Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87418 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може / М.А. Швайка, В.М. Наконечний // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 177–186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860246516315193344 |
|---|---|
| author | Швайка, М.А. Наконечний, В.М. |
| author_facet | Швайка, М.А. Наконечний, В.М. |
| citation_txt | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може / М.А. Швайка, В.М. Наконечний // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 177–186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-07T18:37:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
1772014/№1
В сучасних умовах глибокої кризи, яка охопила усе
Українське суспільство, надзвичайно великого значен-
ня набуває опрацювання заходів по її здоланню. Поруч
з розв’язанням політичної кризи великої ваги набуває
подолання економічної кризи, що позбавляє українців
праці і засобів існування. Усунення від влади режиму
Януковича В. Ф. відкриває можливості для порятунку
і відродження української економіки, яка доведена до
жалюгідного стану: фінансові ресурси розтриньканні,
виробничий потенціал підпорядкований особистому
збагаченню олігархів.
Україна розкрадена і пограбована. Багатства
України розтягуються по усьому світу. Мільярди до-
ларів щорічно скеровуються в офшори, де осідають на
валютних рахунках українських олігархів і мафіозі. В
українців вкрадено більш 100 млрд. доларів і вивезено
за кордон. Повернення народові України вкраденого
національного багатства є першочерговим, невідклад-
ним завданням [7].
Успішна реалізація Державної програми відро-
дження і активізації розвитку економіки України по-
требує усунення усіх перешкод, які стоять тут на заваді.
Однією з них є банківська система. Через це найбільш
рухлива економічна форма з важливого економічного
стимулу перетворилася в гальмо. Банківська система
дуже слабка. Грошовий капітал розтягується олігарха-
ми по усьому світу. Гривна ослаблена злочинною до-
ларизацією. На українському ринку володарює долар,
що пожирає емісійний доход. Давно пора опрацювати
і реалізувати свою економічну політику, побудовану на
економічному націоналізмі. Для цього треба створити
нову модель відродження української економіки, звіль-
нену як від пережитків адміністративної системи, так і
від хаосу, породженого нав’язаною Україні політики са-
морегуляції, сформульованої у Вашингтонському кон-
сенсусі та засадничих принципах так званої шокової те-
рапії. Особливої уваги потребує поліпшення діяльності
банківської системи, яка носить лихварський характер і
паразитує не лише на підприємствах, а й на громадянах.
Через брак кредитів і їхню дорожнечу активні і ініціа-
тивні люди не можуть займатись бізнесовою, в першу
чергу виробничою діяльністю. Це ж стосується і під-
приємств. В той час, як в країнах Європейського Союзу
плата за кредит становить 1,5 %, в Україні вона в десят-
ки разів вища.
На сьогоднішній день практично ні один банк не
пропонує кредитів готівкою менше ніж під 35 % річних.
В деяких установах такі кредити ще дорожчі — 45–50 %
річних (Факти, 2014, 6 березня, с. 7).
Невідкладним завданням є докорінна перебудова
банківської системи. При сплаті 20–25 і більш про-
центів за кредит виробництво не може розвиватись.
Це грабіжницькі, надмірно високі проценти за корис-
тування кредитом не мають жодного обґрунтування і
виправдання. Доти, поки кредити не будуть доступ-
ними для енергійних, працьовитих людей малий та
середній бізнес не розвиватиметься. Оскільки при
сплаті 20 % за користування кредитом виробництво
не може розвиватись (цього ніхто навіть не намага-
ється заперечити), то для чого взагалі нам потрібна
така банківська система? Для того, щоб лихварі могли
грабувати народ?
Таким чином, одним з недругорядних чинників,
що стоять на заваді розвитку України, залученню людей
до результативної та продуктивної праці є недосконала
банківська система з її високими процентними ставка-
ми, недосконалими формами обслуговування. Ні одна
з економічних проблем так критично і гостро не об-
говорюється політиками і населенням як незадовільне
банківське обслуговування, до якого пред’являють сер-
йозні претензії усі верстви населення: підприємці, біз-
несмені, фермери, виробники, торговельні працівники,
споживачі…
Стало вже традицією, що в усіх розмовах про роз-
виток виробництва і підвищення його ефективності,
його технічного оновлення і раціональну організацію,
про створення нових робочих місць і боротьбу з безро-
біттям, згадується чарівне слово «кредит», недосконалі
форми кредитного обслуговування, дорожнеча кре-
дитів і його дефіцит. Це обговорення відбувається по-
всюдно: в пресі на сторінках газет і журналів, по радіо
і телебаченню, на нарадах і наукових конференціях. Так
що проблема діяльності банків стала у нас притчею во
язицех. Створюється враження, що в Україні сьогодні
спостерігається кредитний бум, зростання споживаць-
ких кредитів, кредитів готівкою — без закладних, не-
цільових і на придбання побутової техніки, переважно
імпортної, а також за допомогою кредитних карт.
Слово кредит тепер частіше інших зустрічається на
парканах, стовпах, вікнах вагонів метро і в рекламних
таблоїдах. Створюється помилкове враження, що гроші
самі йдуть в руки. Невже ми стаємо країною фінансово-
го достатку? Не слід випускати з поля зору питання куди
йдуть кредитні ресурси, чим зайняті банки, на що вони
скеровують свої зусилля? Банки зовсім не переймають-
ся інвестиціями, відкриттям вітчизняних підприємств,
організацією виробництва товарів, а переважно надан-
ням короткострокових споживчих кредитів на короткий
термін під високі проценти. Величезні кредитні ресурси
скеровуються на придбання імпортних товарів. В той
же час реальний сектор страждає від безгрошів’я через
труднощі в кредитуванні. І подібній кредитний бум у
М. А. Швайка
академік АЕН України
В. М. Наконечний
канд. іст. наук
м. Київ
БЕЗ АКТИВАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ІСТОТНИХ ЗРУШЕНЬ У РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА
НЕ МОЖНА ДОБИТИСЬ. ПРИ СПЛАТІ 20 % ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ
ВИРОБНИЦТВО РОЗВИВАТИСЯ НЕ МОЖЕ
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
178 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
споживному секторі в цілому тепер не на користь роз-
витку економіки і нам не по кишені.
Що являють собою сучасні українські банки? Це
звичайні лихварські шараги, які забезпечують най-
легший спосіб збагачення. Не треба ризикувати ні ви-
плавкою металу, ні видобутком вугілля чи розведенням
свиней і банкір отримує 20, 30 чи навіть більш відсотків
доходу на вкладений банківський капітал. Які в Україні
є галузі промисловості чи сільського господарство, щоб
давали такий великий прибуток? Більшість наших під-
приємств збиткові. При чому їхня кількість безперервно
зростає. Якщо в 1995 р. їх було 22 %, то в 1999 р. — 56 %.
Рентабельність промислових підприємств знизилась у 2
рази: 1995 р. — 16,6 %, 1997 р. — 5,7 %. Як яскравий при-
клад такого паразитичного, грабіжницького, лихвар-
ського кредитування можна навести компанію іCredit,
що спеціалізується на наданні кредитів з доставкою до
дому. Тепер іCredit пішов ще далі і позичальникам ви-
плачує гарантований подарунок коханим (Факти, 2014,
6 березня, с. 7). Обслуговування відбувається вдома у
клієнта. Компанія іCredit працює в Україні з 1998 р. На
сьогодні штат компанії нараховує близько 2500 актив-
них співробітників в 87 регіональних офісах в 52 містах
(Факти, 2013 р., 10 жовтня, с. 10). Подібною рекламою
зайняті практично усі періодичні видання. Так в газеті
«Метро» № 77 (111) за 17 жовтня 2013 р. опубліковано
10 таких оголошень. Ці кредити видаються не працівни-
кам малого и середнього бізнесу, а переважно покупцям
імпортних товарів, виробники яких позбавляють наших
людей праці.
Українські і міжнародні експерти відзначають, що
при такій величезній дорожнечі кредитів економіка не
може взагалі розвиватись. Тому треба негайно вжити не-
відкладних заходів до виправлення ситуації. Нажаль ні
від регулятора — Нацбанку України, ні від Кабінету Мі-
ністрів, ні від промисловців не висловлюється конкрет-
них пропозицій щодо істотного пониження банківських
процентів.
Загальновідомо, що в сучасному виробництві ко-
шти (капітал) на 40–60 % формуються за рахунок кре-
диту і переважно більшість розрахунків здійснюється
за допомогою руху паперів (чеків, векселів, кредитних
карток). В Україні розрахунок здійснюються переважно
за допомогою «живих» грошей, тобто грошового капіта-
лу, що значно їх здорожчує. Нерозумно вкладати грошо-
вий капітал у справу, яку можна залагоджувати за допо-
могою руху паперів, грошових вимог і зобов’язань.
В банківському будівництві України допущено гру-
бі помилки і прорахунки, які є серйозною перешкодою
в організації ефективного банківського обслуговування,
від якого в істотній мірі залежить не лише економічний
розвиток країни, а й державне будівництво у цілому.
Хто ж повинен навести порядок у кредитуванні і в
діяльності банків? Це повинні зробити держава і її пред-
ставник в банківської системі — Національний банк
України, якій не справляється із своїм завданням. З
контролера за діяльністю банків він став їхнім представ-
ником в органах влади і захисником їхніх інтересів. Під-
хід до оцінки кредитування різних учасників кредит-
ного процесу дуже різний. Національний банк України
постійно інформує громадськість України про значне
збільшення вкладів населення в банках. При чому збіль-
шується частка вкладів у національній валюті, що роз-
цінюється як зростання довіри до гривни. Акцентується
увага на перевищенні обсягу продажі валюти населен-
ням над її купівлею. Ці показники підганяються і Наці-
ональний банк інформує громадськість, про свої великі
досягнення в роботі. За кредитування підприємств і за
економічну ситуацію на підприємствах, за стан еконо-
міки у державі Національний банк не відповідає. Він
відповідає лише за стабільність гривни. Розмов з приво-
ду сплати високих процентів за користування кредитом
Національний банк уникає. Він за цю справу взагалі не
відповідає.
Держава не лише не використовує дешевих креди-
тів, як можливого засобу допомоги підприємствам, а
навпаки за допомогою збільшення податкового тягаря
душить виробництво як податками, так і грабіжницьки-
ми банківськими відсотками. Ба більше того, олігархіч-
ний режим, громлячи непідконтрольні олігархам банки
прирікає на зникнення у цих банках коштів тисяч під-
приємств і населення, що тільки посилює процес руй-
нування економіки і прискорює як промисловий спад,
так і панічну втечу коштів за кордон. Радіють банки від
збільшення своїх доходів, оскільки зростають процент-
ні ставки, задоволені працівники Національного банку
України.
На підставі цієї інформації робиться помилковий
висновок про благополуччя у кредитній сфері, оскільки
не враховується думка отримувачів кредитів, які неза-
доволені недоступністю кредитів та їх дорожнечею. Все
це може істотно вплинути на відчуженість банківської
системи від виробництва і інтересів народу. Важливе
значення має з’ясування питання куди скеровуються
національні кредитні ресурси, що є національним над-
банням і в чиїх інтересах використовуються? Чи вико-
ристовуються в національних інтересах, чи в інтересах
окремих олігархів?
Існуюча банківська система має істотні вади тому її
треба докорінно змінити. Що треба зробити, щоб бан-
ки були зацікавленими вкладати гроші у виробництво,
а не в спекулятивні посередницькі операції? При такій
дорожнечі кредиту виробництво не може розвиватись.
Без усунення цієї перешкоди у розвитку виробництва
зрушень в економічному розвитку країни не відбуваєть-
ся. Банківський капітал функціонує не як відокремлена
частина промислового капіталу, а як спекулятивний,
лихварський капітал, як знаряддя пограбування наро-
ду. Для забезпечення пільгового кредитування потрібні
значні фінансові ресурси. Де їх взяти, хто їх може дати?
Національний банк не може самостійно вирішити цієї
проблеми, хоч дещо міг би зробити в цій справі. Для
забезпечення пільгового кредитування міг би викорис-
товувати емісійний доход, який сьогодні невідомо куди
дівається.
Основну його частину пожирає доларизація, якою
ми дядькові Сему робимо величезний подарунок. Не-
гайно треба зжити доларизацію, яка пожирає значний
емісійний доход.
Українська національна валюта настільки дискре-
дитована і принижена, що навіть авторитетні закордон-
ні спеціалісти категорично ставлять питання: «Свободу
гривні». За зміцнення курсу гривні зокрема виступив
Андерс Ослунд, відомий економіст, професор, старший
науковий співробітник Міжнародного інституту ім. Пе-
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
1792014/№1
терсона. Він вважає, що це зменшить імпорт інфляції
в Україні, пов’язаної з падінням курсу долара. На його
думку головна причина високого рівня інфляції в Укра-
їні є прив’язка гривні до долара. Подешевшіння дола-
ру у світі на 12 % означає, що Україна імпортувала 12 %
інфляції через прив’язку своєї валюти до долара. Про-
фесор Андерс Ослунд вимагає: «…Просто дайте свобо-
ду курсу гривні, тоді інфляція відразу сповільниться».
Американські дослідники стверджують, що українська
валюта недооцінена на 51 % щодо долара і на 54,3 % —
щодо євро. Тобто долар повинен коштувати в Україні
4,11 гривні, євро — 5,19 гривні. Цей висновок зробле-
ний на підставі оновленого індексу Біг-Мака (див. Екс-
прес, 30 січня — 6 лютого 2014, с. 13).
Пільгове кредитування потребує значних фінан-
сових ресурсів держави. Ці затрати швидко окупляться
зростанням виробництва і створенням робочих місць.
Не лише виробники, тобто працівники промисловості
і сільського господарства, працівники малого і серед-
нього бізнесу, працівники торговельно-посередниць-
ких і споживчих організацій та інших сфер діяльності,
а і особливо громадяни мають серйозні претензії до не-
досконалого кредитного обслуговування і вимагають
докорінного його удосконалення. Це позиція усього
українського суспільства. Легким припудренням існу-
ючої банківської системи, солодкими розмовами про
те, які чудові зміни відбуваються з вкладами критич-
ної ситуації з кредитуванням економіки змінити не
вдасться.
Невідкладно треба відродити державну керованість
економікою, точніше усього державного управління,
яке є одним з найважливіших елементів державного бу-
дівництва.
Тепер для всіх стало очевидним, що ринковий ме-
ханізм не здатний ефективно вирішувати болючі со-
ціально-економічні проблеми. Про це з усією відпо-
відальністю сказано на засіданнях «вісімки» і «великої
двадцятки». Цьому питанню присвячена моя стаття,
опублікована в журналі Верховної Ради «Віче» (2011,
№24, с. 23–25), назву якої редакція змінила і чітко
сформулювала «Лібералізм, що з тріском провалився».
Ми з Заходу запозичили те, що на Заході не працює.
Великим світовим обманом є нав’язані нам Міжна-
родним валютним фондом та світовим банком підходи,
відомі під аферистичними назвами Вашингтонський
консенсус і «Шокова терапія», теоретичною базою яких
була ортодоксальна неокласична (неоліберальна) пара-
дигма — так званий «Мейнстрім», згідно з якою вільний
ринок повинен ефективно вирішувати всі проблеми,
а за допомогою встановлення приватної власності всі
люди стануть господарями країни. Сьогодні вже роз-
віялась ілюзія, що з приходом приватної власності все
зміниться.
Невдачі цієї політики в багатьох транзитивних
країнах висвітила важливість інституційної розбудови
ринкових відносин, в якій держава відіграє вирішаль-
ну роль. Однак ще й досі західні країни змушують бідні
країни усувати торгові бар’єри, а самі їх зберігають, пе-
решкоджаючи країнам, що розвиваються, експортувати
свою сировину і сільськогосподарську продукцію.
Рух за відновлення української державності був
націлений на ліквідацію марнотратної радянської ад-
міністративної системи, приватизацію і запровадження
ринкової економіки, сподіваючись за допомогою цих
заходів різко підвищити ефективність господарювання
і зростання рівня життя народу. Не розібравшись в усіх
деталях і тонкощах підготовлених для нас реформатор-
ських рецептів, влада сліпо стала втілювати в життя цю
чужу і шкідливу для нас програму дій, не задумуючись
про згубні наслідки. Одночасно вона не спромоглася
опрацювати і реалізувати свою ефективну програму дій,
через що Україна виявилася розграбованою і розкраде-
ною, ключові позиції в економіці й народне майно, що
створювалось українським народом протягом багатьох
років, опинилося в руках казнокрадів і олігархів, які до
боротьби з незалежність не мали жодного відношення,
а в економіці в результаті усунення держави від регулю-
ючих функцій настав хаос і анархія. Тепер для всіх стало
очевидним, що ліберальна брехня і казуїстика є звичай-
нісіньким космополітично-ліберальним лукавством.
Жодна з сучасних провідних країн не формувала-
ся в умовах відкритого ринку і без підтримки державою
вітчизняного виробництва. А коли вони стали могутні-
ми — ці країни почали добиватися вільних, відкритих
ринків в усьому світі.
Класичний західний лібералізм ставить права та ін-
тереси окремої людської особливості вище за інтереси
держави та нації. Це стало ідеологічним знаряддям руй-
нації української державності і впровадження свавіль-
них дій олігархів, які вимагають безмежного лібералізму
в його найбільш екстремальних проявах.
Наш дім перетворено в резервацію, забрали у нас
мову, владу і майно, а коли ми обурюємось — називають
нас фашистами.
Необхідно звільнитися від соціальної міфології з
приводу неоліберальної глобалізації і зосередити осно-
вні зусилля на реалізації заходів, скерованих на подолан-
ня наслідків глобалізму і глобалізації по-американськи
на національному, регіональному і локальному рівнях.
Вільна торгівля вигідна обом сторонам лише в тому
випадку, якщо вони перебувають на одній стадії розви-
тку. Хижацька експлуатація, колоніальна спадщина за-
лишили глибокі соціальні шрами і несправедливість.
Перехід України на ринкові рейки і поступове ін-
тегрування її економіки в глобальний соціально-куль-
турний простір привів до витіснення нашої країни на
задвірки глобального капіталізму, зробив її заручни-
цею неоліберальної політики країн «Вісімки», транс-
національних корпорацій і транснаціональних банків,
Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду і
всесвітньої торгової організації, а також своєї власної
компрадорської буржуазії з непередбачуваними наслід-
ками.
Україні варто б якнайшвидше усвідомити без-
перспективність розвитку у відповідності з моделями
і рецептами ВБ, МВФ, відмовитися від ринкового ро-
мантизму і фундаменталізму і розробити власний курс
виходу з кризи з урахуванням принципу глобалізації,
тобто глобалізації там, де це вигідно нашій країні і ло-
калізації там, де це суперечить нашим національним
інтересам.
Для мене питання створення української ефектив-
ної грошово-кредитної системи має особливо велике
значення. Я закладав підвалини української грошово-
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
180 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
кредитної системи. Першим ставив питання про необ-
хідність запровадження українських національних гро-
шей і створення національного банку на Установчому
з’їзді Народного Руху України 8 вересня 1989 року.
Історик Руху В. Ковтун відзначає, що «в галузі еко-
номіки вже тоді професор М. А. Швайка пішов далі
невиразного гасла «економічної самостійності в скла-
ді СРСР», а за ключові визначив завдання створення в
Україні власної фінансово-кредитної системи, Україн-
ського національного банку, власної грошової одиниці,
що на той час сприймалося як сенсація» [1].
Організував художників для виготовлення взірців
банкнот, домовився з канадською фірмою про виго-
товлення грошових знаків, а з Луганським верстатобу-
дівним заводом — про карбування монет. Усе це було
зроблено до проголошення Незалежності України і при-
йняття урядом будь-яких рішень з цього приводу.
Будучи обраним народним депутатом, працюючи
заступником голови комісії з питань економічної ре-
форми, головою підкомісії з питань грошово-кредит-
ної політики і банківської справи, членом наглядової
ради Нацбанку, я доклав багато зусиль до втілення на
урядовому рівні своєї програми створення української
перспективної грошово-кредитної системи. Ця програ-
ма викладена у численних Рухівських документах, моїх
численних публікаціях, у доповідях і промовах на сесіях
Верховної Ради України.
Всі ці матеріали опубліковані в таких моїх книж-
ках: «Економічні атрибути незалежності України»,
2011, 288 с., «Банківська система України: проблеми
становлення і удосконалення», 2010, 760 с., «З історії
українських грошей», 2006, 196 с. та ін.. Про мою роль
у створенні грошової системи України часто в пресі
з’являються публікації (див. статтю В. Ратай «Хто є ав-
тором українських грошей?», Шлях перемоги, №16, 24
квітня 2013 р.) [2].
В Україні перша програма не лише економічних
ринкових реформ, а й державного будівництва, побу-
дови незалежної України, яка згодом стала загально-
національною, підготовлена Рухівською командою, до
складу якої входив я. Працівники Інституту історії НАН
України, які вивчали діяльність Руху, на круглому столі,
присвяченому 20-річчю створення НРУ за перебудову,
20 вересня 2009 p., відзначають: «На початку своєї ді-
яльності Рух у своїх лавах мав хорошу команду, яка ви-
різнялася на фоні «спокійних» академічних науковців.
Серед них було чимало спеціалістів з макроекономіки,
які очевидно брали участь у розробці Декларації про
державний суверенітет України, Акту проголошен-
ня незалежності: В. Пилипчук, В. Черняк, М. Швайка
[3]. В. Чорновіл спрощено сприймав мої ідеї, тому він
неодноразово наголошував, що «М. Швайка був пере-
конаний, що після виходу з складу СРСР Україна зажи-
ве щасливо і заможно, оскільки 90 % прибутків, які до
цього забирала Москва, залишатимуться в Україні» [3].
Я настирливо домагався розв’язати це питання че-
рез Верховну Раду. Спеціально для Верховної Ради під-
готував Концепцію перебудови банківської системи, під
якою поставили свої підписи 79 депутатів Верховної Ради
і одностайно висловились за розгляд Концепції на сесії.
Верховна Рада надрукувала мою працю «Яка бан-
ківська система потрібна Україні» (до концепції ста-
новлення і розвитку банківської системи України) на 80
стор., яка була вручена всім народним депутатам.
Концепція була надрукована і розіслана в усі Комі-
тети і фракції з завданням обговорити і підготувати до
розгляду на сесії.
В час становлення грошово-кредитної і банківської
системи України ні один з її архітекторів (ні Матвієн-
ко В. П., ні Гетьман В. П., ні Стельмах В. С.) кращого
теоретичного багажу не мав. Впевнений, що й тепер тут
мало що змінилось.
Даремно я затратив багато зусиль на те, щоб пере-
конати В. Ф. Януковича у шкідливості здійснюваної
ним економічної політики.
В. Матвієнко, В. Ющенко, В. Стельмах, В. Тігіпко
не визнавали мого пріоритету, тому що кожний з них
оголошував себе «батьком гривни».
Боротьба за створення української грошово-кре-
дитної системи розпочалася не з часу створення Нац-
банку і обрання В. Матвієнка його головою, а значно
раніше.
Перший заступник глави Адміністрації Президента
України І. Акімова 26 квітня 2010 р. прислала мені листа
№ 03–01/55, у якому говориться: «У відповідь на Ваше
звернення від 04.03.10 щодо реформування банківської
системи за дорученням Президента України висловлю-
ємо Вам вдячність за активну громадянську позицію та
глибоко цінуємо Ваш внесок у розвиток української на-
уки.
Зазначаємо, що Глава держави поділяє Вашу стур-
бованість станом банківської системи та відзначає її
важливість для розвитку вітчизняної економіки. По-
відомляємо, що Ваші пропозиції, покладені в основу
наукових праць, є дуже цінними і будуть передані на
розгляд робочих груп, створених з метою забезпечення
діяльності Комітету з економічних реформ».
Перший заступник Голови Нацбанку Украї-
ни В. Ю. Колобов в адресованому мені листі № 53–
110/168–5000 від 13.04.2011 р. пише: «Керівництво
Національного банку України вдячне Вам за активну
позицію щодо розвитку вітчизняної банківської систе-
ми та небайдужість і наполегливість у розв’язанні на-
гальних питань реформування української фінансової
системи.
Ми певні того, що професійний діалог між Наці-
ональним банком України та Вами повинен слугувати
цілям розвитку національної банківської системи та
економіки в цілому.
Зазначаємо, що надані Вами пропозиції вивчають-
ся фахівцями Національного банку України при опра-
цюванні нормативно-правових актів та розробленні від-
повідних заходів».
30.09.2013 р. перший заступник Голови Національ-
ного банку України Б. В. Приходько прислав мені листа
№53–110/15241, в якому говориться: «Керівництво На-
ціонального банку України дякує Вам за активну пози-
цію щодо розвитку вітчизняної банківської системи та
Вашу постійну працю, спрямовану на вирішення на-
гальних питань реформування української фінансової
системи. Зазначаємо, що наданий Вами матеріал «До
питання про створення ефективної кредитно-грошової
системи України», переданий до редакції щомісячного
науково-практичного журналу НБУ «Вісник Націо-
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
1812014/№1
нального банку України» для подальшого його опрацю-
вання.»
11.11.2013 р. цей же Б. В. Приходько у листі №76–
008/21969 порадив мені пропозиції по створенню ефек-
тивної грошово-кредитної системи України опубліку-
вати в інших виданнях, оскільки вони для Нацбанку не
представляють інтересу.
10.10 2011 р. вдруге отримав від І. Акімової листа №
03–01/ 3045 такого змісту: «В Адміністрації Президента
України Ваше звернення щодо впровадження економіч-
них реформ розглянуто.
Дякуємо за Вашу небайдужу позицію з цих питань.
Наразі профільними органами виконавчої влади
ведеться робота над реалізацією пріоритетних напрямів
реформування національної економіки в рамках вико-
нання Національного плану дій на 2011 рік щодо впро-
вадження Програми економічних реформ на 2010–2014
роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна
економіка, ефективна держава». Указом Президента
України від 21 грудня 2010 року № 1154 призначено ке-
рівників напрямів реформ (інформацію про керівників
напрямів реформ наведено на веб-сайті офіційного Ін-
тернет-представництва Президента України). Триває
також підготовка проекту Національного плану на 2012
рік. У разі наявності конкретних пропозицій (проектів
актів законодавства) пропонуємо надіслати їх до про-
фільних державних органів або згаданих керівників на-
прямів реформ. Інформуємо також, що Ваше звернення
надіслано до Кабінету Міністрів України для відповід-
ного реагування».
Мої пропозиції по реформуванню світової фінан-
сової системи і запровадженню нової світової резервної
валюти замість долара заступник Міністра закордонних
справ України П. А. Клімкін надіслав в ООН.
13 липня 2010 р. я отримав лист з Організації
Об’єднаних Націй з подякою від Генерального секрета-
ря Пин Гі Муна за надані матеріали.
Ті, що вимагали від нас повного невтручання дер-
жави в економічне життя, регулювання економіки рин-
ковою стихією, невидимого рукою ринку, реалізації
принципів Вашингтонського консенсусу, сьогодні самі
переживають важкі часи, їхні економіки опинилися на
крок від дефолту, повного краху фінансової системи,
яка потребує глибокого реформування згідно з засадами
функціонування кредитної грошової системи, яка при-
йшла на зміну золотогрошовій.
Кредитна грошова система дуже слабо дослідже-
на. Їй не присвячено фундаментальних праць. У цьому
плані дещо зроблено в Україні, причому ще за часів па-
нування тоталітарного режиму, при якому сама згадка
про створення грошей на базі здорових комерційних
зобов’язань була крамольною.
Ось деякі присвячені цій проблемі праці. Див.
статтю О. Овсянникової «М. Швайка — автор кредит-
ної теорії грошей», опубліковану в журналі «Еконо-
мічний вісник Донбасу», 2008, №4 (14), с. 206–215;
Швайка М. А. Экономические методы ускорения
воспроизводственных процессов. Институт экономики
АН УССР. К.: 1979, с. 27–49; Svayka Mykhaylo A. The
Credit Monetary system: Its Essence and Peculiarities of
Its Functioning. — Kyiv: Publishing of Kyiv International
University, 2008; Shvayka Mykhaylo A. The issues of
formation from the crisis stimulator into provoker of world
financial crisis). — Kyiv: Publishing of Kyiv International
University, 2009; Швайка М. А. Кредитна грошова систе-
ма: її суть та особливості функціонування. — Видавни-
цтво Київського міжнародного університету. — К, 2008;
Швайка М. А. Банківська система України: проблеми
становлення і удосконалення. — Видавництво Київ-
ського міжнародного університету. — К, 2010; Швайка
М. А. Удосконалення банківської системи як передумо-
ва подолання кризи платежів // Економіка України та
шляхи її подальшого реформування. Матеріали Всеу-
країнської наради економістів 14–15 вересня 1995 р. —
Видавництво «Генеза», Київ, 1996.
Так званий неолібералізм, який виражався у фінан-
сово-економічному бумі, викликаному наповненням
глобальної економіки дутими вартостями і дурними
грішми, з тріском провалився, як і курс на створення
економіки казіно.
Світові лідери «вісімки» і «великої двадцятки» за-
судили цей згубний шлях розвитку, сформульований у
«Вашингтонському консенсусі».
Як свідчать реалії, в XX столітті, особливо після
Другої світової війни, розпочався й дедалі поглиблю-
ватиметься розрив між грошовою формою та її матері-
альним відповідником, тобто товарною масою. Грошова
форма стала швидко розбухати й утворювати грошові
бульбашки. Запущена в обіг ця величезна лавина пустих
грошей руйнує підвалини встановленого порядку і ор-
ганізації у виробництві, й особливо у сфері обігу, на цій
своєрідній грошовій кухні.
У результаті недосконалої організації грошової
системи в XX столітті з’явилася економіка казино,
віртуальна економіка, коли можна робити шалені гро-
ші поза сферою виробництва, не докладаючи до цього
багато зусиль. На передній план почав висуватися не
виробничий — продуктивний капітал, а фіктивний —
фінансовий. Це питання глибоко досліджене в книзі
П. Фергюсона «Нація, хижаки, корпоративні злочин-
ці. Політична корупція і захоплення Америки», в якій
і розкривається зростання впливу фінансового сектора
як кримінального середовища економіки. 85 найбагат-
ших людей планети володіють тими ж багатствами, що
й половина населення світу. Це аморально.
Частка фінансового сектору в світовій економіці до
Другої світової війни становила не більш як 10 відсотків.
Уже до 1970 року вона зросла до 20, а нині фінансовий
сектор перерозподіляє на свою користь майже 70 відсо-
тків створюваного в економіці прибутку.
Усі ці питання розкриваються у моїй статті, опублі-
кованій на сторінках журналу Верховної ради України
«Віче» №10 за 2013 р.
Кредитна грошова система не володіє механізмами
саморегуляції і потребує свідомого державного регулю-
вання. Воно має бути достатнім, щоб, з одного боку, не
допускати розбухання, гіпертрофування грошової фор-
ми, а з другого, не створювати перешкод для безпере-
бійного функціонування грошової системи, тобто пе-
ретворення товарів на гроші, а грошей на товари. Для
цього треба дуже багато чого зробити.
Виступаючи 4 січня 1992 р. на сесії Верховної Ради
України від Народної Ради з співдоповіддю при об-
говоренні урядової програми економічних реформ, я
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
182 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
говорив: «Уряд досі не виробив задовільної концепції
розвитку економіки незалежної України і цю прогалину
намагається компенсувати дублюванням того, що ро-
биться в Росії. Розроблені Урядом заходи самою своєю
суттю є антинародними, скерованими на пограбування
пенсіонерів, робітників, селян, інтелігенції, усього на-
роду, такими, що підривають економічні підвалини не-
залежної України, скеровані на її розорення і занепад,
вносять напругу і неспокій у суспільство і є серйозною
загрозою для її суверенітету. Реалізація їх загрожує за-
криттям тисяч підприємств, сотні тисяч людей будуть
викинуті на вулицю, що призведе народ до голоду і бун-
тів. Тому ці заходи повинні бути засуджені і скасовані…»
[4, с. 520].
Як по-сучасному звучать ці слова через 21 рік!
Фракція Народного Руху у Верховній Раді «Народ-
на Рада» рішуче противилася цьому шкідливому курсу
лжереформ і домагалася здійснювати українські рефор-
ми так само, як добивалися свого піднесення теперіш-
ні високорозвинуті країни, насамперед США в період
реформ Гамільтона, а також за прикладом Нового курсу
президента США Рузвельта, піднесення Німеччини під
впливом ідей Ф. Ліста і Л. Ерхарда, відновлення Японії
в епоху Мейдзі.
На увагу також заслуговує досвід перемоги прези-
дента Турецької республіки Мустафи Кемаля Ататюрка,
Шарля де Голя, творця Сингапурського дива Лі Куан Ю,
який вважав, що демократія не працює в умовах хаосу. В
1959 p., коли Лі Куан Ю прийшов до влади, внутрішній
продукт Сінгапуру в перерахунку на одного мешканця
становив 400 доларів, а в 2009 р. — 48, 9 тисяч доларів.
Нам особливо корисно згадати, яку економічну по-
літику здійснювали перший президент США Вашинг-
тон і перший міністр фінансів США Олександр Гаміль-
тон, а також німецькі реформатори Ф. Ліст і Л. Ерхард.
«Новий курс» Рузвельта базувався не на ринковій
саморегуляції, а на жорсткому державному регулюванні
економіки.
Багатьом грошовим магнатам і спекулянтам не до
вподобі був «Новий курс» Рузвельта. Тому вони стали
переглядати його принципові положення. Перш за все
був відмінений закон Гласса-Стігала, який був прийня-
тий в 1930 р. і забороняв кредитно-депозитним органі-
заціям (комерційним банкам) проведення високо ризи-
кованих інвестиційних операцій з цінними паперами за
рахунок коштів вкладників. Ці операції були виведені
в так звані інвестиційні банки (інвестиційні брокери).
Фінансові регулятори не несли відповідальності за спе-
кулятивні операції таких банків, всі ризики лягали на
інвесторів.
Скасування закону Гласса-Стігала та деякі інші по-
слаблення фінансового регулювання привели до того,
що кошти вкладників з банків стали перекачувати на
фондові ринки. При цьому банківський нагляд перестав
«бачити» повний спектр операцій банків, більша части-
на операцій для такого нагляду стали непрозорими.
Вершиною ревізії «Нового курсу» Рузвельта є те-
оретичні обґрунтування чикагської школи на чолі з
Мілтоном Фрідменом про повне невтручання держа-
ви в економіку. Вістря свої критики Фрідмен скерував
в першу чергу проти теорії державного регулювання,
запропонованої Дж. Кейнсом підчас Великої депресії
1929–1933 років. Кейнс чітко бачив, що невидима рука
А. Сміта не може регулювати виробництва в сучасних
ринках через вплив на них монополій і олігополій. В
цьому ж дусі працюють інші лауреати Нобелівської пре-
мії, які в 2013 р. отримали її за рекомендації щодо успіш-
ної гри на біржі (Україна молода, 2013, 13 жовтня, с. 6).
Оскільки економіка України носить колоніальний
характер, для нас, українців, особливо велике значення
має врахування акцентування Ф. Лістом уваги на необ-
хідності розвитку обробної промисловості. Ліст приді-
ляв велику увагу використанню державної політики для
підтримання обробної промисловості, яка народжува-
лася. Фрідріх Ліст писав: «Тільки там, де інтереси осо-
бистостей підпорядковані інтересам нації, де одне по-
коління за іншим змагається за одну спільну мету, нації
досягли гармонійного розвитку продуктивних сил».
Деякі закордонні радники пропонують Україні зо-
середити увагу не на розвитку сучасного промислового
виробництва, а на сільському господарстві. Жодна краї-
на ще ніколи не стала заможною завдяки сільському гос-
подарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував
відсталість. Попри рекордні врожаї, українське сільське
господарство неспроможне стати драйвером економіки.
Навпаки, великі інвестиції олігархічного бізнесу в АПК
здатні перетворитися на джерело численних соціально-
економічних проблем.
Під час грошової реформи 1948 р. ФРН не лише
поміняла старі грошові знаки на нові (ми це повтори-
ли, але в гіршому варіанті), а й відразу розв’язала цілий
комплекс завдань, пов’язаних із соціальною сферою,
структурною перебудовою, кредитуванням народного
господарства. Був створений спеціальний банк — кре-
дитна установа для відновлення, який надавав середньо-
строкові та довгострокові кредити. Потреби розвитку
промисловості обслуговував Промисловий кредитний
банк, а сільське господарство — два центральних банки
розвитку сільського господарства. Через Промисловий
кредитний банк здійснювався розподіл тягаря переходу
до вільного ринку між галузями, що працювали в нерів-
них умовах розвитку.
Так, на підтримку галузей промисловості, які були
вилучені зі сфери вільного ринку (вугільна, металур-
гійна, електроенергетика), підприємства інших галузей
відраховували обов’язкові одноразові внески (їх загаль-
ний обсяг — один млрд. нім. марок), які банк спрямо-
вував на інвестиційні кредити цим «неконкурентним
галузям». Таким чином вирівнювалися умови для діяль-
ності різних секторів економіки, не допускалася їх при-
мусова збитковість.
Єрхард в 1948 р. дав кожному німцю 40 марок;
він створив умови, щоб кожний міг заробляти скільки
може.
Розроблялися чітко визначені соціальні програми.
Вартий уваги, наприклад, той факт, що в повоєнній Ні-
меччині діяв закон про пом’якшення соціальної нужди,
згідно з яким надавалася допомога потерпілим у роки
війни та біженцям.
Одночасно була вирішена доля наймасовіших
вкладників - членів німецьких кредитних спілок, за
допомогою яких були мобілізовані величезні кредитні
ресурси. Німецькі кредитні спілки брали участь у роз-
робленні кредитної політики. Разом з Німецьким фе-
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
1832014/№1
деральним банком і Федеральним відомством з нагляду
за кредитною справою вони брали участь в розробленні
та уніфікації відповідних статей банківського законо-
давства, у парламентських слуханнях під час прийняття
законодавчих рішень, особливо тих, що стосувалися лі-
цензування різних видів банківської діяльності.
Україна, яка нагромадила великий досвід роботи
кредитних спілок, що відіграли важливу роль у держав-
ному будівництві УНР 1917–1920 pp., досі не зуміла від-
родити широкого кредитного кооперативного руху.
У нас не тільки не створено спецбанків, не орга-
нізовано інвестиційних банків, які мобілізували б ве-
личезні кредитні ресурси населення, не відроджено
кредитних спілок, а й існуючі банки, які кредитували
народне господарство (Укрбанк Промбудбанку СРСР,
Укрбанк Агробанку СРСР, Укрбанк Житлосоцбанку
СРСР) перетворено на лавочки для легкого роблення
грошей їх власниками, основною сферою діяльності
яких стали грошові спекуляції. Результат цих змін оче-
видний. Якщо в 1990 р. кредити в оборотних коштах
сільськогосподарських підприємств становили 50 %, то
в 2001 р. - близько 1 %. Перетворивши банк «Україна» в
лавочку, його капітали розікрали.
Керівники НБУ часто повторюють, що вони запо-
зичили німецьку модель банківської системи. Чому ж
вони не роблять того, що робили німці?
Україна фактично не має Центрального банку. НБУ
з представника держави в банківській системі і захис-
ника національних інтересів перетворився на представ-
ника комерційних банків в органах державної влади і
захисника їх інтересів.
У країні немає потужних контрольних органів за
діяльністю банків, що створює сприятливі умови для
крадіжок, махінацій, різних зловживань, яких, за свід-
ченнями правоохоронних органів, у банківській системі
найбільше. Кредитно-банківська система України досі
перебуває під впливом кримінальних елементів. Ми ж,
науковці, про це в своїх працях пишемо десятки років.
Навколо наших банків формуються різного роду
конвертаційні пункти та інші посередницькі структу-
ри, через які мільярди гривень перетворюються у віль-
но конвертовану валюту, розкрадаються і вивозяться за
кордон.
Через ненадійність банківської системи України
одні громадяни тримають гроші в матрацах, другі в бан-
ках (консервних), треті перекачують в офшорні зони
на о. Науру і Вануату, Кіпру, Греції, Панами, четверті —
вкладають в швейцарські, американські, англійські та
інші банки.
В той же час Нацбанк України повністю випустив
з рук регулювання грошового обігу і практично дозво-
лив кожному банку здійснювати емісію грошей. Так
у виданні Нацбанком України інструкцій говориться:
«На рівні установ банків операції по кореспондентських
рахунках проводяться незалежно від наявності на них
коштів» (тимчасове положення про організацію розра-
хунків між установами банків України, затверджене за-
ступником Голови правління Нацбанку України І. Зай-
ченком 31.10.1991 р.), (Державність №1 (14), серпень
1995 р., с. 15).
Польща і Китай скористувалися іншими стратегія-
ми перебудови ринку від тих за які виступав Вашингтон-
ський консенсус. Польща є найуспішнішою серед країн
Східної Європи. Польща починала з шокової терапії
щоб обійти інфляцію до поміркованого рівня. І це по-
чаткове і обмежене використання таких заходів привело
багатьох до думки, що у Польщі було впроваджено саме
шокову перехідну політику. Але це абсолютна неправда.
Польща швидко усвідомила, що за допомогою шокової
терапії можна впоратися з гіперінфляцією, але для со-
ціальних змін вона непридатна. Польща упровадила по-
ступову приватизаційну політику, одночасно розбудову-
ючи основні інституції ринкової економіки, як то банки,
які здійснюють реальну кредитну діяльність і юридичну
систему яка реально гарантує виконання контрактів і
процедуру банкрутства. У Польщі усвідомили, що без
цих інституцій ринкова економіка не може функціону-
вати. На відміну від Польщі Чеська республіка привати-
зувала свої корпорації до того, як приватизувала банки.
Державні банки продовжували надавати позики вже
приватним корпораціям; легкі гроші дісталися тим, хто
мав прихильність уряду і ці приватизовані підприємства
не зазнали суворих бюджетних обмежень, що дозволило
їм уникнути реальної деструктуризації. Колишній віце-
прем’єр міністр і міністр фінансів Польщі Гжегож Ко-
лодко заявив, що держава своїм успіхом завдячує тому,
що вона відкрито відхилила доктрини Вашингтонського
консенсусу [6]. Країна не робила того, що рекомендував
їй МВФ. Вона не впроваджувала швидкої приватизації
і не зменшувала інфляції до все нижчого і нижчого рів-
нів, виходячи виключно з макроекономічних міркувань.
Проте вона робила наголос на питаннях, яким МВФ
приділяв недостатню увагу — таким як демократична
підтримка реформам що передбачало утримання рівня
безробіття, надання допомоги безробітним і індексація
пенсій, а також розбудову необхідної для ринкової еко-
номіки інституційної інфраструктури.
Поступовий процес приватизації дав змогу про-
вести реструктуризацію перед приватизацією, так що
більші фірми могли реорганізуватися у менші одиниці.
Таким чином було створено новий життєздатний сектор
малого підприємництва очолюваний молодими мене-
джерами, готовими інвестувати у власне майбутнє. Схо-
жим чином успіх Китаю упродовж минулого десятиліття
являє собою значну відмінність від невдачі України.
Польща також показала, що можна зберегти дер-
жавну власність на активи і не тільки уникнути їх роз-
продажу, а й досягти збільшення продуктивності. На
заході найвища продуктивність пов’язана не з прива-
тизацією, а з корпоратизацією, тобто з суворими бю-
джетними обмеженнями щодо державних підприємств
і впровадженням на них комерційних методів господа-
рювання. Тим паче як вони залишаються у державної
власності. Наплив приватного капіталу до Китаю1990
року становив 8 млрд. доларів. На 1999 рік він зріс до 41
млрд. доларів, що більше як в 10 разів перевищує кошти
залучені Україною. Тільки за наявності міцного банків-
ського регулювання та депозитного страхування Цен-
тральний банк може відбити набіги на банки.
Існуючі в Україні політичні організації також на-
магалися дати відповідь на питання про шляхи еко-
номічного розвитку незалежної України. Досить чітку
відповідь на це питання дали патріотично налаштовані
українські організації, які протиставляючи себе вод-
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
184 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
ночас і комуністичному, і нацистському режимам, але
при цьому не поділяючи і ліберальної доктрини, праг-
нули впровадити в Україні новий, третій шлях розвитку.
Суть його полягала у застосуванні найкращих надбань
людства в площині економічної теорії та практики. Цей
шлях розвитку був успішно пройдений у Чехословаччи-
ні, Німеччині, Франції, Італії, США і має назву «еконо-
мічний націоналізм».
Суть економічного націоналізму полягає у захисті
власного національного виробника з метою дати йому
зміцніти й підготуватися до неминучої в майбутньому
світової конкуренції, а потім і утвердитися на світових
ринках.
З певних причин сьогодні в Україні націоналізм
розглядається переважно в одному ключі, коли виді-
ляється лише одна ідея — право нації на культурний
розвиток та незалежність. Доволі часто цій теорії по-
блюзнірськи приписують брак чисто економічної док-
трини, маючи на меті зменшити її привабливість в очах
частини населення.
Якщо б українська влада з самого початку реалі-
зувала політику економічного націоналізму, не було би
кількох десятків олігархів, котрі володіють усім майном
держави і контролюють (а швидше нещадно експлуату-
ють) її надра, а був би рівномірний розподіл власності
між мільйонами українських громадян, не було б гли-
бокого падіння технологічного рівня виробництва і ма-
сового зубожіння населення, не було б розчарування
людей у необхідності мати свою державу.
Одночасно ці патріотично налаштовані організації
акцентують увагу на подоланні наслідків колоніального
минулого, викоріненні усіх залишків російського ім-
періалізму й шовінізму. Вони порушують питання про
те, щоб домагатися від Російської Федерації виплати
грошових відшкодувань за підневільну рабську працю
українських політв’язнів і репресованих, і за винищен-
ня мільйонів українців, а також за Чорнобильську ката-
строфу та інші екологічні біди.
У виданій Верховною Радою для використання на-
родними депутатами в законотворчій діяльності моїй
праці «Яка банківська система потрібна Україні? (до
концепції становлення і розвитку банківської системи
України)» є такий спеціальний розділ «Яка економічна
політика потрібна Україні?», в якому дається чітка від-
повідь: «Реформи слід почати не з шокової терапії, абсо-
лютної лібералізації ринку, а з поступової ін’єкції в дер-
жавну економіку підприємницької активності, надання
підприємцям допомоги дешевими кредитами і подат-
ковими знижками. Україні потрібна розумна державна
регуляторна політика» [4, с. 84–85].
Цей мій підхід високо оцінює О. В. Понеділко у
своїй статті «Інвестиційні ознаки комерційних банків
та їх групування», опублікованій у журналі «Інвестиції:
практика та досвід» за 15 серпня 2011 р., с. 4–7.
Ні США, ні Німеччина не сформувались як світові
потуги за допомогою політики лібералізму і відкритого
ринку, яку нам нав’язували. Америка як і Німеччина до-
сягли успіхів без торгової лібералізації.
Українській владі замість того, щоб на європей-
ських світових смітниках підбирати найгірший досвід
треба було вчитись на взірцях позитивного досвіду.
Серьозної шкоди Україні завдає доларизація, яка
підриває стійкість національної валюти і виступає як за-
сіб пограбування України.
Це питання досить повно висвітлюється у моїй
статті, опублікованої в журналі Верховної Ради Украї-
ни «Віче» №1–2 за 2009 рік під заголовком «Американ-
ський долар — головний винуватець (провокатор) світо-
вої фінансової кризи».
Україна фактично не має своєї власної грошової
системи. На нашому ринку панує чужинець — долар.
Доларова маса сягає $ 150 млрд. Майже вся ця доларо-
ва сума виражає втрачений емісійний доход. Це в кілька
разів перевищує гривневу масу. Через доларизацію ва-
люта недооцінена на 50,2 %. Тобто вартість одного до-
лара США мала б дорівнювати 4 гривням.
Доларизація здійснюється для того, щоб олігархам
і мафіозі легше було красти гроші й перераховувати їх
в офшори. Робітнику, селянину, службовцю долари не-
потрібні. Культивована владою гонитва за доларом сіє
недовіру до національної валюти. Її роздмухують ті, що
мали б її захищати. Треба негайно вивести гривню з-під
влади долара.
В. Стельмах перед тим, як залишити посаду Голови
Нацбанку України, змушений був визнати шкідливість
здійснюваної ним монетарної політики. B. C. Стельмах
зокрема говорить: «До кризи ми підійшли з однією, але
системною, проблемою — відсутністю довіри до гривні
як стабільної грошової одиниці. Ми дотепер не затвер-
дили гривню в статусі головного атрибута державності і
через це маємо всі поточні проблеми. Доларизація офі-
ційної частини української економіки на сьогодні пере-
вищує 30 %» [5].
Широке використання доларів замість національ-
ної валюти створює для країни і підприємств ряд про-
блем. За цих умов країна втрачає можливість змінювати
курс національної валюти, який виконує в економіці
функції автоматичного стабілізатора. В період спаду
курс знижується через виникнення від’ємного сальдо
платіжного балансу. Однак здешевлення національної
валюти до валюти країн — торгових партнерів стимулює
експорт, що допомагає країні компенсувати звуження
внутрішнього попиту і сприяє виходу з кризи.
Якщо країна позбавляється такого амортизатора,
то вона повинна мати інші важелі розширення попиту
і боротьби з безробіттям у випадку спаду виробництва.
Хаос, який існував в банківській системі раніше збері-
гається і досі.
Українська економіка опинилася без своєї фінан-
сової інфраструктури, позбавлена можливості створен-
ня єдиного платіжного простору в країні і забезпечення
стабільності власної валюти. Україна фактично не має
Центрального банку. Нацбанк з представника держави
в банківській системі фактично перетворився в пред-
ставника банківської мафії в органах влади і захисника
її інтересів.
Лауреат Нобелівської премії П. Самуельсон писав:
«Бідність може спіткати більшість населення країни,
якщо Центральний банк невміло управлятиме грошима.
Гроші — мастило економіки, але воно часом застигає…».
Не забезпечуючи виробництва потрібними кредит-
ними ресурсами, банківська система скеровує спекуля-
тивний капітал на надання коротко і середньострокових
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
1852014/№1
кредитів на купівлю населенням нерухомості, землі, ав-
томобілів, товарів особистого споживання. Ці кредити
надаються під 31 %.
Олігархи намагаються забезпечити економічне
зростання за допомогою необґрунтованих бюджетних
витрат, споживання в борг, торгівлі імпортними товара-
ми, тобто за рахунок сфери споживання, а не виробни-
цтва. Цьому завданню вони підпорядковують грошово-
кредитну політику.
Відбувається спотворення національної банків-
ської системи, яка перестає слугувати цілям націо-
нального розвитку та все більше стає інструментом за-
безпечення інтересів міжнародних фінансових груп,
головним чином шляхом захоплення внутрішнього спо-
живчого ринку країни, що призводить до структурної
деформації та деградації внутрішнього виробництва.
Тривожною є тенденція до зростання частки іно-
земного капіталу в банківській системі, яка в окремі
роки сягала 40 %.
Банки з іноземним капіталом підтримують гіпер-
трофовані темпи споживчого кредитування, яке ви-
користовується переважно для придбання імпортних
товарів, що сприяє виникненню від’ємного сальдо тор-
говельного балансу країни і згортанню внутрішнього
виробництва товарів.
Продовжується шкідлива політика зовнішніх за-
позичень. Досі не розроблена програма розвитку вну-
трішнього інвестиційного ринку, потенціал якого не
використовується. Взагалі відсутні інвестиційні банки.
На руках у населення перебувають в бездіяльному стані
величезні суми грошей.
Не може не турбувати громадськість втрата банків-
ською системою цілісності, наявність трьох фрагментів
банківської системи: банків з державним капіталом (5
банків), з приватним українським капіталом (110 бан-
ків), 39 банків з іноземним капіталом і 10 банків з росій-
ським капіталом.
Банки з західним капіталом кредитують населен-
ня для придбання імпортних товарів, чим стимулюють
споживання населенням товарів, вироблених чужими
економіками, шляхом їх оплати в борг.
Російський капітал націлений на кредитування
найбільш якісних промислових активів, в т. ч. і страте-
гічних, чим сприяє їх переходу під контроль російського
капіталу та зміцненню позицій останнього на україн-
ському ринку.
Безрозсудне допущення українською владою нічим
не обмеженого кредитування імпорту товарів народного
споживання від «мобілки» до автомобілів не лише по-
стачає ресурси чужим економікам, але й вбиває вітчиз-
няних виробників, зменшує кількість робочих місць і
зайнятість населення — матеріальну основу життя сус-
пільства.
Дії російської банківської системи в Україні ске-
ровані на скупку російським капіталом привабливих з
економічної і політичної точки зору промислових акти-
вів, що ставить країну в політичну залежність від Росії.
Так що для того, щоб організувати сучасну кредит-
ну грошову систему і реалізувати ефективну кредитну
політику треба ще багато трудитись, мобілізувати на-
ціональний інтелектуальний потенціал, увесь науковий
доробок країни.
Неефективній, корумпованій українській еконо-
міці, якій за два десятка років незалежності не вдалось
розсоюзитись і відірватись від московського единого
господарського комплексу, не допоможуть ні російські
кредити в сумі 15 млрд. доларів, які В. Путин пообі-
цяв дати за відмову від підписання Угоди про асоціацію
з ЄС, ні 4 млрд. доларів китайських інвестицій. Гроші
олігархи розкрадуть, а борги повісять на плечі україн-
ського народу. З цими глибоко вкоріненими грабіж-
ницькими порядками треба кінчати. Ніяк Україні не
вдається звільнитись від ленінської централістської сис-
теми управління, згідно з якою кожне українське під-
приємство було гвинтиком єдиної надцентралізованої
економіки. За 22 роки незалежності нічого не зроблено
для незалежності України від Росії і розсоюзнення.
Динамічне падіння обсягів ВВП України — це на-
слідок совдеповського мислення та бездіяльності уря-
довців у здійсненні економічних реформ, політики олі-
гархічної влади, скерованої на своє збагачення, а не на
добробут народу і процвітання України.
Доля української революції залежить від успіхів в
економічному будівництві, від зрушень у розвитку ви-
робництва, якому слід приділяти першочергову увагу.
Люди повинні відчути її результати через гаманець і спо-
живчий кошик. Треба здійснити перехід від експортно-
орієнтованого виробництва, що базується на грабуван-
ні багатств України, до виробництва для внутрішнього
ринку. Треба відмовитись від банківської таємниці. Бан-
ки треба наблизити до виробництва, змусити їх вкла-
дати кошти у створення підприємств і займатись їхнім
технічним розвитком. Треба створювати механізм дов-
гострокового кредитування на комерційній основі під
великі модернізації ні проекти для придбання техноло-
гій, завезення обладнання в реальний сектор економі-
ки. Давно пора створити державний потужний інвести-
ційний банк.
Істотно треба підвищити вимоги до Нацбанку
України. В той час, як діяльність центральних банків
світу оцінюється по їх сприянню у розвитку економіки
(є розвиток — Центральний банк добре працює, нема —
погано працює), Нацбанк України вирішив оцінювати
свою діяльність по дуже абстрактному показнику — ста-
більності національної валюти…
В Україні всі крупні капітали виникли в результа-
ті грабіжницької приватизації, різного роду махінацій і
корупційних угод з владою. Олігархи приховують реаль-
ні прибутки, уникають оподаткування, вибивають міль-
йонні пільги для своїх підприємств, затримують виплату
зарплат робітникам, виплачують її в конвертах. Позбу-
тися треба злодійства. За офіційними даними СБУ у
нас щорічно на держзакупівлях розкрадають 50 млрд.
грн. (Сегодня, 2014, 13 лютого, с. 4). Слід змусити всі
офшорні компанії, що мають власність в Україні, пере-
реєструватися тут. Повернути сюди кошти з-за кордону.
Половина піде в бюджет, решта залишиться на рахунках
компаній для власного розвитку: інвестицій у вироб-
ництво, вирішення екологічних проблем, підвищення
соціального захисту. Якщо олігарх не поверне грошей
сюди, його підприємства перейдуть у держвласність.
Одне лише дотримання з Україні чинних законів,
припинення відпливу грошей з країни через офшори
дозволить збільшити державний бюджет на десятки
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
186 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
процентів, а то й у рази, що дозволить розв’язати багато
поточних і майбутніх проблем нашої країни.
Усі вкрадені в народу гроші, серед них з бюджету,
і сховані в офшорах треба повернути. Маємо здійсни-
ти титанічну працю, щоб очистити свідомість людей від
намулу неволі та ворожої пропаганди та ворожих ідео-
логічних диверсій.
У країні треба здійснювати рішучі дії, які повинні
привести в дію незадоволення мас і змити з тіла країни
всю неефективну верхівку держави, здатну лише контр-
олювати і розподіляти, перерозподіляти і красти. Поки
не розпочнеться внутрішній розвиток економіки, пози-
тивних зрушень у країні не варто чекати.
Щоб покінчити з принизливою бідністю Україні
передусім треба створити майже з нуля нові галузі, які
випускають якісні споживчі товари, сучасне промисло-
ве обладнання, коштовну продукцію на яку є попит на
світовому ринку. Лише так наша країна зможе позбутись
імпортної залежності, а податки з доходів і прибутків,
отримуваних підприємствами «нової економіки» дадуть
державі гроші на пенсії і допомогу дітям, утримання
шкіл і лікарень, будівництво доріг і ремонти житлових
будинків. У нових галузях будуть створені десятки тисяч
високооплачуваних робочих місць.
Для виконання цих завдань необхідна співпраця
держави і бізнесу. Бізнес без керівної і скеровуючої ролі
держави схильний до зловживань. А його намагання
будь-якою ціною отримувати короткочасний прибуток
є руйнівним для суспільства. Таким шляхом півстоліття
тому пішла Південна Корея, що показала приклад най-
ефективнішої модернізації на державному рівні в XX
столітті. У ній було засновано декілька десятків великих
приватних корпорацій «чеболів», перед кожною з них
було поставлене завдання створення нових виробництв
і галузей. Держава вимагала від них виконання цих за-
вдань і особисто вимагала цього від їх керівництва, од-
ночасно допомагаючи їм кредитами і купівлею ліцензій
і технологій, надавала їм податкові й митні пільги.
У нас катастрофічно бракує еліт, через що навіть
на найвищі посади пролазять випадкові непідготов-
лені люди, нерідко з кримінальним минулим. Фран-
цузький філософ Ален Безансон писав: «Існують дві
перешкоди для остаточного формування української
нації — давній дефіцит еліти і старанно культивова-
ний Росією розбрат серед українського народу». Лев
Троцький писав: «Відсутність усвідомлення необ-
хідності постійного міцного згуртування всіх членів
держави кожного разу нищили всі завоювання укра-
їнців». Українцям треба позбутися холуйської звички
служити поневолювачам.
За рахунок внесків олігархів треба створити фонд
відродження України в обсязі 50–100 млрд. дол.. На цю
суму випустити облігацій… Негайно треба запровадити
податок на багатство.
Доступні дешеві кредити сприятимуть малому і се-
редньому бізнесу. За його допомогою добитися розвитку
імпортозамінних виробництв (в Україні виробляється
лише 3–5% взуття і одягу, 10 % трикотажних виробів і
тканин) і на цьому економити величезні валютні суми.
Помилковою є політика організації розбудови еко-
номіки України на американському доларі. Багато кра-
їн уже відмовляються від долара, який більше не може
бути еталоном світової фінансової системи і основною
розрахунковою валютою.
Фонд пільгового кредитування може бути також іс-
тотно збільшеним за рахунок емісійного доходу, що на-
дійде від дедоларизації…
Ганьбою для усіх нас українців є те, що у найбагат-
шій країні з найкращими у світі ґрунтами, народ най-
бідніший.
Список використаних джерел
1. Ковтун С. Історія Народного Руху України /
С. Ковтун. — К. : Факт, 199. — С. 128–129.
2. Горобець О. Чи з’явиться портрет академіка Ми-
хайла Швайки на українських грошах? / Горобець О. //
Постскриптум плюс: всеукраїнська щотижнева газе-
та. — № 1 лютий, 2007.
3. Падалка С. С. Проблеми вітчизняної економіки
та політичної практики НРУ / Падалка С. С. // Народ-
ний Рух України: історія, ідеологія та політична еволю-
ція (1989–2009): матеріали круглого столу, присвячено-
го 20-річчю створення НРУ за перебудову; (20 вересня
2009). — НАН України; Інститут історії. — К., 2010.
4. Швайка М. А. Банківська система України: про-
блеми становлення і удосконалення / М. А. Швайка. —
К. : Видавництво Київського міжнародного університе-
ту, 2010. — 760 с.
5. Weekly UA. — 04. — 10.06.2009. — С. 17.
6. Georg W. Kolodko. Russia Shold Put its People First /
Georg W. Kolodko // New York Times. — july 7. — 1998.
7. Щвайка М. А. Соціально-економічні пробле-
ми європейського шляху розвитку України / Щвайка
М. А. // Україна в умовах європейської інтеграції та гло-
балізації світу [за ред. О. А. Чумаченко]. — К. : КиМУ,
2013. — С. 243–344.
ШВАЙКА М. А., НАКОНЕЧНИЙ В. М.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-87418 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:37:10Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Швайка, М.А. Наконечний, В.М. 2015-10-18T14:18:04Z 2015-10-18T14:18:04Z 2014 Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може / М.А. Швайка, В.М. Наконечний // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 177–186. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87418 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові повідомлення Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може Article published earlier |
| spellingShingle | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може Швайка, М.А. Наконечний, В.М. Наукові повідомлення |
| title | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| title_full | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| title_fullStr | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| title_full_unstemmed | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| title_short | Без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. При сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| title_sort | без активації діяльності банків істотних зрушень у розвитку виробництва не можна добитись. при сплаті 20 % за користування кредитом виробництво розвиватися не може |
| topic | Наукові повідомлення |
| topic_facet | Наукові повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87418 |
| work_keys_str_mv | AT švaikama bezaktivacíídíâlʹnostíbankívístotnihzrušenʹurozvitkuvirobnictvanemožnadobitisʹprisplatí20zakoristuvannâkreditomvirobnictvorozvivatisânemože AT nakonečniivm bezaktivacíídíâlʹnostíbankívístotnihzrušenʹurozvitkuvirobnictvanemožnadobitisʹprisplatí20zakoristuvannâkreditomvirobnictvorozvivatisânemože |