"Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело
У статті автор аналізує працю єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського) «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії», яка у багатьох наукових працях використовується авторами як історичне джерело і закладає підґрунтя для визначення дати заснування деяких населених пунктів Півд...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука. Релігія. Суспільство |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86993 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело / Г.Г. Чепіга // Наука. Релігія. Суспільство. — 2014. — № 1. — С. 19-28. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859831120300867584 |
|---|---|
| author | Чепіга, Г.Г. |
| author_facet | Чепіга, Г.Г. |
| citation_txt | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело / Г.Г. Чепіга // Наука. Релігія. Суспільство. — 2014. — № 1. — С. 19-28. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука. Релігія. Суспільство |
| description | У статті автор аналізує працю єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського) «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії», яка у багатьох наукових працях використовується авторами як історичне джерело і закладає підґрунтя для визначення дати заснування деяких населених пунктів Південно-Східної України. Однак, аналіз праці показав, що подана Феодосієм хронологія заснування поселень означеного регіону у період до 50-х рр. XVIII ст. ґрунтується на неперевірених даних і тяжіє до міфологізації. Висновок автора за підсумками історіографічного аналізу полягає у тому, що Феодосій (О.Г. Макаревський) у частині свого опису, яка відноситься до першої половини XVIII ст., спирався на документи запорозького походження, які мали за мету обґрунтувати права Кошу на землі, врахувавши незаселені або малозаселені іншими групами переселенців. Ці дані потребують уважного підходу і не завжди можуть виступати як історичне джерело.
В статье автор анализирует работу епископа Феодосия (О.Г. Макарьевского) «Материалы для историкостатистического описания Екатеринославской епархии», которая в большом количестве научных исследований используется как исторический источник для определения дат основания некоторых населенных пунктов Юго-Восточной Украины. Однако анализ показал, что описанная Феодосием хронология основания поселений на указанной территории до 50-х гг. XVIII ст. основана на непроверенных данных и имеет элементы мифологизации. Вывод автора по итогам историографического анализа состоит в том, что Феодосий (О.Г. Макарьевский) в той части своей работы, которая относится к первой половине XVIII ст., основывался на документах запорожского происхождения, которые должны были обосновать претензии Коша на земли, включая незаселённые или малозаселённые другими группами переселенцев. Эти данные не всегда можно использовать в качестве исторического источника.
The author analyzes the work of Bishop Theodosius (O.G. Makaryevsky) «Materials for historical and statistical description Ekaterinoslavskaya diocese», which in a lot of research is used as a historical source to determine the dates of the base of some settlements south- eastern Ukraine . However, the analysis showed that the described Theodosius chronology base settlements in that territory to 50s . XVIII century . based on unverified data and has elements of mythologizing. The author's conclusion on the basis of historical analysis is that Theodosius (O.G. Macarius) in that part of his work, which refers to the first half of the XVIII century, Based on documents Zaporozhye origin who had substantiate claims Kosha on land, including unpopulated or sparsely populated by other groups of immigrants. These data can not always be used as a historical source .
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:31:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1728-3671 «Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 19
УДК 94(477):303.446.4
Г.Г. Чепіга
Донецький національний університет, Україна
«МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ІСТОРИКО-СТАТИСТИЧНОГО ОПИСУ
КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ» ФЕОДОСІЯ (О.Г. МАКАРЕВСЬКОГО)
ЯК ІСТОРИЧНЕ ТА ІСТОРІОГРАФІЧНЕ ДЖЕРЕЛО
У статті автор аналізує працю єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського) «Матеріали для історико-
статистичного опису Катеринославської єпархії», яка у багатьох наукових працях використовується
авторами як історичне джерело і закладає підґрунтя для визначення дати заснування деяких населених
пунктів Південно-Східної України. Однак, аналіз праці показав, що подана Феодосієм хронологія
заснування поселень означеного регіону у період до 50-х рр. XVIII ст. ґрунтується на неперевірених
даних і тяжіє до міфологізації. Висновок автора за підсумками історіографічного аналізу полягає у тому,
що Феодосій (О.Г. Макаревський) у частині свого опису, яка відноситься до першої половини XVIII ст.,
спирався на документи запорозького походження, які мали за мету обґрунтувати права Кошу на землі,
врахувавши незаселені або малозаселені іншими групами переселенців. Ці дані потребують уважного
підходу і не завжди можуть виступати як історичне джерело.
Ключові слова: історичне джерело, населений пункт, історіографічний аналіз, дата заснування, хронологія.
У дорадянській історіографії особливе місце займають праці з церковної історії,
автори яких крім історії власне церкви, цікавилися історією своїх приходів, єпархій і
тому встигли зробити в цій справі багато корисного. Так, духовно опікував і одночасно
вів дослідження історії Півдня України преосвященний Гавріїл (Розанов), архієпископ
Катеринославський, Херсонський і Таврійський (1828 – 1837 рр.).
Іторико-краєзнавчу сраву Гавріїла продовжив Феодосій (Макаревський), який в 1871 р.
став єпископом Катеринославським і Таганрозьким. В його роботі «Матеріали для істо-
рико-статистичного опису Катеринославської єпархії», крім документів з різних джерел,
на які він не дає посилань, ним використано перекази старожилів окремих населених
пунктів та перекази, збережені священиками місцевих церков. Праця також містить цікаву
та цінну інформацію про заснування слобід на місці запорозьких хуторів.
Слід зауважити, що дослідження останнього питання, а саме часу та обставин засну-
вання слобід на місці запорізьких зимівників та хуторів, продовжено в пострадянський
час і дані Феодосія використовуються дослідниками водночас з іншими джерелами. Але
його дані про час появи зимівників на теренах Південної України в XVII – першій поло-
вині XVIII ст., що нині мають вирішальне значення для визначення часу заснування тих
чи інших населених пунктів, не були перевірені на предмет їх достовірності. Все це йде
не на користь розвитку наукових студій.
Метою даної статті є аналіз праці Феодосія (О.Г. Макаревського) «Матеріали для
історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» на предмет ролі запорожців
у заселенні Південно-Східної України в XVII – першій половині XVIII ст., визначення сту-
пеню достовірності наведених фактів та доцільності встановлення дат заснування населених
пунктів за даними вказаного автора.
Велика кількість дослідників згадували про заснування зимівників на теренах майбут-
ніх Слов’яносербії, Кальміуської паланки з посиланням на працю лише Феодосія. В «Історії
Луганського краю» у повному вигляді наведена та інформація, що стосується запорізької
колонізації на сході України, за працею Феодосія: «Старейшим пунктом пребывания за-
порожцев в крае является местность в округе современного с. Суходол Луганской обл.
В 1650 г. здесь, на берегах Северского Донца и Луганчика, стояли запорожские пикеты,
в землянках и зимовниках проживало около 200 казаков, в чьи задачи входило наблюдение
за перемещениями в степи донского казачества и татар. С 1690 г. по распоряжению Коша
Г.Г. Чепіга
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 20
Запорожского часть суходольского пикета была поселена зимовником в местность, рас-
положенную близ Макарова Яра, чтобы «следить за перелазами турецко-татарской орды и
за движениями донского казачества». К этим поселенцам вскоре присоединились свободные
охотники, бездомные бродяги и бурлаки. Вслед за этим, уже в 1690 – 1700 гг., поселив-
шиеся в байраке Тертышном и овраге Скелеватом казаки возили выращенный и собран-
ный ими хлеб на продажу в Бахмутскую крепость. Согласно источникам, в числе «дач»
запорожского казачества значатся Чернухино, где в 1600 – 1700 гг. пролегал тайный шлях
из Запорожья на Дон и находилась перевалочная станция, окрестности слободы Лозовая-
Павловка – овраг Каменный и Проток Гриценков (1699 – 1707 гг.), урочище Шелковый
Проток, близ с. Орехово при р. Луганчик, где начиная с 1680 г. находился зимовник несколь-
ких запорожских старшин, проживавших здесь семьями.
На рубеже XVII – XVIII вв. осваивалась местность в районе нынешнего с. Красный
Кут, запорожцам были известны окрестности гор Сокол и Соколовка, балка Мечетная и
Глубокий яр, в котором располагался зимовник отставного войскового старшины Петра
Довгаля» [1]. Автори «Історії Луганського краю» одночасно вказують: «Приведенные здесь
сведения носят условный характер, поскольку не подтверждаются источниками в полной
мере. Практически полное отсутствие документальных свидетельств по рассматривае-
мому направлению запорожской колонизации отмечал и выдающийся исследователь
истории запорожского казачества Д.И. Яворницкий» [1, с. 152]. Але останнє твердження
авторів суперечить попередньому. В попередньому цитуванні автори назвали дані Феодосія
«джерелами». Критично до даних Феодосія підійшов луганський дослідник В.І. Подов,
коли відмітив міфологічний характер історії деяких поселень (зокрема, Макаров Яр) [2].
Це питання обговорювалось на регіональній науково-практичній конференції з історії Дон-
басу, що проходила в квітні 1999 р. у м. Лисичанську. Учасники конференції (Ю.Г. Сергі-
єнко, П.Е. Гайворонський) висловили безумовну довіру як історичному джерелу праці
Феодосія («Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епар-
хии», 1880 р.). На їх думку, завдяки тому, що більша частина джерел, якими користувався
Феодосій, не дійшла до нас – «”Материалы…“, в свою очередь, можно рассматривать как
исторический источник» [3], [4].
В той же час В.О. Пірко зауважив, що Феодосій – засновник хибної традиції щодо
дати заснування м. Бахмут [5]. В протиріччя з Феодосієм входить і джерело XVIII ст. (вис-
новок Г. Скуріхіна 1705 р.): «А по осмотру на Крымской стороне реки Северского Донца
городов кроме Изюма и Мояцкого и Тору и Багмута никакова поселения нет» [6].
Навіть побіжне знайомство з працею дає змогу переконатися, що це не є історичне
джерело, а скоріше історіографічна пам’ятка. Тому варто звернутися до «Матеріалів…»
саме як до відображення змісту джерел, які в повному вигляді не відомі або не виявлені.
Проаналізувати інформативну цінність згаданої праці доречно лише комплексно, порівню-
ючи дані по всім повітам Лівобержної частини Південної України. Розгляд тільки Бахмут-
ського та Слов’яносербського повітів не дасть змоги отримати уяву про вартість поданих
Феодосієм даних, джерела їх надходження.
За свідченням самого Феодосія, його метою було зберегти від остаточного руйнування
документи шляхом їх публікації. Це насамперед документи Катеринославського архіву –
консисторського, архієрейського та документи Самарского монастиря. Феодосій вказав,
що під час перевезення з Полтави в Новомиргород, звідти в Катеринослав багато з них
було загублено [6, с. 110]. Уважне знайомство з «Матеріалами…» вказує на два типи джерел,
якими користувався автор. Перший тип – офіційні: листування громад, поселень або їх
уповноважених з консисторією щодо влаштування церков. Більшість з них відноситься
до 70 – 80-х рр. ХVІІІ ст. Тут маємо пряме цитування документів з даними щодо кількості
мешканців у населених пунктах, про які йдеться. Якщо в документі цього немає, Феодосій
використовує дані ревізії 1782 р. З наведеної ним інформації можна простежити діяльність
«Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» Феодосія...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 21
Азовського губернатора В. Черткова щодо заснування слобід (воєнних) на місцях вели-
ких запорізьких зимівників з залученням колишніх хозяїв до осадження нових поселенців
з родичів, знайомих або інших категорій. У Феодосія цей процес прокоментований так:
«Довольные запорожцы немедленно пригласили семьи».
Незважаючи на уривчастість інформації, що стосується другої половини ХVІІІ ст.,
вона в цілому відповідає історичній ситуації, підтверджується сучасними даними, докумен-
тами про хід процесів поміщицької, урядової колонізації, функціонування господарства
на Січі та ін., має багато прямих великих цитувань з наведенням джерел і дійсно може
вважатись публікацією останніх. У праці розгорнуті відомості про розширення масштабів
урядової колонізації в регіоні та влаштування церков у поселеннях.
За поданими Феодосієм джерелами добре фіксується зміна епох у Північному Причор-
номор’ї. Згадки про події в другій половині ХVІІІ ст. характеризуються більшою конкре-
тикою та достовірністю. Рання епоха відчувається в тексті через короткі звістки, часто
виділені курсивом, про заснування поселень, скоріше про присутність запорожців у краї.
Ці частини тексту Феодосія відрізняються стилістичним та інформативним наповненням.
Ранню за хронологією частину повідомлень Феодосія неможливо сприймати як публі-
кацію джерел хоча б тому, що вони подаються в переказі, а не в цитуванні. Вони ґрунту-
ються на іншому типі джерел, яким користувався автор і не відрізняються документаль-
ністю, а часом мають фольклорний характер. Історія запорозьких поселень Лівобережжя
Дніпра представлена в праці, що розглядається, за повітами: Новомосковським, Павло-
градським, Бахмутським, Олександрівським, Слов’яносербським.
Аналіз хронології показує, що праця поділяється на два періоди і за типом джерел
та стилістикою, як це було зазначено: 1-й – 1560 р. – середина ХVІІІ ст. і 2-й – друга
половина ХVІІІ ст. Перший період закінчується, коли починається хронологія засну-
вання слов’яносербських поселень, до якої з досліджуваного джерела (і першоджерела
Феодосія) відноситься лише наступна звістка: після поселення іноземців на Правому
березі Дніпра «Кош запорожский указал им на восточные окраины запорожских вольностей,
и вот хлопцы, братчики-запорожцы, как саранча, налетели, как черная туча, нагрянули,
в эту годину, по выражению запорожцев, народной пертурбации, на Орель и Бритай, на
Терновку и Самару» і вже коло 1756 р. р. Мала Тернівка була усипана зимівниками [6, с. 776].
Мова йде про запорожців, які були переселені Кошем на інші місця з території, зайнятої
Новою Сербією.
Всього за період 1560 – 1750 рр. в тексті (в перелічених повітах) 82 дати для 46 посе-
лень. У середині цієї хронології виділяються періоди: 1560 – 1709 рр. – 22 вказівки на за-
снування поселень, 1710 – 1738 рр. – майже нема, лише є згадки про події, пов’язані з Русь-
ко-турецькою війною та перебуванням татар в цих місцях, за 1739 – 1750 рр. – 13 згадок.
За повітами «стародавніх» дат найбільше в Новомосковському – 28, найменше в
Олександрівському – 5, майже всі (в середньому 16 дат на повіт) мають тенденцію повто-
рюватись по 3 – 4 рази, крім Олександрівського повіту, так, 1750 р. повторюється 11 разів,
1696 р. – 4 рази, 1704 р. – 6 разів, 1707 р. – 6 разів, 1680 р. – 4 рази. Дати: 1696, 1704, 1707,
1750 рр. – не тільки повторюються, але й супроводжуються висловом «значится населенной».
Якщо звернути увагу на зміст звісток, можна побачити, що «значится населенной» –
не якась слобода, навіть хутір, а урочище, де з’явились пізніше зимівники. Це яри, про-
токи, байраки та ін., подані, зазвичай курсивом, наприклад, іноді так і говориться – жителі
«байрака Тертишного и оврага Скелеватого» [6, с. 776]. Вираз «значится» і декілька
разів повторювані дати примушують зробити припущення щодо наявності якогось списку
урочищ в першоджерелі. Цікаво, що всі вказані разом з датами заснувань поселення
Слов’яносербського повіту, подані Феодосієм, мають назви урочищ (10).
Г.Г. Чепіга
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 22
Незважаючи на неповноту запропонованих Феодосієм даних про стан заселення
території, на що він сам вказував, все ж у ході аналізу хронології в комплексі можна
виявити певні тенденції. Їх можна простежити у наведеній табл. 1.
Таблиця 1 – Певні тенденції аналізу хронології заселення території
Кількість дат за повітами
Згадки в
джерелі Новомос-
ковський
Павло-
градський
Слов’яно-
сербський
Бахмут-
ський
Олексан-
дрівський
Всього
Поселень 40 35 16 23 18 142
До періоду
1560 – 1750 рр. 28 21 17 11 5 82
Перших згадок
про поселення
1560 – 1750 рр.
15 11 10 7 3 46
Урочищ 1 5 10 1 1 17
Дати відомих
історичних
подій
4 2 -
3
(до історії
Бахмута)
- 9
1560 – 1709 рр. 14 10 11 8 2 45
Засновано
поселень
10 8 7 6 1 22
1710 – 1738 рр. 4 - 3 1 1 1
Засновано
поселень
- - - - 1 1
1739 – 1750 рр. 11 11 3 2 2 29
Засновано
поселень
5 3 3 1 1 13
Найбільша кількість і дат заснування, і згадок про перебування населення в певному
місці відноситься до Новомосковського повіту, причому саме там згадуються достовірні
події (татарське перебування в краї 1711 – 1735 рр. та 1709 – 1737 рр., переселення з м. Са-
мари в 1688 р., зруйнування Січі в 1709 р.). У Павлоградському повіті відомих подій
майже не вказано, лише згадано діяльність В. Капніста (1740 р.), що подарував запорожцю
землю, запорозька гребна флотілія 1650 р. та станції водного шляху на р. Кальміус. По
іншим повітам достовірних дат для перевірки інформації немає, в Бахмутському повіті
три достовірні дати стосуються історії м. Бахмут і до Запоріжжя не мають відношення.
Найбільше дат до історії поселень 37 – 50-х рр. ХVІІІ ст. подано по Новомосковському
та Павлоградському повітам, причому простежується два етапи функціонування поселень,
заснованих також в попередній період – спочатку як місця перебування декількох запо-
рожців у зимівниках, потім згадується вже стале поселення. У Бахмутському та Слов’яно-
сербському повітах, заснованих після Російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр., поселень
дуже мало, але давніх дат значна кількість по всім повітам, крім Олександрівського.
Останнє не дивно, бо його територія увійшла до складу Росії пізніше, ніж інші. З 16 по-
селень Слов’яносербії середини ХVІІІ ст., 4 – малоросійських, але зараховуються автором
як запорозькі без дат та іншої інформації. В Бахмутському та Слов’яносербському повітах
достовірна історична інформація не тільки відсутня, але й дуже сумнівна та, що подається.
«Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» Феодосія...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 23
Виникає думка, що вона наводиться для надання ваги, наприклад, в 1690 р. та в 1700 р.
жителі «байрака Тертишного и оврага Скелеватого» [2] (майбутні села Макаров Яр, Раш-
ковка) партіями доставляли велику кількість продовольства (хліб та худобу) в Бахмутську
фортецю. В.І. Подов висловив думку, що козак Макар Безродний, який жив нижче станиці
Луганської на правому березі Дінця і згаданий як засновник села Макарів Яр – це більше
персонаж легенди, якщо ні, то він взагалі міг бути донським козаком [6, с. 711]. Земля,
де знаходився цей хутір, належала донцям, близько до містечка Лугань.
Для доказу раннього існування «старожитного запорозького поселення» Дружковка
просто наведена легенда, для достовірності якої також використана близкість Бахмута
і Маяцька, може, складена прямо на місці: «Перенесение Коша в Алешки на поля татарские,
на кочевиски агарянские, когда власть отошла татарам – сидело несколько престарелых
запорожцев – куралесов, характерников, харцызов, которые находясь в секретных сообще-
ниях с казаками Бахмутскими и Маяцкими, действиями своими страшно лякали, пугали,
изумляли, поражали и стращали появляющуюся в сей местности турецко-татарскую
орду» [6, с. 801].
Про час заснування Слов’яносербії та одного з її поселень – Жовтого в 1756 р. у праці
сказано: «Запорожское казачество громко протестовало, много шумело и долго кричало,
выражая гнев русским чиновникам от отдачи Желтого Яра – древнейшей маетнос-
ти…» [6, с. 821]. Доречно з цього приводу провести наступну параллель. За джерелами
добре відомо невдоволення козацтва будівництвом Богородицької фортеці російськими
та гетьманськими військами. Це невдоволення було досить стійким, спричинило довге
листування між усіма сторонами конфлікту. В праці Феодосія ця подія відбилась лише
трьома згадками про переселення запорожців з м. Самарь до зимівників. У цьому
випадку у Феодосія ми не знайдем таких обурених і знов таки фольклорних виразів.
Вважаємо, що за недостатністю реальних звісток у авторів першоджерела Феодосія,
ними були використані емоційні «аргументи».
В описі поселень Новомосковського повіту добре простежується така тенденція:
згадок про урочища мало, називаються давно існуючі поселення, часто з правдивими под-
робицями, після Російсько-турецької війни у 40 – 50-і рр. тут виникають зимівники одного
власника з наймитами чи без, у 60 – 70-і рр. вони перетворюються на великі господарства і
після зруйнування Січі їх було перетворено на військові слободи. У Павлоградському
повіті менше згадок про давні слободи, більше урочищ і більше згадок про створення
зимівників в 40 – 50-і рр., а далі як у попередньому повіті. У Слов’яносербському та Бах-
мутському повітах такого ланцюга не простежується. Зимівники «одного» власника тут
згадуються лише в 70-х рр., оминаючи стадію 40 – 50-х рр. Під час знайомства з даними
щодо цих повітів, читаємо про такі типи поселень: «Древнейшее и известнейшее запорожс-
кому казачеству урочище и старожитное и стародавнее поселение», – в різних дуже пое-
тичних варіаціях, чого нема у такій кількості в історичних описах поселень інших повітів.
Якщо датованої іншої інформації немає, то початок життя запорожців у певній місцевості
подається так: «С давних лет известна и знакома запорожскому товариществу».
Привертає увагу й згадка про урочище Красний Кут, де гора Сокіл «відома і знайома»
запрозькому товариству і де поселився грамотей Довгаль «…в прекрасный, величественный
куток на поклон и для духовных бесед из Чернухина урочища нередко целыми ватажками
приходили казаки – запорожцы» [7, с. 97]. Дати в цьому повідомленні немає, як і будь-
яких натяків на історичність цієї інформації. Ця місцевість «відома і знайома» з давніх
часів не тільки запорозькому товариству. Як випливає з документу 1704 р., Гору Сокіл добре
знали не лише запорожці, за якими взагалі важко припустити незнання степів, але і донські
козаки, й слобожани, й російський уряд ще на початку ХVІІ ст.: «…потому что из Бела-
Г.Г. Чепіга
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 24
города бояря и воеводы для обереженья и осмотру татарских шляхов и бродов Белогород-
цкой черты посылывали из Белагорода с письмами станичников вниз по реке Донцу до
урочища до Сокольих гор, а те Сокольи горы над рекою Донцом ниже речек Багмута и
Жеребца и Красной» [7, с. 159]. Д.І. Багалій привів документ про те, що Д. Федорів 1638 р.
йшов по Дінцю з Азова, на Дінці біля Сокольїх гір потрапив в полон, убіг на р. Вовчі
Води, потім на р. Тор [6, с. 720]. Бачимо, що і татари добре знали про Сокольї гори. Таким
чином, це не є аргумент щодо заснування Довгалем поселення.
Маємо думку, що звістка і про урочище Ясинувата також не може вважатися за згадку
про запорізьке поселення в даному регіоні, особливо за початок заснування населенного
пункта. Початком її заселення, за Феодосієм, вважається 1690 р., коли тут заснували зи-
мівник декілька запорожців і «їм було відоме місто Бахмут» [6, с. 720]. Існують пізніші
свідчення не тільки про відсутність постійного населення, а й про перебування в цьому
ж місці добичницького елементу, рудіменту минулої епохи.
Ще в 40-х рр. Кальміуська паланка, як це видно з повідомлень, не була повністю під
регіментом Коша: з того ж джерела Феодосія маємо повідомлення про харцизів в Ясину-
ватій: згадується під 1745 р. «пункт харцизов и характерников для гайдамаков і гайдуков
запорожских». Можливо, що ці харцизи – козаки, які ще не визнали влади Кошу, подібно
до того, як це було в Кальмиусі 10 років потому. В.О. Голобуцький подав такі свідчення:
в березені 1754 р. в Кальміуській паланці відбулося зворушення, приводом було прибуття
команди, надісланої з Січі для пошуку гайдамаків та неспокійних елементів. Такі команди
постійно направлялися, бо напади на багатіїв не припинялися. Ця команда була підпоряд-
кована місцевому паланковому полковнику А. Іванову. Коли команда приступила до
розшуків та арештів гайдамаків, кальміуські козаки кинулися на старшину, намагаючись
побити його. Козаки силою звільнили заарештованих. 29 березня 1754 р. полковник А. Іва-
нов рапортував в Кош: «Нашедши в паланку к нам, кидаючись бить, оглашая криком и
похвалками нас бить при смене и штрафовать не допущают и освобоняют самовольством».
Старшина звернулася до Коша за допомогою «Через это мы, нижайшие, в крайней обиде
и сумнительстве находимось, дабы через такую их предерзость и заподлинно того нам
убивство не учинилось и впредь таковой самовольной упрямости расширять не могли» [8].
Про незалежних козаків на Кальміусі є згадка в того ж Феодосія, де більшість ін-
формації подана курсивом, тобто цитується з першоджерела: «…на древнем казацком
пепелище в старинном запорожском займище,… Домахою,… сидели куренями… зашедшие
низовые люди; в весьма отдаленности пребывая и ни к какому ведомству и команде
войска запорожского неподлежа…, разными законными торгами с татарами, занимались
рыболовством, скотоводством, имели походную, затем деревянную церковь во имя Святого
Николая Чудотворца» [6, с. 95]. Першим відомим полковником Кальміуської паланки був
В. Кишенський у 1743 – 45 рр. [9], вважаємо, у ці роки й почав Кош приділяти увагу
«Кальміуським степам».
Сумнівною виглядає звістка про заснування великих господарств у 1737 р. в урочи-
щах – «Овраг Каменный» та «Проток Гриценков» (де пізніше виникла сл. Павлівка Ло-
зова) та в 1738 р. урочищі Макарів Яр (Макара Безрідного). Історичні обставини не сприяли
будь-якому заселенню, йшла війна з Туреччиною. Воєнні дії відбувалися поблизу південних
міст Слобідської України. За період 1713 – 1735 рр. відбулось 35 нападів татар [10], деякі
напади потягли особливо великі втрати – в 1713, 1717 рр., татари доходили до м. Лівни,
в березені 1713 р. було вбито 2000 чол., 14 340 чол. опинилось в полоні, в 1717 р в полон
забрано 30 000 чол. Найбільше нападів відчули Миргородський, Полтавський, Охтирський,
Харківський, Ізюмський полки [7, с. 341], [11]. В лютому 1738 р. хан хотів прорвати
Українську лінію, але ухилився від цього і пішов на Сіверський Дінець до Ізюму, де не
було лінії, розіслав свої загони в усі боки, але полон все ж відібрали війська, що зна-
ходилися на зимових квартирах. Треба звернути увагу, що зимові квартири знаходилися у
відбудованих містах – фортецях Бахмуті, Ізюмі та ін.
«Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» Феодосія...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 25
Близкість кордону з Туреччиною, татарські кочів’я поблизу, відсутність природних
або штучних перешкод, епідемії також погано впливали на стан заселення. Висновок
В.М. Кабузана про запустіння Запоріжжя після 1709 р. підтверджується джерелом Фео-
досія. Порівнюючи дані джерела по Бахмутському та Слов’яносербському повітам можемо
констатувати набагато меншу обізнаність авторів джерела зі станом цієї території, ніж
інших повітів, маємо спостерігати прагнення тим чи іншим засобом довести права на цю
територію. «Точні» дати взяті за аналогією з Новомосковськими і механічно пересунуті
на відомі укладачам поселення в 50-х рр. чи може пізніших на цій території. Хронологія
Новомосковського повіту має велику ступінь достовірності. Це надає можливість констату-
вати походження джерела з цього повіту.
Взагалі, масштабне заселення не могло бути почате раніше кінця війни, а формування
паланок як адміністративних одиниць – раніше 1740 р., тобто раніше розмежування кор-
донів, етап якого і відображений у Феодосія (4 листопада 1740 р.). Натяк на створення
паланок не раніше 1740 р. можна знайти в «Історичному огляді…» Феодосія – «...из
деловых, официальных бумаг видим, что в это время (1740 – 1775 рр.), на общей раде
казачества назначена была и действительно выдавалась определенная руга на поддержание
и благолепие храмов и на содержание духовенства как сечевой Покровской церкви, так
и Самарского Пустынно-Николаевского монастыря и всех приходских храмов в слободах
и селах казацкого посполитства…» [6, с. 82]. Ця рада могла розпочати адміністративне
формування Запоріжжя, одночасно визначити місце церкви в системі та джерела церков-
них доходів. За думкою Г.Г. Шпитальова, запорожці брали завзяту участь у війні з метою
відвоювати у турків свою землю і це й був їх мотив для участі у війні [12]. За даними
джерела Феодосія, колонізаційна діяльність Коша в період Російсько-турецької війни майже
відсутня і це відповідає дійсності.
Щодо мотивів складення цього джерела В.І. Подов подав коротку вказівку, що
довести своє право на Кальміуські землі і запорожцям, і донцям заважила відсутність
письмових доказів, документів. Створення документа, яким пізніше користувався Феодосій,
може бути саме спробою обґрунтувати право володіння прикордонними землями. Дослід-
жувана праця містить натяк на саме джерело: «с. Суходол селение древнейшее, земля ста-
родавняя старожитная, по выражению одной рукописи 1767 года» [6, с. 773]. На присутність
відповідної документації в запоржців вказував Д.І. Яворницький, який зазначив, що вони
хотіли гарантувати військові секрети, щоб зберегти політичну незалежність і тому не
афішували наявність відповідної документації [13]. Документи Самарсько-Миколаївського
монастиря, що збереглися, свідчать, що в запорожців були архіви при головній військовій
канцелярії, так і при кожній паланці, навіть виконувалася народна ревізія. Так знайшли
«копії» універсалів Б. Хмельницького 1655 р. й указу Єлизавєти 1746 р. на вільне воло-
діння р. Самарою.
А.О. Скальковський теж згадував спосіб гарантувати секрети. Він вважав, що в 1709 –
1733 рр. Новоросія являла собою пустелю, а на мапі Річчі Заннони показані урочища, яких
ніколи не існувало, а вказані ці урочища були за словами самих запорожців і мали дивні
назви фольклорного змісту [14].
Таким чином, праця Феодосія складається з 2-х типів джерел різного походження.
Перший, тобто пізніший – офіційне листування, яке відображає рух населення і результати
урядової або напівурядовоі колонізації (населення в зимівники йшло добровільно) з залу-
ченням даних про чисельність населення за ревізією 1782 р. і має вади завдяки їх непов-
ноті, однак в цілому достовірні. Другий і раніший тип є відображенням козацького погляду
на процес заселення і обґрунтуванням прав на території, які Запорозький Кіш намагався
чи планував зайняти у 40 – 50-і рр. ХVІІІ ст. Свідченням цілеспрямованої політики в цьому
напрямку є вислів «за наказом Коша оселено». Відображенням цієї політики може бути
Г.Г. Чепіга
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 26
такий епізод: восени 1769 р. при Азовському морі коло гирла Міуса поблизу Таганрогу рап-
тово з’явилися більше 500 душ сімейного запорозького козацтва і заявили, що вони прийшли
«рибу ловить», дійсно, вказав Феодосій, спочатку займалися рибною ловлею, але влітку
почали влаштовуватися землянками та зимівниками, куренями та мазанками. У серпні
з’явилось стількі ж: «Оказалось, что это переселение запорожцев сделано по распоря-
жению дальновидного Коша, который своим народом, своими подданными хотел занять
все окраины своих широких маетностей и доказать миру, что владения его – земля
превеликая, страна пребольшущая» [6, с. 897]. Однак, якщо дані про заселення земель,
які були опановані в Посамарь’ї та неподалік, досить точні, хоч на нашу думку, теж є
елементами міфологізації (або елементом запорозької ідеології), то Схід був ними менше
опанований і доведення історичних прав тут виглядає сумнівним. Виключенням є дані
про таємний шлях з функціонуванням якого, на їх думку, пов’язані зимівники на місці
поселень: Олексіївка 1660 р., Андріївка 1680 р. Бахмутського повіту, с. Чернухіно 1600 –
1700 рр. Слов’яносербського повіту, але вони дуже приблизні і вести рахунок початку
заснування населених пунктів, користуючись цією хронологією, навряд чи можливо.
За Феодосієм простежується також хронологія хвиль запорізької колонізації – повер-
нення на свої місця, де до того татари кочували, і відновлення або створення нового
уряду. В 40 – 50 рр. йде прискорене формування зимівників господарського типу, у т.ч.
для забезпечення господарських потреб Коша. Тоді ж могла бути сформована і колоні-
заційна політика Коша за допомогою створення паланок і таким же засобом, як раніше
опановували прикордонну територію Росія та Польща. Ці заходи передбачали включення
територій уходів до політичної системи Коша, а потім заснування поселень на них.
Наприкінці свого історичного буття запорожці почали свою урядову колонізацію. Так
була створена Кальміуська паланка, але колонізувати територію майбутніх Бахмутського,
Слов’яносербського повітів Кіш не встиг. Його випередили організація урядом Слов’яно-
сербії та слобідська колонізація. Тому ми маємо констатацію того, що деякі урочища
добре знали запорожці, «грели свои животы», що там було старожитнє займище, але після
цього Феодосій давав згадку про заснування малоросійського або слов’яносербського
населеного пункту. Таким чином, територія Середнього Подінців’я була для Коша бажа-
ною, але ніколи не належала фактично і юридично. Тут йшла конкуренція слобідського
та донського колонізаційних рухів. Присутність запорожців відчувалась на здобувно-
промисловому рівні.
Таким чином, працю Феодосія можна розглядати як джерело лише з урахуванням
перелічених обставин, тобто дуже обережно і немає ніякого сенсу вважати заснованим
певний населений пункт у період 1709 – 1738 р. на сході та на півдні України. Щодо засну-
вань поселень у другій половині ХVІІІ ст., треба, на наш погляд, врахувати тип зимівника.
Якщо це любий куток, где «грели животы», абшитовані запорожці, то це може бути зимів-
ник І типу, за систематизацією О. Олійника, з нежонатих і неосілих[15]. За даними
С.А. Калоерова (перепис населення Азовської губернії) [16], постійних населених пунктів
ще в 1775 р. не було у всьому Павлоградському повіті, а були зимівники, де жили «без-
домные работники в заброде» за терминологіїєю документів, тобто неосілі запорожці.
Вказані типи поселень як прояви запорізької колонізації не належали до міцної осілості,
що й довів татарсько-турецький напад 1769 р.
Таким чином, у праці Феодосія використаний документ запорізького походження,
скоріш за все документ з Самарсько-Миколаївського монастиря, що містить спробу ство-
рити власний історико-статистичний опис Запорозьких Вольностей, обґрунтувати права
на землі, врахувавши незаселені або в минулому татарські території. За недостатніми даними
зростає поетизація. Для Кальміуської паланки, Слов’яносербії і Бахмутської провінції
більшість дат раніше 1738 р. має сумнівний характер. Але в 1740 – 1750-х рр. була заснована
«Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» Феодосія...
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 27
більшість великих зимівників 70-х років, про які залишилися достовірні дані. Незважаючи
на інтерес запорожців до Бахмутської провінції, І. Гільденштедт повідомив у 1774 р.,
що запорожці не вважають басейн р. Бахмут своїм [17]. У документі «1772 года, октября
1 дня. Опись запорожских границ от вершины реки Орели до устья речки Темерника,
впадающаго в Дон» повідомлялось: «Против Петровской крепости в Донец упавшей на
устье оной, в которую Береку впадаютъ речки Бритай и Комишовата; от устя Береки
прямо Донцем до Товалского байрака по зовемой новой черте Княжем Косоговым рвом,
зделанной до Теплянского Святогорским монастырем владеемаго леса: оттоль же по той
черте Голою Долиною на гору до урочища Серковой могилы, где ныне форпост состоит;
от тоей могилы в Сухой Торец на Серкову гатку; от гатки до урочища речки Бычка, зове-
мого ныне Клибыного, чрез оной же Бычок в Крывой Тор на брод Пещаной и чрез вершину
реки Кринки на граничение (-на пограничныя) поблызу Миюса две могилки…» [18].
Басейни річок Бахмут та Лугань запорожці своїми не вважали. Залишили свій погляд на
історію заселення Вольностей, який став складовою частиною української історіографії
у складі праці Феодосія.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ефремов А.С. История Луганского края : [Учебное пособие] / [Ефремов А.С., Курило В.С., Бровчен-
ко И.Ю. и др.]. – Луганск : Альма-матер, 2003. – С. 152.
2. Подов В.И. Славяносербия. Очерки из истории заселения Донбасса в 18 в. Документы / Подов В.И. –
Луганск : GLOBUS, 1998. – С. 26.
3. Сергиенко Ю.Г. Об исторических источниках / Ю.Г. Сергиенко // Региональная научно-практическая
конференция по истории Донбасса. – Лисичанск, 1999. – С. 31.
4. Гайворонский П.Е. О чем говорят Материалы для историко-статистического описания Екатерино-
славской епархии / П.Е. Гайворонский // Региональная научно-практическая конференция по истории
Донбасса. – Лисичанск, 1999. – С. 15.
5. Пірко В.О. Вступ / [Укладач В.О. Пірко] // Джерела до історії населених пунктів Донеччини ХVІ –
ХVШ ст. – Донецьк : Дон НУ, 2001. – С. 3.
6. Феодосій (Макаревський О.Г.). Исторический обзор православной христианской церкви в пределах
нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия ея : матеріали для
історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVІІІ
століття / Феодосій (О.Г. Макаревський) // Репринт. Ектеринослав, 1880 г. – Дніпропетровськ :
Дніпрокнига, 2000. – С. 110, С. 623, С. 776, С.711, С. 801, С. 821, С. 720, С. 95, С. 82, С. 773, С. 897.
7. Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства / Бага-
лей Д.И. – М. : Тип. университета, 1887. – ХVІ. – С. 97, С. 159, С. 341..
8. Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734 – 1775 рр.) / Голобуцький В.О. –
Дніпрпетровськ : Січ, 2004. – С. 372.
9. Пірко В.О. Козацтво на Донеччині в XVII – XVIII ст. / Пірко В.О. // Роль козацтва в історії Донецького
регіону. – Донецьк : Каштан, 2006. – С. 10.
10. Петрухинцев Н.Н. Царствование Анны Иоанновны: формирование внутриполитического курса и
судьбы армии и флота 1730 – 1735 г. / Петрухинцев Н.Н. – Спб. : Алетейя, 2001. – С. 129.
11. Пірко В.О. Оборонні споруди в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця (історичний нарис з уривками
джерел і планами споруд за другу половину ХVІІ – ХVІІІ ст.) / Пірко В.О. – Донецьк : Східний
видавничий дім, 2007. – С. 48.
12. Шпитальов Г.Г. Запорозьке військо в російсько-турецькій війні 1735 – 1739 років / Шпитальов Г.Г. –
Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2002. – С. 5.
13. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків / Яворницький Д.І. – Львів : Світ, 1990. – Т. 1. – С. 312.
14. Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края / Скальковский А.А. –
Одесса : Тип. Францова и Нитче, 1850. – Ч. 1. – С. 29.
15. Олійник О. Кількість та типологія запорозьких зимівників за часів Нової Січі / Олійник О. //
Запорозька старовина. – 2005. – Вип 3. – С. 71.
16. Калоеров С.А. Об основании города Мариуполя и первых греческих сел в Приазовье на основе анализа
документов / С.А. Калоеров // От Крыма до Мариупольского греческого округа (1652 – 1783). Доку-
менты по истории греков Приазовья : в 4 т. – Донецк : ООО «Юго-Восток, ЛТД», 2008. – Т. 1. – С. 557.
17. Подов В.И. Донбасс. Век ХVІІІ-й. Социально-экономическое развитие Донбасса в 18 веке / По-
дов В.И. – Луганск : Світлиця, 1998. – С. 38.
Г.Г. Чепіга
«Наука. Релігія. Суспільство» 2014 № 1 28
18. Яворницький Д.І. 1772 года, октября 1 дня. Опись запорожских границ от вершины реки Орели до
устья речки Темерника, впадающаго в Дон. / Д.І. Яворницький // Вольності запорозьких козаків. –
Дніпропетровськ : Січ, 2002. – С. 311.
Г.Г. Чепига
«Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» Феодосия (О.Г.
Макарьевского) как исторический и историографический источник
В статье автор анализирует работу епископа Феодосия (О.Г. Макарьевского) «Материалы для историко-
статистического описания Екатеринославской епархии», которая в большом количестве научных иссле-
дований используется как исторический источник для определения дат основания некоторых населенных
пунктов Юго-Восточной Украины. Однако анализ показал, что описанная Феодосием хронология основания
поселений на указанной территории до 50-х гг. XVIII ст. основана на непроверенных данных и имеет
элементы мифологизации. Вывод автора по итогам историографического анализа состоит в том, что Феодо-
сий (О.Г. Макарьевский) в той части своей работы, которая относится к первой половине XVIII ст.,
основывался на документах запорожского происхождения, которые должны были обосновать претензии
Коша на земли, включая незаселённые или малозаселённые другими групппами переселенцев. Эти данные
не всегда можно использовать в качестве исторического источника.
Ключевые слова: исторический источник, населенный пункт, историографический анализ, дата
основания, хронология.
G.G. Chepiga
«Materials for Historical and Statistical Description Ekaterinoslavskaya Diocese» Theodosius (O.G. Ma-
karyevsky) Both Historical and Historiographical Source
The author analyzes the work of Bishop Theodosius (O.G. Makaryevsky) «Materials for historical and statistical
description Ekaterinoslavskaya diocese», which in a lot of research is used as a historical source to determine the
dates of the base of some settlements south- eastern Ukraine . However, the analysis showed that the described
Theodosius chronology base settlements in that territory to 50s . XVIII century . based on unverified data and
has elements of mythologizing. The author's conclusion on the basis of historical analysis is that Theodosius
(O.G. Macarius) in that part of his work, which refers to the first half of the XVIII century, Based on documents
Zaporozhye origin who had substantiate claims Kosha on land, including unpopulated or sparsely populated by
other groups of immigrants. These data can not always be used as a historical source .
Key words: historical source, locality, historiographical analysis, founding date, chronology.
Стаття надійшла до редакції 10.01.2014.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-86993 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-3671 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:31:48Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Чепіга, Г.Г. 2015-10-08T17:22:55Z 2015-10-08T17:22:55Z 2014 "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело / Г.Г. Чепіга // Наука. Релігія. Суспільство. — 2014. — № 1. — С. 19-28. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1728-3671 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86993 94(477):303.446.4 У статті автор аналізує працю єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського) «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії», яка у багатьох наукових працях використовується авторами як історичне джерело і закладає підґрунтя для визначення дати заснування деяких населених пунктів Південно-Східної України. Однак, аналіз праці показав, що подана Феодосієм хронологія заснування поселень означеного регіону у період до 50-х рр. XVIII ст. ґрунтується на неперевірених даних і тяжіє до міфологізації. Висновок автора за підсумками історіографічного аналізу полягає у тому, що Феодосій (О.Г. Макаревський) у частині свого опису, яка відноситься до першої половини XVIII ст., спирався на документи запорозького походження, які мали за мету обґрунтувати права Кошу на землі, врахувавши незаселені або малозаселені іншими групами переселенців. Ці дані потребують уважного підходу і не завжди можуть виступати як історичне джерело. В статье автор анализирует работу епископа Феодосия (О.Г. Макарьевского) «Материалы для историкостатистического описания Екатеринославской епархии», которая в большом количестве научных исследований используется как исторический источник для определения дат основания некоторых населенных пунктов Юго-Восточной Украины. Однако анализ показал, что описанная Феодосием хронология основания поселений на указанной территории до 50-х гг. XVIII ст. основана на непроверенных данных и имеет элементы мифологизации. Вывод автора по итогам историографического анализа состоит в том, что Феодосий (О.Г. Макарьевский) в той части своей работы, которая относится к первой половине XVIII ст., основывался на документах запорожского происхождения, которые должны были обосновать претензии Коша на земли, включая незаселённые или малозаселённые другими группами переселенцев. Эти данные не всегда можно использовать в качестве исторического источника. The author analyzes the work of Bishop Theodosius (O.G. Makaryevsky) «Materials for historical and statistical description Ekaterinoslavskaya diocese», which in a lot of research is used as a historical source to determine the dates of the base of some settlements south- eastern Ukraine . However, the analysis showed that the described Theodosius chronology base settlements in that territory to 50s . XVIII century . based on unverified data and has elements of mythologizing. The author's conclusion on the basis of historical analysis is that Theodosius (O.G. Macarius) in that part of his work, which refers to the first half of the XVIII century, Based on documents Zaporozhye origin who had substantiate claims Kosha on land, including unpopulated or sparsely populated by other groups of immigrants. These data can not always be used as a historical source . uk Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України Наука. Релігія. Суспільство Історія "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» Феодосия (О.Г. Макарьевского) как исторический и историографический источник «Materials for Historical and Statistical Description Ekaterinoslavskaya Diocese» Theodosius (O.G. Makaryevsky) Both Historical and Historiographical Source Article published earlier |
| spellingShingle | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело Чепіга, Г.Г. Історія |
| title | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| title_alt | «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» Феодосия (О.Г. Макарьевского) как исторический и историографический источник «Materials for Historical and Statistical Description Ekaterinoslavskaya Diocese» Theodosius (O.G. Makaryevsky) Both Historical and Historiographical Source |
| title_full | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| title_fullStr | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| title_full_unstemmed | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| title_short | "Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії" Феодосія (О.Г. Макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| title_sort | "матеріали для історико-статистичного опису катеринославської єпархії" феодосія (о.г. макаревського) як історичне та історіографічне джерело |
| topic | Історія |
| topic_facet | Історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/86993 |
| work_keys_str_mv | AT čepígagg materíalidlâístorikostatističnogoopisukaterinoslavsʹkoíêparhíífeodosíâogmakarevsʹkogoâkístoričnetaístoríografíčnedžerelo AT čepígagg materialydlâistorikostatističeskogoopisaniâekaterinoslavskoieparhiifeodosiâogmakarʹevskogokakistoričeskiiiistoriografičeskiiistočnik AT čepígagg materialsforhistoricalandstatisticaldescriptionekaterinoslavskayadiocesetheodosiusogmakaryevskybothhistoricalandhistoriographicalsource |