Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою
Визначено та систематизовано основні теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою, розкрито їх сутність. Запропоновано використовувати різні напрями цих теорій при розробці стратегій інноваційного регіонального розвитку в Україні. Определены и систематизированы основные теори...
Saved in:
| Published in: | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87445 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 87–94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859842016746143744 |
|---|---|
| author | Підоричева, І.Ю. |
| author_facet | Підоричева, І.Ю. |
| citation_txt | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 87–94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| description | Визначено та систематизовано основні теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою, розкрито їх сутність. Запропоновано використовувати різні напрями цих теорій при розробці стратегій інноваційного регіонального розвитку в Україні.
Определены и систематизированы основные теории регионального роста и развития с инновационной доминантой, раскрыта их сущность. Предложено использовать различные направления данных теорий при разработке стратегий инновационного регионального развития в Украине.
The main theories of regional growth and development with an innovative dominant are defined and systematized, their essenceisopened. The various directions of the setheo- ries in developing strategiesof innovati veregional development in Ukraine are offered to use.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:37:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
872014/№1
Здатність до генерації, використання та розпо-
всюдження нових знань виступає основою конкурен-
тоспроможності національної економіки та ключовою
передумовою прискореного соціально-економічно-
го зростання, яке нерозривно пов’язане зі стратегією
інноваційного розвитку держави і, в першу чергу, її
регіонів. Інновації є одним з визначальних факторів
довгострокового економічного розвитку території. В
Україні основна проблема формування інноваційно
орієнтованих регіонів полягає у відсутності практики
застосування науково-обґрунтованих підходів до роз-
робки стратегій інноваційного регіонального розвитку.
Для знаходження шляхів її вирішення необхідно роз-
глянути і визначити особливості основних сучасних
теорій регіонального економічного зростання і розви-
тку з інноваційною домінантою та окреслити можли-
вості їх застосування в Україні, в чому і полягає мета
даної статті.
Вагомий внесок у формування економічних теорій
регіонального інноваційного розвитку зробили як зарубіж-
ні науковці (Й. Шумпетер, Г. Менш, С. Кузнець, Ф. Пер-
ру, Т. Хегерстранд, М. Енрайт, С. Розенфельд, К. Фрімен,
Р. Нельсон, Б.-А. Лундвалл, Ф. Кук), так і провідні україн-
ські та російські вчені (М. Туган-Барановський, М. Кон-
дратьєв, Ю. Яковець, А. Чухно). Проте ряд проблем,
пов’язаних із обґрунтуванням методологічних підходів до
розробки стратегій інноваційного регіонального розвитку,
залишаються невирішеними, що зумовлює необхідність
проведення подальших досліджень у цьому напрямі.
Фундаментом теорій регіонального розвитку,
пов’язаних з інноваційно-технологічним фактором,
зазвичай вважають праці таких визначних економіс-
тів, як М. І. Туган-Барановський, М. Д. Кондратьєв і
Й. А. Шумпетер.
М. І. Туган-Барановський показав, що циклічний
характер розвитку економіки визначається циклічним
відтворенням основного капіталу, що є внутрішньою
властивістю економічної системи, яка для свого роз-
витку потребує впровадження нової техніки і техно-
логії1. Ідеї М. І. Туган-Барановського були розвинуті
М. Д. Кондратьєвим в теорії «довгих хвиль» (великих
циклів), у якій він встановив, що перед початком зрос-
таючої хвилі великого циклу спостерігаються суттєві
зміни умов господарювання, що виражається у глибо-
ких змінах техніки виробництва, яким, у свою чергу,
передують значні технологічні відкриття2. Висновки
М. Д. Кондратьєва ґрунтувалися на емпіричному аналізі
великого масиву економічних показників різних країн
за досить тривалий проміжок часу, що охоплював 100–
150 років.
Й. А. Шумпетер продовжив дослідження М. І. Ту-
ган-Барановського і М. Д. Кондратьєва, приділивши
основну увагу проблемам динамічного розвитку еконо-
міки3. Спираючись на теорію великих циклів М. Д. Кон-
дратьєва, він розробив інноваційну теорію економіч-
ного розвитку, яка у подальшому стала фундаментом
сучасної еволюційної економічної теорії.
Й. А. Шумпетер довів, що економічна еволюція
відбувається у часі на усіх рівнях економічної системи,
хоча із різною швидкістю, її двигуном є конкуренція,
а ресурсами — енергія, інформація і матеріали, здо-
буті з навколишнього середовища. Конкуренція від-
бувається між агентами мінливості — «новаторами»,
що долають інерцію і прагнуть вивести економічну
систему з рівноваги, щоб одержати нові можливості
(вдосконалити або змінити комбінацію факторів ви-
робництва для забезпечення зростання прибутку), і
спадкоємцями існуючої системи — «консерваторами»,
які намагаються зберегти її стабільність завдяки недо-
пущенню відхилень від сформованої рівноваги, щоб не
допустити переділу своїх ресурсів. Він стверджував, що
саме інновації обумовлюють появу довгих хвиль еко-
номічної активності: коли інновації впроваджуються в
економіку відбувається так зване «творче руйнування»,
що підриває рівновагу існуючої економічної системи,
її технологічної структури і викликає модернізацію
останньої на основі нового технологічного укладу, в
результаті чого і відбувається небувале зростання еко-
номіки і добробуту людей4.
Таким чином, виходить, що саме в періоди спадів
і депресій економіка найбільш сприйнятлива до інно-
вацій. Економічна криза примушує шукати можливості
для виживання, які надає інноваційний процес: впро-
вадження нових технологій відкриває нові виробничі
можливості, що забезпечує прорив у підвищенні ефек-
тивності економіки та її перехід до нового етапу розви-
тку (циклу економічної активності). При цьому, як за-
значає С. Ю. Глазьєв (який разом з Д. С. Львовим вперше
ввели в обіг поняття технологічного укладу і розробили
однойменну концепцію), в умовах кризи скорочення
економічної активності не зачіпає перспективних ви-
робництв нового технологічного укладу, що мають по-
тенціал зростання в рамках майбутнього економічного
розвитку. Навпаки, в цей час на тлі загального спаду
спостерігається зростання виробництва принципово
І. Ю. Підоричева
канд. екон. наук
м. Донецьк
ТЕОРІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО ЗРОСТАННЯ ТА РОЗВИТКУ З ІННОВАЦІЙНОЮ ДОМІНАНТОЮ
1 Туган-Барановский М. И. Избранное: Периодические
промышленные кризисы. История английских кризисов.
Общая теория кризисов / М. И. Туган-Барановский ; РАН
Институт экономики ; отв. ред. Л. И. Абалкин. — М. : На-
ука, 1997. — 574 с.
2 Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и тео-
рия предвидения. Избранные труды / Н.Д. Кондратьев ;
Международный фонд Н. Д. Кондратьева и др. ; ред. колл. :
Абалкин Л. И. (пред.) и др. ; сост. Яковец Ю. В. — М. : ЗАО
«Издательство «Экономика», 2002. — 767 с.
3 Шумпетер Й. А. Теория экономического развития (Ис-
следование предпринимательской прибыли, капитала,
процента и цикла конъюнктуры) / Й. А.Шумпетер ; пер.
В. С. Автономова, М. С. Любского, А. Ю. Чепуренко. —
М. : Прогресс, 1982. — 456 с.
4 Там же.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
88 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
нових продуктів, підйом інноваційної та інвестиційної
активності в перспективних напрямках5.
Примітно, що вперше факт зв’язку періодів депре-
сії економіки з підвищенням її інноваційної сприйнят-
ливості встановив у 1979 р. Герхард Менш6. Цей факт він
назвав «тріггерним ефектом депресії», маючи на увазі,
що саме депресія дає поштовх для інноваційного про-
цесу, який стимулює розвиток економіки і залучення
інвестицій. Вчений емпірично підтвердив, що в деякі
історичні періоди утворюються кластери базисних ін-
новацій, які обумовлюють структурні трансформації за-
вдяки формуванню нових галузей і навіть цілих секторів
економіки. Такі висновки дозволили йому запропону-
вати своє розуміння природи економічних бумів і криз.
У 2006 р. японський економіст Масаакі Хіроока7 на
основі аналізу великого масиву статистичної інформації
показав наявність тісної кореляції дифузії інновацій і ве-
ликих циклів Кондратьєва і встановив, що дифузія інно-
вацій вибірково збирає кластер інновацій вздовж підви-
щувальної стадії великого циклу. Нововведення повністю
синхронізуються з підвищувальної стадією великого ци-
клу і дають найбільший ефект для економіки в стадії піку.
Таким чином, низхідна стадія циклу закономірно пови-
нна змінюватися підвищувальною завдяки освоєнню і
впровадженню нових технологій. Як зауважує А. А. Ака-
ев8, з цього випливає важливий практичний висновок:
успіх державної інноваційної політики цілком залежить
від здатності уряду передбачати і активно сприяти ін-
новаційному процесу в періоди депресії і пожвавлення,
коли має місце синергетичний ефект посилення інно-
вацій. І, навпаки, якщо підтримка уряду здійснюється з
запізненням, ефективність інновацій значно знижується.
Таким чином, відповідно до теорії довгих хвиль Кондра-
тьєва, період 2010–2025 рр. (фази депресії і пожвавлен-
ня) є найбільш сприятливим часом для освоєння і впро-
вадження нової хвилі базисних технологічних інновацій,
які складуть основу шостого технологічного укладу та за-
безпечать підйом економіки.
Основи сучасної економічної теорії кластерного
розвитку були закладені у XIX ст. у праці основопо-
ложника неокласичного напряму в економічній науці
Альфреда Маршалла «Принципи економічної науки»
(1890 р.), де вперше розглядалися проблеми регіональ-
ного розвитку та були виявлені феномени промисло-
во-розвинених регіонів, чому була присвячена окрема
глава під назвою «Концентрації спеціалізованих вироб-
ництв в окремих районах»9. Запропонована А. Маршал-
лом схема, коли навколо спеціалізованих підприємств
утворюються допоміжні виробництва з постачання усіх
суміжних товарів (сировини, матеріалів, інструментів
тощо), в сучасних умовах істотно ускладнилася, але в за-
гальному уявленні вона не застаріла. Більш того, в умо-
вах глобалізації загострилася проблема створення нових
форм територіальної організації виробництва, ефектив-
ної просторової агломерації виробників, спроможних
об’єднати свої конкурентні переваги, здобутки, знання
і досягнення та сформувати органічну, і в той же час від-
носно автономну, частину світової економіки.
Повний розвиток теорія кластерів знайшла в до-
слідженнях Майкла Портера10, який виклав теорію
національної конкурентоспроможності, зробивши
комплексний історичний аналіз зв’язку кластерів і кон-
курентоспроможності країн і регіонів. На думку вченого,
стійкі конкурентні переваги фірм, які працюють в одній
певній галузі, забезпечуються завдяки їх концентрації у
кластери — групи географічно взаємопов’язаних ком-
паній (постачальників, виробників та ін.) і пов’язаних з
ними організацій (освітніх закладів, органів державно-
го управління, інфраструктурних компаній), які діють
у певній виробничій сфері і взаємодоповнюють один
одного. Таким чином, визначаючи кластер, М. Портер
акцентує увагу на трьох його властивостях:
(1) географічній локалізації. Розміри кластерів мо-
жуть варіюватися від одного міста до ряду сусідніх країн.
Наприклад, доцільність формування кластерів на регіо-
нальному рівні М. Портер пояснює так:
«Національна економіка різних країн рідко розви-
вається рівно. Деякі райони і міста випереджають інші в
економічному процвітанні. … Щоб стимулювати еконо-
мічний розвиток в районах, які зазнають застою, багато
країн практикують регіональну політику того чи іншого
роду. Регіональна політика рідко досягає ефекту, оскільки
звичайно вона включає застосування субсидій загального
характеру, які мають за мету спонукувати («підкупити»)
фірми до того, щоб вони розміщували свої підприємства
або інші споруди у тому чи іншому районі. … що навряд
чи є підходящим засобом для плекання міцної еконо-
мічної бази або створення конкурентної переваги. … Ре-
гіональна політика буде більш ефективною, якщо вона
послідує за принципом нарощення галузевих кластерів.
Те, що слугує привабливим центром для кластерів, — уні-
верситети, дослідницькі лабораторії, спеціалізована інф-
раструктура … — має значно більший ефект, ніж субсидії.
Сама найкраща регіональна політика — це та, яка виділяє
вузлові елементи, що складають основу могутності галузі,
і нарощує їх з метою заохочення формування географіч-
но сконцентрованих кластерів»11.
5 Глазьев С. Ю. Проблемы реализации интеллектуального по-
тенциала общества в условиях перехода на инновационный
путь развития [Электронный ресурс] / С. Ю.Глазьев. — Ре-
жим доступа : http://www.imepi-eurasia.ru/baner/Glaziev.doc.
6 Mensch Gerhard D. Stalemate in Technology: Innovations
Overcame the Depression / Gerhard D. Mensch. — Cambridge,
Mass. : Ballinger Publishing Company, 1979. — 241 p.
7 Hirooka M. Innovation Dynamism and Economic Growth:
A Nonlinear Perspective / М. Hirooka. — Cheltenham, UK
Northampton, MA: «Edward Elgar», 2006. — 426 р.
8 Акаев А. А. Теория Шумпетера-Кондратьева инноваци-
онно-циклического экономического роста — основа стра-
тегического управления устойчивым развитием [Електро-
нний ресурс] / А. А. Акаев. — Режим доступа : http://www.
it-kniga.com/index.php?option=com_content&view=article&i
d=384&Itemid=367. — С. 4.
9 Маршалл А. Принципы экономической науки: в 3-х т. /
Альфред Маршал. — М. : Прогресс, 1993. — Т. 1. — 415 с.
10 Портер М. Международная конкуренция / М. Портер ;
пер. с англ. ; под ред. и с предисловием В. Д. Щетинина. —
М. : Международные отношения, 1993. — 896 с.; Портер М.
Конкуренция / М. Портер ; пер. с англ. — М. : Издатель-
скийдом «Вильямс», 2002. — 496 с.
11 Портер М. Международная конкуренция / М. Портер ;
пер. с англ. ; под ред. и с предисловием В. Д. Щетинина. —
М. : Международные отношения, 1993. — 896 с.; С. 713–
714.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
892014/№1
(2) конкурентних і партнерських зв’язках між під-
приємствами. М. Портер зазначає, що кластер є осо-
бливою формою мережі взаємопов’язаних підприємств
і більш глибокий розвиток зв’язків між ними свідчить
про ступінь розвитку самого кластера;
(3) технологічній взаємозалежності галузей. До
кластеру входять підприємства різних галузей, техно-
логічно пов’язані між собою. Зазвичай це виробники
готового продукту; постачальники факторів виробни-
цтва; компонентів, машин, сервісних послуг; фінансові
інститути; виробники супутніх продуктів та ін.
Теорія промислових кластерів М. Портера отрима-
ла продовження у працях Майкла Енрайта, який ство-
рив теорію регіональних кластерів, надавши їм такі ви-
значення:
регіональний кластер — це промисловий кластер,
у якому фірми-члени знаходяться в географічній близь-
кості один до одного;
регіональний кластер — це географічна агломера-
ція фірм, що працюють в одній або кількох споріднених
галузях господарства.
Він зробив припущення, що конкурентні переваги
створюються не на національному або наднаціонально-
му рівнях, а на регіональному рівні, де головну роль гра-
ють історичні передумови розвитку регіонів, різноманіт-
ність організації виробництва, культур ведення бізнесу і
здобуття освіти. Для перевірки своєї гіпотези М. Енрайт
провів дослідження в декількох галузях промисловості,
зосереджених у різних регіонах світу, — хімічної про-
мисловості у Швейцарії і ФРН, виробництва керамічної
плитки в Італії та синтетичних волокон в Японії і дійшов
висновку про існування регіональних кластерів12.
Дослідження регіональних кластерів М. Енрайта-
були продовжені у працях С. Розенфельда, П. Маскелла
і М. Лоренцена. Основний внесок С. Розенфельда по-
лягає у тому, що він доповнив трактування регіонально-
го кластеру ще одним елементом — наявністю каналів
зв’язку між учасниками кластеру. На його думку, регіо-
нальний кластер є не тільки географічно локалізованою
концентрацією взаємозалежних фірм, він також пови-
нен мати канали для ділових угод, виробничих транзак-
цій і комунікацій між підприємствами13. Однак, даючи
більш розгорнуте у певному сенсі визначення кластерам,
вченийне враховує у ньому роль державних органів вла-
ди, освітніх установ, асоціацій. Скоріше його розуміння
кластерів пов’язано з мережними об’єднаннями, які є
свого роду основою для створення кластеру. П. Маскелл
і М. Лоренцен розвинули напрацювання С. Розенфель-
да у цьому напрямі, заклавши основу нової теорії — те-
орії мережної економіки. На їхню думку, організація ме-
режної взаємодії між фірмами на основі взаємної довіри
є головною умовою формування конкурентоспромож-
ного регіонального кластера та підвищення конкурен-
тоспроможності кожного з його учасників14.
Багатоаспектність кластерного розвитку визначає
можливість застосування інших теоретичних підходів,
здатних розширити розуміння феномену кластерів. На-
приклад, з точки зору інституціональної економічної тео-
рії кластер можна представити як сучасний інститут, який
поєднує формалізовані та неформалізовані відносини
його учасників між собою і з зовнішнім оточенням15.
З позиції еволюційної економічної теорії розвиток
кластерів у часі і просторі, як і інших соціально-еконо-
мічних явищ, може відбуватися по траєкторії зростання
і розвитку або падіння і деградації. На даний час висхід-
ну динаміку еволюції кластерів пов’язують з поглиблен-
ням мережних відносин промислових підприємств та їх
вступом до інноваційних кластерів — просторової кон-
центрації взаємозв’язаних в інноваційному процесі ор-
ганізацій — виробників, постачальників, університетів,
торгових організацій та ін.16. Кластери відрізняються від
звичайних агломерацій виробників тим, що окрім гео-
графічної локалізації підприємств передбачають функ-
ціональні зв’язки між учасниками, обмін досвідом,
інформацією і знаннями. Такі властивості кластерів, на-
явність у їх складі мобільних малих підприємств дозво-
ляють їм адаптуватися до мінливих умов зовнішнього
середовища та залишатися конкурентоспроможними.
Кластерна теорія економічного розвитку базується
на нових парадигмах і концепціях регіону, серед яких
найбільшого поширення набули чотири: регіон-квазідер-
жава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок, регіон-соціум.
Коротко наведемо їх сутність17.
(1) регіон як квазідержава є відносно відокремленою
підсистемою держави і національної економіки. У ба-
гатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій
і фінансових ресурсів, що раніше належали «центру»,
тобто відбуваються процеси децентралізації. Одна з голо-
вних функцій регіональних органів влади — регулювання
економіки регіону. Взаємодія державної та регіональної
влади, а також різні форми міжрегіональних економіч-
них відносин забезпечують функціонування регіональ-
них економік у системі національної економіки;
(2) регіон як квазікорпорація — це крупний суб’єкт
власності (регіональної і муніципальної) та економічної
діяльності. У цій якості регіони стають учасниками кон-
курентної боротьби на ринках продуктів, послуг, капі-
12 Enright M. J. The Geographical Scope of Competitiveness
Advantage / Enright M. J. // Stuck in the Region? Changing
scales for regional identity / Edited by E. Dirven, J. Groenewegen
and S. van Hoof. Utretch. — 1993. — pp. 87-102; Enright M. J.
Why Clusters are the Way to Win the Game? // World Link. —
1992. — № 5 (July/August). — pp. 24–25.
13 Rosenfeld S.A. Bringing business clusters into the mainstream
of economic development / S. A. Rosenfeld // European
planning studies. — 1997. — № 5. — pp. 3–23.
14 Пилипенко И. В. Конкурентоспособность стран и регио-
нов в мировом хозяйстве: теория, опыт малых стран Запад-
ной и Северной Европы / И. В. Пилипенко. — Смоленск :
Ойкумена, 2005. — 496 с., с. 92.
15 Романова О. А. Потенциал кластерного развития экономики
региона / О. А. Романова, Ю.Г. Лаврикова // Проблемы про-
гнозирования. — 2008. — № 4. — С. 56–70, с. 57.
16 Engel J. S. Global network sof cluster sofinnovation: Accelerating
the innovation process [Электронный ресурс] / Jerome S. Engel,
Itxaso del-Palacio // Business Horizons. — 2009. — Режим до-
ступа : http://www.haas.berkeley.edu/groups/online_marketing/
facultyCV/papers/engel_paper2009.pdf.
17 Челноков И. В. Региональная экономика: организацион-
но-экономический механизм управления ресурсами разви-
тия региона / И. В. Челноков, Б. И. Герасимов, В. В. Быков-
ский ; под науч. ред. Б. И. Герасимова. — Тамбов : Изд-во
Тамб. гос. техн. ун-та, 2002. — 112 с., С. 5–6.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
90 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
талу (наприклад, щодо захисту «торгової марки» місце-
вих продуктів, змагання за більш високий регіональний
інвестиційний рейтинг тощо). Регіон як економічний
суб’єкт взаємодіє з національними татранснаціональ-
ними корпораціями. Регіони володіють значним ре-
сурсним потенціалом для саморозвитку. Розширення
економічної самостійності регіонів (шляхом передачі
економічних прав і повноважень від «центру») є одним з
головних напрямів ринкових реформ.
(3) підхід до регіону як ринку, що має певні межі,
акцентує увагу на загальних умовах економічної діяль-
ності (підприємницькому кліматі) і особливостях регі-
ональних ринків продуктів і послуг, праці, інформації,
знань, кредитно-фінансових ресурсів тощо.
Зазначені три парадигми регіонального розвитку
включають проблему співвідношення державного ре-
гулювання, ринкового саморегулювання та соціального
контролю.
(4) підхід до регіону як соціуму (спільності людей,
що живуть на певній території) висуває на перший
план відтворення соціального життя (населення і тру-
дових ресурсів, охорони здоров’я, освіти, культури, на-
вколишнього середовища тощо) та розвиток системи
розселення. Дослідження регіону в такій ролі ведеть-
ся в розрізі соціальних груп з їх особливими функція-
ми та інтересами. Даний підхід ширше економічного,
оскільки включає освітні, культурні, медичні, соціаль-
но-психологічні, політичні та інші аспекти життя регі-
онального соціуму.
У теорії регіональної економіки розвиваються
й інші спеціалізовані підходи. Наприклад, регіон як
безпосередній учасник глобалізації економіки або ре-
гіон як підсистема інформаційного суспільства. З цих
позицій діяльність регіональних органів влади має
спрямовуватися на створення мережних форм вза-
ємодії підприємств і організацій (у тому числі класте-
рів), які в сучасних умовах здатні забезпечити терито-
рії довгострокову конкурентоспроможність і перехід
на модель стійкого (еколого-соціо-економічного)
розвитку.
Теорія кластерів тісно пов’язана з такою сферою
дослідження, як теорії розміщення та просторової ор-
ганізації економіки (теорія розміщення сільського гос-
подарства, теорія розміщення промисловості, теорія
просторової економічної рівноваги), основоположника-
ми яких є Й. Тюнен, В. Лаунхардт, А. Вебер, А. Льош,
Г. Мюрдаль, Т. Паландер, Т. Хегерстранд.
Важливим етапом у розвитку теорій розміщення
стало дослідження процесів створення та поширення
інновацій. Першу просторову модель дифузії інновацій
(нововведень) запропонував ТорстенХегерстранд у праці
«Дифузія інновацій як просторовий процес» (1953 р.).
Згідно з Т. Хегерстрандом конкурентні переваги при
розміщенні виробництва набувають ті регіони, які за-
безпечують оптимальні умови для дифузії, тобто поши-
рення, розсіювання по території різних типів інновацій.
При цьому швидкість поширення інновацій залежить
не від відстані, а від трансляційної спроможності окре-
мих міст, через які вона здійснюється. Вчений також
визначив, що дифузія інновацій може бути трьох типів:
дифузія поширення (коли інновація рівномірно поши-
рюється в усіх напрямках від джерела виникнення); ди-
фузія переміщення (поширення відбувається у певному
напрямі); змішана дифузія18.
У цьому ж контексті заслуговують на увагу й інші
моделі просторового розвитку, що входять до групи те-
орій кумулятивного зростання. Основу цих теорій скла-
дають такі ключові положення, як виникнення центрів
зростання та каналів його поширення в просторовій
економіці, розвиток периферійних територій, утворен-
ня агломерацій та центральних місць, дифузія нововве-
день, постійна віддача від масштабу, нерівномірний роз-
виток в умовах вільної конкуренції19.
Разом із моделлю дифузії нововведень Т. Хегер-
странда, серед теорій кумулятивного зростання необхід-
но виділити концепцію «полюсів зростання» Ф. Перру,
Ж.-Р. Будвіля, П. Потьє, Х. Ласуена; модель сукупної
причинної обумовленості та теорію міської агломерації
Х. Річардсона; теорію «центр-периферія» Дж. Фрідма-
на; модель «вулкан» Х. Гірша. За цими теоріями регіон
розглядається як сукупність підприємств, основне при-
значення яких полягає у випуску конкурентоспромож-
ної продукції шляхом ефективного використання усіх
видів ресурсів. Крім того, регіон — це територія, на якій
продукуються нові ідеї і винаходи з огляду на створені
для таких цілей умови. Представники цих теорій напо-
лягали на проведенні активної регіональної політики з
метою зменшення розбіжностей в рівнях економічного
розвитку регіонів. Цим обумовлюється висновок про те,
що держава має займати активну позицію щодо стиму-
лювання економічного розвитку відсталих регіонів.
Найбільш широке визнання серед теорій кумуля-
тивного зростання одержала концепція «полюсів зрос-
тання», запропонована на початку 1950-х рр. Франсуа
Перру20. Відповідно до його теорії зростання економіки
в усіх регіонах країни не відбувається рівномірно, воно
з’являється в деяких точках або полюсах зростання і з
мінливою інтенсивністю та певним змінним ефектом
поширюється на всю економіку. «Полюс зростання»
Ф. Перру розумів як компактно розміщені галузі про-
мисловості, що динамічно розвиваються та породжують
ланцюгову реакцію виникнення і зростання промис-
лових центрів у прилеглих територіях. «Полюси зрос-
тання» утворюються завдяки концентрації провідних
галузей, що створюють нові товари та послуги. Центри
економічного простору, в яких розміщуються підприєм-
ства таких галузей, стають полюсами тяжіння факторів
18 Просторовий розвиток регіону: соціально-економіч-
ні можливості,ризики і перспективи : монографія / НАН
України ; Інститут регіональних досліджень ; за ред. д. е. н.,
проф. Шевчук Л. Т. — Львів, 2011. — 256 с.
19 Гаджиев Ю. А. Неоклассические и кумулятивные
теории регионального экономического роста и раз-
вития [Электронный ресурс] / Ю. А. Гаджиев // Кор-
поративное управление и инновационное развитие
Севера: Вестник научно-исследовательского центра кор-
поративного права, управления и венчурного инвестиро-
вания Сыктывкарского государственного университета. —
2008. — № 1. — С. 6–24. — Режим доступа : http://koet.
syktsu.ru/vestnik/2008/2008-1/1/1.htm.
20 Perroux F. Note on the Concept of Growth Poles / F. Perroux //
Regional Economics: Theory and Practice ; edited by David Mc
Kee, Robert Dean, William Leahy. — N. Y. : TheFreePress, 1970. —
рр. 93–103.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
912014/№1
виробництва, оскільки забезпечують найбільш ефек-
тивне їх використання. Це в результаті призводить до
концентрації підприємств і формування точок еконо-
мічного зростання.
Ідеї Ф. Перру у подальшому були конкретизовані
й розвинуті Ж. Будвілем, П. Потьє, Х. Ласуеном. Так,
Ж. Будвіль визначив, що в якості полюсів зростання
можна розглядати не тільки сукупність підприємств
провідних галузей, але й конкретні території (населені
пункти), які виконують в економіці країни або регіону
функцію джерела інновацій та прогресу.
Одним із основних висновків, які зробив у своїх ро-
ботах П. Потьє полягають в тому, що території, які роз-
ташовані між полюсами зростання і забезпечують між
ними транспортний зв’язок, отримують додаткові ім-
пульси зростання завдяки збільшенню вантажопотоків,
розвитку інфраструктури, поширенню інновацій. Тому
вони перетворюються на осі розвитку, що визначають
разом з «полюсами зростання» просторовий каркас еко-
номічного зростання всього регіону або країни.
У свою чергу Х. Ласуен, більш детально підійшов до
розгляду «полюсів зростання» і виділив такі їх особливос-
ті: 1) полюсом зростання може бути регіональний комп-
лекс підприємств, пов’язаний з експортом регіону (а не
тільки з провідною галуззю); 2) система полюсів і кожен з
них окремо збільшуються за рахунок імпульсів, породже-
них національним попитом, що передається через екс-
портний сектор регіону; 3) імпульс зростання передаєть-
ся другорядним галузям завдяки ринковим зв’язкам між
підприємствами, а також географічній периферії21.
Загалом, слід зазначити, що концепція «полюсів
зростання» довела свою життєздатність в країнах з різ-
ним рівнем соціально-економічного розвитку. Вона
отримала визнання в якості основної теорії ініціації
та розповсюдження розвитку, і знайшла практичне за-
стосування в розробці стратегій центрів економічного
зростання багатьох країн. Створення полюсів зростан-
ня визнається одним із ефективних методів підвищен-
ня інвестиційної привабливості країни, прискорення
дифузії знань, освоєння наукоємних виробництв, міні-
мізації транспортних та інших витрат. Сьогодні ця кон-
цепція активно рекомендується західними фахівцями
для пострадянських країн у вигляді проектів «точкових»
вільних економічних зон і зон освоєння високотехноло-
гічного виробництва, підприємницьких зон у депресив-
них регіонах, технополісів, технопарків та ін.
Аналіз і узагальнення науково-методологічних по-
ложень з проблем регіонального розвитку дозволив ви-
ділити разом із кумулятивними теоріями неокласичний
напрямок теорій регіонального зростання, відповідно з
яким державне втручання у розвиток регіонів є недо-
цільним, тому що згодом рівні їхнього економічного
розвитку вирівнюються.
Так, за теорією конвергенції між країнами і регіонами
відбувається процес «надолуження», при якому найбідніші з
них мають вищі темпи економічного зростання. Якщо еко-
номічне положення країни чи регіону в початковий момент
часу віддаленіше від положення стійкої рівноваги, то темпи
їх зростання будуть вище, ніж у тих країнах, які знаходяться
ближче до точки рівноваги. Таким чином, у довгостроковій
перспективі диференціація між країнами та регіонами може
згладжуватися аж до повного її зникнення22.
Упродовж трьох десятиліть — із середини 1950-х
до середини 1980-х років — в економічній науці домі-
нувала розроблена в рамках неокласичної теорії кон-
цепція екзогенного технологічного прогресу, згідно з
якою науково-технічний прогрес розглядався як зо-
внішній чинник по відношенню до економічного зрос-
тання, вважався чимось заданим. Така концепція була
розроблена і обґрунтована в працях Р. Солоу, Я. Тін-
бергена, Р. Харрода, Дж. Хіксата інших відомих еконо-
містів. Усередині 1980-х рр. П. Ромер, Р. Лукас, Ф. Агі-
йон, П. Хоувітт та їх послідовники використали нові
підходи до побудови моделей економічного зростання,
які передбачали можливість генерації в економічній
системі внутрішньо властивих їй технологічних змін.
На відміну від своїх попередників, які розглядали тех-
нологію «екзогенною» (тобто випадковою, яка начебто
виникає сама по собі) представники нової моделі, що
отримала назву теорії економічного зростання з ендо-
генним технологічним прогресом або нової теорії еконо-
мічного зростання, вважали технологію «ендогенною»,
центральною частиною економічної системи. На їхню
думку, причини економічного зростання не можна
розглядати лише у вимірі традиційних факторів вироб-
ництва — капіталу і праці, ключову роль тут відіграє
технологія. І хоча поява нової технології і може здава-
тися дещо випадковою, але в цілому технології розви-
ваються прямо пропорційно вкладеним в них ресурсів.
На цьому акцентували увагу Пол Ромер і Роберт Лукас,
які довели, що визначальним фактором економічного
зростання виступає збільшення капіталовкладень у до-
слідження і розробки, а також інвестиції в людський
капітал. Зокрема, вчені зробили такі висновки23:
темп економічного зростання перебуває в прямій
залежності від величини людського капіталу, зосеред-
женого у сфері виробництва нового знання;
сфера досліджень і розробок впливає на економіку не
тільки завдяки продукуванню нових знань, саме її існуван-
ня виступає необхідною умовою економічного зростання,
оскільки забезпечує накопичення людського капіталу;
будь-яке штучне уповільнення процесу отримання
нового знання за суто економічних мотивів у подальшо-
му позначиться на показниках економічної динаміки.
Таким чином, виявляється, що економіка, яка має
у своєму розпорядженні достатній ресурс людського
21 Челноков И. В. Региональная экономика: организацион-
но-экономический механизм управления ресурсами разви-
тия региона / И. В. Челноков, Б. И. Герасимов, В. В. Быков-
ский ; под науч. ред. Б. И. Герасимова. — Тамбов : Изд-во
Тамб. гос. техн. ун-та, 2002. — 112 с., С. 6–7.
22 Підоричева І. Ю. Зарубіжний досвід формування і реалізації
державної інноваційної політики / І. Ю. Підоричева // Вісник
економічної науки України. — 2013. — № 1. — С. 128–136,
С. 132.
23 Romer P. Endogenous Technological Change [Электронный
ресурс] / P. Romer // Journal of Political Economy. — 1990. —
V. 98. — № 5. — P. 71–102. — Режим доступа : http://artsci.
wustl.edu/~econ502/Romer.pdf; Lucas R. On the Mechanics of
Economic Development [Электронный ресурс] / R. Lucas //
Journal of Monetary Economics. — 1988. — V. 22. — № 1. —
P. 3–42. — Режим доступа : http://www.fordham.edu/
economics/mcleod/Lucas MechanicsEconomicGrowth.pdf.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
92 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
капіталу і розвинену науку, набуває у довгостроковій
перспективі кращих шансів зростання, ніж економіка,
позбавлена цих переваг.
Аналогічний висновок наводиться у працях Ф. Агі-
йона і П. Хоувітта24: економічне зростання обумовлено
технологічним прогресом, який забезпечується завдяки
конкуренції між фірмами, що створюють і впроваджу-
ють нові технології. Кожний винахід дозволяє виро-
бляти новий продукт, який буде більш ефективно, ніж
попередні аналоги, використовуватися для отримання
кінцевої продукції. Головним стимулом для створен-
ня нових технологій компаніями служить перспектива
отримання монопольної ренти за рахунок патентування
винаходу. Рента дозволяє компенсувати витрати на до-
слідження і розробки, але її обсяг різко скорочується
при появі на ринку більш сучасних товарів.
На даний час модель ендогенного зростання широ-
ко застосовується в дослідженнях впливу інновацій на
економічний розвиток. Зокрема, в роботі25 показано, що
при скороченні оподаткування різних секторів економі-
ки найбільший ефект дає зменшення податкового тяга-
ря підприємств, які займаються дослідженнями і роз-
робками. Вказана модель також дозволила російським
вченим визначити фактори і механізми, які забезпечать
інноваційний тип розвитку російської економіки, для
чого потрібно розвивати венчурне фінансування та ін-
вестиційний бізнес, удосконалювати податкове регулю-
вання дослідницької діяльності26.
Підсумовуючи, необхідно відзначити, що ендоген-
ний підхід до економічного зростання цілком відпові-
дає сучасним вимогам віку інформації та знань, умовам
нових глобальних ризиків і можливостей, оскільки зо-
рієнтований на внутрішні фактори і механізми іннова-
ційного розвитку, які здатні створити необхідні стартові
умови економічного зростання і підтримки його опти-
мальних темпів у довгостроковій перспективі.
Протягом останнього десятиліття значний інтерес
викликають концепції національних інноваційних систем
(НІС) і регіональних інноваційних систем (РІС).
Інновації і технічний прогрес є результатом склад-
них взаємовідносин між учасниками виробництва, роз-
поділу і застосування різних видів знань. Ефективність
інноваційного процесу кожної країни, таким чином,
визначається національною специфікою взаємодії еко-
номічних агентів (приватних підприємств, дослідних
інститутів, університетів і людей в них) між собою як
елементів колективної системи створення і використан-
ня знань. Зв’язок може здійснюватися у формі спільних
досліджень, обміну персоналом, придбання обладнання
та через інші канали. Визнаним у світовій практиці ме-
ханізмом, що забезпечує таку взаємодію, виступає інсти-
туційною основою економіки є національна інноваційна
система. Але до цих пір не існує єдиного загальноприй-
нятого визначення національної інноваційної системи27.
Вперше поняття НІС було використано Крістофе-
ром Фріменом у праці «Технологічна політика і еконо-
мічна ефективність: уроки Японії» (1987 р.), де він описує
найважливіші елементи японської інноваційної системи,
які забезпечили країні стрімкий технологічний та еконо-
мічний розвиток в післявоєнний період. К. Фріменом за-
пропонована первісна вузька трактовка НІС з акцентом
на науку та технології як головних чинників, що визна-
чають середовище, в якому діють фірми: «мережа інсти-
тутів у державному та приватному секторах економіки,
діяльність і взаємини яких призводять до появи, імпорту,
удосконалення та поширення нових технологій»28.
Подальший розвиток концепція НІС отримала у
дослідженнях Річарда Нельсона29, який здійснив аналіз
інноваційних систем 14 країн світу і надав їм таке визна-
чення: «сукупність інститутів, взаємодія яких визначає
ефективність нововведень … національних фірм»30.
Більш широкий підхід впровадив Б.-А. Лундвалл
(1992 р.)31, стверджуючи, що інноваційна система вклю-
чає в себе всі елементи соціально-економічної системи,
а саме НІС — це набір «… елементів і зв’язків, які вза-
ємодіють в ході виробництва, розповсюдження та ви-
користання нового, і економічно вигідного, знання… і
розміщені або мають своє походження в межах території
національної держави»32.
Ряд авторів (П. Патель і К. Павіт — 1994 р., С. Мет-
калф — 1995 р.) визначають інноваційну систему як
сукупність правових норм, організаційних структур,
зразків і стимулів поведінки економічних агентів, які
забезпечують оновлення виробництва на новій тех-
нологічній базі як головний чинник конкурентоспро-
можності та ефективного використання інноваційних
розробок33.
24 Aghion P. A Model of Growththrough Creative Destruction
[Электронный ресурс] / P. Aghion, P. Hewitt //
Econometrica. — 1992. — V. 60. — № 2. — P. 323–351. —
Режим доступа : http://artsci.wustl.edu/~econ502/Aghion_
Howitt.pdf.
25 Lin. H. С. А Taxation Policy Toward Capital, Technology and
Long-Run Growth [Электронныйресурс] / Н. С. Lin, В. Russo //
Journal of macroeconomics. — 1999. — V. 21. — № 3. — P. 463-
491. — Режим доступа : http://www.sciencedirect.com/science/
article/pii/S0164070499001123.
26 Дагаев А. Новые модели экономического роста с эндо-
генным технологическим прогрессом / А. Дагаев // Миро-
вая экономика и международные отношения. — 2001. —
№ 6. — С. 40–51.
27 National Innovation Systems [Електронний ресурс] //
Organization for economicco-operation and development,
1997. — 48 р. — Режим доступу : http://www.oecd.org/
mena/47563588.pdf, р. 9.
28 Freeman С. The National System of Innovation in Historical
Perspective / С. Freeman // Cambridge Journal of Economics. —
1995. — Vol. 19. — № 1. — р. 5–24.
29 Nelson Richard R. National Innovation Systems: acomparative
analysis / Richard R. Nelson. — NewYork : Oxford University
Press, 1993. — 525 р.
30 National Innovation Systems [Електронний ресурс] //
Organization for economicco-operation and development,
1997. — 48 р. — Режим доступу : http://www.oecd.org/
mena/47563588.pdf. — р. 11.
31 Lundvall B.-A. National systems of innovation: towards a
theory of innovation and interactive learning / B.-A. Lundvall. —
London : PinterPub Ltd, 1992. — 342 p.
32 National Innovation Systems [Електронний ресурс] //
Organization for economicco-operation and development,
1997. — 48 р. — Режим доступу : http://www.oecd.org/
mena/47563588.pdf, р. 11.
33 Там же, р. 11.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
932014/№1
На даний час національну інноваційну систему у за-
гальному вигляді розглядають як єдність державних, при-
ватних, громадських організацій і методів їх взаємодії, в
рамках яких здійснюється діяльність по створенню, збе-
ріганню, розповсюдженню і відтворенню наукових знань
і технологій. Національна інноваційна система формує
таку систему взаємовідносин науки, промисловості та
суспільства, коли інновації служать основою розвитку
економіки, а потреби інноваційного розвитку, у свою
чергу, багато в чому визначають і стимулюють найважли-
віші напрями розвитку наукової діяльності. На основі по-
будови ефективної НІС держава формує і здійснює свою
політику з метою досягнення і підтримки високого рівня
конкурентоспроможності економіки країни34.
При цьому всі автори, які досліджують проблеми
інноваційних систем, сходяться на тому, що НІС мають
формуватися під впливом таких об’єктивних факторів,
як розміри країни, наявність трудових ресурсів, особли-
вості історичного розвитку інститутів держави, форми
здійснення підприємницької діяльності тощо. Як, на-
приклад, зазначається у статті35, концепція НІС на пер-
ший план висуває специфічні інституційні характерис-
тики різних країн і унікальність історії кожної країни.
Найчастіше дослідження інноваційних систем про-
вадяться по лінії виявлення її основних елементів, оцінки
зв’язку окремих параметрів НІС з економічною динамі-
кою країн і регіонів. Більшість підходів до формування
інноваційних систем характеризуються такими рисами36:
1) відбувається відмова від традиційної лінійної моделі
інновацій, орієнтованої на пропозицію в системі «фунда-
ментальні дослідження — прикладні дослідження — транс-
фер технології — використання», і перехід до нелінійної
моделі інноваційного процесу, яка передбачає тісну взаємо-
залежність всіх елементів і орієнтацію інновацій на попит;
2) враховуються еволюційні фактори: інноваційні про-
цеси і системи розвиваються під впливом національних
особливостей історичного, економічного і соціально-по-
літичного розвитку країни, саме тому не існує якоїсь опти-
мальної НІС, навпаки, має місце велика кількість іннова-
ційних систем зі своїми сильними і слабкими сторонами;
крім того, динамічні НІС постійно адаптуються й транс-
формуються відповідно до появи нових можливостей;
3) особливе значення надається ролі інститутів, як
відносно встановлення правил гри (норми, правила і за-
кони), так і щодо організації (гравці);
4) все більша увага приділяється формам і інтенсив-
ності взаємодії між головними елементами (акторами)
НІС;
5) концепція НІС розглядається в якості аналітич-
ного інструменту, який можна використовувати при роз-
робці політики і планування, але необхідно мати на увазі,
що моделі НІС не можуть служити готовим «макетом»
для організації національного інноваційного процесу.
Протягом останніх двох десятиліть спостерігається
бурхливе зростання популярності та підвищення інтересу
до концепції регіональних інноваційних систем. Така тенден-
ція пояснюється, по-перше, загостренням конкуренції на
світових ринках, що засвідчило множинні дефекти і вади
традиційних моделей регіонального економічного роз-
витку і у той же час сприяло формуванню значного чис-
ла успішних регіональних кластерів фірм і промислових
підприємств у багатьох регіонах у всьому світі37. Провід-
ний світовий теоретик у сфері дослідження регіональних
інноваційних систем Філіп Кук (Великобританія) зазна-
чає: «Зростаюча глобалізація ринків різко змінила кон-
курентне середовище більшості компаній. Не тільки на
зовнішніх ринках, але і на внутрішніх вони стикаються
з інтенсифікацією конкуренції за ціною, часом і якістю.
Щоб залишатися конкурентоспроможними вони повинні
реструктуризувати організацію свого бізнесу, у т. ч. іннова-
ційну діяльність, а також відносини зі споживачами і по-
стачальниками. Очевидно, що такі компанії будуть більш
успішними у відновленні своєї конкурентоспроможності,
якщо поєднають переваги у певному середовищі»38.
По-друге, підвищенням важливості регіонального
аспекту інноваційної діяльності. Множинні емпіричні
докази свідчать про те, що найважливіші елементи ін-
новаційного процесу є географічно локалізованими: в
регіонах зосереджено процес створення нових знань та
існує відповідна інфраструктура їх подальшого поши-
рення і застосування. Передача знань у практику є більш
ефективною на регіональному рівні, насамперед, завдя-
ки безпосередньому спілкуванню між суб’єктами інно-
ваційної діяльності на відміну від застосування довгих
каналів зв’язку на макрорівні39. «Регіони, — відмічає
Ф. Кук, — особливо, коли на їх території діють кластери
і відповідні адміністративні механізми підтримки інно-
ваційних підприємств, є більш значимимиспільнотами
економічних інтересів … і можуть налагодити істинні
зв’язки і взаємодію між економічними суб’єктами»40.
Б.-А. Лундвалл у праці41 також аргументував значимість
34 Гретченко А. А. Формирование экономики знаний на на-
циональном уровне / А. А. Гретченко // Наука и практи-
ка. — 2012. — № 1. — С. 123–131.
35 Cohen E. Theoretical found ation of industrial policy /
E. Cohen // EIB Papers. — 2006. — Vol. 11. — № 1. — р. 89.
36 Национальные инновационные системы в России и
ЕС / под ред. В. В. Иванова, Н. И. Ивановой, Й. Розебума,
Х. Хайсберса. — М. : ЦИПРАН РАН, 2006. — 280 с., С. 29.
37 Doloreux D. Regional Innovation Systems: A Critical Review
[Электронный ресурс] / Doloreux David, Parto Saeed //
International Journal of Innovation Management. — 2003. — №
7. — Режим доступа : http://www.urenio.org/metaforesight/
library/17.pdf.
38 Cooke P. Strategies forre gional innovation systems: learning
transfer and applications [Электронный ресурс] / P. Cooke. —
Centre for advanced Ssudies card iff university (Preparedfor
UNIDO World Industrial Development Report). — 2001. — 35
р. — Режим доступа : http://www.paca-online.org/cop/docs/P_
Cooke_Strategies_for_regional_innovation_systems.pdf, р. 3–4.
39 Andersson M. Regional Innovation Systemsin Small &
Medium-Sized Regions: A Critical Review&Assessment
[Электронный ресурс] / Andersson Martin, Karlsson
Charlie. — Режим доступа : http://www.infra.kth.se/cesis/
documents/WP10.pdf.
40 Cooke P. Strategies for regiona linnovation systems: learnin gtransfer
and applications / P. Cooke [Электронныйресурс]. — Centre for
advanced Ssudies card iff university (Preparedfor UNIDO World
Industrial Development Report). — 2001. — 35 р. — Режим досту-
па : http://www.paca-online.org/cop/docs/P_Cooke_Strategies_
for_regional_innovation_systems.pdf, р. 4.
41 Lundvall B.-A. National systems of innovation: towards a
theory of innovation and inter activelearning / B.-A. Lundvall. —
London : PinterPub Ltd, 1992. — 342 p., р. 12.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
94 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
«регіональних продуктових систем, промислових і тех-
нологічних районів».
По-третє, політичними ініціативами Європейсько-
го Союзу, де прийнято Декларацію про регіоналізм, го-
ловна мета якої полягає у прагненні до подальшої регіо-
налізації в межах конституцій країн-членів, враховуючи
важливість інтеграційних процесів. Наразі у країнах-
членах ЄС проводиться активна розробка методоло-
гічної основи інноваційної системи на національному і
регіональному рівнях, здійснено практичні кроки у бік
формування інноваційних моделей розвитку окремих
територій, а також проведена їх апробація42. Це привело
до того, що в країнах-членах ЄС налічується понад 150
програм розвитку РІС, успішними прикладами функці-
онування яких є Баден-Вюртемберг у Німеччині, Емі-
лія-Романья в Італії, Уельс у Великобританії43.
Втім слід зауважити, що фундаментальні засади
формування регіональних інноваційних систем багато в
чому запозичені з концепції національних інноваційних
систем, яка є більш опрацьованою у теоретичному ас-
пекті. Зокрема, більшість базових рекомендацій стосов-
но побудови РІС повторюють відомі схеми НІС, штуч-
носпроектованіі адаптовані до регіонального рівня.
Найбільш суттєвим новим елементом концепції РІС,
який суттєво відрізняє її від моделі побудови НІС, є ак-
центування уваги на кластерній складовій: на відміну
від національних регіональні інноваційні програми «за
визначенням» мають перш за все спиратися на актив-
ний розвиток обмеженого числа пріоритетних для пев-
ного регіону видів економічної діяльності (галузей)44.
Значний інтерес викликає концепція регіонів на-
вчання, запропонована представниками скандинав-
ської школи Б. Асхаймом і А. Ізаксеном, у якій промис-
лові райони розглядаються в якості джерела інновацій.
Так, аналізуючи праці А. Маршалла і Ф. Перру, вчені
дійшли висновку про наявність значного інноваційно-
го потенціалу в промислових районах для постійного
продукування нововведень45. Розглядаючи промислові
райони Норвегії, Б. Асхайм і А. Ізаксен визначають го-
ловну проблему їх розвитку, яка полягає у практично
повній відсутності у них радикальних інновацій і до-
мінуванні так званих додаткових інновацій46. Останні
здатні підтримувати конкурентоспроможність району
на високому рівні, але, у разі появи принципово нових
технічних і технологічних рішень розвитку виробни-
цтва і створення нової продукції, їх може і не вистачи-
ти для продукування радикальних інновацій. Як наслі-
док, це може призвести до падіння або втрати районом
своєї конкурентоспроможності. Для запобігання такої
ситуації Б. Асхайм і А. Ізаксен пропонують реалізову-
вати інтерактивну (нелінійну) модель організації ін-
новаційного процесу, де знання виступають головним
ресурсом, а навчання — головним процесом. Таким
чином, вчені визначили необхідність розвитку конку-
рентних переваг регіонів на основі процесів навчання
в їх промислових районах. Такі регіони отримали назву
«регіонів навчання», а регіональні інноваційні системи
розглядалися як основа для підвищення конкуренто-
спроможності регіону47.
При цьому, якщо у середині — наприкінці 1980-х
років теорії нових форм просторової організації вироб-
ництва скандинавських вчених задовольняли потребам
економіки малих країн, то на даний час їх розробки з
успіхом адаптуються і використовуються у різних за роз-
мірами та рівнем розвитку країнах і регіонах світу.
Таким чином, еволюція регіональних теорій ін-
новаційного розвитку показує, що вони є результатом
соціально-економічного прогресу суспільства. Кожна
з них створювалася і застосовувалася в окремих краї-
нах, виходячи з особливостей і рівня їх соціально-еко-
номічного розвитку, тобто використовувалася у певних
регіональних умовах до певних регіональних процесів.
З цього виходить, що ці теорії мали вплив на соціальні
та економічні умови розвитку суспільства конкретної
території в конкретний час. Але це також говорить про
те, що вони не можуть бути безпосередньо використані
в Україні без адаптації до потреб реальної дійсності.
Вдалим рішенням для України може бути поєднан-
ня різних напрямів теорій регіонального економічного
зростання і розвитку, а саме:
концепцій національної і регіональної іннова-
ційних систем (напрямок теорій нових форм просто-
рової організації виробництва) (К. Фрімен, Р. Нель-
сон, Б.-А. Лундвалл, Ф. Кук, Б. Асхайм, А. Ізаксен);
концепції «полюсів зростання» (напрямок тео-
рій кумулятивного зростання) (Ф. Перру, Ж. Будвіль,
П. Потьє, Х. Ласуен);
теорії регіональних кластерів (напрямок теорій-
нових форм просторової організації виробництва)
(М. Портер, М. Енрайт, С. Розенфельда, П. Маскелл,
М. Лоренцен), які ґрунтуються на базових положеннях
теорії інновацій, зокрема на принципах:
нерівномірно-циклічного розвитку економіки
(М. І. Туган-Барановський, М. Д. Кондратьєв, Г. Менш);
інноваційної теорії економічного розвитку
Й. А. Шумпетера;
Раціональне поєднання різних теорій дозволить
отримати максимальний ефект у розвитку регіонів за
короткий час.
42 Монахов И. А. Зарубежный опыт формирования регио-
нальных инновационных систем / И. А. Монахов // Инно-
вации. — 2009. — № 6. — С. 95–101, С. 101.
43 Cooke P. From technopolestoregional innovation systems:
the evolution of localised technology development policy
[Электронный ресурс] / P. Cooke // Canadian Journal of
Regional Science. — 2001. — XXIV:I. — P. 21-40. — Режим
доступа : http://cjrs-rcsr.org/archives/24-1/COOKE.pdf.
44 Лазарєва Є. В. Становлення інноваційної системи в
управлінських процесах регіону / Є. В. Лазарєва // Еконо-
мічні інновації. — 2010. — № 40. — С. 219-231, с. 223.
45 Asheim B. T. Location, agglomeration and innovation: to wards
regional innovation systemin Norvey? [Электронныйресурс] /
B. T. Asheim, А. Isaksen. — Oslo: STEP group, 1996. —
64 р. — Режим доступа : http://www.nifu.no/files/2012/11/
STEPrapport13-1996.pdf.
46 Поняття додаткової інновації (incremental in novation) увів
в обіг Б.-А. Лундвалл, розглядаючи її як інновацію, прита-
манну малим відкритим економікам, таким як, наприклад,
Данія. Радикальна інновація, за Б.-А. Лундваллом, більш ха-
рактерна для великих держав, наприклад, США.
47 Пилипенко И. В. Конкурентоспособность стран и регио-
нов в мировом хозяйстве: теория, опыт малых стран Запад-
ной и Северной Европы / И. В. Пилипенко. — Смоленск :
Ойкумена, 2005. — 496 С., С. 125–126.
ПІДОРИЧЕВА І. Ю.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-87445 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:37:22Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Підоричева, І.Ю. 2015-10-18T14:57:57Z 2015-10-18T14:57:57Z 2014 Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою / І.Ю. Підоричева // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 1 (25). — С. 87–94. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87445 Визначено та систематизовано основні теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою, розкрито їх сутність. Запропоновано використовувати різні напрями цих теорій при розробці стратегій інноваційного регіонального розвитку в Україні. Определены и систематизированы основные теории регионального роста и развития с инновационной доминантой, раскрыта их сущность. Предложено использовать различные направления данных теорий при разработке стратегий инновационного регионального развития в Украине. The main theories of regional growth and development with an innovative dominant are defined and systematized, their essenceisopened. The various directions of the setheo- ries in developing strategiesof innovati veregional development in Ukraine are offered to use. uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Наукові статті Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою Теории регионального роста и развития с инновационной доминантой Theories of regional growth and development with an innovative dominant Article published earlier |
| spellingShingle | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою Підоричева, І.Ю. Наукові статті |
| title | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| title_alt | Теории регионального роста и развития с инновационной доминантой Theories of regional growth and development with an innovative dominant |
| title_full | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| title_fullStr | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| title_full_unstemmed | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| title_short | Теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| title_sort | теорії регіонального зростання та розвитку з інноваційною домінантою |
| topic | Наукові статті |
| topic_facet | Наукові статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87445 |
| work_keys_str_mv | AT pídoričevaíû teorííregíonalʹnogozrostannâtarozvitkuzínnovacíinoûdomínantoû AT pídoričevaíû teoriiregionalʹnogorostairazvitiâsinnovacionnoidominantoi AT pídoričevaíû theoriesofregionalgrowthanddevelopmentwithaninnovativedominant |