Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.)
У статті досліджено американську активність в країнах Латинської Америки і Карибського басейну в контексті формування міжамериканської системи відносин і її захисту від європейського втручання в XIX – на початку XX ст. Визначено витоки американського експансіонізму в Західній півкулі; охарактеризова...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2012
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86838 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) / А.М. Бойченко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 9-14. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86838 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-868382025-02-23T18:00:41Z Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) Американская экспансия в странах Латинской Америки как фактор становления межамериканской системы отношений (конец XIX – начало XX ст.) American Expansion in Latin America as the Factor for Rising of Inter-American Relations (late XIX – early XX century) Бойченко, А.М. Історія У статті досліджено американську активність в країнах Латинської Америки і Карибського басейну в контексті формування міжамериканської системи відносин і її захисту від європейського втручання в XIX – на початку XX ст. Визначено витоки американського експансіонізму в Західній півкулі; охарактеризовано реальні можливості здійснення Сполученими Штатами одноосібної колоніальної політики; проаналізовано результати основних зовнішньополітичних надбань найсильнішої північноамериканської держави. В статье исследована американская активность в странах Латинской Америки и Карибского бассейна в контексте формирования межамериканской системы отношений и ее защиты от европейского вмешательства в XIX – начале XX вв. Определены истоки американского экспансионизма в Западном полушарии; охарактеризованы реальные возможности осуществления Соединенными Штатами единоличной колониальной политики; проанализированы результаты основных внешнеполитических достижений сильнейшего северо-американского государства. The article explored the American activity in Latin America and the Caribbean in the context of forming inter-American relations and the protection from the European intervention in the XIX – early XX centuries. The sources of American expansionism in the Western Hemisphere are identified, the real possibilities of the United States in the sole colonial policy are described, the results of the major foreign policy achievements of the strongest North American state are analyzed. 2012 Article Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) / А.М. Бойченко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 9-14. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86838 94(73+8)“18/19” uk Наука. Релігія. Суспільство application/pdf Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Бойченко, А.М. Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті досліджено американську активність в країнах Латинської Америки і Карибського басейну в контексті формування міжамериканської системи відносин і її захисту від європейського втручання в XIX – на початку XX ст. Визначено витоки американського експансіонізму в Західній півкулі; охарактеризовано реальні можливості здійснення Сполученими Штатами одноосібної колоніальної політики; проаналізовано результати основних зовнішньополітичних надбань найсильнішої північноамериканської держави. |
| format |
Article |
| author |
Бойченко, А.М. |
| author_facet |
Бойченко, А.М. |
| author_sort |
Бойченко, А.М. |
| title |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) |
| title_short |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) |
| title_full |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) |
| title_fullStr |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) |
| title_full_unstemmed |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) |
| title_sort |
американська експансiя в країнах латинської америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець xix – початок xx ст.) |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86838 |
| citation_txt |
Американська експансiя в країнах Латинської Америки як фактор становлення мiжамериканської системи відносин (кінець XIX – початок XX ст.) / А.М. Бойченко // Наука. Релігія. Суспільство. — 2012. — № 3. — С. 9-14. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT bojčenkoam amerikansʹkaekspansiâvkraínahlatinsʹkoíamerikiâkfaktorstanovlennâmižamerikansʹkoísistemivídnosinkínecʹxixpočatokxxst AT bojčenkoam amerikanskaâékspansiâvstranahlatinskojamerikikakfaktorstanovleniâmežamerikanskojsistemyotnošenijkonecxixnačaloxxst AT bojčenkoam americanexpansioninlatinamericaasthefactorforrisingofinteramericanrelationslatexixearlyxxcentury |
| first_indexed |
2025-11-24T08:33:33Z |
| last_indexed |
2025-11-24T08:33:33Z |
| _version_ |
1849659976471019520 |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 9
УДК 94(73+8)“18/19”
А.М. Бойченко
Донецький національний університет, Україна
АМЕРИКАНСЬКА ЕКСПАНСIЯ В КРАЇНАХ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
ЯК ФАКТОР СТАНОВЛЕННЯ МIЖАМЕРИКАНСЬКОЇ СИСТЕМИ
ВІДНОСИН (кінець XIX – початок XX ст.)
У статті досліджено американську активність в країнах Латинської Америки і Карибського басейну в контексті
формування міжамериканської системи відносин і її захисту від європейського втручання в XIX – на початку
XX ст. Визначено витоки американського експансіонізму в Західній півкулі; охарактеризовано реальні
можливості здійснення Сполученими Штатами одноосібної колоніальної політики; проаналізовано результати
основних зовнішньополітичних надбань найсильнішої північноамериканської держави.
Актуальність проблеми. Становлення міжамериканської системи відносин протягом
ХІХ ст. є невід’ємною складовою еволюції всієї системи міжнародних відносин. Центр
її знаходився в Європі, оскільки саме європейські «великі держави» виступали головними
«полюсами сили» протягом всього ХІХ і на початку ХХ століть. В той же час у другій
половині ХІХ ст. у Західній півкулі народжується новий «полюс сили» – Сполучені Штати
Америки, які активно приступили до творення власне міжамериканської системи відносин.
Iсторiографiя. У американськiй iсторичнiй науцi означенiй проблемi присвяченi
роботи А. Мехена, Д. Фостера, А. Куліджа, М. Хогена, Д. Папа, Г. Коннел-Смiта тощо.
Бiльшiсть з них присвяченi обґрунтуванню активної латиноамериканської полiтики США.
Представники радянської iсторичної науки (Л.І. Зубок, Л.Ю. Сльозкін, М.К. Альперовіч,
В.М. Руденко, Е.Л. Нітобург, І.І. Янчук, Н.Д. Луцький та iн.) акцентували увагу на методах
та формах американського експансiонiзму. Серед сучасних вiтчизняних авторiв доцiльно
назвати Є.Є. Камiнського, у якого ми знаходимо критичний аналiз американської зов-
нiшньої полiтики у рiзнi перiоди. В цiлому ж проблема залишається актуальною та мало
дослiдженою українськими науковцями.
Мета даної статті полягає в дослідженні американської активності у країнах Ла-
тинської Америки і Карибського басейну в контексті формування міжамериканської
системи відносин і її захисту від європейського втручання. Задачі роботи: визначити
витоки американського експансіонізму в Західній півкулі; охарактеризувати реальні мож-
ливості здійснення Сполученими Штатами одноосібної колоніальної політики; проана-
лізувати результати основних зовнішньополітичних надбань найсильнішої північноаме-
риканської держави.
Новизна роботи полягає у новаторському підході авторки до означеної проблеми,
що ознаменувався акцентом на системотворчих процесах міжамериканських відносин.
Методологію дослідження складають методи iндукцiї та дедукції; системного аналiзу;
структурного аналiзу; проблемно-хронологiчний; порiвняльно-iсторичний; типологiчний;
статистичний; синтезу (узагальнення). Авторка дотримувалась принципів історизму та
об’єктивізму.
У вітчизняній та зарубіжній історіографії погляд на «доктрину Монро» як базову
основу американського експансіонізму, передусім в Західній півкулі, став традиційним.
Справді, у подальшому означена концепція стала важливим чинником утвердження пан-
американського лідерства Сполучених Штатів, особливо в період посилення імперіалізму
на рубежі ХІХ – ХХ століть. Проте не можна забувати, що поява «доктрини Монро» стала
прямим наслідком двох надзвичайно значимих процесів: звільнення латиноамерикансь-
ких держав від іспанського та португальського гніту; наступних спроб європейських країн
А.М. Бойченко
«Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 10
відновити старий порядок, передусім в контексті придушення іспанської революції 1820 –
1823 рр. Ідея проголошення обох частин американського континенту зоною, закритою
для європейської колонізації, належала Дж.К. Адамсу, державному секретареві в адміні-
страції президента Джеймса Монро. Як політична доктрина вона була вперше викладена
в липні 1823 р. у формі попередження уряду Росії.
На Веронському конгресі Священного союзу (20 жовтня – 14 грудня 1822 р.) жодних
рішень з питання про визнання незалежності молодих латиноамериканських держав прий-
нято не було [1, р. 83]. Тоді міністр закордонних справ Великої Британії Дж. Каннінгем
запропонував уряду США виступити зі спільною заявою про «несхвалення» кроків з боку
Іспанії, направлених на повернення південноамериканських колоній. Хоча американські
екс-президенти Т. Джефферсон і Дж. Медісон підтримали необхідність такого колек-
тивного демаршу, Адамс вважав за доцільне зробити заяву від імені лише Сполучених
Штатів, щоб його країна не виглядала «шлюпкою, що слідує в кільватері британського
крейсера». Президент Монро погодився з думкою свого державного секретаря, але вважав
більш розумним не поширювати таку заяву по дипломатичних каналах, а включити її в
чергове щорічне послання президента до Конгресу Сполучених Штатів, яке було зачитано
2 грудня 1823 р. Перш за все, як базовий принцип проголошувалось: «...американські кон-
тиненти, що домоглися свободи і незалежності і оберігають їх, відтепер не повинні роз-
глядатися як об’єкт майбутньої колонізації з боку будь-яких європейських держав».
Відзначивши, що доля європейських народів не є байдужою американцям, президент
зауважив: «Ми ніколи не брали участі у війнах європейських держав, що стосуються їх
самих, і це відповідає нашій політиці. Ми обурюємося з приводу завданих нам образ чи
готуємося до оборони лише в разі порушення наших прав або виникнення загрози їм».
Наостанок наголошувалося, що політична система європейських, передусім домінуючих,
держав істотно відрізняється від політичної системи Америки. Тому з метою збереження
дружніх євро-американських відносин оголошувалося, що будь-яка спроба поширити
європейську політичну систему у Західній півкулі розглядатиметься у Вашингтоні як
така, що представляє небезпеку для США й країн Нового Світу в цілому. «Ми не втру-
чалися і не будемо втручатися у справи вже існуючих колоній чи залежних територій
будь-якої європейської держави. Але що стосується урядів країн, які проголосили і збері-
гають свою незалежність, і тих, чию незалежність, після ретельного вивчення і на основі
принципів справедливості, ми визнали, ми не можемо розглядати будь-яке втручання єв-
ропейської держави з метою пригнічення цих країн або встановлення будь-якого контролю
над ними інакше, як недружній прояв по відношенню до Сполучених Штатів» [2].
Водночас з «доктриною Монро» з’являється альтернативна, боліварійська концепція
американської єдності, направлена на захист від європейського втручання. В ході боротьби
іспанських колоній за незалежність Симон Болівар, лідер повстанців, прийшов до висновку
про необхідність створення міцного союзу, здатного протистояти можливому втручанню
з боку Священного союзу. Першим практичним кроком повинно було стати проведення
Панамського конгресу й створення конфедерації американських держав. Щоправда, на-
прямок дипломатичних місій на Північ і Південь Америки, виключаючи карибські країни,
Бразилію і США, свідчив, що Болівар мав намір обмежити членство в конфедерації іспано-
мовними країнами, об’єднаними спільністю мови, історичної долі, походження та культури.
Проте конфедерація повинна була принципово відрізнятися від Священного союзу, будучи
«спільнотою братніх народів». У майбутньому передбачалася можливість переходу до
більш високих форм політичного об’єднання. Поки ж пропонувалося заснувати асамблею
повноважних представників для вирішення найнагальніших проблем, таких як захист від
зовнішньої агресії, зміцнення спільних інтересів, усунення розбіжностей і конфліктів [3,
с. 7-40]. Таким чином, Болівар розглядав укладення договорів про дружбу, союз і конфеде-
рації не як самоціль, а як необхідний крок на шляху до вирішення головного завдання –
створення латиноамериканського союзу [4, с. 194].
Американська експансiя в країнах Латинської Америки...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 11
Все це свідчить про те, що в 1820-і роки перед країнами Західної півкулі постало
складне завдання: по-перше, забезпечити існування власних політичних систем, які ви-
никли внаслідок антиколоніальної боротьби за незалежність від європейських держав;
по-друге, забезпечити формування суто міжамериканської системи відносин. Теоретичним
підґрунтям на цьому етапі виступили концепції Дж. Монро та С. Болівара. В подальшому
невдача іспаноамериканської конфедерації та розпад Великої Колумбії зробили південно-
американську ініціативу неактуальною. Зате перетворення Сполучених Штатів на одну
з провідних капіталістичних країн надало нового значення «доктрині Монро».
Справді, посилення будь-якої держави завжди супроводжується подальшими спро-
бами використати свою міць для досягнення суто власних інтересів. Сполучені Штати
Америки не стали виключенням, розгорнувши досить широку політичну й особливо
економічну експансію. В 1846 р. Сполучені Штати уклали договір з Новою Гранадою,
згідно з яким отримали право на безмитний транзит через перешийок, а в 1849 р. підпи-
сали угоду з Нікарагуа про будівництво дороги через перешийок, в обмін на визнання
суверенітету і територіальної цілісності цієї країни. Це привело до укладення англо-
американського договору Клейтона-Булвера, який гарантував нейтральність майбутнього
міжокеанського каналу й свідчив про визнання Сполучених Штатів як центральноаме-
риканської держави [5, с. 11].
Проте об’єктивно США не потребували надзвичайно активної експансії. Надзви-
чайно багаті і різноманітні природні ресурси країни забезпечували промисловість повністю
майже всією необхідною сировиною, а настільки ж багатий і величезний внутрішній ринок
стимулював на основі потужного розвитку техніки безперервне і швидке розширення
виробництва без того, щоб змушувати його до пошуків зовнішніх ринків. Тому промис-
ловий вивіз Сполучених Штатів далеко відставав від аналогічного вивозу Британії або
Німеччини. Промислове виробництво зазнавало такого бурхливого розвитку, що не тільки
поглинало значну частину вільних національних капіталів, але й залучало широкі капітало-
вкладення з-за кордону (в першу чергу з Британії).
Значна частина виробленого в країні прибутку спрямовувалася на освоєння неозорих
західних областей. Ємність внутрішнього ринку обумовлювалася масовим припливом
переселенців з Європи, що досяг кульмінації в 1840 – 1850-х роках. Увага правлячих кіл
країни було зосереджено в цей період переважно на вирішенні складних внутрішньо-
політичних питань. Нарешті, великих матеріальних витрат вимагала проведена політика
прирощення американської території за рахунок найближчих сусідів – Мексики, англій-
ських, французьких та іспанських володінь у Північній Америці.
У силу відсутності вільних капіталів лише дуже незначна доля американських капіта-
ловкладень потрапляла за межі країни: в Канаду, Центральну і Південну Америку, Китай,
Японію, на сусідні Антильські (Куба, Пуерто-Ріко, Сан-Домінго) і на деякі віддалені тихо-
океанські острови (Гавайські, Самоа). Зазначені обставини і проблеми в цілому сковували
протягом 60 – 70-х років XIX століття зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні устрем-
ління Сполучених Штатів. Вся увага в цей період була зосереджена всередину країни.
Все це, на думку авторки, спростовує уявлення про «доктрину Монро» лише як про
концептуальну основу для проведення імперіалістичної політики в Західній півкулі. Нав-
паки, вона зберегла своє значення як засіб оборони Нового Світу від європейського втру-
чання до початку ХХ століття.
У 1895 р. Р. Олні, державний секретар США в кабінеті президента Г. Клівленда, ви-
знав за необхідне попередити Великобританію від втручання в справи країн Латинської
Америки, стверджуючи, що Сполучені Штати Америки є «практично суверенними» на
американському континенті і «практично невразливі» для будь-якого (або навіть усіх)
держав. Однак в 1902 р. не тільки Великобританія, але й інші європейські країни, зокрема
Німеччина та Італія, визнали можливим втрутитися у внутрішньополітичну кризу у Ве-
несуелі з метою змусити президента країни К. Кастро сплатити борги іноземним креди-
А.М. Бойченко
«Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 12
торам. Фактично Великобританія й Німеччина розгорнули бойові дії проти Венесуели.
Становище ускладнювалося виступом Аргентини: міністр закордонних справ Драго 29 гру-
дня 1902 р. звернувся до США з нотою, у якій засуджувалися дії європейських держав
відносно Венесуели. З великими труднощами уряду США вдалося вирішити цю проб-
лему як третейському судді.
Задля попередження подібних ситуацій у майбутньому з «доктрини Монро», на
думку Т. Рузвельта, слід було зробити новий висновок, який президент виклав у посланні
Конгресу від 6 грудня 1904 р.: «Хронічний безлад або ж нездатність, наслідком якої є
загальне ослаблення всього цивілізованого суспільства, може викликати в Америці, як і
всюди, нагальну потребу в інтервенції цивілізованої нації. У Західній півкулі прихильність
США до «доктрині Монро» може примусити їх в кричущих випадках таких заворушень
або нездатності, хоча і з небажанням, виконувати роль міжнародної поліцейської сили».
Проте у посланні відзначалося і наступне: «Наші інтереси і інтереси наших південних су-
сідів, по суті, є ідентичними. Наші сусіди володіють багатими природними ресурсами, і,
якщо в межах їх кордонів будуть дотримуватися законність і справедливість, процвітання
обов’язково прийде до них. За умови дотримання цими країнами основоположних законів
цивілізованого суспільства вони можуть бути впевнені в тому, що ми будемо ставитися до
них доброзичливо і з щирою симпатією. Ми втрутимося в їхні справи лише в крайньому
випадку і лише тоді, коли стане очевидним, що їх нездатність або небажання добитися
справедливості у себе в країні і за кордоном порушили права Сполучених Штатів або ж
спровокували іноземну інтервенцію на шкоду всім американським державам» [6]. На думку
авторки, це свідчить про розуміння взаємозалежності між обома Америками, з однієї сто-
рони, та намагання Вашингтону гарантувати американську безпеку – з іншої. При цьому
необхідно зважати на конкретно-історичні умови: на початку ХХ століття принцип рівно-
правності народів не став практикою міжнародних відносин. Поділ людства на «цивілі-
зовану» й «не цивілізовану» частини був характерним для передових західних держав.
Показовою в цьому сенсі є ситуація з Домініканською Республікою. Її фінансові
справи на початку ХХ ст. перебували в повному розладі. Уряд Т. Рузвельта поквапився
втрутитися, посилаючись при цьому на необхідність запобігти інтервенції європейських
кредиторів. За дорученням державного департаменту американський посланець в Домі-
ніканській Республіці Даусон порекомендував президентові Моралесу звернутися до уряду
США з пропозицією взяти на себе тягар керівництва митницями та справлянням митних
зборів, щоб за рахунок цього джерела доходів задовольнити претензії вже всіх кредиторів.
20 січня 1905 р. у столиці Домініканської Республіки Сан-Домінго було підписано угоду
з урядом Сполучених Штатів. США гарантували територіальну цілісність Домініканської
Республіки, брали на себе упорядкування її зовнішніх і внутрішніх боргових зобов’язань,
а також управління митницями та митними доходами, з яких 45% повинно було виділятися
до бюджету республіки, а решта йшла на сплату боргів і відсотків по них. Величина домі-
ніканського боргу жостко регламентувалася. У статті 3 конвенції зазначалося: «До тих пір,
поки Домініканська Республіка повністю не сплатить по своїх боргових зобов’язаннях,
її державний борг не може бути збільшений без попередньої згоди між урядом Доміні-
канської Республіки й Сполученими Штатами. Така ж сама згода необхідна і для зміни
ввізного мита» [7, с. 420].
У своєму посланні конгресу від 3 грудня 1912 р. президент США У. Тафт зауважу-
вав: «Центральна Америка потребує нашої допомоги у впорядкуванні боргу. Мета нашої
політики в Центральній Америці полягає в тому, щоб допомогти таким країнам, як Ні-
карагуа та Гондурас. Вони негайно почнуть приносити прибуток. Національний зиск для
США подвійний. Зрозуміло, що доктрина Монро особливо необхідна в країнах, прикор-
донних з Панамським каналом, та тих, які знаходяться в зоні Карибського моря. Там також
реалізація цієї доктрини лягає тягарем на Сполучені Штати. Саме тому надзвичайно важ-
ливо, щоб держави цього регіону були позбавлені важких іноземних боргів і не піддавали
Американська експансiя в країнах Латинської Америки...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 13
розладу власну фінансову систему, а також щоб їм не загрожувала постійна небезпека
міжнародних конфліктів, яка виникає внаслідок безладу всередині країни. Виходячи з
цього, Сполучені Штати із задоволенням заохочуватимуть та підтримають американських
банкірів, які забажають простягнути руку допомоги для фінансового відродження таких
держав, тому що таке фінансове відродження й захист митниць від того, щоб вони стали
здобиччю можливих диктаторів, одним ударом унеможливлює загрозу з боку іноземних
кредиторів й можливість революційного безладу. Інший зиск для Сполучених Штатів
полягає в тому, щоб пожвавити усі південні та центральні порти, підприємництво й про-
мисловість Півдня. Республіки Карибської та Центральної Америки володіють великими
природними багатствами. Вони потребують лише стабілізаційних заходів, а також засобів
фінансового відродження, щоб досягти миру й процвітання, одержувати прибуток й вдачу
для себе і в той же самий час створювати умови, сприятливі для взаємовигідного товаро-
обміну зі Сполученими Штатами» [8, с. 256-257]. Це свідчить про те, що офіційний Ва-
шингтон поставив перед собою досить складне й відповідальне завдання – сприяти еконо-
мічному процвітанню в порубіжних країнах (і цілих субрегіонах) з метою забезпечення
стабільності на панамериканському просторі. Не маючи змоги не допустити в Західну
півкулю європейські країни військово-політичними засобами, Сполучені Штати прагнули
звузити економічні можливості подібного просякання.
«Незважаючи на значні переваги, надані нашою географічною близькістю і величез-
ними ресурсами, – іншими словами, завдяки нашим природним багатствам, а не нашим
розумним діям – Сполучені Штати, на жаль, не готові не тільки сьогодні, але і в перс-
пективі затвердити свій вплив в зоні Карибського моря і в Центральній Америці в такому
масштабі, який був би співмірний з масштабом їхньої зацікавленості. У нас немає вій-
ськово-морського флоту, але що набагато гірше – ми і не хочемо мати військово-мор-
ський флот, який міг би зіграти важливу роль в будь-якій суперечці з тими державами,
інтереси яких виявляться протилежними нашим. Ми не маємо баз в глибині або на кордонах
країн Карибського басейну. Багато інших держав мають такі бази й не тільки володіють
значними географічними перевагами для контролю за ситуацією на морі, але й отримують
додаткову допомогу від оборонних споруд, що робить їх флот практично непереможним.
Ми ж в районі Мексиканської затоки не маємо навіть натяку на військово-морську верф,
яка могла б служити базою для наших військових операцій», – таку оцінку військовим
можливостям США давав теоретик морської сили А. Мехен [9]. Iншими словами, вiй-
ськово-морський потенцiал Сполучених Штатiв не був достатнiм для проведення справдi
iмперiалiстичної полiтики.
Звісно, не можна ідеалізувати зовнішньополітичну практику Сполучених Штатів
у розглядуваний період. Слідом за Кубою, Панамою і Домініканською Республікою
жертвами дипломатії долара і «великої кийки» стали Нікарагуа, Гаїті, а потім і інші країни
Центральної Америки. Вже в період президентства Мак-Кінлі і Рузвельта Центральна
Америка і Карибське море були перетворені в сферу переважного впливу США. Не ста-
новила винятку і Мексика. При диктатурі Діаса відбулося підпорядкування економіки
Мексики капіталу Сполучених Штатів. Пізніше, до часу Першої світової війни Мексика
стала жертвою великої збройної інтервенції США. У більшості країн Центральної Аме-
рики Велика Британія визнала себе вимушеною відступити на друге місце. Інакше йшла
справа в Південній Америці. Там вплив англійського імперіалізму залишався переважа-
ючим, особливо в Аргентині, Чилі, Бразилії, Уругваї, Колумбії [10, с. 513].
Складність досліджуваного періоду, на думку авторки, полягає в тому, то міжаме-
риканська система відносин стала наслідком взаємодії найрізноманітніших, часто вкрай
протилежних процесів. Економічна експансія Сполучених Штатів Америки з метою отри-
мання власного зиску супроводжувалася заходами, направленими на стабілізацію госпо-
дарської ситуації в регіоні. Адже значна частина карибських та латиноамериканських
А.М. Бойченко
«Наука. Релігія. Суспільство» 2012 № 3 14
держав виявилася нездатною забезпечити умови для своєго розвитку. Фінансова залеж-
ність від європейських кредиторів ставила під сумнів суверенітет означених держав.
В свою чергу це дискредитувало державотворчу практику в Новому Світi в цілому.
Важливо, що Сполучені Штати були такою капіталістичною країною, яка, на відміну
від європейських імперій, не потребувала негайної колоніальної експансії. Внутрішній
потенціал дозволяв їм розвиватися за рахунок власних резервів. Водночас США не мали
достатньої військової сили, щоб проводити самостійний загарбницький курс.
Все це дозволяє стверджувати, що період кінця ХІХ – початку ХХ ст. став періодом
творення міжамериканської системи відносин, віссю яких стали американо-латиноамери-
канські відносини. Саме специфіка та суперечливість цих процесів робить їх актуальними
для подальших наукових досліджень.
ЛIТЕРАТУРА
1. Webster C.K. Britain and the independence of Latin America. 1812 – 1830 / Webster C.K. – London, 1968. – 545 p.
2. Доктрина Монро [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.grinchevskiy.ru/19/doktrina-monro.
php – Назва з екрана.
3. Lecuna V. Relaciones diplomaticos de Bolivar con Chile y Buenos Aires. – Vol. I. – Caracas, 1954. – 360 р.
4. Глинкин А.Н. Дипломатия Симона Боливара / Глинкин А.Н. – М. : Международные отношения, 1991. –
352 с.
5. Сагирян А.А. Мировой океан в международной стратегии США: Особенности формирования общенацио-
нальной политики / А.А. Сагирян. – М. : Наука, 1991. – 136 с.
6. Поправка Т. Рузвельта к доктрине Монро [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.grinchevskiy.
ru/1900-1945/popravka-ruzvelta.php – Назва з екрана.
7. Treaties, conventions, international acts, proceedings and agreements between the USA and other countries. –
New York, 1990. – 836 p.
8. Documents of American history / [Henry Steel Commager]. – New York, 1973. – 640 p.
9. Соединенные штаты смотрят за пределы своей территории [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.grinchevskiy.ru/19/soedinennie-shaty-smotrat.php – Назва з екрана.
10. История дипломатии. Дипломатия в Новое время : в 4 т. Т. 2 / [А.А. Громыко, И.Н. Земсков, В.А. Зорин,
В.С. Семенов, С.Д. Сказкин, В.М. Хвостов]. – М. : Государственное издательство политической литера-
туры, 1963. – 820 с.
А.Н. Бойченко
Американская экспансия в странах Латинской Америки как фактор становления
межамериканской системы отношений (конец XIX – начало XX ст.)
В статье исследована американская активность в странах Латинской Америки и Карибского бассейна в
контексте формирования межамериканской системы отношений и ее защиты от европейского вмешательства
в XIX – начале XX вв. Определены истоки американского экспансионизма в Западном полушарии; охарак-
теризованы реальные возможности осуществления Соединенными Штатами единоличной колониальной
политики; проанализированы результаты основных внешнеполитических достижений сильнейшего северо-
американского государства.
A.M. Bojchenko
American Expansion in Latin America as the Factor for Rising
of Inter-American Relations (late XIX – early XX century)
The article explored the American activity in Latin America and the Caribbean in the context of forming inter-
American relations and the protection from the European intervention in the XIX – early XX centuries. The sources
of American expansionism in the Western Hemisphere are identified, the real possibilities of the United States in
the sole colonial policy are described, the results of the major foreign policy achievements of the strongest North
American state are analyzed.
Стаття надійшла до редакції 29.08.2012.
|