Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
У статті дано опис стану вивчення остеологічних матеріалів з археологічних пам’яток часів
 Київської Русі на території України. Наведено характеристику тваринництва та мисливства на цих пам’ятках. В статье описано состояние изучения остеологических материалов из археологических памятников вр...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Археологія і давня історія України |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83430 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України / О.П. Журавльов // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 484-489. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860179078717374464 |
|---|---|
| author | Журавльов, О.П. |
| author_facet | Журавльов, О.П. |
| citation_txt | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України / О.П. Журавльов // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 484-489. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія і давня історія України |
| description | У статті дано опис стану вивчення остеологічних матеріалів з археологічних пам’яток часів
Київської Русі на території України. Наведено характеристику тваринництва та мисливства на цих пам’ятках.
В статье описано состояние изучения остеологических материалов из археологических памятников времен Киевской Руси на территории Украины. Дана характеристика животноводства и охоты на этих памятниках.
The paper describes state of investigations in a field
of osteology artifacts from Old Russ sites on the territory
of Ukraine. It is also defined animal husbandry
and hunting on this sites.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:01:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
484
У статті дано опис стану вивчення остеоло-
гічних матеріалів з археологічних пам’яток часів
Київської Русі на території України. Наведено ха-
рактеристику тваринництва та мисливства на
цих пам’ятках.
К л ю ч о в і с л о в а: остеологічні пам’ятки,
археозоологія, тваринництво, свійські тварини,
популяція, дикі тварини, мисливство.
Перші дослідження остеологічних пам’яток
давньоруського часу провів засновник археозо-
ології України І.Г. Підоплічко ще в першій по-
ловині ХХ ст. Результати цих досліджень було
опубліковано в його монографії (Підоплічка
1938). Пізніше він доповнив цю роботу новими
матеріалами (Підоплічко 1956).
Подамо перелік пам’яток визначення кісток
із яких приводиться у вказаній роботі. Зазначу,
що тут і далі будуть наведені дані лише за чис-
лом особин (цей показник повністю називається
«мінімальне число особин»), оскільки я вважаю
цей показник більш надійним, ніж кількість
кісток. Достатньо лише уявити, скільки улам-
ків може дати плечова або стегнова кістки бика
та вівці, не кажучи вже про ребра. І ще кілька
зауважень. Дуже часто терміни «бик свійсь-
кий» та «велика рогата худоба» вживаються як
синоніми. Але під останнім терміном у тварин-
ництві розуміються крім нашого бика свійсько-
го ще два види буйволів (Дмитриев 1978, с. 6).
Оскільки на більшості археологічних пам’яток
України кісток буйволів немає, термін «велика
рогата худоба» можна вживати у вузькому його
значенні, маючи на увазі лише нашого свійсь-
кого бика. Але потрібно обов’язково оговорюва-
ти ці моменти. І ще одне. Дуже часто терміни
«тваринництво» і «скотарство» вживають як
синоніми. Але останній термін означає лише
розведення великої рогатої худоби, і більше
нічого. Отже, до термінології треба ставитися з
більшою увагою, ніж у нас спостерігається про-
тягом уже тривалого часу.
На поселенні Дніпровське (Дніпропетровсь-
ка обл.) серед остеологічних знахідок перева-
жав бик свійський, кісток диких ссавців вияв-
лено не було (Підоплічко 1956, с. 19).
На Райковецькому городищі (Житомирська
обл.) теж переважав бик свійський, хоча йому
не набагато поступалися й інші свійські тва-
рини, окрім собаки (Підоплічко 1956, с. 40-41).
Це й зрозуміло, оскільки у давньоруського на-
селення не було звичкою вживати в їжу цих
тварин. На відміну від, скажімо, стародавніх
греків (Журавлев 1981, с. 158—159). Оскіль-
ки остеологічні матеріали з археологічних
пам’яток є майже завжди кухонними рештка-
ми, то кістки тварин, яких не вживали в їжу,
могли потрапити туди лише випадково. Про це
слід пам’ятати завжди. Оскільки дикі твари-
ни складали лише 13 % від загального числа
особин ссавців, то мисливство тут особливого
розвитку не мало. Треба мати на увазі, що в ті
часи мисливські угіддя вже було поділено між
феодалами, монастирями, церквами та інши-
ми власниками (Тимченко 1972, с. 142—143), і
їх кордони вважалися недоторканими. Отже, у
простого люду особливих можливостей займа-
тися полюванням вже не було, на відміну від
більш ранніх часів. Склад фауни вказує на лі-
сове розташування цього городища.
У Вишгороді Київської області теж серед ос-
теологічних матеріалів переважав свійський
бик, йому трохи поступалася свійська свиня, за
ними йшли інші свійські тварини (Підоплічко
1956, с. 59). Дикі тварини складали 20 % від за-
гального числа особин ссавців. Видовий набір
О. П. Ж у р а в л ь о в
(К и ї в)
ДОСЛІДЖЕННЯ ОСТЕОЛОГІЧНиХ МАТЕРІАЛІВ
З ДАВНЬОРУСЬКиХ пАМ’ЯТОК
НА ТЕРиТОРІЇ УКРАЇНи
485
Журавльов О.П. Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
тут дуже великий — більш ніж з десяток видів.
Переважали лісові тварини. Але дуже цікавою
є знахідка кісток кулана — типового степового
мешканця. Невже в ті часи степові ділянки до-
ходили до цих місць?
У Києві в «садибі Трубецького» істотно пере-
важав свійський бик. Дикі тварини складали
10 % від загального числа особин ссавців (Пі-
доплічко 1956, с. 62—65). Отже, про розвиток
мисливства і тут не може бути й мови. Очевид-
но, ми маємо справу з так званим «княжим» по-
люванням, коли здобуття диких тварин носило
розважальний характер або використовува-
лося як один з елементів тренування княжих
дружин. Розкопки Десятинної церкви дали
схожі результати, тільки диких тварин було ще
менше — лише 5 %. А от на горі Киселівці пе-
ревагу мали дрібна рогата худоба та свійська
свиня. Дикі тварини тут складали понад 25 %
від загального числа особин ссавців. На жаль,
І.Г. Підоплічко не повідомляє про причини та-
ких відмінностей. А археологи в ті часи (1932—
1940 рр.) на такі «дрібниці» уваги не звертали.
На городищі Петрівці Сумської області пере-
вагу мав свійський бик, як і на більшості давнь-
оруських поселень і городищ (Підоплічко 1956,
с. 124). Але тут ми маємо справу з розвиненим
мисливством, оскільки дикі тварини складали
понад 55 % від загального числа особин ссавців.
І знову ніяких пояснень. Чи тут не так уваж-
но слідкували за недоторканістю мисливських
угідь, чи тут стояв гарнізон, дружинникам яко-
го більше подобалося займатися полюванням,
ніж тваринництвом? Хто зараз може відповісти
на ці питання?
На городищі Рогощі Чернігівської області
було порівну свійського бика та свійської свині,
кісток диких ссавців не знайдено (Підоплічко
1956, с. 180). Вибірка тут дуже невелика. І все-
таки дуже незвичним є співвідношення між
свійськими тваринами. Пояснень знову немає.
На поселенні Шестовиця Чернігівської об-
ласті було майже порівну бика свійського, дріб-
ної рогатої худоби та свійської свині. Дикі тва-
рини складали біля 18 % від загального числа
особин ссавців (Підоплічко 1956, с. 184). Знову
«княже» полювання?
Таким було надбання української археозо-
ології на середину ХХ століття по давньорусь-
ким пам’яткам. На жаль, через відсутність
відповідних методик у той час виявилося не-
можливим провести аналіз вікового, статево-
го та породного складу стад свійських тварин
та порівняти популяції диких ссавців з різних
районів території України. Ці недоліки поча-
ла виправляти в другій половині ХХ століття
Н.Г. Тимченко (Бєлан).
Н.Г. Тимченко протягом 60-х та початку 70-
х років ХХ століття отримувала остеологічні
матеріали з розкопок давньоруських пам’яток
Середнього Подніпров’я. Результати цих до-
сліджень стали основою її кандидатської ди-
сертації та були опубліковані в її монографії
(Тимченко 1972).
Аналізуючи склад мисливської здобичі на
підставі остеологічних матеріалів, Н.Г. Тим-
ченко відзначала незначну чисельність турів
(Тимченко 1972, с. 23). Незначна кількість
кісток зубрів вона пояснює не їх незначною
кількістю взагалі, а особливостями полювання
на них (Тимченко 1972, с. 28). Лось у той час
був розповсюджений по всій території Украї-
ни (Тимченко 1972, с. 29—30), як і олень зви-
чайний (Тимченко 1972, с. 33—31). І письмові
джерела, і остеологічні матеріали свідчать про
розповсюдженість полювання на цього звіра
(Тимченко 1972, с. 31). При цьому здобували-
ся як дорослі, так і молоді особини (Тимченко
1972, с. 31—32). На відміну від лося (Тимченко
1972, с. 30), популяції оленя звичайного на те-
риторії України не були однорідними (Тимчен-
ко 1972, с. 35).
Козуля звичайна теж була поширена в дав-
ньоруські часи, але її було менше, ніж оленя.
Цей факт Н.Г. Тимченко пояснює тим, що козу-
ля менше цікавила мисливців, ніж олень (Тим-
ченко 1972, с. 37). Але, на мою думку, можливе
й інше пояснення. Справа в тому, що козуля не
виносить присутності оленя і уникає тих місць,
де мешкають олені. Більше того, при утриму-
ванні в неволі разом оленів і козуль, останні
завжди помирають, навіть тоді, коли кормів є
вдосталь, від однієї присутності оленів (Арсе-
ньев 1987, с. 293). Я завжди згадую слова свого
вчителя І.Г. Підоплічка, що причин того чи ін-
шого явища, як правило, більше ніж одна, і що
ці причини «працюють» у комплексі. Можливо,
і в цьому випадку «спрацював» саме комплекс
причин. За результатами біометричної обробки
даних Н.Г. Тимченко прийшла до висновку, що
на Лівобережжі України була розповсюджена
сибірська козуля, а на правобережжі — євро-
пейська (Тимченко 1972, с. 41—43). На жаль,
систематики ще сперечаються, чи ми маємо два
види козуль — сибірську та європейську, чи це
лише два підвиди одного і того ж виду.
Північні кордони розповсюдження такого
типово степового виду, як сайга, проходили
лише трохи південніше Києва (Тимченко 1972,
с. 43—44). Враховуючи це, не дивним є наяв-
ність і кулана, про що мова йшла вище.
Що стосується кабанів, то м’ясо цих тварин
цілеспрямовано заготовляли під час військових
походів, а самі лови часто мали характер військо-
вих маневрів (Тимченко 1972, с. 45). Як, до речі, і
полювання на ведмедів (Тимченко 1972, с. 49).
Кістки вовка зустрічаються нечасто, і
Н.Г. Тимченко однією з причин називає труд-
нощі у видовому визначенні цих кісток і кісток
великих за розмірами породистих собак, які
вже були в той час у Київській Русі (Тимченко
1972, с. 49—50).
Лисиця звичайна була в ті часи одним з ос-
новних об’єктів хутряного промислу (Тимченко
Журавльов О.П. Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
486
1972, с. 54). Як і тхори, куниці та інші представ-
ники цього сімейства (Тимченко 1972, с. 54—57),
а також і видри (Тимченко 1972, с. 58). Борсуків
здобували мало і насамперед заради цілющого
жиру (Тимченко 1972, с. 57). Лісовий кіт майже
не здобувався і зник в результаті не полювання,
а знищення потрібних для його мешкання біо-
топів і кормової бази (Тимченко 1972, с. 59).
Бобер річковий був одним з основних про-
мислових хутряних звірів, який давав ще і м’ясо,
а також «боброву струю». В стародавніх актах
дуже багато уваги приділялося бобровим гонам
та охороні їх власників (Тимченко 1972, с. 59).
Заєць русак також був одним з основних
об’єктів полювання, про що свідчать багаточи-
сельні згадки про способи полювання на нього
в часи Київської Русі (Тимченко 1972, с. 61).
Що стосується свійських тварин, то Н.Г. Тим-
ченко відзначала такі моменти. Дані пись-
мових джерел свідчать про високий рівень
тваринництва у Київській Русі та суміжних
державах. Розводилися різні породи свійських
тварин. Проте конкретних вказівок, якими ці
породи були, немає. Отже, єдиним джерелом,
яке може дати цю інформацію, є досліджен-
ня остеологічних матеріалів з археологічних
пам’яток цього часу і, в першу чергу, біомет-
рична обробка даних. Вона першою і почала це
робити для давньоруських поселень і городищ
Середнього Подніпров’я. Віковий склад тварин,
кістки яких були знайдені в кухонних рештках
(нагадую, що саме вони в основному і представ-
ляють остеологічні матеріали), вказує на роз-
винену кормову базу тваринництва. Оскільки
основна маса кісток походить від тварин віком
понад 28 місяців.
Краніологічні дані свідчать про те, що свій-
ський бик Середнього Подніпров’я відрізнявся
від тварин, які розводилися в той час у лісовій
зоні (Тимченко 1972, с. 64—65). Всі породи
були рогатими (Тимченко 1972, с. 68). В стадах
переважали самки, самців та волів було значно
менше (Тимченко 1972, с. 72, 83—84, табл. 18).
Основну масу бичків, очевидно, забивали у
ранньому віці на м’ясо, для використання в
господарстві відгодовуючи до дорослого стану
тільки їх незначну кількість (Тимченко 1972,
с. 71). Основу стад бика свійського складали
дорослі самки, які випасалися на придніп-
ровських луках і постачали населенню молоко
та м’ясо (Тимченко 1972, с. 85—86). Можливо,
бик свійський з Половецького був дрібнішим,
ніж з Воїня, Києва та Чучина (Тимченко 1972,
с. 80). Порівняння розмірів і пропорцій кісток
показало, що в той час бик свійський степової
зони був крупнішим від бика лісостепової зони,
а в лісовій зоні тварини були ще більш дрібни-
ми (Тимченко 1972, с. 88—89). Для порівнян-
ня з лісовою зоною тут і далі використані дані
В.І. Цалкіна (Цалкин 1956; 1962, с. 97—140).
Як і бик свійський, вівця свійська з Серед-
нього Подніпров’я була крупнішою, ніж з лісо-
вої зони та з Центральної Європи (Тимченко
1972, с. 102—103). Коза свійська подібних роз-
біжностей не дала (Тимченко 1972, с. 104).
Свиня свійська по числу особин, як правило,
займала на давньоруських пам’ятках Середньо-
го Подніпров’я друге місце після свійського бика
(Тимченко 1972, с. 105). І вона була крупнішою
за свиню з лісової зони (Тимченко 1972, с. 109).
Письмові джерела — як античні, так і серед-
ньовічні — вказують на різноманітність порід
свійського коня, які розводилися в ті часи
(Тимченко 1972, с. 111). Поголів’я давньорусь-
ких коней у Середньому Подніпров’ї складало-
ся, в основному, з дорослих тварин (Тимченко
1972, с. 112). Коні з цього району характеризу-
ються наявністю більшого відсотка напівтовс-
тоногих тварин, ніж із суміжних територій
(Тимченко 1972, с. 117). На відміну від інших
свійських тварин, свійський кінь із Середнього
Подніпров’я цього часу не дав чітких відмін-
ностей від коня з лісової зони. Хоча, можли-
во, він був трохи крупніший (Тимченко 1972,
с. 120—121). Поряд із свійським конем в Серед-
ньому Подніпров’ї в ті часи мешкав дикий кінь
тарпан. Але поки що за кістками розрізнити їх
ще не вдається (Тимченко 1972, с. 123—124).
Навіть найбільш великі черепи собак з дав-
ньоруського Середнього Подніпров’я не досяга-
ли розмірів черепів сучасних вівчарок та догів
(Тимченко 1972, с. 130).
На середньовічних пам’ятках Середнього
Подніпров’я кістки свійського кота знайдені
в Києві, Воїні та Вишгороді. Значна кількість
цих кісток належала молодим особинам. Роз-
міри цих кісток невеликі. Відносно невелика
кількість кісток цього виду не може бути пря-
мим свідченням про його невелику чисельність,
оскільки котів в їжу не використовували. Про-
те можна припустити, що цих тварин тримали
лише у великих містах та замках (Тимченко
1972, с. 139—140).
Дослідження остеологічних матеріалів по-
казало, що в кінці І — на початку ІІ тис. н. е.
в Середньому Подніпров’ї основу господарс-
тва поряд із землеробством складало тварин-
ництво. Істотне місце займало і полювання
(Тимченко 1972, с. 141). Як правило, відносно
більшу частку полювання складало у замках
та сільських поселеннях, меншу — у містах
та фортецях (Тимченко 1972, с. 142). Від себе
додам, що спостерігається дещо інша картина.
На городищі Чорнобиль абсолютно переважа-
ли дикі тварини (ці матеріали зараз готуються
до друку). До речі, така ж картина спостеріга-
лась і в давньоруській фортеці Гродно (Цалкин
1954, с. 211—236). Але, наприклад, на давнь-
оруському поселенні Борки-ІІІ (Брянська об-
ласть) теж переважали дикі тварини. А серед
свійських тварин перше місце займав собака
свійський, а на другому місці був кінь свійсь-
кий. При цьому залишків довгострокових осель
там не знайдено (Маслов, Антипина, Мусатова
487
Журавльов О.П. Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
1989, с. 16—17). Що це, залишки якогось сезон-
ного мисливського табору?
Враховуючи роль мисливства, не слід забува-
ти, що в кухонні рештки потрапляли переваж-
но кістки від тварин, яких вполювали заради
м’яса. Кістки хутрових звірів (куниць, тхорів),
як правило, залишалися на місці полювання
разом із тушками, з собою мисливці забирали
лише шкурки (Тимченко 1972, с. 142).
Висновки про значення мисливства в еконо-
міці населення Київської Русі підтверджується
також даними літописів, літературних джерел,
юридичних та інших актів. В них відзначала-
ся різноманітність та багаточисельність диких
тварин, яких здобували стародавні мешканці,
давався опис способів полювання на них. Ба-
гато уваги приділялося охороні прав власників
мисливських угідь, закріплених за крупними
феодалами, монастирями, церквами. Межі цих
угідь були недоторканними. У середньовіччі в
українському лісостепу організовувалися спе-
ціальні загони мисливців, які займалися полю-
ванням та відловом диких тварин. Хутра дава-
ли як данину та податі, ними жваво торгували
(Тимченко 1972, с. 142—143).
Основну частку мисливської здобичі склада-
ли дикі копитні, хоча різні види їх на різних
пам’ятках представлені різними частками
(Тимченко 1972, с. 143). У північних пам’ятках
переважав лось, в більш південних — олень
(Тимченко 1972, с. 144). М’ясо диких копитних
давало близько 1/10 всієї м’ясної продукції, яку
отримували від свійських тварин. З хутрових
звірів частіше здобувалися заєць, лисиця та
бобер. Видовий набір та кількість впольова-
них звірів залежали від природних умов дано-
го конкретного району. Український лісостеп
значно відрізняється за цими даними від Ор-
ловсько-Курського, де перші місця належали
ведмедю та бобру (Тимченко 1972, с. 145).
Свійські тварини на всіх середньовічних
пам’ятках Середнього Подніпров’я переважа-
ють над дикими. Вони представлені всіма ос-
новними видами: бик свійський, вівця, коза,
свиня, кінь, собака, кіт. Крім того, одиничними
знахідками представлені кролик, осел і верб-
люд (Тимченко 1972, с. 146). Слід відзначити,
що зараз у Києві Подільською експедицією
знайдені два фрагменти черепів моржів.
Основною сільськогосподарською твариною
був бик свійський. Його частка складала за
числом особин 44—75 %. Яловичина давала до
60 % всієї м’ясної продукції. На м’ясо забива-
лися в основному молоді бички, доросле стадо
складалося в основному з корів. Останнє вказує
на те, що значну увагу приділялося отриманню
молочних продуктів, зокрема, сиру. Використо-
вували корів і як тяглових тварин на полях.
Самців та волів вирощували у невеликих кіль-
костях (Тимченко 1972, с. 146—147).
Вівці та кози розподілені в досліджених
пам’ятках нерівномірно. Менше всього їх було
у Половецькому, найбільше — в Києві. Тут ці
тварини займають друге місце після свійсь-
кого бика. В цілому на дрібну рогату худобу
припадало ¼ загальної кількості сільськогос-
подарських тварин. В Середньому Подніпров’ї
вівці переважали над козами. Вони утриму-
валися в першу чергу для отримання молоч-
них продуктів та вовни. Частка баранини в
м’ясному раціоні була незначною і складала
всього біля 5 % (Тимченко 1972, с. 147).
Свиня свійська на більшості з давньорусь-
ких пам’яток Середнього Подніпров’я займала
друге місце після свійського бика, а на селищі
Комарівка навіть займала перше місце серед
свійських тварин. Свинина широко викорис-
товувалася в їжу, складаючи біля 21 % всієї
м’ясної продукції сільськогосподарських тва-
рин (Тимченко 1972, с. 147—148).
Коні на давньоруських пам’ятках Середньо-
го Подніпров’я звичайно представлені невели-
кою кількістю кісток (Тимченко 1972, с. 148).
Про вживання у їжу конини є свідчення різних
історичних джерел. В Чучині вона складала
біля 29 % всієї м’ясної продукції сільськогоспо-
дарських тварин, проте, наприклад, у Києві,
її частка не досягала і 8 %. Як м’ясна тварина
кінь використовувався менше, ніж решта сіль-
ськогосподарських тварин. На нього припадало
в середньому біля 14 % м’ясної продукції. Проте
ці відсотки не відображають її реального зна-
чення в господарстві того часу (Тимченко 1972,
с. 148). У цей період кінь мав дуже велике зна-
чення як верхова і тяглова тварина. З літописів
та інших джерел відомо про велику цінність цих
тварин. Володіти конем було під силу далеко не
кожному мешканцю. Князі утримували великі
табуни, присилаючи коней в подарунки один
одному. Можливо, князі брати Ігор і Святослав
розводили коней на продаж, маючи своєрідні
кінні заводи. Були в той час і породисті іноходці
та скакуни (Тимченко 1972, с. 149—150).
Не треба забувати, що в ті часи були розви-
нені виробництво шкір та косторізне ремесло.
Під час розкопок археологи часто знаходять об-
роблені кістки як свійських, так і диких тварин
(Тимченко 1972, с. 147). В Киселівці, напри-
клад, існував спеціальний косторізний посад
(Тимченко 1972, с. 151).
Починаючи з 80-х років ХХ століття з осте-
ологічними матеріалами часів Київської Русі
почав працювати й автор даної статті. На жаль,
через низку обставин результати цих дослід-
жень почали друкуватися лише у ХХІ ст.
Так, у 2004 р. вийшла з друку стаття, де
були наведені дані по деяких давньоруських
пам’ятках Житомирщини (Журавльов 2004,
с. 35—40). На городищах Норинськ у шарах
Х—ХІІ ст. і Звягель у шарах ХІІІ ст. перева-
жала свійська свиня. Найближчий аналог
цьому веденню тваринництва є в Середньому
Подніпров’ї — селище Комарівка (Тимченко
1972, с. 147—148). Складається враження, що
Журавльов О.П. Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
488
те, що було винятком у давньоруські часи в Се-
редньому Подніпров’ї, стало правилом на Жи-
томирщині. Причиною, можливо, була більша
площа лісових масивів на названій території,
що сприяло розвитку свинарства. Друге місце
і там, і там займала дрібна рогата худоба. Але
всередині цієї групи тварин у Норинську овець
та кіз було порівну, а у Звягелі домінували
кози. Останнє свідчить теж про значні лісові
масиви, які більше сприяли розведенню кіз,
ніж овець. Адже кози більш пристосовані до
стійлового утримування на відміну від овець,
для яких потрібні значні відкриті пасовища.
Третє місце на обох городищах займав свій-
ський бик. Але в Норинську він лише трохи
поступався дрібній рогатій худобі, а у Звягелі
розрив між ними був трохи більший. Хоча, вра-
ховуючи невелику вибірку із Норинська, на
цю різницю поки що можна не звертати ува-
ги. Цікавим є значний відсоток коней на обох
городищах. Таким чином, можна вважати, що
давньоруське населення на території Жито-
мирщини вело тваринництво по іншому, ніж у
Середньому Подніпров’ї. І практично однаково
на різних городищах. Причиною, на мою дум-
ку, крім інших причин, могло бути і оточуюче
середовище. Що стосується мисливства, то в
Норинську воно було утричі більше розвинене,
ніж у Звягелі. Хоча набір видів був більшим
у Звягелі: 9 видів проти 6 у Норинську. Але в
останньому випадку основну роль відігравала,
на мою думку, величина вибірки, яка у Звягелі
є у десять разів більшою, ніж у Норинську. Але
різниця у ролі мисливства на цих городищах,
на мою думку, є істотною і може вказувати на
різне ведення господарства. Основну частку
здобичі складав кабан. На другому місці була
козуля звичайна, далі йшли олень звичайний
та інші дикі ссавці. Отже, знову маємо вказівку
на значні лісові масиви. І, як у тваринництві,
відмінності в частках диких тварин між Жито-
мирщиною і Середнім Подніпров’ям. Очевидно,
окрім оточуючого середовища, причиною вка-
заних відмінностей могла бути і належність до
різних давньоруських племен, з яких склалася
Київська Русь у ті часи. В цій статті наведено
також дані по шарах ХІІ—ХІІІ ст. Овруча. Але
вибірка по ньому була настільки мала (визна-
чено всього 27 кісток), що навіть попередні вис-
новки я робити не наважуюся. До речі, на мою
думку, репрезентативною є вибірка мінімум з
500 кісток (Журавлев 1991, с. 137—138). Мос-
ковські колеги знизили цей показник до 400
кісток (Антипина 2003, с. 16).
Оскільки розкопки Звягеля продовжують-
ся, то вийшла нова робота по остеологічних
матеріалах з цієї пам’ятки (Журавльов 2008а,
с. 79—109). Тут наведено остеологічні матеріа-
ли з двох городищ Звягеля: Північного (Дити-
нець) і Південного. І хоча вибірка з Дитинця
бажає бути кращою, все ж можна зробити деякі
попередні висновки.
Дані по Південному городищу наведено вище.
А от Північне (Дитинець) дало зовсім іншу кар-
тину. Тут переважало скотарство, друге місце,
як і на Південному городищі, займала дрібна
рогата худоба. А от свинарство, яке домінувало
на Південному городищі, в Дитинці перемісти-
лося аж на третє місце, яке воно поділяло з ко-
нярством. І мисливство для мешканців Дитин-
ця теж мало майже вдвічі більше значення, ніж
для мешканців Південного городища. Знову на-
тяк на можливість використання полювання як
військових тренувань (Журавльов 2008а, с. 85)?
Цікавими є висновки про те, що у Звягелі розво-
дили породу свійського бика дрібнішу ніж ту, яка
була в Середньому Подніпров’ї. Аналогів цієї поро-
ди поки що на суміжних територіях не знайдено.
Порода бика свійського на ранньослов’янському
поселенні Лука-Каветчинська у Середньому
Подністров’ї теж була крупнішою, ніж у Звягелі.
Про розвиток землеробства у Звягелі свідчить
знахідка тут кістки вола. Хоча його могли вико-
ристовувати і як упряжну тварину (Журавльов
2008а, с. 80). Порівняння з Лукою-Каветчинсь-
кою тут і далі проведене за даними автора (Жу-
равлев 2005, с. 397—413).
Що стосується свійської свині, то, можливо,
порода зі Звягеля не відрізнялася від породи з
Середнього Подніпров’я. Але невелика вибірка
не дозволяє остаточно робити такий висновок. А
от про те, що на пам’ятках Лука-Каветчинська,
Гродно, давньоруських Новгороді, Пскові, Мос-
кві, Старій Ладозі та Старій Рязані були інші
породи цього виду, сумніватися не доводиться
(Журавльов 2008а, с. 81). Порівняння з давнь-
оруськими пам’ятками Росії було проведене
за даними В.І. Цалкіна (Цалкин 1954, с. 224,
табл. 17; 1956, с. 102—102, табл. 6—69). Ціка-
вою є знахідка в Південному городищі нижньої
щелепи свині свійської із зубом М4.
Що стосується свійського коня, то тут поки
що однозначної відповіді, була чи не була різ-
ниця з кіньми Середнього Подніпров’я, немає.
Оскільки Н.Г. Тимченко у своїй роботі відсту-
пила від загальноприйнятих методик (Журав-
льов 2008а, с. 82). На жаль, останнє допускали
майже всі археозоологи в СРСР, про що я вже
писав неодноразово (Журавлев 1981, с. 138;
2008б, с. 13—14).
Що стосується диких ссавців, то у районі Звя-
геля та в Середньому Подніпров’ї була одна і
та ж популяція оленя звичайного. Як і попу-
ляція козулі звичайної зі Звягеля за з Гродно
(Журавльов 2008, с. 84).
На жаль, з часів Н.Г. Тимченко практично
не приділяється уваги остеологічним матеріа-
лам з давньоруського Києва. Можна вказати
лише одну публікацію (Журавльов, Ієвлєв 2007,
с. 487—492). І ту в офіційному виданні Інститу-
ту археології НАН України назвали «ненауко-
вою» (Археологічні дослідження... 2007, с. 9).
У цій статті наведено попередні дані (повні
публікувати не дозволили через обмеження в
489
Журавльов О.П. Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України
кількості сторінок) по остеологічних матеріа-
лах з розкопок Митрополичого корпусу Софії
Київської, які були проведені у 2006 році експе-
дицією Інституту археології НАН України. Як
і на більшості давньоруських пам’яток Серед-
нього Подніпров’я, тут переважало скотарство,
друге місце займала дрібна рогата худоба, далі
йшли свиня свійська, кінь свійський і собака
свійський. Віковий склад стад свідчить про
розвинене тваринництво з доброю кормовою
базою. З диких ссавців знайдено кістки кабана,
оленя звичайного, козулі звичайної та лося, до-
мінував олень звичайний. Цікавими є виснов-
ки про породний склад свійських тварин. Так, у
свійського бика спостерігається схожість порід
з Митрополичого корпусу та з давньоруськими
пам’ятками лісової зони, а також з пам’ятками
київської культури з території сучасної Чер-
нігівської області. Можливо, що справді тут
простежується спадкоємність у тваринництві
між населенням Русі та племенами київської
культури. І на значній площі, яку займала
Київська Русь, також були схожі породи свійсь-
кого бика. Проте слід зазначити, що невелика
вибірка, яка була в нашому розпорядженні, не
дозволяє робити остаточні висновки.
Дуже цікавим є факт утримання «триногого»
собаки в давньоруській літописній Лтаві (Пол-
таві). Плечова та променева кістки скелету
цієї тварини мали такі патологічні зміни, що
цей собака міг ходити тільки на трьох лапах.
І, оскільки він дожив до похилого віку, можна
зробити лише один висновок: за твариною був
постійний нагляд. Очевидно, цей собака був
улюбленцем давньоруської сім’ї (Журавльов
2008в, с. 116).
Антипина Е.Е. Археозоологические исследования:
задачи, потенциальные возможности и реальные
результаты // Новейшие археозоологические ис-
следования в России. К столетию со дня рождения
В.И. Цалкина. — М., 2003. — С. 15—19.
Арсеньев В.К. В дебрях Уссурийского края. — М.:
Мысль, 1987.— 490 с.
АДУ 2005—2007 рр. — К.; Запоріжжя: Дике Поле,
2007.— 528 с.
Дмитриев Н.Г. Породы скота по странам мира. —
Л.: Колос, 1978.— 332 с.
Журавлев О.П. Фауна поселения Черноморка II (на
материалах костных остатков) // Использование ме-
тодов естественных наук в археологии. — К.: Науко-
ва думка, 1981.— С. 130—161.
Журавльов О.П. Тваринництво та мисливство у
давньослов’янського та давньоруського населен-
ня Житомирщини // Стародавній Іскоростень і
слов’янські гради VIII—Х ст. — К.: Корвін Пресс,
2004.— С. 35—40.
Журавлев О.П. Животноводство и охота поселений
Сокол и Лука-Каветчинская на Среднем Днестре //
Stratum plus. — 2005. — № 4. — С. 397—413.
Журавльов О.П., Ієвлєв М.М. Остеологічні матеріа-
ли з розкопок Митрополичого корпусу Софії Київсь-
кої // АДУ 2005—2007 рр. — К.; Запоріжжя: Дике
Поле, 2007. — С. 487—488.
Журавльов О.П. Остеологічні матеріали з давньо-
руського Звягеля // Літописний Возвягль (дослід-
ження 1988—2007 рр.). — К.: ІА НАНУ, 2008а. —
С. 79—109.
Журавльов О.П. Тваринництво та мисливство у три-
пільських племен на території України. — К.: Шлях,
2008б. — 250 с.
Журавльов О.П. Остеологічні матеріали з досліджень
ділянки посаду літописної Лтави по Першотравне-
вому провулку в Полтаві // Супруненко О.Б., Ми-
роненко К.М., Пуголовок ю.О., Шерстюк В.В. До-
слідження посаду літописної Лтави: Миколаївська
гірка. — К.; Полтава, 2008в. — Додаток. — С. 116.
Маслов С.П., Антипина Е.Е., Мусатова С.И. Бор-
ки-III — памятник неземледельческого славяно-рус-
ского населения в Брянской области // Комплексные
исследования археологических источников. Мате-
риалы к конференции 21—23 ноября 1989 г. — М.,
1989.— С. 16—17.
Підоплічка І.Г. Матеріали до вивчення минулих фаун
УРСР. — К.: АН УРСР, 1938. — Вип. 1. — 176 с.
Підоплічко І.Г. Матеріали до вивчення минулих фаун
УРСР. — К.: АН УРСР, 1956. — Вип. 3. — 236 с.
Тимченко Н.Г. К истории охоты и животноводства в
Киевской Руси (Среднее Поднепровье). — К.: Науко-
ва думка, 1972. — 204 с.
Цалкин В.И. Фауна из раскопок в Гродно // Матери-
алы и исследования по археологии СССР. — 1954. —
№ 41. — С. 211—236.
Цалкин В.И. Материалы для истории скотоводства
и охоты в Древней Руси // МИА. — 1956. — № 51. —
183 с.
Цалкин В.И. К истории животноводства и охоты
в Восточной Европе // МИА. — 1962. — № 107. —
140 с.
О. П. Ж у р а в л е в
иССЛЕДОВАНиЯ
ОСТЕОЛОГиЧЕСКиХ МАТЕРиАЛОВ
С ДРЕВНЕРУССКиХ пАМЯТНиКОВ
НА ТЕРРиТОРии УКРАиНЫ
В статье описано состояние изучения остеологи-
ческих материалов из археологических памятни-
ков времен Киевской Руси на территории Украины.
Дана характеристика животноводства и охоты на
этих памятниках.
O. P. Z h u r a v l e v
OSTEOLOGY ARTIFACTS
INVESTIGATIONS
ON THE TERRITORY OF UKRAINE
FROM OLD RUSS SITES
The paper describes state of investigations in a field
of osteology artifacts from Old Russ sites on the terri-
tory of Ukraine. It is also defined animal husbandry
and hunting on this sites.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-83430 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0122 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:01:11Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Журавльов, О.П. 2015-06-19T16:59:34Z 2015-06-19T16:59:34Z 2010 Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України / О.П. Журавльов // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 484-489. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0122 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83430 У статті дано опис стану вивчення остеологічних матеріалів з археологічних пам’яток часів
 Київської Русі на території України. Наведено характеристику тваринництва та мисливства на цих пам’ятках. В статье описано состояние изучения остеологических материалов из археологических памятников времен Киевской Руси на территории Украины. Дана характеристика животноводства и охоты на этих памятниках. The paper describes state of investigations in a field
 of osteology artifacts from Old Russ sites on the territory
 of Ukraine. It is also defined animal husbandry
 and hunting on this sites. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Дослідження проблем середньовічної археології та історії Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України Исследования остеологических материалов с древнерусских памятников на территории Украины Osteology artifacts investigations on the territory of Ukraine from Old Russ sites Article published earlier |
| spellingShingle | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України Журавльов, О.П. Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| title | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України |
| title_alt | Исследования остеологических материалов с древнерусских памятников на территории Украины Osteology artifacts investigations on the territory of Ukraine from Old Russ sites |
| title_full | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України |
| title_fullStr | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України |
| title_full_unstemmed | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України |
| title_short | Дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території України |
| title_sort | дослідження остеологічних матеріалів з давньоруських пам’яток на території україни |
| topic | Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| topic_facet | Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83430 |
| work_keys_str_mv | AT žuravlʹovop doslídžennâosteologíčnihmateríalívzdavnʹorusʹkihpamâtoknateritorííukraíni AT žuravlʹovop issledovaniâosteologičeskihmaterialovsdrevnerusskihpamâtnikovnaterritoriiukrainy AT žuravlʹovop osteologyartifactsinvestigationsontheterritoryofukrainefromoldrusssites |