Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури
У дослідженні акцентується увага на наявності в Україні значного масиву об’єктів історико-культурної спадщини. Наголошується на чисельних питаннях відбудові знищених пам’яток і збереження тих пам’яток, які ще існують у наш час. Реалії сучасного життя засвідчують велике значення культурної спадщини...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Праці Центру пам’яткознавства |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81752 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури / В.О. Радзієвський // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 288-296. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859584285319626752 |
|---|---|
| author | Радзієвський, В.О. |
| author_facet | Радзієвський, В.О. |
| citation_txt | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури / В.О. Радзієвський // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 288-296. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Праці Центру пам’яткознавства |
| description | У дослідженні акцентується увага на наявності в Україні значного масиву об’єктів історико-культурної спадщини. Наголошується на чисельних питаннях відбудові знищених пам’яток і збереження тих пам’яток, які ще існують у наш час. Реалії сучасного
життя засвідчують велике значення культурної спадщини у вихованні патріотизму, формуванні національної ідеї та національної
самоідентифікації.
В исследовании акцентируется внимание на наличии в Украине значительного массива объектов историко-культурного наследия. Подчеркиваются многочисленные вопросы их возрождения и сохранения в современных условиях. Реалии современной жизни
свидетельствуют большое значение культурного наследия в воспитании патриотизма,
формировании национальной идеи и национальной самоидентификации.
Main attention of this research is accented on a presence in Ukraine of considerable array of
historical-and-cultural heritage’s objects and also on the numerous questions of their revival and
maintainance in modern terms. The realities of modern life proving the importance of cultural
heritage in the education of patriotism, the formation of the national idea and national identity.
|
| first_indexed | 2025-11-27T09:13:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ðîçä³ë Õ²ÄÈÑÊÓѲÉͲ ÏÐÎÁËÅÌÈ,
òÏÎÒÅÇÈ
УДК 008:24:34:39:94(477)
В.О. РАДЗІЄВСЬКИЙ
Окремі проблеми відродження та збереження
історичної спадщини України у аспектах
культури і субкультури
У дослідженні акцентується увага на наявності в Україні зна-
чного масиву об’єктів історико-культурної спадщини. Наголошу-
ється на чисельних питаннях відбудові знищених пам’яток і збе-
реження тих пам’яток, які ще існують у наш час. Реалії сучасного
життя засвідчують велике значення культурної спадщини у вихо-
ванні патріотизму, формуванні національної ідеї та національної
самоідентифікації.
Ключові слова: культура, субкультура, культурна спадщина,
національна ідея, історія, національна самоідентифікація.
У науковому дискурсі та в реаліях життя все біль-
ше підтверджується «велике значення культурної спад-
щини у вихованні патріотизму, формуванні націо-
нальної ідеї та національної самоідентифікації» [1].
Зі зміною ментальної парадигми відбулося нове усві-
домлення власної історії та культури. У дослідниць-
ких рефлексіях корегуються «акценти, започатковано
й продовжується заповнення т.зв. лакун в історії, куль-
турі та їх матеріальному втіленні – об’єктах історико-
культурної спадщини. Все частіше зазначається вирі-
шальна роль культурної спадщини як найпотужнішої
складової формування української ідентичності…» [2].
Тому особливе значення має з одного боку наявність в
Україні значного масиву об’єктів історико-культурної
спадщини та їх збереження, а з іншого боку - відбудо-
ви знищених пам’яток.
Чимало відомих вчених досліджували питання збе-
реження і відродження пам’яток історії та культур.
Серед них: П. Толочко, П. Тронько, О. Титова, С. Зозуля,
Л. Гріффен, В. Король, В. Ластовський, В. Константнов,
А. Непомнящий, Б. Колосок, Н. Сенченко, Л. Прибега,
289Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
В. Вечерський, Н. Гаврилюк, О. Гуржій, О. Корнієнко, С. Руденко, Д. Кепін,
С. Кот, В. Попик, С. Посохов, Ю. Тютюнник, О. Шуба.
Мета статті – порушити у контексті історії, культурології, музеєзнавства
та мистецтвознавства в культурно-історичній рефлексії найважливіші сучасні
проблеми, які пов’язані зі збереженням пам’яток, які дійшли до нас або «від-
роджених» пам’яток та проблем, які пов’язані з їх відбудовою.
Демонстрація національної величі, культурного багатства та значної істо-
ричної тяглості неможлива без збереження, реставрації та реконструкції
пам’яток історії та культури. Аналогічна політика проводиться і за кордоном.
Так, наприклад, у грудні 2013 р. у Вашингтоні почали реставрувати купол
будівлі Капітолію, де розташовується Конгрес США. Востаннє він ремонту-
вався в 1960 р. На нові роботи планують виділити $ 60 млн.
Якщо в Україні питання збереження пам’яток доволі часто має першо-
чергові складності з фінансуванням, то питання їх відбудови мають іноді ще
і значно глибші – історичні, культурні та мистецькі – проблеми. Мова йде
про невдалі спроби відродження видатних та важливих для нашої культу-
ри історичних об’єктів. Наприклад, чому т.зв. палаци Богдана Хмельницького
в Чигирині та Івана Мазепи в Батурині – це майже ідентичні споруди?
Чи можуть Золоті брами та величні споруди окремих соборів, палаців і цер-
ков значною мірою або частково не відповідати їх історичним аналогам?
М. Воронін на початку 1960-х років опублікував статтю «Памятник архитектуры
как исторический источник», де була така фраза: «Никому же не придет в голо-
ву восстанавливать Золотые ворота в Киеве» [3]. Коли ж їх відновили, в журна-
лі «Архитектура СССР» з’явилась стаття професорів Косточкіна та Кірпічнікова,
які розкритикували «відновлену» київську браму. Ми не знаємо, якими були біль-
шість давньокиївських храмів. Навіть скільки було куполів на Десятинній церкві.
Проблема відродження історичної спадщини важлива не лише для України.
Як відомо, навіть собор Паризької Богоматері – не абсолютно автентич-
на пам’ятка доби готики, що існувала до XVIII ст. У часи Великої французь-
кої революції собор було дуже сильно пошкоджено. У середині XIX ст. його
відбудував Ежен Еммануель Віоле-Ле-Дюк, але таким, яким він його собі
уявляв. Йому ж належить вираз: «Найкращий спосіб зруйнувати будь-який
пам’ятник – відреставрувати його» [4]. Ми спробуємо проаналізувати питан-
ня невдалого відтворення історичних пам’яток, створення квазіісторично-
го середовища, своєрідної підісторії з підпам’ятками. На нашу думку, є сенс
деякі з невдало відтворених пам’ятників розглядати як своєрідні субпам’ятники
(але з цього ніяк поки-що не може випливати створення наукоподібного
субпам’ятникознавства). Разом із тим, недарма ціла низка явищ у культурі від-
несена до сфери субкультур (вікові, включаючи молодіжні, підліткові й моло-
290 ISSN 2078-0133
діжні, потім професійні, девіантні, кримінальні та інші субкультури). Питання
створення/відтворення квазіісторичного (ерзацісторичного) середовища нага-
дує й відповідні квазіісторичні (ерзацісторичні) реалії, які в окремих випад-
ках можна навіть умовно окреслити як субісторичні [5]. При цьому, на нашу
думку, якщо термін «субкультурологія» набуває все більшої популярності, то
поняття «субісторія» при усій його мало поширеності теж може мати право
на існування [6], адже навіть у такій консервативній, чіткій і лаконічній науці,
як юриспруденція відбувається не лише розвиток досліджень кримінальної суб-
культури або субкультур різних юристів (субкультури адвокатів, прокурорів,
суддів тощо), але на часі й формування (щоправда, більше за кордоном) такої
доволі потужної галузі як субюриспруденція [7].
Особливий удар по традиційній культурі на початку ХХ ст. нанесли
Громадянська війна та кампанія з вилучення предметів старовини, пам’яток
культури. З міркувань організації допомоги голодуючим з’явився декрет від
23 лютого 1922 р. «Про вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голо-
дуючим». А ще 5 січня 1918 р. було ухвалено декрет Раднаркому «Про реєстра-
цію, прийом на облік, збереження пам’яток мистецтва і давнини, що перебува-
ють у власності приватних осіб, товариств і установ», який вмотивовував такі
дії. Було створено також комісію з охорони і реставрації пам’яток мистецтва і
старовини (майбутній Музейний відділ Раднаркому). Частину церковних цін-
ностей передавали у Держмузейфонд, частину – в Експортний товарний фонд,
який здійснював оплату іноземних товарів золотом, іконами, картинами тощо.
Автором цієї ідеї та головою був Максим Горький, секретарем – його дружи-
на – М. Андрєєва. Тоді іноземні продукти, одяг – усе оплачували стародавніми
іконами, картинами й іншими цінностями. У квітні 1922 р. Київська губернська
комісія з вилучення церковних цінностей оглянула Музей культу і побуту, на
який перетворили Києво-Печерську лавру, вирішила реквізувати найбільш цінні
експонати. Серед них були перламутрова митра загальною вагою до 9 фунтів,
оздоблена діамантами, смарагдами, рубінами та сапфірами; були вилучені дві
митри ХVІІ–ХVІІІ ст., панагія Румянцева-Задунайського, «Євангеліє» роботи
З. Брезгулова, подарований лаврі Б. Хмельницьким хрест і підніжжя до нього,
піднесене І. Мазепою, інші цінності.
Тоді, на початку 1920-х років спробу захистити речі старовини зробили
Ф. Ернст і Д. Щербаківський. 27 квітня 1922 р. війська НКВС оточили лавру й
вилучили з її церков унікальні цінності, зокрема золоту, всипану дорогоцінним
камінням ризу з чудотворної ікони Успіння Божої Матері. У травні та червні
1922 р. вилучили цінні історичні речі з лаври, Михайлівського Золотоверхого
монастиря (образ архистратига Михаїла, лампаду, образ усікновення глави
великомучениці Варвари).
291Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
Протягом 1918–1923 років було насильницьки вилучено понад 10 млн.
пам’яток історії та культури, предметів побуту на суму 10 млрд. крб. (тут і далі сума
вказана у цінах 1915 р.). Згідно з декретом Раднаркому від 19 листопада 1921 р.
у Києві було взято на облік 150 приватних зібрань, вилучено з церков, музеїв й у
приватних осіб до 200 тис. предметів старовини і мистецтва на суму 1 млрд. крб.
У листопаді 1928 р. у Берліні та Відні були організовані перші аукціони з
продажу цінностей. Брати Хаммери зв’язалися з директором Держантикваріату
М. Ільїним і його агентом із експорту творів мистецтва Шапіро. У 1929 р.
через синдикат американських торговців мистецтвом було запропоновано
купити 40 шедеврів Ермітажу всього за 5 млн. дол. Міністр фінансів США
Меллон через посередників із Лондона Колганіса, Ноудлера, К. Мессмо в січні
1930 р. купив низку шедеврів Ермітажу. Серед них – «Благовіщення»
Ван Дейка за 500 тис. дол., «Святий Георгій» Рафаеля за 745, 5 тис. дол.,
«Польський гетьман» Рембранта й деякі інші.
У 1929 р. відомий діяч Калауст Гульбекян зустрівся з Г. П’ятаковим (нато-
ді – Голова Держбанку СРСР), який здійснював валютні операції за кордоном.
У результаті цих переговорів К. Гульбекян придбав за 140 тис. фунтів стерлін-
гів 8 картин Рембранта.
За даними проф. В.Ю. Короля, з 1922 до 1940 р. відбулося 30 аукціонів на
яких продавали за кордон шедеври старовини. У 1929 р. СРСР продав 1192 т
культурних цінностей, у 1931 р. –1681 т; за шість років (1928–1933) –– понад 6
тис. т старовинних предметів культу з православних церков, творів живопису
тощо [8]. Це дає нам підстави вважати, що відбувалася, так би мовити, історич-
на авантюра, наслідком якої стала втрата значних досягнень культури й іноді
подальше відтворення частини з них у вигляді сумнівних «шедеврів» гранді-
озних фальшувань (іноді й талановитих) у ретро-стилі. Деякі відбудови є дово-
лі репрезентативними, статусними, європейськими, проте не є історичними.
Окремі не досить вдалі підробки-пародії можуть, за певних умов, розглядати-
ся не як взірці традиційного мистецтва, а як досягнення у сфері фальшування,
як витвори субмистецтва і як субпам’ятки.
Партійні й державні органи закривали численні культові споруди
й зобов’язали місцеву владу якомога скоріше передати закриті церкви під
клуби, антирелігійні музеї тощо. В 1932 р. міськкомунвідділ Києва дав вказів-
ку комунгоспу ліквідувати Ірининську церкву – пам’ятку ХІ ст., що було роз-
почато вночі з 26 на 27 березня 1932 року. Тотальний наступ на храми роз-
почався у 1933 р., коли було прийнято постанову ЦВК і РНК СРСР «Про
складання та затвердження проектів планування і соціалістичної реконструкції
міст та інших населених пунктів СРСР» та відповідну постанову ВУЦВК і РНК
УРСР від 20 травня 1934 р. Уже 10 липня 1935 р. РНК СРСР і ЦК ВКП (б) затвер-
292 ISSN 2078-0133
дили «Генеральний план реконструкції Москви», результатом якого було зни-
щення чимало пам’яток культури. У московських храмах були й святині з Києва.
Зокрема, відома чудотворна ікона Володимирської Божої Матері, за легендою
написана євангелістом Лукою, Новгородська ікона «Всемилостивого Спаса»,
надіслана грецьким імператором Мануїлом, ікона великомученика Дмитра
Солунського з Солуні, батьківщини просвітителів Кирила (Костянтина) і Мефодія.
Київський архітектор А. Молокін писав на сторінках журналу «Архітектура
СРСР» (№ 9 за 1935 р.), що забудова Києва за спеціально розробленим пла-
ном генеральної реконструкції дала змогу перетворити колишнє місто церков
і монастирів в архітектурно довершений, дійсно соціалістичний центр радян-
ської України. Закриттям церков займався керівник Наркомпросу В. Затонський.
У всій Україні почалася компанія закриття храмів. Наприклад, церкву в
Суботові, де було поховано Б. Хмельницького, пристосували під склад міжрай-
бази. В Успенській церкві Канева зберігали газ, сіль, тару; в Дніпропетровську
під склад цукру було використано Троїцьку церкву; в Харкові висадили в пові-
тря Миколаївську церкву, в Сумах знищили Покровську церкву ХVІІ ст.; в
Охтирці – Юріївську церкву ХІІІ ст. На північному Лівобережжі ліквідували
9 з 10 монастирів, 6 церков ХVІІ ст., 16 – ХVІІІ ст., 14 – ХІХ ст. Чернігівський
Преображенський собор ХV ст., у якому було поховано князя Ігоря, й церкву
св. Бориса (Х ст.) перетворили на м’ясопереробний цех [9].
Чимало значних історичних пам’яток було знищено впродовж 1930-х
років. Частину з них відбудовано уже за незалежної України (серед них є
видатні досягнення мистецтва, але деякі з них через фінансові складнощі
й інші обставини є, скоріше, досягненнями субмистецтва). Посилився про-
цес знищення храмів після прийняття урядового рішення, а також рішен-
ня ХІХ з їзду КП(б)У і ВУЦВК про перенесення столиці з Харкова до Києва.
Згідно з планами перебудови Києва, розробленими тодішніми архітектора-
ми П. Юрченком, П. Хаустовим, М. Гречиною й іншими, планувалося, напри-
клад, на місці Михайлівського Золотоверхого монастиря збудувати центр
міста з будівлями ЦК КП(б)У та РНК УРСР і величезним майданом для пара-
дів. М. Гречина зазначав, що силует Києва, який визначається рядом церков, –
«це силует минулого: він відмирає». Переміг проект архітектора І. Лангбарда,
який нагадував помпезні проекти перебудови Берліна, автором яких був друг
Гітлера А. Шпеєр. Одним із будинків, що зберігся, є будівля ЛКСМУ – сучас-
ного Міністерства закордонних справ України.
Проект урядового центру на території Старого міста увійшов до генераль-
ного плану Києва, який було розроблено у квітні-грудні 1935 р. Коли цей план
ухвалили, на Липках тривало будівництво помпезного будинку для НКВС за
проектом московського архітектора В. Заболотного (за участі Н. Чмутіної,
293Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
А. Кіріндаса, Г. Граужиса, П. Красицького). Роботи з планування урядового
центру тривали. У влади не було єдиної думки щодо місця для урядового цен-
тру, однак Трьохсвятительська церква, Михайлівський Золотоверхий собор
й інші унікальні культові споруди, як, наприклад, церква Різдва Христового
на Подолі (Поштова площа), пов’язана з іменем Т. Шевченка, були зруйнова-
ні. Тоді влада Києва вирішила і долю каплиці «Нечаяна радість», де знаходи-
лася чудотворна ікона з аналогічною назвою. У середині 1930-х років знесли
Петропавлівську церкву на Куренівці, Військово-Микільський собор, церкву
Олександра Невського (1889–1890), Щекавицьку Всіхсвятську церкву (1782),
церкву Костянтина і Олени (1730) та інші.
Генеральний план реконструкції Києва розробляли всього шість місяців
стараннями Архітектурно-планувального управління Київської міськради.
Керував цими роботами П. Хаустов, в минулому інженер, якому в 1933 р. дали
науковий ступінь з архітектури. Його задум, що живився ідеями Лангбарда,
полягав у зміні вигляду міста за всяку ціну, звичайно в дусі вказівок партій-
них органів і обов’язково у поєднанні з тотальним наступом на релігію. Однак,
окрім будинку, де нині розміщено будівлю сучасного Міністерства закордон-
них справ України, Будинку Уряду України та Верховної Ради України, будин-
ку штабу КВО (згодом – будинку ЦК КПУ, нині Адміністрації Президента
України) на тодішній вул. Орджонікідзе (сучасній Банковій), 11 (1936–1939),
нічого зведено не було. Ці ж нові будівлі були чужорідними архітектурній
естетиці Києва, який втратив багато унікальних споруд, що формували його
неповторний архітектурний ансамбль і свідчили про давні духовні традиції
народу України. Формувалися підвалини для специфічного злочину проти тра-
диційної культури, взірці субархітектури та субмистецтва у цілому.
З вини І. Салія, коли він обіймав посаду представника Президента в
Києві «був зруйнований будинок Київської малювальної школи на вул.
Володимирській, 47 (в ній навчалися Мурашко, Врубель, Рєпін, Леся Українка,
викладали Сєров, Пимоненко, Красицький, Світлицький), знищено будинок
першого біографа Т. Шевченка, у котрого поет бував у 1859 році» [10]. У 2000
р. київська влада виділила для приватного будівництва чималу ділянку землі в
центрі історичної заповідної місцевості «Кинь-грусть», історія якої пов’язана
з відомими історичними особами (Т. Шевченко, С. Кульженко, Катерина ІІ,
Г. Потьомкін). За очільництва Києва Л. Черновецьким київські землі активно
продавали, а іноді стародавні будинки доводили до стану руйнації, як, напри-
клад, старовинний будинок В. Крістера (вул. Осиповського, 3) зведеного за
проектом архітектора Шилле.
Доречно повністю відновити Братський монастир, на основі якого існува-
ла Києво-Могилянська академія, де на початку ХVІІІ ст. вчилося понад 2 тис.
294 ISSN 2078-0133
спудеїв [11]. Досі під брудним асфальтом могила ігумені цього монастиря –
матері І. Мазепи, про долю якої [могили] часто згадує у численних інтерв’ю
проф. В.Ю. Король.
Неподалік від сучасної Києво-Могилянської академії височить пам’ятник
гетьману П. Сагайдачному, але треба уточнити місце поховання гетьмана на
території академії, та й навколо руйнуються історичні пам’ятки (наприклад, на
Андріївському узвозі).
Чекають історичного відновлення багато пам’яток традиційної архітек-
тури. Це, наприклад, унікальний храм Федора Освященного, на розі вулиць
Овруцької та Багговутівської, будівництво якого було завершено в 1874 р.
Федорівський храм був унікальною архітектурною будівлею Лук’янівки у
Києві. Розробкою проекту керував академік архітектури Парланд, а натураль-
ні обміри печерних святинь виконав Т. Кибальчич. Будівництвом керував
О. Кривошеєв. Найунікальнішими святинями церкви була точна копія пече-
ри Гроба Господнього в Єрусалимі – Кувуклією – монументальної каплиці
всередині внутрішнього простору храму Воскресіння (Гроба Господнього) в
Єрусалимі. Була ще в цьому храмі точна копія печерного храму св. Климента
Римського в Інкермані.
Чекають відродження й історичні місця Mежигір’я – історичний і духовний
центр козацтва [12]. Свого часу завідувач відділу рукописів та рідкісних книг
ЦНБ АН УРСР М.П. Візир, який багато років займався розгадуванням таємниці
бібліотеки Ярослава Мудрого, листувався з людьми, які працювали в Межигір’ї.
Вони йому розповіли дивовижні речі. Під час риття траншеї для газопроводу
будівельники натрапили на підземне приміщення, в яких стояли дерев’яні сте-
лажі з почорнілими книгами. Тайник наглухо замурували. У 1980-х роках знову
під час земляних робіт було випадково відкрито тайник із книгами – і знову
замуровано. В. Щербицький був обізнаний із цією історією, але ніяких дослід-
ників у свою резиденцію не допускав. Цікаво, що урядова комісія з організації
пошуку бібліотеки князя Ярослава Мудрого була створена наступного дня після
смерті В. Щербицького. Коли запитали кандидата архітектури В.О. Харламова,
який очолював розкопки в Межигір’ї, коли б змогли розпочати розкопки в цій
місцевості, він відповів: «Ми ще до початку роботи звернулися до членів уря-
дової комісії (була й така – авт.), митрополита Філарета з проханням скласти
записку про церковну діяльність монастиря, до колишнього голови Держбуду
УРСР Г.К. Злобіна з проханням надати експедиції план монастиря, якщо він є,
дати містобудівний опис. На жаль, наші звернення лишилися без відповіді» [13].
Зробити повноцінні розробки науковій експедиції можливості не дали.
«Показали якусь галявинку: «Отут ви можете копати». Вчені тільки вияви-
ли «підземні споруди <…> засипані щебенем <…> з’ясували, що пам’ятник
295Праці Центру пам'яткознавста, вип. 25, К., 2014
багатошаровий <…> виявили якусь ротондональну будівлю, абсолютно кру-
глу, дуже багато слідів виробництва Межигірської фаянсової фабрики ХІХ–
ХХ століть» [14]. Ще живі колишня голова урядової комісії з дослідження
Межигір’я М.А. Орлик, Голова Президії Верховної Ради УРСР В.С. Шевченко,
які багато що знають… В.Ю. Король, який надав авторові цих рядків частину
матеріалів, звертався до Президента України В.Ф. Януковича, до Президента
НАН України Б.Є. Патона та Міністра культури України Л.М. Новохатька, до
патріарха Всієї Руси-України Філарета (Денисенка) й інших високо посадов-
ців із проханням довести цю справу до завершення.
За офіційними даними, на державному обліку в Україні на початку
2006 р. знаходилося понад 130 тис. нерухомих пам’яток історії та культури,
серед них: пам’яток археології – 57206; пам’яток історії – 51364; пам’яток мону-
ментального мистецтва – 5926; пам’яток архітектури і містобудування – 16800
[15]. Чимало пам’яток історії та культури в Україні перебувають у неналежному
стані. На початку ХХІ ст. за неповними підрахунками фахівців Київського нау-
ково-дослідного інституту архітектури і містобудівництва, в Україні не врахова-
но до 75 % архітектурних пам’яток, які потребують охорони. Тільки з 1917 до
1939 р. в Україні було знищено приблизно 8 тис. культових споруд, що стано-
вило 65 % всіх храмів республіки [16]. На думку В.Ю. Короля, нинішня система
охорони пам’яток ще не достатньо ефективна. Наприклад, у Львівській області
не взято на облік понад 700 пам’яток. Проте, вже багато зроблено Українським
товариством охорони пам’яток історії та культури, окремо варто відзначити
плідну діяльність фахівців Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.
За даними моніторингу ситуації, який здійснює Центр пам’яткознавства
НАН України і УТОПІК, держава щорічно втрачає близько 500 пам’яток
археології, кожна десята пам’ятка архітектури перебуває в аварійному стані.
Впродовж останніх років утрачено близько 200 пам’яток дерев’яної сакраль-
ної архітектури [17]. Прикро, що в Україні іноді згорають дерев’яні церк-
ви минулих століть, зникають оригінали цінних картин із музеїв, частішають
акти вандалізму: спотворена скульптурна група над могилою І. Федорова, спа-
лено Шевченківську хату. Унаслідок реекспозиції спотворено музей Великого
Кобзаря у меморіальний комплексі в Каневі. З останніх необдуманих вчинків –
у грудні 2013 р. у Києві у контексті революційних подій на Евромайдані роз-
громили мармуровий пам’ятник В.І. Леніну, який попри ідеологічну складову
мав все-таки певну культурно-історичну й музейну цінність.
Отже, деякі десятиліття ХХ ст. були не зовсім сприятливі для культурної
спадщини України, зокрема й до численних пам’яток історії та культури. У наш
час, не дивлячись на тимчасові фінансові проблеми, складнощі з частковим від-
творенням не лише видатних пам’яток культури і мистецтва, появою деяких
296 ISSN 2078-0133
квазіісторичних субпам’яток, маємо всі підстави сподіватись, що прийде час
і найкращі українські пам’ятки знову буде повністю відновлено і вони будуть
вгамовувати у людей спрагу до прекрасного і величного, до доброго і вічного.
Джерела та література
1. Титова О. Деякі актуальні питання збереження культурної спадщини України. / О.Титова //
Праці центру памяткознавства. К., 2009. – С. 5.
2. Там само.
3. Вечерский В. Историческая среда фальсифицируется в угоду заказчикам // Комментарии. –
2009. – 20 ноября. – С. 22.
4. Там само.
5. Радзієвський В.О. Про теорію та історію субкультур: нариси до субкультурології. – К. : Вид-во
«Логос», 2013. – 276 с.
6. Там само. – С. 19–54.
7. Радзієвський В.О. Нотатки з субкультури аномії. – К. : Вид-во «Логос», 2012. – 368 с.
8. Король В.Ю. Втрачене, але не забуте: З історії пам’яток церковної архітектури Київщини. –
К. : ВЦ «Академія», 2006. – С. 46–47.
9. Король В.Ю. Історія України. – К. : ВЦ «Академія», 2008. – С. 334.
10. Король В. Меценати Києва і України // Історія в школі. – 2009. – № 7–8. – С. 14.
11. Титов Ф. Императорская Киевская Духовная Академия в ее трехвековой жизни и деятельности
(1615–1915 гг.): Историческая записка. – К., 2003. – С. 200.
12. Муравьев А.Н. Путешествие по святым местам русским. – СПб, 1843. – С. 139–140.
13. Юрченко Н. Забута експедиція // Вечірній Київ. – 1991. – 9 липня.
14. Король В.Ю. Доля пам’яток церковної архітектури Київщини. – К., 2002. – С. 74.
15. Титова О. Вказана праця. – С. 5.
16. Король В.Ю. Доля пам’яток церковної архітектури Київщини. – К., 2002. – С. 42, 74–75.
17. Доповідь акад. П.П. Толочка на ІХ з’їзді Українського товариства охорони пам’яток історії та
культури // Збережена спадщина (Українському товариству охорони П.П. Толочка на ІХ з’їзді
Українського товариства охорони пам’яток історії та культури – 40 років) : Збірник матеріалів і
документів (упор. : Титова О.М., Пархоменко М.Т., Демиденко О.О.). – К., 2007. – С. 22.
Радзиевский В.А. Отдельные проблемы возрождения и сохранения историче-
ского наследия Украины в аспектах культуры и субкультуры
В исследовании акцентируется внимание на наличии в Украине значительного мас-
сива объектов историко-культурного наследия. Подчеркиваются многочисленные вопро-
сы их возрождения и сохранения в современных условиях. Реалии современной жизни
свидетельствуют большое значение культурного наследия в воспитании патриотизма,
формировании национальной идеи и национальной самоидентификации.
Ключевые слова: культура, субкультура, культурное наследие, национальная идея,
история, национальная самоидентификация.
Radziyevskyy V.А. Some problems of historical heritage’s revival andmaintainance in
the Ukraine in the cultural and the subcultural aspects
Main attention of this research is accented on a presence in Ukraine of considerable array of
historical-and-cultural heritage’s objects and also on the numerous questions of their revival and
maintainance in modern terms. The realities of modern life proving the importance of cultural
heritage in the education of patriotism, the formation of the national idea and national identity
Key words: culture subculture, cultural heritage, national idea, national identity, history.
Подано до друку: 21.01.2014 р.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-81752 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-0133 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T09:13:17Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| record_format | dspace |
| spelling | Радзієвський, В.О. 2015-05-20T14:33:22Z 2015-05-20T14:33:22Z 2014 Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури / В.О. Радзієвський // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 25. — С. 288-296. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2078-0133 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81752 008:24:34:39:94(477) У дослідженні акцентується увага на наявності в Україні значного масиву об’єктів історико-культурної спадщини. Наголошується на чисельних питаннях відбудові знищених пам’яток і збереження тих пам’яток, які ще існують у наш час. Реалії сучасного життя засвідчують велике значення культурної спадщини у вихованні патріотизму, формуванні національної ідеї та національної самоідентифікації. В исследовании акцентируется внимание на наличии в Украине значительного массива объектов историко-культурного наследия. Подчеркиваются многочисленные вопросы их возрождения и сохранения в современных условиях. Реалии современной жизни свидетельствуют большое значение культурного наследия в воспитании патриотизма, формировании национальной идеи и национальной самоидентификации. Main attention of this research is accented on a presence in Ukraine of considerable array of historical-and-cultural heritage’s objects and also on the numerous questions of their revival and maintainance in modern terms. The realities of modern life proving the importance of cultural heritage in the education of patriotism, the formation of the national idea and national identity. uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Праці Центру пам’яткознавства Дискусійні проблеми, гіпотези Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури Отдельные проблемы возрождения и сохранения исторического наследия Украины в аспектах культуры и субкультуры Some problems of historical heritage’s revival andmaintainance in the Ukraine in the cultural and the subcultural aspects Article published earlier |
| spellingShingle | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури Радзієвський, В.О. Дискусійні проблеми, гіпотези |
| title | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури |
| title_alt | Отдельные проблемы возрождения и сохранения исторического наследия Украины в аспектах культуры и субкультуры Some problems of historical heritage’s revival andmaintainance in the Ukraine in the cultural and the subcultural aspects |
| title_full | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури |
| title_fullStr | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури |
| title_full_unstemmed | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури |
| title_short | Окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини України у аспектах культури і субкультури |
| title_sort | окремі проблеми відродження та збереження історичної спадщини україни у аспектах культури і субкультури |
| topic | Дискусійні проблеми, гіпотези |
| topic_facet | Дискусійні проблеми, гіпотези |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/81752 |
| work_keys_str_mv | AT radzíêvsʹkiivo okremíproblemivídrodžennâtazberežennâístoričnoíspadŝiniukraíniuaspektahkulʹturiísubkulʹturi AT radzíêvsʹkiivo otdelʹnyeproblemyvozroždeniâisohraneniâistoričeskogonaslediâukrainyvaspektahkulʹturyisubkulʹtury AT radzíêvsʹkiivo someproblemsofhistoricalheritagesrevivalandmaintainanceintheukraineintheculturalandthesubculturalaspects |