До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України
У статті порушено питання про створення нового, Національного каталогу слов’яно-руських городищ України VІІІ—ХІІІ ст. на основі каталогів М.П. Кучери і А.В. Кузи та нових пам’яток. Окреслено головні напрямки з пошуку інформації про невідомі городища, наведено оцінку загальної можливої кількості цієї...
Saved in:
| Published in: | Археологія і давня історія України |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83438 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України / В.К. Козюба // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 292-298. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859933371706114048 |
|---|---|
| author | Козюба, В.К. |
| author_facet | Козюба, В.К. |
| citation_txt | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України / В.К. Козюба // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 292-298. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія і давня історія України |
| description | У статті порушено питання про створення нового, Національного каталогу слов’яно-руських городищ України VІІІ—ХІІІ ст. на основі каталогів М.П. Кучери і А.В. Кузи та нових пам’яток. Окреслено головні напрямки з пошуку інформації про невідомі городища, наведено оцінку загальної можливої кількості цієї категорії пам’яток у нашій державі.
Статья посвящена проблеме создания нового,
Национального каталога славяно-русских городищ
VІІІ—ХІІІ вв. территории Украины. После выхода в свет в 90-х гг. ХХ в. монографий М.П. Кучеры
и А.В. Кузы с перечнем городищ, насчитывающих
суммарно около 700 памятников, опубликованы сведения еще об 200-х новых городищах.
The paper discusses question of the new national catalogue
of the Slavonic and Old Russian hillfortresses of
the 8th—13th centuries A.D. located at the territory of
Ukraine, based on the catalogues of M.P. Kuchera and
A.V. Kuza. It stresses major directions in search of information
about unknown hillfortresses and proposes calculation
of possible number of sites of this type in Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:09:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
292
У статті порушено питання про створення но-
вого, Національного каталогу слов’яно-руських го-
родищ України VІІІ—ХІІІ ст. на основі каталогів
М.П. Кучери і А.В. Кузи та нових пам’яток. Окрес-
лено головні напрямки з пошуку інформації про неві-
домі городища, наведено оцінку загальної можливої
кількості цієї категорії пам’яток у нашій державі.
К л ю ч о в і с л о в а: слов’яно-руські городища,
каталог, перелік, картографування, топоніми, Ук-
раїна.
Процес дослідження відомих і відкриття
нових слов’яно-руських городищ постійно вно-
сить свої корективи в ту базу даних цього типу
археологічних пам’яток, яка сформувалась у
останній чверті ХХ ст. Не торкаючись питання
формування єдиної повної форми систематиза-
ції і подачі інформації стосовно городищ, яка
заслуговує на окреме детальне обговорення у
професійних колах, хотілося б зупинитись на
аспектах кількісного вивчення слов’яно-русь-
ких городищ VIII—ХІІІ ст. в Україні.
Вивченню давніх городищ України в часи
Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу,
завжди приділялась значна увага. Крім безпосе-
редніх розкопок самих городищ (Київ, Білгород,
Княжа Гора, Ромни та інш.), створювалися й
перші зведені переліки окремих категорій архе-
ологічних пам’яток, у яких чільне місце займали
саме городища. Серед цих публікацій слід насам-
перед згадати роботи Д.Я. Самоквасова (Само-
квасов 1873; 1908), В.Б. Антоновича (Антонович
1895; 1901), ю.Й. Сіцінського (Сецинский 1901),
В.Г. Ляскоронського (Ляскоронский 1901; 1907)
і М.О. Макаренка (Макаренко 1917). Серед не-
доліків цих робіт була відсутність, у більшості ви-
падків, культурно-хронологічних характеристик
конкретних пам’яток та їх точної локалізації, що,
втім, мало об’єктивне пояснення.
Активне вивчення слов’янських та давньорусь-
ких пам’яток на окремих територіях у післявоєн-
ний час здійснювалось на Буковині (Тимощук
1976; 1982), Західній Україні (Ратич 1957), Лі-
вобережжі (Ляпушкін 1961; Сухобоков 1985). На
Подніпров’ї давньоруські городища (Канів, Город-
ськ, Іван-Гора, Воїнь, Балико-Щучинка, Колодя-
жин) розкопувались В.А. Богусевичем, В.К. Гон-
чаровим, В.Й. Довженком та Р.О. юрою.
Першим кроком до створення загального ката-
логу давньоруських городищ стала серія нарисів
П.О. Раппопорта, два з яких стосувались, у тому
числі, і пам’яток України (Раппопорт 1956; 1967).
Дослідник особисто побував на багатьох десятках
городищ, склав їх плани, провів фотофіксацію і
шурфування. Зібрані ним матеріали про майже
250 городищ України залишаються актуальни-
ми і в наші дні. У 60-х рр. ХХ ст. вийшов перший
український республіканський перелік археоло-
гічних пам’яток, який, через певні недоліки по-
дачі інформації у ньому, не зміг задовольнити
науковий попит на об’єктивний, якісний список
слов’янських та давньоруських городищ Півден-
ної Русі (Археологічні пам’ятки 1966) 1.
У 60—70-х рр. ХХ ст. продовжилась робота по
вивченню давньоруських городищ. Її успішно
проводив М.П. Кучера, який за ці роки побував
майже на сотні городищ, склав плани багатьох
із них, а на кількох десятках пам’яток різних
регіонів — Волині, Поділля, Київщини, Лівобе-
режжя — провів розкопки. Дослідником вже був
підготовлений робочий матеріал для каталогу
городищ Південної Русі, але йому довелося пе-
реключитись на вивчення Змійових і Траянових
валів, чим він успішно займався понад десятиліт-
тя (1979—1990 рр.). У 1984 р. вийшла колектив-
1. Оцінку цього джерела див.: (Куза 1996, с. 11).
В. К. К о з ю б а
(К и ї в)
ДО пиТАННЯ пРО НОВУ КАТАЛОГІЗАЦІЮ
СЛОВ’ЯНО-РУСЬКиХ ГОРОДиЩ VIII—ХІІІ ст.,
РОЗТАШОВАНиХ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНи
293
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
на монографія «Древнерусские поселения Сред-
него Поднепровья», у якій опис значної кількості
городищ було здійснено саме М.П. Кучерою. Ця
підбірка охопила 224 городища у Житомирській,
Київській, Черкаській, Чернігівській, Сумській,
Полтавській і Харківській обл. (Кучера, Сухобо-
ков и др. 1984). Одночасно з вивченням Змійових
валів, М.П. Кучера продовжував роботу по ство-
ренню каталогу городищ, про що свідчить значне
(понад 30 пам’яток) поповнення їх переліку, що
видно з карти городищ та Змійових валів Серед-
нього Подніпров’я, опублікованої у його моногра-
фії 1987 р. (Кучера 1987, с. 78—79, рис. 44).
Багаторічна плідна праця дослідника по вив-
ченню слов’яно-руських городищ Південної Русі у
вигляді монографії вийшла, на жаль, лише після
його смерті (Кучера 1999). Вона складається з ве-
ликої аналітичної частини, у якій розглядаються
питання топографії городищ, планування і будови
їх оборонних споруд, характеру забудови городищ
та основних етапів оборонного будівництва. Робо-
та супроводжена картографуванням пам’яток, їх
планами та повним списком городищ, поданим
у вигляді табличного каталогу. До останнього
увійшли відомості про 670 городищ, 624 з яких
розташовані на теренах України. Ці городища
майже порівну розподілені по трьом регіонам —
східному (Чернігівська, Сумська, Полтавська,
частина Харківської обл. і пониззя Сули), цент-
ральному (Київська, Черкаська, Житомирська
і Вінницька обл.) і західному. Слід відзначити,
що майже весь каталог М.П. Кучери складають
пам’ятки, відомості про які дослідник зібрав ста-
ном на кінець 70-х рр. ХХ ст., і тільки деякі допов-
нення було зроблено у 80-х роках. Автор каталогу
дуже скрупульозно підійшов до відбору пам’яток,
майже повністю відмовившись від тих із них, які
мали сумнівні або неповні свідчення (датування,
місце розташування, наявність укріплень і їх син-
хронність розглядуваному періоду тощо).
Паралельно з М.П. Кучерою у Москві над
вивченням давньоруських городищ працював
А.В. Куза, який поставив перед собою дуже ам-
бітне завдання зібрати відомості про усі городи-
ща Давньої Русі Х—ХІІІ ст. Ця робота складаєть-
ся з аналітичної частини і описового каталогу
пам’яток, і вийшла серед інших посмертних пуб-
лікацій автора 80—90-х рр. (Куза 1996; 1989;
Древняя Русь 1985, с. 39—94). У своєму переліку
А.В. Куза також зупинився на свідченнях ста-
ном на кінець 70-х рр. ХХ ст. Всього у каталозі
А.В. Кузи є згадки про 568 городищ, що знахо-
дяться в Україні. Зрозуміло, що при значно біль-
шій масштабності завдання у А.В. Кузи не було
можливості ретельно охопити всю джерельну
базу з цього питання, і тому до його списку част-
ково потрапили пам’ятки, які належать до більш
пізнього часу (наприклад, городище ХІV—ХV ст.
Сокілець на П. Бузі (№ 1393 за його переліком),
або які взагалі на той час не були виявлені і до-
сліджені (літописні Бахмач, Ніжин, Ушиця, Мі-
чеськ, Саков, Прилук, Переволока, Володарев,
Давидова Боженка). Разом із тим, у дослідника є
близько 150 пам’яток, які не потрапили до спис-
ку М.П. Кучери. Як бачимо, перелік М.П. Кучери
городищ України більш повний, і не тільки за ра-
хунок додаткового включення до нього пам’яток
VІІІ—ІХ ст., але й завдяки безпосередньому вив-
ченню городищ на місцях і більш широкому до-
ступу до звітів і місцевих публікацій.
Наприкінці ХХ ст. акценти археологічного
вивчення давньоруських городищ в Україні змі-
нилися. Якщо до того цими проблемами одночас-
но займались всього кілька фахівців з Москви,
Ленінграда та Києва, то, починаючи з 80-х рр.,
до цієї справи долучились дослідники з більшості
областей, в яких є давньоруські пам’ятки. До Киє-
ва (О.В. Сухобоков, Б.А. Звіздецький), Чернівців
(Л.П. Михайлина, С.В. Пивоваров, І.П. Возний),
Львова (О.М. Корчинський, Р.М. Чайка) при-
єднались науковці з Чернігова (В.П. Коваленко,
О.В. Шекун, А.Л. Козаков), Сум (В.В. Приймак),
Полтави (О.Б. Супруненко, К.М. Мироненко),
Рівного (Б.А. Прищепа), Луцька (М.М. Кучинко,
С.В. Терський) та інших обласних центрів. Крім
того, вивченням лівобережних городищ України
займалися і російські колеги — ю.ю. Моргунов
та О.В. Григор’єв. Археологічними розвідками
були охоплені значні регіони, на багатьох горо-
дищах провадились стаціонарні розкопки. Все
це дало за останні 25 років новий матеріал з не-
відомих раніше або додатково вивчених відомих
пам’яток. За нашими підрахунками (вочевидь,
не повними), що ґрунтуються на відкритих (дру-
кованих) джерелах, на сьогодні є свідчення про
понад 200 нових городищ, які відсутні в списках
М.П. Кучери і А.В. Кузи.
Згадані причини, а також необхідність сис-
тематизації великого масиву інформації про
городища, питання їх збереження потребують
створення нового, Національного переліку-
реєстру слов’яно-руських городищ VIII—ХІІІ ст.,
який дозволить мати об’єктивну картину кількіс-
ного складу городищ. Якість інформації щодо но-
вих пам’яток є різною. Інколи вона достатня для
впевненого датування городищ, інколи потребує
уточнення. Взагалі, критерії ознак пам’яток, за
якими останні повинні вноситись до Національ-
ного переліку, мають бути чіткими, сталими і
універсальними, що унеможливлювало б потрап-
ляння до списку сумнівних, не перевірених, чітко
не локалізованих городищ. На нашу думку, таких
обов’язкових критеріїв повинно бути три: наяв-
ність укріплень; датування укріплень часом з VІІІ
по ХІІІ ст.; точна прив’язка пам’ятки до карти мас-
штабом 1 : 100 000. Розглянемо ці складові.
Зрозуміло, що наявність укріплень і вирізняє
городища серед інших видів пам’яток. Якщо вони
збереглися до нашого часу, ця ознака власне й доз-
воляє зафіксувати нову пам’ятку. Але укріплення
(іноді й самі майданчики) городищ часто бувають
зруйновані (оранка; житлова, господарча чи про-
мислова забудова; кар’єри; дороги тощо). Така
доля спіткала переважну більшість городищ, на
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
294
місці яких виросли села й міста. У таких випад-
ках факт існування укріплень можна встановити
за непрямими свідченнями, серед яких:
1) наявність мікротопоніма городок, городище,
замок, вали і подібних;
2) згадки в науковій і краєзнавчій літературі
ХІХ—ХХ ст.;
3) згадки в актовому матеріалі ХV—ХVІІІ ст.;
4) присутність укріплень в картографічному
матеріалі;
5) свідчення старожилів.
Знищені укріплення можна виявити також за
допомогою археологічних розкопок. Враховуючи
те, що вали можуть бути знівельовані з їх осно-
вою включно, більш надійною ознакою городищ є
наявність рову. Останній, як правило, навіть при
повному переплануванні наземних укріплень
залишається як заглиблений у материк об’єкт.
Враховуючи українські реалії щодо фінансуван-
ня та наявності нового обладнання, геофізич-
ними методами цілком реально встановлювати
факт наявності рову і навіть отримувати його
розміри. Зокрема, у 2009 р. в Києві було вико-
ристано метод природного імпульсного електро-
магнітного поля Землі (ЕИЭМПЗ) для виявлен-
ня аномальних по напружено-деформованому
стану (НДС) ґрунтів. Для цього було використа-
но радіохвильовий індикатор НДС РВИНДС-П-
03, за допомогою якого була встановлена ширина
рову (в материку) Старокиївського городища. В
майбутньому подібні та більш сучасні георадарні
сканування, ми впевнені, будуть широко застосо-
вуватись при пошуках і вивченні городищ.
Датування городищ залишається однією з
найбільш актуальних тем їх вивчення. Іноді на
майданчику городища відсутній культурний
(чи слов’яно-руський) шар. Здебільшого, подібні
пам’ятки відносять до особливого (за функцією)
типу — городища-сховища. Це трактування ви-
дається не дуже зрозумілим і малоймовірним.
Згадані городища (як правило, незначні за
площею) датуються за двома непрямими озна-
ками — характером самих укріплень та наяв-
ністю синхронних селищ. При цьому виникає
питання — чому частина мешканців не живе на
самому городищі і чи здатне воно прийняти і за-
хистити населення кількох селищ?
Відомо, що зафіксована під час розвідок і ви-
біркового шурфування відсутність культурного
шару на майданчику городища може бути ло-
кальною. На городищах із кільцевою системою
забудови їх центральна частина була вільною
від забудови, а об’єкти і культурний шар концен-
трувались вздовж внутрішньої лінії укріплень
(Судова Вишня І, Гринчук, Стара Ушиця та ін.)
(Кучера 1999, с. 89—90). Є й інше пояснення
подібної ситуації — частина городищ була вій-
ськовими фортецями з відповідними залогами,
що обумовлювало специфіку проживання на цих
пам’ятках і обмеженість господарської діяльності
на них. Яскравим прикладом цієї особливості є
городище Монастирок, що охороняло Зарубський
брід на Дніпрі. Під час масштабних розкопок цієї
пам’ятки Є.В. Максимовим і В.О. Петрашенко
було встановлено, що навіть давньоруська ке-
раміка практично не зустрічалась поза межами
об’єктів (Максимов, Петрашенко 1988, с. 6, 8) 1.
Складною є ситуація з датуванням укріплень
на багатошарових городищах. В Україні дав-
ні городища, повторно використані у слов’яно-
руський час, відносяться до ранньозалізного та
ранньослов’янського часу. Серед таких багато-
шарових пам’яток можна назвати, для прикладу,
юхновські (Киселівка І, Рогівка (Пісочний Рів)
та милоградські (Городище на р. Церем, Миро-
піль, Лелів) городища в Поліссі, скіфського часу
(Басівка, Хорошеве, Водяне) на лісостеповому
Лівобережжі та в басейні Південного Бугу (Не-
мирів, Сабарів), пам’ятки ранньозалізного віку в
Західній Україні. Відомі городища зарубинецької
культури (Пирогів, Монастирок) з матеріалами
давньоруського часу. Вважається, що старі укріп-
лення поновлювались (досипались вали, споруд-
жувались наземні дерев’яні стіни), але це можна
підтвердити лише при спеціальному вивченні ук-
ріплень. На частині подібних пам’яток перетинів
укріплень не робилось, і тому віднесення цих го-
родищ до VІІІ—ХІІІ ст. залишається умовним.
Ще важче встановити наявність давньорусь-
ких укріплень на пам’ятках, які були замками
у ХІV—ХVІІ ст. У зв’язку із розповсюдженням
вогнепальної зброї контури фортець цього часу,
як правило, стають геометрично багатокутними,
і якщо на їх місці існували більш ранні земляні
укріплення, вони суттєво поновлювались чи
переплановувались. При будівництві кам’яно-
цегляних укріплень давні вали також знищува-
лись. Подібного роду пам’ятки, якщо тільки вони
не мають потужного шару давньоруського часу
або відомі за писемними і актовими матеріалами
(згадуються як городища ще до побудови нових
укріплень), також зараховуються до переліку
пам’яток VІІІ—ХІІІ ст. із застереженнями.
Останньою обов’язковою умовою внесення
пам’ятки до Національного переліку слов’яно-
руських городищ VІІІ—ХІІІ ст. є її точна прив’язка.
Усі дослідники, які займались складанням архе-
ологічних карт, знайомі з ситуацією, коли відомі
пам’ятки, які досліджувались попередниками у
40—80-х рр. ХХ ст., не кажучи вже про більш ран-
ній час, іноді потрібно було відкривати, фактично,
заново, оскільки тогочасні прив’язки були не чіт-
кими, а орієнтири за багато десятиліть зникли чи
змінились. До того ж, у радянський час археологи
практично не користувались гарними топогра-
фічними картами, доступ до яких був дуже обме-
жений. Це призводило до частої плутанини, коли
одна і та ж пам’ятка прив’язувалась то до одного,
то до іншого населеного пункту, що призводило до
подвійного зарахування пам’яток до списків. Ця
1. Ця обставина свого часу ввела в оману М.К. Каргера,
який не знайшов на городищі давньоруських матеріа-
лів і тому шукав літописний Заруб в іншому місці.
295
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
ж проблема, але на щастя, у меншому обсязі, тор-
кнулась і городищ. Наприклад, у А.В. Кузи одне
і те ж городище приписане до двох сусідніх сіл
(№ 953, 954 за його списком), як і у М.П. Кучери
в іншому випадку (№ 485, 486). Точне нанесен-
ня городища на топографічну карту масштабу 1 :
100 000 чи ще більшу дозволяє вирішити одразу
кілька наукових завдань:
1) з’ясувати топографічні умови розташування
пам’ятки (останець, мис, край плато, дюна у
заплаві чи серед болота, гряда тощо), які вра-
ховуються у сучасній класифікації городищ;
2) розкрити перспективу вивчення найближчої
округи городища (поселення, могильники),
а, відтак, і можливе більш повне з’ясування
соціальної характеристики пам’ятки;
3) залучити до вивчення пам’ятки сучасні тех-
нологічні можливості (наприклад, космічні
знімки).
Прикладом останнього є городище в Ленків-
цях (північно-західна околиця Чернівців). На
знімку Google Earth біля цитаделі городища
(круга діаметром 60 м) на полі на північ від
неї видно дві темні смуги дуг русла струмка,
яке, ймовірно, було штучно підправлене для
створення додаткової лінії оборони. Цю особ-
ливість Ленківецького городища свого часу до-
слідив Б.О. Тимощук (Тимощук 1982, с. 68—70,
рис. 37). Космічні знімки городищ (зрозуміло,
тих із них, що розташовані на відкритих ділян-
ках) відкривають додаткові можливості для
вивчення пам’яток: виявлення спланованих
ділянок укріплень; визначення (з точністю до
1 м) розмірів майданчиків городищ та довжи-
ни їх укріплень; вирахування площі городищ.
Космічні знімки також дозволяють з’ясувати
сучасний стан городищ, адже більшість із них
не оглядається фахівцями десятиліттями.
Таким чином, точне картографування горо-
дищ допомагає у пам’ятко-охоронній справі.
Крім того, в деяких випадках воно напевне змі-
нить назву населеного пункту, до якого раніше
було прив’язано пам’ятку. Зокрема, за М.П. Ку-
черою відомо про два городища біля с. Грищинці
на Канівщині (№ 247, 248), у той час як перше
з них А.В. Куза прив’язав ще й до с. Тростянець
(№ 986). Насправді, за наявними на сьогодні
свідченнями, одне з цих городищ розташоване
біля с. Курилівка, інше — біля с. Ковалі. Інші
подібні приклади: одну і ту ж пам’ятку на Чер-
нігівщині приписано до сусідніх сіл — Кірове у
А.В. Кузи (№ 416) та Форостовичі у М.П. Кучери
(№ 490); до різних сіл прив’язано відоме Грубське
городище — відповідно № 949 та 167. При точно-
му картографуванні пам’яток повністю виклю-
чаться випадки їх подвійного обчислення.
При формуванні своїх Зводів городищ і М.П. Ку-
чера, і А.В. Куза зіткнулися з проблемою неповно-
ти інформації про пам’ятки. М.П. Кучера у своєму
реєстрі акцентував увагу на чотирьох складових
характеристики кожного городища: кількість ук-
ріплених частин; топографічне місцеположення;
площа; хронологія; перша згадка в літопису. Оче-
видно, що повністю заповнити ці позиції можна
лише при гарному стані вивченості пам’яток, коли
є їх плани, точна локалізація, докладний опис ук-
ріплень та матеріали розкопок чи шурфування. У
переважної більшості пам’яток, залучених дослід-
ником до його переліку, ці складові повністю або
частково відомі. Разом із тим, 34 пам’ятки з його
списку, виходячи з формальних причин, не по-
винні були тоді бути включені до останнього.
Це городища ранньозалізного віку (№ 138,
589) та недатовані (№ 400, 419, 464). Інші (№ 17,
54, 101, 197, 211, 214. 277, 298, 310, 347, 363—367,
370, 374—377, 403, 501, 506, 511, 530, 535, 552,
553, 559) не мали інформації з перелічених вище
позицій, оскільки більша частина цих городищ
забудована. Виключенням є городище Пекарі 2
(№ 214), яке добре збереглося, розташоване на
мисі та складається з двох укріплених частин,
опис якого М.П. Кучера не знайшов. Частину з
перерахованих городищ було оглянуто в останні
десятиліття, з поповненням інформації про них.
Дещо по-іншому до характеристики ступені
вивченості городищ підійшов А.В. Куза. Якість
археологічного вивчення городищ він поділив
на чотири групи. До першої ввійшли пам’ятки,
розкопані широкою площею. До другої — дослід-
жені за допомогою невеликих розкопок, шурфу-
вання, зачисток відслонень культурного шару.
До третьої групи потрапили пам’ятки, культур-
но-хронологічна характеристика яких встанов-
лена за підйомним матеріалом або точними
свідченнями писемних джерел. Останню групу
склали пам’ятки, умовно віднесені до давньо-
руських (Куза 1996, с. 21—22). Таких у переліку
дослідника на території України виявилось 41.
Одинадцять з них потрапило до списку М.П. Ку-
чери, інші залишились у групі сумнівних.
Повертаючись до питання про ступінь достовір-
ності інформації щодо городищ і враховуючи зап-
ропоновані нами вище три обов’язкові критерії їх
повноти, ймовірно, повинно існувати кілька спис-
ків пам’яток. До групи А мають входити городи-
ща, об’єктивна інформація про які відповідає усім
трьом згаданим критеріям — наявність укріплень,
їх датування у проміжку VІІІ—ХІІІ ст., точна ло-
калізація пам’ятки на карті 1 : 100 000 чи більш
детальній. Сюди не повинні потрапляти салтівсь-
кі пам’ятки або частина городищ Закарпаття,
якщо навіть на них є слов’янські матеріали, адже
каталог передбачає фіксацію пам’яток, укріплен-
ня яких споруджувались саме слов’янами 1.
До групи Б, за нашою пропозицією, повинні
входити пам’ятки, у яких один із двох перших
критеріїв остаточно не з’ясований. Це можуть
бути пам’ятки на більш ранніх городищах, де ще
1. Прикладами таких дискусійних пам’яток є горо-
дища Коробові Хутори, Мохнач (Харківська обл.),
Вари, Малокопаньське (Закарпаття), які присутні у
переліках А.В. Кузи (№ 1162, 1170, 1352) і М.П. Ку-
чери (№ 367, 371, 668), див.: (Колода 2006, с. 213—
214; Котигорошко, Прохненко 2007а, с. 222; 2007б).
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
296
не встановлено факт повторного використання
укріплень або матеріали VІІІ—ХІІІ ст. поодинокі.
Об’єднаний список А, Б має стати тим Національ-
ним переліком, який необхідно створити.
Третю групу складуть пам’ятки, які мають
тільки один з критеріїв — наявність укріплень.
Це — городища невизначеного часу, локалізо-
вані приблизно, тобто, абсолютно не вивчені.
Інформацію про них можна отримати за допо-
могою перших двох груп джерел, про які піде
мова далі. Очевидно, при своєму створенні гру-
па В буде наймасовішою.
На нашу думку, є сенс у додатковій групі Г,
до списку якої потраплять городища, які у на-
уковій літературі згадувались як давньоруські,
але в результаті обстежень не підтвердився їх
статус, тобто, вони є іноетнічними або поза хро-
нологічним діапазоном VІІІ—ХІІІ ст.
Зрозуміло, що безперервний процес дослід-
ження слов’яно-руських городищ України буде
змінювати статус окремих пам’яток. Добре вив-
чені городища групи Б будуть переходити до
групи А чи, навпаки, опускатись до групи Г.
Також природним буде поступовий перехід
пам’яток групи В вгору до груп А чи Б в за-
лежності від стану їх збереженості і вивченості.
Тільки пам’ятки групи А ніколи не будуть ви-
ходити із своєї групи, адже повнота інформації
про них виключає таку можливість.
Можна виділити три головні напрямки у по-
шуку невідомих городищ, кожен з яких потен-
ційно здатен додати сотні нових пам’яток. Пер-
ший із них — опрацювання і перевірка свідчень
ХІХ—ХХ ст. про давні городища. Ця інформація
міститься як у друкованих джерелах (археоло-
гічні карти губерній, історико-статистичні описи
окремих регіонів, роботи краєзнавців), так і в ар-
хівних збірках. Серед останніх — як наукові зві-
ти експедицій Інституту археології НАН України
(чи установ — попередників ІА), так і матеріали
про пошукову діяльність різних наукових това-
риств і регіональних музеїв ХІХ — першої поло-
вини ХХ ст., інформація про результати роботи
яких ще недостатньо вивчена.
Наприклад, за Археологічною картою Київсь-
кої губернії В.Б. Антоновича, на теренах пра-
вобережних частин Київської і Черкаської, а
також частини Житомирської і Вінницької об-
ластей, нараховувалось 284 городища (без горо-
дищ-майданів). З цих пам’яток 86, за каталогом
М.П. Кучери, є давньоруськими. Таким чином,
у В.Б. Антоновича є ще свідчення про майже
200 городищ. Безперечно, частина з них нале-
жить до більш ранніх чи більш пізніх укріп-
лень; ймовірно, у списку присутні й пам’ятки,
які згадано по кілька разів. Якщо припустити.
що до давньоруських належить лише половина
пам’яток, що залишилась у списку В.Б. Антоно-
вича, то й тоді кількість невідомих городищ на
цій території може сягнути 100. Зазначимо, що
у В.Б. Антоновича згадано не усі відомі городи-
ща — як то Трипілля (названо Дівич-Гору, на
якій давньоруського Треполя не було), Дрозди,
Городище-Косівське. Біля с. Бучак на Канів-
щині відомі 4 городища — 2 ранні (саме вони,
судячи з додаткової характеристики, присутні у
В.Б. Антоновича) та 2 давньоруські (одне з них
під № 210 фігурує у М.П. Кучери). Ці приклади
свідчать про потенційно більшу кількість неві-
домих городищ в Середньому Подніпров’ї.
Потенціал пошуку нових городищ можна
проілюструвати на прикладі середньої і ниж-
ньої течії р. Росава — лівої притоки р. Рось. У
береговій смузі Росави (від с. Росава до Бабичів)
на відрізку довжиною 40 км, за В.Б. Антонови-
чем, було 15 городищ, не враховуючи городи-
ща-майдани та кілька дуже великих городищ.
У А.В. Кузи на цій ділянці згадано 8 городищ,
а у М.П. Кучери — лише 3. Таке неспівпадіння
кількості пам’яток вказує на необхідність до-
даткового обстеження цього району.
Другий напрямок пошуків можна умовно на-
звати історико-топонімічним. Він полягає в оп-
рацюванні джерел, що містять опосередковані
свідчення про городища. Оскільки у переважній
більшості випадків від давніх городищ у ХІХ ст.
(не кажучи вже про більш ранній час) ще зали-
шались наземні ознаки — залишки валів і ровів,
то, як правило, ці урочища мали свою назву,
здебільшого, з коренем «город» (город, городок,
городище, городець, городисько та інш.). Ці назви
збереглися в ойконімах (назвах населених пунк-
тів), гідронімах, мікротопонімах. Інформацію про
них можна знайти, в першу чергу, у актовому
матеріалі ХІV—ХVІІІ ст. На жаль, лише зовсім
незначна його частина опублікована, але й вона
надає додаткові можливості для пошуку нових
городищ. Лише в одній збірці актів — реєстрі
документів Волинської метрики — є свідчення
про понад 60 городищ (Руська 2002). Найбільше
їх згадано у Київському (27), Чернігівському (15)
та Житомирському (6) повітах. За нашими підра-
хунками, близько половини цих городищ (30) є
невідомими. Частина їх також могла відноситись
до ХІV—ХVІ ст. і бути запустілою на момент ство-
рення документів. Цінність актового матеріалу
полягає не тільки у можливості окреслення місць
для пошуку нових городищ. Переважна більшість
згаданих в актах городищ має особисті наймену-
вання, і не виключено, що певна кількість цих
назв походить ще з давньоруської доби. Важли-
ва й інша обставина — за подібними джерелами
інколи можна прослідкувати появу нових замків
на місці запустілих городищ, тобто, документаль-
но підтвердити заміщення давньоруських укріп-
лень пізньосередньовічними, що дуже актуально
з огляду на стан збереженості перших 1. Частина
запустілих городищ могла бути укріпленнями
литовської доби (ХІV—ХV ст.), які були знищені
під час потужних татарських нападів другої по-
1. Прикладом такого будівництва замку Іваном Не-
миричем у першій половині ХVІ ст. «для непреспе-
ченства людей неприятельскихъ татаръ» є Олевськ
(Клепатский 2007, с. 131, 197).
297
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
ловини ХV — початку ХVІ ст. (Клепатский 2007,
с. 119, 127), але слід відзначити, що давньорусь-
ких городищ на Київщині і Житомирщині було
вп’ятеро (на сьогодні) більше, ніж укріплень
ХІV—ХVІ ст., і тому не дивно, переважна біль-
шість замків ХІV—ХVІІ ст. розташовувалась на
місці городищ попереднього періоду.
Ойконіми також можуть прислужитись у по-
шуку городищ. У Київській обл. на 12 населе-
них пунктів з основами у назвах «город», «го-
родище» і похідних від них тільки в 5-х відомі
давньоруські городища, а в Житомирській — з
20 випадків подібних назв городища поки що
знайдено лише у 8-ми. Загалом у сучасній Ук-
раїні в 14 областях, де є городища VІІІ—ХІІІ ст.
(не враховуючи Харківську і Закарпатську
обл.), існує 119 населених пунктів з подібними
назвами (корінь Городище — 28 випадків, Го-
родок — 17), в 49 з яких знайдено давньоруські
городища. Деякі з цих назв пов’язані з пізньо-
середньовічними укріпленнями, інші взагалі
з’явились тільки в Новий час. З іншого боку,
відомі десятки хуторів, дрібних сіл ХІХ ст. з
подібними назвами, що припинили своє існу-
вання або злились з сусідніми і втратили свою
назву, чи дрібних містечок, що були перейме-
новані у ХХ ст. Крім того, є ще майже десяток
ойконімів з основою Замок або Вали.
Підказкою для пошуку городищ виступають і
мікротопоніми Городище, Городок, Замок, Вали
та подібні. На теренах згаданих 14 областей
України їх мають бути сотні. Одним із джерел
пошуку цих назв є крупномасштабні карти або
дореволюційна карта генштабу, що містить ба-
гато назв урочищ. Перегляд листів останньої
в межах сучасних Київщини, Черкащини та
Житомирщини дозволив виявити 40 подібних
мікротопонімів, які, здебільшого, розташовані
далеко за межами населених пунктів. Зрозумі-
ло, що на карти потрапили далеко не всі подібні
назви урочищ. Можливо, у нагоді до пошуку цих
мікротопонімів стане ономастична картотека
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН
України в Києві, послугами якої, наскільки нам
відомо, археологи ще не користувались.
Завершуючи огляд топонімічних джерел до
пошуку городищ. треба ще згадати про мікро-
гідроніми — струмки та малі річки, які носять
назву Городець, Городниця, Городок, Замок,
Вал та інші. В Україні їх не так багато — близь-
ко двох десятків (Словник 1979, с. 81, 150, 201,
205). Дві подібні назви згадуються у Волинсь-
кій метриці. Нам відомі два випадки розташу-
вання давньоруських городищ на берегах річе-
чок з подібними назвами (до речі, не згаданими
у «Словнику гідронімів України») у Київській і
Житомирській обл.
Розглянуті напрямки пошуків потенційно
можуть додати кілька сотень нових городищ.
Слід враховувати, що названі джерела допов-
нюють одне одного і, вірогідно, у значній кіль-
кості випадків дублюють одні й ті ж пам’ятки.
Третій напрямок пошуків — проведення су-
цільного археологічного обстеження кожного
гектару території України. На жаль, поки що ні
організаційно, ні фінансово, ні кадрово, ні зако-
нодавчо наша держава не готова до здійснення
цього цивілізованого (можливо, й цивілізаційно-
го) кроку. Досвід сусідньої Польщі і точкові су-
цільні обстеження окремих невеликих територій
засвідчують зростання кількості археологічних
пам’яток у десятки (!) разів. Саме при такому
прискіпливому обстеженні площ можна буде
зафіксувати городища, які частково чи сильно
поруйновані (у тому числі забудовою), або знахо-
дяться у місцях із складним рельєфом чи у вели-
ких лісових масивах Полісся і Прикарпаття.
Ще одне питання, пов’язане зі створенням
Національного реєстру слов’яно-руських горо-
дищ VІІІ—ХІІІ ст. — оцінка можливої кількості
пам’яток у його складі. Як уже зазначалось вище,
до нього повинні потрапляти пам’ятки груп А та
Б. Більшість інших складе групу В, яка висту-
пить головним резервом для поповнення реєст-
ру. Зробимо приблизні підрахунки. З каталогу
М.П. Кучери до списку А, Б потрапляє близько
600 пам’яток, з каталогу А.В. Кузи — ще близь-
ко 100 1. Ще майже 200 городищ додаються з
тих пам’яток, які були пропущені М.П. Кучерою
і А.В. Кузою або відкриті після складання цими
дослідниками своїх переліків. Загалом на поча-
ток 2010 р. маємо близько 900 городищ.
На сьогодні дуже важко більш-менш точно оці-
нити можливу кількість пам’яток групи В, оскіль-
ки вона ще не сформована. Найбільша складність
при утворенні списку В — ймовірність подвійного
обрахунку одних і тих самих пам’яток, інформацію
про які взято з різних типів джерел, що спровоко-
вано відсутністю чіткої локалізації городищ. Всьо-
го, за грубою оцінкою, через групу В може пройти
до 1000 пам’яток, після обстеження половина з
яких може піднятись до груп А, Б. Таким чином,
потенційно на території України знаходиться що-
найменше 1200—1300 слов’яно-руських городищ
VІІІ—ХІІІ ст., а їх максимальна кількість (при за-
довільній збереженості і реальній вивченості усіх
площ) може сягнути позначки 1500 одиниць.
Городища зазначеного часу Південної Русі вив-
чаються вже 140 років. Ймовірно, нові городища
будуть відкриватись і в ХХІ столітті. Завдання
сучасного покоління науковців — максимально
швидко виявити великий масив нових городищ.
Останнім, як і вже відомим пам’яткам, загрожує
сучасна байдужість суспільства і відкрите пору-
шення українського законодавства щодо пам’яток
історико-культурної спадщини. Фактична прива-
тизація землі, здійснення будівництва, видобуток
корисних копалин без проведення пам’ятко-охо-
ронних процедур можуть знищити (багато горо-
дищ вже знищено або суттєво попсовано) сотні
1. Цей показник вирахувано з кількості городищ списку
А.В. Кузи, які відсутні у М.П. Кучери — 150, за виклю-
ченням тих, які не відповідають критеріям груп А, Б.
Козюба В.К. До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст. на теренах України
298
пам’яток. Інститут археології має ініціювати пе-
ред Президією НАН України Програму створен-
ня Національного реєстру слов’яно-руських горо-
дищ VІІІ—ХІІІ ст., найважливішою складовою
якої є пошук нових пам’яток. Головне завдання
Програми — за 10 років архівних та польових
пошуків подвоїти число відомих городищ, які від-
повідають критеріям груп А і Б, зняти їх плани,
уніфікувати наукову інформацію про городища за
єдиним стандартом, забезпечити необхідну про-
цедуру (створення паспортів пам’яток, взяття їх
на державний облік) для охоронного статусу цієї
категорії археологічних пам’яток. Тільки у випад-
ку виявлення і збереження переважної більшості
середньовічних городищ України сучасне і май-
бутні покоління дослідників матимуть об’єктивну
базу для вивчення 500-літньої історії закладання
основ сучасної української нації.
Антонович В.Б. Археологическая карта Киевской
губернии. — М., 1895.
Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской гу-
бернии // Труды ХI АС. — М., 1901. — Т. 1. — С. 1—132.
Археологічні пам’ятки Української РСР (короткий
список). — К., 1966.
Древняя Русь. Город, замок, село // Археология
СССР. — М., 1985.
Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской зем-
ли. Литовский период. — Біла Церква, 2007.
Колода В.В. Археологические исследования Харь-
ковского педуниверситета в 2005 г. // АДУ. — № 8. —
2006. — С. 213—216.
Котигорошко В.Г., Прохненко И.А. Раскопки Ма-
локопаньского городища в 2006 г. // АДУ. — № 9. —
2007а. — С. 222—226.
Котигорошко В.Г., Прохненко І.А. Результати до-
слідження Боржавського городища // АДУ. — № 9. —
2007б. — С. 227—230.
Куза А.В. Древнерусские городища Х—ХІІІ вв. —
М., 1996.
Куза А.В. Малые города Древней Руси. — М., 1989.
Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепро-
вья. — К., 1987.
Кучера М.П. Слов’яно-руські городища VIII—ХІІІ ст.
між Сяном та Сіверським Дінцем. — К., 1999.
Кучера М.П., Сухобоков О.В., Беляева С.А. и др.
Древнерусские поселения Среднего Поднепро-
вья. — К., 1984.
Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобе-
режье в эпоху железа // МИА. — 1961. — № 104.
Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длин-
ные (Змиевые) валы в бассейне р. Сулы // Труды
ХI АС. — М., 1901. — Т. 1. — С. 404—495.
Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные
(Змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворсклы //
Труды ХIII АС. — М., 1907. — Т. 1. — С. 158—210.
Макаренко Н. Е. Городища и курганы Полтавской
губернии. — Полтава, 1917.
Максимов Е.В., Петрашенко В.А. Славянские памят-
ники у с. Монастырек на Среднем Днепре. — К., 1988.
Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских
земель Х—ХІV вв. // МИА. — № 140. — М., 1967.
Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военно-
го зодчества Х—ХІІІ вв. // МИА. — № 52. — М., 1956.
Ратич О.О. Древньоруські археологічні пам’ятки на
території західних областей УРСР. — К., 1957.
Руська (Волинська) метрика: Регестри документів
Коронної канцелярії для українських земель (Во-
линське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воє-
водства) 1569—1673. — К., 2002.
Самоквасов Д.Я. Древние города России. — СПб.,
1873. — Приложение.
Самоквасов Д.Я. Северянская земля и северяне по
городищам и могилам. — М., 1908.
Сецинский Е.И. Археологическая карта Подоль-
ской губернии // Труды ХI АС. — М., 1901. — Т. 1. —
С. 197—365.
Словник гідронімів України. — К., 1979.
Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобе-
режья. — К., 1985.
Тимощук Б.О. Слов’яни Північної Буковини V—
ІХ ст. — К., 1976.
Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х — перша
половина ХІV ст.). — К., 1982.
В. К. К о з ю б а
К ВОпРОСУ О НОВОЙ
КАТАЛОГиЗАЦии СЛАВЯНО-
РУССКиХ ГОРОДиЩ VІІІ—ХІІІ вв.,
РАСпОЛОЖЕННЫХ
НА ТЕРРиТОРии УКРАиНЫ
Статья посвящена проблеме создания нового,
Национального каталога славяно-русских городищ
VІІІ—ХІІІ вв. территории Украины. После выхо-
да в свет в 90-х гг. ХХ в. монографий М.П. Кучеры
и А.В. Кузы с перечнем городищ, насчитывающих
суммарно около 700 памятников, опубликованы све-
дения еще об 200-х новых городищах.
Для создания нового каталога предлагается уста-
новить 3 главных критерия для памятников — на-
личие укреплений (в том числе не обязательно со-
хранившихся), датировка VІІІ—ХІІІ вв. и наличие
точной привязки к карте 1 : 100 000 или крупнее.
По степени достоверности информации о городищах
предлагается сформировать 4 списка (группы А—Г),
которые должны охватить все памятники — от хоро-
шо изученных до существующих предположительно.
В поисках неизвестных городищ названы 3 главные
направления исследований: проверка информации о
наличии городищ из различных печатных и рукопис-
ных источников ХІХ—ХХ вв.; сбор историко-топони-
мичных сведений (ойконимы, гидронимы, микротопо-
нимы) в актовом ХІV—ХVІІІ вв. и картографическом
материале; сплошные археологические разведки.
По оценкам, предложенным автором статьи, на
территории Украины может располагаться от 1200—
1300 до 1500 славянских городищ VІІІ—ХІІІ вв. Для
их поиска, изучения и охраны необходима государс-
твенная Программа создания Национального реест-
ра славяно-русских городищ VІІІ—ХІІІ вв.
V. K. K o z y u b a
PERSPECTIVES OF THE NEW
CATALOGIZATION OF THE
SLAVONIC AND OLD RUSSSIAN
HILLFORTRESSES OF THE 8th—13th
CENTURIES A.D. AT THE TERRITORY
OF UKRAINE
The paper discusses question of the new national cata-
logue of the Slavonic and Old Russian hillfortresses of
the 8th—13th centuries A.D. located at the territory of
Ukraine, based on the catalogues of M.P. Kuchera and
A.V. Kuza. It stresses major directions in search of infor-
mation about unknown hillfortresses and proposes calcu-
lation of possible number of sites of this type in Ukraine.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-83438 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0122 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:09:26Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козюба, В.К. 2015-06-19T17:01:50Z 2015-06-19T17:01:50Z 2010 До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України / В.К. Козюба // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 292-298. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. XXXX-0122 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83438 У статті порушено питання про створення нового, Національного каталогу слов’яно-руських городищ України VІІІ—ХІІІ ст. на основі каталогів М.П. Кучери і А.В. Кузи та нових пам’яток. Окреслено головні напрямки з пошуку інформації про невідомі городища, наведено оцінку загальної можливої кількості цієї категорії пам’яток у нашій державі. Статья посвящена проблеме создания нового, Национального каталога славяно-русских городищ VІІІ—ХІІІ вв. территории Украины. После выхода в свет в 90-х гг. ХХ в. монографий М.П. Кучеры и А.В. Кузы с перечнем городищ, насчитывающих суммарно около 700 памятников, опубликованы сведения еще об 200-х новых городищах. The paper discusses question of the new national catalogue of the Slavonic and Old Russian hillfortresses of the 8th—13th centuries A.D. located at the territory of Ukraine, based on the catalogues of M.P. Kuchera and A.V. Kuza. It stresses major directions in search of information about unknown hillfortresses and proposes calculation of possible number of sites of this type in Ukraine. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Дослідження проблем середньовічної археології та історії До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України К вопросу о новой каталогизации славяно-русских городищ VІІІ—ХІІІ вв., расположенных на территории Украины Perspectives of the new catalogization of the slavonic and Old Russsian hillfortresses of the 8th—13th centuries a.d. at the territory of Ukraine Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України Козюба, В.К. Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| title | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України |
| title_alt | К вопросу о новой каталогизации славяно-русских городищ VІІІ—ХІІІ вв., расположенных на территории Украины Perspectives of the new catalogization of the slavonic and Old Russsian hillfortresses of the 8th—13th centuries a.d. at the territory of Ukraine |
| title_full | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України |
| title_fullStr | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України |
| title_full_unstemmed | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України |
| title_short | До питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ VIII—XIII ст., розташованих на теренах України |
| title_sort | до питання про нову каталогізацію слов’яно-руських городищ viii—xiii ст., розташованих на теренах україни |
| topic | Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| topic_facet | Дослідження проблем середньовічної археології та історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83438 |
| work_keys_str_mv | AT kozûbavk dopitannâpronovukatalogízacíûslovânorusʹkihgorodiŝviiixiiistroztašovanihnaterenahukraíni AT kozûbavk kvoprosuonovoikatalogizaciislavânorusskihgorodiŝvíííhííívvraspoložennyhnaterritoriiukrainy AT kozûbavk perspectivesofthenewcatalogizationoftheslavonicandoldrusssianhillfortressesofthe8th13thcenturiesadattheterritoryofukraine |