Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.)
У статті розглядається ставлення Володимира Вернадського до
 політичних процесів в Україні у період 1917–1921 рр. Рассматривается отношение Владимира Вернадского к политическим процессам в
 Украине в период 1917–1921 гг. The article deals with the attitudes of Volodymyr Vernadsky t...
Saved in:
| Published in: | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85836 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) / Н. Будзанівська // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 118-129. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860132710680363008 |
|---|---|
| author | Будзанівська, Н. |
| author_facet | Будзанівська, Н. |
| citation_txt | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) / Н. Будзанівська // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 118-129. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика |
| description | У статті розглядається ставлення Володимира Вернадського до
політичних процесів в Україні у період 1917–1921 рр.
Рассматривается отношение Владимира Вернадского к политическим процессам в
Украине в период 1917–1921 гг.
The article deals with the attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the political processes
in Ukraine during 1917–1921.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:45:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
Наталія Будзанівська 118
Будзанівська Наталія (м. Київ)
Молодший науковий співробітник відділу історії академічної науки
Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.
УДК 94(477)323.272“1917/1921”:“В. Вернадський”
СТАВЛЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВЕРНАДСЬКОГО
ДО УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921 рр.)
У статті розглядається ставлення Володимира Вернадського до
політичних процесів в Україні у період 1917–1921 рр.
Ключові слова: Володимир Вернадський, Українська революція,
Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія.
Цього року виповнилося 150 років із дня народження геніального
мислителя, природодослідника, громадського та політичного діяча Воло-
димира Вернадського. Однак і досі повною мірою не досліджено гро-
мадсько-політичну діяльність Володимира Вернадського під час його
перебування в Україні. Як людина широкої ерудиції, аналітичного ба-
чення, вчений неодноразово давав оцінку подіям та явищам, тож не дивно
що своє власне бачення він мав на події 1917–1921 рр. Його оцінка цікава
тим, що в даний історичний період вчений перебував в Україні.
Окремі аспекти даної проблеми знайшли відображення у публікаціях:
О. Апанович1, І. Гирича2, В. Даниленка3, В. Крупини4, Л. Леонової5,
Л. Щербін6 та ін. Важливий джерелознавчий фундамент для дослідження
складають щоденники В. Вернадського7, а також сторінки автобіографії
В. Вернадського8, мемуарна література, зокрема спогади С. Тимошенка9
тощо. Висвітленню історії Української революції (1917–1921 рр.) присвя-
чені праці: «Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921
років»10, «Студії з історії Української революції»11. Цінним доробком є
також вибрані праці самого В.І. Вернадського12. Важливим джерелом до
вивчення діяльності вченого є матеріали Центрального державного
Архіву-музею літератури і мистецтва України.
Метою наукової розвідки є дослідження ставлення Володимира Вер-
надського до Української революції (1917–1921 рр.). Для реалізації мети
були поставлені наступні завдання: з’ясувати ставлення Володимира Вер-
надського до українського руху як такого, а також таких державних
утворень як Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія;
проаналізувати позицію В. Вернадського та дати оцінку поглядам
вченого.
«Великий Українець», «впертий хохол» — так називали людину, яка в
своїх наукових концепціях, узагальненнях, теоріях випереджала час.
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 119
Володимир Вернадський народився 28 лютого (12 березня за новим
стилем) 1863 р. у Петербурзі в дворянській родині. Його батько, Іван
Вернадський — професор політичної економії та статистики і мати Ганна
Константинович були киянами. Своїх дітей вони виховували прищеп-
люючи любов до всього українського. Вплив батьків, та особистий при-
клад батька сприяв тому, що Володимир Вернадський обрав шлях нау-
ковця, який і вплинув на все його подальше життя. Володимир Вер-
надський закінчив Петербурзький університет зі спеціальності природо-
знавство, захистив кандидатську, пізніше докторську дисертацію. У 1912 р.
його було обрано академіком Петербурзької Академії наук.
Наукові інтереси вченого реалізувалися в дослідженнях та розробках
багатьох нових наукових напрямків, серед яких: кристалографія, геохімія,
мінералогія, геологія тощо. Проте, не лише науковому пізнанню було
присвячене життя Володимира Вернадського. Політична та громадська
діяльність були ще однією його складовою. У 1905 р. Володимир Вернад-
ський приєднався до партії Конституційних-демократів та увійшов до її
Центрального Комітету, обравши тим самим політичний орієнтир.
Події Першої світової війни, а пізніше Лютневої революції, стали пош-
товхом до початку Української революції (1917–1921 рр.). Як зазначав
М. Грушевський у статті «В огні і бурі …», «Наша українська революція,
на жаль, не розвивалась самостійно, вона весь час мусила розміряти свій
марш з конвульсивними рухами і киданнями революції російської,
хаотичної і страшної. Російська революція потягла нас через кров, через
руїну через вогонь»13.
Політичний світогляд вченого безперечно базувався на ліберальних
ідеях партії кадетів. Після жовтневого перевороту чимало представників
політичних партій (що оголошувались в Росії поза законом) та лібе-
ральної інтелігенції опинились на теренах України. Як зазначає Віктор
Крупина, дослідник історії України ХХ ст., це відбувалось завдяки ста-
більному розвитку України та толерантному режимові П. Скоропад-
ського, який не переслідував російських політичних супротивників, що
були відверто вороже налаштовані щодо української державності14.
Представники партії конституційних-демократів здебільшого опини-
лися в Україні. Тут вони намагалися створити центр, звідкіля планували
розпочати об’єднання всієї Росії. В. Вернадський в цьому контексті також
обрав Україну, оскільки мав власний будинок на Полтавщині, яку любив і
до якої приїжджав майже кожен рік. Тут він не лише жив, а й займався
громадською та організаційною діяльністю.
В Україні відбувалися його численні зустрічі з різними діячами,
зокрема з П. Мілюковим. Партія конституційних демократів «зважаючи
на високий культурний рівень і широке коло інтересів своїх членів...
Наталія Будзанівська 120
розуміла масштаб національної проблеми в величезній Російській імперії.
Кадети добре розуміли потенційну силу українського національного руху,
очоленого інтелігенцією...»15.
На думку Віктора Крупини, «…перебування російських великодер-
жавних політиків в Україні характеризувалось деструктивною діяльністю,
спрямованою на розхитування основ української державності»16. Проте,
громадсько-політична і наукова діяльність Володимира Вернадського,
навпаки була направлена на підтримку перетворень в Україні, зокрема на
створення в Києві великого наукового центру. Якщо для більшості
представників кадетської партії український національний рух був чужим
і ворожим, як от, наприклад, для П. Мілюкова, то у В. Вернадського та
І. Петрункевича, які мали українське коріння, ставлення до українського
руху було дещо іншим.
Володимир Іванович був представником течії центру кадетської партії,
а його ставлення до українського руху базувалося, зокрема, на підтримці
ідеї культурного самовизначення українців. Натомість представники пра-
вої течії взагалі заперечували існування українського визвольного руху та
культури. І нарешті, ліва течія партії була представлена українськими
кадетами, які всіляко підтримували і відстоювали права українців на
самостійну культуру, кордони та мову.
Ще в 1914 році при ЦК партії кадетів діяла комісія з українського
питання, до якої увійшов і В. Вернадський17. На з’їздах партії точилися
гострі дискусії, щодо українського питання, та головним було те, що ідея
української державності не знаходила підтримки — Україна лише в
межах Російської Федерації.
В. Вернадський вирішення українського питання вбачав не у впливі
української інтелігенції, а у впливі російських науковців та визначних
представників російського суспільства. Небезпеку для Росії В. Вернад-
ський бачив не в українському русі як такому, а в трактуванні його, як
«шкідливого та наносного явища»18. Проте, світогляд вченого хоч і
еволюціонував та стосовно українського руху, В. Вернадський вважав, що
Росія має зберегти культурний та політичний вплив на український рух,
інакше завжди підтримуватимуться умови, що спонукатимуть до тяжіння
українців до Львова та Чернівців19.
Як згадував В. Вернадський, «…коли відбувся Жовтневий переворот, я
відчував себе морально не в силах брати активну участь в громадянській
війні і виїхав до Полтави... Приїхавши до Полтави в листопаді 1917 р., я
застав там три уряди: 1) Центральна Українська рада в Києві, на чолі якої
стояв професор Голубович, 2) Уряд Донецької робітничої республіки
(Юзівсько-Донецької) і 3) місцева Рада Робітничих і Селянських депу-
татів, в якій велику роль відігравали залізничники і меншовики»20.
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 121
У листах до дружини В. Вернадський дав оцінку національному рухові
як такому, який ще тільки знаходився на початку свого розвитку. До
кінця не маючи віри в перемогу Української революції, В. Вернадський
писав у 1917 р.: «…навіть якщо українська автономія і відбудеться в
широкому масштабі. Для мене це зовсім безглуздо»21. Такі думки
пояснювалися тим, що В. Вернадський бачив Україну лише у складі
нової, демократичної, федеративної Росії. Єдине, на що могла претен-
дувати Україна з погляду вченого — це на широку культурну автономію.
В. Вернадський виступав за збереження української культури й культур-
ного прояву самобутності українського народу22.
Під час перебування в Полтаві у 1917 р. В. Вернадський отримав
пропозицію від свого побратима з університетських лав С. Ольденбурга,
який був міністром народної освіти в кабінеті А. Керенського, зайняти
посаду заступника міністра, а також очолити відділ вищої школи і
державної організації дослідження наукових проблем. За покликом мо-
рального обов’язку В. Вернадський погодився, тим більше, що «питання
правильної організаційної наукової та вченої роботи його завжди турбу-
вали»23. Надалі, обіймаючи цю посаду, В. Вернадський ближче позна-
йомився ще з одним товаришем міністра, кадетом, професором, істо-
риком М. Василенком. У подальшому їх поєднала близька дружба, а
також організаційна діяльність по створенню Української Академії Наук.
У липні 1917 р. В. Вернадського було призначено головою Сільськогос-
подарського ученого комітету.
З серпня 1917 р. В. Вернадський працював заступником міністра освіти
Росії. На цій посаді його затвердили наказом Тимчасового уряду від
1 серпня 1917 р. Відкрилася нова сторінка життя В. Вернадського як
урядовця. В. Вернадський входив в усі комісії з питань народної освіти.
В цей час порушувалися питання щодо створення нових академій наук:
«Порушувалось питання про Грузинську академію наук і про Академію
наук на Україні...»24. В. Вернадський розумів, що реалізація таких нау-
ково-організаційних задумів в подальшому принесе користь для держави,
а також неодмінно її консолідує. Для вченого наука та її організаційне
оформлення стало сенсом всього життя: «Наука більш за все сприяє
міжнародному порозумінню. Ненасильницьким і самим міцним засобом
вона зв’язує людей і народи»25.
В. Вернадський передчував наближення докорінних суспільних змін.
На сторінках свого щоденника 19 жовтня 1917 р. він занотував:
«Атмосфера неспокійна, ніби напередодні громадянської війни, боже-
вільної спроби»26. Незважаючи на розгортання жовтневого перевороту,
В. Вернадський продовжував працювати над сірководнем27. Постійно
працював над цією темою впродовж жовтня — листопада 1917 р.
Наталія Будзанівська 122
18 листопада 1917 р. В. Вернадський почав працювати над статтею про
селен.
17 листопада 1917 р. відбулося доленосне засідання Тимчасового
уряду, на якому було схвалено два звернення: до всіх громадян Росії та
питання про скликання Установчих зборів на 28 листопада 1917 р.28.
Один з підписів під зверненням належав В. Вернадському як товаришу
міністра. Це була остання спроба вченого вплинути на політичну ситу-
ацію в країні. Реакція більшовиків на ці підписи вилилася у декреті, який
підписав В. Ленін. У цьому декреті партія конституційних демократів
оголошувалась ворогами народу. Були закриті газети, що опублікували ці
звернення, почалися обшуки та арешти. Для підписантів звернень постало
питання негайного виїзду за межі Росії. Сам В. Вернадський неодно-
разово розмірковував про від’їзд, але сподівався якнайшвидше повер-
нутися.
Наприкінці листопада 1917 р. починається новий, український період
життя вченого. До України вчений був відряджений Фізико-матема-
тичним відділенням Російської Академії наук 22 листопада 1917 року
(відрядження № 471), повернутися назад він мав 1 січня 1918 року. Таким
чином, участь В. Вернадського у громадсько-політичному житті України
під час революції була дещо вимушеним явищем для нього, хоч і над-
звичайно продуктивним.
Як людина широко освічена, науковець, політик та організатор науки і
освіти, В. Вернадський при цьому мав власний погляд на національне
питання близької йому України. Перебуваючи в бурхливому револю-
ційному епіцентрі в Петрограді, проте слідкуючи за політичним життям в
Україні В. Вернадський в листопаді 1917 р. висловився так: «… ясно, що
Українська Центральна Рада дуже ловко, веде справу, як політик, все
більше збільшуючи своє значення — проте реальна ділова сторона, дуже
невдала, наприклад, організація вільного козацтва, захист цукрової план-
тації та ін. Її декрет про землю — неймовірна помилка»29. Власне мова
йшла про ІІІ-й універсал Центральної Ради в якому, в контексті аграрного
питання, проголошувалося скасування прав власності «на землі помі-
щицькі та інші землі нетрудових хозяйств сільськогосподарського зна-
чення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі»30.
Для В. Вернадського такі дії Центральної Ради суперечили його світогля-
дові і як поміщику, і як конституційному демократу.
У квітні 1918 р. В. Вернадський дав оцінку діяльності Центральної
Ради на сторінках свого щоденника: «Рада справляє дуже гнітюче вра-
ження — нетямущі, неосвічені… Вони користуються повною відсутністю
авторитету і серед її службовців і серед населення»31. Даючи оцінку
Брестському миру та наслідкам цього миру для України, вчений писав:
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 123
«договір був підписаний жахливо — від Ради... Україна даром повинна
віддати величезні запаси (до 1 вересня) 60 млн. пудів зерна, 2400 вагонів
яєць, свиней та ін.»32. Висновком для В. Вернадського стала думка про те,
що «Рада дуже не міцна»33.
14 квітня 1918 р. В. Вернадський зробив остаточний висновок щодо
уряду Центральної Ради: «Загалом можна сказати, що Українська Рада
лише і годиться, що для декларацій»34. На думку вченого ніяких реальних
дій і рішучих кроків такий хиткий уряд не міг зробити.
В квітні 1918 р. В. Вернадський перебував у Полтаві, коли до влади в
Україні прийшов П. Скоропадський. Його прихід до влади В. Вернад-
ський окреслив наступним чином: «Я думаю, що цей переворот для
країни все ж таки краще. Рада в значній мірі з фальшивих зрадників та
соціалістичних нездар»35. Щодо постаті самого гетьмана, то на думку
В. Вернадського «Скоропадський справляє враження світського генерала
з великим тактом і вмінням тримати себе»36.
Ставлення до самого гетьмана та його політичного курсу вже пізніше
вчений окреслив так: «“Гетьманство” це було фікцією — реальне його
значення виявилось життям від акту до акту — це була ефемерна влада в
дуже обмеженій формі. Нічого спільного не було між нею і гетьманством
України від XVI і до початку XVIII ст.»37.
Проте, коли М. Василенко запросив вченого долучитися до розбудови
Академії, його умовою було — «я не буду громадянином Українського
гетьманства, я братиму участь в культурній роботі на Україні як академік
Російської Академії наук — в якості ділового експерта»38.
Будучи членом кадетської партії, вчений відстоював свої переконання
щодо єдиної неділимої Росії. Ставлення В. Вернадського до української
руху базувалося на основі офіційної позиції партії кадетів, яка перед-
бачала можливість надання Україні лише права на національно-культурну
автономію, заперечувала політичні прагнення українців39. З його щоден-
ників ми бачимо занепокоєння підйомом національного руху в Україні
після Лютневої революції та жовтневого перевороту. Так він пише про
засідання товаришів міністра, і свої міркування про відновлення єдності
Росії: «Україна дійсно об’явила себе незалежною»40. Через декілька днів
розмірковуючи про створення і склад єдиного міністерства, з тим щоб
передати йому владні повноваження В. Вернадський занотував: «…не
буде визнана країною — Укра[їною] [тобто Україна не визнає підпоряд-
ковування цьому новому російському утворенню — Н.Б.]…р[осійська]
інтелігенція стояла увесь час поза ідей державності, тільки тяжким до-
свідом в ній утворюєть[ся] державна течія…»41.
В. Вернадський виступав за співпрацю та зближення України з Росією
в сфері економіки та культури. Розвиток останньої міг, на його думку,
Наталія Будзанівська 124
відбуватися з функціонуванням України в межах єдиної демократичної
Росії.
Вчений розмірковував про майбутнє України: «Думка мимоволі зупи-
няється на найближчому майбутньому... Створити державу, не спира-
ючись ні на кого. Створити армію і відновити стару традицію? Проте це ж
зовсім не міцно»42. Свою роль і значення своєї роботи в Україні вчений
визначив для себе так: об’єднання українців, а також збереження зв’язку з
російською культурою.
Осінь 1918 р. активізувала політичні процеси в Україні. Закінчення
Першої світової війни поставило питання про зовнішньополітичну
орієнтацію гетьмана. Однак, незабаром в Україні вибухає повстання на
чолі з Директорією. 14 листопада П. Скоропадський оголосив про об’єд-
нання України з майбутньою небільшовицькою Росією. Проте це не
врятувало Українську Державу і 14 грудня 1918 р. війська Директорії
вступили до Києва. П. Скоропадський був змушений зректися влади та
незабаром виїхати за кордон.
Після падіння Української Держави 16 грудня В. Вернадський зано-
тував у своєму щоденнику: «Зараз в широких колах очікування біль-
шовизму, нової смути; крім небагатьох широкі кола не вірять в міцність
створюваного і вважають весь рух передвісником більшовизму»43. Тобто
прихід до влади Директорії УНР В. Вернадський сприймав, як нетривале,
нестійке явище. Пізніше, в серпні 1919 р., коли війська А. Денікіна уві-
йшли до Києва і розпочалася боротьба з усім українським, зокрема було
оголошено про закриття УАН, саме В. Вернадський доклав величезних
зусиль, особисто зустрічаючись і проводячи переговори з А. Денікіним з
метою збереження Української Академії наук.
Як згадувала Н. Полонська-Василенко, В. Вернадський, будучи видат-
ним вченим і організатором не мав відповідних сил для маневрування
серед політичних сил і в кінці 1919 р. залишив Київ44. Вчений приїхав до
Ростова, де в цей час були зосереджені науково-педагогічні сили відомих
вчених, професорів вищих учбових закладів, які прибули сюди з Москви,
Петрограда, Києва, Харкова та інших міст, втікаючи від більшовизму.
В. Вернадський прибув до Ростова 26 листопада 1919 р. Відступ військ
А. Денікіна з Ростова призвів до переїзду В. Вернадського спочатку до
Новоросійська, а пізніше до Сімферополя, де розпочався «кримський
період» життя вченого.
В. Вернадський приїхав у Крим, який на той час являв собою оазу,
наповнену відомими вченими, які тікали від більшовизму. У 1920 році
В. Вернадський став професором Таврійського університету. Він одразу
ж відновив суспільно-наукову діяльність і розпочав співпрацю з місце-
вими науковими товариствами. Це і Кримське товариство натуралістів і
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 125
любителів природи, і Ялтинський природничо-історичний музей. В червні
1920 р. при Кримському товаристві натуралістів була створена Комісія по
вивченню природних виробничих сил, першим головою якої став В. Вер-
надський. Завдяки діяльності Комісії, яка включала кримських вчених,
були проведені дослідження наявних у Криму ресурсів45.
10 жовтня 1920 р. рада Таврійського університету обрала В. Вернад-
ського ректором. І студентство, і інтелігенція Криму схвально сприйняли
цей факт. Сам вчений в інтерв’ю газеті «Таврический голос» так відгу-
кувався про університет: «Я вважаю Таврійський університет єдиним
вільним університетом на всій території Росії, оскільки в нім повністю
здійснений принцип свободи і автономії, до якого завжди прагнули
університети. Та політика, яку проводить по відношенню до університетів
радянська влада, є позбавленням їх автономії і загибеллю для них»46.
Важким було становище інтелігенції тих років. Труднощі мали і
викладачі Таврійського університету. Це брак житла і мізерна зарплатня,
що складала 10 крб., а «ступінь зубожіння працівників університету була
такою при якій розпочинається вимирання суспільної групи...»47. З інтер-
в’ю вченого газеті «Юг России»: «Становище професорів і викладачів
зараз дуже важке; багато хто живе в жахливих матеріальних умовах і
тому, звичайно, не в змозі правильно працювати. Наша задача, перш за
все, — створити такі умови, при яких був би забезпечений хоча б
мінімум, необхідний для існування. В цьому відношенні уряд широко йде
нам назустріч. Але, як вже всім тепер ясно, одне лише збільшення
кількості грошових знаків не покращує справи. Університет став на шлях
самодіяльності і організує сам ряд продуктивних центрів — сільськогос-
подарські ферми, розведення птиці, свиней, кролів, створення молочної
ферми, власне рибальство, пральню і т. п. Все це можливо, звичайно, при
урядовій підтримці, і починання університету в цій галузі зустрічають
найспівчутливіше ставлення уряду...»48.
В цих умовах новий ректор зустрівся з Головнокомандуючим росій-
ською армією П. Врангелем та головою адміністрації А. Кривошеїним.
Результатом цих перемовин було бажання влади всіляко сприяти діяль-
ності університету. Також вчений піклувався про науковців, які пере-
бували в лавах військової служби. Завдяки особистим зв’язкам вченого
поповнювався бібліотечний фонд університету, створювалися нові нау-
кові комісії. Відновився зв’язок з науковим світом: «Донині ми були
абсолютно відірвані від наукових центрів Європи і Америки. Аби випра-
вити це, університет організує здобуття іноземної наукової літератури,
для чого звертається з відозвою до всіх ... країн Заходу. У цій справі
університету широко йде на допомогу уряд і обіцяє свою співпрацю
американський Червоний Хрест... Довгий час серед російської інтелі-
Наталія Будзанівська 126
генції помічалася якась апатія — це явище чисто психологічне, і наразі
помітне прагнення до активної роботи...»49.
Проте в листопаді 1920 р. влада в Криму змінилася. Почалися пере-
слідування вчених Таврійського університету, всіх кого підозрювали в
співпраці з попередньою владою підлягали арешту. В. Вернадський про-
сив у нової влади (Військово-революційний комітет) за вчених, які були
заарештовані і всіляко намагався покращити умови життя і праці викла-
дачів університету. Нова влада розпочала реформування і університету,
який було перейменовано на Кримський університет ім. М. Фрунзе, від-
повідно було призначено і нове керівництво, яке першочерговим завдан-
ням вбачало перевірку і видалення з закладу «антирадянських елементів».
12 січня 1921 р. В. Вернадський офіційно відмовився від посади ректора,
натомість написавши про необхідність збереження Таврійського універ-
ситету. Незважаючи на терор, вчений докладав чимало сил, щоб рятувати
професорів університету. Він не прийняв реформи нової влади і 23 лю-
того разом з іншими професорами під охороною виїхав до Москви.
Підсумовуючи ставлення В. Вернадського до Української революції,
можемо констатувати, що вчений визнавав культурну автономію України
і бачив її в складі «єдиної, неподільної, але демократичної Росії»50.
Участь В. Вернадського в громадсько-політичному житті України в
роки революції (1917–1921 рр.) була надзвичайно продуктивною. Саме
В. Вернадський, як організатор і впливовий вчений зробив у доволі
короткі терміни мрію багатьох поколінь освічених українців реальністю.
Роль В. Вернадського в процесі створення Української Академії наук є
величезною. Саме його життєва позиція, його енергійність і прагнення
будь-що за будь-які державні утворення в Україні захистити Академію
наук говорять про нього, як видатного вченого, громадського діяча, який
слідує своїм переконанням і слугує науці. За час перебування в Криму
В. Вернадський зробив дуже багато для відродження науки та культури
Криму в буремні роки революцій.
Таким чином, діяльність видатної постаті ХХ століття — В. Вер-
надського, в Україні у період Української революції характеризується
громадсько-політичною та організаційною роботою спрямованою на
створення та існування Української Академії наук, її бібліотеки, низки
навчальних закладів, музеїв, товариств. Він міг не поділяти погляди
керманичів урядів доби українських визвольних змагань, негативно ста-
вився до «білих» і до більшовиків, проте, попри все не змінював свої
переконання, що «наукова робота проходить без зв’язку з політичним
життям, яке неміцне і плинне, а має корені в глибині духовного життя
країни». В. Вернадський бачив Україну у складі єдиної, неподільної проте
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 127
демократичної Росії, де перша могла розраховувати лише на культурну
автономію.
Отже, В. Вернадський, як представник російської інтелігенції відсто-
ював ідею єдиної неділимої демократичної Росії, відтак український
національний рух ним не підтримувався. До всіх урядів періоду націо-
нально-визвольних змагань 1917–1921 рр. ставлення вченого було вкрай
негативним. Після жовтневого перевороту, надії вченого щодо збере-
ження єдиної Росії були покладені на Білий рух, проте і в ньому він
невдовзі розчарувався. Все своє життя В. Вернадський переймався ціліс-
ністю Російської держави.
Будзанивская Наталия (г. Киев)
Младший научный сотрудник отдела истории академической науки
Института архивоведения Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского.
Отношение Владимира Вернадского к Украинской революции (1917–1921 гг.).
Рассматривается отношение Владимира Вернадского к политическим процессам в
Украине в период 1917–1921 гг.
Ключевые слова: Владимир Вернадский, Украинская революция, Центральная Рада,
Гетманат П. Скоропадского, Директория.
Nataliіa Budzanivska (Kyiv)
Junior Research Fellow of the Department of History of Academic Science at the Institute of
Archival Studies at the Vernadsky National Library of Ukraine.
The attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the 1917–1921 Ukrainian Revolution.
The article deals with the attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the political processes
in Ukraine during 1917–1921.
Keywords: Volodymyr Vernadsky, Ukrainian Revolution, the Central Rada, the Hetmanate
of Pavlo Skoropadsky, Dyrektoriia.
______________
1 Апанович О. Україна в духовному світі Вернадського // Золоті ворота. — 1993. —
Вип. 3. — С. 54–78; Її ж. «Українське відродження завжди було мені дороге» //
Розбудова держави. — № 3. — Серпень. — 1992. — С. 52–56.
2 Гирич І. Між російськими і українськими берегами: Володимир Вернадський і
національне питання: (у світлі щоденника 1917–1921 рр.) // Марра: зб. наук. праць на
пошану Я. Шашкевича з нагоди його 70-річчя. — Л.; К.; Нью-Йорк,1996. — С. 735–756.
3 Даниленко В.М. В. Вернадський про українсько-російські відносини // Україна
дипломатична. Науковий щорічник. — Вип. 5. — К., 2005. — С. 605–616.
4 Крупина В.О. Українська революція в оцінці командування збройних сил півдня
Росії (лютий 1919 — березень 1920 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика:
Збірник статей. — К., 2002. — Вип. 6. — С. 155–161.
5 Леонова Л. «Я не могу уйти в одну науку…». Общественно-политические взгляды
В.И. Вернадского: Научное издание. — Санкт-Петербург: Алатея, 2000. — 400 с.
6 Щербін Л. В.І. Вернадський і проблема української державності // Україна соборна:
Збірник наукових статей. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — Вип. 4. —
Наталія Будзанівська 128
Т. II. Історико-політологічні та правові засади соборності і державотворення в Україні. —
С. 123–128.
7 Вернадский В.И. Дневники 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920) / В.И. Вер-
надский. [Сост. М.Ю. Сорокина, С.Н. Киржаев, А.В. Мемелов, В.С. Неаполитаснкая]. К.:
Наукова думка, 1994. — 271 с.; Вернадский В.И. Дневники 1917–1921 (январь 1920 —
март 1921) / В.И. Вернадский. [Сост. С.Н. Киржаев, А.В. Мемелов, В.С. Неаполитанская,
М.Ю. Сорокина]. — К.: Наукова думка, 1997. — 327 с.
8 Страницы автобиографии В.И. Вернадского / Ред. кол. акад. Б.М. Кедров, акад.
А.Л. Яншын, канд. геолог. наук К.П. Флоренский / Сост. Н.В. Филлипова. — М.: Наука,
1981. — 348 с.
9 Тимошенко С. Воспоминания. Издание 2-е репринтное. — К.: Наукова думка,
1993. — 424 с.
10 Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. Збірник нау-
кових статей / Головний редактор В.Ф. Верстюк. — Вип. 6. — К.: Інститут історії
України, 2011. — 432 с.
11 Студії з історії Української революції 1917–1921 років: на пошану Руслана Яковича
Пирога. Збірник наукових праць / Гол. редкол. В.Ф. Верстюк. — К.: Інститут історії
України НАН України, 2011. — 406 с.
12 Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Т. 1: Володимир Іванович
Вернадський і Україна. — Книга 1: Науково-організаційна діяльність (1918–1921). — К.,
2011. — 699 с.; Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Т. 1: Володимир
Іванович Вернадський і Україна. — Книга 2: Вибрані праці. — К., 2011. — 584 с.
13 Капелюшний В. Здобута і втрачена незалежність: історіографічний нарис україн-
ської державності доби національно визвольних змагань (1917–1921 рр.). — К.: Олан,
2003. — С. 7.
14 Крупина В.О. «Білі» сили як чинник активізації політичної боротьби в українській
державі (1918 р.) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. — К.,
2004. — Вип. 7. — С. 226.
15 Процик А. Російський націоналізм і Україна в добу революції і громадянської
війни // Український історичний журнал. — 2002. — № 4. — С. 122.
16 Крупина В.О. «Білі» сили як чинник активізації політичної боротьби в українській
державі (1918 р.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. — К.,
2004. — Вип. 7. — С. 233.
17 Щербін Л. Конституційно-демократична партія Росії та українське питання (1905–
1918 рр.) // Україна соборна: Збірник наукових статей. — К., 2005. — Вип. 2. — Ч. I:
Історико-політологічні та правові засади соборності і державотворення в Україні. —
С. 116.
18 Вернадский В.И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. —
№ 3. — 1990. — С. 252.
19 Там само. — С. 253.
20 Вернадский В.И. Труды по истории науки / В.И. Вернадский. — М.: Наука, 2002. —
С. 374.
21 Вернадский В.И. Письма Н.Е. Вернадской (1909–1940) / В.И. Вернадский. [Сост.
Филлимонова, В.С. Чесноков.]. — М.: Наука, 2007. — С. 209.
22 Даниленко В.М. В. Вернадський про українсько-російські відносини // Україна
дипломатична. Науковий щорічник. — Вип. 5. — К., 2005. — С. 606.
23 Ситник К.М. Володимир Вернадський і Академія. — К.: Наукова думка, 2006. —
С. 100.
Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) 129
24 Вернадский В.И. Труды по истории науки. — М.: Наука, 2002. — (Библиотека
трудов академика). — С. 373.
25 Аксенов Г. Вернадский. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Молодая гвардия, 2010. —
(Жизнь замечательных людей). — С. 212.
26 Вернадский Владимир. Дневники 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920) /
Владимир Вернадский. — К.: Наукова думка, 1994. — С. 25.
27 Там само.
28 Там само. — С.47.
29 Там само.
30 Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. // Україна
крізь віки. — У 15 томах. — Т. 10. — К.: Альтернативи, 1999. — С. 65.
31 Вернадский В.И. Дневники 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920) — К.:
Наукова думка, 1994. — С. 74.
32 Там само.
33 Там само. — С. 76.
34 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. — Ф. 542. —
Оп. 1. — Спр. 20. — Арк. 9.
35 Вернадский В.И. Дневники 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920) — К.:
Наукова думка, 1994. — С. 77.
36 Там само. — С. 82.
37 Вернадский В.И. Труды по истории науки. — М.: Наука, 2002. (Библиотека трудов
академика В.И. Вернадского). — С. 374.
38 Там само. — С. 375.
39 Щербін Л. В.І. Вернадський і проблема української державності // Україна соборна:
Збірник наукових статей. — К., 2006. — Вип. 4. — Т. II: Історико-політологічні та
правові засади соборності і державотворення в Україні. — С. 127.
40 Вибрані праці академіка В.І. Вернадського. — Т.9: Володимир Іванович Вер-
надський. Щоденники (1917–1921). — К., 2011. — С. 33.
41 Там само. — С. 36.
42 Вернадский В.И. Дневники 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920). — К.:
Наукова думка, 1994. — С. 127.
43 Там само. — С. 126.
44 Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. — К.: Наукова
думка, 1993 — С. 20.
45 В.И. Вернадский и Крым: люди, места, события / Н.В. Багров, В.В. Лавров и др. —
К.: Лыбидь, 2004. — С. 150–154.
46 Филимонов С.Б. Из прошлого русской культуры в Крыму: поиски и находки
историка-источниковеда. — Симферополь: Н. Оріанда, 2010. — С. 169.
47 В.И. Вернадский и Крым: люди, места, события / Н.В. Багров, В.В. Лавров и др. —
К.: Лыбидь, 2004. — С. 162.
48 Филимонов С.Б. Из прошлого русской культуры в Крыму: поиски и находки
историка-источниковеда. — Симферополь: Н. Оріанда, 2010. — С. 171.
49 Там само.
50 Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. — Т. 1: Володимир Іванович
Вернадський і Україна. Книга 1. — Науково-організаційна діяльність (1918–1921). — К.,
2011. — С. 127.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-85836 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0115 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:45:08Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Будзанівська, Н. 2015-08-24T13:13:42Z 2015-08-24T13:13:42Z 2013 Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) / Н. Будзанівська // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2013. — Вип. 18. — С. 118-129. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 0115 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85836 94(477)323.272“1917/1921”:“В. Вернадський” У статті розглядається ставлення Володимира Вернадського до
 політичних процесів в Україні у період 1917–1921 рр. Рассматривается отношение Владимира Вернадского к политическим процессам в
 Украине в период 1917–1921 гг. The article deals with the attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the political processes
 in Ukraine during 1917–1921. uk Інститут історії України НАН України Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) Отношение Владимира Вернадского к Украинской революции (1917–1921 гг.) The attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the 1917–1921 Ukrainian Revolution Article published earlier |
| spellingShingle | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) Будзанівська, Н. До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) |
| title | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) |
| title_alt | Отношение Владимира Вернадского к Украинской революции (1917–1921 гг.) The attitudes of Volodymyr Vernadsky towards the 1917–1921 Ukrainian Revolution |
| title_full | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) |
| title_fullStr | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) |
| title_full_unstemmed | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) |
| title_short | Ставлення Володимира Вернадського до Української революції (1917–1921 рр.) |
| title_sort | ставлення володимира вернадського до української революції (1917–1921 рр.) |
| topic | До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) |
| topic_facet | До 150-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського (матеріали «круглого столу»: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85836 |
| work_keys_str_mv | AT budzanívsʹkan stavlennâvolodimiravernadsʹkogodoukraínsʹkoírevolûcíí19171921rr AT budzanívsʹkan otnošenievladimiravernadskogokukrainskoirevolûcii19171921gg AT budzanívsʹkan theattitudesofvolodymyrvernadskytowardsthe19171921ukrainianrevolution |