Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України
Вирішення завдання визначення потенціалу регіону доповнено розробкою нових підходів до визначення сутності, структур та методів оцінки інституційного потенціалу. Запропоновано групи показників для оцінки інституціонального потенціалу. Зроблено висновки щодо ефективності використання інституційного п...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Управління економікою: теорія та практика |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/88944 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України / М.А. Солдак // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2013. — С. 115-130. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859634913001603072 |
|---|---|
| author | Солдак, М.А. |
| author_facet | Солдак, М.А. |
| citation_txt | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України / М.А. Солдак // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2013. — С. 115-130. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Управління економікою: теорія та практика |
| description | Вирішення завдання визначення потенціалу регіону доповнено розробкою нових підходів до визначення сутності, структур та методів оцінки інституційного потенціалу. Запропоновано групи показників для оцінки інституціонального потенціалу. Зроблено висновки щодо ефективності використання інституційного потенціалу в регіонах України.
Решение задачи определения потенциала региона дополнено разработкой новых подходов к определению сущности, структур и методов оценки институционального потенциала. Предложеныгруппы показателей для оценки институционального потенциала. Сделаны выводы об эффективности использования институционального потенциала в регионах Украины.
Solution of the problem of determining the potential of the region is complemented by the development of new approaches to the determination of the essence, structure and methods of evaluation of the institutional potential. It offers the group of indices for evaluation of the institutional potential. The conclusions concern the effectiveness of the use of the institutional potential in the regions of Ukraine are made.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:14:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
М.О. Солдак, к.е.н.
ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ІНСТИТУЦІЙНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Для регіонів України завдання визначення внутрішніх резер-
вів економічного розвитку залишається актуальним. Традиційними
стали оцінки інвестиційного, інноваційного, природного, трудово-
го потенціалу регіону. У сучасній економічній науці вирішення
завдання діагностики потенціалу регіону має бути доповнено роз-
робкою нових підходів до визначення сутності, структур та мето-
дів оцінки інституційного потенціалу, оскільки вплив інститутів як
стимулів та обмежень для індивідуумів на економічну діяльність є
визнаним.
Останніми двома десятиліттями у світі спостерігався знач-
ний прогрес у методології здійснення порівняльної кількісної оці-
нки якості функціонування інститутів з метою вивчення їх віднос-
ного рівня розвитку в різних країнах. Існують міжнародні рейтин-
ги та індекси, що регулярно поновлюються, які відображають різні
аспекти, включаючи рівень інвестиційних та підприємницьких ри-
зиків, ступінь економічних та політичних свобод, рівень корупції.
Характеристики, які відображають міжстанові розбіжності у якості
інститутів, відомі як індикатори якості державного управління
(World Bank Worldwide Governance Indicators). Worldwide Gover-
nance Indicators охоплюють шість основних аспектів державного
управління у 212 країнах світу, які відображаються шістьма агре-
гованими індикаторами. Україна значно відстає у якості інститутів
як від економічно розвинутих країн, так і від багатьох країн із пе-
рехідною економікою.
Основними труднощами на шляху сучасних інституційних
концепцій регіонального розвитку є проблема переходу до практи-
чної площини. Недостатньо дослідженими є аспекти, пов’язані з
визначенням сутності інституційного потенціалу регіону, недоста-
тньо розробленою є методична база оцінки інституційного потен-
ціалу регіону. Усе це підтверджує актуальність даного напряму
дослідження.
М.О. Солдак, 2013
115
Питання оцінки інституційного потенціалу ставились у на-
укових роботах, але тільки в контексті оцінки економічного або
інвестиційного потенціалу, і найчастіше без надання кількісної
оцінки. У деяких роботах учених-економістів інституційний поте-
нціал виділяється як умова, яка забезпечує виробничо-
економічний потенціал [1]. При цьому під інституційними умова-
ми розуміється розвиненість ринкових інститутів, нормативно-
правова база, механізми підтримки та стимулювання з боку орга-
нів регіонального управління.
Інші методики комплексної оцінки економічного потенціалу
передбачають існування інституційного потенціалу як самостійної
складової. Так, методика складання інвестиційного рейтингу ро-
сійських регіонів агентства «Эксперт» складається з дев’яти (до
2005 р. із восьми) окремих потенціалів, серед яких зазначено й ін-
ституційний як ступінь розвитку провідних інститутів ринкової
економіки [2; 3].
Досліджуючи питання оцінки економічного потенціалу,
О. Балацький визначає його структуру, яка містить такі основні
елементи: виробничий, трудовий, природно-ресурсний, інновацій-
ний і інституційний. На думку вченого, інституційний потенціал
представлений організаційно-економічними та соціально-політич-
ними системами. «Його можна визначити як потенціал організа-
ційних і територіальних систем управління, тобто відношенням у
суспільстві між людьми, колективами, об'єднаннями, партіями.
Значну питому вагу в цьому потенціалі займає юридична система з
нормативно-правовими документами. На величину цього потенці-
алу впливають менталітет, традиції, позитивний і негативний ми-
нулий досвід. Прояв інституційного потенціалу в людини відбува-
ється на розумовому і поведінковому рівнях. Особливо важливо
враховувати цей вид потенціалу при виробленні стратегічних рі-
шень, складанні тривалих прогнозів» [4]. Погоджуючись із такою
думкою, слід додати, що для практичної реалізації дослідження
необхідним є такий набір показників, який надавав би реальну мо-
жливість оцінки інституційного потенціалу по регіонах та зістав-
лення результатів розрахунків по роках.
Метою статті є розробка нових підходів до визначення сут-
ності, структур та методів оцінки інституційного потенціалу.
116
З методологічної точки зору проблема оцінки інституційного
потенціалу є слабо розробленою. Не існує чітко визначеного пере-
ліку показників, на основі яких має проходити оцінка такого поте-
нціалу. Це пов’язано, насамперед, із двома причинами: існування
різних аспектів розуміння поняття терміна «інститут» та обмежена
інформаційна база дослідження. Розглянемо сутність кожної з них.
Численність аспектів розуміння поняття терміна «ін-
ститут». За підходом Д. Норта «інститут» – це набір правил по-
ведінки індивідуумів: розроблених людьми формальних (закони,
конституції) та неформальних (договори, добровільно прийняті
кодекси поведінки) обмежень, а також факторів примусу (інститут
приватної власності, інститут цивільного суспільства) [5].
Т. Веблен вважає, що «институты – это, по сути дела, рас-
пространенный образ мысли в том, что касается отдельных отно-
шений между обществом и личностью и отдельных выполняемых
ими функций; и система жизни общества, которая слагается из со-
вокупности действующих в определенное время или в любой мо-
мент развития какого угодно общества, может с психологической
стороны быть охарактеризована в общих чертах как превалирую-
щая духовная позиция или распространенное представление об
образе жизни в обществе» [6, c. 201-202].
Звертаючись до питань невизначеності й інституційної ево-
люції, І. Розмаінський наводить таке трактування поняття: «під
інститутами розуміються саме механізми зниження невизначенос-
ті» [7, c. 49]. «И любая подобная экономическая система сталкива-
ется с важнейшей проблемой – снижения неопределенности, вы-
рабатывая для этого конкретные институты. Индустриальная сис-
тема, основанная на частной собственности и предполагающая
существование долгосрочных контрактов (а также денег для их
измерения/выполнения и государства для их защиты) в целях сни-
жения неопределенности – наиболее популярная разновидность
сложной экономической системы, чаще называемая рыночным
капитализмом. Именно эта разновидность считается наиболее ус-
пешной экономической системой. На наш взгляд, эта успешность в
значительной степени обусловлена тем, что институты рыночного
капитализма – контракты, деньги, государство и т.д. – эффективно
снижают неопределенность. При этом в основе эволюции этих ин-
117
ститутов лежит стремление хозяйствующих субъектов уменьшать
неопределенность еще сильнее» [8, c.11].
Останнім часом популярності набула теорія інститутів роз-
витку. Ю. Кіндзерський під інститутами розвитку пропонує розу-
міти спеціальні господарські структури, які створюються держа-
вою на особливих приватних умовах, за її ініціативою та при фі-
нансово-матеріальній підтримці, які перебувають у повній або час-
тковій державній власності та виступають як особливий інстру-
мент регулювання економіки у пріоритетних для національних
інтересів сферах діяльності, закликані забезпечувати за неспромо-
жністю ринкових механізмів («провалах ринку») їх розвиток, підт-
римуючи одночасно цілісність та сталість усієї господарської сис-
теми країни [9, c. 62]. Перед інститутами розвитку, разом із функ-
цією підтримки інноваційних процесів, виникають завдання, спря-
мовані на подолання проблем перекосів та дефіциту у фінансовому
забезпеченні реального сектору, збільшенням регіональної дифе-
ренціації (із відповідними негативними демографічними наслідка-
ми), закріпленням (найчастіше сировинної) моноспеціалізації те-
риторії, погіршення структурних, технологічних та відтворюваль-
них характеристик економіки. Залежно від того, на вирішення
яких проблем спрямована діяльність інститутів розвитку, визна-
чаються чотири основних їх типи (табл. 1).
С. Кірдіна, автор концепції «інституційних матриць», роз-
глядає в комплексі як політичні, економічні та ідеологічні інститу-
ти, характерні для сучасних країн Заходу (інститути Y-матриці),
так і інститути, які відрізняються від них і є характерними для ін-
ших, незахідних суспільств (інститути Х-матриці) [10]. Викорис-
товуючи таке поняття, як «інституційна Y-людина», С. Кірдіна
відзначає, що в економічній сфері це ринковий суб'єкт, який підт-
римує і розділяє основні інститути ринкової економіки. До них
належить інститут приватної власності, який визначає, що особи
або організації, які володіють своєю власністю, володіють всією
повнотою прав і відповідальності щодо її використання та розпо-
рядження. Для «інституційної Y-людини» характерною є переко-
наність у неминучості й доцільності домінування приватної влас-
ності як необхідної передумови господарського розвитку суспільс-
тва. Відповідно, суспільною нормою виступає інститут конкурен-
ції, що передбачає суперництво приватних власників один з одним
118
Таблиця 1
Типи й особливості інститутів розвитку [9]
Типи Особливості
«Фінансові
донори»
Фінансові корпорації у вигляді спеціалізованих фі-
нансових установ (банків, фондів, агентств), які на-
дають фінансову підтримку (переважно на зворотній
пільговій основі) господарюючим суб’єктам для ре-
алізації інноваційно-інвестиційних проектів у сфе-
рах, пріоритетних для розвитку економіки, науки і
техніки, окремих галузей виробництва
Суб’єкти
виробництва
Нефінансові корпорації виробничого призначення:
суб’єкти виробничої діяльності, які створені безпо-
середньо державою або за її активною участю шля-
хом консолідації розрізнених виробничих активів і
формування великих галузевих або міжгалузевих
вертикально інтегрованих компаній або холдингів у
пріоритетних сферах які покликані здійснювати роз-
робку, виробництво і просування на ринок перспек-
тивної інноваційної продукції. Це можуть бути інду-
стріальні парки, кластери, бізнес-інкубатори, держа-
вні корпорації зі сприяння розробці, виробництву й
експорту високотехнологічної промислової продук-
ції
Суб’єкти
інфраструктури
Нефінансові корпорації інфраструктурного призна-
чення: суб’єкти інфраструктурної підтримки підпри-
ємницької діяльності, малого і середнього бізнесу,
зокрема у сфері надання спеціалізованих інформа-
ційних, науково-дослідних, консультаційних, посе-
редницьких послуг тоді, коли ці послуги відсутні або
слабо розвинуті в державі. До таких суб’єктів нале-
жать технопарки, промислові парки, бізнес-
інкубатори, техніко-впроваджувальні та промисло-
во-виробничі зони, центри трансферу технологій
Особливі еко-
номічні зони,
«площадки
розвитку»
Території зі спеціальними сприятливими умовами
для залучення приватних інвестицій і організації
виробництва відповідно до пріоритетів і завдань
розвитку
119
в отриманні необхідних виробничих ресурсів і продажу результа-
тів своєї діяльності. «Інституційна Y-людина» живе переважно у
сфері дії інституту обміну (купівлі-продажу) вироблених продук-
тів і послуг, що мають характер товарів.
Такий же характер (купівлі-продажу) мають і трудові відно-
сини, закріплені в інституті найму праці. Основним критерієм
ефективності обмінних відносин є прибуток. Його отримання є для
учасників виробництва головним мотивом дій, сигналом зворотно-
го зв'язку, свідченням того, що їх діяльність визнана, оцінена сус-
пільством і створено можливості продовження економічного цик-
лу. Тим самим інститут прибутку спільно з інститутом конкуренції
забезпечує саморегуляцію ринкових економік і дозволяє судити
про рівень їх ефективності. Прибуткові купівля-продаж та пов'яза-
ні з ними дії − домінанта господарювання «інституційної Y-лю-
дини» [11].
Отже, відповідно до всіх підходів оцінка інституційного по-
тенціалу має враховувати формальні та неформальні умови обме-
жень, примусу та стимулювання поведінки індивідуумів; механіз-
ми зниження невизначеності; спосіб мислення про відносини між
суспільством та особистістю; інститути, які вирішують завдання
інноваційного забезпечення виробництва, його фінансового забез-
печення і модернізації; забезпеченість території інститутами рин-
кової економіки. Для систематизування великої кількості показни-
ків, які характеризують рівень інституційного потенціалу в регіоні,
доцільно виділити такі групи показників:
«Інститут приватної власності»;
«Інститут прибутку»;
«Інститут конкуренції»;
«Інститут найму праці»;
«Інститут обміну»;
«Інститут фінансового ринку».
Звісно, такий перелік груп не відображає всієї різноманітно-
сті змісту поняття «інститут» і не є винятковим, але він дозволяє
підійти до вирішення проблеми оцінки інституційного потенціалу
в регіонах, ураховуючи обмежені можливості статистичної бази.
Так, до складу показників, які характеризують інституційний по-
тенціал регіону, слід було б включити й ті, які описують діяльність
інститутів розвитку, але даних офіційної статистики щодо наявно-
120
сті інститутів розвитку в регіонах не існує. Тому одним із напрямів
подальшого дослідження може бути визначення теоретичних під-
ходів до формування системи показників групи «Інститути розви-
тку» і створення відповідної статистичної бази.
Обмежена інформаційна база дослідження. Найбільшого
уявлення про стан інституційного потенціалу території надають
результати досліджень міжнародних економічних організацій, але
всі вони проводяться в масштабах країн. Тривалу практику оцінки
інститутів як основи соціально-економічного розвитку регіону має
Всесвітній економічний форум. У 2008 р. було опубліковано пер-
ший Звіт про Конкурентоспроможність України, який було розро-
блено Всесвітнім економічним форумом у партнерстві із Фондом
«Ефективне Управління». Того року дослідження здійснювалося за
12 регіонами України, у 2009 р. – за 15, у 2010 р. – за 20, а з
2011 р. – за 27 регіонами України. Отже, зробити оцінку інститу-
ційного потенціалу за всіма регіонами України в ретроспективі
можна лише за 2011 та 2012 рр.
Розрахунок індексу конкурентоспроможності регіонів базу-
ється на 12 складових: «Інститути», «Інфраструктура», «Макро-
економічне середовище», «Охорона здоров’я та початкова освіта»,
«Вища освіта і професійна підготовка», «Ефективність ринку пра-
ці», «Рівень розвитку фінансового ринку», «Технологічна готов-
ність», «Розмір ринку», «Рівень розвитку бізнесу», «Інновації».
Складова «Інститути» полягає в аналізі ситуації з проблем
прав власності; захисту прав інтелектуальної власності; нецільово-
го використання бюджетних коштів; довіри громадськості до полі-
тиків; хабарів і неформальних платежів; незалежності судової сис-
теми; фаворитизму в рішеннях чиновників; марнотратства у бю-
джетних витратах; тягаря адміністративного регулювання; ефекти-
вності правової системи при врегулюванні; ефективності правової
системи при оскарженні регуляторних актів; прозорості політики
держорганів; державних послуг на підтримку бізнесу; витрат біз-
несу через загрозу тероризму; витрат бізнесу через злочинність та
насильство; організованої злочинності; надійності роботи право-
охоронних органів; корпоративної етики; рівня стандартів аудиту і
звітності; ефективності корпоративного керівництва; захисту інте-
ресів міноритарних акціонерів; надійності захисту інвесторів.
121
Джерелом інформації за всіма показниками складової «Інститути»
є опитування керівників підприємств.
Для цілей нашого дослідження інтерес становлять не тільки
показники складової «Інститути», а й деякі елементи інших скла-
дових, оскільки кожен із них відображає стан розвитку інститутів
ринкової економіки в регіонах. Також для забезпечення максима-
льно достовірного результату дослідження враховувалися дані
Державної служби статистики. Таким чином, усі показники поді-
лено на три групи: облікові (4 показники), оціночно-аналітичні
(4 показники), бальні (9 показників). Облікові показники – це дані
первинного статистичного обліку, оціночно-аналітичні показники
враховують відмінність масштабів діяльності, а рейтинго-
ві/бальні – базуються, переважно, на результатах опитування кері-
вників підприємств і відображають інституційні фактори, які ви-
значають рівень продуктивності регіону (табл. 2).
Для вирішення завдання оцінки інституційного потенціалу
запропоновано систему показників, подану на рис. 1.
Для оцінки інституційного потенціалу можна обрати індекс-
ний метод. Оскільки показники є різнорідними, тобто вираженими
в різних одиницях вимірювання, у тому числі індексні та бальні, то
очевидною є необхідність приведення їх до порівнянного вигляду,
для чого можна застосовувати математичний прийом нормування
[12]. Одним із найпоширеніших і в той же час найбільш ефектив-
них способів нормування є нормування за діапазоном зміни.
Індексний метод є незамінним для визначення порівняльної
ресурсозабезпеченості регіонів, але він не враховує пропорційні
сполучення окремих ресурсів. З цією метою можна застосувати
ресурсно-регресійний метод оцінки, який передбачає використан-
ня кореляційно-регресійних моделей, які дозволяють оцінювати
вплив структурних змін потенціалу, виявляти внесок окремих
складових у формування інституційного потенціалу.
Таким чином, індексний і ресурсно-регресійний методи не
виключають, а доповнюють один одного й можуть бути самостій-
ними етапами оцінки інституційного потенціалу.
Як система регіон може підтримувати відповідність свого
розвитку реальній зміні умов існування саме завдяки потенціалу.
Наслідком прояву потенціалу системи має бути не будь-
122
Таблиця 2
Показники розрахунку індексу інституційного потенціалу
(за даними 2011 р.)
Показники
за характе-
ром похо-
дження
Показники Позначення/
джерела інформації
О
бл
ік
ов
і (
4)
Питома вага підприємств, які одер-
жали прибуток, %
Державна служба статистики України
Рентабельність операційної діяльно-
сті підприємств, %
Питома вага обсягу реалізованої
продукції малих підприємств у зага-
льному обсязі реалізованої продук-
ції (робіт, послуг) по регіону, %
Малі підприємства на 10 тис. осіб
наявного населення, од.
О
ці
но
чн
о-
ан
ал
іт
ич
ні
(4
) Частка зайнятого населення в еко-
номічно активному населенні, %
Розраховується за даними Державної
служби статистики
Cуб’єкти ЄДРПОУ фінансової дія-
льності на 10 тис. осіб наявного
населення, од.
Кількість підприємств роздрібної
торгівлі та ресторанного господарс-
тва на 10 тис. осіб наявного насе-
лення, од.
Обсяг роздрібної торгівлі на одну
особу, грн
Ба
ль
ні
(8
)
Права власності, балів
Складова 1: Інститути, «Звіт про конку-
рентоспроможність регіонів України»
Фонду «Ефективне управління» (опиту-
вання керівників підприємств)
Інтенсивність конкуренції на внут-
рішньому ринку, балів
Складова 6: Ефективність ринку товарів
/ «Звіт про конкурентоспроможність
регіонів України» Фонду «Ефективне
управління» (опитування керівників
підприємств)
Ступінь монополізації ринку, балів
Складова 6: Ефективність ринку това-
рів, «Звіт про конкурентоспроможність
регіонів України» Фонду «Ефективне
управління» (опитування керівників
підприємств)
Природа конкурентної переваги,
балів
Складова 11: Рівень розвитку бізнесу,
«Звіт про конкурентоспроможність
регіонів України 2011» Фонду «Ефек-
тивне управління» (опитування керів-
ників підприємств)
Рівень розвитку фінансового ринку,
балів
Складова 8: Рівень розвитку фінансово-
го ринку, «Звіт про конкурентоспромо-
жність регіонів України 2011» Фонду
«Ефективне управління» (опитування
керівників підприємств, дані Всесвіт-
нього банку, Індекс «Doing Business
2010»)
123
Ри
с.
1
. С
ис
т
ем
а
по
ка
зн
ик
ів
о
ці
нк
и
ін
ст
ит
уц
ій
но
го
п
от
ен
ці
ал
у
ре
гі
он
у
Ін
ст
ит
уц
ій
ни
й
п
от
ен
ці
ал
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
п
ри
бу
тк
у»
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
п
ри
ва
тн
ої
вл
ас
но
ст
і»
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
н
ай
му
п
ра
ці
»
П
ит
ом
а
ва
га
п
ід
пр
иє
мс
тв
, я
кі
о
де
рж
ал
и
пр
иб
ут
ок
Ре
нт
аб
ел
ьн
іс
ть
о
пе
ра
ці
йн
ої
д
ія
ль
но
ст
і
пі
дп
ри
єм
ст
в
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
и
фі
на
нс
ов
ог
о
ри
нк
у»
Рі
ве
нь
р
оз
ви
тк
у
фі
на
нс
ов
ог
о
ри
нк
у
Ін
де
кс
за
бе
зп
еч
ен
ос
ті
ф
ін
ан
со
ви
ми
у
ст
ан
ов
ам
и
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
о
бм
ін
у»
Ін
де
кс
за
бе
зп
еч
ен
ос
ті
р
ег
іо
ну
п
ід
пр
иє
мс
тв
ам
и
то
рг
ів
лі
т
а
ха
рч
ув
ан
ня
Ін
де
кс
р
оз
др
іб
но
го
т
ов
ар
оо
бі
гу
П
ра
ва
в
ла
сн
ос
ті
Гр
уп
а
по
ка
зн
ик
ів
«
Ін
ст
ит
ут
к
он
ку
ре
нц
ії»
Ін
те
нс
ив
ні
ст
ь
ко
нк
ур
ен
ці
ї н
а
мі
ст
ах
С
ту
пі
нь
м
он
оп
ол
із
ац
ії
ри
нк
у
П
ри
ро
да
к
он
ку
ре
нт
но
ї п
ер
ев
аг
и
П
ит
ом
а
ва
га
м
ал
их
п
ід
пр
иє
мс
тв
у
за
га
ль
ні
й
кі
ль
ко
ст
і п
ід
пр
иє
мс
тв
п
о
ре
гі
он
у
П
ит
ом
а
ва
га
о
бс
яг
у
ре
ал
із
ов
ан
ої
п
ро
ду
кц
ії
ма
ли
х
пі
дп
ри
єм
ст
в
у
за
га
ль
но
му
о
бс
яз
і р
еа
лі
зо
ва
но
ї п
ро
ду
кц
ії
(р
об
іт
, п
ос
лу
г)
п
о
ре
гі
он
у
Еф
ек
ти
вн
іс
ть
р
ин
ку
п
ра
ці
Ін
де
кс
с
тв
ор
ен
ня
р
об
оч
их
м
іс
ць
К
іл
ьк
іс
ть
м
іс
це
ви
х
по
ст
ач
ал
ьн
ик
ів
Я
кі
ст
ь
мі
сц
ев
их
п
ос
та
ча
ль
ни
кі
в
124
який результат, а саме ефект. Ефект залежить від того, як саме ви-
користовується системою потенціал, який вона вже має. В еконо-
мічній науці ефект – це різниця між результатами діяльності гос-
подарюючого суб’єкта та виробленими для їх отримання витрата-
ми на зміну умов діяльності. У такому розумінні виміряти ефект
використання інституційного потенціалу неможливо. Інституційні
фактори є істотними для пояснення довгострокових темпів зрос-
тання. У контексті даного дослідження це можуть бути міжрегіо-
нальні розбіжності за рівнями валового регіонального продукту на
душу населення. Однак спроби пояснити розбіжності за темпами
зростання на коротких інтервалах за допомогою інституційних
змінних дають результати, які є статистично не настільки значу-
щими й менш стійкими. Такі результати перебувають у повній від-
повідності з висновками, отриманими з вивчення конкретних пері-
одів прискорення економічного зростання в окремих країнах: для
такого прискорення дуже часто не потрібно фундаментального
поліпшення місцевих інститутів. Зростання може початись і без
того, якщо вдається послабити дію будь-яких інших не інститу-
ційних обмежень в економіці. Прикладами успішного зростання,
яке почалося до проведення значних інституційних перебудов, є
досвід Китаю та Індії. Ці країни ініціювали масштабні інституційні
реформи після того, як їх економіки протягом декількох років де-
монстрували високі темпи зростання. Але на тривалому часовому
інтервалі роль інституційних факторів є вирішальною – без по-
ліпшення інститутів зростання є нестабільним, тобто прискорення,
яке почалося, не вдається зробити сталим. У роботі [13] відзнача-
ється, що будь-який окремо взятий інститут не може повністю ви-
значити характеристики економічного зростання, оскільки, з одно-
го боку, він взаємопов'язаний і залежить від багатьох інших інсти-
тутів, а з іншого – з часом відбувається його зміна, яка відбиваєть-
ся на показниках зростання. Економічне зростання ідентифікуєть-
ся щодо зміни певних параметрів, отже, щоб робити висновок про
те, що якийсь інститут визначає зростання, потрібно встановити
вплив зміни даного інституту на зміну зазначених параметрів.
На рис. 2 відображено взаємозв’язок рівня ВРП на душу на-
селення та показників якості інститутів за даними «Звіту про кон-
курентоспроможність регіонів України» Фонду «Ефективне
управління» [14].
125
Р и
с.
2
. В
за
єм
оз
в’
яз
ок
р
ів
ня
В
РП
н
а
ду
ш
у
на
се
ле
нн
я
т
а
по
ка
зн
ик
а
«І
нс
т
ит
ут
и»
у
2
01
1
р.
(с
кл
ад
ен
о
за
д
ж
ер
ел
ам
и:
[1
4;
1
5]
)
А
Р
К
В
ін
В
ол
Д
ні
пр Д
он
Ж
ит
ом
За
п
Ів
-Ф
р
Ки
їв
сь
к
Кі
ро
в
Лу
г
Ль
в
М
ик
О
де
сь
к
П
ол
т
Р
ів
не
н
С
ум
Те
рн
Ха
рк
Хе
рс
Хм
ел
Ч
ер
к
Ч
ер
ні
г
Ки
їв
С
ев
ас
т
14
50
0
24
50
0
34
50
0
44
50
0
54
50
0
64
50
0
74
50
0
84
50
0
3,
1
3,
2
3,
3
3,
4
3,
5
3,
6
3,
7
3,
8
3,
9
4
4,
1
Грн
Ба
ли
В
ис
ок
е
зн
ач
ен
ня
В
Р
П
,
ви
со
ке
з
на
че
нн
я
по
ка
зн
ик
а
"Ін
ст
ит
ут
и"
Ви
со
ке
з
на
че
нн
я
ВР
П
,
ни
зь
ке
з
на
че
нн
я
по
ка
зн
ик
а
"Ін
ст
ит
ут
и"
Н
из
ьк
е
зн
ач
ен
ня
В
РП
,
ни
зь
ке
з
на
че
нн
я
по
ка
зн
ик
а
"Ін
ст
ит
ут
и"
Н
из
ьк
е
зн
ач
ен
ня
В
РП
,
Н
из
ьк
е
зн
ач
ен
ня
В
РП
,
ви
со
ке
з
на
че
нн
я
по
ка
зн
ик
а
"Ін
ст
ит
ут
и"
126
Діаграму поділено на чотири зони, відповідно до середнього
по регіонах України значення показника «Інститути» (3,69 бали) та
середнього по регіонах України значення ВРП на душу населення
(24718 грн). До регіонів із високим значенням ВРП на душу насе-
лення і високим значенням показника «Інститути» потрапили чо-
тири регіони − Донецька, Полтавська, Дніпропетровська та Київ-
ська області, хоча значення показника «Інститути» у цих регіонах
є, скоріше, ближчим до середнього значення, ніж до максимально-
го. Дванадцять регіонів (Вінницька, Волинська, Житомирська, За-
карпатська, Кіровоградська, Рівненська, Сумська, Тернопільська,
Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська області)
мають низький показник ВРП на душу населення, але високе зна-
чення показника «Інститути». У п’яти регіонів (АР Крим, Микола-
ївська, Івано-Франківська, Львівська, Херсонська області) відміча-
ється низький рівень ВРП на душу населення та низький рівень
значення показника «Інститути». До складу групи регіонів із низь-
ким значенням показника «Інститути», але відносно високим зна-
ченням ВРП на душу населення, входять Запорізька, Харківська,
Одеська, Луганська області та м. Київ. Цікаво, що столиця має
найнижчий по Україні бал за складовою «Інститути» при макси-
мальному значенні ВРП на душу населення. Щодо м. Севастополь,
то обидва з досліджуваних показників виявилися дуже близькими
до середніх значень по Україні. Отже, в Україні не спостерігаєть-
ся чіткої залежності рівня розвитку регіону від якості інститутів.
Наявність стійкої кореляції між рівнями розвитку інститутів
та ВВП у рамках глобальної вибірки за країнами світу демонструє
той факт, що значних розбіжностей між соціально-економічним
розвитком та якістю інститутів, як правило, не спостерігається.
Досліджуючи взаємозв’язок динаміки індикаторів економічного й
інституційного розвитку в Росії, автори роботи [16] комбінацію
відносно високого рівня розвитку економіки з відносно низькою
якістю інституційного середовища називають «інституційним від-
ставанням» [16, c. 60] та вказують на ризик досягнення меж еко-
номічного розвитку, який є можливим при наявній якості інститу-
тів [16, c. 64].
127
Оцінку результативності використання інституційного по-
тенціалу можна проводити через систему непрямих показників,
ураховуючи три види ефекту від використання інституційного по-
тенціалу – економічний, соціальний та екологічний. Визначаючи
соціальний ефект, як той вплив, який здійснює інституційний по-
тенціал на суспільство й ураховуючи тісний взаємозв’язок соціа-
льної і економічної сфер, можна використовувати непряму оцінку
соціального ефекту у вигляді економічної оцінки поліпшення
будь-яких параметрів або зниження будь-яких витрат. У цілому
набір показників, який визначає ефект використання інституційно-
го потенціалу, обумовлюється особливістю досліджуваного
об’єкта й може бути різноманітним.
Висновки. Вирішення завдання визначення потенціалу регіо-
ну має бути доповнено розробкою нових підходів до визначення
сутності, структур та методів оцінки інституційного потенціалу,
оскільки сучасна економічна теорія не піддає сумніву значущість
інститутів для економічного розвитку. З методологічної точки зору
проблема оцінки інституційного потенціалу є слабо розробленою.
Не існує чітко визначеного переліку показників, на основі
яких має здійснюватись оцінка такого потенціалу. Це пов’язано,
насамперед, із двома причинами: численність аспектів розуміння
поняття терміна «інститут» та обмежена інформаційна база дослі-
дження.
Відповідно до сучасних підходів до визначення поняття «ін-
ститут» для систематизування великої кількості показників, які
характеризують рівень використання інституційного потенціалу в
регіоні, доцільно виділити такі групи показників: «Інститут прива-
тної власності»; «Інститут прибутку»; «Інститут конкуренції»; «Ін-
ститут найму праці»; «Інститут обміну»; «Інститут фінансового
ринку». Хоча такий перелік груп і не відображає всієї різноманіт-
ності змісту поняття «інститут» і не є винятковим, він дозволяє
підійти до вирішення проблеми оцінки інституційного потенціалу
в регіонах, ураховуючи обмежені можливості статистичної бази.
Виміряти ефект використання інституційного потенціалу
складно. Інституційні фактори є істотними для пояснення довго-
строкових темпів зростання. У контексті нашого дослідження це
128
можуть бути міжрегіональні розбіжності за рівнями валового ре-
гіонального продукту на душу населення. Дослідження показало
відсутність чіткої залежності рівня розвитку регіонів України від
якості інститутів. Комбінація відносно високого рівня економічно-
го розвитку з відносно низькою якістю інститутів у довгостроковій
перспективі створює ризик досягнення меж економічного розвит-
ку, який є можливим при наявній якості інститутів.
Література
1. Коновалова О.Н. Методологические подходы к комплекс-
ной оценке уровня социально-экономического развития регионов
(на примере Белгородской области) [Электронный ресурс] /
О.Н. Коновалова, Т.М. Давыденко, Л.М. Борисоглебская // Науч-
ные ведомости. – 2008. – № 2 (Вып. 6). – Режим доступа:
http://dspace.bsu.edu.ru/bitstream/123456789/217/1/Davyudenko%20T
.M.Borisoglebskaya%20L.N.%20The%20methodologigae.pdf.
2. Рейтинг инвестиционной привлекательности регионов
России 2010-2011 годов [Электронный ресурс] // Официальный
сайт рейтингового агентства «Эксперт». – Режим доступа:
http://www.raexpert.ru/ratings/regions/2011/.
3. Захарова Е.Н. Основные методологические подходы к
оценке экономического потенциала региона [Электронный ресурс]
// Е.Н. Захарова, Е.П. Авраменко. – Режим доступа: http:
//www.rusnauka.com/27_NPM_2012/Economics/13_116629.doc.htm.
4. Балацкий О.Ф. Теоретические проблемы оценки экономи-
ческого потенциала региона, компании, предприятия [Электрон-
ный ресурс] / О.Ф. Балацкий. – Режим доступа: http:
//do.gendocs.ru/docs/index-204866.html.
5. Норт Д. Институты, институциональные изменения и
функционирование экономики : пер. с англ. / Д. Норт. – М.: Нача-
ла, 1997. – 180 с.
6. Веблен Т. Теория праздного класса : пер. с англ. / Т. Веб-
лен; общ. ред. В.В. Мотылева. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.
7. Розмаинский И. Неопределенность и институциональная
эволюция в сложных экономических системах: посткейнсианский
129
подход / И. Розмаинский // Вопросы экономики. – 2009. – № 6. –
С. 48–59.
8. Розмаинский И. Почему развитие капитализма сопровож-
дается ухудшением качества товара / И. Розмаинский // Terra
economicus. – 2011. – № 1. – Т. 9. – С. 8-16.
9. Киндзерский Ю. Институты развития: принципы форми-
рования и проблемы / Ю. Киндзерский // Общество и экономика. –
2010. – № 7-8. – С. 57-78.
10. Кирдина С. Г. Институциональные матрицы и развитие
России [Электронный ресурс] / С.Г. Кирдина. – Режим доступа:
http://rudocs.exdat.com/docs/index-404701.html?page=5.
11. Кирдина С.Г. Homo institutius в теории институциональ-
ных матриц [Электронный ресурс] / С.Г. Кирдина // "Homo
institutius – человек институциональный" / под ред. д-ра экон. наук
О.В. Иншакова. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2005. – С. 259-282. –
Режим доступа: http://www.kirdina.ru/doc/news/18apr05/Homo_
institutius. pdf.
12. Ван дер Варден Б.Л. Алгебра / Б.Л. Ван дер Варден. –
М.: Наука, 1975. – 649 с.
13. Сухарев О.С. Проблема институциональной эффективно-
сти и качества хозяйственного развития [Электронный ресурс] /
О.С. Сухарев. – Режим доступа: http://www.econ.asu.ru/lib/sborn/
iimer2007/pdf/stat01.pdf.
14. Отчет о конкурентоспособности регионов Украины 2011:
навстречу экономическому росту и процветанию [Электронный
ресурс] // Официальный сайт проекта Фонда «Эффективное управ-
ление». – Режим доступа: http://competitiveukraine.org/uploadfiles/
ckfinder/files/reports/2011/Competitiveness_report_2011_ru2.pdf.
15. Експрес-випуск «Валовий регіональний продукт за 2011
рік» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної служби
статистики. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
16. Фрейнкман Л.М. Анализ институциональной динамики в
странах с переходной экономикой / Л.М. Фрейнкман, В.В. Дашке-
ев, М.Р. Муфтяхетдинова. – М.: ИЭПП, 2009. – 252 с.
Надійшла до редакції 19.07.2013 р.
130
А5-Ляшенко-2013_115
А5-Ляшенко-2013_116
А5-Ляшенко-2013_117
А5-Ляшенко-2013_118
А5-Ляшенко-2013_119
А5-Ляшенко-2013_120
А5-Ляшенко-2013_121
А5-Ляшенко-2013_122
А5-Ляшенко-2013_123
А5-Ляшенко-2013_124
А5-Ляшенко-2013_125
А5-Ляшенко-2013_126
А5-Ляшенко-2013_127
А5-Ляшенко-2013_128
А5-Ляшенко-2013_129
А5-Ляшенко-2013_130
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-88944 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2221-1187 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:14:35Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут економіки промисловості НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Солдак, М.А. 2015-11-27T19:35:57Z 2015-11-27T19:35:57Z 2013 Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України / М.А. Солдак // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2013. — С. 115-130. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2221-1187 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/88944 Вирішення завдання визначення потенціалу регіону доповнено розробкою нових підходів до визначення сутності, структур та методів оцінки інституційного потенціалу. Запропоновано групи показників для оцінки інституціонального потенціалу. Зроблено висновки щодо ефективності використання інституційного потенціалу в регіонах України. Решение задачи определения потенциала региона дополнено разработкой новых подходов к определению сущности, структур и методов оценки институционального потенциала. Предложеныгруппы показателей для оценки институционального потенциала. Сделаны выводы об эффективности использования институционального потенциала в регионах Украины. Solution of the problem of determining the potential of the region is complemented by the development of new approaches to the determination of the essence, structure and methods of evaluation of the institutional potential. It offers the group of indices for evaluation of the institutional potential. The conclusions concern the effectiveness of the use of the institutional potential in the regions of Ukraine are made. uk Інститут економіки промисловості НАН України Управління економікою: теорія та практика Управління економікою Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України Подходы к оценке институционального потенциала регионов Украины The approaches to evaluation of the institutional potential of Ukraine's regions Article published earlier |
| spellingShingle | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України Солдак, М.А. Управління економікою |
| title | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України |
| title_alt | Подходы к оценке институционального потенциала регионов Украины The approaches to evaluation of the institutional potential of Ukraine's regions |
| title_full | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України |
| title_fullStr | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України |
| title_full_unstemmed | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України |
| title_short | Підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів України |
| title_sort | підходи до оцінки інституційного потенціалу регіонів україни |
| topic | Управління економікою |
| topic_facet | Управління економікою |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/88944 |
| work_keys_str_mv | AT soldakma pídhodidoocínkiínstitucíinogopotencíaluregíonívukraíni AT soldakma podhodykocenkeinstitucionalʹnogopotencialaregionovukrainy AT soldakma theapproachestoevaluationoftheinstitutionalpotentialofukrainesregions |