Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України)
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82677 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2015. — № 5. — С. 69-74. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859733694626922496 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2015. — № 5. — С. 69-74. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| first_indexed | 2025-12-01T14:38:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5 69
ПРОВІДНА ЗОРЯ
Доповідь з нагоди вручення Золотої медалі
ім. В.І. Вернадського НАН України
Вельмишановний Борисе Євгеновичу!
Високоповажні члени Академії, шановні друзі!
1. Дозвольте розпочати свій виступ із сердечної подяки, насам-
перед Борису Євгеновичу, членам експертної комісії і членам
Президії, які прийняли рішення про присудження мені цієї
високої нагороди. Не буду приховувати, це надзвичайно при-
ємно, бо подібне визнання глибоко зворушує і стимулює до
подальшої праці. Водночас зізнаюся, мені важко погодитися з
нагородним формулюванням щодо моїх видатних заслуг. Щоб
пояснити, дозвольте без будь-яких аналогій процитувати сло-
ва Євгена Оскаровича Патона, який на одному зі своїх ювілеїв
заявив: «Дійсно, працював багато і напружено, але нічого екс-
траординарного не зробив, і слова про мої видатні наукові та
інженерні здобутки є сильним перебільшенням». Проте істо-
рія засвідчила, що Євген Оскарович свій внесок у науку, м’яко
кажучи, трохи недооцінював, а от про цьогорічних лауреатів
Золотої медалі ім. В.І. Вернадського зі свідомою відвертістю
мушу сказати, що насправді видатними досягненнями виріз-
няється лише Олексій Олексійович Абрикосов, оскільки від-
криття вихорів було проривним і суттєво змінило уявлення
про явище надпровідності та її можливості. Фахівці знали про
це давно, і присудження йому Нобелівської премії лише під-
креслило глибину і важливість його результатів. Я ж, як пере-
січний український фізик, просто робив свою справу, робив не
один, тому не можу сьогодні не згадати своїх колег, внесок яких
у вивчення та застосування цього явища є без перебільшень ви-
датним і всесвітньо визнаним.
Про Лева Васильовича Шубнікова вже йшлося, і мені хоті-
лося б добрим словом згадати його співавтора і послідовника,
багаторічного патріарха української фізики низьких темпера-
тур академіка Бориса Георгійовича Лазарєва з Харківського
фізико-технічного інституту, а також представників його шко-
ли, співробітників дочірньої установи — Фізико-технічного ін-
ЛОКТЄВ
Вадим Михайлович —
академік НАН України,
академік-секретар Відділення
фізики і астрономії НАН України
70 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
ституту низьких температур, а саме, академіка
Ігоря Михайловича Дмитренка і його видатно-
го учня академіка Ігоря Кіндратовича Янсона.
Усі вони харків’яни і, на жаль, уже пішли з жит-
тя. У Києві в Інституті металофізики в галузі
надпровідності працював всесвітньо відомий
фахівець Володимир Михайлович Пан. Я не
буду перелічувати українських фізиків, хто ак-
тивно працює тепер над цією проблемою, але
все ж таки назву прізвища моїх співавторів, без
внеску яких навряд чи можна було б говорити
про мій власний доробок. Це академік Віктор
Григорович Бар’яхтар, члени-кореспонденти
Валерій Павлович Гусинін і Ернест Анатолійо-
вич Пашицький, доктори наук Юрій Борисо-
вич Гайдідей, Едуард Володимирович Горбар,
Михайло Олексійович Іванов, Юрій Генеко-
вич Погорєлов, Юрій Вікторович Скрипник
та Сергій Геннадійович Шарапов. І, звісно, не
можу не згадати моїх учителів і великих енту-
зіастів саме високотемпературної надпровід-
ності — академіків Антоніну Федорівну При-
хотько і Олександра Сергійовича Давидова.
2. Нещодавно світ відзначав 100 років з часу,
як Х. Камерлінг-Оннес відкрив явище надпро-
відності у ртуті за температури 4,2 К. Якби ре-
човини могли переходити у надпровідний стан
за більш високих температур, це змінило б
ландшафт усієї енергетики. Однак виявилося,
що підвищення критичної температури — це
надскладна проблема. За кожний градус то-
чилася жорстока боротьба, зростання відбува-
лося надзвичайно повільно. За більш ніж пів-
століття ледь вдалося перетнути межу в 20 К,
що відповідає температурі кипіння водню, од-
нак і це досягнення вже істотно здешевлювало
витрати на виробництво кріостатів та іншого
низькотемпературного обладнання, оскільки
саме їх дорожнеча не виправдовувала вико-
ристання цього явища для майже будь-яких
потреб.
Найвидатніші фізики і матеріалознавці
усього світу приділяли велику увагу вирішен-
ню цієї проблеми. Так, наукова школа Віталія
Лазаровича Гінзбурга виголошувала пошук
відповідних речовин як одну з провідних цілей
людства. Поширювалася думка, що абсолютно
всі нові речовини, де б і як вони не були отри-
мані чи синтезовані, слід обов’язково переві-
ряти на дві властивості — канцерогенність і
надпровідність. Раптом вони виявляться або
небезпечними, або надпровідними за високої
температури.
Поступово робота з пошуку таких речовин
почала здаватися настільки безперспективною,
що навіть той самий Гінзбург висував обереж-
не припущення, що є якась, поки що невідома,
причина, через яку природа обмежує критичну
температуру. І ось, весною 1986 р. два швейцар-
ські дослідники Алекс Мюллер і Йоханнес Бед-
норц раптом повідомили світову спільноту про
матеріал, критична температура якого була од-
разу на 12 К вищою за рекордну на той час. Це
було як грім з ясного неба, і впродовж букваль-
но кількох тижнів було синтезовано сполуку
цього ж сімейства з критичною температурою
ще вдвічі більшою, а потім ще вищою, і ще. За
5—6 років рекорд досяг приблизно 165 К. Тепер,
навпаки, вже немає сумнівів, що і це не межа.
І сьогодні, через майже три десятиліття після
відкриття високотемпературної надпровідності,
її з повним правом вважають однією з найбільш
вражаючих наукових подій ХХ ст.
3. Здавалося б, проблему розв’язано, але фа-
хівці багато чого ще не розуміли. Що ж було
дивного? Якщо коротко, все! Високотемпера-
турними надпровідниками виявилися речови-
ни, від яких ніхто нічого подібного не чекав.
Спробую пояснити чому. У фізиці, як і в інших
науках, співіснують окремі напрями дослі-
джень, які, хоча й перетинаються, часто розви-
ваються незалежно і породжують певні інтуї-
тивні уявлення або догми. Наприклад, у фізиці
металів і сплавів вважалося, що у напівпро-
відниках або тим більше діелектриках немає
сенсу сподіватися на надпровідність. Магнітні
кристали також не розглядали як претендентів
на прояв надпровідних властивостей, оскільки
надпровідність «не любить» нічого магнітно-
го. Низьковимірні або просторово неоднорідні
кристали теж не сприяють надпровідності, бо
для них характерні сильні флуктуації, а, як ві-
домо, флуктуації будь-якого параметра проти
порядку, в тому числі надпровідного.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5 71
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Відкриті речовини, які переходили у над-
провідний стан за таких високих температур,
стали одкровенням, оскільки були об’єктами,
що аж ніяк не належали до металів і сплавів.
Крім того, вони були сильно магнітними і ша-
руватими або певною мірою низьковимірними,
оскільки, наприклад, анізотропія провідності
вздовж і поперек шарів сягала 100 тисяч. Нові
речовини належали до групи мідних окси-
дів — купратів. Це взагалі кераміка, аналогічна
речовинам, з яких роблять посуд чи горщики
для квітів. Перші досліджувані купрати були
трикомпонентними, потім чотири-, п’ятиком-
понентними, містили різні метали, але всі вони
обов’язково мали у своєму складі парамагнітну
мідь і кисень. Материнські сполуки були маг-
нітними діелектриками, а металами ставали
лише при збагаченні їх додатковими елемен-
тами — донорами або акцепторами. Останні
неминуче призводили до просторової невпо-
рядкованості середовищ цих систем з дуже ма-
лою густиною носіїв, набагато меншою, ніж у
звичних металах. Повторю, ці фактори вважа-
ли несприятливими для прояву надпровідних
властивостей.
І ще один факт, який викликав здивування, —
не лише надпровідні, а й практично усі власти-
вості цих речовин залежали від густини носіїв,
тобто від кількості внесених атомів, що спричи-
нюють металізацію вихідних діелектриків.
На рис. 1 ви бачите умисно спрощену мною
фазову діаграму купратів у змінних температу-
ра — концентрація носіїв, які вносяться в сис-
тему завдяки допуванню, або, що звичніше для
фізики напівпровідників, легуванню. За малих
концентрацій купрати є магнітними діелек-
триками, тобто ніякого струму не переносять,
потім поступово далекий магнітний порядок
втрачається і перетворюється на так званий
короткосяжний, і лише тоді з’являється про-
відність, а отже, і надпровідність, температу-
ра якої описує певний купол. Інакше кажучи,
критична температура спочатку зростає, а по-
тім, досягши досить високого максимуму, спа-
дає, поки (що й досі залишається дивним) не
зникає взагалі. На сьогодні ще не всі ділянки
цієї діаграми мають остаточну інтерпретацію
і їх активно продовжують вивчати в усіх кра-
їнах, де ведуть фізичні дослідження.
4. Таке багатство особливостей неможливо
вивчити одночасно, тому було сформульовано
обмежене завдання — дослідити зміну влас-
тивостей купратів у міру насичення їх допан-
тами, що й визначило напрям роботи нашої
групи приблизно на 10 років. Почали, звісно,
з діелектричного стану і переходу діелектрик—
метал. А це означає, що спершу ми вивчили не-
доповані сполуки і описали характер їх осно-
вного стану, найнижчі збудження, поведінку в
магнітних полях тощо.
На наступному етапі потрібно було зрозумі-
ти, що відбувається з далеким магнітним поряд-
ком, як виникає провідність та які її особливос-
ті. Одразу постало питання, а що саме відбува-
ється, коли в систему вносять допант, тобто той
додатковий хімічний елемент, завдяки якому
в системі виникає рухомий заряд? На той час,
1987 р., швидко набувала популярності картина,
запропонована видатним американським тео-
ретиком і нобелівським лауреатом Філіпом Ан-
Рис. 1. Фазова діаграма купратів. Об-
ласті концентрацій: с < 2 % — анти-
феромагнітного діелектрика; с = 1,5—
4 % — низькотемпературної спін-скля-
ної фази; с ∼ 5 % — концентрація пе-
реходу ді елек т рик—метал; 5 % ≤ с ≤
≤ 25 % — надпровідного металу з анізо-
тропним параметром порядку і розви-
нутими антиферомагнітними флукту-
аціями; с > 25 % — нормального ненад-
провідного металу
72 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
дерсоном, який оголосив анафему поширеній у
теорії металів так званій зонній теорії, оскільки
вона передбачала для недопованих купратів ме-
талічний стан, а його не спостерігали. Андерсон
застосував іншу модель, де носії народжували-
ся на іонах міді і взаємодіяли настільки сильно,
що їх рух припинявся. Здавалося, інакше не
може бути, бо сама по собі мідь — метал з висо-
кою провідністю. Щоб уявити, чому взаємодія
може заважати руху, думаю, підійде такий усім
відомий образ: гра п’ятнадцять, коли кожна фі-
шечка може рухатися лише за наявності хоча б
одного пустого місця. Якщо такого немає і фі-
шок 16, що відповідає відсутності допантів, пе-
ресування стає неможливим.
Вирішивши розібратися, що відбувається,
ми розглянули потенціали іонізації та куло-
нівські взаємодії наявних у купратах іонів і
швидко дійшли висновку, що носіям набагато
вигідніше займати кисневі стани, хоча кисень
зовсім не метал. Поки ми готували цей резуль-
тат до публікації, у США встигла вийти схожа
робота, і тепер відповідна картина зветься мо-
деллю Емері. Однак ми розглянули трохи ба-
гатшу модель з урахуванням усіх актуальних
мідних станів і здобули «втішний приз». Ми
помітили, що коли ці стани враховувати послі-
довно, кисневі носії можуть обмінюватися від-
повідними мідними збудженнями електронної
природи, і такий, специфічний саме для купра-
тів, механізм спарювання тепер зветься меха-
нізмом Гайдідея—Локтєва—Вебера, тому що
незалежно від нас, хоча й трохи пізніше, його
розглянув також німецький дослідник Вернер
Вебер (W. Weber).
Зауважу, що формування стабільних пар з
однойменних зарядів, що ніби суперечить за-
кону Кулона, в теорії надпровідності є ключо-
вим моментом, і механізм їх непрямого притя-
гання завдяки обміну звуковими хвилями, або
фононами, було відкрито творцями цієї теорії
Дж. Бардіном, Л. Купером і Р. Шріффером. Те-
орія БКШ належить до геніальних досягнень
наукової думки, а наш механізм є одним із різ-
новидів так званих нефононних механізмів.
Проте я трохи забіг уперед, тому що для
опису еволюції магнітних властивостей було
важливо, що кожний новий носій займає саме
кисневі стани. При цьому, осівши на них, він
перебуває у кулонівському полі того допанта,
який його породив. Це означало, що у кожній
площині народжувалася випадкова підсистема
центрів із симетрією гантелей, які «відчува-
ють» один одного, обмінюючись збудженнями
основного кристала. А оскільки така непряма
взаємодія, як функція відстані і кута, є знако -
змінною, система невпорядкованих допованих
спінів утворює скло, температура замерзання
якого виявляється пропорційною концентра-
ції, що невдовзі й було підтверджено в експе-
рименті. Поява скляної фази неминуче при-
зводить до домішкового розмиття енергії низь-
кочастотних магнітних збуджень, унаслідок
чого система втрачає далекий спіновий поря-
док, що теж і якісно, і кількісно задовольняло
спостереження.
5. Ну добре, а що ж відбувається далі, якщо
продовжувати додавати допанти, тим самим
збільшуючи концентрацію носіїв? По-перше,
з’ясувалося, що доповані високотемпературні
купрати за жодних умов не можуть перетво-
ритися на звичайні метали. Це легко зрозумі-
ти, якщо збагнути, що допанти грають подвій-
ну роль — постачальників носіїв і водночас
центрів локалізації тих самих носіїв. Дійсно,
гранична енергія носіїв у струмонесучих пло-
щинах зростає пропорційно густині носіїв, а до-
вжина вільного пробігу — кореню квадратному
з неї. У результаті умова гарної провідності, яка
практично без винятків має місце навіть у бруд-
них металах, у допованих купратах є завжди
невиконуваною, тому їх і назвали поганими
металами (bad metals). У таких, особливо низь-
ковимірних, металах з’являється розмірний па-
раметр — енергія локалізації, яка перешкоджає
вільному руху носіїв. З іншого боку, кожний ло-
калізований носій є квантовим об’єктом і тому,
як кажуть, «розмазаний» по певній області.
Коли такі області починають перетинатися, від-
бувається металізація системи, але зі збережен-
ням її досить значного опору, який визначається
невикорінними процесами розсіяння.
Тим не менш, умова існування рухливих но-
сіїв усе ж таки досягається.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5 73
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Не зупинятимуся на поясненні, чому такий
висновок не є тотожним для надпровідних па-
раметрів, а лише зауважу, що на відміну від
провідності надпровідність існує у скінченно-
му діапазоні концентрацій допантів, принай-
мні у двовимірній моделі.
Знаючи особливості металізації поганого
металу, можна було поставити загальну задачу
про його надпровідні властивості. Запропо-
нована нами модель містила всі ключові скла-
дові — вільні носії, так зване пряме, або неза-
пізнююче, притягання, непряме (запізнююче)
і, нарешті, наявність допантів. Наявні методи
дозволяють отримати необхідні рівняння. На-
віть для випадку нульової температури їх три.
Одне — на параметр надпровідного поряд-
ку — відтворює відоме і єдине в теорії БКШ—
Боголюбова, а два можна вважати новими.
Якщо третє певною мірою очевидне і тривіаль-
не, то друге — на хімічний потенціал — суттє-
ве і є актуальним в області концентрацій, яку
стандартна теорія не зачіпає. Причому розви-
нутий нами підхід цілком природно вводив
відсутній у теорії БКШ розмірний параметр —
енергію двочастинкового стану, який завжди
формується у двовимірних і квазідвовимірних
системах і практично виключений у звичайних
тривимірних. Можна сказати й інакше: в теорії
з’явився масштаб, що визначав області малих і
великих густин носіїв.
Дивно, але наведена самоузгоджена і дово-
лі складна система має аналітичний розв’язок,
зміст якого дуже простий і прозорий. При цьо-
му і параметр порядку, і хімічний потенціал
визначаються енергією цього двочастинкового
стану, а також, зрозуміло, концентрацією. Для
незапізнюючого притягання параметр порядку,
а отже, і температура переходу, з допуванням
повільно зростає, а для запізнюючого — спо-
чатку зростає, а потім виходить на значення,
яке відповідає теорії БКШ. Що стосується хі-
мічного потенціалу, то за малих концентрацій
він навіть може бути від’ємним, що у стандарт-
ній теорії взагалі виключено.
Особливо яскраво це видно з рис. 2, де на
якісному рівні схематично показано, що відбу-
вається у системі при неперервному переході від
малих концентрацій, коли енергія Фермі мен-
ша за енергію зв’язаного стану і пари існують
як окремі утворення, до великих концентрацій.
Саме першим відповідає від’ємний хімпотенці-
ал, який зростає разом з концентрацією. В околі
нуля пари починають перетинатися, а з подаль-
шим ростом допування хімпотенціал і енергія
Фермі зрівнюються і пари перетворюються на
куперівські. Останнє відповідає випадку зви-
чайних металів і, очевидно, теорії БКШ.
6. Наступна проблема полягала у визначен-
ні, чи є і за яких умов надпровідність у низь-
ковимірних ізотропних системах, оскільки для
них існує низка заборон, зокрема відома мате-
матикам нерівність Боголюбова, а також більш
відома фізикам теорема Мерміна—Вагнера—
Хоенберга і того ж Боголюбова про неможли-
вість формування однорідного порядку в таких
системах за скінченних температур, оскільки
параметр порядку зазнає сильних флуктуацій.
Тут треба було правильно ввести змінні і знову
отримати необхідні рівняння. Навіть знехту-
вавши розсіянням на допантах, ми отримали
систему трьох самоузгоджених рівнянь — два
відповідали попереднім на параметри порядку
і хімпотенціал, але для випадку скінченної тем-
ператури, а от третє певною мірою постулюва-
лося на основі фізичної аналогії зі спіновими
системами, де є температура уповільнення
Рис. 2. Схема стану системи при пере-
ході від малих до великих концентра-
цій; а — бозе-ейнштейнівська конденса-
ція локальних пар, малі густини носіїв,
μ < 0, пари існують як окремі утворення;
б — кросоверна область (проміжний ви-
падок), μ = 0; в — надпровідність за тео-
рією БКШ—Боголюбова, великі густини
носіїв, μ > 0, куперівські пари
74 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 5
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
схожих на надпровідні фазових флуктуацій, за
якої їх кореляції починають спадати степенево,
а не експоненціально. Проте у цьому разі сама
«константа» взаємодії потребувала розрахунку
і в результаті виявилася залежною від усіх зна-
чимих параметрів — температури, хімпотенці-
алу і надпровідного параметра порядку.
Температура переходу за малих концентра-
цій змінюється повільно, але з’являється ще
одна — температура появи зв’язаних станів,
або пар носіїв. Їх формування відбувається за-
вдяки видаванню одиночних зарядів, а отже,
число станів в околі поверхні Фермі зменшу-
ється, визначаючи появу зародка надпровідної
щілини, названого псевдощілиною, оскільки
повна щілина формується лише у надпровід-
ному стані. О.О. Абрикосов назвав псевдощі-
лину найбільш вражаючою особливістю, при-
таманною високотемпературним надпровід-
никам. З наших розрахунків також випливало,
що канонічне співвідношення теорії БКШ, яке
є числом близьким до 3, у ВТНП теж порушу-
ється і стає залежним від зразка з конкретним
вмістом допантів. На експерименті вдалося
досягти чисел до 8—12, що зайвий раз демон-
струє відмінність сімейства купратів від тради-
ційних металічних систем.
7. Підсумовуючи, можу констатувати, що
українські дослідники розробили теорію над-
провідності, в якій густина носіїв, зобов’язаних
своєю появою допуванню, є ключовим параме-
тром і в якій допанти відіграють подвійну роль.
Раніше значення обох цих факторів до кінця
не усвідомлювали. Однак у жодному разі я не
мав на меті скласти враження, що викладене є
послідовною закінченою теорією високотем-
пературних надпровідників. Скоріше, можна
говорити, що стали більш-менш зрозумілими
їхні основні особливості і окреслено шляхи
до їх опису. З одного боку, наведений підхід
досить загальний, а з іншого — спирається на
конкретні характеристики ВТНП-систем із сі-
мейства купратів. Скажімо, для допованих фу-
леритів — молекулярних кристалів з молекул
фулерену, надпровідність яких (кристалів) ми
теж вивчали, вона напряму не підходить, але і
фулерити вдалося послідовно описати. Кіль-
ка років тому було відкрито системи з досить
великими критичними температурами, що
містять залізо. Для них багато чого можна ви-
користати з цієї теорії, але в конкретиці описи
все ж таки різняться. Можливо, в цьому і по-
лягає робота фізика-теоретика — знаходити
відмінність і подібність, чим одночасно і збага-
чувати знання, і узагальнювати їх.
На завершення дещо пафосно скажу: фізика
надпровідності є одним із небагатьох напрямів
фізики, який має провідну зорю, тобто завдан-
ня, зрозуміле навіть людям, далеким від науки.
Це пошук речовин, температура переходу яких
у надпровідний стан була б на рівні кімнатної.
Уже виник термін кімнатнотемпературна
надпровідність, і сьогодні немає людини, яка б
знала, як цього досягти, як і немає людини, яка
б висловила з приводу цього принципові запе-
речення. Тому хотілося б вірити, що ця омрі-
яна задача має розв’язок, і він виявиться «по
зубах» наступним поколінням дослідників, зо-
крема наших, на яких ми всі заждалися.
Щиро дякую за увагу і терпіння.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82677 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T14:38:46Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2015-06-05T15:27:25Z 2015-06-05T15:27:25Z 2015 Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2015. — № 5. — С. 69-74. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82677 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Загальні збори НАН України Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) Article published earlier |
| spellingShingle | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) Локтєв, В.М. Загальні збори НАН України |
| title | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) |
| title_full | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) |
| title_fullStr | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) |
| title_full_unstemmed | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) |
| title_short | Провідна зоря (доповідь з нагоди вручення Золотої медалі ім. В.І. Вернадського НАН України) |
| title_sort | провідна зоря (доповідь з нагоди вручення золотої медалі ім. в.і. вернадського нан україни) |
| topic | Загальні збори НАН України |
| topic_facet | Загальні збори НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82677 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm provídnazorâdopovídʹznagodivručennâzolotoímedalíímvívernadsʹkogonanukraíni |