Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України

У статті зроблена спроба проаналізувати результати археологічних досліджень, проведених сектором давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України на території Чернігівської області за останні тридцять років, що дозволяє віднести цю територію до найбільш вивчених в...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Археологія і давня історія України
Дата:	2010
Автор:	Ясновська, Л.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2010
Теми:	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83447
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 216-225. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860168291045081088
author	Ясновська, Л.В.
author_facet	Ясновська, Л.В.
citation_txt	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 216-225. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія і давня історія України
description	У статті зроблена спроба проаналізувати результати археологічних досліджень, проведених сектором давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України на території Чернігівської області за останні тридцять років, що дозволяє віднести цю територію до найбільш вивчених в археологічному відношенні регіонів Північного Лівобережжя. В статье сделана попытка обобщения результатов археологических экспедиций сектора древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины на территории Черниговской области. Планомерные раскопки на протяжении последних трех десятилетий летописных городов, дружинных лагерей, курганных некрополей и сельских поселений позволяют рассматривать и решать целый ряд актуальных проблем истории Киевской Руси на территории Северного Левобережья. An attempt to analyze the results of the archaeological investigations, carried out by the sector of the Old Russ and Mediaeval archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine on the territory of Chernigiv region during last 30 years is made in the article. These research works let to call this territory the most archaeologically investigated region of the Northern Left bank of the Dniper.
first_indexed	2025-12-07T17:57:21Z
format	Article
fulltext	216 У статті зроблена спроба проаналізувати ре- зультати археологічних досліджень, проведених сектором давньоруської та середньовічної архео- логії ІА НАН України на території Чернігівської області за останні тридцять років, що дозволяє віднести цю територію до найбільш вивчених в ар- хеологічному відношенні регіонів Північного Лівобе- режжя. К л ю ч о в і с л о в а: Чернігівщина, городище, по- селення, курган, поховання. Традиція вивчення давньоруських ста- рожитностей Чернігівщини ІА НАН Украї- ни пов’язана з роботами Деснянської (1946, 1949 рр.), Шестовицької (1948, 1956—1958 рр.) та Чернігівської (1947—1952 рр.) археологіч- них експедицій ІА АН УРСР під керівництвом завідувача відділу слов’яно-руської археології В.А. Богусевича (Богусевич 1947/20; 1949/2; 1951/10) та співробітника Д.І. Бліфельда (Блі- фельд 1948/11; 1949/7; 1952/11; 1977). Так, от- римані В.А. Богусевичем результати дозволи- ли йому запровадити першопочаткову схему історії Чернігова, відкрити князівські тереми ХІ—ХІІ ст., засвідчити плинфовипалювальне виробництво в місті (Богусевич 1951, с. 116— 125; 1952, с. 56—63; 1955, с. 3—9; Богусевич, Холостенко 1952, с. 32—42). Д.І. Бліфельд, до- сліджуючи поховальні комплекси на території Чернігівщини, закріпив свою думку про класи- фікацію дружинних поховань за обрядом тіло- спалення та тілопокладення (Бліфельд 1954, с. 151—169). Починаючи з 1973 р. ІА АН УРСР розпочав розробку нової теми «Слов’яни, Русь та насе- лення пізнього середньовіччя на території Ук- раїни» (Отчет..., арк. 2). Співробітники сектору в першу чергу включилися у роботу по вияв- ленню та фіксації давньоруських старожит- ностей для «Зводу пам’яток історії та культури Української РСР» по Чернігівській області, її археологічної частини. Проведення археоло- гічних розкопок стало можливим із створенням у 1979 р. Новгород-Сіверської археологічної ек- спедиції Інституту археології АН СРСР, Інсти- туту археології АН України та Чернігівського історичного музею, метою якої було продовжен- ня вивчення літописного Новгорода-Сіверсько- го та його округи. Комплексні дослідження охопили всі ділян- ки міста та його околиць. Роботами на території Замку було остаточно встановлено, що городи- ще-дитинець (2 га) має потужний (до 4—5 м) культурний шар давньоруського та пізньосе- редньовічного часу. Протягом кількох поль- ових сезонів у південній (1979 р.) та західній (1981 р.) частині Замку були вивчені залишки оборонних споруд, що являли собою дерев’яні конструкції — кліті, заповнені землею та гли- ною. Саме під ними були зафіксовані гори- зонти з матеріалами роменської та юхновської культур (Коваленко, Куза, Орлов 1980, с. 281). Безпосередньо під основою валу експедицією було досліджено житло, що загинуло у пожежі останньої чверті Х ст., в заповненні якого поряд з ліпною роменською керамікою знайдена ран- ньогончарна (на одному із денець зафіксована тамга Святослава Ігоревича). Це дозволило стверджувати, що початковий вал був насипа- ний наприкінці Х ст. (Куза, Коваленко, Моця 1980/125, с. 8—9). У північно-західній ділянці дитинця, впритул до фортечної стіни, протягом польових сезонів 1980—1981 рр. були розкриті залишки князівського льоху-медуші. Вона була збудова- на наприкінці ХІ ст. і припинила своє існуван- ня після пожежі в середині ХІІ ст. У приміщені Л. В. Я с н о в с ь к а (Ч е р н і г і в) ДАВНЬОРУСЬКІ СТАРОЖиТНОСТІ ЧЕРНІГІВЩиНи В ДОСЛІДЖЕННЯХ ВІДДІЛУ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ АРХЕОЛОГІЇ ІА НАН УКРАЇНи 217 Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини могли зберігатися 120—140 півторавідерних корчаг (Коваленко, Куза, Моця 1981, с. 259; 1996, с. 7). Серед знахідок виділяється висла архаїчна печатка, яка належала князю київсь- кому та чернігівському Святославу Ярослави- чу, уламки візантійського скляного посуду, поливне кримське блюдо, шпори, наконечники стріл та списів, ливарні формочки, бойова со- кира (Коваленко, Куза, Орлов 1980, с. 281). Подальші роботи охопили і східну ділянку дитинця, де було виявлено численні залишки будівельних матеріалів (уламки плінфи, фраг- менти фресок) (Григорьев, Коваленко, Моця 1986, с. 229), що засвідчило розташування саме на цій ділянці головного храму міста — Михай- лівської церкви, що згадується в Іпатіївському літопису під 1180 р. (ПСРЛ, стб. 613). На жаль, залишки фундаментів цієї споруди виявити поки що не вдалося. Скоріше за все, селітряне виробництво, яке було розміщене на території Замку у ХVІІІ ст., знищило фундаменти. Архе- ологам лише вдалося простежити у шарах дру- гої половини ХІІІ — ХIV ст. використання горо- дянами уламків плінфи для особистих потреб, що свідчить про руйнування храму в середині ХІІІ ст. (Куза, Коваленко, Моця 1996, с. 7). У 1980 р. вдалося реконструювати і півден- но-західну ділянку дитинця, де, скоріше за все, розташовувалися житла князівської дружини. Одне із жител, що було вивчене В.П. Ковален- ком, являло собою наземну споруду, поряд з якою розташовувались кілька ям-льохів та не- величкий хлів. Зафіксовані знахідки вказують на високий соціальний статус господаря (дві скляні посудини жовтого скла, уламки двох скляних бокалів, ножі, колочевидне кресало, ключ, залізне писало, інкрустоване мідним дро- том, залізна шпора, дві вставки з бурштину від каблучок, фрагменти віконниці, значна кіль- кість фрагментів посуду ХІІ — початку ХІІІ ст.) (Куза, Коваленко, Моця 1980/125, с. 17—23). Водночас проводились дослідження на тери- торії Новгород-Сіверського посаду (40—50 га). Було встановлено, що заселення цієї части- ни міста розпочалося вже у VІІІ —ІХ ст. Про це свідчили фрагменти кераміки роменської культури на всіх ділянках. Спостереженням за культурним шаром було встановлено, що роз- ширення основної території посаду відбувало- ся від країв тераси Десни вглиб, і в ХІ ст. його територія була вже значною мірою забудована (Куза, Коваленко, Моця 1996, с. 9). Досліджен- нями 1980, 1982—1983 рр. вдалося зафіксува- ти залишки оборонних споруд початку ХІІ ст., що складалися з рову та валу з дерев’яними конструкціями та уточнити кордони і топогра- фію «окольного міста» (Коваленко, Куза, Моця 1981, с. 259). Проведені у 1979 р. роботи загонів О.В. Григор’єва (в районі Миколаївської церк- ви), Р.С. Орлова та Є.О. Шинакова (на подвір’ї ветеринарного училища) дозволили локалізу- вати територію Новгород-Сіверського острога (біля 5 га) (Орлов, Куза, Шинаков, Коваленко, Григорьев 1979/37, с. 15—17). Польові дослідження стародавнього міста були доповнені результатами металографіч- них та спектральних аналізів Р.С. Орлова і Г.О. Вознесенської (Вознесенская, Коваленко 1985, с. 96—98; Орлов 1989, с. 44—45; 1995, с. 60—63), вивченням антропологічних ма- теріалів П.М. Покасом (Покас 1989, с. 50—51), житлових та господарчих будівель О.А. Коро- люк (Королюк 1988, с. 80—85). Уже в перший польовий сезон розвідками Новгород-Сіверської експедиції було встанов- лено, що кургани на північно-східній околиці с. Пушкарі (між Кузіним та Погонським рова- ми) на той час були вже знищені ерозією ґрун- тів, а 2 пограбовані скарбошукачами (Орлов, Куза, Шинаков, Коваленко, Григорьев 1979/37, с. 64—70). Поховальні старожитності Новгород-Сі- верської округи почали вивчатися загоном Нов- город-Сіверської експедиції під керівництвом О.П. Моці з 1980 р., охопивши 4 некрополя біля сіл Комань, Пушкарі, Форостовичі та Ушивка. Уперше проведені розкопки в курганній групі в урочищі Козацька Могила на північній око- лиці с. Комань, що на території кладовища. У групі з 8 насипів, діаметром 5—10 м та висотою біля 1 м, було досліджено 3 кургани, які дату- ються ХІ—ХІІ ст. Усі безінвентарні, один кено- таф, а інші — тілопокладення в поховальній ямі (курган № 3) та на рівні денної поверхні (курган № 1) з елементами пережитків язич- ництва (наявність кострища). Ще два кургани- кенотафи було розкопано на південній околи- ці с. Пушкарі, які за фрагментами ліпного та кружального посуду датуються давньоруським часом (Куза, Коваленко, Моця 1980/125). По одному кургану було розкопано на ві- домих уже могильниках біля сіл Форостови- чі та Ушивка, які в різний час досліджува- лись Д.Я. Самоквасовим та І.С. Абрамовим. З’ясувалось, що від могильника на північно- східній околиці с. Форостовичі збереглося 8 на- сипів. Розкопки одного з найбільших курганів (діаметр 8—9,5 м, висота 1 м) дозволили зафік- сувати залишки кострища, але, на жаль, ні кіс- ток, ні речей не було виявлено. Це дозволило віднести це поховання до групи кенотафів. Дру- гий насип, який відносився до курганної групи, розташованої на окраїні другої надзаплавної тераси лівого берега р. Ласки неподалік від підземного джерела «Криниця», що на східній околиці с. Ушивка, дав набагато цікавіший ма- теріал. Практично всі кургани цієї групи мали сліди розкопок «колодязем», тому було довив- чено в центрі групи насип діаметром 6—6,2 м та висотою 0,5—1 м. Дослідники зафіксували кострище (2,6 × 1,2 м, товщиною 0,25 м) та слі- ди поховальної конструкції, фрагменти посуду, що дозволило датувати курган Х ст. Крім того, зафіксовано впускні поховання, які пошкод- Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини 218 жені попередніми розкопками, з інвентарем: 4 сердолікові (біпірамідальна, кулястоподібна та 2 призматичні), 11 скляних позолочених та 2 круглі (пастова та скляна) намистини, брон- зові скроневі кільця, срібна підвіска із куляс- тим виступом, фрагмент залізного предмета, і віднесені до ХІ ст. (Куза, Коваленко, Моця 1980/125, с. 6—7). Експедицією на південно-східній околиці селища Киселівка в ур. Городок були оглянуті 3 курганноподібні насипи (діаметр 10—12 м, висота 2 м), які були зафіксовані Ф.В. Лучиць- ким. Також зроблена спроба пошуку могиль- ника на території самого Новгорода-Сіверсько- го. Внаслідок шурфування в районі вулиць К. Маркса та Свободи (5 шурфів) установлено, що ця територія в давньоруський час не була заселена (Куза, Коваленко, Моця, 1980/125, с. 8). Крім того, курганний загін провів розвід- ки на території Корюківського району, де біля сіл Жукля, Рибинськ, Камка виявлено могиль- ники ХІ—ХІІІ ст., на яких розкопано 7 курганів за обрядом тілопокладення (Куза, Коваленко, Моця, Григорьев, 1984/114). На всі обстежені та досліджені поховальні старожитності були підготовлені охоронні паспорти, а отримана нова інформація уведена О.П. Моцею у зведені таблиці поховальних пам’яток ІХ—ХІІІ ст. на території Середньої Наддніпрянщини (Моця 1987, с. 140—143 (№ 125, 128—130); 1990б, с. 126—127 (№ 213, 215—217, 219, 221—223)). Протягом 1981—1984 рр. курганний загін археологічної експедиції ІА АН УРСР та Чер- нігівського історичного музею під керівництвом О.П. Моці звернувся до вивчення могильника біля с. Липове Талалаївського району (Моця, Ильяшенко, Покас 1984/106). Могильник став відомим завдяки дослідженням М.О. Макарен- ка на початку ХХ ст., який він назвав одним із найбільших збережених середньовічних мо- гильників усієї Європи. Експедицією з’ясовано, що з 5000 насипів збереглося 1238 і розкопа- но 68 курганів: у 1981 р. — 19; у 1982 р. — 12; 1984 р. — 37. Було встановлено, що могильник був кладовищем мешканців своєрідного кара- ван-сараю на сухопутному транзитному шляху Київ — Волзька Булгарія. Його активне функ- ціонування почалось на зламі Х—ХІ ст., а пос- тупове згасання — в середині ХІІ ст. Серед досліджених насипів виділяються 5 парних поховань (кургани № 5, 6, 1981 р.; № 11, 1982 р.; № 14 та 17, 1984 р.) та одне пот- рійне (курган № 10, 1982 р.), усі інші — оди- ночні. Серед них 4 кенотафи та 2 зруйнованих, 1 пограбований грабіжниками. В кургані № 25 (1984 р.) досліджено поховання в скорчено- му стані, що, на думку О.П. Моці, може бути віднесено до поховання волхва (Моця, 1981, с. 101—105). Більшість поховань за деталями інвентарю (прикраси, кераміка, побутові речі) датуються Х—ХІІІ ст. (Моця, Халиков 1997, с. 99—101). Співробітники сектору для висвітлення сторінок минулого Липовського археологічного комплексу використали результати металогра- фічного аналізу прикрас та антропологічні ха- рактеристики поховань. Так, Р.С. Орлов прий- шов до висновку, що населення, яке залишило даний могильник, традиційно для сільського ремесла ХІ—ХІІ ст. виготовляло ювелірні при- краси із білону, залежно від сировини замовни- ка, дотримуючись певної рецептури сплаву із вмістом срібла 40—60 % (Орлов 1988, с. 24—26). П.М. Покасом та С.П. Сегедою були вивчені антропологічні матеріали могильника. Розгля- нувши краніологічні особливості та їх одонто- логічні ознаки, дослідники зробили висновки про етногенетичні особливості населення. А саме, про те, що для померлих був властивий середньоєвропейський одонтологічний тип, широко представлений серед середньовічних та сучасних східнослов’янських груп, а поява незначної «східної» (не обов’язково монголоїд- ної) домішки добре узгоджується з висловленою в історико-археологічній літературі думкою про те, що комплекс біля с. Липове пов’язаний із маршрутом сухопутного караванного шляху з Булгара в Київ (Покас 1988а, с. 26; Сегеда 1988, с. 28—29). Крім того, була зроблена ре- конструкція демографічної структури в цьому регіоні Наддніпрянщини. Для цього П.М. По- касом використано дані про вік 91 похованого (серед них: 56 скелетів належало чоловікам, 34 — жінкам, 5 — дітям). Середній вік дорос- лих становив 41,5 років, причому у чоловіків дорівнював 43,7, у жінок тільки 38 років. Пе- реважання чоловічих поховань пов’язане з притоком саме чоловіків до торгового пункту, яким і було городище Липове (Покас 1988а, с. 26—27). Співробітники сектору залучили до співпраці фахівця-стоматолога Н.П. Орлову, яка, проаналізувавши зубощелепну патологію сільського населення за матеріалами Липовсь- кого могильника, зробила висновок про порів- няно високий рівень захворюваності зубів і щелеп у ХІ—ХІІ ст., проте значно менший, ніж у сучасного населення Чернігівщини (Орлова 1988, с. 29—31). Дослідники зробили беззаперечний висно- вок, що курганний могильник у с. Липове — унікальний для кінця ХХ ст. археологічний комплекс середньовічної доби, який потре- бував би постійної охорони та вивчення, а на думку О.П. Моці — створення археологічного заповідника (Моця 1988б, с. 22). На початку 80-х рр. ХХ ст. розпочинається поглиблене вивчення мікрорегіонів давньо- руської доби, що дозволяло зафіксувати і про- стежити закономірності для всього механізму існування молодої східнослов’янської держави. Особливу увагу привертали території, де відбу- валися процеси формування і розвиток нових відносин в класовому суспільстві. На думку О.П. Моці, для розкриття механізму цього про- 219 Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини цесу, найперспективнішими серед археоло- гічних старожитностей є поховальні пам’ятки (Моця 1988г, с. 11—15). Перед співробітниками сектору давньоруської та середньовічної архео- логії постало питання реконструювати хід фео- далізації Чернігівської округи в перші століт- тя існування Давньоруської держави, коли проходила боротьба між великокнязівською владою і старою родовою верхівкою, що сходи- ла з історичної арени, та визначити етнічний склад населення. Для вирішення цих проблем вони зосередили свої дослідження на тери- торії міжріччя Десни та Дніпра, звернувшись до вивчення курганних могильників біля сіл Шестовиці, Гущина, Рогощі та нововідкритого некрополя в околицях с. Клонів. У 1983 р. курганний загін під керівництвом О.П. Моці, який працював у складі експеди- ції Інституту археології НАН України та Чер- нігівського історичного музею, що проводила рятівні охоронні роботи по дослідженню дав- ньоруських пам’яток біля с. Шестовиця, провів розкопки в ур. Колодливо (закладені траншеї на місці розораних курганів), де було виявлене пограбоване ще в давнину багате жіноче похо- вання Х ст. В ногах у небіжчиці збереглися за- лишки дерев’яних із залізним окуттям скринь- ки та цеберка, срібні підвіски, скляні та пастові намистини. Крім того, у відомому за розкопками Д.Я. Са- моквасова Гущинському курганному некрополі було досліджено 5 насипів. У двох курганах північної групи зафіксовано тілопокладення в підкурганних ямах із поховальним інвентарем (наконечник стріли, бронзова підвіска та за- лізні цвяхи). Під трьома насипами виявились залишки тілоспалення на стороні з практич- но відсутнім інвентарем, крім фрагментів ке- раміки (Коваленко, Моця, Шекун 1985, с. 288; 1983/37). Саме такий звичай поховального об- ряду існував наприкінці Х ст. Здобута інформа- ція з цих двох некрополів дозволила О.П. Моці стверджувати, що адміністрація, яка направля- лася в чернігівську округу великим київським князем, оселялася не на порожньому місці, а у вже існуючих населених пунктах, які перехо- дили в їх власність (Моця 1988г, с. 13). Поглиблення процесу одержавлення тери- торії західних сіверян, як вважає О.П. Моця, можна пов’язувати з появою на початку Х ст. на шляху від Чернігова до Любеча літописного Оргоща (сучасне с. Рогоща), який разом із Лю- бечем та Лиственом забезпечував контроль за важливою транспортною артерією по р. Білоус до Чернігова. Це підтвердили археологічні до- слідження його некрополя, розташованого на околиці с. Табаївка за 1 км від городища. У 1985 р. курганний загін Чернігово-Сі- верської археологічної експедиції під керівниц- твом О.П. Моці на некрополі Оргоща розкопав 12 насипів. Крім могил за обрядом кремації, вперше були виявлені поховання за обрядом інгумації у підкурганних ямах, в тому числі і дружинні (серед інвентарю двох чоловічих по- ховань зафіксовані бойові сокири Х ст.), а також кенотафи. Дослідникам вдалося з’ясувати пев- ну закономірність у поховальному обряді. Так, під насипами висотою 2—3 м містилися тільки тілоспалення на місці, що є характерним для літописних сіверян. Під невеликими насипами виявлені поховання за обрядом тілопокладен- ня (4 насипи), що на думку О.П. Моці можуть належати вихідцям із Скандинавії. Про це свідчили знайдені речі в курганах 9 та 10: сріб- ний браслет-наруч та фрагменти кераміки із зображенням хреста в крузі (Коваленко, Моця 1987, с. 341; Моця 1986, с. 55; Коваленко, Моця 1993, с. 16—18). Наявність зброї в поховаль- них пам’ятках дозволило археологам віднес- ти некрополь Оргоща до дружинних центрів міжріччя Десни та Дніпра, а Табаївсько-Ро- гощинський комплекс трактувати як опорний пункт київської влади. Відкриті поховання, ще раз підтвердили, припущення А.М. Сахарова про використання скандинавів правлячою вер- хівкою давньоруської держави, починаючи з ІХ ст. (Сахаров 1980, с. 44). Ще один, нововідкритий могильник між Черніговом та Любечем було досліджено кур- ганним загоном у тому ж році біля с. Клонів. Під керівництвом О.П. Моці розкопано 17 кур- ганів у двох групах некрополя, розташованого в ур. Поруб на правому березі р. Лисиці (Кова- ленко, Моця 1987, с. 342; 1985/19). Дослідження носили охоронний характер, так як більшість насипів мали сліди грабіжницьких розкопок, тому потрібно було встановити ступінь збере- женості пам’ятки. Роботами виявлено поховання за обрядом кремації як на стороні (кургани № 3, 10, 11, 13), так і на місці (№ 1, 4, 5, 8, 9, 14); похован- ня, інгумації (№ 6, 16, 17) та кенотафи (№ 2, 7, 12, 15). Зафіксований поховальний інвентар (кераміка, прикраси — срібні скроневі кільця, намистини; елементи одягу — пряжки, фібули, побутові речі — голка, ножі, кресало; предме- ти озброєння — сокира та наконечник стрі- ли; поясне кільце, залишки шкіряної сумки) дозволив датувати могильник Х ст. На думку дослідників, Клонівський комплекс пам’яток хронологічно більш пізній ніж аналогічний йому за соціальними функціями комплекс біля с. Шестовиця (рубіж ІХ—Х ст.). О.П. Моця вва- жає, що різночасність дружинних курганних могильників відображає різні етапи одержав- лення території міжріччя Десни та Дніпра, а в даному випадку це пов’язано з посиленням контролю за територією між Черніговим та Лю- бечем (Моця 1988a, с. 118). На Клонівському (курган № 16) та Табаївсь- кому (№ 10) могильниках зафіксовані похован- ня, у яких стінки могильних ям обкладені дере- вом, що дозволило віднести їх до групи зрубних гробниць, які вже були відомі в цьому регіоні Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини 220 Середньої Наддніпрянщини (Чернігів, Сед- нів, Товстоліс, Гущин, Шестовиця). О.П. Моця, проаналізувавши всі матеріали, прийшов до висновку, що могили з дерев’яними обклад- ками ям міжріччя Десни та Дніпра належать представникам пануючої верхівки давньо- руського суспільства перших віків існування східнослов’янської держави, а не окремим ет- нічним групам (Моця 1988в, с. 65—67; 1990б, с. 106). П.М. Покасом були проведені палеоантропо- логічні дослідження серії черепів з курганних некрополів Середнього Подесення (Шестовиця, Табаївка, Гущин, Клонів, Жукля, Комань), що дозволило зробити висновок про змішаність антропологічних типів похованих, що є ре- зультатом етнічної неоднорідності континген- ту князівських дружин у міжріччі Десни та Дніпра (Покас 1988б, с. 123—125). Крім того, вперше здійснено дослідження довгих труб- частих кісток похованих, що дало можливість вирахувати довжину тіла небіжчиків. За да- ними П.М. Покаса вона складала 168,6 см для чоловіків та 160,2 см для жінок (Покас 1988б, с. 122). Картографування археологічних матеріалів на території сучасної Чернігівщини не тільки дозволило визначити спрямування феодаліза- ції на території західних сіверян, а й визначи- ти перші етапи християнізації на цій території. Підтвердженням цього є досліджені співробіт- никами сектору тілопокладення в підкурган- них ямах на могильниках у комплексах Х ст. міжріччя Дніпра та Десни (Клонів, Табаїв- ка, Гущино, Шестовиця), а також Х—ХІ ст. (Клонів, Товстоліс, Форостовичі) (Моця 1990а, с. 116—121). Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Інститутом ар- хеології НАН України розпочато програму широкого вивчення південноруського села Х—ХІІІ ст. Для отримання максимального об- сягу інформації було обрано пам’ятку, що скла- далася з поселення й могильника — комплекс біля с. Автуничі Городнянського району Чер- нігівської обл. і розташовувалась в централь- ній частині літописної Сновської тисячі. Одним із завдань Дніпровської давньоруської архео- логічної експедиції ІА НАНУ (1987—1997 рр.) стало відтворення аграрного потенціалу в да- ному регіоні, а для цього обов’язково потрібно було мати приблизну уяву про залюднення селища та можливу кількість мешканців, що співіснували одночасно (Моця, Орлов, Кова- ленко та ін. 1997, с. 34). Потрібну інформацію міг надати лише могильник, розташований в ур. Космовка поблизу с. Автуничі. Протягом 1988—1989 рр. курганним заго- ном експедиції повністю розкопано всі три групи некрополя (30, 8, 26). У більшості з 64-х досліджених насипів був зафіксований обряд інгумації у підкурганних ямах, в 11 — на рівні давнього горизонту, 9 курганів були кенотафа- ми, 3 зруйновані скарбошукачами (Коваленко, Моця 1992, с. 10). Загалом зафіксовано 74 по- ховання, а за свідченнями місцевих жителів друга курганна група нараховувала декілька десятків курганів (Шевцова 1993, с. 26). Тому, на думку О.П. Моці та А.П. Томашевського, на могильнику могло бути поховано 90 небіжчиків. Ними ж обчислено розмір колективу, що меш- кав на поселенні — приблизно 30 осіб (Моця, Томашевський 1997, с. 35). Кераміка та речі в похованнях дозволили датувати споруджені насипи кінцем Х — початком ХІІІ ст. Інвентар досить одноманітний і бідний — є традиційним для сільських курганних могильників: прикра- си, предмети побуту, зброя, посуд, знаряддя праці. Дослідники виділили особливості поховаль- ного обряду Автуницького могильника, що відносяться до пережитків язичництва і явля- ють собою пропалені майданчики перед наси- панням кургану та спорудженням ями, а та- кож вторинне пропалення після засипки ями з похованням або ями-кенотафа (21 насип). Крім того, це підсипка білого річкового піску, яка була зафіксована під вісьмома померлими (Моця, Орлов, Коваленко, Пархоменко 1989/14, с. 3—4; Моця, 1990/28а). Було зроблено висно- вок, що населення вже практично відмовилося від обряду кремації (його не було зафіксовано в жодній групі некрополя), хоча елементи триз- ни, предметів ритуального та культового при- значення, перепалене вугілля в переважній більшості досліджених комплексів засвідчують стабільні пережитки старих традицій. Появу ранніх тілопокладень у підкурганних ямах археологи пов’язали з розповсюдженням хрис- тиянської віри вже на рубежі І—ІІ тис. н. е. (Моця, Орлов, Коваленко та інш. 1997, с. 69). Крім того, багаторічні дослідження поселен- ня надали уявлення про спеціалізацію давнь- оруського села. Найбільш масовою категорією знахідок став керамічний матеріал. За всі сезо- ни розкопок до колекції було відібрано близько 36 тис., в основному профільованих фрагментів, і ще приблизно 97 тис. фрагментів (переважно стінок) було знайдено й зафіксовано взагалі. Разом ця цифра складає 133 тис. фрагментів кераміки (Моця, Томашевський 1997, с. 37). Це дало можливість встановити різноманітний асортимент глиняних виробів: горщики, миски, кринки, амфорки київського типу, світильник, сковороди, покришки, брязкало, сопло, навер- шя до руків’я канчука та жіноча фігурка, пряс- лиця тощо (Моця, Орлов, Коваленко та інш., 1997, с. 49). Крім того, О.П. Моця та А.П. То- машевський вирахували середню вагу горщи- ка, що склала 1,3 кг, а загальна вага керамі- ки, знайденої на селищі, становила приблизно 2,4 тони, що відповідає приблизно 2 тис. посу- дин (Моця, Томашевський 1997, с. 38). Сировинний потенціал на поселенні під- тверджують близько 20 досліджених глиняних 221 Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини кар’єрів, об’ємом від 3,5 м3 до понад 100 м3, та глиників для відмулення глини, досліджених на поселенні в різні роки (Готун 1993, с. 59— 71; Готун, Коваленко, Моця 1995, с. 100—103; Готун, Коваленко, Моця, Петраускас 1995, с. 25—26). В.П. Коваленко та О.П. Моця серед досліджених споруд виділили житло-майстер- ню ХІ ст. (будівля № 48) та майстерню ХІІ ст. (будівля № 74) автуницьких гончарів (Кова- ленко, Моця 1997, с. 135—138). Що стосується гончарних горнів, то їх на поселенні Автуничі досліджено дев’ять, біль- шість із яких опубліковано (Коваленко, Моця 1992, с. 7—9; Готун, Коваленко, Моця, Петра- ускас 1995, с. 25—26; Готун 1995, с. 33). Давнь- оруські горни Автуницького поселення згідно з традицією були поставлені на материковому ґрунті. Ретельне вивчення деталей горнів доз- волило дослідникам прослідкувати процес їх закладання та особливості спорудження роз- сікачів («козлів») і неодноразові їх ремонти. Горни № 3—5 датуються ХІ ст., а горни № 1, 2, 6—9 — першою половиною — серединою ХІІ ст. Враховуючи, що один горн здатен вит- римати до 50 випалювальних циклів, то всі знайдені на селищі горщики (більш 2 тис.), на думку О.П. Моці та А.П. Томашевського, могли бути випаленими під час 40 випалів-заванта- жень одного горна (Моця, Томашевський 1997, с. 35—36). Аналіз забудови Автуницького поселення здійснив І.А. Готун, проаналізувавши типо- логічні та конструктивні особливості жител, специфіку ремісничих та промислових споруд (Готун, Веремейчик 1996а, с. 12—22; 1996б, с. 64—65). Варто згадати про результати остан- нього польового сезону на поселенні Автуничі у 2000 р. Роботи дозволили виявити ділянку, зайняту об’єктами, котрі, ймовірно, мали гос- подарське чи господарсько-побутове призна- чення, концентрація яких на цій ділянці знач- но більша, ніж на всіх інших вже досліджених (Готун, Семенюк 2001, с. 98—99). Відзначимо, що у серпні 1992 р. на базі Дніп- ровської Давньоруської археологічної експеди- ції ІА НАНУ та Автуницької 8—річної школи був успішно проведений польовий археологіч- ний та історико-краєзнавчий семінар «Пробле- ми вивчення середньовічного села на Поліссі» (рис. 1). Проголошені доповіді представили перші результати робіт на поселенні та мо- гильнику (Проблеми вивчення 1992). Аналіз здобутого матеріалу за всі польові сезони до- сліджень пам’ятки дозволив співробітникам сектора систематизувати результати розкопок у навчально-методичному посібнику «Півден- норуське село ІХ—ХІІІ ст.: Нові пам’ятки ма- теріальної культури» (Південноруське село 1997, с. 34—68) та колективній монографії «Село Київської Русі» (2003). Загалом, можна вважати, що проведені розкопки сільського поселення Автуничі не тільки окреслили його спеціалізацію, а й надали можливість говорити про один із центрів гончарного виробництва на території Чернігівського Полісся, який за свої- ми ознаками не відрізняється від аналогічних виробництв у Вишгороді, Бєлгороді та інших містах Русі (Ясновська 2007, с. 31). У 1998 р. співробітники сектору звернулися до вивчення Шестовицького археологічного комплексу. Спільна Міжнародна експедиція Інституту археології НАН України та Чер- нігівського педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка під керівництвом О.П. Моці за дванадцять польових сезонів на городищі в ур. Коровель розкрила понад 2,5 тис. м2 в пів- денно-східній частині пам’ятки. Це дозволило зафіксувати різночасові ями та споруди забудо- ви майданчика городища, виділити вісім буді- вельних горизонтів, визначити конструктивні особливості та перебудови оборонних укріп- лень (Коваленко, Моця, Ситий 1999, с. 13—14; 2003, с. 51—67; 2004, с. 19—20; 2005, с. 233— 234; 2006, с. 197—198; 2008, с. 163—164; Моця, Готун 1999). Крім того, роботи були продовжені на тери- торії посаду, де за всі роки розкопок розкрито понад 3 тис. м2, що дозволило виділити най- більш інтенсивну забудову смуги вздовж схід- ного краю тераси. Визначено, що протягом Х ст. площа посаду інтенсивно зростала, внаслідок чого садибна забудова наприкінці Х ст. пере- Рис. 1. Учасники польового археологічного семінару 1992 р. під час екскурсії на розкопах поселення Ав- туничі Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини 222 крила південну частину VI курганної групи (за Д.І. Бліфельдом). Поблизу західного краю тераси дослідникам удалося виділити ділян- ку, де фіксуються будівлі Х — початку ХІ ст., пов’язані з виплавкою й обробкою чорних ме- талів, яку інтерпретують як «садибу коваля» (Веремейчик, Коваленко, Моця, Ситий 2007, с. 107). Протягом 1998—2007 рр. були проведені роз- відкові дослідження заплавної зони — подолу, який складається з трьох підвищень. Загальна вивчена площа всіх ділянок складає близько 1 тис. м2, що дозволило реконструювати фун- кціональне призначення кожного з них. Було з’ясовано, що найбільш інтенсивно використо- вувалося ІІ подільське підвищення, на якому зафіксовано сліди розораних наземних жител з розвалами глинобитних печей, господарчі ями, сліди садибних огорож та значну кількість ям виробничого призначення (дьогтярні, смоло- курні). Крім того, знахідки фрагменту глиня- ної ллячки, бронзового та ювелірного пінцетів, виплесків кольорових металів, обрізки бронзо- вих казанів засвідчили про наявність на подолі ювелірного виробництва, а уламки долота, со- кир, токарного різця — деревообробного. На подолі відбувався видобуток та обробка заліза, що засвідчили поклади болотної руди та ре- штки кузні (значна концентрація металевих шлаків та шматків ошлакованих стінок горну). Проте, на думку дослідників, основною галуззю діяльності мешканців Шестовицького подолу було обслуговування річкових суден, включаю- чи їх ремонт і будівництво (Коваленко, Моця, Ситий, Скороход 2008, с. 183). Серед досліджених 9 поховальних комплек- сів за весь час роботи експедиції виділяється розкопане у 2006 р. на краю тераси, на північ- ний схід від посаду городища, поховання вікін- га в камерній гробниці. В процесі розборки комплексу дослідники встановили, що в яму була впущена зрубна конструкція, складена з деревин «в обло» із залишком, кінці яких на кілька сантиметрів увійшли в материкові стіни поховальної ями. Крім того, у північно-східній частині знаходилися залишки небіжчика (Ко- зак 2007, с. 298), в ногах якого було зафіксова- но кістяк коня з підігнутими ногами, покладе- ного на лівий бік. Від кінського спорядження збереглася шкіряна вуздечка, прикрашена 40 срібними з позолотою бляшками різної фор- ми, та залізні вудила. Серед речового матеріа- лу небіжчика виділяється великий залізний меч у піхвах, прикрашених бронзовим нако- нечником із зображенням дракона в давньос- кандинавському стилі, срібний ковпачок від хутряної шапки, залізний ніж-скрамасакс у піхвах, прикрашених бронзовими накладка- ми з прорізним орнаментом, точильні оселки. Загалом, більшість речей з камери свідчать про приналежність похованого до дружинного стану, а, судячи з наявності в могилі турячих рогів-ритонів, похований, можливо, виконував і функції жерця, відповідно до скандинавської міфології. Скоріш за все, досліджений курган містив поховання одного з ватажків шестови- цької дружини, на що можуть вказувати спис із позолоченою втулкою і повний набір зброї. Поховання вікінга, за типологією більшості ре- чей, було датовано 70—80-ми рр. Х ст. (Моця, Коваленко 2006, с. 40—43; Моця, Коваленко, Осадчий, Ситий 2007, с. 295—297; Коваленко, Моця 2007, с. 170—180; 2008, с. 111—118; Кова- ленко, Моця, Ситий 2008, с. 163—164). Зазначимо, що на базі Міжнародної Шесто- вицької археологічної експедиції у 2003, 2006 та 2009 рр. успішно відбулися Міжнародні по- льові археологічні семінари, які були присвя- чені дружинним старожитностям Централь- но-Східної Європи VIII—ХІ ст., міжнародним впливам на формування Давньоруської держа- ви, матеріальній та духовній культурі Півден- ної Русі. Потрібно згадати, що, починаючи з 2000 р., співробітники відділу активно включаються в охоронні археологічні роботи на території стародавнього Чернігова. Так, восени 2000 р. І.А. Готуном були проведені рятівні роботи на Чернігівському подолі. Розкопки, хоч і неве- ликі за обсягом, все ж таки надали уявлення про стратиграфію ділянки на південний схід від Єлецької гори та дозволили зафіксува- ти в давньоруських шарах фрагменти посуду ХІ—ХІІ ст. та побутові речі, серед яких ножі та оселки, цвяхи, скляні браслети та фрагменти плінфи (Казаков, Готун, Дудко 2002, с. 124) Влітку-восени 2001 р. Північною археологіч- ною експедицією ІА НАНУ під керівництвом І.А. Готуна були проведені охоронні розкопки по вул. Пушкіна, 34-а, які дозволили дослідити колодязь давньоруського часу (Готун, Дудко, Сорокін 2002а, с. 111—113). У цьому ж районі в 1998 р. ю.М. Ситим були дослідженні два колодязі кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. (Ситий 2007, с. 203). Конструктивні особливості дослідженої І.А. Готуном будівлі (подвійні дерев’яні сті- ни, дощата підлога) знаходять аналогії серед синхронних старожитностей південноруських земель. Фіксація вищезазначених колодязів доводить існування подібних споруд, а також привертає увагу комплексом унікальних знахі- док і конструктивними особливостями, що сут- тєво доповнює уявлення про роль і значення колодязів у житті і побуті населення давнь- оруського часу (Готун, Дудко, Сорокін 2002б, с. 69—70). З 2003 р. завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології, д. і. н., член.-кор. НАНУ, проф. О.П. Моця є консультантом Чер- нігівського загону ДПНДЦ «Охоронна архео- логічна служба України» ІА НАН України. За сім польових сезонів співробітникам експедиції вдалося зробити важливі спостереження щодо 223 Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини історичного розвитку стародавнього Чернігова, характеру міської забудови та планіграфії у різні періоди життя міста. Крім того, вдалося зафіксувати північно-східну межу Чернігова домонгольського часу та отримати матеріали, які характеризують його економічний та госпо- дарський розвиток у різні його періоди (Моця, Черненко, Казаков, Сорокін 2004, с. 233; 2006, с. 293—295; 2007, с. 299—300; Моця, Черненко, Казаков 2006, с. 32—33). Матеріали, отримані протягом трьох деся- тиліть досліджень на території Чернігівської області співробітниками відділу давньоруської та середньовічної археології, дозволяють роз- глядати та вирішувати цілу низку актуаль- них проблем історії Київської Русі. На думку О.П. Моці, це допомогло у вирішенні питання про феодалізацію чернігівської округи в ІХ— Х ст., етнічного складу населення в окремих пунктах, особливо в дружинних таборах (Шес- товиця, Табаївка, Гущин, Клонів), визначити ступінь соціального розшарування та специфі- ку ідеологічних уявлень на території Чернігово- Сіверської землі (Моця 1988г, с. 12). Подальше дослідження старожитностей давньоруського часу на території Чернігівщини дозволить пов- ніше і детальніше висвітлити історію Північно- го Лівобережжя доби Київської Русі. Блифельд Д.И. К исторической оценке дружинных пог- ребений в срубных гробницах Среднего Поднепровья ІХ—Х вв. // СА. — М., 1954. — Т. 20. — С. 151—159. Блифельд Д.И. Отчет о раскопках в Чернигове мо- гильника в ур. Березки в 1952 г. // НА ИА НАН Ук- раины. — 1952/11. — 69 с. Бліфельд Д.І. Давньоруські пам’ятки Шестовиці — К., 1977. — 235 с. Бліфельд Д.І. Звіт про роботу Деснінської археоло- гічної експедиції 1949 р. // НА ІА НАН України. — 1949/7. — 64 с. Бліфельд Д.І. Звіт про роботу Шестовицької архео- логічної експедиції Інституту археології АН УРСР 1948 р. // НА ІА НАН України. — 1948/11. — 64 с. Богусевич В.А. Археологические раскопки древне- го Чернигова 1949 г. // НА ИА НАН Украины. — 1949/2. — 23 с. Богусевич В.А. Археологічні розкопки в Чернігові 1949 та 1951 рр. // АП УРСР. — Т. 5. — К., 1955. — С. 5—11. Богусевич В.А. Древній Чернігів за археологічними даними // Вісник АН УРСР. — К., 1952. — № 1. — С. 56—63. Богусевич В.А. Про топографію древнього Черніго- ва // Археологія. — К., 1951. — Т. 5. — С. 116—126. Богусевич В.А. Раскопки на Черниговском Подоле и в Елецком монастыре // НА ИА НАН Украины. — 1951/10. — 27 с. Богусевич В.А. Черниговская археологическая экспе- диция 1947 г. // НА ИА НАН Украины. — 1947/20. Богусевич В.А., Холостенко Н.В. Черниговские ка- менные дворцы XI—XII вв. // КСИА АН УССР. — К., 1952. — Вып. 1. — С. 32—42. Веремейчик О., Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці у 2006 р. // АДУ 2005— 2007 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2007. — Вип. 9. — С. 105—108. Вознесенская Г.А., Коваленко В.П. О технике куз- нечного производства в городах Чернигово-Север- ской земли // Земли южной Руси в ІХ—ХІV вв. — К., 1985. — С. 96—98. Готун І.А. Реконструкція ремісничих і госпо- дарських будівель давньоруського поселення Авту- ничі // Археологія. — 1993. — № 4. — С. 59—71. Готун І.А. Нові дані про споруди Лівобережного села давньоруського часу // Археологічні старожит- ності Подесення: Матеріали іст.-археол. сем., присв. 70-річчю від дня народження Г.О. Кузнецова (22— 23 вересня 1995 р., м. Чернігів — Славутич) — Чер- нігів, 1995. — С. 33—35. Готун И.А., Коваленко В.П., Моця А.П. Полесское село в древнерусской истории (по материалам по- селения Автуничи) // Деснинские древности: Ма- териалы межгосударственной научной конферен- ции «История и археология Подесенья». — Брянск, 1995. — С. 100—103. Готун І.А., Коваленко В.П., Моця О.П., Петраускас А.В. Давньоруське поселення Автуничі: результати останніх сезонів // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя: Матеріали іст.-арх. сем., присвяч. 60-річчю від дня народження О.В. Шеку- на (19—20 січня 1995 р., м. Чернігів). — Чернігів, 1995. — С. 25—26. Готун І.А., Веремейчик О.М. Архітектурний вигляд древньоруського села Чернігово-Сіверської землі. 1. Житлові будівлі // Сіверянський літопис. — 1996а. — № 5. — С. 12—22. Готун І.А., Веремейчик О.М. Архітектурний вигляд древньоруського села Чернігово-Сіверської землі. 2. Ремісничі і промислові, господарські і побутові будівлі // Сіверянський літопис. — 1996б. — № 6. — С. 54—65. Готун І.А., Семенюк Н.В. Новий етап вивчення давньоруського селища Автуничі // АВУ 1999— 2000 рр. — К., 2001. — С. 98—99. Готун І.А., Дудко О.С., Сорокін С.О. Роботи Північ- ної експедиції 2001 р. // АВУ 2000—2001 рр. — К., 2002а. — С. 111—113. Готун І.А., Дудко О.С., Сорокін С.О. Культ води в слов’янських віруваннях і деякі міркування щодо колодязів на середньовічних пам’ятках // Пам’ятки християнської культури Чернігівщини: Матеріали наук. конф. — Чернігів, 2002б. — С. 62—70. Григорьев А.В., Коваленко В.П., Моця А.П. Работы Новгород-Северской экспедиции // АО 1984 года. — М., 1986. — С. 229. Казаков А.Л., Готун І.А., Дудко О.С. Підсумки рятівних робіт на Чернігівському Подолі // АВУ 2000—2001 рр. — К., 2002. — С. 124. Коваленко В.П., Куза А.В., Моця А.П. Раскопки в Новгороде-Северском // АО 1980 года. — М., 1981. — С. 259. Коваленко В.П., Куза А.В., Орлов Р.С. Раскопки в Новгороде-Северском // АО 1979 года. — М., 1980. — С. 281. Коваленко В.П., Моця А.П. Отчет о раскопках Чер- нигово-Северской экспедиции в 1985 г. // НА ИА НАН Украины. — 1985/19. — 48 с. Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Отчет об охранных работах у с. Шестовица в 1983—1984 гг. // НА ИА НАН Украины. — 1983/37. — 58 с. Коваленко В.П., Моця А.П., Шекун А.В. Работы Шестовицкой экспедиции // АО 1983 года. — М., 1985. — С. 287—288. Коваленко В.П., Моця А.П. Работы Чернигово-Се- верской экспедиции // АО 1985 года. — М., 1987. — С. 341—342. Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини 224 Коваленко В.П., Моця А.П. Давньоруське поселення біля с. Автуничі на Чернігівщині // Проблеми вив- чення середньовічного села на Поліссі. — Чернігів, 1992. — С. 5—10. Коваленко В.П., Моця О.П. Літописний Оргощ // Роль ранніх міських центрів в становленні Київсь- кої Русі. — Суми, 1993. — С. 16—18. Коваленко В., Моця О. Жилища гончаров ХІ—ХІІ вв. на селище Автуничи на Черниговщине // Гістарыч- на-археалагічны зборнік. — Мінск, 1997. — № 12. — С. 135—138. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Роботи Шестови- цької експедиції 1998 року // АВУ 1998—1999 рр. — К., 1999. — С. 13—14. Коваленко В., Моця А., Сытый Ю. Археологические исследования Шестовицкого комплекса в 1998— 2002 гг. // Дружинні старожитності Центрально- Східної Європи VIII—ХІ ст.: Матеріали Міжнарод- ного польового археологічного семінару — Чернігів, 2003. — С. 51—83. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці в 2001—2002 рр. // АВУ 2002—2003 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2004. — Вип. 6. — С. 18—20. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці в 2003—2004 рр. // АДУ 2003—2004 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2005. — Вип. 7. — С. 233—234. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці в 2005 р. // АДУ 2004—2005 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2006. — Вип. 8. — С. 197— 198. Коваленко В., Моця О. «Етнічний казан» на Десні (до інтерпретації Шестовицького археологічного комплексу) // Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів. Історія. Політологія: Збірник наукових статей. — К., 2007. — С. 170—180. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю. Дослідження в Шестовиці у 2007 р. // АДУ 2006—2007 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2008. — Вип. 10. — С. 163— 164. Коваленко В., Моця О. Нові дослідження в Шестови- ці // Российско-Белорусско-Украинское пограничье: проблемы формирования единого социокультурного пространства — история и перспективы. — Брянск, 2008. — С. 111—118. Коваленко В., Моця О., Ситий Ю., Скороход В. До- слідження Шестовицького подолу // Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. Збірник наукових праць. — К., 2008. — Т. 1. — С. 178—191. Козак О.Д. Результати антропологічного досліджен- ня кісткових решток, знайдених у камері кургану 2, курганної групи 6 Шестовицького могильника у 2006 р. // АДУ 2005—2006 рр.: Збірка наукових пра- ць. — К., 2007. — Вип. 9. — С. 298. Королюк О.А. Давньоруські житла Новгород-Сі- верського дитинця // Археологія. — К., 1988. — Вип. 61. — С. 80—85. Куза А.В., Коваленко В.П., Моця А.П. Новгород- Северский: некоторые итоги и перспективы иссле- дований // На юго-Востоке Древней Руси: исто- рико-археологические исследования. — Воронеж, 1996. — С. 3—28. Куза А.В., Коваленко В., Моця О. Отчет Новгород- Северской экспедиции за 1980 г. І часть. Исследо- вания погребений древнерусского времени Новго- род-Северской экспедиции 1980 г. // НА ИА НАН Ук- раины. — 1980/125. — 35 с. Куза А.В., Коваленко В., Моця О., Григорьев А.В. Отчет о работах Новгород-Северской экспедиции Институтов археологии АН СССР и АН УССР, а также Черниговского исторического музея в 1981— 1984 гг. // НА ИА НАН Украины. — 1984/114. — 65 с. Моця А.П., Ильяшенко Э.М., Покас П.М. Отчет о ра- боте в с. Липовое Черниговской обл. // НА ИА НАН Украины — 1984/106. — 34 с. Моця А.П., Орлов Р.С., Коваленко В.П., Пархоменко О.В. и др. Отчет об исследовании Автуничского кур- ганного могильника в 1988 г. — Т. ІV // НА ИА НАН Украины. — 1989/14. — 46 с. Моця А.П. Отчет об исследованиях Древнерусской Днепровской экспедиции 1990 г. Исследования мо- гильника // НА ИА НАН Украины. — 1990/28а. — 68 с. Моця А.П. Скорченные захоронения древнерусских некрополей // Древности Среднего Поднепровья. — К., 1981. — С. 101—105. Моця А.П. Табаевские курганы (по данным архео- логических исследований и материалам музейных фондов) // Тезисы Черниговской областной научно- методической конференции, посвященной 90-ле- тию Черниговского исторического музея (декабрь, 1986 г.). — Чернигов, 1986. — С. 55—56. Моця А.П. Население Среднего Поднепровья ІХ— ХІІІ вв. (по данным погребальных памятников). — К., 1987. — 168 с. Моця А.П. Курганный могильник Х в. у с. Клонов // Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв. — К., 1988 а. — С. 110—118. Моця О.П. Курганний могильник в с. Липове // Дру- га Чернігівська обласна наукова конференція з істо- ричного краєзнавства (грудень 1988 р.).Тези доп. — Чернігів; Ніжин, 1988б. — Вип. 2. — С. 22. Моця А.П. Срубные гробницы междуречья Днепра и Десны // Историко-археологический семинар «Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв.» (26—28 сентября 1988 г.): Тезисы докладов. — Чернигов, 1988в. — С. 65—67. Моця О.П. Феодалізація Чернігівської округи в Х ст. (за даними поховальних пам’яток) // Археологія. — К., 1988г. — № 61. — С. 9—18. Моця А.П. Некоторые сведения о распространении христианства на юге Руси по данным погребального обряда // Обряды и верования древнего населения Украины. — К., 1990а. — С. 116—121. Моця А.П. Погребальные памятники южнорусских земель ІХ—ХІІІ вв. — К., 1990б. — 156 с. Моця А.П., Халиков А.П. Булгар — Киев: пути, свя- зи, судьбы. — К., 1997. — 192 с. Моця О.П., Орлов Р.С., Коваленко В.П., Козловський А.О., Пархоменко О.В., Потапов О.В., Покас П.М. Поселення Х—ХІІ ст. біля с. Автуничі // Південно- руське село ІХ—ХІІІ ст.: Нові пам’ятки матеріальної культури. — К., 1997. — С. 34—68. Моця О.П., Томашевський А.П. Просторові та еколо- го-господарські аспекти досліджень давньоруського селища Автуничі // Археометрія та охорона істори- ко-культурної спадщини. — К., 1997. — Вип. 1. — С. 28—42. Моця О.П., Готун І.А. Роботи 1998 р. на селищі в ур. Коровель біля Шестовицького городища // АВУ 1998—1999 рр. — К., 1999. — С. 32—34. Моця О.П., Черненко О.Є., Казаков А.Л., Сорокін С.О. Охоронні археологічні дослідження в Чернігові в 2003 р. // АВУ 2002—2003 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2004. — Вип. 6. — С. 233. Моця А., Коваленко В. Викинг из Шестовицы // Ро- дина. — 2006. — № 10. — С. 40—43. Моця О.П., Черненко О.Є., Казаков А.Л. Охоронні археологічні дослідження в м. Чернігові у 2004 р. // 225 Ясновська Л.В. Давньоруські старожитності Чернігівщини АДУ 2004—2005 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2006. — Вип. 8. — С. 32—33. Моця О.П., Черненко О.Є., Казаков А.Л., Сорокін С.О. Охоронні археологічні дослідження в м. Черні- гові у 2005 р. // АДУ 2004—2005 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2006. — Вип. 8. — С. 293—295. Моця О.П., Черненко О.Є., Казаков А.Л., Сорокін С.О. Археологічні дослідження на території Чер- нігова у 2006 р. // АДУ 2005—2007 рр. — Київ-За- поріжжя, 2007. — С. Моця О., Коваленко В., Осадчий Є., Ситий Ю. Нова камерна гробниця з Шестовиці // АДУ 2005— 2006 рр.: Збірка наукових праць. — К., 2007. — Вип. 9. — С. 295—297. Орлов Р.С. Про ювелірну традицію сільського насе- лення чернігівської землі в ХІ—ХІІ ст. // Друга Чер- нігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень 1988 р.): Тези доповідей. — Чернігів-Ніжин, 1988. — Вип. 2. — С. 24—26. Орлов Р.С. Сплавы цветных металлов Новгород-Се- верской земли в Х—ХІІ вв. // Новгороду-Северско- му — 1000 лет. — Чернигов; Новгород-Северский, 1989. — С. 44—45. Орлов Р.С. ювелірні прикраси Новгород-Сіверської землі // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя: Матеріали іст.-археол. семінару, при- свяченого 60-річчю від дня народження О.В. Шеку- на (19—20 січня 1995 р., м. Чернігів). — Чернігів, 1995. — С. 60—63. Орлов Р.С., Куза А.В., Шинаков Е.А., Коваленко В.П., Григорьев А.В. Отчет о раскопках в г. Новгоро- де-Северском и разведке в Черниговской области в 1979 г. // НА ИА НАН Украины. — 1979/37. — 88 с. Орлова Н.П. Зубощелепна патологія сільського на- селення Чернігівщини в ХІ—ХІІ ст. (за матеріалами могильника біля с. Липове) // Друга Чернігівська об- ласна наукова конференція з історичного краєзнавс- тва (грудень 1988 р.): Тези доповідей. — Чернігів; Ніжин, 1988. — Вип. 2. — С. 29—31. Отчет о научно-исследовадельской работе отдела славянской и средневековой археологии // НА ИА НАН Украины. — Ф. 50. — Спр. 831. — 15 арк. Південноруське село ІХ—ХІІІ ст. (Нові пам’ятки ма- теріальної культури) / Ред. кол.: О.П. Моця, В.П. Ко- валенко, В.О. Петрашенко — К., 1997. — 180 с. Покас П.М. Антропологічні матеріали з могильника біля с. Липове // Друга Чернігівська обласна нау- кова конференція з історичного краєзнавства (гру- день 1988 р.): Тези доповідей. — Чернігів; Ніжин, 1988а. — Вип. 2. — С. 25—27. Покас П.М. Средневековое население Среднего По- десенья — по данным антропологии // Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв. — К., 1988б. — С. 122—125. Покас П.М. Средневековое население Новгорода- Северского по данным палеоантропологии // Нов- городу-Северскому — 1000 лет. — Чернигов; Новго- род-Северский, 1989. — С. 50—51. Проблеми вивчення середньовічного села на Поліс- сі. — Чернігів, 1992. — 90 с. Сахаров А.Н. Дипломатия древней Руси: ІХ — пер- вая половина Х в. — М., 1980. Сегеда С.П. Антропологічна характеристика краніо- логічної серії з давньоруського могильника біля с. Липове // Друга Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень 1988 р.): Тези доп. — Чернігів; Ніжин, 1988. — Вип. 2. — С. 28—29. Село Київської Русі (за матеріалами південнорусь- ких земель). — К.: Шлях, 2003. — 232 с. Ситий Ю. До питання про взаємозв’язок водопоста- чання і росту території давньоруського Чернігова // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. Збірник наукових пра- ць, присвячений 1100-літтю першої літописної згад- ки про Чернігів. — Чернігів, 2007. — С. 199—210. Шевцова Л.В. Нові дані про могили Сіверянської землі (До питання про матеріальну культуру по- ховань Автуницького курганного могильника) // Слов’яни і Русь у науковій спадщині Д.Я. Самоква- сова: Матеріали іст.-археол. семінару, присвяч. 150- річчю від дня народження Д.Я. Самоквасова (14—16 вересня 1993 р., м. Новгород-Сіверський). — Чер- нігів, 1993. — С. 26—27. Ясновська Л.В. До історії дослідження керамічного виробництва Чернігівщини в давньоруську епоху // Сіверянський літопис. — 2007. — № 2. — С. 23— 33. Л. В. Я с н о в с к а я ДРЕВНЕРУССКиЕ ДРЕВНОСТи ЧЕРНиГОВЩиНЫ В иССЛЕДОВАНиЯХ СЕКТОРА ДРЕВНЕРУССКОЙ и СРЕДНЕВЕКОВОЙ АРХЕОЛОГии иА НАН УКРАиНЫ В статье сделана попытка обобщения результатов археологических экспедиций сектора древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины на территории Черниговской области. Планомерные раскопки на протяжении последних трех десятиле- тий летописных городов, дружинных лагерей, кур- ганных некрополей и сельских поселений позволя- ют рассматривать и решать целый ряд актуальных проблем истории Киевской Руси на территории Се- верного Левобережья. L. V. J a s n o v s k a OLD RUSSIAN ANTIQUITIES OF CHERNIGIV REGION IN ARCHAEOLOGICAL INVESTIGATIONS BY THE SECTOR OF THE OLD RUSS AND MEDIAEVAL ARCHAEOLOGY OF THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE An attempt to analyze the results of the archaeologi- cal investigations, carried out by the sector of the Old Russ and Mediaeval archaeology of the National Acad- emy of Sciences of Ukraine on the territory of Cherni- giv region during last 30 years is made in the article. These research works let to call this territory the most archaeologically investigated region of the Northern Left bank of the Dniper.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-83447
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0122
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:57:21Z
publishDate	2010
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Ясновська, Л.В. 2015-06-19T17:08:50Z 2015-06-19T17:08:50Z 2010 Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 216-225. — укр. XXXX-0122 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83447 У статті зроблена спроба проаналізувати результати археологічних досліджень, проведених сектором давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України на території Чернігівської області за останні тридцять років, що дозволяє віднести цю територію до найбільш вивчених в археологічному відношенні регіонів Північного Лівобережжя. В статье сделана попытка обобщения результатов археологических экспедиций сектора древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины на территории Черниговской области. Планомерные раскопки на протяжении последних трех десятилетий летописных городов, дружинных лагерей, курганных некрополей и сельских поселений позволяют рассматривать и решать целый ряд актуальных проблем истории Киевской Руси на территории Северного Левобережья. An attempt to analyze the results of the archaeological investigations, carried out by the sector of the Old Russ and Mediaeval archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine on the territory of Chernigiv region during last 30 years is made in the article. These research works let to call this territory the most archaeologically investigated region of the Northern Left bank of the Dniper. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Дослідження проблем середньовічної археології та історії Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Древнерусские древности Черниговщины в исследованиях Сектора древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины Old russian antiquities of Chernigiv region in archaeological investigations by the Sector of the Old Russ and mediaeval archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Article published earlier
spellingShingle	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України Ясновська, Л.В. Дослідження проблем середньовічної археології та історії
title	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України
title_alt	Древнерусские древности Черниговщины в исследованиях Сектора древнерусской и средневековой археологии ИА НАН Украины Old russian antiquities of Chernigiv region in archaeological investigations by the Sector of the Old Russ and mediaeval archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine
title_full	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України
title_fullStr	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України
title_full_unstemmed	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України
title_short	Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України
title_sort	давньоруські старожитності чернігівщини в дослідженнях відділу давньоруської та середньовічної археології іа нан україни
topic	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
topic_facet	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83447
work_keys_str_mv	AT âsnovsʹkalv davnʹorusʹkístarožitnostíčernígívŝinivdoslídžennâhvíddíludavnʹorusʹkoítaserednʹovíčnoíarheologíííananukraíni AT âsnovsʹkalv drevnerusskiedrevnostičernigovŝinyvissledovaniâhsektoradrevnerusskoiisrednevekovoiarheologiiiananukrainy AT âsnovsʹkalv oldrussianantiquitiesofchernigivregioninarchaeologicalinvestigationsbythesectoroftheoldrussandmediaevalarchaeologyofthenationalacademyofsciencesofukraine

Давньоруські старожитності Чернігівщини в дослідженнях Відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України

Репозитарії

Схожі ресурси