Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків
Ця стаття розглядає кредитний ризик як об’єкт управління з боку Центрального банку та комерційних банків. Проведено аналіз нормативних документів, які торкаються такої важливої технології управління кредитним ризиком, як формування резерву на покриття можливих збитків. Систематизовані обов’язкові ви...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8316 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Войт // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 89-97. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859745695667322880 |
|---|---|
| author | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Войт, С.М. |
| author_facet | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Войт, С.М. |
| citation_txt | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Войт // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 89-97. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Ця стаття розглядає кредитний ризик як об’єкт управління з боку Центрального банку та комерційних банків. Проведено аналіз нормативних документів, які торкаються такої важливої технології управління кредитним ризиком, як формування резерву на покриття можливих збитків. Систематизовані обов’язкові вимоги Національного банку, які стосуються формування резерву та оцінки фінансового стану позичальника, що мають допомогти комерційним банкам у створенні власних кредитних процедур та технологій управління кредитним ризиком.
Эта статья рассматривает кредитный риск как объект управления со стороны Центрального банка и коммерческих банков. Проведен анализ нормативных документов, которые касаются такой важной технологии управления кредитным риском, как формирование резерва на покрытие возможных убытков. Систематизированы обязательные требования Национального банка, которые касаются формирования резерва и оценки финансового состояния заемщика, чтобы должны помочь коммерческим банкам в создании собственных кредитных процедур и технологий управления кредитным риском.
This article examines a credit risk as management object from the side of the Central bank and commercial banks. The analysis of normative documents which touch such important technology of management a credit risk, as forming of reserve, is conducted on coverage of possible losses. The obligatory requirements of the National bank, which touch forming of reserve and estimation of the financial state of borrower, are systematized, that must help commercial jars in creation of own credit procedures and technologies of management a credit risk.
|
| first_indexed | 2025-12-01T21:27:29Z |
| format | Article |
| fulltext |
2009/№1 89
Вступ. Мета резервування — зменшення вразливість
банківської системи від подій на ринку, викликаних зміною
якості їхніх ризикованих активів, зокрема, кредитного пор-
тфеля. В цьому зацікавлені як комерційні банки, так і орга-
ни нагляду. Формування резерву є важливою технологією
управління кредитним ризиком, яка обов’язково повинна
бути включена до кредитних процедур. Регламентацію діяль-
ності комерційних банків у сфері кредитування, зокрема
формування резерву на випадок можливих збитків від кре-
дитних операцій, здійснює Центральний банк.
У попередній статті було проаналізовано ряд доку-
ментів, на підставі яких здійснюється нормативне регу-
лювання діяльності банків у сфері кредитування, а саме:
закон України «Про банки і банківську діяльність», та такі
нормативно-правові акти Національного банку, як
Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків
в Україні» (раніш — Інструкція №10 «Про порядок регу-
лювання та аналіз діяльності комерційних банків»). До
2004 року існувало також Положення «Про кредитуван-
ня», яке було скасовано 18.02.2004 постановою Правлін-
ня Національного банку України N 54. Окрім того, ряд
документів лишився поза увагою попередньої статті: на-
приклад, при здійсненні операцій із заставою комерційні
банки керуються законом України «Про заставу», Грома-
дянським Кодексом України та іншими законодавчими
актами та нормативними документами України [1–4; 8].
Особливе практичне значення з погляду авторів має
Положення «Про порядок формування і використання
резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних
операціях комерційних банків» [5; 6] (далі — Положен-
ня), і потребує окремого розгляду як найбільш цікаве
щодо застосування при управлінні кредитним ризиком.
Постанова задачі. Мета даної статті — по-перше, це
аналіз ролі Положення в такому важливому аспекті, як уп-
равління кредитним ризиком шляхом створення резерву при
кредитуванні клієнтів — юридичних осіб, в організації нор-
мативного регулювання процесу кредитування. По-друге —
розгляд розвитку в динаміці нормативної бази банківської
системи України в області вимог щодо формування резерву.
А по-третє, систематизація обов’язкових вимог Національ-
ного банку, які мають бути враховані комерційними банками
(КБ) при створенні власних кредитних технологій, а також
пошук «слабких місць», які мають бути допрацьовані сами-
ми КБ для вдосконалення кредитних процедур.
Результати.
На думку авторів, особливої уваги серед усіх зазна-
чених документів заслуговує Положення «Про порядок
формування і використання резерву для відшкодування
можливих втрат по кредитних операціях комерційних
банків» [6, 7], оскільки воно безпосередньо присвячене
управлінню кредитним ризиком. Положення стосується
таких двох важливих способів управління ризиком, як:
— управління кредитним ризиком шляхом створен@
ня резерву (тобто внутрішнє страхування);
— управління кредитним ризиком шляхом оцінки
фінансового стану позичальника (оцінка ступеню ризику).
В управлінні кредитними ризиками чималу роль грає
класифікація кредитів, або рейтингова система, а також
формування резерву на покриття збитків від кредитів. Дане
питання в будь-якій країні знаходиться під пильною ува-
гою менеджменту банків, банківських аудиторів і органів
по нагляду. Класифікація кредитних операцій, згідно з
[7], — це оцінка рівня ризику за кожною кредитною опе-
рацією з урахуванням фінансового стану позичальника,
стану обслуговування позичальником кредитної заборго-
ваності та рівня забезпечення кредитної операції.
Система рейтингу кредиту по якості є важливим
інструментом систематичної оцінки ступеня кредитно-
го ризику. Вона не тільки широко застосовується бан-
ками для перевірки кредитів і моніторингу активів, але
також допомагає визначити доход від кредиту в зв’язку
з виникаючим при цьому ризиком.
Банки звичайно створюють свої власні системи рей-
тингу кредиту по якості. Звичайно це робиться за допомо-
гою класифікації ризиків, присвоюючи певні чи числа
букви різним категоріям ризику. Крім того, термін «кла-
сифікований» кредит часто відноситься до офіційної сис-
теми класифікації, що використовують органи нагляду.
Системи класифікації існують у будь-яких банківських
системах і часто переглядаються відповідно до вимог часу.
Альтернативним захистом від кредитних ризиків є
зовнішнє страхування. У першій половині 90-х років ко-
мерційні банки в Україні для страхування кредитних ри-
зиків нерідко удавалися до послуг вітчизняних страхо-
вих компаній. Відносини між ними закінчилися взаєм-
ним розчаруванням після численних фактів неповернен-
ня кредитів і відмовлень страховиків від виплат страхо-
вого відшкодування.
Причини цього банки пояснювали необов’язкові-
стю страхових компаній, а страховики — змовою банків
з позичальниками. Насправді існує безліч причин цього
явища: від некомпетентності і тих і інших, що прояви-
лася в невмінні вирішувати комплексні задачі, що ви-
ходять за рамки вузькопрофесійних навичок, до невре-
гульованості законодавчої бази, що регламентує взаєми-
ни між кредитором, страховиком і позичальником.
Взаємна ізольованість основних учасників кредит-
но-страхових відносин — банку і страхової компанії —
приводила до непогодженості їхніх дій і відсутності не-
обхідних заходів для захисту їхніх інтересів.
Фактично кредитор і страховик у питаннях контро-
лю позичальника багато в чому покладалися один на
одного, при цьому самостійно захищаючись від усіх, у
тому числі і від свого партнера. Страхові компанії в до-
М.В. Касьян
С.І. Чимшит
С.М. Войт
м. Дніпропетровськ
НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ В ОБЛАСТІ КРЕДИТУВАННЯ
ТА УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВУ НА
ПОКРИТТЯ МОЖЛИВИХ ЗБИТКІВ
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ90
говори страхування штучно вводили юридичні «пробіли»,
що дозволяли при необхідності піти від відповідальності.
У результаті подібної практики страхових компаній
довіра банків до них була підірвана і банківська система
була змушена самостійно подбати про створення систе-
ми захисту, альтернативному зовнішньому страхуванню,
що дискредитувало себе.
Така методика знайшла своє відображення в Положенні
«Про порядок формування і використання резерву для
відшкодування можливих втрат по кредитних операціях ко-
мерційних банків». На його підставі Національний банк
здійснює керування ризиками по операціях, зв’язаних із
кредитуванням. У Положенні ці операції розглядаються як
кредитування юридичних осіб, кредитування фізичних осіб,
кредитування банків, а також операції з векселями, зобов’я-
зання по наданих гарантіях, поручительствам і авалям.
Ця стаття ставить за мету виконати аналіз зазначе-
ного Положення в аспектах управління комерційним
банком власним кредитним портфелем при роботі з
юридичними особами і діяльності Національного банку
по управлінню ризиками, що виникають при кредиту-
ванні клієнтів-юридичних осіб, а також аналіз принци-
пово нових підходів, сформульованих у новій редакції
Положення в порівнянні з раніше діючими.
Розглянемо місце резерву для покриття збитків по
кредитних операціях у сучасній системі страхових ре-
зервів. У банківській системі України в даний момент
використовуються наступні види резервів: статутний,
обов’язковий, резерв страхування внесків фізичних осіб
і компенсацій витрат від активних операцій. Останні, у
свою чергу, поділяються на резерви під кредитні опе-
рації, під операції з цінними паперами, під дебіторську
заборгованість і резерв майбутніх витрат і платежів.
Під обов’язковими резервами розуміють кошти
комерційних банків, що зберігаються в Центральному
банку згідно нормативів, передбачених чинним законо-
давством для забезпечення деяких своїх операцій.
Дані резерви з наукового погляду можуть виступа-
ти як інструменти грошово-кредитної політики Націо-
нального банку і як інструменти підтримки ліквідності
комерційних банків.
Положення про порядок формування і використання
резерву для відшкодування можливих збитків по кредитних
операціях банків в першій редакції було затверджено поста-
новою Правління Національного Банку України від 29 ве-
ресня 1997 року №323 [6] (далі Положення № 323) [6].
Постановою правління Національного Банку Украї-
ни від 06.07.2000 р. №279 затверджується Положення про
порядок формування і використання резерву для відшко-
дування можливих збитків по кредитних операціях банків
[7] (далі Положення №279), і визнається недійсним По-
ложення №323 (зі змінами і доповненнями) [7].
Нова редакція Положення була прийнята після того,
як змінилися стандарти бухгалтерського обліку у зв’язку
з переходом на міжнародний план рахунків. У результаті
коефіцієнти, використовувані раніше комерційними бан-
ками при аналізі фінансового стану підприємства, втра-
тили актуальність. Однією з причин прийняття нового
Положення з’явилося те, що після перевірки ряду комер-
ційних банків у частині правильності формування ними
резерву по кредитних операціях і визначення ними рей-
тингу кредиту й оцінки фінансового стану позичальни-
ка, Національний банк залишився незадоволений діючи-
ми в банках методиками аналізу. У Положенні №279 з
метою уніфікації методик кредитного аналізу введені
додаткові обов’язкові критерії для розрахунків.
Нова редакція Положення значно посилила вимо-
ги до формування резерву для відшкодування можливих
збитків по кредитах комерційних банків, що призвело
до збільшення відрахувань банками в резерв.
Положення №279 включає ряд інших вимог до ре-
зервування кредитних операцій комерційними банками,
що істотно відрізняють його від раніше діючого Поло-
ження №323. Ці відзнаки будуть проаналізовані нижче.
Наведемо ключові моменти Положення, що стосуються
управління кредитними ризиками при кредитуванні
позичальника-юридичної особи.
Розглянемо основні положення методики і критерії
класифікації кредитних операцій. Відповідно до визна-
чення, що дається Положенням №279, під кредитним
ризиком розуміється ризик невиконання позичальником
зобов’язань по кредитних операціях (тобто ризик того, що
сплата позичальником відсотків і основного боргу по
кредитних операціях буде проводитися з відхиленнями від
умов кредитної угоди чи взагалі не буде проводитися).
Відповідно до Положення, комерційні банки зобо-
в’язані створювати спеціальні грошові резерви для ком-
пенсації своїх можливих втрат від неповернення основ-
ної суми кредитів. Необхідність формування такого ре-
зерву обумовлена кредитними ризиками, що притаманні
банківській діяльності.
Згідно з Положенням №279, мета формування і
використання резерву під кредитні ризики — підвищен-
ня надійності і стабільності банківської системи, захист
інтересів кредиторів і вкладників банків. Створення
резерву під кредитні ризики по суті є визнанням витрат
для відображення реального результату діяльності бан-
ку з урахуванням погіршення якості його активів чи
підвищення ризикованості кредитних операцій.
Централізована турбота держави про, здавалося б,
внутрішні проблеми банків пояснюється прагненням
держави уникнути банкрутства окремих банків, що може
вплинути на стійкість банківської системи в цілому і
призвести до пред’явлення масових претензій вклад-
ників банків до держави.
Зворотною стороною подібної турботи держави є
необхідність «заморожування» частини оборотних ре-
сурсів банків, що для них украй небажано.
Резерв КБ формується для покриття можливих збитків,
що виникають у результаті кредитної діяльності і викорис-
товується тільки на покриття безнадійної кредитної забор-
гованості. Відповідно до Положення №279, резерв викори-
стовується лише для покриття збитків від непогашеної по-
зичальниками заборгованості по кредитних операціях по
основному боргу, стягнення якого неможливо.
У банківській системі України при формуванні ре-
зерву по кредитних ризиках є чіткий поділ на резерв по
стандартній і нестандартній заборгованості по кредитних
операціях. При цьому безнадійна кредитна заборго-
ваність за рішенням Правління банку списується саме
за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.
Спочатку з метою розрахунку резерву під кредитні
ризики класифікація кредитів і оцінка кредитних ризиків
здійснювалася банками по двох наступних критеріях:
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
2009/№1 91
— Оцінка фінансового стану позичальника;
— Погашення позичальником заборгованості по
основному боргу і відсоткам. (У даний час враховується
також здатність обслуговувати борг і надалі).
У новій редакції Положення №279 введений також
третій критерій:
— Рівень забезпеченості кредитної операції.
Отже, методика, розроблена Національним банком
для визначення рейтингу кредиту, базується на відне-
сенні його до визначеної групи ризику з обліком двох
основних критеріїв: фінансового стану позичальника і
становища кредиту.
За результатами аналізу кожного з цих показників
здійснюється класифікація кредитного портфеля. У резуль-
таті даної класифікації визначається категорія кожної кре-
дитної операції, що, відповідно до даної методики Націо-
нального Банку, може бути «стандартною», «під контролем»,
«субстандартною», «сумнівною» чи «безнадійною».
Такий критерій, як рівень забезпеченості кредитної
операції, впливає на фактичний розмір формованого по
даному кредиту резерву в залежності від тієї групи ри-
зику, до якої віднесений кредит.
Даний аналіз необхідний для визначення валового
кредитного ризику. При розрахунку резерву для покрит-
тя можливих утрат по кредитних операціях визначаєть-
ся «чистий кредитний ризик» шляхом зменшення «вало�
вого кредитного ризику» на вартість прийнятного забез-
печення. Банки зобов’язані формувати резерв на повну
суму чистого кредитного ризику по основному боргу по-
зичальника, зваженого на відповідний коефіцієнт резер�
вування, по усіх видах кредитних операцій.
Згідно з Положенням №279, резерв формується
також по прострочених доходах на термін понад 30 днів.
Відповідно до нього, тепер заборгованість по нарахова-
них доходах, що прострочені на термін понад 30 днів,
відноситься до нестандартної заборгованості.
Обмеження цілей створення резерву тільки компен-
сацією основної суми кредиту, яке існувало до 2006 року,
представлялося недостатнім в умовах інфляції, властивій
Українській економіці, і все ще досить високих процен-
тних ставок, порівняно з міжнародною практикою (хоча
зараз досягнута відносна стабільність, протягом кількох
років у минулому вони досягали 100 % і більше). Зазна-
чене обмеження істотно знижувало захисні властивості
Положення. Слід зазначити, що це нововведення при-
звело до подальшого збільшення розміру формованих
банками резервів, які і без того були значні.
Запропонована рейтингова методика оцінки кре-
дитних ризиків, що базується одночасно на декількох
критеріях, становить інтерес не тільки з погляду форму-
вання страхового резерву, адекватного реально існуючо-
му кредитному ризику, але і з погляду оцінки фінансо-
вого стану позичальника.
Національний банк використовує дану методику,
насамперед, як нормативну базу для резервування.
Цінність методики для комерційних банків поля-
гає в оцінці фінансового стану позичальника й у мож-
ливості здійснення поточного контролю стану кредит-
ного портфеля. Таким чином, у Положенні про-
сліджується ще одна мета — зниження кредитного ри-
зику банку при формуванні кредитного портфеля шля-
хом проведення всебічного аналізу фінансової діяльності
потенційного позичальника з позиції його кредитосп-
роможності, а також здійснення періодичного контро-
лю діючих кредитів. Такий аналіз повинний надати ке-
рівництву банку інформацію, що дозволяє оцінити
імовірність виконання клієнтом своїх зобов’язань перед
банком і прийняти відповідні управлінські рішення.
Друга мета буде досягнута в тому випадку, якщо
дана методика дозволить при здійсненні поточного
моніторингу кредитного портфеля вчасно виявити ви-
никаючі ризики неповернення кредитів, щоб не допус-
тити появи нових проблемних кредитів, а не тільки
сформувати резерви для покриття вже наявних збитків.
Теоретично це можливо.
Перший критерій, по якому здійснюється класиф-
ікація кредитних операцій, — оцінка фінансового стану
позичальника.
У ранніх редакціях Положення №323, критерії оцінки
фінансового стану повинні були встановлюватися кожним
комерційним банком самостійно з урахуванням зазначених
у ньому вимог. Методика проведення даної оцінки повинна
була бути розроблена безпосередньо комерційним банком і
затверджена його Правлінням. Важливо відзначити, що дію-
ча редакція Положення №279 вже ставить за обов’язок
банкам розробити внутрішньобанківське положення про
порядок проведення кредитних операцій і методику прове-
дення оцінки фінансового стану позичальника, яка є не-
від’ємним додатком до нього. Ці документи повинні в обо-
в’язковому порядку подаватися за вимогою уповноважених
співробітників Національного банку.
Оцінку фінансового стану позичальника необхідно
проводити безпосередньо перед видачею кредиту і щоквар-
талу. Основні документи, на основі яких повинен здійсню-
ватися зазначений аналіз — баланси і звіти про фінансові
результати. Національний банк зобов’язує (раніш рекомен-
дував) проводити даний аналіз у динаміці. З 2003 року вста-
новлена обов’язкова періодичність аналізу.
У порівнянні з традиційною страховою практикою,
закладена в Положенні ідея періодичного контролю
рівня ризику з метою корекції раніше виконаного про-
гнозу зворотності кредиту є прогресивною. При визна-
ченні рівня ризику страхові компанії традиційно обме-
жуються оцінкою тільки його початкового значення, на
підставі якого і встановлюється постійний тариф.
Спочатку Національний банк для обов’язкового ви-
користання в оцінці фінансового стану давав наступні 4
показники [6]:
— Коефіцієнт загальної ліквідності;
— Коефіцієнт абсолютної ліквідності;
— Коефіцієнт співвідношення позикових і власних
коштів;
— Коефіцієнт маневреності власних коштів.
У Положенні №279 основні економічні показники
діяльності клієнта, використовувані для здійснення оц-
інки фінансового стану позичальника-юридичної осо-
би, розділені на кілька груп. Це:
1. Показники платоспроможності позичальника, до
яких відносяться: коефіцієнт миттєвої ліквідності, що ха-
рактеризує, як швидко короткострокові зобов’язання мо-
жуть бути погашені високоліквідними активами; ко-
ефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість
погашення короткострокових зобов’язань у встановлений
термін; коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує,
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ92
наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розра-
хунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів.
2. Показники фінансової стійкості: коефіцієнт ма-
невреності власних коштів, що характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів; співвідно-
шення залучених і власних коштів (Коефіцієнт незалеж-
ності), що характеризує ступінь фінансового ризику.
3. Показники рентабельності: рентабельність ак-
тивів, рентабельність продажів.
4. Аналіз грошових потоків підприємства-позичаль-
ника, що Положення №279 рекомендує здійснювати на
підставі такого показника, як співвідношення чистих
надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі
відкриті в інших банках) до суми основного боргу по
кредитній операції і відсотками по ній з урахуванням
терміну дії кредитної угоди (для короткострокових кре-
дитів). Крім цього, остання редакція Положення №279
при аналізі оборотів за рахунками позичальника при-
діляє увагу таким факторам, як наявність рахунків в
інших банках і наявність картотеки неплатежів, яку
треба аналізувати у динаміці.
Також аналізуються: обсяг реалізації; склад та ди-
наміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за
останній звітний та поточний роки); собівартість про-
дукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці);
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості
в минулому, наявність діючих кредитів).
Слід відзначити, що останні показники в діючій ре-
дакції надані для обов’язкових розрахунків, тоді як раніше
Положення №323 надавало їх в рекомендаційному порядку
Наведений ряд коефіцієнтів для розрахунків цих
показників [7].
Показники платоспроможності позичальника:
1) коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що харак-
теризує те, як швидко короткострокові зобов’язання
можуть бути погашені високоліквідними активами:
1
�&
'(
"�
= ,
де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові
кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,Зп —
поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з
короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
З 2007 року банки повинні визначати значення по-
казників платоспроможності позичальника та його фінан-
сової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі
господарства, у якій він працює, і даних про результати
його діяльності. Раніш оптимальне теоретичне значення
показника КЛ1 було встановлене не менше ніж 0,2;
2) коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що харак-
теризує можливість погашення короткострокових зобо-
в’язань у встановлені строки:
2
�)
'(
"�
= ,
де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквід-
них активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,
Зп —поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються
з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення по-
казника КЛ2 було встановлене не менше ніж 0,5;
3) коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що харак-
теризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’я-
зань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх
ліквідних активів:
��
'�
"�
= ,
де Ао — оборотні активи, Зп — поточні (короткостро-
кові) зобов’язання, що складаються з короткострокових
кредитів і розрахунків з кредиторами.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення по-
казника КП було встановлене не менше ніж 2,0.
Показники фінансової стійкості позичальника:
4) коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що
характеризує ступінь мобільності використання власних
коштів:
*� ��
'+
*�
−= ,
де Вк — власний капітал підприємства, Ан — необо-
ротні активи.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення по-
казника КМ було встановлене не менше ніж 0,5;
5) коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує
ступінь фінансового ризику:
"�
',
*�
= ,
де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зо-
бов’язання), Вк — власний капітал.
До 2007 року оптимальне теоретичне значення по-
казника КН було встановлене не більше ніж 1,0.
Показники рентабельності:
6) рентабельність активів:
�-
�
�
= ,
де Пч — чистий прибуток, А — активи;
7) рентабельність продажу:
�-
�
.
= ,
де Пч — чистий прибуток, Ор — обсяг реалізації про-
дукції (без ПДВ).
Аналіз грошових потоків позичальника має здійсню-
ватися з урахуванням такого показника:
8) співвідношення чистих надходжень на всі рахун-
ки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках)
до суми основного боргу за кредитною операцією та
відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної
угоди (для короткострокових кредитів):
( * ) ( * ),�
� "
� "�
'
!�
− −= ,
де Нсм —середньомісячні надходження на рахунки по-
зичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком
кредитних коштів), Ск — сума кредиту та відсотки за ним,
n —кількість місяців дії кредитної угоди, Зм — щомісячні
умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністра-
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
2009/№1 93
тивно-господарські витрати тощо), Зі — податкові платежі
та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають
бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’я-
зань, строк погашення яких перевищує строк дії кредит-
ної угоди (за даними останнього балансу).
Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність
яких пов’язана з сезонним характером виробництва,
середньомісячна сума надходжень визначається за 12
місяців. Оптимальне теоретичне значення показника
К — не менше ніж 1,5.
Слід зазначити, що у формулах для розрахунку да-
них коефіцієнтів Національний банк вказує не конкретні
статті чи розділи балансу і звіту про фінансові результа-
ти підприємства, а дає більш загальну інформацію про
зміст показників у порівнянні з ранніми редакціями
Положення №323.
Методика рекомендує банкам самостійно установи-
ти нормативні значення і відповідні бали для кожного
показника в залежності від його вагомості (значимості)
серед інших показників, що можуть свідчити про най-
більшу імовірність виконання позичальником (контра-
гентом банку) зобов’язань по кредитних операціях. При
цьому позичальників рекомендується розбити на групи
згідно визначеним самим банком критеріям (наприклад,
по галузях економіки, сезонності виробництва, оборот-
ності засобів клієнта, ліквідності його чи балансу ста-
новищу на ринку). Вага кожного з показників визна-
чається індивідуально для кожної групи позичальників.
У Положенні давалось тільки оптимальне теоретич-
не значення кожного показника, а зараз воно дається
тільки по одному показнику. Це означає, що при роз-
робці власної методики банкам, по-перше, необхідно
самостійно визначити діапазон значень даних показ-
ників, по-друге, розбити даний діапазон на групи зна-
чень і для кожної групи установити відповідний бал, по-
третє, самостійно визначити питому вагу кожного з
показників в усій групі показників, що розраховуються
в конкретній банківській методиці. Крім того, усі пере-
раховані вище дії здійснюються для кожної з груп пози-
чальників, і банку необхідно визначити дані значення
для кожної з груп, не говорячи вже про те, що групу-
вання в кожному банку буде індивідуальним.
Авторам представляються найбільш ймовірним кри-
терієм групування такий, як по сектору економіки, до
якого відноситься підприємство. Сезонність виробниц-
тва притаманна певній галузі, тому дублює попередній
показник. Оскільки такі показники, як оборотність
коштів і ліквідність балансу, уже задіяні при розрахунку
коефіцієнтів, повторно їх використовувати недоцільно, а
критерій групування «положення підприємства на рин-
ку» є дуже спірним в умовах вітчизняної економіки, коли
частку підприємства на ринку досить складно визначи-
ти, за виключенням рідких випадків, коли клієнт займає
безумовно домінуюче положення. Однак більшість пози-
чальників комерційних банків працюють у сфері дрібно-
го і середнього бізнесу. Таким чином, серйозним недо-
ліком даної методики є повна відсутність яких-небудь
рекомендацій про можливі теоретичні й оптимальні зна-
чення кожного коефіцієнта по секторах економіки, у силу
того, що комерційні банки не мають у своєму розпоря-
дженні достатньої статистичної бази.
У зв’язку з перерахованим вище, уніфікація бан-
ківських методик Положенням є дуже умовною.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що
характеризуються такими показниками: ринкова позиція
позичальника та його залежність від циклічних і структур-
них змін в економіці та галузі промисловості; наявність
державних замовлень і державна підтримка позичальника;
ефективність управління позичальника; професіоналізм
керівництва та його ділова репутація; інша інформація.
Отже, для оцінки фінансового стану позичальни-
ка-юридичної особи банк повинний враховувати як
об’єктивні, так і суб’єктивні економічні показники його
діяльності.
Очевидно, що приведені вище показники можуть
характеризувати в основному тільки устояну діяльність
позичальника, а не її розширення чи, тим більше, будь-
які нові напрямки. Отже, кредитування, виконуване на
основі даного аналізу, може здійснюватися переважно
для поповнення обігових коштів позичальника.
Деякі з показників (наприклад, наявність державних
замовлень і державної підтримки позичальника) в умовах
величезної внутрішньої заборгованості держави на прак-
тиці можуть мати не позитивне, як це передбачено По-
ложенням, а негативне значення. Приведених показників
явно недостатньо для оцінки поверненості кредиту, навіть
спрямованого на поповнення оборотних коштів.
Для проведення більш детального аналізу, крім зап-
ропонованих мінімально необхідних критеріїв, Націо-
нальний банк рекомендує комерційним банкам само-
стійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінан-
сового стану позичальника, що підвищують вимоги до
показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків
і належного контролю над ними.
Серйозним недоліком коефіцієнтного аналізу є те, що
він здійснюється на основі тільки тих даних, що містяться
в балансі і звіті про фінансові результати підприємства.
Оскільки баланси складаються на звітні дати, то, з одного
боку, реальні показники діяльності підприємства можуть
«ретушуватися» з метою одержання більш «красивої» в очах
банку картини. З іншого боку, ні для кого не є секретом
те, що в нашій економічній ситуації багато підприємств
використовують практику штучного заниження прибутку
в звітності з метою відхилення від податків. Тому про до-
стовірність інформації, отриманої на основі аналізу тільки
даних балансу і звіту про фінансові результати, залишається
лише здогадуватися.
Крім того, необхідно враховувати специфіку вітчиз-
няних підприємств. Як правило, великі заводи, що були
державними підприємствами, мають у балансі значні
основні фонди і власні засоби, у зв’язку з чим вони
виглядають у коефіцієнтних показниках набагато при-
вабливіше, ніж невелике торгове підприємство, що пра-
цює на орендованих площах і практично не має основ-
них засобів. При цьому дане торгове підприємство може
мати стабільний бізнес, що приносить добрий прибуток,
а колишні державні підприємства часто збиткові і зна-
ходяться на картотеці. Крім того, їхні основні фонди
найчастіше застарілі, і в разі потреби їхньої реалізації
банк може зіткнутися зі значними складностями.
Іншим прикладом неадекватності показників, розра-
хованих на основі балансу, можуть бути показники
ліквідності. Як відомо, найбільш ліквідними активами вва-
жаються кошти в касі підприємства, на поточному й інших
рахунках. Але, по-перше, ця сума в балансі являє собою
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ94
залишок на останнє число кварталу і зовсім не говорить про
те, які суми в середньому залишаються в касі і на рахунках
підприємства. Крім того, більшість підприємств вважає
недоцільним тримати значні кошти в касі і на рахунках, бо
це знижує їх обіговість, а, отже, і прибуток підприємства.
Водночас через рахунок клієнта і його касу протягом дня
можуть проходити значні грошові обороти.
Класифікація позичальників відповідно до Поло-
ження №323 здійснювалася за результатами оцінки їх
фінансового стану з урахуванням перспектив його роз@
витку. В даний момент враховується ще і рівень забезпе@
ченості кредиту. Причому тепер при першокласному
забезпеченні клас позичальника можна підвищити.
Позичальники, як і в ранніх редакціях Положення
№323, розбиті на 5 класів, але Положення №279 вво-
дить цілий ряд додаткових критеріїв для віднесення
позичальника до того чи іншого класу:
Клас «А» – фінансова діяльність дуже добра і дає
можливість погашення суми основного боргу по креди-
ту і відсотків вчасно, а також можна зробити висновок,
що фінансова діяльність і далі буде залишатися на на-
стільки ж високому рівні.
Положення №279 вводить наступні додаткові вимоги:
економічні показники, розраховані відповідно до
затвердженої внутрішньобанківської методики, повинні
бути в межах установлених значень. Положення, що
прибутковість і рівень рентабельності повинні бути вище
середньогалузевого рівня — виключено;
відмінна ділова репутація керівництва;
бездоганна кредитна історія;
було виключено положення, що забезпечення да-
ного кредиту повинне бути першокласним, і це має сенс,
бо забеспеченя кредиту не має відношення до фінансо-
вого стану позичальника;
замість того додано положення, що одночасно мож-
на зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі
проводитиметься на високому рівні.
Клас «Б» — фінансова діяльність добра чи дуже
добра, але ймовірність підтримування її на цьому рівні
протягом тривалого часу є низькою.
Нові вимоги:
Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальни-
ка може свідчити про негативні тенденції в діяльності
позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які
належать до класу «Б», мають бути лише потенційними.
За наявності реальних недоліків клас позичальника по-
трібно знизити.
Вимоги, що були добавлені щодо забезпечення
кредиту, зараз вилучені: забезпечення даного кредиту не
має викликати жодних сумнівів; якщо рівень забезпе-
чення за окремою кредитною операцією не відповідає
умовам визначеного класу, то позичальника слід відне-
сти на клас нижче, а якщо забезпечення є першоклас-
ним, то клас позичальника можна підвищити.
Клас «В» — фінансова діяльність задовільна. Поло-
ження №279 уточнює, що платоспроможність клієнта
свідчить про імовірність несвоєчасного і не в повній сумі
погашення заборгованості за кредитом. Але повинна
спостерігатися можливість поліпшення ситуації.
Положення, що при цьому рентабельність нижче
середньогалузевого рівня, якщо такий визначається, ви-
лучено.
Новим критерієм є також те, що забезпечення кре-
дитної операції має бути ліквідним і не викликати
сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності офор-
млення угод про забезпечення тощо. А пункт, що про-
блеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредит-
ними операціями, необхідної документації, що свідчить
про наявність і ліквідність застави, вилучено.
Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (еко-
номічні показники не відповідають установленим зна-
ченням) і спостерігається її нестабільність протягом
року. Відповідно до Положення №279, у цьому випадку
імовірність повного погашення заборгованості за кре-
дитом і відсотками низька, і є ризик значних збитків.
Новими є наступні вимоги:
якщо немає безсумнівних підтверджень поліпшення
протягом одного місяця фінансового стану позичальника
чи рівня забезпечення по кредитній операції, позичальника
потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»);
проблеми можуть стосуватися стану забезпечення
за кредитом, потрібної документації щодо забезпечен-
ня, яка свідчить про наявність (схоронність) і його
ліквідність тощо. Пункт, згідно з яким позичальника,
якому виданий кредит під сумнівне забезпечення чи без
забезпечення і який віднесений до цього класу на
підставі оцінки його фінансового стану, потрібно кла-
сифікувати на клас нижче (клас «Д»), вилучено.
Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна.
Відповідно до Положення №279, мається на увазі на-
явність збитків, відсутність ліквідної застави (чи безумов-
ної гарантії), показники не відповідають установленим
значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку
позичальника/контрагента банку практично відсутня.
Редакції Положення, починаючи з 24.10.2000 р.,
приділяли увагу віднесенню до відповідних класів пози-
чальників із незабезпеченими (бланковими) кредитами.
При цьому вимоги віднесення до класу «А» або «Б» таких
позичальників були дуже жорсткі, таким чином, звичай-
ний незабезпечений кредит міг бути класифікований не
вище класу «В» (окрім овердрафтів, де не зважалося на
наявність забезпечення). Зараз ці положення скасовано.
У перших редакціях Положення №279 був також
дозвіл підвищити клас позичальника, якщо забезпечення
за кредитною операцією є першокласним. З цього можна
зробити досить негативний висновок: просліджувалася
тенденція відходу від прийнятого у світовій практиці прин-
ципу «перевага якості кредиту (важливою складовою якої
є фінансовий стан клієнта) над заставою». Зараз ці пункти
вилучені, що більш відповідає світовій практиці.
Новою вимогою Положення №279 є також те, що
позичальники повинні класифікуватися не вище класу
«Г» у тому випадку, якщо відсутня достовірна фінансова
звітність, а також належним чином оформлені докумен-
ти, на підставі яких була здійснена кредитна операція.
Зважаючи на те, що в даний момент позичальники
повинні в обов’язковому порядку подавати баланс і звіт
про фінансові результати в податкові органи тільки один
раз у рік, у банків є можливість одержати тільки річний
баланс, офіційно завірений податковою інспекцією.
Квартальні, чи навіть місячні баланси, складаються
підприємствами спеціально для банків і ділових парт-
нерів, тому єдиною гарантією їхньої вірогідності може
бути тільки печатка підприємства і підписи уповнова-
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
2009/№1 95
жених осіб. У даному випадку інформація приймається
на умовах довіри банку до позичальника. Таким чином,
дана вимога Положення є сумнівною.
Безумовно, позитивним моментом для комерційних
банків є те, що Положення №279 дозволяє не знижува-
ти клас позичальника, віднесеного до категорії «А» чи
«Б», при пролонгації кредитної операції в тому випадку,
якщо не спостерігається погіршення фінансового стану
позичальника і відсотки платяться вчасно. Така опера-
ція вважається терміновою, тобто пролонгованою без
зниження класу позичальника.
Дане трактування дозволяє більш реально оціню-
вати кредитний ризик і дозволяють уникнути зайвого
відрахування коштів у резерв.
Розглянемо групування кредитних операцій по стану
обслуговування боргу позичальником і класифікацію кре-
дитного портфеля. Оцінка стану обслуговування боргу — це
другий критерій, застосовуваний при визначенні категорії
кредитної операції Ця оцінка здійснюється щомісяця.
Прийнята раніше класифікація по стані погашен-
ня позичальником основного боргу і відсотків по кре-
диті залишилася незмінної, однак змінилися вимоги по
віднесенню позичальників до конкретної групи. Відпо-
відно до Положення №279, дана оцінка є:
«доброю» — якщо заборгованість за кредитом і
відсотки по ньому платяться у встановлений термін чи
з максимальною затримкою до семи календарних днів,
або кредит пролонгований без зниження класу позичаль-
ника і відсотки по ньому платяться у встановлений термін чи
з максимальною затримкою до семи календарних днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу по-
зичальника до 90 днів і відсотки по ньому платяться у
встановлений термін чи з максимальною затримкою до
семи календарних днів
(раніше «добру» оцінку міг одержати кредит, якщо
заборгованість за кредитом і відсотками сплачується
вчасно або кредит був один раз пролонгований на термін
не більш 90 днів),
«слабкою» — якщо заборгованість за кредитом про-
строчена від 8 до 90 днів і відсотки по ньому платяться
з максимальною затримкою від 8 до 30 днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу пози-
чальника на термін від 91 до 180 днів, але відсотки пла-
тяться в чи термін з максимальною затримкою до 30 днів
(раніше слабку оцінку одержував той кредит, про-
строчена заборгованість по тілу і відсоткам якого скла-
дала не більш 90 днів, або кредит, пролонгований на
термін більш 90 днів, відсотки по який сплачуються),
«незадовільною» — якщо заборгованість за кредитом
прострочена понад 90 днів,
або кредит пролонгований зі зниженням класу по-
зичальника понад 180 днів
(раніше — якщо прострочена заборгованість за кре-
дитом складає понад 90 днів, або по кредиту, пролонго-
ваному на термін вище 90 днів, відсотки не платяться).
Положення №279 вказує також на необхідність
враховувати зміни початкових умов кредитної угоди при
визначенні групи кредитної операції, якщо в результаті
умови для кредитора погіршилися.
На підставі зазначених критеріїв кредитний порт-
фель класифікувався відповідно до таблиці 1.
Нова редакція з 2007 року дещо пом’якшує вимоги
(табл. 2).
Обслуговування боргу позичальником (група) Фінансовий стан
позичальника (клас) «добре» «слабке» «незадовільне»
«А» «стандартна» «під контролем» «субстандартна»
«Б» «під контролем» «субстандартна» «сумнівна»
«В» «субстандартна» «сумнівна» «безнадійна»
«Г» «сумнівна» «безнадійна» «безнадійна»
«Д» «безнадійна» «безнадійна» «безнадійна»
Таблиця 1
Таблиця 2
Обслуговування боргу позичальником (група) Фінансовий стан
позичальника (клас) «добре» «слабке» «незадовільне»
«А» «стандартна» «під контролем» «субстандартна»
«Б» «під контролем» «субстандартна» «субстандартна»
«В» «субстандартна» «субстандартна» « сумнівна»
«Г» «сумнівна» «сумнівна» «безнадійна»
«Д» « сумнівна» «безнадійна» «безнадійна»
Оглянемо критерії, згідно з якими в розрахунок
приймається забезпечення по кредитних операціях. При
визначенні розміру резерву сума заборгованості по кре-
дитах зменшується на вартість прийнятого забезпечен-
ня; відповідно до Положення №323, це: гарантії уряду
України; гарантії банків, зареєстрованих як юридичні
особи в країнах, віднесених до категорії «А»; грошові
внески і депозити позичальника, розміщені в даному
банку; майно, оформлене в заставу, і майнові права.
При цьому в розрахунок резерву банки повинні були
брати не більш 50 % балансової вартості майна (крім держав-
них цінних паперів, що оцінювалися по ринковій вартості).
В даний момент цей список значно розширений. За-
раз, відповідно до Положення №279, у розрахунок резерву
під кредитні ризики беруться безумовні гарантії: Кабінету
Міністрів України; банків, що мають офіційний кредитний
рейтинг не нижче, ніж інвестиційний клас; урядів країн
категорії «А»; міжнародних багатосторонніх банків (Міжна-
родний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк
реконструкції і розвитку); починаючи з 24.10.2000, дозво-
ляються забезпечені гарантії банків України;
і предмети застави: майнові права на грошові депо-
зити, що розміщені в банку, що має офіційний кредит-
ний рейтинг не нижче, ніж «інвестиційний клас», май-
нові права на грошові депозити, що розміщені в банку-
кредиторі, за умови безперечного контролю і доступу
банку-кредитора до цих засобів, обумовленого договором,
у випадку невиконання позичальником зобов’язань по
кредиту, а також іменні ощадні сертифікати, що випущені
банком-кредитором; дорогоцінні метали, що належать
позичальнику і знаходяться на збереженні в банку-кре-
диторі, і за умови безперечного права звертання банком-
кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці
метали у випадку невиконання позичальником зобов’я-
зань по кредиту, державні цінні папери, недержавні цінні
папери — акції й облігації підприємств, ощадні сертиф-
ікати, інвестиційні сертифікати, зареєстроване нерухоме
майно, рухоме майно, інші майнові права; з 2007 року —
іпотечні облігації та іпотечні сертифікати.
Слід зазначити, що в переліку можливих гарантів
страхові компанії, навіть закордонні, відсутні.
Страхування, будучи формою майнового права, не
використовується Положенням як заставу. Отже, гарантії
страхових компаній не можуть уплинути на зменшення
розміру резерву.
З цього можна зробити наступний висновок: Поло-
ження фактично зробило невигідним для банків
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ96
співробітництво зі страховими компаніями в сфері стра-
хування кредитів без заставного забезпечення зобов’язань
страховика. Саме тому банки пропонують зацікавленим
у співробітництві з ними страховим компаніям будувати
такі відносини на депозитній основі. При цьому банки
звільняються від необхідності створювати резерв, здобу-
вають ліквідну заставу і додаткові оборотні кошти.
Однак такі умови співробітництва з банками є для
багатьох страхових компаній неприйнятними внаслідок
необхідності відволікання і «заморожування» власних
обігвих коштів. Тому відносини банків зі страховими
компаніями в Україні обмежуються сферою страхуван-
ня заставного майна, а не самого кредиту.
Виходячи зі ступеня прийнятності для вітчизняних
позичальників різних форм забезпечення кредиту, перед-
бачених Положенням, найбільш розповсюдженою з них
є і буде довго залишатися застава майна.
До 01.05.2000 р. у розрахунок розміру резерву по
кредитах, класифікованих як стандартні, вартість застав-
ного майна чи майнових прав включалася в розмірі 50 %,
а по кредитах, класифікованих як «під контролем», «суб-
стандартні», «сумнівні», — у розмірі 20 % заставної вар-
тості. По безнадійних кредитах, у випадку, якщо про-
строчена заборгованість не перевищувала 180 днів, у
розрахунок резерву приймалося не більш 20 % вартості
заставного майна, а при перевищенні цього терміну
резерв формувався на всю суму заборгованості.
Таким чином, чим вище клас кредитної операції, тим
у меншій сумі повинний бути сформований резерв, тому що
розрахункова сума резерву зменшується на більшу суму тієї
заставної вартості забезпечення, що береться в розрахунок.
В період з 01.05.2000 р. по 24.10.2000 для рухомого
майна існували окремі коефіцієнти. Це призвело до силь-
ного зросту суми формованих комерційними банками ре-
зервів, тому що в розрахунок бралася сума вартості застави
рухомого майна в два рази менша, чим вартості нерухомого
майна або майнових прав (відповідно 25 % по «стандартних»
кредитах, 20 % по кредитах «під контролем», 10 % по «суб-
стандартних», і по «сумнівних» та «безнадійних» не бралася
взагалі), тоді як раніше коефіцієнт для рухомого і нерухо-
мого майна був однаковим. Таким чином, банкам стало
вигідніше взяти в заставу, наприклад, майнові права по
контрактах на закуповуваний товар, чим устаткування або
автомобіль. Хоча досить спірне питання, яка з цих застав
ризикованіше. Крім того, в той період на розмір резерву
впливав і такий критерій, як умови збереження застави.
Зараз класифікація предметів застави дуже розши-
рена (зміни відбулися з 2005 по 2007 рік).
Окремо існують тарифні сітки для предметів заста-
ви, безумовних гарантій та операцій фінансового лізин-
гу, об’єктами якого є рухоме майно. При цьому до роз-
рахунку резерву береться вартість об’єкта фінансового
лізингу залежно від строку його перебування в лізинго-
одержувача (з дати передавання йому об’єкта).
Предмети застави беруться до розрахунку резерву під
кредитні ризики за окремими коефіцієнтами для майно-
вих прав на депозити, банківських металів, державних та
недержавних цінних паперів, нерухомого майна, майно-
вих прав на майбутнє нерухоме майно, рухомого майна
та дорогоцінних металів, інших майнових прав.
Таке ранжування предметів застави є позитивною
тенденцією.
Очевидно, що по кредитах, класифікованими як
«безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу по
кредиту незалежно від наявності застави.
Таким чином, видаючи кредит, банк може цілком
уникнути необхідності створення резерву, вибравши
забезпечення відповідного якості і вартості.
Найкращими для банків формами забезпечення є
депозитні кошти (чи гаранта поручителя) і державні
цінні папери, вартість яких враховується цілком при
створенні резерву.
Передбачене Положенням дисконтування вартості
заставного майна пояснює існуюче прагнення банків
забезпечити 2–4—кратне перевищення його вартості над
сумою кредиту, — це дозволяє звести до мінімуму чи
навіть виключити витрати на резервування (крім інших
зрозумілих переваг).
Нововведення Положення №279 – вимоги до пе-
ревірок застави: банкам рекомендується проводити пе-
ревірку стану заставного майна і при необхідності пере-
глядати його вартість щокварталу, а також у випадку
будь-якої пролонгації кредитного договору. Положення
зобов’язує банки формувати резерв під кредитні ризики
на всю суму основного боргу, якщо банк не здійснює
перевірку стану заставного майна, а також відсутні до-
кументи, що засвідчують наявність і стан забезпечення.
Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики пе-
ретерпів істотних змін у частині коефіцієнтів резервування.
Порівняємо початкову і діючу тарифну сітку (табл. 3).
Таблиця 3
Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику)
Коефіцієнт резервування
(за ступенем ризику) Категорія кредитної операції
Початкова сітка Діюча сітка (2007 р.)
«стандартна» 2% 2%
«під контролем» 5% 10%
«субстандартна» 20% 40%
«сумнівна» 50% 80%
«безнадійна» 100% 100%
На підставі класифікації валового кредитного ризику
і з урахуванням прийнятного забезпечення банк визначає
чистий кредитний ризик по кожній кредитній операції і
зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.
Висновки.
В даний момент банківська система відрізняється
ростом відрахувань у резерви, що, безумовно, знижує
прибутковість кредитних операцій. Однак разом з тим
спостерігається така позитивна тенденція, як підвищен-
ня якості кредитного портфеля.
Поряд з очевидними достоїнствами Положення, що
стосуються зниження ризикованості кредитних опе-
рацій, особливо реалізованою в Положенні ідеї обліку
поточного рівня кредитного ризику, слід зазначити ряд
негативних моментів.
У Положенні НБУ про резервування кредитних опе-
рацій задача забезпечення платоспроможності банків ви-
рішена шляхом їхнього адміністративно-економічного
тиску до створення страхових резервів, що досягається
шляхом «заморожування» частини оборотних ресурсів
банків. Це для них є вкрай небажаним, а створення стра-
хових резервів приводить до скорочення кредитних ре-
сурсів банків. Зазначені фактори спонукують комерційні
банки не проводити резервування по кредитах у необх-
ідному обсязі. Подібна схована форма протидії значно
знижує ефективність Положення [9].
КАСЬЯН М.В., ЧИМШИТ С.І., ВОЙТ С.М.
2009/№1 97
Національний банк використовує дану методику,
насамперед, як нормативну базу для резервування. У ціло-
му Положення справляється з задачею залучення додат-
кових засобів у резерв Національного банку, вирішуючи
проблему поповнення його ресурсів за рахунок комерц-
ійних банків. Підвищення якості кредитного портфеля
досягається за рахунок зниження його прибутковості.
Цінність методики для комерційних банків полягає в
деяких рекомендаціях щодо оцінки фінансового стану по-
зичальника й у можливості здійснення поточного контро-
лю стану кредитного портфеля, або моніторингу кредитів.
Спроба Національного банку знизити кредитні ри-
зики банку при формуванні кредитного портфелю шля-
хом проведення всебічного аналізу фінансової діяльності
потенційного позичальника з позиції його кредитоспро-
можності була б успішною, якби дана методика дозволи-
ла при здійсненні поточного моніторингу кредитного
портфеля вчасно виявити виникаючі ризики неповернен-
ня кредитів і не припустити появи нових проблемних
кредитів. Такий аналіз повинний був би надати керівниц-
тву банку інформацію, що дозволяє оцінити імовірність
виконання клієнтом своїх зобов’язань перед банком і
прийняти відповідні управлінські рішення.
Однак у результаті ми спостерігаємо, що ідея, закла-
дена в Положенні, реалізується недосконало. Методика ви-
магає серйозної доробки з боку комерційних банків, оск-
ільки на їх плечі Національний банк покладає левину ча-
стку проблем по управлінню кредитним ризиком. Крім
того, пропоновані в Положенні критерії оцінки позичаль-
ників не передбачають кредитування нових виробництв і
сфер діяльності.
Захищеність банківської системи досягається за ра-
хунок зменшення і без того обмеженого обсягу ресурсів,
що направляються на кредитування вітчизняного това-
ровиробника, і переходу банківської системи на принци-
пи «натурального господарювання». При цьому в Україні
ігноруються переваги професійної спеціалізації учасників
фінансового ринку, тоді як у практиці розвинених країн
присутня тісне співробітництво між банками і страхови-
ми компаніями в сфері страхування кредитних ризиків.
Можна зробити висновок, що чіткої структури кре-
дитоспроможності, яка необхідна для подальшого її ана-
лізу, у розглянутих нормативних документах не наведе-
но. І також не існує єдиної методики оцінки кредитос-
проможності позичальника, не кажучи вже про певний
алгоритм формування банками кредитних процедур та
процедур по управлінню кредитним ризиком.
Литература
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність»
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 5–6, ст.30)
2. Закон України «Про заставу» (Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1992, N 47, ст.642). Вводиться в дію Постановою ВР
N 2655-XII (2655–12) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 47, ст.643.
3. Положення Національного банку України «Про
кредитування», Затверджено постановою Правління На-
ціонального банку України N 246 від 28 вересня 1995 р.
4. Інструкція N 10 «Про порядок регулювання та
аналіз діяльності комерційних банків», затверджена по-
становою Правління Національного банку України від
31.12.96 р. за N 343.
5. Інструкція «Про порядок регулювання діяльності
банків в Україні», затверджена постановою Правління
Національного банку України від 28.08.2001 N 368
6. Положення «Про порядок формування та викорис-
тання резерву для відшкодування можливих втрат за кре-
дитними операціями банків», затверджене постановою
Правління Національного банку України від 29.09.97 N 323
7. Положення «Про порядок формування та викори-
стання резерву для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями банків», затверджене постано-
вою Правління Національного банку України від
06.07.2000 N 279
8. Постанова Правління Національного банку Украї-
ни від 18.02.2004 N 54 «Про визнання такими, що втра-
тили чинність, деяких постанов Правління Національ-
ного банку України»
9. Положение Национального банка Украины о ре-
зервировании кредитных операций и его влияние на от-
ношение банков к страховым компаниям // Страховое
дело. 2000. — июнь. — С. 29
В сучасних умовах трансформації економічних
відносин в Україні результативність діяльності у напрям-
ку енергозбереження стримується не лише зовнішніми,
але й внутрішніми чинниками. Серед останніх можна
зазначити, насамперед, недостатній рівень наукового
обґрунтування прийняття рішень, що не дозволяє на-
лежним чином опрацьовувати стратегію і тактику фінан-
сово-господарської діяльності у зазначеному напрямку.
Дослідженню проблем підвищення енергоефектив-
ності приділялась увага у численних працях Праховни-
ка А. В., Жовтянського В. А., Жежеленка І. В. та інших
авторів. Безпосередньо питаннями підвищення обґрун-
тованості прийняття рішень в управлінні енергоефектив-
ністю займалися Розен В. П., Клітко О. В. [1]. В робо-
тах Суходолі О. М. (зокрема [2]), Сердюк Т. В. [3] та
інших наголошується на необхідності державної
підтримки для удосконалення організації управління
процесами енергозбереження.
Враховуючи економічну доцільність енергозберіга-
ючих проектів у світі, в [4] запропоновано методику
визначення розміру зазначеної підтримки задля успіш-
ної реалізації енергозберігаючих програм у прийнятні
Ю.Г. Качан
д�р техн. наук, професор
К.О. Братковська
м. Запоріжжя
ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ ПОСЛІДОВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ КРИТЕРІЄМ
КАЧАН Ю.Г., БРАТКОВСЬКА К.О.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8316 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T21:27:29Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Войт, С.М. 2010-05-21T08:08:17Z 2010-05-21T08:08:17Z 2009 Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків / М.В. Касьян, С.І. Чимшит, С.М. Войт // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 89-97. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8316 Ця стаття розглядає кредитний ризик як об’єкт управління з боку Центрального банку та комерційних банків. Проведено аналіз нормативних документів, які торкаються такої важливої технології управління кредитним ризиком, як формування резерву на покриття можливих збитків. Систематизовані обов’язкові вимоги Національного банку, які стосуються формування резерву та оцінки фінансового стану позичальника, що мають допомогти комерційним банкам у створенні власних кредитних процедур та технологій управління кредитним ризиком. Эта статья рассматривает кредитный риск как объект управления со стороны Центрального банка и коммерческих банков. Проведен анализ нормативных документов, которые касаются такой важной технологии управления кредитным риском, как формирование резерва на покрытие возможных убытков. Систематизированы обязательные требования Национального банка, которые касаются формирования резерва и оценки финансового состояния заемщика, чтобы должны помочь коммерческим банкам в создании собственных кредитных процедур и технологий управления кредитным риском. This article examines a credit risk as management object from the side of the Central bank and commercial banks. The analysis of normative documents which touch such important technology of management a credit risk, as forming of reserve, is conducted on coverage of possible losses. The obligatory requirements of the National bank, which touch forming of reserve and estimation of the financial state of borrower, are systematized, that must help commercial jars in creation of own credit procedures and technologies of management a credit risk. uk Інститут економіки промисловості НАН України Наукові статті Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків Нормативная регуляция деятельности банков в области кредитования и управления кредитным риском путем формирования резерва на покрытие возможных убытков Normative adjusting of activity of banks in area of crediting and management a credit risk by forming of reserve on coverage of possible losses Article published earlier |
| spellingShingle | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків Касьян, М.В. Чимшит, С.І. Войт, С.М. Наукові статті |
| title | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_alt | Нормативная регуляция деятельности банков в области кредитования и управления кредитным риском путем формирования резерва на покрытие возможных убытков Normative adjusting of activity of banks in area of crediting and management a credit risk by forming of reserve on coverage of possible losses |
| title_full | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_fullStr | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_full_unstemmed | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_short | Нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| title_sort | нормативне регулювання діяльності банків в області кредитування та управління кредитним ризиком шляхом формування резерву на покриття можливих збитків |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8316 |
| work_keys_str_mv | AT kasʹânmv normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív AT čimšitsí normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív AT voitsm normativneregulûvannâdíâlʹnostíbankívvoblastíkredituvannâtaupravlínnâkreditnimrizikomšlâhomformuvannârezervunapokrittâmožlivihzbitkív AT kasʹânmv normativnaâregulâciâdeâtelʹnostibankovvoblastikreditovaniâiupravleniâkreditnymriskomputemformirovaniârezervanapokrytievozmožnyhubytkov AT čimšitsí normativnaâregulâciâdeâtelʹnostibankovvoblastikreditovaniâiupravleniâkreditnymriskomputemformirovaniârezervanapokrytievozmožnyhubytkov AT voitsm normativnaâregulâciâdeâtelʹnostibankovvoblastikreditovaniâiupravleniâkreditnymriskomputemformirovaniârezervanapokrytievozmožnyhubytkov AT kasʹânmv normativeadjustingofactivityofbanksinareaofcreditingandmanagementacreditriskbyformingofreserveoncoverageofpossiblelosses AT čimšitsí normativeadjustingofactivityofbanksinareaofcreditingandmanagementacreditriskbyformingofreserveoncoverageofpossiblelosses AT voitsm normativeadjustingofactivityofbanksinareaofcreditingandmanagementacreditriskbyformingofreserveoncoverageofpossiblelosses |