Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму

В соответствии с принципом социального натурализма право должно быть природным по своему содержанию и социальным по форме. Понятие «естественное право» следует рассматривать как способ отображения первого аспекта права – естественного права; понятие «позитивное право» – для отображения второго аспек...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2003
1. Verfasser:	Костенко, О.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Schlagworte:	Загальнофілософські проблеми права
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8498
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму / О.М. Костенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 72-78. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859708721762926592
author	Костенко, О.М.
author_facet	Костенко, О.М.
citation_txt	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму / О.М. Костенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 72-78. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	В соответствии с принципом социального натурализма право должно быть природным по своему содержанию и социальным по форме. Понятие «естественное право» следует рассматривать как способ отображения первого аспекта права – естественного права; понятие «позитивное право» – для отображения второго аспекта права, а именно его социальной формы. Наиболее совершенным является то право, в котором «естественный аспект» (природное содержание права) оптимально воплощается в «позитивном аспекте» (социальной форме права – законодательстве). Under the principle of social naturalism, law must be natural by its content and social by its form. The concept of "natural law" should be viewed as a means of mapping a first aspect of law, namely, that of the natural law; while the concept of "positive law" – for mapping a second aspect of law, namely, its social form. The most perfect law is considered to be that law that most efficiently embodies the "natural aspect" (the natural content of law) in the "positive aspect" (the social form of law – legislation).
first_indexed	2025-12-01T04:31:28Z
format	Article
fulltext	ЗАГАЛЬНОФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА 72 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. © 2003 р. О. М. Костенко Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ОСНОВНЕ ПИТАННЯ ПРАВОЗНАВСТВА З ПОЗИЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО НАТУРАЛІЗМУ Вітчизняна юридична наука знаходиться в стані кризи, викликаному, зокрема, кризою її методоло- гії. Сьогодні полиці бібліотек заповнюються так званими “науковими працями” з юриспруденції, в яких псевдонауковість прикривається деклара- ціями про використання авторами діалектичного методу. Насправді ж у таких “творах” не викори- стовується жодний метод. А це означає, що така робота не є науковою працею, бо без належного використання правильно підібраного методу до- слідження вона може бути лише викладом власних суб’єктивних, а саме волюнтаристських і утопіч- них, оцінок тих чи інших правових явищ або ком- піляцією чужих прав. У зв’язку з цим новітні пуб- лікації в галузі правознавства здебільшого носять характер своєрідної “юридичної алхімії”. Згадування сучасними авторами діалектич- ного методу – це часто данина марксистсько-ле- нінським традиціям інтерпретації цього методу. А які ж його можливості насправді? На наш по- гляд, діалектика не є самодостатнім механізмом наукового пізнання, а лише засобом дослі- дження, який використовується правильно чи неправильно залежно від того принципу, яким керується дослідник, тобто діалектика як метод – це, образно висловлюючись, палиця з двома кін- цями. Так, в марксистсько-ленінській філософії – це метод “роби” те, на що його скерував принцип матеріалізму, а в гегелівській філософії – те, на що його скерував принцип ідеалізму. На наш по- гляд, це варто мати на увазі, розробляючи ме- тодологічні засади вітчизняної юридичної науки. Крім того, вважаємо, що сьогодні настав час по- новому глянути на той фундамент, на якому ба- зується юридична наука. І тут не обійтися без допомоги філософії, зокрема такої її галузі як філософія права. Від того, як люди розуміють право, залежить, як вони будуть ним користуватися. Звісно, що неправильне його розуміння призводить до не- правильного користування ним, і, відповідно, чим краще розуміння, тим краще користування. Якщо, наприклад, у сучасній Україні є достатньо ознак, що свідчать про недоліки в правокорис- туванні, то це означає, що існують недоліки і в праворозумінні. Очевидно, має існувати якесь основне пи- тання правознавства, від розв’язання якого за- лежить розуміння права загалом. При найближчому розгляді історії правознав- ства можна зробити висновок, що основне пи- тання правознавства має бути сформульо- ване так: “Право – це витвір природи чи людей? А якщо того й іншого, то яка роль природи і яка роль людей у творенні права?”. Саме це питання визначає всі інші питання, що постають у право- знавстві: як вирішується воно, так вирішуються й усі інші. Є досить підстав вважати, що основне питання правознавства належно розв’язувалось творцями римського права, адже останнє і сього- дні вражає своєю досконалістю. А якщо це так, то потрібно особливу увагу надати дослідженню того, як саме творці римського права вирішували основне питання правознавства, зокрема Уль- піан, Цицерон та інші. І тут зазначимо, що ви- датний правознавець Гуго Гроцій виявив прові- дну роль ідеї природного права в доктрині рим- ського права. Більше того, Гуго Гроцій, роз- глядаючи історію правознавства, доходить ви- сновку, що правознавство може бути наукою лише тоді, коли визнає участь природи у тво- ренні права. Він писав: “Багато хто до цього часу намагався надати цій галузі (юриспруденції. – О.К.) наукову форму, але жоден не зміг цього зробити, та й, по правді кажучи, це й неможливо було здійснити інакше як… відокремивши те, що виникло внаслідок установлення, від того, що виникає з самої природи”. [1, с. 52] Ця ідея Гуго Гроція особливо актуальна нині, коли виникає нагальна потреба в модернізації української юри- дичної науки. Велике значення для розвитку юридичної на- уки має також правова доктрина англійського фі- лософа Джона Локка, в якій запропоноване таке розв’язання основного питання правознавства. “…Закони, встановлені в державах, – писав він, – зобов’язують не самі по собі, не своїм авторите- том, не якось ще, а саме в силу закону природи, що повеліває коритися вищестоящим і охороняти громадянський мир; більше того, без такого за- кону силою зброї правителі, може, й могли б примусити натовп до покори, але не могли б зо- О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 73 бов’язати його до цього” [15, с. 8]. І вже в ін- шому місці Дж. Локк підкреслює: “Отже, зо- бов’язання, що покладається громадянським за- коном, випливає із закону природи, і ми не сті- льки змушені силою правителя коритися йому (громадянському закону. – О.К.), скільки зо- бов’язані робити це за природним правом” [15, с. 40]. Відомо, що правова доктрина Дж. Локка про співвідношення “закону природи” і “закону, встановленого в державі” (або: “громадянського закону”) була одним із атрибутів Просвітництва і відіграла визначальну роль у розвитку сучас- ного права країн Заходу. Це свідчить про її плід- ність як справжньої (істинної) науки, тобто про її наукові достоїнства. Виходячи з викладеного, можна зробити ви- сновок: правознавство стає справжньою наукою тоді, коли досліджує не лише людське, а й при- родне начало права, тобто, коли, вирішуючи ос- новне питання правознавства, визнає, що право є витвором не лише людей, а й природи. Розв’язання основного питання правознавства у такий спосіб, що право визнається не лише ви- твором людей, а й витвором природи, є визна- чальним для розвитку самого права. Про це пе- реконливо свідчить той факт, що новий етап у розвитку права завжди починався з відроджен- ня ідеї природного права. Зокрема, сучасне право найрозвинутіших країн світу виникло і розвива- ється на основі відродженої в епоху Просвітниц- тва ідеї природного права. На наш погляд, історія ідеї природного права вказує на існування такої закономірності: про- грес права завжди пов’язаний з пристосуванням його до природних законів існування суспільс- тва, а регрес – з непристосованістю до цих зако- нів, внаслідок чого чинне законодавство ставало проявом правового волюнтаризму (наприклад, феодальне право епохи Середньовіччя). Саме виходячи з цього, на науково-практич- ній конференції “Правова система України: тео- рія і практика”, яка відбулася 7-8 жовтня 1993 року в м. Києві, нами було запропоновано запо- чаткувати відродження в Україні ідеї природного права на новій методологічній основі – на засадах принципу соціального натуралізму [11, с. 390-392]. Подальші дослідження підтвердили перспектив- ність такого підходу [12, с. 15-16; 8, с. 77-84; 4, с. 118-125; 7, с. 64-66; 9, с. 130-136; 13, с. 562-576; 10, с. 5-10; 5, с. 75-79]. Необхідність відродження в Україні ідеї природного права зумовлюється тим, що вона має властивість “виліковувати” право від хвороби, яка називається правовим во- люнтаризмом і проявляється, зокрема, у законо- давчому свавіллі. Саме тому в історії розвитку права ідея природного права завжди використо- вувалась як засіб для подолання правового во- люнтаризму. Щоб правильно зрозуміти роль ідеї природ- ного права в подоланні правового волюнтаризму, необхідно правильно визначити, що є саме пра- во. На нашу думку, робити це належить з до- помогою так званого принципу соціального нату- ралізму [6, с. 118-124; 18, с. 19-21]. Згідно з цим принципом соціальні явища не можна розглядати за межами дії законів природи, а, навпаки, їх тре- ба розглядати як такі, що є не менш природними, ніж фізичні й біологічні, а більш природними, бо вони є вищою формою розвитку природи. Це сто- сується і такого соціального явища, як право. Виходячи з принципу соціального натуралі- зму, право – це соціальна форма законів при- роди, і зокрема природних законів суспільного життя. А якщо це так, то право як соціальне явище має два аспекти: – природний зміст; – соціальну форму. Інакше кажучи, право насправді має бути при- родним за своїм змістом і соціальним за формою. За допомогою принципу соціального натура- лізму можна дійти висновку, що поняття “приро- дне право” належить розглядати як засіб для ві- дображення першого аспекту права – а саме: природного змісту права; а поняття “позитивне право” для відображення другого аспекту права – його соціальної форми. Тому, на наш погляд, ва- рто не протиставляти два права між собою: “по- зитивне право” і “природне право”, а зіставляти їх як два невід’ємні аспекти одного і того ж соці- ального феномена – права. Отже, відповідно до принципу соціального натуралізму, не існує “природне право” і “позитивне право” як два фе- номени, що протистоять один одному, а є один феномен – право, що має два невіддільні один від одного аспекти: “природний” і “позитивний”. У такий спосіб можна, на наш погляд, зняти спір про те, що є істинним – “позитивне право” чи “природне право”, а також вирішити інші диску- сійні питання щодо тлумачення цих понять і суті самого права [17; 2; 16]. Згідно з викладеною концепцією права, ігно- рування “природного аспекту” права веде до правового волюнтаризму, а ігнорування “позити- вного аспекту” права – до правового безладу (анархії). Найдосконаліше те право, в якому “природний аспект” (тобто природний зміст пра- ва) найоптимальніше втілюється в “позитивному Основне питання правознавства з позицій соціального натуралізма 74 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. аспекті” (тобто в соціальній формі права – зако- нодавстві). Отже, принцип соціального натуралізму може стати тим ключем, який відкриє шлях до нових можливостей у розв’язанні багатьох проблем, пов’язаних із з’ясуванням основного питання правознавства. Відповідно до принципу соціального натуралі- зму основне питання правознавства може бути ви- рішене так: у творенні права природа відіграє ту роль, що створює закони, які ми називаємо “зако- нами природи”, а люди відіграють ту роль, що на- дають “законам природи” соціальну форму, яку ми називаємо “законодавством”, або “нормативно- правовими актами”. Виходячи з такого вирішення основного питання правознавства, право можна визначити так: Право – це заснований на законах природи, яким надана форма нормативно-право- вих актів, інститут забезпечення соціального по- рядку, сприятливого для нормального існування людей в суспільстві. Запропонований вище спосіб розв’язання ос- новного питання правознавства з допомогою принципу соціального натуралізму дозволяє не лише визначити, що є право, а й що є антиподом права, тобто неправом. Згідно з принципом со- ціального натуралізму неправо, тобто антипод права, – це прояв особливого стану волі людини, який називається сваволею, у вигляді діяння, що порушує закони природи, яким надано форму законодавства або інших нормативно-правових актів. З цього можна зробити висновок, що будь- яке правопорушення, – чи то злочин, чи адмініс- тративний проступок, чи порушення Конститу- ції, чи норми цивільного або міжнародного пра- ва, – є не що інше, як прояв людської сваволі. А з визначення правопорушення як прояву сваволі людської, відкривається перспектива ви- значення того, що антиподом сваволі є культура людей, і зокрема соціальна культура людей. А це означає, що стає можливим по-новому визначити роль соціальної культури людей у протидії пра- вопорушенням, у забезпеченні соціального по- рядку. Зокрема, нами здійснюється спроба роз- робити культурно-правову концепцію забезпе- чення соціального порядку [9, с. 130-136], згі- дно з якою цей порядок належить забезпечувати відповідно до формули: “культура + право”. Відповідно до цієї концепції, право має свої межі, які визначаються тим, що воно здатне впливати на волю людей лише утримуючи її від прояву у вигляді правопорушення, якщо ця воля знаходиться у стані сваволі. Намагання застосо- вувати право для усунення самого стану сваволі було б проявом правового волюнтаризму. Усу- вати цей стан можна лише за допомогою соціаль- ної культури людей. Запропоноване вище розв’язання основного питання правознавства, зумовлює, на нашу ду- мку, підвищення ролі правової доктрини в юрис- пруденції. Лише за допомогою правової докт- рини можна належно забезпечити “природний аспект” права, бо вона є знаряддям пізнання при- родних законів суспільного життя, на яких зако- нодавець має засновувати законодавчі акти. У зв’язку з цим підвищується також роль докт- ринального тлумачення в праві, оскільки лише з його допомогою той, хто застосовує законодав- ство, має виявляти “природний” зміст, на якому воно засноване. Завдяки цьому правознавство може стати справжньою наукою, а не апологією правового волюнтаризму законодавця або, на- впаки, критикою законодавця з позиції правового волюнтаризму правознавців. Все це може сприя- ти також розвінчанню міфа про те, що практика є критерієм істини в правознавстві. Якщо право розглядається як природне за змістом і соціальне за формою, то критерієм істини в правознавстві має бути природа, а не соціальна практика, бо остання є лише способом пристосування життя людей до природи, її законів, поряд з наукою. Інакше кажу- чи, практика не є критерієм істини, а є способом відшукування істини, як і наука. Практика людей, будучи проявом їх волі, здатна впадати в супереч- ність із законами природи, тобто бути протипри- родною, не менше, ніж наука. Тому помилковість властива практиці так само, як і науці, а критерієм істинності для тієї й іншої має бути відповідність їх природі, її законам. Історія свідчить, що соціальна практика захо- дить час від часу в глухий кут, з якого її може вивести лише наука. Так, зокрема, сталося в епо- ху Просвітництва, коли наука вказала євро- пейським народам, що перебували в середньові- чному занепаді, шлях до прогресу. Це стосується і юриспруденції. Правова практика в Європі до XVII століття також відійшла від істини і потрі- бна була нова, заснована на “природному праві” “просвітницька ідеологія Дж. Локка, Ч. Беккаріа, Ш. Монтеск’є та інших просвітителів, для того, щоб повернути її на істинний шлях. Сучасна криза права в Україні, про що свід- чить стан правопорядку, є проявом кризи соціа- льної, зокрема і правової, культури громадян. А це наслідок того, що українська юридична на- ука знаходиться в стані, який робить її нездат- ною відігравати культуризуючу роль у суспільс- тві. Вийти з цього стану вона може тоді, коли О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 75 почне займатися, як до того і закликав Гуго Гро- цій, а пізніше й Еміль Дюркгейм, дослідженням “природного аспекту” права, а не буде обмежу- ватися лише вивченням текстів законодавчих актів, як однієї із складових “позитивного аспе- кту” права. І тут зазначимо, що правова прак- тика, оскільки вона так само є проявом волі лю- дей, як і законодавство, теж має бути віднесена, як і законодавство, до “позитивного аспекту” права. Тому вивчення правової практики, як і ви- вчення текстів законодавчих актів, не створює юридичної науки, якщо воно не пов’язане з до- слідженням “природного аспекту” права, а саме: природних законів життя людей у суспільстві. Якщо виходити з цього, то можна констату- вати: не все те, що сьогодні у нас називають “юридичною наукою” є нею насправді. Інакше кажучи, всі ті праці, які обмежуються вивченням текстів законодавчих актів і правової практики, без пошуку в них “природного начала”, можна розцінювати не як юридичну науку, а лише як тлумачення волі законодавця чи волі громадян, що проявилася у законодавчих актах і в правовій практиці, тобто в “позитивному аспекті” права. Зазначена воля може бути правовою сваволею (волюнтаризмом), а виявити це можливо лише співставивши її з “природним началом” права. Тому і потрібна справжня юридична наука, зда- тна пізнавати те, що стоїть “по той бік” волі лю- дей, а саме: закони природи. А волю людей в правознавстві слід розглядати, – відповідно до принципу соціального натуралізму, – лише як інструмент, призначений для того, щоб забезпе- чити людям свободу, тобто можливість жити за законами природи. Отже, основним предметом юридичної науки мають бути природні закони життя людей в су- спільстві, яким законодавець своєю волею надає форму законодавства, а громадяни – форму пра- вової практики. Крім “природного аспекту” права, який є ос- новним предметом юридичної науки, вона має також досліджувати “позитивний аспект” права для забезпечення якнайкращого втілення в ньому природних законів життя людей у суспільстві. Оскільки воля законодавця і громадян може набрати форму сваволі і вступити у суперечність із законами природи, то юридична наука повинна досліджувати феномен сваволі, що проявляється у вигляді тих чи інших правопорушень, щоб про- тидіяти виникненню цього феномена, а також його проявам у вигляді правопорушень. Засобом протидії виникненню феномена сваволі є правова культура громадян, а засобом протидії проявам сваволі у вигляді правопорушень є правова від- повідальність. Отже, і вони мають досліджу- ватись юридичною наукою. Згідно з принципом соціального натуралізму, джерелом благополуччя людей в суспільстві є соціальний порядок, заснований на природних законах людського життя. Звідси випливає ви- сновок, що право, аби бути “нормальним” пра- вом, повинно найефективніше забезпечувати со- ціальний порядок, заснований саме на природних законах людського життя. Звісно, що будучи “не- природним”, а лише “позитивним”, воно навряд чи буде виконувати належно свою роль. Тому юри- дична наука має бути справжньою, тобто такою, яка б забезпечувала “природність” права. Отже, виходячи із викладеної вище “приро- дно-позитивістської” формули розв’язання ос- новного питання правознавства, юридична наука повинна бути “природно-позитивістською”. При найближчому розгляді можна побачити, що саме таким підходом керувався Чезаре Бек- каріа, який розробив у XVIII столітті концепцію, що вивела кримінальне право європейських країн із кризи на шлях прогресу. Сьогодні Україні найбільше потрібні не праці, які обмежуються тлумаченням волі законодавця чи волі громадян, а наукові концепції, подібні до концепції Чезаре Беккаріа. Його твори можуть бути тим еталоном, з допомогою якого належить вимірювати ступінь науковості сучасних юриди- чних публікацій (монографій, статей, дисертацій тощо). З нашої точки зору, принцип гуманізму в кримінальному праві був сформульований Че- заре Беккаріа саме завдяки “природно-позитиві- стському” підходу. Проте сьогодні в науці кри- мінального права зазначений принцип тлума- читься свавільно (волюнтаристськи), з “позитив- ного” підходу, в зв’язку з чим поняття гуманізму втрачає межі: як наслідок, гуманізм у криміналь- ному праві інколи впадає в іншу крайність – або- ліціонізм, що ратує за скасування не лише смер- тної кари, а й кари за злочин взагалі. Це свідчить про те, що для правильного тлумачення сформу- льованого Ч. Беккаріа принципу гуманізму треба користуватися тим же ключем, що і він, а саме: “природно-позитивним” підходом. З його допо- могою, на наш погляд, можна дійти наступного висновку. Сформульований Ч. Беккаріа принцип гуманізму варто розуміти так: “Покарання не повинно бути несправедливо суворим!” Але це і не означає, що покарання має бути несправед- ливо м’яким. Гуманним може бути лише справе- дливе покарання. Суть принципу гуманізму, оче- Основне питання правознавства з позицій соціального натуралізма 76 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. видно, полягає не в тому, щоб покарання було несправедливо м’яким, а в тому, що при призна- ченні покарання як найповніше має вра- ховуватись природа людини. Гуманізм взагалі з позицій соціального натуралізму – це врахову- вання природи людини при розв’язання будь- яких соціальних проблем. Таким же чином його слід розуміти і в юриспруденції. Диференціація в праві “природного” і “пози- тивного” аспектів, – відповідно до вирішення ос- новного питання правознавства з допомогою принципу соціального натуралізму, – відкриває також можливість для правильного розуміння справедливості у праві. З позицій “позитивного” підходу джерелом справедливості в праві можуть бути лише зако- нодавчий акт і правова практика людей. А з по- зицій “природно-позитивного” підходу законо- давчі акти і правова практика людей можуть бу- ти і справедливими і несправедливими, залежно від того узгоджені вони з природними законами людського життя чи ні, бо лише вони є джерелом справедливості. Особливе значення проблема справедливості має для оцінки способів набуття власності, і зокрема в сучасній Україні. Для її розв’язання теж, на нашу думку, треба виходити із запропонованого вище вирішення основного питання правознавства. Справедливим у праві належить вважати усе те, що узгоджу- ється з природними законами людського життя. Таким є критерій справедливості. Відповідно до нього власність може набуватися способом, що не порушує чинного законодавства чи правової практики людей, але водночас цей спосіб може бути несправедливим, тобто суперечити природ- ним законам людського життя. Якщо ігнорувати “природний” аспект права і звести право лише до “позитивного” аспекту, то за допомогою чинного законодавства і правової практики людей можна виправдати будь-яку не- справедливість, будь-який несправедливий спо- сіб збагачення. Саме на цьому спекулюють не- добросовісні багатії, виправдовуючись тим, що вони розбагатіли, не порушуючи чинне законо- давство чи правову практику людей. Це спра- вді так і може бути, тому що в “позитивному” аспекті права з допомогою продажного законо- давця чи юриста завжди можна знайти спосіб легалізувати несправедливість. Але ошукати чи підкупити природу для того, щоб несправедливе зробити справедливим – неможливо. Тому відоме висловлювання Ж. Прудона “власність – це краді- жка”, яким свого часу захоплювався К. Маркс, пра- вильно було б перефразувати так: “Власність, на- бута способом, що не відповідає природним зако- нам людського життя, зокрема законам ринку, має визначатися у кримінальних кодексах як зло- чинна”. Інакше кажучи, набуття власності проти- природним способом завжди має визнаватися злочином. До речі, К. Маркс поглибив помилку Ж. Прудона, який вважав будь-яку власність крадіжкою, а не лише набуту протиприродним способом. Помилково припустивши, що капіта- лізм існує завдяки злочинності, а не всупереч їй, він переклав відповідальність за усі антисоціа- льні наслідки злочинності на капіталістичний спосіб набуття власності. Ця “кримінологічна” помилка і стала в марксизмі одним із основних ар- гументів на користь соціальної революції, спрямо- ваної проти капіталізму. Історичний досвід, пока- зує, що не капіталізм є джерелом соціальних лих, а злочинність як найнебезпечніший прояв сваволі людської, яка порушує закони природи. Відповідно до принципу соціального натура- лізму, природним критерієм справедливості спо- собу набуття власності є те, що вона набута в результаті проходження через горно конкурен- ції, а не те, що власник не порушував чинне за- конодавство чи правову практику людей. Виходячи з “природно-позитивного” підходу, будь-яку несправедливість люди можуть зробити легальною (в “позитивному” аспекті), але не можуть її зробити правовою (в “природному” аспекті). Принцип соціального натуралізму – це „ключ”, який дає можливість по-новому розв’язувати й ін- ші проблеми, що постають в юридичній науці. Зок- рема, це проявляється в таких тезах: 1. Відповідно до принципу соціального нату- ралізму, право можна визначити як інститут за- безпечення соціального порядку, заснований на законах природи, яким надана форма законодав- ства (нормативно-правових актів). 2. Найдосконалішим є те законодавство, яке найповніше відображає закони природи, і, зок- рема, закони природного права. 3. Виходячи з цього, будь-яке правопору- шення, зокрема і злочин, – це порушення законів природи, яким надана форма законодавства. 4. Будь-яке порушення законів природи є про- явом сваволі, а це значить, що будь-яке право- порушення, зокрема і злочин, належить розгля- дати як прояв людської сваволі. 5. Злочинець – це особа, у якої воля знахо- диться в стані сваволі, а свідомість в стані ілюзій, утворюючи так званий комплекс сваволі та ілюзій, що проявився у вигляді вчинення зло- чину. Це визначення стосується і будь-якого правопорушника, тобто особи, яка вчиняє кон- О.М. Костенко Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 77 ституційне, адміністративне, цивільне чи будь- яке інше правопорушення. 6. Зважаючи на те, що міру узгодженості волі людини із законами природи можна визначити як культуру людини, потрібно зробити такий ви- сновок: найефективнішим засобом протидії люд- ській сваволі, яка проявляється у вигляді право- порушень є культура людей, зокрема соціальна культура громадян, яка містить і правову культу- ру. Це дає підстави для створення культурно- правової концепції забезпечення соціального порядку. Відповідно до цієї концепції проблеми юриспруденції (зокрема і кримінології) потрібно розв’язувати керуючись принципом “культура вирішує все!”. 7. Основою правової держави і правопорядку необхідно визнати правову культуру громадян. 8. Справедливість, – виходячи з принципу со- ціального натуралізму, – можна визначити як відповідність проявів волі людей законам при- роди, і, зокрема, законам природного права. 9. Правова поведінка людей визначається їх правовою культурою, а не законодавством. Нор- мативно-правові акти є лише засобами для: а) визначення, яка поведінка є правовою і яка не- правовою; б) соціального реагування на правову і неправову поведінку людей. 10. Так званий принцип „верховенства права”, як норму суспільного життя, можна забезпечити лише при належній правовій культурі громадян. 11. Закони в будь-якому суспільстві „працю- ють” оскільки до цього їх скеровує соціальна культура громадян. 12. Свобода людини в суспільстві – це неза- лежність її від будь-чиєї сваволі, завдяки чому вона має можливість жити за законами природи. 13. Безпека людини в суспільстві – це захи- щеність її свободи від будь-яких проявів люд- ської сваволі. 14. Гуманізм в кримінальному праві полягає у врахуванні природи людини при розв’язанні тих чи інших правових проблем, а не в безмеж- ному пом’якшенні покарання. 15. Критерієм істини в юридичній науці та кримінології має визнаватися не правова практика, а природні закони соціального життя людей. 16. Прогрес права як засобу забезпечення со- ціального порядку неможливий без пізнання за- конів природного права. Тому науковцям варто було б найперше розробити певний Кодекс за- конів природного права, основу якого заклали своїми працями ще творці римського права. Викладене дає підстави стверджувати: “Приро- дно-позитивний” підхід в юридичній науці, який випливає із запропонованого вище розв’язання ос- новного питання правознавства, відкриває нові пе- рспективи у вирішенні питань, що виникають у всіх галузях права: конституційному, цивільному, кримінальному, адміністративному тощо. Список літератури 1. Гроций Гуго. О праве войны и мира. – М., 1956. 2. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута 1999. 3. Костенко А.Н. Наказание в системе средств борьбы с преступностью // Уголовное наказание. – Киев-Донецк, 1997. 4. Костенко О. Зашморг на злочинність // Ві- че. – 1997. – № 7. 5. Костенко О.М. Європейська юридична освіта (концептуальний підхід) // Часопис Київ- ського університету права. – № 1. – 2003. 6. Костенко О.М. Зашморг на злочинність // Віче. – 1997. – № 7. 7. Костенко О.М. Конституція і правова культура громадян: що головніше? // Державно- правова реформа в Україні. Матеріали науково- практичної конференції. Листопад 1997 року. – Київ, 1997. 8. Костенко О.М. Концепція природного права і законодавство // Правова держава. – 1996. – Вип. 7. 9. Костенко О.М. Культура і закон // Правова держава, 1998. – Вип. 9. 10. Костенко О.М. Основне питання право- знавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхів- ський збірник. Юридичний факультет Черніве- цького національного університету імені Юрія Федьковича. Випуск 3. – Чернівці, 2002. 11. Костенко О.М. Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України: теорія і практика. Тези доповідей і науко- вих повідомлень науково-практичної конференції. (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.). – Київ, 1993. 12. Костенко О.М. Принципи “універсальної конституції” природи // Трибуна. – 1993. – № 8-9. 13. Костенко О.М. Розвиток кримінального права в незалежній Україні // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, пер- спективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 2001. 14. Костенко О.М. Справедливість криміналь- ного закону як передумова ефективності його застосування // Законодавство: проблеми ефек- тивності. – Київ: Наукова думка, 1995. 15. Локк Дж. Сочинения. – Т. 3. – М ., 1988. Основне питання правознавства з позицій соціального натуралізма 78 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 16. Марчук В.П. Соціологічні теорії права в Ні- меччині. Історія і сучасність. – Чернівці, 1998. 17. Пацурківський П.С. Сучасні проблеми пра- вопізнання. Навчальний посібник. – Чернівці, 2000; 18. Принцип соціального натуралізму в право- знавстві // Часопис Київського університету пра- ва. – № 1. – 2001. А. Н. Костенко ОСНОВНОЙ ВОПРОС ПРАВОВЕДЕНИЯ С ПОЗИЦИЙ СОЦИАЛЬНОГО НАТУРАЛИЗМА В соответствии с принципом социального натурализма право должно быть природным по своему содержанию и социальным по форме. Понятие «естественное право» следует рассматривать как способ отображения первого аспекта права – естественного права; понятие «позитивное право» – для отображения второго аспекта права, а именно его социальной формы. Наиболее совершенным является то право, в котором «естественный аспект» (природное содержание права) оптимально воплощается в «позитивном аспекте» (социальной форме права – законодательстве). О. М. Kostenko THE MAIN ISSUE OF JURISPRUDENCE FROM THE POSITION OF SOCIAL NATURALISM Under the principle of social naturalism, law must be natural by its content and social by its form. The concept of "natural law" should be viewed as a means of mapping a first aspect of law, namely, that of the natural law; while the concept of "positive law" – for mapping a second aspect of law, namely, its social form. The most perfect law is considered to be that law that most efficiently embodies the "natural aspect" (the natural content of law) in the "positive aspect" (the social form of law – legislation).
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8498
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1818-992X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T04:31:28Z
publishDate	2003
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Костенко, О.М. 2010-06-04T14:13:42Z 2010-06-04T14:13:42Z 2003 Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму / О.М. Костенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 72-78. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8498 В соответствии с принципом социального натурализма право должно быть природным по своему содержанию и социальным по форме. Понятие «естественное право» следует рассматривать как способ отображения первого аспекта права – естественного права; понятие «позитивное право» – для отображения второго аспекта права, а именно его социальной формы. Наиболее совершенным является то право, в котором «естественный аспект» (природное содержание права) оптимально воплощается в «позитивном аспекте» (социальной форме права – законодательстве). Under the principle of social naturalism, law must be natural by its content and social by its form. The concept of "natural law" should be viewed as a means of mapping a first aspect of law, namely, that of the natural law; while the concept of "positive law" – for mapping a second aspect of law, namely, its social form. The most perfect law is considered to be that law that most efficiently embodies the "natural aspect" (the natural content of law) in the "positive aspect" (the social form of law – legislation). uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Загальнофілософські проблеми права Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму Основной вопрос правоведения с позиций социального натурализма The main issue of jurisprudence from the position of social naturalism Article published earlier
spellingShingle	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму Костенко, О.М. Загальнофілософські проблеми права
title	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
title_alt	Основной вопрос правоведения с позиций социального натурализма The main issue of jurisprudence from the position of social naturalism
title_full	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
title_fullStr	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
title_full_unstemmed	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
title_short	Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
title_sort	основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму
topic	Загальнофілософські проблеми права
topic_facet	Загальнофілософські проблеми права
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8498
work_keys_str_mv	AT kostenkoom osnovnepitannâpravoznavstvazpozicíísocíalʹnogonaturalízmu AT kostenkoom osnovnoivoprospravovedeniâspoziciisocialʹnogonaturalizma AT kostenkoom themainissueofjurisprudencefromthepositionofsocialnaturalism

Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму

Institution

Ähnliche Einträge