Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання
У статті з’ясовується процес становлення і розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського виховання, увага звертається на осягнення народної спадщини, що є духовною скарбницею народу, визначаються головні чинники, що впливають на становлення основ гуманістичного світогляду людини...
Saved in:
| Published in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86895 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання / В.А. Усачов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 1. — С. 92-101. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860017187589193728 |
|---|---|
| author | Усачов, В.А. |
| author_facet | Усачов, В.А. |
| citation_txt | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання / В.А. Усачов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 1. — С. 92-101. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | У статті з’ясовується процес становлення і розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського виховання, увага звертається на осягнення народної спадщини, що є духовною скарбницею народу, визначаються головні чинники, що впливають на становлення основ гуманістичного світогляду людини.
В статье объясняется процесс становления и развития гуманистического мировоззрения на основе традиций украинского воспитания, уделяется внимание постижению народного наследия, которое является духовным достоянием народа, определяются главные факторы, которые влияют на становление основ гуманистического мировоззрения человека.
The article explains the process of becoming and development of humanism world view turns out on the basis of traditions of Ukrainian education, attention speaks to understanding of folk inheritance which is the spiritual treasury of people, main factors which influence on becoming the bases of humanism world view of man concerned.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:45:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 92
УДК 130.2:37.035.6
В.А. Усачов
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Україна
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ
ГУМАНІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ НА ОСНОВІ ТРАДИЦІЙ
УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
У статті з’ясовується процес становлення і розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського
виховання, увага звертається на осягнення народної спадщини, що є духовною скарбницею народу,
визначаються головні чинники, що впливають на становлення основ гуманістичного світогляду людини.
Ключові слова: абстрактний суб’єкт, ідейні орієнтири, філософські напрямки.
У світовій історії питання формування гуманістичного світогляду виконували
особливу роль. Вони допомагали людині визначитися в житті, знайти своє місце в соціумі і
давали надію на майбутнє, вабили до нових вершин розвитку. Одним із способів поря-
тунку людства від духовної і етичної катастрофи, на думку академіка Д.С. Ліхачова, є
гуманізм, тобто те, що об’єднувало і об’єднує всіх людей на планеті, допомагає їм існу-
вати і розвиватися. Питання гуманістичного світогляду мають пріоритетне значення
для подальшого соціального розвитку людства, в становленні якого традиції національ-
ного виховання займають одне з найважливіших місць, будучи його наріжним каменем.
Метою даної статті є розкриття поняття гуманістичного світогляду з погляду
філософії і психології, формування його в процесі історичного розвитку людства, звер-
нення до основ світогляду, побудованих на давніх традиціях національного виховання
українського народу.
Феномен світогляду завжди привертав до себе увагу філософів різних часів. Його
досліджували Платон, Сократ, Плутарх, які розуміли світ як філософію етики, добро-
чесності, містики, космосу, прекрасного. Античні філософи використовували феномен
міфу, якій мав дві протилежні та протидіючі форми – добро і зло. Щодо дефініції «людина»,
«особистість», то головним, що вкладалося у ці поняття, було їх розуміння як абстракт-
ного суб’єкта, поза соціальними та національними ознаками. Сутність світогляду ста-
новила яскрава індивідуальність особистості, конкретного суб’єкта.
Ретроспективний аналіз свідчить, що певні зрушення у розумінні дефініції світо-
гляду пов’язані з будь-якими змінами у соціальній структурі суспільства, його ідейними
та іншими орієнтирами. Так, з появою християнства поняття світу ототожнювалось з
Богом як вищою розумовою силою.
В епоху Відродження у центрі уваги філософів постала ідея прекрасного, естетич-
ного у розумінні дійсності, що домінує над моральними і науковими уявленнями. Світо-
глядні принципи епохи Відродження ґрунтувались на антропо-центризмі, основу якого
складало пізнання доцільності природи й емпіричного досвіду.
Подальше наповнення поняття світогляду новим змістом пов’зане з розвитком
двох протилежних філософських напрямків – матеріалістичного й ідеалістичного, що
відбилось на його розумінні. З цього часу проблеми співвідношення науки і людської
свідомості у пізнанні світу, а також місця, яке людина займає у цьому світі, стають цен-
тральними в західноєвропейській філософії. Представниками цієї філософії були: Р. Декарт,
Е. Кант, І. Фіхте, Ф. Шелінг та інші. Так, Е. Кант дійшов висновку, що основним і єдиним
Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 93
засобом пізнання, яке не залежить від відчуттів й досвіду особистості, є світогляд. Розви-
ваючи концепцію Декарта про роль самосвідомості у світоглядній спрямованості осо-
бистості і трансцендентальності акту «Я усвідомлюю», Кант розглядав світогляд як
основну складову процесу мислення [1, с. 528].
Розглядаючи проблему становлення людини до світу, Гегель вважав, що світ вини-
кає як ненавмисний продукт діяльності людей, що має конкретну мету і усвідомлюється
індивідом [2].
Певний внесок у розробку теорії світогляду зробив М. Хайдеггер. Він розглядав
світогляд як життєву позицію людини [3]. Дещо інший підхід у російських філософів
релігійно-екзистенціонального напрямку (М. Бердяєв, В. Соловйов, П. Флоренський та
інші). Їх розуміння світогляду визначається як спрямованість до Бога, до Космосу. Етика
і мораль постають як такі, що нерозривно пов’язані з формами світогляду [4], [5].
О.Ф. Лосєв розглядав світ як світ ейдосів, смислів, що перебувають у постійному русі й
діалектиці. Зміна ейдосу приводить до його інобуття, існування в чомусь іншому. У філо-
софії О.Ф. Лосєва поєднувались такі поняття, як сутність, міф, символ, особистість, ім’я [6].
Сучасне загальне філософське осмислення світогляду має ряд суттєвих ознак. Цій
проблемі присвячено більшість досліджень представників київської філософської школи
(В. Бистрицький, С. Кримський, М. Попович, В. Шинкарук, О. Яценко та інші). Саме в
їх працях розглядаються різні форми й засоби духовно-практичного освоєння світу, що
виявляються у світогляді, знаннях та вірі, у мистецтві та культурі. Відтепер світогляд
трактується не тільки як сукупність філософських, політичних, правових, релігійних,
етичних та естетичних поглядів на світ, а й як засіб творчого ставлення людини до світу
й осмислення свого місця у ньому [7-10]. Таке поняття пов’язане з орієнтацією, спрямо-
ваною на відновлення системи цінностей суспільного буття, в центрі якого перебуває
людина.
З точки зору сучасної психології, світогляд кожної особистості розглядається як
образ світу, який свідомо вибудовує людина, здійснюючи в її процесі пізнавальну діяль-
ність. У такому розумінні світогляд набуває ознак узагальненого образу світу й себе в
ньому і розглядається як сукупність поглядів на світ, що насичені особистісним смислом
і відображають належність індивіда до певної культури [11], [12].
Особистість за допомогою свідомості виходить за межі безпосередньо своєї куль-
тури, до того ж вона самостійно створює власну систему уявлень про світ та своє місце
в ньому. Особистість володіє здатністю не тільки відображати явища і предмети навко-
лишнього середовища, а й певною мірою перетворювати світ. Своєю позицією особис-
тість заявляє про себе, виходить за межі свого суб’єктивного «Я», відкриває нові перс-
пективи, підносить себе [13].
Саме особистість здатна проникати у сутність буття, творити власну філософію,
самоусвідомлюватись, визначати мету своєї діяльності. При цьому образ світу, пошук
свого місця в ньому відповідно до власного розуміння моралі втілюються у змісті діяль-
ності, регулюють її. Як же відтворюється світ і ставлення до світу у свідомості людини?
Концентрованим виявом присутності й здійснення цього у межах людської суб’єктив-
ності, за визначенням В.Г. Нестеренко, є світогляд, що розглядається як суспільна форма
самосвідомості людини [14], [15]. Світогляд має компонентну структуру, її утворюють
різні форми духовного осягнення світу, характерні для людини: почуття, знання, ціннісні
орієнтації, ідеали, переконання й уподобання тощо.
Світогляд, з точки зору В.О. Сухомлинського, є не тільки система поглядів на світ,
але й суб’єктивний стан особистості, який виявляється у її думках, почуттях, волі, діяль-
ності. У світогляді можна визначити єдність свідомості, поглядів, уподобань, діяльності.
Становлення світогляду відбувається тоді, коли пізнання є у той же час і усвідомленням
навколишнього суспільного життя.
В.А. Усачов
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 94
Важливою складовою світогляду є ціннісні особливості, завдяки яким світогляд у
своєму вияві набуває духовно-практичного характеру. Будь-які вияви реального світу
оцінюються відповідно до уявлень про добро і зло, про прекрасне й потворне, істинне й
хибне, справедливе й несправедливе. Цінності полегшують орієнтацію людини у світі.
Головним тут є те, що цінності унеможливлюють певний вибір як засіб залучення лю-
дини до світу.
Істотним компонентом світогляду є переконання, що він виступає як складова
самосвідомості людини. Вони складають невід’ємну частину внутрішнього світу людини,
мають імперативний характер, визначають напрям і характер дії. Переконання є кон-
центрованним виразом духовно-практичної сутності світогляду. До речі, саме слово
«переконання» (староукраїнське – «конати») – кінчати, закінчувати, що буквально означає –
«остаточне закінчення». У цьому понятті міститься немовби згорнутий попередній цін-
нісний вибір.
Розглядаючи структуру світогляду як ставлення до світу, філософи визначають
такі характеристики:
– стражданність, коли світ перевищує масштаби самої людини, викликаючи певні
страждання;
– діяльність, що веде до подолання певних вад і хиб;
– споглядальність як неодмінний елемент пізнання, що здійснюється завдяки знанню,
моралі, вірі, художньому чуттю і перетворюється на важливу складову ставлення до світу;
– спілкування або діалог, що немовби виростає із сполучення діяльності і
споглядання. За своєю сутністю діалог – це партнерство, спільна дія на ґрунті
обопільного визначення самодостатності й самоспрямованості кожного з учасників, з
властивим станом відкритості, довіри, бажанням зрозуміти й бути зрозумілим.
Рівнями формування світогляду, становлення до світу є світовідчуття (І рівень),
світосприймання (ІІ рівень), світорозуміння (ІІІ рівень). На першому рівні – світовідчуття –
світогляд виявляється на рівні чуттєво-емоційної сфери як переживання, загальний духов-
ний стан людини, що свідчить про активність або пасивність, довіру чи недовіру у став-
ленні до життя, до минулого й майбутнього тощо. На рівні світосприймання переважає
образне відбиття дійсності, просторово-часові уявлення про світ. Відповідно до свого
світосприйняття людина обирає певну форму поведінки. На рівні світорозуміння відбу-
вається цілісне уявлення картини світу, здійснюється активна мисленнєва діяльність на
рівні індукції і дедукції. Загальна структура світогляду відтворює динамічну сутність
його духовно-практичної природи. Головним функціональним призначенням світогляду
стає світоперетворення за допомогою світовідчуття, світосприймання, світорозуміння.
Світоперетворення відбувається, насамперед, у формі духовних почуттів. Такими є
любов до батьківщини, свого народу, до свободи, прогресу тощо. Такі почуття, як віра,
надія, любов, яскраво втілюють перетворюючу природу світогляду.
Для розуміння сутності й змісту основ гуманістичного світогляду важливим є те,
що особистість розуміє життєві ситуації відповідно до власного бачення світу. Така
особистість досліджує ситуацію й саму себе, співвідносить їх між собою, прагне знайти
їх оптимальне поєднання [14].
У світовій педагогічній теорії останнього часу наголошується, що виховний процес
не повинен підпорядковуватись будь-яким поглядам, уподобанням певної групи людей,
що стоять при владі. Виховання має будуватись на вищих інтересах і цінностях, харак-
терних людству у всі часи. Такою основою усієї системи виховання стали принципи
гуманізму.
Гуманізм розуміється як найвища якість сучасної людини, як людяність, любов до
людей, як високий рівень терпимості, толерантності, як повага до особистості. У педа-
Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 95
гогіці гуманізм визначається як система ціннісних орієнтацій, у центрі якої – визнання
людини як найвищої цінності. З точки зору сучасних теорій виховання, гуманізм – це
сукупність ідей і цінностей, зокрема [16, с. 194-196].
Гуманізм є певною сумою загальнолюдських цінностей, звичайних етичних, пра-
вових та інших норм поведінки. Їх перелік знайомий практично кожному з нас. Він вклю-
чає такі конкретні прояви людяності, як доброзичливість, співчуття, чуйність, благого-
віння, товариськість, участь, відчуття справедливості, відповідальність, подяку, терпимість,
порядність, кооперативність, солідарність та інші.
Складніше справа йде з характеристиками таких основ гуманізму, як світогляди і
явища суспільного і культурного життя. У них повинні фіксуватися суть людини, її взаємо-
зв’язки з суспільством і природою. Фундаментальними рисами гуманістичного світо-
гляду є такі, як:
а) гуманізм – це світогляд, в центрі якого ідея людини як вищій цінності і пріори-
тетній по відношенню до себе реальності у ряді всіх інших матеріальних і духовних
цінностей;
б) гуманісти, отже, затверджують рівноправ’я людини як матеріально-духовної
істоти по відношенню до іншої людини, природи, суспільства і всім іншим, відомим
або ще не відомим йому реальностям й істотам;
в) гуманісти допускають можливість генезису, еволюційного породження, створення
або творіння особи, але вони відкидають редукцію, тобто зведення суті людини до нелюд-
ського і безособового: природи, суспільства, потойбічноого, небуття, невідомості і т.д.
Суть людини – це суть, що знаходиться і що реалізовується нею самою у собі і в світі, в
якому вона народжується, живе і діє;
г) гуманізм, таким чином, – це власне людський, світський і мирський світогляд,
що виражає гідність особи, її зовні відносну, але внутрішньо абсолютну неухильно про-
гресуючу самостійність, самодостатність і рівноправ’я перед обличчям всіх інших реаль-
ностей, відомих і невідомих істот оточуючої її дійсності;
д) гуманізм – це сучасна форма реалістичної психології і життєорієнтації людини,
яка включає раціональність, критичність, скептицизм, стоїцизм, трагізм, терпимість,
стриманість, обачність, оптимізм, життєлюбність, свободу, мужність, надію, фантазію і
продуктивну уяву;
е) гуманізму властива упевненість в необмежених можливостях самоудосконалення
людини, в невичерпності її емоційних, пізнавальних, адаптивних, перетворювальних і
творчих здібностей;
є) гуманізм – це світогляд без меж, оскільки припускає відвертість, динамізм і
розвиток, можливість радикальних внутрішніх трансформацій перед лицем змін і нових
перспектив людини та її світу;
ж) гуманісти визнають реальність антигуманного в людині і прагнуть максимальним
чином обмежити її сферу і вплив. Вони переконані в можливості все більш успішного і
надійного приборкання негативних якостей людської істоти в ході поступального роз-
витку світової цивілізації;
з) гуманізм розглядається як принциповий вторинний феномен по відношенню до
гуманістів – груп або верств населення, що фактично існують у будь-якому суспільстві.
У цьому сенсі гуманізм – не більше ніж самосвідомість реальних людей, що розуміють
і прагнуть узяти під контроль природно властиву будь-кому антигуманістичність, у
тому числі – тенденцію до тоталітарності і панування;
і) як соціально-духовне явище гуманізм – це прагнення людей досягти можливо
зрілішої самосвідомості, зміст якої складають загальноприйняті гуманістичні принципи, і
практикувати їх на благо всього суспільства. Гуманізм є усвідомленням наявної гуман-
ності, тобто відповідних якостей, потреб, цінностей, принципів і норм свідомості, пси-
хології і способу життя реальних шарів будь-якого сучасного суспільства;
В.А. Усачов
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 96
й) гуманізм – це більше, ніж етична доктрина, оскільки прагне усвідомити всі сфери і
форми прояву людяності людини в їх специфіці і єдності. Це означає, що завдання гума-
нізму – інтегрувати і культивувати на рівні світогляду і способу життя етичні, юридичні,
цивільні, політичні, соціальні, національні і транснаціональні, філософські, естетичні,
наукові, життєзмістовні, екологічні і всі інші людські цінності;
к) гуманізм не є і не повинен бути ідеологією або якою-небудь партійно-політичною
програмою, тобто суспільною ідейною течією і структурою, організуючою, мобілізуючою
і такою, що направляє людей до досягнення певних політичних або інших цілей, пов’я-
заних з пануванням і владою частини людей над рештою членів національної або світової
спільноти. Разом з тим, завдання гуманізму – прояснити і накреслити плюралізм загально-
людських політичних цінностей, загальну основу політичних доктрин і рухів. Тим самим
він здатний, готовий виконувати і виконує комунікативно-інтеграційну, координуючу і
погоджувальну функцію в діалозі, конкуренції і обміні політичними ідеями в суспільстві.
Він здатний запропонувати і пропонує всім не тоталітарним і не екстремістським полі-
тичним партіям і рухам цілісну, відкриту і динамічну систему цінностей, здатних гума-
нізувати політичні ідеології і політику в цілому.
Підхід до виховного процесу з позицій загальнолюдських цінностей визначає його
деідеологізацію, відхід від нав’язування позицій, установок, уподобань, акцентування
уваги на духовному, моральному, інтелектуальному й естетичному розвитку особистості,
спонукання її до засвоєння надбань культури.
Загальнолюдські цінності є трансцендентними, такими, що мають абсолютний харак-
тер, тобто є вічними. З точки зору релігії, вони мають божественну природу. Для неві-
руючих вони є уособленням багатовікових традицій, прагнень людства до миру, злагоди,
до панування довіри й любові, чесності й благородства у світі. Система гуманістичних
цінностей не є абстрактною сукупністю узагальнених космополітичних цінностей. У кож-
ного народу, кожної нації вони втілюються своєрідно. Це залежить від особливостей
культурно-історичного розвитку тієї чи іншої країни, нації, її релігійних тенденцій, типу
цивілізації й формування нації. Тобто загальнолюдське завжди має виявитись в конкре-
тному людському. Кожна ж людина є громадянином певної держави, належить до тієї
чи іншої нації, народу.
В.І. Дзюба, О.П. Степанов підкреслюють в гуманізмі орієнтації на запити й потреби
людини, на прагнення людей до щастя, досконалості [17], [18].
Гуманістичні тенденції мають істотне історичне підґрунтя. Ще за часів Київської
Русі метою освіти було виховання яскравих, гуманних особистостей, обізнаних з історією,
культурою, духовними надбаннями Греції, Риму, Візантії, народів Скандинавії, Сходу і
Заходу, вірних своїй землі, традиціям, своїй мові. Відоме «Повчання дітям» Володимира
Мономаха дало поштовх розвитку педагогіки родинного виховання, «Повість временних
літ» Нестора, «Слово о полку Ігоревім» сприяли становленню гуманістичного погляду
на питання походження і сутності світу й ненависті, добра і зла, життя й смерті та інших
життевих цінностей. Принцип свободи, як універсальний принцип буття, свідомості,
освіти, віри в державі, розвинув Іларіон у «Слові про закон, благодать і істину». Педа-
гогіка І. Вищенського та М. Смотрицького, педагогів і вчених братських шкіл Чернігів-
щини, Острозької, Замойської та Києво-Могилянської академій, особливо акцентована
на категоріях совісті, честі, на морально-етичних вимогах, ставила людину, світорозу-
міння на перше місце.
На ідеалах демократизму й свободи, єдності інтересів особи, суспільства, держави,
світських, військових і конфесійних інституцій ґрунтувалася педагогіка періоду Геть-
манщини, про що свідчать освітні програми Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика,
К. Розумовського. Все це передбачало органічне поєднання виховання й навчання, інте-
ресів особи, сім’ї, нації, інституцій освіти, науки, держави, сучасного мислення з істо-
Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 97
ричною пам’яттю. Педагогіка видатного українського вченого-філософа Г. Сковороди
сприяла поширенню філософії свободи й гуманізму як шляху до самопізнання й само-
реалізації, згідно з якою школа є універсальною майстернею, в якій вчителями є не тільки
педагоги, а й батьки, традиції, сама природа.
Педагогічні освітні й виховні традиції в Україні мають не менш як тисячолітню
історію. Основою національного виховання стали перевірені віками принципи націо-
нальної педагогіки як народної (у вигляді народної творчості), так і створеної видатними
діячами української науки, літератури, культури.
Особливому розвитку патріотизму, гуманістичної загальнонародної системи освіти
й виховання сприяла демократична суспільна система Козацької держави. Взагалі, доба
Гетьманщини мала важливе значення у розвитку української державності й незалежності.
Козацтво врятувало український народ від загибелі, забезпечило збереження нашого
етнофонду. Свій внесок у розбудову людської цивілізації українське козацтво зробило
не воєнною, а цивілізованою, творчою діяльністю. Протягом кількох століть ця діяльність
відігравала провідну роль у всіх сферах історичного буття нашого народу, виступала
організуючою силою у здійсненні найважливіших завдань з розвитку української нації.
Як зауважує О. Апанович, Козацька державність – Запорізька Січ – була історичним
антиподом Російської імперії. Замість кріпатства тут панували демократичні порядки,
на відміну від Російської імперії, феодально-кріпосницький устрій якої дуже нагадував
рабство, а колоніальна політика з необмеженою царською владою вела до поступової
русифікації. Аналізуючи твір Сергія Подолинського «Людська праця на землі і розподіл
сонячної енергії» та роботи В. Вернадського про біосферу, концентрацію неосфери,
О. Апанович дійшла цікавих висновків: українське козацтво зробило крок у ноосферу.
І це виводить наших пращурів на планетарний рівень [8, с. 206-208].
Архів Коша Запорізької Січі – перлина стародавньої української писемності, свідок
багатьох унікальних подій історичного значення. Свого часу був сформований особливий
фізичний і психічний, духовний та інтелектуальний тип козака, з високими морально-
етичними якостями, розвиненим почуттям патріотизму, розумінням найвищої цінності –
волі, концентрованою енергією, міццю, що закріпилися на генетичному рівні.
Все це зумовило свого часу розвиток прогресивної козацької педагогіки. Цьому
сприяв і сам характер української народної культури, яка ще за часів Володимира та
Ярослава вивела Україну на рівень найбільш розвинених країн Європи. Своїм корінням
українська народна культура сягає в давні, доісторичні й дохристианські часи, первісну
стихійність яких вона зберегла у світогляді, звичаях і обрядах, побуті, образотворчості,
слові, музиці, у всьому, що торкається духовного й фізичного життя стародавнього й
талановитого народу. Українська культура – це справді неоціненна скарбниця, наша
прадідівська спадщина, невичерпне джерело творчих надбань для сучасних і прийдешніх
поколінь.
Для формування народних педагогічних традицій переважне значення мав високий
духовний рівень української культури. До життя українець ставиться як філософ, шукає
у ньому красу й радість, можливість виявити себе, свою особистість; при кожній нагоді,
нерідко в горі та нещасті, він постає як людина зі здоровим, гострим гумором. Резуль-
татом панування особистісної свободи є визнання українцем гасел демократичного ладу,
суспільної справедливості й недоторканості приватної власності.
Одним із рубіжних у розвитку українського національного виховання став початок
ХХ століття (1910 – 1913 рр.), коли перед українським народом постала духовно-істо-
рична дилема: остаточна асиміляція й зникнення чи напруження сил для збереження
власного природного єства й удосконалення його своєю творчістю. Саме на цей час
припала невтомна наукова та громадська праця визначених педагогів – Софії Русової,
Бориса Грінченка, Григорія Шерстюка, Спиридона Черкасенка, Івана Огієнка, Юрія
Сірого та багатьох інших.
В.А. Усачов
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 98
Звісно, час завжди вносить певні корективи у зміст виховання. Складні умови
перебудови суспільно-політичного устрою й пошуку нових суспільно-культурних орі-
єнтирів є характерними для сьогодення. Основою виховання визначено систему цінностей,
що мають ідеальну природу і значною мірою залежать від національно-економічного та
політичного устрою; радикальні зміни відповідного характеру викликають зміни і в
системі цінностей.
Сучасна українська педагогіка, що переживає важкий, однак досить перспективний
період перебудови, визначає залежно від змісту, п’ять складових українського виховання:
моральне, що випливає з потреб вселюдського життя; національне, що випливає з потреб
національного життя; громадське, що випливає з потреб демократичного суспільства;
сімейне, що випливає з потреб створення мійної родини; особистісне, що випливає з
потреб окремої людини [19], [20].
Більш ретельний аналіз вітчизняної педагогіки доводить, що названі аспекти орга-
нічно поєднуються у сучасному українському вихованні. Дійсно, глибокої моральності,
людяності сповнені народні виховні традиції, закодовані у народних казках, прислів’ях,
притчах. Так, у казках завжди перемогає добро, на щастя заслуговує, як правило, най-
бідніший, одурений, скривджений.
На значення національного у вихованні звертав увагу К. Ушинський. В основі
виховання, вважав він, повинен бути дух самого народу. Для сучасної української педа-
гогіки фундаментальне значення мають два висновки К. Ушинського:
– по-перше, почуття національного є вродженим, вічним і властивим кожній людині.
Воно ґрунтується на засвоєнні рідної мови, рідних звичаїв, рідної пісні, рідної історії,
проходячи так званий етап етнічного самоусвідомлення;
– по-друге, стійкість і органічність національного в людині є основою системи
виховання, опорою, яка не зрадить [21-23].
Перший період сучасного будівництва української незалежної держави органічно
поєднався з відродженням національної системи освіти й виховання, в світі якої був
розпочатий новий етап розвитку духовності, гуманізму, матеріальної і духовної культури
української нації. Виховання на цьому етапі набуло особливої актуальності та ваги.
У добу будівництва СРСР, як закритого, денаціоналізованого суспільства, виховання
ґрунтувалося на принципах псевдоколективізму і псевдоінтернаціоналізму. Наслідком
цього стало нехтування глибинним, вітчизняним досвідом; продуктами такої педагогіки
стали індивіди, позбавлені морально-етичних уявлень та ідеалів, людської честі, гідності,
поваги до батьківської спадщини та історичних святинь. Традиції українського виховання
свідомо замовчувались, оскільки були пов’язані з нашою прамовою, пракультурою.
Головною метою було виховання уніфікованої, позбавленої власної волі людини, і все
це принципово розходилось з духом української, у першу чергу, народної педагогіки.
Кожний історичний період відбивається на змісті виховання, зберігаючи водночас
те основне, що відображає суть педагогічної системи, провідним носієм якої є народні
традиції. Їх педагогічна цінність полягає в тому, що вони постають як процес і як резуль-
тат виховних зусіль народу протягом багатьох віків, і в той же час – як незмінний вихов-
ний засіб.
Теоретичному аналізу змістовної сутності традицій присвячені праці Е.О. Баллера,
Б.В. Власова, І.В. Суханова, Е.С. Маркарена, Д.М. Угриневича та інших авторів. Для даного
дослідження найбільш відповідними є тлумачення традиції як вираження групового
людського досвіду, що шляхом просторово-часового передання акумулюється та від-
творюється у різних людських колективах. Саме такий підхід, на думку І.М. Таран, дає
можливість інтегрувати без будь-яких обмежень соціально-організовані стереотипи,
дозволяючи охоплювати поняттям «традиція» не тільки звичаї, обряди, ритуали, цере-
моніали, свята та інші соціально стеретипізовані ціннісні установки, а й споріднені
Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 99
форми і нормативно-регламентовані дії [24]. Дотримання кожної традиції, обряду чи
свята охоплює широке коло людей. Тобто вони мають широкий виховний спектр. Завдяки
традиціям і обрядам у народі живуть такі благородні людськи якості, як любов до своєї
землі, рідної мови, історичних пам’яток, надбань мистецтва тощо. Виховний потенціал
традицій – важливий і невід’ємний компонент національного виховання.
Високий рівень духовності української культури має переважне значення для
формування педагогічно-виховних традицій. Для кожної держави, що дбає про свою
повноцінність, питання національного виховання є актуальними.
У суспільній свідомості поширена думка: «Національне виховання – то не те, що
може бути, а може й не бути»; першооснова демократичних засад освіти й виховання,
першооснова поваги держави до самої себе [19]. Національна система виховання має
відбивати історичні, географічні, економічні особливості країни, психологічні особли-
вості українського народу, бути адекватною його світосприйманню.
Народна педагогіка, сягаючи корінням у давнину тисячоліть, лягла в основу пос-
тупового й тривалого формування національної системи виховання. Видатні діячі, почи-
наючи від Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха, ставили понад усе педагогіку
серця, звернення до розуму й душі людини, потяг до істини, справедливості, свободи.
Багатовікові традиції сформували й педагогічні погляди Г. Сковороди, Т. Шевченко,
органічно розвинені у працях М. Костомарова, М. Драгоманова, О. Потебні, І. Франка,
М. Грушевського, Б. Грінченка, К. Ушинського, Г. Ващенка. Сформовані на ґрунті народ-
ної педагогіки, вони дозволили піднести українське національне виховання на вищий
рівень, орієнтуючись на світові системи виховання у світлі загальнолюдських гуманіс-
тичних ідеалів. В умовах сьогодення виникає нове розуміння загальнолюдського цілого,
у якому структурні елементи поєднуються спільним рухом. При цьому загальнолюдське
не виключає, а навпаки, проявляє себе у формі національного.
Сучасні вчені вважають, що людина може виявити загальнолюдське, тільки маючи
духовно-національну сутність [17], [25]. Саме загальнолюдські і національні риси в їх
органічній єдності визначають сучасний рівень гуманізації як особистості, так і сус-
пільства у цілому.
Гуманізм, визначаючи пріоритетними загальнолюдські ідеали, достатньою мірою
протистоїть ідеям індивідуалізму. Не випадково у вітчизняній, а також у російській філо-
софії ідея соборності є однією з провідних ідей національної самосвідомості. Таким чином,
зміст виховного процесу, орієнтуючись на загальнолюдські цінності, повинен не відки-
дати досвіду кожного народу, кожної нації, а навпаки, актуалізувати, розвивати його.
Орієнтація на соціальне замовлення з формування повноцінного громадянина, активного
члена суспільства вимогає перебудови виховного процесу. Тут визначальними є створення
сприятливих передумов для самореалізації особистості, задоволення інтересів і розвитку
кожної людини, її самовдосконалення.
Онтологічний підхід дозволяє розглядати світогляд як співвідношення «людина –
світ», «людина – світ людини». Але світ – це не просто сукупність речей, що оточують
людину. Світ є реальністю, що виділена і поєднана у цілісність певним смислом. На від-
міну від відчуття, сприймання, уявлень, що у вигляді психічних образів відбивають
окремі властивості предметів, образи навколишнього світу, смисл має життєво-прак-
тиний характер, звернений до сутності людини, сприяє цілісному ствердженню її природи
і поєднує індивіда з фундаментальними структурами буття [14], [15], [26].
Людина не обирає світ, у якому живе. Її світ – це вітчизна, батьки, друзі, власні нахи-
ли і здібності, потреби й інтереси. Людина завжди стоїть перед вибором, як жити у світі,
яким вибудовувати своє ставлення до нього, знаходить смисл свого буття у праці, піз-
нанні, у своїх захопленнях та інтересах. Все це стане основою для творення певного світу.
В.А. Усачов
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 100
Поняття світогляду згодом значно розширюється і збагачується. З’являються поняття:
«науковий», «духовний», «моральний», «релігійний», «гуманістичний» світогляд. У той
же час характер взаємодії «людина – світ» певною мірою відповідає географічним, істо-
ричним, культурним особливостям умов життя людини, рівню її розвиненості. Тип став-
лення до світу є характерним для конкретного типу культури, що набуває втілення в
системі цінностей, у пріоритетних для конкретної спільноти звичаях і традиціях, у спо-
собі життя, мистецтві, народній творчості.
Досить сильним є вплив національних і культурних умов життя на формування
світогляду. Залежно від географічних, історичних та культурних умов залучення людини
до світу, у структурі її ставлення до світу закріплюються ті чи інші смислові акценти.
Різні способи смислотворення, життя, втілюючись у звичаях, традиціях, характерних
особливостях життя, породжують размаїття культур і способів життя.
Таким чином, ми можемо зробити висновки, що пріоритетними факторами, які
впливають на становлення основ гуманістичного світогляду людини, є особливості націо-
нальної культури, що сягають у глибину тисячоліть, народні традиції й обряди, що є
носіями національної ментальності, і народна творчість, серед якої у першу чергу виді-
ляється мовна і музично-пісенна творчість. Звернення людини до національних цінностей
веде до морального зростання. Національне виховання є найбільш зорієнтовавним на
засвоєння людиною абсолютних норм співжиття, які мають універсальний, вселюдський
характер і являють собою необхідний елемент людяності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кант И. Основы метафизики нравственности; Критика практического разума; Методика нравов /
Иммануил Кант ; [перевод] ; [вступ. ст. Я.А. Слинина, с. 5-52]. – СПб. : Наука, 1995. – 528 с.
2. Гегель Г.В. Философия духа / Г.В. Гегель // Энциклопедия философских наук. : [в 3 т.]. – М., 1977. – Т. 3.
3. Хайдеггер М. Время и бытие / Хайдеггер М. – М. : Республика, 1993.
4. Бердяев М. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности / Бердяев М. – М., 1990. –
С. 3-25.
5. Бердяєв М. Національність і людство / М. Бердяєв // Сучасність. – 1993. – № 1. – С. 154-157.
6. Лосев А.Ф. Форма – стиль – выражение / А.Ф. Лосев, А.А. Тахо-Годи. – М. : Мысль, 1995. – 944 с.
7. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие / Быстрицкий Е.К. – К. : Наукова
думка, 1991.
8. Кримський С. Сприйнявши серцем, сягнувши розумом / С. Кримський // Національні архетипи як вті-
лення долі та історичного досвіду народу // Віче. – 1993, серпень. – С. 76-83.
9. Попович М. Між весною народів та громадянською війною (Михайло Драгоманов) / М. Попович //
Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова. – К., 1991. – С. 20-45.
10. Шинкарчук В.І. Культура і освіта: світоглядні аспекти / В.І. Шинкарчук // Шлях освіти. – 1996. – № 1. –
С. 9-15.
11. М’ясоїд П.А. Загальна психологія : навч. посібник для студ. вищих пед. закладів освіти / М’ясоїд П.А. –
Міжнародний фонд «Відродження». – К. : Вища школа, 1998. – 479 с.
12. Немов Р.С. Психология : в 3 кн. / Р.С. Немов. – 2 изд. – М. : Просвещение, Владос, 1995. – Кн. 1 :
Общие основы психологии. – 576 с; Кн. 3: Экспериментальная педагогическая психология и психо-
диагностика. – 512 с.
13. Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа / Асмолов А.Г. – М. :
Изд-во Москов. университета, 1990. – 367 с.
14. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії : Онтологія людини / Несторенко В.Г. – К. : Абрис, 1995. – С. 75-77.
15. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота : [навч. посібник] / Коваль Л.Г., Зверєва І.Д., Хлеб-
нік С.Р. – К. : 13 п\н, 1997. – С. 307-310.
16. Психология и педагогика / [под ред. А.А. Радугина]. – М. : Центр, 1999. – С. 194-196.
17. Дзюба В.И. Восхождение к гуманизму / В.И. Дзюба, А.П. Степанов – К. : Либідь, 1997. – 448 с.
18. Ильин Е.П. Мотивы человека: теория и методы изучения / Ильин Е.П. – К. : Вища школа, 1998. – 292 с.
19. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К. :
Школяр, 1997. – 148 с.
Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 1 101
20. Лихачев Д.С. Письма о добром / Лихачев Д.С. ; [сост. и общ. ред. Г.А. Дубровской]. – Симферополь :
Таврия, 1990. – 175 с.
21. Ушинський К.Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти : Вибр. пед. Твори : [в 2 т.]. – К., 1983. – С. 15-152.
22. Вернадский В.И. Научная модель как планетное явление / Вернадский В.И. – М., 1991.
23. Ушинский К.Д. О народности в гражданском воспитании: Педагогические сочинения : [в 6 т.]. – К. :
Радянська школа, 1988. – Т. 1. – С. 15-44.
24. Коберник О.М. Прогнозування виховної ситуації / О.М. Коберник // Педагогіка і психологія. – 1998. –
№ 2. – С. 109-115.
25. Апанович О. Козацтво завжди зі мною / О. Апанович // Неопалима купина. – 1995. – № 7 – 8. – С. 206-208.
26. Українська національна система виховання: Конспект лекцій. – К. : КДПУ. – 48 с.
В.А. Усачев
Культурологические предпосылки развития гуманистического мировоззрения
на основе традиций украинского национального воспитания
В статье объясняется процесс становления и развития гуманистического мировоззрения на основе традиций
украинского воспитания, уделяется внимание постижению народного наследия, которое является духовным
достоянием народа, определяются главные факторы, которые влияют на становление основ гуманистического
мировоззрения человека.
Ключевые слова: абстрактный субъект, идейные ориентиры, философские направления.
V.A. Usachev
Culturological Pre-Conditions of Development of Humanistic World View
on the Basis of Traditions of Ukrainian National Education
The article explains the process of becoming and development of humanism world view turns out on the basis of
traditions of Ukrainian education, attention speaks to understanding of folk inheritance which is the spiritual
treasury of people, main factors which influence on becoming the bases of humanism world view of man concerned.
Стаття надійшла до редакції 14.02.2013.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86895 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:45:47Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Усачов, В.А. 2015-10-04T15:16:00Z 2015-10-04T15:16:00Z 2013 Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання / В.А. Усачов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 1. — С. 92-101. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86895 130.2:37.035.6 У статті з’ясовується процес становлення і розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського виховання, увага звертається на осягнення народної спадщини, що є духовною скарбницею народу, визначаються головні чинники, що впливають на становлення основ гуманістичного світогляду людини. В статье объясняется процесс становления и развития гуманистического мировоззрения на основе традиций украинского воспитания, уделяется внимание постижению народного наследия, которое является духовным достоянием народа, определяются главные факторы, которые влияют на становление основ гуманистического мировоззрения человека. The article explains the process of becoming and development of humanism world view turns out on the basis of traditions of Ukrainian education, attention speaks to understanding of folk inheritance which is the spiritual treasury of people, main factors which influence on becoming the bases of humanism world view of man concerned. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Філософія Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання Культурологические предпосылки развития гуманистического мировоззрения на основе традиций украинского национального воспитания Culturological Pre-Conditions of Development of Humanistic World View on the Basis of Traditions of Ukrainian National Education Article published earlier |
| spellingShingle | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання Усачов, В.А. Філософія |
| title | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| title_alt | Культурологические предпосылки развития гуманистического мировоззрения на основе традиций украинского национального воспитания Culturological Pre-Conditions of Development of Humanistic World View on the Basis of Traditions of Ukrainian National Education |
| title_full | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| title_fullStr | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| title_full_unstemmed | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| title_short | Культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| title_sort | культурологічні передумови розвитку гуманістичного світогляду на основі традицій українського національного виховання |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86895 |
| work_keys_str_mv | AT usačovva kulʹturologíčníperedumovirozvitkugumanístičnogosvítoglâdunaosnovítradicíiukraínsʹkogonacíonalʹnogovihovannâ AT usačovva kulʹturologičeskiepredposylkirazvitiâgumanističeskogomirovozzreniânaosnovetradiciiukrainskogonacionalʹnogovospitaniâ AT usačovva culturologicalpreconditionsofdevelopmentofhumanisticworldviewonthebasisoftraditionsofukrainiannationaleducation |