Філософія права як самосвідомість нації
Какова нация, такова ее философия права и справедливости. Однако, великая философия права может сотворить и великую нацию. Есть все основания для разработки и создания украинской национальной философии права. Like nation like philosophy of law and justice. However, great philosophy may create great...
Збережено в:
| Дата: | 2003 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8486 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Філософія права як самосвідомість нації / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 12-16. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859655246027948032 |
|---|---|
| author | Козловський, А.А. |
| author_facet | Козловський, А.А. |
| citation_txt | Філософія права як самосвідомість нації / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 12-16. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Какова нация, такова ее философия права и справедливости. Однако, великая философия права может сотворить и великую нацию. Есть все основания для разработки и создания украинской национальной философии права.
Like nation like philosophy of law and justice. However, great philosophy may create great nation. All necessary grounds are available to create and develop the Ukrainian national philosophy of law.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:38:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
ВСТУПНЕ СЛОВО РЕДАКТОРІВ
12 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
© 2003 р. А. А. Козловський
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК САМОСВІДОМІСТЬ НАЦІЇ
Якщо наявне законодавство відображає свідомість
нації, то філософія права − її самосвідомість. Якщо
чиста філософія відображає інтелектуальний розвиток
нації, то філософія права − її практичний розум.
Чи можлива національна філософія права? Пи-
тання принципове, оскільки за ним вбачається спе-
цифічне переформулювання кардинальної про-
блеми: є всесвітньо загальна, всезагально світова
філософія права зі своїми абсолютними постула-
тами, апріорними принципами, універсальними
закономірностями і тоді національні філософії
права стають нецікавими і містечково малозначимі
на фоні універсальності чи, навпаки, є тільки націо-
нально визначена філософія права як єдина і автен-
тична форма її існування, поза якої філософії права
як інтелектуальної динаміки саморозвитку права
не існує. Всезагальна філософія права постає тоді
мало узгодженим конгломератом “шматків” націо-
нально визначених філософсько-правових концеп-
тів. Саме таку форму зазвичай набувають лічені-
перелічені підручники з філософії права як вітчиз-
няних, так і західних авторів.
Філософія права як система може існувати тіль-
ки у формі національної самосвідомості як систе-
ми. Світ як система ще не існує, оскільки є неузго-
дженим як вчора, так і сьогодні, він є стано-
вленням більш складним, ніж становлення нації,
проте будь-яка нація вимушена починати як сис-
тема зразу, система є початковим моментом її іс-
нування, світ є її завершенням. Світ є похідна наці-
ональної моделі, її слабке відображення. Міжнаро-
дне право є досить бідна абстракція, яка тільки в
тенденції може набути повноти і складної систем-
ності національно-правових форм. Саме тому уні-
версальні норми міжнародного права досить важко
імплементуються в живе тіло національної мента-
льності. Національна специфіка − не обмеженість,
а форма виходу в універсальне і міжнародне. Уні-
версальне набуває значення, якщо має природне
коріння, джерело космосу, нація ж − соціальна фо-
рма космосу. Пуста абстракція мертва, якщо не
народжена через біль, відчуття і прагнення, в ньо-
му проглядається Всесвіт. Абсолютно неможливо
породжувати життєздатні концепти в пустому ва-
куумі поняттєвих конструкцій, які не призначені
стати будівничим каркасом реального житлового
дому. Спочатку обживається власне помешкання, а
потім вже садиба навколо нього. І якщо ми при
цьому використовуємо досвід інших, то в свій час
він з’явився як персональний винахід більш кра-
щого влаштування свого особистого помешкання.
Національна філософія права − це не “комплекс”,
а можливість прориву. Космос відкрився не суміс-
ними зусиллями усього світу, а окремими краї-
нами, і сьогодні всі користуються перевагами його
використання. Світова філософія права також не
формується міжнародними колективними зусил-
лями, а завдяки національно-індивідуальних зу-
силь, які набувають міжнародного смисло-
значення. Отже, твердження про принципову мож-
ливість української національної філософії права
можна вважати хоча й досить амбіційним, але зо-
всім небезпідставним. До цього є й ціла низка ва-
гомих аргументів на користь даного висновку, що
тільки посилюють його обґрунтованість, проте не
звільняють від інтелектуальної відповідальності за
його реалізацію.
Можна заперечувати: хоча й справді світову фі-
лософію права утворюють національно визначені
концептуальні системи, проте це все є надбання
високо розвинутих у всіх відношеннях держав, до
яких Україну вряд чи ми можемо віднести. Спра-
вді, політичний і економічний розквіт певної циві-
лізації, імперії чи конкретної держави за звичай
співпадає й з розквітом їх культури − науки, філо-
софії, мистецтва. Проте це не обов’язкове правило.
Чисельні приклади несподіваних проявів висоти
духу, які увійшли потім у скарбницю світової
культури, були породжені саме наперекір несприя-
тливості соціальних обставин і невідповідністю
духовних потреб творця об’єктивним умовам реа-
льної ситуації часу. Дух бачить час з висоти вічно-
сті, і що сьогодні є неможливим завтра стає бана-
льним. Мислення не може не обертатись на Абсо-
лют, навіть якщо мислить про буденне. Слабороз-
винута лоскуткова країна породила “німецьку кла-
сичну філософію”, зазираючи на політичну рево-
люцію Франції здійснила революцію Абсолютного
Духу. Тепер Франція намагається самоствердитись
як форма духовності, підсвідомо уникаючи німе-
цько-філософський комплекс і досвід політичної
поразки. Справа не у Франції і не у Німеччині, а в
нас. Ми маємо ластівку − Сковороду − яка, так
сталося, не принесла Весни, проте знаємо, що вона
А.А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 13
мусить прийти, підсніжники вже відцвіли. Провін-
ційна Колумбія дала нобелівського Маркеса, не-
абияка правова система Аргентини дає імена світо-
вої філософії права (К. Коссіо, Є. Булигін). Чи для
України подібне можливе?
Можливе! Для цього є достатньо підстав. По-
перше, один з основних чинників і джерел роз-
витку національної філософії у будь-якій країні є
або процеси стагнації і розпаду відповідного со-
ціуму (наприклад, останній період Римської ім-
перії), коли неминуче постають питання причин
розвалу, поразки і виживання в умовах есхатоло-
гічних смислів (стоїцизм, скептицизм, неоплато-
нізм та ін.), або, навпаки, коли назріває необхід-
ність розвитку, діяльності, потенційних можли-
востей, а зовнішні перепони стоять на заваді їх ре-
алізації, тоді філософсько-правова думка (Ж.-Ж.
Руссо − Франція, Й. Фіхте − Німеччина) не може
не осмислювати критично реальний стан речей і
пошуку шляхів виходу для національної самореа-
лізації. Філософія права в таких історичних ситуа-
ціях і постає специфічною формою самосвідомості
нації, в якій інтелектуально концентруються всі
прагнення національного духу епохи. Звичайно,
Україна знаходиться саме в подібній ситуації, але
філософсько-правова форма її духовної самореалі-
зації залежить від інтелектуальної відповідальності
філософсько-юридичної наукової еліти країни.
По-друге, сучасний стан інформаційних комуні-
кацій дозволяє не просто уникнути інтелектуаль-
ного ізоляціонізму, а навпаки, унеможливлює
будь-який поступ поза орієнтації на світовий рі-
вень, оскільки в противному разі старіє в момент
народження, в крайньому випадку темпоральна
тривалість продукованої інформаційної значимості
наближається до позамиттєвої тривалості життя
мезон-частинок. Віковічний комплекс української
провінційності (пригадаємо тривіальний російсь-
кий постулат про Україну як окраїну) сьогодні
в умовах глобалізації стає всесвітньо універсаль-
ним комплексом будь-якої країни чи будь-кого
в окремості де б він не знаходився, якщо його ду-
мка не зорієнтована на світові стандарти чи їх кри-
тику, на світові надбання чи їх критику, на світове
поінформування чи, тоді навпаки, свідоме його
уникнення як форма інтелектуально-страусячої са-
мовтечі. Україна не є закритим суспільством, проте
забезпечити філософсько-правову сміливість із орі-
єнтацією на інтелектуально світову поінформова-
ність є конче необхідним, якщо ставиться питання
про реальну відкритість нашого суспільства. Наука
сьогодні розвивається як загальносвітовий пізнава-
льний процес значно динамічніше і взаємопоінфо-
рмованіше, ніж це було навіть в минулому столітті,
і вважати, що українець в принципі недосягатиме
світових рівнів, перебуваючи в європейській прові-
нції (географічно центральній), дивно. Можна за-
перечувати стосовно наявності шкіл, інте-
лектуальних традицій з витонченою культурою
мислення, проте школа має й свої недоліки: задає
обмежений напрям і стиль дослідження, школа це
завжди Кунівського типу парадигма, яка потен-
ційно чекає свого інтелектуального часу гештальт-
переключення. Є по-зитив і є негатив в традиціях і
школах. Г. Сковорода по за традицією, він сам −
світовий рівень, і в цьому феномені є й певна роз-
гадка є й певний натяк. Умовний відрив від світо-
вої динаміки і переінформованості, в якій ще потрі-
бно зорієнтуватися, надає можливість зосередженос-
ті. Зосередженість − єдина умова серйозного резуль-
тату. Україні надано можливість зосередженості,
шкода, що постійно немає часу, треба накопичувати
законодавчу масу і розбиратися із політичними про-
цесами. Зосередженість залишається тільки філо-
софсько-правовій думці та є сподівання на її інтелек-
туальну чесність і національно-патріотичну відпові-
дальність.
По-третє, існують достатні методологічні під-
стави для прориву в невідоме правової субстанції.
Для цього не потрібні дорогі лабораторії з бомбар-
дування протонів, необхідна активізація нейроди-
наміки власної мозкової кулі в умовах зосередже-
ності. Хоча зосередженість не є методом, проте
вона постає як єдина умова найфундаментальні-
шого методу трансцендентально-феноменологічної
редукції як засобу проникнення в найглибинніші
структури з метою герменевтичної експлікації сут-
нісної природи виявлених правових ейдосів. Все
найбільш вагоме і фундаментальне як у філософсь-
кій, так і правовій теорії було отримано завдяки
свідомого чи інтуїтивно безсвідомого використан-
ня даного феноменологічного методу дослідження.
Метод призупинення і поглибленого просування
в напрямку субстанціальних правових ейдосів − чи
не він став основою теоретичної спадщини глоса-
торів і постглосаторів, наслідком якої є сучасна
пандектологія і теорія права. Феноменологічна
правова редукція лежить і в основі герменевтичної
методології сучасної аналітичної філософії права
типа Г. Гарта та природно-правової думки типа
Р. Дворкіна. Феноменологічний метод не має кор-
донів, історично-часових обмежень, соціально
сприятливих чи несприятливих умов, є тільки одна
універсальна умова − забезпечити зосередженість
як пусковий механізм динамічної машини феноме-
нологічно-правової редукції, правові ейдоси є її
найдорогоціннішим продуктом. Вершини світово-
го Духу є завжди творчим наслідком використання
Філософія права як самосвідомість нації
14 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
феноменологічного методу чи то “Філософії пра-
ва” Гегеля, чи то “Волі до влади” Ніцше, чи то
“Буття і часу” Ґайдеггера, чи “Буття і права” Май-
гофера. Вершини самосвідомості нації також зав-
жди пов’язані із зосередженістю і як наслідок −
проривом у Буття. З таких проривів складається іс-
торія людства. Література (М. Пруст, Дж. Джойс),
мистецтво (Л. да Вінчі, С. Далі), релігія (А. Августин,
М. Лютер), політика (Перікл, Наполен), наука (Евк-
лід, А. Ейнштейн), будь-які форми духовно-інтелек-
туальних проривів є по своїй методологічній суті фе-
номенологічно-трансцендентальними наслідками
творчого потенціалу особистості. Час, місце, умови
не є визначальними при застосуванні феноменологіч-
ного методу і тому не має виправдань заранішнього
чи запізнього часу, незручного чи неналежного місця,
наявних чи ненаявних умов. Нація відповідальна за
себе, а філософія права є, повинна бути інтелектуаль-
ною відповідальністю нації. То чи можлива й необ-
хідна філософія права в Україні?
Потрібна національна філософсько-правова дис-
кусія. Це, по-четверте. Дискусія також має складну
інтелектуально-феноменологічну, емоційно-психо-
логічну природу. Дискусія − не завжди дискурс,
проте дискурс без дискусії малодинамічне абстракт-
не явище із загрозою відривання від живих коренів
болючої реальності. Біль завжди феноменологічно
буттєвий, зав’язаний на буття. Водночас – “біль
інтелектуальний…” (Ф. Ніцше). Біль − дискусія −
дискурс: так я уявляю подальше продовження сьо-
годнішнього несподівано багаточисельного зі-
брання, нашого “круглого столу”, обмін думками
на якому може перерости в дискусію, якщо ми сьо-
годні підтримуємо пропозицію про утворення все-
українського теоретичного часопису “Проблеми
філософії права”, на сторінках якого могла б отри-
мати конкретний вираз сучасна національно стур-
бована філософсько-правова думка.
Пригадаймо розквіт філософської думки в будь-
яких країнах, що надалі здійснили істотний внесок
в світову скарбницю духовної культури. Механізм
його дії досить простий: з певних мало кому відо-
мих причин з’являються декілька оригінальних
праць одного чи двох-трьох мислителів, яким вда-
лося свідомо чи безсвідомо зачепити болючі про-
блеми соціально-правового чи концептуально по-
нятійного плану. Надалі або між ними зав’язується
на конкурентній основі, що природно, творча дис-
кусія, або до неї приєднуються нові прихильники
якоїсь з сторін, утворюються певні філософські
партії, розгортається боротьба за інтелектуальну
владу і вплив на культуру й політику. Саме в ході
цієї боротьби і як наслідок певної творчо критич-
ної маси інколи з’являються окремі таланти і генії,
що в подальшому уособлюють ці напрямки і про-
дукують твори вищого ґатунку, які згодом визна-
ються як класичні зразки філософсько-правової
думки. Антична Греція − це масовий, якщо за пер-
соналіями, сплеск теоретичного мислення, творчо
інтелектуальний вибух, який сьогодні уособлю-
ється іменами Платона і Аристотеля. Новітня Ні-
меччина − Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, але вони
з’являються на фоні цілої низки мислителів Нового
часу та епохи романтиків (напр., Вакенродер,
Шлейермахер, Новаліс, брати Шлегелі, Зольгер
тощо). Напружена дискусія англо-американських
теоретиків другої половини XX ст. між позитивіс-
тами та прибічниками природно-правового підхо-
ду дала плеяду надзвичайно цікавих філософів
права, які сьогодні уособлюються оригінальними
концепціями Г. Ґарта і Р. Дворкіна.
Отже, важливішим, якщо не основним, джере-
лом розквіту філософсько-теоретичної думки в
країні є розгорнення національної конкурентно-
концеп-туальної дискусії, без якої вряд чи споді-
ватимемося на появу власних доморощених та-
лантів і геніїв юридичної науки світового рівня.
Звичайно, певні елементи теоретичної дискусії вже
є в кожній науковій роботі, дисертації, часопису,
навіть, підручнику, що видаються сьогодні в Укра-
їні. Проте важко було б стверджувати про наяв-
ність у нас всенаціональної дискусії як системати-
чного процесу загальнотеоретичного, філософсь-
ко-право-вого плану, і створення такого часопису −
“Проблеми філософії права” − ймовірно сприятиме
надзвичайно важливій меті розвитку філософії
права як специфічної форми самосвідомості нації.
Проголошення дискусії ще не означає її реаль-
ного народження. Дискусія має витончену природу
і крихку структуру. Одні дискусії можуть тривати
століттями, набувати гострих суперечливих форм
національних антиномій, які постійно певним чи-
ном розв’язуються, але ніколи остаточно не мо-
жуть бути розв’язані (напр., національні особливо-
сті української нації, що визначають її духовну
культуру та політико-правову, соціально-історичну
долю). Інші дискусії можуть бути згорнені в са-
мому зародку, якщо починаються із заздалегідь
спланованого розгрому, нищівних образ протилеж-
ної сторони з самих різних міркувань − амбіцій-
них, підсвідомо заздрісних, мстивих, кар’єрних
тощо. Часто-густо “нищівна критика” стає жалюгі-
дною формою власного самоствердження, якщо її
наслідком не стають реальні творчі доробки, поді-
бна критика тоді вряд чи сприяє становленню ав-
тентичного дискурсу, а її автори поступово зника-
ють в історичному небутті. Де ті опоненти Гегеля,
які обґрунтовували недостатню науковість його
А.А. Козловський
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 15
теоретичних робіт як підставу необрання філософа
в Берлінську академію наук, проте всім відомі су-
часні йому знамениті критики, гордість світової
культури, − М. Штірнер, Б. Бауер, Л. Фейербах, К.
Маркс, А. Шопенгауер, С. Кьєркегор. Увесь істо-
рико-філософський процес демонструє чисельні
приклади творчого народження мислителя з кри-
тики попередника. Проте, нажаль, і в юриспруден-
ції є приклади, коли відомий автор “розгромлює”
якийсь доробок вченого-початківця і в зародку
припиняє можливість концептуальної дискурс-
комунікації. В даному випадку я маю на увазі ціка-
ву монографію В.А. Савальського “Основы фило-
софии права в научном идеализме. Марбургская
школа философии: Коген, Наторп, Штаммлер и др.
Том I. М.,1908.” та критику на неї П.В. Нов-
городцева в знаменитому часопису “Вопросы фи-
лософии и психологии. – 1909. – Кн. 99”, після
якої другого тому так і не з’явилося.
Дискусія має сенс, коли її метою є результати-
вна концептуальна комунікація (в смислі К. Ясперса).
Блокування гносеологоічно-герменевтичного про-
цесу комунікації з різних причин і підстав є очевид-
ним критерієм явного приховування недобросовісних
інтересів і зиску або духовно-психологічної хвороби
чи комплексу в структурі самосвідомості нації чи
окремої особистості, і навпаки, наявність феномену
інтенсивної пізнавально-інтелектуальної динаміки
є показником духовного здоров’я як особи, так і нації
в цілому. Дискусія − це велика культурна цінність і її
слід плекати й оберігати. Дискусія, що стала дискур-
сом, породжує концепти, смисли, із трансцендентної
сфери здатна переходити в трансцендентальне,
з ноуменального у феноменальне, з духовного у соці-
ально-практичне, правове.
Як зароджуються дискусії і як можлива дискусія в
сучасній вітчизняній філософсько-правовій думці?
Національна філософія завжди починається
з дискусії, а дискусія завжди починається із само-
критики. В будь-який момент наявної теоретичної
думки обов’язкові прибічники її обстоювання
і, навпаки, критики, скептики, що неминуче поро-
джує концептуальну проблему як поле для диску-
рсу. Сьогоднішнє українське правознавство, на-
приклад, стоїть перед такими ж самими пробле-
мами, які характерні для початкового періоду інте-
нсивного розвитку країни, про який говорилося
вище. Тут мова може йти серед іншого і про кон-
цептуальний статус сучасної теорії права, сформо-
ваної і обґрунтованої в період панування марксист-
сько-ленінської ідеології і поки що загальноприй-
нятій у вітчизняному правознавстві. Якщо відкри-
ти будь-який підручник з теорії держави і права
останніх років, в ньому ми зможемо досить легко
знайти поняття права з обов’язковим для таких ви-
значень набором елементів: право – це 1) система
формальновизначених загальнообов’язкових норм,
2) правил поведінки, 3) встановлених або визнаних
державою, 4) які відповідають принципам свободи,
рівності й справедливості (в іншому варіанті, на-
приклад, “засноване на уявленні про справедли-
вість міра свободи й рівності”), 5) відображають ін-
тереси (волю) переважної групи населення, соціа-
льних прошарків, 6) регулює суспільні відносини
відповідно до суспільного розвитку, 7) забезпечу-
ються всіма засобами легального державного
впливу аж до примусу тощо. Певна різноманіт-
ність, нюанси, відхилення у подібних визначеннях
(з претензією на оригінальність підручника як
умова його тиражованого видання) не змінюють
характеру самого обов’язкового набору елементів,
без яких втрачається, “зависає” саме поняття права.
Проте, гносеологічна експертиза переліку в цих
визначеннях елементів свідчить про катастрофічну
суперечливість їх складових, вони елементарно
взаємовиключаються у відповідних правових кон-
цепціях, і, отже, у випадку включення в одному
визначені стають еклектичними. Так, наприклад,
право як система норм – основний постулат нор-
мативізму із відповідними методологічними нас-
лідками (скажімо, необов’язковість їх, норм, реалі-
зації); формальновизначені і загальнообов’язкові
правила поведінки, встановлені державою і забез-
печені її примусом – основні постулати юридич-
ного позитивізму; справедливість, свобода, рів-
ність – основні постулати теорії природного права,
які серйозно суперечать позитивістській концепції
і припускають можливість невизнання неправового
закону; право як вираз інтересів пануючих соціа-
льних сил, що нав’язують свою волю – основний
постулат марксистської концепції права із зовсім
іншим, навіть протилежним, розумінням
обов’язковості і справедливості; право як соціаль-
ний регулятор, породжений і зумовлений самим
суспільством – постулат соціологічної концепції
права; право як вольові відносини, що випливають
із свідомості індивіда і зумовлюють його поведін-
ку, що випливає з apriori внутрішнього почуття
справедливості – основний постулат психологічної
концепції права тощо. Наскільки ці концепції су-
перечать одна одній відомо. Наприклад, соціологі-
чна - досить близька марксистській з погляду ви-
знання соціуму як базової онтологічної основи,
проте класова інтерпретація останньої повністю
обертає на протилежне отримані висновки і прак-
тичні наслідки; так само нормативізм певною мі-
рою співпадає з позитивізмом, проте розрив нале-
жного і сущого (наявного) в нормативізмі призво-
Філософія права як самосвідомість нації
16 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
дить до суперечності з позитивістським розумін-
ням функціонування права; якщо позитивістська
позиція намагається бути максимально
об’єктивістською, то психологічна концепція абсо-
лютно суб’єтивістськи тлумачить всі правові яви-
ща, водночас суперечить і соціологічній інтер-
претації природи права тощо. З названих супереч-
ностей і перетинань можна виявити ще безліч варі-
антів, проте, як висновок, не слід тоді вважати за-
гальноприйняте у наших підручниках еклектичне
визначення права (що автоматично переходить
у майже безкінечний перелік опублікованих текс-
тів) як автентично наукове, теоретично послідовне
і гносеологічно обґрунтоване.
Як уникнути даної методологічної ситуації?
Перш за все не слід боятися критики стосовно роз-
робленої концепції, яка певною мірою абсо-
лютизує чи свідомо перебільшує значення якихось
постулатів, принципів, що здаються наразі дивни-
ми і незрозумілими. Мова йде про метод гносеоло-
гічної абсолютизації, евристичне значення якого
полягає в концептуальному тестуванні обраної по-
зиції, принципу, постулату на можливість раціона-
льно більш досконалої системної інтерпретації і
пояснення наявної фактографії, емпірично-
практичної реальності. Будь-яка абсолютизація
завжди перебільшує і тому автоматично підпадає
під вогонь критики (досить незручне інтелектуаль-
не відчуття). Проте саме це перебільшення тільки й
здатне розкрити реальний евристичний потенціал
запропонованої теоретичної конструкції. Час, кри-
тика “знімає” крайнощі, виправляє невірні “пере-
гиби”, зате в науці залишається реальний теорети-
чний доробок, який і надалі слугує дослідникам.
Наприклад, Б.О. Кістяківський як справжній вче-
ний ніколи не боявся сформулювати свою власну
теоретичну позицію і “підставитися” під вогонь
критики: трансцендентальний ідеалізм в науці, ма-
рксизм не як зло, а як метод соціальних дослі-
джень, методологічний плюралізм, субстанціа-
льно-правовий дуалізм, людська гідність як ду-
ховна субстанція права і ліберальна основа гро-
мадянського суспільства і держави тощо. Чи во-
чевидь не присутні в сучасному правознавстві по-
дібні конструкції громадянського суспільства і
людини як її основної цінності, спроб побудувати
інтегративну модель правопізнаня, стверджувати
принцип справедливості як основу духовної сутно-
сті права і т.д.?
Отже, вітчизняне правознавство чекає оригіна-
льних філософсько-правових ідей, концепцій, ме-
тодів і методологій (“Нам потрібні божевільні
ідеї”, – благав відомий вчений Нільс Бор), які змо-
гли б забезпечити теоретично насичений матеріал
(“принцип методологічного плюралізму”) для мо-
жливого створення універсально-синтетичної й об-
ґрунтованої моделі української філософії права як
теоретичного виразу самосвідомості нації. Яка на-
ція, така й її філософія права і справедливості, але,
подібно до прикладів Франції та Німеччини, мож-
на стверджувати: велика філософія права може
створити й велику націю.
А.А. Козловский
ФИЛОСОФИЯ ПРАВА КАК САМОСОЗНАНИЕ НАЦИИ
Какова нация, такова ее философия права и справедливости. Однако, великая философия права
может сотворить и великую нацию. Есть все основания для разработки и создания украинской нацио-
нальной философии права.
A.A. Kozlovskiy
LAW PHILOSOPHY AS SELF-CONSCIOUSNESS OF NATION
Like nation like philosophy of law and justice. However, great philosophy may create great nation. All
necessary grounds are available to create and develop the Ukrainian national philosophy of law.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8486 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:38:17Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козловський, А.А. 2010-06-01T13:23:15Z 2010-06-01T13:23:15Z 2003 Філософія права як самосвідомість нації / А.А. Козловський // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 12-16. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8486 Какова нация, такова ее философия права и справедливости. Однако, великая философия права может сотворить и великую нацию. Есть все основания для разработки и создания украинской национальной философии права. Like nation like philosophy of law and justice. However, great philosophy may create great nation. All necessary grounds are available to create and develop the Ukrainian national philosophy of law. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Вступне слово редакторів Філософія права як самосвідомість нації Философия права как самосознание нации Law philosophy as self-consciousness of nation Article published earlier |
| spellingShingle | Філософія права як самосвідомість нації Козловський, А.А. Вступне слово редакторів |
| title | Філософія права як самосвідомість нації |
| title_alt | Философия права как самосознание нации Law philosophy as self-consciousness of nation |
| title_full | Філософія права як самосвідомість нації |
| title_fullStr | Філософія права як самосвідомість нації |
| title_full_unstemmed | Філософія права як самосвідомість нації |
| title_short | Філософія права як самосвідомість нації |
| title_sort | філософія права як самосвідомість нації |
| topic | Вступне слово редакторів |
| topic_facet | Вступне слово редакторів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8486 |
| work_keys_str_mv | AT kozlovsʹkiiaa fílosofíâpravaâksamosvídomístʹnacíí AT kozlovsʹkiiaa filosofiâpravakaksamosoznanienacii AT kozlovsʹkiiaa lawphilosophyasselfconsciousnessofnation |