Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики
У статті розглядаються деякі аспекти діяльності наукової школи академіка М.М. Амосова в галузі біологічної та медичної кібернетики, а також вплив його ідей на розвиток біологічної та медичної кібернетики в Україні та світі. В статье рассматриваются некоторые аспекты деятельности научной школы академ...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та наукознавство |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85997 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики / О.Я. Гороховатська // Наука та наукознавство. — 2013. — № 4. — С. 116-126. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860202648524816384 |
|---|---|
| author | Гороховатська, О.Я. |
| author_facet | Гороховатська, О.Я. |
| citation_txt | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики / О.Я. Гороховатська // Наука та наукознавство. — 2013. — № 4. — С. 116-126. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука та наукознавство |
| description | У статті розглядаються деякі аспекти діяльності наукової школи академіка М.М. Амосова в галузі біологічної та медичної кібернетики, а також вплив його ідей на розвиток біологічної та медичної кібернетики в Україні та світі.
В статье рассматриваются некоторые аспекты деятельности научной школы академика Н.М. Амосова в области биологической и медицинской кибернетики, а также влияние его идей на развитие биологической и медицинской кибернетики в Украине и мире.
The paper concerns some aspects of academician M. Amosov’s scientific school activity in the field of biological and medical cybernetics, and also his ideas impact at the development of biological and medical cybernetics in Ukraine and through the world.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:11:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
Science and Science of Science, 2013, № 4116
ІСТОРІЯ НАУКИ
© О.Я. Гороховатська, 2013
УДК 001:93
О.Я. Гороховатська
Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його
школи в галузі біологічної та медичної
кібернетики
У статті розглядаються деякі аспекти діяльності наукової школи академіка М.М.
Амосова в галузі біологічної та медичної кібернетики, а також вплив його ідей на
розвиток біологічної та медичної кібернетики в Україні та світі.
М.М. Амосов
2013 рік ЮНЕСКО виголосило роком
М.М. Амосова у зв’язку зі 100-річчям від дня
народження цієї видатної людини – всесвіт-
ньо відомого хірурга, академіка Національ-
ної академії наук України та Національної
академії медичних наук України, публіциста,
літературного й громадського діяча.
Микола Михайлович Амосов народив-
ся 6 грудня 1913 р. в с. Ольхове Архангель-
ської губернії (нині – Вологодська область).
Мати вченого – Єлизавета Кирилівна – була
освіченою жінкою, яка, закінчивши аку-
шерське училище в Петербурзі, працювала
акушеркою в селі неподалік від Череповця.
Як зазначав Микола Михайлович в автобіо-
графії, жили вони дуже бідно, але його мати
ніколи не брала подарунків від породіль і за-
лишилася для сина прикладом на все життя.
Після школи М. Амосов закінчив Черепо-
вецький механічний технікум і став працю-
вати на електростанції при лісопильному
заводі. У 1934 р. вступив на енергетичний
факультет Заочного індустріального інсти-
туту. Звістка того ж року про смерть матері
наштовхнула Миколу Михайловича на ідею
конструювання штучного серця, що стало
однією з причин, які врешті-решт привели
М.М. Амосова до занять біологічною та ме-
дичною кібернетикою. Розуміючи, що для
втілення цієї ідеї в життя потрібне глибоке
знання біології, Микола Амосов вирішив
вступати на біологічний факультет Ленін-
градського університету, але на вступні іс-
пити спізнився. Вступив до Архангельсько-
го медінституту, пропрацювавши три роки
техніком на заводі і навчаючись в Заочному
індустріальному інституті. Обидва закінчив
з відзнакою в 1939 р., пройшовши перші два
курси медінституту за один рік. Він мав ба-
жання займатися фізіологією, продовжити
АКАДЕМІК М.М. АМОСОВ І РОЗВИТОК ІДЕЙ ЙОГО ШКОЛИ
Наука та наукознавство, 2013, № 4 117
навчання в аспірантурі, проте можливості
такої не було. Тому Микола Амосов потра-
пив у хірургію і захопився нею настільки, що
вона стала його «стражданням і щастям» на
все життя [1].
Під час війни М.М. Амосова призна-
чили головним хірургом у пересувний по-
льовий шпиталь, де він пройшов війну з Ні-
меччиною та Японією, прооперувавши за
цей час 40 тисяч поранених. Лікував вог-
непальні переломи стегна і поранення су-
глобів, розробив власні методи операцій.
Після війни працював головним хірургом
Брянської області, займався хірургією ле-
гень. Зокрема, робив операції хворим на
туберкульоз, видаляючи каверни, і в такий
спосіб врятував не один десяток життів.
У 1952 році М. Амосов директор
Інституту туберкульозу ім. Ф.Г. Яновського
О.С. Мамолат, обізнаний з роботами
Миколи Михайловича в галузі торакальної
хірургії, запросив його на роботу до Києва.
1955 року М.М. Амосов почав займати-
ся хірургією серця, і в тому ж році вперше
зробив операцію на серці [1].
М.М. Амосов писав: «Моє життя було
віддано хірургії. Але не тільки: був інже-
нерний диплом, кібернетика, досліджен-
ня й моделі організму, інтелекту, психіки,
суспільства. Були учні, їх дисертації, напи-
сано статті і книги» [2].
Значний внесок академік М.М. Амо-
сов зробив не лише в розвиток грудної та
серцевої хірургії, а й у розвиток і становлен-
ня в Україні школи в галузі біологічної та
медичної кібернетики. Ці роботи розпоча-
лися 1958 р. у лабораторії для відпрацюван-
ня операцій з апаратом штучного кровоо-
бігу, який Микола Михайлович сам скон-
струював. Пізніше додалися фізіологіч-
ні дослідження серця, що допомагало М.
Амосову як хірургу. За ініціативою академі-
ка В.М. Глушкова в Інституті кібернетики
було створено спеціальний відділ біокібер-
нетики, який у 1960 р. очолив М.М. Амо-
сов. Сформувалося п’ять напрямів роботи,
за якими працював колектив під керівни-
цтвом Миколи Михайловича, що поступо-
во сформувався в його школу в галузі біоло-
гічної та медичної кібернетики: 1) регулю-
ючі системи організму; 2) механізми розуму
та штучний інтелект; 3) психологія та моде-
лі особистості; 4) соціологія та моделі сус-
пільства; 5) глобальні проблеми людства.
Перші роботи відділу були пов’язані з
моделюванням різноманітних метаболічних
процесів на клітинному та організменному
рівнях. У середині 60-х рр. ХХ ст. німецьки-
ми та американськими вченими були запро-
поновані математичні моделі деяких фізіо-
логічних процесів: дихання, кровообігу, тер-
морегуляції, але таких моделей було небага-
то, а підходи до їх розробки та методи реалі-
зації були різні [3]. Була запропонована й ма-
тематична модель біохімічних процесів клі-
тини. У зв’язку зі складністю метаболізму
клітини та недосконалістю обчислювальної
техніки, в основу цієї моделі були покладені
лише деякі найважливіші ланцюги біохіміч-
них реакцій, зокрема, синтез АТФ, деяких
амінокислот, нуклеїнових кислот тощо [4].
Але для створення моделі організму лю-
дини в цілому необхідно було змоделювати
системи, що забезпечують життєдіяльність
організму. Упродовж 1968–1975 рр. група
співробітників відділу біокібернетики Ін-
ституту кібернетики АН УРСР під керівни-
цтвом Миколи Михайловича провела ро-
боти зі створення математичного опису та
цифрових моделей низки найважливіших
систем організму та дослідження деяких са-
морегуляторних процесів у них; з розробки
комплексної моделі взаємопов’язаних фі-
зіологічних систем і вивчення з її допомо-
гою регуляції життєвих функцій організму
за нормальних умов функціонування; за-
стосування моделі для відтворення спроще-
них патологічних ситуацій. Були розроблені
цифрові моделі підсистем деяких фізіологіч-
них систем так званої внутрішньої сфери ор-
ганізму: кровообігу, зовнішнього дихання й
тканинного метаболізму, водно-сольового
обміну, терморегуляції. Роботи здійснюва-
лися у три етапи – побудова математичних
моделей, дослідження цифрових моделей
окремих фізіологічних систем і процесів, а
також вивчення комплексу цифрових мо-
делей взаємопов’язаних фізіологічних сис-
тем організму людини. Так було створено
комплексну модель регуляції життєво важ-
ливих функцій організму людини за нор-
мальних умов. Дослідження моделей пока-
О.Я. Гороховатська
Science and Science of Science, 2013, № 4118
зали, що теоретичні дані добре збігалися з
експериментальними, отриманий матері-
ал можна було використовувати як для кіль-
кісного аналізу експериментальних і клініч-
них даних, так і для системного аналізу фізі-
ологічних функцій. Використовуючи ство-
рену математичну модель, вчені дослідили
процеси регуляції фізіологічних процесів за
умов нормального функціонування орга-
нізму при імітації фізичного навантажен-
ня. Результати дозволили зробити висно-
вок про відповідність більшості реакцій мо-
делі експериментальним даним. За допо-
могою запропонованої комплексної моделі
взаємопов’язаних фізіологічних систем ор-
ганізму людини можна було також вивчати
роль тих чинників, які характеризують про-
цес адаптації до фізичного навантаження. Ці
відомості були особливо важливими для за-
стосування в галузі фізіології праці та спорту.
Крім того, на створеній моделі було дослі-
джено регуляцію фізіологічних функцій для
умов серцевої патології, зокрема слабкості
серця. Розроблена модель у цілому виявила-
ся придатною для відтворення деяких пато-
логічних станів організму людини [5].
Упродовж тривалого часу в медици-
ні широко застосовувалося штучне відтво-
рення різноманітних хвороб і хворобливих
станів у дослідах на тваринах. Усвідомлен-
ня, що організм людини може працювати в
комплексі з технічними системами, приве-
ло до виникнення біотехнічних систем. Од-
ним з напрямів їх розвитку стало створення
систем компенсації втрачених фізіологічних
функцій організму – вегетативних, сенсор-
них, рухових. Ще одним напрямом стала роз-
робка систем підтримки фізіологічних функ-
цій організму людини в екстремальних умо-
вах середовища [6]. Розвиток кібернетики,
електронно-обчислювальної техніки, інфор-
матики дали можливість здійснювати мате-
матичне моделювання різноманітних функ-
ціональних розладів, патологічних станів і
процесів, окремих захворювань та їх усклад-
нень. На початковому етапі найширше засто-
сування кібернетичні методи знайшли у фізі-
ології, прикладом чого є отримання характе-
ристик органів і систем. Найзагальнішою є
динамічна характеристика, у якій відобража-
ється зміна функцій у часі за різних умов на-
вантажень. Статичну характеристику можна
отримати в стаціонарному режимі при пере-
ході з одного стійкого рівня на інший [7].
Розвиток інструментальної бази до-
зволив реєструвати багато функцій та об-
робляти великий масив результатів дослі-
джень. Унаслідок цього з’явилася можли-
вість отримувати дані для кількісних моде-
лей алгоритмічного чи структурного типу.
У першому випадку можна було намалюва-
ти схему розвитку хвороби й за нею створи-
ти алгоритмічний опис моделі з відповідни-
ми цифровими матрицями, після чого зро-
бити ймовірні розрахунки динаміки пато-
логічного процесу хворого. В другому – у
процесі модельного експерименту отриму-
вали патологічні характеристики органів, за
допомогою яких на мережевих структурних
моделях можна було передбачати розви-
ток хвороби. Ще одним джерелом інфор-
мації для створення моделей були клініч-
ні дослідження, що дозволяли накопичува-
ти інформацію щодо фізіологічних проце-
сів безпосередньо від хворих під час пере-
бігу захворювання. Передбачалося, що клі-
нічні моделі будуть ціннішими та перспек-
тивнішими за експериментальні, оскільки
їх можна буде застосовувати на практиці,
зокрема, моделювати не лише розвиток па-
тологічних процесів, а й лікувальні заходи.
Разом з тим, при створенні моделей існу-
вали певні труднощі. Машинне моделюван-
ня не могло компенсувати нестачу відомос-
тей про суть явищ, які неможливо було дослі-
дити на момент побудови моделі. Були відсут-
ні кількісні характеристики навіть тих органів,
робота яких була вивчена добре. Досить склад-
но було також отримати патологічні характе-
ристики органів і систем, оскільки модельні
досліди займали багато часу, і їх важко було по-
вторювати. Не дивлячись на складнощі, пер-
шим об’єктом для застосування методів кіль-
кісного моделювання у фізіології було обра-
но серце, оскільки воно є одним з найважливі-
ших органів людини і може працювати, буду-
чи ізольованим. Не останню роль зіграло й те,
що М.М. Амосов, який керував роботою, був
кардіохірургом. Але різноманітність факто-
рів, що впливають на діяльність серця, усклад-
нювала створення повної моделі його роботи.
Тому дослідження здійснювалося на серцево-
АКАДЕМІК М.М. АМОСОВ І РОЗВИТОК ІДЕЙ ЙОГО ШКОЛИ
Наука та наукознавство, 2013, № 4 119
легеневому препараті, а також було обмеже-
но тип характеристик серцевої діяльності. У
результаті було вирішено питання про одно-
значне кількісне описання роботи серця в чіт-
ко визначених умовах. Крім того, були проде-
монстровані нові методичні можливості по-
рівняльного вивчення роботи серця в експе-
рименті, а також властивостей математичної
моделі системи саморегуляції міокарда [7].
Математичне моделювання патоло-
гічних станів організму людини, розпо-
чате у 70-х рр., і створення співробітни-
ками М.М. Амосова математичної моде-
лі серцевої патології виявилося перспек-
тивним і отримало подальший розвиток.
З точки зору теорії керування, патологіч-
ний стан характеризується виходом ре-
жиму внутрішнього середовища з певних
меж. Оскільки сталість внутрішнього се-
редовища залежить від багатьох зовнішніх
і внутрішніх чинників, порушення в окре-
мих ланках може призвести до порушен-
ня системи гомеостазу в цілому. Крім того,
патологічний стан організму – це дина-
мічний процес. Створення алгоритмічних
адаптивних моделей патологічного стану
пропонувало пояснення подолання орга-
нізмом цього стану й відновлення режиму
внутрішнього середовища.
Паралельно з М.М. Амосовим дослі-
дження в галузі математичного моделю-
вання фізіологічних систем здійснювалися
в Інституті проблем управління в Москві, в
Інституті експериментальної фізіології ім.
І.П. Павлова в Ленінграді, в Інституті фізі-
ології в Новосибірську та в київському Ін-
ституті фізіології ім. О.О. Богомольця.
Необхідно зазначити, що створення
гомеостатичних систем за допомогою ке-
руючих впливів має складнощі, пов’язані
з деякою непередбачуваністю перебігу різ-
них фізіологічних процесів, що визнача-
ються зміною природних впливів і, внаслі-
док цього, невизначеністю параметрів.
Одним з параметрів, за якими мож-
на визначити стан здоров’я людини, є хі-
мічний склад крові, зокрема, рівень глюко-
зи у плазмі. На початкових етапах вивчен-
ня системи регуляції рівня глікемії дослід-
ники здійснювали узагальнення фізіологіч-
них даних на основі гіпотез, що пояснювали
отримувані результати на якісному рівні. З
часом з’явилася математична модель вугле-
водного обміну. У середині 70-х рр. амери-
канськими вченими було створено глюкоз-
ний аналізатор крові – біостатор, а в 1985 р. в
Інституті трансплантології та штучних орга-
нів (Москва) створено автоматизовану сис-
тему Біостатор-ЕОМ-дозатор, де біостатор
виконував функцію датчика глюкози, а ке-
рування введенням інсуліну через дозатор за
індивідуально виявленим алгоритмом регу-
ляції цукру у крові хворого здійснювала пер-
сональна ЕОМ [8]. На початку 80-х років
ученими колишнього СРСР, Італії, Кана-
ди було запропоновано новий методологіч-
ний прийом побудови складних математич-
них моделей системи вуглеводного обміну з
включенням у моделі результатів спеціально
поставлених експериментів. У 90-ті рр. було
розроблено алгоритми зовнішнього керу-
вання системою регуляції глікемії [9].
Упродовж 80-х рр. було розроблено
низку моделей вуглеводного обміну, що
узагальнювали величезний обсяг інфор-
мації та дозволяли спостерігати деякі фі-
зіологічні процеси, складні для спостере-
ження в реальних умовах, за допомогою
комп’ютерного експерименту. Такі моде-
лі були надзвичайно великими й складни-
ми для синтезу алгоритмів зовнішнього ке-
рування. Тому було розроблено моделі до-
клінічного імітаційного дослідження, суть
якого полягала в перевірці працездатнос-
ті відібраних і попередньо оброблених на
мінімальних моделях алгоритмів керуван-
ня шляхом підключення їх до більш склад-
них моделей. Наявність моделі фізіологіч-
ної системи, більш адекватної, ніж та, яку
використовували при виборі алгоритму ке-
рування, дозволяла перевіряти роботу алго-
ритму за умов точнішої імітації внутрішніх
зв’язків у модельованій системі. Ще одним
важливим моментом дослідження була
можливість перевірки всього комплексу
процедур комп’ютерної підтримки забез-
печення вуглеводного гомеостазу [10].
У цілому ін’єкційна терапія при цукро-
вому діабеті задовольняє потреби хворого
при нестачі власного гормону, проте призво-
дить до значних за амплітудою коливань рівня
глюкози протягом доби. Тому пошук техніч-
О.Я. Гороховатська
Science and Science of Science, 2013, № 4120
них засобів і способів зовнішньої корекції різ-
ких відхилень у системі регуляції глікемії зали-
шається актуальною проблемою фізіологіч-
ної та практичної медицини. У Міжнародно-
му науково-навчальному центрі інформацій-
них технологій і систем НАН та МОН Укра-
їни з метою вивчення комплексу проблем,
що виникають при вивченні взаємодії систе-
ми зовнішнього керування з системою вугле-
водного обміну, на початку 90-х рр. було здій-
снено дослідження зі згаданої проблеми. У ре-
зультаті було розроблено структуру комплек-
су для проведення доклінічного імітаційно-
го дослідження різних способів зовнішнього
функціонування фізіологічних систем. Було
показано, що ефективність зовнішньої ко-
рекції збільшується при керуванні з одночас-
ним контролем рівня глікемії та використан-
ням прогнозуючої моделі, що дозволяє ком-
пенсувати запізнення надходження результа-
тів вимірів і їхню дискретність [9].
Було запропоновано систему адаптивно-
го керування рівнем глікемії. Відповідний ал-
горитм випробувано в модельному експери-
менті з вивчення впливу частоти забору кро-
ві для аналізу, тривалості інтервалу прогнозу-
вання та похибок приладів на якість управлін-
ня. Виявилось, що похибки вимірювань і про-
гнозування суттєво впливають на процес ке-
рування рівнем глікемії. Було зроблено висно-
вок, що оптимальним засобом покращення
якості керування з дискретно-замкненим зво-
ротним зв’язком є здійснення вимірів у керо-
ваному об’єкті з інтервалом 10–15 хвилин.
Вищезазначені алгоритми є призначе-
ними для стаціонарних пристроїв, які пра-
цюють в автоматичному режимі і мають
датчики, що дозволяють здійснювати ре-
гулярні виміри. Разом з тим, використан-
ня адаптації прогнозуючої моделі можна
поєднувати з пристроями зовнішньої ко-
рекції рівня глікемії, здатними працювати
без швидкодіючих датчиків. У такому ви-
падку контроль за рівнем глюкози у крові
можна здійснювати традиційними мето-
дами, за яких проби беруть значно рідше.
Розробка низки систем імітаційно-
го дослідження уможливила оцінку ефек-
тивності керуючих алгоритмів, які дозво-
ляють регулювати рівень глікемії для під-
тримання нормального гомеостазу в ши-
рокому діапазоні змін умов взаємодії сис-
теми, що вивчається, з зовнішнім серед-
овищем, оцінювати ризик, пов’язаний з
неточністю й дискретністю вимірювань і
з неадекватністю прогнозуючих моделей.
Було з’ясовано, що для оцінювання ефек-
тивності вибору способів підтримки ре-
гулювання вуглеводного обміну на доклі-
нічних етапах дослідження доцільно ви-
користовувати дворівневу систему моде-
лювання, яка є принциповою основою
комп’ютерної підтримки прийняття рі-
шень при лікуванні діабету [10].
Досить важливою для фізіологічної кі-
бернетики є перевірка адекватності фізі-
ологічних моделей. Основний критерій
якості моделі – її корисність для аналізу та
інтерпретації експериментальних або клі-
нічних даних. Математичні моделі можуть
бути використані на будь-якому етапі фізі-
ологічних і клінічних досліджень.
Часто у лікарів виникає необхідність
обирати рішення з декількох можливих
варіантів. Тому розв’язування завдань клі-
нічної медицини можна віднести до бага-
топараметричних задач.
Поступово набуло поширення за-
стосування кібернетики та електронно-
обчислювальної техніки в хірургії для авто-
матичного контролю за якістю анестезіології;
оцінки функціональних змін організму та його
систем під час операцій та при застосуванні
анестезіологічних засобів; визначення функ-
цій серця і легень тощо. При деяких захворю-
ваннях або травмах, коли є необхідність про-
ведення хірургічної операції, виникає потреба
в підтриманні певної глибини наркотичного
стану хворого. Для швидкої оцінки сукупнос-
ті цілої низки показників стану людини, яку
оперують, необхідний великий досвід анесте-
зіолога. У зв’язку з цим давно виникла необхід-
ність створення автоматичної чи напівавтома-
тичної системи керування глибиною нарко-
тичного стану. Ще з 50-х рр. минулого століт-
тя такі дослідження проводилися у США, Ве-
ликій Британії, Франції, Швеції, а у 60–70-х
рр. – у СРСР. Було з’ясовано, що найбіль-
шим каменем спотикання в процесі створен-
ня автоматичного регулювання глибини нар-
козу є відсутність єдиного показника, тісно й
беззаперечно пов’язаного з глибиною нарко-
АКАДЕМІК М.М. АМОСОВ І РОЗВИТОК ІДЕЙ ЙОГО ШКОЛИ
Наука та наукознавство, 2013, № 4 121
тичного стану. Важливим також є контроль за
низкою фізіологічних параметрів, що свідчать
про стан організму при наркозі, а саме: за сер-
цевою діяльністю, кров’яним тиском, елек-
тричною активністю мозку, диханням та вміс-
том кисню у крові. Було запропоновано три
відносно автономних рівня керування. Пер-
ший з них спрямовувався на підтримку гоме-
остазу, другий – на визначення оптимального
режиму внутрішнього середовища відповідно
до критерію оптимальності, який вироблявся
на третьому рівні в результаті обробки інфор-
мації, що надходила з навколишнього середо-
вища. Було показано, що під впливом нарко-
тичних речовин відбувається порушення сис-
теми керування організмом: повністю припи-
няється діяльність третього рівня й частково
другого. При цьому не повиненно відбуватися
порушення гомеостазу, що може спричинити
смерть хворого. Тому визначення дози засто-
совуваної наркотичної речовини має здійсню-
ватися з урахуванням показників усіх трьох
рівнів керування [11].
Досить важливе діагностичне та прак-
тичне значення має вивчення шкіряно-
гальванічного рефлексу. Групою дослід-
ників з Інституту кібернетики ім. В.М.
Глушкова НАН України було запропо-
новано метод вимірювання електрично-
го градієнту шкіри голови, який є загаль-
ним показником функціонального стану
центральної нервової системи й може ви-
користовуватися при диференціальній ді-
агностиці неврозів і психозів [12].
У тому ж інституті в 80–90-ті рр. ХХ ст.
було створено й досліджено математичні
моделі системи регуляції захисних функ-
цій організму з урахуванням стану імунної
системи; модель керування за допомогою
кровообігу процесами, що відбуваються
в організмі при вірусному гепатиті. Було
розроблено класифікатор захворювань
на ВІЛ-СНІД, який можна застосовува-
ти при здійсненні науково-дослідницьких
робіт з проблеми СНІДу, для виявлення
особливостей патогенезу з урахуванням
різних груп ризику, віку, механізму пере-
дачі вірусу, регіональних особливостей
тощо [13]. Було розроблено також мате-
матичну теорію оптимального керування
імунною реакцією, що включала матема-
тичні моделі взаємопов’язаного функціо-
нування різних ланцюгів імунної системи,
та нормалізацію захисних реакцій організ-
му за рахунок узгодження роботи окремих
регуляторних ланцюгів імунної системи.
Це дозволило кількісно оцінити вірогід-
ності виникнення передпатологічних і па-
тологічних станів у людей під впливом не-
сприятливих чинників навколишнього се-
редовища й обґрунтувати оптимальні ліку-
вальні заходи для нормалізації імунної від-
повіді при окремих захворюваннях [14].
Стан імунної системи людини бага-
то в чому залежить не тільки від умов до-
вкілля, його забрудненості, але й від про-
дуктів харчування. Особливої актуальнос-
ті ця проблема набула на територіях, що
постраждали внаслідок Чорнобильської
аварії. У зв’язку з цим на початку 90-х рр.
групою співробітників Кібернетично-
го центру НАН України було запропо-
новано інформаційну систему для підви-
щення ефективності аналізу екологічних і
медико-біологічних даних, необхідних для
розробки безпечного й ефективного раці-
ону осіб, які перебувають у зараженій зоні.
Розпорядженням Президії АН УРСР
від 06.11.90 № 1094 Інститут кібернетики
було затверджено базовою установою Ака-
демії наук України з розробки та впрова-
дження моніторингу навколишнього се-
редовища та республіканської екологічної
інформаційної системи Державної про-
грами охорони навколишнього середови-
ща та раціонального використання при-
родних ресурсів УРСР на 1991–1995 рр. та
на період до 2005 р. Визнанням авторите-
ту школи українських учених у галузі ма-
тематичного моделювання екологічних
процесів виявилося проведення в Києві в
листопаді 1990 р. Міжнародної наукової
конференції «Керування екологічним ри-
зиком», яка була організована Європей-
ським відділенням Товариства з аналізу
ризику, Всесвітньою організацією охоро-
ни здоров’я тощо.
У зв’язку з зовнішньою політикою,
яку СРСР проводив у 70-80-х рр., радян-
ські науковці були погано обізнані зі ста-
ном у багатьох галузях наук західних кра-
їн. Статті зарубіжних учених щодо вивчен-
О.Я. Гороховатська
Science and Science of Science, 2013, № 4122
ня і створення нейромереж публікували-
ся мало й несистематично, а доступ до від-
повідних журналів для вітчизняних учених
був ускладненим та обмеженим.
У Москві та Ленінграді С.Н. Брай-
нес, А.В. Напалков, В.Б. Свечинський
та інші приділяли більше уваги вивчен-
ню роботи мозку та моделюванню проце-
сів, пов’язаних із пам’яттю. У Ростові-на-
Дону група дослідників під керівництвом
професора О.Б. Когана займалася ство-
ренням нейромереж, моделюванням не-
рвових механізмів та створенням робото-
техніки, дослідженням нейрофізіології
психічної діяльності.
Академік М.М. Амосов упродовж бага-
тьох років також приділяв досить велику ува-
гу проблемам створення нейромереж і систем
штучного інтелекту. Він вважав, що штуч-
ний інтелект став особливою галуззю знання,
оскільки поєднав у собі декілька підходів: кі-
бернетичний, технічний та психофізіологіч-
ний [15]. Поступово сформувалися школи
М.М. Амосова та О.Б. Когана в галузі біоло-
гічної кібернетики. На початку 80-х рр. у ро-
ботах школи М.М. Амосова з’явився напрям,
пов’язаний зі створенням нейромережевих
систем керування роботами [16]. Київські до-
слідники активно й плідно працювали з рос-
товськими, беручи участь у всесоюзних кон-
ференціях з нейрокібернетики (із залученням
іноземних фахівців), що проводилися у 70-
90-х рр. у Ростові-на-Дону. У 1988 р. на кон-
ференції «Архітектура нейрокомп’ютерів»,
що проходила в Пущино-на-Оці (Росія),
спеціалісти з Вірменії, Литви, Росії, України
та деяких інших колишніх союзних респу-
блік організували співтовариство з нейрон-
них мереж, яке у 1991 р. перетворилося на Ро-
сійську асоціацію з нейроінформатики. Зараз
ця асоціація об’єднує дослідників нейрон-
них мереж, які працюють в ближньому та да-
лекому зарубіжжі. Серед українських учених
до складу правління Асоціації, обраного у
2005 р., упродовж двох років входила д-р техн.
наук, співробітниця Міжнародного науково-
навчального центру інформаційних техноло-
гій та систем НАН та МОН України, учениця
академіка Амосова Т.М. Байдик [17].
Розглядаючи розум як здатність до виді-
лення й переробки інформації, М.М. Амо-
сов зауважував, що створення штучного
розуму зводиться до створення програм для
універсальних машин або до конструюван-
ня спеціальних пристроїв, здатних виділя-
ти інформацію, що до них надходить, і на
її основі забезпечувати вплив на зовнішній
світ. Тобто, штучний розум – це штучна
імітуюча установка, елементи якої повин-
ні виділяти просту інформацію, а сполу-
чення з них – складну. В основі створення
штучного інтелекту лежить проектування
й розробка елементів і створення з них пев-
них структур [18]. Якщо американські й
англійські дослідники зосереджували увагу
на принципах дії та навчання штучних ней-
ронів, то українські – розглядали останні
як функціональні одиниці нейромережі.
Штучні нейромережі являли собою при-
строї, що використовували величезну кіль-
кість умовних рефлексів.
Штучні нейронні мережі знайшли ши-
роке застосування в наукових досліджен-
нях і в практичній діяльності людини, зо-
крема для вирішення деяких завдань біоло-
гії та медицини. Одним з напрямів, який за-
раз інтенсивно розвивається, є використан-
ня нейромереж у кардіології. В Італії було
розроблено експертну систему для діагнос-
тики та лікування артеріальної гіпертонії,
яка розраховує індивідуальну схему лікуван-
ня для кожного хворого; лікар може переда-
вати цій мережі свій досвід, і в будь-який час
можна ініціювати доучування нейромере-
жі. Нейромережі застосовують також для ді-
агностики захворювання периферійних су-
дин та інфаркту міокарда, виявлення атеро-
склеротичних бляшок у артеріях, діагности-
ки захворювань печінки, для роботи елек-
трокардіостимуляторів та інтерпретації ме-
дичних даних тощо. Враховуючи, що одним
із завдань перших персептронів було розпіз-
навання образів, зараз у практичній медици-
ні використовують нейромережі для оброб-
ки електрокардіограм, класифікації пухлин
молочної залози за даними маммограм, об-
робки лабораторних аналізів і тестів. Серед
нейромережевих експертних систем є також
прогностичні моделі для прогнозування ре-
зультатів хвороби. У 1990 р. у США було роз-
роблено й встановлено в реанімаційному
відділенні однієї з лікарень штату Мічіган
АКАДЕМІК М.М. АМОСОВ І РОЗВИТОК ІДЕЙ ЙОГО ШКОЛИ
Наука та наукознавство, 2013, № 4 123
експертну систему, яка швидко оцінювала
динаміку стану хворого, зміни якої непоміт-
ні для лікарів.
Найбільше застосування штучні нейрон-
ні мережі знаходять у біологічних наукових
дослідженнях. Оскільки в основу нейроме-
реж покладено принципи роботи біологіч-
них систем, функціонування деяких сис-
тем органів людини розглядається з точки
зору нейронних мереж. Ще М.М. Амосов
при роботі над створенням моделі «внутріш-
ньої сфери» організму спирався на принцип
прямих і зворотних зв’язків у роботі функці-
ональних систем. Тому логічно, що сучас-
ні дослідники розглядають функціонування
ендокринної та імунної систем організму, як
такі, що працюють саме за принципом, по-
дібним до нейронних мереж. Останні вико-
ристовуються також для ідентифікації хро-
мосом людини в біологічних і медичних ці-
лях та у криміналістиці. Штучні нейромере-
жі застосовувались і в систематиці. При опи-
санні нових видів рослин, тварин та мікро-
організмів іноді неможливо отримати всю
необхідну інформацію, і в цьому випадку
використання нейромереж може стати у на-
годі, оскільки така система здатна працюва-
ти за відсутності деяких вхідних даних [19].
У 90-х рр. минулого століття М.М. Амо-
сов став більше займатися соціальними й
психологічними аспектами кібернетики.
Приділяючи увагу питанням моделювання
суспільства, він розумів, що основою соці-
ологічних моделей є соціальна психологія
людини, модель особистості.
З’ясування переваг і недоліків різних
суспільних устроїв стало поштовхом до
створення евристичних моделей суспіль-
ства. Такі моделі допомагали зв’язати в єди-
ну систему численну кількісну та якісну ін-
формацію, а також перевірити суперечність
закладених у них гіпотез шляхом порівнян-
ня моделі та об’єкта, що моделюється, і за
необхідності здійснити корегування цих гі-
потез. Метод евристичного моделювання,
вважав учений, підходить для будь-яких со-
ціальних систем. Залежно від мети й ресур-
сів можна розробити моделі різної склад-
ності та спрямованості, причому в першу
чергу потрібно створити обмежені системи,
щоб удосконалити керування економікою.
Економічні моделі передбачали спеціаль-
ні економічні критерії ефективності управ-
ління (продуктивність праці, собівартість
продукції, прибуток тощо), проте не врахо-
вували людський чинник (психіку людей та
ідеологічні чинники). Тому дослідники за-
пропонували доповнити інформаційну мо-
дель економічної системи її соціальною мо-
деллю. М.М. Амосов вважав, що врахуван-
ня психологічних аспектів у моделі суспіль-
ства дозволить повніше зрозуміти соціальні
тенденції. «Моделі широко розповсюдже-
ні в економіці, проте з них вийнято серце-
вину – психологію та соціологію. Без них
вони втрачають більшу частину своєї цін-
ності. У трактуваннях таких складних сис-
тем, як особистість, суспільство, наші фі-
лософи розходяться з західними на 100%. І
не зможуть домовитися, доки не буде тео-
рії, що спиратиметься на методику вимірів,
та математичної моделі. Тобто, доки наука
про суспільство не перейде зі сфери гума-
нітарної в природничу» [1]. Для цього він
запропонував використовувати узагальне-
ні моделі особистостей, які відображали б
основні риси різних соціальних груп.
У СРСР соціологію можна було роз-
глядати лише як суспільну науку, її біоло-
гізація не допускалася. Дослідження з со-
ціальної психології викривали й певні не-
доліки соціалістичної системи. Тому від-
крити в Інституті кібернетики відповід-
ну тему не дозволили, дослідження в цьо-
му напрямі, які велися там з 60-х років, на
деякий час загальмувалися і стали більше
спрямовуватися на робототехніку та штуч-
ний інтелект [1].
Але, незважаючи на заборони, у 1972 р.
у результаті тривалих досліджень було по-
будовано першу структурно-функціональ-
ну модель узагальненої людини СОЦІОН.
Завдяки експериментам було доведено,
що можна створювати моделі з достатнім
ступенем правдоподібності таких рис лю-
дини, як почуття, мотиви, стан душевного
комфорту. Створена функціональна систе-
ма узагальненої моделі особистості була зо-
рієнтована на те, щоб врахувати людський
фактор в автоматизованих системах керу-
вання виробництвом. Модель містила низ-
ку виробничих параметрів, зокрема, про-
О.Я. Гороховатська
Science and Science of Science, 2013, № 4124
дуктивність праці, ступінь втоми, рівень
душевного комфорту тощо.
Можливість знов повернутися до про-
блем соціальної психології з’явилась у
вчених вже за часів Перебудови.
З метою створення моделі особистос-
ті конкретного респондента М.М. Амо-
сов 1990 р. здійснив через «Літературну» та
«Учительську» газети декілька соціологіч-
них опитувань, результати яких було обро-
блено й опубліковано в популярних жур-
налах. Переймаючись ідеями побудови
моделі суспільства, учений звертав увагу на
питання відображення в ній ідеології. Він
пропонував два джерела виникнення ідей
– Алгоритм Розуму та біологічні потреби.
До оптимізації ідеологій він підійшов через
моделі соціальних систем. Для цього було
використано три типи моделей: структур-
ні, статистичні та експериментальні. Мо-
делі були призначені для дослідження вза-
ємодії ідеології та психології у їх впливі на
політику та економіку. Учений сам досить
скептично оцінював реальність і дієвість
створених ним моделей і, разом з тим, на-
голошував на необхідності їх створення й
використання для залучення науки до ке-
рування суспільством.
Ці роботи дозволили М.М Амосову
знайти цікаві модельні рішення оптималь-
ного балансу суспільство-особистість.
Але, хоча впродовж 30 років М.М. Амосов
з невеличкою групою співробітників роз-
робили десятки схем, створити структур-
ну кількісну модель, яка б відтворювала
зміни ідей, почуттів, слів, дозволяла моде-
лювати політику, їм не вдалося [1].
Зрозуміло, що формування школи
академіка М.М. Амосова в галузі біологіч-
ної та медичної кібернетики стало мож-
ливим саме завдяки особистості вченого.
Маючи безумовний авторитет і талант лі-
дера, він створив особливу атмосферу на-
укових досліджень, виховав і згуртував на-
вколо себе висококваліфікованих фахів-
ців. Колишні учні та колеги Миколи Ми-
хайловича згадували, що він був надзви-
чайно яскравою, неординарною, геніаль-
ною людиною. Спогади деяких його учнів
підкреслюють непересічність і масштаб
цієї особистості.
Касаткіна Лора Михайлівна, канд.
техн. наук, працювала з М.М. Амосовим з
1964 р., його перша аспірантка: «Він був
чудовим науковим керівником, оскільки
можна було мати свою думку і відстою-
вати її. Працювати з ним було дуже легко,
він ніколи не відстежував тонкощі, давав
повну самостійність. Задавав напрям ро-
боти, консультації здійснював по суті, ре-
шта – справа самого аспіранта».
Бєлов Володимир Михайлович, д-р
мед. наук, провідний науковий співробіт-
ник Міжнародного науково-навчального
центру інформаційних технологій та сис-
тем (МННЦІТіС) НАН України та МОН
України, працював з М.М. Амосовим з 1969
р. упродовж 21 року: «У Миколи Михай-
ловича була вражаюча здатність знаходи-
ти слабкі місця у викладенні. Він міг тіль-
ки побіжно продивитися текст і одразу ж
знайти це місце. Аналітичний розум і вра-
жаюча допитливість, особливо в тих галу-
зях, якими він не займався. Був жорстким
у відслідковуванні ідеї, яка висувалася. У
роботі дуже чіткий та обов’язковий.»
Єрмакова Ірена Йосипівна, д-р біол.
наук, професор, провідний науковий співро-
бітник МННЦІТіС НАН України та МОН
України, працювала з М.М. Амосовим упро-
довж 25 років: «У роботі з Миколою Ми-
хайловичем допомагала його особис-
тість – крайня інстанція, де ти намагався
ствердитися на рівні бога. Був прикладом
для нас у науці і в житті. Ідеї Амосова жи-
вуть у його безпосередніх учнях і в учнях
його учнів. Ми пишаємось своїм вчите-
лем і щасливі, що він у нас був і є!»
Ольшаніков Валерій Степанович, канд.
техн. наук, працював з М.М. Амосовим
упродовж 30 років: «У ньому приваблю-
вали неймовірна працелюбність, відвер-
тість, прагнення справедливості (у деталях
і в глобальних масштабах). Він був досить
демократичним у ролі наукового керівни-
ка. Для стилю й методів роботи колективу
були характерні романтика, ентузіазм, го-
товність братися за найскладніші завдан-
ня з метою їх вирішення».
Талаєв Семен Олексійович, головний
інженер-програміст МННЦІТіС НАН
України та МОН України, працював з
АКАДЕМІК М.М. АМОСОВ І РОЗВИТОК ІДЕЙ ЙОГО ШКОЛИ
Наука та наукознавство, 2013, № 4 125
М.М. Амосовим упродовж 36 років, почи-
наючи з аспірантури в 1966 р.: «Микола
Михайлович був багатогранною особи-
стістю. Він міг бути авторитарним, але
брав на себе відповідальність в умовах
діяльності, пов’язаної з високою ціною
помилки (хірургія). Був суворим учите-
лем, коли опікувався молодими, у яких
вірив. І був «старшим» партнером при
постановці та пошуку рішень проблем, у
яких тільки формувалися основи науко-
вих знань».
Рачковський Дмитро Андрійович, д-р.
техн. наук, провідний науковий співробіт-
ник МННЦІТіС НАН України та МОН
України, працював з М.М. Амосовим 15
років, його останній аспірант: «Микола
Михайлович вимагав багато працювати
і бути розумним. Вміти оцінювати будь-
яку інформацію і не боятися висловлю-
вати власну думку. Якщо Микола Михай-
лович був з чимось незгоден, свою точку
зору завжди можна було відстояти. Іноді
він потім погоджувався, що був неправий,
іноді – ні. Але навіть у цьому випадку він
дозволяв діяти самостійно, тобто вчитися
на власних помилках».
Подальшому розвиткові біологічної
та медичної кібернетики в Україні спри-
яли саме колишні учні та прихильники
ідей Миколи Михайловича Амосова. По-
тужний центр, яким був відділ біокібер-
нетики, очолюваний ученим, дав поча-
ток багатьом осередкам цього наукового
напряму в Україні й на теренах колиш-
нього СРСР.
Згаданий відділ біокібернетики мав
досить тісні й тривалі наукові контакти з
ученими Харківського державного уні-
верситету ім. В.Н. Каразіна, Харківського
державного медичного університету. Не
дивно, що в Харкові теж відбувався роз-
виток біологічної та медичної кібернетики
та інформатики. Зокрема, в Харківській
медичні академії післядипломної освіти
1995 р. з’явилася кафедра клінічної інфор-
матики та інформаційних технологій. Ос-
новні напрями її діяльності лежать у сфері
розробки інформаційних технологій для
нейро- та кардіодіагностики, медичних
експертних, інтелектуальних та навчаль-
них систем, а також інформатизації охо-
рони здоров’я. Здійснюються наукові
дослідження зі створення типової госпі-
тальної інформаційної системи, мережі
«Укрмеднет» тощо [155]. І Харківська, і
Київська медичні академії післядиплом-
ної освіти є членами Української асоціації
«Комп’ютерна медицина».
Отже, крім установ, у яких традицій-
но, починаючи з 60-х рр. минулого сто-
ліття, займалися дослідженнями в галузі
біологічної та медичної кібернетики,
цей напрям почали успішно розвивати
інститути підвищення кваліфікації лі-
карів, а також вищі навчальні заклади.
З 1996 р. на факультеті післядипломної
підготовки Запорізького державного
медичного університету було створе-
но кафедру медичної, фармацевтичної
інформатики та нових технологій, де
здійснюється наукова робота з розробки
методик формалізації медико-біологіч-
них знань і програмного забезпечення
для формування баз знань інтелектуаль-
них медичних і біологічних систем. Нау-
ковцями кафедри було створено інфор-
маційну систему для медичної санітар-
ної частини Запорізької АЕС, а також
інформаційні системи «Аутопсія», «Он-
колог», «Гінеколог», «Біопсія». Здійсню-
ється робота зі створення інформаційної
структури медико-екологічного моніто-
рингу Запоріжжя на основі технологій
Інтернет і розподілених баз даних [156].
Гідним продовженням розвитку
ідей М.М. Амосова стала поява в 2002
р. міжуніверситетського медико-інже-
нерного факультету, створеного на базі
Національного медичного університету
ім. О.О. Богомольця та Національного
технічного університету України «Київ-
ський політехнічний інститут». На фа-
культеті працюють кафедри медичної
кібернетики та телемедицини і біоме-
дичної інженерії, де готують студентів за
спеціальностями «Медична кібернетика
й інформаційні технології в телемедици-
ні» та «Інформаційні управляючі систе-
ми і технології».
О.Я. Гороховатська
Science and Science of Science, 2013, № 4126
1. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество /Н.М. Амосов.– М.:
ООО «Издательство АСТ»; Д.: «Издательство Сталкер», 2003. – 464 с.: ил. – Бібліогр.: с. 456–458.
2. Амосов Н.М. Голоса времен / Н.М. Амосов. – М.: Вагриус, 1999. – 429 с.
3. Амосов М.М., Ліщук В.О., Палець Б.Л. та ін. Моделювання «внутрішньої сфери» організму // Фізіо-
логічний журнал. – 1971. – Т. 17, № 2. – С. 156–166.
4. Амосов Н.М., Остапов Ю.Г. Математическое моделирование метаболизма клетки // Проблемы ки-
бернетики. – М., 1972. – Вып. 25. – ІА НБУВ НАН України. – Ф. 52. – Оп. 1. – Од. зб. 79. – Арк. 1–4.
5. Теоретические исследования физиологических систем. Математическое моделирование: (Моногра-
фия) / Амосов Н.М., Палец Б.Л., Агапов Б.Т. и др. – К.: Наукова думка, 1977. – 246 с. – Бібліогр.: с. 227–243.
6. Ахутин В.М., Нефедов В.П., Сахаров М.П. и др. Инженерная физиология и моделирование систем ор-
ганизма: (Монография) – Новосибирск: Наука, 1987. – 236 с. Бібліогр.: с. 220–234.
7. Саморегуляция сердца / Амосов Н.М., Лищук В.А., Пацкина С.А. и др. – К.: Наукова думка, 1969. –
159 с. – Бібліогр.: с. 153–158.
8. Клиника «Ваше здоровье». – URL: http://www.lor.inventech.ru.
9. Кифоренко С.И. Имитационные исследования системы углеводного обмена и синтез алгорит-
мов и режимов управления: Автореф. дис. …доктора биол. наук / Ин-т кибернетики им. В.М. Глушкова АН
Украины. – К., 1992. – 32 с.
10. Биоэкомедицина: единое информационное пространство: (Монографія) / Гриценко В.И., Вовк
М.И., Котова А.Б. и др. – К.: Наукова думка, 2001. – 318 с. – Бібліогр.: с. 303–314.
11. Биологическая и медицинская кибернетика / Под ред. С.Н. Брайнеса. – М.: Медицина,
1971. – 248 с.
12. Иванов-Муромский К.А. Способ исследования динамики электромагнитного гомеостазиса орга-
низма // Биоматематика и медицинская информатика: Сб. науч. тр. - К.: АН Украины. Ин-т кибернетики
им. В.М. Глушкова, Науч. совет по пробл. «Кибернетика». – 1992. – С. 52–58.
13. Отчет о научной и научно-практической деятельности ордена Ленина Института кибернетики
имени В.М. Глушкова АН УССР. – 1991. – Поточний архів Президії НАН України – С. 49–50.
14. Атоев К.Л., Яненко В.М. Имунный статус отрганизма: синегризм и антагонизм эффекторных и
супрессорных популяций лимфоцитов. Математическое исследование // Кибернетика. – 1988. – № 4. –
С. 115–125.
15. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н.М. Амосов.– М.:
ООО «Издательство АСТ»; Д.: «Издательство Сталкер», 2003. – 464 с.: ил. – Бібліогр.: с. 456–458.
16. Нейрокомпьютеры и интеллектуальные роботы: (Монографія) / Амосов Н.М., Байдык Т.М., Голь-
цев А.Д. и др. – К.: Наукова думка, 1991. – 272 с. – Бібліогр.: с. 260–266.
17. Офіційний сайт Російської асоціації нейроінформатики. – URL: http://www.niisi.ru/iont/ni/.
18. Амосов Н.М. Искусственный разум / Н.М. Амосов.– К.: Наукова думка, 1969. – 155 с.
19. Нейроинформатика: (Монографія) / Горбань А.Н., Дунин-Барковский В.Л., Кирдин А.Н. и
др. – Новосибирск: Наука. СП РАН, 1998. – 296 с.
Одержано 27.12.2013
О.Я. Гороховатская
Академик Н.М. Амосов и развитие идей его школы
в области биологической и медицинской кибернетики
В статье рассматриваются некоторые аспекты деятельности научной школы
академика Н.М. Амосова в области биологической и медицинской кибернетики, а
также влияние его идей на развитие биологической и медицинской кибернетики в
Украине и мире.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-85997 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0374-3896 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:11:01Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гороховатська, О.Я. 2015-09-05T14:44:18Z 2015-09-05T14:44:18Z 2013 Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики / О.Я. Гороховатська // Наука та наукознавство. — 2013. — № 4. — С. 116-126. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0374-3896 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85997 001:93 У статті розглядаються деякі аспекти діяльності наукової школи академіка М.М. Амосова в галузі біологічної та медичної кібернетики, а також вплив його ідей на розвиток біологічної та медичної кібернетики в Україні та світі. В статье рассматриваются некоторые аспекты деятельности научной школы академика Н.М. Амосова в области биологической и медицинской кибернетики, а также влияние его идей на развитие биологической и медицинской кибернетики в Украине и мире. The paper concerns some aspects of academician M. Amosov’s scientific school activity in the field of biological and medical cybernetics, and also his ideas impact at the development of biological and medical cybernetics in Ukraine and through the world. uk Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України Наука та наукознавство Історія науки Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики Академик Н.М. Амосов и развитие идей его школы в области биологической и медицинской кибернетики Academician M. M. Amosov and Development of Ideas of His School in the Field of Biological and Medical Cybernetics Article published earlier |
| spellingShingle | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики Гороховатська, О.Я. Історія науки |
| title | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| title_alt | Академик Н.М. Амосов и развитие идей его школы в области биологической и медицинской кибернетики Academician M. M. Amosov and Development of Ideas of His School in the Field of Biological and Medical Cybernetics |
| title_full | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| title_fullStr | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| title_full_unstemmed | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| title_short | Академік М.М. Амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| title_sort | академік м.м. амосов і розвиток ідей його школи в галузі біологічної та медичної кібернетики |
| topic | Історія науки |
| topic_facet | Історія науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/85997 |
| work_keys_str_mv | AT gorohovatsʹkaoâ akademíkmmamosovírozvitokídeiiogoškolivgaluzíbíologíčnoítamedičnoíkíbernetiki AT gorohovatsʹkaoâ akademiknmamosovirazvitieideiegoškolyvoblastibiologičeskoiimedicinskoikibernetiki AT gorohovatsʹkaoâ academicianmmamosovanddevelopmentofideasofhisschoolinthefieldofbiologicalandmedicalcybernetics |