Справедливість як соціально-правова цінність
Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и ре...
Збережено в:
| Дата: | 2003 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
2003
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8633 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8633 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Горбатенко, В.П. 2010-06-14T08:18:31Z 2010-06-14T08:18:31Z 2003 Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1818-992X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8633 Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества. From a social-legal point of view the following kinds of justice may be distinguished: (1) compensatory justice; (2) dividing justice. The contemporary Ukrainian state is characterized by negative tendencies pertaining to the gap а) between the positive law and actual life; b) between the Constitution of Ukraine and the actual political development of society. uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Аксіологія права Справедливість як соціально-правова цінність Справедливость как социально-правовая ценность Justice as a social and legal value Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Справедливість як соціально-правова цінність |
| spellingShingle |
Справедливість як соціально-правова цінність Горбатенко, В.П. Аксіологія права |
| title_short |
Справедливість як соціально-правова цінність |
| title_full |
Справедливість як соціально-правова цінність |
| title_fullStr |
Справедливість як соціально-правова цінність |
| title_full_unstemmed |
Справедливість як соціально-правова цінність |
| title_sort |
справедливість як соціально-правова цінність |
| author |
Горбатенко, В.П. |
| author_facet |
Горбатенко, В.П. |
| topic |
Аксіологія права |
| topic_facet |
Аксіологія права |
| publishDate |
2003 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Справедливость как социально-правовая ценность Justice as a social and legal value |
| description |
Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компенсирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью; б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества.
From a social-legal point of view the following kinds of justice may be distinguished: (1) compensatory
justice; (2) dividing justice. The contemporary Ukrainian state is characterized by negative tendencies
pertaining to the gap а) between the positive law and actual life; b) between the Constitution of Ukraine and
the actual political development of society.
|
| issn |
1818-992X |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8633 |
| citation_txt |
Справедливість як соціально-правова цінність / В.П. Горбатенко // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 150-153. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gorbatenkovp spravedlivístʹâksocíalʹnopravovacínnístʹ AT gorbatenkovp spravedlivostʹkaksocialʹnopravovaâcennostʹ AT gorbatenkovp justiceasasocialandlegalvalue |
| first_indexed |
2025-11-24T18:06:34Z |
| last_indexed |
2025-11-24T18:06:34Z |
| _version_ |
1850485183275335680 |
| fulltext |
АКСІОЛОГІЯ ПРАВА
150 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
© 2003 р. В. П. Горбатенко
Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ЦІННІСТЬ
Справедливість з давніх часів настає визнача-
льною ознакою і невід’ємним механізмом регу-
лювання людських відносин, пов’язаних з пану-
ванням і підпорядкуванням, необхідністю під-
тримання взаємоповаги між людьми, гармоніза-
ції різних, в тому числі протилежних (конкурую-
чих) інтересів. До того ж, як за змістом, так і за
етимологією, справедливість (лат. justitia) своїми
витоками сягає права (лат. jus), “позначає наяв-
ність у соціальному світі правового начала й ви-
ражає його правильність, імперативність і необ-
хідність”. Виходячи з цього, діяти по справедли-
вості “означає діяти правомірно, відповідно до
всезагальних вимог права” [2, с. 28-29].
Ідея справедливості сягає своїми витоками
Давнього Світу. Платон називав справедливістю
доброчесність, що означає правильне ставлення
до інших людей, а також суму всіх чеснот вза-
галі. Аристотель пов’язував справедливість із
заслугами членів суспільства, на основі яких мо-
жна розподіляти певні блага. Юстиніан визначав
її як постійну і вічну волю віддавати кожному
належне. Середньовічні мислителі намагались
узгодити справедливість з ідеєю перерозподілу
надлишкового багатства. Фома Аквінський навіть
вважав, що людина в крайній нужді має право
претендувати на чужу власність. На думку
І. Канта, те, чого вимагає справедливість, має бути
виконано незалежно від будь-яких обставин сус-
пільного розвитку. На думку В. Гумбольдта, мету
і зміст діяльності держави, з одного боку, стано-
вить проведення меж між справедливим і неспра-
ведливим, а з другого боку, допустиме обмеження
свободи окремої особистості задля її справедливої
реалізації рівною мірою разом з усіма. Ідею при-
мусової справедливості пізніше активно відстою-
вав у своїх працях В. Соловйов [7, с. 94-95].
Поряд з цими підходами на початку ХІХ ст.
У соціальних науках з’явилося поняття “соціа-
льна справедливість”, що стало загальновжива-
ним завдяки працям Д.С. Мілля. Значний внесок
у розуміння соціальної справедливості належить
К. Марксу і Ф. Енгельсу, які розглядали її як
складне явище, у якому реалізуються ідеалізо-
вані та реальні прагнення людей морального, со-
ціально-економічного, правового і політичного
характеру. Німецькі мислителі першими вивели
залежність справедливості від рівня розвитку
суспільного буття і суспільної свідомості.
Ідея соціальної справедливості знайшла своє
відображення у двох основних підходах, які
стверджують: 1) рівність можливостей в рамках
відкритого суспільства, де люди зможуть макси-
мально проявити свої здібності; 2) рівномірний
розподіл благ з урахуванням різних потреб кож-
ної людини. Найпопулярніша, життєздатна ін-
терпретація соціальної справедливості знайшла
своє втілення на Заході, в рамках поміркованого
підходу, характерного для соціал-демократії. Згі-
дно з цим підходом, частина суспільних ресурсів
розподіляється за потребами через систему соці-
ального забезпечення, а інша частина – відповід-
но до заслуг через економічний ринок або бюро-
кратичні процедури. Як інтегральне поняття со-
ціальна справедливість відображає реальне ста-
новище особи в суспільстві, рівень людської
і громадянської гідності, забезпечений правови-
ми гарантіями та заслужено наданими матеріаль-
ними і духовними благами.
Найвідоміший із сучасних теоретиків справе-
дливості американський філософ Джон Ролз,
який в основу свого підходу поклав принцип:
нерівність у розподілі суспільних благ допуска-
ється лише тоді, коли вона відповідає інтересам
найменш забезпечених членів суспільства [5].
Поряд з цим глобальним підходом у сучасних
правових теоріях існує широка палітра різнома-
нітних, нерідко протилежних, поглядів. Скажімо,
на роль справедливості у процесі конституційних
змін. Так, з одного боку, можна зустріти погляд,
що сучасні конституції є “інструментами пошуку
справедливості” (Дж. Елстер). З іншого – підхід,
який проголошує, що так само, як неможливо пе-
редбачити наслідки зміни інституційної структури,
“неможливо передбачити (навіть у більшому сту-
пені) і перетворення, що диктуються справедливіс-
тю” (Дж. Сарторі) [6, с. 189-190].
Спираючись на існуючі в суспільних науках
підходи, із сучасної правової точки зору справе-
дливість може бути визначена як внутрішня вла-
стивість і якість права; нормативне поняття
моралі, що відіграє значну роль у соціально-
політич-ній і правовій свідомості людей; соціальна
цінність, захищати й культивувати яку в умовах
В.П. Горбатенко
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 151
демократичного розвитку покликана вся система
права. Аналіз справедливості як правового фено-
мена передбачає її дуалістичне тлумачення через
осягнення змісту понять “право як втілення спра-
ведливості” та “справедливість як моральна детер-
мінанта правовідносин”. Перше передбачає ви-
знання того, що право “завжди справедливе і є но-
сієм справедливості в соціальному світі”. Друге
виходить з того, що право не ігнорує особливих
інтересів і потреб соціальних суб’єктів, які повинні
“знай-ти в ньому своє належне (тобто – саме спра-
ведливе) визнання, задоволення і захист” [2, с. 28,
31].
Принцип справедливості перебуває в тісному
взаємозв’язку з принципами “права”, “законно-
сті” і “рівності”. Він поширюється як на реально
існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ
у суспільстві, виступає в якості належного (не-
обхідного) імперативу, відповідного сутності,
правам і потребам людини. На думку О.В. Мар-
тишина, “справедливість, будучи аксіологічним
поняттям, тим самим здатна виконувати функцію
оцінки правових приписів” [3, с. 244]. Поряд
з цим вона виступає критерієм оцінки різномані-
тних співвідношень у житті суспільства: між ро-
ллю окремих людей чи соціальних груп і їх реа-
льним соціальним становищем, ступенем суспі-
льного визнання; між працею і винагородою за
неї, правами і обов’язками особи; між скоєним
діянням і відплатою, злочином і покаранням.
Із соціально-правового погляду розрізняють
три основні різновиди справедливості: 1) зрівня-
льну справедливість, що передбачає досягнення
максимальної рівності прав і можливостей соці-
альних суб’єктів; 2) розподільчу справедливість,
що орієнтує на подолання диспропорцій у розпо-
ділі матеріальних і духовних благ, виходячи
з природно-правової рівності всіх людей, неза-
лежно від їх національних, станових, класових,
майнових та інших відмінностей, але з урахуван-
ням заслуг конкретного громадянина перед сус-
пільством і державою; 3) відплатну справедли-
вість, яка поширюється на сферу покарань за
правопорушення і злочини.
З часів Аристотеля розрізняються “компен-
суюча” і “розподільча” справедливість. Компен-
суюча (зрівняльна) справедливість поширюється
на відносини між державою й індивідом при роз-
поділі благ і послуг. З точки зору зрівняльної
справедливості будь-яка диспропорція в розпо-
ділі прав соціальних суб’єктів сприймається уча-
сниками групових чи міжособистісних взаємо-
відносин як несправедливість. Розподільча спра-
ведливість поширюється на приватні відносини,
що включають купівлю-продаж майна, відносини
найму, відшкодування шкоди та ін.
Якщо критерієм компенсуючої справедливо-
сті є, за Аристотелем, формальна рівність без
урахування особистісних відмінностей, то роз-
подільча справедливість повинна враховувати
саме ці відмінності, які дозволяють забезпечу-
вати пропорційну рівність. Поряд із вищезазна-
ченим необхідно враховувати й те, що трансфо-
рмована до сучасного розуміння зрівняльна
справедливість означає, з одного боку, неможли-
вість її підміни примітивною зрівнялівкою
(в стилі відомого персонажа із твору М. Булга-
кова “Собаче серце”), а з іншого – рівність як
справедливість повинна втілюватися у формулі:
що є правом і обов’язком для одного, те повинне
бути правом і обов’язком і для іншого, незале-
жно від соціального статусу.
Щоб зрозуміти логіку і зміст відплатної спра-
ведливості, мусимо знову ж таки звернутися до
етимології. Термін “справедливість” у давньо-
грецькому варіанті пов’язаний зі словом “по-
мста”. Однак уже в ті далекі часи помста (в її
елементарному значенні) і справедливість не
ототожнювались. Остання виступала своєрідною
мірою помсти, яка встановлювалась суспільст-
вом. У сучасному розумінні відплатна справед-
ливість у морально-соціальному сенсі означає
забезпечення істинної свободи особистості, оці-
нку її діяльності з погляду добра і зла, заохо-
чення і покарання. Правова відплата тлумачиться
як правосуддя, що передбачає рівний підхід до
всіх членів суспільства. Справедливість пока-
рання вимагає дотримання таких принципів: за-
стосування певних процедур тільки до осіб, ви-
знаних винними у скоєнні правопорушення; за-
лежності міри покарання від ступеня його тяж-
кості; призначення за одне правопорушення ли-
ше одного юридичного покарання, яке не при-
нижує людської гідності; невідворотності на-
стання юридичної відповідальності.
Справедливе покарання справляє не тільки
правовий, а й моральний вплив на суспільство і є
важливим чинником профілактики правопору-
шень. Відсутність або послаблення справедливо-
сті у практиці застосування покарань може мати
надзвичайно негативні наслідки для соціуму.
У цьому контексті російський правознавець
Б. Волков зазначає: “Якщо суспільно небезпечні
діяння мають широке розповсюдження, але кри-
мінальний закон застосовується до них порів-
няно рідко, то це значно послаблює ефективність
не лише правового, а й морального впливу, а зна-
чить і попереджувального значення криміналь-
Справедливість як соціально-правова цінність
152 Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1.
ного закону” [1, с. 122]. В Україні прикладами
послаблення кримінальної відповідальності сьо-
годні можуть слугувати практика боротьби (або
скоріше її відсутність) з такими злочинними ді-
яннями, як хабарництво, обман споживачів, ви-
користання державними чиновниками службо-
вого становища у власних, корисливих цілях.
У сучасних умовах перехідного розвитку
українського суспільства зміст справедливості
безпосередньо пов’язаний зі зміною суспільної
динаміки, яка вимагає, з одного боку, необхідно-
сті збереження успадкованих відносин, а з ін-
шого – передбачає подолання спадщини минулих
часів, що в умовах соціальних змін (політичних,
правових, економічних та ін.) сприймається сус-
пільною свідомістю як несправедливість.
Внаслідок перехідного розвитку України
у правовому сенсі постали дві взаємопов’язані
негативні тенденції, які потребують якомога ско-
рішого розв’язання. Першою з таких тенденцій є
виникнення розриву між позитивним правом і
життям, особливостями української правової
культури, утвердження надмірного прагнення
щодо нормативно-правової формалізації всіх
сфер суспільного життя.
Другою негативною тенденцією можна вва-
жати розрив між Конституцією України та реалі-
ями суспільно-політичного розвитку українського
суспільства. Цей розрив, або “уявний конституці-
оналізм”, як він визначається сучасною наукою,
з одного боку, спровокований попередньою сис-
темою соціалізації населення, орієнтованою на
формальний характер існування конституції.
З другого боку, в сучасних умовах його провоку-
ють відсутність необхідної кількості активних,
компетентних, принципових суб’єктів правового
реформування та недостатній розвиток стійких
елементів громадянського суспільства.
Одним з небезпечних наслідків зазначених
розривів постало виникнення в українському су-
спільстві масштабної кризи розподілу. Ця криза
безпосередньо пов’язана з можливостями прав-
лячої влади у питанні забезпечення однієї з ак-
сіом, виведених російським мислителем ХХ ст.
І. Ільїним, – досягнення розподільчої справед-
ливості. До основних проявів кризи розподілу,
яка зумовлена, значною мірою, наслідками не-
достатнього або неефективного забезпечення
правової реформи, можна віднести: 1) поляриза-
цію населення внаслідок нерівномірного розпо-
ділу матеріальних благ і виникнення соціокуль-
турного розколу суспільства; 2) конфліктонебез-
печне зростання у масовій свідомості відчуття
соціального протесту стосовно держави та тих,
хто її офіційно представляють.
Витоки такого стану розвитку суспільства по-
трібно шукати не лише в об’єктивному характері
швидкого вдосконалення суспільства та наслід-
ках прискореної спонтанної динаміки його роз-
витку, а і в суб’єктивно створених умовах (знач-
ною мірою засобами права) домінування неспра-
ведливості й порушенні існуючих критеріїв соці-
альної справедливості. Суттєвою помилкою
суб’єктів втілення правової реформи є, на наш
погляд, намагання сформувати правову основу,
якої потребує українське суспільство, у відриві
від конкретної соціальної реальності.
Основу невдалого вибору в 90-і роки, на наш
погляд, складали: орієнтація на політику монета-
рно-ліберального реформування; курс на сти-
хійну приватизацію; надмірний відхід держави
від втручання у господарську діяльність. Основу
невдач правової реформи складало намагання її
суб’єктів слідувати цьому невдалому вибору,
пов’язаному в тому числі з надмірним захоплен-
ням економічним детермінізмом та ліберальною
фразеологією.
Виходячи з вищезазначеного, однією і з скла-
дових успіху втілення правової реформи має ста-
ти особиста відповідальність суб’єктів її реа-
лізації, як необхідна визначальна ознака розви-
тку соціуму на початку ХХІ ст., що вкладається
у тезу, сформульовану відомим філософом права
П. Рікером: “ви відповідальні за те, що спричи-
нили ваші дії, але ви також відповідальні за інше
– за те, що це робилося за вашим дорученням або
під вашим наглядом, а в деяких випадках ви від-
повідальні й за те, що робилося і поза межами
вашої відповідальності” [4, с. 42-43]. В один ряд
з принципом відповідальності принцип справед-
ливості ставить сама динаміка сучасного світо-
вого розвитку, за якої особливо загострюється
потреба того, що Ганс Йонас сформулював як
“первинність відповідальності людей за людей”.
Список літератури
1. Волков Б.С. Нравственные начала в назначе-
нии наказания // Правоведение. – 2000. – № 1.
2. Нерсесянц В.С. Философия права. – М., 1997.
3. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Теория госу-
дарства и права на рубеже веков: проблемы
и перспективы // Правоведение. – 2000. – № 3.
4. Рікер П. Право і справедливість / Пер. із
фр. – К.: Дух і літера, 2002.
В.П. Горбатенко
Проблеми філософії права. – 2003. – Том 1. 153
5. Ролз, Джон. Теорія справедливості / Пер. з
англ. О. Мокровольський: – К.: Вид-во Соломії
Павличко "Основи", 2001.
6. Сарторі Джованні. Порівняльна конститу-
ційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і
результатів. – К.: АртЕк, 2001.
7. Хайруллин В.И. Гумбольдт о справедливо-
сти // Государство и право. – 2003. – № 4.
В. П. Горбатенко
СПРАВЕДЛИВОСТЬ КАК СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВАЯ ЦЕННОСТЬ
Исходя из социально-правовой точки зрения разделяют такие виды справедливости: 1) компен-
сирующая справедливость; 2) разделительная справедливость. Существуют негативные тенденции
современного государства Украины: разрыв а) между позитивным правом и реальной жизнью;
б) между конституцией Украины и реальным общественно-политическим развитием общества.
V. P. Horbatenko
JUSTICE AS A SOCIAL AND LEGAL VALUE
From a social-legal point of view the following kinds of justice may be distinguished: (1) compensa-
tory justice; (2) dividing justice. The contemporary Ukrainian state is characterized by negative tendencies
pertaining to the gap (а) between the positive law and actual life; б) between the Constitution of Ukraine and
the actual political development of society.
|