Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини

В IX ст. на заселеній сіверянами території Середнього Подесення виникають племінні центри, що мали характерну міську структуру. В статті характеризуються найбільш крупні з них — Радичів, Любеч, Новгород-Сіверський, Седнів і Чернігів. В ІХ в. на заселённой северянами территории Среднего Подесенья...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Археологія і давня історія України
Дата:	2010
Автор:	Казаков, А.Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2010
Теми:	Роботи співробітників відділу
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83348
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини / А.Л. Казаков // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 109-115. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-83348
record_format	dspace
spelling	Казаков, А.Л. 2015-06-18T17:03:42Z 2015-06-18T17:03:42Z 2010 Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини / А.Л. Казаков // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 109-115. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0122 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83348 В IX ст. на заселеній сіверянами території Середнього Подесення виникають племінні центри, що мали характерну міську структуру. В статті характеризуються найбільш крупні з них — Радичів, Любеч, Новгород-Сіверський, Седнів і Чернігів. В ІХ в. на заселённой северянами территории Среднего Подесенья возникают племенные центры, имевшие характерную городскую структуру. В статье характеризуются наиболее крупные из них — Радичев, Любеч, Новгород-Северский, Седнев и Чернигов. The tribal centers which had a characteristic urban structure appeared in IX cen. on the territory of Middle Podesennya inhabited by siveriany. The largest of them — Radichev, Lyubich, Novgorod-Siverskiy, Sedniv and Chernihiv are characterized in the article. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Роботи співробітників відділу Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини Летописные «Сивера» и летописные города Чернигово-Северщины Annalistic «Sivera» and annalistic towns of Chernihovo-Siverschyna Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини
spellingShingle	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини Казаков, А.Л. Роботи співробітників відділу
title_short	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини
title_full	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини
title_fullStr	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини
title_full_unstemmed	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини
title_sort	літописна «сівера» і літописні міста чернігово-сіверщини
author	Казаков, А.Л.
author_facet	Казаков, А.Л.
topic	Роботи співробітників відділу
topic_facet	Роботи співробітників відділу
publishDate	2010
language	Ukrainian
container_title	Археологія і давня історія України
publisher	Інститут археології НАН України
format	Article
title_alt	Летописные «Сивера» и летописные города Чернигово-Северщины Annalistic «Sivera» and annalistic towns of Chernihovo-Siverschyna
description	В IX ст. на заселеній сіверянами території Середнього Подесення виникають племінні центри, що мали характерну міську структуру. В статті характеризуються найбільш крупні з них — Радичів, Любеч, Новгород-Сіверський, Седнів і Чернігів. В ІХ в. на заселённой северянами территории Среднего Подесенья возникают племенные центры, имевшие характерную городскую структуру. В статье характеризуются наиболее крупные из них — Радичев, Любеч, Новгород-Северский, Седнев и Чернигов. The tribal centers which had a characteristic urban structure appeared in IX cen. on the territory of Middle Podesennya inhabited by siveriany. The largest of them — Radichev, Lyubich, Novgorod-Siverskiy, Sedniv and Chernihiv are characterized in the article.
issn	XXXX-0122
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83348
citation_txt	Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини / А.Л. Казаков // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 109-115. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kazakoval lítopisnasíveraílítopisnímístačernígovosíverŝini AT kazakoval letopisnyesiverailetopisnyegorodačernigovoseverŝiny AT kazakoval annalisticsiveraandannalistictownsofchernihovosiverschyna
first_indexed	2025-11-24T23:26:34Z
last_indexed	2025-11-24T23:26:34Z
_version_	1850500266433970176
fulltext	109 В IX ст. на заселеній сіверянами території Се- реднього Подесення виникають племінні центри, що мали характерну міську структуру. В статті характеризуються найбільш крупні з них — Ради- чів, Любеч, Новгород-Сіверський, Седнів і Чернігів. К л ю ч о в і с л о в а: Чернігово-Сіверщина, сіве- рянські племена, дитинець, посад, поділ, окольний город, некрополь, курганна група, роменський посуд, ліпний посуд, ранньогончарний посуд. На теренах VІІІ—ІХ ст. Чернігово-Сіверщи- на являла собою досить цікаве в етнокультур- ному плані явище. Південно-східна її частина була своєрідною контактною зоною, де співісну- вали різноманітні елементи, включаючи кочо- виків. Зовсім інша ситуація простежується в її північній частині, зокрема в басейні середнь- ої течії Десни. Починаючи з VІІІ ст. ця тери- торія опиняється в сфері культурного пануван- ня сіверянських племен. Це досить потужне східнослов’янське угрупування швидко розпов- сюджувалось по всій зазначеній території. У другій половині VІІІ ст., як і в усій Схід- ній Європі, відбуваються певні зміни в госпо- дарському укладі сіверянських племен. Вони пов’язані з формуванням класових та товар- но-грошових відносин, а фактично з генезисом феодалізму. У сіверянському середовищі виді- ляється своя родоплемінна знать. З іншого боку, сіверяни швидко потрапляють під протекторат Хазарського каганату, оскіль- ки там процес становлення класового суспіль- ства відбувся дещо раніше. Останнє, певною мірою пов’язане з античною спадщиною, яку мали деякі народи, що увійшли до складу Ха- зарського каганату. Однак, як уявляється, цей вплив, особливо на останніх стадіях існування каганату, був досить умовним. Так чи інакше, між сіверянами та хазарами стосунки розвива- лись впродовж тривалого часу, і, скоріше за все, вони мали відносно цивілізований характер. У всякому разі, забігаючи вперед, звернемо увагу на те, що саме на Чернігівщині, після остаточ- ного падіння Хазарського каганату, оселяються окремі вихідці з нього, котрі заснували ряд на- селених пунктів з відповідною назвою — Біла Вежа, Козарки, Козаровичі. І це зазначимо, не викликає заперечень з боку місцевого населен- ня, яке дозволяє їм жити поруч. На рубежі VІІІ — ІХ ст. сіверяни мешкають, головним чином, родоплемінними центрами. То були фортеці, що вже в ІХ ст. мали харак- терну міську структуру, причому як у топогра- фічному, так і соціальному відношенні — ди- тинець + посад. Деякі з них були центрами розвинутої сільської етнічної інфраструктури, а інші навпаки, виникали на незаселеній те- риторії та зовсім не мали відповідного культур- ного оточення. Вивчення таких родоплемінних організмів дозволяє нам дійти висновку, що немає жодних причин вважати ці центри яки- мись недорозвинутими протоміськими осеред- ками, а не повноцінними містами. У всякому разі їх наявність у Середньому Подесенні та Посейм’ї, а також їх єдиний етнокультурний вигляд, говорять про те, що ІХ ст. у сіверян вже окреслилась своя етнічна територія. Саме тут, у басейні Середньої течії Десни, відбувається кристалізація сіверянської спільності, і саме тут формуються найбільші родоплемінні цент- ри, котрі потім перетворюються на міста Черні- гово-Сіверської землі. Одним з найдавніших сіверянських центрів регіону був Радичів (корінь «рад» — трансфор- мація від давньоруського «род»). Нажаль міс- А. Л. К а з а к о в (К и ї в) ЛІТОпиСНА «СІВЕРА» І ЛІТОпиСНІ МІСТА ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩиНи Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини 110 то не згадується в писемних джерелах. Воно розташоване на правому високому корінному березі Десни, навпроти озера Хотинського, що власне є лівою притокою Десни. У свою чергу, в озеро впадає розгалужена система невели- ких річок, які, судячи з рельєфу сучасної міс- цевості, в давнину мали значні розміри. Таким чином, Радичів замикав і контролював не тіль- ки Десну нижче Новгорода-Сіверського, але й обширний вододіл. Цей досить значний за розмірами (понад 16 га) сіверянський центр мав не просту топог- рафічну структуру та складався з п’яти плато, які поєднувались між собою. З усіх боків місто оточували глибокі природні яри, по дну яких протікали невеликі річки і ручаї, що впадали в Десну (рис. 1). Дитинець розташований безпосередньо по- над Десною. Частина його постраждала від ерозії ґрунту. При спорудженні дитинця (перше плато) «сівера» використала городище юхнівсь- кої доби з ескарпованими краями. Подекуди зберігся вал, а також глибокий рів з боку го- ловного посаду (друге плато). Решта території, скоріше за все, була оточена частоколом. До го- ловного посаду з напільної сторони прилягають ще два пагорби (третє та четверте плато), край- нє з яких виконувало функцію форпосту. Воно поєднувалось з корінною терасою вузьким, до 3-х метрів шириною пандусом. Це був єдиний прохід, через який можна було потрапити в місто з поля. Інший в’їзд розташовувався з боку Десни та вів у місто по краю дитинця. З основного посаду (п’яте плато), також на урвистий берег Десни, прямувала вузька тро- па. На цьому окремому останці, котрий, як і дитинець, виступав у заплаву Десни, розташо- вувався курганний некрополь, рештки якого і було досліджено у вигляді напівосипаних кур- ганів. Як можна встановити, це був не просто могильник — тут знаходилось і святилище, про що свідчать розкопані рештки ритуальних ям та спалень. Нажаль, більша частина гори зруй- нована Десною. Хронологія цього родоплемінного центру в своїй основі має три головні етапи. Перший, власне сіверянський, починається приблизно в другій половині VІІІ ст. В цей час та на по- чатку ІХ ст. ми зустрічаємо виключно ліпний посуд характерного роменського типу. Досить рано, в ІХ ст., у сіверян з’являється гончарне коло. Про це свідчать житлові будів- лі, в печах яких знайдено одночасно ліпний та ранньокруговий посуд. У другій половині ІХ — на початку Х ст. гончарне ремесло відокремлюється від іншого господарства. Кілька гончарних горнів дослід- жено на схилі головного посаду, що виходив у рів дитинця. Наступний етап, розквіт міста, доводиться на Х — середину ХІ ст. У цей час вся територія поселення забудована. Але вже у кінці ХІ — на початку ХІІ ст. спостерігається його загальний занепад, після чого життя в ньому триває лише на дитинці і незначній прилеглій смузі основ- ного посаду. Ці події, скоріше за все, пов’язані Рис. 1. Стародавній Радичів: І — дитинець; ІІ—IV — посади; V — могильник 111 Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини із загальнодержавними політичними кінця ХІ ст., а саме — Любецьким з’їздом 1097 р. Як відомо, згідно з ним Новгород-Сіверський «де юре» і «де факто» стає стольним містом та сто- лицею Сіверщини. Враховуючи ці обставини, сам за себе на- прошується висновок, що до цього, головним і найстарішим містом регіону був саме Радичів. Цьому сприяло і його більш вигідне географіч- не положення. Про це свідчить і площа міста в сіверянські часи, котра була набагато більша, ніж у Новгороді-Сіверському. Цікавими є і етнографічні спостереження, згідно з якими ще в другій половині ХХ ст. населення Радичіва називало Новгород-Сі- верський — «Новим городком», обов’язково під- креслюючи слово «новий». Еволюція самого Новгород-Сіверського має також кілька стадій розвитку. Він, як і Ради- чів, бере свій початок від родоплемінного цент- ру сіверян. Але на кінець Х ст., коли експансія Києва має далеко сягаючі плани, значення цього населеного пункту, що розташовувався практично на кордоні, було набагато більшим, ніж Радичіва. Окрім цього, не останню роль тут відігравала і відома політика центральної влади, «змістити акценти». Тобто зробити став- ку не на головну родоплемінну верхівку, а на другорядну, наділяючи її верховними повнова- женнями. Проте, якщо Новгород-Сіверський з ро- доплемінного центру перетворюється лише на фортецю, Радичів певний час залишається го- ловним містом Сіверщини. Подальший розви- ток цих двох центрів виявився не на користь останнього. Новгород-Сіверський вже в ХІ ст. являв собою досить потужну фортецю, котра складалась з дитинця, який займав високий мис правого берега р. Десни і мав площу 2 га, а також окольного міста (рис. 2). Судячи з подій 1078—1079 рр. («Повчання Володимира Мономаха»), що містяться в Лав- рентіївському літописі під 1096 р., власно коли вперше і згадується Новгород-Сіверський, його окольний град в цей час вже повністю оформ- люється та має площу близько 30 га. У 60-ті роки ХХ ст. укріплення окольного міс- та досліджувались І.І. Єдомахою. Вони склада- лися з рову та валу. Рів мав глибину 4,5—5,0 м та ширину 11 м у верхній частині. У ХІІ ст. площа міста неуклінно зростає і за межами окольного граду з’являється відкритий посад, включаючи Заруччя та частину Покрівщини, що охоплювали територію понад 30 га. У під- ніжжі Замку і окольного міста, уздовж Ручая, котрий впадав у Десну, знаходився поділ. Нов- город-Сіверський неодноразово згадується у писемних джерелах, головним чином у зв’язку з військовими подіями. Завдяки ним відомо, що з міста виводили кілька воріт, зокрема Чер- нігівські, Курські та Острожні. Ми знаходимо їх на сторінках літопису під 1146 р. Загалом Новгород-Сіверський непогано досліджений археологічно. Серед вчених, які звертали свої наукові погляди до нього — Д.Я. Самоквасов, І.І. Єдомаха, А.В. Куза, О.П. Моця, В.П. Кова- ленко та інші. Окрім Радичева та Новгорода-Сіверського в Середньому Подесенні існувала ціла гру- па й інших сіверянських центрів, котрі також перетворюються у давньоруські міста і згаду- ються в літописах. Серед них Путивль, Вщиж, Стародуб, Трубецьк, Дебрянськ, Сосниця. Але всі вони були значно меншими і відігравали другорядну роль у соціально-економічному та політичному житті як власне сіверян, так і дав- ньоруської держави. Надзвичайно цікавою є західна гілка сі- верян, котра утворила кілька потужних ро- доплемінних центрів у західній частині сі- верянської землі. Характерно, що всі вони розташовані поза межами етнічної сіверянсь- кої території, якою в цьому напрямку була р. Снов (права притока р. Десни). Одним з най- більших центрів являвся Сновськ, який виник безпосередньо на високому корінному правому березі р. Снов (нині селище Седнів Чернігівсь- кого району Чернігівської області). Комплекс пам’яток складається з двох городищ, кількох селищ, курганних груп, а також ґрунтових не- Рис. 2. Літописний Новгород-Сіверський: А — ди- тинець; Ш — укріплений посад; В—Г — поділ; Д — відкритий посад; Е — Спасо-Преображенський монастир Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини 112 крополів (рис. 3). Сновськ безперечно можна вважати одним з найбільших міських центрів всієї сіверянської землі. Яскраво виражені оз- наки роменської культури виявлені не тільки в ур. Орішня та Коронний Замок, де розташову- вались городища з посадами, але й на природ- них пагорбах, що оточують ур. Коронний Замок із заходу і північного заходу. У давньоруські часи площа міста зростає і сягає понад 30 га. У підніжжя ур. Коронний Замок остаточно оформлюється поділ, райони котрого і сьогодні мають характерні назви — Корозамка, Кожевники, Пекурі. Широкомас- штабні розкопки останніх років підтвердили плавне переростання роменської культури в загальноруську. Житлова забудова в південно- східній частині посаду вже в Х ст. має порядово- вуличну планіграфію. Цікаво, що серед знахі- док суто місцевого давньоруського походження, котрі безумовно переважають у загальній масі артефактів, зустрічаються й імпортні, зокрема фіно-угорського кола (гребінь з високою напів- круглою спинкою, декорованою геометричним орнаментом). Численні дружинні поховання малюють Сновськ як значний дружинний центр. Він перший приймав на себе удар ворога, захи- щаючи підступи до Чернігова з півночі. Не ви- падково саме біля Сновська 1068 р. Святослав Ярославич приймає бій з переважаючими в кілька разів силами половців і отримує блиску- чу перемогу: «… и видевъ Святославъ множест- во ихъ, и рече дружине своїй: « потягнемо, уже намъ нельзе камо ся дети», и удариша в коне; и одоле Святославъ в трехъ тысящах, а Половец 12 тысящь, и тако изби я, и друзии потопиша в Снъви, а князя ихъ руками яша, в 1 день нояб- ря, и възвратися с победою в градъ свой Черни- говъ» (ПВЛ с. 272). Іншим значним осередком сіверян, що являв собою крайню західну точку, був Любеч. Цей сіверянський центр контролював значну ді- лянку головної водної артерії Східної Європи, одночасно маючи можливість виходу на між- народні ринки, як у північно-західному, так і південно-східному напрямках. Вперше Любеч згадується в літописі під 882 р. у зв’язку зі взят- тям його Олегом (ПСРЛ т. II, стб. 16). Потім він неодноразово фігурує на сторінках писемних джерел. Деякі події, які бачили його стіни, ста- ли доленосними для Київської держави. Комплекс археологічних пам’яток Любеча розташований на пагорбах лівого корінного берега Дніпра, які простяглися з південного заходу на північний схід (рис. 4). У центрі цієї череди у гирлі р. Гончарівки розташовувався дитинець стародавнього міста — Замок (100 × 30 м). На її правому березі, на північний схід від нього, височить городище «Лисиця», яке, напев- но, виконувало роль форпосту на підступах до міста. На південь і захід від Замку знаходився окольний град, котрий був оточений валом (ви- сотою до 12 м) та глибоким ровом. Централь- ний в’їзд до нього розташований з південно-за- хідної сторони. До Замку по глибокій западині прямувала дорога, що розділяла окольне місто Рис. 3. Літописний Сновськ: А — дитинець; Б, С, Д — посади Рис. 4. Літописний Любеч: I — замок; II — перший укріплений посад; III — другий укріплений посад; IV — городище «Лисиця»; V—VIII — посади; IX — поділ; 1 — Троїцька церква; 2 — Миколаївська цер- ква; 3 — Спасо-преображенська церква; а — зона розповсюдження давньоруського культурного шару; б — залишки валів; в — додаткова посадська лінія укріплень 113 Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини на дві частини — прибережну і внутрішню. За валами розташовувався великий посад, який також мав свою лінію оборони у вигляді валу та рову. Західніше знаходились Воскресенсь- кий монастир, печера Антонія і урочище Ко- раблище. На південний схід від другої частини окольного граду є урочище Гончарі, пов’язане з наявністю тут гончарної глини. У підніжжі Замку та посадів розкинувся поділ. Таку розвинуту структуру Любеч мав вже в ХІ—ХІІ ст. Проте на ранніх стадіях свого роз- витку, в роменські часи, його топографія була дещо простішою. Сіверянське поселення, хоча і значних розмірів, займало Замок, а також плато прибережної частини окольного міста і посаду (територія сучасного стадіону) у на- прямку з північного сходу на південний захід. Б.О. Рибаковим роменський посуд виявлений і в урочищі Пристанище. Судячи з усього, тут мешкало одне з найпотужніших сіверянських племен. Серед досліджених у 1989—90 рр. комплек- сів виділяються роменські землянки ІХ ст., в печах котрих, як і в Радичеві, знайдено поруч ліпний і ранньогончарний посуд. За своїми технологічними ознаками, зокрема формуваль- ною масою, вони аналогічні. Очевидно процес удосконалення виробництва відбувався в усіх регіонах Сіверянської землі одночасно. Як показали розкопки Б.О. Рибакова, пер- ші укріплення в Любечі з’являються ще в сі- верянські часи. Потім вони перебудовуються, створюються значно потужніші. Як на дитинці, так і на посадах оборонні споруди були комп- лексними і включали в себе вали, дерев’яні сті- ни та башти, а де це було необхідно ще й рів. 882 р. це ще сіверянський період, коли Лю- беч було взято Олегом: «… Оттуда поиде внизъ, и пришедъ взя Любечъ, и посади мужъ свой» (ПВЛ с. 32—34). Отже, без сумніву, Любеч — перший сіве- рянський родоплемінний центр, що опинився у складі Київської держави, яка тільки народ- жувалась. Найбільшим племінним об’єднанням у за- хідній частині сіверянського ореолу був Чер- нігів (рис. 5). Скоріше за все, він опиняється у сфері державних інтересів Києва одразу після Любеча. Не випадково, вже в 907 р. Чернігів посідає друге місце після Києва на п’єдесталі молодої держави : «…и потом даяти уклады на Русские городы: первое на Кіевъ, таже и на Черниговъ… по темь бо городомъ седяху кня- зья подъ Олегомъ суще…» (ПВЛ с. 44). Вже більше ніж 150 років місто знаходиться в полі зору дослідників. Першим, хто звернув увагу на археологічні старожитності Черні- гова, був Д.Я. Самоквасов. У 20-ті роки мину- лого століття дослідження Спаського собору здійснює М.О. Макаренко. У післявоєнні роки експедиція під керівництвом Б.О. Рибакова дослідила рештки Благовіщенської церкви та провела розкопки в різних частинах міста. У 50-ті роки того ж століття В.А. Богусевич дослідив одну з ділянок окольного міста не- подалік від Катерининської церкви ХVІІІ ст. Протягом 50—60-х років дослідженнями були охоплені чернігівські монументальні пам’ятки архітектури — Спаський, Успенський, Борисо- глібський собори та П’ятницька церква, котрі проводив М.В. Холостенко. Починаючи з кінця ХХ ст. і до нашого часу в місті систематично здійснюються широкомасштабні археологіч- ні дослідження. Можна вважати, що Чернігів являється одним з найдослідженіших міст Київської Русі. На сьогоднішній день у різних його частинах загалом археологічно відкрито понад 50 тис. м2. Враховуючи той факт, що роменський по- суд знайдено в різних частинах стародавнього Чернігова, уявляється, що тут мешкало досить численне плем’я. Воно займало правий берег Стрижня, як у напрямку південний схід — пів- нічний захід, так і в напрямку північний схід — південний захід. Основу складало поселення, яке знаходилось у північно-східній частині дитинця. Роменський посуд знайдено також на Єлецькій горі. Сіверянські духовні святині займали високі пагорби, що простирались від дитинця до Болдиної гори. Центральне святи- лище розташовувалось в районі, де потім було побудовано Спаський собор. Інше — на Єлець- кій горі. Неподалік від Болдиної гори існувало капище Перуна. В епоху нової ідеології на цих місцях побудували православні храми. У другій половині ІХ — на початку Х ст. в Чернігові спостерігається значна концентра- ція населення. Це дає можливість побудувати нові укріплення. Спочатку потужні оборонні споруди виникають на дитинці, а невдовзі і на території окольного міста, що згадується в лі- тописі під 1078 р. Площа останнього становить близько 40 га. Рис. 5. План Чернігова за Б.О. Рибаковим Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини 114 Оборонна система Чернігова складалася з валів та глибоких ровів. Особливої уваги заслу- говують дерев’яні конструкції. То були стіни, в основі яких лежали кліті-городні, котрі запов- нювали землею. В стінах системно чергувались башти, які частково висувалися уперед по від- ношенню до стін. Такий інженерний розраху- нок дозволяв вести обстріл не тільки «в лобо- ву», але й по флангах. У кінці ІХ — на початку Х ст. в Чернігові по- чинає заселятись поділ. Спочатку це було неве- лике поселення у підніжжі дитинця з півдня. Поступово поділ розростається і займає майже всю територію Лісковиці. Згадку про нього ми знаходимо в літописі під 1112 р.: «…погоре по- доли въ Киеве и в Чернигове, и в Смоленсце, и Новгороде» (ПСРЛ т. ІХ—ХІ, с. 143). Більш значним за розмірами було «Перед- городдя», що згадується в літописі під 1152 р., коли юрій Долгорукий штурмував місто: «… половець ехаша к городу биться и отъемше ос- трог зажгоша передгородье все…» (ПСРЛ Т. І, стб. 338). Тут жебрацькі квартали співіснува- ли з великими феодальними господарствами. Але в передгородді жила найбільша кількість ремісників. Саме в межах цього району можна було зустрінути навіть цілі ремісничі квартали. В місті працювали майстри, котрі створювали найрізноманітнішу продукцію, яка репрезен- тує всі сторони матеріальної культури велико- го середньовічного міста. У 60—70-х рр. ХІ ст. при Святославі Яросла- вичі в місті з’являються монастирі — печерний Богородицький (пізніше Троїцько-Іллінський) та Єлецький. Розвиток чернігівської монументальної архі- тектури спостерігається протягом усього домо- нгольського періоду, починаючи з першої поло- вини ХІ ст. У кінці ХІ — на початку ХІІ ст. при Давиді Святославичі в Чернігові формується своя архітектурна школа, котра поєднувала кращі загальноруські архітектурні риси та міс- цеві традиції. Достовірно відомо 12 пам’яток архітектури, що прикрашали місто. Але на- справді їх було набагато більше. В основі пла- нувальної структури міста була вулично-квар- тальна система. Головні вулиці, що виходили з дитинця проходили через все місто і поєднува- лись із магістральними шляхами, котрі пряму- вали до Києва, Любеча, Новгорода-Сіверського. Їх перетинали другорядні вулиці та провулки, в межах яких виникали садиби. Житлова забудова Чернігова спирається на більш давні місцеві традиції. Протягом всього домонгольського часу тут переважає земля- ночний та напівземляночний тип житла. Зви- чайно існували й наземні будинки, особливо в ХІІ — першій половині ХІІІ ст. Але найбільш розповсюдженим був тип споруд, котрі мали глибокий підліт і стовпову конструкцію. До того ж стіни робились, як у техніці горизонтальної, так і, головним чином, вертикальної закладки. Серед господарських будівель виділяються ста- ціонарні дерев’яні споруди, а також легкі кар- касно-плетені конструкції. Причому останні переважають. Дослідження чернігівських некрополів дозволяє не тільки простежити еволюцію поховального обряду одного з найбільших східнослов’янських міст Київської Русі, але й розглянути цілу низку питань, що давно цікав- лять істориків. Це етнокультурний, соціальний склад населення великого міста, статево-вікова характеристика померлих, етнодемографічна ситуація тощо. Некрополі існували майже в усіх районах міста. Найбільш стародавня курганна група знаходиться неподалік від Спаського собору, на території дитинця. Більш численний кур- ганний некрополь міститься на території Бол- диної гори, де і сьогодні нараховується понад 200 насипів, серед яких найбільшими є Безі- менний та Гульбище. Третя велика курганна група на чолі з Чор- ною Могилою, починається від Єлецького мо- настиря та перетинає все місто за стінами окольного граду у північному напрямку, аж до самого Стрижня. Тут поховання простежують- ся і на лівому березі р. Стрижень — Стрижнев- ська курганна група і так зване «Старе кладо- вище в берізках». Інша череда курганів простежується у пів- нічно-західному та західному напрямках, мож- ливо вздовж дороги, що вела в Любеч. На лівому березі р. Стрижень, в урочищі Ялівщина, розташована ще одна курганна гру- па. Останній курганний масив ще в ХІХ ст. про- стежувався на південно-західній околиці міс- та — «Олегово поле». Як вже добре відомо, головний ґрунтовий некрополь Чернігова займав південно-західну частину міста. Але окрім нього, майже в усіх частинах стародавнього міста, і навіть на лі- вому березі р. Стрижень, виявлені ґрунтові по- ховання. Це рештки приходських кладовищ, котрі постійно відсувались все далі і далі від центру, коли житлові квартали «накривали» їх. Нарешті ще одна категорія поховань — при- церковні цвинтарі. Одне з таких кладовищ досліджено В.П. Коваленком в середині 80-х років на території дитинця. Відомі вони і в ін- ших районах міста. Наявність у християнський період курганів та ґрунтових поховань зі змішаною обрядовіс- тю говорить про те, що чернігівські сіверяни не одразу прийняли нову віру. На відміну від правлячої верхівки, основна маса населення ще довгий час поклонялася богам своїх пред- ків. Це не дивно, оскільки змінити свідомість людини одним актом, або наказом неможливо. У політичному житті чернігівські князі за- вжди займали найактивнішу позицію. Можна 115 Казаков А.Л. Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини сказати, що не було такого князівства або кня- зя, з яким би вони не ворогували, або навпа- ки не товаришували. Тому і місто, і князівство майже постійно знаходились у стані військово- го положення. Від міжусобних чвар Чернігів не- одноразово страждав — горіли монастирі, цілі міські райони — передгороддя, окольне місто, поділ. Найважливішим політичним пріорите- том був Київ. І неодноразово чернігівські князі обіймали головний стіл країни. Підсумовуючи все вищесказане, спро- буємо уявити собі Східну Європу остан- ньої чверті І тисячоліття нової ери. При- близно в середині VІІІ ст. спостерігається виділення із загальнослов’янської спільності окремих східнослов’янських масивів, що було обумовлено певними регіональними особли- востями. Саме в цей час відбувається форму- вання літописних племен. Теж саме стосується і сіверян. Обравши Середнє Подесення, носії роменської культури створили тут свою індиві- дуальну матеріальну і духовну культуру. Яв- ляючись частиною усього східнослов’янського світу, в їх житті органічно поєднувались загальнослов’янські риси, з одного боку, і само- бутні, з іншого. В ІХ ст. у сіверян виникають міські центри, котрі лягли в основу літописних міст Чернігово- Сіверщини. Наприкінці ІХ ст. сіверянське уг- рупування було втягнуто в систему державних відносин. Це прискорило процес консолідації їх племен. Очевидно, що першою до Київської де- ржави увійшла західна частина сіверян на чолі з такими родоплемінними центрами як Любеч, Чернігів та Сновськ, котрі опинились за ме- жами своєї етнічної території. Проте невдовзі і решта сіверянського конгломерату була підко- рена центральною владою. Надзвичайно ціка- вим є те, що на відміну від інших племен, на сі- верян Олег накладає помірну данину. Літопис так розповідає про це під 884 р.: «Іде Олегъ на Северы, и победи Северы, и възложи на нихъ дань легъку…» (ПВЛ с. 34). Можливо це було обумовлено саме тим, що частина сіверян вже входила до складу Київської держави. Можли- во якимись іншими обставинами. Так чи інак- ше, після цього Чернігів на початку Х ст. стає власне другим після Києва містом новоутворе- ної держави. Однак, сепаратистські амбіції сіверянської знаті, як виявляється, завжди були живі. Вре- шті решт вони взяли верх і саме сіверяни ста- ли тими «розкольниками» з яких почалась роз- дробленість на Русі. У протистоянні Ярослава Мудрого і Тмутороканського Мстислава Воло- димировича за Київ, чернігівська верхівка сві- домо підтримала і прийняла зовсім чужого для Чернігова князя. У 1024 р. в битві при Листвені сіверяни беруть активну участь. Незважаючи на те, що Мстислав перемагає і може зайняти Київський престол та без перешкод володіти і Київською, і Чернігівською землею одночасно, що потім і зробив Ярослав, переможець нато- мість залишає Київ Ярославу. Але висуває умо- ву, згідно з якою Дніпровське Лівобережжя на чолі з Черніговом відокремлюються від Києва. Йшлося перш за все про Чернігово-Сіверщину. Очевидно такими були попередні умови місце- вої знаті. Так починається перший розподіл Київсь- кої Русі, так закінчується півторасторічне про- тистояння сіверян і центральної державної влади. Повість врем’яних літ (ПВЛ). — К., 1990. ПСРЛ. — Т. ІІ. — М., 1962. ПСРЛ. — Т. ІХ—ХІ. А. Л. К а з а к о в ЛЕТОпиСНЫЕ «СиВЕРА» и ЛЕТОпиСНЫЕ ГОРОДА ЧЕРНиГОВО-СЕВЕРЩиНЫ В ІХ в. на заселённой северянами территории Среднего Подесенья возникают племенные центры, имевшие характерную городскую структуру. В ста- тье характеризуются наиболее крупные из них — Радичев, Любеч, Новгород-Северский, Седнев и Чернигов. A. L. K a z a k o v ANNALISTIC «SIVERA» AND ANNALISTIC TOWNS OF CHERNIHOVO-SIVERSCHYNA The tribal centers which had a characteristic urban structure appeared in IX cen. on the territory of Mid- dle Podesennya inhabited by siveriany. The largest of them — Radichev, Lyubich, Novgorod-Siverskiy, Sed- niv and Chernihiv are characterized in the article.

Літописна «Сівера» і літописні міста Чернігово-Сіверщини

Репозитарії

Схожі ресурси