Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя
Стаття являє собою спробу комплексного аналізу етимології і семантики етноніму «ат-турк», що поданий у творах, які належать до «астрономічного» жанру арабської писемної традиції ІХ – початку Х століть. Виявлено, що даний етнонім походить від терміна «türk-üt», який являє собою сполучення стародавньо...
Saved in:
| Published in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86903 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя / В.Г. Крюков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 16-24. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860013642499489792 |
|---|---|
| author | Крюков, В.Г. |
| author_facet | Крюков, В.Г. |
| citation_txt | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя / В.Г. Крюков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 16-24. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | Стаття являє собою спробу комплексного аналізу етимології і семантики етноніму «ат-турк», що поданий у творах, які належать до «астрономічного» жанру арабської писемної традиції ІХ – початку Х століть. Виявлено, що даний етнонім походить від терміна «türk-üt», який являє собою сполучення стародавнього тюркського прикметника «türk» («сильний»), та монгольського суфіксу множини «üt». З часом цей етнонім поширився на кочове населення Алтаю, Монголії та Східного Сибіру, яке розмовляло архаїчним діалектом пратюркської мови. Той факт, що ал-Хуварізмі уважав токуз-огузів за населення Східного Тюркського каганату, ал-Фаргані локалізував їх на південному сході території розселення тюрків, а в ал-Баттані даний етнонім узагалі відсутній, автор пояснює міграціями токуз-огузів та поступовою втратою ними своєї первісної етнічної назви у процесі асиміляції цих кочівників з іншими етнічними спільностями Центральної та Східної Азії.
Статья представляет попытку комплексного анализа этимологии и семантики этнонима «ат-турк», который содержится в сочинениях «астрономического» жанра арабской письменной традиции IX – начала Х веков. Выяснено, что данный этноним происходит от термина «türk-üt», который является сочетанием древнего тюркского имени прилагательного «türk» («сильный») и суффикса множественного числа «üt». Со временем названный этноним преобразовался в обозначение кочевого населения Алтая, Монголии и Восточной Сибири, которое разговаривало на архаичном диалекте пратюркского языка. Тот факт, что ал-Хуваризми считал токуз-огузов населением Восточного Тюркского каганата, ал-Фаргани локализовал их на юго-востоке территории расселения тюрок, а у ал-Баттани данный этноним вообще отсутствует, автор поясняет миграциями токуз-огузов и постепенной утратой ими своего изначального этнического названия в процессе ассимиляции этих кочевников другими этническими сообществами Центральной и Восточной Азии.
The article represents an attempt of complex analysis of the etymology and semantics of the ethnonym «at-Turk», which is contained in the writings of «astronomical» genre of Arabic literary tradition from IX to the beginning of the X century. It was found that this ethnonym is derived from the term «türk-üt», which is a combination of the ancient Turkic adjective «türk» («strong») and the plural suffix «üt». In course of time the ethnonym transformed into a symbol of nomadic population of Altai, Mongolia and Eastern Siberia, who spoke archaic dialect of old Turkic language. The fact that al-Huvarizmi considered, that Tokuz-Oguzes were a population of Eastern Turkic Kaganate, al-Fargani localized it in the southeast of the territory occupied by the Turks, and al-Battani had no contact about this ethnonym. The author explains this fact by migrations of Tokuz-Oguzes and the gradual loss of their original ethnic name in the process of assimilation of these nomads with other ethnic communities of Central and Eastern Asia.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:43:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 216
УДК 930.2 (=411.21) “08”
В.Г. Крюков
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
Стаття являє собою спробу комплексного аналізу етимології і семантики етноніму «ат-турк», що поданий
у творах, які належать до «астрономічного» жанру арабської писемної традиції ІХ – початку Х століть.
Виявлено, що даний етнонім походить від терміна «türk-üt», який являє собою сполучення стародавнього
тюркського прикметника «türk» («сильний»), та монгольського суфіксу множини «üt». З часом цей етнонім
поширився на кочове населення Алтаю, Монголії та Східного Сибіру, яке розмовляло архаїчним діалектом
пратюркської мови. Той факт, що ал-Хуварізмі уважав токуз-огузів за населення Східного Тюркського
каганату, ал-Фаргані локалізував їх на південному сході території розселення тюрків, а в ал-Баттані даний
етнонім узагалі відсутній, автор пояснює міграціями токуз-огузів та поступовою втратою ними своєї
первісної етнічної назви у процесі асиміляції цих кочівників з іншими етнічними спільностями Центральної
та Східної Азії.
Ключові слова: етнічна спільність, тюрки, «орхонські» написи, каганат, токуз-огузи, асиміляція,
Арабський халіфат, писемна традиція, «астрономічний жанр», етнонім, доба раннього Середньовіччя.
На наш час найменування «тюрки» являє собою не етнічне, а скоріше лінгвістичне
поняття, тому що воно, поширившись протягом доби раннього Середньовіччя на великому
територіальному просторі Євразії, означає чисельні народи, які мають різне етнічне
походження, але в означений час засвоїли тюркську мову [1, с. 24]. Отже, процеси етно-
генезу, що відбувалися у середовищі згаданих народів, являють собою унікальне етно-
історичне явище. До цього доцільно додати, що в історичній ретроспективі тюркські
етнічні спільності справляли значний вплив на історичний розвиток тих етносів, які
залюднювали землі, прилеглі до територіального простору, на якому пробували тюрки.
Дане міркування явно відображується на прикладі регіону, до складу якого входили
причорноморські степи та прилегла до них лісостепова зона Східної Європи. Цей регіон з
часів стародавності являв собою контактну зону взаємовпливу кочових скотарських і
осілих землеробських етнічних спільностей. Тому головним змістом його історії протягом
часу, що тривав від середини VI століття до н. е. до 70-х років IV століття н. е., був взаємо-
вплив античного світу та середовища тубільних іраномовних, головним чином кочових
етнічних спільностей. Але верхня межа згаданого історичного періоду являла собою
початок кардинальних змін в етноісторичному розвитку даного регіону, тому що саме
тоді степову смугу Північного Причорномор’я опанували тюркські кочові орди, витис-
нувши звідти іраномовне населення. З іншого боку, в його лісостеповій зоні подніпров-
ські й прикарпатські слов’яни з часом перетворилися на головних представників євро-
пейської землеробської культури. Отже, взаємовплив названих етнічних спільностей
визначав подальший етноісторичний розвиток названого регіону. Саме тому без ураху-
вання цього взаємовпливу ґрунтовний аналіз початкового етапу розвитку українського
етносу та виникнення його державності є неможливим.
У науковій літературі предметом уваги з боку тюркологів були такі проблеми:
1) походження тюркської мови [2], [3, s. 94-121], [4, s. 65-83], [5, s. 151-167];
2) етимологія етноніму «türk» [6], [7], [8, с. 40-47], [9, с. 105-114], [10, s. 121-175];
3) еволюція семантики даного етноніму в перебігу подій ранньої історії етнічної
спільності, на яку він поширився як самоназва [1], [11, с. 23-106], [12, с. 576-595].
Втім, повідомлення арабських писемних документів про тюрків, які походять від
доби раннього Cередньовіччя, у згаданих наукових творах або взагалі не впроваджувалися
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 17
в дослідження, або розглядалися фрагментарно у межах вирішення окремих питань істо-
ричного розвитку етнічної спільності тюрків протягом названої історичної доби. Тому
метою даної наукової праці є виокремлення звісток про тюрків із загального обсягу
інформації, що подана у творах арабських учених ІХ – початку Х століть, які являли
собою прихильників «астрономічного» жанру арабської географічної писемної традиції,
та їх джерелознавчий аналіз як самодостатнього інформаційного чинника студіювання
проблематики початкових етапів тюркського етногенезу. При цьому доцільно зазначити,
що названий жанр арабської географічної писемної традиції виник наприкінці VIII сто-
ліття на засадах успадкування культурних і наукових здобутків античної, індійської та
персидської цивілізацій [13, с. 9-10] і досяг найбільшої розвиненості в ІХ – на початку
Х століть, тобто на ранньому етапі розвитку географічних знань в Арабському халіфаті.
Відмітною ознакою наукових творів, які належать до цього жанру, є те, що вони являють
собою спроби їх авторів створити астрономо-математичну модель відомого арабам тих
часів світу. Тому змістовне навантаження поданої у цих наукових творах інформації
складають найменування географічних об’єктів (елементів ландшафту та деяких «країн»)
та координатні показники розташування цих географічних об’єктів на поверхні Землі [14,
s. 111-135]. Дана інформація уможливлює визначення ареалу поширення досліджуваного
етноніму в межах «населеної чверті [Землі]» / /.
Виявлено, що термін «ат-турк» / / являє собою арабську передачу етноніму
«тюрки» / τουρκοι /, наявність якого простежується у візантійських писемних документах,
що мають своє походження від VI століття [11, с. 31], [12, с. 576], [15, с. 88, 91, 97].
Останній означає ті етнічні спільності, які розмовляли пратюркською мовою, що похо-
дить від чувасько-тюркської прамови, яка, у свою чергу, разом з прамонгольською і
пратунгузькою мовами, має своє походження від стародавньої алтайської прамови. У часи
стародавності алтайською прамовою розмовляли ті етнічні спільності, які залюднювали
території Східного Сибіру, Монголії, та прилеглих до них регіонів [2, XVIII: с. 289-314,
ХІХ: с. 23-42, 405-426], [4, s. 65-83], [5, s. 151-167].
Етимологія досліджуваного нами етноніму співвідноситься із об’єднанням різних
монгольських родин під проводом ватага Ашина, що сталося у місцевості, званій Пхін-лян,
яка знаходиться на території китайської провінції Шенсі. Але після поширення на названу
місцевість зверхності китайської династії Юань Вей, що відбулося у 439 році, назване
об’єднання у кількості 500 родин на чолі з Ашиною відкочувало на північ, до південних
передгір’їв Алтаю. Нове місце пробування «роду Ашина» являло собою частину тюрко-
мовного етнічного масиву. Саме тут, у тюркомовному середовищі, відбулося перетво-
рення названого об’єднання родин на етнічну спільність, нащадків якої китайці означали
назвою «tou-kiue», ототожненою дослідниками з терміном «türk-üt». Перша частина
даного терміну являє собою стародавній тюркський прикметник, який має значення
«дужий», «сильний», а друга його частина є монгольський суфікс множини. Зважаючи
на те, що спільність тюркютів, правляча династія якої мала монгольське походження, з
часом здобула панівний стан відносно інших племінних утворень тюркського етнічного
масиву, термін «дужі», «сильні» з часом перетворилася на збірну самоназву тих етнічних
спільностей, що увійшли до очолюваного тюркютами союзу тюркомовних кочових пле-
мен [8, с. 40-47], [9, с. 105-106], [10, s. 122].
Архаїчний діалект пратюркської мови, якою розмовляли кочові етнічні спільності
Алтаю, Монголії і Східного Сибіру, відображений у рунічних написах VIII століття,
знайдених у місцевості, прилеглій до ріки Орхон, яка тече територією Монголії від захід-
ної частини гірського пасма Хангай до її впадіння у ріку Селенга [3, s. 98]. Згідно з
цими написами, до складу східних «орхонських» тюрків доцільно залучити уйгурів,
токуз-огузів, киргизів, карлуків, басмилів та тюргешів, тобто ті тюркомовні племінні
утворення, які залюднювали територіальний простір, що простягався із півночі на південь
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 218
від верхньої течії ріки Єнісей до земель, розташованих на південь від гірського пасма
Монгольський Алатау, а із заходу на схід – від Атлаських гір, верхоріччя Іртиша та від
ріки Чу, до земель, прилеглих до ріки Селенга [10, s. 123, 171-172], [12, с. 579, 580].
Майже одночасно із формуванням етнічної спільності східних, тобто «орхонських»
тюрків відбувався процес етногенезу західних тюрків. За початок цього процесу належить
вважати витиснення із Джунгарії військово-політичним союзом кочових племен, відомим
як «сяньбі», етнічної спільності «північних хунну», яке відбулося поміж 155 і 160 роками.
Останні являли собою носіїв чувасько-тюркської прамови. Минувши під тиском сяньбі
Джунгарську браму (прохід між гірськими пасмами Джунгарського Алатау на заході та
Бірліктау і Майлітау на сході), північні хунну створили на землях сучасного Південно-
Західного Казахстану кочовий військово-політичний союз, відомий як Юєбань, але частина
цієї етнічної спільності просунулася на північ, до степів Західного Сибіру і Приуралля [1,
с. 22], [6, с. 103-104], [7, с. 77-78]. Саме у цьому регіоні відбувся процес асиміляції хун-
нами тубільних кочових племен угрів, унаслідок чого пратюркська мова хунну протягом
ІІІ – першої половині IV століть поширилася в угорському середовищі, зазнавши при
цьому певного впливу з боку угорської мови. Таким чином, у другій половині IV століття
сформувалася угро-тюркська етнічна спільність, відома як «гунни», мовою якої був захід-
ний діалект пратюркської мови. У 370 році розпочалася міграція гуннів у західному
напрямі. Переправившись через Волгу, орди гуннів вторглися у Східну Європу і опану-
вали степову смугу Прикавказзя, Приазов’я та Північного Причорномор’я. Унаслідок
цієї експансії тюркомовне середовище поширилося на великому територіальному прос-
торі Східної Європи, сягаючи на заході Карпатських гір і Нижнього Дунаю. Надалі захід-
ний діалект пратюркської мови перетворився на основу формування мов тюркських
кочових етносів Східної Європи, а саме хозарів, болгар та печенігів. Ті іранські мови,
якими протягом попередньої розглянутої історичної доби розмовляли кочові етноси,
що залюднювали згаданий територіальний простір, були витиснуті угро-тюркськими
мовами [1, с. 25], [6, с. 28].
Щодо східних «орхонських» тюрків, то після скасування ними у 552 році зверхності
жужанів у степах Східної Азії, їхній ватаг Бумин прийняв титул ільхана – верховного
правителя. Таким чином було створено могутнє протодержавне утворення східних тюрків,
відоме як Тюркський каганат. Унаслідок подальшої експансії Тюркського каганату східні
тюрки опанували великий територіальний простір, який простягався від узбережжя
Тихого океану на сході до Нижнього Поволжя і Східного Прикавказзя на заході, та від
Саянських гір на півночі до ріки Мургаб і до гірського пасма Копетдаг на півдні. Внас-
лідок масового переселення племен східних тюрків і залюднення ними названого тери-
торіального простору відбулася поступова тюркизація тубільного іраномовного населення
Мавараннагра (межиріччя Сирдар’ї і Амудар’ї) та земель, розташованих між цим межи-
річчям та Каспійським морем [1, с. 2741], [16, с. 29, 31], [17, s. 85].
Найбільш рання в арабській географічній писемній традиції доби раннього Середньо-
віччя за часом свого походження інформація щодо «ат-турк» міститься у творі «Книга
картини Землі» / /, написаному після 847 року математиком, астрономом і
географом Абу Джа‛фаром Мухаммадом ібн Муса ал-Хуварізмі [18, с. 629], [19, p. 9], [20,
p. 1070]. Важливою для нас є та обставина, що ал-Хуварізмі у часи правління халіфа
Абу ал-‛Аббаса ‛Абдаллаха ал-Ма‛муна (813 – 833 рр.), перебуваючи на посаді халіф-
ського астролога, брав активну участь в астрономічних дослідженнях щодо вимірювання
градуса меридіана Землі та створення карти світу, що здійснювалися у так званому
«Будинку Мудрості» / / [18, с. 629], [21, р. 358]. У бібліотеці названого наукового
центру відбувалися переклади арабською мовою наукових праць античних, латинських
та сирійських учених, а також науковців доісламського Ірану. Отже, саме у «Будинку
Мудрості» автор «Книги картини Землі» мав можливість ознайомитися з твором відомого
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 19
античного географа ІІ століття Клавдія Птолемея, званим «Географічний порадник» / ή
γεωγραφική υφήγησις /. Дійсно, твір ал-Хуварізмі являє собою переказ «Географічного
порадника» з доданням до нього інформації, що відображувала сучасну названому вче-
ному етноісторичну ситуацію в Євразії [22, с. 59], [23, s. 157-158].
Розглянуте переосмислення ал-Хуварізмі інформації Клавдія Птолемея явно прос-
тежується у координатній таблиці «Книги картини Землі», званій «Місця [на карті], в
яких описані межі країн» / / [24, s. 104-105]. Отже, у «Геогра-
фічному пораднику» подані описи Великої Германії, Європейської Сарматії, Азіатської
Сарматії, Внутрішньої Скіфії і Зовнішньої Скіфії. Що стосується «Європейської Сарматії» /
Σαρματια ή εν ’Ευρώπη /, то територія цієї країни, згідно з Клавдієм Птолемеєм, простя-
галася із заходу на схід від південних меж придунайських провінцій Римської імперії, а
саме Дакії та Нижньої Мізії, до Керченської протоки, західного узбережжя Азовського
моря та до річкової системи «Сіверський Донець – Нижній Дон» [25, ІІІ, с. 5; VIII, с. 10].
Виявляється, що йдеться про територію, яка, згідно з Геродотом, входила до складу
Скіфії [26, IV, с. 99-101], але протягом часу, що тривав з кінця ІІІ століття до н. е. до
початку І століття н. е. були опановані кочовими іраномовними ордами, на які пошири-
лася етнічна назва «сармати» / Σαρμάται / [27, с. 30-54], [28, с. 57-74], [29, с. 263]. Під «Азіат-
ською Сарматією» / Σαρματια ή εν ’Ασια / Клавдій Птолемей розумів залюднені сарматами
землі, які розташовувалися на схід від Нижнього Дону, Азовського моря та Керченської
протоки, і обмежувалися на сході Каспійським морем [25, V, с. 8, 1; VIII, с. 18, 2]. На схід
від «Азіатської Сарматії», згідно з цим ученим, знаходилася країна, означена назвою
«Скіфія» / Σκυφία /. Висловлено міркування, що термін «Скіфія» означає у Клавдія Пто-
лемея степовий простір Азії, що охоплював землі, на яких нині знаходяться Казахстан,
Киргизія, Гірський Алтай, Тува і Монголія. Населення цих земель складали іраномовні,
тобто кревні скіфам, кочові етноси [30, с. 65]. Втім, Клавдій Птолемей розділив Скіфію
на дві країни, а саме на «Скіфію по цей бік гори Імаус» / Σκυφία η εντòς ’Ιμάου ’óρους / [25,
VI, с. 9, 14], та «Скіфію по той бік гори Імаус» / Σκυφία η εκτóς ’Ιμάου ορους / [25, VI, с. 9, 15].
Отже, тією розділовою межею, яка відокремлювала названі країни, Клавдій Птолемей
назвав міфічне гірське пасмо, означене назвою «Імаус» [25, VI, 14, 3]. На думку деяких
дослідників, реальними засадами для уявлення стародавніх географів про південну час-
тину цього гірського пасма були Гімалаї, а про північну їх частину – Тянь-Шань і Алтай.
Таким чином, «Скіфія по цей бік гори Імаус» розташовувалася на тій території, де нині
знаходяться Казахстан, Киргизія, та Гірський Алтай [30, с. 65].
Переосмислення ал-Хуварізмі інформації Клавдія Птолемея про розглянуті країни
виявляється у тому, що цей учений, запозичивши назви самих цих країн, тобто «Сарматія»
і «Скіфія» як традиційні, їх населенням назвав відомі йому реальні етноси. Зокрема,
«Європейська Сарматія» у «Книзі картини Землі» означена назвою «Країна Сарматія –
земля бурджанів» / /, «Азіатська Сарматія» – назвою «Країна
Сарматія – земля аланів» / /, «Скіфія по цей бік гори Імаус» –
назвою «Країна Скіфія – земля тюрків» / /, а «Скіфія по той бік
гори Імаус» – назвою «Країна Скіфія – земля токуз-огузів» / /.
Зважаючи на те, що тюрки названі ал-Хуварізмі як населення лише однієї із розглянутих
країн, виявляється необхідність визначення семантики етноніму “ат-турк” у цього автора.
Задля виконання цього завдання доцільно розглянути етноісторичний стан, який склався
у Центральній та Східній Азії після вищерозглянутих історичних подій.
Протягом наступних 52 років, що минули від часу створення Тюркського каганату,
назване військово-політичне об’єднання «орхонських» тюрків являло собою арену без-
перервних міжусобних війн. Внаслідок цього у 604 році відбувся його розпад на два
незалежні один від одного протодержавні утворення, відомі як Західний Тюркський
каганат і Східний Тюркський каганат. Розділова межа, що відокремлювала одне від
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 220
одного названі військово-політичні об’єднання кочівників, пролягала східними відрогами
гірського пасма Тянь-Шань, яке, згідно з уявленнями стародавніх географів, являло
собою північну частину гір, званих «Імаус». Втім, існування Східного Тюркського кага-
нату не було тривалим. Після розгрому східних тюрків у 630 році збройними силами
китайської імперії Тан їх протодержавне утворення припинило своє існування. Щодо Захід-
ного Тюркського каганату, то він був більш життєздатним. Зокрема, у 615 – 619 роках
його збройні сили підкорили Східну Джунгарію, а пізніше, в часи правління хакана
Тун-джабгу, він спочатку в союзі з Візантійською імперією (з 626 до 628 рр.), а потім і
самостійно (628 – 630 рр.) провадив бойові дії проти Сасанідського Ірану, наслідком
яких було завоювання Західним Тюркським каганатом та короткочасне утримання ним
під своєю владою Східного Прикавказзя [1, с. 103-155, 178-209], [6, с. 145-155]. На нашу
думку, саме розглянуті історичні події спричинили занесення до писемних документів
доісламського Ірану і Візантійської імперії повідомлень про тюрків, з якими через
220 років мав можливість ознайомитися у “Будинку Мудрості” ал-Хуварізмі. Втім, унас-
лідок посилення племінних вождів – “бегів”, та відповідного ослаблення влади хаканів,
Західний Тюркський каганат після запеклої боротьби з китайської імперією Хань у
658 році також припинив своє існування [1, с. 210-220, 236-245], [16, с. 29].
У подальшому розвитку історичних подій простежуються напрями запозичення
інформації про Західний Тюркський каганат і його населення арабською географічною
традицією доби раннього Cередньовіччя. Напередодні загибелі Західного Тюркського
каганату, а саме у 30-му р. Г. (650 – 651 р. по Р. Х.), під тиском збройних сил Арабського
халіфату припинила своє існування Сасанідська держава, після чого почався процес
ісламізації Ірану [31, с. 176-189], а у 712 році араби завоювали розташовану у пониззях
Амудар’ї область Хорезм, яка раніше входила до складу Західно-Тюркського каганату [32,
ІІ, р. 1252-1253; ІІІ, р. 1237-1238], і де, згідно з останньою нисбою його власного імені,
у 80-х роках VIII століття народився автор «Книги картини Землі» [18, с. 629], [19, р. 9], [20,
р. 1070]. Міркування про те, що у досліджуваному фрагменті «Книги картини Землі»
етнонім «ат-турк» означає саме Західний Тюркський каганат та його населення, під-
тверджується тим фактом, що населенням «Скіфії по той бік гори Імаус» Клавдія Птолемея
названа лише етнічна спільність «орхонських» тюрків, звана «токуз-огузи». У середині
VIII століття токуз-огузи залюднили територію, розташовану поміж озерами Балхаш,
Сасиколь та Алаколь на півночі, і пасмами Північного Тянь-Шаню на півдні [12, с. 580],
[33, с. 54-55], тобто ті землі, які, згідно з уявленнями географів стародавності, були
прилеглими зі сходу до «гори Імаус». Інші тюркські етнічні спільності, що мешкали на
схід від цього географічного пункту, не були відомі ал-Хуварізмі.
Інша семантика етноніму «ат-турк» спостерігається у творі арабського астронома
Абу ал-‛Аббаса Мухаммада ал-Фаргані, відомому під назвою «Книга про небесні рухи
та збірка знання про зірки» / /, що був написаний у період
з 838 до 861 року [13, с. 127], [17, s. 190]. Названий твір містить інформацію про тюрків
у описаннях сьомого «клімату» Землі та місцевостей, що розташовані «поза цими клі-
матами» / / [34, р. 38]. У першому фрагменті «країна тюрків» / /
розташована поміж «країною гог» / / та північним узбережжям Каспійського
моря / /, а у другому із цих фрагментів «земля тюрків» /
/ локалізована поміж «країною токуз-гузів» / / та «країною аланів» /
/. Задля визначення семантики етноніму «ат-турк» у творі ал-Фаргані належить
виявити просторове розташування “країн”, прилеглих до території, залюдненої тюрками.
Отже, в описанні сьомого «клімату» Землі східним сусідом «країни тюрків» названа
«країна гог» – біблейських істот, які разом з магог, згідно з післякоранічними переказами,
мешкають за перепонами, які знаходяться на східній межі населеної Землі. Із аналізу
повідомлення арабського вченого другої половини ХІІІ століття Ібн Са’ида ал-Гарнаті
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 21
про країну гог і магог виявляється, що йдеться про територію, розташовану на схід від
гірського пасма Великий Хінган і залюднену предками маньчжурів та іншими тунгусь-
кими етнічними спільностями [ 39 , .17) 32( ]. Щодо іншого східного сусіда тюрків, а
саме «країни токуз-гузів», то, на думку деяких дослідників, у даному випадку під назвою
«ат-тугуз гуз» належить розуміти уйгуро-тюркські племена [13, с. 97].
Втім, доцільно звернути увагу на те, що як ал-Хуварізмі, так і ал-Фаргані відрізняли
тюрків від токуз-огузів, незважаючи на те, що в орхонських написах останні названі
однією із етнічних спільностей східних тюрків [10, s. 123, 171-172], [12, с. 579, 580].
До речі, належність токуз-огузів до східного тюркського етнічного ареалу розуміли більш
пізні арабські географи. Зокрема, у творі «Книга вказівки і спостереження» /
/, написаному в середині Х століття географом і літератором Абу ал-Хасаном
‛Алі ібн ал-Хусайном ал-Мас‛уді, токуз-огузи названі разом з карлуками, гузами та кіма-
ками у переліку «родів тюрків» / / [35, р. 83, 184]. Дане явище доцільно пояс-
нити обізнаністю ал-Хуварізмі й ал-Фаргані щодо самоназви даної етнічної спільності,
зумовленої тим, що від початку VIII століття (часу завоювання арабами Хорезму) до
другої половини названого століття (часу відходу деяких орд західного угрупування
токуз-огузів із Південно-Східного Казахстану на захід) володіння Арабського халіфату
на північному сході межували з територією мешкання токуз-огузів. Втім, окрім західного,
існувало також східне угрупування цієї етнічної спільності, яке до початку ІХ століття
перебувало у Східному Туркестані, а саме у районі озера Бешбалик. Але у 808 році східне
угрупування токуз-огузів під тиском тібетців відійшло із названої місцевості на схід, до
Китаю, де оселилося у провінції Хенань [7, с. 58], [12, с. 359-360]. Зважаючи на те, що
та частина західного угрупування токуз-огузів, яка під тиском карлуків у другій половині
VIII століття відійшла до степів Приаралля, з часом втратила свою стародавню етнічну
назву, а східне угрупування цієї етнічної спільності її зберегло [6, с. 416], [16, с. 30-31], [36,
с. 524], ми вважаємо, що у творі ал-Фаргані термін «країна токуз-огузів» означає той
територіальний простір, на якому в різні часи своєї історії перебувала названа етнічна
спільність. До речі, східна частина даного територіального простору (Хенань) розташо-
вується на південь від гірського пасма Великий Хінган, яке є тою самою перепоною,
яка обмежує на заході володіння гог і магог.
Що стосується «країни аланів», яка межувала з володіннями тюрків на заході, то,
на наш погляд, її належить ототожнити з Кавказькою Аланією, що розташовувалася у
центральній частині Прикавказзя, а саме поміж середньою течією ріки Кубань на пів-
нічному заході та перевалом Даріал на південному сході [17, s. 29]. Дане міркування
ґрунтується на повідомленнях писемних документів доби раннього Середньовіччя про
опанування східними тюрками у першій третині VII століття степової смуги, прилеглої
до західного узбережжя Каспійського моря, яка сягала на півдні передгір’їв Східного
Кавказу. Отже, ґрунтуючись на інформації про «країну», або «землю» тюр-ків, подану
ал-Фаргані у описаннях сьомого «клімату» Землі та місцевостей, що розташовані «поза
цими кліматами», можна простежити межі цієї «країни» («землі»). Північна її межа
простягалася зі сходу на захід землями Південного Сибіру від гірського пасма Великий
Хінган до північного узбережжя Каспійського моря, а південна пролягала у тому самому
напрямі, обгинаючи з півночі Східний Туркестан, і сягала земель, залюднених кавказь-
кими аланами. Виявляється, що у творі «Книга про небесні рухи та збірка знання про
зірки» етнонім «ат-турк» означає сукупність етнічних спільностей східних тюрків, які
залюднювали землі, що розташовані на північ від території мешкання токуз-огузів та
володінь Арабського халіфату в Центральній Азії.
У найбільш пізньому за часом свого походження творі «Книга сабіївих астроно-
мічних таблиць» / /, написаному, імовірно, на початку Х століття астро-
номом і географом Абу ‛Абдаллахом ібн Джабіром ал-Баттані ас-Сабі [37, s. 709], етнонім
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 222
«ат-турк» згаданий у таблиці розташування центрів країн [38, р. 241]. Зокрема, у даній
таблиці названі «країна ат-турк, яка [розташована] усередині гори Гімаус» /
/, та «країна ат-турк, яка [розташована] поза горою [Гімаус]». Виявляється,
що повідомлення ал-Баттані про названі «країни» ґрунтуються, як і дані, подані у «Книзі
картини Землі», на інформації Клавдія Птолемея про азіатські «Скіфії», що розташовані
на схід і на захід від «гори Імаус», але переосмислені названим автором згідно з його
уявленнями щодо реальної етнічної ситуації, яка існувала у часи його життя на терито-
ріальному просторі, що охоплював землі Центральної Азії, степової смуги Приуралля,
Західного Сибіру та Східної Азії. Відсутність у «Книзі сабіївих астрономічних таблиць»
повідомлення про токуз-огузів як про населення «країни ат-турк, яка [розташована]
поза горою [Гімаус]» є свідченням того, що інформацію про населення східної частини
ареалу поширення тюркського етносу ал-Баттані запозичив не із «Книги картини Землі»,
а із якихось інших джерел. При цьому доцільно зазначити, що згадана інформація відо-
бражує ту етнічну ситуацію, яка виникла у Центральній Азії після відходу західних
токуз-огузів із Південно-Західного Казахстану до степів Приаралля, а східного угрупу-
вання цієї етнічної спільності – із Східного Туркестану до Китаю.
Таким чином, повідомлення географів «астрономічного» жанру арабської писемної
традиції доби раннього Середньовіччя про етнічну спільність, означену етнонімом «ат-
турк», тобто «тюрки», являють собою синтез даних, запозичених із античної географічної
писемної традиції (у творах ал-Хуварізмі й ал-Баттані – безпосередньо із «Географічного
порадника» Клавдія Птолемея, а у астрономічному трактаті ал-Фаргані – із уявлень антич-
них географів про розділ Землі на широтні зони, тобто «клімати», що були переусві-
домлені з урахуванням здобутків арабської астрономії у ІХ столітті [13, с. 13]), та із
невідомих джерел інформації, яка тією чи іншою мірою відображувала реальну етнічну
ситуацію, що існувала на територіальному просторі, залюдненому тюрками після вини-
кнення Тюркського каганату. Щодо різниці в означенні населення колишнього Східного
Тюркського каганату різними етнічними назвами (в ал-Хуварізмі й ал-Фаргані етнонімом
«токуз-огузи», а в ал-Баттані – етнонімом «тюрки»), то, на наш погляд, дане явище доцільно
пояснити міграціями токуз-огузів із територій їх первісного перебування у протилежних
напрямах і втратою ними з часом своєї етнічної назви у процесі їх асиміляції з іншими
етнічними спільностями.
1. Гумилев Л.Н. Древние тюрки / Гумилев Л.Н. – Москва : Изд-во Товарищества «Клышников – Комаров
и Ко», 1993. – 526 с.
2. Поппе Н.Н. Чувашский язык и его отношение к монгольскому и турецкому языкам / Н.Н. Поппе //
Известия Российской Академии наук. – Сер. 6. – Вып. 9-10. – Т. XVIII – XIX. – № 1-5, 9. – Петрторгад :
РАН, 1924 – 1925. – С. 23-42, 289-314, 405-426.
3. Poppe N. Altaisch und Urtürkisch / von N. Poppe // Ungarische Jahrbüche / [herausgegeben Robert Grugger]. –
Berlin und Leipzig : Verlag «Walter de Gruyter und Co.», 1926. – Band VI. – S. 94-121.
4. Poppe N. Die tschuwassische Sprache in ihrem Verhältnis zu den Türksprachen / von N. Poppe // Corösi
Csoma Archivum. A Körosi Csoma – tarsáság folyóieata. – Budapest : Körösi Csoma – tarsáság ; Leipzig :
O. Harrasowitz, 1926 – 1943. – Kötet 2. – 1926. – S. 65-83.
5. Poppe N. Die türkischen Lehnwörter im Tschuwassischen / von N. Poppe // Ungarische Jahrbüche / [herausgegeben
Robert Grugger]. – Berlin und Leipzig : Verlag «Walter de Gruyter und Co», 1927. – Band VII. – S. 151-167.
6. Артамонов М.И. История Хазар / Артамонов М.И. ; отв. ред. Л.Н. Гумилев. – Ленинград : Изд-во
Государственного Эрмитажа, 1962. – 523 с.
7. Бернштам А.Н. Очерк истории гуннов / Бернштам А.Н. ; отв. ред. М.М. Дьяконов. – Ленинград : Изд-во
ЛГУ, 1951. – 256 с.
8. Кононов А.Н. Опыт анализа термина «турк» / А.Н. Кононов // Советская этнография. – Москва : Наука,
1947. – № 1. – С. 40-47.
9. Гумилев Л.Н. Алтайская ветвь тюрок-тугю / Л.Н. Гумилев // Советская археология. – Москва : Наука,
1951. – № 1. – Москва, 1951. – С. 105-114.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 2 23
10. Thomsen V. Alttürkische Inschriften aus der Mongolei in Überseitzung und mit Einleitung / von V. Thomsen ;
überschrift von H.H. Schaeder // Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesselshaft. Mit Unterstützung
der Deutscher Forschungsgemeinschaft im Auftrag der Gesellschaft / [herausgegeben von Helmuth Scheel]. –
Leipzig : Komissionsverlag F.A. Brockhaus, 1924. – Band 78. – S. 121-175.
11. Бартольд В.В. Очерк истории Семиречья / В.В. Бартольд // Бартольд В.В. Сочинения / [пр. ред. кол.
Б.Г. Гафуров]. – Т. II. – Часть I : Общие работы по истории Средней Азии. Работы по истории Кавказа
и Восточной Европы / В. В. Бартольд; отв. ред. Б. Г. Гафуров. – Москва : Изд-во «Восточная литература»,
1963. – С. 23-106.
12. Бартольд В.В. Тюрки: историко-этнографический обзор / В.В. Бартольд // Бартольд В.В. Сочинения /
[пр. ред. кол. Б. Гафуров]. – Т. V : Работы по истории и филологии тюркских и монгольских народов /
В.В. Бартольд ; отв. ред. А.Н. Кононов. – Москва : Изд-во «Восточная литература», 1968. – С. 576-595.
13. Калинина Т.М. Сведения ранних ученых Арабского халифата. Тексты, перевод, комментарий / Кали-
нина Т.М. ; отв. ред. В.Л. Янин. – Москва : Наука, 1988 – 179 с.
14. Honigmann E. Die Ostgrenze des byzantinischen Reiches von 363 bis 1071 nach griechischen, arabischen
und armenischen Quellen / von Ernst Honigmann. – Bruxelles : Palais des academiae, 1935. – 269 s., 4 l. map.
15. Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: «Хронография» Феофана, «Бревиарий» Никифора.
Тексты, перевод, комментарий / И.С. Чичуров // Древнейшие источники по истории народов СССР /
[отв. ред. В.Т. Пашуто. Ред. Я.Н. Щапов]. – Москва : Наука, 1980. – 215 с.
16. Могильников В.А. Тюрки / В.А. Могильников // Степи Европейской части СССР в скифо-сарматское
время / [отв. ред. С.А. Плетнева]. – Москва : Наука, 1989. – С. 29-43.
17. Lewicki T. Źródła arabskie do dziejów Słowiańszczyzny / T. Lewicki ; pod redakcja Gerarda Labudy // Z
prac Kierownictwa Badań nad Początkami Państwa Polskiego i Instytutu Historii Kultury Materialnej Polskiej
Akademii Nauk. – T. I. – Wrocław ; Kraków : Wydawnictwo polskiej Akademii nauk, 1956. – 383 s.
18. Крачковский И.Ю. Математическая география у арабов (от ал-Хоризми до Улугбека) / И.Ю. Крачков-
ский // Научное наследство: естественно-научная серия / [отв. ред. С. И. Вавилов ; ред. А.М. Деборин,
Х.С. Коштоянц]. – Москва ; Ленинград : АН СССР, 1948. – Т. I. – С. 625-652.
19. Nallino C.A. Al-Huwarizmi e il suo rifacimento della geografia di Tolomeo / C.A. Nallino // Memoire della
Classe di Scienze morali, storiche e filosofiche della reale Aceademia dei Linci. – Roma : Publisazipni dell
’Insti-tuto per l’Oriente, 1894. – Tomo CCXCI. – Volumi 11. – Parte 19. – P. 5-55.
20. Vernet J. Al-Khwarizmi / by J. Vernet // The Encyclopaedia of Islam. A dictionary of the geography, ethnography
and biography of the muhammadan peoples. New edition / [edited by J. H. Kramers. Prepared by a number of
leading orientalists. Under the patronage of the International union of the academs]. – Leiden : Verlag von E.
J. Brill ; London : Luzac. – 1954 – 1993. – Volume IV. – Fascicle 77-78. – P. 1070-1071.
21. Toomer C.J. Al-Khwarizmi, Abu Ja‛far Muhammad ibn Musa / C.J. Toomer // Dictionary of Scientific Biography /
by Charles Coulston Gillipsie, American consil of learned societies. – Volume 7: Iambichus – Karl Landsteiner. –
New-York : Seibner, 1973. – XII, 625 p.
22. Калинина Т.М. Метод в средневековой географической литературе Арабского халифата / Т.М. Калинина //
Восточная Европа в древности и Средневековье. Проблемы источниковедения: Чтения памяти члена-
корреспондента АН СССР В.Т. Пашуто. Тезисы докладов / [отв. ред. А.П. Новосельцев ; секр. Т.М. Кали-
нина]. – Москва : АН СССР, 1990. – С. 57-60.
23. Mžik H. Ptolemaeus und die Karten der arabischen Geographen / von H. Mžik // Der Islam: zeitschrift für
Geschichte und kultur des islamischen orients / [herausgegeben von C.H. Bekher in Berlin und H. Ritter in
Hamburg]. – Berlin und Leipzig : Verlag «Walter de Gruyter und Co.», 1915. – Band 6. – Heft 2-5. – 335 s.
24. Das Kitab surat al-ard des Abu Ğa‛far Muhammad Ibn Musa al-Huwarizmi / [herausgegeben nach dem
handschriftlichen Unicum der Bibliothèque de l’Université et régionale in Strassburg (cod. 4247) von Hans v.
Mžik] // Bibliothek arabischer Historiker und Geographen / [herausgegeben von Hans v. Mžik]. – Leipzig :
Verlag «Walter de Gruyter und Co.». – Band III. – 162 s.
25. Claudii Ptolemaei. Geographia / [e codicibus recognovit, prolegomenis, annotatione, indicubus, tabulis instruxit
C. Millerus]. – Volum 1. – Pars 1. – Parisius : Editore Alfredo Firmin Didot, 1883. – 570 p.
26. Геродот. Історії в дев’яти книгах / [від. ред. П.П. Толочко; пер., передм. та прим. А.О. Білецького]. –
Київ : Наукова думка, 1993. – 573 с.
27. Мачинский Д.А. О времени первого активного выступления сарматов в Поднепровье по свидетельствам
античных письменных источников / Д.А. Мачинский // Археологический сборник Государственного
Эрмитажа. – Ленинград : Аврора. – 1971 – № 13. – С. 30-54.
28. Смирнов К.Ф. Савроматы. Ранняя история и культура савроматов / К.Ф. Смирнов ; отв. ред. М.Г. Мош-
кова. – Москва : Наука, 1964. – 379 с., 3 л. карт.
29. Куклина И.В. Савроматы и сарматы у Овидия / И.В. Куклина // Северное Причерноморье в античности.
Вопросы источниковедения / [отв. ред А.В. Подосинов]. – Москва : Восточная литература, 1999. – С. 253-270.
30. Ельницкий Л.А. Скифия Евразийских степей: историко-географический очерк / Л.А. Ельницкий ; отв.
ред. А.П. Окладников. – Новосибирск : Наука, 1977 – 256 с.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 224
31. Большаков О.Г. История Халифата. – Т. II. Эпоха великих завоеваний (633 – 656 годы) / О.Г. Большаков ;
ред. Л.В. Негря. – Москва : Наука, изд-во ВЛ, 1993. – 292 с
32. Annales quos scripsit Abu Djafar Mohammed ibn Djarir at-Tabari cum aliis / [edidit M. J. de Goeje; recensucrunt
Jacob Barth et Theodor Noldeke]. – Lugduni Batavorum : Verlag von E.J. Brill, 1871 – 1889. – Secunda series. –
Volum I. – XIII, 592, [13] p. – Volum II. – XX, 1304, [12] p.
33. Бартольд В.В. Двенадцать лекций по истории турецких народов Средней Азии / В.В. Бартольд // Бар-
тольд В.В. Сочинения / [пред. ред. кол. Б.Г. Гафуров]. – Т. V: Работы по истории и филологии тюркских
и монгольских народов / В.В. Бартольд ; отв. ред. А. Н. Кононов. – Москва : Восточная литература,1968. –
С. 17-192.
34. Muhammedis Filii Ketiri Ferganensis qui volgo Alfraganus dicitur Elementa Astronomica. Arabice et Latine.
Cum notis ad res exoticas sive Orientales, quae in iis Occurant / [edidit Jacob Golius]. – Amstelodami : Opera
Jacobi Golii, 1669. – 238, 288 p.
35. Kitab at-tanbih wa’l ischraf auctore al-Masudi. Accendunt indices et glossarium ad tomos VII et VIII // Bibliotheca
geographorum arabicorum / [edidit M.J. de Goeje]. – Lugduni Batavorum : Verlag von E.J. Brill, 1870 –
1894. – Рars VIII. – 1894. – XLIX, 508 p.
36. Бартольд В.В. Гузз / В.В. Бартольд // Бартольд В.В. Сочинения / [пред. ред. кол. Б.Г. Гафуров]. – Т. V:
Работы по истории и филологии тюркских и монгольских народов / В.В. Бартольд ; отв. ред. А.Н. Коно-
нов. – Москва : Восточная литература, 1968. – С. 524-527.
37. Nallino C.A. Al-Battani / von C.A. Nallino // Enzyklopaedie des Islam. Geographisches, ethnographisches
und biographisches Wörterbuch der mu-hammedanischen Völker / [herausgegeben von M. Houstma, A.J. Wen-
sinck, W. Heffening, H.A.R. Gibb, E. Levi-Provençal]. – Leiden und Leipzig : Verlagsbuchhandlung von
dem E.J. Brill und Otto Harrossowita, 1908 – 1936. – Band I. – S. 709.
38. Al-Battani sive Albatenii Opus Astronomicum / [Ad fidem codicis Excurialensis Arabice editum, latine versum
adnotatonibus instructum a C.A. Nallino] // Publicazioni del Reale Osservatorio di Brera in Milano. – № XL. –
Parte 1-3. – Milano : Medionali Insubrum, 1903. – Pars Prima. – VIII, 308 p.
39.
В.Г. Крюков
Значение этнонима «ат-турк» в сочинениях «астрономического» жанра
арабской географии периода раннего Средневековья
Статья представляет попытку комплексного анализа этимологии и семантики этнонима «ат-турк», который
содержится в сочинениях «астрономического» жанра арабской письменной традиции IX – начала Х веков.
Выяснено, что данный этноним происходит от термина «türk-üt», который является сочетанием древнего
тюркского имени прилагательного «türk» («сильный») и суффикса множественного числа «üt». Со временем
названный этноним преобразовался в обозначение кочевого населения Алтая, Монголии и Восточной
Сибири, которое разговаривало на архаичном диалекте пратюркского языка. Тот факт, что ал-Хуваризми
считал токуз-огузов населением Восточного Тюркского каганата, ал-Фаргани локализовал их на юго-востоке
территории расселения тюрок, а у ал-Баттани данный этноним вообще отсутствует, автор поясняет миграциями
токуз-огузов и постепенной утратой ими своего изначального этнического названия в процессе ассимиляции
этих кочевников другими этническими сообществами Центральной и Восточной Азии.
Ключевые слова: этническое сообщество, тюрки, «орхонские» надписи, каганат, токуз-огузы,
ассимиляция, Арабский халифат, письменная традиция, «астрономический» жанр, этноним,
период раннего Средневековья.
V.G. Krjukov
The Meaning of Ethnonim «at-Turk» in the writings of «astronomical» genre
of Arabic geography in the early medieval period
The article represents an attempt of complex analysis of the etymology and semantics of the ethnonym «at-Turk»,
which is contained in the writings of «astronomical» genre of Arabic literary tradition from IX to the beginning
of the X century. It was found that this ethnonym is derived from the term «türk-üt», which is a combination of
the ancient Turkic adjective «türk» («strong») and the plural suffix «üt». In course of time the ethnonym transformed
into a symbol of nomadic population of Altai, Mongolia and Eastern Siberia, who spoke archaic dialect of old
Turkic language. The fact that al-Huvarizmi considered, that Tokuz-Oguzes were a population of Eastern Turkic
Kaganate, al-Fargani localized it in the southeast of the territory occupied by the Turks, and al-Battani had no
contact about this ethnonym. The author explains this fact by migrations of Tokuz-Oguzes and the gradual loss
of their original ethnic name in the process of assimilation of these nomads with other ethnic communities of
Central and Eastern Asia.
Keywords: ethnic community, the Turks, «Orkhon» lettering, kaganate, Tokuz-Oguzes, assimilation,
Arab Caliphate, written tradition, «astronomical» genre, the ethnonym, the early medieval period.
Стаття надійшла до редакції 04.04.2013.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86903 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:43:21Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Крюков, В.Г. 2015-10-04T16:54:58Z 2015-10-04T16:54:58Z 2013 Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя / В.Г. Крюков // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 2. — С. 16-24. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86903 930.2 (=411.21) “08” Стаття являє собою спробу комплексного аналізу етимології і семантики етноніму «ат-турк», що поданий у творах, які належать до «астрономічного» жанру арабської писемної традиції ІХ – початку Х століть. Виявлено, що даний етнонім походить від терміна «türk-üt», який являє собою сполучення стародавнього тюркського прикметника «türk» («сильний»), та монгольського суфіксу множини «üt». З часом цей етнонім поширився на кочове населення Алтаю, Монголії та Східного Сибіру, яке розмовляло архаїчним діалектом пратюркської мови. Той факт, що ал-Хуварізмі уважав токуз-огузів за населення Східного Тюркського каганату, ал-Фаргані локалізував їх на південному сході території розселення тюрків, а в ал-Баттані даний етнонім узагалі відсутній, автор пояснює міграціями токуз-огузів та поступовою втратою ними своєї первісної етнічної назви у процесі асиміляції цих кочівників з іншими етнічними спільностями Центральної та Східної Азії. Статья представляет попытку комплексного анализа этимологии и семантики этнонима «ат-турк», который содержится в сочинениях «астрономического» жанра арабской письменной традиции IX – начала Х веков. Выяснено, что данный этноним происходит от термина «türk-üt», который является сочетанием древнего тюркского имени прилагательного «türk» («сильный») и суффикса множественного числа «üt». Со временем названный этноним преобразовался в обозначение кочевого населения Алтая, Монголии и Восточной Сибири, которое разговаривало на архаичном диалекте пратюркского языка. Тот факт, что ал-Хуваризми считал токуз-огузов населением Восточного Тюркского каганата, ал-Фаргани локализовал их на юго-востоке территории расселения тюрок, а у ал-Баттани данный этноним вообще отсутствует, автор поясняет миграциями токуз-огузов и постепенной утратой ими своего изначального этнического названия в процессе ассимиляции этих кочевников другими этническими сообществами Центральной и Восточной Азии. The article represents an attempt of complex analysis of the etymology and semantics of the ethnonym «at-Turk», which is contained in the writings of «astronomical» genre of Arabic literary tradition from IX to the beginning of the X century. It was found that this ethnonym is derived from the term «türk-üt», which is a combination of the ancient Turkic adjective «türk» («strong») and the plural suffix «üt». In course of time the ethnonym transformed into a symbol of nomadic population of Altai, Mongolia and Eastern Siberia, who spoke archaic dialect of old Turkic language. The fact that al-Huvarizmi considered, that Tokuz-Oguzes were a population of Eastern Turkic Kaganate, al-Fargani localized it in the southeast of the territory occupied by the Turks, and al-Battani had no contact about this ethnonym. The author explains this fact by migrations of Tokuz-Oguzes and the gradual loss of their original ethnic name in the process of assimilation of these nomads with other ethnic communities of Central and Eastern Asia. uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя Значение этнонима «ат-турк» в сочинениях «астрономического» жанра арабской географии периода раннего Средневековья The Meaning of Ethnonim «at-Turk» in the writings of «astronomical» genre of Arabic geography in the early medieval period Article published earlier |
| spellingShingle | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя Крюков, В.Г. Історія |
| title | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя |
| title_alt | Значение этнонима «ат-турк» в сочинениях «астрономического» жанра арабской географии периода раннего Средневековья The Meaning of Ethnonim «at-Turk» in the writings of «astronomical» genre of Arabic geography in the early medieval period |
| title_full | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя |
| title_fullStr | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя |
| title_full_unstemmed | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя |
| title_short | Значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього Середньовіччя |
| title_sort | значення етноніму "ат-турк" у творах "астрономічного" жанру арабської географії доби раннього середньовіччя |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86903 |
| work_keys_str_mv | AT krûkovvg značennâetnonímuatturkutvorahastronomíčnogožanruarabsʹkoígeografíídobirannʹogoserednʹovíččâ AT krûkovvg značenieétnonimaatturkvsočineniâhastronomičeskogožanraarabskoigeografiiperiodarannegosrednevekovʹâ AT krûkovvg themeaningofethnonimatturkinthewritingsofastronomicalgenreofarabicgeographyintheearlymedievalperiod |