Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)

В статье анализируется взаимосвязь философии и права, которые в своем паралельном развитии толкнулись с тождественными проблемами и дилемами методологического характера категорий истины, вероятности, толерантности и др., нуждающимися в своем решении сотрудничества философов и юристов....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2003
Автор:	Пазенок, В.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Теми:	Філософія права як наука
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8494
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку) / В.С. Пазенок // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 52-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8494
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-84942025-02-09T17:25:08Z Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку) Философия и право (проблемы и дилеммы взаимосвязи) Philosophy and law (problems and dilemmas of interconnection) Пазенок, В.С. Філософія права як наука В статье анализируется взаимосвязь философии и права, которые в своем паралельном развитии толкнулись с тождественными проблемами и дилемами методологического характера категорий истины, вероятности, толерантности и др., нуждающимися в своем решении сотрудничества философов и юристов. The article presents an analysis of the interrelation of philosophy and law that, in their concurrent development, have confronted identical issues and dilemmas of the methodological character of the categories of truth, probability, tolerance, etc., requiring of the cooperation between philosophers and lawyers to be resolved. 2003 Article Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку) / В.С. Пазенок // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 52-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8494 uk application/pdf Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія права як наука Філософія права як наука
spellingShingle	Філософія права як наука Філософія права як наука Пазенок, В.С. Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
description	В статье анализируется взаимосвязь философии и права, которые в своем паралельном развитии толкнулись с тождественными проблемами и дилемами методологического характера категорий истины, вероятности, толерантности и др., нуждающимися в своем решении сотрудничества философов и юристов.
format	Article
author	Пазенок, В.С.
author_facet	Пазенок, В.С.
author_sort	Пазенок, В.С.
title	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
title_short	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
title_full	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
title_fullStr	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
title_full_unstemmed	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
title_sort	філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2003
topic_facet	Філософія права як наука
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8494
citation_txt	Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку) / В.С. Пазенок // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 52-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT pazenokvs fílosofíâípravoproblemiídilemivzaêmozvâzku AT pazenokvs filosofiâipravoproblemyidilemmyvzaimosvâzi AT pazenokvs philosophyandlawproblemsanddilemmasofinterconnection
first_indexed	2025-11-28T17:07:49Z
last_indexed	2025-11-28T17:07:49Z
_version_	1850054729396125696
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА 52 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. © 2003 р. В. С. Пазенок Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України ФІЛОСОФІЯ І ПРАВО (проблеми і дилеми взаємозв’язку) Філософія права у вітчизняному суспільство- знавстві, як це не дивно, належить до інновацій- них наук і навчальних дисциплін. Донедавна во- на розглядалася крізь призму ідеологічних оці- нок і розроблялася переважно західними, тобто "буржуазними" філософами і фахівцями право- знавчої науки. Адже її видатними фундаторами і представниками були Г. Гуго і Гегель, погляди яких на філософію і право аж ніяк не впи- сувалися у діалектико-матеріалістичну теорети- чну систему філософського розуміння права. Си- туація реідеологізації, яка панує у постсоціологі- чній суспільній свідомості, принципи методоло- гічного плюралізму, релятивізму та інтерпрета- ції, що широко використовуються як засадничі у дослідженні соціальної реальності, докорінно змінюють ставлення до "неканонізованих" кон- цепцій, які пояснюють феномен права у філо- софський, тобто світоглядозначимий спосіб. За- значені обставини не означають докорінної зміни ставлення до вже існуючих теорій філософії пра- ва, радикальних інверсій у їх оцінці. Йдеться про забезпечення саме наукових підходів до право- свідомості і правової культури взагалі, підходів, які враховують наявність неминучого авторсько- го суб’єктивізму, але прагнуть з’ясувати межі його допустимості з тим, щоб здійснити об’єктивне, неупереджене пізнання правових ре- алій (когнітивний юридичний онтологізм). Конституювання виваженого і науково аргу- ментованого філософського праворозуміння – один із актуалітетів сучасної філософської теорії, який існує поряд із такими напрямами функ- ціонально спрямованої філософії, як філософія політики, філософія техніки, філософія еконо- міки та медицини, філософія культури, філософія туризму тощо. Втім, розробка філософської концепції права може бути успішною за умов урахування тих фундаментальних зрушень, які відбуваються у новітній філософській теорії, тих методологіч- них інновацій, що істотно змінюють філософ- сько-світоглядну парадигму взагалі. Про що кон- кретно йдеться? Зазначимо лише кілька філо- софських методологічних новацій, урахування яких, на наше переконання, необхідне для корек- тного осягнення правової реальності. Насампе- ред підкреслимо ту обставину, що сучасна філо- софія по-новому осмислює проблему можливості і необхідності створення наукової світоглядної картини світу, в тому числі світу соціального, складовою якого є світ суспільної, людської пра- восвідомості і правослухняності. Ідея М. Гайдег- гера щодо недоцільності вибудови "картини сві- ту" (адже вона (картина) на його думку пе- редбачає існування чогось такого, що постає як метафізична сутність перед суб’єктом – спосте- рігачем) у наші дні набуває популярності у кон- тексті вироблення нової концепції світосприй- няття. Одне із її опорних положень – зняття жор- сткої дихотомії об’єкта та суб’єкта. Світ соціа- льних реалій, у тому числі правових, – це не ме- режа об’єктивних артифактів і незалежних від "спостерігача" подій, а "живе життя”, “життєвий світ” (Е. Гуссерль), сутність якого багато в чому зумовлюється присутністю в цих подіях суб’єкта пізнання та ціннісного судження. Людина “пока- зує себе як така, що починає і продовжує, як тво- рець і творіння, продукт і обладник світу, що її оточує...” [1, с. 143]. Втім, незважаючи на спроби чималої кількості зарубіжних філософів, насам- перед західних, елімінувати поняття “об’єкт” із епістемології, ця категорія “вперто” продовжує виконувати свою гносеологічну місію. Усе те, що досліджує вчений, він перетворює на “об’єкт”, забезпечуючи тим самим об’єктивний характер наукового знання, – вважає відомий російський філософ В.С. Стьопін. Інша справа, що вживання категорій “об’єкт”, “науковий об’єкт”, “об’єктивність” у сучасній теорії відбувається на ґрунті формування нового типу раціональності, з урахуванням виявлених обмеженостей методо- логії “відображення”, “дзеркальності”, відсутності чіткої демаркації “первинності” та “вторинності” у пізнавальному процесі. Становлення нового типу раціональності і, відповідно, нової інтерпретації суб’єкта та суб’єктивності відбувається на ґрунті синтезу космологічних, коеволюційних і антро- пологічних аспектів світоглядного знання. При цьому “антропний принцип”, який передбачає “включення” людини, її “вбудованість” у будь- який “науковий об’єкт”, що становить предмет її В.С. Пазенок Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 53 інтересу, є визначальним. “Треба розвинути нову концепцію розуму”, справедливо вважає німець- кий професор В. Вельш. Ця думка, безумовно, заслуговує на підтримку. Захист чи “спросту- вання” раціоналізму у його світоглядно-методо- логічних інтенціях і, відповідно, науковості теорії, природно, зачіпає і таку гносеологічну одиницю, як істина. Сучасна когнітологія демонструє ши- рокий спектр поглядів на проблему істини як та- кої – від повного заперечення самого поняття “істина” як утілення метафізичного абсолюту, що перебуває за межами емпірії людських су- джень, отже безглуздого й антикультурного (С. Тулмін), до спроби надати істині “нового прочи- тання”. Згідно з Р. Рорті, наприклад, істина – “це просто найбільш коректна і сильна теорія”, яка не потребує “жодної відповідності реальності”. А для П. Феєрабенда істина – це “абстрактна по- твора”. Втім, спроба позбавити поняття істини світоорієнтуючого значення зустрічає серйозний опір. Швейцарський філософ Гвідо Кюнг, конс- татуючи, що картезіанська теорія істини як відо- браження реальності практично покинута всюди, зазначає, що це аж ніяк не означає відмови від пошуку істинного знання. “Сучасні філософи, – пише Кюнг, – побоюються, в першу чергу, вже не браку знання істини, а його надміру. Вони сушать голову не стільки над можливостями то- го, що жодна з вірогідних теорій не відповідає дійсності у собі, скільки над тією обставиною, що так багато теорій цілком, можливо, їй відпо- відають” [2, с. 48]. Нарешті, для багатьох захід- них філософів, прихильників постмодернізму проблема істини вже не має артикульованого значення, адже головним предметом філософсь- кої рефлексії для них виступає “спонтанний жит- тєвий досвід”, факт наявності “множини сенсів”, “несумірності словників” тощо. Для постмодер- нізму, зокрема, єдиною предметністю виступає текст. “Знак не має одного-єдиного істинного значення, але володіє багатьма рівноправними значеннями”, “моральна дія не передбачає од- ного-єдиного раз і назавжди справедливого шля- ху, але може розгортатися кількома однаково правильними способами”. Прихильники гносео- логічного плюралізму енергійно відстоюють тезу про те, що, перебуваючи у власних різноманіт- них життєвих світах, люди не володіють єдиною істиною про єдиний світ і не є правильними і справедливими репрезентами цього світу. Та наявність “багатьох різних реальностей” не є під- ставою для твердження, що ця множина позбав- ляє сенсу питання про істину та хибність, і тому наука як пошук істини, як спроба зрозуміти світ і людину має зміститися на периферію культури і поступитися місцем іншим типам ставлення до дійсності (довільне витлумачення, гра, містика тощо). Як справедливо зазначає В.А. Лекторсь- кий, цих реальностей не може бути нескінченно багато, кожна з них має власні критерії існування [3, с. 32]. Інакше кажучи, визнання існування рі- зних “життєвих світів” і правильності різнома- нітних практик, у тому числі юридичних, не ска- совує “націленість на істину”, хоча й ускладнює її пізнання. Під натиском нових знань колишні уявлення про “об’єктивну істину” справді де- монструють свою обмеженість. Непереконливи- ми виглядають і традиційні критеріальні показники істини. “Практика не є критерієм істинності, хоч би яким викликом здоровому глузду це звучало, істина може бути виміряна тільки істи- ною” [4, с. 126]. Тобто вона має бути доведена не лише експериментально, але й теоретично, людина раціональна тією мірою, якою утворює явища, що відповідають цілям людини, але вона ж водночас ірраціональна, оскільки завжди містить у собі у мотивах власної діяльності дещо, що суперечить цим цілям. Тобто вона водночас раціональна й ір- раціональна. Такий, на перший погляд, релятивіст- ський висновок має бути осмислений і практиками юриспруденції. Неабияка методологічна роль у новітній філо- софії відводиться і категорії вірогідності, неод- мінному супутнику випадковості. Поняття віро- гідності, зазначає швейцарський філософ Е. Ага- цці, “стало одним із найхарактерніших понять сучасної культури”. Категорія вірогідності акти- вно впливає на весь концептуальний порядок на- укового некласичного мислення. Набувши ме- тодологічного статусу насамперед у квантовій теорії, ідея вірогідності нині активно використо- вується у генній теорії, у природничих науках – хімії, геології, фізіології. “Повсюди, де наука сти- кається і з складністю, з дослідженням складних і складноорганізованих систем, вірогідність набу- ває важливого значення. Відповідно, вона має ба- зове значення і для наук про суспільство” [5, с. 16]. Зазначені тенденції, наведені ілюстрації та на- звані концепції, звичайно ж, характеризують ли- ше деякі особливості та напрями формування нових філософських і суспільствознавчих прак- тик. Великі пізнавально-роз’яснювальні можли- вості у з’ясуванні специфіки сучасного світо- сприйняття містять у собі “герменевтичні та фе- номенологічні когнітивні практики”, які, на дум- ку Л.А. Мікешиної, – “сьогодні найзначніші”. “Вони вимагають таких феноменів і “сфер”, як наочність, інтенціональність, сенси, витлумачен- Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку) 54 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. ня та інтерпретації, темпоральність, течії і форми життя, життєвий світ і повсякденність тощо” [6, с. 79]. Нові пізнавальні обрії розкриває вірту- алістика – органічний “витвір” новітньої ком- п’ютерної, інформаційної культури. Для сучасної науки характерний процес інте- грації знань, які допомагають не лише з’ясувати динаміку різноманітних галузей науки, а й уста- новити певні спільні елементи, визначити єдність наукових структур. У ролі таких інтеграційних галузей дослідження у ХХ столітті виступають кібернетика, загальна теорія систем, синергетика. За переконанням І. Пригожина, саме синергетика здатна виконувати функцію нового світоглядно- го принципу. Використання синергетичного підходу та уо- соблення міждисциплінарних досліджень забез- печує якісне оновлення методології аналізу пра- вової сфери, справедливо зауважує Ю.М. Оборо- тов. “Для правознавства важливо визнати, що дезорганізаційні процеси в суспільстві по-своєму природні, об’єктивні і складають необхідний еле- мент соціального розвитку, тому людині необхідно дати правові ціннісні орієнтири для життя в стані невизначеності, нестабільності, хаосу” [7, с. 19]. Інноваційне оновлення методологічних підва- лин філософії здійснюється багатовекторно. Від- повідно, хоча і своєрідно філософські методоло- гічні інновації рефлексуються в методології пра- вознавства, її принципах. Один із них, причому чи не найвирішальним, – принцип плюралізму. Адже плюралізм – це не тільки і не стільки конс- татація багатоманітності буття. Головна ознака плюралістичного погляду на світ – визнання іс- нування більш ніж однієї сутності (людини, ін- ституту, суспільної “речі”). В методологічному аспекті під плюралізмом розуміється така уста- новка, згідно з якою на кожне істотне запитання існує кілька “рівноправних” відповідей, хоча во- ни можуть бути контрарними, взаємовиключ- ними або ж взаємодоповнювальними. Такий “принциповий” плюралізм загострює проблему правового устрою плюралістичного суспільства, статусу і функції права в демократичному суспі- льстві. Ситуація легалізованого плюралізму спричиняє те, що “найбільш істотні із джерел і норм права, які визнані обов’язковими на сього- дні в умовах демократії втрачають свою впоряд- ковуючу функцію” [8, с. 38]. Сам факт того, що такі поняття як “людська гідність”, “свобода” або “моральний закон інтерпретуються у відпо- відності з приватним (частковим, особистісним, індивідуальним) уявленням про суспільство і право законно виникає питання про критерій, який пов’язує ці уявлення з певною основою правовою нормою. Такою нормою в умовах плюралізму може бути лише право, а саме кон- ституційне право. “Плюралізм вимагає нейтра- льних щодо інтерпретацій світу, формальних принципів справедливості, рівності і всезагаль- ності права, і ці принципи мають значимість по- зитивного права” [8, с. 49]. З принципом плюралізму органічно пов’язаний принцип толерантності, який перестає бути лише філософсько-етичною вимогою, набуває загально- методологічного значення насамперед у суспільст- вознавчих науках, у тому числі у правознавстві. Толерантне ставлення до “іншого”, перегляд кате- горіальних оцінок незвичного і незвичайного стає нормою. До речі, принцип толерантності є своєрід- ною рефлексією на тенденцію антропологізації, яка “здається, досягла своєї вершини”. За умов наростання різноманітності у світі, що безперервно ускладнюється, стрімких дивер- сифікаційних процесів (ситуація плюралізму) виважена толерантність є запорукою успішної мобілізації “соціального інтелекту” на розв’язан- ня найгостріших суперечностей. Толерантність, орієнтація на взаєморозуміння і взаємоповагу, що зумовлює необхідність формування полілогі- чної культури, стає чи не головною умовою ней- тралізації наростання тотальної конфронтації індивідів, страт, конфесій, країн, культур, цивілі- зацій. За умов інформаційної та техніко-техноло- гічної революції культура діалогу та полілогу важливо не лише у міжособистісному спілку- ванні, але й у професійній діяльності, адже одна- ковий науковий чи професійний результат мож- ливо одержати різними способами. Інформаційна залученість суб’єкта до подій, що відбуваються в суспільстві, його пряма чи опосередкована дотичність до них породжує фе- номен “контекстної людини”: “я є те, що собою уявляю, завдяки контексту, в якому перебуваю”. Ситуація “контекстної особистості” звичайно ж має враховуватись у правовій практиці. Отже, філософія і право не просто щільно вза- ємодіють, мають спільні “генетичні коріння”, але й відчувають тотожні та поточні проблеми і дилеми методологічного характеру, які мають бути з’ясовані і розв’язані завдяки спільній тео- ретичній роботі філософів і правників. Список літератури 1. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декар- том // Вопросы философии. – 1997. – № 8. В.С. Пазенок Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 55 2. Кюнг. Когнитивные науки на историческом фоне. Заметки философа // Вопросы философии. – 1992. – № 1. 3. Лекторский В.А. Выступление на «Круг- лом столе», посвященном обсуждению книги В. С. Степина «Теоретическое знание» // Воп- росы философии. – 2001. – № 1. 4. Попович М.В. Раціональність і виміри люд- ського буття. – К., 1997. 5. Сачков Ю.В. Вероятностная революция в науке. Вероятность, случайность, независи- мость, иерархия. – М., 1999. 6. Микешина Л.А. Философия познания: диа- лог и синтез смыслов // Вопросы философии. – 2001. – № 4. 7. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновления в правовой сфере. Вопросы теории (от познания к постижению права). – Одесса, 2002. 8. Зандкюлер Х.Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм // Вопросы фило- софии. – 1999. – № 2. В. С. Пазенок ФИЛОСОФИЯ И ПРАВО (ПРОБЛЕМЫ И ДИЛЕММЫ ВЗАИМОСВЯЗИ) В статье анализируется взаимосвязь философии и права, которые в своем паралельном развитии столкнулись с тождественными проблемами и дилемами методологического характера категорий истины, вероятности, толерантности и др., нуждающимися в своем решении сотрудничества философов и юристов. V. S. Pazenok PHILOSOPHY AND LAW (PROBLEMS AND DILEMMAS OF INTERCONNECTION) The article presents an analysis of the interrelation of philosophy and law that, in their concurrent devel- opment, have confronted identical issues and dilemmas of the methodological character of the categories of truth, probability, tolerance, etc., requiring of the cooperation between philosophers and lawyers to be resolved.

Філософія і право (проблеми і дилеми взаємозв’язку)

Репозитарії

Схожі ресурси