«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Datum:	2009
1. Verfasser:	Бажан, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85586
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) / О. Бажан // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2009. — Вип. 15, ч. 1. — С. 301-309. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859675969606909952
author	Бажан, О.
author_facet	Бажан, О.
citation_txt	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) / О. Бажан // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2009. — Вип. 15, ч. 1. — С. 301-309. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
first_indexed	2025-11-30T15:57:35Z
format	Article
fulltext	Олег Бажан (Київ) «ХОЛОДНЕ УКРАЇНСЬКЕ ЛІТО 1953 РОКУ» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 року на тлі наростаючої кризи радянського тоталітаризму висвітлила нагальну необхідність модернізації правлячого режиму в СРСР. Прагнення реформувати тоталітарну систему, перетворити її на більш життєздатний суспільний організм, спроможний адекватно реагувати на виклики часу, спонукало нових керманичів держави відмовитись від терористичних методів управління, масових політичних репресій, гіпертрофованого ідеологічного контролю. Усвідомлення партійною номенклатурою безперспективності державного тероризму поклало початок розгортанню у Радянському Союзі складних і суперечливих спроб трансформації тоталітарних структур. Після кончини диктатора, який не визначив собі наступника, розпочалася гостра боротьба між представниками центрального московського керівництва. Певним компромісом у змаганні за політичне лідерство в державі на основі нетривкого балансу сил стало так зване колективне керівництво, ключову роль в якому відігравали Голова Ради Міністрів СРСР Г. Маленков, секретар ЦК КПРС М. Хрущов, міністр внутрішніх справ СРСР Л. Берія. Спробу порушити нестійку політичну рівновагу та зміцнити власні позиції зробив один з найближчих соратників Й. Сталіна – Л. Берія. Саме йому належать перші кроки щодо лібералізації суспільно-політичного життя в Радянському Союзі. У доповідній записці, адресованій Президії ЦК КПРС 26 березня 1953 року міністр внутрішніх справ повідомляв, що у в’язницях, колоніях та виправно-трудових таборах перебувало 2 млн. 526402 особи, в тому числі 22145 осіб, яких вважали небезпечними1. Президії Верховної Ради СРСР був запропонований проект Указу «Про амністію», який було ухвалено 27 березня 1953 року та опубліковано на шпальтах газет «Правда» та «Известия». Згідно з Указом передбачалося амністувати 1,2 млн. в’язнів, засуджених терміном до 5 років включно. Стаття 2 Указу передбачала звільнення незалежно від терміну покарання за посадові, господарські, військові злочини, передбачені статтею 193, яка була відмінена у Кримінальному Кодексі РРФСР та кодексах союзних республік. Дія Указу поширювалася на вагітних жінок та жінок, що мали дітей віком до 10 років; неповнолітніх у віці до 18 років; чоловіків старших 55 та жінок старше 50 років, а також засуджених, які страждали важкими невиліковними хворобами. Проте Указ Президії Верховної Ради СРСР обійшов увагою засуджених за контрреволюційну діяльність2. Бажан О. 302 Публікація Указу викликала неоднозначну реакцію серед населення Української РСР. Поряд з висловлюваннями схвалення дій радянського уряду на кшталт: «В Указі Президії відчувається сталінська думка, яку втілили в життя його вірні соратники»; «Указ демонструє силу Радянського Союзу та гуманність радянської влади»; «Указ вибиває підґрунтя у антирадянських сил для наклепів, що будови комунізму будуються руками засуджених»; «Наш радянський суспільний та державний устрій настільки зміцнів, що вже немає більше необхідності ізолювати тих, які засуджені за службові та господарські злочини»3 деякі громадяни висловлювали побоювання щодо негативних наслідків амністії. Інженер мартенівського цеху заводу «Запоріжсталь» Жданко так прокоментував рішення вищого законодавчого органу країни: «Я думаю, що окремих осіб, особливо тих, які неодноразово здійснювали злочини не потрібно випускати, тому що вони невиправні і будуть розкладати своєю поведінкою молодь». Вантажник Одеського порту Григоренко в розмовах з колегами зазначав: «Масове звільнення з місць ув’язнення засуджених може викликати зростання дрібних пограбувань. До цього часу в трамваях і тролейбусах ми їздили спокійно, а тепер будемо побоюватися крадіжок»4. У ході інструктивних нарад та семінарів агітаторів з роз’яснення Указу на підприємствах, установах, колгоспах Харківської області лунали категоричні заяви про залишення в силі суворих заходів покарання для «злочинців-рецидивістів», або висувались пропозиції щодо встановлення випробувального терміну для амністованих на будівництві5. Траплялися випадки коли окремі присутні під час колективного ознайомлення зі змістом Указу висловлювали розчарування з приводу відсутності в нормативному документі згадки про засуджених за політичними звинуваченнями. Так, бухгалтер середньої школи № 1 м. Луцька М. Лисюк зауважувала: «За цим Указом із в’язниці вийдуть лише кримінальні злочинці, а чесних політичних людей із в’язниці не випускають»6. Як відверто антирадянські були кваліфіковані судження працівниці клубу Сталінського заводу сільськогосподарського машинобудування Кнізберг: «Указ вийшов під впливом капіталістичних країн. Там пишуть, що в СРСР тюрми переповнені, тому уряд вирішив їх розвантажити, випустити бандитів та вбивць, а на їх місце додати політичних»7. Незважаючи на діаметрально протилежні думки населення на започатковану новими господарями Кремля широку амністію, перший секретар ЦК КПУ Л. Мельников у листі до ЦК КПРС від 1 квітня 1953 року «Про реагування населення Української РСР на Указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію» запевнив вище політичне керівництво країни про позитивне ставлення широких верств республіки до кроків уряду в сфері карально-репресивної політики. «Холодне українське літо 1953 року» … 303 Втілюючи в життя статті Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію», міністерство юстиції УРСР виявило в табірних колоніях, колоніях УВТТК, у дитячих виправно-трудових колоніях республіки 69921 особу, яких необхідно було звільнити від подальшого відбування покарання. На 5 травня 1953 року за даними начальника І спецвідділу МВС УРСР полковника Подобєдова з тюрем, виправно- трудових колоній, камер попереднього ув’язнення, розташованих на території УРСР, кількість звільнених згідно Указу «Про амністію» складала 19892 особи8. Цифрові дані про кількість амністованих на початок травня 1953 року по республіці виглядали таким чином9: В сь ог о зв іл ьн ен о (з т ю ре м, В ТК та К П У ) Зв іл ьн ен о по п ри пи не ни м сл ід чи м сп ра ва м Зв іл ьн ен о по с пр ав ам , н е ро зг ля ну ти м су да ми Зв іл ьн ен о за су дж ен их н а те рм ін и до 5 р ок ів (с т. 1 У ка зу ) Зв іл ьн ен о за су дж е- ни х не за ле ж - но в ід т ер мі ну п ок ар ан -н я (с т. 2, 3 У ка зу ) В сь ог о за су дж ен их , я ки м те рм ін п ок ар ан ня зм ен ш ен о на по ло ви ну З ни х зв іл ьн ен о Антирадянська агітація (ст. ст. 58 п. 10, 59 п. 7 КК) 1 1 Члени сімей зрадників Батьківщини (ст. 58 п.1 «в» п. 12 УК) 1 1 Соціально- небезпечний елемент (без зазначення ст. ст. КК) 26 5 6 13 2 24 Розголошення держтаємниці та втрата документів, що містять держтаємницю (Указ від 9 /VІ 1947 року) Пособництво німецьким окупантам (ст.17- 58 п.1 «а», «б» КК) 1 1 Порушення статуту (ст. 193 пп. 15-16 КК) 6 1 4 1 Військові злочини 79 23 16 26 12 7 2 Бажан О. 304 (ст. 193 КК крім 7, 17, 24, 25 КК) Ухиляння від військового обліку та призову на військову службу (ст.ст. 59 п.4 та 64 КК) 25 7 4 11 3 13 1 Катастрофи, аварії та наїзди на людей (ст. 59 п. 3 «в», «г» КК) 281 9 35 233 3 13 1 Службові та господарські злочини (ст. ст. 109-121, 128-135, 193 п. 17 КК) 2.255 426 270 1283 275 32 1 Крадіжки, привласнення, розтрата чи інші розкрадання держ. та громад. майна (Указ від 4 /VІ 1947 р.) 2.780 748 473 721 703 2109 135 Крадіжки особистої власності (Указ від 4 /VІ 1947 р.) 1365 233 179 545 222 832 186 Зґвалтування (Указ від 4/І 1949 р.) 75 26 9 2 37 30 1 Хуліганство (ст. 74 ч. І та 2 КК) 3602 844 491 2147 108 141 12 Порушення правил технічної безпеки (ст.ст. 108 та 108 п.1 КК) 159 9 3 135 11 1 1 Підпали (крім ст. 58 п.9 КК) 23 4 8 6 5 Розбій (ст. 167 КК) 7 2 1 5 4 Грабежі (ст. 165 КК) 6 3 1 1 1 1 Майнові злочини (ст.ст. 162-178 КК) 59 2 8 41 3 10 5 Нелегальний перехід кордону (ст. 59 п. 10, ст. 84 КК) 6 3 3 Контрабандна діяльність (ст. 59 п. 9 та ст. 83 КК) Втечі з місць ув’язнення, заслання, вислання (ст. 82 КК) 34 8 2 11 5 34 8 «Холодне українське літо 1953 року» … 305 Самовільний виїзд (втеча) з місць обов’язкового поселення та за переховування виселенців, які втекли з місць обов’язкового поселення та пособництво) (Указ від 26/ХІ 1948 р.) 58 1 57 2 Крадіжка зброї та боєприпасів (ст. 59 п. 3а КК) 4 1 1 2 2 Незаконне зберігання зброї (ст. 182 КК) 165 59 20 64 22 2 Спекуляція (ст. 107 КК) 1275 323 211 493 245 235 3 Дезертирство (ст. 193 п.7 КК) 34 11 4 4 13 2 2 Порушення правил торгівлі (ст. 105 КК) 295 54 48 167 22 4 4 Підробка збут фальшивих грошових знаків та облігацій (ст. 59 п. 8 КК та Указ від 4/VІ 1947 р.) 8 2 3 3 Хабар (ст. ст. 117- 118 КК) 199 69 34 80 16 Шахрайство (ст. 169 п.1 КК) 188 54 52 71 11 Незаконне виконання абортів (ст. 140 ч.2 та 3 КК) 161 23 19 101 17 12 1 Статеві злочини (ст. ст. 150,151, 152, 154, 154 а, 155 КК) 46 13 4 13 15 2 1 Нанесення тілесних ушкоджень та побоїв (ст. 142-146 КК) 648 72 59 456 55 19 6 Підробка документів (ст.72 КК) 105 29 10 56 10 Антигромадський паразитичний елемент (Указ від 23 /VІІ 1951 р.) 20 6 2 11 1 Бажан О. 306 Порушення закону про паспортизацію (ст. 192 п. «а» ч. 2 КК) 850 190 86 556 16 2 2 Інші злочини 5045 539 244 3939 321 394 2 Всього звільнено 19892 3799 2297 11257 2159 3915 380 Як видно з таблиці найбільший відсоток амністованих припав на категорію ув’язнених, звинувачених у хуліганстві, спекуляції, крадіжках, у здійсненні службових та господарських злочинів. Проте в загальне число «прощених» потрапили й звинувачені в антирадянській агітації та члени сімей зрадників Батьківщини. Вже на кінець травня 1953 року на підставі Указу було звільнено: засуджених терміном до 5 років включно – 44475 осіб; засуджених понад 5 років (згідно ст.2 Указу) – 1426 осіб; засуджених на термін понад 5 років звільнених у зв’язку з застосуванням статті 4 Указу – 5286 осіб; засуджених на термін понад 5 років, звільнених за ст. 3 Указу всього 18734 осіб 10. Проводячи амністію, адміністрація місць позбавлення волі виносила по кожному засудженому, який підпадав під дію Указу, постанову, яка санкціонувалася прокурором області. Усім без винятку амністованим видавалися довідки про звільнення, документи на право проживання у вибраних населених пунктах. Крім того, за кошти таборів- колоній амністовані забезпечувалися проїзними документами до місця проживання. За час проведення масової амністії в межах СРСР було сформовано і відправлено 381 товарно-пасажирський поїзд. З віддалених таборів вивіз ув’язнених здійснювався морським та річним транспортом, для чого були задіяні 38 пароплавів та 15 спеціально обладнаних барж. З метою налагодження чіткої роботи щодо відправки амністованих до місця майбутнього проживання додатково залучалися працівники, які разом із залізничною адміністрацією та органами міліції організовували відправлення колишніх ув’язнених, запобігаючи накопиченню їх на залізничних станціях та водних пристанях. За перші три місяці з моменту виходу Указу «Про амністію» на територію УРСР прибуло і було прописано з числа звільнених за амністією – 144638 осіб, з них: у Києві – 3953; в обласних центрах УРСР – 28191; інших містах областей – 38457; у інших населених пунктах республіки – 7403711. Наприкінці 1953 року в Україні перебувало 169,3 тис. осіб, звільнених за амністією, а на першу декаду серпня 1953 року кількість амністованих в республіці збільшилась до 172,4 тис. осіб12. Реалізуючи на практиці Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію», Рада міністрів СРСР, уряди союзних республік ухвалили ряд постанов, які визначали порядок працевлаштування амністованих громадян. Виконання цих постанов покладалася на Головні управління «Холодне українське літо 1953 року» … 307 організованого набору робітників при Радах міністрів союзних республік та їх відділи при обласних радах депутатів трудящих. Як свідчать документи, соціальна адаптація колишніх в’язнів проходила з великими труднощами. Так, в деяких відділках міліції міста Києва траплялися випадки необґрунтованих відмов в прописці13. Керівники підприємств та установ, незважаючи на дефіцит робочої сили, під будь-яким приводом відмовляли у працевлаштуванні амністованим. Упродовж квітня–червня 1953 року із загальної кількості амністованих, які мали прописку, знайшли роботу 108224 особи (74.8%), у тому числі: по Києву – 1731 (43,8%); у обласних центрах – 18839 (66,8%); у інших містах – 26747 (69,6%), у решті місцевостей – 60903 (82,3%)14. Так, в Запорізькій області, незважаючи на рішення облвиконкому, згідно з яким всі керівники обласних відділів були зобов’язані провести відповідну роботу з працевлаштування звільнених за амністією, на 25 травня 1953 року з 4247 осіб, які прибули в регіон було працевлаштовано 2724 особи (64%), 1523 осіб або 36% продовжували шукати роботу. Як з’ясувалося пізніше вказівки щодо працевлаштування амністованих до конкретних виконавців в області доведено не було15. Виправити ситуацію у своєрідний спосіб пропонував виконуючий обов’язки прокурора міста Мелітополя Рубльов, який пропонував голові Мелітопольського райвиконкому «заслухати керівників заводів та підприємств з приводу відмови в роботі колишнім в’язням16. На початковому етапі проведення заходів, пов’язаних з адаптацією амністованих, окрім виконкомів обласних рад не зуміли визначити увесь обсяг передбаченої роботи і органи МВС. Відповідні підрозділи ЦК КПУ інформували вище політичне керівництво республіки про те, що в умовах проведення амністії складна ситуація в областях спостерігалася з обліком підлітків, які повернулися з місць ув’язнення. Наприклад, у Ворошиловградській області контролюючі інстанції відмічали, що «гірше за все йдуть справи з обліком підлітків, звільнених по амністії. Міліція зовсім не займається обліком цієї категорії людей, не цікавляться також і органи освіти. В зв’язку з цим невідомо скільки прибуло в область підлітків»17. Після запровадження амністії значно збільшилась кількість клопотань від колишніх в’язнів про відміну вироків судових органів у частині конфіскації їх майна або звільнення від сплати коштів на покриття збитків, заподіяних ними державним і громадським підприємствам та організаціям (якщо до застосування загальної амністії подібні клопотання надходили в Президію Верховної Ради УРСР поодиноко, то після обнародування відповідного Указу їх число зросло до 300–350 на місяць). Більшість клопотань після розгляду відхилялись, оскільки вироки судових органів у частині конфіскації майна Бажан О. 308 засуджених вже були приведені до виконання. Лише в окремих випадках, коли родина засудженого за малозначні злочини потрапляла в скрутне становище у зв’язку з конфіскацією помешкання та коли такий вирок ще не було виконано – конфіскація майна скасовувалась. Клопотання засуджених про звільнення їх від покриття заподіяних збитків державним і громадським підприємствам або організаціям, як правило, відхилялись18. Труднощі з працевлаштуванням, фінансова скрута, неувага з боку громадськості спонукала деяких амністованих ставати на злочинну стежку. Статистика свідчить, що з 1 квітня по 20 червня 1953 року в межах республіки було зареєстровано 6696 злочинів, з них 1196 (17,9%) – скоїли особи, звільнені за амністією, за що притягли до відповідальності – 1383 особи. Найбільше кримінальних проявів з боку амністованих було зафіксовано у Сталінській, Ворошиловградській, Запорізькій, Одеській областях та у місті Києві19. Посилення криміногенної ситуації внаслідок амністії спостерігалась майже в усіх регіонах СРСР. У результаті 2 липня 1953 року президія ЦК КПРС ухвалила Указ «Про незастосування амністії до осіб, засуджених за розбій, злодіям-рецидивістам та злісним хуліганам». В Указі наголошувалось, що коли звільнені за амністією «продовжують вести паразитичний образ життя і не займаються громадсько-корисною працею», то амністія для них відмінялася і вони мали відбути визначений їм термін покарання. Водночас незадовільне виконання постанови союзного уряду щодо працевлаштування осіб, звільнених за амністією, спонукало Раду міністрів УРСР 6 червня 1953 року ухвалити постанову «Про усунення недоліків у працевлаштуванні звільнених за амністією громадян». Уряд звертав увагу на прикру статистику, що спостерігалася в Миколаївській та Волинській областях, де було працевлаштовано лише 55% звільнених за амністією, Ворошиловградській – 58%, Сумській – 62%, Чернігівській – 65%, у м. Дніпропетровську – 58%, м. Одесі – 66%. У зв’язку з цим Рада міністрів УРСР зобов’язала керівників підприємств, будівельних організацій беззаперечно приймати на роботу звільнених із ув’язнення, створюючи їм необхідні виробничі та житлово-побутові умови. Контроль за неухильним дотриманням вказівок уряду було покладено на республіканські органи прокуратури. З метою пришвидшити процес адаптації амністованих громадян виконкоми районних та міських рад для осіб, які не мали спеціальності, організовували навчання за професіями шляхом індивідуального та бригадного навчання. Працівники паспортного столу при видачі паспортів знайомили амністованих з переліком вакантних посад на підприємствах району чи області. Завдяки вжитим заходам республіканського уряду з 169,3 тис. осіб звільнених за амністією станом на «Холодне українське літо 1953 року» … 309 1 вересня 1953 року 86% було працевлаштовано, зокрема в містах України 76,3 тис. осіб20. Разом з тим, у полі зору органів міліції та відділів організаційного набору робітників при обласних радах на початок осені перебувало понад 23 тис. амністованих, які не були працевлаштовані. Процес зменшення ув’язнених в системі ГУЛАГ, розпочатий після смерті Сталіна масовою амністією 1953 року був продовжений в наступні роки на основі застосування інших указів керівництва СРСР: від 24 квітня 1954 року «Про порядок дострокового звільнення від покарання засуджених за злочини, здійснені у віці до 18 років»; від 14 липня 1954 року «Про застосування умовно-дострокового звільнення з місць ув’язнення»; від 17 вересня 1955 року «Про амністію радянських громадян, які співпрацювали з окупантами в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» і переглядом справ стосовно осіб, засуджених за контрреволюційні злочини. Таким чином, упродовж декількох років система ГУЛАГ остаточно припинила своє існування в 1960 році. 1 Пихоя Р. Медленно тающий лед (1953–1958 гг.) // Международный исторический журнал. – 2000. Январь–февраль. – № 7. 2 Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР.1938– 1975. – Т.3. – М., 1975. – С. 409-411. 3 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 24. – Спр. 2833. – Арк. 13. 4 Там само. – Арк. 5. 5 Там само. – Арк. 22. 6 Там само. – Арк. 17-18. 7 Там само. – Арк. 23. 8 Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф.42. – Спр. 92. – Арк. 10-11. 9 Там само. 10 Политическое руководство Украины. 1938–1989. – М., 2006. – С. 189. 11 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 24. – Спр. 3123. – Арк. 27. 12 Баран В. Україна 1950–1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів, 1996.– С. 117. 13 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр.3123. – Арк. 47. 14 Там само. – Арк. 27. 15 Там само. – Спр. 2834. – Арк.28. 16 Там само. – Арк. 37. 17 Там само. – Арк. 17. 18 Там само. – Спр.2832. – Арк. 31-32. 19 Там само. – Спр. 2834. – Арк.14, 17, 31; спр. 3123. – Арк. 30-31. 20 ЦДАВО України.– Ф.2. – Оп. 8. – Спр.9718.– Арк. 127-128.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-85586
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0115
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T15:57:35Z
publishDate	2009
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Бажан, О. 2015-08-08T11:06:21Z 2015-08-08T11:06:21Z 2009 «Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) / О. Бажан // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2009. — Вип. 15, ч. 1. — С. 301-309. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0115 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85586 uk Інститут історії України НАН України Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика «Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) Article published earlier
spellingShingle	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки) Бажан, О.
title	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)
title_full	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)
title_fullStr	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)
title_full_unstemmed	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)
title_short	«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)
title_sort	«холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в українській рср: перебіг, масштаби, наслідки)
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85586
work_keys_str_mv	AT bažano holodneukraínsʹkelíto1953rokuprovedennâamnístíí1953rokuvukraínsʹkíirsrperebígmasštabinaslídki

«Холодне українське літо 1953 року» (проведення амністії 1953 року в Українській РСР: перебіг, масштаби, наслідки)

Institution

Ähnliche Einträge