Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві
Фундаментальными составляющими права являются общечеловеческие и собственно юридические ценности. В сочетании же со стремлением быть истинным, «правильным», благодаря интенсивности своей гносеологической функции, право претендует на признание его самого в качестве истинной ценности. The fundamental...
Saved in:
| Date: | 2003 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8545 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві / О.О. Бандура // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 111-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859806876684779520 |
|---|---|
| author | Бандура, О.О. |
| author_facet | Бандура, О.О. |
| citation_txt | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві / О.О. Бандура // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 111-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Фундаментальными составляющими права являются общечеловеческие и собственно юридические ценности. В сочетании же со стремлением быть истинным, «правильным», благодаря интенсивности своей гносеологической функции, право претендует на признание его самого в качестве истинной ценности.
The fundamental constituents of law are the general human and legal values as such. Law, combining its pursuit of being true, “correct”, owning to the intensity of its gnoseological function, claims to be recognized as a true value.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:16:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 111
ГНОСЕОЛОГІЯ ПРАВА
© 2003 р. О. О. Бандура
Національна академія внутрішніх справ України
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВЗАЄМНОГО ЗВ’ЯЗКУ
ЦІННОСТЕЙ ТА ІСТИНИ У ПРАВІ
Право є одним з основних засобів самооргані-
зації суспільства (в єдності з державою). Цю свою
функцію право здійснює передусім шляхом запро-
вадження у суспільне життя загальнолюдських
цінностей, підтримання їх дієвості. Найголов-
нішою такою цінністю виступає особистість у єд-
ності з суспільством. Крім того, до кола найваго-
міших людських цінностей належить віднести сво-
боду, відповідальність, справедливість, гідність, рі-
вність тощо. Вони стали предметом численних до-
сліджень філософів і юристів. Серед тих україн-
ських авторів, які вивчали їх у зв’язку з правовими
проблемами протягом останнього часу, можна на-
звати В.Д. Бабкіна, А.М. Колодія, О.Л. Копиленка,
Ю.П. Лободу, О.М. Мироненка, О.В. Петришина,
М.І. Козюбру, О.Ф. Скакун, С.І. Максимов,
П.М.Ра-біновича, співавторів збірок «Постмодерн:
переоцінка цінностей» (Вінниця, 2001) та «Ідея
правової держави: історія і сучасність» (Луганськ,
2002) тощо. У Росії подібні розвідки належать О.
Лукашовій, А.М. Бабенку, В.С. Нерсесянцу та ін-
шим ученим.
З іншого боку, в галузі права істотна роль нале-
жить категорії істини. Ця проблема також має сво-
їх дослідників – в Україні К.К. Жоля, А.А. Козлов-
ського, М.Г. Марчука, у Росії Д.А. Керімова. Зви-
чайно, цей перелік можна було б істотно розши-
рити, навіть якщо обмежитися останніми роками.
Але проблема взаємного відношення цінностей
та істини у галузі юриспруденції поки що привер-
нула до себе увагу лише небагатьох дослідників.
Зокрема, її торкався А.А. Козловський у зв’язку
з дослідженням гносеології права. Разом з тим вона
заслуговує на всебічний аналіз. Деяким її аспектам
і присвячено цю розвідку.
Почнемо з категорії свободи. Найпоширеніші її
тлумачення такі: свобода як можливість вибору
і свобода як пізнана необхідність. Їх можна співс-
тавити у соціально-історичному аспекті. Свобода
як пізнана необхідність – найбільш містка характе-
ристика можливостей людини за умов жорсткого
детермінізму, відсутності вибору. Тут свобода по-
лягає саме в усвідомленні неможливості ніяких
інших дій, окрім тієї, до якої змушують обставини.
З соціально-історичного погляду тлумачення сво-
боди як пізнаної необхідності певною мірою від-
повідає автократичному режимові.
Зазначимо, що на певних історичних етапах
розвитку людства автократизм виявляється необ-
хідним. Це форма і засіб самоорганізації соціуму за
гранично важких умов, які загрожують деграда-
цією та загибеллю, перетворенню всезагальної ор-
ганізації населення країни у систему відносин на-
чальствування та підкорення, де влада виступає
знаряддям внутрішньої організації мас людей. Сис-
тема влади (держава) виростає тут з потреби забез-
печити існування країни як єдиного соціального
організму, формується як грандіозна система уста-
нов, що має на меті збереження цілісності суспіль-
ства та управління ним як єдиним цілим. Цей лад
доцільний за умов війни та повоєнного занепаду.
Саме такий характер мав радянський лад [4, с.
465].
Якщо ж суспільству вдалося пережити ці тяжкі
етапи, то притаманні “казарменому комунізму”
вади починають гальмувати соціальний розвиток
і, врешті, призводять до кризи. До них належить
насамперед централізована бюрократична система
управління (котра перетворюється на самодоста-
тню структуру, що працює значною мірою на саму
себе і розростається понад усяку міру). Зокрема,
управління економікою за радянських часів було
жорстко централізованим, але не раціональним.
Економічна теорія марксизму «намагається пояс-
нити складні високоорганізовані порядки взаємодії
за аналогією з механічними феноменами за допо-
могою односпрямованих причинно-наслідкових
зв'язків, замість того щоб убачати в них результати
тих процесів самоорганізації, через які й пролягає
шлях до пояснення феноменів вищих рівнів склад-
ності» [10, с. 254].
Важливим чинником, який гальмував розвиток
такого суспільства, було придушення свободи. Хо-
ча марксизм-ленінізм завойовував визнання у ши-
роких масах під прапором свободи, самі його фун-
датори були переконані, що їхні ідеї можна ре-
алізувати тільки за допомогою тоталітарно-автори-
тарних методів. Соціалістичний варіант керованої
О.О. Бандура
112 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
економіки виявився неможливим без придушення
свободи. Диктатура пролетаріату перетворилася на
диктатуру партії, потім на диктатуру партійного
апарату та бюрократичних інституцій, а марксизм-
ленінізм став ідеологією бюрократії. Пересічна лю-
дина в СРСР та інших соціалістичних країнах зна-
ходилась у безправному стані.
Коли ж СРСР досяг певного добробуту, напру-
ження у стосунках із Заходом знизилось, дальший
розвиток нашого суспільства, в тому числі його про-
дуктивних сил, потребував більшої свободи грома-
дян. На порядку денному постало питання про пере-
хід до свободи як можливості вибору, старе її тлума-
чення вже втрачало соціальне виправдання.
Можна, мабуть, сказати, що в суспільстві утвер-
джується той варіант свободи, якого воно потребує
на даному історичному етапі для подальшого роз-
витку. Якщо ситуація дуже складна, йдеться про
виживання суспільства, люди мусять пожертвува-
ти приватними інтересами в ім’я цієї мети, тоді
свобода виступає у формі пізнаної необхідності.
Якщо ж ці труднощі подолано, то з’являються аль-
тернативи і форма свободи стає іншою – тепер це
вже можливість вибору. На думку Гегеля, «право
є… взагалі свободою як ідеєю» [3, с. 89]. У тоталі-
тарних державах право виступає як свобода у сенсі
пізнаної необхідності, а в демократичних – у розу-
мінні можливості вибору.
Зазначені інтерпретації свободи мають істотне
значення для правосвідомості. Коли громадянин
вважає норми позитивного права (закони) справед-
ливими і цілком згоден з ними, можна сказати, що
вони становлять його вибір, він ставиться до них
як до правил, установлених ним самим. Тоді свобо-
да виступає для нього як можливість вибору. У про-
тилежному випадку, якщо він не приймає ці норми,
він усе-таки змушений їх дотримуватись, оскільки
вони грунтуються на силі держави, і його свобода
виступає в іншій формі – у формі пізнаної необхід-
ності.
Звернемо увагу на те, що справжній гуманістич-
ний сенс тези «свобода є усвідомленою необхідні-
стю» можна вбачати в тому, що свобода є необхід-
ною для людини, і людина повинна це усвідомити.
Але повноцінна свобода можлива лише за наявно-
сті вибору.
В нашій літературі звертають недостатньо уваги
на те, що можливість вибору тягне за собою відпо-
відальність. Якщо вибору нема – нема і відповіда-
льності. У протилежному разі вона обов’язкова.
Відповідальність – один з основних принципів пра-
ва. Її не можна розуміти суто негативно. Адже це
продуманість, виваженість, обґрунтованість рі-
шень, урахування всіх обставин і можливих нас-
лідків; це також готовність відповідати за свої вчи-
нки. Вона становить обов’язкову рису розвиненої
особистості, одну з її цілей. «Якщо... ми навчимося
перебирати відповідальність на самих себе і жити
у рівновазі та гармонії, то відчуємо глибоке почут-
тя внутрішньої свободи, яке надасть нашому жит-
тю сенс і підтримає нас у скрутних ситуаці-
ях» [8, с. 89]. Для особистості свобода і відповіда-
льність існують в органічній єдності.
Зі свободою та відповідальністю тісно
пов’язана справедливість. Ця категорія має особ-
ливе значення для права. Хоча в історії філософ-
сько-правової думки було чимало прихильників
розуміння свободи як головної мети права (серед
них і Гегель, про що вже була мова), є вагомі під-
стави вважати такою метою саме справедливість.
Категорія справедливості (соціальної справе-
дливості) оцінює суспільну дійсність, яку потріб-
но зберегти або змінити з позицій належного. Вона
фіксує в узагальненому вигляді принципи взаємо-
відносин особи та суспільства, класів, соціальних
груп, ґрунтовно характеризує людську діяльність.
Вона потребує відповідності між практичною діяль-
ністю окремих індивідів і соціальних груп та їхнім
становищем у суспільстві, між правами й обов'язка-
ми, працею та винагородою, заслугами людей та їх
суспільним визнанням тощо. Ідея справедливості,
зазначає Л.В. Кравченко, є глибоко історичною: «Не
було, нема і, мабуть, ніколи не буде справедливості
вічної, незмінної, раз і назавжди даної, придатної
для всіх часів і народів. У самій ідеї справедливості,
як і в інших соціальних ідеях, в тому чи іншому поєд-
нанні виступають минуще і непроминальне, змінне і
усталене» [6, с. 8].
Право має на меті справедливість у розподілі
свободи і відповідальності у суспільстві. Дж. Роулз
у своєму фундаментальному дослідженні «Теорія
справедливості» спрямовує увагу передусім на рів-
ність у наданні основних прав і в розподілі обов'яз-
ків і на рівновагу в розподілі вигод і ресурсів. Він
виходить з того, що про добробут можна вести мо-
ву лише за умов співробітництва. Розподіл вигод
має здійснюватися так, щоб заохочувати кожного
учасника до добровільної співпраці, включаючи
й найменш забезпечених. Роулз пропонує ідею про
те, що економічні вигоди належить розподіляти
так, щоб люди, які знаходяться в найменш сприят-
ливих умовах, могли здобути собі більше економі-
чних ресурсів, аніж за будь-якої іншої системи.
Тоді ті, кому випав ліпший жереб чи кому більше по-
таланило на терені соціального успіху, можуть споді-
ватися на добровільну співпрацю інших учасників; за
цієї умови соціально-економічні нерівності, напри-
клад, нерівності щодо багатства та влади, можна ви-
Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 113
знати справедливими [9, с. 109–118]. Додамо, що Ро-
улз порівнює роль справедливості в суспільстві
з роллю істини в системі мислення [9, с. 26-27].
Будучи важливим засобом реалізації у суспіль-
ному житті зазначених та інших загальнолюдських
цінностей, право виступає також як самостійна
культурна цінність. Власна цінність права виявля-
ється в тому, що називається правовими засадами
або духом права, на які повинні налаштовуватись
як громадяни, так і установи й організації. Форму-
лювання правових засад є однією з найважливіших
засад філософії права та юридичної науки. Багато
з них очевидні і зафіксовані у чинних кодексах
(відповідальність за провину, презумпція невину-
ватості тощо). Проте не існує вичерпного переліку
таких засад [1, с. 41-42]. Дух (або ідея) права поля-
гає в прагненні застосовувати для розв’язання кон-
фліктів лише правові засоби, які, діючи в компле-
ксі, зорієнтовані на юридичні дозволи, тобто право
має на меті цивілізувати суспільні відносини. Це –
утвердження в суспільстві забезпеченої свободи
і відповідальності, рівності, справедливості, досяг-
нення необхідної організованості, торжество висо-
кої моральності, справжнього гуманізму, запере-
чення сваволі й беззаконня [2, с. 49].
Виявами самостійної цінності права є також
права і свободи людини [5]. Ці дозволи, закріплені
у Конституції України, відкривають простір для
творчої самостійності особистості – найважливі-
шого показника в галузі суспільних відносин [7].
Одночасно право виступає чинником консолідації
суспільства, оберігаючи його від дезорганізації, що
стосується не лише окремого соціуму, але й людс-
тва загалом. У цьому контексті доречно також ска-
зати про нормативність права, його загально-
обов’язковий характер, забезпечення виконання
правових приписів з боку громадян та установ. Ви-
знання цінності права є необхідним кроком у роз-
витку правосвідомості, до активної поведінки, охо-
рони й примноження усіх цінностей суспільства.
Можна вести мову не лише про цінність права,
але й про правові цінності. До них відносяться осо-
бливі правові засоби та юридичні механізми (все
те, що називається юридичним інструментарієм),
які забезпечують дотримання законів. Право як за-
сіб регулювання соціальних відносин та як культу-
рне явище становить водночас і соціальну, і особи-
стісну цінність.
Разом із тим у праві, як писав Гегель, «людина
повинна знайти свій розум, повинна, отже, розгля-
дати розумність права» [3, с. 57]. Мета розуму – іс-
тина, і виникає потреба встановити істину про пра-
во та розкрити специфіку постановки й роз-
в’язання питання про істину у праві.
По-перше, для правознавства істина є головною
внутрішньою метою. Вона вимагає застосування
цілої системи методів та підходів. Найзагальнішим
є філософський підхід. Науковці-правники Украї-
ни повинні використати у своїй діяльності все ба-
гатство сучасних філософських ідей, парадигму
науки ХХІ сторіччя. Безпосередньо до філософсь-
ких підходів примикають загальноюридичні науки,
які відіграють методологічну роль відносно решти
галузей юридичного пізнання. Це теорія держави
і права, історія політичних і правових вчень, соціо-
логія права, а також (для дисциплін, пов’язаних
з боротьбою зі злочинністю) кримінологія. Далі
слід згадати загальнонаукові методи. Все частіше
юристи застосовують системно-структурний під-
хід, методи математики, кібернетики, інфор-
матики, психології. Важливу роль у методології
юриспруденції відіграють і міждисциплінарні під-
ходи. Разом з тим першочергову роль
у встановленні істинної картини правової реаль-
ності відіграють власні спеціальні методи юри-
дичної науки. Це передусім юридико-технічний
(формально-юридичний) та порівняльно-правовий
методи.
Предметом дослідження для правової гносеоло-
гії слугує не лише юриспруденція як теоретична
наука, але й практична юридична діяльність. Спо-
чатку звернемося до правотворчості. Такий фунда-
ментальний її продукт, як правова норма, має де-
скриптивний аспект. Вона в ряді відношень відо-
бражає правову реальність (і соціальну взагалі)
й тому її можна відповідною мірою вважати істин-
ною. Проте головним аспектом норми права є пре-
скриптивний. Її можна вважати правильною, істин-
ною, якщо вона виявляється ефективним засобом
досягнення поставленої мети. Тут має місце своєрі-
дне випереджаюче відображення більш доскона-
лого майбутнього. Щодо перевірки істинності пра-
вової норми, то критерієм у цьому випадку виступає
юридична практика. Отже, застосування категорії
істини до норми права і можливе, і потрібне. Це до-
зволяє твердити, що метою законотворчої діяльності
держави є встановлення істинних юридичних норм.
Необхідно також торкнутися питання про фо-
рми застосування категорії істини до процесів, що
протікають у сфері реалізації права. Найважливі-
шою її складовою виступає розслідування злочи-
нів. Особи, що його провадять, мають на меті вста-
новлення істини у кримінальній справі. В кри-
мінальному процесі вживається поняття матеріа-
льної істини, тобто істини у справі, яка отримала
фактичне («матеріальне») підтвердження. Для пра-
вильного вирішення кримінальної справи закон
вимагає істинної картини злочину. Встановлення
О.О. Бандура
114 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
істини у справі охоплює також правильну квалі-
фікацію розслідуваного діяння, яка потребує адек-
ватного тлумачення норми (що є своєрідною фо-
рмою юридичного пізнання). Істинними мусять
бути і висновки про міру покарання. Вимогу іс-
тинності можна поставити також до виконання
вироку пенітенціарними органами. Таким чином,
категорія істини входить до структури методології
правотворчості та правореалізації.
Головне ж полягає у тому, що цінності та істина
у правовій сфері тісно пов’язані між собою. Істина
у сфері права є цінністю, яка посідає важливе місце
в загальній ієрархії цінностей, а ця остання пови-
нна мати обґрунтування з погляду істини. Природа
цінностей та істини в юридичній сфері більш гли-
боко розкривається в їхньому взаємозв’язку. Їх
можна відокремити одну від одної лише умовно.
Узяті в абстракції, вони виступають зовнішніми
одна відносно іншої, певною мірою навіть поляр-
ними сутнісними характеристиками права. Але в
реальному житті вони складають певну взаємоза-
лежність, розчленовану єдність. Істина в тому чи
іншому відношенні передбачає цінність, а цінність –
відповідну адекватність правовій дійсності, істиннос-
ті. Ці основні характеристики права пронизують одна
одну. Право можна розглядати як своєрідне взаємо-
відображення істинного у цінному та цінного в істин-
ному.
У розмаїтті взаємовідношень між цінностями та
істиною у праві визначальним компонентом висту-
пає їх єдність, яка має складну структуру; голо-
вними її елементами є обумовленість шкали цінно-
стей у цій сфері істиною і тісний зв’язок істини як
цінності з іншими цінностями права.
Взаємний зв’язок істинності та цінності можна
прослідкувати вже при формулюванні проблеми
чи проблемної ситуації, що має своїм витоком ус-
відомлення суперечності між істинністю та цінніс-
тю правового знання. Ситуації такого роду стиму-
люють пошуки нових знань і приводять до більш іс-
тинного уявлення про правову реальність, перетво-
рюють юридичну істину на процес. Аналогічно мож-
на сказати, що і цінність знань у праві є процесом.
В юридичній науці проблема зумовлює необ-
хідність формування однієї або кількох гіпотез.
Ядро гіпотези складає певна ідея. Кожна окрема
гіпотеза спрямована на отримання нового істин-
ного знання. Одночасно можна і потрібно вести
мову й про цінність гіпотези. Насамперед, це її плі-
дність у плані розв'язання проблеми. Істинність і
цінність гіпотези тісно пов'язані між собою. Коли
взяти такий різновид пізнання у галузі права, як
процес розслідування злочину, тут роль гіпотези
відіграє версія, яка також має істиннісно-ціннісний
аспект. Далі, коли гіпотеза отримує належне під-
твердження, вона може перетворитися на теорію.
Остання має гносеологічну функцію, повинна да-
вати істинне знання про свій об'єкт. Одночасно
у неї є також аксіологічна характеристика – перед-
усім, наскільки вона корисна для практики.
У суто гносеологічному плані істина виступає
ідеалом, на досягнення якого спрямована людська
діяльність, і вже тому є високою цінністю. Крім
того, істина є цінністю як у практичному, так і в
світоглядному відношенні і для особистості, і для
соціуму. Ціннісний аспект притаманний також пи-
танню про шлях до істинного знання. Усе це має
важливе значення для правосвідомості. Проте цін-
ність істини не можна ставити вище за цінність
людини. У ХХ ст. повною мірою виявився негати-
вний потенціал прагнення епохи модерну підко-
рити зовнішню природу і саму людину, утвердити
у світі єдину істину. Істина повинна еволюціону-
вати в бік зростання її цінності, але необхідно пра-
вильно визначити її місце в загальній ієрархії цін-
ностей, де найвищий щабель посідає особистість
в єдності з соціумом. Це має безпосереднє значен-
ня для права як основного регулятора використан-
ня істин у суспільному житті.
Серед трьох складових права – правотворчості,
правореалізації та юридичної науки – особли-
ве значення має правотворчість; їй притаманний
свій ціннісно-істиннісний аспект. Основні цілі пра-
ва – свобода, відповідальність, справедливість, рів-
ність тощо виступають справжніми, істинними
цінностями. Коректна пізнавальна оцінка їхньої
суті є гносеологічною основою правильного офор-
млення їх як державно значущих. Одночасно цін-
ність юридичної норми визначається мірою, якою
вона відповідає особливостям даного історичного
етапу. Юридична норма мусить відповідати зазна-
ченим чинникам, тоді вона є істинною в цьому ро-
зумінні. Разом з тим вона має бути цінною як ефек-
тивний соціальний регулятор. Кожна з цих двох
характеристик норми права виявляється одночасно
умовою і наслідком щодо іншої. Можна також ска-
зати, що істинність юридичного закону містить
у собі цінність, і навпаки.
Правові цінності пов'язані з істиною також у га-
лузі правореалізації. Зокрема, щоб судовий вирок
мав належну соціальну цінність, він мусить спира-
тися на істинну картину злочинної події, істинну
кваліфікацію злочину (яка передбачає істинне тлу-
мачення юридичних норм), істинне розуміння осо-
бистості підсудного. Єдність цінностей та істини
певною мірою характеризує також і виконання по-
карання. Універсальним критерієм як істинності, так і
цінності в їх єдності виступає юридична практика.
Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 115
Природа права така, що в галузях правотворчо-
сті та правореалізації цінність відіграє провідну
роль, а істинність – підпорядковану. У правознавс-
тві має місце протилежне співвідношення.
Загальний висновок полягає у тому, що цінність
та істина у праві принципово нероздільні. Право
вбирає в себе загальнолюдські цінності, стає їх ви-
разником і перетворюється на істинну, справжню
культурну цінність. Удосконалення права як од-
ного з основних засобів самоорганізації суспільст-
ва потребує гармонізації єдності цінностей та істи-
ни, утвердження загальнолюдських цінностей, ко-
трі відповідають природі особистості та суспільст-
ва і виступають найвищим синтезом цінностей та
істини, якого за всю свою історію досягло людст-
во. Тією мірою, якою зазначена мета досягається,
саме суспільство стає правовим і перетворюється
на істинну цінність.
Список літератури
1. Бабенко А.Н. Правовые ценности (вопросы те-
ории) – М.: Академия управления МВД России, 2001.
2. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини
у праві. – К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України,
2000.
3. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль,
1990.
4. Зиновьев А.А. Кризис коммунизма // Його ж. Ко-
ммунизм как реальность. Кризис коммунизма. – М.:
Центрполиграф, 1994.
5. Козюбра М.І. Природа соціальних прав людини
та особливості механізмів їх реалізації // Вісник Кон-
ституційного Суду України. – 2002. – № 5.
6. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. – К.:
Молодь, 1998.
7. Мироненко О.М. Історія конституції України. –
К.: Ін Юре, 1997.
8. Ринпоче Т.Т. Жест равновесия // Хемфрейс К.
Концентрация и медитация. Ринпоче Т.Т. Жест ра-
вновесия. – К.: RELF-book, 1994.
9. Ролз Дж. Теорія справедливості. – К.: Основи,
2001.
10. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки
социализма. – М.: Изд-во «Новости», изд-
во «Catallaxy», 1992.
О. A. Бандура
НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ ВЗАИМНОЙ СВЯЗИ ЦЕННОСТИ
И ИСТИННОСТИ В ПРАВЕ
Фундаментальными составляющими права являются общечеловеческие и собственно юридические
ценности. В сочетании же со стремлением быть истинным, «правильным», благодаря интенсивности
своей гносеологической функции, право претендует на признание его самого в качестве истинной
ценности.
О. О. Bandura
SOME ASPECTS IN INTERRELATION OF VALUES
AND TRUTH IN LAW
The fundamental constituents of law are the general human and legal values as such. Law, combining its
pursuit of being true, “correct”, owning to the intensity of its gnoseological function, claims to be recognized
as a true value.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8545 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1818-992X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:16:30Z |
| publishDate | 2003 |
| publisher | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бандура, О.О. 2010-06-08T10:46:39Z 2010-06-08T10:46:39Z 2003 Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві / О.О. Бандура // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 111-115. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8545 Фундаментальными составляющими права являются общечеловеческие и собственно юридические ценности. В сочетании же со стремлением быть истинным, «правильным», благодаря интенсивности своей гносеологической функции, право претендует на признание его самого в качестве истинной ценности. The fundamental constituents of law are the general human and legal values as such. Law, combining its pursuit of being true, “correct”, owning to the intensity of its gnoseological function, claims to be recognized as a true value. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Гносеологія права Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві Некоторые аспекты взаимной связи ценности и истинности в праве Some aspects in interrelation of values and truth in law Article published earlier |
| spellingShingle | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві Бандура, О.О. Гносеологія права |
| title | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| title_alt | Некоторые аспекты взаимной связи ценности и истинности в праве Some aspects in interrelation of values and truth in law |
| title_full | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| title_fullStr | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| title_full_unstemmed | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| title_short | Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| title_sort | деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві |
| topic | Гносеологія права |
| topic_facet | Гносеологія права |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8545 |
| work_keys_str_mv | AT banduraoo deâkíaspektivzaêmnogozvâzkucínnosteitaístiniupraví AT banduraoo nekotoryeaspektyvzaimnoisvâzicennostiiistinnostivprave AT banduraoo someaspectsininterrelationofvaluesandtruthinlaw |