Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем)
Сьогодні Україна переживає переломний період, коли докорінно змінюються основи суспільного буття і національної свідомості, а разом з ними — основні характеристики буття і свідомість кожної особистості. Про подальші шляхи розвитку українського суспільства, про загрози і виклики, про мораль і духов...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82120 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 3-6. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859852961754120192 |
|---|---|
| citation_txt | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 3-6. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Сьогодні Україна переживає переломний період, коли докорінно змінюються
основи суспільного буття і національної свідомості, а разом з ними — основні характеристики буття і свідомість кожної особистості. Про подальші шляхи розвитку українського суспільства, про загрози і виклики, про мораль
і духовні цінності ми говорили з видатним українським ученим, філософом,
громадським діячем, учасником Ініціативної групи «Першого грудня», директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України академіком НАН України Мирославом Володимировичем Поповичем.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:42:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 3
ІНТЕРВ’ЮІНТЕРВ’Ю
МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ
НЕ МОЖНА ВІДКЛАДАТИ
НА ЗАВТРА, ВОНИ ПОТРІБНІ
ВЖЕ СЬОГОДНІ
Інтерв’ю з академіком НАН України
М.В. Поповичем
— Мирославе Володимировичу, як на вашу думку, чи зна-
йшла Україна свою дорогу до Храму? Чи є зміни, які сьогод-
ні відбуваються у суспільстві, незворотними? І взагалі, з
якими почуттями Ви дивитеся в майбутнє?
— Чесно кажучи, з тривогою. Найбільше мене непокоїть
зростання нетерпимості і навіть ненависті в досить широких
колах, причому по обидва береги Дніпра. І така поляризована
атмосфера нічого хорошого не обіцяє. Ми всі прагнемо, щоб у
нас була вільна країна, ми всі за те, щоб у ній панувала справед-
ливість, щоб це була частина європейського культурного про-
стору. Проте, коли ми починаємо втілювати наші мрії в життя,
ми якось легко втрачаємо саме європейські орієнтири.
Я думаю, що для українців найнеобхідніше зараз зрозуміти
мотивацію жителів Донбасу, тому що не можна вважати те-
рористами мільйони людей. Якщо ми не можемо дійти згоди
з такою кількістю наших громадян, це означає, що порушено
якісь основні зв’язки. Сьогодні умонастрої на Сході змінилися.
Зараз більшість простих жителів Донецького регіону, як би це
обережно сказати, намагаються бути поза всякими конфлікта-
ми, вони просто хочуть, щоб був мир.
Сьогодні Україна переживає переломний період, коли докорінно змінюються
основи суспільного буття і національної свідомості, а разом з ними — основ-
ні характеристики буття і свідомість кожної особистості. Про подальші
шляхи розвитку українського суспільства, про загрози і виклики, про мораль
і духовні цінності ми говорили з видатним українським ученим, філософом,
громадським діячем, учасником Ініціативної групи «Першого грудня», ди-
ректором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України ака-
деміком НАН України Мирославом Володимировичем Поповичем.
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2
ІНТЕРВ’Ю
У нас зараз не російсько-українська війна,
і дай боже, щоб такого не сталося, і не грома-
дянська війна, у нас, дійсно, якась гібридна ві-
йна. І страждають у ній передусім прості люди,
страждають мовчки, нечутно. От у мене в при-
ймальні сидять у цю мить мої колеги з Доне-
цька. Як же їх жаль! Найгірше, що, за словами
однієї з колежанок, вони відчувають себе емі-
грантами у власній країні. Не можна допусти-
ти такого. Це некроз нації.
Однією з базових європейських цінностей
є толерантність. Ми маємо навчитися в будь-
який спосіб уникати атмосфери ненависті й
неприйнятності. Ми не повинні ненавидіти
простих людей лише за те, що вони з тієї чи
іншої причини не поділяють наших поглядів і
відчуттів, чимось відрізняються у своїх уподо-
баннях. І пресловуте мовне питання має бути
все ж таки підпорядковане основним світо-
глядним позиціям. Передусім потрібно дослу-
хатися, що хоче сказати людина, а як вона ска-
же, якою мовою, при всій важливості мовної
свідомості, все ж таки другорядне питання. От,
скажімо, за часів радянської влади був такий
директор Інституту літератури Шамота Мико-
ла Захарович. Це був дуже жорсткий, ідейний
комуністичний функціонер. Так ось він завжди
говорив виключно українською мовою.
Отже, сьогодні нам як ніколи потрібен
спільний духовний простір, потрібне порозу-
міння між людьми по різні боки барикад. До
речі, свого часу саме ідея створення на гуманіс-
тичних засадах такого об’єднавчого духовного
простору і привабила мене в Ініціативній групі
«Перше грудня».
Крім того, у суспільстві все ще відчуваєть-
ся невпевненість, страх того, що політичний
маятник знову колихнеться в інший бік, по-
боювання, що можуть повернутися ті сили,
які вже пробували встановити авторитарний
режим, а сьогодні перебувають на другоряд-
них позиціях. На прикладі з парламентсько-
го життя це яскраво виявилося в обговоренні
такого, здавалося б, часткового питання, як
функції Ради національної безпеки і оборо-
ни України. Дався взнаки острах суспільства,
що будь-який орган влади може стати силою,
яка тяжітиме над усім, може підім’яти під себе
всю демократію.
— І як же позбутися цього страху? Де га-
рантія неповернення до минулого?
— Гарантією є давня мрія українців про ре-
алізацію незалежності, яка сьогодні набуває
рис боротьби за парламентську демократію.
Це прекрасно. Тепер люди знають, що таке
свобода, вони відчули її. Колись мій друг і
колега з Чехії у важкі дні радянської окупації
Чехословаччини працював у Німеччині, а його
15-річний син залишився вдома. Батько дуже
турбувався і, повернувшись, допитував сина,
чим той займався у ті дні. Син чесно відповів,
що писав на радянських танках різні антира-
дянські гасла. Мій друг спробував якось при-
гасити це полум’я юнацької душі, а син відпо-
вів: «Тату, хто хоч раз відчув, що таке свобода,
ніколи від неї вже не відмовиться». Українці
вже відчули свободу, відчули, що від них щось
залежить, тому я вважаю, назад ми вже не по-
вернемося. Свобода — це своєрідна протиотру-
та від авторитаризму. І вже ні на якому гаслі
неможливо цей багатомільйонний народ по-
вернути до пострадянських ідеалів.
І ще гарантією неповернення до минулого
може стати певний баланс сил у суспільстві,
щоб дорога назад була перекрита назавжди.
Проте досягти такого балансу не можна шля-
хом заборон і прокльонів, шляхом ізоляції
окремої частини суспільства. Я не дуже схваль-
но ставлюся до люстрації, і ось чому. Якщо ро-
зуміти під люстрацією створення юридичних
підстав, які б усунули від впливу на політичну
реальність тих людей, що належать минулому,
допомогли б розкрити всі карти, які люди на-
магаються сховати в рукаві, спонукали б до
відвертої демонстрації своїх позицій, то така
люстрація, безперечно, потрібна. Водночас у
жодному разі не можна дозволити нічого поді-
бного до чисток 20-х років.
Якщо людина вчинила злочин, вона пови-
нна за нього відповідати, і покарання має бути
невідворотним, але лише тоді, коли доведено
вчинення злочину. Однак, якщо людина за-
ймалася моральним пристосовництвом, необ-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2 5
ІНТЕРВ’Ю
хідно показати, що така позиція є аморальною,
але це не є підставою для звільнення з роботи
або для висування будь-яких юридичних об-
винувачень.
Не можна звільняти лише за те, що у певний
період часу людина працювала на певній поса-
ді. Не можна за анкетними даними вирішувати,
достойна людина чи ні. Це ж не лазня, де треба
надати довідку про відвідування лікаря. І до
того ж, люди, які грішні за своєю природою,
набагато швидше знайдуть собі виправдання
і обгородяться десятками довідок, ніж ті, хто
в тій ситуації просто нічого не могли зробити,
мовчали, але, скажімо, не ставили свій підпис
під тим, що порядна людина підписувати не
може.
Тобто сфера дії моральних засад має бути на-
багато ширшою, а моральна мотивація повин-
на стати достатньою для того, щоб чиновнику
або політику зіпсувати кар’єру, щоб він не зміг
обратися депутатом. Відповідальність за вчин-
ки має бути індивідуальною, а не за належніс-
тю до часу, місця чи організації. І в будь-якому
випадку людина не повинна бути беззахисною.
Інакше це буде не люстрація, а чистки.
— І як нам не скотитися у цей бік?
— Тут має бути торжество права. Україна
передусім має стати правовою державою. До-
цільність ніколи, ні в якому випадку не може
бути вищою, ніж право. І це стосується всіх. Не
лише правознавців, правозахисників, юристів.
Це прямий обов’язок кожної порядної людини.
Це той стрижень, який повинне мати будь-яке
здорове суспільство.
— А як бути з тотальною суспільною не-
довірою до всіх владних інститутів?
— От цього у жодному разі не можна брати
з собою із старого суспільства в нове. Нам усім
ще потрібно навчитися толерантному ставлен-
ню до державних органів влади. У суспільстві
немає поваги ні до президента, ні до уряду, ні
до парламенту, слово «депутат» звучить майже
як лайка. Проте я знаю багатьох людей серед
депутатів останнього скликання, яких я щиро
поважаю. Звичайно, багато років влада давала
українцям привід для такого ставлення. І лише
коли зникне причина, з’явиться повага лю-
дей. Ми взагалі часто критикуємо інших і не
сприймаємо критику на свою адресу, шукаємо
винних, але не бачимо своєї провини. Всяка
ейфорія, всяка радість, всяка перемога завжди
закінчується втомою... Особливо в наших умо-
вах, коли немає чим зігріти, чим нагодувати ве-
личезну кількість людей. Найчастіше всі кризи
стають найбільш дошкульними навесні, і тоді
можна чекати хвилю невдоволення передусім
тими, хто прийшов на зміну старим командам.
Одного відчуття незалежності й свободи за-
мало. І тут треба орієнтуватися не на спалах
емоцій, а на те, як відбудовувати суспільство,
на подальшу перспективу.
— Мирославе Володимировичу, то все ж
таки, чи є в нас підстави для оптимізму?
— Так. Усе ж таки я оптиміст. Я не думаю,
що буде третій майдан, що хлопці, які повер-
таються з поля бою, почнуть усе перевертати
догори ногами. Особисто для мене було неспо-
діванкою переважання альтруїстичної мотива-
ції під час подій на Майдані, просто кажучи,
готовність пожертвувати собою, яку проявили
люди по всій Україні. Добра у нашому народі
все ж набагато більше, ніж негативу, і це має
стати тією основою, на якій стоїть наше сус-
пільство. На людей можна покладатися. Люди
у нас зберегли доброту і відкритість душі. А це
той скарб, який дає нам усім надію на успіх і
славу України.
Якби мені хтось навіть 10 років тому, не
кажучи вже про середину минулого століття,
розповів про нинішню ситуацію, я б не пові-
рив. Тому я дивлюся в майбутнє з оптимізмом.
Ми на правильному шляху.
Під час і першого, і другого майданів було
піднято на поверхню величезний пласт най-
кращих людських якостей. Причому спільноті
вдалося не випустити на авансцену покидьків.
Запит був на людей іншого калібру. Тепер най-
головніше сфокусувати цю енергію на реаль-
них справах, остаточно усунути від процесу
державотворення демагогів. Це зараз практич-
но й відбувається.
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 2
ІНТЕРВ’Ю
— Мирославе Володимировичу, Ви прига-
дали чехів у зв’язку з радянським вторгнен-
ням 1968 року. А як Ви вважаєте, чи не бра-
кує зараз Україні свого Вацлава Гавела?
— Я дуже люблю Ярослава Гашека, особли-
во його «Швейка». У дні радянської агресії я
вивчив чеську мову, і ми часто з моїми чеськи-
ми друзями зачитували уривки з цієї книги.
Вони говорили, що прагнуть свого соціалізму,
«швейківського». Це була саме та атмосфера,
з якої й вийшов Гавел. Вміння не втрачати по-
чуття гумору, навіть коли стріляють танки.
Зверхність до гидоти, а не уподібнення до неї
тільки навпаки, міняючи ліве на праве, чорне
на біле. Посмішка, іноді іронічна, іноді гірка,
що відображує ставлення до того, що навколо
нас, а не злоба. Це той настрій, на якому й ви-
ростають величні соціальні проекти. Однак усе
змінюється. Наприклад, сьогоднішні чеські лі-
дери не завжди відповідають моїм уявленням
про чесність, гуманізм, доброту. Головне, має
бути масштаб, лінійка, якою ми все міряємо.
Це простір, у який ми вміщуємо наші вчинки,
вимірюємо, скільки метрів до добра, скільки до
зла. Коли людина має свої критерії виміру, вона
стає на один поверх вище від себе самої і може
подивитися на себе з усмішкою. І у спільноті
таких людей, як правило, з’являється попит на
лідера, який чітко, без істерики, без обіцянок
розв’язати всі проблеми одним махом, форму-
лює цілі. А саме попит, як ми знаємо, породжує
відповідну продукцію.
— Чим підживлювати таку атмосферу в
нашому суспільстві?
— Освітою, знанням. Свобода — це якість,
властива насамперед освіченій частині сус-
пільства, тому потрібно всіляко піднімати рі-
вень освіти, вчити людей з розумом оцінюва-
ти будь-яку ситуацію. Люди мають знати не
лише, що таке Україна сьогодні, а й її втрачені
горизонти. Реалізація тих сценаріїв, які історія
писала для нашого народу, відсікла дуже бага-
то мрій і перспектив, і ми повинні мати уяву
про те, чого не вдалося досягти і з яких причин.
Я не люблю тезу, що історія не визнає умовно-
го способу. Це неправильно. Історія того, що
не реалізувалося, також дуже повчальна. Не-
гативний результат — теж результат, і його по-
трібно аналізувати.
Українська культура надзвичайно багата на
видатних особистостей. Петро Могила, Юрій
Немирич… або такий приклад: усі знають, що
статтю «Не могу молчать» написав Лев Тол-
стой, але не всі знають, що це була лише реакція,
відповідь на книжку професора Кістяківсько-
го, яка власне і була маніфестом противників
смертної кари. І цей високогуманістичний до-
кумент спочатку з’явився в Київському універ-
ситеті. Коли я почав вивчати українську куль-
туру ХІХ—ХХ ст., я аж ахнув, захопився цими
особистостями. Написав уже дві книжки, але
все ж таки більше уваги в них приділяю аналізу
тенденцій, ідейних рухів, природі романтизму
і з жалем бачу, що як пісок крізь пальці прохо-
дить саме людський чинник, людські обличчя,
долі, які і є нашою справжньою історією. Необ-
хідно зробити все можливе, щоб люди якомога
більше знали свою історію. Це потрібно і для
внутрішньої самоосвіти, і для формування об-
разу України на міжнародній арені.
Кілька років тому ми готували аналітичну
довідку для Міністерства закордонних справ,
основна ідея якої полягала в тому, що у світі нас
мають знати не лише на основі фольклорно-
етнографічного аспекту, що створює уявлення
про Україну як екзотичний край, де всі грають
на трембітах. Нація не може називатися носієм
культури, якщо вона не генерує таких абстрак-
цій, як математика, велика музика, філософія —
напівромантика, напівмрія. І у нас усе це є.
Отже, шляхи популяризації України у світі
лежать у тому числі й через популяризацію на-
уки. Будемо відверті, у нас в Академії не дуже
добре налагоджено справу з популяризацією
наукових досягнень. Можливо, це несвідомо
тягнеться з радянських часів, коли робилося
усе, щоб запобігти партійному втручанню у
справи Академії. Але зараз необхідно цікаво й
просто розповідати про культуру української
науки, і для цього потрібна якісна науково-
популярна література.
Розмову вела
Олена МЕЛЕЖИК
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82120 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:42:33Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2015-05-25T10:00:50Z 2015-05-25T10:00:50Z 2015 Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 2. — С. 3-6. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82120 Сьогодні Україна переживає переломний період, коли докорінно змінюються основи суспільного буття і національної свідомості, а разом з ними — основні характеристики буття і свідомість кожної особистості. Про подальші шляхи розвитку українського суспільства, про загрози і виклики, про мораль і духовні цінності ми говорили з видатним українським ученим, філософом, громадським діячем, учасником Ініціативної групи «Першого грудня», директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України академіком НАН України Мирославом Володимировичем Поповичем. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Інтерв’ю Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) Moral values cannot be put off for tomorrow, they are necessary today (interview with academician of NAS of Ukraine M.V. Popovych) Article published earlier |
| spellingShingle | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) Інтерв’ю |
| title | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) |
| title_alt | Moral values cannot be put off for tomorrow, they are necessary today (interview with academician of NAS of Ukraine M.V. Popovych) |
| title_full | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) |
| title_fullStr | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) |
| title_full_unstemmed | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) |
| title_short | Моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком НАН України М.В. Поповичем) |
| title_sort | моральні цінності не можна відкладати на завтра, вони потрібні вже сьогодні (інтерв’ю з академіком нан україни м.в. поповичем) |
| topic | Інтерв’ю |
| topic_facet | Інтерв’ю |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82120 |