Млин у дорожніх прикметах українських гончарів
Стаття присвячена ролі млина в дорожніх прикметах гончарів Чернігівщини. Його образ маркувався негативно, несприятливо, оскільки мірошник був пов’язаний у народній свідомості зі стихією води, чортами й водяником, а гончар мав справу зі стихією вогню й знаходився під покровительством Громовержця П...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82541 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів / К. Рахно // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 6. — С. 373-382. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859710314124148736 |
|---|---|
| author | Рахно, К. |
| author_facet | Рахно, К. |
| citation_txt | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів / К. Рахно // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 6. — С. 373-382. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | Стаття присвячена ролі млина в дорожніх прикметах гончарів Чернігівщини.
Його образ маркувався негативно, несприятливо, оскільки мірошник був пов’язаний
у народній свідомості зі стихією води, чортами й водяником, а гончар мав справу зі
стихією вогню й знаходився під покровительством Громовержця Перуна. Українські
повір’я щодо млина мають паралелі в білорусів, поляків, чехів, лужичан та інших
слов’янських народів.
Статья посвящена роли мельницы в дорожных приметах гончаров Черниговщины.
Её образ маркировался негативно, неблагоприятно, поскольку мельник был связан в
народном сознании со стихией воды, чертями и водяным, а гончар имел дело со стихией
огня и находился под покровительством громовержца Перуна. Украинские поверья
относительно мельницы находят параллели у белорусов, поляков, чехов, лужичан и
других славянских народов.
The article deals with the role of a mill in the road signs of the potters from the Chernigov
region. His image was marked negatively, adversely because a miller was associated with the
element of water, devils, and nix in the popular mind, and a potter had to deal with the element
of fire and was under the patronage of the Thunder God Perun. Ukrainian superstitions
regarding a mill have parallels among the Belarusians, Poles, Czechs, Sorbs and other Slavic
peoples.
|
| first_indexed | 2025-12-01T05:03:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 373
НАРОДОЗНАВЧІ СТУДІЇ
УДК 738:39:7.046.1 (4)
Костянтин Рахно.
МЛИН У ДОРОЖНІХ ПРИКМЕТАХ
УКРАЇНСЬКИХ ГОНЧАРІВ
Стаття присвячена ролі млина в дорожніх прикметах гончарів Чернігівщини.
Його образ маркувався негативно, несприятливо, оскільки мірошник був пов’язаний
у народній свідомості зі стихією води, чортами й водяником, а гончар мав справу зі
стихією вогню й знаходився під покровительством Громовержця Перуна. Українські
повір’я щодо млина мають паралелі в білорусів, поляків, чехів, лужичан та інших
слов’янських народів.
Ключові слова: гончарство, гончарі, млин, вірування, Чернігівщина.
Мистецтво співіснування з оточуючим світом було дуже важливим для носія
традиційної української культури. Світ цей, населений різноманітними істотами,
«жив» за своїми законами, й людина, вступаючи з ним у контакт, мусила знати, що
припустимо, а чого категорично не можна – наслідок контакту в більшості випадків
прямо залежав від підготовленості контактуючої сторони. Адже представники по-
тойбіччя за суттю своєю не були ні добрими, ні злими, вони ставали такими у процесі
контакту. Й мешкали вони всюди, в усіх природних об’єктах. Власне, майже весь
слов’янський пандемоніум можна розглядати як релігійно-міфологічне вираження
ідеї дискретності довкілля, його розчленованості на ліс, поле, водойми, житла тощо.
Тож існували певні правила й норми поведінки, яких особливо дотримувалися ті
люди, що через свій фах мусили рушати в далекі подорожі.
Наприклад, гончарі, що возили продавати свої вироби, зважали під час подорожі
на багато прикмет і повір’їв, які конструювали дорожній символічний комплекс. Та-
кими могли бути зустрічі з певними людьми, специфічні запитання від них. Знавець
народної творчості й мови Борис Грінченко, який оприлюднив чимало фольклорно-
етнографічних матеріалів, які стосуються гончарства, гончарів і глиняного посуду,
подає відомості про небажану насмішкувату приказку, адресовану майстрам цього
давнього ремесла в Городнянському повіті на Чернігівщині: «А де будешь молоть?»
(Питають, стрівши гончаря з горшками. Гончарі сього не люблють, сердюцця і одка-
зують: «Де чорти будуть твого батька колоть!»)1.
Аналогічні дражнилки, що трактувалися ремісниками як знак майбутньої невдачі
всієї подорожі й вимагали агресивної відповіді, зафіксовані в Галичині та на Прикар-
патті. «Горці на млин!», – кричали у Новому Селі Любачівського району діти гончареві,
що віз багато горщиків з Потилича на торг до близького містечка Чесанова. «Зуби на
млин!», – відповідав сердитий гончар2. У Косові, коли їхали на ярмарок гончарі, то
дуже сердилися, якщо їх питали, чи їдуть вони до млина. Доходило навіть до бійки.
Вважалося, що станеться щось погане, поб’ється мало не половина посуду3. У цих
приказках проглядалися стародавні вірування, зокрема, світоглядне протиставлення
двох шанованих в Україні професій – мірошника й гончаря.
© Рахно Костянтин Юрійович – кандидат історичних наук, етнолог, на-
уковий співробітник Інституту керамології – відділення Інституту народознавства
Національної академії наук України, старший науковий співробітник Національного
музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
374 Сіверянський літопис
Вважалося, що мірошники, подібно до гончарів чи ковалів, володіють не лише
особливими професійними знаннями, але й магічними здібностями. Підставою для
наділення ними послугувало вміння дати раду природним стихіям, що приводили в
рух млиновий механізм. У пізньосередньовічній традиції мірошник і баба-повитуха
найчастіше підозрювалися в чаклунських діях4. На початку XVIII століття мірошник
навіть вимагав від міщан Летичева певну належну йому суму грошей, погрожуючи,
у випадку відмови, вдатися до таємничих засобів, за допомогою яких він зміг би
зруйнувати всі міські греблі й млини5. Тут він, власне, вдався до погрози викорис-
тати магію як засіб домогтися від магістрату виконання раніше застережених умов
оплати. Іншими словами, загроза збитків (тобто віртуальне насильство) слугувало
тут підкріпленням домовленості. Люди цього ремесла часто фігурували у справах
про чаклунство XVIII століття6. Зокрема, мірошником був чаклун, що діяв тоді в
Путивлі на Сіверщині7.
Своє покровительство людям цього фаху надавав водяник. Уже у XVIII столітті
відзначена віра в те, що побіля млинів мешкають особливі водяні чорти8. Тоді ж
зафіксоване уявлення про те, що для продажу душі варто лише загорнути камінь
у письмову обіцянку чортові й жбурнути у вирву під млином9. За народним пере-
конанням, млинарі, будучи знахарями й відьмаками, зналися з нечистою силою, і
це не підлягало жодному сумніву. Саме завдяки цьому вони могли зупиняти млин,
не торкаючись заставок, насилати один на одного щурів, псувати борошно так, що
не вдаватиметься хліб, ворожити, рятувати людей від зроблених на полі закруток і
зцілювати від дання10. У Лівобережній Україні в першій половині ХІХ століття за-
певняли, що кожен мірошник мав зносини з чортом. Якщо не товаришував, то, при-
наймні, бачився з ним, коли захоче. Але найкращим часом для побачення була північ,
коли він з ним бесідував, а вдень перешіптувався, дивлячись углиб води, під колесом.
Раз на рік мірошник надсилав чортові подарунок – відгодовану чорну свиню. Якби
він цього не зробив, то чорт розірвав би спочатку його греблю, яку жоден мірошник
не міг насипати без його допомоги, і нарешті замучив би його вві сні11. Будівництво
греблі українці визнавали справою, що потребує надприродних знань. Знаючий мі-
рошник, будівельник гребель, вважався серед українського простолюду знахарем або
чаклуном12. Щоби будівля могла вписатися в усталений світоустрій матеріально, вона
мусила бути співвіднесена з ним перш за все духовно. Реалізації цієї ідеї й слугував
млинарський обряд жертвоприношення13. З української традиції, що дійшла до нас,
він постає вже в ослабленому чи трансформованому вигляді. Зокрема, казали, що
деякі з мірошників та рибалок, щоб досягти прихильності водяника, кидали в річку
мертвонароджених дітей і здохлих коней; за іншими звістками, у річку як дарунок
водяникові мірошники жбурляли хліб, а рибалки – варену рибу14. Ці пожертви, що
викликали страх у решти, регламентували їхні стосунки з господарями водної стихії.
Водяники, вони ж водяні й болотяні дідьки, не лише сприяли мірошникам, але
й могли їм нашкодити: вони перевертали човни, заманювали людей на погибель,
руйнували загати й греблі, ламали млинові колеса й зносили самі млини15. Про
це згадують ще актові джерела XVIII століття16. От млинарям і доводилося ви-
шукувати способи задобрити й потішити стихійних духів задля добросусідського
з ними співіснування, приносити їм всілякі дарунки, а сваритися з водяником аж
ніяк не можна було17. У слободі Преображенній Куп’янського повіту на Харківщині
розповідали, як одного разу здумалося водяникові пожартувати над мірошником.
«Мірошник той був неустрашимий; єго млин стояв за слободою у такому безкетті,
шо, можно сказать, невилазне; трудно було пройти, ни то шо проїхати до того млина,
скрізь самі яри та байраки, і саме в тих очеретах над річкою стояв єго млин. А той
мирошник, похоже, трохи був знахуром, як це вообще і водиця у нас, шо як мирошник,
так ворожка і знахур, потому шо хочь нихай яка там глупа нічь, а він ни боявся сам у
млині бути. Ну, значить, як-то йому і пришлося бути одному у млині без людей, млин
ходив добре. Так як із півночі, наш мирошник трохе задрімнув; коли як прокидаєця, аж
муки повен жолуб, – пора вибірати у мішок. Він тілько начав муку убирати, глядь аж
рибина лижить у жолубі і така здорова, так єму пильно дивиця у вічі. Мирошник до-
Сіверянський літопис 375
гадався, шо це ни шутка, це шось ни так діиця, а к тому ще він був знахуром. Єму хоть
і жутко стало, а все ж таки ни врябів: узяв ту рибину і положив у порожній мішок
і ще й завязав, шоб ни вилізла». Трохи згодом мірошник дивиться аж рибина стала
ворушитися, підкидатися в мішку, а далі й питається його людським голосом, нащо
він її зав’язав. Мірошник, хоча й оторопів, але знайшовся сказати, що понесе її завтра
додому й засмажить своїм дітям. Рибина з мішка відповіла, що їсти її не можна, бо не
риба вона, а водяна нечиста сила. Мірошник заявив, що все одно не повірить, а діти
таки її завтра з’їдять, вони виголодалися на рибу, бо давно вже її їли. «Та рибина давай
тоді проситьця у мирошника, шоб пустив, – і помирились на мішок грошей. Мирошник
получив мішок грошей, а ту рибину пустив назад у річку, і с тих пір разчитався із хо-
зяіном, – він, бач, був нанятий, і став жить паном із тими грішьми... Так з того часу
і ни стало тому млинові добра: то греблю прорве, то ялову плотину розлама, і вже ни
стало прежняго заробітку. Шкода, шо той мирошник пожаждувався на гроші, а то і
ми побачили б водяного»18. Росіяни теж розказували, що водяника можна полонити в
шкіряному мішку19. У даному разі найманий мірошник, який мав у сільській ієрархії
нижчий статус, аніж господар млина, і працював за малу платню, вчинив хибно, що
не дозволило укласти взаємовигідні договірні відносини з надприродною істотою.
Водяник стосовно млина мав те ж значення, що домовик стосовно житлового
будинку20. Тут дух-господар будівлі зливався з духом-господарем води, з яким
млинар намагався жити дружньо й час від часу, відповідно до традиційного етикету,
підтримував або відновлював його життєву силу21. А сам водяний млин мав стійку
репутацію «страшного» місця: уночі біля млина кожен проходив з острахом22. Цьому
сприяли його просторова закріпленість на віддалі від людських помешкань і постій-
ний шум під час роботи.
Вітряні млини теж виступали в українців доменом нечистої сили. За повір’ям із
Лубенського повіту Полтавської губернії, в кожному млині є чорт, і він крутить віт-
ряк навіть тоді, коли майже нема вітру й усі млини стоять23. В Ушицькому повіті на
Поділлі взагалі вірили, що чорт збудував млин, «але як будовав того млина, то геть
все поробив, як і треба було, тилько тиї снасті, що трясе тую скриню, що сиплють
збоже, що над камнем вісить, – ніяк не міг зробити, то він, як млин меле, сам стояв
коло тиї скрині да і трусив рукою, а нарешті, як йому уже наскучила та робота, то
і покинув її...»24. Доопрацьовувати споруду доводилося Богові й людям. Зокрема, в
Маріупольському повіті на Катеринославщині теж запевняли, що млин вигаданий
чортом. «Чорт уже все поставив, тіки крил, шо вони хрестом, та каміня не насаде, бо
й там хрест. То вже Бог благословив та й насадив»25. І в Мшанці Старосамбірського
повіту в Галичині «злому», тобто чортові, належав винахід цієї господарської спо-
руди. При цьому, як і всюди, нечистий потрапляє в комічну ситуацію, не знаючи, як
закласти паличку, щоб оберталося млинове колесо26. Це вірування поділяли й гуцули
з Яворова, запевняючи, що млин спорудив «юда», «явидник»27. У Ворочеві на Закар-
патті приписували чорту винайдення й водяного млина. Шкодуючи, що віддав свій
винахід людям, він тепер сидить у млиновиці й кожного разу щось у млині ламає28.
Загалом млин поєднував у собі і культурне, і природне начала: за допомогою цієї
споруди відбувалося перетворення однієї речовини в іншу, причому для здійснення
цього процесу використовувалися сили природних стихій. Борошно ж у народній
традиції сприймалося як символ багатства й родючості, що знайшло відображення
у великій кількості обрядів і повір’їв. У стародавніх уявленнях, притаманних усім
слов’янським народам, воно, поряд із глиною, осмислювалося як першоелемент, із
якого була створена людина. Йому приписувалася продукуюча сила. Сама технологія
виготовлення борошна, заснована на принципі обертання, очевидно, сприймалася в
народній свідомості як операційний прийом, який співвідносився з актом творення29.
Оскільки млинарі мешкали на межі освоєного людьми жилого простору (за ме-
жами села, біля води), то для традиції можливою була їхня ідентифікація подорожу-
ючими при зустрічі як нелюдських, демонічних істот. Відбувалося перевизначення
їхнього статусу вже під впливом дорожньої системи уявлень про підступну нечисту
силу. Тому, навіть якщо зустрічний у дорозі був упізнаний як мірошник, до цієї іден-
376 Сіверянський літопис
тифікації традиція вимагала ставитися з обережністю й вибудовувати свої взаємини
з ним так, ніби його статус є невизначеним. Приписувалася неповна статусна іден-
тифікація зустрічного, бо завжди лишався момент невизначеності: людина в дорозі
могла виявитися не тим, ким здавалася. Вірування й фольклорні тексти припускали
її сприйняття як нелюдської й навіть потойбічної істоти, тобто встановлення особи
стрічного починалося не з визначення його суспільної ролі, а з класифікації в межах
більш загальних категорій: живий – не живий, людина – не людина. Іноді дорожню
зустріч описували в термінах неповного існування, таким чином додавався ще один
параметр ідентифікування: існуючий – не існуючий. У селі Линовиці Пирятинського
повіту на Полтавщині розказували, як один чоловік повіз у млин молоти жито. Їде
полем, аж стоять млини. «То, було, й води тут не видно ніякої, а то млини стоять.
«Що за чорт?» – думає собі. Аж ось вискакують із усіх млинів мірошники... а то не
мірошники, а куцаки. Той до себе тягне. «Їдь до мене! Їдь до мене!». Чорти погодилися
не брати з селянина «розміру» за помел, якщо той відвезе лист одній людині. Він
погодився, бо їхати було недалеко. Той, хто отримав послання, насипав повні сакви
червінців і велів везти гроші туди, звідки приїхав. «Тії мірошники» пропонували
селянину взяти золото собі, але він відмовився, «забрав свою муку да й поїхав». За
наполяганням дружини він усе ж повернувся, але млини вже безслідно зникли. В
іншій подібній оповідці чорт іменує себе «самим старшим над мірошниками» й теж
береться безкоштовно змолоти жито, якщо для нього виконають послугу, проте,
зрештою, на зворотному шляху недовірливі чорти вчинили селянинові обшук і зі-
псували борошно30. Про стародавність подібних уявлень свідчить Києво-Печерський
патерик ХІІІ століття, за яким біс з’явився в печеру до ченця й почав молоти за нього
борошно ручними жорнами, щоб спокусити старця. Той проказав молитву, і біс не
міг спинитися, доки не змолов усе борошно31.
Млин, особливо недіючий, напівзруйнований, в Ушицькому, Вінницькому, Про-
скурівському повітах визнавався постійним помешканням чорта, де він ночами лякав
і дратував людей32. Уночі нечиста сила вилазила з води, сідала на греблях і мостах,
гуляла у млинах33. Молоти борошно людині тоді було не варто, бо то був не її час.
Водяникові таке порушення «життєвого» розпорядку було не до вподоби, й він не
вагався карати порушників34. У Куп’янську на Слобожанщині розказували, що на
одному водяному млині мололи тільки годин до десяти вечора, а вночі, навіть коли
був великий завіз хліба, ніколи не мололи. Люди питали в мірошників: «Чом ви не
мелете по ночах?». Ті пояснили, що не можна: «Хлопці з води виходять і не дають
молоти». Один солдат вирішив лишитися на ніч на млині й подивитися, що там за
хлопці. Сів посеред млина, розклав вогонь під казанком, поклав поряд залізний лом
і став чекати. «Опівночі шось начало бовтаться під млином; булькнуло і вискочило».
Водяник привітався з солдатом, запитав, що той тут робить, а дізнавшись, що той
буде молоти, запитав, чи має він дозвіл. Солдат відповів, що молотиме і без дозволу,
й, зметикувавши, що нечистий не може читати його думки, уперіщив того по голові
ломом. Чорт повалився на підлогу і витягся. Під млином забулькотіло, водяники
повистрибували до солдата. Вони почали скакати довкола нього й кричати, щоб він
ударив ще раз, але той відмовився. Стрибали й кричали, доки не заспівали півні, а
тоді схопили свого вбитого товариша за ноги й шубовснули з ним у річку35. Як і інші
демони, вони бояться крику півнів36. Подібна наївність і навіть дурість водяника, на
якого спрямовується насильство, зустрічалася, як правило, в оповідях пізнього часу,
коли первісна сутність господаря вод сильно призабулася і він почав нагадувати зви-
чайного казкового чорта, обдурити якого нетяжко. Та поряд із цим існували й інші
оповіді, в яких були присутні й страх перед можливостями водяника, й уявлення про
загадкові відносини, що пов’язують із ним млинарів37.
Як і лісовик, водяник не терпів нічної присутності поблизу своїх угідь людей, про-
являючи агресію. У селі Шебекино Курської губернії розповідали, як «водяний» своїм
ревінням з-під води та киданням камінчиками налякав дівчат, які вирішили після
заходу сонця скупатися «коло мелницї понишче ялової скринї»38. Цей дух природної
стихії вороже ставився до людей, оскільки головною його турботою було зберегти і
Сіверянський літопис 377
примножити багатства природи39. Тож в Україні побутувало чимало оповідок про те,
як болотний водяник, підмітивши гуляку, що запізнився в шинку, підстерігав його,
обернувшись на веселого чоловіка, і зголошувався провести його додому, причому
в темну ніч присвічував йому своїм болотяним вогником; коли гуляка прокидався
вранці, то бачив себе на водяному млині чи на якійсь надводній кручі, на яку сам би
не видряпався40. Прагнення «завести» людину, себто керувати, визначати напрям руху,
який часто не співпадає з її власними планами, слугує характерною рисою нечистої
сили. Лише після того, як рибалка чи мірошник вступав із ним у змову, водяник
ставав прихильним до нього.
Уявлення про демонічних істот, які мешкали на млині, оформлювали його особли-
вий статус в очах населення. Мотив зустрічі з ними (чи проявами їхньої активності,
які вбачали в найрізноманітніших подіях) становив звичайний елемент оповідей
про відвідини млина. У Центральній Україні розповідали про одного мірошника, що
жив із чортами запанібрата, але так, що один без іншого жити не міг. Чи сам був у
млині, чи були в ньому завізники, куций завжди перебував там: то бігав під млинове
колесо змащувати чопа, то пальці у веретені мазав лоєм, то борошно відбирав і все
своєю мордочкою винюхував, скакав і тряс цапиною борідкою. Якось уночі в млині
палили вогонь, люди, чекаючи черги, сиділи довкола, палили люльки й говорили про
різне. Раптом зненацька, з діри, в якій обертається вал, з-під колеса до млина вскочив
одягнутий по-німецькому чорт. Привітався й сів разом з усіма до вогню. Мірошник
не знав, як і прийняти кума, зрештою, пояснив завізникам, що то майстер-німець,
у якого він колись був у науці41. На Буковині селянин запевняв, що «видїв чорта у
млинї. Схилився над міхом та й дивитси, дивитси, нїц ни каже, лиш си дивит. А люль-
ка у зубах така довга, аж до землї»42. Такі ж уявлення побутували й на Галичині. У
казці з села Оглядова Радехівського району Львівської області мірошник віддав свою
доньку сатані, з яким знався й любив випити, але вона врятувалася тим, що завчасно
вмилася із взятого з собою горняти з водою і читала молитву43. Слід зауважити, що в
оповіді удмуртів водяник також вимагає від мірошника віддати йому дочку44.
Вірування українців мають паралелі в інших слов’янських народів. Наприклад,
білоруси також вважали мірошників чаклунами та знахарями, здатними обертатися
на вовків самим і перетворювати весілля, зцілювати хвороби. Оповідали, що ці люди
приносять в жертву водяникові баранячу голову або й цілого барана, пару поросят,
шмат сала, свиняче стегно чи кишки, щоб убезпечити свій млин. Інакше господар
водної стихії не дозволить його навіть збудувати. За переказами, начебто в давнину у
греблю закопували живих дітей-сиріт. Часом за допомогу млинар потім платив влас-
ним життям, потонувши у воді. Залежно від того, на скільки осад був млин, стільки
й водяників мешкало поблизу нього, й кожен завідував своїм колом45. Чарівниками
визнавали мірошників і поляки, розповідаючи, що тих часто відвідував водяник,
який їм іноді допомагав, але частіше сперечався. Претензії його, згідно з силезькими
віруваннями, зводилися до того, що колеса млина заважають вільній течії води. Аби
запобігти руйнуванню греблі, ушкодженню млинового колеса чи знищенню самого
млина, духові вод віддавали, наприклад, гуску чи курку, був і переказ про принесення
в жертву дітей, яке закінчилося загибеллю самого мірошника46. Власник вітряного
млина також співпрацював із демоном, який мав сили пробуджувати вітер і міг роз-
крутити крила вітряка. Млин неодноразово ототожнювався у поляків із чортячою
криївкою, місцем, де перебували чорти. Після заходу сонця таких місць уникали47.
Згідно з чеськими переказами, водяник уночі лякає людей на млині, шкодить мірош-
никам, зупиняючи воду, яка тече на млинове колесо. Проте часом він ходить до них у
гості, а його син може закохатися в мірошникову доньку. Живе водяник у глибоких
водах поблизу млина, де його часом можна полонити48. У лужичан також були відо-
мі вірування у те, що водяник рве береги, затримує, ламаючи, млинові колеса. Щоб
цього уникнути, млинарі жертвували йому тварину чорної масті, домашню птицю
або ж, якщо не мали нічого іншого, хліб49. У лужицьких міфологічних бувальщинах
також зустрічаються сюжети, в яких йдеться про опікунські дії цього міфологічного
персонажа. Зайшовши на млин, він може привітатися, розмовляти з мірошником,
378 Сіверянський літопис
запросити до себе його дружину. Оповідали, як мірошникові, в якого згорів млин,
водяник позичив гроші, а про відсотки не хотів навіть чути50. У сербській легенді
чорт перетворюється на мірошника, заводить на греблю й топить хлопчину, котрий
необережно заночував на млині51. Болгари борошно, що, здіймаючись пилом, осідає
на стінах млина, називали «дяволски хлеб»52.
У народній творчості слов’ян водяник тісно пов’язаний із язичницьким культом
води53. І тут слід згадати про ті аналогії прикмет українських гончарів, які виходять
за межі їхнього ремесла. Зокрема, згідно з повір’ям архангельських росіян, під час
подорожі по воді млина не поминають, себто не говорять про млин, аби не накликати
на себе біди, якою в даному випадку є буря, потужний вітер54. Найприроднішим і
найпростішим поясненням може бути те, що на млині, згідно з віруваннями, мешкає
водяник, і згадка про млин може бути прирівняна до спомину про того духа, котрий
з’явиться на заклик, а прибуття водяника зазвичай супроводжується бурею. Шум
млина, за законами симпатичної магії, пов’язаний із шумом негоди55. Так само, як
через неприязнь між лісовиком і водяником в українських і російських плотарів та
рибалок не можна було згадувати на воді зайця, лисицю, ведмедя56, бо водяник був
ворожим стародавньому покровителеві гончарства, громовержцеві Перунові. Чехи
вірили, що від водяника походить певна небезпека гончарям у дорозі, якщо вони з
ним не живуть у злагоді57.
На стародавність цих уявлень, які або сягають ще індоєвропейської минувшини,
або є спадком від іранського етнічного субстрату України, вказує те, що в рівнинних
таджиків млин є місцем перебування девів, і там шаманки приносять їм у жертву
частини тіла тварин58. Жертвоприношення коней теж змушує згадати про зв’язок
коня із культом води в північноіранській міфології59. Помітно також, що з дорогою в
українських гончарів пов’язувалася актуалізація вже існуючого, але не проявленого
раніше відторгнення. Млинар, добробут якого залежав винятково від чортів і водяни-
ка і який був пов’язаний із водою, тобто хтонічним низом міфологічної моделі світу,
протиставлявся гончареві, що, за давніми слов’янськими переконаннями, служив
вогнистому божеству верхнього простору, винищувачеві чортів – Перунові. Вогонь
і вода як першоелементи світу в системі сакральних цінностей були полярними, від-
повідно до своїх протилежних властивостей, стосовно один одного.
1. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и
соседних с ней губерниях. – Чернигов: типография Губернского земства, 1895. –
Выпуск 1. – С. 231-232.
2. Грабець В. Назвознавчі матеріали з Галичини (Нове село, Любачівщина). –
Вінніпеґ: накладом Української Вільної Академії Наук, 1964. – С. 16.
3. Рахно Костянтин. Перунове полум’я: Міфологія та обрядовість слов’янських
гончарів. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2012. – С. 268.
4. Амфитеатров Александр. Русский поп XVII века: Этюды. – Белград: Русская
типография, 1930. – С. 61; Райан В.Ф. Баня в полночь. Исторический обзор магии и
гаданий в России. – Москва: «НЛО», 2006. – С. 126-127.
5. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-
русский край, снаряжённой Императорским Русским Географическим Обществом.
– Санкт-Петербург: типография В.Безобразова, 1872. – Том первый. – С. 346, 380-381;
Селецкий Арс. Колдовство в Юго-Западной Руси в XVIII ст. Как судили и рядили
в Сечи Запорожской. – Киев: «Киевская старина», типография А. Давиденко, 1886.
– С. 26.
6. Смилянская Е.Б. Волшебники. Богохульники. Еретики. Народная религи-
озность и «духовные преступления» в России XVIII в. – Москва: Индрик, 2003. –
С. 83-84, 102, 135-136, 155, 157, 177; Лавров А.С. Колдовство и религия в России.
1700-1740 г. – Москва: Древлехранилище, 2000. – С. 98, 107-109.
7. Смилянская Е.Б. Волшебники... – С. 125.
8. Ч[улков] М. Абевега русских суеверий, идолопоклоннических жертвоприноше-
Сіверянський літопис 379
ний, свадебных простонародных обрядов, колдовства, шеманства и проч., сочиненная
М.Ч. – Москва: типография у содержателя Ф. Гиппиуса, 1786. – С. 68.
9. Райан В.Ф. Баня... – С. 76.
10. Кравченко Василь. Зібрання творів та матеріалів з архівної спадщини. – Київ:
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, 2009.
– Т. 2. – С. 410-414; Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського
народу: Історично-релігійна монографія. – Вінніпег: накладом Видавничої Комісії
при Товаристві «Волинь»; Інститут дослідів Волині, 1965. – С. 45, 141; Левкович
Надія. Народна демонологія Бойківщини (Сколівський район Львівської області)
// Міфологія і фольклор. – Львів, 2009. – № 1 (2). – С. 92; Народная демонология
Полесья: Публикация текстов в записях 80-90-х годов ХХ века. – Москва: Языки
славянских культур, 2010. – Т. 1: Люди со сверхъестественными свойствами / Со-
ставители Л.Н. Виноградова, Е.Е. Левкиевская. – С. 445-446; [Nowosielski Antoni.]
Lud ukraiński, jego pieśni, bajki, podania, klechdy, zabobony, obrzędy, zwyczaje, przysłowia,
zagadki, zamawiania, sekreta lekarskie, ubiory, tańce, gry i t.d. / Zebrał i stosownemi uwagami
objaśnił Antoni Nowosielski. – Wilno: nakład i druk Teofi la Glücksberga, 1857. – Tom
drugi. – S. 101; Франко Іван. Людові вірування на Підгірю, зібрав Др. Іван Франко //
Етноґрафічний збірник Етнографічної комісії Наукового Товариства імени Шевчен-
ка. – Львів: друкарня Наукового Товариства імени Шевченка, 1898. – Т. V. – С. 197.
11. Терещенко А. Быт русского народа. – Санкт-Петербург: типография военно-
учебного заведения, 1848. – Ч.6. – С. 11-12.
12. Сомов О.М. Были и небылицы. – Москва: Советская Россия, 1984. – С. 190.
13. Криничная Н.А. Русская народная мифологическая проза. Истоки и поли-
семантизм образов: В трех томах. – Санкт-Петербург: Наука, 2001. – Т.1: Былички,
бывальщины, легенды, поверья о духах-«хозяевах». – С. 491-492.
14. Иванов П. Народные рассказы о домовых, леших, водяных и русалках (Ма-
териалы для характеристики миросозерцания крестьянского населения Купянского
уезда) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков:
типография Губернского Правления, 1893. – Том 5. – Выпуск 1. – С. 66.
15. Головацкий Я.Ф. Очерки старословянского баснословия или мифологии. –
Львів: типом Ставропигийского института, 1860. – С. 41; Иванов П. Народные... – С.
60; Гнатюк Володимир. Знадоби до української демонольоґії // Етноґрафічний збір-
ник етноґрафічної комісії Наукового товариства імени Шевченка. – Львів: друкарня
Наукового товариства імени Шевченка, 1912. – Т. ХХХІІІ. – Ч. 2. – Вип. 1. – С. ХХІ;
Іларіон, митрополит. Дохристиянські... – С. 141.
16. Райан В.Ф. Баня... – С. 360, 609.
17. Ермолов А. Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговор-
ках и приметах. – С.-Петербург: типография А.С. Суворина, 1905. – Т. IV. Народное
погодоведение. – С. 366; Максимов С.В. Нечистая, неведомая и крёстная сила. –
Санкт-Петербург: товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1903. – С. 95-96; Никитина
А.В. Русская демонология. – Санкт-Петербург: издательство С.-Петербургского
университета, 2006. – С. 119.
18. Иванов П. Народные... – С. 61.
19. Садовников Д.Н. Сказки и предания Самарского края. – С.-Петербург: типо-
графия Министерства внутренних дел, 1884. – С. 227-228.
20. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнитель-
ного изучения славянских преданий и верований, в связи с мифическими сказани-
ями других родственных народов. – Москва: издание К. Солдатенкова, 1865. – Том
вторый. – С. 493.
21. Криничная Н.А. Русская... – С. 491-493.
22. Іларіон, митрополит. Дохристиянські... – С. 45.
23. Милорадович В. Заметки о малорусской демонологии // Киевская старина.
– Киев, 1899. – Т. LXVІ. – Сентябрь. – С. 390-191.
24. Чубинский П.П. Труды... – С. 104.
380 Сіверянський літопис
25. [Драгоманов Михаил.] Малорусские народные предания и рассказы. Свод
Михаила Драгоманова. – Киев: типография М.П. Фрица, 1876. – С. 17.
26. Гнатюк Володимир. Галицько-руські народнї лєґенди. Т.I // Етноґрафічний
збірник етноґрафічної комісії Наукового товариства імени Шевченка. – Львів: дру-
карня Наукового товариства імени Шевченка, 1912. – Т. ХІІ. – С. 68.
27. Шухевич Володимир. Гуцульщина. – Львів: Загальна друкарня, 1908. – Пята
часть. – С. 15.
28. Коли Христос по землі ходив: народні оповіді / Упорядкував І. Сенько. –
Ужгород: Карпати, 1993. – С. 43-44.
29. Мадлевская Елена. Русская мифология. – Москва-Санкт-Петербург: Эксмо
– Мидгард, 2006. – С. 586, 588-589.
30. [Кулиш П.] Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш. – Санкт-Петербург:
типография Александра Якобсона, 1857. – Том второй. – С. 45-47.
31. Абрамович Дмитро. Києво-Печерський патерик: (Вступ. Текст. Примітки). –
Київ: друкарня Всеукраїнської Академії наук, 1931. – С. 167.
32. Чубинский П.П. Труды... – С. 104, 187, 189.
33. Нечуй-Левицький Іван. Світогляд українського народу: ескіз української
міфології. – Київ: АТ «Обереги», 1993. – С. 55.
34. Никитина А.В. Русская... – С. 119.
35. Иванов П. Народные... – С. 66-67.
36. Парсамов С.С. Демонология водной стихии. «Хозяева воды» в фольклоре. –
Кировоград: Кировоградский государственный педагогический институт им. В.К.
Винниченко, 1995. – С. 275.
37. Никитина А.В. Русская... – С. 120.
38. Гнатюк Володимир. Знадоби... – С. 180-181.
39. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. – Львів: Світ, 1992. – С. 81.
40. Максимович М. Собрание сочинений. – Киев: типография М.П.Фрица, 1877.
– Т.ІІ. Отделы: историко-топографический, археологический и этнографический.
– С. 495.
41. [Nowosielski Antoni.] Lud ukraiński... – S. 30.
42. Гнатюк Володимир. Знадоби... – С. 20.
43. Мамине серце: Українські народні героїко-фантастичні казки / Упоряд., під-
гот. текстів, вступ. ст., прим. та словник І.В. Хланти, М.І. Хланти. – Ужгород: Патент,
1993. – С. 242.
44. Парсамов С.С. Демонология... – С. 301.
45. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу... – Том вторый.
– С. 236; Ляцкий Е.А. Представления белорусса о нечистой силе (По материалам, со-
бранным в Минс. и Борис. уу. Минской г.) // Этнографическое обозрение. – Москва,
1890. – Кн. VII. – № 4. – С. 37; Богданович А.Е. Пережитки древнего миросозерцания
у белоруссов: Этнографический очерк. – Гродна: губернская типография, 1895. – С. 14-
136; Ермолов А. Народная... – С. 366; Добровольский В.Н. Нечистая сила в народных
верованиях: По данным Смоленской губ. // Живая старина. – Санкт-Петербург, 1908.
– Вып.1. – С. 11; Добровольский В.Н. Смоленский областной словарь. – Смоленск:
типография П.А. Силина, 1914. – С. 74; Романов Е.Р. Белорусский сборник. – Вильна:
типография А.Г. Сыркина, 1912. – Выпуск восьмой. Быт белоруса. – С. 290; Нена-
давец А.М. За смугою міфа. – Мінск: Беларуская навука, 1999. – С. 34, 44-47, 49-51,
217-218, 235, 237; [Васілевіч У.А.]. Беларуская міфалогія: Дапаможнік / Уклад. У.А.
Васілевіч. – Мінск: Універсітэцкае, 2001. – С. 76-77; Народная демонология... – С. 445.
46. Pełka Leonard J. Polska demonologia ludowa. – Warszawa: Iskry, 1987. – S. 23, 46,
54, 57, 204; Adamczewski Jerzy. Młynarstwo magiczne. – Wrocław: Polskie Towarzystwo
Ludoznawcze, 2005. – S. 129-131, 184, 205; Kolberg Oskar. Dzieła wszystkie. – Wroclaw-
Poznań: Polskie wydawnictwo muzyczne; Ludowa spółdzielnia wydawnicza, 1962. – T. 17.
Lubelskie. – Cz. IІ. – S. 132; Drechsler Paul. Der Wassermann im schlesischen Volksglauben
// Zeitschrift des Vereins für Volkskunde. – Berlin: Verlag von A. Asher & Co., 1901. – Elfter
Jahrgang. – Heft 1. – S. 202-203.
Сіверянський літопис 381
47. Gaj-Piotrowski Wilhelm. Duchy i demony w wierzeniach ludowych z okolic
Stalowej Woli, Rozwadowa i Tarnobrzega. – Wrocław: Polskie Towarzystwo ludoznawcze,
1993. – S. 59.
48. Vernaleken Theodor. Mythen und Bräuche des Volkes in Oesterreich: als Beitrag
zur deutschen Mythologie, Volksdichtung und Sittenkunde. – Wien: Wilhelm Braumüller, 1859.
– S. 180-182; Máchal Hanuš. Nakres slovanského bájesloví. – Praha: nakladatele F.Šimaček
knihtiskárna, 1891. – S. 143, 146; Košťál Jos. Vodník v podání lidu českého (Pokračování) //
Český lid: Vĕnovany studiu lidu českeho v Čechách, na Moravĕ, ve Slezku a na Slovensku. –
Praha, 1892. – № 5. – S. 468; Košťál Jos. Vodník v podání lidu českého (Dokončení) // Ibidem.
– Praha, 1892. – № 6. – S. 557; Polívka Jiří. Podklad lidových bájí v Jiráskovĕ «Lucernĕ» //
Alois Jirásek, sborník studií a vzpomínek na počest jeho sedmdesátých narozenin. – Praha:
nakladatelství J. Otto, spol. s.r.o., 1921. – S. 318; Lang Adolf. Hrnčířské povĕsti z Loštic. –
Mohelnice: vedalo okresní museum, 1958. – S. 3; Klímová Dagmar. Vodník v českém lidovčím
podání: (Aktuální problémy jeho historického studia) // Český lid. – Praha, 1972. – № 59. – S.
140, 146.
49. Czerny Adolf. Istoty mityczne Serbów lużiskich // Wisła: Miesięcznik geografi czno-
etnografi czny. – Warszawa, 1896. – Т. 10. – S. 280; Černý Adolf. Mythiske bytosče lužiskich
Serbow. – Budyšin: nakładom M. Hórnika, 1893. – S. 300; Veckenstedt Edm. Wendische
Sagen, Märchen und abergläubische Gebräuche. – Graz: Verlag von Leuschner & Lubensky,
1880. – S. 195.
50. Czerny Adolf. Istoty... – S. 260-262, 548; Černý Adolf. Mythiske... – S. 278-280,
316-317; Haupt Karl. Sagenbuch der Lausitz: Gekrönte Preisschrift. – Leipzig: Verlag von
Wilhelm Engelmann, 1862. – Erster Theil. Das Geisterreich. – S. 52-53; Veckenstedt Edm.
Wendische Sagen... – S. 195-196; Schulenburg Wilibald von. Wendisches Volkstum in Sage,
Brauch und Sitte. – Berlin: Nicolaische Verlags-Buchhandlung, R. Stricker, 1882. – S. 59;
Schulenburg Wilibald von. Wendische Volkssagen und Gebräuche aus dem Spreewald. –
Leipzig: F.A. Brockhaus, 1880. – S. 122.
51. Ђорђевић Тихомир Р. Природа у веровању и предању нашега народа. – Књ.
2 // Српски етнографски зборник. – Београд: Научно дело, 1958. – Књ. LХХІІ. – С.
209-210.
52. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения... – Москва: издание К. Солдатенкова,
1869. – Том третий. – С. 183.
53. Шеппинг Дм. Мифы славянского язычества. – Москва: типография В.Готье,
1849. – С. 109-110; Нечуй-Левицький Іван. Світогляд... – С. 55; Афанасьев А.Н.
Поэтические воззрения... – Том вторый. – С. 236-246.
54. [Ефименко П.С.] Материалы по этнографии русского населения Архангель-
ской губернии, собранные П. С. Ефименком, д. чл. Императорскаго Общества Лю-
бителей Естествознания, Антропологии и Этнографии, состоящаго при Московском
университете. – Москва: типография Ф.Б. Миллера, 1877. — Часть 1. Описание
внешняго и внутренняго быта. – С. 176.
55. Зеленин Д.К. Табу слов у народов Восточной Европы и Северной Азии. –
Ч. 2. Запреты в домашней жизни // Сборник Музея антропологии и этнографии. –
Ленинград: издательство АН СССР, 1930. – Т. IX. – С. 63.
56. Зеленин Д.К. Табу слов у народов Восточной Европы и Северной Азии. – Ч. I.
Запреты на охоте и иных промыслах // Сборник Музея антропологии и этнографии.
– Ленинград: издательство АН СССР, 1929. – Т. VIII. – С. 73-74; Гура А.В. Символика
животных в славянской народной традиции. – Москва: Индрик, 1997. – С. 173, 187.
57. Lang Adolf. Hrnčířské povĕsti... – S. 4-5.
58. Сухарева О. А., Пережитки демонологии и шаманства у равнинных таджиков
// Домусульманские верования и обряды в Средней Азии. – Москва: Наука, 1975.
– С. 63; Басилов В.Н. Шаманство у народов Средней Азии и Казахстана. – Москва:
Наука, 1992. – С. 186.
59. Толстов С.П. Древний Хорезм: Опыт историко-археологического исследова-
ния. – Москва: издание МГУ, 1948. – С. 208, 303; Давидюк В.Ф. Українська... – С. 81.
382 Сіверянський літопис
Константин Рахно
Мельница в дорожных приметах украинских гончаров
Статья посвящена роли мельницы в дорожных приметах гончаров Черниговщины.
Её образ маркировался негативно, неблагоприятно, поскольку мельник был связан в
народном сознании со стихией воды, чертями и водяным, а гончар имел дело со стихией
огня и находился под покровительством громовержца Перуна. Украинские поверья
относительно мельницы находят параллели у белорусов, поляков, чехов, лужичан и
других славянских народов.
Ключевые слова: гончарство, гончары, мельница, верования, Черниговщина.
Kostyantyn Rakhno
A Mill in the Road Signs of the Ukrainian Potters
The article deals with the role of a mill in the road signs of the potters from the Chernigov
region. His image was marked negatively, adversely because a miller was associated with the
element of water, devils, and nix in the popular mind, and a potter had to deal with the element
of fire and was under the patronage of the Thunder God Perun. Ukrainian superstitions
regarding a mill have parallels among the Belarusians, Poles, Czechs, Sorbs and other Slavic
peoples.
Key words: pottery, potters, mill, beliefs, the Chernigov region.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82541 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T05:03:21Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рахно, К. 2015-06-01T14:19:29Z 2015-06-01T14:19:29Z 2014 Млин у дорожніх прикметах українських гончарів / К. Рахно // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 6. — С. 373-382. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82541 738:39:7.046.1 (4) Стаття присвячена ролі млина в дорожніх прикметах гончарів Чернігівщини. Його образ маркувався негативно, несприятливо, оскільки мірошник був пов’язаний у народній свідомості зі стихією води, чортами й водяником, а гончар мав справу зі стихією вогню й знаходився під покровительством Громовержця Перуна. Українські повір’я щодо млина мають паралелі в білорусів, поляків, чехів, лужичан та інших слов’янських народів. Статья посвящена роли мельницы в дорожных приметах гончаров Черниговщины. Её образ маркировался негативно, неблагоприятно, поскольку мельник был связан в народном сознании со стихией воды, чертями и водяным, а гончар имел дело со стихией огня и находился под покровительством громовержца Перуна. Украинские поверья относительно мельницы находят параллели у белорусов, поляков, чехов, лужичан и других славянских народов. The article deals with the role of a mill in the road signs of the potters from the Chernigov region. His image was marked negatively, adversely because a miller was associated with the element of water, devils, and nix in the popular mind, and a potter had to deal with the element of fire and was under the patronage of the Thunder God Perun. Ukrainian superstitions regarding a mill have parallels among the Belarusians, Poles, Czechs, Sorbs and other Slavic peoples. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Народознавчі студії Млин у дорожніх прикметах українських гончарів Мельница в дорожных приметах украинских гончаров A Mill in the Road Signs of the Ukrainian Potters Article published earlier |
| spellingShingle | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів Рахно, К. Народознавчі студії |
| title | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| title_alt | Мельница в дорожных приметах украинских гончаров A Mill in the Road Signs of the Ukrainian Potters |
| title_full | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| title_fullStr | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| title_full_unstemmed | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| title_short | Млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| title_sort | млин у дорожніх прикметах українських гончарів |
| topic | Народознавчі студії |
| topic_facet | Народознавчі студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82541 |
| work_keys_str_mv | AT rahnok mlinudorožníhprikmetahukraínsʹkihgončarív AT rahnok melʹnicavdorožnyhprimetahukrainskihgončarov AT rahnok amillintheroadsignsoftheukrainianpotters |