Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України

Узагальнено тенденції розвитку фондового ринку України. Досліджено передумови і наслідки інтеграції фінансових посередників, визначено переваги цього процесу для комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів. Викладено основні підходи до формування рейтингової інфраструктури фінансового р...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Косова, Т.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2008
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8253
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України / Т.Д. Косова // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 88-92. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8253
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82532025-02-09T13:57:20Z Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України Проблемы и перспективы развития финансового рынка Украины Problems and prospects of financial market of Ukraine development Косова, Т.Д. Наукові статті Узагальнено тенденції розвитку фондового ринку України. Досліджено передумови і наслідки інтеграції фінансових посередників, визначено переваги цього процесу для комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів. Викладено основні підходи до формування рейтингової інфраструктури фінансового ринку та реалізації інтеграційної концепції фінансів в Україні. Обобщены тенденции развития фондового рынка Украины. Исследовано предпосылки и последствия интеграции финансовых посредников, определенно преимущества этого процесса для коммерческих банков, страховых компаний, пенсионных фондов. Изложены основные подходы до формирования рейтинговой инфраструктуры финансового рынка и реализации интеграционной концепции финансов в Украине. Progress of fund market of Ukraine trends are generalized. Investigational pre conditions and consequences of integration of financial mediators, certainly advantages of this process for commercial banks, insurance companies, pension a fund. Basic approaches are expounded to forming of rating infrastructure of financial market and realization of integration conception of finances in Ukraine. 2008 Article Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України / Т.Д. Косова // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 88-92. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8253 uk application/pdf Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Косова, Т.Д. Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
description	Узагальнено тенденції розвитку фондового ринку України. Досліджено передумови і наслідки інтеграції фінансових посередників, визначено переваги цього процесу для комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів. Викладено основні підходи до формування рейтингової інфраструктури фінансового ринку та реалізації інтеграційної концепції фінансів в Україні.
format	Article
author	Косова, Т.Д.
author_facet	Косова, Т.Д.
author_sort	Косова, Т.Д.
title	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
title_short	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
title_full	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
title_fullStr	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
title_full_unstemmed	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України
title_sort	проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку україни
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Наукові статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8253
citation_txt	Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України / Т.Д. Косова // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 88-92. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kosovatd problemiíperspektivirozvitkufínansovogorinkuukraíni AT kosovatd problemyiperspektivyrazvitiâfinansovogorynkaukrainy AT kosovatd problemsandprospectsoffinancialmarketofukrainedevelopment
first_indexed	2025-11-26T14:05:37Z
last_indexed	2025-11-26T14:05:37Z
_version_	1849862065158619136
fulltext	ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ88 ництва того чи іншого товару компанії). За наявності в товарному асортименті компанії взаємозамінних, взаємо- доповнюючих товарів (товарів-субститутів) ціна для кож- ного з них має бути встановлена такою, аби максимізува- ти прибуток від продажу в цілому (а не окремого виробу). Якщо в товарному асортименті компанії присутні взаємодоповнюючі товари, то з’являється можливість пропонувати їх не тільки окремо, але й в сукупності (на- борі). При цьому ціни на такі набори можуть бути знач- но нижчими, ніж у разі розподільного продажу (вико- ристання цих стратегій ціноутворення, зокрема, поши- рене на ринку програмного забезпечення). Таким чином, вибір методу ціноутворення для вста- новлення (розрахунку) цін на запропоновані товари з ура- хуванням їх конкурентоспроможності є однією з найваж- ливіших проблем управління ціновою діяльністю підпри- ємства. Від правильності такого вибору залежить прибут- ковість компанія (як в короткостроковій, так і в довгост- роковій перспективі), так і успішність товарів компанії на ринку (особливо щодо питань просування товарів, їх підтримки, перспектив розвитку в подальшому, тощо). Оскільки на ціну продукції підприємства реально впли- ває велика кількість чинників (як внутрішніх, так і зовнішніх), то при встановленні (розрахунку) цін необхідно враховувати їх в обраній стратегії ціноутворення. В ситуації, коли фактори ціноутворення часто змінюються, важливим є також використання системи знижок на товари (роботи, послуги) компанії, що пропонуються на ринок. Вибір підприємством найбільш сильної позиції на ринку на основі співставлення отриманих оцінок конкурен- тоспроможності продукції підприємства та конкурентів є підставою для ефективного розподілу його матеріальних та фінансових ресурсів. В даному разі воно може одержувати більш високий прибуток, інвестуючи бізнес, який має сильні позиції в помірковано привабливій галузі, ніж інвестуючи бізнес зі слабкими позиціями в найбільш привабливій га- лузі економіки. Враховуючи цю особливість, підприємство в умовах диверсифікації може концентрувати свою конку- рентну продукцію в тих галузях, де воно може стати ліде- ром, або відмовитися від того напрямку діяльності, де не має шансів зайняти сильні позиції серед конкурентів. В цілому, при виборі методичного подходу до ціно- утворення на підприємстві з урахуванням конкурентоспро- можності його продукції слід враховувати, що споживач завжди зорієнтований на одержання максимального спо- живчого ефекту із розрахунку на одиницю його витрат. В зв’язку з цим при визначенні рівня ціни значна увага по- винна приділятися мірі задоволеності споживачів даною продукцією. За умови, коли розглянуті дії не дозволяють підприємству досягнути поставленої мети, процес співстав- лення ціни та конкурентоспроможності продукції повинен або повторюватися, або вибирається новий методичний підхід до формування цінової політики підприємства. Література 1. Войчак А. В. Маркетингові дослідження: Навч. — метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с. 2. Березин И. С. Маркетинг и исследования рынков/ Издание 2-е доп. Пере раб. — М.: Русская Деловая Ли- тература, 2006. — 576 с. 3. Иванова О. Реализация принципа обратной связи маркетингового воздействия на потребителей // Марке- тинг. — 2002. — №2. — С. 44–52. 4. Кныш. Конкурентные стратегии: Учебн. пособие. — СПб.: «Любавич», 2000. — 283 с. 5. Корінєв В. Л. Ціноутворення на підприємствах України // Теорія і практика маркетингу в Україні: Монографія / А. Ф. Павленко, А. В. Войчак та ін.; За наук. ред. проф. акад. АПН України А. Ф. Павленка. — К: КНЕУ, 2005. — С. 283–321. 6. Черчиль Г. А. Маркетинговые исследования. — СПб.: Питер, 2002. — 752 с. 7. Эффективное ценообразование — основа конку- рентного преимущества.: Пер с англ. М.: Издательский дом «Вильямс, 2004. — 304 с. КОСОВА Т.Д. Постановка проблеми, її зв’язок з важливими науко� вими та практичними завданнями. Кожна країна має свою унікальну модель фінансової системи. Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, пішла шля- хом створення банківсько-орієнтованої моделі структур- ної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комер- ційними банками. Проте деякі елементи формувалися на основі ринково орієнтованої (англосаксонської) моделі, наприклад, система державного моніторингу учасників ринку цінних паперів створювалася за американським типом, а інфраструктурні інститути — за принципами, які близькі до директив Європейського співтовариства. Фондовий ринок України виник у 90-ті роки, і останнім часом потужно розвивається. Але недосконалість інфраст- руктури ринку цінних паперів і нестабільна макроеконо- мічна ситуація призводять до певного відриву фондових про- цесів від реалій економіки. За цих обставин ефективна прак- тика корпоративного управління є головною передумовою, що визначає здатність залучати фінансові ресурси, необхідні для довгострокового інвестування і економічного зростан- ня. Тому актуальним є дослідження проблем і перспектив розвитку фінансового ринку України. Аналіз останніх публікацій. На сучасному фінансовому ринку виразно проявляються дві генеральні тенденції — інтеграційна, виразником якої є концепція так званих «за- Т.Д. Косова академік АЕН України, м. Донецьк ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 2008/№2 89 гальних фінансів», і дезінтеграційна, яка проявляється у кон- цепції спеціалізації (у розрізі фінансових продуктів або груп клієнтів) [1, с. 358–362]. Саме тому увагу вчених привертає проблема створення стратегічних альянсів страхових ком- паній і банків, питання ефективного механізму їх взаємодії [2; 3], досліджуються факти придбання банками, іншими великими корпораціями страховиків [4; 6], аналізується місце та роль банківських установ у новій системі держав- ного пенсійного страхування, їх взаємодія з недержавними пенсійними фондами [6; 7]. Досліджується проблема ста- новлення комерційних банків як суб’єктів фондового рин- ку України [8]. Розробка питань впливу рейтингів як рин- кових індикаторів діяльності банків та створення вітчизня- них рейтингових установ перебуває на початковій стадії. У працях Гапчича Д. [9], Готовчикова І. [10], Савченка Т. [11], Карчевої Г. [12], Набока Р. [13] наводяться окремі рейтин- гові методики, створені за рекомендаціями Національного банку України, Базельського комітету з банківського нагля- ду, Світового банку, спеціалізованих компаній тощо. Ряд публікацій вказують на низьку довіру населення до корпоративних цінних паперів. Зокрема, Буряк П. Ю., Татарин Н. Б., Король В. А. причинами цього називають велику кількість конфліктів, яка стосується питань випла- ти дивідендів, проведення додаткових випусків акцій, ре- організації, розпорядження активами товариств тощо [14, 15]. Основною причиною такого становища є недостатня поінформованість учасників ринку цінних паперів про обіг акцій та фінансово-господарський стан емітентів [16]. Не- зважаючи на суперечливість розвитку українського ринку цінних паперів, зростає увага суб’єктів до ринку корпора- тивних облігацій України [17]. Постановка завдання. Метою дослідження є розроб- ка механізмів реалізації інтеграційної концепції розвит- ку фінансової системи і становлення рейтингової інфра- структури фінансового ринку України. Основний матеріал з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Інвестиційна активність, пов‘язана з функціону- ванням фондового ринку, зумовлена емісійною діяльністю та рівнем використання емісії на інвестиційні цілі. Станом на 01.01.2007 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареє- строваних ДКЦПФР, становить 291,08 млрд. грн. Темпи при- росту загального обсягу цінних паперів у 2000–2001 рр. ста- новили майже 50 %, а в 2002–2003 рр.— уповільнилися вдвічі. У 2004 р. приріст склав 31,8 %, у 2005 р.— 42,7 %, у 2006 р.— 40,5 %. Таким чином, темпи зростання емісії цінних паперів залишаються високими. У 2006 р. було зареєстровано випусків цінних паперів вартістю 84,07 млрд. грн., в т. ч. акцій — 43,54 млрд. грн., облігацій підприємств — 22,07 млрд. грн., опці- онів — 16,68 млрд. грн. [18]. Динаміку загального обсягу за- реєстрованих акцій наведено на рис.1. Станом на 01.01.2007 р. в Україні зареєстровано акцій на суму 195,94 млрд. грн., що становить 67 % загальної емісії цінних паперів. Протягом 2006 р. зареєстровано 5 значних за обсягом випусків акцій, які суттєво вплинули на загальну структуру зареєстрованих випусків акцій за період, а саме: НАК «Енергетична компанія України» (на суму 9,83 млрд. грн.), ЗАТ Сєвєродонецьке об’єднання «Азот» (1,06 млрд. грн.), ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (1,0 млрд. грн.), ВАТ «Луцький автомобільний завод» (648,0 млн. грн.), ВАТ «Концерн «Стирол» (623,88 млн. грн.). Винятково важливим для України є розвиток рин- ку корпоративних облігацій. Сформована структура Рис. 1. Динаміка загального обсягу зареєстрованих випусків акцій в Україні Рис. 2. Динаміка обсягу зареєстрованих випусків корпоративних облігацій в Україні корпоративної власності, закономірності економічного розвитку і особливості інвестиційних ризиків сприяють переважному розвитку боргових інструментів, про що свідчить рис.2. Найбільший обсяг емісії облігацій у 2006 р. здійсни- ло підприємство ТОВ «Виробничий сектор» (675,18 млн. грн. або 3,06 % загального випуску). Починаючи з 2002 р. в Україні спостерігається різке збільшення обсягів випусків облігацій підприємств, що означає виникнен- ня процесу трансформації ринку пайових паперів у ри- нок боргових. Ринок корпоративних облігацій дає мож- ливість залучення підприємствами істотних ресурсів середньострокового характеру без втрати контролю над компанією для існуючих акціонерів. Розвиток ринку корпоративних облігацій дозволить підприємствам за- лучати грошові ресурси на більш вигідній основі, ство- рить конкуренцію банківському капіталу, як основному джерелу кредитних коштів, надасть можливість емітен- тові проводити більш гнучку фінансову політику, поліп- шить ліквідність фондового ринку. В Україні поширюється обіг похідних фінансових інструментів. Починаючи з 2000 р. 19 емітентів здійсни- ли випуск опціонів, протягом 2006 р. ДКЦПФР зареє- стровано випуски опціонів на суму 16,68 млн. грн. Ста- ном на 31.12.2006 р. зареєстровано 46 специфікацій ф’ю- черсних контрактів: 16 — в аграрному секторі; 22 — у валютному; 8 — у паливно-енергетичному. Адаптація існуючих форм інтеграції до фінансово- го ринку дозволила виявити найбільш прийнятні для співпраці фінансових посередників: агентські відноси- ни — надання взаємних послуг на умовах комісійного винагородження; кооперація — висока ступінь інтеграції під час розробки продуктів аж до спільних послуг та розвитку спільних каналів їх розповсюдження, мож- ливість взаємного використання баз даних щодо клієнтів; фінансовий супермаркет — найвища ступень інтеграції політики і бізнес-операцій, яка характери- КОСОВА Т.Д. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ90 зується можливістю спільного використання баз даних про клієнтів, надання універсальних фінансових послуг та цілковито інтегрованих продуктів. Передумовами інтеграції діяльності фінансових по- середників є: подібність технологій управління активами та оцінки ризиків; зменшення трансакційних витрат по всьому циклу руху грошей від їх залучення до розміщення; диверсифікація фінансових ризиків; можливість створен- ня уніфікованої фінансової торгової марки. Нині спостерігається чітка тенденція до створення стра- тегічних альянсів між вітчизняними банками і страховими компаніями. Найвідомішими є альянси Промінвестбанку та Акціонерного страхового товариства «Вексель», Укрсоцбан- ку та HACK «Оранта» (яка поглинула дочірню страхову компанію цього банку — АСК «Укрсоцстрах»), банку «Аваль» та АСК «Еталон» і «Еталон-плюс», Приватбанку та СК «Кредо», банку «Форум» і СК «Провіта» тощо. Врахо- вуючи тенденції, які склалися на страховому ринку Украї- ни, можна передбачити, що вітчизняні банки та промис- лові підприємства і надалі будуть головними інвесторами страхових компаній. Прикладом інвестування банківського капіталу в страхову галузь є купівля HACK «Оранта» дер- жавного пакета акцій АКБ «Укрсоцбанк». Перевагами інтеграції банків зі страховими компа- ніями і пенсійними фондами є: розширення набору по- слуг при обслуговуванні клієнтів; виграш від продажу полісів страхування; отримання додаткових комісійних доходів; змога кредитування клієнтів під заставу страхо- вих та пенсійних полісів; додаткові комісійні доходи від купівлі валюти для страхової компанії; залучення стабіль- них довгострокових ресурсів; володіння пакетом акцій страхової компанії з метою підвищення капіталізації. Перелічимо основні аргументи на користь страху- вання як засобу гарантування безпеки бізнесу. По-пер- ше. У діяльності банків, коли активно поширюються нові фінансові та інформаційні технології, виникають ризики, від яких не можна захиститися традиційними засобами безпеки, хоча нехтувати ними просто неможливо. По-друге. Для безпеки банкам зазвичай про- понується комплексне страхування. Перевагами інтеграції страхових компаній із комер- ційними банками є: можливість значного розширення клієнтської бази; ефективне використання філіальної системи і надлишкових потужностей банку; диверси- фікація капіталу та доходу; можливість надання повно- го спектра банківських і страхових послуг. У зв’язку з об’єктивною необхідністю розміщення ресурсів стра- ховим компаніям вигідно інвестувати кошти в акції банків, бо вони рентабельніші, ніж банківські депозити і державні цінні папери. Важливий напрям взаємодії страхових компаній і банків в Україні — запровадження спільних технологій продажу фінансових (страхових і банківських) послуг на вітчизняному ринку. Взаємодія комерційних банків і пенсійних фондів зводиться до таких форм: у системі першого рівня бан- ківська установа — уповноважений банк та зберігач; у системі другого банк — зберігач, надає фонду інформа- цію стосовно чистої вартості його активів; у системі тре- тього рівня банк — безпосередній учасник шляхом ук- ладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків та виконує функції зберігача. Зважаючи на вимогу щодо розміру регулятивного капіталу на тлі значного рівня недокапіталізації банківсь- кого сектора України, можна констатувати, що працюва- ти зберігачами зможуть лише найбільші банки. Отже, великі, середні та малі банки не матимуть можливості ні брати участь у тендері, ні бути учасниками системи не- державного пенсійного страхування. Банк-зберігач пови- нен також забезпечити зберігання та облік резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах окремо від пенсійних активів Нако- пичувального фонду. Визначено ряд обмежень щодо по- в’язаних осіб, зокрема банк-зберігач не може бути ком- панією з управління активами, пов’язаною особою ком- панії з управління активами та активами пов’язаних осіб, а також не може бути пов’язаною особою аудитора На- копичувального фонду та його пов’язаних осіб. Привабливим для банківських установ у новій пенсійній системі є можливість формування стабільної довгострокової ресурсної бази. Отже, із викладеного вище можна зробити висновок, що участь у новій системі пен- сійного забезпечення відкриває перед банками нові мож- ливості щодо залучення коштів, розширює спектр бан- ківських послуг. За рахунок розміщення до 50 % загаль- ної вартості пенсійних активів на банківських депозит- них рахунках і в ощадних сертифікатах розширюватиметь- ся ресурсна база. Проте до учасників нової системи пен- сійного забезпечення висуваються підвищені вимоги, зок- рема щодо розміру регулятивного капіталу, показників надійності та фінансової стійкості банку. В Україні згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» банки можуть створювати об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова гру- па та фінансова холдингова група. Саме остання форма банківського об’єднання дає банкам можливість злива- тися з іншими фінансовими установами: «Фінансова хол- дингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою». Державною комісією з цінних паперів та фондово- го ринку здійснюється розробка проекту Закону Украї- ни «Про систему рейтингування суб’єктів господарюван- ня та інструментів фондового ринку». Зазначений зако- нопроект визначає порядок діяльності рейтингових агентств, визначає суб‘єктів господарювання та інстру- менти фінансового ринку, стосовно яких проводиться визначення рейтингової оцінки. Рейтингові агентства — важливий елемент сучасної фінансової системи, елемент її інфраструктури, необхід- ний в процесі інвестування та кредитування. Розміщення облігацій, акцій, кредитні операції банків, операції з фак- торингу та лізингу, розміщення активів пенсійних фондів, страхових компаній пов’язані з кредитними рейтингами. Процес отримання рейтингу — цілком добровільна справа емітента, який в умовах конкуренції серед позичальників створює за допомогою рейтингу кращі умови залучення коштів, знижує витрати на розміщення своїх зобов’язань. Із практичної точки зору в Україні існує обмежений перелік консультативних структур, найбільш відомою з яких є компанія «Кредит-рейтинг». Агентство «Кредит- Рейтинг» - перше в Україні (з 2001 р.) спеціалізоване рейтингове агентство, яке надає послуги в області неза- лежної оцінки кредитоспроможності суб’єктів запозичень з привласненням кредитних рейтингів за українською КОСОВА Т.Д. 2008/№2 91 національною шкалою. З 2003 р. рейтингові оцінки агент- ства офіційно визнаються Міністерством фінансів Украї- ни. З 2004 р. «Кредит-Рейтинг» є уповноваженим агент- ством Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України для привласнення кредитних рейтингів суб’єктам господарювання, галузям економіки і регіонам. Фахівці агентства «Кредит-Рейтинг» розробили і використовують спеціальні методики оцінки кредитно- го рейтингу: а) різних типів позичальників (підприємств, комер- ційних банків, страхових компаній, органів місцевого самоврядування); б) боргових цінних паперів; в) корпоративного управління. На офіційному сайті агентства також наводяться оцінки інструментів і суб’єктів, надані міжнародними агентствами. Але істотно впливає на них суверенний рейтинг України, який, як відомо, ще низький. У цьому контексті розвиток національної шкали кредитного рей- тингу надає змогу: чіткіше розрізняти фінансовий стан банків; враховувати національні особливості ведення бухгалтерського обліку та оподаткування; не зважати на суверенні ризики, пов’язані з політичною обстановкою. Рейтинговий бізнес розвивається завдяки трьом послідов- ним стадіям: перша — збір інформації, її відповідна об- робка та зберігання, тобто створення баз даних для підтримки історії позичальника (у тому числі з викорис- танням послуг кредитного бюро); друга — статистична обробка даних і аналіз діяльності економічних суб’єктів; третя — безпосереднє присвоєння кредитного рейтингу. При цьому розвиток послуг рейтингування має здійсню- ватися на добровільних засадах, із можливістю допуску до користування таким фінансовим сервісом усіх охочих. Методики визначення рейтингу банків відрізняють- ся врахуванням цілей користувачів, складністю розра- хунків, гнучкістю, можливостями використання в про- гнозуванні діяльності банківської установи. Основними рисами методик, які застосовуються регулюючими органами, є: використання інформації, що є банківською таємницею і не підлягає оприлюдненню; аморфність інформаційної моделі, для якої характерні відсутність жорсткої регламентації системи показників і переважне значення суб’єктивної думки експерта. В основу методик, які використовуватимуться не- залежними рейтинговими агентствами, доцільно покла- дати інформацію публічної звітності банківських уста- нов. Вони повинні бути більш формалізованими і ґрун- туватися на оцінці об’єктивних показників при наяв- ності їх критеріальних рівнів. Усвідомлюючи необхідність поширення принципів корпоративного управління в Україні та надання всім учасникам фінансового ринку достовірної інформації щодо впровадження і застосування корпоративного уп- равління окремими суб’єктами господарювання, а також задля здійснення об’єктивної оцінки якості корпоратив- ного управління за бажанням самих компаній, Рейтин- гове агентство «Кредит-Рейтинг» розробило методологію оцінки рівня корпоративного управління [19]. При розробці методології оцінки рівня корпоратив- ного управління за основу взято такі документи: Принци- пи корпоративного управління ОЕСР; Основоположні принципи корпоративного управління Євро-акціонерів 2000; Принципи та рекомендації щодо корпоративного управління ЄАТЦП; Політика з корпоративного управлін- ня та прозорості на новостворюваних ринках (ІМФ); Гло- бальні принципи корпоративного управління CalPERS. Концептуальні основи визначення рейтингу корпо- ративного управління наведено на рис. 3. КОСОВА Т.Д. Рис. 3. Концептуальні основи визначення рейтингу корпоративного управління Відповідальність рейтингового агентства перед інве- сторами та контрагентами забезпечується: — обґрунтуванням рейтингового рішення, щоб на- дати стороннім особам достатнє підґрунтя для розу- міння, яким чином був визначений рейтинг; — наведенням у своїх прес-релізах та звітах основ- них факторів, на яких ґрунтується рейтингове рішення; — застосуванням процедур та механізмів захисту конфіденційної інформації, що надається контрагента- ми, на умовах договору про конфіденційність або іншої взаємної домовленості. Оцінка рівня корпоративного управління здій- снюється шляхом дослідження окремих складових сис- теми корпоративного управління, які розглядаються рей- тинговим агентством під час рейтингового процесу. Висновки: 1. Основними проблемами фондового ринку Украї- ни є недостатній розвиток вторинного ринку цінних паперів, стан корпоративного управління в акціонерних товариствах та недосконала операційна інфраструктура. В основу розвитку фондового ринку України слід покла- сти підвищення прозорості діяльності емітентів цінних паперів та їх рейтингову оцінку. Основні засади роз- криття інформації, яка є дієвим інструментом впливу на акціонерне товариство та захисту прав інвесторів, здійснюються через: безоплатність розміщення емітен- том інформації в загальнодоступній базі Комісії з вико- ристанням технологій Інтернету; впровадження в звітності стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів; поступове впрова- дження Міжнародних стандартів фінансової звітності. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ92 2. Кількісні показники розвитку фондового ринку України демонструють сталу тенденцію до зростання, якісні параметри характеризуються зміною структури за- реєстрованих випусків цінних паперів, зростанням ролі облігацій і похідних фінансових інструментів, що озна- чає виникнення процесу трансформації ринку пайових паперів у ринок боргових. Розвиток практики рейтин- гування рівня корпоративного управління сприятиме підвищенню капіталізації акцій емітента, ефективному розвитку публічного організованого ринку цінних па- перів; формуванню більш чіткої стратегії розподілу при- бутку і дивідендної політики підприємств. 3. Перспективи розвитку фондового ринку України слід пов’язувати із розвитком ринку похідних фінансових інструментів; інструментів сек’юритизації фінансових ак- тивів та ринку іпотечних цінних паперів. Для стимулюван- ня розвитку ринку похідних фінансових інструментів на законодавчому рівні мають бути врегульовані питання щодо однозначного визначення цих інструментів та базо- вих активів; визначення прав і обов’язків сторін в угодах з похідними фінансовими інструментами; створення ме- ханізмів захисту інтересів учасників ринку; визначення вимог до учасників ринку похідних, управління ризиками операцій з похідними, обліку цих інструментів тощо. 4. Формування системи рейтингування в Україні повинно здійснюватися виключно на ринкових засадах. Недоцільним в умовах нерозвинутості та монополізації ринку рейтингових послуг є запровадження обов’язкового рейтингування регіонів, галузей та суб’єктів підприєм- ницької діяльності, а також фондових інструментів. Дер- жавне регулювання діяльності з рейтингування має здійснюватися тільки стосовно виробників послуг дано- го виду та не мати відношення до об’єктів рейтингуван- ня (замовників рейтингу) і споживачів рейтингів (інвес- торів та клієнтів) і зводитися до визначення критеріїв, яким мають відповідати структури, що прагнуть займа- тися рейтинговою діяльністю, насамперед з точки зору їх технічної спроможності та кваліфікації персоналу. 5. Можливими формами інтеграції діяльності фінансових посередників є: агентські відносини, коопе- рація, фінансовий супермаркет. Сучасному стану розвит- ку фінансового ринку України більшою мірою відпові- дає їх співпраця на базі укладених агентських угод. У по- дальшому слід очікувати розвиток кооперативних форм інтеграції, надання універсальних фінансових послуг та цілковито інтегрованих продуктів. Найбільш вдалою організаційно-правовою формою, яка дозволяє банкам можливість зливатися з іншими фінансовими установа- ми, є фінансова холдингова група. 6. Інтеграція фінансових посередників дозволяє досяг- ти синергетичного ефекту і додаткової вигоди від об’єднан- ня ресурсів компаній, що проявляється у таких позитивних перевагах: збільшення доходів за рахунок розширення спеціалізації, поліпшення маркетингу та посилення позиції на ринку; зменшення витрат та економії на взаємодопов- нюючих ресурсах; оптимізація оподаткування; зниження вартості капіталу. Вона може спонукати до створення об’єд- наного наглядового органу, оскільки фрагментарний нагляд за діяльністю фінансової групи, яка займається всіма зазна- ченими видами бізнесу, є неефективним. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці механізмів сек’юритизації іпотечних портфелів. Література 1. Клапків М. С. Страхування фінансових ризиків: моногр./ М. С. Клапків — Тернопіль: Економічна дум- ка, Карт-бланш, 2002. — 570c. 2. Лилик О. Bancassurance та перспективи його розвит- ку в Україні // Вісник НБУ. — 2007. — №2. — С. 32–37. 3. Гриценко Р. Тенденції банківського бізнесу: злит- тя банків, страхових компаній та пенсійних фондів // Вісник Національного банку України.— 2004.— №2.— С.15–17. 4. Кричевский А. О некоторых аспектах взаимодей- ствия страховых компаний и банков // Финансы.— 2002. — № 2. — С. 47–50. 5. Фурман В. Перспективи створення альянсів стра- хових компаній і банків в Україні // Вісник Національ- ного банку України.— 2005. — №4. — С. 20–21. 6. Примостка О. Місце та роль банківських установ у новій пенсійній системі // Вісник Національного банку України. — 2004. — №1. — С. 52–54. 7. Співак Л., Каракулова І. Функціонування та взає- модія банків і небанківських фінансових інститутів в Україні // Вісник НБУ. — 2006. — №7. — С. 46–48. 8. Черкасова С. В. Інвестиційна діяльність комерцій- них банків на ринку цінних паперів // Фінанси Украї- ни. — 2003. — №10. — С. 130–134. 9. Гапчич Д. М. Становлення рейтингової інфраструк- тури фондового ринку України // Фінанси України. — 2005. — №1. — С. 77–82. 10. Готовчиков, И. Ф. Математические методы оцен- ки рейтингов отдельных коммерческих банков и россий- ской банковской системы в целом // Финансы и кре- дит. — 2002. — № 23. — С. 33–37. 11. Савченко Т. Публічна система комплексної оцін- ки діяльності банків як інструмент підвищення якості інформації про банки // Вісник НБУ. — 2006. — №10. — С. 40–45. 12. Карчева Г., Камінський А., Юрчук О. Рейтингові оцінки надійності банків та їх роль у підвищенні капі- талізації банківської системи // Вісник НБУ. — 2003. — №2. — С.22–27. 13. Набок Р., Набок О. Концептуальна схема рейтин- гування банків України // Вісник НБУ. — 2006. — №8. — С. 20–25. 14. Буряк П. Ю., Татарин Н. Б. Корпоративне управ- ління: особливості розвитку в Україні // Фінанси Украї- ни. — 2006. — №6. — С. 78–81. 15. Король В. А. Проблеми управління фінансами відкритих акціонерних товариств // Фінанси України. — 2007. — №2. — С.82–86. 16. Леонов Д. А., Смаглюк Є. М. Перспективні на- прями розвитку інформаційної інфраструктури ринку акцій в Україні // Фінанси України.— 2007.— №2.— С.35–41. 17. Охріменко О. А. Ринок корпоративних облігацій України: тенденції та суперечності // Фінанси України.— 2005. — №12 18. Звіт Державної комісії з цінних паперів і фондо- вого ринку України за 2006 р. // http: //www. ssmsc. gov. ua/4/2006/part2. pdf 19. Методологія оцінки рівня корпоративного управ- ління [Електронний ресурс].— Режим доступу: <http: // www. credit-rating. com. ua/ru/RCM. html>. КОСОВА Т.Д.

Проблеми і перспективи розвитку фінансового ринку України

Репозитарії

Схожі ресурси