Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права

В статье анализируется проблема соотношения и взаимосвязей философии права и общей теории государства и права. Одним из основных различий между ними есть то, что философия права характеризуется рефлективностью мысли, тогда как теория государства и права отличается теоретизирующим правосознанием. Сре...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2003
Main Author:	Бабкін, В.Д.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2003
Subjects:	Філософія права і теорія держави і права
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8537
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права / В.Д. Бабкін // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 56-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859651825674747904
author	Бабкін, В.Д.
author_facet	Бабкін, В.Д.
citation_txt	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права / В.Д. Бабкін // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 56-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	В статье анализируется проблема соотношения и взаимосвязей философии права и общей теории государства и права. Одним из основных различий между ними есть то, что философия права характеризуется рефлективностью мысли, тогда как теория государства и права отличается теоретизирующим правосознанием. Среди научных проблем, совместных для обеих дисциплин, выделяются вопросы переосмысления правовой реальности, приоритеты прав человека и постепенного преодоления значительного разрыва между теорией и практикой. The article treats the issue of correlation and interrelations of philosophy of law and general theory of state and law. One of the basic discrepancies between them is that the philosophy of law is characterized by the reflexivity of idea, whereas the theory of state and law differs by its theorized legal consciousness. Among scientific problems, common to both disciplines, there are distinguished issues concerning recomprehension of the legal reality, priorities of the human rights and gradual overcoming the considerable breakage between the theory and practice.
first_indexed	2025-12-07T13:34:15Z
format	Article
fulltext	56 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА І ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА © 2003 р. В. Д. Бабкін Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, м. Київ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ТА ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА Питання про взаємозв’язки і взаємовідносини філософії права та загальної теорії держави і права має суттєве теоретично-методологічне та практичне значення. Для сучасної науки характе- рне посилення взаємозв’язків між різноманіт- ними галузями, інтегративних тенденцій у їх роз- витку. Центральною проблемою інтеграції наук і синтезу знань є проблема їх співвідношення, вста- новлення та посилення взаємозв’язків між ними. Ядром інтегративно-загальнонаукових форм пі- знання є філософія, яка через світоглядні, методо- логічні функції, універсальний категоріальний апа- рат справляє вплив на процес зближення наук. Філософія права, як загальнометодологічна галузь знання, покликана дати світоглядне розу- міння права, його сенсу та призначення для лю- дей, кожної особи, обґрунтувати глибинні соціа- льні, духовні, етичні передумови права під кутом зору людського буття. Це вчення про граничні засади права як одного і з способів людського буття. Філософсько-правовий підхід характери- зується рефлективністю думки, тоді як загальна теорія права відрізняється теоретизуючою пра- восвідомістю, пошуком і обґрунтуванням зако- номірностей розвитку та функціонування дер- жавно-правових феноменів. Філософія права осмислює право як неспецифічний предмет, тоді як для теорії права – це всеохоплюючий предмет, процес пізнання правової дійсності. Як указував російський правознавець П. Новгородцев, „філо- софія – є наука належних відносин, а не практи- чних зв’язків” [11, с. 15]. Гегель вважав, що нау- ка про право – це частина філософії, а предмет філософії права – це ідея права, поняття права та його здійснення [2, с. 59-60]. Філософія права надає праву певну сакральність, обґрунтованість, справдження впливу на свідомість людей. Це вища духовна форма пізнання права, осягнення та утвердження його сенсу, цінності та значущо- сті у житті людей, кожної особистості. Саме цим визначається основоположне місце філософії права в системі юридичних наук. Філософія пра- ва обґрунтовує право, як системну основу люд- ської активності, як єдність феноменальності та ноуменальності. Правовий сенс – це мислимі якості права, за рахунок яких визначається його поняття. Це внутрішній зміст правових феноме- нів, які є предметом та основою взаємного розу- міння між людьми [8, с. 259]. П. Новгородцев вважав, що сенс правового буття виявляється у праві людини на гідне існування. Теорія держави і права – це теорія специфіч- ного соціально-юридичного предмета, яка роз- робляє сучасні методологічні підходи до дослі- дження державно-правових явищ, закономірнос- тей їх генезису, структурування та розвитку. Те- орія держави і права переводить результати їх філософського пізнання на рівень конкретного розкриття об’єктивної сутності цих суспільних явищ, реалій правового життя. Але теорія дер- жави і права не розчиняється у філософії права, вона має власну сферу дослідження та викорис- тання результатів, які, зокрема, виступають сис- темою юридичних знань та юридичної діяльності. Тільки об’єднання вихідних висновків і абст- ракцій філософії права про право з юридичними знаннями про його імперативно-нормативну фо- рму створює ту теоретико-методологічну основу, на якій здатна плідно розвиватися загальна теорія держави та права, як наукова основа сучасної юридичної практики. На думку А. Козловського, „філософія без права мертва, а право без філосо- фії порожнє” [6, с. 195]. Розглядаючи проблеми зв’язку і співвідно- шення філософії права та загальної теорії дер- жави і права, необхідно врахувати плюралізм існуючих підходів до осмислення природи права. Деякі філософсько-правові концепції вбачають вихідну ланку такого осмислення у природному праві, як системі принципів і правил – життєдія- льності людей (право на життя, продовження ро- ду людського, самоутвердження, на власність, особисту гідність, свободу думки, волевиявлення тощо). Ці ідеї та принципи, відбиваючись з до- В.Д. Бабкін Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 57 помогою розуму через правосвідомість, набува- ють характер ідей розуму у вигляді норм позити- вного права. Саме природне право не може ви- ступати регулятором поведінки людей, оскільки його вимоги невизначені, неконкретні. Значний внесок у розвиток концепції природ- ного права зробив німецький філософ І. Кант. Він розрізнює поняття права у вузькому значенні сло- ва, тобто позитивне або статуарне право та в більш широкому (право справедливості та право крайньої необхідності). При цьому Кант зауважує, що „вся- ке право залежить від закону” [5, с. 84, 111]. Кант розглядав право як абстрактну теорію понять, результат роботи чистого розуму, але при цьому вказував, що „поняття право – це чи- сте, але спрямоване на практику поняття” [5, с. 80-111]. Орієнтацією на практику проникнута і його думка про те, що „право сполучене з пра- вомочністю примушувати”. Поєднання ідеального (раціонального) та практичного в праві набуває ще більшу чіткість у Гегеля. Він розрізняє філософське та прикладне розуміння права. “Ідея права – це свобода, це фі- лософське розуміння права”. Воно призначене для філософів і законодавців, оскільки дає їм критерії розрізнення правового та неправового. Прикладне розуміння права призначене для гро- мадян. Це закони, система позитивного законо- давства, в яких має втілитися філософське розу- міння права. Гегель вбачає основне завдання фі- лософії права в її очищенні від ідей природного права ХVII-ХVIII ст., прихильники якого тракту- ють природне право як щось від віку дане та за- стигле [2, с. 59-60]. Необхідно розуміти право та державу такими, якими вони є, а не умоглядно будувати їх у формах, якими вони мають бути. Гегель заперечує протиставлення природного права позитивному: перше, у його розумінні, – це розумна основа позитивного права, як наяв- ного буття свободи. У процесі розвитку філософії права робилися спроби подолати дуалізм двох одночасно діючих теорій права – природного та позитивного права шляхом знаходження свого роду ідеальної фор- мули співвідношення між ними. Так, на думку В. Соловйова, Є. Трубецького, над позитивним правом знаходиться вища категорія – совість. П. Новгородцев характеризував природне право як ідеальну вимогу “практичного майбутнього права”. Б. Кістяківський, Є. Спекторський, А. Фа- тєєв розглядали природне право як належне, яке втілюється у сущому. Деякі представники сучасної неокласичної філософії права намагаються уникати поняття “природне право”, замінюють його поняттям “справедливість”, “ідея права”, “надзаконне пра- во”. При цьому нерідко відбувається сплутування права та моралі, формального та фактичного при трактуванні категорії “природне право”, абсо- лютизація відносних моральних цінностей, яким повинно відповідати позитивне право. У сучасній філософії права та загальній теорії держави і права продовжується переосмислення змісту правової реальності, підкреслюється не- обхідність вироблення такого праворозуміння, яке б змогло уникнути апріоризму теорії приро- дного права та релятивізму юридичного позити- візму. В цьому процесі взаємодіють різні типи праворозуміння, визначення характеру відносин між суб’єктами права. Особливого значення на- буває інтерсуб’єктивний підхід, зокрема його комунікативна теорія, який обґрунтовує компро- міс між ліберальним і соціальним розумінням справедливості, між особистісною та громадян- ською автономією. Прибічники цієї концепції бу- дують її на припущенні, що право – це соціальне явище і здійснюється тільки у соціальному кон- тексті. Право виступає як інтегрована частина соціокультурної реальності, а не автономна сфе- ра норм і абстрактних уявлень про ідеальне (на- лежне) право. Певною мірою цей підхід збігається з комуні- кативною концепцією суспільства, створеною Ю. Габермасом, яка доводить, що саме комунікація є основною інтеграційною силою в суспільстві. А право – це механізм соціальної інтеграції, що виникає у процесі взаємного визнання громадя- нами прав один одного. Цей напрям сучасної со- ціально-філософської думки доводить, що саме спілкування є визначальною ознакою соціально- сті як на рівні соціуму, так і на рівні окремого ін- дивіда. Людина здатна усвідомити себе і саморе- алізуватися лише за умов постійних контактів з іншими. Одним з варіантів подолання дуалізму приро- дного та позитивного права є концепція юридич- ного лібертаризму, яку розвивають російські правознавці В. Нерсесянц, В. Четвернін, А. Ма- мут, В. Зорькін та інші. Предмет філософії права вони визначають як розмежування права та за- кону, при цьому під правом розуміється право суспільне, соціально-історично зумовлене, що народжується в об’єктивних суспільних відноси- нах. Законодавець відкриває право в об’єктивних відносинах, а потім формулює його в законі. Ця концепція піддається критичним оцінкам як з боку деяких юристів, так і філософів. При цьому вказується, що лібертаризм не розглядає Взаємозв’язок філософії права та загальної теорії держави і права 58 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. питання щодо критеріїв справедливості права, розчиняє особу в об’єктивних процесах [9, с. 5]. Російські правознавці О. Мартишин, Б. Топо- рнін, А. Венгеров та інші критично оцінюють теоретико-методологічні позиції лібертаристів за умоглядне тлумачення поняття права, за проти- ставлення права закону, що, на їх думку може породжувати неповагу до закону. При цьому, підкреслюють вони, реалізація високих загаль- нолюдських цінностей (свободи, рівності, спра- ведливості, людської гідності) неможлива без їх формально-юридичного вираження та закріп- лення в законі, як офіційно-владному установ- ленні. Дослідження та вивчення позитивного права досягається за допомогою використання системи методів – філософських, загальнонауко- вих, спеціальних, групових. Для юристів особли- вого значення набуває юридична догматика – аналітичне опрацювання нормативного матері- алу, його коментування, систематизація, класи- фікація, розробка проблем правотворчості та правозастосування, юридичної техніки тощо. Але при цьому слід зазначити що поза сферою юридико-аналітичного підходу залишається ціла наука проблем світоглядного, методологічного, філософського характеру, що належать до пред- метної сфери філософії права [14, с. 35]. За останні роки правознавці С. Алексєєв, П. Рабінович, А. Колодій та ін. намагаються по- долати бінарність опозиції – “природне право – позитивне право”, “право – закон”. Виходячи з філософської інтерпретації категорії “сенс пра- ва”, вони обґрунтовують необхідність взаємної відповідальності суспільства, держави, особи задля забезпечення соціальної солідарності, ви- рішення суспільних конфліктів. При цьому пере- дусім підкреслюється соціальний характер права. На цій основі використовується термін “загаль- носоціальне право”, як своєрідний аналог приро- дного права. Загальносоціальне право виникає та існує незалежно від держави, формується всіма інститутами та процесами громадянського суспі- льства, має загальносоціальну природу та є загальносоціальним феноменом [7, с. 172-175]. Загальносоціальне право існує у вигляді най- більш зрозумілих принципів правового порядку урегулювання суспільних відносин. Воно обумо- влено також природною свідомістю людей, їх життєвими потребами. Далі прибічники цієї кон- цепції розглядають юридичне право, як засіб та форму конкретно-історичної інтерпретації та ре- алізації прав людини – внутрішнє законодавство, нормативно-правові акти. Таке право – наслідок державної діяльності втілення вказаних принци- пів через державне волевиявлення. Загальносоці- альне право не охоплюється повністю юридич- ним правом, яке є системним, загальнообов’яз- ковим, формально визначеним, закріпленим в но- рмативно-правових актах [12, с. 74-78]. У сучас- них умовах спостерігається процес зближення загальносоціального та юридичного права і все більшого значення набуває ознака моральності, яка є основою загальносоціального та юридич- ного права. Однією з актуальних проблем взаємозв’язку та взаємодії філософії права та загальної теорії держави та права є вирішення питання про зміст поняття “пріоритет прав людини”. Як відомо, ак- сіомою правового персоналізму є твердження про те, що найвищою соціальною цінністю є лю- дина, а утвердження і забезпечення її прав і сво- бод – головний обов’язок держави. В процесі те- оретичного подолання патерналістського тлума- чення прав людини, що випливає з безумовного пріоритету державних і суспільних інтересів над інтересами окремої особи, обговорюється пи- тання про співвідношення автономії особи та громадянської автономії. Підкреслюється, що предметом правового захисту та правового ви- знання має бути не стільки емпірична особа з конкретними інтересами та потребами, скільки її визначені властивості, тобто здатність здійснювати вибір в умовах самообмеження та самоконтролю у ситуації взаємного визнання значущості прав ін- ших особистостей та їх спільнот [8, с. 276-277]. Свої домагання свободи особа має узгоджу- вати з такими ж домаганнями інших членів сус- пільства. На цьому базується упорядкованість суспільного життя, що забезпечується правом. Як підкреслював Кант, людина – активна фігура соціального прогресу, яка реалізує свої права і обов’язки у взаємодії з іншими суб’єктами у ра- мках соціуму [5, с. 139-140]. Кант, на відміну від деяких представників пра- вового персоналізму, зауважує, що свобода, яка гарантується правом, передбачає обмеження (під- креслено нами. – В.Б.) моєї свободи свободою всіх інших осіб, що призначення права полягає у тому, щоб увести волю і свавілля індивідів у розум і зага- льнозначущі рамки. Вищим категорично-безумов- ним обов’язком Кант вважає “глибоку повагу до прав інших людей, як святині. Вони недоторканні та непорушні” [4, с. 306]. На цій основі німецький філософ проголошував взаємну відповідальність особи та інших громадян [5, с. 139-140]. Прибічники комунікативної теорії виходять з кантівського розуміння визнання співіснування людей на основі взаємності, тобто такого по- В.Д. Бабкін Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 59 рядку, який може бути названий справедливим. При цьому увага звертається на характер процесів взаємодії суб’єктів соціуму, їхньої комунікації та інтерпретації позиції один одного. Саме право ви- ступає як умова можливості соціальної інтерпрета- ції на основі комунікативної взаємодії, соціального консенсусу. З урахуванням особливостей співвід- ношення автономії особи та громадянської автоно- мії, взаємного визнання значущості прав усіх осо- бистостей та їх спільнот у суспільстві в реальній дійсності в одному випадку реалізується пріоритет особистісних інтересів, в іншому – суспільних чи їх органічне поєднання [3, с. 108]. Як указує С. Максимов, між особистісною та публічною автономією (системою прав людини та суверенітетом народу) існує певна напруженість чи суперечність. Вона вирішується в процесі роз- витку правових регуляторів, які могли б бути ви- знаними усіма можливими зацікавленими суб’єктами [8, с. 220-222]. Зауважимо, що у чинній Конституції України закріплено принцип взаємної відповідальності всіх суб’єктів права у ст. 3, 23, 68 та ін. В. Соловйов вбачав сутність права у рівновазі двох моральних інтересів – особистої свободи та загального блага [13, с. 457]. На міжнародній конференції в Інституті дер- жави і права РАН у 2000 р. “Держава та право на межі сторіч” критично оцінювалось спрощене розуміння тези про пріоритет прав людини над правами всякої спільноти. На думку О. Марти- шина, ідея пріоритету чи вищої цінності прав особи логічно не спроможна, оскільки будь-яке об’єднання, у тому числі держава, складається з людей, котрі мають за Конституцією такі самі права, як особа, котра претендує на пріоритет- ність своїх прав [10, с. 163]. Підкреслюється, що питання про співвідношення інтересів людини, суспільства та держави може бути вирішено не шляхом протиставлення одних інтересів іншим, проголошення державних чи особистісних інте- ресів пріоритетними, а встановленням їх реаль- ної співвідносимості. Вона охоплюється не спрощенням поняття переваги суспільних інте- ресів чи інтересів людини, а складним діалекти- чним поєднанням цих інтересів, яке враховує як їх пріоритетність, так і паритетність, баланс, уз- годженість, гармонійність. Однією з насущних проблем філософії права та теорії держави і права є вирішення питань по- ступового подолання суттєвого розриву між тео- рією та практикою, між декларативними поло- женнями законів та їх реальним втіленням у життя. Іноді філософію права розглядають виня- тково як галузь знань, що не має безпосереднього виходу на юридичну практику. Варто нагадати, що Кант, визначаючи право як результат роботи “чис- того розуму”, не заперечував, що поняття “право” спрямоване на практику [5, с. 111]. Оскільки право – сфера практичного життя людей, то філософія права лише тоді знаходить необхідну змістовність і теоретичну вагомість, коли вона стосується позитивного права, органі- чно пов’язана безпосередньо з “живим” право- вим матеріалом, стає прямим результатом його творчого осмислення. Творчі контакти філософії та правознавства сприяють розумінню права не тільки як функції держави, але й, передусім, як сутності соціаль- ного буття та духовності людини. Подолання вказаного розриву теорії та прак- тики потребує розширення взаємодії філософії, соціології, теорії держави і права у вивченні ме- ханізмів, динаміки, соціальних результатів фун- кціонування держави і права. Така взаємодія ґру- нтується на своєрідному принципі взаємодоповню- ваності у сфері соціального пізнання, який дозво- ляє зберігати теоретичну цінність будь-якого аль- тернативного погляду в системі їх цілісності. Багатомірний підхід дозволяє розглядати ін- дивідуально-особисті, публічно-правові засади як такі, що належать до різних вимірів суспільства і людини, а не виключають одна одну [1, с. 17-19]. Розвиток контактів філософсько-правових та юридичних досліджень не повинен приводити до послаблення нормативності права, його норма- тивної визначеності, без чого неможливо реалі- зувати принцип рівності всіх і кожного перед за- коном і судом. Зростання інтересу українських юристів до філософії права в сучасних умовах пов’язане з такими факторами, як потреба розвитку права й удосконалення методології його дослідження, необхідність правового осмислення нових соціа- льних проблем, подолання жорсткої ідеологічної заданості. Список літератури 1. Бабкін В., Усенко Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та ен- циклопедії права // Антологія української юри- дичної думки. В 6 т. – Т. 1. – К., 2002. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М., 1990. 3. Заєць А.П. Правова держава в контексті но- вітнього українського досвіду. – К., 1999. Взаємозв’язок філософії права та загальної теорії держави і права 60 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 4. Кант И. Из лекций по этике (1780-1782 гг. // Этическая мысль: научно-публицистические чтения. – М., 1988. 5. Кант И. Соч. в 6 т. – М., 1966. – Т. 4 ч. 2. 6. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права – Чернівці: Рута, 1999. 7. Колодій А. Принципи права. – К., 1999. 8. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х., 2002 9. Мартышин О. О либертарно-юридической теории права и государства // Государство и пра- во. – 2002. – № 10. 10. Мартышин О. Справедливость и право // Государство и право на рубеже веков. Матери- алы Всероссийской конференции «Проблемы теории и истории». – М.: Институт государства и права РАН, 2001. 11. Новгородцев П. Психологическая теория права и философия естественного права // Юри- дический вестник. – 1913 – № 3. 12. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 2001. 13. Соловьев В. Оправдание добра. Соч. в 2 т. – М., 1998. – Т. 1. 14. Філософія права. Навчальний посібник / За ред. М. Костицького, Б. Чміля. – К., 2000. В. Д. Бабкин ВЗАИМОСВЯЗЬ ФИЛОСОФИИ ПРАВА И ОБЩЕЙ ТЕОРИИ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА В статье анализируется проблема соотношения и взаимосвязей философии права и общей теории государства и права. Одним из основных различий между ними есть то, что философия права характеризуется рефлективностью мысли, тогда как теория государства и права отличается теорети- зирующим правосознанием. Среди научных проблем, совместных для обеих дисциплин, выделяются вопросы переосмысления правовой реальности, приоритеты прав человека и постепенного преодоле- ния значительного разрыва между теорией и практикой. V. D. Babkin INTERRELATION OF PHILOSOPHY OF LAW AND GENERAL THEORY OF STATE AND LAW The article treats the issue of correlation and interrelations of philosophy of law and general theory of state and law. One of the basic discrepancies between them is that the philosophy of law is characterized by the reflexivity of idea, whereas the theory of state and law differs by its theorized legal consciousness. Among scientific problems, common to both disciplines, there are distinguished issues concerning re- comprehension of the legal reality, priorities of the human rights and gradual overcoming the considerable breakage between the theory and practice.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8537
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1818-992X
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T13:34:15Z
publishDate	2003
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
record_format	dspace
spelling	Бабкін, В.Д. 2010-06-08T10:06:14Z 2010-06-08T10:06:14Z 2003 Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права / В.Д. Бабкін // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 56-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8537 В статье анализируется проблема соотношения и взаимосвязей философии права и общей теории государства и права. Одним из основных различий между ними есть то, что философия права характеризуется рефлективностью мысли, тогда как теория государства и права отличается теоретизирующим правосознанием. Среди научных проблем, совместных для обеих дисциплин, выделяются вопросы переосмысления правовой реальности, приоритеты прав человека и постепенного преодоления значительного разрыва между теорией и практикой. The article treats the issue of correlation and interrelations of philosophy of law and general theory of state and law. One of the basic discrepancies between them is that the philosophy of law is characterized by the reflexivity of idea, whereas the theory of state and law differs by its theorized legal consciousness. Among scientific problems, common to both disciplines, there are distinguished issues concerning recomprehension of the legal reality, priorities of the human rights and gradual overcoming the considerable breakage between the theory and practice. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Філософія права і теорія держави і права Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права Взаимосвязь философии права и общей теории государства и права Interrelation of philosophy of law and general theory of state and law Article published earlier
spellingShingle	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права Бабкін, В.Д. Філософія права і теорія держави і права
title	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
title_alt	Взаимосвязь философии права и общей теории государства и права Interrelation of philosophy of law and general theory of state and law
title_full	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
title_fullStr	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
title_full_unstemmed	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
title_short	Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
title_sort	взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права
topic	Філософія права і теорія держави і права
topic_facet	Філософія права і теорія держави і права
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8537
work_keys_str_mv	AT babkínvd vzaêmozvâzkifílosofíípravatazagalʹnoíteorííderžaviíprava AT babkínvd vzaimosvâzʹfilosofiipravaiobŝeiteoriigosudarstvaiprava AT babkínvd interrelationofphilosophyoflawandgeneraltheoryofstateandlaw

Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права

Institution

Similar Items