Де ж вихід?

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Ткаченко, В.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2009
Теми:	Наукові повідомлення
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8336
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Де ж вихід? / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 187-193 — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859545995389435904
author	Ткаченко, В.А.
author_facet	Ткаченко, В.А.
citation_txt	Де ж вихід? / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 187-193 — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
collection	DSpace DC
first_indexed	2025-11-26T01:42:33Z
format	Article
fulltext	2009/№1 187 НАУКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ Фінансова криза, що призвела до появи дефіциту бюджету, на наш погляд, це не виняткове явище, а кон- центрований вираз накопичення в українській економіці негативних процесів, зростання яких розпочалося ще наприкінці 70-х років XX століття і концентрувалося в грошовому обігу до 90-х років, породжуючи інфляцію і розбалансовуючи економічну систему держави, взагалі. Логічним завершенням цих процесів могли стати тільки глобальні зміни, як то: — необхідність і неминучість переходу української економіки до ринкових відносин; — зміна форми власності і, у зв’язку з цим, еконо- мічної системи; — реструктуризація народногосподарського комп- лексу і на її основі усунення базисних деформацій в економіці; — створення нової банківської системи та банківсь- ких відносин. Звичайно, похідними цих змін мають стати цілий ряд проблемних питань, усунення яких дозволило б створити умови розбудови вельми ефективної соціаль- но-орієнтованої української економіки. Бо ж розвиток започаткованих реформ в Україні може успішно відбу- ватися лише в умовах макро — та мікроекономічної ста- білізації та економічного зростання. Чого, на жаль, ось вже 18 років досягти ми неспроможні. Справа в тому, що ця проблема Кабінетом міністрів спрощується до розмірів бюджетного дефіциту. При цьому зовсім відкидаються статистичні дані щодо інфляції, стану неплатежів в народногосподарському комплексі, фінансового стану підприємств різних форм власності, щодо жебрацького стану бюджетної сфери та катастрофічного падіння життєвого рівня більшої час- тини українських людей. Сьогодні вже нікому не секрет, що інфляція в Ук- раїні являла і являє собою не що інше, як сполуку інфляції попиту і інфляції витрат, що в значній мірі ускладнює відтворення антиінфляційної політики. Тож, перш ніж зупинити інфляцію, слід відтворити поруше- ну пропорцію між грошовою масою і масою товарів та послуг, тобто створити внутрішні ринкові відносини в усіх складових ринку. Це не просте завдання, тому що в останні роки 80-х в результаті надмірної концентрації виробництва, а також ігнорування сукупністю умов щодо розбудови нових підприємств, загострились про- блеми економіки, а також зайнятості працездатного населення в цілому ряді регіонів. Це твердження має аксиоматичний характер, але реалізувати його надзвичайно складно. І перш за все через те, що в умовах занепаду промислового виробниц- тва та сільського господарства зростання товарної маси В.А. Ткаченко дійсний член АЕН України, м. Дніпропетровськ ДЕ Ж ВИХІД? практично неможливе. Сьогодні ця маса продовжує стискатися до незрівняльної щільності, не дивлячись на постійно звеличуваний імпорт комерційними структу- рами споживчих товарів. Все це призводить до того, що на перший план виходить необхідність регулювання саме накопиченням товарної, а не грошової маси. Відомо, що в основі проблем макроекономічної ста- білізації знаходяться два основних моменти: по-перше, слід було приборкати інфляцію, а по-друге, зупинити падіння виробництва і розпочати його відновлення. Ці два моменти надзвичайно пов’язані між собою, бо ж приборкання інфляції є найнеобхіднішою передумовою для відчутних інвестицій, а інвестиції, в свою чергу, є найважливішою умовою для зупинки падіння виробниц- тва і початку його відновлення. Разом обидві ці скла- дові і являють собою основні засади, на яких можливий вихід із кризового стану. Слід додати, що найважливішим фактором, який обумовлює інфляцію попиту, є дефіцит державного бюджету, що, в свою чергу, обумовлюється кредитно- грошовою емісією. Поряд з дефіцитом державного бюд- жету слід було б поставити і факт цінової політики, а також катастрофічне падіння реальних доходів населен- ня, що і обумовлює, загалом, інфляцію попиту. Другим характерним фактором сучасної кризи є інфляція витрат, що обумовлюється зворотною залежн- істю між зростанням грошової маси і зростанням цін. Але в той же час зростання грошової маси є наслідком зростання цін. То ж спроби підприємств завищувати ціни з метою покриття витрат та підвищення своїх до- ходів, та ще й в умовах технологічної відсталості вироб- ництва, що породжує надмірні матеріальні й енергетичні витрати, ні до чого іншого, як до інфляції витрат, при- звести і не могло. Таким чином, навіть при зростаючій грошовій емісії виникла нестача оборотних фондів підприємств, що зумовило виникнення заборгованості і з постачальни- ками (криза неплатежів) , і по заробітній платі. Це все і зумовило виникнення типової інфляційної спіралі: зростання цін веде до зростання витрат, у тому числі і по заробітній платі, що потребує збільшення грошової маси, а це, в свою чергу, веде до нового зростання цін. Коло замкнулося і порвати його є можливість лише «по живому» . Все це призвело до того, що, не дивлячись на деякі позитивні зрушення останнім часом, інерцію еко- номічного занепаду зупинити немає можливості. Ситу- ація в державі, особливо в економіці, залишається над- то складною і напруженою. Де ж вихід? На наш погляд, вихід — у реструктуризації еконо- міки. Але, на жаль, структура економіки України, що склалася в останні п’ять років, є такою, що веде до ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ188 надмірно збільшених, навіть більше, ніж великих, при- родних (матеріальних) , енергетичних і людських вит- рат. І, в той же час, все це не задовольняє потреби еко- номіки в достатніх інвестиційних ресурсах, а населен- ня — в товарах і послугах споживчого значення [1]. Сьогодні майже визначено, що Україна потерпає від серйозних структурних проблем. Майже неможливо знайти сектор економіки, який би при достатній увазі до нього зміг би витягнути всю економіку з рецесії. Державний сектор є недостатньо регульованим, а сек- тор підприємництва й бізнесу — надмірно регульованим. Але розвиток підприємництва, малого й середнього бізнесу знаходиться на такому рівні, що не може пози- тивно впливати на економіку. Навпаки, він стримує динамічний розвиток економіки. В той же час держав- ний сектор не може накопичити якихось дивідендів для власника і тим самим теж стримує його розвиток [2]. Приватизований сектор перебуває в руках «слабких» власників та інсайдерів, або в руках «діловарів» від тіньо- вої економіки. Вкрай незначні зовнішні контакти, що теж не може стимулювати економіку. А існуюча система пільг, оподаткування та регулятивних норм має тенденцію до підтримки збиткових підприємств і покарання рентабель- них. Праця надмірно оподаткована. Що ж стосується сільського господарства, то політика, що проводилася в цій галузі, є яскравим прикладом того, як можна зруйну- вати потенційно високоприбутковий сектор: за допомо- гою все тієї ж цінової політики уряд позбавляє фермерів та колективні господарства доходів і водночас надає суб- сидії для допомоги цьому секторові, які до суб’єктів гос- подарювання не доходять і ніколи вже до бюджету дер- жави не повертаються. І, як наслідок, ресурсоємність суспільного виробництва така, що більшість видів про- дукції, що виробляється, неконкурентоспроможні ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринку. Необхідно відмітити, що феєрічна зупинка спаду виробництва — то є не результат продуманої економіч- ної політики, а, скоріше, наслідок інтелектуальної адап- тації суб’єктів господарювання до нових умов, створен- ня ними нового виду «стратегії виживання» . Та й як інакше, коли криза неплатежів, яка паралізує всю сис- тему грошового обігу, не зменшується, а зростає. Це явище не тільки не дає можливості зростання виробниц- тва, воно дестабілізує виробництво, нарощує неплатежі по заробітній платі. Більше того, дає всі підстави для владних структур щодо застосування до виробників не тільки штрафних санкцій, а й заходів, що сприяють розоренню рентабельних виробництв. Отже, навіть на основі викладеного матеріалу є можливість зробити висновки, що ось уже на протязі десятиліття економічні і соціальні аспекти процесів, що відбуваються, якщо їх розглядати в сукупності взаємоз- в’язків і взаємообумовленості, не вносять принципових змін і не дають можливостей оцінки рівня економічної реформи. Випадково вибрана стратегія реформування і надзвичайно висока ціна її соціальної складової стають все більше очевидними. Сьогоднішня ж стратегія побудови принципово нової системи господарювання, реалізації нової соціаль- ної політики вимагає радикальних економічних реформ як у системі господарювання, так і в свідомості людей. Вона повинна була враховувати як позитивні результа- ти, що з’являються під час вивільнення продуктивних сил нашого суспільства, так і існуючі обмеження, які, в першу чергу, обумовлені складнощами перехідного пе- ріоду від однієї формації суспільства до іншої. Це сто- сується і приватизаційних процесів з їх наслідками, які неможливо прогнозувати, і кредитно-бюджетної та по- даткової систем, і соціальної системи в цілому, яка докорінно змінює спосіб життя. Тож масштаби успіху реформ на основі ринкових відносин значною мірою залежать від ступеня участі в них владних структур і кількості населення того чи іншого регіону. Не треба боятися державного регулювання рин- кових відносин, головне, щоб держава не регулювала ринкові засади, а із збільшенням громадян, що будують свою діяльність на основі ринкових відносин, обсяг сфе- ри державного впливу на економіку в цілому значно понижується, при цьому роль держави в економічному житті суспільства за коефіцієнтами значущості зростає. Немає сумніву, що: — Необхідна зміна пріоритетів економічного зрос- тання, посилення їх соціальної орієнтації, тобто необх- ідний визначальний структурний маневр, що дозволяв би усунення визначених деформацій економічної сис- теми, розробку системи національних важелів зростан- ня та введення в практику господарської діяльності соц- іальних індикаторів, визначення їх зростання. Розробка та включення до механізму регулювання процесів економічної реформи показників (критеріїв) соціальних індикаторів, тобто граничних значень щодо показників зайнятості населення і рівня безробіття, прожиткового рівня заробітної плати і можливості інди- відуального накопичення капіталу, диференціації доходів населення, визначення податкового потенціалу і таке інше в своїй основі повинні мати такі чинники, як по- вага до держави і влади, визнання поваги до державних механізмів регулювання економічних процесів, повага до партнера і моральна відповідальність за свої дії тощо. Ось чому чи не найголовнішим сьогодні стає питан- ня ефективної взаємоскоординованої співпраці в трьох секторах: у владних сруктурах, у бізнесі та підприємництві та в державних і регіональних інституціях щодо об’єднан- ня зусиль для економічного відродження як окремих регіонів, економічних зон, так і економіки держави в цілому. Звичайно, питання щодо вибору форм такої взає- модії має вирішуватись в кожному регіоні, в залежності від історичного минулого, традицій, що розвивалися тільки в цьому регіоні, культури, інтелектуального потен- ціалу. Треба пам’ятати, що зміна економічних умов, пе- рехід до ринкових відносин потребує радикального пере- осмислення і змісту, і методів такої взаємодії. Мова по- винна йти про концептуально нові підходи, у дії яких відчувалася б відсутність централізованої влади, дотриму- вались би умови рівноправності, приділялась би увага, перш за все, тим організаційним і інформаційним техно- логіям, які швидко розвиваються та набирають силу, ство- рювались би умови для зростання ринкової кон’юнкту- ри, конкуренції серед товаровиробників. Найважливішим завданням такої взаємодії є забез- печення рівних можливостей для всіх економічних, гос- подарських чи владних суб’єктів. — Необхідна теоретична база зміни національної формації нашої держави, що відповідала б специфічним ТКАЧЕНКО В.А. 2009/№1 189 умовам національного менталітету, рівню загальнодер- жавного інтелектуального потенціалу, духовності. Визначити граничні умови стабілізації виробничого сектору і, в цілому, економіки, розкрити систему функц- іонування народногосподарського комплексу із суб’єктів різних форм власності, призначення і підпорядкування. Створити систему підтримки вітчизняних вироб- ників, незалежно від форми їх власності, стимулювання їх діяльності і, в першу чергу, інвестиційної активності та стабілізації випуску конкурентоспроможної продукції. Визначити статус державних підприємств та прове- сти ліцензування їх як виробників, створити умови і механізм управління в умовах ринкових відносин. — Одним із пріоритетних напрямків розвитку еко- номіки як регіонів, так і України в цілому є реструктури- зація промислових підприємств, яка може дати змогу підвищити їх інвестиційну та кредитну привабливість. Приємно відзначити, що світовим банком було вибрано три області України, на підприємствах яких мусили впро- ваджуватися проекти з низькозатратної реструктуризації. Головна їх мета — дати друге економічне дихання підприє- мствам, які тривалий час не працюють. Але що таке для України три області — їх у нас 26, – або що таке якість 100 підприємств — їх у нас було близько 4000!? — Політика в галузі сільського господарства є яск- равим прикладом того, як можна зруйнувати потенційно високоприбутковий сектор. Україна тільки-тільки стала експортувати зерно, соняшник і цукор, а уряд за допо- могою цінової політики позбавляє агропідприємства та фермерів доходів від реалізації своєї продукції, а натомість надає субсидії для допомоги цьому сектору. Внаслідок такої політики фермери навчаються не тому, як перетво- рити своє господарство на більш продуктивне, а тому, як показати його неприбутковим і неефективним. Якщо заглиблюватись і дальше в подібному аналізі, то прийдемо до одного природного запитання: що при- звело до такого стану? Або що стало головною причи- ною чи причинами такого явища? Відповідь ми отри- маємо тільки одну, якщо ми будемо дійсно її бажати, а не шукати факти для свого виправдання, – вона поля- гає в якості економічної політики! — Необхідне переусвідомлення ролі податкового інструментарію регулювання економічних процесів і господарської діяльності суб’єктів підприємництва, виз- начивши, що стабілізація бюджету держави та фінансо- вого стану підприємств, незалежно від форми власності, можлива лише на засадах оптимальної податкової пол- ітики, яка має грунтуватись на податковому потенціалі і стимулювати, а не пригнічувати виробника. — Необхідне державне регулювання вартості робо- чої сили з тим, щоб запобігти її фізичному занепаду, недієздатності не тільки до розширеного, а навіть і до простого самовідтворення. Особливо сьогодні фахівців хвилює тенденція фізичної деградації найбільш кваліфікованої частини трудових ресурсів. Причому, і в перспективі фахівці, що пов’язані з науково-технічним прогресом, не мають можливостей запобігти цьому явищу, бо їх заробітна плата і, в цілому, доходи не дозволяють. Розглядаючи в цілому визначені напрямки еконо- мічного зростання, можна зробити висновки щодо структури факторів його забезпечення: — в напрямку стримування інфляції: заходи щодо обмеження кредитної і грошової емісії, регулювання витрат бюджету, стимулювання внутрішніх надходжень в бюджет, стабілізації торговельного балансу і валютно- го курсу; — в напрямку стимулювання виробництва: заходи щодо його структурної перебудови, енергозабезпечення, інституціональних змін, забезпечення фінансової стаб- ільності, механізму оптимального регулювання; цільова санація підприємств і впровадження механізму банкрут- ства; державне регулювання інвестиційного забезпечен- ня пріоритетних напрямків розвитку; впровадження системи продаж надмірних майнових активів; — в напрямку зміцнення фінансового стану підприємств: реформування системи оподаткування, зменшення невиробничих витрат за рахунок розвитку соціального партнерства; розробка механізму державно- го регулювання амортизаційними відрахуваннями та ме- ханізму індексації вартості основних фондів; стимулюван- ня інвестиційної привабливості підприємств; зміцнення системи банківського нагляду і регулювання; — в напрямку обмеження кредитної і грошової емісії: заходи щодо регулювання грошової маси згідно з динамікою ВВП, котирування НБУ ставки рефінансу- вання, аукціонного розподілу кредитів, забезпечення автономії НБУ, повернення наявних коштів в сферу обігу, встановлення кредитних обмежень для банків і стабілізація резервних вимог, обмеження кредитів Уря- ду та їх відміну недержавному сектору; — в напрямку зміни форми виробничих відносин: соціальна спрямованість економіки; чітке визначення цільової настанови підприємницької діяльності, виходя- чи з умов, що складаються у світовій економіці; деталь- на розробка змісту підприємницьких відносин, пов’яза- них з характеристикою форм власності, інституціональ- ного забезпечення економічної конкуренції, соціально- відповідальної поведінки і дій щодо досягнення прибут- ку; визначення особливостей і оптимальних форм підприємницької діяльності на загальнодержавному і регіональному рівнях. Модифікація цільової настанови вищезазначених факторів в умовах соціальної орієнтації економіки, ви- рішення проблеми соціального управління в результаті буде визначати рух сучасного виробництва по шляху відтворення капіталу. Той, хто бажає займатися формуванням економіч- ної політики перехідного періоду, має поставити перед собою, на наш погляд, наступні запитання і дати на них чітку відповідь. По-пєршє, якою є цільова модель еко- номічної системи, яку він прагне запровадити шляхом реформ? Нагадуємо, що реформи — це перехід від однієї моделі до іншої, від однієї системи до іншої, від однієї формації суспільства до іншої. Друге запитання: як пе- рейти від однієї моделі, неефективної економічної сис- теми чи складної економічної ситуації, до значно кра- щої цільової моделі економіки? Більшість дискусій дов- кола перехідного періоду та непорозумінь пов’язані саме з процесами переходу економіки до іншої моделі, а не із самою моделлю. Третє просте запитання: який головний критерій або очікувана ціль функціонування економіки або нової моделі економічної системи? По-четверте, зважаючи на успадковані економічні умови, визначити ТКАЧЕНКО В.А. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ190 принципи та запровадити таку економічну систему, яка з усіх можливих економічних систем може на протязі визначеного періоду розвинути максимальні темпи зро- стання або економічного розвитку. Перехід на тривалу перспективу є обов’язковим і єдиним засобом підвищення життєвого рівня. Отже, це і є критерій вибору. І якщо є вибір, то слід використо- вувати всі доступні і притаманні знання для того, щоб серед можливих систем вибрати таку, яка найбільше відповідає даному критерію. Основні з них — це тривала макроекономічна стабільність, або уникання нестабільності; достатні мас- штаби економічної свободи в умовах належно врегуль- ованої правової системи, або створення однаково рівноз- начних умов свободи господарювання; приватна власність, і не стільки на основні фонди, скільки на право володіння та розпорядження результатами своєї праці; оподаткування на основі податкового потенціа- лу, у формі як співвідношення оподаткування до ВВП, так і податкової системи, простої і ефективної, яка б стимулювала ефективне господарювання; найефек- тивніші шляхи впровадження та регулювання економі- чних процесів нової моделі. Чи достатньо цього? Найвагомішою причиною істотних розбіжностей в економічних показниках упро- довж 10 років в Україні була різниця в якості економі- чної політики. То ж суть проблеми полягає в тому, що ефективна економічна політика потребує надійної пол- ітичної ситуації. А надійна політична ситуація потребує залучення кожного, в тому числі найосвіченіших членів суспільства та засобів масової інформації. Обговорення шляхів переходу до ринкових відно- син породило в нашому суспільстві небезпідставні по- боювання щодо загострення різних соціальних аспектів: від безробіття до падіння виробництва і, як наслідок, зниження життєвого рівня населення. І все це розгля- далося як основні важелі, що блокують процеси транс- формації економічних відносин. Звичайно, як ні в якій іншій галузі, соціально-еко- номічні дослідження поставлених життям проблем яв- ляють собою поле боротьби різних суспільних сил і на- укових шкіл. Але, на наш погляд, як показують дослід- ження і практика останніх років, провідними течіями на сьогодні є диригування на основі кейнсіанства і неолібе- ралізм, що включає в себе монетаризм, теорії «економ- іки пропозиції» , школу «нових класиків» . Боротьба цих течій визначає напрямок державних програм, програм Кабінетів Міністрів і, в цілому, економічної політики держави, що в значній мірі впливає на вибір економіч- ної стратегії нових суспільних сил, які знаходяться при владі. Якими б різними не були ідеї цих течій, загальним для них є визнання того, що трансформацію економіки України до ринкових відносин слід розглядати не як спонтанне явище, а як результат визначених законо- мірностей щодо досягнення рівноваги економічною системою. Щоправда в нинішніх дискусіях по пробле- мам української економіки основна увага концентруєть- ся на розбалансованості грошового обігу, диспропорці- ях на ринку товарів і послуг і таке інше. Але у затінку залишаються такі чинники, як визначений стан ринку праці, повноцінний внутрішній ринок, стан виробниц- тва, система оподаткування, без яких рівноваги еконо- мічна система досягти не в змозі. Відомо, що в теоретичних підходах останніх деся- тиліть XX століття домінували погляди, які допускали перехід до нової формації суспільства чисто еволюцій- ним шляхом, через опосередкування накопичень кількісних факторів. Тому не дивно, що і перші роки незалежності нашої держави характеризуються виключ- но кількісними оцінками. І так само, як і в попередні роки, аналіз глибинних процесів, які їх визначають, відсовувався на другий план. Але ж і наука, і історична практика постійно доказують, що суспільно-економіч- на формація не може розглядатися як застигле явище, яке підлягає лише еволюційним кількісним змінам. В її середовищі проходять корінні зрушення, які і визнача- ють перехід до якісно нового ступеню розвитку. В політико-економічному плані поняття трансфор- мації полягає не в самих темпах процесів, як таких, а в досягненні суспільством нового якісного зростання, як єдино можливої на сучасному етапі основи для надання динамічності оновленню і трансформації до якісно но- вої формації суспільства. Теорія економічного зростання і трансформації в нові відносини, а також методологія їх аналізу не допус- кають відриву темпів від їх джерел і якості самих про- цесів. Ось чому, перш ніж розглядати роль інституціо- нального управління процесами трансформації до рин- кових відносин, слід визначити, за рахунок яких фак- торів можливо досягнення зростання. При цьому слід враховувати, що темпи віддзеркалюють лише відносні показники економічного зростання, тоді як при оцінці якості такого зростання не можна не враховувати про- цеси нарощування вагомості кожного його відсотка, а також склад і структуру його наповнення, якість про- дукції, її технічні і споживчі властивості. Разом з тим, суттєве значення мають загальнодержавна структура господарського комплексу та склад і співвідношення між кінцевою і проміжною продукцією. Отож, темпи зростання, процеси їх формування — явище зовсім не визначальне, як таке, воно є результа- том взаємодії цілого ряду факторів і умов, які зрештою і визначають динаміку економічного зростання. Слід також відмітити, що і на практиці, і теоретич- но сповільнення темпів економічного зростання в ко- роткостроковому терміні допустимо, якщо в економічній системі відбувається структурне й інвестиційне перегру- пування або ж відтворюється маневрування з метою майбутнього зростання. На жаль, в нашому випадку ні того, ні іншого не відбулося. До того ж практика пока- зує, що навіть незначні зміни в економічному зростанні у бік падіння в довгостроковому інтервалі не тільки не можна допускати, але й треба пам’ятати, що це надзви- чайно небезпечно. Бо ж такі дії відображають як послаб- лення економічної основи розширеного відновлення, так як падіння темпів із року в рік не можливо компен- сувати за рахунок збільшення вагомості кожного його відсотка, що веде до абсолютного пониження приросту національного доходу. Не будемо аналізувати всі фактори, які визначають темпи економічного зростання та наповнення національ- ного доходу, тим більше, що за останні десять років база розвитку економіки в Україні не те що зменшувалася, а ТКАЧЕНКО В.А. 2009/№1 191 летіла в прірву, мов камінь. Високі темпи зростання, як правило, базуються на збільшенні включення у виробниц- тво усіх видів ресурсів: трудових і матеріальних, нових технологій і енергоресурсів, інвестицій, які наповнюють зростання капіталовкладень. Можливості кількісного нарощування екстенсивних факторів ми розгубили, як тільки вийшли на поріг нового життя, у той час, як наро- щувати інтенсивні фактори ми не навчилися, бо не зна- ли, «що це воно таке» . Отож, згуба екстенсивних фак- торів розвитку ніяк не компенсувалась відповідним на- рощуванням інтенсивних, бо їх у нашому арсеналі не було. Все це і зумовило падіння національного доходу. На всіх етапах розвитку будь-якого суспільства є один, здавалося б більш техніко-економічний, фактор, який в самі різні періоди свого розвитку — від Кейнса і Маркса до наших днів — набував надзвичайно важли- вого ідейно-політичного значення, ставав предметом гострих дискусій і політичної боротьби. Це сутність масштабів раціонального господарювання. Далеко ходи- ти не треба. Давайте, згадаємо, що саме вульгарне трак- тування відомої тези щодо перспектив великих вироб- ництв стало підґрунтям тої аграрної політики Й. Стал- іна, яка перетворила кооперування села із природного прогресивного процесу у велику трагедію народу. А су- часні дискусії наших політиків, депутатів Верховної Ради і чиновників Кабінету Міністрів? Хіба ж не ті? Доля міністерств чи кооператорів, перспективи колгоспів чи орендаторів, яких з чиєїсь «легкої руки» називають фер- мерами, не знаючи змісту цього слова, відношення до приватної власності чи державних концернів, фінансо- во-промислових груп, тлумачення щодо неперспектив- них сіл чи галузей народногосподарського комплексу або ж політика відносно розмірів приватних господарств в містах і райцентрах — все це розглядається через при- зму уявлень кожного, вірніше, зацікавлених, щодо пе- реваг великого чи малого виробництва. Якщо згадати роздуми Маркса, що за рівних умов більш малі капітали побиваються більш великими, то, певно, можна доказати, що ця оцінка загальної тенденції не застаріла. Більше того, застереження щодо інших умов стало ще більш актуальним: в сучасному, усклад- неному до обмежень, виробництві «інші умови» стають настільки різноплановими, що їх ні з чим порівнювати. В конкретних умовах можуть бути більш ефективними господарства самих непередбачуваних розмірів — від сімейного господарства до транскорпоративних об- ’єднань. Саме на цій підставі державі слід забезпечити вільну конкуренцію різних видів і форм господарських структур, незалежно від форми власності. Саме на цих економічних засадах загальна тенденція проторує собі шлях. Може, саме найбільші державні об’єднання ста- нуть найефективнішими. Нічого в цьому дивного не буде, бо це вже є у найрозвиненіших державах світу. Але сутність роздумів навіть не в цьому. Може, доцільніше сьогодні відповісти на запитання: а що ж воно таке це «крупне виробництво» , «велике господар- ство» ? В чому його зміст? Як розуміти це поняття? Звичайно, це питання постало не сьогодні. За часів радянської влади ми не тільки звикли, а навіть і при- страстилися, як до опіуму, до великих цифрових ігор. Ми не мали іншої інформації, окрім середньої по однобо- ким або випадковим кількісним даним, які були надзви- чайно далекими від сутності соціально-економічних процесів, що відбувалися навколо нас. То ж не дивно, що про розміри підприємства ми мали уявлення через кількість основних виробничих фондів або ж за кількістю працюючих на ньому, або ж за кількістю гек- тарів земель, що більше ускладнювало наше поняття, ніж щось роз’яснювало. А між тим, ще у XIX столітті наші селяни оцінку господарюванню давали не за кількістю гектарів землі, а за кількістю посівів, кількістю тварин, що вирощувалися на цих гектарах. Історія пам’ятає, що головним показником ступеня розвитку капіталізму вважалися саме масштаби застосу- вання найманої праці, а для оцінки розмірів господарств головною вважалася не займана площа землі чи інші кількісні показники, а обсяг продукції, яка виготовляла- ся, і розміри використаного капіталу. На меншій площі землі у селян використовувався більш крупний капітал, за рахунок чого отримувався більший обсяг продукції. То ж і сьогодні не існує іншого критерію ступеня інтенсиф- ікації, ніж витрати на інвестування виробництва — дер- жавного, регіонального чи корпоративного значення. Використання цього критерію в реальнім житті — це і є основний механізм державного регулювання трансфор- мації нашого господарювання до ринкових відносин. Саме в цьому найважливіша першопричина недо- статніх темпів зростання економіки нашої держави. Тим більше, що вона поглиблюється складністю структури суспільного виробництва, що склалася за останнє деся- тиліття. А також інвестиційною політикою, яка все більше приходила у протиріччя з соціально-економічними ціля- ми розвитку нашого суспільства, що, звичайно, негатив- но впливало як на розвиток самого виробництва, так і на його ефективність. Саме ці показники заважають транс- формації нашої економіки до ринкових відносин. Мабуть всім відомо, що в умовах, коли можливості економічного зростання на екстенсивній основі вичер- пані, прискорення темпів можливе лишень на основі всебічної інтенсифікації самого виробництва. Звичайно, в деякій мірі на короткому терміні часу можливе тимча- сове прискорення і на старій базі, за рахунок максималь- ної мобілізації організаційно-господарських чинників, поточних витрат. Але, на жаль, такі підходи сьогодні не в моді. Тим більше, що таке зростання, якщо його не підкріпити нарощуванням інтенсивних факторів, досить короткотермінове. То ж на яких чинниках трансформації економічної системи слід зупинитися? Найважливішими складови- ми нового зростання можуть бути: — по-перше, кардинальна переорієнтація в джерелах зростання суспільного виробництва на основі нарощуван- ня інвестування, з тим, щоб придати їм визначальну роль в збільшенні стійкості економічної системи; ми говоримо «суспільного виробництва» , бо маємо на увазі, що народ- ногосподарський комплекс держави складається з суб’єктів різної форми власності, але загалом вони несуть в собі, в основі своїй, більш суспільні ознаки, ніж приватні; — по-друге, максимальну увагу слід приділити на- уково-технічному прогресу, його невичерпним можли- востям перебудови структури виробництва на основі високих енерго-, ресурсозберігаючих технологій; — по-третє, досягнення радикального перелому в технічній характеристиці, а також споживчих і економ- ТКАЧЕНКО В.А. ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ192 ічних показниках продукції, що випускається, і які виз- начають якісно нове наповнення суспільного продукту і національного доходу; — по-четверте, визначні зміни складу і відношень суспільного продукту і ефективних секторів економіки, за рахунок яких вся система економіки може прийти до зростання; — по-п’яте, послідовна зростаюча орієнтація сусп- ільного виробництва на реалізацію його найвищої мети шляхом гармонізації галузевої структури економіки; — по-шосте, активізація людського фактору, його відновлювальної ролі, як найбільшого фактора і джере- ла економічного зростання; — по-сьоме, використання загальнодержавного інтелектуального потенціалу і духовності народу; — по-восьме, інституціональне управління еконо- мічною системою держави. Звичайно, всі складові зростання, названі і невиз- начені, взаємопов’язані і взаємообумовлені — найбіль- шу ефективність принесуть лише при врахуванні цього. Спадщина, яку отримала наша економіка на почат- ку 90-х років, була надмірно індустріалізованою і одно- бічною, з недостатньо розвинутим фінансовим секто- ром, банківською системою, системою оподаткування, сектором послуг, комунальним сектором тощо. Саме через це у перші десять років перехідного періоду потрібно було приділити більше уваги струк- турній перебудові народногосподарського комплексу в цілому, зменшуючи відносні розміри одних і збільшую- чи розміри інших. Однак цього не відбулося. Загалом вважається, що реструктуризація у корот- костроковому періоді може призвести до істотного підвищення рівня безробіття, однак у середньостроковій перспективі більшість звільнених робітників та служ- бовців знаходять нову роботу, оскільки починає зроста- ти економіка в цілому. В Україні на протязі останніх років рівень безроб- іття майже не зростає, в той же час заробітна плата сплачується не повністю, а виплати з бюджету і пенсій- ного фонду настільки мізерні, що не піддаються розра- хункам. Незважаючи на гіперінфляцію на початку 90-х років, рівень інфляції упродовж останніх років був до- сить низький, а валютний курс здебільшого був стабіль- ний. Ця тенденція свідчить про відсутність саме струк- турної перебудови в економіці України. Сьогодні багато спеціалістів з економіки, політиків, державних діячів, урядовців вважають, що Україна більше не має економіки перехідного періоду і вже за- вершила процес переходу до нового типу економіки. Може, це й так… Але чи може бути побудована нова економіка у суспільстві, яке однією ногою ще міцно стоїть у старій формації, а іншу тільки занесло, щоб зробити перший крок у нову? Хіба так занадто відрізняється економіка централізованого планування, яку ми отримали у спадщину, від економіки, яку ми маємо сьогодні і яку західні спеціалісти називають «ол- ігархічним соціалізмом» ? Олігархічний соціалізм — це не що інше, як віртуальна економіка, яка не має нічого спільного зі справжньою ринковою економікою і яка насичена більше елементами традиційного радянського соціалізму, що змішані з елементами ринку, а це все призводить до дисбалансу й відсутності зростання. Хіба можна нинішні економічні умови, що склали- ся в Україні, з характерними заборгованостями, барте- ром та тіньовою економікою, вважати новим типом економіки, не говорячи вже про ринкову економіку? На жаль, ці сподівання й очікування без радикальної зміни курсу, структурної перебудови і зміни державної еко- номічної політики можуть виявитися не те що перехідною фазою в наближенні до справжньої ринкової економіки, а реальним перманентним станом рівноваги низького рівня. У багатьох країнах, що розвиваються, низький рівень інфляції та стабільний валютний курс є результа- том дотримання урядом фіскальної дисципліни та низь- кого рівня бюджетного дефіциту. В Україні це зовсім не означає, що фіскальна реформа успішно впроваджуєть- ся. Навпаки, витратні зобов’язання уряду значно пере- вищували бюджетні надходження. А покриття дефіциту уряд дозволяє здійснювати за рахунок накопичення за- боргованості, невиплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери або не сплачуючи за комунальні по- слуги. Отож, нинішня макроекономічна стабільність ілюзорна і лише приховує глибинний фіскальний дис- баланс. Можна зробити висновок, що, незважаючи на вдавано позитивні показники, стабілізаційні процеси в економічній системі держави ще не розпочиналися. Може здатися, що такий висновок дещо пере- більшує дійсний стан. Але скажіть, будь ласка, хіба можна говорити про стабільність і кінець перехідного періоду в ситуації, коли загальна сума заборгованості в економіці значно перевищує обсяги ВВП? Як підприємства різної форми власності, так і фізичні особи приховують свої доходи в неофіційному секторі, а відтак уникають дотримання регулятивних норм та податків. Продовжується подальше накопичен- ня заборгованості та сум несплачених боргів за отримані матеріали, сировину та енергоносії. З часів, коли нео- фіційна економічна діяльність майже не існувала, нео- фіційний сектор в Україні став зростати і, згідно екс- пертної оцінки, сьогодні він становить більше 50 % за- гального обсягу виробництва держави. Виконавчий директор Проекту макроекономічної реформи Гарвардського інституту міжнародного розвит- ку Януш Ширмер на запитання головного редактора журналу «Економіст» Юрія Коваленка прямо відповідає: «Загалом, я не бачу жодного сектору, який міг би виве- сти Україну з кризи» [3]. І все ж…. Упродовж останніх років в економічних по- казниках спостерігалися значні зміни. Виникає логічне за- питання: чому? Які саме прямі та непрямі причини призве- ли до цих змін? Багато фахівців вважають, що основною причиною змін є різниця у якості економічної політики. Щоб бути впевненими у своїх висновках, розгля- немо деякі характерні риси економічної системи, яка може сприяти максимізації темпів стабільного економ- ічного зростання. Вважають, що однією із характерних рис є тривала макроекономічна стабільність або запоб- ігання стійкій нестабільності. Бо загалом відомо, що навіть систематична, а не стійка нестабільність, є дос- татньою умовою, аби вважати, що певна країна має низькі темпи економічного зростання. Другою характерною рисою стабільного економіч- ного зростання є достатні масштаби економічної свобо- ди в умовах належно урегульованої правової системи. ТКАЧЕНКО В.А. 2009/№1 193 Слід зазначити, що економічна свобода — це не тільки засіб запобігання появи тіньової економіки, це обов’яз- кова умова швидких темпів економічного зростання. Третьою характерною рисою стабільного економі- чного зростання, яка теж тісно пов’язана з економічною свободою, є приватна власність. Сьогодні існує кілька концептуальних проблем і безліч особистих поглядів щодо даного поняття. Більшість із них визначає приват- ну власність як таку, що не передбачає достатніх масш- табів економічної свободи. На наш погляд, слід розгля- дати два підходи щодо змісту приватної власності: на засоби виробництва і основні промислові фонди (один підхід) та на результати тої чи іншої діяльності (інший підхід) . Загалом же, без приватної власності, скільки б ми не стимулювали свідомість людей, економіка не може бути стабільно конкурентоспроможною, ефективною і соціально спрямованою. Отже, приватна власність з достатнім рівнем економічної свободи є не найнеобхід- нішою передумовою швидкого й стабільного економіч- ного зростання, а соціальною умовою функціонування економічної системи, як такої. Четвертою характерною рисою стабільного еконо- мічного зростання має бути високоефективна податко- ва система на основі прогнозування оподаткування у формі співвідношення оподаткування до ВВП. Відомо, що низький рівень співвідношення «податки/ВВП» і проста система оподаткування сприяють економічному зростанню, а високий рівень співвідношення «податки/ ВВП» та складна система оподаткування не сприяють економічному зростанню. П’ятою характерною рисою стабільного економіч- ного зростання є правове середовище, оскільки в не- чіткому правовому середовищі поширюється корупція та рекет на державному рівні, які можна охарактеризу- вати як згубний податок, оброк та нецільова рента. Звичайно, цих п’яти умов для стабільного економ- ічного зростання, а кожна з них — це самостійна теоре- тична проблема, не достатньо для комплексного прори- ву. Дуже важливе значення має перший етап після пол- ітичного прориву. Сьогодні ви вже не знайдете достатніх політичних сил, які б не погодилися з тим, що політич- ний прорив відбувся, адже в державі створено особливу атмосферу народної покори. Населення України більш відкрите для нововведень і тому легше сприйматиме структурні зміни. Створилася унікальна нагода для зап- ровадження якомога більшої кількості структурних зру- шень. І завдання полягає в тому, щоб якомога глибше провести структурні зрушення в економічній системі, бо пізніше скористатися цим буде набагато важче, а то й просто неможливо. Література 1. Ткаченко В. А., Єфименко Т. І. Система факторів економічного зростання // Економіка: проблеми терії та практики. — Дніпропетровськ: ДНУ, 1999. — Вип. 201. — С. 37–45. 2. Ткаченко В. А. В пошуках нової парадігми відно- шень суспільного розвитку // Вісник економічної науки України. — Донецьк, 2007. — № 1. — С. 159–164. 3. Сайт НБУ: www. bank. gov. ua. Вместо вступления Среди важнейших ныне проблем есть проблема тру� да и капитала, изменения их роли и взаимосвязи в наше время. Труд и капитал — экономические категории, вли- яние каждой из которых на развитие любого общества известно давно, со времен зарождения и развития в мире экономических укладов. Однако наука еще не дала от- веты (есть лишь попытки1 ) о их роли и взаимовлиянии на экономическое развитие конкретного общества в ус- ловиях глобализации. Вместе с тем это ныне является велением времени. В наш ХХI век, мир, как известно, существенно изменился. Он стал не только глобализированым, но в нем существенно так же изменились экономические отношения в системе мирового хозяйства: возникли новые противоречия и новые перспективы развития отдельных стран, особенно развивающихся; появи- лись новые формы международного сотрудничества, экономической интеграции; обострились крупные проблемы в системе «человек — общество — приро- да», появились новые взгляды на современное эконо- мическое и политическое развитие человека и его мышления, и многое другое. В этих условиях есте- ственно изменились функции и роль труда и его ре- зультата — капитала на развитие современного обще- ства. Появились новые проблемы, на которые требу- ются безотлагательные ответы. Например, известно, что первичным среди труда и капитала является труд. Именно благодаря ему создается капитал. Тогда поче- му ныне миром правит капитал? Почему труд в неко- торых странах не в почете, низко оплачивается? В этой связи появились целые зоны нищеты, голода, болез- ней, сокращается продолжительность жизни челове- В.С. Яцков академик АЭН Украины, г. Киев ТРУД И КАПИТАЛ: ИХ ВЗАИМОВЛИЯНИЕ И РОЛЬ В ПРЕОДОЛЕНИИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО КРИЗИСА В УКРАИНЕ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ 1 См., например, статью «Украина и кризис глобального фи- нансового капитализма» П. Симоненко в газетах «Киевс- кий вестник», № 126 от 13 декабря 2008 г., «Коммунист» № 100 от 12 декабря 2008 г. ЯЦКОВ В.С.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8336
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1729-7206
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-26T01:42:33Z
publishDate	2009
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
record_format	dspace
spelling	Ткаченко, В.А. 2010-05-21T08:50:42Z 2010-05-21T08:50:42Z 2009 Де ж вихід? / В.А. Ткаченко // Вісник економічної науки України — 2009. — № 1(15). — С. 187-193 — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8336 uk Інститут економіки промисловості НАН України Наукові повідомлення Де ж вихід? Article published earlier
spellingShingle	Де ж вихід? Ткаченко, В.А. Наукові повідомлення
title	Де ж вихід?
title_full	Де ж вихід?
title_fullStr	Де ж вихід?
title_full_unstemmed	Де ж вихід?
title_short	Де ж вихід?
title_sort	де ж вихід?
topic	Наукові повідомлення
topic_facet	Наукові повідомлення
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8336
work_keys_str_mv	AT tkačenkova dežvihíd

Де ж вихід?

Репозитарії

Схожі ресурси