Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)

Про стан фундаментальних теоретико-методологічних та прикладних досліджень у галузі державно-правового будівництва в Україні, про проблеми законотворчого процесу в державі, про основні напрями розвитку правознавства в Україні ми говорили з директором Інституту держави і права ім. В.М. Корец...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Вісник НАН України
Дата:	2015
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Теми:	Інтерв’ю
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87201
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 3-7. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860163066747944960
citation_txt	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 3-7. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
description	Про стан фундаментальних теоретико-методологічних та прикладних досліджень у галузі державно-правового будівництва в Україні, про проблеми законотворчого процесу в державі, про основні напрями розвитку правознавства в Україні ми говорили з директором Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, видатним українським правознавцем, талановитим організатором юридичної науки і освіти, академіком Національної академії наук України та Національної академії правових наук України Юрієм Сергійовичем Шемшученком.
first_indexed	2025-12-07T17:55:37Z
format	Article
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 3 ІНТЕРВ’ЮІНТЕРВ’Ю ВІДСУТНІСТЬ НАУКОВОГО ОБҐРУНТУВАННЯ — ПРОБЛЕМА ЗАКОНОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ Інтерв’ю з академіком НАН України Ю.С. Шемшученком Про стан фундаментальних теоретико-методологічних та прикладних досліджень у галузі державно-правового будівництва в Україні, про пробле- ми законотворчого процесу в державі, про основні напрями розвитку пра- вознавства в Україні ми говорили з директором Інституту держави і пра- ва ім. В.М. Корецького НАН України, видатним українським правознавцем, талановитим організатором юридичної науки і освіти, академіком Націо- нальної академії наук України та Національної академії правових наук України Юрієм Сергійовичем Шемшученком. — Юрію Сергійовичу, Ви, як визнаний фахівець у галузі конституційного права, є активним учасником сучасного конституційного процесу в Україні. Ви входили до складу багатьох конституційних комісій та робочих груп з розро- блення проекту Основного Закону та в подальшому з під- готовки змін до чинної Конституції України і знаєте цей процес, так би мовити, зсередини. Чому, на Вашу думку, формування українського конституціоналізму відбуваєть- ся так складно і повільно? — Так, я вже давно в конституційному процесі, брав участь у багатьох конституційних комісіях. Спостерігаючи за їх робо- тою, я дійшов висновку, що найголовнішою проблемою є від- сутність загальної методології розроблення Основного Закону. Навіть на рівні робочих груп кожен тягне ковдру на себе, не ка- жучи вже про обговорення у Верховній Раді, де політичні мо- тиви і бажання домогтися якомога більших повноважень лише посилюються. А для ефективної роботи потрібна насамперед належна наукова основа. На мою думку, саме те, що у складі конституційних комісій було дуже мало або взагалі не було на- уковців і профільних фахівців, негативно позначалося на ре- зультатах їх діяльності. 4 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 ІНТЕРВ’Ю У травні 2012 р. з метою проведення сис- темної конституційної реформи було створе- но Конституційну Асамблею під головуван- ням першого Президента України Л.М. Крав- чука. Чим вона відрізнялася від усіх попере- дніх конституційних комісій? Передусім тим, що основною її функцією була підготов- ка концепції і проекту Закону України «Про зміни до Конституції України» на суто нау- кових засадах. Такого унікального органу в нас ще не було. До складу Конституційної Асамблеї входили переважно фахівці-пра во- знавці. Серед 100 її членів 20 були представ- никами НАН України, а от політиків майже зовсім не було. Уперше в Україні для розро- блення змін до Основного Закону було так широко залучено наукову громадськість, і це дало змогу налагодити роботу максимально ефективно, прозоро і демократично, або, як нині прийнято говорити, на транспарентних засадах. Високий науковий потенціал Конституцій- ної Асамблеї дозволив за два роки виробити виважену і збалансовану концепцію оновлен- ня Конституції. Взагалі, саме на таких принци- пах має розпочинатися робота над будь-яким законопроектом, не лише над Конституцією. — І як складається подальша доля цієї концепції? — Усі наші напрацювання ми передали до нинішньої Конституційної комісії. Однак її склад кардинально відрізняється від складу Конституційної Асамблеї. Прийшли нові, мо- лоді, азартні люди, які хочуть працювати, хо- чуть зробити все якнайшвидше, але, на жаль, не мають належного досвіду. Звісно, мені б дуже хотілося, щоб наші напрацювання вико- ристовувалися якомога більше, тому що вони дійсно корисні й добре науково обґрунтовані. Найголовніше, що ця концепція вибудовува- лася на комплексному підході, і нам вдалося пов’язати між собою всі розділи Основного За- кону. А нинішня комісія має дещо інший під- хід, заснований на точковому принципі, тобто її робота більшою мірою спрямована на зміни в окремих статтях. Зараз виокремлено три групи питань, які потребують змін: 1) права людини; 2) децен- тралізація управління, насамперед місцевого; 3) судова влада. Усі ці питання, безумовно, важливі, але статті, які їх регулюють, мають безпосередні зв’язки з багатьма іншими роз- ділами Конституції. Пропонуючи певні зміни, потрібно завжди мати на увазі, що вони по вин- ні узгоджуватися із загальною структурою, інакше закон не буде гармонійним і не зможе ефективно працювати. І тоді через короткий час знову постане питання про необхідність внесення змін. — Чи не нагадує це ямковий ремонт наших автошляхів? — Так. Причому такі ситуації вже неоднора- зово виникали. Ось, наприклад, у 1996 р. Пар- ламент прийняв Конституцію України. На- ступного, 1997 року в нашому Інституті від- бувся семінар щодо реалізації положень нової Конституції, на якому виступив Голова Верхо- вної Ради того ж самого скликання, що ухва- лювала Основний Закон, Олександр Олексан- дрович Мороз. Він піддав нищівній критиці низку положень Конституції. Тобто ще й року не минуло від ухвалення Закону, а всім уже зрозуміло, що він не працює. Про що це гово- рить? Про недосконалість механізму розроб- лення законопроектів. Сьогодні у всіх на вустах питання децентра- лізації влади. Я майже впевнений, що закони, які ми ще тільки маємо прийняти найближчим часом, невдовзі почнуть жорстко критикувати, оскільки ну ніяк не зможе централізована дер- жавна система нормально працювати в умовах децентралізації. Потрібна дуже тонка і вива- жена перебудова всього масиву законодавства, ми маємо знайти розумний баланс між центра- лізацією і децентралізацією влади. До того ж добре відомо, що хороші закони нашвидкуруч не роблять. Загалом системною проблемою законотвор- чого процесу в Україні є відсутність наукового обґрунтування і методології розроблення за- конопроектів. Звідси й тягнуться всі негараз- ди. У нас є закони, в які вже було внесено по ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 5 ІНТЕРВ’Ю 40—50 поправок, причому здебільшого зміни мають точковий, несистемний характер. А за- кон передусім має діяти стабільно. — Юрію Сергійовичу, а як складалася в Україні наукова школа з конституційного права? — Наукову школу в цій галузі започатку- вав видатний правознавець-конституціоналіст Анатолій Павлович Таранов. Він був визнаним лідером у конституційному праві, причому не лише в Україні. Учні Анатолія Павловича, Ві- ктор Федорович Погорілко, Вадим Борисович Авер’янов та багато інших, його послідовни- ки гідно продовжили його справу. Зараз від- діл конституційного права та місцевого само- врядування нашого Інституту працює в усіх напрямах конституційного права, випускає велику кількість монографій, підручників, ре- гулярно проводить наукові заходи. Так, до Дня Конституції ми плануємо конференцію, на якій, до речі, розглядатимемо чинну Консти- туцію і обговорюватимемо, чи така вже вона у нас погана. — Молодь йде до вас? — Ну, хоч з цим проблем немає. Ще в 1995 р. ми створили унікальний науково-навчальний заклад, підпорядкований НАН України, — Ки- ївський університет права (спочатку він нази- вався Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України). За- раз його очолює Юрій Ладиславович Бошиць- кий. І це наша справжня кадрова скарбничка. Більшість викладачів Університету є співро- бітниками нашого Інституту, що дає змогу за- безпечити навчальний процес на найвищому фаховому рівні. Багато студентів, завершуючи навчання, потім ідуть до нас в аспірантуру і за- лишаються працювати в Інституті. 20-річний досвід роботи Університету пе- реконливо засвідчив, що така форма вищого навчального закладу виявилася дуже вдалою спробою поєднання науки і освіти. Тому і на Загальних зборах Академії, і на засіданнях Президії НАН України я неодноразово ставив питання про створення Гуманітарного універ- ситету НАН України. Я переконаний, що це потрібно зробити, особливо з огляду на ниніш- ні реалії. Саме у такий спосіб ми зможемо по- будувати науково-освітній комплекс нового, європейського типу. — Юрію Сергійовичу, я знаю, що, захис- тивши кандидатську дисертацію із забез- печення законності в діяльності місцевих органів, Ви потім різко змінили проблема- тику своїх досліджень і зацікавилися еколо- гічним правом. Чому так сталося? — Так, дійсно, майже 20 років на початку своєї наукової діяльності я присвятив еколо- гічному праву. У 1970 р. я завершив навчання в аспірантурі й захистив кандидатську дисер- тацію під керівництвом Анатолія Павловича Таранова. Одного разу тодішньому директору Інституту Володимиру Михайловичу Корець- кому зателефонував Борис Євгенович Патон і запропонував започаткувати дослідження з теорії природоохоронного права. Тоді в СРСР вже діяв Закон про охорону природи, але голо- вну роль у ньому відігравав природоресурсний підхід, не було концепції охорони навколиш- нього середовища, не було взагалі сучасного розуміння екологічного права. Ініціатором розвитку цього напряму юриспруденції був Василь Лук’янович Мунтян. І коли мені і Ві- ктору Федоровичу Погорілку запропонували зосередитися на дослідженнях правових пи- тань охорони природи, ми погодилися. — Не страшно було братися за нову, не- розроблену проблематику? — Ні, не страшно. Я розумів, що це набага- то цікавіша тема, ніж прокурорський нагляд, і крім того, інтуїтивно відчував, що за цим на- прямом майбутнє. В Інституті активно почали розвиватися дослідження з охорони навко- лишнього середовища, сформувалася наукова група, яка згодом виокремилася у самостійний відділ, і так поступово склалася потужна на- укова школа, яку визнали навіть у Москві. Ми дійсно підготували усе перше покоління фа- хівців з екологічного права. І зараз ця тематика залишається дуже «живою» гілкою права. Моя мета — домог- 6 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 ІНТЕРВ’Ю тися прийняття двох нормативних актів. Це, по-перше, на національному рівні ухвалення Екологічного кодексу. Україна ще й досі живе за радянськими законами про охорону навко- лишнього середовища. Ми вже давно в нашо- му Інституті розробили проект такого кодек- су, передали його до Верховної Ради, але він там лежить і донині. Лежить уже так довго, що за окремими пунктами той законопроект вже встиг застаріти, і багато в чому ми вже його переписали. Проте я не втрачаю надії, що Екологічний кодекс врешті-решт з’явиться в Україні. Другий документ — це Екологічна консти- туція Землі, глобальний нормативний акт ре- гуляції світового порядку. В основі цих двох актів лежить невід’ємне право людини на без- печне довкілля, і наше завдання полягає в тому, щоб створити дієві механізми забезпечення цього права. Проблему цю потрібно вирішу- вати комплексно, оскільки вона містить у собі дуже багато найрізноманітніших аспектів. Сво- го часу я виступав в ООН на засіданні Шосто- го комітету (Комітет з правових питань Ген- асамблеї ООН), яке було присвячене розгляду основних принципів Екологічної конституції Землі. Реакція представників різних країн майже однакова — всі кивають головами, ніби погоджуються, але ж я розумію, що у світі ще немає належного консенсусу щодо розв’язання цієї проблеми. Багаті країни не хочуть цим пе- рейматися, оскільки цей акт регулює не лише природоохоронну діяльність, а й зачіпає сфери економічних інтересів. Бідним країнам взагалі не до екології, перед ними стоять більш насущ- ні питання — як нагодувати населення і забез- печити його мінімальні потреби. Окремі еко- логічні питання глобального рівня все ж таки вдається поступово розв’язувати, але всі вони мають обмежений, точковий характер. Поки що у світі відсутній механізм нагляду за еколо- гічною ситуацією. Створена з цією метою при ООН організація ЮНЕП не має відповідних повноважень і, найголовніше, належного фі- нансування. Отже, на сьогодні людство ще не готове витрачати кошти на охорону довкілля. На міжнародному рівні ще немає повного ро- зуміння самої сутності проблеми, не кажучи вже про шляхи її вирішення. Однак процес триває, і будемо сподіватися, що рано чи пізно він принесе свої плоди. — Розкажіть, будь ласка, як проходило становлення космічного законодавства в Україні. — Після розпаду Радянського Союзу Укра- їна позиціонувала себе як космічна держава, але для здійснення космічної діяльності на- шою країною як самостійним суб’єктом міжна- родного права належного правового підґрунтя не було взагалі. За часів СРСР все космічне законодавство було зосереджене на загально- союзному рівні, тому після здобуття Україною незалежності у цій сфері одразу виникло без- ліч юридичних проблем. Найгірше, що ми не мали кваліфікованих кадрів космічно-правової спрямованості, у вишах навіть не було такої дисципліни. У 1998 р. ми створили в Інститу- ті Міжнародний центр космічного права, який спрямував свою діяльність на вирішення фун- даментальних і прикладних завдань розвитку й реалізації національного космічного права з метою забезпечення економічної ефектив- ності вітчизняної космічної галузі, а також на підготовку фахівців з цього напряму юриспру- денції. Ми тісно співпрацюємо з Державним космічним агентством України, беремо безпо- середню участь у розробленні та експертизі нормативно-правових актів у сфері космічної діяльності, готуємо підручники та навчальні посібники для вищої школи. Але проблем ще багато. Ми й досі не можемо домогтися, щоб космічне право стало ваківською спеціальніс- тю. Чим далі розвивається людство, тим інтен- сивніше освоюється близький і далекий кос- мос, а ми вже почали сильно відставати в цій сфері… — Юрію Сергійовичу, у Вашій багатогран- ній науковій діяльності не останнє місце по- сідають історико-правові дослідження. Це так? — У нашому Інституті традиційно так скла- лося, що історії правознавства завжди приді- лялося багато уваги. Засновника нашої уста- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 7 ІНТЕРВ’Ю нови Володимира Михайловича Корецького прийнято було позиціонувати як фахівця в га- лузі міжнародного права, однак сам він вважав себе передусім істориком юриспруденції. За- раз в Інституті працює досить потужний відділ історико-правових досліджень, першим керів- ником якого був Борис Мусійович Бабій. Ми пишаємося тим, що свого часу зробили велику справу, відновивши, так би мовити, чесне ім’я третього президента нашої Академії Миколи Прокоповича Василенка. Ми підготували і опублікували 10-томну «Антологію української юридичної думки», яка увібрала в себе найкращі надбання ві- тчизняних правознавців за два з половиною століття. Побачила світ унікальна пам’ятка українського права першої половини XVIII ст. «Права, за якими судиться малоросійський народ». Ця збірка правових норм упродовж 15 років розроблялася спеціальною комісією, яка працювала у місті Глухові — столиці Геть- манщини. До речі, нещодавно, наприкінці травня, я в складі поважної делегації був у Глу- хівському національному педагогічному уні- верситеті імені Олександра Довженка, де ми відкрили музей історії українського козацько- го права ХVІІ—ХVІІІ ст. і створили науково- методичний Центр історії права Гетьманщини. Вважаю, що ця подія матиме велике регіональ- не значення. Взагалі мій досвід роботи над іс- торичними правовими документами засвідчує, що знання про стан справ, наприклад, у судо- вій системі минулих століть — це надзвичайно корисні набутки для розвитку сучасного пра- вознавства. — Юрію Сергійовичу, і на завершення на- шої розмови скажіть, будь ласка, як Ви ста- витеся до останнього проекту змін до Зако- ну України «Про наукову і науково-технічну діяльність»? — Я завжди був упевнений і продовжую на- полягати на тому, що нам потрібно приймати закон про Національну академію наук України. Цю думку я відстоюю вже десять років поспіль, але, на жаль, бачу, що зараз ухвалення такого закону ще не на часі. І в державі, і в суспільстві в цьому питанні поки ще немає розуміння. За підсумками Парламентських слухань 2014 р. було рекомендовано підготувати окремий про- ект закону щодо діяльності НАН України, але в кінцевому підсумку все звелося до змін до Закону «Про наукову і науково-технічну ді- яльність». МОН України, який і розробляв останній проект змін, ясна річ, робив його під себе, щоб максимально сконцентрувати на собі повноваження щодо керування науковою ді- яльністю в державі. Взагалі, я вважаю, що навіть якщо вдасться прийняти нову редакцію Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» з урахуванням усіх поправок, запропонованих Академією, це не вирішить до кінця всіх проблем, пов’язаних з регулюванням наукової діяльності. Через деякий час ми знову будемо змушені повер- татися до цього питання. Потрібен закон про Національну академію наук України, тому ми й надалі наполегливо відстоюватимемо цю точку зору. Розмову вела Олена МЕЛЕЖИК
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-87201
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:55:37Z
publishDate	2015
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	2015-10-14T11:24:42Z 2015-10-14T11:24:42Z 2015 Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком) // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 3-7. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87201 Про стан фундаментальних теоретико-методологічних та прикладних досліджень у галузі державно-правового будівництва в Україні, про проблеми законотворчого процесу в державі, про основні напрями розвитку правознавства в Україні ми говорили з директором Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, видатним українським правознавцем, талановитим організатором юридичної науки і освіти, академіком Національної академії наук України та Національної академії правових наук України Юрієм Сергійовичем Шемшученком. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Інтерв’ю Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком) Absence of scientific justification — a problem in the Ukrainian legislative process (interview with Academician of NAS of Ukraine Yu.S. Shemshuchenko) Article published earlier
spellingShingle	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком) Інтерв’ю
title	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)
title_alt	Absence of scientific justification — a problem in the Ukrainian legislative process (interview with Academician of NAS of Ukraine Yu.S. Shemshuchenko)
title_full	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)
title_fullStr	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)
title_full_unstemmed	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)
title_short	Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)
title_sort	відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в україні (інтерв’ю з академіком нан україни ю. с. шемшученком)
topic	Інтерв’ю
topic_facet	Інтерв’ю
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87201

Відсутність наукового обґрунтування — проблема законотворчого процесу в Україні (інтерв’ю з академіком НАН України Ю. С. Шемшученком)

Репозитарії

Схожі ресурси