Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження

Статтю присвячено розгляду питання заснування в XI ст. в Києві патрональних монастирів, і, зокрема, Дмитріївського монастиря, членами династії Рюриковичів. Йдеться про можливу дату заснування Дмитріївського монастиря в світлі нових досліджень. Статья посвящена рассмотрению вопроса учреждения в XI...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Археологія і давня історія України
Datum:	2010
1. Verfasser:	Сагайдак, М.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2010
Schlagworte:	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83456
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження / М.А. Сагайдак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 408-412. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859672415140839424
author	Сагайдак, М.А.
author_facet	Сагайдак, М.А.
citation_txt	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження / М.А. Сагайдак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 408-412. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія і давня історія України
description	Статтю присвячено розгляду питання заснування в XI ст. в Києві патрональних монастирів, і, зокрема, Дмитріївського монастиря, членами династії Рюриковичів. Йдеться про можливу дату заснування Дмитріївського монастиря в світлі нових досліджень. Статья посвящена рассмотрению вопроса учреждения в XI ст. в Киеве патрональних монастырей, и, в частности, Дмитриевского монастыря, членами династии Рюриковичей. Речь идет о возможной дате учреждения Дмитриевского монастыря в свете новых исследований. The paper is devoted to the question of patron monasteries foundation in 11th cent. in Kyiv. In particular author views a problem of foundation of Dmytrij Monastery by members of Riurick dynasty. Author also proposes a new date of founding this monastery on the ground of new investigations.
first_indexed	2025-11-30T14:03:13Z
format	Article
fulltext	408 Статтю присвячено розгляду питання засну- вання в XI ст. в Києві патрональних монастирів, і, зокрема, Дмитріївського монастиря, членами династії Рюриковичів. Йдеться про можливу дату заснування Дмитріївського монастиря в світлі но- вих досліджень. К л ю ч о в і с л о в а: Київ, патрональний, мо- настир, столонаступництво, старійшинство, митрополит, Дмитріївський монастир. Дослідники історії Києва давно зверну- ли увагу на ту обставину, що акт заснування монастиря Димитрія Солунського у верхньо- му Києві, сином Ярослава Мудрого — князем Ізяславом, включено до літописної статті 1051 року, в основній частині тексту якої, викла- дається історія заснування іншого знаменитого київського монастиря — Києво-Печерського. Це збуджувало зацікавленість, адже не важко здогадатися, що за компілятивним характером згаданої статті, приховується якійсь невідо- мий нам історичний підтекст. Серед причин, які могли обумовили дещо незвичний порядок оповіді, називають боротьбу за першість у цер- ковно-політичній сфері, яка з другої половини ХІ ст., розгорнулася між окремими церковними осередками (монастирями) та київською митро- полією (Каргер 1961, с. 345). У період правління Ярослава Мудрого (1019— 1054 рр.), київська митрополія, яка територіально розміщувалась у святій Софії, отримуючи значну підтримку від київської влади, помітно зміцнила свої позиції у церковному житті країни. Цей курс остаточно викристалізувався та набув успіху в період з 1026 по 1051 роки. Ярославові вдалося укласти угоду із своїм братом Мстиславом Чер- нігівським, який впродовж всього свого князю- вання на чернігівському столі, вів активну діяль- ність по створенні власного релігійно-політичного центру. В 1036 році Мстислав помирає і Ярослав стає єдиноправним володарем Русі. Відомо, що зразу ж після цього Ярослав розгортає широку програму реформування династичних відносин, одночасно веде активну діяльність у церковних справах. Він розбудовує адміністративний центр Києва. Споруджує св. Софію й створює навколо неї два храми Георгія та Ірини, які виконували роль родинних патрональних святинь. При пере- буванні на митрополичій кафедері митрополита Феопемпта (1037 — бл. 1043 рр.) при кафедрі глави руської церкви формується літературно- перекладацький центр та центр літописання. Перехід у 1051 році Іларіона — пресвітера цер- кви святих Апостолів на Берестовім, на митро- поличу кафедру до св. Софії, як засвідчує виго- лошена останнім проповідь під назвою «Слово о законе і благодаті», знаменувало, на думку бага- тьох дослідників, торжество церковно-політичної доктрини Ярослава. Це було вагоме досягнення, оскільки Русь завжди потерпала не тільки від політичного, але й від релігійного сепаратизму. До того в Південній Русі існувало два центри влади: Київ із, скоріш за все, моральним ста- тусом «матері міст руських» підпорядкований найстаршому із роду Рюриковичів — Ярославу; а також Чернігів — у якому також сидів Рюри- кович, що мав владу над цілим Лівобережжям і Причорномор’ям. Дослідження М. Димніка показують: обидва князі в період «дуумвірату» носили титул «Великий», принаймні Мстис- лав названий так у Московському літопис- ному зводі під 1033 роком (Димник, у друці). Отже, Ярослав був великий князь київський, а Мстислав був великий князь чернігівський. Як зазначає дослідник, в очах Мстислава, Ярослав мав перевагу, яка важила більше і давала пе- М. А. С а г а й д а к (К и ї в) ДМиТРІЇВСЬКиЙ МОНАСТиР ХІ ст. У КиЄВІ: ВЕРСІЇ ІНТЕРпРЕТАЦІЙ ТА НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ 409 Сагайдак М.А. Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження ревагу над останнім: він був старшим по віку. На цей історичний момент генеалогічний ста- тус в роду переважав над політичним. Як пише П.П. Толочко, така ситуація роззосередження влади між двома центрами в цілому виявилась позитивною (Толочко 2003, с. 161). Немає жодних даних, яким чином визначав- ся юридичний статус столиці за попередників Ярослава. Крилата фраза, що її літописець вставив в уста Олегові Віщому: «Хай буде се мати городам руським», скоріш за все згадка про моральний статус міста до якого мав переміс- титися центр політичного життя Русі. Можемо висловити припущення, що даний моральний статус був покликаний замінити узвичаєний статус, коли місто, що займало головне місце в певному регіоні, мав займати старійшина кня- жого роду. А ні Олег, а тим паче малолітній Ігор, який прибув із ним, не відповідали даній вимозі, оскільки старійшинство належало Рю- рику, котрий спочатку знаходився у Ладозі, а згодом у Новгороді. Отже, Олег і Ігор виступаючи формально як Рюриковичі, мали право на заснування нової (власної) княжої династії, що мала перервати правління іншого роду, яке репрезентували Ас- кольд та Дір. Перш ніж у новій династії почав діяти старий родовий принцип «старійшинс- тва» мав пройти певний час, сформуватися нові правила. Це означало, що на принципах, які спиралися на родові звичаї, повинні були виро- битися нові юридичні правила, які стосувалися порядку столонаступництва всіх наступників Ігоря, а не Рюрика (Dimnik 1994). Ярослав зміг запровадити юридичний статус столиці тільки, після смерті свого брата Мстис- лава. Дана подія «розв’язала» руки Ярославу для проведення важливих політико-адміністра- тивних змін, в тому числі і церковно-юридич- них реформ, які очевидно мали супротивників в особі митрополитів-греків. Настановивши митрополитом Ілларіона, князь разом із ним пише «Устав князя Ярослава о церковних су- дах», що певною мірою підтверджує наміри Ярослава створити автокефальну церкву на Русі та позбавитися політичної та церковної за- лежності від Константинополя. Вся політика великого київського князя від- бивається на стратегії містобудівного розвитку Києва. Отже археологічне вивчення історичної топографії його, може дати ключ до розумін- ня подій ХІ ст. Нове місто до розбудови якого приступив Ярослав, мало, перш за все, репре- зентувати ті наміри, які виникали під началом київського князя. Релігійним центром в часи правління батька Ярослава — Володимира була по суті Десятин- на церква, у якій концентрувалося все церковне життя. Під спорудження нового митрополичо- го центру Ярославом була відведена площа, що по розмірах складала більше половини всього «міста Володимира». Іще одним нововведенням Ярослава було те, що до вотчин, які великий князь роздав своїм синам по землях Русі він при- єднав значні земельні ділянки у Києві, які навіч- но закріпив за ними. Сини Ярослава, котрі були визначені як столонаступники, принаймні троє із них — Ізяслав, Святослав і Всеволод, отрима- ли ці наділи в столиці та могли розпоряджати- ся ними на власний розсуд. Основна мета такої топографічної локалізації великокняжої родини, полягала в тому, що столиця перетворювалась у спільне володінням династії, і ніхто більше не міг почувати себе у ній безумовним господарем. Такою отримав Ізяслав столицю після смерті Ярослава, яка сталася 1054 року. Як старший син, він мав замінити батька та посісти «стіл» його, що знаходився у «Великому дворі Яросла- ва». Одночасно, у місті була територія, де зна- ходились його діти, дружина, челядь, тощо, яка вважалася безумовним володінням його влас- ної родини і де він мав побудувати свій патро- нальний монастир. Можна висловити припущення, що монастир святого Димитрія — як патрональний храм ро- дини, міг бути заснованим князем вже у 50-х роках ХІ ст. Ізяслав мав повне право заснувати свій храм, задовго до того, як він став великим князем. Такі приклади засвідчені літописцем: 1070 року Всеволод Ярославич, у рік народжен- ня сина Ростислава, будує поблизу свого дво- ру церкву Святого Михаїла в патрональному монастирі іще не будучи великим київським князем. Задовго до свого остаточного приходу на великокняжий стіл (1072 р), як стверджує М. Димнік, заснував на Копиревому кінці Киє- ва, свій патрональний храм Святого Сімеона, а також монастир при ньому , другий брат Ізяс- лава — Святослав (Dimnik 1994). Отже, сторінка церковного життя Києва сере- дини ХІ — другої половини ХІ ст., при першо- му наближенні, може характеризуватися тим, що за короткий період в місті виникає кілька нових монастирів, які по новому окреслили сак- ральний ландшафт Києва. Фактично за даний період витворилась нова багато в чому поліцен- трична модель міста. Першим був заснований Дмитріївський монастир, оскільки засновником виступав найстарший син Ярослава Мудрого, він поклав початок «місту Ізяслава-Ярополка». Зокрема, відомо, що сином Ізяслава Ярополком на території монастиря було споруджено храм апостола Петра. Точна дата закладки церкви відсутня у літописі, але повідомляється, що 1087 року Ярополк-Петро був похований у церкві, яку поставив. Дослідники київської архітекту- ри вважають датою спорудження церкви Петра 80-ті роки ХІ ст. (Каргер 1961, с. 263). Остаточ- не оформлення архітектурного ансамблю «міс- то» набрало зі спорудженням на початку ХІІ ст. Святополком Ізяславичем (Михайлом) Михай- лівського Золотоверхого собору. Північна зона верхнього міста у якій, як зга- дувалося вище, було споруджено Сімеонівській Сагайдак М.А. Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження 410 монастир на Копиревому кінці, також мала архітектурний та містобудівний розвиток у наступному столітті. На сьогодні, окрім ви- явлених розкопками житлово-господарських комплексів, тут вдалося виявити залишки фортифікацій, які за технологією спорудження були прямою аналогією до фортифікацій «міста Ярослава», а іще наприкінці ХІХ ст. на розі Ки- янівського провулку та вул. Смірнова-Ласточ- кіна було виявлено залишки храмової споруди датованої ХІ ст. (Каргер 1961, с. 263). Перераховані об’єкти дають підстави гово- рити, що розпочате будівництво монастиря в ХІ ст. дало поштовх до цілеспрямованого фор- мування локальної міської структури, яку ціл- ком доречним було б визнати окремим «містом» та пов’язати його історію із однією з гілок прав- лячої династії Ярославичів — Ольговичами. В такому разі дана частина Києва цілком може розглядатися, як «місто», аналогічне «місту Ізяслава-Святополка» та носити ім’я засновни- ка династії Ольговичів — Святослава. Трете «місто», як локальний міський осере- док, був зв’язаний із родиною Всеволода. Наре- шті іще один, а саме Андріївський, монастир на честь свого патрона у колишньому «місті Воло- димира», будує Всеволод Ярославич. Це будів- ництво зазвичай відносять до 1086 року (Кар- гер 1961, с. 263). У цьому старому центрі Києва, третій брат із сім’ї Ярославичів — Всеволод спо- чатку засновує жіночий монастир, а потім роз- будовує новий центр в районі Видубичів. Отже, можна вважати, повчальна сентенція, якою укладач зводу 1073 року супроводжує повідомлення про заснування Димитріївсько- го монастиря, стосувалася не тільки розбудов, які вів у Києві Ізяслав Ярославич. Однаковою мірою, це могло стосуватися також будівельної діяльності його братів: Святослава та Всево- лода. Книжники Печерського монастиря, як бачимо, не підтримували практику розбудови патрональних храмів і монастирів, які, перш за все, діяли на утвердження впливу правля- чої династії. Очевидно, що така концепція ба- зувалась на бажанні церковників виступати в ролі «третейського судді» у суперечках між князями, що безумовно піднімало їх авторитет. Однак, така позиція могла послужити одночас- но джерелом наступних протиріч з династами, особливо у ті моменти, коли монахи піддавали сумніву наміри князів по заснуванню нових монастирів. Слова засновника Печерського мо- настиря Антонія, повною мірою демонструють це: «... Это бог вас, братия, собрал, и вы здесь по благословению Святой горы, по которому меня постриг игумен Святой горы, а я вас пост- ригал — да будет благословение на вас, первое от бога, а второе от Святой Горы» (Каргер 1961, с. 171). Як бачимо, у такій формулі заснування монастирів, князівська влада зовсім відсутня. Отже, як можна пересвідчитися, вже за на- ступників Ярослава, тобто з другої половини ХІ ст., на горизонті церковного життя знову стають помітнішими тенденції церковного се- паратизму. Сюжет статті, у якій перший раз згадується монастир святого Димитрія, так чи інакше, демонструє дану ситуацію. Літопис починається словами: «И се да ска- жемь чего ради прозвався Печерский монас- тырь…» (ПСРЛ, Т. І, ст. 155). Далі розповідь ведеться про село Берестово, котре було засно- ване іще за часів Святого Володимира та було одним із найбільш улюблених місць його відпо- чинку. Йдеться, про заснування тут Ярославом Мудрим церкви Святих апостолів та вже згаду- ваного пресвітера Іларіона. Повідомляється, що Іларіон перебуваючи у Берестовім «хожаше с Бе- рестовового на Днепр на холм, кде нине ветхий монастир Печерський и ту молитви творяше», а далі: «Ископа ту печерку малу, 2 сажени, и при- ходя с Берестового моляшегося ту Богу втайне» (ПСРЛ, Т. І, ст. 155). Наступний блок інформа- ції стосується Антонія із Любича, який після того як Іларіона великий князь Ярослав «пос- тави… митрополитомъ святои Софії» (ПСРЛ, Т. І, ст. 156), займає його місце на Печерських горах: «И не по мнозих днехь ... Антоній приде к Киеву... и поча ходить по дебремь и по горам, ища где би ему Бог показал, и приде на холм, идеже Иларион печеру ископал, и розлюби месьце се и вселися в его...» (ПСРЛ, Т. І, ст. 156). Власне основну частину тексту статті займає розповідь про духовні подвиги Антонія, як од- ного із засновників Печерського монастиря. Як вважав О.О. Шахматов, поява доволі складного та мало зв’язаного сюжету, у якому згадуєть- ся Іларіон та Антоній, мала на меті ствердити думку про заснування Печерського монастиря у більш ранній час (Шахматов 1908, с. 444—445). Зазначимо, стаття писалася у стінах Печерсько- го монастиря, її остаточну редакцію відносять до періоду 1072—1073 рр., коли завершувався так званий «звод Никона». (Приселков 1913, с. 166). Очевидно, і на це вказує факт перенесення оповіді до 1051 року: метою автора зводу було утвердження думки, що Печерський монастир виник іще за правління Ярослава Мудрого, тоді як насправді цей монастир почав формуватися у добу правління його сина — Ізяслава. Немає жодного сумніву, що Антоній пережив Ярослава Мудрого та мав стосунки з його сином Ізяславом — засновником Дмитріївського мо- настиря, що заступив на великокняжий стіл у 1054 році, після смерті батька. О.О. Шахматов пояснює відсутність запису про смерть Антонія у літописі тою обставиною, що Никон — якого дослідник вважав автором літописних статей даного періоду (1069—1073 рр.) не по своїй волі змушений був покинути Печерський мо- настир та переїхати до Тьмутаракані, незадов- го до 7 травня 1073 р. — дати коли, за версією О.О. Шахматова, Антоній помер. Стосунки між великий князем Ізяславом і Печерським монастирем тривалий час були 411 Сагайдак М.А. Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження добрими. На першому етапі Ізяслав всіляко підтримує починання Антонія, який правив монастирем. Як сповіщає літописець, після усамітнення Антонія, при пресвітерстві Варла- ма, кількість монахів Печерської обителі збіль- шується, вони ставлять над печерою «церковцю малу» в ім’я Святої Богородиці. На прохання братії, князь надає ділянку землі над печерою, де згодом розгортається будівництво комплек- су монастирських споруд. Одним із безсумнів- них фактів особливо близьких стосунків між великим київським князем та Печерським монастирем є зображення княжої сім’ї Ізясла- ва на сторінках так званої Трірської псалтирі (молитовник Гертруди). Ізяслав з дружиною — польською принцесою Гертрудою і сином Яро- полком зображені разом із іконою Богоматері Кіпрської, котра зображує Богородицю яка сидить на троні з малим Христом на колінах. Цей іконографічний тип ікони, як свідчать дослідження, оригінал якої знаходився у Со- фійському соборі Константинополя, на Русі вважався Печерською Богоматір’ю. Малюнки могли бути зроблені у Києві, причому майстра- ми пов’язаними з Печерським монастирем. Та повертаючись знову до сюжету статті пос- тавленої в літописі під 1051 роком, зустрічаємо слова, які вказують негативне ставлення склада- ча «зводу», щодо оцінки зображуваних ним подій: «Ізяслав —же постави монастирь святого Дмит- рия. И виведе Варлама на игуменьство к святому Димитрию хотя створити выший сего манастыра (Печерського — М. С.) надеясь на багатство. Мно- зии бо манастыри цесарями, и боярами, и богача- ми поставлени, но не суть таки, как ции, же суть поставлени слезами, и пощением, и молитвою, и бдением» (ПСРЛ, Т. ІІ, стб. 147—148). Протиставлення двох монастирів — Дмит- рівського та Печерського, негативна оцінка дій Ізяслава, як засновника першого із них, це реалії, від яких не вдалося абстрагуватися літописцеві. Не виключено, що тут був присутнім і особистий мотив, адже Никонові, як і Антонієві довелося покинути Печерський монастир, коли перший здійснив «постриг»до монастирської братії двох київських отроків під іменем Варлаама й Єфрема, без попередньої згоди князя Ізяслава. Як вияви- лось далі, один із них був сином першого боярина Ізяслава Івана, що і викликало гнів князя (Кар- гер 1961, с. 338—339). До речі, перехід монахів одного монастиря до іншого практикувався, про що розповідається в сюжеті поміщеному в Києво- Печерському Патерику. Тут розповідається про печерського монаха Лаврентія — затворника, який не зміг отримати дозволу «в затвор внити» у своєму монастирі «шед к святому Дмитрию, Ізяс- лавль монастир» (Патерик 1911, с. 27). На наш погляд, це одночасно засвідчує існування на Русі другої половини ХІ ст., мінімум двох релігійно- політичних угрупувань, котрі по своєму бачили розвиток релігійного, а можливо і політичного життя на Русі. Природно, що Ізяслав, як наступник велико- го київського князя Ярослава, прагнув тримати церковне життя під впливом княжої династії. Іноді йому це вдавалося і церква ставала опло- том його влади, іноді його суперники схиляли церковників на свій бік, тоді князеві доводило- ся залишати Київ 1. Що стосується дати заснування Димитріївсь- кого монастиря, то як бачимо із наведеного вище, він без сумніву був давнішим за Пе- черський монастир. Майстерно написані сю- жети об’єднані в одній статті, яка так і нази- вається: «…чего ради прозвався Печерский монастир» перенесена укладачем «зводу» 1073 року до статті під 1051 роком (до дати переходу на митрополичу кафедру Іларіона), зовсім не врятувала ситуацію. Вже в середині ХІХ ст., дослідники київських старожитностей, почина- ють звертати увагу на такі переміщення, одно- часно відзначаючи їх тенденційність. Прихиль- никами ранньої дати заснування та побудови Дмитріївського монастиря були М.Ф. Берлин- ський та І. Фундуклей. Історія Дмитріївського монастиря у Києві про- довжує залишатися мало дослідженою. Дослідни- ків церковного життя Києва продовжує бентежи- ти несподіване за своїм характером повідомлення літопису під 1128 роком: «В се же лето переяша церковь Дмитрия Печеяне и нарекоша ю Петра с грехом великим и неправо» (ПСРЛ, Т. ІІ, ст. 155). Багато хто вважає це актом прямого захоплення Дмитієвського монастиря монахами Печерського монастиря. До певної міри, слушною може бути версія запропонована П.Г. Лебединцевим. Остан- ній пов’язує подію з діями дочки Ярополка Ізясла- вича — Анастасії, вдови князя Гліба Всеславича. Обставини її життя і особливо смерті (померла 1158 року у віці 84 роки і разом з чоловіком похо- вана в Успенській церкві Печерського монастиря поруч з гробом Феодосія), можуть багато що пояс- нити. Як стверджує вслід за літописом П.Г. Ле- бединцев, Анастасія пожертвувала у володіння Печерського монастиря більшість земельних володінь сім’ї, значні багатства і челядь. При- родно, припускає дослідник, що і своє право на Дмитріївський монастир, було пожертвуване щед- рою княгинею, і печерські монахи, пам’ятаючи слова Никона, не зволікаючи заволоділи тим, що було засновано на багатстві. Однак це тільки цікава версія, оскільки у її точності дозволяють сумніватися наявні свід- 1. На початку 70-х років ХІ ст. розгорілася бороть- ба за Київ всередині правлячої династії, в резуль- таті якої Ізяслав змушений був покинути столицю. Феодосій Печерський, який на той час правив Пе- черським монастирем, відкрито виступив проти Святослава Чернігівського, який порушив принцип старійшинства у престолонаслідуванні. Проте вже у 1073 році відбулося примирення Святослава із Фео- досієм. Як можна спостерігати аналізуючи джерела, воно відбулося після значних матеріальних пода- рунків з боку князя. Сагайдак М.А. Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження 412 чення у більш пізніх джерелах, перелік яких на- водить М.К. Каргер (Каргер 1961, с. 264—265). Інформація про будівлі Дмитрівського мо- настиря зафіксована в рукописному пролозі XIV ст., де мова йде про те, що хрещення киян відбувалося навпроти того місця, де стоїть цер- ква Петра. Це надзвичайно цікава деталь, адже реальні залишки названих храмів мог- ли б пролити світло на це дискусійне питан- ня. Очевидно, що остаточна руйнація будівель церкви Св. Дмитрія та Петра відбулася протя- гом XVI—XVII ст., їхні залишки у вигляді фун- даментів були відомі в ХVІІІ ст. В 1758 році, як зазначається, на краю Дмитріївського яру, вони були виявлені і являли собою стародав- ні фундаменти, а у 1785 році, як повідомляє М. Берлинський, більшість цегли із вказаних фундаментів було використано для споруд- ження огорожі Михайлівського Золотоверхого монастиря. 1838 року О. Аненков здійснив ар- хеологічні розкопки на місці споруди, вдалося зафіксувати фундаменти та частково стіни, а найголовніше — скласти уявлення про план храму. Це був шестистовпний, триапсидний храм, довжиною 28 м, шириною 19 м. На плані О. Аненкова показано прибудови на північно- західному та південно-західному кутах будівлі, як сходові площадки на хори. На сьогодні мож- на стверджувати, що храм мав, очевидно, бічні галереї, дані про які вдалося одержати спосте- реженнями 1936 року та нашими роботами. 1980 року авторським спостереженням за зем- ляними роботами по спорудженню теплотраси у дворі будинку № 4 по вул. Трьохсвятитель- ській (колишня вул. Героїв Революції), було зафіксовано залишки фундаментів кам’яної споруди давньоруського часу. Дослідження їх показали, що від більшої частини підмурків залишилися тільки фундаментні рови, запов- нені стародавніми будівельними матеріалами: кусками плінфи, шматками цем’янкового роз- чину. В більшості місць кладка була розібра- на, проте зберігся фрагмент фундаментів «in situ», шириною 1,3 м, висотою 0,65 м. За стра- тиграфічними спостереженнями будівля могла мати висоту основи до 1,5 м. Виявлені рештки дозволяють стверджувати, що фундамент виго- товлявся способом кладки із бутового каменю різних розмірів на цем’янковому розчині світ- ло-рожевого кольору. За 12 метрів від цієї кладки вдалося виявити іще один цінний фрагмент колишньої будівлі — це було верхнє перекриття сферичної форми, що впало і залишилось цілим. Фрагмент давав уявлення про характер кладки стін та склепінь. Використовувалась плінфа форматом 28—28,5 × 32 см при товщині 3,5—4 см. Виявлена части- на склепіння із двох рядів плінфи перекритих третім рядом могла, за нашою реконструкцією, перекрити простір довжиною до 2 м. Аналіз будівельних матеріалів, способів кладки стін та фундаментів, реконструкція плану будівлі дозволили висловити припущен- ня, що кам’яна будівля виявлена у південно- східній частині Михайлівської гори, являла собою залишки Дмитріївського собору одной- менного монастиря, відомості про існування якого у цій частині міста міститься у літописах (Сагайдак 1981, с. 114). Згодом, вже в 1998 році, версію місцезнаход- ження головної будівлі монастиря святого Ди- митрія Солунського, вдалося підтвердити іще однією видатною археологічною знахідкою — шиферним рельєфом із зображенням вершни- ка, яку вдалося виявити у безпосередній близь- кості до згаданих фундаментів. Димник М. Титул «великий князь» в Киевской Руси // У друці. Каргер М.К. Древний Киев. — Т. II. — М.; Л., 1961. Патерик Киевского Печерского монастыря. — СПб., 1911. Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси Х—ХІІ вв. — СПб., 1913. ПСРЛ. — Т. І.: Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. ПСРЛ. — Т. ІІ.: Ипатьевская летопись. — М., 1962. Сагайдак М.А. Новые данные о Дмитриевском монас- тыре в Киеве // Актуальные проблемы археологичес- ких исследований в Украинской ССР. — К., 1981. Толочко П.П. Ярослав і Мстислав Володимировичі // Дружинні старожитності Центрально-Східної Євро- пи VIII—XІ ст. — Чернігів, 2003. Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — СПб., 1908. Dimnik M. The Dynasty of Chernigov 1054—1146. — Cambridge, 1994. М. А. С а г а й д а к ДМиТРОВСКиЙ МОНАСТЫРЬ ХІ в. В КиЕВЕ: ВЕРСии иНТЕРпРЕТАЦиЙ и НОВЫЕ иССЛЕДОВАНиЯ Статья посвящена рассмотрению вопроса учреж- дения в XI ст. в Киеве патрональних монастырей, и, в частности, Дмитриевского монастыря, членами династии Рюриковичей. Речь идет о возможной дате учреждения Дмитриевского монастыря в свете но- вых исследований. M. A. S a h a j d a k DMYTRIJ MONASTERY OF 11th CENTURY IN KYIV: VERSIONS OF INTERPRETATIONS AND NEW INVESTIGATIONS The paper is devoted to the question of patron mon- asteries foundation in 11th cent. in Kyiv. In particu- lar author views a problem of foundation of Dmytrij Monastery by members of Riurick dynasty. Author also proposes a new date of founding this monastery on the ground of new investigations.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-83456
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0122
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T14:03:13Z
publishDate	2010
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Сагайдак, М.А. 2015-06-19T17:32:12Z 2015-06-19T17:32:12Z 2010 Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження / М.А. Сагайдак // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 408-412. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0122 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83456 Статтю присвячено розгляду питання заснування в XI ст. в Києві патрональних монастирів, і, зокрема, Дмитріївського монастиря, членами династії Рюриковичів. Йдеться про можливу дату заснування Дмитріївського монастиря в світлі нових досліджень. Статья посвящена рассмотрению вопроса учреждения в XI ст. в Киеве патрональних монастырей, и, в частности, Дмитриевского монастыря, членами династии Рюриковичей. Речь идет о возможной дате учреждения Дмитриевского монастыря в свете новых исследований. The paper is devoted to the question of patron monasteries foundation in 11th cent. in Kyiv. In particular author views a problem of foundation of Dmytrij Monastery by members of Riurick dynasty. Author also proposes a new date of founding this monastery on the ground of new investigations. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Дослідження проблем середньовічної археології та історії Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження Дмитровский монастырь ХІ в. в Киеве: версии интерпретаций и новые исследования Dmytrij monastery of 11th century in Kyiv: versions of interpretations and new investigations Article published earlier
spellingShingle	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження Сагайдак, М.А. Дослідження проблем середньовічної археології та історії
title	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
title_alt	Дмитровский монастырь ХІ в. в Киеве: версии интерпретаций и новые исследования Dmytrij monastery of 11th century in Kyiv: versions of interpretations and new investigations
title_full	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
title_fullStr	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
title_full_unstemmed	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
title_short	Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
title_sort	дмитріївський монастир хі ст. у києві: версії інтерпретацій та нові дослідження
topic	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
topic_facet	Дослідження проблем середньовічної археології та історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/83456
work_keys_str_mv	AT sagaidakma dmitríívsʹkiimonastirhístukiêvíversííínterpretacíitanovídoslídžennâ AT sagaidakma dmitrovskiimonastyrʹhívvkieveversiiinterpretaciiinovyeissledovaniâ AT sagaidakma dmytrijmonasteryof11thcenturyinkyivversionsofinterpretationsandnewinvestigations

Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження

Institution

Ähnliche Einträge