"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Вісник НАН України
Date:	2015
Main Author:	Геєць, В.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Subjects:	З кафедри Президії НАН України
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87204
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) / В.М. Геєць // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 14-22. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860267072840269824
author	Геєць, В.М.
author_facet	Геєць, В.М.
citation_txt	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) / В.М. Геєць // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 14-22. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
first_indexed	2025-12-07T19:01:57Z
format	Article
fulltext	14 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 «ІННОВАЦІЙНА УКРАЇНА — 2020»: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 року Шановні члени Президії, шановні колеги! Шість років тому Секція суспільних і гуманітарних наук НАН України започаткувала практику підготовки національних до- повідей. Попередні чотири доповіді викликали досить широкий резонанс у суспільстві. Особливістю цьогорічної Національної доповіді є те, що до її підготовки були залучені не лише уста- нови нашої Секції, а й багато фахівців майже з усіх напрямів природничих наук. Актуальність Національної доповіді «Інноваційна Україна — 2020» зумовлена необхідністю якнайшвидшого переведення вітчизняної економіки на рейки інноваційного розвитку. Це чи не єдиний ефективний засіб подолання наслідків фінансово- економічної кризи, яка вже продемонструвала всю небезпеку і безперспективність орієнтації на експортно-сировинну мо- дель. Причому перехід до розвитку економіки на засадах інно- ваційності залежить від ефективності зусиль як держави, так і бізнесу. У доповіді ми ставили собі за мету обґрунтувати основопо- ложні складові інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України в умовах її подальшої інтеграції у світовий еко- номічний та науково-технологічний простір на основі всебіч- ного дослідження стану інноваційної сфери в країні та аналізу відповідних світових тенденцій. Особливу увагу було приділе- но проблемі підвищення ролі наукових досліджень та іннова- ційних розробок у процесах соціально-економічного розвитку України в контексті активізації міжнародної співпраці у цій сфері та формування засад для створення сучасної національної інноваційної системи, що є невідворотною ознакою сучасності. Національна доповідь «Інноваційна Україна — 2020» скла- дається з 8 розділів, і я коротко зупинюся на кожному з них. З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИНАН УКРАЇНИ ГЕЄЦЬ Валерій Михайлович — академік НАН України, директор Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України» ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 15 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Розділ 1. Від відтворювального до інно- ваційного типу розвитку. З позицій теорії відтворення було обґрунтовано та розвинуто наукове положення про те, що стрижневим процесом руху від природничо-історичного до соціокультурного типу розвитку є перехід від індустріально-ринкової до інформаційно- мережевої економіки. Виокремлено та узагаль- нено найважливіші характеристики обох типів розвитку з проекцією на активізацію іннова- ційної діяльності. Показано роль національних інститутів розвитку в реалізації інноваційної політики в умовах нинішньої кризи. Розроблено про- позиції щодо посилення впливу інновацій на модернізацію національної економіки завдяки формуванню національних інститутів розви- тку, діяльність яких має бути орієнтована на досягнення пріоритетів інноваційного онов- лення економіки, зокрема у фінансовій сфері. Особливої значущості у цьому контексті набу- вають технопарки, промислові парки, бізнес- інкубатори, центри трансферу технологій тощо. Вони сприятимуть розвитку інновацій- ної інфраструктури за умови, якщо діятимуть переважно на засадах підприємницької діяль- ності і державно-приватного партнерства. Розвиток України істотно відрізняється від загальних тенденцій сучасних трансформацій, притаманних високорозвиненим країнам, для яких характерні домінування процесів постін- дустріалізації; креативність дій особистості на принципах самовираження і самореалізації; динаміка розвитку знань як визначального джерела зростання. Варто зазначити, що укра- їнська наука зберегла і продовжує накопичу- вати фундаментальні знання у галузях IV—VI і навіть VII технологічних укладів, проте їх використання є надто високовартісним для більшості вітчизняних виробництв. Водночас в Україні виокремлюється порівняно невели- ка частина постіндустріальних видів діяль- ності, які й надалі розвиватимуться і дедалі більше відриватимуться від решти за рівнем розвитку. Ключовими компонентами сучасної ін но- ва ційно-промислової стратегії мають стати: партнерство Уряду та промисловців як інсти- туційний механізм інноваційних змін; визна- чення на основі аналізу проблемних питань се- редньо- та довгострокових цілей майбутнього розвитку; розроблення стратегій за видами ді- яльності; підтримка Урядом створення нових технологій, їх комерціалізації, а також промис- лових видів діяльності, що підвищують конку- рентоспроможність економіки країни; інвес- тиції в інновації і підготовку кваліфікованої робочої сили на подальшу перспективу; під- тримка бізнесу за всім політичним спектром проблем, зокрема співпраця з профспілками; створення та підтримка інститутів розвитку за пріоритетними видами діяльності; реалізація заходів з підвищення привабливості інновацій для бізнесу. Отже, в першому розділі доповіді теоретич- но обґрунтовано потребу в узгоджених інсти- туційних змінах у різних видах державної по- літики. Україні необхідна нова індустріальна політика ефективного управління процесами змін у соціальному капіталі, розроблення спе- ціальних програм адаптації різних груп працю- ючого населення до значних змін у характері економічної діяльності, оскільки завдяки ви- користанню нових технологій найближчими роками очікується «вимивання» робочих місць для фахівців багатьох масових професій як у промисловості, так і у сфері послуг та збіль- шення соціального розшарування суспільства. Розділ 2. Потенціал і тенденції іннова- ційного розвитку високотехнологічних та традиційних секторів економіки України. У процесі підготовки доповіді з’ясувалося, що кожна з інноваційно привабливих сфер еконо- міки на шляху до свого розвитку стикається з власними, характерними лише для неї, трудно- щами. Тому практично неможливо розробити набір якихось універсальних рішень, які б од- ночасно вирішили проблеми в різних видах ді- яльності, і для досягнення інноваційності має проводитися постійна копітка робота за кож- ним із напрямів. Наприклад, у 2014 р. частка сектору ін фор- ма ційно-комунікаційних технологій у ВВП України становила 1,42 %, а обсяги експор- 16 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ту — близько 2 млрд дол. США. Україна по- сідає 4-те місце у світі за кількістю сертифі- кованих ІТ-спеціалістів (після США, Індії та Росії), входить до топ-30 локацій замовлень на розроблення програмного забезпечення. За різними оцінками, понад 2/3 українських ком- паній користуються Інтернетом у своїй робо- ті. При цьому основними проблемами у сфері інформаційно-комунікаційних технологій є: тінізація ІТ-бізнесу, «сірі» схеми аутсорсингу (аутстафінгу); орієнтація не на кінцевий «ін- тегрований» продукт, а на виконання окремих завдань закордонних замовників; відплив за кордон фахівців, на підготовку яких держава витратила значні кошти. Якщо ж ми розглянемо іншу галузь з вели- ким інноваційним потенціалом — біотехноло- гії, то помітимо тут зовсім інші особливості. За період 1995—2013 рр. кількість науковців, задіяних у цій сфері, постійно зростала, однак і досі їх частка у загальній кількості дослідни- ків є досить невисокою — лише 5,8 %. Головні проблеми розвитку біотехнологій в Україні пов’язані з великим розривом між досить ви- соким рівнем науково-дослідних розробок та імплементацією їх у практичні сфери ді- яльності суспільства; з відсутністю державної політики щодо розвитку біотехнологій та біо- економіки; з фактичною відсутністю потужної бази для виробництва вітчизняних медичних препаратів: антибіотиків нового покоління, су- часних вакцин, генних діагностикумів, моно- клональних антитіл тощо. Що стосується сфери нанотехнологій і на- номатеріалів, то в Україні є низка відповідних державних програм. Крім того, лише з 2008 по 2012 р. академічні установи отримали понад 150 міжнародних грантів, більшість проектів виконувалася спільно з країнами — членами ЄС. Проте однією з основних проблем цього виду діяльності є недостатній рівень фінансу- вання. Участь приватного сектору в розбудові наноіндустрії залишається вельми обмеже- ною. Можна констатувати суттєве відставання України від провідних країн світу як за обся- гами фінансування, так і за кількістю підпри- ємств, задіяних у нанотехнологічній діяльнос- ті. Слід відзначити також наявність кадрової проблеми: підготовка вітчизняних фахівців у сфері нанотехнологій проводиться практично за тими ж напрямами, що й у провідних на- вчальних закладах світу, однак де-факто під- готовка магістрів здійснюється лише за однією спеціальністю «Мікро- та наноелектронні при- лади і пристрої». Зовсім інша ситуація складається із впро- вадженням інновацій в агросекторі. Наукові дослідження в інтересах сільського господар- ства в Україні більш-менш фінансувалися, і ми маємо багато розробок, запропонованих для використання, але виявляється, що українські аграрії, особливо великі агрофірми, майже по- вністю зорієнтовані на застосування зарубіж- них інновацій. Це формує серйозну зовнішню залежність України у цій стратегічній ресурс- ній сфері, яка до того ж має великий експорт- ний потенціал. Значний негативний вплив на динаміку ін- новаційної активності у промисловості мають структурні зміни, зумовлені різким скорочен- ням частки секторів машинобудівного комп- лексу та зростанням питомої ваги чорної мета- лургії, енергетики, базової хімії та інших галу- зей з відносно низьким рівнем перероблення сировини, а отже, і відносно малою доданою вартістю. У Доповіді показано, що періоди під- вищення рівня фінансового забезпечення інно- ваційної діяльності були пов’язані не з якісни- ми змінами в економіці, а, скоріше, з певними кон’юнктурними причинами. Так, передкри- зовий 2007 р. характеризувався зростанням загального рівня кредитування підприємств, а 2011—2012 рр. — реалізацією програми роз- витку сонячної енергетики і відповідною заку- півлею нового обладнання, що згідно з міжна- родними стандартами розглядається як один із видів інноваційної діяльності. Загалом у другому розділі розкрито роль і можливості української науки в інноваційних процесах, проаналізовано стан та перспективи інноваційного розвитку в найважливіших сек- торах економіки, певну увагу приділено модер- нізації «традиційних» галузей промисловості на інноваційній основі. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 17 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Розділ 3. Пріоритети і програми науково- технічного та інноваційного розвитку Укра- їни. На жаль, за всі роки незалежності України визначені пріоритетні напрями розвитку ві- тчизняної науки і техніки жодним урядом на- шої держави як пріоритети його діяльності не сприймалися. Зараз потрібно вдосконалити структуру пріоритетних напрямів науково- технічного розвитку, зробивши її ієрархічною (аналогічною до структури пріоритетних на- прямів інноваційної діяльності), тобто визна- чити стратегічні національні пріоритети (стро- ком на 20 років) та середньострокові пріорите- ти загальнодержавного, галузевого і регіональ- ного рівнів, упорядкувавши систему органів управління державними цільовими науково- технічними та інноваційними програмами. Розділ 4. Організаційно-технологічні фор- ми інноваційної діяльності. Одним із голо- вних світових трендів останніх десятиліть у розвитку інноваційної діяльності став перехід від лінійної моделі управління інноваційним циклом до кооперативної, або так званої моде- лі потрійної спіралі. Така трансформація допо- може докорінно змінити роль, форми і методи взаємодії інститутів науки, освіти та бізнесу в інноваційному процесі відповідно до логіки, прийнятої у світовій практиці. Розвиток інноваційних мереж в Україні поки що можна охарактеризувати як фрагментар- ний. На національному рівні розгорнута або перебуває на початковому етапі низка мере- жевих організацій, окремі мережеві елементи створено на рівні регіонів. У 2011 р. в Україні засновано перший консорціум «EEN-Україна» (на зразок подібних консорціумів у країнах ЄС), до якого увійшли представники бізнесу, державних установ, а також наукові організа- ції. Діяльність у цьому напрямі має бути при- скорена. В Україні історично склалася система з шес- ти академій наук, центральне місце серед яких посідає Національна академія наук України. Навіть в умовах низької сприйнятливості ві- тчизняного виробництва до науково-технічних інновацій протягом 2009—2014 рр. в економіку України впроваджено близько 10 тис. новітніх розробок установ НАН України. За цей період установами НАН України виконано близько 20 тис. господарських договорів і контрактів з вітчизняними замовниками та зарубіжними партнерами. У Доповіді наведено узагальнен- ня досягнень НАН України за різними видами діяльності і на цій основі обґрунтовано необ- хідність збереження та розвитку НАН України як комплексної наукової організації міждис- циплінарного профілю, орієнтованої на науко- ве забезпечення вирішення найактуальніших проблем держави. Щодо ролі університетів у національній ін- новаційній системі, то в них працює 68 % докто- рів і 73 % кандидатів наук, але в 2000—2014 рр. на університети припадало лише 6—10 % ви- конаних досліджень і розробок (за вартістю). Україні необхідно формувати спеціальне зако- нодавче забезпечення для формування коопе- ративної моделі інноваційного циклу. У цьо- му контексті нового змісту набуває проблема більшої автономності університетів, яка, зо- крема, розширить їх можливості у здійсненні інноваційної діяльності з метою диверсифіка- ції джерел власного фінансування, дозволить їм ставати більш гнучкими та мобільними до змін зовнішнього ринкового середовища. У Доповіді сформульовано пропозиції щодо організаційних змін, викладено рекомендації стосовно забезпечення переходу до коопера- тивної моделі взаємодії, створення підприєм- ницьких університетів з певними можливостя- ми щодо комерціалізації наукових результатів. Запропоновано створення спеціалізованих тех нологічних платформ та використання прин ципів «розумної» спеціалізації при прове- денні структурних змін у промисловості краї- ни. Виокремлено ефективні організаційні фор- ми підтримки інноваційної діяльності в укра- їнській економіці, до яких належать (з певни- ми застереженнями) технопарки та окремі державні науково-технічні програми. Обґрун- товано необхідність застосування спеціальних інструментів фінансування інноваційних про- ектів (венчурних фондів, спільного державно- приватного фінансування окремих суспільно значущих проектів, запровадження так звано- 18 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ го «інноваційного» (податкового) кредитуван- ня та ін.). Розділ 5. Фінансове забезпечення іннова- ційного розвитку. При формуванні системи фінансування інноваційної діяльності необхід- но брати до уваги об’єктивні труднощі перехо- ду України до інноваційної моделі економічно- го розвитку, зумовлені дефіцитом інвестицій- них ресурсів і високими макроекономічними ризиками інвестування. У середньостроковій перспективі (2015—2020 рр.) на ринкові фор- ми фінансування інноваційної діяльності в Україні впливатиме обмеженість фінансових джерел, спричинена як об’єктивними чинни- ками, так і перешкодами, свідомо створювани- ми конкурентами (ТНК, урядами зарубіжних країн-конкурентів), а також дефіцитом довгих грошей у банківській системі й низьким рівнем рентабельності підприємств реального сектору. Це зумовлює доцільність застосування проак- тивної державної інноваційної політики. Оскільки інноваційний процес може спира- тися лише на конкурентне ринкове середови- ще, держава має забезпечити фінансову під- тримку підприємств, які взяли на себе тягар інноваційної ініціативи. Вибір джерел і форм фінансування залежить від певних етапів інно- ваційного процесу, причому з наближенням до завершальної стадії зростає роль приватного сектору. Отже, в системі фінансового забезпе- чення інновацій слід дотримуватися принципу концентрації державної підтримки на фінансу- ванні інноваційної діяльності підприємств на початкових етапах інноваційного процесу та на впровадженні технологій V і VI технологіч- них укладів. Розділ 6. Законодавче забезпечення нау- ково-технічної та інноваційної діяльності. Незважаючи на наявність в Україні цілого ряду концепцій і програм щодо розвитку науки та інновацій, а також на періодичне обговорен- ня проблем інноваційної та науково-технічної діяльності на парламентському рівні, прийня- ті рекомендації здебільшого не реалізуються, фінансові, кредитні, податкові, митні та інші важелі забезпечення розвитку інноваційної ді- яльності не працюють. Це і є основною причи- ною гальмування процесу передачі результатів досліджень з наукових установ та вищих на- вчальних закладів до промисловості. В Украї- ні практично немає поширених у розвинених країнах механізмів підтримки трансферу ре- зультатів досліджень. Набуття чинності Угодою про асоціацію з ЄС вимагає внесення змін до законів, що регу- люють питання науково-технічної діяльності та її результатів, зокрема законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про пріоритетні на- прями розвитку науки і техніки». Потребують розроблення правові механізми набуття ре- зультатами наукової діяльності придатності до ринкового обігу, зміни правового режиму май- на наукових організацій, порядку здійснення ними комерційної діяльності. Крім того, мають бути внесені зміни до законів «Про пріоритет- ні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про Загальнодержавну комплексну програ- му розвитку високих наукоємних технологій» щодо вдосконалення регулювання інновацій- ної діяльності, а також до законів, що регу- люють питання інфраструктури інноваційної діяльності, зокрема про спеціальні економічні зони і технологічні парки, зони спеціальних режимів. У Доповіді запропоновано конкретні ре- комендації щодо гармонізації законодавства та проведення необхідних змін, у тому числі механізми, які унеможливили б скасування чи ігнорування законодавчих норм у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку, як це регулярно відбувається впродовж остан- ніх двох десятиліть з ухваленням кожного чер- гового бюджету. Розділ 7. Інновації та розвиток суспіль- ства. Інноваційні технології в соціальній сфе- рі мають становити основу сучасної соціальної політики, яку умовно можна поділити на дві основні складові: перша — пов’язана із захис- том людини у сфері праці, друга — із соціаль- ною підтримкою вразливих верств населення та спрямуванням їхньої діяльності на іннова- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 19 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ційну активність. Отже, саме ці дві сфери по- требують чіткого окреслення перспективних шляхів застосування інновацій, розроблення конкретних заходів з їх практичного впрова- дження на основі формування методології їх оцінювання в умовах орієнтації на соціогума- нітарний розвиток глобального середовища. У країнах, які дотримуються інноваційно- технологічного напряму розвитку, знання ста- ють головним нематеріальним активом, капі- талом, що дає змогу забезпечувати зростання обсягів виробництва, підвищувати якість по- слуг, забезпечувати конкурентоспроможність країни та прискорювати соціальний прогрес у суспільстві. У Доповіді виокремлено п’ять напрямів со- ціальних інновацій, спрямованих на приско- рення процесу переходу економіки України на інноваційні рейки. 1. Реалізація освітньо-кваліфікаційних чин- ників інноваційної діяльності в Україні. У ме- жах цього напряму слід забезпечити відпо- відність якості освіти вимогам інноваційної економіки завдяки посиленню взаємодії між університетським, академічним і галузевим секторами науки (спільні дослідницькі про- екти, магістерські, PhD програми). Потребує збалансування система підготовки кадрів. Не- обхідно також сприяти розвитку системи без- перервної освіти та посилення інноваційної активності як роботодавців, так і працівників. Для цього доцільно на основі рішення Уряду про створення Національного агентства із за- безпечення якості вищої освіти якнайшвидше розпочати розроблення вимог до якості вищої освіти; активізувати процес запровадження ін- новаційних технологій і форм організації про- цесу навчання; залучати соціальних партнерів до оснащення шкіл комп’ютерами та високо- швидкісним доступом до Інтернету; забезпечи- ти реструктуризацію системи підготовки кадрів у регіональному розрізі, координуючи діяль- ність вищої та професійної освіти з бізнесом; заохочувати бізнес-середовище до створення стипендіальних фондів для талановитої молоді. 2. Інноваційні напрями політики доходів. Основна ідея цього напряму полягає у врів- новаженні соціальної та інноваційної функцій політики доходів. Досягти її можна стимулю- ванням інноваційної діяльності через податко- ві механізми та скасування обмежень заробіт- ної плати «зверху». Це у свою чергу приведе до диференціації доходів, запустить механізм «соціальних ліфтів», підвищить соціальну мо- більність населення, знизить економічно необ- ґрунтовану нерівність у доходах і таким чином посилить соціальну функцію політики доходів з одночасним стимулюванням інноваційного розвитку. 3. Політика забезпечення використання результатів міграції в інтересах інноваційного розвитку. Основними складовими цієї політи- ки є: 1) запобігання виїзду науковців та заохочен- ня української молоді, яка здобуває освіту за кордоном, до повернення на батьківщину. До- сягти цієї мети можна залученням вітчизняних науковців до виконання міжнародних проектів без виїзду за кордон; розширенням системи грантів для обдарованої молоді, рекрутуван- ням вихідців з України з відповідною кваліфі- кацією; спрощенням процедури нострифікації іноземних дипломів про науковий ступінь або кваліфікацію; 2) заохочення іноземних студентів залиша- тися в країні після завершення навчання. До- сягається спрощенням процедури отримання громадянства України для іноземців, які здо- були освіту в українських ВНЗ; 3) сприяння реалізації потенціалу трудових мігрантів, які повертаються до України, іммі- грантів та внутрішньопереміщених осіб. Дося- гається впровадженням спеціальної програми стимулювання самозайнятості та мікропід- приємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном; встановлен- ням спеціального режиму розвитку підприєм- ництва у звільнених районах Донецької та Лу- ганської областей; спрощенням доступу іммі- грантів до працевлаштування, послуг охорони здоров’я та освіти; проведенням інформаційної кампанії серед населення щодо неупереджено- го і толерантного ставлення до внутрішньопе- реміщених осіб та іммігрантів; посиленням ін- 20 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ формування іммігрантів стосовно державних програм інтеграції та механізмів захисту від дискримінації. 4. Інновації на ринку праці та національна політика зайнятості. Основними чинниками інноваційної трансформації зайнятості є ба- гаторівнева конкуренція робочої сили, робо- тодавців та організаційно-правових форм їх взаємодії; конструктивний рівень довіри між соціальними партнерами; поглиблення роз- поділу праці на старі й нові технології; спеці- алізація науково-інженерно-технологічного потенціалу з доступом до відповідних гло- бальних систем атестації персоналу; оптимі- зація фінансових механізмів залучення до ви- нахідництва і раціоналізаторства; ефективна підтримка підприємницьких новацій; власна активність суб’єктів соціальної інноватики; національна модель державної політики ін- новаційної трансформації зайнятості; зняття бар’єрів інвестиційної привабливості розвитку людського капіталу та нових форм його реалі- зації у сфері зайнятості. Передбачається, що найімовірнішими соці- альними новаціями у сфері зайнятості в пер- спективі стануть: • публічно-приватне партнерство щодо створення робочих місць; • інноваційні форми забезпечення гнучкос- ті зайнятості в поєднанні з соціальними техно- логіями нагляду, фіксації та реєстрації стану, умов і безпеки зайнятості; • поширення аутсорсингу, аутстафінгу та лізингу працівників; • модернізація соціального діалогу від кла- сичної формули «держава — бізнес — проф- спілки» до більш широкого формату «держа- ва — бізнес — суспільство, громада»; • перехід від політики соціальної підтрим- ки у сфері зайнятості до політики активного гнучкого захисту зайнятості; • комплексна наскрізна програма професій- ної орієнтації; • інноваційні технології транзиту молоді на ринок праці; • технології сприяння зайнятості та со ці- аль но-професійній реабілітації безробітних; • програми активного залучення економіч- но неактивного населення; • ваучерні технології у професійному на- вчанні; • стимулювання професійної та територі- альної мобільності; • нові форми маятникової та вахтової тру- дової міграції; • інноваційні робочі місця — телеробота на засадах онлайн-комунікацій, модернізована надомна робота, коворкінг. 5. Інноваційний розвиток соціальних по- слуг. Цей напрям має три основні складові. По-перше, організація і фінансування іннова- ційного розвитку соціальних послуг передба- чає інтеграцію всіх видів соціальної підтримки в єдину комплексну систему; перехід від фі- нансування установ до фінансування послуг; поширення практики соціального замовлен- ня; запровадження механізмів державно-при- ватного партнерства; розширення автономії органів місцевого самоврядування з надання соціальних послуг; створення правових та еко- номічних умов для розвитку ринку соціальних послуг. По-друге, єдиним принципом надання соціальної підтримки та послуг є реальні по- треби клієнта, а не його належність до певної категорії; пріоритет мають ті види підтримки, які сприяють використанню наявного потенці- алу клієнта і спрямовані на соціальне залучен- ня та реалізацію його економічної активності; стандарти послуг мають розроблятися на осно- ві найкращого світового досвіду, з урахуван- ням потреб клієнтів. По-третє, інноваційний розвиток соціальних послуг має ґрунтуватися на інформаційно-комунікаційних технологіях, ефективній системі обміну інформацією, пе- редових технологіях оцінювання, на засадах створення в офісах з обслуговування клієнтів «дружньої інфраструктури» для осіб з обмеже- ними можливостями. Розділ 8. Інноваційний та науково-тех- ніч ний розвиток України в контексті євро- інтеграційних процесів. У Доповіді висвітле- но важливу роль міжнародних науково-техніч- них програм, програм ЄС, зокрема програми «Горизонт-2020», у стимулюванні процесів ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 21 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ комерціалізації результатів досліджень та по- дальшому розвитку науково-технічної та ін- новаційної діяльності в Україні. Розроблено пропозиції щодо формування основних пріо- ритетів, напрямів та механізмів реалізації інно- ваційної політики на період до 2020 р. Напри- клад, запропоновано виокремити обмежену кількість напрямів досліджень, які мають ви- сокий пріоритет як для ЄС, так і для України, і для їх реалізації створити спільні організаційні структури (лабораторії, консорціуми тощо). Проведено розрахунки зведеного індексу інноваційної діяльності для України за мето- дикою ЄС. Отримані дані свідчать про те, що Україна, на жаль, посідає передостанню по- зицію серед країн Європи і належить до кате- горії «інноватор, що формується». Наведене на рисунку порівняння індексів інноваційної діяльності для європейських країн ще раз під- тверджує нагальну потребу в активізації інно- ваційної діяльності в Україні. На завершення дуже коротко зупинюся на додаткових можливостях, які відкриваються після набуття Україною асоційованого член- ства в європейській програмі «Горизонт-2020». Тепер ми можемо: • разом із делегаціями країн — членів ЄС та інших асоційованих країн брати участь у ви- значенні пріоритетів Європейського Союзу в науково-технологічній сфері; • призначати національних експертів у Ге- неральному директораті з досліджень та в ін- ших директоратах; • брати участь у всіх заходах і тематичних пріоритетах, оскільки дослідницькі установи асоційованих країн завжди становлять міні- мальну кількість необхідних учасників проек- тів; інакше кажучи, Україна має можливість, як асоційована країна, не лише входити до складу мінімуму, а й виступати координуючою сторо- ною проектів; • діставати фінансування за рахунок Єв- рокомісії на тих самих умовах, що й установи країн — членів ЄС; • брати участь у внутрішніх програмах Співдружності програми ім. Марії Кюрі, яких набагато більше, ніж доступних для не асоці- йованих країн; Зведені індекси інноваційної діяльності для європейських країн, розраховані за методикою ЄС 22 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 7 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ • мати повний доступ до програми «Ідеї», призначеної для розвитку фундаментальних досліджень; • брати участь у всіх програмних комітетах Рамкової програми ЄС, у Комітеті з науки та технологій країн — членів ЄС (CREST), в Об’- єд наному дослідницькому центрі (JRC), у гру- пах радників та інших експертних групах. Підсумовуючи викладене вище, варто зазна- чити, що стан інноваційної діяльності в Украї- ні важко вважати задовільним. Незважаючи на наявність досить потужного наукового потен- ціалу та багаторічний досвід створення техно- логічно складної продукції, країна поступово втрачає свої позиції на ринках високотехноло- гічних товарів і послуг. Ідею економіки, засно- ваної на знаннях, рушійною силою якої є ін- новації, значною мірою було дискредитовано в українському суспільстві через неефективні й непослідовні дії та анонсування заходів, які так і не було втілено в життя. Сучасні тенденції в інноваційній сфері не дають підстав для оптимізму, а подолання всіх накопичених проблем можливе лише за умови формування стратегії інноваційного розвитку, що передбачає радикальні зрушення, передусім у моделі економічного розвитку України. Не- обхідною передумовою для цього є розроблен- ня відповідної державної стратегії, яку підтри- мають усі зацікавлені сторони в суспільстві. Така стратегія, в разі її схвалення Верховною Радою, дасть змогу створити децентралізовані структури прийняття рішень, які працювати- муть на досягнення спільної мети. Є також нагальна потреба в тому, щоб пере- орієнтувати пріоритети політики від визначен- ня вузькоспеціалізованих програм до форму- вання гнучкої і динамічної стратегії з набага- то ширшими завданнями. Слід упорядкувати систему органів, що регулюють державні ці- льові науково-технологічні та інноваційні про- грами, диференціювати їх стратегічні, тактичні та оперативні функції, а також функції нау ко- во-методичного забезпечення розроблення і реалізації програм. У сучасному глобальному середовищі гонку озброєнь часто розглядають як реальну форму та дієвий фактор інноваційного розвитку. Це справедливо як для окремої країни, так і для світу в цілому. З огляду на ситуацію, що скла- лася сьогодні в Україні, орієнтація на створення і виробництво різних видів військової техніки та озброєння певною мірою може прискорити розвиток інноваційних процесів у вітчизняній економіці. Разом з тим, для успішності такої стратегії надзвичайно важливо мати на увазі, що реалізовувати її потрібно виключно з пер- спективою виходу готової продукції на зовнішні ринки, оскільки замикання лише на внутрішнє споживання призводить, як правило, до нера- ціонального використання коштів і, що найгір- ше, до макроекономічної нестабільності. Про це переконливо свідчить негативний досвід країн, які свого часу обрали шлях виготовлення вій- ськової зброї і техніки переважно для внутріш- нього ринку. Крім того, слід зважати на те, що налагодження виробництва військової техніки та озброєння насамперед має бути зорієнтова- ним на застосування інноваційних розробок, в основу яких покладено результати вітчизняних наукових досліджень і конструкторських робіт. Лише в такому разі ми маємо шанс уникнути технологічної залежності країни та ефективно підтримувати сприятливе макроекономічне середовище. В обговорюваній Доповіді ми не вдавали- ся в деталі розроблення зазначеного напряму, оскільки для цього потрібні відповідний до- ступ до закритих джерел інформації і спів- праця з фахівцями ВПК, проте це може стати предметом окремих досліджень у рамках від- повідної академічної програми. Дякую за увагу. За матеріалами засідання підготувала О.О. МЕЛЕЖИК
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-87204
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T19:01:57Z
publishDate	2015
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Геєць, В.М. 2015-10-14T11:25:26Z 2015-10-14T11:25:26Z 2015 "Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) / В.М. Геєць // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 7. — С. 14-22. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87204 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України "Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) «Innovational Ukraine — 2020»: summary of the national report (information from scientific report at the meeting of Presidium of NAS of Ukraine, May 13, 2015) Article published earlier
spellingShingle	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) Геєць, В.М. З кафедри Президії НАН України
title	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)
title_alt	«Innovational Ukraine — 2020»: summary of the national report (information from scientific report at the meeting of Presidium of NAS of Ukraine, May 13, 2015)
title_full	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)
title_fullStr	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)
title_full_unstemmed	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)
title_short	"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)
title_sort	"інноваційна україна — 2020": основні положення національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні президії нан україни 13 травня 2015 р.)
topic	З кафедри Президії НАН України
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87204
work_keys_str_mv	AT geêcʹvm ínnovacíinaukraína2020osnovnípoložennânacíonalʹnoídopovídístenogramanaukovoídopovídínazasídanníprezidíínanukraíni13travnâ2015r AT geêcʹvm innovationalukraine2020summaryofthenationalreportinformationfromscientificreportatthemeetingofpresidiumofnasofukrainemay132015

"Інноваційна Україна — 2020": основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.)

Institution

Similar Items