Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник економічної науки України |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87482 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 / В.І. Ляшенко // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 3 (27). — С. 166–173. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859787208799551488 |
|---|---|
| author | Ляшенко, В.І. |
| author_facet | Ляшенко, В.І. |
| citation_txt | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 / В.І. Ляшенко // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 3 (27). — С. 166–173. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник економічної науки України |
| first_indexed | 2025-12-02T10:45:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
ЛЯШЕНКО В. І.
166 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
28. Горобець О. Чи з’явиться портрет академіка
Михайла Швайки на українських грошах? / О. Горо-
бець // Постскриптум плюс: всеукраїнська щотижне-
ва газета. — № 1 лютий, 2007.
29. Швайка М. А. Экономические методы уско-
рения воспроизводственных процессов. Институт
экономики АН УССР. К.: 1979, с. 27-49.
30. Ковтун С. Історія Народного Руху України /
С. Ковтун. — К.: Факт, 199. — С. 128—129.
31. Падалка С.С. Проблеми вітчизняної економі-
ки та політичної практики НРУ. Народний Рух Укра-
їни: історія, ідеологія та політична еволюція (1989-
2009): матеріали круглого столу, присвяченого 20-
річчю створення НРУ за перебудову; (20 вересня
2009). — НАН України; Інститут історії. — К., 2010.
32. Швайка М.А. Банківська система України:
проблеми становлення і удосконалення / М.А.
Швайка. — К.: Видавництво Київського міжнародно-
го університету, 2010. — 760 с.
33. Weekly UA. — 04. — 10.06.2009. — С. 17.
34. Georg W. Kolodko. Russia Shold Put its People
First // New York Times, july 7, 1998.
35. Щвайка М.А. Соціально-економічні пробле-
ми європейського шляху розвитку України / М.А.
Швайка // Україна в умовах європейської інтеграції
та глобалізації світу [ за ред. О.А. Чумаченко]. — К. :
КиМУ, 2013. — С. 243—344.
В. І. Ляшенко
м. Донецьк
МІФИ ПРО ЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ВПК ВІД РОСІЙСЬКОГО.
ЧАСТИНА 1.
Тест для русских патриотов.
- Где Янукович? - В России.
- Где бывший министр МВД Украины? - В России.
- Где бывший Глава СБУ? - В России.
- Где бывший министр обороны Украины? - В России.
- Где бывший министр юстиции Украины - Лукаш? - В России.
- Кто их инструктировал? - Россия.
- Кто оккупировал Крым? - Россия.
- Кто проводил циничный брехливый "референдум" в Крыму? - Россия.
- Кто держит 100-тысячную группировку войск на наших границах? - Россия.
- Кто вмешивается в наши внутренние дела, указывая, какое государственное
устройство у нас должно быть, какая конституция, какой язык и т.п.? - Россия.
- А кто во всем виноват? - Америка!
http://censor.net.ua/news/284953/yanukovich_podal_golos_iz_
rostovanadonu_potreboval_vyvesti_ukrainskie_voyiska_iz_ukrainy
Останніми роками Україна стабільно входила в
десятку найбільших світових експортерів озброєнь,
разом з Італією і Ізраїлем замикаючи цей список. За
інформацією Стокгольмського міжнародного інститу-
ту досліджень проблем світу(Stockholm International
Peace Research Institute - SIPRI), в 2013 р. країна за-
йняла 9-е місце в рейтингу експортерів зброї, прода-
вши його на $1, 334 млрд. Це складає приблизно 2%
світового ринку озброєнь, на якому домінують США
(30%) і Росія (26%); далі слідують Німеччина (7%),
Франція (6%) і КНР (5%). Провідні імпортери озбро-
єнь — Індія (12%), Китай (6%), Пакистан і Південна
Корея (по 5%), Сінгапур (4%), країни Перської зато-
ки в сукупності - 7% [1].
У загальному обсязі закупівель, які роблять в
нашої країни інші держави, традиційно чималу долю
складає стара зброя, що дісталася нам від СРСР. Як
відомо, на момент розпаду Союзу на території Украї-
ни розташовувалося військове угрупування, що налі-
чує близько 1 млн чоловік, на озброєнні якої перебу-
вало 9 тис. танків, 11 тис. бронемашин, 18 тис. арти-
лерійських установок, близько 4 тис. літаків і верто-
льотів, не рахуючи 176 міжконтинентальних балісти-
чних ракет з боєголовками і 2883 одиниць оператив-
но-тактичних і тактичних ядерних зарядів. Ще біль-
ше вражаючими були стратегічні запаси армійських
складів, розраховані на мобілізацію (у разі нападу на
СРСР) 10 млн чоловік. За деякими даними, на них
зберігалося військового майна приблизно на $90
млрд. Згодом велику частину цієї військової техніки і
озброєнь, придатних для подальшої експлуатації,
продали за рубіж, а неліквіди пустили на металоб-
рухт.
Проте і сьогоднішні можливості деяких підпри-
ємств ВПК не слід недооцінювати. Тільки харківське
ДП «Завод ім. Малышева» за роки незалежності при-
несло країні біля $1,5 млрд. У 1996-1999 рр. харків'я-
ни поставили Пакистану 320 танків Т-80УД на $650
млн. В 2009-му за допомогою США був укладений
контракт на постачання іракській армії 420 БТР— 4
різні призначення (командирські, лінійні, штабні,
медичні і ремонтно-евакуаційні) на $457 млн. Прав-
да, постачання першої партії йшло із затримкою, а
закінчилося поверненням виробникам декількох ма-
шин через дефекти і штрафними санкціями на $3
млн. Але в 2011-2012 рр. були укладені два великі
контракти з Таїландом: один — на постачання 121
БТР-ЗЕ1 більш ніж на $140 млн; інший — на 49 тан-
ків «Оплот» вартістю $250 млн. Не самою останньою
подією у світовому авіабудуванні стало кілька років
тому рішення ВПС Індії модернізувати в нашій краї-
ЛЯШЕНКО В. І.
2014/№3 167
ні 105 військово-транспортних літаків Ан— 32, поста-
влених ще за часів СРСР [1].
Контракт загальною вартістю $400 млн за учас-
тю розробника літака — київського ОКБ ім. Атоно-
ва — і авіаремонтного «Заводу 410 цивільній авіації»
був підписаний в червні 2009 р. і реалізується досі.
Інформації про якісь накладки або про бажання ін-
дійської сторони його розірвати не поступало. Тобто
замовники залишилися задоволені можливостями
нашого авиа-прома. Крім того, ще 6 нових військо-
во-транспортних Ан— 32 закупив в нашій країні Ірак.
Чималий куш отримала від індійських військових в
2012-2013 рр. і київська державна акціонерна холдин-
гова компанія (ДАХК) «Артем» — єдиний на території
СНД виробник керованих ракет середньої дальності
класу «повітря-повітря», якими оснащуються усі типи
літаків — МіГ-29, Су-27, Су-30 — російського вироб-
ництва. Поставивши замовникові ракети Р— 27 на
загальну суму $250 млн ДАХК, таким чином пере-
оснастила арсенал індійських ВПС, що складається в
основному з радянських і російських винищувачів і
багатоцільових літаків. Цей контракт за відсутності
замовлень від вітчизняних ВПС забезпечив компанію
роботою на два роки.
Концерну «Оборонпром», до складу якого вхо-
дять більше 120 підприємств різної спеціалізації. У
тому числі: три десятки підприємств бронетанкової
техніки, спецтехніки і артилерії, стільки ж — радіоло-
кації і радіозв'язку, 26 авіабудівних і авіаремонтних,
13-судостроения і ремонту(половина з них - в Кри-
му), 22 — високоточного озброєння і боєприпа-
сів(переважно в Донецькій, Луганській і Харківській
областях. Стабільні заробітки приносять ремонт іно-
земних літаків на українських авіаремзаводах, станції
радіолокації запорізького казенного підприємства
«Іскра», РЛС, системи управління стрільбою, розвід-
ки і протидії, що випускаються київським НДІ
«Квант», протитанкові ракети і системи наведення,
вироблювані КБ «Промінь» (Київ), продукція і пос-
луги інших підприємств.
Надамо знову слово «п’ятій колонні». «Дещо ко-
рисне для своєї космічної промисловості російські
покупці виявили б і в структурі Державного косміч-
ного агентства України (ГКАУ), що об'єднує більше
двох десятків підприємств і інститутів. Окрім конс-
трукторів і виробників ракетно-космічної техніки —
КБ «Південне» і ВО «Південмаш», — для них напевно
представляють інтерес харківські «Хартрон-Аркос»
(системи управління для ракет «Зеніт» і «Протон») і
НДІ радіотехнічних вимірів (учасник програми ство-
рення глобальної навігаційної супутникової системи
ГЛОНАСС), Павлоградський хімічний завод (вироб-
ник ракетного палива і боєприпасів) та ін. Російські
бізнесмени, що влаштувалися в нашій країні, вже
частково контролюють діяльність деяких стратегічних
підприємств, що стали акціонерними товариствами.
Далі за усіх пішов уродженець Запоріжжя — Костян-
тин Григоришин, що має важелі впливу на харківсь-
кий «Турбоатом».
Окремі російські структури безпосередньо воло-
діють цікавими активами в Україні. Так, ВАТ «Ато-
менергомаш», що входить в структуру «Росатома»,
контролює виробника литва і поковок для вищезга-
даного «Турбоатома» — завод у Краматорську - «Ене-
ргомашспецсталь». Російське ВАТ «Корпорація
ВСМПО-Ависма» — найбільший світовий виробник
напівфабрикатів і титанових виробів — придбало на
колишньому Нікопольському Південнотрубному за-
воді потужності з виготовлення титанових труб, що
поставляються, зокрема, для російських атомних під-
водних човнів. Звичайно, далеко не усі підприємства
українського ВПК цікаві росіянам, а до певних про-
позицій з їх боку нам слід було б підходити з вели-
ким побоюванням. Продаж інвесторові з РФ, напри-
клад, харківського «Заводу ім. Малышева», швидше
за все, призвів б до остаточного розорення цього під-
приємства до великого задоволення російського ви-
робника танків і бронетехніки — «Уралвагонзаводу»
(Нижній Тагіл Свердловської обл.). Ці два підприєм-
ства регулярно стикаються на міжнародних тендерах.
І, як бачимо, Пакистан, Таїланд, Єгипет і деякі інші
країни віддають перевагу української продукції.
Куди кращі перспективи чекали б у разі перехо-
ду у власність РФ миколаївські Чорноморський суд-
нобудівельний завод (який в СРСР був єдиним підп-
риємством, що мав можливості будівництва ударних
авіаносних кораблів завдовжки понад 300 м) або Су-
днобудівельний завод ім. 61 комунара. Якщо раніше
Москва збиралася перенести центр суднобудування
на Далекий Схід, створивши там найбільші верфі, то
зараз цей проект, як стверджують галузеві експерти,
визнаний нерентабельним. Окрім чималих капіталь-
них витрат, потрібно було б притягнути у Владівос-
ток кваліфікований персонал разом з членами сімей,
виплатити їм підйомні, забезпечити їх комфортабель-
ним житлом і високою, за російськими мірками, зар-
платою. Будівництво великогабаритних судів в Ми-
колаєві обійшлося б росіянам значно дешевше. А
інші підприємства без постачань комплектуючих і без
російського ринку збуту дуже скоро виявляться банк-
рутами. Особливо велика залежність в космічній і
авіаційній галузях, де українські підприємства досі
входять у виробничі ланцюжки, що охоплюють деся-
тки і навіть сотні підприємств з колишніх радянських
республік. Це стосується як виробництва окремих
агрегатів, так і складання готових виробів» [2].
«Україна в повному обсязі припиняє співпрацю
з Російською Федерацією в оборонній сфері. Відпові-
дне розпорядження дав Петро Порошенко під час
засідання Ради національної безпеки і оборони 16
червня 2014 р. Як повідомив перший заступник
прем’єр-міністра України Віталій Ярема, з цього дня
було припинено будь-яку співпрацю, у сфері військо-
во-промислового комплексу. Російські чиновники
запевняють, що до цього були готові. Так, віце-
прем’єр РФ Дмитро Рогозін заявив, що Мінпромторг
за дорученням російського президента Володимира
Путіна ще 10 червня 2014 р. підготував план повного
заміщення імпорту української військової продукції. І
додав, що план «є результатом скрупульозної роботи
фахівців»: де, що, за який час і які кошти віднайти і
хто конкретно відповідальний» [4].
Такі заяви, як завжди, дуже бадьорі, з урахуван-
ням того, що про необхідність знизити імпортозале-
жність російського оборонпрому велася мова давно,
але процес потребує серйозних витрат і часу. Навіть
там, де «підготовчі роботи» вже велися, Росія все ще
далека від повного заміщення. Так, було запущено
виробництво двигунів до гелікоптерів ВК-2500. Але
відповідна програма передбачає виготовлення 300-320
двигунів на рік, а поки що вдалося досягти темпів у
кілька разів нижче, і навіть за найоптимістичнішими
ЛЯШЕНКО В. І.
168 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
прогнозами вийти на них раніше, ніж через рік, не
вдасться. Власне, авіаційні двигуни, які Росія купує в
запорізького підприємства «Мотор-Січ», — одне з її
найбільш вразливих місць у плані військової співпра-
ці з Україною. Лише цього року передбачалось пос-
тачання близько 400 двигунів. Але чи буде завдано
удару тут, залишається під питанням. По-перше, за-
вод перебуває у приватній власності. А по-друге, дви-
гуни, які виробляє «Мотор-Січ», належать до проду-
кції подвійного призначення. І раніше, коли в.о. пре-
зидента України Олександр Турчинов підписав указ
про припинення співпраці з Росією у військовій сфе-
рі, постачати туди продукцію, яка може використову-
ватися і з військовою, і з цивільною метою, не забо-
ронили.
Навпаки, ВПК Росії в стратегічному контексті
дуже сильно залежить від ВПК України. У російсь-
кому уряді усвідомлюють залежність від українських
постачальників. Колись вже було підраховано, що на
зосереджених у Росії більш ніж 80% потужностей
ВПК колишнього СРСР без кооперації з Україною та
іншими державами СНД можна виготовляти лише
17% існуючої номенклатури виробів військового при-
значення. А 20 березня глава комітету Ради Федерації
з оборони й безпеки Віктор Озеров заявив, що Росія
не має наміру розривати наявні зв’язки з Україною,
пославшись на вказівку президента Володимира Пу-
тіна продовжувати взаємодію з українськими партне-
рами у військово-технічній сфері.
У 1991 році Україна успадкувала третій у світі за
розміром ядерний потенціал. Зокрема, 46 ракет SS-24
шахтного базування з 460 ядерними зарядами, 130
SS-19 із 780 зарядами, разом 1240 бойових частин.
Зважаючи на параметри цих ракет-носіїв, вони ста-
новили загрозу США, але навряд чи могли слугувати
захистом від Росії. Додатково наша держава успадку-
вала 19 стратегічних бомбардувальників Ту-160 та
близько 600 ядерних крилатих ракет авіаційного ба-
зування. Весь ядерний арсенал нашої країни стано-
вив близько 5 тис. зарядів. Для порівняння: нинішній
повний ядерний арсенал Росії — приблизно 14 тис.
зарядів, із них 1,5—1,6 тис. стратегічні. Цей арсенал
керувався кнопкою, що була в Москві. Ні тоді, ні
тепер Україна не мала виробництва зі збагачення
урану до рівня ядерного палива й далі, до збройового.
Для створення такої системи були потрібні великі
гроші — близько $3 млрд, за сучасними цінами —
щонайменше $10 млрд. Саме створення національної
системи управління ядерною зброєю й було тим, чого
не вистачало Україні, щоб стати повноцінною ядер-
ною державою ще в 1992-му.
«Росіяни почали активно працювати через своїх
агентів впливу на кшталт Дмитра Табачника всереди-
ні країни задля того, щоб Україна якомога швидше й
об’ємніше здала всю ракетну галузь, — розповів ви-
данню «Тиждень» на умовах анонімності високопоса-
довець зі Служби зовнішньої розвідки, що тоді був
дотичним до ядерної тематики. — Справа була й у
тому, що ми головні конкуренти на міжнародному
ринку озброєнь та ракетно-космічних технологій. На
тлі дружніх розмов велася дуже серйозна робота з
підриву обороноспроможності країни та неможливос-
ті залишення ядерного статусу. Використовувалося
все: і підгодовані політики, особливо лівого спектра, і
підкуп офіцерів та експертів, і економічний тиск» [5].
Український та російський військово-промисло-
ві комплекси (ВПК) працювали тоді, зрозуміло, як
єдиний механізм. Саме це й були горезвісні «нероз-
ривні економічні зв’язки братніх народів», про які
так полюбляли говорити в Москві. Позаяк із 1 січня
1992 року всі контракти по ВПК Кремль розірвав, в
Україні почався економічний колапс. Зокрема, раке-
тно-космічна промисловість, у якій працювало понад
200 тис. людей, залишилася без замовлень. Близько
половини електроенергії в Україні виробляли АЕС,
ядерне паливо для яких Україна отримувала з Росії,
платити за котре не мала змоги. Саме за всіх цих
умов країна зіткнулася з погодженою позицією
США, Великої Британії та Росії, що вимагали від
України відмовитися від ядерної зброї та ракетних
технологій, натомість пропонуючи допомогу з виходу
із кризи. Зрештою керівництво країни таки зробило
це, але дістало нібито гарантії безпеки, пакет допо-
моги, поставки ядерного палива для АЕС в обмін на
передані бойові частини та доступ до комерційних
ринків для вітчизняних ракет.
На той момент здавалося, що Україна виграла
час, урятувавши ракетно-космічну промисловість від
загибелі, а економіку — від колапсу. Понад те, вдало-
ся зберегти чверть тонни збройового урану, якої ви-
стачило б не на один десяток ядерних зарядів у разі
потреби. Однак за майже 20 років жоден із президен-
тів та урядів так і не взявся за вирішення питання
стратегічної безпеки країни. А в 2010-му Віктор Яну-
кович «здав» Сполученим Штатам український збро-
йовий уран, виконуючи попередні домовленості аме-
риканців із Віктором Ющенком, в обмін на фінансу-
вання створення центру нейтронних досліджень у
Харківському фізико-технічному інституті. За інфор-
мацією деяких джерел [5], більша частина цих гро-
шей уже розкрадена.
Ядерні сили складаються з ракет наземного,
морського й авіаційного базування. Перші поділя-
ються на малої дальності (тактичні, до 500 км), сере-
дньої (від 1000 до 5000 км) і великої (від 5000 км).
Згідно з угодою 1987 року між СРСР та США про
ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД)
ракети середньої дальності заборонені. Україна приє-
дналася до всієї угоди ще в 1990-х. Ядерні ракети
програмуються на ураження певного набору цілей в
районі їх базування. Усі пускові установки пов’язані
в єдину систему управління ядерними силами, яка й
дає команду на пуск. Ракети великої дальності зазви-
чай називають стратегічними, бо метою їх викорис-
тання є ураження стратегічного потенціалу против-
ника: знищення міст, військових баз тощо. Вони, як
правило, несуть кілька бойових частин, кожна з яких
здатна самостійно маневрувати, обманювати засоби
протиракетної оборони, доставляти ядерний заряд до
цілі з точністю до кількох десятків метрів. Дальність
польоту стратегічних ракет обмежується «знизу» саме
вимогами угоди про РСМД, хоча в принципі можли-
во запрограмувати систему їх управління так, що во-
ни обиратимуть траєкторію з ураженням цілі в «забо-
роненій» зоні. Росія вже експериментує з пуском
стратегічних ракет на 2500 км, що приблизно дорів-
нює відстані від російської ракетної бази у Верхній
Салді (Урал) до Львова чи Одеси.
Ядерна зброя є зброєю універсального знищен-
ня. У цьому її сила й слабкість водночас. Тобто коли
супротивник просувається поступово, шматочок за
ЛЯШЕНКО В. І.
2014/№3 169
шматочком, як Росія в Україні зараз, ядерна зброя
його зупинити не може. Її використання є незворот-
ним рішенням про вбивство й самогубство одномо-
ментно. Натомість у локальній війні така альтернати-
ва завжди є. Погляньмо на російську агресію проти
України в умовах, якби ми мали стратегічну ядерну
зброю. РФ захопила Луганськ або Херсон. Натискає-
мо кнопку взаємного знищення включно з Києвом,
Дніпропетровськом, Львовом і Харковом? Звичайно,
ні. Тому стратегічні ядерні сили не придатні для вій-
ни локальної, у яку зараз втягнута Україна.
Чи допоможе Україні тактична ядерна зброя? Її
наявність більш-менш зрівнює шанси малої і великої
армій, але є ще багато нюансів. Спочатку Україні
потрібно буде вийти зі згаданої угоди РСМД. Світова
спільнота навіть може сприйняти сам по собі дипло-
матичний крок. А ось на спроби відновлення ядерно-
го статусу реакція буде гарантовано дуже жорстка.
Зараз Україну підтримує весь світ, а натомість вона
одразу дістане статус КНДР або Іраку часів Саддама
Гусейна. Ніхто й пальцем не поворухне, щоб захис-
тити нашу країну від вторгнення Росії, яке негайно
відбудеться після того, як стане відомо, що ми відно-
влюємо ядерний статус. Можна забути про євроінтег-
рацію та співпрацю з НАТО.
Технологічно для повернення до тактичної яде-
рної зброї потрібно створювати нову ракету-носій з
дальністю не менше ніж 500 км, що дорівнює відста-
ні від Чернігова до Москви, відповідну систему конт-
ролю, систему створення збройового урану. На реалі-
зацію такої програми потрібно три — п’ять років при
багатомільярдному в доларовому еквіваленті фінансу-
ванні. Що стосується потрібних для цього коштів, то
нещодавно екс-міністр охорони навколишнього при-
родного середовища та ядерної безпеки на початку-
середині 1990-х Юрій Костенко заявив: «Для того
щоб створити систему напрацювання високозбагаче-
ного урану і плутонію, є діюча ядерна енергетика, але
для вилучення та подальшої обробки цих елементів
необхідне новітнє виробництво. Для такого будівниц-
тва потрібно від $50 до $100 млрд» [5]. Без урахуван-
ня витрат на виробництво ракет, створення відповід-
них військових підрозділів.
Головним же ударом стануть невідворотні еко-
номічні санкції Заходу. Якщо Україна все ж таки бу-
де здатна все це подолати, то постає питання: навіщо
нам ядерна зброя, коли ми можемо втримати Росію й
без неї? Багато експертів вважають, що виходити з
режиму нерозповсюдження, витрачаючи багато міль-
ярдів доларів на зброю, яка навряд чи колись стане у
пригоді, та гарантовано потрапляючи в міжнародну
ізоляцію, нераціонально.
Натомість є цілком легальна альтернатива —
створення високоточної ракетної системи середньої
або малої дальності, що використовуватиме новітні
неядерні бойові частини. Зокрема, так звані термоба-
ричні (вакуумні) боєприпаси. Їх потужність близька
до міні-ядерної бомби, але вони не порушують чин-
них міжнародних угод і не потребують створення
цілої індустрії на кшталт збагачення урану до збройо-
вого рівня та виробництва плутонію. Наприклад, на-
явні російські важкі вакуумні боєприпаси мають по-
тужність близько 44 т TNT (тринітротолуолу). Така
зброя не спроможна відправити нападника назад у
кам’яний вік чи перетворити когось на «ядерний по-
піл», але є достатньо серйозним засобом захисту, щоб
зробити беззмістовною і дуже небезпечною для напа-
дника будь-яку агресію проти нас. Україна має ско-
ристатися своїм науково-технічним і військовим по-
тенціалом, якого вже зараз достатньо для створення
таких новітніх оборонних систем.
Звичайно, варто максимізувати співпрацю з
НАТО з можливістю якомога швидшого приєднання
до нього. Це дасть змогу розширити ядерну парасо-
льку Північноатлантичного Альянсу на Україну, тим
більше що Будапештський меморандум є важливим
аргументом у тому, щоб обійти всі складнощі на
цьому шляху. Однак варто розуміти, що в умовах де-
далі більшої нестабільності у світі внаслідок дій Росії
Україні все одно варто поєднувати євроатлантичну
інтеграцію зі створенням власної високоточної зброї.
Це дасть змогу залишитися в рамках міжнародних
угод, але убезпечить від будь-яких несподіванок на
східному та південному кордонах.
На самому початку грудня 2013 року «бліц-
огляд» ключових об'єктів української «оборонки»
вчинив головний наглядач російського ВПК, віце-
прем'єр уряду РФ Дмітрій Рогозін. Зокрема, особли-
вий інтерес у цього чиновника викликали підприємс-
тва, пов'язані з ракетно-космічною сферою, - дніп-
ропетровські Державне підприємство (ДП) «Півден-
ний машинобудівний завод» ім. А.М. Макарова»
(«Південмаш») і ДП «Конструкторське бюро «Пів-
денне» ім. М.К. Янгеля». На «Південмаші» російську
делегацію цікавило складальне виробництво ракетно-
космічної техніки.
Проте, як написав на своїй сторінці у Facebook
керівник Центру військово-політичних досліджень
Дмитро Тимчук, окремі підприємства українського
ОПК продовжують постачання продукції військового
призначення до Росії. За оперативними даними гру-
пи «Інформаційний Опір», на користь російських
замовників київський завод «Арсенал» продовжує
виробляти голівки самонаведення «Маяк» до керова-
них ракет класу «повітря-повітря» Р-73, які потім
постачаються в РФ. Цими ракетами, пише Тимчук,
«оснащуються як бойові літаки, дуже поширені у
ВПС Росії (МіГ-29, МіГ-31, Су-24, Су-27), так і нові-
тні (МіГ-35, Су-35С), а також перспективні (ПАК
ФА) зразки, що розробляються» [6].
Рогозін не обійшов увагою і українське суднобу-
дування - миколаївські «Чорноморський суднобудіве-
льний завод» (будівництво великих кораблів) і ДП
«Науково-виробничий комплекс газотурбінобудуван-
ня «Зоря» - «Машпроект» (силові установки для бо-
йових кораблів). Не таємниця, що більшою мірою ті
ж таки двигуни «Мотор Січі» потрібні саме для бойо-
вих гелікоптерів, тому інспекції Рогозіна піддалися і
запорізькі авіамоторні концерни - КБ «Івченко-
прогрес» і «Мотор Січ» і перлина українського авіа-
будування - київське ДП «Антонов». Там пан Рогозін
обговорив проблему кооперації у виробництві літаків
Ан- 148/Ан- 158 і графік спільних робіт за програмою
військово-транспортного літака Ан- 70, підняв і пи-
тання про відновлення серійного виробництва Ан-
124-100 «Руслан».
Результати «інспекції» їм було озвучено на ра-
діостанції «Ехо Москви»: «Ось в Миколаєві верфі «61
Комунар», Чорноморський суднобудівельний завод -
вони стоять просто мертві, покинуті. Як у фільмі
«Сталкер» Тарковського. Якщо узяти авіапром - він
теж нікому не потрібний». А врятувати український
ЛЯШЕНКО В. І.
170 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
ВПК може, зрозуміло, тільки Росія: «Це для них пи-
тання виживання, у них інших шансів немає. Альте-
рнативи немає. Те, що ми пропонуємо, не має альте-
рнативи. Це не питання компромісу, це питання ви-
живання України» [1]. Але як тільки Україна піде
назустріч Росії, «це усе буде завантажено замовлен-
нями», оскільки «саме зараз якраз ми можемо заван-
тажити українські підприємства нашими загальними
замовленнями». Трохи раніше звучали натяки на те,
що Росія може розмістити на підприємствах ВПК
України до 10 відсотків свого держоборонзамовлення:
зараз Міністерство оборони РФ зобов'язали робити
закупівлі за низькими цінами, а не по тих фантасти-
чних, які нині ломить їх російський виробник, - ось,
мовляв, можемо те ж саме закуповувати у української
оборонки. Деякі експерти підрахували, що українська
доля російського держоборонзамовлення і зовсім мо-
же досягти аж 40 відсотків - все одно, мовляв, поту-
жності на Україні простоюють.
При цьому очікувалося, що чимала частина кре-
диту на 15 мільярдів доларів, виділеного Москвою у
кінці 2013 року для Києва, повинна була піти, окрім
іншого, і на підтримку української оборонки, можли-
во, навіть левова його частка. Не випадковим було і
вкидання серії матеріалів в ЗМІ, що оповідали про
страхітливе положення ВПК України : з них виходи-
ло, що практично усі підприємства української обо-
ронки виживають лише за рахунок російських конт-
рактів, половину своєї продукції військова промисло-
вість України і зовсім робить для Росії, причому по-
над 70 відсотків комплектуючих і сировини вона
отримує з Росії. При цьому ніяких ілюзій відносно
«європейських» перспектив свого ВПК на Україні не
плекає ніхто - в Європі своєї військової промислово-
сті достатньо.
Але така російська турбота до свого конкурента
не повинна вводити в оману! Наївно вважати, що
Москвою рухає альтруїстична турбота про українсь-
кий ВПК - його життєздатність, прибутковість, під-
йом, створення робочих місць. Логічною виглядає
спроба прибрати до рук добро «конкуруючої фірми»,
скориставшись кризою влади і економіки в Україні.
Це частково підтверджують і виступи самого Рогозі-
на: хоча він і сказав, що «ми не йдемо зараз на те,
щоб брати на себе якісь українські заводи», але ви-
знав, що Об'єднана двигунобудівна корпорація РФ
вже «створює єдиний інженерний центр, до якого у
вигляді СП приєднується ДП «Івченко-прогрес» і
концерн «Антонова», також створюють СП з «Об'єд-
наною авіабудівною корпорацією».
Але треба зважати на те, що «теорія прямого ро-
сійського хапка» - банальна і прямолінійна, так само
як і версія, що має ходіння серед київських політоло-
гів, - що росіяни хочуть прибрати до рук залишки
української оборонки, щоб нарешті придушити кон-
курентів. Розпочнемо з того, що усі дійсно прибутко-
ві проекти давно вже освоєні олігархами самої Украї-
ни - або хтось серйозно вважає, що ахмєтови, фірта-
ші, порошенки, добкіни і кернеси не з'їли усе це са-
мі, вирішивши по доброті душевній запросити до
пирога росіян?! Наприклад, основні промислові ак-
тиви Кримського півострова контролюються або
прямими спонсорами нової київської влади, або лю-
дьми, зацікавленими в нормальних з нею стосунках.
Так, найбільші підприємства півострова — «Кримсь-
кий титан» і «Кримський содовий завод» — належать
олігархові Дмитру Фірташу, суднобудівельний завод
«Залив» — мільярдерові Костянтину Жеваго. Найбі-
льшим кримським виробником цементу — заводом
«Будіндустрія» — володіють структури Давида Жванії.
Завод «Кримзалізобетон» належить депутатові Верхо-
вної Ради Андрію Сенченку, «Крименерго» — струк-
турам Ріната Ахмєтова. Багато підприємств вже зараз
майже не платять податки Криму, як, наприклад,
один з найбільших заводів «Бром», який ще в 2009
році із-за конфліктів з податковою службою Криму
змінив місцеву податкову прописку на дніпропетров-
ську [7].
Додаткові аргументи на користь реальності Фор-
сайт-прогнозу : в 2014-2015 рр. спуск на воду на суднобу-
дівельних верфях танкерів, призначених для транспорту-
вання із США скрапленого природного газу; оголошене
в 2013 р. призупинення введення в експлуатацію нових
газових родовищ на Близькому Сході, передусім в Ка-
тарі; початок в 2014-2016 рр. промислового видобутку
сланцевого газу на родовищах в Австралії, Європі і
Китаї. За оцінкою аналітиків компанії Halliburton,
зробленої ними в 2010 р., найбільші запаси сланцевого газу
зафіксовані якраз в Північній Америці (у США і Кана-
ді) — 23,8% загальносвітових, — а також в Китаї і деяких
інших державах Центральної Азії (21,9%) і в Австралії
(16,3%). Значні запаси також виявлені у ряді країн
СНД, передусім в Україні — 3,9% [8, с. 294].
На думку президента неурядового Інституту
стратегічних оцінок і аналізу(РФ) Олександра Коно-
валова, серед виробничих потужностей і технологій в
Україні привабливі для Росії передусім моторобудівні
підприємства в Запоріжжі. «Мотор Сич» — один з
кращих у світі заводів по виробництву вертолітних
двигунів. Проте очевидний інтерес представляє для
РФ і держпідприємство «Ивченко-прогрес», яке ра-
зом з «Мотор Січчю» володіє авторськими правами
на продукцію запорізьких моторобудівників.
Дніпропетровські КБ «Південне» і Південний
машинобудівний завод за часів Союзу займалися роз-
робкою і виробництвом міжконтинентальних баліс-
тичних ракет РС-20 «Воєвода» (по термінології
НАТО - SS - 18, Satan). Останнє покоління цих ракет
залишається на бойовому чергуванні космічних
військ РФ, а їх обслуговуванням і продовженням те-
рміну експлуатації займаються фахівці «Південмашу».
«Тільки вони мають документацію і навички для оці-
нки безпеки їх подальшого використання», — ствер-
джує пан Коновалов [2].
Судноверф в Миколаєві була єдиним підприємс-
твом в СРСР, яке могло будувати важкі авіаносні
крейсери. Крім того, миколаївське держпідприємство
«Зоря-Машпроект» досі поставляє двигуни для росій-
ського флоту. У російських компаній залишилося
також декілька незавершених проектів з розробки
літаків спільно з Авіаційним науково-технічним ком-
плексом (АНТК) ім. О. К. Атонова.
Адресат запиту вищезгадуваної Оксани Дмитріє-
вої - віце-прем'єр Дмітрій Рогозін - через свій мікро-
блог в Twitter поки що негативно оцінив ідею обміну
підприємств ВПК України на газові борги, назвавши
українські заводи «убитими». Хоча ще в грудні мину-
лого (2013) року, відвідавши з ознайомлювальною
поїздкою Миколаїв, Дніпропетровськ і Запоріжжя,
Дмитро Олегович був налагоджений куди доброзич-
ливіше. У Дніпропетровську, побувавши на «Півден-
маші», Рогозін назвав це підприємство «унікальним,
ЛЯШЕНКО В. І.
2014/№3 171
з величезним потенціалом». І сказав тоді буквально
наступне: «Сьогодні Росія стоїть на порозі великих
змін, і у зв'язку з цим ми готові до гнучких кроків в
плані нарощування кооперації. Ми готові піти так
далеко, як готові піти ви» [3]. Випадково або ні, але
цього ж дня Володимир Путін підписав указ про
створення російської Об'єднаної ракетно-космічної
корпорації. У контексті зондування реакції українсь-
кої влади на можливість скупки росіянами підпри-
ємств за газові борги принизливу оцінку, дану Рого-
зіним українському ВПК, слід розглядати як позицію
для початку торгу.
Набагато більше значення для оцінки перспек-
тив співпраці між Україною і Росією в стратегічно
важливих областях має те, яким способом росіяни
хотіли б отримати контроль над активами українсь-
кого ВПК. Раніше для реалізації тих або інших прое-
ктів сторони створювали спільні підприємства. Піо-
нерами тут стали КБ «Південне» і «Південмаш», що
організували разом з російськими і іншими зарубіж-
ними партнерами СП Sea Launch («Морський
старт»), ТОВ «Міжнародні космічні послуги» («Назе-
мний старт»), ЗАТ «Міжнародна космічна компанія
«Космотрас» (конверсія РС- 20 «Воєвода» в ракету-
носій «Дніпро» для виведення на орбіту мирного ван-
тажу). Частка українських підприємств в цих СП
складала від 15 до 50%.
Своє СП з російською Об'єднаною авіабудівною
корпорацією (OAK) в 2010 р. організував АНТК ім.
Атонова. Передбачалося, що ТОВ «OAK-Антонов»
могло б навіть стати фундаментом для тіснішої спів-
праці і обміну активами для спільного виробництва
літаків сімейства «Ан» в Києві і Воронежі.
ПАО «Мотор Січ» також отримувало від росій-
ської Об'єднаної дви-гунобудівної корпорації (ОДК)
запрошення обмінятися акціями. Але сторони так і
не дійшли згоди. Тепер представники російського
політбомонду вже не пропонують українській владі
рівноправної співпраці, а хочуть мати 100%-й конт-
роль над українськими підприємствами і повноцін-
ний доступ до їх активів. Така позиція — наочне ві-
дображення рівня довіри, що знизився до непри-
стойності, між Україною і Росією. Втім, обговорюва-
ти цю пропозицію може тільки легітимний українсь-
кий президент і сформований ним уряд. Підкилимові
угоди здатні тільки ще більше заплутати і без того
донезмоги зіпсовані стосунки між нашими країнами.
Російське РІА «Новини» вже повідомило із по-
силанням на офіційного представника «Мотор-Січі»,
що підприємство не отримувало офіційних повідом-
лень про припинення взаємодії з Росією і двигуни
для вертольотів постачаються без збоїв. Він також
висловив сподівання, що перебоїв з їх постачанням
надалі також не буде, адже вони оформлені саме як
агрегати подвійного призначення. Сам же власник
«Мотор-Січі» депутат від Партії регіонів В’ячеслав
Богуслаєв раніше неодноразово запевняв партнерів і
ЗМІ, що співпраця з РФ триватиме, адже це питання
доходів України і збереження великої кількості робо-
чих місць. «Хоч би який там уряд у Києві був, він
розуміє, що торік ми сплатили до скарбниці мільярд
гривень податків», — казав він. Якщо вірити вищому
російському керівництву на чолі з президентом Во-
лодимиром Путіним, то мало не всю продукцію вій-
ськового призначення, яку РФ купує, вона може за-
мінити буквально за кілька років, створивши у себе
аналоги. Хоча раніше були підрахунки, що на зосере-
джених у Росії більш ніж 80% потужностей ВПК ко-
лишнього СРСР без кооперації з Україною та інши-
ми державами СНД можна виготовляти лише 17%
існуючої номенклатури виробів військового призна-
чення. Риторика російських чиновників звучить при-
близно так: «Ми не дуже залежимо від України,
складнощі створити може лише...» Але ж це «лише»
саме має велике значення [4].
Окрім залежності від авіаційних двигунів, є ще й
залежність від газотурбінних двигунів, що їх виготов-
ляє миколаївське підприємство «Зоря-Машпроект».
«Об’єднана суднобудівна корпорація» оснащує ними
нові кораблі ближньої та середньої океанської зони,
зокрема й ті, що йдуть на експорт. Російські чинов-
ники міркують зараз надто загальними фразами, пра-
гнучи не вдаватися до «непотрібних» аудиторії под-
робиць. Зрозуміло, що в теорії всі українські компо-
ненти можна замінити на аналоги, які хтось виготов-
ляє. Але якщо ті ж турбіни для кораблів Україна
припинить Росії продавати, то домовлятися доведеть-
ся з американською компанією GE чи британською
Rolls-Royce. Але зараз для таких перемовин час не
найкращий, з урахуванням ставлення західного світу
до РФ після анексії Криму. Що загрожує зривами
програм будівництва кораблів, які й без того вико-
нуються в РФ із затримками. Звичайно, можна зне-
важливо говорити про те, що міжконтинентальна
балістична ракета Р-36М2 «Воєвода» виробництва
дніпропетровського «Південмашу» вже застаріла. Не-
хай навіть, як запевняє російську пресу заступник
міністра оборони Росії Юрій Борисов, усі питання
щодо обслуговування росіяни «вирішили самі». Але
якщо, як він запевняє, «усі секрети цієї ракети відо-
мі», чому ж раніше Міністерство закордонних справ
РФ зверталося до українського керівництва з прохан-
ням «не поширювати технологій виробництва зброї
масового ураження»? Адже тоді воно ґрунтувалося
саме на чутках про продаж технології виробництва
міжконтинентальних балістичних ракет. Чи не тому,
що йдеться не просто про передачу застарілих техно-
логій, а про співпрацю з конструкторами, які мають
значний досвід і можуть пропонувати дедалі новіші
конструкторські рішення? Проте в Росії продовжують
твердити про те, що припинення співпраці у сфері
ОПК вдарить лише по Україні і знищить її оборонп-
ром. Мовляв, оборонна продукція України самій ли-
ше Росії і потрібна. Це при тому, що якщо вести мо-
ву про український ОПК загалом, то за певною но-
менклатурою Україна складає сусідці конкуренцію —
наприклад, продає на тих самих ринках танки і бро-
нетранспортери. До речі, російські ЗМІ повідомляють
про те, що через рішення Ради національної безпеки
і оборони України припинено роботу з передачі
Україні військової техніки, що залишилася в Криму.
Росія все ще не повернула Україні кілька кораблів і
суден, два десятки літаків та ін. Проте повернення
кораблів, які РФ оцінила як такі, «що можуть бути
застосовані в бойових операціях», вона все одно за-
тримувала [4].
ПАО "Харківський тракторний завод" не змогло
продовжити ліцензію на виробництво техніки подвійно-
го призначення, про це 22 серпня 2014 р. повідомив ге-
неральний директор підприємства Владислав Губин [9].
За його словами, ліцензія потрібна була для випуску
снігоболотоходів на базі багатоцільового тягача легкоб-
ЛЯШЕНКО В. І.
172 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
роньованого, який був визнаний технікою подвійного
призначення. Ліцензію повинне було продовжити Мініс-
терство оборони України. "Після того, як було заборо-
нено виробництво техніки подвійного призначення на
нашому заводі, ми ще шість місяців утримували це ви-
робництво, виплачуючи працівникам зарплату. Сподіва-
лися, що вийде довести необхідність продовжувати
виробництво.Тепер ділянка розформована, близько 200
працівників звільнені. ХТЗ безвовратно втратив ком-
петенцію у виробництві військової техніки і техніки
подвійного призначення, у тому числі і гаубиці "Гвозди-
ка". Відновити виробництво неможливо. Тема закри-
та", - заявив директор заводу. За даними Губина, ко-
жен місяць підприємство отримувало від продажів сне-
гоболотоходов близько 30 млн грн. "Окрім цього, втра-
чено замовлення Індії на багатоцільовий тягач легкоб-
роньований (БТЛБ) на 900 млн долл. - це унікальна
техніка, вона не має аналогів у світі", - відмітив Гу-
бин. За його словами, завод доводив владі, що снігобо-
лотоходи потрібні геологам і нафтовикам для цивільних
цілей, і немає чого забороняти їх виробництво. "Ці не
військові машини затребувані за рахунок своєї унікаль-
ної прохідності і плавучості, вони можуть доставляти
вантажі у важкодоступні ділянки. А визнати технікою
подвійного призначення можна будь-яку машину. На-
приклад, на наш трактор в Африці ставлять базуку,
так що трактор теж можна визнати військовою тех-
нікою. Але ніякі аргументи прийняті не були", - відмі-
тив Губин.
На відміну від РФ, яка за 20 років нічого нового
по вогневій потужності не винайшла, в Україні з'яви-
лася ракета "Комбат" з дальністю поразки - до 5 км.
Про це повідомив новий генеральний директор хар-
ківського ДП «Завод імені Малышева» Микола Бє-
лов, призначений на посаду у кінці серпня 2014 р.
Відповідаючи на питання, чи може техніка заводу
імені Малышева конкурувати з російською, з тією,
проти якої доводиться воювати українським силови-
кам в АТО він відповів: "Я не великий фахівець в
оцінці бойових характеристик машин, використову-
ваних в АТО на даний момент, але, за інформацією,
яка є, українська армія, в основному, укомплектова-
на танками Т- 64 і танками Т-64БМ "Бу-
лат"."Російські, скажімо так, терористи спочатку ви-
користали російські танки Т- 64, які або були більш-
менш на ходу, або вивезені з Криму. У останні дні
з'явилася інформація, що заходять танки Т- 72. Якщо
ми говоримо про старий танк Т- 72, то це спрощена
версія танка Т- 64. Тому що танк Т- 72 створювався
як простіший в експлуатації і призначався на екс-
порт, тоді як танк Т- 64 ніколи не експортувався. В
цілому, чи беруть участь в АТО останні зразки танка
Т- 72, модернізація яких проведена в російській ар-
мії, поки невідомо. До того ж, модернізація ця про-
водилася по комплексу управління вогнем, по двигу-
ну, але особливих переваг, принаймні, по озброєнню,
у них немає. Т- 64 і Т- 72 - у обох калібр знаряддя
125 мм, у обох на озброєнні - ракета... ", - повідомив
Бєлов [13]. За його словами, танк "Булат" - це, за
технічними характеристиками, аналог танка Т- 80. А
танк Т- 80 - це аналог(за технічними характеристи-
ками) російського танка Т- 90. Тому, якщо заходить
танк Т- 90, то йому треба протиставляти, принаймні,
танк "Булат". Крім того, серед мінусів сьогоднішньо-
го оснащення армії Бєлов назвав відсутність на
озброєнні тепловізорів: "Я знаю, що останні модерні-
зації танків Т- 72, і танк Т- 90, оснащені тепловізо-
ром. А його наявність - дуже важлива в сучасному
нічному бою. Але виникає питання: а чи була хоч
одна танкова битва? Ні. Основна війна ведеться піхо-
тою проти танків, артилерією і реактивною артилері-
єю. Танки виконують допоміжні функції» [13]. Про-
те, за його словами, на нових "Оплотах" розташовані
два незалежних тепловізора: один у командира, один
у навідника. На танку Т- 90 останніх модифікацій
тепловізор стоїть тільки у навідника, а командир мо-
же користуватися ним тільки в режимі дубля. "По
вогневій потужності танків Росія нічого нового за 20
років не винайшла. А у нас все-таки ракета "Комбат"
з'явилася виробництва київського КБ "Промінь". Да-
льність поразки - до 5 км. І зараз КБ "Промінь" зава-
нтажено замовленнями під наші танки "Булат", які
можуть стріляти ракетою "Комбат", - резюмував Бє-
лов. Стосовно того, коли ж завод планує відновити
виробництво танків «Оплот» для Міноборони Украї-
ни за підписаним у 2009 році контрактом? — «Нині у
нас є 2 контракти на постачання 10 танків «Оплот» і
на модернізацію танків Т- 64 до виду «Булат». При
цьому контракт на «Оплот», до теперішнього часу,
був на другому плані. Зараз нам, в першу чергу, став-
лять завдання виконати контракт на постачання
«Оплотів» для Таїланду. Відповідно, наступний рік у
нас робитимуться «Оплоти» для Таїланду. З Мініс-
терством оборони, в найближчому майбутньому, обо-
в'язково відновимо взаємовідносини, і в 2015-16 ро-
ках обов'язково передамо «Оплоти» Міністерству
оборони України» [13].
«Російські війська продовжують вивозити устат-
кування військових заводів на Донбасі. Зокрема, з Лу-
ганська вивозиться устаткування заводу «Електрон-
машбуд». Терористи разом з російськими військовими
продовжують завантажувати і вивозити з Луганської і
Донецької областей високоточне устаткування військо-
вих заводів. Про це на брифінгу повідомив спікер інфор-
маційного центру РНБО Андрій Лисенко, відмічає «Це-
нзор.НЕМАЄ» з посиланням на УНІАН. За його слова-
ми, зокрема, з Луганська вивозиться устаткування
заводу «Електронмашбуд», з Краснодону - устаткуван-
ня заводу «Юність», з Донецька - устаткування заводу
«Точмаш»« [11].
«Луганський машинобудівний завод переносить
своє виробництво в Чувашію, Російській Федерації. У
статті вказано, що "Цехи потрапили під обстріл, і
верстати довелося вивозити під кулями", - говориться
в сьогоднішньому матеріалі "Вести.ру", відмічає "Цен-
зор.нет.» Відзначається, що "компанія з Луганська 12
років працювала в основному на російський ринок, тому
і евакуюватися разом з колективом і устаткуванням
власники бізнесу вирішили в Росію". Власники бізнесу
нібито ще в Луганську обіцяли колективу, що в Росії у
них буде і зарплата, і житло. "Усі документи на ре-
єстрацію нової компанії вже оформляються. Ось тільки
над торговою маркою тут все ще думають. З одного
боку, бізнесменам хочеться зберегти історичну назву
"Луганський машинобулывник-43", з іншої - згадати і
Чебоксари як місце другого народження їх підприємст-
ва", - вказує автор статті» [10].
«"Ми проїхали по Ростовській області, відвідали
шість підприємств, але там дуже багато біженців.
Тоді вирішено було їхати в центр Росії, в глибинку,
тим більше, тут були знайомі", — розповідає технічний
консультант евакуйованого підприємства М. Друзьєв.
ЛЯШЕНКО В. І.
2014/№3 173
"Ми чекали, що менше людей поїдуть, а поїхав увесь
основний склад, і нікого умовляти не довелося", — гово-
рить виконавчий директор підприємства М. Друзьєв. 23
луганські сім'ї опинилися в Чувашії майже місяць тому.
За цей час керівники підприємства встигли не лише
зняти для них квартири, але і купити невеликий склад
в п'яти кілометрах від Чебоксар. Колишні хазяї зараз
вивозять звідси металобрухт, а нові вже відремонтува-
ли дах, почали ламати стіни, заливати полу і монту-
вати устаткування. Правда, половина верстатів за-
стрягла на митному складі в російському Донецьку.
"Якби була можливість витягнути звідти наше устат-
кування, ми б зараз запустилися повним ходом, додат-
кове б виробництво відкрили, організували б ще 50 робо-
чих місць, набрали б місцевих людей", — говорить М.
Друзьєв. Під кабінет директора пристосували колишню
підсобку. Тут доки тільки два столи, та зате вже
висить знаменита цитата Генрі Форда про те, що
якщо забрати у нього усі фабрики, але залишити його
людей, то нові заводи не забаряться з'явитися і будуть
кращі за колишніх. З таким колективом, упевнений
Микита, компанія швидко завоює ринок. Повертатися
цим людям нікуди, тому з українським громадянством
вони вирішили попрощатися і отримати російські пас-
порти.
ЗАТ "Луганський машинобудівний завод ім. О. Я.
Пархоменка" - одне з найбільших в Україні підпри-
ємств, що випускають гірничо-збагачувальне устатку-
вання. Завод оснащений сучасним устаткуванням, що
дає можливість випускати високоякісну продукцію.
Основна номенклатура заводу - грохота, відсадочні
машини, сепаратори важкосередовищні, електромагні-
тні, магнітні, центрифуги, елеватори, конвеєри, залі-
зовідділювачі, редуктори і багато що інше. Завод має
індивідуальний і дрібносерійний напрям виробництва з
номенклатурою, що постійно поповнюється, і виготов-
ляє близько 70 найменувань устаткування. Споживачі
продукції - багато галузей промисловості: вугільна, чор-
на і кольорова металургія, коксохімічна, енергетична,
будівельна, целюллезно-бумажная і сільське господарст-
во.Окрім країн СНД продукція експортується більш
ніж в 30 країн світу(Болгарія, Куба, Монголія, В'єт-
нам, Югославія, Єгипет, Іран, Алжир, КНР, Йемен,
Ефіопія, Туреччина та ін.)» [12].
Відмітимо, що, як повідомлялося раніше, Росія
разом з 184 вантажівками "гуманітарного конвою"
вивезла з території України військове устаткування з
українських заводів. За словами спікера РНБО, Анд-
рія Лисенка, у вантажні автомобілі, які зайшли на
територію під виглядом гуманітарного конвою, росі-
яни завантажили устаткування виробничого об'єд-
нання "Топаз", яке робить сучасні станції радіолока-
цій типу "Кольчуга" і устаткування Луганського заво-
ду, де робляться патрони для стрілецької зброї.
Список використаних джерел
1. Воронов В. Один из ключей к пониманию
мотивов Путина [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http://lb.ua/news/2014/03/19/259940_ klyuchey
_ponimaniyu_motivov.html.
2. Дмитренко Я. Прощай, оружие? / Я. Дмит-
ренко // Газета 2000. — 2014. — 23 мая. — В1, В5.
3. Россия готова пойти далеко, а Украина? //
Газета «2000». — 2013. — 4 декабря.
4. Муравський А. Блеф Рогозіна / А. Муравсь-
кий // День. — 2014. — 19 червня.
5. Буткевич Б. Ракетна реінкарнація. Чи потрі-
бно Україні повертати ядерний статус / Б. Буткевич,
А. Жалко-Титаренко // Тиждень. — 2014. — 10 квітня.
— С. 10-11.
6. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://censor.net.ua/n281046.
7. Дятликович В. Львов не кормить, шахтеров
тоже. Межрегиональные мифы украинской экономи-
ки / В. Дятликович // Репортер. — 2014. — №9. —
С. 36-39.
8. Кричевский Н. Экономика во лжи. Прошлое,
настоящее и будущее российской экономики /
Н. Кричевский. — М.: Эксмо, 2014. — 320 с.
9. ПАО "Харьковский тракторный завод" не
смогло продлить лицензию на производство техники
двойного назначения // [Электронный ресурс]. –
Режим доступа: http://censor.net.ua/news/299500/
minoborony_ne_vydalo_litsenziyu_i_unichtojilo_ proiz-
vodstvo_tyagacheyi_i_gaubits_na_harkovskom_tankovom.
10. Луганский машиностроительный завод вмес-
те с коллективом "переселили" в Чувашию, - СМИ //
[Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://censor.net.ua/news/299828/luganskiyi_mashinostro
itelnyyi_zavod_vmeste_s_kollektivom_pereselili_v_chuvas
hiyu_smi.
11. Российские войска не прекращают вывозить
оборудование с украинских военных предприятий, -
СНБО // [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://censor.net.ua/news/299688/rossiyiskie_voyiska_ne_
prekraschayut_vyvozit_oborudovanie_s_ukrainskih_voenn
yh_predpriyatiyi_snbo/sortby/tree/order/desc/page/1#co
mments
12. Телеканал «Вести» подтвердил, что Россия
ворует оборудование украинских заводов // [Элект-
ронный ресурс]. – Режим доступа: http://uainfo.org/
blognews/382322-telekanal-vesti-podtverdil-chto-rossiya-
voruet-oborudovanie-ukrainskih-zavodov.html
13. Украинские танки "Булат" превосходят по
огневой мощи самый современный российский танк
Т-90. У них за 20 лет ни одной модернизации, - ген-
директор завода им. Малышева // [Электронный ре-
сурс]. – Режим доступа: http://censor.net.ua/news/
302143/ ukrainskie_tanki_bulat_prevoshodyat_po_
ognevoyi_moschi_samyyi_sovremennyyi_rossiyiskiyi_tank
_t90_u_nih.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-87482 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1729-7206 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T10:45:54Z |
| publishDate | 2014 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ляшенко, В.І. 2015-10-18T15:34:09Z 2015-10-18T15:34:09Z 2014 Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 / В.І. Ляшенко // Вісник економічної науки України. — 2014. — № 3 (27). — С. 166–173. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1729-7206 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87482 uk Інститут економіки промисловості НАН України Вісник економічної науки України Дискусійний клуб Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 Article published earlier |
| spellingShingle | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 Ляшенко, В.І. Дискусійний клуб |
| title | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 |
| title_full | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 |
| title_fullStr | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 |
| title_full_unstemmed | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 |
| title_short | Міфи про залежність українського ВПК від російського. Частина 1 |
| title_sort | міфи про залежність українського впк від російського. частина 1 |
| topic | Дискусійний клуб |
| topic_facet | Дискусійний клуб |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/87482 |
| work_keys_str_mv | AT lâšenkoví mífiprozaležnístʹukraínsʹkogovpkvídrosíisʹkogočastina1 |