Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр.
Стаття присвячена аналізу чотирьох основних напрямків суспільно-політичного життя єврейської громади Польщі у міжвоєнний період: асиміляторського, ортодоксального, сіоністичного, соціалістичного та фолькістського. Проаналізовано політичні програми, персональний склад та соціальну платформу основних...
Saved in:
| Published in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86902 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. / Є.С. Горб // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 8-15. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860187704862441472 |
|---|---|
| author | Горб, Є.С. |
| author_facet | Горб, Є.С. |
| citation_txt | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. / Є.С. Горб // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 8-15. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | Стаття присвячена аналізу чотирьох основних напрямків суспільно-політичного життя єврейської громади Польщі у міжвоєнний період: асиміляторського, ортодоксального, сіоністичного, соціалістичного та фолькістського. Проаналізовано політичні програми, персональний склад та соціальну платформу основних єврейських політичних партій.
Статья посвящена анализу пяти основных направлений общественно-политической жизни еврейской общины Польши в межвоенный период: ассимиляторского, ортодоксального, сионистского, социалистического и фолькистского. Проанализированы политические программы, персональный состав и социальная база основных еврейских политических партий.
This article analyzes the five key areas of socio-political life of the Jewish community in Poland in the interwar period: assimilation, orthodox, Zionist, socialist and folkist. Analyzed the political programs, personal composition and social base of the main Jewish political parties.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:05:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 28
УДК 94(475)«1918-1926»(045)
Є.С. Горб
Донецький національний університет, Україна
Стаття присвячена аналізу чотирьох основних напрямків суспільно-політичного життя єврейської громади
Польщі у міжвоєнний період: асиміляторського, ортодоксального, сіоністичного, соціалістичного та
фолькістського. Проаналізовано політичні програми, персональний склад та соціальну платформу основних
єврейських політичних партій.
Ключові слова: єврейська меншина, соціально-політичні організації, партії, Друга Річ Посполита.
На жаль, вітчизняні вчені не зверталися до вивчення проблеми суспільно-політич-
ного життя євреїв на польських теренах у міжвоєнний період. До нашого часу засадни-
чими під час висвітлення означеної теми залишаються студії польських дослідників 20 –
30-х рр. ХХ ст. [1-4]. Серед праць останніх десятиліть варто відзначити узагальнюючий
нарис Р. Жебровського [5].
Єврейська меншина займала особливе місце у суспільно-політичному житті Другої
Речі Посполитої. Політика польської влади та населення була відверто агресивною по
відношенню до єврейства – після проголошення відновлення незалежної Польської дер-
жави країною прокотилася черга погромів, активістів єврейського політичного руху
постійно підозрювали у шпигунстві на користь інших держав, заарештовували тощо.
Однак не дивлячись на це євреї так і не створили єдиної політичної організації, як це
вдалося частково зробити німцям. Однією з причин такого стану речей були протиріччя
всередині самої єврейської меншини.
Мета даної статті – висвітлення діяльності політичних організацій, що репрезен-
тували основні напрямки суспільно-політичної думки польського єврейства міжвоєн-
ного періоду.
Серед польського єврейства були такі, що розглядали євреїв як невід’ємну складову
частину польського народу. Ці громадсько-політичні угруповання називали «асимілято-
рами». Цей рух зародився у 1863 р. Головним своїм завданням «асимілятори» вважали
виховання єврейської молоді в дусі польського патріотизму. «Асимілятори» цілком
солідаризувалися з польським національно-визвольним рухом, що значно ускладнювало
їх діяльність у підросійській Польщі. З відновленням незалежної Польської держави
асиміляційний єврейський рух підтвердив свою вірність ідеалам польського національно-
визвольного руху, відмежувавшись від єврейських націоналістів.
У травні 1920 р. асиміляторські організації об’єдналися на варшавському з’їзді в
«Об’єднання поляків мойсеєвого визнання всіх польських земель». Ця суспільна орга-
нізація ставила собі за мету нормалізацію стосунків між єврейським та християнським
населенням. Варшавський з’їзд асиміляторів прийняв такі ухвали: повна солідарність з
польською державною ідеєю, засудження сепаратистських тенденцій серед інших єврей-
ських політичних організацій тощо. До Правління Об’єднання увійшли представники
«асиміляторів» з усіх польських земель, а саме: С. Дікштейн, Б. Ейгер, К. Горовіц, С. Кем-
пнер, К. Натансон, К. Стерлінг (Варшава); А. Гросс, Й. Шаре, С. Готліб (Краков); Бек,
Г. Фельдштейн, Шлейхер (Львів).
Існували й інші єврейські полонофільські політичні організації: Товариство неза-
лежних польських євреїв, Коло польських патріотів мойсеєвого визнання. Останнє навіть
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 9
декларувало, що в разі конфлікту між євреями та поляками вони стануть на боці останніх.
Окрім вищезгаданих організацій, подібних ідей дотримувалося Товариство суспільної
праці євреїв Польщі. Серед діячів цього товариства варто відзначити С. Дікштейна, К. та
С. Натансонів, Б. Ейгера, Й. Кіршрота, С. Кемпнера, Х. Нюсбаума, С. Еттінгера, А. Гірша
та ін. «Асимілятори» діяли серед студентської молоді (Організація польської академічної
молоді єврейського походження) і випускали місячник «Розвага» під редакцією голови
організації С. Люблінера. Існували також молодіжні організації в єврейських середніх
школах (Союз польської молоді єврейського походження) [1, s. 81-84].
Єврейська соціалістична робітнича партія «Поалей – Сіон» (лівиця) утворилася в
1920 р. внаслідок розколу однойменної єврейської партії. Лівицю очолили І. Лев, Зеру-
бавель та Л. Амстердамський. Незначна частина лівиці об’єдналася в Комуністичний
«Поалей – Сіон» (Ком. – Поалей – Сіон), який уклав політичний союз з єврейською сек-
цією Комуністичної робітничої партії Польщі [1, s. 84].
Ідею утворення незалежної єврейської держави на незаселеній території (Палестина)
висувала Єврейська соціал-демократична робітнича партія «Vereinigte». Ця партія була
досить популярною серед єврейського робітництва Другої Речі Посполитої, оскільки
стояла на позиціях міжнародного соціалізму. Стосовно Польщі партія зайняла позицію
вичікування. Проголошення незалежності було прихильно зустрінуто на ІІІ партійній
конференції (23 – 25 листопада 1918 р.). Євреї порівнювали Польщу у складі імперій із
становищем світового єврейства, яке також зазнавало і продовжує зазнавати утисків.
На початку 1920 р. у партії стався розкол, внаслідок якого утворилася «лівиця» з
180 осіб. Лівиця репрезентувала ідеологію революційного марксизму і після розколу
підписала такі пункти декларації від 19 березня 1920 р.
1. Програма і тактика Єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Vereinigte»
не відповідає жаданням пролетаріату в його боротьбі за соціалізм.
2. Сіоністична ідеологія шкідлива для єврейського пролетаріату.
3. На порядку денному має бути об’єднання польського та єврейського пролетаріату
в його боротьбі за соціалізм.
Поряд із цим лівиця вважала неприйнятним комунізм, оскільки той заперечував
ідею незалежності, яка згідно з ідейними засадами єврейської лівиці була першим кроком
та необхідною умовою для досягнення соціалізму. Згодом «Vereinigte» об’єдналися з
Партією незалежних соціалістів [1, s. 84-86].
Серед єврейського робітництва найбільш впливовою партією був «Бунд», завдяки
своїй багаторічній боротьбі з царатом. Ці ж робітники і складали соціальну базу партії.
Окрім них до Бунду належали служники, торгівці, вчителі. Однак очільники партії оби-
ралися виключно з інтелігенції – юристів, лікарів, інженерів [2, s. 22]. Серед визначних
діячів Бунду варто згадати: Х. Ерліха, Б. Міхалевича, М. Ожеча, Е. Івінську, Х. Вейнберга,
І. Ліхтенштейна, Д. Мейєра, І. Іжбіцького, В. Альтера, С. Шапіро, Р. Епштейн та ін. [2, s. 42].
Загальноєврейський робітничий союз в Росії та Польщі «Бунд» у своїй програмі
висував такі постулати:
1. Демократизація суспільного устрою на засадах парламентаризму, повної полі-
тичної свободи, рівноправ’я національних меншин.
2. П’ятиступеневі, пропорційні вибори до державних інституцій. Самоокреслення
для кожного народу з окремою мовою. Свобода місця проживання. Повна свобода слова.
Повне рівноправ’я всіх громадян без різниці статі, майнового стану, релігії та націо-
нальності. Національно-культурна автономія для екстериторіальних меншин. Заміна
регулярної армії народною міліцією. Відокремлення Церкви від держави, а шкільництва
від Церкви. Загальнообов’язкове та безоплатне (за державний кошт) навчання всіх дітей
віком до 16 років.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 210
3. У робітничій сфері: 8-годинний робочий день, заборона тяжкої праці та повного
робочого дня для жінок та молоді (16 – 18 років), забезпечення робітника в разі нещасного
випадку та втрати працездатності, санітарна та культурно-освітня допомога для робітника
та його родини.
4. Конфіскація церковних маєтків. Заборона великої приватної власності, її кон-
фіскація. Земля для безробітних.
5. Забезпечення прав національної меншини для євреїв Польщі.
Бунд розгорнув надзвичайно активну кампанію страйків, протестів, маніфестацій,
цілком відокремлюючись від усіх інших єврейських політичних організацій. У 1921 р.,
внаслідок внутрішніх розбіжностей в партії стався розкол на правицю, центр та лівицю.
Правиця та центр стояли на позиціях демократизації суспільного життя як засобу для
досягнення своєї основної мети. Лівиця виступала за негайне впровадження диктатури
пролетаріату.
Під впливом Бунду знаходилася Центральна рада класових робітничих союзів
Польщі (бл. 90 тис. членів). [1, s. 86-88]. Окрім цієї організації існувала також «Ліга
пролетарської культури» (Культурліга), метою діяльності якої було поширення ідей
«пролетарської культури» серед єврейського робітництва. Вищезгадана Ліга утворилася
14 січня 1922 р. у Варшаві завдяки порозумінню між членами Бунду, Поалей – Сіону та
«Ferajnigte». Основу організації складали представники заводських єврейських робітничих
союзів. Центральною молодіжною організацією Бунду була «Cukunft» (Майбутнє), яка
керувалася безпосередньо очільниками партії. Для того, щоб підкорити своїм впливам
єврейське міщанське народне шкільництво, бундівці заснували організацію «Unzere Kinder».
Рупором бундівців були друковані органи «Arbeter Cajtung» («Робітнича газета» –
честоховський тижневик), «Arbeter Kooperacje» з додатком («Робітнича співпраця» –
варшавський щомісячник), «Jugnt-Weker» («Будитель молоді» – варшавський щомісячник),
«Unzer Gedank» («Наша думка» – віленський тижневик), «Unzer Folkscajtung» (варшав-
ська щоденна «Наша народна газета»), «Szul un Leben» (варшавський щомісячник «Школа
і життя») [2, s. 44-52].
Надто велика протестна активність Бунду викликала занепокоєння польської влади.
Під час польсько-радянської війни проти бундівців було застосовано репресивні методи.
Зокрема, член КРПП П. Лапінський повідомляв, що наприкінці червня 1920 р. організації
Бунду були розгромлені, а їх члени заарештовані. Арешти та судові процеси проходили
навіть в глибокій провінції [6, с. 208-209].
Комбунд (Єврейський робітничий комуністичний союз Польщі) утворився в червні
1922 р. Неофіційно, як фракція, Комбунд почав діяти після ІІ з’їзду Бунду (грудень
1921 р.) – тоді до неї входило 6 осіб. Комбунд (навіть керівництво) складався виключно
з робітників. Комбундівці у своїй програмі наголошували на необхідності революції та
диктатури пролетаріату, що мало втілитися у життя силами ІІІ Інтернаціоналу. При цьому
рушійну силу революції мав скласти весь пролетаріат загалом, а не лише єврейський.
У Польщі головним засобом досягнення революційного перевороту мала бути дезорга-
нізація державного життя.
Між програмами Бунду і Комбунду не було принципової різниці. Обидві партії
кінцевою метою своєї діяльності вважали суспільний переворот і встановлення влади
робітничих рад. Головною різницею між Бундом та комуністичною бундівською лівицею
була проблема зовнішньополітичної орієнтації. Як було зазначено вище, Комбунд долу-
чився до ІІІ (московського) Інтернаціоналу і його члени вважали СРСР здатним до зор-
ганізування всіх комуністів світу для втілення у життя ідеї світової революції, запрова-
дження диктатури пролетаріату. Бундівці ж, навпаки, вважали СРСР державою із занадто
централізованою владою, такою, що не користувалася авторитетом на Заході і тому
була нездатна об’єднати весь комуністичний табір задля спільної мети [2, s. 53-60].
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 11
Єврейська соціалістична робітнича партія «Ferajnigte» була організована 28 травня
1917 р. в Росії внаслідок об’єднання Сіоністично-соціалістичної робітничої партії та
Єврейської соціалістичної робітничої партії. На території Польщі вона почала діяти з
листопада 1918 р., але не як окрема партія, а як складова загальноросійської. Соціальною
базою партії було робітництво, проте керівництво репрезентовано переважно інтеліген-
цією – юристами, лікарями тощо. ЄСРП (о), як і Комбунд, вважала необхідністю світову
революцію, однак до цього долучали ще й ідею створення єврейської автономії на тери-
торії Польщі. Об’єднані євреї-соціалісти, як і Бунд, не долучилися до ІІІ Інтернаціоналу,
бо не вірили у можливість здійснення світової революції його силами. 30 липня 1922 р.
«Ferajnigte» об’єдналася з незалежними соціалістами. Причиною об’єднання було твер-
дження, що єврейський пролетаріат самостійно не в змозі втілити у життя свої плани,
що викликає необхідність об’єднання з подібним соціалістичним угрупованням [2, s. 71-82].
Датою утворення Незалежної соціалістичної партії Польщі вважається 1 листопада
1921 р., коли було випущено перший номер офіційного друкованого органу партії –
«Голосу незалежних соціалістів» під редакцією голови незалежних соціалістів Б. Дробнера.
Соціальний склад партії нічим не відрізнявся від складу переважної більшості робітничих
організацій. Програма у головних засадах дублювала політичну платформу Єврейської
соціалістичної робітничої партії «Ferajnigte». Окрім Б. Дробнера до визначних діячів
незалежних соціалістів варто зарахувати Й. Крука, М. Шлезінгера, Р. Явітца та ін. До дру-
кованих органів партії належали «Naje Wort» (щоденний честоховський часопис), краків-
ський «Голос незалежних соціалістів» [2, s. 83-99].
До ортодоксальних партій варто зарахувати «Агудас Ізраель» та Союз безпартійних
релігійних євреїв. «Агудас Ізраель» (Союз Ізраїлю) утворився 1912 р. в Катовіцах на
конференції равінів з Німеччини, Росії, Польщі та Австрії. Серед головних напрямків
діяльності цієї партії варто виділити захист прав іудаїзму, заснування та забезпечення
єврейських релігійних шкіл всіх типів, захист громадянських прав єврейського населення,
меценатську діяльність, а також сприяння заснуванню в Палестині сільськогосподарських
поселень євреїв-ортодоксів. «Агудас Ізраель» домагався також повного рівноправ’я
євреїв згідно з Конституцією [3, s. 301].
В ідеології «Агудас Ізраель» релігійний чинник завжди домінував над політичним.
Такий висновок можна навіть зробити з їхнього гасла: «Моліться за спокій Держави».
«Агудас Ізраель» сприймав також сіоністичні постулати, але лише коли вони не супере-
чили засадам релігії. Головною відмінністю ортодоксів від сіоністів є ставлення до єврей-
ської мови – ідеологи «Агудасу» визнають її лише мовою літургії, однак не мовою пов-
сякденного вжитку. Звідти і різниця позицій відносно національного шкільництва.
У політичному житті «Агудас Ізраель» виявилася партією пристосуванців – їхні
дії напряму залежали від політичної кон’юнктури. Вони блокувалися з різними єврей-
ськими політичними силами залежно від обставин. Будь який радикалізм для «Агудасу»
був неприйнятним.
Організаційна структура партії в Польщі напряму залежала від структури світової
організації «Агудас Ізраель». Очолювала організацію Рада Равинів (120 членів), їй під-
порядковувалася Екзекутивна рада (36 осіб) та Конгрес. Організаційна структура партії
в Польщі виглядала таким чином: Загальний державний з’їзд, Головна Рада (100 членів),
Центральний комітет та Екзекутива, що у свою чергу складалася з Президії (5 осіб) та
знов-таки Центрального комітету. Екзекутива складалася з 8 відділів: культурно-релі-
гійного, організації та пропаганди, економії та фінансів, політики та соціальної економіки,
визнанньових гмін, відділ справ робітничої молоді, відділ молодіжної організації «Ceirej
Agudas Israel», відділ виховання. Найнижчою структурною ланкою партії був Локальний
комітет [4, s. 255-257].
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 212
За своїми суспільно-політичними поглядами майже нічим не відрізнявся від «Агудас
Ізраель» Союз безпартійних релігійних євреїв. Члени Союзу вважали за необхідне під-
корення єврейського населення впливам окремих равінів. Ця політична організація
широко займалася благодійництвом [3, s. 301].
До наступної групи зараховують 4 сіоністичні партії, які об’єднувалися гаслом
створення в Палестині єврейської держави. Всі ці організації належали до Світового
сіоністичного конгресу, який кожні два роки збирався в одному з європейських міст.
Спільною ідеєю сіоністичних партій була теза про національну автономію євреїв, що
мала спиратися на організацію єврейських гмін виключно світського характеру.
Перша з них, «Histadruth Mizrachi», об’єднувала сіоністів-ортодоксів під гаслом
«Релігія. Наука. Праця». Вони вважали, що культурно-національний розвиток єврейства
має відбуватися згідно із засадами іудаїзму та виключно єврейською мовою [4, s. 301-302].
«Мізрахі» утворилася у Вільно 1902 р. Протягом свого існування постійно співпрацювала з
«Histadruth ha’Cyjonith be’Polonijah» (див. нижче), не дивлячись на відмінності у став-
ленні до польського уряду.
«Мізрахі» поділялася на три автономні організації за територіальним принципом,
а саме: у Центральній Польщі та східних воєводствах (центр у Варшаві), у Західній
Малопольщі та Сілезії (центр у Кракові), та у Східній Малопольщі з центром у Львові.
Ці відділи керувалися Загальнодержавним З’їздом, який складався з делегатів, обраних
Локальними комітетами. Він збирався раз на 2 роки. До «Мізрахі» також входила
Центральна рада (50 членів) та Виконавчий комітет (10 осіб). На теренах Другої Речі
Посполитої діяли 350 відділів «Histadruth Mizrachi», які об’єднували близько 22 тис.
членів [4, s. 260-261].
Головною сіоністичною організацією була «Histadruth ha’Cyjonith be’Polonijah»,
яка поділялася на три фракції: Eth Libnoth (Час будувати), Al Hamiszmar (На сторожі) та
Ревізіоністів [3, s. 301]. Вона була утворена 1925 р. Фракція «Час будувати» діяла помір-
ковано. Головною метою її діяльності було сторення єврейської більшості в Палестині.
Стосовно польського уряду вона займала лояльне становище, маючи великий вплив у
Галичині. Протилежну позицію зайняла фракція «На Сторожі», виступаючи проти уряду,
який не виконував своїх обіцянок відносно єврейської меншини. Ще більш радикальний
напрямок репрезентували Ревізіоністи на чолі з В. Жаботинським. Вони декларували
необхідність війни з Британією, яка володіла мандатом на Палестину [5, s. 95].
На Варшавській конференції 21 – 22 жовтня 1918 р. члени організації запропонували
утворити Палестинський відділ, який би мав реєструвати всіх бажаючих виїхати до
Палестини, а також організувати приготування до виїзду [7, s. 6]. На цій же конференції
«Histadruth ha’Cyjonith be’Polonijah» була усталена позиція організації відносно ново-
утвореної Польської держави. Конференція вітала возз’єднання народу (не зазначено,
чи польського?) в єдиній незалежній державі. Однак на конференції висунуто протест
стосовно політики польської влади відносно єврейської меншини, оскільки діячів єврей-
ської громади навіть не запросили взяти участь у процесі відбудови державного апарату.
Єврейські політики закликали польську владу виділити євреям певну кількість місць в
Уставодавчому сеймі – пропорційно до кількості єврейського населення на польських
землях. Декларувалося скликання Єврейського національного з’їзду, який мав об’єднати
всі єврейські політичні організації і вирішити питання виїзду світового єврейства до
Палестини [8]. У січні 1919 р. «Histadruth ha’Cyjonith be’Polonijah» опрацювала програму
персональної автономії польських євреїв. Зокрема у програмі виголошувалися такі тези.
1. Єврейська національність не може бути перешкодою отримання прав громадянина
в повному обсязі.
2. Обмеження вживання єврейської мови у всіх сферах життя є неприпустимими.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 13
3. Автономія мала спиратися на систему єврейських гмін. Найвищим органом
самоуправління польського єврейства має бути Єврейське національне зібрання.
4. Євреї мають бути представлені в уряді.
5. Декларувалася автономія єврейського шкільництва, яке, однак, мало залишатися
під наглядом польського уряду. Мають бути створені окремі кафедри єврейської мови,
історії тощо [9].
Головним постулатом Сіоністичної партії праці «Hitachduth» (утворилася в 1920 р.)
була теза про концентрацію розумової та фізичної праці, яка має привести до реалізації
сіоністичної ідеї. Національні інтереси визнавалися вищими за класові [3, s. 302], [5, s. 95].
Головним завданням партії було формування в Палестині робітничої єврейської верстви
населення на засадах соціалістичного господарства та національної автономії. Сіоністська
партія праці вирізнялася своїм відверто негативним ставленням до міщанських та робіт-
ничих політичних угруповань. Розбіжності з правицею пояснювалися неприйняттям
примату релігії у всіх сферах життя (за виключенням культурної). Протистояння з соці-
алістичними єврейськими організаціями пояснювалися позицією останніх стосовно ідеї
єврейського осадництва у Палестині, а також запереченням сіоністами домінування
класової боротьби.
Партія керувалася Загальнодержавним з’їздом (формувався з делегатів провінційних
з’їздів) та Центральним комітетом із Секретаріатом на чолі. Західна Малопольща та
Сілезія, а також Східна Малопольща мали власні Центральні Комітети, представники
яких засідали в головному ЦК. Соціальною базою «Hitachduth» була інтелігенція та
робітнича молодь [4, s. 266-257].
Єврейська соціалістична партія «Поалей Сіон» ідеологічно була пов’язана з сіо-
ністами, однак визнання класової боротьби та примат соціалізму виразно говорить про
її приналежність до робітничих партій [3, s. 302]. «Поалей Сіон» утворилася на з’їзді
сіоністів у Полтаві (березень 1905 р.) і мала світовий характер. Влітку 1920 р. у Відні
організація розпалася на Єврейську соціал-демократичну партію «Поалей-Сіон» та Єврей-
ський комуністичний союз «Поалей-Сіон». Головний осередок лівиці «Поалей-Сіону»
знаходився в Польщі, однак вони із зрозумілих причин уникали вживання прикметника
«комуністичний». Соціальна база партії була цілком традиційною для робітничих полі-
тичних угруповань [2, s. 100-102].
Лівиця «Поалей-Сіону» діяла згідно із засадами Комінтерну, членом якого вона
була. Якщо відкинути постулат палестинської держави для євреїв, то програма лівиці
була цілком ідентична бундівській та комінтернівській. Правиця на теренах Польщі
практично не діяла. «Поалей-Сіон» виявляла відверто вороже ставлення щодо польської
державності, хоча і співпрацювала з лівими польськими партіями. Серед головних лідерів
поалей-сіонізму варто згадати Н. Рафалкеса, І. Лева, Й. Мастбойма, Л. Голандського,
Н. Буксбаума, Д. Лейбеля, М. Пжедеча, А. Фрейнда, Л. Васера, Л. Ріхтера, Е. Сінгера,
Л. Фукса, Ш. Ейдельмана та ін. «Поалей-сіон» мав також спільні з бундівськими культурно-
освітні організації.
Рупором політики поалей-сіоністів були друковані видання: «Arbeiter Wert» («Робіт-
ничий світ» – варшавський тижневик), «Jugnt fon» (краківський щомісячник «Штандарт
молоді»), «Dos Leben» (краківський тижневик «Життя»), «Najer Jidiszer Arbeiter» («Новий
єврейський робітник» – львівський тижневик правиці «Поалей-Сіону»), «Unzer Sztyme»
(варшавський тижневик правого спрямування «Наш голос»), «Idisze Arbeiter Jugnt» (правий
варшавський щомісячник «Єврейська робітнича молодь») [2, s. 106-129].
До народно-демократичного угруповання належать дві єврейські партії: Єврейська
народна партія Польщі та Єврейська народно-демократична партія Польщі. Вони вважали
польських євреїв окремою, автохтонною групою населення. Вони репрезентували ідею
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 214
національно-персональної автономії на чолі з Народною Радою [3, s. 302]. В історіографії
цей рух дістав назву фолькістського. Найпотужніші осередки фолькістів знаходилися у
Варшаві, Лодзі, Любліні та на Кресах. Фолькісти досить негативно ставилися до сіоністів
та соціалістів, однак тісно співпрацювали з останніми у справі єврейського шкільництва.
Фолькістський рух виступав проти клерикалізму, однак не проти релігії взагалі. Станом
на 1926 р. фолькістський рух занепав, внаслідок розколів у партіях [5, s. 95-96.].
Практично всі єврейські партії мали власні молодіжні організації. До сіоністів
належали «Молодий Сіон» (Ceirej Sjon), «Hapcel-Hacair», що блокувалися з Єврейською
соціалістичною робітничою партією «Поалей Сіон». Існувала також організація, що
об’єднувала єврейську молодь, яка прагнула виїхати до Палестини – «Hecholne» (Піонер).
Ортодоксально налаштовану молодь об’єднувала «Ceirej-Izrael». До крайньої соціаліс-
тичної лівиці належали Соціалістична організація єврейської молоді «Zukunft» (Майбутнє)
(підконтрольна Бундові) та Союз комуністичної робітничої молоді Польщі [1, s. 88-89].
Таким чином, політичні організації польського єврейства репрезентували практично
весь спектр спрямувань суспільно-політичних рухів того часу, а саме правицю («Агудас
Ізраель», Сіоністична організація, «Мізрахі», Сіоністична партія праці «Hitachdut»),
центристів (фолькісти) та лівицю (Бунд, «Поалей-Сіон» (лівиця), Комбунд). Варто від-
значити відносно високу (порівняно з іншими національними меншинами) популярність
єврейських партій комуністичного спрямування, що навіть приєдналися до Комінтерну,
а отже, й повністю прийняли його програму. Більшість політичних партій єврейської
меншини сповідували ідею єврейської культурно-національної автономії в Палестині
(тією чи іншою мірою), а деякі (більшість сіоністичних партій) зробили цю тезу засад-
ничою у своїх програмних положеннях.
Проте суспільно-політичне життя польського єврейства ускладнювалося відсутністю
консолідованості дій всіх політичних партій, відсутністю спільної ідеї. Каменем споти-
кання у справі консолідації сил польських євреїв була теза сіоністів про єврейську авто-
номію в Палестині. Для комуністів ця ідея була неприйнятною, вони взагалі вважали
необхідним нівелювати національний чинник. Натомість, єврейські комуністи виступали
за єдність пролетаріату у боротьбі за перемогу соціалізму, тобто революційний чинник
ставився вище національної ідеї. Через це про єдність не могло йти мови. Були відмін-
ності і у формах діяльності політичних партій – частина намагалася обмежитися пере-
важно культурно-освітньою діяльністю, інші ж взагалі не бачили інших форм боротьби,
окрім страйків, маніфестацій, а іноді й відверто терористичних дій. Окремою унікальною
особливістю партійної системи єврейської меншини Другої Речі Посполитої була наяв-
ність організацій так званих асиміляторів, що взагалі не визнавали окремішності єврей-
ства і вважали себе частиною польської нації.
1. Bełcikowski J. Charakterystyki i programy stronnictw politycznych na terenie Rzeczypospolitej Polskiej. Z
uwzględnieniem stronnictw żydowskich, ukraińskich, niemieckich, litewskich, białoruskich i rosyjskich na
ziemiach polskich. Przewodnik praktyczny dla obywatela / J. Bełcikowski. – Warszawa : Księgarnia Gustawa
Szylinga, 1923. – 129 s.
2. Korsch R. Żydowskie ugrupowania wywrotowe w Polsce / R. Korsch. – Warszawa, 1925. – 216 s.
3. Złotnicki L. Parlament Rzeczypospolitej Polskiej 1919 – 1927 / L. Złotnicki. – Warszawa, 1928. – XII, 375, [6] s.
4. Hafftka A. Żydowskie stronnictwa polityczne w Polsce Odrodzonej / A. Hafftka // Żydzi w Polsce odrodzonej:
działalność społeczna, gospodarcza, oświatowa i kulturalna. T. 2 / [red. I. Schiper, A. Tartakower, A. Hafftka]. –
Warszawa : Żydzi w Polsce Odrodzonej, 1933. – S. 249-285.
5. Żebrowski R. Społeczeństwo żydowskie w II Rzeczypospolitej / R. Żebrowski // Studia z dziejów żydów w
Polsce. T. 1. – Warszawa : Żydowski Instytut Historyczny, 1995. – S. 81-100.
6. Письмо деятеля КРПП П. Лапиньского в Исполнительный Комитет Коммунистического Интернацио-
нала о терроре польских властей по отношению к рабочим организациям и партиям. – 28 июля 1920 г.,
Берлин // Документы и материалы по истории советско-польских отношений. – Т. ІІІ : апрель 1920 г. –
март 1921 г. / [подг. С. Вроньский, В. Гостыньская, А. Заторский и др.]. – М. : Наука, 1965. – С. 207-211.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 15
7. W sprawie Palestyny // Materjały w sprawie żydowskiej w Polsce / [pod red. I. Grünbauma]. – Z. 1. – Warszawa,
1919. – S. 5-6.
8. W sprawie polityki krajowej // Materjały w sprawie żydowskiej w Polsce / [pod red. I. Grünbauma]. – Z. 1. –
Warszawa, 1919. – S. 6-7.
9. Program pesonalnej autonomji narodowej żydów w Państwie Polskiem, oprcowany w styczniu 1919 r. przez
C. K. Organizacji Sjonistycznej w Malopolsce // Materjały w sprawie żydowskiej w Polsce. Żydzi jako mniejszość
narodowa / [pod red. I. Grünbauma]. – Z. 2. – Warszawa, 1919. – S. 91-92.
Е.С. Горб
Деятельность еврейских политических партий на территории Польши на протяжении 1918 – 1926 гг.
Статья посвящена анализу пяти основных направлений общественно-политической жизни еврейской
общины Польши в межвоенный период: ассимиляторского, ортодоксального, сионистского, социалистического
и фолькистского. Проанализированы политические программы, персональный состав и социальная база
основных еврейских политических партий.
Ключевые слова: еврейское меньшинство, социально-политические организации, партии, Вторая
Речь Посполитая.
E.S. Gorb
The activities of Jewish political parties in Poland during 1918 – 1926 years
This article analyzes the five key areas of socio-political life of the Jewish community in Poland in the interwar
period: assimilation, orthodox, Zionist, socialist and folkist. Analyzed the political programs, personal composition
and social base of the main Jewish political parties.
Стаття надійшла до редакції 02.04.2013.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86902 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:05:03Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горб, Є.С. 2015-10-04T16:53:35Z 2015-10-04T16:53:35Z 2013 Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. / Є.С. Горб // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 8-15. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86902 94(475)«1918-1926»(045) Стаття присвячена аналізу чотирьох основних напрямків суспільно-політичного життя єврейської громади Польщі у міжвоєнний період: асиміляторського, ортодоксального, сіоністичного, соціалістичного та фолькістського. Проаналізовано політичні програми, персональний склад та соціальну платформу основних єврейських політичних партій. Статья посвящена анализу пяти основных направлений общественно-политической жизни еврейской общины Польши в межвоенный период: ассимиляторского, ортодоксального, сионистского, социалистического и фолькистского. Проанализированы политические программы, персональный состав и социальная база основных еврейских политических партий. This article analyzes the five key areas of socio-political life of the Jewish community in Poland in the interwar period: assimilation, orthodox, Zionist, socialist and folkist. Analyzed the political programs, personal composition and social base of the main Jewish political parties. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. Деятельность еврейских политических партий на территории Польши на протяжении 1918 – 1926 гг. The activities of Jewish political parties in Poland during 1918 – 1926 years Article published earlier |
| spellingShingle | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. Горб, Є.С. Історія |
| title | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| title_alt | Деятельность еврейских политических партий на территории Польши на протяжении 1918 – 1926 гг. The activities of Jewish political parties in Poland during 1918 – 1926 years |
| title_full | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| title_fullStr | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| title_full_unstemmed | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| title_short | Діяльність єврейських політичних партій на території Польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| title_sort | діяльність єврейських політичних партій на території польщі протягом 1918 – 1926 рр. |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86902 |
| work_keys_str_mv | AT gorbês díâlʹnístʹêvreisʹkihpolítičnihpartíinateritoríípolʹŝíprotâgom19181926rr AT gorbês deâtelʹnostʹevreiskihpolitičeskihpartiinaterritoriipolʹšinaprotâženii19181926gg AT gorbês theactivitiesofjewishpoliticalpartiesinpolandduring19181926years |