Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)
В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «дв...
Saved in:
| Date: | 2003 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8488 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860267818083155968 |
|---|---|
| author | Козюбра, М.І. |
| author_facet | Козюбра, М.І. |
| citation_txt | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его
мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правоведами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики.
The article, based on a critical analysis of the existing approaches, presents an attempt to define a stand of
philosophy of law in system of social sciences, and its status. The author substantiates not only a world-viewing
and value-oriented character of philosophy of law, but also a scientific one, presents additional arguments for considering it as having a "dual" nature, which, in his opinion, not only responds to the modern
tendencies of advancement of science as a whole, jurisprudence and philosophy, but also is instrumental in
overcoming the known estrangement between jurists and philosophers engaging in research of philosophical-legal problematic.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:03:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 27
© 2003 р. М. І. Козюбра
Національний університет “Києво-Могилянська Академія”
МІСЦЕ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В СИСТЕМІ
СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА
(ДО ПИТАННЯ ПРО ДИСЦИПЛІНАРНИЙ СТАТУС ФІЛОСОФІЇ ПРАВА)
Філософія права має, як відомо, давню і ба-
гату історію, хоч сам термін “філософія права”
введений в науковий обіг лише два століття то-
му. За час свого існування вона пройшла досить
складний шлях, на якому були періоди як злетів,
так і падінь. До останніх слід віднести, зокрема,
радянський період її вітчизняної історії, коли ак-
тивні розробки проблем філософії права, як і її
викладання у юридичних навчальних закладах,
фактично припинилися. Як самостійна дисциплі-
на вона перестала існувати.
Окремі філософсько-правові проблеми, якщо
і продовжували досліджуватися, то виключно
з позицій моністичного матеріалістичного світо-
гляду в жорстких рамках марксистсько-ленінсь-
кої загальної теорії держави і права. Лише в 60-
70 тих роках минулого століття з’являються по-
одинокі спеціальні праці, присвячені як загаль-
ним філософським проблемам права, так і філо-
софському осмисленню його окремих сторін –
сутності і цінності права, його взаємозв’язків
з суспільною свідомістю та її формами тощо.
Після розвалу Союзу РСР, здобуття Україною
незалежності, відмови від матеріалістичного мо-
нізму і переходу на позиції світоглядно-методо-
логічного плюралізму дослідження філософських
проблем права значно активізувалися. З’яви-лося
чимало публікацій, у тому числі монографій з
філософсько-правової проблематики, найбільш
цікавими з яких є монографії А.А. Козловського,
С.І. Максимова, Л.В. Петрової, видано декілька
навчальних посібників з філософії права – інди-
відуальних і колективних, проте її місце в сис-
темі суспільствознавства залишається чітко не
визначеним.
Перша, і мабуть, найскладніша проблема, яка
виникає при намаганні визначити таке місце – це
проблема статусу філософії права. Чи є вона са-
мостійною наукою, якщо є, то до яких наук – фі-
лософських чи юридичних належить, які її сто-
сунки з суміжними юридичними науками, зок-
рема із загальною теорією права, історією пра-
вових вчень, соціологією права? Ці та інші пи-
тання, хоч і мають досить давню історію, проте
й нині залишаються дискусійними.
Можна виділити декілька основних підходів до
розуміння поняття “філософія права” та її статусу.
Відповідно до першого з них філософія права
розглядається як розділ соціальної філософії по-
ряд з такими її розділами як філософія моралі,
філософія політики, філософія релігії, філософія
культури, філософія науки тощо. Таке розуміння
філософії права властиве переважно вітчизняним
філософам, які спеціалізуються на дослідженнях
філософсько-правової проблематики, хоч серед
прихильників цього підходу інколи можна зу-
стріти також юристів, “погляди яких на філосо-
фію не виходять за межі її марксистської інтер-
претації” [13, с. 14].
При зазначеному підході право розглядається
лише як фрагмент соціальної реальності поряд
з мораллю, політикою, релігією тощо, що не до-
зволяє всебічно з’ясувати його природу, зокрема
відмінності від названих соціальних явищ.
Розгляд права виключно в контексті соціаль-
ної філософії, як показує досвід, призводить до
побудови відірваних від реального життя абст-
рактних схем, які не дають уявлень про глибинну
сутність права, інших правових явищ, а нерідко
породжують (особливо серед юристів) скептичне
ставлення до самої правової філософії.
Другий, нині один з найпоширеніших підхо-
дів до розуміння дисциплінарного статусу філо-
софії права – це її розгляд як складової частини,
одного з основних напрямів загальної теорії пра-
ва (поряд з соціологією права, логікою права,
порівняльним правознавством), сконцентрованих
виключно на вирішенні проблем методології. На
відміну від попереднього підходу він властивий
переважно правознавцям – спеціалістам в галузі
загальної теорії права.
Проте, по-перше, філософія права не зво-
диться до методології пізнання права, хоч остан-
ня складає одне з основних завдань філософії
права. Окрім світоглядно-методологічної про-
блематики вона охоплює систему знань про пра-
вову реальність, про що мова йтиме далі.
По-друге, юридична наука, в свою чергу, не
обмежується методологією найвищого, світогля-
дно-філософського рівня, а включає також інші
М.І. Козюбра
28 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
рівні методології – загальнонауковий, спеціаль-
нонауковий, окремонауковий.
Третій підхід полягає у тому, що філософія
права розглядається як складова частина юрис-
пруденції, як ”особлива юридична теорія” [13,
с. 17] відмінна від юридичної науки. Філософія
права, на думку прихильників такого підходу, не
може вважатися юридичною наукою, “оскільки
філософія і наука являють собою якісно різні типи
раціонального мислення про предмет” [13, с. 17].
Якщо метою юридичної науки, як і будь-якої на-
уки, є істина, то мета філософії – це “позиція, пев-
не світоглядне пізнання предмету” [13, с. 34]. Гово-
рити ж про істинність юридичних знань можна
лише тоді, коли вони є позаособистісними, поза-
суб’єктивними. Філософія ж завжди є продуктом
особистої творчості [13, с. 35].
Відмінний від наукового характер філософії
права з аналогічних по суті міркувань обстоюють
і деякі прихильники розуміння філософії права
як складової соціальної філософії. На їх думку,
філософія права не є наукою, оскільки вона не
має свого власного предмету, причому “не тому,
що їй нічого вивчати, а тому що “наука вивчає
світ, з якого попередньо видалений об’єкт, саме
тому наукове знання є позаособистісним” [14,
с. 6]. Філософія права ж, як і філософія культури,
філософія релігії або філософія мови “не містить
в собі знання про реальність, яка протистоїть
людині, а розуміє цю реальність як стан духов-
ного життя людини” [14, с. 7].
Інакше кажучи, філософія права відповідно до
цього підходу на відміну від юридичної науки, не
вивчає і не пояснює право як факт, як те що існує
в реальності, а прагне до розуміння, світоглядного
осмислення того, яким право повинно бути.
Розуміння ж завжди має особистісно-екзисте-
нціальний характер, тобто передбачає включення
того, що було до певного моменту зовнішнім,
в систему своїх особистісних смислів, ціннісних
координат і власного екзистенціального досвіду.
Саме це відрізняє, на думку прихильників роз-
глядуваного підходу,
філософське розуміння (зокрема й розуміння
права) від наукового пізнання, яке має залиша-
тися об’єктивно-неупередженим, нейтральним до
особистісного фактору.
Тим часом, як підтверджують особливо
останні десятиліття, сучасна наука не така вже
й нейтральна. Її творять люди, що мають ті чи
інші світоглядні установки, моральні якості,
життєвий і пізнавальний досвід, пристрасті, ін-
тереси тощо. В процесі наукової творчості по-
стійно виникають суперечності між суворою
об’єктивністю науки і суб’єктивними особливос-
тями людей, що її творять. Сучасна наука розви-
вається під впливом як внутрішніх, так і зовніш-
ніх факторів, тісно стикається з політикою, ідео-
логією, психологією і мораллю суспільства. Вона
все більше набуває соціальних, економічних, по-
літичних функцій, що відзначають представники
не тільки суспільних, а й природничих і тех-
нічних наук .
В умовах, коли зв’язок науки з названими со-
ціальними факторами все більш посилюється, її
розвиток не може відбуватися без їх врахування,
тобто виключати ціннісний (аксіологічний) під-
хід. Не випадково в останні десятиліття під
впливом досягнень науки в галузі термоядерного
вибуху, молекулярної генетики, зокрема генної
інженерії, медицини, хімії тощо істотно загост-
рилася проблема соціального контролю з регу-
лювання наукових досліджень, стримування їх
деяких практичних застосувань у сферах, що за-
чіпають життєві інтереси сучасних і майбутніх
поколінь, долю людства як біологічного виду.
Для того щоб наука не “допомогла” йому ство-
рити реальні засоби не тільки для миттєвого са-
мознищення (вони вже фактично створені), а й
для поступового самозживання, вчені не можуть
залишатися неупередженими шукачами істини,
не замислюватися над, власне, гуманістичними
проблемами наукової творчості. Історія перекон-
ливо засвідчила, що ідеал істини не можна ста-
вити вище, ніж цінність людини [2, с. 21]. Тому
виключати елементи розуміння ( ціннісного під-
ходу) з науки, навіть природничої, протиставля-
ючи його поясненню, навряд чи є підстави.
Але якщо позаоціночне пізнання немислиме
при дослідженні природних явищ, то тим більш
воно неможливе в суспільних (гуманітарних) на-
уках. Їх специфіка визначається насамперед са-
мим об’єктом пізнання. На відміну від приро-
дничих наук, об’єкти пізнання яких не створю-
ються людьми, соціальні об’єкти, навпаки, існують
тільки завдяки людині – їх творцю і інтерпрета-
тору. Тобто в самому об’єкті соціального пізнання
з самого початку присутній його суб’єкт.
Якщо вчений-природознавець знаходиться
поза досліджуваним об’єктом і дивиться на нього
ззовні, то вчений-суспільствознавець сам вклю-
чений в процеси, які досліджує, інакше кажучи,
знаходиться в середині об’єкту, отже вивчає його
не ззовні, а з середини. Тому в соціальному пі-
знанні “суб’єктивація” об’єкта, тобто привнесен-
ня в його ідеальний образ властивостей суб’єкта
пізнання, його ціннісних установок, уявлень то-
що, помітна, звичайно, значно більше, ніж у при-
Місце філософії права в системі суспільствознавства
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 29
родничо-науковому пізнанні. Особистісно-
ціннісне ставлення до соціальної дійсності, що
пізнається, є не просто специфічною рисою соці-
ального пізнання, а його необхідною умовою.
Гуманітарії не можуть констатувати загаль-
нозначимих істин, оскільки вони в своїх дослі-
дженнях опираються на відповідні норми, пра-
вила і достовірності, прийняті у тому співтова-
ристві, з яким вони себе ідентифікують. Звідси
випливає, що в суспільних науках без розуміння
соціальної дійсності будь-яке її дослідження вза-
галі неможливе. Воно ж формується під впливом
різних факторів – соціально-політичної, націона-
льної, релігійної та іншої належності дослідника,
виховання, досвіду, оточуючого наукового сере-
довища тощо.
Яскраво виражену “суб’єктивацію” об’єктів
у соціальному пізнанні не слід, звичайно, розу-
міти як суб’єктивізм. Вона зовсім не виключає
об’єктивності відображення, “а являє собою
тільки особливу форму об’єктивного відобра-
ження, специфічну для людини і людського сус-
пільства – об’єктивність в суб’єктивній формі
(емоцій, настроїв, прагнень, ідей), об’єктивність
з суб’єктивними елементами, які також обумов-
лені об’єктивними властивостями природи і сус-
пільства” [5, c. 42]. Ціннісні передумови визна-
чають не розвиток і функціонування об’єкта до-
слідження, а лише характер і специфіку самого
дослідження в суспільних науках [16, с. 12].
Чи може обмежуватись філософія загалом
і філософія права, зокрема, виключно розумін-
ням? Або іншими словами: чи можливе розу-
міння світу таким, яким він повинен бути (у тому
числі права таким, яким воно має бути) без пі-
знання і пояснення того, що існує в реальності
(зокрема права таким, яким воно є)? Залежно від
відповіді на це питання можна, очевидно, робити
висновок, чи є філософія взагалі і філософія пра-
ва, зокрема, науками, чи вони являють собою
винятково світоглядно-споглядаючі системи.
На мій погляд, наукове знання є необхідною
ступінню до філософсько-правового розуміння.
Останнє неминуче має бути пов’язаним з пізнан-
ням існуючої реальності, тобто конкретних
явищ, процесів і фактів. При осмисленні і конс-
труюванні того, що має бути, філософія права не
може відсторонюватися від цих реальностей. Без
опори на них неможливе проникнення в глибинні
пласти права, виключається переконлива аргу-
ментація відповідних положень і висновків щодо
того, яким воно має бути, а філософія права пе-
ретворюється в абстрактні, умоглядні, а то
й зовсім спекулятивні, відірвані від реального
життя конструкції.
Отже, ціннісний, аксіологічний підхід, імане-
нтно притаманний філософії права, зовсім не за-
перечує можливості і необхідності наукового
осмислення нею правових явищ, процесів і фак-
тів. Більше того, саме ця властивість філософії
права сприяє їх розгляду в різних аспектах і з різ-
них позицій. Тим самим відбувається більш бага-
тогранне, глибоке і повне осмислення правових
феноменів. Головне ж полягає у тому, щоб на ос-
нові різних світоглядних позицій і точок зору ви-
явити внутрішню сутність правових явищ і проце-
сів, що й складає основне завдання філософії пра-
ва.
Підсумовуючи сказане, можна констатувати,
що онтологічна, гносеологічна і аксіологічна
сторони в філософії права тісно зв'язані між со-
бою, вони складають її цілісну структуру.
Разом з тим, не можна не помічати, що цінні-
сний, аксіологічний аспект у філософії права ви-
ражений більш яскраво порівняно з деякими ін-
шими дисциплінами не тільки природничо-філо-
софського, а й соціально-філософського спряму-
вання – філософії науки, філософії культури, фі-
лософії мови та інших, що пояснюються особли-
востями самого її об'єкта – права як специфіч-
ного способу практично-духовного освоєння со-
ціальної дійсності.
Ця специфіка полягає у тому, що право зоріє-
нтоване не стільки на описування і пояснення
соціального життя, скільки на його організацію,
впорядкування. Правові норми “не описують,
а приписують” – слушно зазначає німецький фі-
лософ права Райнольд Циппеліус. Отже пізнання,
хоч і складає певний базис права, його найгли-
биннішу характеристику [8, с. 9], проте не виче-
рпує всієї його суті як специфічного способу сві-
тосприйняття. Пізнавальний момент в праві, його
“інтелектуальна” цінність підпорядковані голо-
вній, регулятивній, а точніше, оціночно-ім-
перативній функції (хоч у ряді випадків можуть
мати й самостійне значення). Специфічна функ-
ція права полягає не в тому, щоб пояснювати за-
кони і механізми соціального розвитку, озброю-
вати людей науковими знаннями, а в тому, щоб
регулювати суспільні відносини. Інакше кажучи,
знання в праві важливі не самі по собі. Вони на-
бувають значення лише будучи пропущеними
через призму правових і моральних цінностей
(аксіологічного підходу), тобто існують в пере-
твореному вигляді. Тому не слід абсолютизувати
роль науки в правотворенні як це нерідко має
місце у правознавчій літературі, коли право роз-
М.І. Козюбра
30 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
глядається виключно як форма існування теоре-
тичного, наукового знання, що відрізняється від
нього чисто лінгвістично-імперативним характе-
ром своїх приписів.
Насправді відносини між правом і наукою на-
багато складніші, про що свідчать, зокрема, не-
вщухаючі дискусії навколо відомого вислову да-
вньоримського юриста Ульпіана – “jus est ars
boni et augui”. У вітчизняній літературі цей ви-
слів здебільшого перекладається з латинської
мови як “право є мистецтвом добра і справедли-
вості”. Однак виявляється, що латинське слово
“ars” в силу своєї багатозначності нерідко пере-
кладається як “наука”. Відповідно до такого пе-
рекладу ульпіанівський вислів звучатиме як
“право є наукою про добре і справедливе”.
Відповіді на питання, що ж насправді являє
собою право – науку чи мистецтво, до цього часу
істотно розходяться. Одні вчені схильні бачити
в праві мистецтво управляти людьми, забезпечу-
вати в суспільстві панування певного порядку,
мистецтво складати закони, їх тлумачити, засто-
совувати тощо. Другі, як вже зазначалося, ото-
тожнюють право з наукою (принаймні за змістом
закладених в ньому знань). Треті відстоюють ві-
рну, як видається, думку про те, що право по-
єднує в собі елементи і мистецтва, і науки.
“Коли звучить звичне питання – “що є право
– наука чи мистецтво?”, – пише, наприклад, фра-
нцузький теоретик права Ж.-Л. Бержель, – всі
врешті-решт сходяться на тому, що це мистец-
тво, яке полягає в поліпшенні соціальних відно-
син шляхом формулювання справедливих правил
і їх застосування в неупередженій манері; це ми-
стецтво ще й тому, що право не обмежується
простим утвердженням правил, їх тлумаченням
і розв’язанням спірних ситуацій; завдання права
полягає також у тому, щоб класифікувати юри-
дичні факти, конструювати теорії, розробляти
принципи. Але для того, щоб пояснити і задово-
льнити соціальні сподівання і відносини, право
не може залишатися осторонь від інших суспіль-
них дисциплін, від філософії, історії, соціології,
економіки, антропології, політики” [3, с. 22].
Отже, концепція права не може бути тільки
наукою, основаною виключно на знанні, вона
обов’язково має доповнюватись правовим розу-
мінням. Саме поєднання в філософії права реа-
льності та ідеальності, сущого і належного, тео-
ретичних знань і практичних прийомів утвер-
дження доброго і справедливого дає підстави
розглядати її як науку.
Очевидно з цього виходять (хоч і не аргумен-
тують належним чином) прихильники четвертого
підходу до визначення статусу філософії права.
Відповідно до цього підходу вона являє собою
комплексну, суміжну науку (наукову і навчальну
дисципліну), що перебуває на межі філософії і
юриспруденції [17, с. 5, 16].
Підтримуючи позицію про міждисциплінар-
ний статус філософії права, разом з тим слід за-
уважити, що констатація такого статусу ще не
дає чіткої відповіді на питання про місце філо-
софії права в системі суспільних наук, зокрема
в системі філософії і юриспруденції. Адже між-
дисциплінарність комплексних, суміжних наук
в літературі (як свідчать, зокрема, дискусії щодо
статусу соціології права) трактується далеко не
однозначно. Вони розглядаються, по-перше, як
складові частини тієї науки, якій переважно зо-
бов’язані своїм генетичним походженням; по-
друге, як окремі галузі наукового знання, що за-
ймають проміжне місце між науками, на стику
яких сформувались; по-третє, як відокремлені
в самостійні наукові галузі складові частини од-
ночасно двох (або й декількох) наук, на базі яких
виникли; по-четверте, як єдині науки, природа
яких має двоїстий характер, тобто які залиша-
ються сферою тяжіння своїх “генетичних роди-
чів” [10, с. 118-119; 11, с. 47; 15, с. 36-39].
Аналогічні трактування можливі також між-
дисциплінарного статусу філософії права. Вона
може розглядатись як галузь наукових знань, що
стоїть поза як філософією, так і правознавством,
являючи собою принципово новий напрям в сус-
пільствознавстві. Така точка зору висловлюва-
лась, зокрема, В.М. Кудрявцевим і В.П. Казімір-
чуком щодо статусу соціології права [9, с. 3, 14].
Можливий також варіант трактування, коли фі-
лософія права “розмежовується” на дві науки
(наукові дисципліни) – “філософську філософію
права” і “юридичну філософію права”, що має
місце в тій же соціології права [12, с. 1-10; 15,
с. 60-63], а інколи, хоч і не зовсім чітко, просте-
жується також щодо філософії права [4, с. 186].
Нарешті, філософія права може трактуватись як
єдина, хоч і “двоїста” за своєю природою, наука
(наукова дисципліна), що живиться одночасно
з двох різних джерел – філософії і юриспруденції
[17, с. 18]. На користь останнього розуміння фі-
лософії права говорить не тільки не зовсім, мож-
ливо, усвідомлена позиція ВАК України, згідно
з якою вчений ступінь з філософії права може
присуджуватись як з філософських, так і з юри-
дичних наук (незважаючи на те, що за номенкла-
турою наукових спеціальностей філософія права
відноситься до юридичних наук під номером
Місце філософії права в системі суспільствознавства
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 31
12.00.01), а й інші, більш важливі, на мою думку,
міркування.
В умовах бурхливого розвитку процесів інте-
грації та диференціації наук, які, як свідчить іс-
торія науки, завжди проходили паралельно, від-
бувається все активніше взаємопроникнення на-
ук. Воно обумовлене об’єктивними причинами:
не лише внутрішньою логікою і тенденціями
розвитку науки, а й потребами практики. Сучас-
на юридична практика ставить перед пра-
вознавством такі комплексні завдання, які не
в змозі вирішити розрізнено будь-яка окрема га-
лузь знань [7, c. 61-62]. Їх вирішення можливе
лише при тісному співробітництві, взаємодії
правознавства з іншими науками – природни-
чими, технічними, суспільними. У зв’язку з цим
говорити про повну автономність, а тим більше
про якусь абсолютну “чистоту” юридичної на-
уки, як і будь-якої галузі знань в сучасних умо-
вах, не доводиться. Тим більше, на мою думку,
втрачають сенс дискусії щодо дисциплінарного
статусу комплексних, суміжних наук, які вже
давно склалися або ж знаходяться в процесі ста-
новлення. Адже навряд чи хто нині наважиться
поновлювати обговорення дисциплінарного ста-
тусу таких наук як судова медицина, судова пси-
хіатрія, правова статистика, криміналістика,
кримінологія тощо, які відносяться до юридич-
них наук і водночас розглядаються як складові
частини відповідно медичної, статистичної, пси-
хологічної та інших наук, на положення яких во-
ни спираються [6, с. 5]. Ще більш схоластичними
виглядали б, мабуть, спроби “поділити” на дві
автономні галузі наукових знань – юридичну і
неюридичну, приміром правову кібернетику чи
правову біологію, які нині продовжують активно
формуватись.
Наведені міркування, хоч і з певними засте-
реженнями, викликаними переважно належністю
до одного виду наук – суспільствознавства, на
мою думку не слід ігнорувати також при визна-
ченні статусу філософії права і соціології права.
Визнання їх “двоїстої” природи не тільки від-
повідає сучасним тенденціям розвитку науки
в цілому і правознавства, філософії і соціології,
зокрема, а й сприяє подоланню взаємної відчу-
женості, а часом навіть певної зневаги до дослі-
джень один одного, з боку правознавців, філософів
і соціологів, формуванню у них впевненості у то-
му, що лише їх спільними зусиллями можна ство-
рити найбільш повну, адекватну характеристику
такого надзвичайно складного феномену як право.
Визнання двоїстої природи філософії права,
звичайно, не означає, що тим самим знімаються
будь-які питання про розподіл праці між право-
знавцями і філософами при дослідженні ними
філософсько-правової проблематики. Проте ці
питання знаходяться не в площині розрізнення
предметів філософсько-правових і юридико-фі-
лософських досліджень (як і будь-яка наука, фі-
лософія права має єдиний предмет, до визна-
чення якого вдаватися тут не буду, оскільки це
окрема тема), а в площині відмінностей підходів
до таких досліджень і їх методів.
Якщо філософи розглядають право під кутом
зору буття (дійсності) в цілому, в контексті мо-
ралі, людського духу тощо, залишаючись “на
ґрунті філософії”, то відправним пунктом філо-
софського осмислення права правознавцями є не
дійсність в цілому, а дійсність в тих межах,
в яких існує право, тобто людське буття [1. с. 5].
Базуючись на вихідних філософських засадах,
дослідники-правознавці при дослідженні філо-
софсько-правової проблематики зовсім не “від-
межовуються від практичних проблем своєї на-
уки і не стають на позицію її неюридичного ба-
чення”, як інколи вважається [17, с. 18], а на-
впаки, на відміну від філософів залишаються на
“ґрунті права”. Філософсько-правові дослі-
дження правознавців “виростають” безпосеред-
ньо з правового матеріалу, на фундаменті юри-
дичного знання, у тому числі почерпнутого
з юридичної практики.
Зрозуміло, що різку межу між цими підхо-
дами провести практично неможливо. Однак во-
ни, на мій погляд, певною мірою можуть слу-
жити критерієм розрізнення філософсько-право-
вих досліджень, проведених філософами і право-
знавцями (актуалізація цього питання викликана,
зокрема, згадуваною позицією ВАК України).
Застосування згаданих підходів дозволяє істо-
тно підвищити надійність філософсько-правових
досліджень, сприяє верифікованості отриманих
правознавцями і філософами результатів, а отже
ефективності їх використання як в теорії, так і в
юридичній практиці.
Список літератури
1. Алексеев С.С. Философия права. – М., 1998.
2. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у
праві (філософський аналіз) Автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук. –
К., 2003.
3. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.,
2000.
4. Гарник А.В. Проблема дисциплинарного
статуса философии права // Философия и соци-
М.І. Козюбра
32 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
ология в контексте современной культуры. –
Днепропетровск, 1998.
5. Живкови Л. Теория социального отраже-
ния. – М., 1969.
6. Загальна теорія держави і права / За ред.
проф. Цвіка. – Харків, 2002.
7. Керимов Д.А. Методология права (предмет,
функции, проблемы философии права). – М., 2001.
8. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ
до гносеології права. – Чернівці, 1999.
9. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Совре-
менная социология права. – М., 1995.
10. Кульчар К. Основи соціології права. М., 1981.
11. Тадевосян Э.В. Социология права и её
место в системе наук о праве // Государство
и право. – 1998. – № 1.
12. Лапаева В.В. Социология права. И., 2000.
13. Малахов В.П. Философия права. – М., 2002.
14. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии
права. Учебное пособие. Самара, 1995.
15. Савчук С.В. Юридична соціологія. –
Чернівці, 2003
16. Социальная философия / Под ред. проф.
В.Н. Лавриненко. – М., 1995.
17. Філософія права. Навчальний посібник /
За ред. проф. О.Г. Данільяна. – К., 2002.
Н. И. Козюбра
МЕСТО ФИЛОСОФИИ ПРАВА В СИСТЕМЕ ОБЩЕСТВОВЕДЕНИЯ
(К ВОПРОСУ О ДИСЦИПЛИНАРНОМ СТАТУСЕ ФИЛОСОФИИ ПРАВА)
В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка
определить место философии права в системе обществоведения и ее статус.
Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии
права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его
мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения
и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правове-
дами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики.
М. I. Коziubra
PHILOSOPHY OF LAW’S STAND IN SOCIAL SCIENCES
(ON ISSUE OF THE DISCIPLINARY STATUS OF PHILOSOPHY OF LAW)
The article, based on a critical analysis of the existing approaches, presents an attempt to define a stand of
philosophy of law in system of social sciences, and its status. The author substantiates not only a world-
viewing and value-oriented character of philosophy of law, but also a scientific one, presents additional ar-
guments for considering it as having a "dual" nature, which, in his opinion, not only responds to the modern
tendencies of advancement of science as a whole, jurisprudence and philosophy, but also is instrumental in
overcoming the known estrangement between jurists and philosophers engaging in research of philosophical-
legal problematic.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8488 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:03:23Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козюбра, М.І. 2010-06-04T13:34:08Z 2010-06-04T13:34:08Z 2003 Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8488 В статье на основе критического анализа существующих подходов предпринимается попытка определить место философии права в системе обществоведения и ее статус. Автор обосновывает научный, а не только мировозренчески-ценностный характер философии права, приводит дополнительные аргументы в пользу ее «двойственной» природы, которая по его
 мнению, не только отвечает современным тенденциям развития науки в целом, правоведения и философии, в частности, но и содействует преодолению известной отчужденности между правоведами и философами, занимающимися исследованиями философско-правовой проблематики. The article, based on a critical analysis of the existing approaches, presents an attempt to define a stand of
 philosophy of law in system of social sciences, and its status. The author substantiates not only a world-viewing
 and value-oriented character of philosophy of law, but also a scientific one, presents additional arguments for considering it as having a "dual" nature, which, in his opinion, not only responds to the modern
 tendencies of advancement of science as a whole, jurisprudence and philosophy, but also is instrumental in
 overcoming the known estrangement between jurists and philosophers engaging in research of philosophical-legal problematic. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права як наука Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) Место философии права в системе обществоведения (к вопросу о дисциплинарном статусе философии права) Philosophy of law’s stand in social sciences (on issue of the disciplinary status of philosophy of law Article published earlier |
| spellingShingle | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) Козюбра, М.І. Філософія права як наука |
| title | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| title_alt | Место философии права в системе обществоведения (к вопросу о дисциплинарном статусе философии права) Philosophy of law’s stand in social sciences (on issue of the disciplinary status of philosophy of law |
| title_full | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| title_fullStr | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| title_full_unstemmed | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| title_short | Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| title_sort | місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) |
| topic | Філософія права як наука |
| topic_facet | Філософія права як наука |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8488 |
| work_keys_str_mv | AT kozûbramí míscefílosofíípravavsistemísuspílʹstvoznavstvadopitannâprodisciplínarniistatusfílosofííprava AT kozûbramí mestofilosofiipravavsistemeobŝestvovedeniâkvoprosuodisciplinarnomstatusefilosofiiprava AT kozûbramí philosophyoflawsstandinsocialsciencesonissueofthedisciplinarystatusofphilosophyoflaw |