Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим)
Сьогодні інформація є визначальним фактором технологічного прогресу, найважливішим ресурсом і водночас рушійною силою розвитку, однією з основних соціальних цінностей людської спільноти. Її виробництво та ефективне використання визначає перспективи соціального розвитку країн і народів. Про минулі у...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82192 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 3. — С. 3-15. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859827786776051712 |
|---|---|
| citation_txt | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 3. — С. 3-15. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Сьогодні інформація є визначальним фактором технологічного прогресу, найважливішим ресурсом і водночас рушійною силою розвитку, однією з основних соціальних цінностей людської спільноти. Її виробництво та
ефективне використання визначає перспективи соціального розвитку країн і народів. Про минулі успіхи, нинішнє виживання і про невизначеність
майбутнього інформаційних технологій в Україні ми говорили з директором Інституту проблем реєстрації інформації НАН України академіком
НАН України Вячеславом Васильовичем Петровим.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:30:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 3
ІНТЕРВ’ЮІНТЕРВ’Ю
ВИСОКІ ТЕХНОЛОГІЇ
ЯК ПЕРЕДУМОВА НАУКОВИХ
І ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОРИВІВ
Інтерв’ю з академіком НАН України
В.В. Петровим
— Вячеславе Васильовичу, минулого року Ви доповідали на
засіданні Президії НАН України про нову технологію довго-
тривалого зберігання інформації на сапфірових оптичних
дисках. Розкажіть, будь ласка, докладніше, як виникла ідея
цієї розробки і які на сьогодні є перспективи її впровадження.
— Наш Інститут не зовсім звичайний, у тому сенсі, що він
за родом діяльності відрізняється від класичних академічних
установ. Ми здійснюємо розробки під вирішення конкретних
завдань, а не з розвитку певних наукових напрямків. Взагалі,
високі технології — це самостійний напрям, який має свої влас-
ні закони розвитку. Так, від першої моєї доповіді на Всесвіт-
ньому електротехнічному конгресі в 1977 р., де я висунув ідею
створення універсального носія інформації на основі оптичного
диска і визначив його технічні характеристики, до завершення
дослідно-конструкторських робіт минуло 11 років. Звичайно,
нині процес впровадження високотехнологічних розробок зна-
чно прискорився, але, з іншого боку, суспільство стало набагато
більш технологічно інерційним. Наприклад, зараз у світі як зо-
рієнтувалися на флеш-системи пам’яті, так поки що нікуди не
хочуть зміщуватися. Проте проблеми, які не можна вирішити
за допомогою наявних на сьогодні носіїв інформації, існують, і
з часом вони лише збільшуються.
Сьогодні інформація є визначальним фактором технологічного прогре-
су, найважливішим ресурсом і водночас рушійною силою розвитку, однією
з основних соціальних цінностей людської спільноти. Її виробництво та
ефективне використання визначає перспективи соціального розвитку кра-
їн і народів. Про минулі успіхи, нинішнє виживання і про невизначеність
майбутнього інформаційних технологій в Україні ми говорили з директо-
ром Інституту проблем реєстрації інформації НАН України академіком
НАН України Вячеславом Васильовичем Петровим.
4 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
Світова спільнота зараз дуже стурбована
необхідністю багаторазового дублювання і
переписування інформації. За даними міжна-
родних експертів, сьогодні середня тривалість
зберігання даних на поширених носіях стано-
вить 4 роки. Назріла потреба у створенні нако-
пичувачів, на які можна записати інформацію,
покласти в архів і спокійно зберігати протягом
багатьох сотень років. Якби ви тільки знали,
скільки інформації вже втрачено безповорот-
но! Інформація про перші космічні польоти,
голоси видатних людей і багато чого іншого.
Скажімо, зараз у США виконується національ-
ний проект зі створення банку геномів мільйо-
нів біологічних об’єктів. Це необхідно, щоб у
разі будь-якої техногенної або екологічної ка-
тастрофи зберегти інформацію про біологічні
види нашої планети. Втім, постає питання: на
чому записувати цю інформацію, щоб зберегти
її впродовж століть, як захистити її від зовніш-
нього впливу. Для національної безпеки будь-
якої країни дуже важливим є зберігання тех-
нічної і технологічної документації, інформації
про радіоактивні відходи, екологічно небезпеч-
ні об’єкти тощо. Ще один пласт для дбайливого
збереження — культурна спадщина.
Проблема довготривалого зберігання інфор-
мації є ключовим напрямом роботи нашого Ін-
ституту. У спробах вирішити цю проблему ми
провели безліч різноманітних досліджень,
створили багато супутніх розробок, робили но-
сії на склі, кварці, нікелі. І ось, років 8 тому, під
час мого чергового звіту на Президії НАН
України академік Володимир Петрович Семи-
ноженко зронив думку: «А чому б не спробува-
ти зробити носій на сапфірі?». Ідея начебто не-
погана. Властивості сапфіру добре вивчено в
Інституті монокристалів, відпрацьовано тех-
нологію його великомасштабного виробни-
цтва. Завдяки своїм унікальним фізико-хі міч-
ним властивостям цей матеріал майже ідеаль-
ний як підкладка для носія — прозорий, висо-
коякісний, з Tпл = 2040 ºС, високою твердістю,
зносостійкістю і температурною стабільністю,
тобто інформація на його поверхні може збері-
гатися набагато довше, ніж на будь-яких інших
носіях. Але ж сапфір — це одновісний кристал,
і за різними напрямками він має різні оптичні
властивості. Дуже довго нам не вдавалося роз-
в’язати цю суто фізичну проблему. І от наре-
шті, рік тому рішення було знайдено. Я допо-
вів про наш прорив Борису Євгеновичу Пато-
ну, і він виніс це питання на найближче засі-
дання Президії НАН України (див. «Вісник
НАН України», 2014, № 4).
Проте, як завжди буває при створенні нової
технології, вирішення основної проблеми по-
роджує величезну кількість пов’язаних з нею
суміжних завдань, які потребують серйозних
досліджень. Так і в цьому випадку, постав ще
цілий ряд проблем, які ми поступово вирішує-
мо. Вирішуємо без залучення фінансування, бо
інвесторів ми поки що не кличемо. Інвесторам
ми маємо показати готовий кінцевий продукт,
а для цього треба ще попрацювати. За останній
рік ми зробили вже близько сотні випробувань
захисних покриттів для диска, ми брали оптич-
ні матеріали, з якими реально ніхто не працю-
вав до нас. Це такі дуже високотемпературні
метали, як гафній, цирконій та їх нітриди. Нам
довелося на новий рівень підняти вимоги до
термостійкості захисних плівок щодо іонно-
плазмового травлення та безліч інших питань.
І все це нанизується на вирішення основного
завдання.
Попереду у нас, як і у всієї нашої країни,
дуже важкі часи, однак насамперед я хочу до-
вести до ладу розробку сапфірових дисків, яка
може зробити революцію в системі довготри-
валого зберігання даних. Зараз у світі ведеть-
ся багато робіт у цьому напрямі. Наприклад,
японські фізики, які пропонують записувати
інформацію всередині кварцового скла, мікро-
структурованого у спеціальний спосіб, про-
вели такі розрахунки: якщо носій інформації
витримає нагрівання до 1000 ºС, це означає, що
такий носій може зберігати інформацію 63 млн
років. Ми, зі свого боку, дійшли до такої самої
цифри, але інакше. Максимальна температура,
яку витримують інженерні споруди і будівлі,
становить 920 ºС. За цієї температури металеві
конструкції втрачають жорсткість і руйнують-
ся — це те, що сталося з баштами Всесвітнього
торгового центру в Нью-Йорку. Тепер ми роби-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 5
ІНТЕРВ’Ю
мо все можливе для герметизації сапфірового
диска, щоб він витримав такі температури. Як
тільки ми зможемо експериментально це про-
демонструвати, тоді можна вважати, що голо-
вний етап розробки завершено. Тому ми зараз
у найжорсткіших умовах, буквально з останніх
сил намагаємося провести глибоку модерніза-
цію нашого технологічного обладнання. Спо-
діваюся, до літа ми будемо готові випробувати
наші реальні зразки на нагрівання до 1000 ºС.
Крім того, я з острахом чекаю травня місяця,
коли настає термін початку світового патен-
тування цієї розробки. Ми отримали україн-
ський патент, маємо позитивне рішення Цен-
тру патентної експертизи в Женеві про ори-
гінальність нашої розробки. Тепер потрібно її
запатентувати хоча б у провідних країнах світу,
але ж де знайти для цього понад 100 тис. дола-
рів, не знаю. Надій на фінансування в Україні
я не плекаю. Як радник уряду Китаю з науки,
почесний професор Чжецзянського універси-
тету технологій я двічі на рік їжджу в Китай
для проведення спільних робіт і консультацій.
Спробуємо пошукати гроші там, однак китай-
ці набагато більше виявляють інтерес до завер-
шених технологічних розробок, а ось сферою
перспективних фундаментальних досліджень
їх зацікавити складніше.
— Не менш відомою розробкою вашого Ін-
ституту є унікальний метод лікування ко-
соокості. Як так сталося, що Ви, відомий
фахівець у галузі інформаційних техноло-
гій, потрапили у царину медицини?
— Так, це цікава історія. Одного разу мені за-
телефонував заступник міністра промислової
політики України Віктор Григорович Падалко
і запропонував терміново зустрітися. Виявило-
ся, що країна тоді планувала будувати сучасні
автомобільні шляхи, а технологій виробництва
світловідбивачів у нас немає. На цій нараді був
директор радіоприладного заводу «Оризон» у
Смілі Юрій Олександрович Банніков, і він по-
казав нам технічні характеристики катафотів
західного виробництва. Побачивши точність
виготовлення мікропризм у кілька кутових се-
кунд, необхідність розміщення в 1 см2 поверхні
близько 1 тис. призм, ми були, чесно кажучи,
розгублені й спантеличені. З півроку ми безре-
зультатно намагалися щось зробити, поки нас
не осінило застосувати метод алмазного стру-
гання. Однак для цього потрібне було абсо-
лютно унікальне обладнання, а в Україні ніхто
ніколи не виробляв прецизійних різців. Най-
кращі різці робили в Інституті надтвердих ма-
теріалів, але їх точність кутів становила лише
1—2º, а нам потрібна була точність на 3 по-
рядки вища. Більше того, у світі тоді існувало
лише дві американські компанії — 3М і Avery
Dennison, які вміли виробляти такі мікроприз-
ми. І ми зрозуміли, що ніхто нам не допоможе.
Для вирішення цього завдання було задіяно
унікальний науково-технічний потенціал Ака-
демії, і нам усе вдалося. У тісній співпраці з
тодішнім начальником Київавтодору Володи-
миром Андрійовичем Жуковим у Києві на мос-
ту Патона дорожню розмітку зроблено з вико-
ристанням наших мікропризмових світловід-
бивачів. Ми виконали також багато замовлень
для Москви, Санкт-Петербурга та інших міст.
Одного разу було й незвичайне замовлення.
У 2008 р., напередодні візиту до Києва Пре-
зидента США Джорджа Буша, з’ясувалося, що
дорога до його резиденції не обладнана ката-
фотами. Звернулися по допомогу до нас, ми в
авральному режимі виготовили кілька сотень
світловідбивачів, і безпеку американської де-
легації було організовано на найвищому рівні.
Перший у світі оптичний диск на сапфірі із записом
виступу академіка В.М. Глушкова
6 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
Однак широкого впровадження в Україні цієї
унікальної технології можна очікувати лише
тоді, коли держава реально почне турбуватися
про безпеку руху на автошляхах. Я дуже споді-
ваюся, що поступ нашої країни до Європи вже
неможливо зупинити, і до безпеки доріг рано
чи пізно будуть висуватися європейські вимо-
ги, а це означає, що шанс продовжити роботи в
цьому напрямі ще є.
Так от, під час виконання завдання зі ство-
рення катафотів ми навчилися робити неймо-
вірні за точністю мікропризми, отримали цілу
низку унікальних патентів на технології їх ви-
робництва. І одного разу в Інтернеті я випадко-
во натрапив на статтю про те, що мікропризми
можна успішно використовувати для лікуван-
ня косоокості у дітей. Ідея проста — виготови-
ти плівку з мікропризмами і наклеїти її на оку-
ляри з тим, щоб виправити зорову вісь дитини.
Проте, оскільки ця м’яка плівка наноситься
на скло рельєфом назовні, вона дряпається і
не зберігає свої оптичні властивості. Тому ця
ідея так і залишилася ідеєю з дуже обмеженою
реалізацією. Вже згадувана мною фірма 3М
має філію, яка випускає такі плівки і діагнос-
тичне обладнання, але користуватися ними не
дуже зручно, доводиться постійно промивати
окуляри.
Кілька днів я розмірковував над цією про-
блемою і вирішив зателефонувати головному
офтальмологу України чл.-кор. НАН України
Миколі Марковичу Сергієнку, хоча тоді ми
ще не були знайомі, і запитати його, чи цікаво
це для нашої дитячої офтальмології. Микола
Маркович виявився непересічною людиною,
справжнім ентузіастом своєї справи, дуже ці-
лісною і позитивною особистістю. Він вислу-
хав мене і сказав, що негайно приїде. З цього й
розпочалася наша спільна робота.
Ви тільки уявіть собі, як складно зробити
операцію з лікування косоокості у дитини! Це
справжнє мистецтво! М’язи ще слабкі, тонень-
кі. Кут косоокості й досі визначають лише орі-
єнтовно, тобто лікар напевне не знає, на скіль-
ки градусів і в якому напрямку йому треба по-
вернути вісь очного яблука, як точно спроекту-
вати операцію, скільки м’язових волокон і під
яким кутом підрізати. Саме тому сьогодні не
лише в Україні, а й в усьому світі доводиться
робити дитині іноді до 7 операцій на оці. При-
чому нормальна корекція зору при хірургіч-
них методах лікування досягається менш ніж
у 20 % випадків.
А от за допомогою мікропризм Френеля
можна дуже точно визначити величину кута і
напрямок відхилення очного яблука. Тому ми
спочатку разом із офтальмологами розробили
діагностичний набір, який дозволяє визначити
точні параметри відхилень, проте далі лікарі
все одно використовували хірургічний метод.
І тоді ми подумали, якщо ми вміємо робити
надпрецизійні мікропризми, то чому б нам не
зробити окуляри, які компенсують вади зору.
Зробили. Винайшли технологію герметичної
фіксації жорстких мікропризм на склі окуля-
рів, тим самим позбавилися недоліків, які ма-
ють плівки компанії 3М. І на сьогодні ми ви-
готовили окуляри вже приблизно для тисячі
дітей.
Тепер хірурги зайняли таку позицію: про-
водимо діагностику, робимо операцію, а потім
за допомогою окулярів уже здійснюємо тонку
корекцію. Справа в тому, що у дитини в ран-
ньому віці ще не сформовано бінокулярний
зір, немає фузії, тобто в мозку ще не закріплено
алгоритми оброблення об’ємної зорової інфор-
мації, і відкоригувати зір потрібно саме до 5
років, оскільки далі мозок починає сприймати
інформацію лише з одного ока — людина на-
завжди залишається одноокою. А я їм пропо-
ную, давайте інакше. Проведемо діагностику,
зробимо окуляри, сформуємо у дитини фузію,
докладемо максимум зусиль, щоб уникну-
ти операції, і лише тоді, коли це не вдасться,
робитимемо операцію, враховуючи, що мо-
зок буде вже підготовлений до бінокулярного
зору. Нашу ідеологію підтримали і сприйняли
офтальмологи-терапевти. Сьогодні в нас уже є
перша статистика — понад 85 % дітей вдається
вилікувати винятково терапевтичним шляхом,
а хірурги втручаються лише в дуже складних
випадках.
— А чи є зацікавленість цією методикою
лікування косоокості з боку інших країн?
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 7
ІНТЕРВ’Ю
— Скажімо так, є перші ластівки. Наші діа-
гностичні набори проходять тестування у Ро-
сії, в Туреччині. На початку грудня 2014 р. на
запрошення керівництва Узбекистану я робив
доповідь у Національному центрі офтальмоло-
гії. Там зібралося понад 160 провідних фахів-
ців у цій галузі. Під час доповіді головний
офтальмолог напівжартома-напівсерйозно за-
питав мене: «Вячеславе Васильовичу, що ж Ви
робите?! Ви ж позбавляєте роботи наших хі-
рургів!». І я почав роз’яснювати, що ні, ми не
позбавляємо їх роботи, ми просто звільняємо
їх від рутинних дій і дозволяємо зосередитися
на висококваліфікованій роботі. При масово-
му обстеженні дітей кількість виявлених ви-
падків захворювання різко зросте, і хірурги за-
ймуться складними випадками, різними пато-
логіями, які дійсно потребують оперативного
втручання. Мені здається, взаєморозуміння
було досягнуто. Зараз уряд Узбекистану вже
прийняв рішення про широке впровадження
нашої технології в країні, а окремі офтальмо-
логічні центри вже почали співпрацювати з
нами. Узбекистан хоче налагодити у себе ви-
робництво окулярів, тобто ми постачатимемо
їм компоненти, а вони, за аналогією з автомобі-
лями, здійснюватимуть вузлову збірку. Вже
пішли перші замовлення, але, чесно кажучи, я
ще не дуже розумію, як зможемо їх виконати за
чинним українським законодавством. А те, що
хоча б Узбекистан розробляє програму ліку-
вання дитячої косоокості, це надзвичайно ра-
дісна новина, бо дуже шкода всіх хворих малю-
ків. І недарма Борис Євгенович щоразу при
зустрічі питає мене, скільки дітей ми виліку-
вали.
— А чи є надія на широке впровадження
цієї методики в Україні?
— Надія є завжди. 29 січня цього року відбу-
лося друге засідання Президії НАМН України,
присвячене цьому питанню. Доповідали Ми-
кола Маркович Сергієнко і я. Було прийнято
рішення звернутися від імені НАН України
і НАМН України до Міністерства охорони
здоров’я з тим, щоб держава виділила кошти
для забезпечення всіх дитячих офтальмологів
діагностичним обладнанням для виявлення
косоокості. Це не такі великі гроші, набір ко-
штує близько 4 тис. грн. На сьогодні ми вже
так модернізували свою виробничу лінію, що
у разі позитивного рішення за нами затрим-
ки не буде. Це ж справа державного значення.
За статистичними даними, в Україні близько
200 тис. дітей страждають на косоокість, що-
року діагностується по 30 тис. нових хворих.
За винятком рідкісних невиліковних випад-
ків, у 95 % дітей можна відновити зір. Людина
з косоокістю обмежена у виборі професії, має
величезні психологічні проблеми, за крите-
ріями страхової медицини її працездатність
знижується на третину. І все це через те, що
в дитинстві вчасно не продіагностували і не
пролікували хворобу. Економічний ефект від
запровадження програми лікування косоокос-
ті колосальний — зараз країна втрачає понад
20 млрд грн на рік.
Слід зазначити, що в усьому світі існують
серйозні проблеми з лікуванням косоокос-
ті. Це пов’язано з тим, що в умовах страхової
медицини хірургам вигідніше зробити кілька
операцій поспіль, ніж витратити багато часу
на загальну діагностику, тривалу терапію і по-
дальше відстеження стану хворого. У США ро-
блять 880 тис. операцій з лікування косоокос-
ті на рік, проте результат сумний: як було це
захворювання діагностовано у 3 % дітей, так і
серед дорослих залишаються ті самі 3 % людей,
що страждають на косоокість. Це пов’язано з
Діагностичний набір для визначення параметрів косо-
окості
8 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
тим, що після хірургічного втручання хвороба
переходить у так звану приховану косоокість,
післяопераційні рубці часто запалюються, і це
призводить до того, що м’язи з часом переста-
ють утримувати очне яблуко в потрібному по-
ложенні. От і складається така ситуація, що від-
сутність страхової медицини в Україні відіграє
якраз позитивну роль у розвитку гуманітарних
методів лікування цього захворювання.
І ще одне. Незважаючи на те, чи буде врешті-
решт прийнята запропонована нами програ-
ма лікування дитячої косоокості, чи ні, і нам,
і лікарям потрібно посилити агітаційну та
роз’яснювальну роботу серед населення, щоб
батьки знали і розуміли, наскільки важлива
своєчасна діагностика і які є методи лікування
косоокості.
— Вячеславе Васильовичу, я читала про
високочутливий сейсмограф, розроблений
вашим Інститутом спільно з Інститутом
геофізики. Розкажіть, будь ласка, доклад-
ніше.
— Розробляючи оптичні диски і матриці, ми
піднялися на абсолютно новий для себе рівень
вимірювальних систем. Нам вдалося створити
системи контролю переміщення з точністю до
до 0,6 нм. Такі системи необхідні для офталь-
мології, технології виготовлення сапфірових
дисків. А потім ми задумалися, кому ще мо-
жуть стати у пригоді такі високоточні систе-
ми. І виявилося, що вони дуже затребувані для
оптичних високочутливих сейсмографів. При-
чому, ви ж розумієте, якби ми не працювали в
Академії наук, напевно, таке застосування ні-
коли б навіть не спало на думку. Два роки тому
Віталій Іванович Старостенко і Олександр Во-
лодимирович Кендзера з Інституту геофізики
запропонували нам спробувати зробити такий
сейсмограф. І ось, наприкінці жовтня поза-
минулого року ми разом з нашими колегами-
геофізиками приїхали до Бориса Євгеновича
Патона в Інститут електрозварювання і проде-
монстрували новий прилад. Поставили його в
кімнаті засідань ученої ради, де він чудово фік-
сував усі вібрації від кроків людей у сусідньо-
му коридорі, але раптом показники почали мо-
нотонно зростати. Ми спочатку розгубилися,
не зрозуміли в чому справа, а потім збагнули,
що на вулиці вийшло сонце і багатоповерхо-
вий, покритий склом корпус почав нагрівати-
ся і злегка згинатися. І прилад зареєстрував ці
зміни.
Цей прилад має дійсно унікальну чутливість
від 0 до 70 Гц, тоді як усі інші сейсмографи пра-
цюють від 5 Гц, тобто низькі частоти вони не
реєструють. А в геофізиці величезну кількість
інформації можна почерпнути, аналізуючи
саме низькі частоти. Тобто з’являється абсо-
лютно нова якість досліджень, створюється
новий напрям — геофізика малих коливань.
Річ у тім, що нинішні сейсмографи вимірю-
ють не справжню амплітуду коливань земної
поверхні, а швидкість її коливань. Потім для
побудови структури земної кори доводиться
викручуватися, постійно підбирати константи
інтегрування, щоб від швидкості перейти до
амплітуди. Це досить складна розрахункова
задача, яку не завжди вдається розв’язати. Ми
ж за допомогою цього приладу отримуємо без-
посередню амплітуду коливань, що дозволяє
набагато точніше визначати структуру земної
кори. І це новий якісний рівень геологорозвід-
ки. Наведу такий приклад. Сьогодні ефектив-
ними виявляється лише третина пробурених
свердловин, що не в останню чергу пов’язано з
неточністю геологорозвідки.
Проте геофізики запропонували нам спо-
чатку створити базу для розвитку нового на-
пряму, а саме, розробити вібраційну платфор-
му, на якій можна було б випробовувати наявні
сейсмографи, щоб реально дізнатися, на яких
приладах отримано вже накопичені масиви
даних. Метрологія приписує кожному вимірю-
вальному приладу проходити повірку раз на
три роки, проте системи повірки сейсмографів
не існує взагалі. Зазвичай беруть будь-який
хороший західний прилад, ставлять поруч, зні-
мають синхронні показники і, якщо вони при-
близно збігаються, вважають, що сейсмограф
працює нормально. А що являє собою зарубіж-
ний прилад? Адже він теж потребує повірки.
І ми створили таке обладнання, яке дозволяє
задати будь-який тип коливань і зняти харак-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 9
ІНТЕРВ’Ю
теристику вивіреного сейсмографа в діапазоні
0—70 Гц. Ця система пройшла держвипробу-
вання на спеціально привезеному унікальному
німецькому обладнанні, вона відповідає всім
заявленим параметрам, і ми вже одержали сер-
тифікат Держметростандарту.
Майже одразу до нас попросилася на повір-
ку одна нафтогазорозвідувальна компанія, яка
виявила недоліки своїх сейсмографів. Завод
«Арсенал» перевірив свої акселерометри і по-
бачив, що саме необхідно доопрацювати. При-
наймні ми отримали від цих організацій дуже
високі оцінки і позитивні відгуки.
Тепер завдання полягає в тому, щоб усі орга-
нізації, які мають сейсмографи, провели їх тес-
тування, для того щоб розуміти, з якими прила-
дами вони працювали. Адже на більшість при-
ладів виробники не дають амплітудно-час тот-
них характеристик. У нас з’явилася унікальна
можливість під іншим кутом зору подивитися
на дані геофізичних досліджень. А далі з ви-
користанням цієї платформи можна створити
нове покоління приладів для вимірювання від
нульової частоти і дуже малих амплітуд. Інак-
ше кажучи, ми повністю готові до цифрової
революції в геофізиці. Цією роботою вже заці-
кавилися китайці, але ми її поки що не будемо
активно популяризувати за кордоном, тому що
вона передусім потрібна в Україні. Завершив-
ши оформлення документації із сертифікації
вібростанції, ми, можливо, почнемо шукати
приватні компанії, щоб закінчити процес ство-
рення цифрового оптичного сейсмографа. Це
справжній технологічний прорив, наукова роз-
робка, яка може дати реальну користь і непо-
ганий прибуток для України.
— Я знаю, Вячеславе Васильовичу, що Ви
виконували також роботи гуманітарного і
культурологічного спрямування. Скажіть
про них кілька слів, будь ласка.
— Так, у нас є роботи загальнолюдського
плану, якими ми дуже пишаємося. Вони за-
лишилися помітними віхами в історії науки і
культури. Багато років тому, коли ще не було
Інтернету, ми створили абсолютно унікальну
систему передачі даних телевізійними кана-
лами. Ми розробили оригінальний комплекс
приймального устаткування, встановили його
в усіх точках України і, орендуючи у Першо-
го національного каналу годину ефірного часу
на день, передавали наукову, технічну, законо-
давчу, економічну інформацію зі швидкістю
2 Мб/с. Система працювала 10 років, і за цей час
народилося понад 300 редакцій комп’ютерної
інформації, одна з найважливіших — редакція
науково-технічної інформації.
Під час візиту до США в Інститут наукової
інформації (ISI) я звернувся до них з прохан-
ням про закупівлю інформації для поширення
в Україні. До нас поставилися обережно, по-
просили надати не урядові гарантії, а рекомен-
дації від впливових американських компаній.
А якраз напередодні у нас запрацювала елек-
тронна комп’ютерна газета «Все-Всім», і поди-
витися на нашу систему в Київ приїздив віце-
президент компанії Dow Jones — найбільшої у
світі корпорації з розповсюдження економіч-
ної та бізнес-інформації. Отже, ми вирішили
використати це знайомство і звернутися за
рекомендацією до нього. Яким же було здиву-
вання наших американських колег, коли через
пару днів ми надали їм листа підтримки від
Dow Jones.
Прецизійна метрологічна віброплатформа
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
Після цього візиту, багато в чому перейняв-
ши підходи ISI в організації інформації, ми
створили свою базу даних, почали випускати
національний реферативний журнал «Дже-
рело», в якому реферуються всі наукові пу-
блікації в усіх наукових журналах України з
усіх галузей знання. Це дає змогу будь-якому
вченому дізнатися, хто й чим займається в пев-
ному науковому напрямі, побачити реальний
зріз наукових досліджень в Україні. Поки що,
на жаль, цю можливість у нас по-справжньому
не оцінили, однак зараз на основі цієї бази вже
розробляється індекс цитування українських
науковців і рейтинг українських журналів.
Є у нас ще одна цікава робота гуманітарного
плану. Історія її дуже незвичайна. Більш як 15
років тому приїхала до України поважна між-
народна делегація. Її члени дізналися, що в На-
ціональній бібліотеці України ім. В.І. Вернад-
ського зберігається понад 800 воскових цилін-
дрів Едісона з колекції єврейського фольклору
М. Береговського, які належать до початку
ХХ ст. Делегація була дуже представницького
складу — віце-президент Бібліотеки Конгресу
США, президент Фонографічного архіву імені
Больцмана Австрійської академії наук, віце-
президент Бібліотеки Єрусалимського універ-
ситету. Вони настійливо просили віддати їм
ці валики для перезапису. В Україні всі пере-
полошилися, в першу чергу, звісно, академік
Олексій Семенович Онищенко, який тоді був
директором НБУВ. Президент НАН України
Б.Є. Патон зібрав нараду, і наш Інститут висту-
пив з ініціативою зробити перезапис в Україні.
Делегація була дуже незадоволена і висунула
жорсткі вимоги — якщо через 3 місяці вони
не почують перший звук, на Україну чекають
великі неприємності по лінії ЮНЕСКО та ін-
ших впливових міжнародних організацій. Ми
в авральному режимі зробили пілотну систему
і вчасно показали перші результати. Тим са-
мим отримали тимчасовий перепочинок і змо-
гли розробити унікальну інтерферометричну
скануючу систему неруйнівного відтворення
звуку, аналогів якої у світі не було. Справа в
тому, що на поверхні валиків і грамплатівок
записано не звук, а його інтеграл, і для відтво-
рення необхідно його диференціювати. Ось
звідки виникають усі клацання і шипіння на
старих записах. Поширені п’єзоелектричний
і електродинамічний методи не забезпечують
високоякісного відтворення звуку і до того ж
не зберігають цілісності звукової доріжки. Ми
пішли іншим шляхом і оцифрували геометрію
поверхні, а потім за допомогою цифрової об-
робки прибрали всі шуми, що не відповідали
звуковій смузі, у результаті чого отримали ви-
сокоякісний звук.
Під час державного візиту Президента
України Л.Д. Кучми до Ізраїлю в 1996 р. на за-
сіданні Кнесету як дар народу України народу
Ізраїлю зазвучав живий голос відомого єврей-
ського письменника Шолом-Алейхема: «Я,
Шолом-Алейхем, народився на Україні...». Це
справило величезне враження на ізраїльську
громадськість. Через два тижні до Києва при-
їхали президент Академії наук Ізраїлю Якоб
Зів, віце-президент із суспільних наук та інші
посадовці. У світі немає більш авторитетного
вченого в галузі інформатики, ніж професор
Зів. Він лауреат усіх найпрестижніших пре-
мій світу з інформатики, у тому числі премії
Марконі — аналога Нобелівської премії в цій
галузі. Професор висловив своє захоплення
нашою роботою, але, як з’ясувалося, фінансово
ізраїльтяни допомогти не могли, бо за їхніми
законами жодного шекеля з бюджетних коштів
не можна відправляти за кордон. Однак уряд
Ізраїлю звернувся до ЮНЕСКО, і в 2005 р.,
пройшовши всі довгі процедури, колекцію
єврейського музичного фольклору 1912—
1947 рр. було внесено до реєстру ЮНЕСКО
«Пам’ять світу» поряд із табличками шумерів
та єгипетськими папірусами. І досі в цьому
реєстрі це єдиний український об’єкт світової
документальної культурної спадщини. Дуже
шкода, що про це рідко згадують, і українська
громадськість мало обізнана про те, які загаль-
носвітові цінності зберігаються у нас.
Після цього за допомогою розробленої тех-
нології в нашому Інституті було оцифровано
і переписано всі раритети фоноархіву Бібліо-
теки Народової у Варшаві, колекції Нільсона з
університетської бібліотеки м. Ааргус (Данія),
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 11
ІНТЕРВ’Ю
750 циліндрів з колекції О. Роздольського
українського фольклору 1904—1912 рр. зі схо-
вищ Львівської музичної академії ім. М.В. Ли-
сенка, 200 циліндрів з колекції Інституту мис-
тецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М.Т. Рильського, 50 циліндрів з Централь-
ного державного кінофотофоноархіву Украї-
ни ім. Г.С. Пшеничного, а також безліч інших
валиків з приватних колекцій. Росія має вели-
чезну кількість фоноархівів, але через різні об-
ставини росіяни не дуже поспішають з оциф-
ровуванням своїх колекцій, перезапис часто
відбувається на досить примітивному облад-
нанні, а бюрократичні перешкоди створюють
напівдетективні ситуації. Так, Музей музичної
культури ім. М.І. Глінки хотів за допомогою
нашої системи переписати близько 600 вали-
ків Едісона зі своєї колекції. Вони звернулися
до офіційних органів і отримали відмову на
тимчасове вивезення колекції на територію
України. Приватно, майже контрабандою, їм
вдалося передати кілька валиків. Ми зроби-
ли перезапис, вони послухали, зрозуміли, на-
скільки висока якість звуку виходить на на-
ших цифрових копіях, і дуже засмутилися, що
не можна оцифрувати всю колекцію. Тоді ми
спеціально розробили спрощений мобільний
варіант нашої системи і поїхали з ним до Мо-
скви, переписали там кілька десятків валиків,
зокрема голос молодого Шаляпіна 1893 р. — це
найранніша оцифрована фонограма знамени-
того співака. Проте для працівників музею як
мистецтвознавців набагато більш значущим
відкриттям стала можливість почути звуки
стародавніх інструментів.
І ще такий цікавий факт. Під час нашої
спільної з чл.-кор. НАН України А.А. Крючи-
ним доповіді щодо перезапису фонографічних
циліндрів у Каліфорнійському університеті в
Берклі представники радіокомпанії American
Radio попросили у нас кілька фонограм з ко-
лекції М. Береговського з метою транслюван-
ня їх на радіо. Вони запитали, чи можна їм
провести додаткове очищення запису, і ми по-
годилися. Через деякий час ми отримали від
них інформацію, що зробити очищення краще
за нас вони не змогли.
— Вячеславе Васильовичу, оскільки наша
сьогоднішня зустріч розпочалася в стінах
інститутського музею, розкажіть, будь
ласка, з чого все починалося.
— Історія створення нашого Інституту була
не зовсім типовою для академічних установ.
Зазвичай інститути Академії відокремлю-
ються під досить вузький науковий напрям,
але ми і на рік раніше Інститут хімії поверхні
були започатковані під виконання розпоря-
дження керівництва СРСР щодо зміцнення
обороноздатності країни, оскільки московські
очільники ВПК побачили важливість і пер-
спективність наших розробок. І що цікаво,
спочатку було закладено будівництво корпусу
для тодішнього Відділення оптико-механічних
запам’ятовуючих пристроїв при Інституті про-
блем моделювання в енергетиці АН УРСР, а
вже потім, у 1987 р., юридично створено нову
установу — Інститут проблем реєстрації ін-
формації.
А починалося все з першого у світі накопи-
чувача на оптичних дисках. Це зараз ми сприй-
маємо диски для зберігання інформації як
щось само собою зрозуміле, а тоді про такі носії
навіть гадки не було. І нинішні компакт-диски
— це пряме продовження наших робіт. Сама
ідея створення оптичних дисків зародилася,
коли я був ще старшим науковим співробітни-
ком Інституту кібернетики. Під керівництвом
відомого фахівця в галузі обчислювальної тех-
Фонограф Едісона в музеї Інституту проблем реєстра-
ції інформації НАН України
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
ніки академіка Георгія Євгеновича Пухова в
1968 р. я захистив кандидатську ди сер тацію з
розроблення систем запису інформації на ма-
трицях опору. Однак, ознайомившись з яви-
щем фоточутливості тонкоплівкових систем
«напівпровідник — метал», відкритим в Інсти-
туті фізики напівпровідників, я зрозумів, що
на цих матеріалах, які мають високу розділь-
ну здатність, можна зробити оптичну пам’ять
з можливістю реєстрації величезних обсягів
інформації. Під ці роботи було створено ла-
бораторію мікроелектроніки, яка за браком
вільних приміщень розташувалася на горищі
над конференц-залом, але саме там ми поча-
ли в прискореному темпі виготовляти макет,
щоб на ділі продемонструвати свою ідею. Не-
забаром перший наш витвір ми показали Г.Є.
Пухову. Георгій Євгенович невдовзі мав до-
повідати на засіданні Президії АН УРСР про
наукові дослідження в очолюваному ним від-
діленні Інституту кібернетики, і він включив
до експозиції розробок наш макет оптичного
запам’ятовувального пристрою та мікроскоп,
під яким демонструвалися фрагменти запи-
су інформації, а також гумористичний малю-
нок у стилі Бідструпа, зображений лініями
завширшки менш як 1 мкм. Під час перерви
більшість членів Президії пішли до кімнати
відпочинку, а тодішній ректор Київського уні-
верситету, видатний фахівець з теплоенергети-
ки академік Іван Трохимович Швець підійшов
до нашого стенду. Подивившись у мікроскоп,
він миттю кинувся в кімнату відпочинку і за
руку привів звідти президента Академії Бори-
са Євгеновича Патона. Відбулася досить три-
вала розмова, під час якої Борис Євгенович
цікавився усім, починаючи від фізики проце-
су і завершуючи можливістю впровадження.
Після цього наші роботи завжди залишалися
у його полі зору. Втім, проблем у нас було ще
багато, і перша з них — вибір реєструвального
матеріалу.
Працювали ми багато й наполегливо, і по-
ступово наш оптичний диск набував реальних
рис. Ми підготували доповідь і демонстрацію
наших досягнень для директора Інституту
кібернетики Віктора Михайловича Глушко-
ва. Йому дуже сподобалася ідея гігантської,
як тоді здавалося, пам’яті (понад 2 Гбайти!),
але він відверто зізнався, що як математик не
дуже розуміє, для чого потрібні такі великі об-
сяги інформації, однак знає того, хто це може
оцінити.
Наступного дня я вже виїхав до Москви на
зустріч зі співробітником Генерального штабу,
який опікувався перспективною обчислюваль-
ною технікою. Вислухавши мою доповідь, він
відправив мене до щойно призначеного Гене-
рального конструктора Єдиної системи елек-
тронних обчислювальних машин Олександра
Максимовича Ларіонова в Науково-дослідний
центр електронної обчислювальної техніки
Мінрадіопрому. Після короткої бесіди Ларіо-
нов сказав: «Так, це нам потрібно», і викликав
начальника відповідного підрозділу, з яким
ми вже й обговорювали всі подробиці. Потім
мене запросив до себе заступник міністра ра-
діопромисловості СРСР Микола Васильович
Горшков. Запросив на 9-ту ранку, а закінчили
ми розмову після 5-ї вечора. Він вдавався в усі
деталі, постійно консультувався з конструкто-
рами, провідними розробниками, директорами
заводів. Під кінець дня він оголосив вердикт:
оптичному диску — бути. І надалі Горшков по-
стійно курирував нашу роботу. Провідні фахів-
ці в галузі запису інформації були у захваті, бо
перед ними стояло завдання наздогнати Аме-
рику і вони намагалися створити накопичувачі
на магнітних дисках ємністю понад 20 Мбайт.
А тут раптом з’являємося ми і пропонуємо па-
раметри в тисячі разів кращі, ніж ті, що є в кра-
їнах Заходу. Умови нам висунули доволі жор-
сткі — ніяких НДР, одразу переходимо до ДКР,
рік дали на розроблення технічного завдання,
встановили параметри: ємність 2,5 Гбайта,
швидкість зчитування 806 кбіт/с. Нагадую, це
був 1975 рік! До чого я так докладно про все
це розповідаю? Бо хочу підкреслити, що за
радянських часів хороша чи погана, але все ж
таки була система прийняття рішень на дер-
жавному рівні. Зараз немає ніякої…
Далі у нас був дуже плідний період. Вдалося
знайти спосіб масового виготовлення якісних
скляних підкладок, реалізувати багато прорив-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 13
ІНТЕРВ’Ю
них ідей, вирішити безліч проблем, що постій-
но виникали у процесі розроблення. Ми вчас-
но завершили технічний проект і представили
його на захист у Москві. Народу на захисті
зібралася тьма-тьмуща, усі розуміли, що наро-
джується новий напрям обчислювальної техні-
ки. І тут стався прикрий інцидент: через кілька
днів у Науково-дослідному центрі електронної
обчислювальної техніки безслідно зник наш
технічний проект разом із готовим робочим
макетом. Довелося все відновлювати, робити
копії. Згодом зачастили до нас й іноземні гості,
зокрема приїжджав віце-президент компанії
ІВМ, а потім через 7 років після створення на-
ших робочих зразків фірма Philips представи-
ла перші зразки компакт-дисків для широкого
вжитку — спочатку для побутового запису му-
зики, а потім і для обчислювальної техніки. От
і вийшло, що в цьому напрямі всі принципові
рішення розробили ми, а компанія Philips фак-
тично лише запатентувала організацію інфор-
маційної доріжки.
У процесі розроблення ми зіткнулися з
необхідністю створити швидкодійні оптичні
системи, а також системи позиціонування з
небаченим досі рівнем точності, до тисячних
часток мікрометра. Коли ми вийшли на етап
виробництва, в кооперації з нами працювало
близько 50 організацій-співвиконавців, при-
чому серед них були провідні установи країни.
Фактично ми були замовниками розроблення
лазерів, які потім почали широко використо-
вувати в різних сферах виробництва. Однак
реалізація точності позиціювання потребувала
власної технічної бази. До чергової Постанови
ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про зміц-
нення обороноздатності країни (ці постанови
виходили щороку і визначали спорудження
найважливіших військових об’єктів) було вне-
сено будівництво нашого корпусу в Києві. Од-
нак ми всі знаємо, що одна справа — постанова
і зовсім інша — її реалізація.
Тривалий час не могли визначитися із роз-
ташуванням майбутнього корпусу. Нас хотіли
розмістити за межами Києва, а ми заперечува-
ли, що для нашої діяльності потрібні високо-
кваліфіковані кадри, які не поїдуть у передміс-
тя. Ми навіть самі знайшли вільний майданчик
тут, на вулиці Шпака, і вказали його у своїх
пропозиціях. На цьому місці стояли водозни-
жувальні насосні станції метрополітену, проте
навколо вже був житловий масив, і отримати
дозвіл на будівництво було непросто. Питання
обговорювали на засіданні Президії Міськра-
ди. Члени Міськради і архітектори виступили
категорично проти, тобто нам відмовили. Піс-
ля закінчення засідання я буквально продер-
ся до кабінету голови виконкому Валентина
Арсентійовича Згурського. Зайшов і з порога
кажу йому: «Валентине Арсентійовичу, Ви що-
йно порушили Постанову ЦК КПРС!». Він ди-
виться на мене здивовано: «Як це?!». Ну, тут
я і розповів усе, що наболіло. Слід зауважити,
що Згурський був дуже грамотною, розумною
людиною — закінчив КПІ, мав ступінь доктора
наук, був директором ВО ім. С.П. Корольова.
Він уважно мене вислухав і одразу збагнув
важливість створення засобів обчислювальної
техніки, однак чомусь вагався. А мені наступ-
ного дня треба було вже доповідати в Москві.
Нарешті він вимовив: «Їдь і скажи, що питання
з будівництвом вирішили». Це було моє перше
знайомство з Валентином Арсентійовичем. Ба-
гато років потому, коли ми вже стали дружити
домами, він зізнався, що йому знадобилося до-
класти чимало зусиль, щоб подолати спротив
архітекторів. Минулого року ми, на жаль, по-
ховали Валентина Арсентійовича. Важко було
з ним прощатися…
А сьогодні ми маємо три корпуси. Перший —
адміністративний і лабораторний, другий — ін-
женерний, у якому кожен з трьох поверхів має
ще технічний рівень, де розміщені всі комуніка-
ції, системи очищення повітря, знепилювання
тощо. Фундаменти спеціально спроектовано і
закладено з урахуванням можливості встанов-
лення спеціального обладнання. Третій корпус
ми побудували вже згодом самотужки. Було
закуплено найсучасніше обладнання, а дещо
з устаткування ми зробили самі. Ця унікальна
виробнича база разом із висококваліфіковани-
ми фахівцями й досі дозволяє нам вирішувати
технологічні завдання в галузі оптики найви-
щого рівня складності.
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3
ІНТЕРВ’Ю
— А як започаткували Інститут?
— Це вже інша історія, яка пов’язана з ідеєю
високощільного запису інформації на оптич-
них циліндрах. То був початок ери персональ-
них комп’ютерів, і на перший план виходили
габарити носіїв інформації. Крім того, ця тех-
нологія давала змогу повністю герметизувати
носій.
Наші розробки значно випереджали все, що
було створено на той час у світі. Голова Держ-
комвинаходів СРСР Іван Семенович Наяшков
спеціально приїжджав до Києва ознайомитися
з нашими розробками і сказав Борису Євгено-
вичу Патону, що, на його думку, це найкраща за
останні десятиліття робота в галузі електроні-
ки. І слід віддати належне, Комітет зробив усе,
щоб здійснити патентний захист цієї ідеї в про-
відних країнах світу.
Інформація про наші оптичні циліндри ді-
йшла до заступника голови Ради Міністрів
СРСР Юрія Дмитровича Маслюкова. Він за-
просив мене на зустріч, докладно розпитав,
прямо у моїй присутності зателефонував се-
кретарю Компартії України Василю Дмитро-
вичу Крючкову, узгодив з ним питання ство-
рення інституту, і далі події почали розгорта-
тися з феєричною швидкістю. З моменту цієї
розмови в травні 1987 р. до ухвалення поста-
нови Президії АН УРСР про створення Інсти-
туту проблем реєстрації інформації у вересні
того ж року минуло всього 5 місяців, що, ма-
буть, і досі є безпрецедентним прикладом для
системи Академії наук. Однак уже через кілька
років Радянського Союзу не стало, а разом із
ним зникло й виробництво вітчизняної обчис-
лювальної техніки.
— І як ви виживали у скрутні часи?
— Коли виробництво великих оптичних дис-
ків і циліндрів втратило свою актуальність, у
нас залишився потужний інженерно-технічний
і науковий потенціал. Ми маємо ціле відділен-
ня із синтезу оптичних матеріалів в Ужгоро-
ді, добре розвинуту електронну мікроскопію,
унікальну дослідницьку приладову базу, авто-
ритет у галузі точних оптико-механічних сис-
тем. Ще під час створення Інституту ми пішли
шляхом розвитку кількох напрямів — високі
оптичні технології для створення унікальних
технологічних систем і самі інформаційні сис-
теми, в яких ці технології використовуються.
Так ми змогли зберегти свою затребуваність
для вирішення унікальних завдань.
У сфері інформаційних систем у нас є ціла
низка унікальних розробок — від тренажерів
для підготовки космонавтів у Центрі косміч-
них досліджень до Державної інформаційно-
аналітичної системи з питань надзвичайних
ситуацій, причому остання є особливо важ-
ливою. Після аварії на Чорнобильській АЕС
гостро постало питання про систему безпеки.
Було здійснено паспортизацію всіх небезпеч-
них ядерних, хімічних, енергетичних об’єктів,
розроблено системи прийняття рішень, зворот-
ного зв’язку та інформаційного забезпечення в
разі можливої аварії. Це абсолютно унікальна
система, створена і впроваджена в МНС Укра-
їни. Ні в Росії, ні в інших країнах СНД нічого
подібного так і не було створено. Лише зараз
щось схоже на нашу систему намагаються по-
вторити в Казахстані. Постановка завдання і
реалізація системи — це заслуга нашого видат-
ного вченого професора Олександра Георгійо-
вича Додонова.
Перший у світі оптичний диск в руках у свого
творця
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2015, № 3 15
ІНТЕРВ’Ю
Ще одна унікальна наша розробка — це ви-
сокопродуктивна інформаційна система, що
забезпечує ідентифікацію та контроль за пе-
реміщенням сотень рухомих об’єктів на суші,
на морі і в повітрі за допомогою різноманітних
датчиків спостереження. Цікаво, що ідея ство-
рення цієї системи, як і сама постановка за-
вдання в галузі забезпечення обороноздатності,
належить Китаю. Вони звернулися до нас, і ми
розробили їм таку систему, вірніше ідеологію, а
впроваджували її вони вже, звісно, самі, вихо-
дячи з міркувань національної безпеки. Систе-
ма дозволяє контролювати рух кожного окре-
мого об’єкта, в тому числі й малої авіації, і при-
ймати по ньому рішення від найнижчого рівня
до найвищого. Вона вирізняється можливістю
одночасного оброблення величезної кількості
даних. Коли ми продемонстрували цю розроб-
ку Президії НАН Украйни, Борис Євгенович
Патон доручив мені підготувати листи Мініс-
терству оборони і начальнику Генштабу Укра-
їни. На засіданні Ради національної безпеки і
оборони систему показали генералам і фахів-
цям ВПК. Усі присутні на засіданні відзначили
унікальність цієї розробки і нагальну потребу
в її впровадженні, однак Міністерство оборо-
ни так і не спромоглося знайти кошти на її до-
опрацювання і встановлення. Виникали навіть
ідеї впровадження системи окремими части-
нами, але далі розмов справа з мертвої точки
так і не зрушила. А от у співпраці з китайцями
на основі цієї системи ми створили сучасний
інформаційно-аналітичний комплекс управ-
ління великими кораблями класу авіаносців.
Управління китайського авіаносця «Ляонін»
побудовано на наших напрацюваннях. Зараз
Китай уклав контракт на створення системи
управління групою авіаносців.
Дуже прикро, що сьогодні, коли така система
потрібна Україні як ніколи раніше, ставлення
до цієї розробки з боку нашої держави аж ніяк
не змінилося. Так, в Академії є спільна з Мініс-
терством оборони програма з інформатизації,
яку очолює чл.-кор. НАН України А.О. Моро-
зов. Реалізується вона, м’яко кажучи, ні добре
ні погано, папери та звіти пишуться справно,
але реальні практичні впровадження могли би
бути значно більшими.
Крім того, ми розробляємо технічні сис-
теми та системи управління в інтересах КБ
«Південне». До речі, минулого року ми вико-
нали досить великий обсяг робіт за цією те-
матикою. Сподіваюся, цього року він буде не
менший.
Розмову вела
Олена МЕЛЕЖИК
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82192 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:30:42Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2015-05-26T16:06:14Z 2015-05-26T16:06:14Z 2015 Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) // Вісн. НАН України. — 2015. — № 3. — С. 3-15. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82192 Сьогодні інформація є визначальним фактором технологічного прогресу, найважливішим ресурсом і водночас рушійною силою розвитку, однією з основних соціальних цінностей людської спільноти. Її виробництво та ефективне використання визначає перспективи соціального розвитку країн і народів. Про минулі успіхи, нинішнє виживання і про невизначеність майбутнього інформаційних технологій в Україні ми говорили з директором Інституту проблем реєстрації інформації НАН України академіком НАН України Вячеславом Васильовичем Петровим. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Інтерв’ю Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) High technologies as a prerequisite for research and technological breakthroughs (interview with academician of NAS of Ukraine V.V. Petrov) Article published earlier |
| spellingShingle | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) Інтерв’ю |
| title | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) |
| title_alt | High technologies as a prerequisite for research and technological breakthroughs (interview with academician of NAS of Ukraine V.V. Petrov) |
| title_full | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) |
| title_fullStr | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) |
| title_full_unstemmed | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) |
| title_short | Високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком НАН України В.В. Петровим) |
| title_sort | високі технології як передумова наукових і технологічних проривів (інтерв’ю з академіком нан україни в.в. петровим) |
| topic | Інтерв’ю |
| topic_facet | Інтерв’ю |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82192 |