До питання про предметну область і методи сучасної філософії права
Взаимодействие философских и юридических дисциплин имеет своим результатом то, что можно назвать "философия права". Сохранение такого традиционного названия возможно, как утверждает автор, только если оно используется для указания на философские вопросы юриспруденции, которые развязываются...
Saved in:
| Date: | 2003 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8490 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права / К.К. Жоль // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 37-40. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860104334840168448 |
|---|---|
| author | Жоль, К.К. |
| author_facet | Жоль, К.К. |
| citation_txt | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права / К.К. Жоль // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 37-40. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Взаимодействие философских и юридических дисциплин имеет своим результатом то, что можно назвать "философия права". Сохранение такого традиционного названия возможно, как утверждает автор, только если оно используется для указания на философские вопросы юриспруденции, которые развязываются совместными усилиями юристов и философов.
The interaction between philosophical and legal disciplines has resulted in what may be called "philosophy
of law". The preservation of this traditional title is plausible, in author’s opinion, only if it is used for the purposes of indication philosophical issues of jurisprudence that are resolved by joint efforts of lawyers and philosophers.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:30:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 37
© 2003 р. К. К. Жоль
Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України
ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕДМЕТНУ ОБЛАСТЬ І МЕТОДИ
СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
“Філософія права” – це не зовсім точна назва
для тієї області теоретичних досліджень, де пере-
тинаються наукові інтереси філософів і юри-стів.
Іноді говорять про перетинання світоглядної
проблематики, віддаючи перевагу філософії. Од-
нак, як свідчить науковий досвід, сучасна юрис-
пруденція має власну теоретичну самосвідомість
і не має потреби в особливому філософському
світогляді, що нібито забезпечує широту і гли-
бину розуміння предметів, досліджуваних юрис-
тами. До того ж залишається відкритим питання:
про який філософський світогляд іде мова?
Існує багато філософських напрямків і шкіл,
що розробляють свої картини світу. Скажімо,
марксисти затверджують власне “єдино прави-
льне вчення” як світоглядну основу наукового
пізнання і практичних дій. Екзистенціалісти, фе-
номенологи, неотомісти і т. д. претендують на
винятковість власного світорозуміння. Хто пра-
вий? Кому віддати перевагу? Який критерій іс-
тинності світогляду? І чи так уже необхідно шу-
кати деякий абстрактний та універсальний (для
всіх часів і народів) світогляд, здатний служити
фундаментом для конкретно-наукових знань?
На думку академіка В.І. Вернадського (1863–
1945), варто відрізняти науковий світогляд від
філософського світогляду. Тут необхідно підкре-
слити таке: головна відмінність між цими світо-
глядами полягає в тім, що науковий світогляд не
конструюється штучно деякими привілейова-
ними “фахівцями” у даній області теоретичної
рефлексії, а формується природно-історично, на-
чебто саме собою, тоді як філософський світо-
гляд у рамках визначених напрямків і шкіл ство-
рюється цілком свідомо.
Поняття “науковий світогляд” не є синонімом
поняття “істина”. Різні світоглядні системи не
повинні оцінюватися однобоко – тільки за мір-
ками істини, тим більше, що істина не є застиг-
лим абсолютом. Скажімо, уявлення Клавдія Пто-
ломея (біл. 90 – біл. 160) про Космос входило до
складу наукового світогляду певної епохи, вва-
жалося істинним і сприяло досягненню прак-
тичних результатів. На даний час у науковому
світогляді існують компоненти, які настільки ж
мало відповідають дійсності, як мало їй відпові-
дала птолемеївська система епіциклів. Тому, го-
ворячи про характерні риси наукового світо-
гляду, необхідно насамперед указати на можли-
вість оцінки за мірками наукової істинності явищ
об'єктивної дійсності, доступних науковому ви-
вченню. У даному випадку мається на увазі ви-
значене відношення суб’єкта, що пізнає, до на-
вколишнього його світу, при якому кожне явище
цього світу знаходить своє пояснення, що не су-
перечить основним науковим принципам, що
панують у ту чи іншу епоху [1, с. 43].
Не можна забувати про те, що в основі науко-
вого світогляду лежать методи наукової праці.
Це і є цілком визначене відношення суб'єкта, що
пізнає, до пізнаваного явища. Однак науковий
метод не завжди являє собою інструмент, за до-
помогою якого конструюється науковий світогляд,
але він завжди є тим інструментом, яким так чи ін-
акше перевіряється науковий світогляд [1, с. 44].
Як вважає Вернадський, деякі компоненти су-
часного наукового світогляду були досягнуті не
шляхом наукових пошуків, а ввійшли в науку
ззовні – з релігії, філософії, мистецтва і т. д.
У науковому світогляді вони утрималися тільки
тому, що витримали пробу науковим методом.
Наприклад, прагнення древніх виразити все
в числах прийшло в науку з музики, з музичної
гармонії. Такі настільки звичайні поняття нашого
наукового світогляду, як “атом”, “матерія”, “си-
ла”, “енергія”, “інерція” і т. п., ввійшли в цей сві-
тогляд з інших областей духовної діяльності лю-
дини, часом зовсім далеких від наукової думки.
Тому відділення наукового світогляду і науки від
релігійної ідеології, філософських чи ідей худо-
жньої творчості неможливе, оскільки всі ці обла-
сті тісно сплетені між собою і можуть бути роз-
ділені тільки в абстракції.
Отже, якщо ми хочемо зрозуміти особливості
розвитку науки, то неминуче повинні брати до
уваги різні прояви духовного життя людського
суспільства і їхній складний взаємозв'язок.
У другій половині XIX ст., коли почала зміц-
нюватися і набирати силу позитивістська філо-
софія, були започатковані спроби розмежувати
науку, філософію, релігію та інші форми духовної
діяльності людини. Все частіше стали лунати за-
К.К. Жоль
38 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
клики замінити світогляд релігійний чи філософсь-
кий науковим. Вернадський з цим категорично не
згодний. За його словами, в історії людства ніколи
не спостерігалося науки без філософії. Вивчаючи
історію наукового мислення, підкреслював він, ми
переконуємося в тім, що філософські ідеї входять
у науку необхідним компонентом.
Знаходячись усередині того чи іншого світо-
гляду, цілком приймаючи основні ідеї і цінності
відповідного світогляду, практично неможливо
відокремити істинне від помилкового, хоча будь-
який досить зрілий (з історичної точки зору) сві-
тогляд визначає наше відношення до істинного
і помилкового, але з цього не виходить, що поми-
лкове дійсно є помилковим, а істинне не маскує
неправду. Тому з наукового погляду дуже зна-
чимим бачиться питання про світоглядні фікції
та їхню інструментальну роль у практичній дія-
льності людей.
Фікції неминуче присутні в науковому світо-
гляді. Вони з’являються, зникають, змінюють
свою форму і зміст, додаючи науковому світо-
гляду рухливий, динамічний характер і водночас
роблячи його розпливчастим, позбавленим стро-
гої логічної ясності в плані вираження істинного
стану справ. Ось чому питання про фікції в нау-
ковому світогляді є винятково важливим світо-
глядним і методологічним питанням. “Справа
в тім, – підкреслював Вернадський, – що ці фік-
ції нерідко одержують форму задач і питань, ті-
сно зв’язаних з духом часу. Людський розум не-
ухильно прагне одержати на них визначену
і ясну відповідь. Шукання відповіді на такі пи-
тання, що нерідко виникали на далекому від науки
ґрунті релігійного споглядання, філософського
мислення, художнього натхнення чи громадського
життя, іноді служить життєдайним джерелом нау-
кової праці для цілих поколінь учених. Ці питання
служать риштуваннями наукового будинку, необ-
хідними і неминучими при його будівлі, але потім
безвісти зникаючими” [1, с. 62].
Наявність фікцій у науковому світогляді –
свідчення того, що даний світогляд міняється
з часом, а раз так, то зрозуміло, що тільки час-
тина пануючих тепер ідей може перейти в нау-
ковий світогляд майбутнього.
Науковий світогляд постійно охоплено боро-
тьбою з ідеями минулого і за ідеї майбутнього.
Ця боротьба ведеться в різних напрямках (філо-
софських, релігійних і т.д.) і на різних рівнях
(емпіричному, теоретичному). Природно, що
в подібних умовах не можна говорити про один
монолітний науковий світогляд [1, с. 69].
Постійна зміна наукового світогляду в цілому
чи в окремих його частинах складає найважли-
вішу задачу, яку постійно повинна мати на увазі
історія науки.
Розв’язуючи цю задачу, ми виявляємо досить
дивні речі, а саме: часом певна істина чи точно
доведений факт, ввійшовши в науковий світо-
гляд, через якийсь час випадає з нього, заміня-
ючи чимось сумнівним чи відверто помилковим.
Відбувається регрес наукового знання, що по-
стійно спостерігається в історії наукового мис-
лення.
В історії науки на кожнім кроці бачимо заміну
істинного помилковим. Іноді можна простежити
причину регресивного ходу наукового пізнання.
Наприклад, у науковий світогляд вторгаються зо-
всім далекі від нього релігійні ідеї, що суперечать
науковим істинам, але водночас є для людей у да-
ний історичний момент цінними і непорушними.
Отже, філософія права, що апелює до філо-
софського світогляду як істинної основи юри-
дичної науки, не в змозі служити корисною під-
могою сучасній юриспруденції, що, до того ж,
володіє, як і будь-яка інша зріла наука, власним
юридичним світоглядом.
Чи потрібна юридичному світогляду допомога
філософського світогляду?
Ні, не потрібна, оскільки універсального фі-
лософського світогляду, що немовби витає над
світоглядом різних філософських напрямків, не
існує. Юрист-теоретик вправі вибирати те, що
у великій мірі відповідає його ціннісним устано-
вкам і орієнтирам. Але коли мова заходить про
методи наукового пізнання, подібний філолоф-
сько-світоглядний релятивізм здає свої позиції
під натиском вимог об’єктивності одержуваних
результатів за допомогою надійних методів, що не
можуть не відповідати об’єктивному стану речей.
Юриспруденція, як і будь-яка інша зріла на-
ука, має свій теоретичний базис, що визначає її
концептуальне поле, категоріальний склад, а та-
кож методи, форми і способи пізнавальної діяль-
ності. В умовах безкризового функціонування
науки вчені рідко ставлять питання методологіч-
ного характеру, тому що всю свою увагу концен-
трують на розв’язанні практично значущих за-
дач. Власне кажучи, у практичній орієнтації на-
уки і полягає її головна соціальна функція. Од-
нак, накопичуючи знання, розширюючи сферу на-
уково-практичного освоєння світу, наука неминуче
виходить на екстраординарні задачі, розв’язання
яких вимагає зовсім нових методів. У цих умовах
починає зріти криза традиційного наукового світо-
гляду. У пошуках виходу з кризової ситуації люди
До питання про предметну область і методи сучасної філософії права
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 39
науки звертаються до теоретичних і методологіч-
них основ своїх професійних знань, намагаються
знайти вади в пізнавальному інструментарії, усу-
нути їх і удосконалити цей інструментарій. Саме
в таких кризових умовах сьогодні знаходиться сві-
това юридична думка.
Відповідно до загальноприйнятих поглядів на
дисциплінарну будівлю юриспруденції, відпові-
дно до яких вона розпадається на три основні
частини (юридична догматика (догматична
юриспруденція), політика права, історія права),
основними компонентами юридичної науки вва-
жаються так звані догматичні (від гр. dogma –
думка, навчання, постанова) науки (цивільне
право, цивільний процес, карне право, карний
процес і т. д.), тобто в центрі наукового право-
знавства знаходиться догматична юриспруден-
ція. У зв'язку з цим в юриспруденції особливо важ-
ливий метод догматичний, який іноді називають
формально-юридичним, формально-
нормативістсь-ким чи просто юридичним. Даний
метод полягає в з'ясуванні діючих правових
норм, їхньому аналізі, узагальненні, класифікації і
конструюванні нових понять на основі вже іс-
нуючих у правознавстві загальних понять і визна-
чень.
Догматичний метод у сукупності з критичним
методом, що полягає в оцінці тих чи інших явищ
з погляду визначеного ідеалу, утворять те, що
можна назвати юридичним мисленням (Ф.В. Та-
рановський).
Сьогодні, на думку більшості юристів, догма-
тична юриспруденція вже не може бути лише
юриспруденцією понять, не може задовольня-
тися одним лише формально-логічним тлума-
ченням позитивного права, але повинна бути ті-
єю чи іншою мірою соціальною юриспруден-
цією, тобто повинна брати до уваги ті суспільні
відносини, що породжують правові норми, і ті
суспільні цілі, досягненню яких вона служить.
Це визначає і науковий статус її щодо нового
методу в юриспруденції, яким є порівняльно-іс-
торичний метод, широко використовуваний при
соціологічному підході до вивчення нормативно-
правових реалій.
Центром методології догматичної юриспру-
денції є методи тлумачення і ясного розуміння
змісту юридичних розпоряджень, що діють у да-
ній області права, узгодження цих розпоряджень
між собою за допомогою їхнього упорядкування
і пошук оптимальних рішень там, де правові роз-
порядження не дають однозначної відповіді чи
взагалі не діють.
На відміну від інших наукових дисциплін, ди-
сципліни юридичної догматики не прагнуть опи-
сувати і пояснювати відповідну предметну об-
ласть за допомогою формулювання загальних
законів. Дані дисципліни не переслідують мети
досягти загального (теоретичного) знання, що
розкриває об'єктивні закономірності соціально-
правового життя. Їхнім головним завданням
є читання й адекватне розуміння правових роз-
поряджень, тобто предметом переважних інтере-
сів правознавців є право як компонент догматич-
них наук. При цьому юристи не відмовляються
від вивчення права як соціально зумовленої на-
уки. Саме завдяки їхній ініціативі у свій час со-
ціологія перестала бути винятково загальнотео-
ретичною (умоглядною) наукою і переорієнтува-
лася на емпіричні дослідження, а згодом галузева
соціологія поповнилася соціологією права.
Філософія, як і право, – багатодисциплінарна
наука (теорія і методологія наукового пізнання,
логіка, етика, естетика і т. д.). Кожна з філософ-
ських дисциплін має свою досить чітко визна-
чену предметну область дослідження, що зумов-
лює вибір дослідницьких методів. Саме дисцип-
лінарна побудова науки, включаючи філософію
і філософію права, дозволяє говорити не про
якийсь один метод філософсько-правових дослі-
джень, а про сукупність різних методів, включа-
ючи емпіричні методи, широко використовувані
в сфері соціології права.
Коли йдеться про філософію права та її істо-
рію, роль соціології особливо зростає по тій при-
чині, що право – це важливий інструмент управ-
ління людьми зовсім різних страт. Відповідно,
для плідного вивчення історії філософії права
необхідне використання соціологічних знань,
тим більше, що порівняльне правознавство роз-
глядається багатьма юристами як соціологічна
дисципліна, що спирається на специфічну ком-
паративістичну методологію. Незважаючи на те,
що часом важко провести вододіл між філософі-
єю права та соціологією права, важливо вибрати
відповідні наукові пріоритети для того, щоб не
підміняти один предмет дослідження іншим, оскі-
льки будь-яка предметна область, що вивчається,
потребує використання певних пізнавальних Істру-
ментів у тому порядку, котрий відповідає її істот-
ним структурним властивостям.
Взаємодія філософських і юридичних дисци-
плін утворять те, що можна умовно назвати фі-
лософією права. У даному випадку умовність
назви пояснюється тим, що, як уже було сказано
вище, сучасна юриспруденція не потребує ні
в “універсальному” філософському світогляді, ні
К.К. Жоль
40 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
в “універсальному” і єдиному філософському ме-
тоді рішення теоретико-правових питань. Точ-
ніше було б говорити про філософські питання
юриспруденції, припускаючи при цьому ті пи-
тання, що хоча і важливі для подальшого розви-
тку юридичної думки, але разом з тим не можуть
бути вирішені винятково силами юристів. Такого
роду питання не під силу і “чистим” філософам,
що мають про юриспруденцію дуже неясні уяв-
лення. Потрібне стикування філософії і права
з урахуванням їх багатодисциплінарної будови.
Ось тут-то і можуть допомогти фахівці з філо-
софських питань юриспруденції. Тільки з ураху-
ванням цього припустиме збереження традицій-
ної назви «філософія права» для вказівки на фі-
лософські питання юриспруденції, що розв’язу-
ються спільними зусиллями філософів і юристів.
Як професійний філософ, хотів би також вка-
зати і на той факт, що чимало праць істориків
філософії права, написаних юристами, видаються
з філософського боку набагато сильнішими
у порівнянні з творами деяких маститих істори-
ків філософії. Недооцінка філософами вне-ску
юристів у філософську науку викликана, швид-
ше, професійними амбіціями й необґрунтованою
зарозумілістю, що є непробачними серйозним
ученим. Усе більше й більше переконуємося
в тому, що співдружність юристів, філософів,
соціологів і психологів сьогодні доконечно необ-
хідна для плідного розвитку гуманітарних наук і
взаємного збагачення новими знаннями предста-
вників різних наукових дисциплін, не згадуючи
вже про практичну користь у справі розв’язання
соціально вагомих проблем.
Підводячи підсумки, можна відзначити таке.
Необхідне відновлення філософії права в якості
законної філософської дисципліни як у рамках
відповідних наукових установ, так і в рамках
вищої школи, оскільки без підготовки кадрів на-
уковців і викладачів безглузді всі розмови про
плідний розвиток філософсько-правової думки
в колишніх республіках СРСР. Крім того, викла-
дати філософію права у вищій школі, не спира-
ючи на відповідну навчальну літературу, немож-
ливо. Але такого роду навчальна література є –
це своєрідне висмоктування з наукових моно-
графій, що є результатами науково-дослідної ді-
яльності, здійснюваної, як правило, працівни-
ками науково-дослідних установ. Тому сьогодні
актуальним завданням є координація зусиль нау-
ковців з викладачами вищої школи для утвер-
дження філософії права в якості самостійної на-
укової та педагогічної дисципліни.
Список літератури
1. Вернадский В.И. Избранные труды по ис-
тории науки. – М.: Наука, 1981.
К. К. Жоль
К ВОПРОСУ О ПРЕДМЕТНОЙ СФЕРЕ И МЕТОДАХ
СОВРЕМЕННОЙ ФИЛОСОФИИ ПРАВА
Взаимодействие философских и юридических дисциплин имеет своим результатом то, что можно
назвать "философия права". Сохранение такого традиционного названия возможно, как утверждает
автор, только если оно используется для указания на философские вопросы юриспруденции, которые
развязываются совместными усилиями юристов и философов.
К. К. Jole
ON THE ISSUE OF SUBJECT-MATTER DOMAIN AND METHODS
OF THE MODERN PHILOSOPHY OF LAW
The interaction between philosophical and legal disciplines has resulted in what may be called "philoso-
phy of law". The preservation of this traditional title is plausible, in author’s opinion, only if it is used for the
purposes of indication philosophical issues of jurisprudence that are resolved by joint efforts of lawyers and
philosophers.
© 2003 р. Ю. М. Оборотов
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8490 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:30:48Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жоль, К.К. 2010-06-04T13:43:48Z 2010-06-04T13:43:48Z 2003 До питання про предметну область і методи сучасної філософії права / К.К. Жоль // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 37-40. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8490 Взаимодействие философских и юридических дисциплин имеет своим результатом то, что можно назвать "философия права". Сохранение такого традиционного названия возможно, как утверждает автор, только если оно используется для указания на философские вопросы юриспруденции, которые развязываются совместными усилиями юристов и философов. The interaction between philosophical and legal disciplines has resulted in what may be called "philosophy
 of law". The preservation of this traditional title is plausible, in author’s opinion, only if it is used for the purposes of indication philosophical issues of jurisprudence that are resolved by joint efforts of lawyers and philosophers. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права як наука До питання про предметну область і методи сучасної філософії права К вопросу о предметной сфере и методах современной философии права On the issue of subject-matter domain and methods of the modern philosophy of law Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права Жоль, К.К. Філософія права як наука |
| title | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| title_alt | К вопросу о предметной сфере и методах современной философии права On the issue of subject-matter domain and methods of the modern philosophy of law |
| title_full | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| title_fullStr | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| title_full_unstemmed | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| title_short | До питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| title_sort | до питання про предметну область і методи сучасної філософії права |
| topic | Філософія права як наука |
| topic_facet | Філософія права як наука |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8490 |
| work_keys_str_mv | AT žolʹkk dopitannâpropredmetnuoblastʹímetodisučasnoífílosofííprava AT žolʹkk kvoprosuopredmetnoisfereimetodahsovremennoifilosofiiprava AT žolʹkk ontheissueofsubjectmatterdomainandmethodsofthemodernphilosophyoflaw |