу, збереглися меморіальні будинки у Полтаві,
де народився і навчався С. Петлюра, віднайдені будинки у Києві, де прохо-
дила його активна діяльність як громадсько-політичного та військового діяча:
вул. Володимирська, 36, 57, 78; вул. Богдана Хмельницького, 26; вул. Прорізна,
22; у Вінниці (вул. Соборна, 48; вул. Чкалова, 15) [13], а також в інших міс-
тах. Постать С. Петлюри є найбільш контроверсійною у суспільному сприй-
нятті. В Україні є лише один пам’ятник С. Петлюрі у Рівному, меморіальна
дошка на будинку Полтавської духовної семінарії (тепер аграрний коледж)
(вул. Сковороди 1/3), де він навчався в 1895–1902 роках. Закладання пам’ятного
знаку 27 травня 2007 р. на місці спорудження пам’ятника С. Петлюрі у його
рідній Полтаві викликав громадський спротив і, навіть, суспільне протистоян-
ня [14]. В той же час, у містах Західної України – Івано-Франківську, Львові,
Рівному, Стрию, Тернополі перейменовані вулиці в пам’ять видатного діяча
українського визвольного руху, представники української діаспори ініціюють
спорудження пам’ятників С. Петлюрі за кордоном.
У Вінниці знаходяться будинок готелю «Савой», в якому з 2 лютого до
6 березня 1919 р. перебували міністри Директорії УНР (вул. Соборна, 48),
а також будинок, в якому містився штаб-квартира військового і державного
діяча С. Петлюри (вул. Чкалова, 15) [15]. Після вступу до Києва більшовиць-
ких військ у січні 1918 р. Українська Центральна Рада в ніч на 28 січня виїхала
19Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
до Житомира й розмістилася у залізничних вагонах. З прибуттям Центральної
Ради до міста було введено військовий стан, що викликало занепокоєння у
житомирян. Щоб не наражати населення на небезпеку міська дума ухвали-
ла рішення просити УЦР переїхати з Житомира. Місцем перебування Малої
ради УЦР стала залізнична станція Коростень (збереглися приміщення депо).
12 лютого 1918 р. на станції під головуванням М. Грушевського пройшло істо-
ричне засідання, на якому було ухвалено рішення «визнати гербом Української
Народної Республіки знак Київської держави часів Володимира Святого» [16].
З 15 лютого до 5 березня 1918 р. УЦР продовжувала свою законотворчу робо-
ту в Житомирі. Пам’яткою, яка нагадує про буремні роки Української револю-
ції у місті став будинок (вул. Велика Бердичівська, 6), в якому розміщувалася
Волинська Українська Рада, редакція газети «Громадянин», в якій працював
український громадсько-політичний діяч, член Української Центральної Ради
Самійло Підгірський. 15 листопада 1917 р. у цьому будинку перед громадою
виступив з промовою С. Петлюра [17].
Події початку ХХ ст. пов’язані з будинком Народного дому у Львові
(вул. Театральна, 22), одним із найстаріших культурно-освітніх установ
Галичини. Внаслідок українського національно-визвольного повстання, що
відбулося в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові, влада перейшла
до Української національної ради, а 9 листопада 1918 р. новоутворена держа-
ва отримала назву – Західноукраїнська Народна Республіка, був створений
тимчасовий виконавчий орган влади – Державний Секретаріат ЗУНР на чолі
з К. Левицьким. В пам’ять про ці події на будинку встановлена меморіальна
дошка. Головою («президентом») Української національної ради ЗУНР був
обраний державний і громадський діяч, член Директорії УНР Є. Петрушевич,
з 9 червня 1919 р. до 15 березня 1923 р. – диктатор ЗУНР. З нагоди 90-річчя
проголошення ЗУНР 1 листопада 2008 р. на батьківщині Є. Петрушевича у
м. Буську (Львівська обл.) на території гімназії його імені відкритий перший
пам’ятник президенту Української національної ради ЗУНР [18].
Велике значення для майбутньої розбудови незалежної соборної Української
держави мала злука ЗУНР і УНР. Початок об’єднання Наддніпрянської і
Західної України в одній соборній державі поклало підписання у Фастові
1 грудня 1918 р. делегацією Української національної ради ЗУНР і представ-
никами Директорії УНР попередньої угоди про об’єднання ЗУНР і УНР, рати-
фіковану 3 січня 1919 р. у Станіславі (тепер м. Івано-Франківськ) [19]. 22 січня
1919 р. у Києві було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР (Галичина,
Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдиній собор-
ній УНР, затверджений Трудовим конгресом України, який відбувся в опер-
ному театрі Києва. Меморіальною дошкою в 1999 р. відзначений будинок
20 ISSN 2078-0133
(м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 1), в якому з 2 січня 1919 р. працюва-
ла Українська національна рада, очолювана президентом Є. Петрушевичем,
ратифікований Акт про злуку ЗУНР і УНР, а також будинок готелю «Австрія»
(вул. Січових Стрільців, 12), в якому в 1919 р. зупинялися М. Грушевський,
В. Винниченко, С. Петлюра. В 2003 р. біля будинку, де працювали мініс-
терства Державного Секретаріату ЗУНР (вул. Грюнвальдська, 11), спору-
джений гранітний монумент із бронзовими барельєфами Є. Петрушевича,
К. Левицького, Л. Бачинського і Д. Вітовського [20].
Значне місце у національній пам’яті про визвольні змагання 1917–
1921 років займають Крути. На дослідження подій, які відбулися там у дале-
кому 1918 р. було накладено табу. Тільки в умовах розбудови Української
незалежної держави повільно повертається до нас історична правда про геро-
їчну молодь, що загинула в боротьбі за незалежність України. Під час насту-
пу на Київ радянських військ під проводом полковника М. Муравйова в січні
1918 р. Студентський курінь січових стрільців, сформований для охорони
Української Центральної Ради із студентів Українського народного універ-
ситету, університету св. Володимира та гімназистів Другої Української гім-
назії ім. Кирило-Мефодiївського братства, гідротехнічної та військової лікар-
ської школи, а також юнаки Першої Київської військової юнацької школи
ім. Б. Хмельницького, щойно прибулі з фронту у районі залізничної стан-
ції Крути (Чернігівська обл.) зайняли оборону важливого залізничного вузла.
На початку наступу шеститисячного більшовицького війська оборону три-
мали за різними даними від 420 до 700 українських студентів, вояків та юна-
ків на чолі з сотником А. Гончаренком. Маючи значну перевагу в живій силі,
наступаючі радянські війська зім’яли оборону й знищили всіх, хто потрапив
у полон. Тіла 27 студентів пізніше були поховані селянами у братській моги-
лі біля станції. Всього за свідченнями учасників бою було поранено, убито та
розстріляно близько 300 українських вояків [21].
9 березня 1918 р. М. Грушевський на засіданні Малої Ради запропону-
вав вшанувати пам’ять загиблих i перенести їх тіла до Києва, на Аскольдову
могилу. Зібрання вшанувало пам’ять героїв вставанням й ухвалило рішення
«Прийняти похорон на кошт держави» [22]. Віднайдені тіла загиблих січови-
ків Студентського куреня були перевезені до Києва i 19 березня 1918 р. похо-
вані в братський могилі на Аскольдовому кладовищі [23]. «В Крутах заги-
нув цвіт української шкільної молоді, – писав автор статті на сторінках газети
«Нова Рада» 16 березня 1918 р. – Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції
– юнаків-ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної
нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна» [24].
21Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
Питання про увічнення пам’яті героїв постало відразу після їх похоро-
ну. 2 травня 1918 р. з пропозицією щодо увічнення подвигу молоді звернувся
до міністра народної освіти Української Держави М. Василенка один із відо-
мих наукових i культурних діячів, професор університету св. Володимира
Г. Павлуцький. У зверненні, зокрема, наголошувалося: «Пережита епоха
героїчного напруження, коли в хвилинах війни зусиллям найкращих синів
України було здійснено давню мрію народу – утворення незалежної націо-
нальної держави. На оборону національно ідеї, культури i права встали усі
краснiйшi сили народу i на чолі їх учащаяся молодь: школярі та студенти.
В боях під Бахмачем полягло багато цих молодих героїв, ціною своєї крові
заплативши за волю рідного краю. Треба щоб пам’ять про них назавжди зали-
шилась на Вкраїні. Для цієї мети як найбільш відповідає постановка їм мону-
мента на одній з площ Києва» [25]. Ідея про будівництво монумента була під-
тримана главою держави, який пообіцяв виділити грошову допомогу. Був
створений спеціальний комітет, який оголосив всенародний збір коштів на
будівництво пам’ятника борцям за незалежність України [26]. На жаль, у той
час ці ідеї залишилися нереалізованими.
Суттєвим імпульсом із увічнення героїки того періоду, пам’яті про істо-
ричні події. стало відзначення 75-ї річниці трагедії під Крутами. На полі бою i
на місці поховання героїв у Києві встановлені хрести, справжнім пам’ятником
їм став військовий ліцей у Львові імені Героїв Крут. У 1991 р. Українська сту-
дентська спілка оголосила конкурс на проекти пам’ятників полеглим студен-
там i гімназистам, що мають бути встановлені на залізничній станції Крути
i на Аскольдовій могилі в Києві [27]. 1995 р. представники київської моло-
ді встановили тут дерев’яний хрест і чорний кам’яний обеліск із пам’ятним
написом [28]. З точки зору пам’яті важливо, що у 2008 р. споруджений
Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут», діє виставка «Штабний вагон
армії УНР. Битва під Крутами», які лише за період з жовтня 2008 р. до лютого
2009 р. відвідало 87 організованих екскурсій, близько 8000 відвідувачів [29].
Важливе значення для формування пам’яті мають різні комеморацій-
ні заходи, пов’язані з ушануванням пам’ятних дат, покладанням квітів до
пам’ятників визначних діячів Української революції, різних ритуалів, які
стали повсякденною практикою офіційної влади. Встановлення Дня захис-
ника Вітчизни, Героїв України, Соборності, Незалежності, Пам’яті жертв
Голодомору та політичних репресій, створення Музею Української революції
1917–1922 років (спочатку Музей УНР) – певні заходи на шляху формування
колективної пам’яті. З 2011 р. він функціонує як відділ Національного музею
історії України у приміщенні Педагогічного музею, резиденції українського
22 ISSN 2078-0133
парламенту революційної доби, де були прийняті чотири Універсали – осно-
вні законотворчі документи нової держави.
На жаль, пошановані далеко не всі діячі та важливі події доби Української
революції. Якщо провідні учасники революції вшановані на державному рівні,
то увічнення пам’яті про інших громадських, військових діячів періоду рево-
люції має бути, принаймні, на місцевому рівні. Подальші розвідки про увічнен-
ня подій і визначних діячів Української революції 1917–1921 років пов’язані
з дослідженням меморіального простору України. Це питання не має одно-
значного вирішення, воно вимагає ґрунтовного дослідження, тривалої робо-
ти з широким колом джерел, обов’язкового візуального обстеження пам’яток.
Враховуючи складну ситуацію, в якій перебуває громадське життя
України, необхідно пристосовуватися до реалій сучасного сприйняття минуло-
го громадянами в різних регіонах, виважено спрямовувати процес формуван-
ня пам’яті, в т.ч. у контексті культурної спадщини. Послідовна інформаційно-
роз’яснювальна робота серед населення, врахування місцевих особливостей,
політична воля представників державної влади сприятимуть вирішенню кон-
солідації українського суспільства й формуванню єдиної історичної пам’яті,
що має бути пріоритетом гуманітарної політики держави.
Джерела та література
1. Лихачев Д. Память истории священна (Беседа с директором Государственного музея
А.С. Пушкина в Москве М.М. Бариновым) // Прошлое – будущему. Очерки и статьи. – Л. : Наука,
1985. – С. 83–84, 98; Він же. Экология культуры // Прошлое – будущему. Очерки и статьи. –
Л. : Наука, 1985. – С. 49.
2. Бойко О.Д. Феномен історичної пам’яті в сучасному українському контексті: характерні риси
та особливості // Шкільна історична освіта України: зміст, проблеми, пошуки. – Х. : Гімназія,
2010; Гриневич В.А. Радянська міфотворчість довкола Великої Вітчизняної війни // Сторінки
воєнної історії України. Зб. наукових статей. – Вип. 10. – Част. 1. – К. : Ін-т історії України
НАН України; Зашкільняк Л. Історична пам’ять та історіографія як дослідницьке поле для
інтелектуальної історії // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.
15/2006-2007; Колесник І. Концепт «пам’ять» як аналітична структура: український вимір
// Національна та історична пам’ять. Зб. наукових праць. – Вип. 3. – К., 2012. – С. 171–181;
Нагорная Л. Історична пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії. – К. : Ін-т політичних і етнонаціо-
нальних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. – 324 c.; Удод О. Про актуальні пробле-
ми інтеграції історичної науки і освіти // Шкільна історична освіта України: зміст, проблеми,
пошуки. – Х. : Гімназія, 2010; Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в
радянській історичній уяві. – К.,2008; Яковенко Н. Вступ до історії. – К. : Критика, 2007.
3. Верстюк В., Скальський В. Українська революція 1917–1921 рр. у політиці формування наці-
ональної пам’яті в 2007–2010 рр. // Проблеми вивчення української революції 1917–1921 рр.
– Вип. 5. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2010; Капась І. Історична пам’ять про антина-
цистський рух опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми
процесу // Краєзнавство. – 2011. – № 1.
23Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
4. Гирич І. «Історичний шлях» у київських монументах: спадок минулого і сьогочасні проблеми //
Пам’ятки України. Історія та культура. – 2007. – № 1; Симоненко І. Меморіальний простір України:
кризовий стан та шляхи оздоровлення // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 4 (13).
5. Піскова Е., Федорова Л. Нерухомі пам’ятки історії // Пам’яткознавчі студії в Україні: тео-
рія і практика. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2007. – С. 228 (див.: Боярский П.В.
Теоретические основы памятниковедения // Памятниковедение: Теория, методология. практи-
ка. – М., 1986. – С. 31).
6. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917–1942 рр. – Ч. ІІ. Кінець 1920-х –
1941 рр. – К.,1995. – С. 172–173.
7. Пам’ятки України. – 1989. – № 1. – С. 38.
8. Нагорна Л. Вказана праця. – С. 8.
9. Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій
половині 50-х – 80-х рр. ХХ ст. Збірник документів та матеріалів. – К. : Рідний край, 1997. – С. 7.
10. Демиденко О. Увічнення та збереження історії козацтва…: автореф. дис… канд. іст. наук. –
К., 2005. – С.14; Денисенко Г. Воєнна історія України в контексті дослідження і збереження
культурної спадщини. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2011. – С. 146.
11. Режим доступу:http: // zakon2.rada.gov.ua/laws/show/793/2005; www.zakon1/rada/gov/ua/cgi-bin/
laws/main.cgi
12. Верстюк В., Скальський В. Вказана праця. – С. 15.
13. Там само. – С. 12; Огієнко В. Траєкторії пам’яті: Михайло Грушевський, Володимир
Винниченко та Симон Петлюра в національній пам’яті // Українська революція 1917–
1921 років: погляд із сьогодення. – К., 2013. – С. 209.
14. Звід пам’яток історії та культури України. Київ. – Кн. 1, ч. 2. – К. : Головна редакція Зводу
пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана,
2004; Звід пам’яток історії та культури України. Київ. – Кн. 1, ч. 1. – К. : Головна редакція Зводу
пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана,
1999; Пам’ятки історії та культури Вінницької області. Словникова частина. – Вінниця : «ДП»
Державна картографічна фабрика», 2011. – С. 143–144.
15. Огієнко В. Вказана праця. – С. 210.
16. Пам’ятки історії та культури Вінницької області… – С. 143–144.
17. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. – Т. 2.: 10 грудня 1917 р. –
29 квітня 1918 р. – К. : Наук. думка, 1997. – С. 165–166.
18. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. –
Вип. 6. – Житомир : «Полісся», 206. – С. 108.
19. Режим доступу: Каменіар.1nu.eche.ua/? p=1423
20. Тимченко Р. Відносини Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної
Республіки (листопад 1918 – квітень 1920 рр.). – К. : Ін-т історії України НАН України, 2013.
– С. 132.
21. Гаврилів Б. ЗУНР у пам’ятках історії та культури. – 2008. – С. 51.
22. Панькова С. Пам’ятне місце перепоховання вояків Студентського куреня, загиблих під ст.
Крути 1918 // Звід пам’яток історії та культури України. Київ. – Кн. 1, ч. 2. – К. : Головна
редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія»
ім. М.П. Бажана, 2004. – С. 841–842.
23. Українська Центральна Рада… – С. 191.
24. Крип’якевич І., Долинецький М. Історія України. – Львів, 1991. – С. 171.
25. Трагедія на Крутах // Нова Рада. – 1918. – 16 березня.
26. Відродження. – 1918. – Ч. 126. – 1 вересня.
24 ISSN 2078-0133
27. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 2201, оп. 1,
спр. 1231, арк. 1–1зв.
28. Кузьминець Ю. Вшанування пам’яті героїв бою під Крутами // Ми діти твої, Україно! –
К. : Інститут історії України НАН України, 2000. – С. 96.
29. Панькова С. Вказана праця. – С. 842.
30. Верстюк В., Скальський В. Вказана праця. – С. 10.
Денисенко Е.А. Культурное наследие об Украинской революции 1917–1921 гг. в
формуваннии исторической памяти
В статье освещается роль культурного наследия о событиях Украинской революции
1917–1921 гг. в формировании исторической памяти. Автор акцентирует внимание на ме-
стах памяти и памятниках, посвященным революционным событиям и деятелям, в разных
регионах Украины. Исследуются различные виды и типы недвижимых историко-культур-
ных объектов в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания «Свод памят-
ников истории и культуры Украины».
Ключевые слова: увековечивание, культурное наследие, память, революция, памятни-
ки, места памяти, «Свод памятников истории и культуры Украины».
Denysenko H.A. Cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–
1921 in the historical memory
The role of the cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–1921 in the
formation of the historical memory is illuminated in this article. The author accents her attention
at the memory places and monuments devoted to the revolutionary events and participants in the
different regions of Ukraine The different varieties and types of the immovable history and cultur-
al objects are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes «The
Register of the history and cultural monuments of the Ukraine».
Key words: perpetuation, cultural heritage, memory, revolution, monuments, memory places,
«The Register of the historical and cultural monuments of Ukraine».
Подано до друку: 14.02. 2014 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-81741 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T03:18:15Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Денисенко, О.А. 2015-05-20T14:30:31Z 2015-05-20T14:30:31Z 2014 Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті / О.А. Денисенко // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 13-24. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81741 351.853 (477) «1917/1921» У статті висвітлюється роль культурної спадщини про події Української революції 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті. Автор акцентує увагу на місцях пам’яті й пам’ятниках, присвяченим революційним подіям і діячам, у різних регіонах України. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів у контексті підготовки фундаментального 28-томного видання «Звід пам’яток історії та культури України». В статье освещается роль культурного наследия о событиях Украинской революции 1917–1921 гг. в формировании исторической памяти. Автор акцентирует внимание на местах памяти и памятниках, посвященным революционным событиям и деятелям, в разных регионах Украины. Исследуются различные виды и типы недвижимых историко-культурных объектов в контексте подготовки фундаментального 28-томного издания «Свод памятников истории и культуры Украины». The role of the cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–1921 in the formation of the historical memory is illuminated in this article. The author accents her attention at the memory places and monuments devoted to the revolutionary events and participants in the different regions of Ukraine The different varieties and types of the immovable history and cultural objects are studied according to the preparation of fundamental edition in the 28 volumes «The Register of the history and cultural monuments of the Ukraine». uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті Культурное наследие об Украинской революции 1917–1921 гг. в формуваннии исторической памяти Cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–1921 in the historical memory Article published earlier |
| spellingShingle | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті Денисенко, О.А. Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| title | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| title_alt | Культурное наследие об Украинской революции 1917–1921 гг. в формуваннии исторической памяти Cultural heritage about the events of the Ukrainian revolution 1917–1921 in the historical memory |
| title_full | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| title_fullStr | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| title_full_unstemmed | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| title_short | Культурна спадщина про Українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| title_sort | культурна спадщина про українську революцію 1917–1921 років у формуванні історичної пам’яті |
| topic | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| topic_facet | Теорія, історія та історіографія пам’яткознавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81741 |
| work_keys_str_mv | AT denisenkooa kulʹturnaspadŝinaproukraínsʹkurevolûcíû19171921rokívuformuvanníístoričnoípamâtí AT denisenkooa kulʹturnoenasledieobukrainskoirevolûcii19171921ggvformuvanniiistoričeskoipamâti AT denisenkooa culturalheritageabouttheeventsoftheukrainianrevolution19171921inthehistoricalmemory |