Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті
Власна історія Римо-католицької церкви Закарпаття, відмінні від решти західноукраїнських областей традиції й регіональна специфіка, яка визначалась не в останню чергу складом віруючих і кліру – в основному угорським за національним походженням, зумовили особливості внутрішніх трансформацій цієї конф...
Saved in:
| Published in: | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86912 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті / Л.І. Капітан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 8-13. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860059460988305408 |
|---|---|
| author | Капітан, Л.І. |
| author_facet | Капітан, Л.І. |
| citation_txt | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті / Л.І. Капітан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 8-13. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | Власна історія Римо-католицької церкви Закарпаття, відмінні від решти західноукраїнських областей традиції й регіональна специфіка, яка визначалась не в останню чергу складом віруючих і кліру – в основному угорським за національним походженням, зумовили особливості внутрішніх трансформацій цієї конфесії в повоєнний період.
Собственная история Католической церкви Закарпатья, отличные от остальных западноукраинских областей традиции и региональная специфика, определяющаяся не в последнюю очередь составом верующих и клира – в основном венгерским по национальному происхождению, обусловили особенности внутренних трансформаций этой конфессии в послевоенный период
Own history of the Catholic Church in Transcarpathia, differently from the other areas of Western traditions and regional specificity, determined by not least the composition of the faithful and the clergy – mostly by the Hungarian national origin, caused especially internal transformations of this confession in the postwar period
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:03:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 38
УДК 94(477.87)
Л.І. Капітан
Мукачівський державний університет, Україна
Власна історія Римо-католицької церкви Закарпаття, відмінні від решти західноукраїнських областей
традиції й регіональна специфіка, яка визначалась не в останню чергу складом віруючих і кліру – в основному
угорським за національним походженням, зумовили особливості внутрішніх трансформацій цієї конфесії
в повоєнний період.
Ключові слова: Римо-католицька церква, клір, внутрішні трансформації, конфесія, національне
походження.
Історія відносин Римо-католицької церкви (яка й досі відчутно впливає на політичні
та релігійні процеси, що відбуваються в Україні) і радянського державно-партійного
керівництва у повоєнний період залишається актуальною для історичної науки і сьогодні.
В умовах проголошення незалежної Української держави та відповідних свобод у ній
вітчизняні дослідники стали на шлях переосмислення державно-церковних відносин в
цілому та в розрізі окремих конфесій. З’явились праці, автори яких розглядають Римо-
католицизм в контексті етноконфесійного розвитку України [1-10], регіональну історію
цієї церкви, її відносини із органами влади [2], [10-13], але не до кінця з’ясованими зали-
шаються згадані питання в повоєнному Закарпатті, яке було чи не найскладнішим з
точки зору етноконфесійної ситуації регіоном.
Метою даної статті є з’ясування специфіки внутрішніх трансформацій Римо-като-
лицької церкви у повоєнному Закарпатті, яка зумовлювалась власною історією конфесії,
відмінними від решти західноукраїнських областей традиціями й регіональною специ-
фікою, зумовленою не в останню чергу складом віруючих і кліру – в основному угорським
за національним походженням.
Наявний стан Римо-католицької церкви у Закарпатті станом на кінець 1946 року
окреслено у звіті Уповноваженого у справах релігійних культів по Закарпатській області
С.М. Лямін-Агафонова: «Римо-католицька церква. Костьолів – 57, священиків – 32, віру-
ючих – понад 40 тис. (мадяри). Церкву розбито на 4 архідияконати: Ужгородський,
Виноградівський, Берегівський й Хустський. На чолі римо-католиків стоїть єписко-
пальний вікарій, архідиякон прелат Пастор Федір Іванович, 1880 р. народження, мадяр,
освіта вища – закінчив теологічну академію у Сату-Маре (Румунія). Посвячений у перший
духовний сан 1903 р.» [14]. Про відношення цієї громади до влади доволі прозоро йшлося
в таємній довідці начальника 2 відділу контррозвідки «СМЕРШ» 4 Українського фронту:
«Римо-католицька церква об’єднує в основному угорське населення, однак тут є невелика
кількість чехів і словаків. Богослужіння здійснюється латинською мовою. Римо-католики
знаходяться під покровительством Папи Римського… У період угорської окупації свя-
щеники римо-католицької церкви виступали проти комуністів, за зміцнення угорської
влади, здійснювали молебни “про перемогу над ворогом”. Після приходу радянських
військ духовенство римо-католицької церкви принишкло. Помічено негативне ставлення
римо-католицького духовенства до перспективи возз’єднання Закарпатської України з
Радянською Україною» [14, Арк. 5]. Зрозуміло, що подібна позиція не могла блискавично
змінитися на позитивну, але влада намагалася вирішувати свої завдання.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 9
Керівник республіканської Ради у справах релігійних культів П.Я. Вільховий, зро-
бивши особливий наголос на потребі виявлення у середовищі кліру окремих осіб чи
угруповань, які могли б утворити «автокефальну» групу РКЦ Закарпаття, не підпоряд-
ковану Апостольській Столиці, визначив бажану лінію поведінки щодо римо-католиків
області: «Тримайте цю церкву, так би мовити, “у тіні”: не вип’ячуючи її й не втрачаючи
із виду»[14, Арк. 19 зв.].
Змушені визнати, що П. Вільховий був досить стриманий у своїх надіях щодо
штучного створення автокефальної Римо-католицької церкви (групи, розламу, течії) у
форматі УРСР і вважав її надзвичайно тривалим і складним процесом із невідомим кін-
цевим результатом [14, Арк. 40], [15, Арк. 251]. Таку ж думку мав Кремль й підпоряд-
коване йому керівництво Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР, адже усі
спроби апарату РСРК вивчити настрої римо-католицького духовенства, а також пастви
РКЦ на предмет виявлення нестійких осіб для організації автокефальної Римо-като-
лицької церкви у республіці зазнали фіаско [2, с. 156].
На підставі проаналізованого нами документального матеріалу до групи римо-
католицьких священиків Закарпаття другої половини 1940-х – початку 1950-х рр., які
виступали (принаймні декларували це перед обласним Уповноваженим у справах релі-
гійних культів) за «автокефалію» Римо-католицької церкви у форматі регіону та усієї
УРСР можна віднести, на нашу думку: Д. Гошак, Ф. Ерні, Т. Завадник, М. Кізман, Кнауер,
Я. Месарош, І. Моцейко, а їхніми опонентами, тобто прибічниками канонічного визнання
зверхності Папи Римського й Апостольської Столиці, виступали більшість «ортодоксів»
з місцевих католицьких священнослужителів. Очолювали це угруповання Ф. Пастор,
Б. Буяло, Й. Пастор, А. Ріхтер та ін. [14, Арк. 165-166].
Задля обмеження впливів Римо-католицької церкви у краї радянська адміністрація
звично для себе вже з перших кроків приєднання території Закарпаття до Радянської
України вдалася до політичних репресій проти кліру РКЦ, маскуючи їх (поза) судовими
вироками за кримінальними статтями. Репресій до кінця сталінської доби, за нашими
підрахунками, зазнали 17 римо-католицьких священнослужителів області, тобто кожний
другий священик.
Далеко не переконливі і досить дивні підстави використовувались для зняття з
реєстрації громади або відмови в реєстрації. Так, у м. Рахів молитовний дім римо-като-
лицької громади разом із ділянкою 2 га відібрали і передали окружному відділу культ-
освітніх установ тому, що віруючі перешкоджали рухові лісовозів, а діяльність самого
костьолу заважала роботі ОкрЛКСМУ, Окріп(б)У [16, Арк. 192-193]. У с. Бегань та
с. Велика Батрадь Берегівського округу, с. Мокрому Тячівського округу молитовні
будинки передали колгоспам для господарських потреб [16, Арк. 20-22].
Проте, Римо-католицька церква, незважаючи на всі зусилля радянської адмініст-
рації, продовжувала зберігати міцні позиції у Закарпатті. Уповноважений у справах
релігійних культів по Закарпатській області М.Ф. Распутько доповідав керівництву про
зменшення кількості віруючих РКЦ й відвідувачів католицьких храмів, однак це було
видаванням бажаного за дійсне. Зрештою, республіканське керівництво закидало це
своєму ужгородському підлеглому, оскільки навіть у доповіді самого М.Ф. Распутька
на республіканській нараді Уповноважених РСРК у квітні 1957 р. стверджувалося про-
тилежне, а саме: «За останні роки кількість віруючих римсько-католицької й реформат-
ської церков не лише не зменшилася, але [навпаки] дещо збільшилося» [14, Арк.16].
Апарат Ради у справах релігійних культів активно втручався також у внутрішнє
конфесійне життя парафій РКЦ Закарпаття, через директиви впливав на процес виборів
до костьольної ради таким чином, щоби до неї були обрані такі особи, які б «тримали у
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 310
своїх руках ксьондза», обернувши його відповідно на «ремісника, який обслуговує»,
своє (і влади) «слухняне знаряддя» тощо [14, Арк. 171].
М.Ф. Распутько втілював власну програму дій щодо правління Ужгородської й
Мукачівської спільнот РКЦ, до яких входили авторитетні особи з місцевої інтелігенції.
Їхня присутність у керівництві, наголошував чиновник, сприяла «активізації діяльності
окремих релігійних католицьких громад» і тому «необхідно, щоби колективи, де вони
працюють, посилили б (через профспілку) виховну роботу й добилися відходу їх від
активної релігійної діяльності, й це допомагатиме послабленню впливу римсько-като-
лицької церкви на віруючих» [14, Арк. 123-124].
За умов радянського режиму «виховний вплив» так званих «трудових колективів»
був не лише втручанням в особисте духовне життя віруючої людини, а й, як правило,
зводився до жорстких адміністративних заходів, звільнення з керівної, а то й взагалі
посади. Тому дистанціювання від релігійної активності було не усвідомленим кроком,
здійсненим на засадах вільного вибору, а силуваною акцією, здійснюваною під примусом –
загрозою втрати роботи, керівної посади, внаслідок тиску «громадської думки», родин-
ного оточення – у разі, якщо інші члени родини були залучені до «нового радянського
життя» (були членами партії, комсомолу, громадськими активістами тощо).
Показовою по відношенню до римо-католицького керівництва була ситуація з
адміністраторами РКЦ. Спочатку за «антирадянську діяльність», «розпалювання ворож-
нечі» й «провокативну діяльність» серед духовенства й віруючих 29 травня 1952 р. на
десять років позбавлення волі був засуджений Бернард Буял (наступний з черги після
Федора Пастора), нелояльний адміністратора РКЦ Закарпаття (з невизнаними правами
вікарного) [14, Арк. 158], [17, с. 63].
З арештом й засудженням Б. Буяла посада адміністратора РКЦ Закарпаття зали-
шилася вакантною, але вже 5 квітня 1952 р. ужгородського Уповноваженого РСРК у
черговий раз відвідав голова Ради римо-католицької громади обласного центру Штефан
Бартфай. Разом з ним був парафіяльний священик с. Вишній Коропець Євген Сегеді.
Йшлося про гіпотетичне перебирання останнім обов’язків адміністратора (вікарного)
РКЦ Закарпаття. Є. Сегеді пред’явив чиновнику датований 22 березня 1949 р. лист-упов-
новаження Б. Буяла (звичайно, угорською мовою), у якому йшлося: «Призначаю Вашу
превелебність своїм правонаступником у канцелярії вікарія. Усю владу, отриману від
Франца Пастора, передаю. Цим правом управління маєте право користуватися з моменту,
коли я з будь-якої причини не зможу виконувати прав вікарія»[14, Арк. 91-92]. Цілком
очевидно, що це уповноваження було написане за умов жорсткого репресивного тиску
влади на римо-католицьких священнослужителів Закарпаття, коли другий з черги адмі-
ністратор цієї конфесії з дня на день чекав цілком ймовірного арешту, й упродовж трьох
років трималося у суворій таємниці.
Оприлюднення цього документа стало неприємною несподіванкою для чиновників.
Адже М.Ф. Распутько навіть сподівався (після того, як затягнулася пауза після арешту
Б. Буяла й не зголошувався до влади його наступник), що, оскільки центр Римо-като-
лицької церкви області функціонує без жодних, на його думку, юридичних підстав, варто
було б взагалі ліквідувати посаду адміністратора РКЦ. Тим більше неприйнятною для
влади була особа Є. Сегеді, який мав почесне церковне звання від Папи Римського, а,
крім того, був «вихідцем з родини закарпатського українця» [14, Арк. 164]. Щоб виграти
час й отримати інструкції від керівництва, Уповноважений РСРК переніс подальшу
розмову на 7 квітня 1952 р.
У визначений день відбулася повторна розмова з Є. Сегеді, який непогано володіючи
українською, запевнив у своїй лояльності до влади: «Даремно Ви боїтесь допускати
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 11
мене в управління Римо-католицької церкви, я буду чесно виконувати обов’язки, буду
чесним громадянином нашої Батьківщини, я вже з 1950 р. відзначаю день народження
Сталіна й Леніна, у ці дні я правлю у костелі подячну службу й виголошую проповіді
перед віруючими на честь Леніна й Сталіна. Щоби бути хорошим громадянином, вже
вивчив російську мову, можу скласти щонайменше на “чотири”, з цією метою я щоранку
слухаю останні вісті по радіо» [14, Арк. 93]. Проте «зацікавлені органи» порадили не
визнавати Є. Сегеді за вікарного та й П.Я. Вільховий у листі до свого ужгородського
підлеглого від 26 квітня 1952 р. писав: «Враховуючи особливості римо-католицької
церкви у Закарпатській області, вважаю, що посада адміністратора цієї церкви у даний
час недоцільна, про що й сповіщаю свою думку» [14, Арк. 96].
Після Загорської церковної конференції 9 – 12 травня 1952 р. й, зокрема, участі у
ній не лише делегатів Реформатської церкви Закарпаття, а й представників Римо-като-
лицьких церков Латвії й Литви, які, таким чином, долучалися до офіційного радянського
руху «прихильників миру», ставлення влади до проблеми потрібності/непотрібності
посади адміністратора РКЦ Закарпаття кардинально змінилося. У сподіванні на призна-
чення лояльного до режиму очільника римо-католиків краю союзна Рада у справах релі-
гійних культів й санкціонувала Києву та Ужгороду заміщення вакантної посади адміні-
стратора РКЦ Закарпаття.
На початку серпня 1952 р. М.Ф. Распутька відвідав мукачівський священнослужи-
тель РКЦ М. Кізман разом зі своїм колегою Я. Месарошем (на той час священик като-
лицької громади с. Бородівки Мукачівського округу). Духовні особи вирішили з’ясувати
ставлення РСРК до можливого обіймання Я. Месарошем вакантної посади священно-
служителя Ужгородської громади РКЦ. Чиновник не бачив перешкод для вирішення
питання [14, Арк. 171-172].
Після реєстрації Я. Месароша священнослужителем римо-католицької громади
обласного центру М.Ф. Распутько у листі від 23 вересня своєму київському керівництву
наголошував на своїх наступних кроках щодо керівництва цієї конфесії у краї: «У подаль-
шому мається на увазі зареєструвати гр[омадяни]на МІССАРОШ адміністратором римо-
католицької церкви, що діє у Закарпатській області; проти цього “сусіди” не заперечу-
ють» [14, Арк. 109]. «Сусідами» у даному випадку назвали обласне управління МГБ по
Закарпаттю. Не заперечував, безперечно, з санкції керівництва союзної РСРК, проти
даної кандидатури й П.Я. Вільховий: «Стосовно адміністратора римсько-католицької
церкви, тобто, щоби ксьондз Міссарош був зареєстрований у цій посаді, у нас заперечень
немає» [14, Арк. 185]. Через рік після затвердження Яноша Месароша на цій посаді
М.Ф. Распутько не змінив своєї думки і вважав, що адміністратор Римо-католицької
церкви Закарпатської області «до заходів Радянської влади ставиться лояльно, прибічник
непідпорядкування Ватикану й папі» [14, Арк. 199].
Заради справедливості варто відзначити, що загальна оцінка обласного чиновника
становища й настроїв у середовищі кліру РКЦ Закарпатської області не зовсім адекватно
відображали реальний стан справ. М.Ф. Распутько не володів угорською мовою (непри-
пустимий недолік в умовах Закарпаття), що заважало у спілкуванні з духовенством й
релігійними спільнотами й правильному сприйняттю процесів, що відбувалися у сере-
довищі закарпатських реформатів й римо-католиків – в основному угорців. Так само
неадекватно оцінювалася ним й наявність серед закарпатських римо-католицьких священно-
служителів невпливової «автокефальної» течії, нечисленні прибічники якої обрали для
себе саме таку стратегію виживання власної конфесії за умов тоталітарного радянського
режиму. Втім, щирість таких декларацій частини духовенства РКЦ Закарпаття була піддана
серйозним випробуванням уже невдовзі після смерті радянського диктатора й, зрештою,
не витримала перевірки часом.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 312
Таким чином, дослідження основних засад антирелігійного курсу радянського
керівництва щодо РКЦ у Закарпатті, їх впливу на стан і функціонування цієї конфесії у
повоєнний період дозволило зробити наступні висновки.
Приєднавши в 1945 р. до складу УРСР територію Закарпаття, радянське керівництво
розпочало наступ на діяльність конфесій, що функціонували в краї, в тому числі й на
РКЦ, використовуючи перевірені в інших регіонах засоби для внесення розколу у като-
лицьке середовище, розпалювання ворожнечі між парафіянами й їхніми душ-пастирями.
Специфічне середовище католицького духовенства Закарпаття, радянська адміністрація
УРСР і підпорядкований їй апарат Уповноваженого Ради у справах релігійних культів
намагалися використати для створення маніпульованої владою автокефальної Римо-
католицької церкви. Проте, незважаючи на появу серед закарпатських римо-католицьких
священнослужителів невпливової і нечисленної «автокефальної» течії, вона була лише
частиною стратегії виживання цієї конфесії за умов тоталітарного радянського режиму.
1. Бондарчук П.М. Релігійність населення України у 40 – 80-х роках XX ст.: соціокультурні впливи, особ-
ливості, тенденції змін / Петро Миколайович Бондарчук. – К. : Інститут історії України НАН України,
2009. – 381 с.
2. Войналович В.А. Римо-католицькі громади в Україні у вимірах державної релігійної політики (друга
половина 40-х – 50-і роки ХХ ст.) / В.А. Войналович // Історія України: Маловідомі імена, події, факти :
[збірник статей]. – К. : Рідний край, 1999. – Вип. 7. – С. 151-158.
3. Войналович В. Обмежувальні заходи влади щодо римо-католицького духовенства вУкраїні: причини,
механізм, наслідки (друга половина 40-х – 50-і роки XX ст.) / Віктор Анатолійович Войналович //
Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія «Гуманітарні науки». –
2002. – № 2(6). – С. 64-71.
4. Войналович В. Політико-правові засади національно-релігійної політики в Україні кінця 50-х –
першої половини 60-х років / Віктор Анатолійович Войналович // ІсторіяУкраїни. Маловідомі імені,
події, факти : [збірник статей]. Вип. 2. – К. : Рідний край, 1997. – С. 193-217.
5. Войналович В. Сталінська модель державно-церковних взаємин перших повоєнних років: український
досвід / Віктор Анатолійович Войналович // Історія України. Маловідомі імена, події, факти : [збірник
статей]. Вип. 25. – К. : Рідний край, 2004. – С. 237-253.
6. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940 –
1960-х років: політичний дискурс / Віктор АнатолійовичВойналович. – К. : Світогляд, 2005. – 741с.
7. Панченко П.П. Релігійні конфесії в Україні (40-і – початок 90-х рр.) / Петро Пантелеймонович Панченко ;
[АН України, Ін-т історії України]. – К. : Б. в., 1993. – 49 с. – (Історичні зошити).
8. Панченко П.П. Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму / Петро Пантелеймонович Панченко. –
К. :Український Центр духовної культури, 2003. – 100 с.
9. Поїздник І.І. Історіографія розвитку відносин греко-католицької та римо-католицької церков у роки
Другої світової війни / Інна Іванівна Поїздник // Український історичний журнал. – 2009. – № 4. – С. 184-198.
10. Фомиченко В. Римсько-католицька церква в Україні / В. Фомиченко // Людина і світ. – 1993. –
№ 6-7. – С. 36- 38.
11. Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К. : ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2008. – 682 с.
12. Стоцький Я. Держава і релігії в Західних областях України: конфесійні трансформації в контексті
державної політики 1944 – 1964 років / Ярослав Васильович Стоцький. – К. : ФАПА, 2008. – 510 с.
13. Стоцький Я. Римо-католицька церква в Західних областях України під тиском влади в хрущовський
період / Ярослав Васильович Стоцький // Схід. – 2008. – № 5. – С. 73-78.
14. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 17;
Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 105, Ф. 4648, Оп. 4; Спр. 15, Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 83; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 208;
Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 56; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 81; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 97; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 83;
Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 105; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 105; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 97; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 105;
Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 97; Ф. 4648, Оп. 4, Спр. 121.
15. Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Ф. 13, Спр. 928, Т. 1. – Арк. 55-56
16. Державний архів Закарпатської області. – Ф. Р-195, Оп. 14, Спр. 494, Ф.Р-195, Оп.14, Спр. 334.
«Наука. Релігія. Суспільство» 2013 № 3 13
17. Довганич О. У жорнах сталінських репресій: З історії ліквідації Греко-католицької церкви та її воз-
з’єднання з Руською православною церквою, переслідування інших релігійних громад у 40 – 50-х роках
ХХ ст. / О.Д. Довганич, О.В. Хланта; передмова В.В. Бедя [Міжрегіональна академія управління
персоналом, Закарпатська філія, юридичний факультет; Адвокатське бюро «Срібна земля»]. – Ужгород :
Карпати; Ґражда, 1999. – 126 с.: іл.
18. Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф. 1, Оп. 23, Спр. 5069.
Л.И. Капитан
Внутренние трансформации Католической церкви в послевоенном Закарпатье
Собственная история Католической церкви Закарпатья, отличные от остальных западноукраинских областей
традиции и региональная специфика, определяющаяся не в последнюю очередь составом верующих и
клира – в основном венгерским по национальному происхождению, обусловили особенности внутренних
трансформаций этой конфессии в послевоенный период
Ключевые слова: Католическая церковь, клир, внутренние трасформации, конфессия, национальное
происхождение.
L.I. Captain
The Internal Transformation of the Catholic Church in the Post-war Transcarpathia
Own history of the Catholic Church in Transcarpathia, differently from the other areas of Western traditions and
regional specificity, determined by not least the composition of the faithful and the clergy – mostly by the
Hungarian national origin, caused especially internal transformations of this confession in the postwar period
Key words: Catholic Church, clergy, internal Transformation of, confession, national origin.
Стаття надійшла до редакції 11.09.2013.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86912 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:03:16Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Капітан, Л.І. 2015-10-04T18:43:43Z 2015-10-04T18:43:43Z 2013 Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті / Л.І. Капітан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2013. — № 3. — С. 8-13. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86912 94(477.87) Власна історія Римо-католицької церкви Закарпаття, відмінні від решти західноукраїнських областей традиції й регіональна специфіка, яка визначалась не в останню чергу складом віруючих і кліру – в основному угорським за національним походженням, зумовили особливості внутрішніх трансформацій цієї конфесії в повоєнний період. Собственная история Католической церкви Закарпатья, отличные от остальных западноукраинских областей традиции и региональная специфика, определяющаяся не в последнюю очередь составом верующих и клира – в основном венгерским по национальному происхождению, обусловили особенности внутренних трансформаций этой конфессии в послевоенный период Own history of the Catholic Church in Transcarpathia, differently from the other areas of Western traditions and regional specificity, determined by not least the composition of the faithful and the clergy – mostly by the Hungarian national origin, caused especially internal transformations of this confession in the postwar period uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті Внутренние трансформации Католической церкви в послевоенном Закарпатье The Internal Transformation of the Catholic Church in the Post-war Transcarpathia Article published earlier |
| spellingShingle | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті Капітан, Л.І. Історія |
| title | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті |
| title_alt | Внутренние трансформации Католической церкви в послевоенном Закарпатье The Internal Transformation of the Catholic Church in the Post-war Transcarpathia |
| title_full | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті |
| title_fullStr | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті |
| title_full_unstemmed | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті |
| title_short | Внутрішні трансформації Римо-католицької церкви в повоєнному Закарпатті |
| title_sort | внутрішні трансформації римо-католицької церкви в повоєнному закарпатті |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86912 |
| work_keys_str_mv | AT kapítanlí vnutríšnítransformacíírimokatolicʹkoícerkvivpovoênnomuzakarpattí AT kapítanlí vnutrennietransformaciikatoličeskoicerkvivposlevoennomzakarpatʹe AT kapítanlí theinternaltransformationofthecatholicchurchinthepostwartranscarpathia |