Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.

У статті досліджено спадщину діячів літератури та мистецтва з української діаспори Канади та країн Латинської Америки. Основна увага акцентується на тому, що українська еліта на Заході зуміла не лише зберегти національну культуру і мову, а й примножити надбання своїх видатних попередників. В ста...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
Date:	2011
Main Author:	Дибчук, Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2011
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85696
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. / Л. Дибчук // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 202-218. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859819500810010624
author	Дибчук, Л.
author_facet	Дибчук, Л.
citation_txt	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. / Л. Дибчук // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 202-218. — Бібліогр.: 51 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика
description	У статті досліджено спадщину діячів літератури та мистецтва з української діаспори Канади та країн Латинської Америки. Основна увага акцентується на тому, що українська еліта на Заході зуміла не лише зберегти національну культуру і мову, а й примножити надбання своїх видатних попередників. В статье исследовано наследие деятелей литературы и искусства из украинской диаспоры Канады и стран Латинской Америки. Основное внимание акцентируется на том, что украинская элита на Западе сумела не только сохранить национальную культуру и язык, но и приумножить достижения своих выдающихся предшественников. We investigated the inheritance of writers and artistes from the Ukrainian diasporas in Canada and Latin America. The main attention focuses on the fact that the Ukrainian elite in the West has managed not only to preserve national culture and language, but also to increase the property of its outstanding predecessors.
first_indexed	2025-12-07T15:24:29Z
format	Article
fulltext	Дибчук Людмила (Вінниця) УДК 94 (477): 314.743 СПАДЩИНА ДІЯЧІВ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ КАНАДИ ТА КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. У статті досліджено спадщину діячів літератури та мистецтва з української діаспори Канади та країн Латинської Америки. Основна увага акцентується на тому, що українська еліта на Заході зуміла не лише зберегти національну культуру і мову, а й примножити надбання своїх видатних попередників. Ключові слова: канадська та латиноамериканська українська діаспора, культурні цінності, художня література, мистецтво. Українська діаспора протягом десятиліть свого розселення у світі ство- рила свою культуру, науку, мистецтво, літературу. На жаль, до сьогодніш- нього дня досягнення зарубіжної української інтелігенції залишаються ще недостатньо відомими широкому загалу в Україні. Хоча їхні імена, легко викинуті із літопису вітчизняної науки, мистецтва, були вписані у світовий контекст розвитку духовних цінностей людства. Історична доля України склалася так, що своєрідні компенсаційні функції щодо культури, науки історичної Батьківщини виконувала діаспора. Значна група української інтелігенції, отримавши статус політичної еміграції, створювала вартості, які віддзеркалювали поступ світової культури, нові напрями та стилі, галузі науки (зокрема гуманітарної) і водночас зберігала кращі традиції вітчизняних шкіл. Тому нині, коли Україна проголосила незалежність і прагне відродити національну культуру, на порядку денному стає необхідність науково об’єктивно висвітлити історичне й культурне минуле народу, його сучасний стан. Важливого значення набуває і питання про справедливу оцінку діяльності української еміграції, її ролі в розвитку науки, культури, зокрема літератури, мистецтва, включення того цінного духовного надбання, що вона створила поза межами рідного краю, у загальнонаціональну спадщину. Протягом останніх років завдяки плідній співпраці вчених в Україні та українських вчених в діаспорі здійснено значну роботу з повернення імен визначних діячів літератури і мистецтва. У Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського відкрито зал зарубіжної україніки, в якому знаходиться понад 3 тис. книг і 7 тис. журна- лів, що побачили світ у діаспорі. Значна кількість літературних та мистецьких творів знаходиться в архіві Інституту досліджень української діаспори, в поточному архіві музею культурної спадщини м. Києва, в Національному художньому музеї України, в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, в Національному музеї у Львові та Львівському історичному музеї. Деякі аспекти зазначеної тематики знайшли своє висвітлення у працях фахівців з історії української діаспори, зокрема Б.Лановика, Р.Матейка, М.Марунчака, О.Криштальської, О.Коваленко, М.Іванченко та деяких ін., але загалом названа проблематика є недостатньо розробленою. Наукова та практична значущість даної теми — в її недостатній вивче- ності, у можливості показати спадщину діячів літератури і мистецтва з української діаспори і її внесок у розвиток Української держави. Однією з провідних сфер багатогранного, строкатого духовного життя українських громад на Заході є художня література. Її динамічний розвиток та професіоналізм авторів відображають високий освітній рівень сучасних поколінь зарубіжних українців, хоча україномовна читацька аудиторія постійно звужується. Незважаючи на цей та інші негативні фактори, знач- ною активністю відзначається літературний процес серед української діас- пори Північної та Південної Америки. Важливим чинником розвитку української літератури в західній діаспорі впродовж кількох десятиріч і до середини 90-х років ХХ ст. було Об’єднання українських письменників на еміграції «Слово» (ОУП «Слово»). Воно згуртувало i об’єднало творчі зусилля визначних літераторів-українців з найвіддаленіших кутків світу. У 1996 р. «Слово» налічувало понад 120 чоло- вік. Їх твори опубліковані в 13 томах збірника Об’єднання. Після проголо- шення незалежності України набагато активізувалася робота ОУП «Слово», спрямована на розвиток творчих зв’язків із рідною землею, духовне відро- дження українського народу. В цьому велика заслуга відомої канадсько- української письменниці, публіцистки, перекладачки, художниці, громад- ської діячки Ліди Палій, яка з 1993 p. по 1997 р. до припинення його діяльності очолювала управу Об’єднання. Яскравими представниками української літератури в Канаді є Меланія Кравців, Лариса Мурович, Леся Храплива, Яр Славутич, Максим Тарнав- ський, Степан Горлач, родина Книшів. Одна з найвідоміших письменниць західної діаспори Леся Бризгун-Шанти цілковито присвятила свою твор- чість дітям та юнацтву. Справжнє визнання серед літераторів i читачів Бразилії здобули україн- ські письменники Олена Колодій та Bipa Селянська-Вовк. Плідно працюють на ниві українського письменництва в Аргентині кіль- ка чоловік. Вони пишуть художні твори як українською, так i іспанською мовами. Широке визнання здобула праця українських літераторів-перекла- 203Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... дачів. Успішно цією працею займається відомий в Аргентині український перекладач Володимир Котульський. В Аргентині виходять іспанською мовою твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, П.Тичини, М.Риль- ського, Л.Костенко, В.Симоненка та інших українських письменників. Книги i брошури українською та іспанською мовами випускають українські видавництва «Полтава», «Літературна бібліотека», «Український інформа- тивно-видавничий інститут». Одним з яскравих представників української літератури в Аргентині вважають Леоніда Голоцвана. Закінчивши Кордобський університет, він отримав диплом інженера-мостобудівника. Працюючи за фахом, Л.Голоцван в юності захоплювався написанням віршів українською, a пізніше — іспанською мовами. Його поезія — це ностальгія за втраченою землею предків, а також заклик земляків до боротьби з поневолювачами в ім’я її свободи i незалежності. Окрім віршів, були видрукувані його оповідання, статті й есе. В них, як i в поезіях, автор розповідає icторію рідного краю, про його видатних особис- тостей, мистецтво i культуру незалежної України. Л.Голоцван на високому професійному рівні упорядковує i видає «Антологію української поезії», яка вийшла у світ іспанською мовою в м. Буенос-Айресі (Аргентина) в 1991 р. У збірнику поміщено поезії маловідомих авторів часів Київської Pyci, козаць- кі думи, вірші С.Кленовича, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки й письмен- ників-шістдесятників — В.Стуса, Л.Костенко, І.Драча та iн. У 1995 р. вийшла книга «Полотно Невкену» іспанською мовою1. Л.Голоцван — не лише талановитий письменник, а й відомий меценат, який постійно духовно збагачує націю, надсилаючи в Україну велику кількість книг, періодичних видань, надає матеріальну допомогу бідним і малозабезпеченим. Одна з видатних особистостей діаспори — письменниця, перекладач, художниця, популяризатор української літератури у Бразилії Віра Вовк (Селянська). Народилася В. Вовк 1926 р. у м.Бориславі на Львівщині, в діяльній і творчій родині. Студіювала у німецьких університетах герма- ністику, музикологію і порівняльне літературознавство2. Далі навчання у вищих школах Віри Вовк відбувалося вже у Ріо-де-Жанейро. А першою її посадою було вчительство в середній школі імені Серця Марії у передмісті Меєр, де вона викладала латину і спів. Подальша діяльність Віри Вовк пов’язана з творчістю та наукою. З 1957 р. завідує кафедрою порівняльного літературознавства університету в Ріо-де-Жанейро. Має науковий ступінь доктора філософії, є професором, лауреатом літературних премій ім. І. Франка в Чикаго (1957, 1979, 1982) і Києві (1990), премії Благовість (2000). Перу Віри Вовк належать наступні твори: «Триптих до циліндрових картин Юрія Солов’я», «Святий чай», 204 Людмила Дибчук «Молебень до Богородиці», «Зимове дійство», «Жіночі маски», «Вінок троїстий», «Весняне дійство», а також збірки «Поезія»3, «Проза» та «Театр»4, фольклорні твори — «Колядник» та «Юність». Богдан Рубчак слушно відзначив як константу поетичного світу письмен- ниці «вміння сполучити чужинне оточення з українською душею»5. Дослідник Лариса Онишкевич у своїй статті «Різні світи Віри Вовк» зазначила, що Віра Вовк до «рідного» ставиться як до «екзотики» і навпаки6. Говорячи про поезію Віри Вовк, не можна оминути її перекладацьку діяль- ність — як глибоко усвідомлений обов’язок «плекати і презентувати вищі форми української культури»7. Волею долі кинута у широкий світ, завдяки освіті й природним здібностям почуваючи себе вільно в стихії кількох європейських мов та культур, вона вповні використовує цей свій дар і свої можливості. Її ім’ям позначено цілу низку перекладів (в основному поетич- них). Для бразильського читача — «Антологія української літератури» (від «Літопису» до неокласиків і Олени Теліги), антологія сучасної української поезії «Соняшник» (де подано в перекладах португальською вірші Е.Андієв- ської, І.Драча, Б.Бойчука, О.Булиги, В.Голобородька, І.Жиленко, І.Калинця, Л.Костенко, П.Калини, В.Підпалого, В.Симоненка та ін.). А для українського читача — «Чотири драми» Ф.Лорки (спільно з В.Бургардтом і Г.Кочуром), «Гітанджалі» Р.Тагора, перекладені разом з І. Костецьким з англійського перекладу, зробленого самим Тагором. Співпрацювала з багатьма іншими перекладачами — О.Олександровим, О.Зуєвським, Є.Поповичем. Майже всі ці видання були фінансовані Товариством прихильників української культури в м. Курітиба та особисто Вірою Вовк як перекладача і розіслані до більше як 100 бібліотек країн Латинської Америки, Європи, Африки та Азії. Творчість видатної письменниці, перекладача, літературознавця, худож- ниці з Бразилії Віри Вовк протягом останніх років повертається на рідні терени. Нею передано до Національної комісії з питань повернення в Укра- їну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України особисті архів та книгозбірню, які нараховують 938 документів, 56 аркушів, 16 меморіальних предметів, 109 друкованих видань, фото, слайди. Частини її незавершеної колекції розкидані по всій Україні: це й Центральний державний архів- музей літератури та мистецтва України, Наукова бібліотека ім. І. Франка у Львові, Національна спілка письменників України, Національна парламент- ська бібліотека України, Державний музей літератури України. В травні 2004 р. за активну популяризацію на теренах Бразилії літератури Віра Вовк була нагороджена орденом «Княгині Ольги» ІІІ-го ступеня8. Письменники діаспори, як правило, видають книги власним коштом. Творча інтелігенція зайнята у різних сферах суспільного життя — на викла- дацькій роботі, в науково-дослідних інститутах, юриспруденції, бізнесі, на державній службі тощо. Переважна більшість з них працює на громадських 205Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... засадах у різних товариствах, асоціаціях, організаціях, спілках, фундаціях і т. ін. Вихідці з України, навіть другого та третього поколінь, надають допомогу нашій незалежній державі з метою її економічного, політичного і культурного розвитку. Такою представницею діаспорного письменства в Канаді є й Леся Бризгун-Шанти. Патріотка України, прекрасний прозаїк, авторка цікавих, змістовних, глибоко-моральних дитячих книжок. За одну з них, що вийшла друком в кінці 90-х рр. у Києві під назвою «Золотий горішок», авторка одержала престижну премію ім. Лесі Українки. Письменниця є одночасно секретарем Об’єднання українських працівників літератури для дітей і молоді імені Глібова в Канаді9. Об’єднання переслало в Україну тисячі книг, виданих діаспорою у багатьох країнах світу. За активне розповсюдження дитячих книжок по українських школах, за її жертовну місію у цій сфері Лесю Бризгун-Шанти відзначено одну з перших премією імені Дмитра Нитченка (її заснували Ліга меценатів та родина Д.Нитченка). Зерна добра й любові, щедро посіяні талановитою письменницею у її творах, благодатно вплинуть на виховання наших дітей у вільній, незалежній Україні. Родина Книшів також займає поважне місце в творчому процесі укра- їнської діаспори Канади. Голова родини — Зиновій Книш — член ОУН, літописець українського національно-визвольного руху, якому присвятив більше 60 своїх книг. Син — Юрій Книш — історик, професор Манітоб- ського університету. Написав сотні наукових праць з історії західного Серед- ньовіччя. Ірена Книш — відома письменниця, редакторка, видавець, журна- лістка, займалася дослідженням українського жіночого руху. До 90-річчя (1999) вона випустила свою 12-ту книжку — «З галереї наших піонерок». З 1950 р. включається в редакторську, видавничу діяльність, бере активну участь у випуску українсько-канадських часописів: «Новий шлях», «Канад- ський фермер», «Жіночий світ», «Промінь», «Український голос»; україн- сько-американських: «Самостійна Україна», «Свобода», «Наше життя»; паризькому — «Українське слово » та ін10. Відвідавши вперше Україну в 1969 р., написала об’єктивну книгу вра- жень «Віч-на-віч з Україною» (1970). У своїй тематиці щодо національного жіночого руху вона найвідоміша дослідниця цієї проблеми. Найпопулярніші її книги з цього циклу: «Смолоскип — у темряві» (Про Наталію Кобрин- ську), «Франко і рівноправність жінки», збірки «Жінка сьогодні і вчора», «Відгуки часу», «Незабутня Ольга Басараб». У її творчому доробку знахо- димо дослідження із життя славнозвісних Роксолани та Марусі Чурай. Класикою цього жанру можна назвати книжку І.Книш «Три революції». Це повість про славних дочок України — Уляну Кравченко, Марію Занько- вецьку та Марію Башкирцеву. Письменниця, таким чином, стала літописцем 206 Людмила Дибчук діаспорного життя українців, зокрема громадянських жіночих організацій від Союзу Українок і до СФУЖО і СКУ. Як стверджує Л.Коваленко, «ніхто не міг закинути їй захист інтересів будь-якої групи. І в історичних трактовках, і в освітленні емігрантського життя, і у відгуках на гастролі мистецьких груп з України і у враженнях про тоді ще радянську Україну авторка намагалася бути об’єктивною. Своїм напруженим продуктивним життям, постійним і безкорисливим служінням рідній батьківщині вона одночасно показала і приклад нескореності часові». Відомого поета, письменника, педагога, суспільно-громадського діяча канадської діаспори Яра Славутича (справжнє ім’я і прізвище Григорій Жученко) називають сурмачем українського народу, гідним репрезентантом української літератури, співцем національної ідеї. Поет народився 11 січня 1918 р. на колишньому Козацькому хуторі, що на Херсонщині. Його мати — проста селянка, батько — нащадок козацької старшини. В 1932 р. більшо- вики, зруйнувавши хутір, вивезли батька на Північ. Яр Славутич, вистриб- нувши на ходу з поїзда, повернувся на Херсонщину. Мати з маленькими дітьми після довгих поневірянь влаштувалася на роботу у Кривий Ріг. У 1932–1933 рр. в Україні наступив голодомор. Свідок цих подій, Яр Славутич писав: «Від того голодомору, штучно створеного, ...загинуло щонайменше сім мільйонів, дуже можливо десять мільйонів найкращих в Україні хлібо- робів, які не бажали йти до колгоспів, куди їх насильно заганяли по всій Україні»11. У 1940 р. Яр Славутич закінчив Запорізький педінститут. Війна 1941 р. застала його, молодшого лейтенанта, в лісах Білорусії. Там, потрапивши у вороже оточення, Яр Славутич створює з друзями Чернігівську Січ — прообраз майбутньої армії самостійної України. В цей же період сотник січовиків знайомиться в Києві з О.Телігою, О.Ольжичем та їх друзями, які назавжди залишать слід в його творчому житті. Більшовики зруйнували його родинне гніздо, німецькі окупанти живцем спалили молоду дружину з немовлям. Після війни закінчив в 1946 р. в Аугсбургу Український вільний університет, аспірантуру в Пенсільван- ському університеті. Нарешті зупинився в Едмонтоні. Там, в Альбертському університеті викладав українську мову і літературу аж до виходу на пенсію. Понад п’ятдесят років досліджував Яр Славутич ганебний злочин Ком- партії — вбивство 608 українських літераторів. У пролозі книги «Розстрі- ляна муза», що вийшла друком на початку 90-х рр., він писав: «Я воскрешаю вас, ясних, безвинних, Що в тюрмах честь уміли берегти». У 1988 р. Яр Славутич свідчить перед Міжнародним трибуналом у Нью- Йорку про масове нищення українців організованим під керівництвом Кремля голодомором 1932–1933 рр. Статті Яра Славутича перекладено 207Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... іноземними мовами. Десять поетичних збірок перекладено англійською, французькою, угорською, російською, білоруською, польською, італійською та іншими мовами. Протягом творчого життя здійснив поїздки по всьому світу, побував 10 разів в Україні, спілкуючись з письменниками, вченими, студентами. До 80-річчя вийшов п’ятитомник його творів. «У ньому, — підкреслює Михайло Іванченко, — широка душа, серце й розум україн- ського поета, патріота-борця, вченого, викладача і громадського діяча»12. П’ятитомник перевидано в Києві у 1998 році, крім нього в Україні у м.Запоріжжі надруковано «Запорізький збірник», його ж «Січеславський збірник» та «Херсонський збірник». Усюди його нагороджували, присво- ювали почесні звання, обдаровували сувенірами, в тому числі й українські моряки із корабля «Славутич»13. 2 жовтня 1998 р. у Посольстві України в Канаді відбулася урочиста церемонія вручення Яру Славутичу державної нагороди України, відзнаки Президента України — ордена «За заслуги» ІII ступеня. Він удостоєний цієї високої нагороди за багаторічну плідну літературну, наукову і громадську діяльність, вагомий особистий внесок у збагачення української інтелекту- альної та мистецької скарбниці та у зв’язку з 80-річчям з дня народження. Вручаючи орден, Посол України в Канаді В.Фуркало відзначив, що ім’я відомого українсько-канадського поета, дослідника, діяча, палкого пропа- гандиста української мови й літератури, лауреата численних премій Яра Славутича широко відоме як у Канаді, так і в Україні. У слові подяки Яр Славутич наголосив: «Із моїх 80-ти, понад 60 років присвятив літературі, в якій жадав бути виразником національної ідеї, правдоносцем України, і майстерно збагачувати скарбницю українського слова. Оттава, столиця Канади, міцно увійшла в мій життєпис. Ще 1963 р., коли в Едмонтоні вшановували пам’ять жертв голодомору 1932–1933 рр., представник посольства Радянського Союзу запекло опонував мені та іншим українцям, називаючи нас усіх брехунами за те, що ми всьому світові говорили й писали про жахливі злочини московського Кремля, який, успад- кувавши практику московських царів, систематично винищував українську націю хліборобів голодоморами, а наш провід розстрілами і гулагами. Майже вся Україна засіяна масовими могилами. Розстріли у Вінниці та Биківні стали символами звірячих розбоїв комуністичної партії Радянського Союзу... Сьогодні в Оттаві я прийняв державну нагороду, яка вшановує мене за літературну творчість, освітню та громадську діяльність, таким чином схвалюючи жертовну працю української діаспори на Заході»14. Громадянин Канади, українець за походженням, знаний письменник Степан Горлач вирішив по-своєму відсвяткувати подію проголошення незалежності Української держави. Він разом із своїм другом із Торонто Петром Скибою здійснив хрещення новонародженої держави — України, 208 Людмила Дибчук тобто очищав її від 70-літньої комуністичної неволі. Пройшовши 2556 кіло- метрів дорогами рідної землі з високо піднятими прапорами України, Кана- ди та національним гербом-тризубом. На своєму шляху вони зустрічалися з різними людьми, відбувалися задушевні розмови, дивовижні пригоди, неймовірні враження з побаченого й почутого. Як підсумок — з’явилася книга С.Горлача «Хрестини незалеж- ності» («Богдар», «Ногута», «Стечо і Музи»), а також видання приповідок та афоризмів канадських українців. С. Горлач є автором книжок прози, документалістики та творів для дітей. В 2003 р. вийшов у світ його новий твір «Перша ніч» — це болісні роздуми про власну долю, про долю своєї великої Батьківщини, світової спільноти15. Степан Горлач є головою Канадського Товариства Приятелів України (Торонто), членом Національної спілки письменників України, лауреатом літературних премій «Тріумф» та ім. Дмитра Нитченка. Хоч йому вже далеко за 70, але він старіти, стомлюватися не збирається, оскільки, як мовить, в Україні він повинен виконати ще дуже багато важливих справ. Живе клопотами заради неї, молиться за нашу і свою Україну. Без цих турбот С.Горлач не міг би прожити й дня16. До тих видатних особистостей діаспори, які є носіями українського слова в Канаді, належить письменниця, перекладачка, художниця, графік, громад- ська діячка Ліда Палій. Вона протягом кількох десятиріч гідно репрезентує українську культуру в західному світі. Але тільки після падіння «залізної завіси» її твори дійшли до читацького загалу в Україні17. До початку 60-х рр. Л.Палій зарекомендувала себе як здібна художниця. Її картини «Мексиканські діти», «Самотність» та інші цікаві навмисно спрощеною стилізацією, узагальненнями та оригінальною малярською фактурою. Згодом художниця зосередилася на графіці, створивши низку творів меморіального характеру — гербів, печаток, плакатів, екслібрисів, обкладинок до українських видань. Зокрема, дуже оригінальні екслібриси Ліда Палій виконала для Данила Струка, Хариті Голод, Івана Котульського та інших. Чимало часу художниця присвячувала й фотографії, її праці експонували на виставках у Канаді та США18. Поруч із малярством і графікою Л.Палій дедалі активніше займається літературною творчістю. Життєві враження, філософські роздуми, побачене та почуте під час багатьох мандрівок у найвіддаленіші куточки планети лягли в основу нарисів, оповідань, віршів. Перші з них були опубліковані на сторінках часопису «Сучасність» наприкінці 60-х рр. Не випадково першу книжку, що вийшла у світ 1973 р. в Канаді, письменниця назвала «Мандрівка в просторі і часі». У виданій 1985 р. книзі «Світло на воді» з новою силою розкривається талант оповідачки — поета у прозі і художника в слові. 1989 р. Об’єднання українських письменників «Слово» випустило в канадському 209Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... місті Торонто збірку поезій Л.Палій «Дивовижні птиці». У ній вміщена здебільшого інтимна лірика, в якій з надзвичайною образністю відображені радощі, болі та тривоги авторки, туга за тим, що не збулося. Письменниця здобула визнання серед читачів, критиків, літературознавців не тільки на американському континенті, а й в Україні. У травні 1993 р. під час чергових відвідин Києва їй вручили квиток члена Спілки письменників України. Твори Л.Палій перекладені англійською, німецькою, португальською, хорватською, казахською, румунською та іншими мовами. Вона активно працює як пере- кладач своїх творів для англомовної преси. Вершинним явищем її поетичної творчості став вихід у світ 1994 р. книги «Сон-Країна» з присвятою матері — найпершій наставниці та порадниці письменниці, яка навчила її любити Україну. Ця збірка оригінальних, новаторських творів, пройнятих високими і світлими почуттями, щирою любов’ю до рідної землі, удостоєна премії ім. Павла Тичини за 1995 р. Нею її відзначили Міністерство України в справах преси та інформації і Спілка письменників України19. Грошову частину літературної премії вона передала Українському гуманітарному ліцеєві Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Проживаючи в Канаді, Л.Палій ніколи не поривала духовних та родинних зв’язків з Україною. Більше десяти разів вона побувала на рідній землі, відвідала Київ, Львів, Харків, Чернігів, Тернопіль. У травні 1990 р. брала участь у Шевченківському святі «В сім’ї вольній, новій», у міжнародному літературно-мистецькому фестивалі української поезії «Золотий гомін». Про свої враження канадсько-українська письменниця так розповідала київ- ському журналістові: «Приємно бути свідком відродження України. При- ємно бачити, як тягнуться люди до джерел рідної культури. Коли читала свої вірші на сцені, то щось від зворушення перехоплювало горло...»20. Плідна творча праця Л.Палій на ниві красного письменства, її активна громадсько-політична діяльність здобули високу оцінку і в Україні, і в Кана- ді. Свідченням цього, зокрема, стало присудження письменниці канадської Шевченківської премії 2001 р. А 16 грудня 2002 р. вона удостоєна Золотої ювілейної медалі королеви Єлизавети II, яку отримують громадяни за свою винятково важливу працю для загального добра. Цю нагороду Л.Палій вру- чила парламентський секретар Міністерства канадської спадщини Сармайт Д.Бульте. У своєму вітальному слові вона справедливо відзначила вагомий здобуток нашої співвітчизниці на нивах канадської й української культури21. Активна поборниця української національної ідеї Л.Палій живе сьогод- нішніми радощами, болями і тривогами України. Умудрена життєвим досвідом, вона сповнена творчих сил та енергії. Одним із її життєвих орієнтирів є відомий постулат українських емігрантів-патріотів: «Ми пішли на Захід, щоб повернутися на Схід». Наша співвітчизниця повсякчас підтверджує це словом і ділом22. 210 Людмила Дибчук Серед діячів українського мистецтва за кордоном особливе місце відво- диться таким визначним майстрам, як всесвітньо відомий Петро Капшу- ченко, Микола Бідняк, Леонід Молодожанін, Галина Новаківська, Павло Лопата, Олександр Власенко, родина Стебельських — Богдан, Аріядна та Раїса, Одарка Онищук, Дарія Ємець, Василь Курилик та ін. За останніх чотирнадцять років в Україні пройшли виставки цілого ряду талановитих майстрів-художників і скульпторів українського корення і українського духу — з багатьох країн світу, в тому числі з Канади та країн Латинської Америки. Так, Петро Капшученко, знаний у багатьох країнах світу майстер, знайшов прихильну до його таланту широку публіку і в Україні. Різнобічно обдарований, він заявив про себе у жанрах камерної скульптури як великий організатор одно та багатофігурних камерних композицій і як добрий фахівець у галузі монументальної пластики. Майстер працює у різних техніках, використовуючи мідь, порцеляну, теракоту, граніт, бронзу23. П.Капшученко є автором двох пам’ятників. Перший пам’ятник митропо- литові Василеві Липківському поставлено у 1983 р. біля церкви св. Андрія Первозванного в Бавнд-Бруці і, в день, коли Українська Православна Церква почала святкування Тисячоліття християнства в Україні, в 1987 р. там же у Бавнд-Бруці урочисто відкрито другий монументальний твір скульптора — пам’ятник рівноапостольній Ользі — княгині Русі–України. Митець П.Капшученко — син української землі — навчався образотвор- чого мистецтва ще на Батьківщині. Тут почав і працю в ділянці театральної декорації і скульптури, яку перервала Друга світова війна. Він — один із тих, хто в умовах тяжкого життя в еміграції не зрікся свого покликання, йдучи важким, тернистим шляхом. Зусилля, послідовність, самодисципліна Петра Капшученка призвели до того, що, опинившись після перебування в Німеччині в Аргентині, міг показати наслідки своєї праці і таланту на кількох мистецьких виставках. У книзі про творчість аргентинських митців-літераторів, музик й діячів інших ділянок культури — написано і про П.Капшученка із зазначенням національності — українець, подано фотографії його праць. За мистецьку майстерність, за вклад у культуру Аргентини, Вільний університет гуман- ності в Буенос-Айресі надав йому звання почесного члена цього універ- ситету. До заслуг митця відносимо його щедрі жертовні дари, які він зробив Україні. Адже за роки незалежності нашої держави як скульптор П.Капшу- ченко подарував Україні 47 творів, які на даний час зберігаються в Наці- ональному музеї образотворчого мистецтва в Києві, Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві, Музеї історії Києва, Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України, Державному музеї літератури України, Музеї Гетьманства в Києві, Музеї Т.Г.Шевченка в Каневі, 211Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.Яворницького24. На початку 90-х рр. Україна мала можливість познайомитись з творчим доробком ще одного всесвітньо визнаного художника — Миколи Бідняка. Його називають художником, який малює вустами. Внаслідок нещасного випадку на замінованому полі він втратив кінцівки рук, а тому його творчий здобуток можна вважати мистецьким подвигом. Микола Бідняк народився у Канаді. Дитячі роки провів на Буковині — рідному краї свого батька. І ця причетність до української землі позначилася на творчому доробку відомого у світі майстра образотворчого мистецтва Миколи Бідняка — громадянина Канади, члена Міжнародної асоціації художників, які малюють вустами або ногами. Микола Бідняк став худож- ником від Бога. В його творчості дивовижним чином переплітається український смуток, гідність предків, задума діброви, бринить мелодія дитинства, які передаються з роду в рід, ховаються в глибинах підсвідо- мості. Серце Миколи Бідняка завжди було з Україною, хоча повернувся до неї через півстоліття25. Найбільше визнання М.Бідняк одержав саме в Україні: духовний світ митця і світосприйняття українців звучить в одній тональності. Він стає членом Спілки художників України, професором Львівської академії мистецтв, лауреатом Шевченківської премії. Тут, на рідній землі, М.Бідняк створив шедеври. З його картинами «Ангел над Львовом», «Чорнобильська Богоматір», «Три Марії» асоціюється все найкраще, що є в українській мистецькій спадщині, а надбанням наших музеїв стали десять чудових творів майстра26. Творчість Миколи Бідняка була відзначена державною нагородою — орденом князя Ярослава Мудрого V-го ступеня (за тиждень до кончини 28 листопада 2000 р.). Микола Бідняк — це воістину видатний українець ХХ ст. До плеяди визначних малярів, для яких образотворче мистецтво стало сенсом життя, належить Галина Новаківська. Народилася вона 1923 р. в Перемишлі, а виростала в Кракові. Там закінчила гімназію і студіювала в Краківській Академії Мистецтва. До Канади прибула в 1949 р.27 Образотворча мова малюнків маестро Новаківської розвивалася і дозрі- вала вже в Канаді. Перша самостійна виставка її картин відбулася в галереї «Ми і Світ» у Торонто в 1962 р. Від того часу відбулося 15 особистих виставок мисткині в Канаді, Америці та в Україні. Дві виставки, що відбу- лися 1995 р. в Державному Музеї Українського Образотворчого Мистецтва в Києві та Картинній галереї у Львові були дуже успішними, мали широкий розголос в пресі. Зазначимо, що під час виставки у Львові Галина Новаків- ська подарувала на постійне збереження до галереї дві свої картини, а саме «Тривала краса» і «Трипільська спадщина». 21 березня 2004 р. відбулася 16-а виставка Г.Новаківської, з черги особистих. На ній були представлені, 212 Людмила Дибчук такі картини, як «Білі кали», «Весна», «Митець і весна», «Хвилина щастя», «Портрет Митця Андрія Бабича». Крім того Г.Новаківська брала участь у численних збірних виставках у Канаді, Америці та Україні. За картину «Гарбузи» одержала Почесну Грамоту в категорії найкращої олійної праці на виставці Клубу Космополітен в 1982 р. в «Окіф Центрі» в Торонто. А в 1999 р. на виставці Товариств Пастелістів була відзначена її картина «Хвилина щастя»28. Тільки зараз, в період незалежності України, ми можемо вповні оцінити вагомий творчий вклад мисткині у спадщину українців в Канаді та в мистецтво загальноукраїнське. Відомий українсько-канадський скульптор Леонід Молодожанін (на Заході знаний як Лео Мол) «бачив» Кобзаря тільки молодим, сповненим сил та енергії. Його пам’ятники Шевченку — юному, безвусому, безбородому — стоять у Канаді, США, Італії, Бразилії та Аргентині. За його ж проектом встановили пам’ятник поетові і в Санкт-Петербурзі. Скульптор, маляр і вітражист родом з Волині, з села Полонне. Студіював у Відні, в Берлінській і Гаагській академіях мистецтв, з 1948 р. — в Канаді. Член УСОМ, Манітоб- ського університету мистецтв, віце-президент Канадського Товариства скульпторів в Оттаві. Найбільшою працею Леоніда Молодожаніна є Сад Скульптур у Манітобі. Цей сад майстер подарував місту і суспільству Канади, наповнивши його бронзовими скульптурами та іншими творами мистецтва. Цей сад став одним із улюблених місць відпочинку, де від- чувається і вишуканість музею, і спокій природного середовища29. Леонід Молодожанін виконав 30 вітражів переважно для церков Вінні- пегу, одержав кілька нагород на різних виставках і найвищу канадську від- знаку — «Медаль споріднених мистецтв» Королівського інституту Архітек- торів (1960); на українських конкурсах здобув другу нагороду за проект пам’ятника Шевченку у Вінніпезі (1960) і першу за проект пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні, який був встановлений у 1964 р. В 2002 р. Леоніда Молодожаніна на історичній Батьківщині було нагороджено орденом Св. Володимира за особливі заслуги і глибокий внесок у розвиток і поширення української культури в світі30. Чималий внесок для збереження української мистецької спадщини зро- била Ярослава Завадович та Михайло Шафранюк, які заснували Канадсько- Українську Мистецьку Фундацію (біля 200 картин кращих митців). У цій фундації зберігаються картини таких відомих митців, як Миколи і Василя Кричевських, Володимира Балеса, Миколи Бідняка, Івана Бельського, Яро- слава Вижницького, Бориса Крюкова, Миколи Бутовича, Олекси Грищенка, Едварда Козака, Петра Обаля, Антона Кашая, Анатолія Петрицького, Якова Гніздовського, Мирона Левицького, Галини Новаківської, Любослава Гуца- люка, Василя Курилика, Володимира Ласовського, Марії Сельської, Миро- слава Радиша, Миколи Неділка, Галини Мазепи, Богдана Титли, Павла Лопати 213Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... та інших. Фундація мала поважні матеріальні і моральні успіхи. У противагу соціалістичному реалізмові в Україні вона діяльно підтримувала справжнє мистецтво на світовому рівні. Вона й протидіяла ізольованості українського мистецтва у світі. Фундація влаштувала понад 300 виставок, що мали близько півмільйона відвідувачів. З’явилися сотні фахових рецензій у пресі Канади, Аргентини, Бразилії, США та інших країнах. Можна сказати, що Канадсько- Українська Мистецька Фундація добре виконувала своє завдання. 30 листопада 1991 р., в переддень референдуму в Україні, на 80-му році життя фундатор і засновник Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто Михайло Шафранюк помер. Незадовго до смерті меценатом був зроблений заповіт, в якому він частину кращих творів заповідав передати до музеїв України. Щоб виконати останнє бажання цієї відданої мистецтву люди- ни, 24 квітня 1994 р. було відкрито експозицію під назвою «Повернення»31. Безперечно, що експонати цієї виставки зайняли чільне місце в історії українського мистецтва еміграції. Представлені тут твори були чи не найкращими з-поміж праць малярів старшого та молодшого поколінь, такими різними за стилем, завершеністю та змістом. Слід відзначити, що згадана експозиція була підібрана з великим смаком, вона символізувала повернення до Матері-України. Експоновані твори не були пов’язані однією тематикою, адже на виставці було представлено по одному творові 37-ми митців (різних за місцем народження, проживання, віком і мистецькими школами), але всі вони несуть у собі спільне — тугу за Україною та її духовністю. Мистецькі твори зайняли належне місце в Державному музеї українського образотворчого мистецтва. Величезну кількість культурних цінностей як подарунок від діаспори отримали різні заклади освіти і культури України. Так, зокрема, музею культурної спадщини м. Києва свої архіви, бібліотеки, твори образотворчого та декоративно-вжиткового мистецтва заповіли: письменник Олекса Гай- Головко (Канада), літературознавець, мовознавець, видавець професор Леонід Білецький (його наукову спадщину передав Олег Кандиба) (Канада), театрознавець Валер’ян Ревуцький (Канада). Понад 100 творів Миколи Мисака музей отримав завдяки благодійнику Михайлові Гояну. Також багато творів, афіші, книги, раритетні видання передав хореограф С.Лифар та ін.32 За роки незалежності нашої держави значну кількість художніх творів передала діаспора як подарунок Національному художньому музею України у м. Києві. Так, наприклад, в музеї зберігаються передані мистецькі твори М.Бідняка, П.Мегика, Я.Шафранюка, а також художника Мирона Левиць- кого (Канада)33. Налагоджена тісна співпраця між діаспорою і Центральним державним архівом-музеєм літератури та мистецтва. Цінний подарунок для архіву-музею зробив канадський письменник Яр Славутич, передавши в дар низку своїх праць. Також ряд робіт передано в дар Україні канадським 214 Людмила Дибчук славістом Я.Рудницьким та письменником О.Гай-Головком. Встановлені досить тісні зв’язки із канадським видавцем, перекладачем, українцем за походженням І.Огієнком34 та композитором І.Веселовським35. Варто назвати ще одного канадського письменника Г.Сірика, який робить досить вагомий внесок в розвиток української літератури36. Суттєвий внесок у розвиток української культури, та й не тільки, зробила письменниця із Бразилії, українка за походженням, Віра Вовк37, і на сьогоднішній день триває співпраця з цією талановитою письменницею. З проголошенням незалежності України щороку, завдяки українській діаспорі, збагачуються фонди Національного музею у м. Львові. Так, у 1991 р. Божена та Олег Іванусіви з м. Онтаріо подарували рукописну метрику с. Мхава біля Перемишля 1850 р.38 У 1992 р. до музею за бажанням худож- ниці Г.Новаківської з м. Торонто були передані олійні твори «Тюльпани на моєму столі», «Кафейка», «Колискова»39. У 1993 р. В.Беднарський з Канади подарував музею збірку марок та поштівок. За власним проектом блок марок «Акт відновлення Української держави» і поштівки «Тисячоліття християнства в Україні» та поштівки «Русифікація — геноцид України» роботи Яра Славутича40. Мати — ігуменя Дарія Дублениця з Дандок (Онтаріо, Канада) подарувала музею власну збірку писанок монахинь-студиток з Дандок в кількості 218 одиниць41. Павло Лопата з Торонто подарував власний живописний твір «Хліб наш насущний…», виконаний в 1986 р.42 У 1994 р. цьому ж музею в дар з Канади було передано твори: Яків Креховецький — «Пшеничні поля» (1989 р.)43; Ларрі Кісіч — «Пейзаж у колі»44; Марійка Онуфрійчук-Сокульська — графічні твори «Краєвид і дерево», «Лисиця», «Кіт у вікні» (1990-ті рр.)45; Роман Рожак — ікону «Бог- Отець» (ІІ пол. ХVІІІ ст. із с. Викторів біля Галича)46; Софія Скрипник — екслібриси Софії Скрипник (1990-ті рр.)47 У 1997 р. Національному музею у м. Львові М.Кейван з Монреаля (Канада) подарував власні олійні твори «Реве та стогне….», «Самотня верба» та п’ять графічних робіт48. У 1999 р. до музею передав дві власні живописні роботи «Богородиця» (1981) та «Спас» (1987) художник Микола Бідняк49, а також Марія Когут з Торонто передала два олійні твори авторства М.Деркача із спадщини Івана Навроцького50. Вагомий внесок зробила українська діаспора у розширення фондів Львівського історичного музею, передавши велику кількість газет, таких як «Гомін України», «Новий шлях», «Українсько-канадський вісник», «Україн- ське слово», «Хлібороб», «Сівач», «Свобода», «Закордонна газета», «Аме- рика», «Шлях перемоги», «Національна трибуна», «Український тижневик» та ін.51 Окрім того, кращими представниками канадської української діаспори такими, як Яків Креховецький, Лідія Палій, Богдан Вандяк, 215Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... Микола Кулик, Леся Храплива, Василь Верига, Юрій Гнатишак, Архип Данилюк, Орися Матещук, Тетяна Лук’янович, Петро Саварин, Світлана Грибінська-Кузьменко, Йосип Тереля було передано до музею речі, які засвідчують історію західної української діаспори та її здобутки. Таким чином, культурний розвиток української діаспори є важливим показником відчуття національної єдності українців у всьому світі. Становлення Української держави є стимулом для подальшого розвитку української культури як на Батьківщині, так і за її межами, а також її інтеграції у загальнолюдський культурний процес. Отже, українці на Заході, дбаючи про збереження своєї етнічної ідентич- ності, докладають чимало зусиль з метою формування нового покоління національної інтелігенції. Література та мистецтво в західній українській діаспорі, отримавши на початку 90-х рр. ХХ ст. великий імпульс, продовжує успішно розвиватися. Вона гідно репрезентує за кордоном українські націо- нальні інтереси, демонструє у світі інтелектуальний потенціал українства. Враховуючи особливу значимість даної теми, подальшого вивчення потре- бують проблеми повернення діаспорою історико-культурних цінностей на Батьківщину та співпраця науковців материкової України і західної діаспори. А отже, тема має значні перспективи подальшого дослідження. В статье исследовано наследие деятелей литературы и искусства из украинской диаспоры Канады и стран Латинской Америки. Основное внимание акцентируется на том, что украинская элита на Западе сумела не только сохранить национальную культуру и язык, но и приумножить достижения своих выдающихся предшественников. Ключевые слова: канадская и латиноамериканская украинская диаспора, культурные ценности, художественная литература, искусство. We investigated the inheritance of writers and artistes from the Ukrainian diasporas in Canada and Latin America. The main attention focuses on the fact that the Ukrainian elite in the West has managed not only to preserve national culture and language, but also to increase the property of its outstanding predecessors. Key words: Canadian and Latin American Ukrainian Diaspora, cultural values, fiction literature, arts. 1 Криштальська О. Українське слово в Аргентині // Літературна Україна. — 2000. — № 24. — 29 червня. — С. 3–4. 2 Вовк В. Проза. — К.: Родовід, 2001. — 445 с. 3 Вовк В. Поезії. — К.: Родовід, 2000. — 421 с. 4 Вовк В. Театр. — К.: Родовід, 2002. — 447 с. 216 Людмила Дибчук 5 Хрестоматійний Богдан Бойчук живе з «Тією Самою» Алісою: Інтерв’ю взяв Г.Пилипенко // Книжник-ревю. — 2004. — 11 лютого. — С. 11. 6 Онишкевич Л. (Без назви) // Нотатки з мистецтва. — 1968. — Ч. 8. — С. 17–24. 7 Вовк В. Завдання української еміграції // Наше життя. — 1980. — № 7–8. — С. 4. 8 Демиденко Ю. Повідомлення для ЗМІ // Хлібороб (Бразилія). — 2004. — № 360. — Травень. — С.3. 9 Друга книжка Лесі Бризгун-Шанти в Україні: Рецензія // Народна газета. — 2000. — № 32. — С. 5. 10 Коваленко Л. Приклад нескореності (до 90-річчя українсько-канадської письмен- ниці Ірени Книш) // Українське слово. — 1999. — Ч. 38. — 23 вересня. — С. 9–10. 11 Славутич Я. Вшанування жертв голодомору 1932–1933 років // Західно-канад- ський збірник. Під редакцією Яра Славутича. — Едмонтон, 1998. — Т. 3. — С. 260. 12 Іванченко М. Співець національної ідеї (Над п’ятитомником Яра Славутича) // Захід- ноканадський збірник Під редакцією Яра Славутича. — Едмонтон, 1998. — Т. 3. — С. 247. 13 Красноштан Ю. Яр Славутич — почесний професор університету в Україні // Захід- ноканадський збірник. Під редакцією Яра Славутича. — Едмонтон, 1998. — Т. 3. — С. 229. 14 Вручення відзнаки Президента України професорові Ярові Славутичу. Слово подяки // Західноканадський збірник. Під редакцією Яра Славутича. — Едмонтон, 1998. — Т. 3. — С. 226–228. 15 Горлач С. Перша ніч. Повість. — К.: Ярославів Вал, 2003. — 143 с. 16 Таран Л. Щасливе життя Степана Горлача // Українська культура. — 2000. — Ч. 11–12. — С. 6. 17 Матейко Р. Активна поборниця української національної ідеї. Літературна твор- чість та громадська діяльність канадсько-української письменниці Ліди Палій // Збір- ник наукових праць науково-дослідного інституту українознавства. — К.: Міленіум, 2004. — Т. 3. — С. 384–385. 18 Марунчак М. Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. 1986. — С. 490–491. 19 Лауреати премії імені Павла Тичини //Літературна Україна. — 1995. — 2 лютого. — С. 5. 20 Качалова Т. Сім літературних вечорів відомої української письменниці з Торонто Ліди Палій відбулися в Україні // Вісті з України. — 1997. — 16 жовтня. — С.12. 21 Zakydalsky O. Poet and literary activist receives jubilee medal // The Ukrainian weekly. — 2003. — 2 Febr. 22 Матейко Р. Чарівниця слова і барв (Доля Ліди Палій) // Андрій Палій — будів- ничий та керманич «Маслосоюзу». — Тернопіль: Економічна думка, 2001. — С. 26. 23 Скульптура Петра Капшученка. «Експоцентр України». — К., 2000. — С. 5–6. 24 Лановик Б. та інші. Роль та місце української діаспори в становленні незалежної Української держави. — Тернопіль: Економічна думка, 2001. — С. 215. 25 Тудорковецька Я. Доповнення до документального фільму «Микола Бідняк» // Новий шлях (Канада). — 2004. — 15 квітня. — С. 12. 26 Шедеври Миколи Бідняка // Шлях перемоги. — 2000. — 6 грудня. — С. 3. 27 Лопата П. Ювілей Галини Новаківської // Новий шлях (Канада). — 17 ківтня. — С. 10. 217Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори... 28 Даревич Д. Слово на відкритті виставки Галини Новаківської // Гомін України (Канада). — 2004. — № 16. — 26 квітня. — С. 9. 29 Майстер і його сад // Український форум. — 2004. — 30 квітня — С. 8. 30 Бойко О. Один день у Римі // Український форум. — 2002. — 29 листопада. — С. 14. 31 Повернення. Каталог виставки творів з колекції Ярослави та Михайла Шафранюків. — Канада, 1994. — С. 3. 32 Поточний архів музею культурної спадщини м. Києва. Культурно-мистецькі цінності — Ф. 1215. — Оп. 25. — Арк. 1–225. 33 Національний художній музей України м. Києва. Мистецькі твори діаспори. — Ф. 1175. — Оп. 13. — Арк. 1–45. 34 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі ЦДАМЛМ України). Справа видавця, перекладача, українця за походженням І.І. Огієнка. — Ф. 1294. — Оп. 17. — Арк. 1–115. 35 Там само. Справа композитора І.Веселовського — Ф. 1356. — Оп. 13. — Арк. 1–53. 36 Там само. Справа письменника Г.Сірика. — Ф. 1357. — Оп. 15. — Арк.1–62. 37 Там само. Справа письменниці, перекладача В.Вовк (Селянської). — Ф. 212. — Оп. 19. — Арк. 1–185. 38 Національний музей у Львові. Головна книга надходжень від № 55314 до № 55794. — Дарчий лист від 01.08.1991. Акт прийому № 31 від 01.08.1991. — С. 68. 39 Там само. — Дарчий лист від 25.03.1992. Акт прийому № 23 від 27.05.1992. — С. 72. 40 Там само. Акт прийому № 5 від 25.01.1993. — С. 30. 41 Там само. — Дарчий лист від 10.04.1993. Акт прийому № 17 від 12.05.1995. — С. 115. 42 Там само. Головна книга надходжень від № 55795 до № 56279. — Дарчий лист від 18.07.1991. Акт прийому № 16 від 12.05.1993. — С. 50. 43 Там само. Головна книга надходжень від № 56280 до № 56618. — Дарчий лист від 03.06.1994. Акт прийому № 11 від 03.06.1994. — С. 63. 44 Там само. — С. 64. 45 Там само. — С. 65. 46 Там само. Головна книга надходжень від № 562619 до № 57085. — Дарчий лист від 25.10.1994. Акт прийому № 30 від 06.12.1994. — С. 115. 47 Там само. Головна книга надходжень від №56280 до № 56618. — Дар П.Скрип- ника. Акт прийому № 19 від 11.07.1994. — С. 90. 48 Там само. Головна книга надходжень від № 58198 до № 58551. — Дарчий лист від 06.08.1997. Акт прийому № 30 від 19.09.1997. — С. 215. 49 Там само. — Дарчий лист від М.Бідняка. Акт прийому № 17 від 30.06.1999. — С.101. 50 Там само. Головна книга надходжень від № 58552 до № 58834. — Дарчий лист від травня 1999. Акт прийому № 13 від 30.06.1999. — С. 121. 51 Львівський історичний музей. Акт прийому-передачі № 175. — 1999. — 10 вересня. — С. 1–9. 218 Людмила Дибчук
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-85696
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0115
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:24:29Z
publishDate	2011
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Дибчук, Л. 2015-08-14T11:56:17Z 2015-08-14T11:56:17Z 2011 Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. / Л. Дибчук // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2011. — Вип. 16. — С. 202-218. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. XXXX-0115 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85696 94 (477): 314.743 У статті досліджено спадщину діячів літератури та мистецтва з української діаспори Канади та країн Латинської Америки. Основна увага акцентується на тому, що українська еліта на Заході зуміла не лише зберегти національну культуру і мову, а й примножити надбання своїх видатних попередників. В статье исследовано наследие деятелей литературы и искусства из украинской диаспоры Канады и стран Латинской Америки. Основное внимание акцентируется на том, что украинская элита на Западе сумела не только сохранить национальную культуру и язык, но и приумножить достижения своих выдающихся предшественников. We investigated the inheritance of writers and artistes from the Ukrainian diasporas in Canada and Latin America. The main attention focuses on the fact that the Ukrainian elite in the West has managed not only to preserve national culture and language, but also to increase the property of its outstanding predecessors. uk Інститут історії України НАН України Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. Article published earlier
spellingShingle	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст. Дибчук, Л.
title	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.
title_full	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.
title_fullStr	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.
title_full_unstemmed	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.
title_short	Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.
title_sort	спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори канади та країн латинської америки другої половини хх ст. — початку ххі ст.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85696
work_keys_str_mv	AT dibčukl spadŝinadíâčívlíteraturiímistectvaukraínsʹkoídíasporikanaditakraínlatinsʹkoíamerikidrugoípolovinihhstpočatkuhhíst

Спадщина діячів літератури і мистецтва української діаспори Канади та країн Латинської Америки другої половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.

Institution

Similar Items