Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8276 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 185-191. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860093842934464512 |
|---|---|
| citation_txt | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 185-191. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T17:24:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
2008/№2 185
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
Шановні колеги!
Наша Академія економічних наук України цього року
відзначає своє 15-річчя. Вона пройшла лише перший етап
на шляху свого становлення. Нині ми не лише маємо
право підводити певні підсумки, але й зобов’язані стави-
ти перед собою нові більш високі цілі та завдання. На
жаль за оцінками провідних експертів низька якість жит-
тя в Україні пояснюється відсутністю якісних змін в еко-
номіці. Наприклад, Світовий банк вважає, що за просто-
тою ведення бізнесу Україна — на 139-му місці з 178, за
простотою сплати податків (Світовий банк і
PriceWaterhouse Coopers) — на 177-му з 178. Це — серйозні
показники. І для широкого кола економістів, політиків,
промисловців і підприємців очевидним є той факт, що
при збереженні існуючої ресурсно-витратної моделі роз-
витку, при домінуючих економічних, демографічних і
екологічних тенденціях потрібні дуже рішучі заходи, щоб
наздогнати за конкурентоспроможністю спочатку Казах-
стан із Росією, потім — розвинені країни Європи, про
інтеграцію з якою ми так багато говоримо.
Найважливішою подією останніх місяців стало
рішення Генеральної ради СОТ схвалити звіт Робочої
групи та ратифікація Верховною Радою угоди про вступ
України до Світової організації торгівлі. Для вітчизняної
економіки це має величезне значення — зроблено наступ-
ний крок на шляху до світової, європейської інтеграції.
Проте на жаль, країні не вдалося домогтися максималь-
но сприятливих умов членства взагалі й перехідного пе-
ріоду зокрема. Є певні загрози та ризики для конкуренто-
спроможності окремих підприємств і навіть галузей.
Що нам робити після того, як ми змінимо механізм
стягування ПДВ з аграріїв, і вони працюватимуть в рівних
з іншими умовах? Що зробити, щоб не допустити банк-
рутства підприємств малого і середнього бізнесу? Що
робити з вітчизняним автомобіле - й авіабудуванням? Як
у нових умовах конкурувати з Європою? Адже не можна
бути конкурентоспроможними тільки за рахунок низької
вартості робочої сили, це аморально. Тому нині конче
потрібні програми адаптації ризикованих галузей еконо-
міки (АПК, продовольчого ринку, легкої, текстильної
промисловості, машинобудування), спрямовані на підви-
щення їхньої конкурентоспроможності.
Особливу увагу слід приділити контролю за ввезен-
ням у країну продуктів, що містять генетично модифі-
ковані елементи, розробити сучасні системи стандарти-
зації, сертифікації й маркірування, захистити права спо-
живачів, здоров’я та безпеку громадян.
Вирішенням цих питань треба зайнятися негайно.
Тут не обійтися без допомоги експертів, тобто нас з
Вами, асоціацій бізнесу, об’єднань підприємців. Слід
зробити глибокий аналіз того, наскільки ці умови впли-
вають на конкурентоспроможність галузей економіки,
на створення робочих місць. І там, де потрібно, серйоз-
но займатися удосконаленням податкової системи, інве-
стиційної та кредитної політики.
Всі ми з Вами відчуваємо, якою великою є нині потре-
ба в професійно підготовленій стратегії розвитку економі-
ки. Навіть маленьке судно не вийде в море, не знаючи, куди
й навіщо плисти. Чому ж величезний корабель «Україна»
мчить під всіма вітрилами, не визначивши для себе курсу?
Сьогодні ви отримали при реєстрації примірники
першого номеру «Віснику економічної науки України» за
2008 рік та чергову монографію, видану нашою академією
«Майбутнє України: стратегія поступу». До останнього
часу було прийнято вважати, що економічна стратегія в
Україні відсутня, а те, що робиться, відбувається зовсім
не на користь усього населення. Але лише за останній рік
ми отримали кілька засадничих документів стратегічного
характеру: громадсько-політичне об’єнання «Український
форум» презентувало документ під назвою «Україна 2015:
національна стратегія розвитку», Фонд «Ефективне уп-
равління» створений та фінансуємий Рінатом Леонідови-
чем Ахметовим 10 квітня цього року презентував «Кон-
цепцію економічного розвитку україни на 2008–2015 рр.»,
нарешті Уряд Юлії Володимирівни Тимошенко предста-
вив своє бачення майбутнього у програмі «Український
прорив: для людей, а не для політиків». Я вважаю, що плід
колективної думки членів нашої академії посяде достой-
не місце серед цих документів.
Оприлюднення цих документів дає низку підстав для
їх порівняння, змістовного аналізу та прискіпливого
відбору того найкращого та корисного, що є в кожному
з них. Це, на мою думку, повинно стати і одним з про-
відних завдань для членів нашої академії найближчого
часу. Наведу лише одну аналогію — з «Новим курсом»
(New Deal) Франкліна Делано Рузвельта. 1933 року, коли
США охопили найбільш руйнівна системна криза, масо-
ве зубожіння населення й безпрецедентне падіння дові-
ри людей до влади, великий президент, приймаючи офіс,
сказав: «Економічну систему, за якої гонитва за прибут-
ком призводить до руйнації добробуту народу, слід або
повністю відкинути, або фундаментально змінити».
Тому для своєї нової економічної політики він ви-
значив чотири стовпи: 1) посилення ролі держави як регу-
лятора ринків, арбітра, який стежить за дотриманням чес-
них правил гри, й надійного постачальника публічних
послуг; 2) підвищення ролі державних витрат як важеля
перерозподілу доходів на користь малозабезпечених; 3) за-
охочення платоспроможного попиту населення для стиму-
лювання економічного зростання; 4) жорстке антимоно-
польне регулювання. Всі ці кроки мали базуватися на соц-
іальному партнерстві (багаті не можуть бути по-справжнь-
ому багатими, якщо в суспільстві є по-справжньому бідні)
й соціальній відповідальності великого бізнесу.
Країни, які хочуть здійснити якісний ривок, роблять
пріоритетом посилення соціальної згуртованості й соціаль-
ного капіталу. Приклад — Євросоюз, який у рамках свого
амбіційного проекту «Лісабонська стратегія» (наздогнати
й випередити США та «азіатських тигрів» за конкуренто-
спроможністю до 2010 року) серйозно інвестує в зміцнен-
ня соціального капіталу та соціальну інклюзивність.
ЗВІТ ПРЕЗИДІЇ АЕНУ НА ЩОРІЧНИХ ЗБОРАХ 3–4 ТРАВНЯ 2008 РОКУ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ186
Економічна частина стратегії запропонованої
«Українським форумом» передбачає, що до 2015 року Ук-
раїна має вийти на обсяги виробництва 80-х (але зі струк-
турою економіки, обумовленою переходом до ринкових
відносин) і на стандарти добробуту, притаманні «країнам
середнього достатку». Держава для цього має підтриму-
вати науковий і технологічний потенціал за напрямами,
здатними забезпечити її конкурентні переваги та націо-
нальну безпеку, створити найсприятливіші умови участі
країни в процесах глобального економічного розвитку та
європейських інтеграційних процесах тощо… Проте клю-
човим завданням автори визначили перехід від експорт-
но-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу еко-
номічного розвитку. «Україна-2015» ставить амбітну
мету — у максимально короткий проміжок часу вийти на
рівень розвитку передових країн світу. Головним інстру-
ментом досягнення цієї мети має стати модернізація в усіх
сферах суспільного життя, а умовою успіху — об’єднання
реформаторських зусиль громадянського суспільства,
влади та бізнесу.
Найважливішим кроком у політико-адміністративній
сфері повинна стати адміністративна реформа. Вона не
полягає в перейменуванні міністерств і жонглюванні сфе-
рами відповідальності — це профанація адміністративної
реформи. Адміністративна реформа включає декілька
складових. По-перше, це оптимізація структури та
функцій органів державного управління. Вона повинна
здійснюватися під лозунгом трьох «де-»: дебюрократиза-
ція (спрощення процедур), децентралізація (передача
повноважень вниз) і дерегуляція (відмова держави від
надмірних регуляторних функцій). По-друге, це модерн-
ізація інституту державної служби. Необхідне чітке роз-
межування державного апарату та політичних посад. При
цьому надто важливо не допустити, щоб посади держав-
ної служби ставали предметом політичного торгу. По-
третє, це забезпечення громадського контролю над функ-
ціонуванням сфери державного управління. Поки що
можливості громадянського суспільства впливати на
рішення уряду обмежені. Вони існують переважно завдя-
ки вільній пресі, однак за перегляд неправомірного або
помилкового рішення громадським організаціям дово-
диться просто-таки битися. І все одно часто всі їхні зу-
силля так ні до чого і не приводять. Механізми та поря-
док громадського моніторингу та контролю повинні бути
забезпечені на законодавчому рівні, а дотримання їх по-
винно бути безумовним.
Стратегія «Україна-2015» ставить суспільний розвиток
на чільне місце, на відміну від багатьох програмних доку-
ментів уряду та політичних партій, де соціально-гуманітар-
на сфера звичайно представляється як другорядна, опосе-
редкована. Головним стратегічним чинником у цій сфері
повинна стати суспільна налаштованість на зміни. Саме
загальна стратегія розвитку, яка підтримується переважною
більшістю громадян, повинна стати головним стрижнем
об’єднання українського суспільства, забезпечивши перехід
до парадигми громадянина — повноправного учасника
прийняття ключових для держави ухвал.
Першорядним завданням у цій галузі повинна стати
трансформація системи соціальної допомоги та соціальних
стимулів. Оскільки ключовим чинником конкуренто-
спроможності в сучасному світі є людський капітал, вкрай
важливо забезпечити конкурентоспроможність ринку праці.
Відповідність системи освіти потребам економіки залишає
бажати кращого. При цьому з багатьох спеціальностей відчу-
вається гострий кадровий дефіцит. Ситуація дійшла до того,
що деякі великі підприємства створюють власні навчальні
заклади заради забезпечення себе більш чи менш профпри-
датними кадрами. Україні вкрай необхідно забезпечити:
а) інтеграцію бізнесу, науки та освіти в єдину систему; б) по-
ширення практики безперервної освіти.
Окрема й дуже важлива тема — необхідність інтег-
рації українського суспільства. Пропонувалися та пропо-
нуються й різні підходи до вирішення цієї проблеми. Уза-
гальнено їх можна розподілити на чотири напрями. Пер-
ший — політика українізації, тобто інтеграція суспільства
на основі формування української мовної, культурної,
історичної ідентичності. Друге — розробка об’єднува-
льний національної ідеї, яка б мала властивості певного
«філософського каменя», спроможного створити диво мо-
ментальної інтеграції суспільства. Третє — стратегія
співіснування україномовних і російськомовних регіонів
(регіональних еліт) у рівнобіжному режимі, рушійною та
цементуючою силою якої виступала зацікавлена в збере-
женні статус-кво бюрократія. Нарешті, об’єднання
українського суспільства навколо яскравої харизматичної
фігури загальнонаціонального лідера, яка досить утопіч-
на внаслідок політичних смаків, що сильно відрізняють-
ся в тих чи інших сегментах суспільства.
Концепція, запропонована фондом «Ефективне уп-
равління» чітко й виразно пропонує певний комплекс
реформ у трьох напрямах: забезпечення базових елементів
ринкової економіки; створення режиму найбільшого
сприяння для розвитку бізнесу; розвиток окремих галу-
зей, структурно важливих для економіки. На думку роз-
робників Концепція спрямована саме на економічне зро-
стання, підвищення добробуту всього населення й забез-
печення достатньої кількості ресурсів для розв’язання
соціальних проблем. На їх думку, «роль держави має по-
лягати, по-перше, у тому, щоб створити умови для
збільшення «загального пирога» української економіки,
а по-друге, в тому, щоб забезпечити ефективний соціаль-
ний захист і розвиток населення, перерозподіляючи цей
пиріг». А далі - абсолютно чесна заява розробників: «Ця
Концепція пропонує програму для розв’язання лише
першої частини цього завдання — збільшення «пирога».
І все, крапка, як каже Віктор Андрійович. Таким чином,
якщо оцінювати концепцію тільки з погляду збільшення
пирога, вона може й є бездоганною. Але щоб пиріг діли-
ти, треба, як мінімум, його мати. А що робити з грома-
дянами, поки бізнес пектиме пиріг?
Цікава також ідеологія структури урядової програ-
ми й розстановка в ній основних акцентів, що цілком
відповідає філософії «прориву». Акценти зосереджені на
розвитку людського капіталу і національної культури,
інтелекту нації, зміцненні громадянського суспільства,
інститутів демократії, самоврядування (регіонів) і кон-
курентоспроможної економіки. У структурі програмно-
го документа Кабміну можна умовно виокремити чоти-
ри блоки стратегічних векторів, на яких мають бути зо-
середжені законодавчі й адміністративні зусилля, а та-
кож інвестиції:
1. Людський капітал — система освіти, наука, інно-
вації, національна культура, охорона здоров’я, фізкуль-
тура та спорт, здорова екологія, соціальний захист, ре-
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2008/№2 187
форма ЖКГ. Усі перелічені сфери — це сфери надання
та споживання публічних послуг, які завжди фінансува-
лися за залишковим принципом. Хоча саме тут відбу-
вається відтворення й розвиток основного виробничого
активу країни — людського капіталу. Саме ці сфери ста-
ли нині пріоритетами політики в країнах, які хочуть
будувати економіку знань.
2. Реформа влади та її ключових інститутів — побу-
дова більш ефективної політичної системи, реформа
державних адміністративних інститутів, справедливе
судочинство, боротьба з корупцією. Основний висновок
практично всіх міжнародних досліджень щодо України
полягає в тому, що головним гальмом підвищення кон-
курентоспроможності нашої економіки є суперечлива
політична система, неефективність інститутів, непослі-
довність і непередбачуваність дій урядів, слабкість як у
виконанні ними регуляторно-фіскальних (тут надто за-
регульовано, корумповано й тяжко) та антимонополь-
них функцій (тут, навпаки, порожньо), так і в наданні
тих же публічних послуг. Цей комплекс питань надзви-
чайно складний і суперечливий.
3. Підвищення конкурентоспроможності національ-
ної економіки. Тут закладено ідеологію активної макро-
економічної стабілізації (висока інфляція — це фіскаль-
ний перерозподільник національного багатства не тільки
всередині країни, а й між країнами), підвищення ефек-
тивності бюджетної політики (в аспекті публічних послуг
і середньострокового бюджетного планування). А та-
кож — податкова й регуляторна реформи, розвиток фон-
дового ринку, стимулювання інновацій, підтримка екс-
порту, ефективна політика конкуренції, розвиток малого
бізнесу й конкурентоспроможності регіонів.
4. Енергетична безпека, енергоефективність і роз-
виток інфраструктури — комплекс заходів від реформу-
вання системи поставок, їх диверсифікації до модерні-
зації вугільної галузі, електро - й атомної енергетики, а
головне — довгоочікуваний перехід країни від управлін-
ня пропозицією до управління попитом на енергоносії.
Водночас в цій програмі можна знайти і досить
спірні й неоднозначні моменти. Так, Програма декла-
рує підтримку промисловості, зокрема легкої, машино-
будування, АПК, малого й середнього бізнесу. В той же
час, державний бюджет (другий розділ) передбачає три-
разове підвищення розміру орендної плати на землю
одночасно зі збільшенням грошової оцінки землі.
Тільки для десяти провідних машинобудівних
підприємств Дніпропетровська така «стимулювальна»
норма обернулася зростанням річної орендної плати за
землю вп’ятеро-вшестеро, зниженням рентабельності
виробництва — у 2,5 разу.
Ще один задекларований пріоритет програми —
малий і середній бізнес. На нещодавньому черговому
форумі «Бізнес і влада — партнери» у любові до нього
водночас зізнавалися і президент, і прем’єр і спікер. А
бюджетом на фінансування Національної програми
сприяння розвиткові малого підприємництва відпуще-
но аж… 2 млн. грн., а на часткове погашення відсотко-
вих ставок за кредитами — 32 млн. грн. Крім того, стат-
тя 76 Закону про бюджет містить норму, що дозволяє
місцевим органам влади в односторонньому порядку
розривати договори оренди з бізнесом незалежно від
термінів дії та розмірів інвестицій в орендовані об’єкти.
Ще один приклад. Із-під дії Закону «Про основні
положення державного контролю в сфері господарської
діяльності», який тільки наприкінці грудня 2007 року на-
брав чинності і ще не встиг вгамувати завзяття контро-
люючих структур, уже вивели органи податкової адмі-
ністрації. Як відомо, серед несприятливих чинників ве-
дення бізнесу експерти серед перших називають саме
податкові перевірки. Тільки 2007 року, за даними Україн-
ського союзу промисловців і підприємців, контролери
перевірили 90 % усіх суб’єктів господарської діяльності,
50 % із цих перевірок припало на органи податкової.
На здешевлення кредитів для сфери енергозбере-
ження в держбюджеті передбачено аж… 13 млн. грн., що
не може задовольнити потреби навіть частково.
Нині ціни на енергоносії в Україні наближаються до
світових, а енергоємність економіки вдвічі-втричі вища,
ніж у наших сусідів. Потрібні рішучі дії з залучення інве-
стицій в енергозбережувальні технології, підвищення до-
ступності кредитних ресурсів, створення податкових і
кредитних преференцій для виробників, які ці технології
впроваджують. До речі, з базових галузей нині найкраща
ситуація щодо енергоємності — у гірничо-металургійно-
му комплексі. Водночас у житлово-комунальному комп-
лексі, хімічній галузі, в якій газ — не стільки паливо,
скільки сировина, ситуація дуже складна.
Завдання полягає й у тому, щоб спільними зусил-
лями підготувати економіку та населення до завтрашніх
випробувань, а це, на жаль, закономірний результат
зростання цін на нафту і газ. Перед країною і нами стоїть
завдання знизити споживання газу з нинішніх 70 млрд.
кубометрів на рік до 40–50 млрд., спрямувати ресурси
на видобуток газу на Причорноморському й Азовсько-
му шельфах, збільшити видобуток енергетичного вугіл-
ля, запасів якого Україні вистачить на 400 років, розви-
вати можливості атомної, гідроенергетики, біо- та інших
альтернативних видів палива.
Негайної модернізації потребує вітчизняна газотран-
спортна система, через яку здійснюється транзит газу в
Європу і від якої напряму залежить енергетична безпека
наших західних сусідів. Саме неувага до реального стану
ГТС призводить до того, що наші партнери з успіхом
будують альтернативні газопроводи в обхід країни.
Також проблемне питання — Держпрограма розвит-
ку Збройних сил до 2011 року недоодержала за останні
два роки 4,5 млрд. грн. У бюджеті не передбачене поси-
лення оборонної потужності країни, достатнє фінансуван-
ня програми розвитку спецтехніки та озброєння тощо.
Ці нестиковки в двох доленосних документах —
Програмі Уряду та Державному бюджеті, за якими краї-
на живе і збирається жити в 2008–2009 роках і далі,
свідчать, що узгодженої економічної політики немає, як
немає й стратегії розвитку економіки в середньо- та дов-
гостроковій перспективі.
Ні для кого не секрет, що, попри достатньо високі
темпи зростання останніми роками, в Україні вже до-
волі довго жевріє системна криза пострадянського олі-
гархічного капіталізму, побудованого на ресурсно-екс-
портній конкурентоспроможності й безпрецедентній
енергомарнотратності, яка виявляється в посиленні соці-
альної диференціації населення, бідності, браку систем-
них структурних реформ, слабкості політичних і ринко-
вих інститутів, тотальній корупції, низькій інновацій-
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ188
ності економіки й бізнесу, нівелюванні культурних
цінностей.
Пропонований в нашій монографії підхід — це
своєрідна відповідь на цей виклик, своєрідний новий
курс, який має змінити антисоціальне обличчя українсь-
кого капіталізму тому що він базується на згаданих руз-
вельтівських стовпах плюс посиленні координувальної
ролі держави в стимулюванні інновацій і інвестицій у
розвиток науки, освіти, охорони здоров’я, в навколишнє
середовище, тобто у фундаментальні чинники розвитку
людського й інтелектуального капіталу нації.
Наша здатність оперативно реагувати на виклики часу
також зайвий раз свідчить про правильність прийнятого
15 років тому рішення про створення нашої академії як
об’єнавчої ланки представників фундаментальної науки з
вищою школою та економічною практикою, та зафік-
сованих у Статуті провідних принципів її існування.
Так, згідно статуту, одним із найважливіших завдань
роботи АЕНУ є своєчасне інформування органів держав-
ного управління про економічну ситуацію, що складаєть-
ся в державі і підготовка рекомендацій щодо її поліпшен-
ня. Це завдання, передусім, учених, для яких наукова
діяльність є головною. У той же час до складу академії
входить чимала кількість державних діячів, відомих
підприємців та промисловців, які займаються виробничою
та науково-освітянською діяльністю і мають можливість
впроваджувати в життя найбільш ефективні наукові роз-
робки та пропозиції. Значна частина цього доробку знахо-
дить своє відображення на шпальтах нашого наукового
журналу «Вісник економічної науки України», який почав
виходити у 2003 році і цього року також святкує свій пер-
ший маленький ювілей.
Глибоко переконаний у тому, що органічне поєднання
цілей політичної реформи та інноваційної перебудови еко-
номіки із завданнями європейської інтеграції — це основа
не лише нової стратегії держави, а й найважливішого для
нас — більш глибокої консолідації нації та суспільства. Це
прямо стосується кожного з членів і нашої академії. Нам,
як і іншим громадянам дедалі більше потрібні не тільки й
не стільки обіцянки конкретних благ (подачок) або «добро-
буту вже сьогодні», скільки чітке розуміння, куди в довго-
строковій перспективі рухається країна та яке місце в гло-
бальному світі вона може посісти. Це особливо важливо для
нашої молоді, яка робитиме майбутню історію в цій країні.
Для широкого кола науковців і експертів уже сьо-
годні очевидно, що при збереженні існуючої ресурсно-
витратної моделі розвитку, при домінуючих економічних,
демографічних й екологічних тенденціях — «органічний»
розвиток, навіть темпи зростання у 5–6 % на рік, не доз-
волять Україні наздогнати за показниками конкуренто-
спроможності не тільки розвинені країни Європи, а й
Казахстан із Росією. Отже, якщо нічого істотно не
зміниться, житимемо ми все ж таки краще порівняно з
нинішнім днем, але значно бідніше й набагато сіріше
порівняно з рештою Європи й Азією, що розвивається.
Виходячи з вищевикладеного перш за все я хочу
виділити у ролі провідних цілей нашої цьогорічної дис-
кусії не тільки визначення головного доробку нашої
академії за 15 років її існування, яке ми будемо сьогодні
святкувати, але й який свій доробок ми можемо запро-
понувати народу, країні та владі у найближчій та більш
віддаленій перспективі.
Як свідчить ознайомлення з матеріалами нашої мо-
нографії, оцінка показників економічного зростання є
далеко неоднозначною. Зростання виробництва відбу-
вається завдяки використанню переважно старих потуж-
ностей. Міцного підґрунтя для інноваційного розвитку
поки що не створено. Це підтверджує динаміка торішньо-
го економічного розвитку, яка висвітлює зниження темпів
інноваційних вкладень навіть на тлі двозначної інфляції.
Зростання економіки підтримується переважно за рахунок
екстенсивних механізмів, які практично вичерпано.
Останні Уряди України, як Віктора Федоровича
Януковича так і Юлії Володимирівни Тимошенко декла-
рують амбіційну мету: протягом найближчих років пере-
творити Україну в «східноєвропейського тигра», здатно-
го претендувати на роль нового регіонального лідера. І
ціль ця може бути досягнута лише за умови, якщо будуть
створені всі науково обгрунтовані організаційні, еко-
номічні та матеріальні підстави для її реалізації. Тобто нам
необхідно домогтися нової якості розвитку.
Основними стратегічними орієнтирами економіч-
ної політики чинний Уряд вважає:
економічне стимулювання створення конкуренто-
спроможних виробництв у промисловості України,
трансферу технологій та інноваційної діяльності;
забезпечення зростання доходів та збільшення ча-
стки оплати праці у структурі собівартості на основі
зростання продуктивності праці;
забезпечення створення умов для реалізації людсь-
кого потенціалу нації відповідно до європейських стан-
дартів;
орієнтацію соціальної стратегії на примноження
людського капіталу шляхом розвитку науки та освіти,
культури, охорони здоров’я;
зміцнення інституту власності як основи ринкової
системи господарства;
всебічну підтримку підприємництва як основної
рушійної сили соціально-економічного розвитку;
розвиток конкуренції як основного чинника підви-
щення ефективності економіки;
побудову сучасної конкурентоспроможної еконо-
міки на основі інноваційної та інвестиційної діяльності,
заохочення спрямування фінансових, технологічних та
організаційних ресурсів на інноваційні цілі;
прийняття програми пріоритетних напрямів інно-
ваційної політики держави строком на 10–15 років;
сприяння розвитку науки та впровадження інно-
вацій як основного елемента структурних перетворень і
забезпечення конкурентоспроможності економіки на
світовому ринку;
удосконалення нормативно-правової бази щодо
державного сприяння захисту прав інтелектуальної влас-
ності суб’єктів господарювання України за кордоном;
застосування сучасних підходів до бюджетного пла-
нування та виконання бюджетів, використання стиму-
люючої ролі бюджетної і податкової політики;
забезпечення цінової стабільності та подальшої
розбудови фінансового сектору економіки;
підвищення ефективності управління корпоратив-
ними правами держави та державними підприємствами;
встановлення оптимального співвідношення форм
власності та організаційних моделей господарювання;
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2008/№2 189
детінізацію економіки та легалізацію капіталів не-
кримінального походження;
проведення на замовлення Кабінету Міністрів Ук-
раїни фінансового аудиту за міжнародними стандарта-
ми всіх національних акціонерних компаній, державних
підприємств та підприємств з контрольною часткою
акцій держави;
впровадження визнаних у світі принципів розкрит-
тя інформації підприємствами і фінансовими установа-
ми щодо їх діяльності, зокрема з метою відстеження
перехресних прав власності та інших зв’язків між ними;
залучення ресурсного потенціалу регіонів, забезпе-
чення розвитку їх науково-технічного та інноваційного
потенціалу, подолання депресивності територій, ство-
рення умов для формування в кожному регіоні високо-
технологічного господарського комплексу, в тому числі
на кластерній основі.
Зробити «український прорив», забезпечити міжна-
родну конкурентноздатність української економіки, до-
сягти європейських стандартів добробуту й вийти на
позиції регіонального лідерства Україна зможе тільки за
умови науково обґрунтованої довготермінової стратегії
системних економічних реформ. По суті мова йде про
необхідність запуску «другої, а потім і третьої, хвилі»
економічних реформ.
Втім, перш ніж вести мову про стратегію економіч-
них реформ, необхідно завершити роботу з усунення
«хвостів минулого». Хоча в Україні в цілому й сформова-
на критична маса ринкових перетворень, економісти вже
кілька років підряд піднімають питання про корекцію
чинної економічної моделі й розвитку ринкових інсти-
тутів. Українській економіці дійсно потрібні продумані
структурні й інституціональні зміни, які дозволили б
позбутися від комплексів «периферійного капіталізму».
Ключовою вадою чинної економічної моделі є не-
доформованість відносин власності. По суті нам все ще
конче потрібно сформувати ефективну, прозору й на-
дійно захищену систему власності. Інакше ми будемо по-
стійно зіштовхуватися з такими явищами, як рейдерство
й економічний переділ власності.
По-друге, в Україні усе ще не завершився процес
формування каркасу національної економіки. Провідним
національним корпораціям потрібно ще кілька років для
того, щоб капіталізувати бізнес і вистояти в конкурентній
боротьбі з міжнародними транснаціональними корпора-
ціями. Забезпечення економічного суверенітету припускає,
що в Україні буде сформована солідарна модель відносин
між державою й великим національним капітаном.
У чинній моделі немає адекватних стимулів для роз-
витку постіндустріального укладу в структурі економі-
ки. Внаслідок цього економічне зростання не супрово-
джується скороченням інфраструктурного й технологіч-
ного розриву, що зберігається між Україною й еконо-
мічно розвиненими країнами світу.
До вад сучасного українського капіталізму можна
віднести й проблему соціального розшарування. Еконо-
мічне зростання не супроводжується адекватним ростом
середнього класу й вбудовуванням основної маси еконо-
мічно активного населення в систему ринкових інститутів
і цінностей. Формальне впровадження інститутів політич-
ної демократії без формування адекватної соціальної бази
означає, що для нашої країни зберігається загроза повер-
нення до політики державного патерналізму й до пошу-
ку «сильної руки», здатної відновити соціальну справед-
ливість, чим зараз і користуються популісти.
Нарешті, чинна в Україні економічна модель не
забезпечує рівномірної й збалансованої соціально-еко-
номічної віддачі. Економічне зростання та підвищення
добробуту громадян має гостро виражену регіональну й
галузеву локалізацію.
Перераховані вади економічної моделі істотні та
стали об’єктивною платою за непослідовність і несис-
темність економічних перетворень за весь попередній
період пострадянської трансформації, які відбувалися в
Україні. Але відповідальна влада не може й не повинна
закривати очі на проблеми, з якими зіштовхується бізнес
і міжнародні інвестори, що працюють в Україні.
Однак сучасне загострення політичної конкуренції при
трансформації владної моделі призвело до того, що в ук-
раїнській політиці перемагає логіка «відкладених реформ».
Якщо криза влади в Україні буде за короткий час подолана,
інерція економічного зростання дасть певний запас міцності
для проведення подальших економічних реформ.
Очевидно, українські політики повинні усвідомити,
що прийшов час перевести маятник трансформацій зі
сфери політики в сферу економіки. Добре продумані,
послідовні й соціально відповідальні економічні рефор-
ми дозволять Україні уникнути «капіталістичного за-
стою», розширити соціальну базу політики модернізації,
створити економічні передумови для вдосконалювання
системи політичної демократії. В цьому контексті я маю
на увазі стратегію не лише як обов’язок влади думати про
майбутнє не тільки в контексті виборів, а й як про реаль-
не життя і добробут наших дітей, про час перетворення
країни з проблемної в самодостатню і високорозвинену.
Тому є всі підстави для того, щоб наше бачення та
концептуальні пропозиції щодо поступу України до
майбутнього були прийняті та враховані.
Подальший, інтенсивний економічний розвиток
уже не може продовжуватися на існуючій виробничій
базі. За висновками експертів, через недовикористання
сучасних досягнень науки і техніки Україна втрачає
мільярди доларів США.
Особливу увагу слід приділити розвитку інфраструк-
тури інноваційної діяльності, удосконаленню механізмів
діяльності технологічних парків, зокрема, шляхом підви-
щення вимог до відбору інноваційних проектів та більш
жорсткого контролю за діяльністю технопарків. На базі
технологічних парків необхідно відпрацювати модель
прискореного функціонування в інноваційному циклі
«наука - технологія - виробництво - сфера споживання».
Відповідно до світового досвіду вкрай необхідно запо-
чаткувати створення мережі нових інноваційних структур:
венчурних фондів, технологічних бізнес-інкубаторів, інжи-
нірингових центрів; сприяти створенню інформаційних баз
даних для забезпечення повною науково-технічною інфор-
мацією інвесторів, підприємств та органів влади.
Потрібне подальше розширення міжнародного
співробітництва в інноваційній та науково-технічній
сфері. Важливим напрямом тут є використання можли-
востей Угоди про науково-технічну співпрацю між Ук-
раїною та ЄС щодо розвитку співробітництва між украї-
нськими та європейськими вченими. Необхідно актив-
ізувати реальну участь України в європейських програ-
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ190
мах та конкурсах європейських фондів, які дозволяють
проводити дослідження за базовими науковими напря-
мами з більш ніж 40 державами.
За останні десятиліття на міжнародній економічній
арені відбулася переоцінка економічних цінностей та сил.
Успішні країни активно будують економіку знань, пере-
ходять до більш високотехнологічних (інноваційних) ус-
троїв. Суть цих перетворень — у підвищенні продуктив-
ності праці та створенні на цій основі вищої доданої вар-
тості. Інтелект, знання й інформація мають більшу
вартість, ніж ресурси і навіть земля. Приклади такої ка-
піталізації компаній знає в Україні навіть школяр.
Щоб бути гідним конкурентом у такому глобальному
середовищі, Україні треба вийти на траєкторію випереджу-
вального розвитку, мобілізувати й капіталізувати головний
ресурс, який у неї поки ще є, — людський. Проте країна не
може приступити до реалізації цього завдання прямо зараз,
оскільки має стартові позиції, які катастрофічно відрізня-
ються в гірший бік від позицій розвинених країн.
Підвищення конкурентоспроможності — це пере-
дусім тривалий вклад значних інвестицій у чинники, які
її формують. Попри те, що основним двигуном конку-
рентоспроможності країни є бізнес, держава тут — клю-
човий гравець, оскільки створює умови, які або поси-
люють конкурентні переваги підприємств і стимулюють
їх до інновацій (як технологічних, так і управлінських),
або — навпаки. Першим кроком в наших умовах має
стати створення конче потрібних умов для підвищення
конкурентоспроможності, яке залежить від держави.
Виражається воно в ліквідації критичного відставання
України від розвинених країн. Відставання це давно відо-
ме, більш того, про нього постійно сигналізує нам світо-
ве експертне співтовариство, публікуючи різноманітні
рейтинги. Наведу всього лише кілька прикладів.
У рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього еко-
номічного форуму Україна посіла 73-тє місце серед 131
країни; у рейтингу конкурентоспроможності Інституту роз-
витку менеджменту в Лозанні (IMD Lausanne) — 46-те з 55,
у рейтингу за індексом сприйняття корупції Transparency
International — 118-те з 180, у рейтингу простоти ведення біз-
несу Світового банку — 139-те з 178, за простотою сплати
податків (Світовий банк і PriceWaterhouse Coopers) — 177-
ме з 178, у рейтингу за купівельною спроможністю в Європі
(за версією компанії Gfk) — 39-те місце з 40 (1487 євро на
людину при 18–27 тис. євро на людину в першій десятці),
у рейтингу із збільшенням зарплати в Європі (за версією
консалтингової компанії Mercer) — 59-те місце з 60 (цілком
достатнє зростання зарплати в 10 % повністю з’їла 15-відсот-
кова інфляція). У рейтингу IMD Lausanne за рівнем інфляції
Україна посіла 50-те місце з 55 країн, за припливом прямих
іноземних інвестицій — 52-ге, ефективністю владних інсти-
тутів — 53-тє, ефективністю бізнес-законодавства — 53-те.
Такі ж оцінки дає й Всесвітній економічний форум, особ-
ливо щодо інституціональної ефективності: 115-те місце з
131 за якістю інститутів влади. Причому рік у рік показни-
ки погіршуються.
Звичайно, ліквідація критичного відставання охоплює
набагато більше чинників, ніж перелічено вище. Тут і
макропоказники, й розвиток базової інфраструктури, і
ефективність корпоративного управління, й розвиток рин-
ку капіталів і банківського сектора, і монетарно-курсова
політика, й управління держфінансами, й конкуренція…
Проте все це фактично зводиться до забезпечення якісної
роботи всіх гілок влади, ефективного законодавства, зок-
рема податкового, сприятливої для бізнесу (двигуна кон-
курентоспроможності) регуляторного середовища.
Отже, для ліквідації критичного відставання потрібні
навіть не так гроші, як політична воля, яка дасть змогу
переконливо й ефективно здійснити непопулярні реформи,
подолати корупцію й недобросовісну конкуренцію, зупини-
ти проїдання зменшуваних ресурсів, й обкрадання суспіль-
ства. Створити в Україні новий тип економіки непросто, але
все ще можливо. Ми поки що зберегли залишки потенціалу
старої сильної системи освіти. За версією ВЕФ, Україна
посідає 53-тє місце з 131 за рівнем вищої освіти та 65-те
місце — за ефективністю ринку праці. Такі оцінки дає й IMD
Lausanne: 27-ме місце з 55 країн — за науковою інфраструк-
турою 39-те — за рівнем освіти. Однак при цьому не слід
забувати про загрозливі темпи «втечі мізків», невідповідність
системи освіти запитам ринку праці, дедалі швидшу руйна-
цію наукової сфери, низьку інноваційну активність бізнесу,
комп’ютерну неграмотність і неохоплення населення висо-
кими технологіями.
На мою думку, друком сьогодняшньої монографії свій
внесок в роботу з визначення стратегічного вектору роз-
витку країни почали здійснювати і члени нашої академії.
Ці напрямки ми не можемо не враховувати при плануванні
діяльності регіональних центрів нашої академії, а також
при розробці індивідуальних планів роботи наших дійсних
членів. В світі цих визначених завдань нам сьогодні також
треба підбити певні підсумки, зробити висновки та визна-
чатися з пріоритетами своєї діяльності. З цією метою пре-
зидією й було запропоновано виступити в обговоренні
керівникам регіональних центрів та відділень.
Тому наприкінці доповіді дозвольте зупинитися
більш детально на організаційних питаннях нашої ро-
боти, оскільки на минулих загальних зборах ми вже
підіймали це питання, але останні події та час змушу-
ють до більш активного підходу в цьому напрямку.
Протягом звітного періоду президією було організо-
вано та проведено 5 засідань, на яких обговорювалися по-
точні питання організаційного, фінансового та інформа-
ційного характеру. Узагальнення трирічного досвіду функ-
ционування місцевих відділень нашої академії у містах За-
поріжжі, Кіровограді, Луганську, Херсоні, Чернігові дозво-
лило зробити висновок, що така форма певним чином ак-
тивізувала роботу в цих містах. Зараз Президія розглядає
можливість створення подібного відділення у м. Крама-
торськ, де на Новокраматорському машинобудівному заводі
працювали і працюють вже 5 членів нашої академії.
Нинішня річниця нашої академії дає підставу і для
наступної пропозиції. Більшість керівників регіональних
центрів та місцевих відділень вже мать понад 70 років, а деякі
й за 80. Безумовно, в нашій економічній науці це можна
вважати лише початком зрілий вік. Але з урахуванням по-
дальшого розширення наших лав не завжди можливо
плідно займатися організаційної роботою. Можливо слід,
беручі до уваги досвід Національної академії, розглянути на
цих зборах введення посади Почесного керівника регіональ-
ного центру (місцевого відділення), а на розгляд Президії
запропонувати кандидатуру більш молоду за віком та енер-
гійну щодо залучення коштів на функціонування академії.
На жаль робоча група на чолі з шановним Володи-
миром Андрійовичем Ткаченком не підготувала до зборів
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
2008/№2 191
проект Положення про регіональні центри та місцеві
відділення. Зараз ми маємо пропозиції з Чернігова та
Києва. Тому нам треба визначитись з загальними прин-
ципами цього процесу. Сподіваюсь, що на цих зборах
ми зможемо їх обговорити.
Президія почала роботу з перереєстрації наших
членів, оскільки частина з них втратила реальні зв’язки
з нею, інша мабуть жодного разу не прочитала її Стату-
ту щодо виконання своїх обов’язків. Але не всі керівни-
ки подали відповідні кандидатури. Наприклад, вже про-
тягом кількох років проблемними у нас залишаються
осередки в Одесі та Львові. Тому ще раз хочу звернутися
до керівників регіональних центрів та відділень -
уточніть особовий склад Ваших осередків у науково-
організаційному відділі президії та подайте остаточні
списки Ваших реальних «багнетів», які сумлінно вико-
нують статутні вимоги нашої організації.
Телефони Президії всім відомі, вони є на бланках
листів та на обкладинці «Вісника економічної науки Ук-
раїни». Якщо довго не отримуєте від Президії листів та
інформації телефонуйте, цікавтеся! Відмови не буде
нікому. Тому ще раз звертаюся особливо до керівників
регіональних відділень і наших чисельних осередків: «Не
треба чекати зайвих нагадувань — надання змістовних
звітів та своєчасна сплата членських внесків — статут-
ний обов’язок, який повинні виконувати всі!»
Ще одним питанням, яке має загальноакадемічне
значення є передплата на її друкований орган — журнал
«Вісник економічної науки України». Як показує майже
п’ятирічний досвід його виходу, найбільш оптимальним
накладом є 300–350 примірників. Цього ми і намагає-
мося дотримуватися останніми роками. Але попри всі
наші звернення, впродовж двох останніх років не вдаєть-
ся збільшити кількість передплати через систему «Укр-
пошти» більш як 80–90 примірників, що не складає і 30
відсотків тиражу. Тому Президія вирішила поставити за
мету у найближчі 1–2 роки довести рівень розповсю-
дження «Вісника» через передплату до 50 % (тобто
близько 150 примірників). Якщо на це буде Ваша згода
ми внесемо відповідний пункт до резолюції наших зборів
та доручимо Президії провести відповідну роботу з ке-
рівниками регіональних центрів та місцевих відділень.
Тобто, визначити кількість навчальних та наукових зак-
ладів, економічних кафедр у цих закладах, місцевих
бібліотек, бібліотек великих підприємств на відповідній
території, та провести з ними відповідну агітаційну ро-
боту. Можливо до цієї роботи буде потрібно залучити у
ролі спонсорської допомоги кошти промисловців і
підприємців, яким ми, на мою думку, дуже щедро роз-
даємо дипломи та медалі, але потім вони дуже часто зни-
кають з нашого обрію. Сприяння передплаті кількох
примірників нашого журналу, вартістю менше 100 гри-
вень на рік, я вважаю, їх не дуже обтяжить.
Наприкінці доповіді хочу звернути увагу на думку
академіка Богдана Миколайовича Андрушківа, який, як на
мене, слушно вважає, що з перебудовчого періоду та в умо-
вах переходу до ринкових відносин в силу відомих причин
і обставин при оцінці економічних здобутків державою
зневільовується роль в цих процесах вітчизняних вчених-
економістів. В навчальних процесах у вузах та середніх
спеціальних закладах України, професорсько-викладаць-
кий склад популяризуючи ті чи інші досягнення у еко-
номіці, впровадження передового досвіду посилаються
більшою мірою на прізвища зарубіжних вчених, тоді як в
Національній академії наук, Академії економічних наук
України, науково-дослідних закладах та вузах України є
достатньо вчених в галузі економіки та позитивних при-
кладів за якими стоять прізвища вітчизняних вчених -
економістів гідних популяризації і поваги.
Виходячи з цього він вносить пропозицію про ство-
рення робочої комісії АЕНУ з підготовки книги: «Виз-
начні економісти України» або «Сто визначних поста-
тей в економічній науці». З метою організації підготов-
чої роботи щодо впровадження цього заходу в життя, на
його думку, доцільно було б Президією АЕНУ визначи-
ти перелік прізвищ вчених, економістів в яких є достат-
ньо заслуг та які гідні такого вияву поваги і до зборів
підготувати відповіді на перелік запитань серед яких
доцільно було б відобразити: короткі автобіографічні
відомості з визначенням наукових звань і ступенів, служ-
бового наукового і кар’єрного росту; перелік найважли-
віших наукових та навчально-методичних праць; перелік
творчих ініціатив, проектів, раціональних пропозицій,
перелік державних, відомчих нагород і відзнак інше. На
мою думку, ця пропозиція заслуговує на увагу та обго-
ворення на цих зборах.
Дякую за увагу! Запрошую до дискусії!
ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8276 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:24:52Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2010-05-20T10:20:22Z 2010-05-20T10:20:22Z 2008 Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року // Вісник економічної науки України — 2008. — № 2(14). — С. 185-191. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8276 uk Інститут економіки промисловості НАН України Офіційний відділ Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року Article published earlier |
| spellingShingle | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року Офіційний відділ |
| title | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| title_full | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| title_fullStr | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| title_full_unstemmed | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| title_short | Звіт Президії АЕНУ на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| title_sort | звіт президії аену на щорічних зборах 3–4 травня 2008 року |
| topic | Офіційний відділ |
| topic_facet | Офіційний відділ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8276 |