Наука філософії права: до характеристики предмета й методології
Предметом науки философии права являются наиболее (предельно) общие объективные закономерности возникновения, структуры, функционирования и развития того явления, которое определяются термино-понятием права. Методология философии права – это система концептуальных подходов, общенаучных и специальных...
Saved in:
| Date: | 2003 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8496 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Наука філософії права: до характеристики предмета й методології / П.М. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 22-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8496 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Рабінович, П.М. 2010-06-04T14:03:39Z 2010-06-04T14:03:39Z 2003 Наука філософії права: до характеристики предмета й методології / П.М. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 22-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8496 Предметом науки философии права являются наиболее (предельно) общие объективные закономерности возникновения, структуры, функционирования и развития того явления, которое определяются термино-понятием права. Методология философии права – это система концептуальных подходов, общенаучных и специальных методов и способов исследование ее предмета, а также знание о закономерностях их применения. The subject of study of a science of philosophy of law is viewed as most objective legitimacies of origination, structure, functioning and development of the phenomenon, which is defined as the term-and-concept ‘law’. The methodology of philosophy of law is a system of conceptual approaches, general scientific and special methods and instruments of investigation into its subject, as well as knowledge on legitimacies of their application. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права як наука Наука філософії права: до характеристики предмета й методології Наука философии права: к характеристики предмета и методологии The science of law: subject-matter and methodology characteristics Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| spellingShingle |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології Рабінович, П.М. Філософія права як наука |
| title_short |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| title_full |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| title_fullStr |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| title_full_unstemmed |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| title_sort |
наука філософії права: до характеристики предмета й методології |
| author |
Рабінович, П.М. |
| author_facet |
Рабінович, П.М. |
| topic |
Філософія права як наука |
| topic_facet |
Філософія права як наука |
| publishDate |
2003 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Наука философии права: к характеристики предмета и методологии The science of law: subject-matter and methodology characteristics |
| description |
Предметом науки философии права являются наиболее (предельно) общие объективные закономерности возникновения, структуры, функционирования и развития того явления, которое определяются термино-понятием права. Методология философии права – это система концептуальных подходов, общенаучных и специальных методов и способов исследование ее предмета, а также знание
о закономерностях их применения.
The subject of study of a science of philosophy of law is viewed as most objective legitimacies of origination,
structure, functioning and development of the phenomenon, which is defined as the term-and-concept
‘law’. The methodology of philosophy of law is a system of conceptual approaches, general scientific and
special methods and instruments of investigation into its subject, as well as knowledge on legitimacies of
their application.
|
| issn |
1818-992X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8496 |
| citation_txt |
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології / П.М. Рабінович // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 22-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT rabínovičpm naukafílosofíípravadoharakteristikipredmetaimetodologíí AT rabínovičpm naukafilosofiipravakharakteristikipredmetaimetodologii AT rabínovičpm thescienceoflawsubjectmatterandmethodologycharacteristics |
| first_indexed |
2025-11-26T18:39:54Z |
| last_indexed |
2025-11-26T18:39:54Z |
| _version_ |
1850768704784039936 |
| fulltext |
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК НАУКА
22 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
© 2003 р. П. М. Рабінович
Львівський національний університет імені Івана Франка
НАУКА ФІЛОСОФІЇ ПРАВА:
ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРЕДМЕТА Й МЕТОДОЛОГІЇ
Вступні зауваження. Однією з сучасних тен-
денцій розвитку вітчизняного загальнотеоретич-
ного правознавства є, як доводилось відзначати,
фундаменталізація його методології [6, с. 4-6; 19,
с. 2; 18, с. 20-21; 4, с. 38-39].
Це знаходить вияв, насамперед, у неабиякій ін-
тенсифікації філософсько-правових досліджень в
Україні та використанні їх результатів у навчаль-
ному процесі [14; 15; 2; 3; 13; 11; 9; 10; 16], у “рес-
таврації” вітчизняної філософсько-правової спад-
щини [1; 8], й нарешті, у проведенні низки спеціа-
льних науково-організаційних заходів.
Серед останніх відзначимо виділення філосо-
фії права в окрему наукову спеціальність, з якої
нині можна захищати дисертації як у межах за-
гальнотеоретичної юриспруденції, так і науки
філософії. Прикметним у цьому аспекті є прове-
дення Інститутом держави і права імені В.М. Ко-
рецького спільно з Інститутом філософії імені
Григорія Сковороди НАН України навесні 2003
року “круглого столу” з актуальних проблем фі-
лософії права [7, с. 151], а Національною акаде-
мією внутрішніх справ України (за участю пре-
зидента Міжнародної асоціації філософії права
та соціальної філософії Є. Булигіна) – науково-
практичної конференції “Філософія права: стан
і тенденції розвитку в Україні та світі”, на якій,
зокрема, було розширено склад фахової громад-
ської організації “Всеукраїнська асоціація філо-
софії права і соціальної філософії” [12, с. 158-
159]. Представники цієї організації згодом взяли
участь у роботі XXI конгресу Міжнародної асо-
ціації філософії права та соціальної філософії
“Право і політика в пошуках балансу”, що відбу-
вався у серпні 2003 р. у м. Лунд (Швеція). Ве-
льми важливим є й започаткування у 2003 році
Інститутом держави і права НАН України імені
В.М. Корецького, Інститутом філософії імені
Григорія Сковороди НАН України та Чернівець-
ким національним університетом імені Юрія
Федьковича видання міжнародного теоретичного
журналу “Проблеми філософії права”.
У зв’язку з усім цим потребують, гадаємо, по-
дальшого обговорення фундаментальні, власне
наукознавчі, проблеми філософії права, які й до-
нині залишаються надто дискусійними. Обгово-
ренню основних з них присвячено дану статтю.
Що є предметом філософії права? Відповідь
на це питання має постати в результаті аналізу
принаймні двох його аспектів: змісту праворозу-
міння та специфіки предмета філософії.
Щодо першого з них, то усім добре відомо,
що інтерпретація поняття права ніколи не була
й сьогодні не лишається однозначною. Тому вже
з цієї причини предмет філософії права, будучи
явищем похідним від праворозуміння, не зможе
змістовно витлумачуватися завжди, повсюди
й усіма однаково. І якщо саме філософія покла-
дає на себе місію визначати: що є право або, ін-
акше кажучи, яке явище відображається зазначе-
ним терміно-поняттям, то скільки існувало й іс-
нує різних “філософій”, стільки було й буде не-
однозначних праворозумінь. А тоді, отже, про-
блема змістовної, неформальної уніфікації пред-
мета філософії права може видатись принципово
нерозв’язуваною ...
Це проявляється, наприклад, у тому, що філо-
софи та й, зрештою, юристи часто-густо аксіома-
тизують певний варіант праворозуміння (ска-
жімо, вважають правом одне з таких явищ
(а висловлюючись більш точно, – деякі їх різно-
види), як-от: свобода, справедливість, мораль,
інтереси, певні суспільні відносини, деякі ідеї,
внутрішній психічний стан, переживання, інди-
відуальний досвід людини), а вже потім вда-
ються до філософського осмислення, освоєння
“обраного” праворозуміння. Але ж саме таке по-
стулювання є, зі свого боку, продуктом і виявом
певної світоглядно-філософської доктрини, ідео-
логії, установки, яка, вочевидь, сформувалась не-
безпричинно, невипадково.
Можливість неоднозначного праворозуміння
породжується, взагалі кажучи, складноструктур-
ністю, різнорівневістю, багато якісністю того
явища, яке відображають терміно-поняттям права.
Але це тільки-но можливість (гносеологічна пере-
думова) плюралізації праворозуміння. Дійсністю
ж вона стає тоді, коли у процес інтерпретації по-
няття права включаються – причому, зазвичай,
досить опосередковано, неявно, а іноді й неусві-
домлювано – певні індивідуальні та групові інте-
П.М. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 23
реси, які зумовлюють акцентування (аж до спо-
твореного гіперболізування) того чи іншого аспе-
кта, “зрізу” цього явища. У цьому полягає соціа-
льна передумова плюралізації праворозуміння.
Визнання впливу цих двох чинників неоднозна-
чної філософської інтерпретації онтології й сутно-
сті права, конкретизація цього впливу у процесі
аналізу й оцінки різних філософсько-правових те-
чій – це, по-перше, неодмінна складова демістифі-
кації наукових уявлень про феномен права. А по-
друге, це дозволяє раціонально пояснити, обґрун-
тувати ті або інші типологічні характеристики пра-
ворозуміння, “вивести” їх як і з специфіки його
предмета, так і з особливостей умов життя, потреб
та інтересів якоїсь частини певного суспільства або
ж усього певного суспільства.
Як би то не було, але обґрунтування невипад-
ковості (а можливо, й навпаки – випадковості)
виникнення й поширення тих чи інших поглядів
щодо онтології та сутності права завжди зали-
шатиметься актуальним завданням науки.
Ситуація принципово не міняється й тоді, ко-
ли замість терміно-поняття “право” викорис-
товується термін-поняття “правова реальність”.
Скажімо, якщо у літературі обговорюється пи-
тання про філософські способи та рівні осмис-
лення правової реальності, то віднесення того чи
іншого явища саме до правового зазвичай попе-
редньо не доводиться, а просто постулюється.
У такий спосіб, так би мовити, віз ставиться по-
перед коня: те, що має стати результатом, ви-
сновком філософсько-правових досліджень, без-
доказово береться за їх вихідний, першопочатко-
вий пункт – постулюється начебто на віру.
Менш вразливим видається інший шлях: ви-
значити в онтологічному й соціальному аспектах
гранично загально, абстрактно (а отже, значною
мірою беззмістовно) той феномен, який кваліфі-
кується як правова реальність. Розкриття ж його
сутності залишити тим філософсько-правовим
“школам”, кожна з яких вже змістовно досліджує
лише один з аспектів цього явища (хоча резуль-
тати дослідження вона прагне потім гіпертрофо-
вано поширити на все явище у цілому і вважає
його сутністю те, що насправді є лише одним із
його проявів).
З огляду на викладене, можна вважати, що
предметом науки філософії права є найзагаль-
ніші (гранично загальні) об'єктивні закономірно-
сті виникнення, структури й функціонування
того явища, яке відображається терміно-по-
няттям права. А сама ця наука становить, від-
повідно, систему знань про такі закономірності.
Зазначене явище неминуче виступає спільним
об'єктом дослідження двох самостійних наук:
філософії (конкретніше – соціальної філософії)
та загальної теорії права. Проте кожна з них
“освоює” цю – як мені вже колись доводилося
висловлюватись – “спільну територію” під різ-
ними кутами зору [5, с. 44-46].
У рамках першої науки, філософія права ви-
являє такі закономірності "права" (сказати то-
чніше – закономірності того явища, котре відо-
бражається терміно-поняттям права), які прита-
манні усім без винятку явищам природи й суспі-
льства, а цим якраз і забезпечується гранично
загальний, тобто суто філософський, рівень
знань про “право”. У рамках же загальнотеоре-
тичної юридичної науки філософія права виявляє
саме специфіку прояву зазначених (“філософсь-
ких”) закономірностей. Отже, кожна з названих
наук досліджує феномен права під кутом зору
лише тих об’єктивних законів, які становлять їх
відповідні предмети й котрі є невипадковою, не-
свавільною підставою розрізнення, відмежування
цих наук.
Нагадаємо у зв’язку з цим концепцію держа-
вно-правових (точніше – праводержавних) зако-
номірностей, згідно із якою такими закономір-
ностями є об’єктивні, необхідні, суттєві й для
певних умов сталі взаємозв’язки державно-пра-
вових явищ між собою, а також з іншими соціа-
льними феноменами, які (взаємозв’язки) безпо-
середньо зумовлюють якісну визначеність цих
явищ, що виявляється в їх юридичних властивос-
тях. Інакше кажучи, це такий зв’язок, який юри-
дично опосередковує соціальну детермінова-
ність, структуру, функціонування й розвиток та
соціальну впливовість, дієвість державно-право-
вих явищ. Саме наявність специфічних держа-
вно-правових закономірностей якраз і виступає
об’єктивною основою для виділення теоретичної
юриспруденції (праводержавознавства) у само-
стійну науку в системі всього суспільствознавс-
тва [17, с. 162-163].
Актуальність з’ясування проблеми співвід-
ношення філософії права із загальною теорією
права у черговий раз виявилась на згаданому
XXI конгресі Міжнародної асоціації філософії
права і соціальної філософії. Серед тем його ро-
бочих груп і спеціальних секцій були такі, як:
“Правова теорія і філософія”, “Логічний аналіз
юридичної аргументації”. А під егідою цієї Між-
народної асоціації у 2003 році видається цикл
праць, об'єднаних назвою: “Компедіум правової
філософії та загальної юриспруденції” (до складу
цієї серії входять монографії професорів
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології
24 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
Є. Паттаро (Болонський університет, Італія) –
“Реальність, яка має бути, і право”; X. Ротлеуз-
нера (Вільний університет, Берлін) – “Підвалини
права”; Р. Шайнера (Університет Альберти, Ка-
нада) – “Правові інститути і джерела права”;
О. Печеника (Лундський університет, Швеція) –
“Наукова юридична доктрина як знання права
й як джерело права”; Дж. Сартора (Болонський
університет) – “Правове обґрунтування”. Така
ситуація відображає, як на мене, підхід, згідно
з яким та галузь знань, яка за нашою традицією
зветься “загальна теорія права”, вважається скла-
довою частиною науки філософії права, тобто
наче поглинається останньою. Тож це – ще одне
свідчення того, що зазначена проблема потребує
подальших досліджень.
Методологія філософії права – це система
концептуальних підходів, загальнонаукових і спе-
ціальних методів та засобів дослідження її
предмета, а також знання про закономірності
їх застосування.
Концептуальним підходом можна вважати
побудовану на гранично загальних (філософсь-
ких) категоріях світоглядну аксіоматичну ідею
(засаду), яка постулює загальну стратегію дослі-
дження, відбір досліджуваних фактів та інтер-
претацію результатів дослідження. Серед таких
підходів можна вирізнити, зокрема, діалектич-
ний, метафізичний, матеріалістичний, ідеалісти-
чний, гностичний, агностичний, антропологіч-
ний, потребовий, персоналістичний (людиномір-
ний), комунітарний (колективістський), комуні-
кативний, герменевтичний, сінергетичний.
Концептуальний підхід реалізовується за до-
помогою певних методів дослідження – як за-
гальнонаукових, так і власне філософсько-пра-
вових (спеціальних).
Спеціальні (філософсько-правові) дослідни-
цькі методи можна розуміти як процедури ін-
терпретації та застосування гранично загальних
(філософських) категорій у процесі дослідження
тих явищ, які відображаються терміно-поняттям
права (наприклад, метод дослідження переходу
кількісних змін відповідного явища в якісні). Такі
методи реалізуються за допомогою відповідних
способів (прийомів) дослідження.
Способи (прийоми) дослідження – це зумов-
лені певним концептуальним підходом і відпові-
дними пізнавальними методами діяльнісні опе-
рації (інтелектуальні й фізичні), спрямовані на
встановлення та інтерпретацію тих явищ, що
входять до складу предмета філософії права.
Сучасна методологічна ситуація в усьому су-
спільствознавстві України, та й інших країн ко-
лишнього Союзу РСР, яка характеризується пе-
реходом від уніфікованої, єдино дозволеної,
“одержавленої” методології до розмаїття мето-
дологічних засад, поширюється, так чи інакше,
й на вітчизняну філософію права. Демонополіза-
ція або, інакше кажучи, роздержавлення методо-
логії, – безперечно, плідний процес, який збага-
чує, демократизує пошуки істини, вивільняє та
стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш
повно і всебічно осягнути предмет дослідження –
гранично загальні закономірності того явища,
яке відображено терміно-поняттям права.
Але методологічний плюралізм не повинен пере-
творюватись на методологічний анархізм, на мето-
дологічну нерозбірливість, сваволю, “всеїстивність”.
Плюралістичне використання концептуальних
підходів, дослідницьких методів і засобів, аби не
призводити до, так би мовити, методологічного
анархізму, має відповідати, “підпорядковуватись”
принаймні таким трьом гносеологічним постулатам:
– об’єктивна зумовленість обраних методів
дослідження його предметом. Саме предмет до-
слідження (тобто певна сторона, грань, власти-
вість об’єкта дослідження) “веде” за собою до-
слідницький метод, визначає межі його застосо-
вуваності, придатності;
– необхідність установлення єдиної істини,
вірогідність якої можна довести й перевірити
за допомогою певного об’єктивного критерію.
(Щоправда, якщо поняття істинності інтерпрету-
вати як відповідність суспільствознавчих поло-
жень об'єктивним інтересам (потребам) лише
окремих частин соціально неоднорідного суспі-
льства, тоді доведеться визнавати плюралізм іс-
тин: їх буде стільки, скільки існуватиме видів
таких “часткових”, групових інтересів. Та чи не
буде такий “плюралізм” своєрідним проявом аг-
ностицизму й виправданням будь-яких акцій, аби
тільки вони відповідали чиїмось інтересам? Це пи-
тання, вважаю, вимагає подальших дискусій...);
– неодмінним показником прийнятності, ев-
ристичності певного концептуального підходу
та дослідницького методу є їх спроможність
наближувати, призводити до розкриття соціа-
льної сутності явища, що вивчається (а не до
приховування, затушовування її). Гадаю, що та-
кою сутністю є здатність явища задовольня-
ти потреби й інтереси певної частини соціально
неоднорідного суспільства (а у деяких випадках
– й усіх його членів).
Наведені положення видаються наукознав-
чими аксіомами: вони стверджені реальною дослі-
дницькою практикою багатьох поколінь учених.
П.М. Рабінович
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 25
Проте в сучасних процесах плюралізації кон-
цептуальних підходів і дослідницьких методів
(у тому числі філософсько-правових) зазначені ак-
сіоми подекуди ігноруються, внаслідок чого саме
і виникають ситуації методологічного безладдя,
еклектизму, “хаосу”. Ці, можна сказати, методоло-
гічні аномалії найчастіше мають місце внаслідок:
– використання певних загальнонаукових та
інших методів дослідження поза межами їх за-
стосовуваності, тобто абсолютизації, гіперболі-
зації їх евристичних можливостей (зокрема, че-
рез ігнорування закономірної залежності між
предметом і методом дослідження; так виникає
загроза перемонополізації методології);
– “оприродничування” закономірностей соці-
альних явищ (зокрема, космізації, фізікалізації,
біологізації дослідницьких засад щодо права
і держави), тобто “механічного” виведення пра-
водержавних закономірностей безпосередньо
з положень природничих наук;
– надмірної, тобто соціально-беззмістовної,
“вихолощувальної”, абстрактизації понять про
досліджуванні соціальні явища (шляхом викори-
стання загальнолюдських термінів без конкре-
тно-історичної сутнісної інтерпретації смислу
понять, що такими термінами позначаються).
Але чи мають ці поняття (скажімо, поняття прав
людини) дійсно загальна, а не частковолюдське
значення, виявляється лише тоді, коли вони “за-
землюються”, тобто застосовуються в конкрет-
них умовах місця й часу, якими, власне, й визна-
чається соціально-змістовне розуміння, смислове
“наповнення” відповідних термінів. А воно ж, як
свідчить соціальна практика, нерідко буває до-
сить неоднозначним, неодноманітним;
– факторної “зрівнялівки”, тобто прокламу-
вання рівнозначності, однаковості впливу на до-
сліджуване явище численних різноманітних об-
ставин, від яких воно так чи інакше залежить.
У такий спосіб затушовуються відмінності між
необхідними й випадковими зв’язками явищ,
створюється грунт для заперечення й дискреди-
тації поняття об’єктивного закону або ж підміни
його більш широким (проте менш змістовним)
поняттям “залежність”;
– методологічної “зрівнялівки”, тобто прого-
лошення абсолютної рівноцінності усіх методів
дослідження, заперечення будь-якої їх суборди-
нованості (у той час як така субординованість
об'єктивно зумовлюється різноякісністю, багато-
гранністю досліджуваних явищ);
– термінологічної мімікрії, тобто словесного
“перевдягання”, як-то кажуть, зміни “вивісок”,
дослідницьких підходів і методів. Йдеться про
ситуації, коли внаслідок своєрідної термінологі-
чної алергії колишні назви (які справді дискре-
дитовані помилковою практикою використання
понять, що позначаються ними) замінюються на
інші, котрі хоча й звучать надто “модерно”, про-
те реально застосовуються, інтерпретуються
у тому ж значенні, зречення від якого було заде-
кларовано зовні.
Викладене свідчить про підставність вимоги
дотримання наукознавчої, методологічної дис-
ципліни (безперечно, не формально уніфікованої,
не “одержавленої”). Звільнення методології від
адміністративно-командної ідеологічної запрог-
рамованості не означає її свободу від фактологі-
чної, логічної, й, врешті решт, істиннісної “дис-
ципліни”, свободу від необхідності вдаватися до
такого визначального критерію підставності ме-
тодології, як реальні наслідки впровадження її
результатів у суспільну практику. Саме ця прак-
тика й “вирішує”, якою ж бути методології.
Ця ж практика, до речі, найпереконливіше до-
вела й доводить, що ніколи не існувало, не існує й
не існуватиме методології соціального пізнання,
абсолютно нейтральної у соціально змістовному
аспекті, тобто методології, так би мовити,
соціально дистильованої, “очищеної” від залеж-
ності, від впливу з його загального світогляду,
переконань і установок дослідника. А такий сві-
тогляд є, зазвичай, конкретним продуктом пев-
них соціальних і природних умов, певних обста-
вин життя його носія або тієї частини суспільства,
інтересам якої об’єктивно відповідають, “слугу-
ють” результати дослідження.
Список літератури
1. Антологія української юридичної думки.
У 6 т. Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редко-
легії) та ін. – Том І.
2. Бачинин В.А. Философия права. Конспект
лекций. – Харьков, 2002;
3. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права:
Підручник. – Київ, 2002;
4. Бюлетень Міністерства юстиції України. –
2003. – № 1.
5. Вісник Академії правових наук України. –
1997. – № 1.
6. Вісник Академії правових наук України. –
2002. – № 4.
7. Гудима Д.А., Дудаш Т.І. Актуальні проблеми
філософії права // Право України. – 2003. – № 5.
8. Загальна теорія держави і права, філософія
та енциклопедія права / Упорядники: В.Д. Бабкін, І.Б.
Усенко, Н.М. Пархоменко. – Київ, 2002.
Наука філософії права: до характеристики предмета й методології
26 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
9. Козловський А.А. Філософія права. Нав-
чально-методичний посібник. – Чернівці, 2003;
10. Кузнецов В.І. Філософія права та сучас-
ність: (Навч. посібник). – Київ, 2003;
11. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права:
Навч. посібник. Частина перша. – Тернопіль, 2002;
12. Семенова Н. Розвиток філософсько-право-
вої думки в Україні: запозичення кращої світової
спадщини // Право України. – 2003. – № 9.
13. Философия права. Хрестоматия. Учебн.
пособие. Под ред. Н.И. Панова. – Киев, 2002;
14. Філософія права: Навч. Посібник / За ред.
В.М. Костицького і Б.Ф. Чміля. – Київ, 2000;
15. Філософія права: Навч. Посібник / За ред.
О.Г. Даніль'яна. – Київ, 2002;
16. Філософія права: Словник. – Київ, 2003.
17. Юридична енциклопедія. Т. 2. – Київ, 1999.
18. Юридична Україна. – 2003. – № 1.
19. Юридичний вісник України. – 2002 – № 45.
П. М. Рабинович
НАУКА ФИЛОСОФИИ ПРАВА:
К ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРЕДМЕТА И МЕТОДОЛОГИИ
Предметом науки философии права являются наиболее (предельно) общие объективные законо-
мерности возникновения, структуры, функционирования и развития того явления, которое определя-
ются термино-понятием права. Методология философии права – это система концептуальных подхо-
дов, общенаучных и специальных методов и способов исследование ее предмета, а также знание
о закономерностях их применения.
P. М. Rabinovych
THE SCIENCE OF PHILOSOPHY OF LAW:
SUBJECT-MATTER AND METHODOLOGY CHARACTERISTICS
The subject of study of a science of philosophy of law is viewed as most objective legitimacies of origi-
nation, structure, functioning and development of the phenomenon, which is defined as the term-and-concept
‘law’. The methodology of philosophy of law is a system of conceptual approaches, general scientific and
special methods and instruments of investigation into its subject, as well as knowledge on legitimacies of
their application.
|