Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя
Адміністративно-територіальна реформа 1781 – 1782 рр., ініційована урядом Катерини ІІ, стала одним із кроків на шляху знищення політичної автономії Гетьманщини. У процесі її реалізації було ліквідовано полково-сотенний устрій, і на українські землі було поширено загальноімперський поділ на намісни...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89080 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя / І. Петреченко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 5. — С. 69-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-89080 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Петреченко, І. 2015-12-01T16:12:20Z 2015-12-01T16:12:20Z 2015 Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя / І. Петреченко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 5. — С. 69-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89080 35.071.5:94(477.5) «1775/1800» Адміністративно-територіальна реформа 1781 – 1782 рр., ініційована урядом Катерини ІІ, стала одним із кроків на шляху знищення політичної автономії Гетьманщини. У процесі її реалізації було ліквідовано полково-сотенний устрій, і на українські землі було поширено загальноімперський поділ на намісництва (губернії). Більша частина земель Північного Лівобережжя увійшла до складу відкритих у 1782 р. Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв, що проіснували до 1796 р. Павло І з метою подальшої централізації влади і встановлення у країні військово-поліцейського режиму ініціював адміністративно-територіальну реформу, в результаті якої у 1796 р. була створена Малоросійська губернія. До її складу увійшли землі Чернігівського, Новгород-Сіверського і частково Київського намісництв. У 1801 р. Олександр І ініціював проведення адміністративно-територіальної реформи, внаслідок якої Малоросійська губернія у 1802 р. була перетворена в Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з Чернігівської і Полтавської губерній. Административно-территориальная реформа 1781 – 1782 гг., которую инициировало правительство Екатерины ІІ, стала одним из шагов на пути ликвидации политической автономии Гетманщины. В процессе ее реализации было ликвидировано полково-сотенное устройство, и украинские земли по общеимперскому образцу были разделены на наместничества (губернии). Большая часть земель Северного Левобережья вошла в состав открытых в 1782 г. Черниговского и Новгород-Северского наместничеств, которые просуществовали до 1796 г. Павел І с целью дальнейшей централизации власти и установления в стране военно-полицейского режима инициировал административно-территориальную реформу, вследствие которой в 1796 г. была создана Малороссийкая губерния. В ее состав вошли земли Черниговского, Новгород-Северского и частично Киевского наместничеств. В 1801 г. Александр І инициировал проведение административно-территориальной реформы, вследствие которой Малороссийская губерния в 1802 г. была превращена в Малороссийское генерал-губернаторство, которое состояло из Черниговской и Полтавской губерний. Administrative-territorial reform in 1781 – 1782, which was initiated by the government of Kateryna ІІ, became one of steps on the way of elimination of political autonomy of Getmanschina and complete integration of Left-bank Ukraine to Russian empire. In the process of it’s realization Ukrainian land was devided into governor-ruled regions as a part of Russian Empire. Greater part of North Left-bankness territory became a part of Chernihiv and Novgorod-Siverkiy governor-ruled region which were made in 1782, each of them were consisting of 11 districts, which lasted to 1796. With the aim of further centralization of power and establishment of the provost mode in the country Pavlo І initiated administrative-territorial reform as a result of which the Malorosiyskaya province were established in 1796. In 1801 Olexander І initiated the realization of administrative-territorial reform, as a result of that the Malorosiyskaya province in 1802 was regenerated to the Malorosiyskaya governor that consisted of the Chernihiv and Poltava provinces. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя Административно-территориальные реформы последней четверти XVIII – начала ХІХ вв. на Северном Левобережье Administrative-territorial reforms in the Northern left Bank of Ukraine in the last quarter of the 18th beginning of the 19th century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя |
| spellingShingle |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя Петреченко, І. Розвідки |
| title_short |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя |
| title_full |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя |
| title_fullStr |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя |
| title_full_unstemmed |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя |
| title_sort |
адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті xviii – початку хіх ст. на теренах північного лівобережжя |
| author |
Петреченко, І. |
| author_facet |
Петреченко, І. |
| topic |
Розвідки |
| topic_facet |
Розвідки |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський лiтопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Административно-территориальные реформы последней четверти XVIII – начала ХІХ вв. на Северном Левобережье Administrative-territorial reforms in the Northern left Bank of Ukraine in the last quarter of the 18th beginning of the 19th century |
| description |
Адміністративно-територіальна реформа 1781 – 1782 рр., ініційована урядом Катерини ІІ, стала одним із кроків на шляху знищення політичної автономії Гетьманщини.
У процесі її реалізації було ліквідовано полково-сотенний устрій, і на українські землі
було поширено загальноімперський поділ на намісництва (губернії). Більша частина
земель Північного Лівобережжя увійшла до складу відкритих у 1782 р. Чернігівського та
Новгород-Сіверського намісництв, що проіснували до 1796 р. Павло І з метою подальшої
централізації влади і встановлення у країні військово-поліцейського режиму ініціював
адміністративно-територіальну реформу, в результаті якої у 1796 р. була створена
Малоросійська губернія. До її складу увійшли землі Чернігівського, Новгород-Сіверського і частково Київського намісництв. У 1801 р. Олександр І ініціював проведення адміністративно-територіальної реформи, внаслідок якої Малоросійська губернія у
1802 р. була перетворена в Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з Чернігівської і Полтавської губерній.
Административно-территориальная реформа 1781 – 1782 гг., которую инициировало правительство Екатерины ІІ, стала одним из шагов на пути ликвидации политической автономии Гетманщины. В процессе ее реализации было ликвидировано полково-сотенное устройство, и украинские земли по общеимперскому образцу были разделены
на наместничества (губернии). Большая часть земель Северного Левобережья вошла
в состав открытых в 1782 г. Черниговского и Новгород-Северского наместничеств,
которые просуществовали до 1796 г. Павел І с целью дальнейшей централизации
власти и установления в стране военно-полицейского режима инициировал административно-территориальную реформу, вследствие которой в 1796 г. была создана Малороссийкая губерния. В ее состав вошли земли Черниговского, Новгород-Северского
и частично Киевского наместничеств. В 1801 г. Александр І инициировал проведение
административно-территориальной реформы, вследствие которой Малороссийская
губерния в 1802 г. была превращена в Малороссийское генерал-губернаторство, которое состояло из Черниговской и Полтавской губерний.
Administrative-territorial reform in 1781 – 1782, which was initiated by the government
of Kateryna ІІ, became one of steps on the way of elimination of political autonomy of
Getmanschina and complete integration of Left-bank Ukraine to Russian empire. In the
process of it’s realization Ukrainian land was devided into governor-ruled regions as a part
of Russian Empire. Greater part of North Left-bankness territory became a part of Chernihiv
and Novgorod-Siverkiy governor-ruled region which were made in 1782, each of them were
consisting of 11 districts, which lasted to 1796. With the aim of further centralization of power
and establishment of the provost mode in the country Pavlo І initiated administrative-territorial
reform as a result of which the Malorosiyskaya province were established in 1796. In 1801
Olexander І initiated the realization of administrative-territorial reform, as a result of that
the Malorosiyskaya province in 1802 was regenerated to the Malorosiyskaya governor that
consisted of the Chernihiv and Poltava provinces.
|
| issn |
XXXX-0055 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89080 |
| citation_txt |
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. на теренах Північного Лівобережжя / І. Петреченко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 5. — С. 69-75. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT petrečenkoí admínístrativnoteritoríalʹníperetvorennâostannʹoíčvertíxviiipočatkuhíhstnaterenahpívníčnogolívoberežžâ AT petrečenkoí administrativnoterritorialʹnyereformyposledneičetvertixviiinačalahíhvvnasevernomlevoberežʹe AT petrečenkoí administrativeterritorialreformsinthenorthernleftbankofukraineinthelastquarterofthe18thbeginningofthe19thcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T21:02:21Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:02:21Z |
| _version_ |
1850545215136333824 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 69
УДК 35.071.5:94(477.5) «1775/1800»
Ірина Петреченко.
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ
ПЕРЕТВОРЕННЯ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ
XVIII – ПОЧАТКУ ХІХ ст.
НА ТЕРЕНАХ ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
Адміністративно-територіальна реформа 1781 – 1782 рр., ініційована урядом Ка-
терини ІІ, стала одним із кроків на шляху знищення політичної автономії Гетьманщини.
У процесі її реалізації було ліквідовано полково-сотенний устрій, і на українські землі
було поширено загальноімперський поділ на намісництва (губернії). Більша частина
земель Північного Лівобережжя увійшла до складу відкритих у 1782 р. Чернігівського та
Новгород-Сіверського намісництв, що проіснували до 1796 р. Павло І з метою подальшої
централізації влади і встановлення у країні військово-поліцейського режиму ініціював
адміністративно-територіальну реформу, в результаті якої у 1796 р. була створена
Малоросійська губернія. До її складу увійшли землі Чернігівського, Новгород-Сівер-
ського і частково Київського намісництв. У 1801 р. Олександр І ініціював проведення
адміністративно-територіальної реформи, внаслідок якої Малоросійська губернія у
1802 р. була перетворена в Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з
Чернігівської і Полтавської губерній.
Ключові слова: адміністративно-територіальна реформа, губернія, намісництво,
повіт, адміністративні установи, судові установи.
В останній чверті XVIII ст. російський уряд провів цілий комплекс заходів,
наслідком яких стали остаточне знищення політичної автономії Гетьманщини і
повна інтеграція Лівобережної України до складу Російської імперії. Імператриця
Катерина ІІ, метою програми державного будівництва якої була добре регульована
унітарна держава, 10 листопада 1764 р. видала указ, згідно з яким було остаточно
скасовано політичний інститут гетьманства й управління Лівобережною Україною
доручено Другій Малоросійській колегії на чолі з президентом П.О. Рум’янцевим [1,
с. 961–962]. Наступним кроком інкорпоративної політики Москви стала уніфікація
адміністративного і судового устрою Гетьманщини відповідно до загальноімперського.
У 1775 р. Катерина ІІ започаткувала радикальну адміністративну реорганізацію
Російської імперії у цілому. Попередня практика показала, що центральні органи
влади з огляду на великі розміри держави не у змозі дієво та оперативно управляти
окремими, насамперед віддаленими, її регіонами. Відтак, місцеві адміністрації повинні
були перебрати на себе частину функцій урядових інституцій. 7 листопада 1775 р. було
оприлюднене «Учреждение для управления губерний Всероссийской империи», яке
поклало початок проведенню адміністративно-територіальної реформи в масштабах
всієї імперії. Закон стандартизував розміри новоутворюваних губерній (намісництв)
і повітів, а також чітко визначав права і обов’язки місцевих органів управління [2,
с. 229–304]. Нові адміністративно-територіальні одиниці формувалися з урахуванням
кількості населення, яке підлягало оподаткуванню: у кожній губернії мало мешкати
від 300 до 400 тисяч чоловік, а у кожному повіті – від 20 до 30 тисяч.
© Петреченко Ірина Євгеніївна – кандидат історичних наук (м. Чернігів).
70 Сіверянський літопис
У відповідності з новим адміністративно-територіальним поділом створювалися
губернські, повітові і міські установи, які у свою чергу поділялися на адміністратив-
ні, фінансові й судові. Губернські установи відповідали центральним інституціям
Російської імперії і на місцях перебирали на себе частину функцій останніх. До
числа губернських адміністративних установ відносилися намісницьке (губернське)
правління, казенна палата, приказ громадської опіки та канцелярія губернського
землеміра. Судовими установами губернського рівня буди дві палати цивільного і
кримінального суду, три станових суди другої інстанції (верхній земський суд, гу-
бернський магістрат і верхня розправа) та совісний суд.
Повітові адміністративні установи були представлені нижнім земським судом,
повітовим казначейством, а також посадовцями: повітовим предводителем дво-
рянства, капітаном-ісправником, землеміром і лікарем. Судові установи повітового
рівня представляли суди першої інстанції. Ними були повітовий суд, дворянська
опіка і нижня розправа. Міську адміністрацію очолював городничий або комендант,
а судочинство над міщанами вершили городовий магістрат, городовий сирітський
суд, ратуша у посадах і словесні суди у частинах міста.
Фундаментом провінційної реформи мала стати чітка і розвинута система громад-
ського порядку та судочинства. Відтак у новому адміністративно-територіальному
апараті на всіх рівнях кількісно переважали судові установи.
Згідно з «Учреждением для управления губерній», на чолі кожної губернії мав
стояти генерал-губернатор. Але зазвичай генерал-губернатор ставав імператорським
намісником відразу у двох, а то й трьох губерніях. Він зосереджував у своїх руках
надзвичайно широкі повноваження: керував місцевими установами, був начальни-
ком всієї поліції, командував місцевими військами, здійснював нагляд за збором
податків, рекрутськими наборами і т. ін. На генерал-губернатора були покладені й
судові функції: він затверджував рішення по кримінальним справам, міг призупиняти
виконання рішення суду, передавати його на розгляд Сенату й т. ін.
Головним органом губернії було намісницьке правління, на чолі якого стояв
генерал-губернатор, а до складу входили губернатор і два радники. Компетенція
намісницького правління була достатньо широкою: воно доводило до відома місце-
вих установ укази імператора, Сенату та інших центральних урядових інституцій і
здійснювало нагляд за їхнім виконанням, йому підпорядковувалися всі станові суди
і повітова поліція. Вищим фінансовим органом у губернії була казенна палата. Її
очолював віце-губернатор або директор економії. У віданні палати були прибутки і
витрати по губернії. У структурі губернської адміністрації створювалася абсолютно
нова за своїм характером установа – приказ громадської опіки, у відання якого ввіря-
лися народна освіта, охорона здоров’я, громадська благодійність і тюремні заклади.
Вищими судово-апеляційними установами у губернії були дві судові палати –
палата цивільних справ і палата кримінальних справ. Кримінальні справи з метою
контролю та остаточного затвердження в обов’язковому порядку мали надходити з
нижніх судів у палату кримінальних справ. Право подавати апеляцію в палату ци-
вільних справ визначалося ціною позову не нижче 100 рублів і внесенням залогу в
тій же сумі. У межах кожної губернії також діяли три станові суди другої інстанції:
верхній земський суд, який судив дворян, губернський магістрат, під юрисдикцією
якого були міщани, і верхня розправа, що здійснювала судочинство над вільними
селянами. Кожний з цих судів складався з двох департаментів, що відповідали за
кримінальні та цивільні справи. У зв’язку з цим кожен з станових судів мав двох
голів, а до складу суду входили від 6 (у губернському магістраті) до 10 (у верхньому
земському і верхній розправі) засідателів, які на відповідних зборах обиралися на три
роки. У структурі судових установ губернського рівня окреме місце займав совісний
суд, до складу якого входили суддя і шість засідателів. Цей суд розглядав кримінальні
і цивільні справи представників усіх станів і підпорядковувався генерал-губернатору.
Мета совісного суду полягала в тому, щоб по можливості примирити тих, між ким
виникла судова тяганина, і в такий спосіб зменшити кількість справ, що надходили
в інші судові установи.
Сіверянський літопис 71
З метою контролю за діяльністю губернських установ вводився інститут проку-
ратури. На чолі прокуратури стояв губернський прокурор, який підпорядковувався
генерал-губернатору. Під наглядом губернського прокурора також перебували
в’язниці. Прокурор мав слідкувати за своєчасним розв’язанням справ тих осіб, які
перебували під вартою.
Виконавча влада в межах повіту належала нижньому земському суду, до складу
якого входили капітан-ісправник і 2 – 3 засідателі. Ця установа виконувала розпо-
рядження керівництва губернії, здійснювала поліцейські функції, зокрема, нагляд за
виконанням законів, розшукувала селян-втікачів. Капітан-ісправник міг вживати всіх
необхідних заходів для встановлення порядку, а також проводити попереднє слід-
ство. Капітан-ісправник і нижній земський суд безпосередньо підпорядковувалися
намісницькому правлінню.
Судовими установами у повіті були повітовий суд і нижня розправа. До складу
повітового суду, як і нижнього земського, місцеве дворянство обирало суддю і двох
засідателів. Компетенція повітового суду охоплювала справи кримінальні й цивільні.
При повітовому суді було створено особливу установу – дворянську опіку. До її скла-
ду входили повітовий суддя, засідателі повітового суду і предводитель дворянства,
який у ній головував. Головна функція дворянської опіки – турбота про дворянських
вдів і малолітніх сиріт. Ще одна судова установа повітового рівня – нижня розправа
– запроваджувалася лише у тих повітах, де чисельність державних селян становила
10 – 30 тисяч чоловік, але і у цьому випадку питання про відкриття нижніх розправ
віддавалося на розсуд губернатора. Суддя, який очолював нижню розправу, призна-
чався губернським правлінням «из чиновних людей».
«Учреждение для управление губерній» 1775 р. у самостійну адміністративну
структуру виокремило місто, управління яким здійснювали городничий або комен-
дант, городовий магістрат, при якому діяли городовий сирітський суд, словесний
суд і ратуша у посадах. Компетенція городничого була аналогічною до компетенції
капітана-ісправника. У виконанні своїх обов’язків городничий спирався на військову
силу – «штатну команду», яка використовувалася як для підтримання «общественной
безопастности і порядка», так і для караульної служби. Головна судова установа міста
– городовий магістрат складався з двох бурмистрів і чотирьох ратманів, які обиралися
міщанами. Його функції були тотожні до тих, що їх виконував повітовий суд. Функції
ж городового сирітського суду були подібними до функцій дворянської опіки.
Отже, внаслідок губернської реформи, що почала запроваджуватися імперським
урядом у 1775 р., відбувалася максимальна централізація влади в руках генерал-
губернатора, який був імперським намісником на місцях, а розгалужена система
місцевих органів влади з залученням до їхнього складу місцевих дворян дозволяла
успішно виконувати рішення уряду і контролювати всі сфери життя суспільства.
Апробувавши реформу на безпосередньо російських теренах, Катерина ІІ по-
ширила чинність «Учреждения для управления губерний» на українські землі. 24
травня 1779 р. імператриця наказала П. О. Рум’янцеву, якого у листопаді 1775 р.
було призначено генерал-губернатором Лівобережної України, розпочати підготовку
до адміністративно-територіальної реформи, що передбачала знищення полково-
сотенного устрою і запровадження на Лівобережній Україні загальноімперського
поділу на намісництва та повіти [3, с. 247]. Допомагати П. О. Рум’янцеву мав щойно
призначений Катериною ІІ малоросійський губернатор А. С. Милорадович [4, арк.1 а;
5, арк. 120; 6].
Саме А. С. Милорадович здійснив основний комплекс заходів, пов’язаних з під-
готовкою адміністративно-територіальної реформи на теренах Лівобережної України.
Зокрема, впродовж другої половини 1779 – першої половини 1781 рр. малоросій-
ський губернатор разом зі спеціально створеною комісією, до складу якої увійшли
канцеляристи Малоросійської колегії та представники козацької старшини, здійснив
всебічний опис Лівобережної України, провів облік її населення [7, с. III–XVIII; 8;
9]. А. С. Милорадович на місці з’ясовував, як краще здійснити поділ краю на на-
місництва, а останніх на повіти. Відомо, що 16 жовтня 1780 р. Катерина ІІ наказала
П. О. Рум’янцеву «для предполагаемого… устроения в Малой России образа управ-
ления от 7-го ноября 1775-го года осмотреть на месте удобность разделения сего края
72 Сіверянський літопис
на три губернии и оных на округи по числу жителей, назначить города губернские и
уездные» [10, арк. 285–286]. П. О. Рум’янцев виконання цього завдання, як і багатьох
інших, переклав на малоросійського губернатора, якому він, схоже, повністю довіряв
[11, арк. 2–3; 22, арк. 50–52].
У процесі об’їзду А. С. Милорадович також з’ясовував, як краще здійснити
поділ краю на намісництва і повіти [12, арк.285–286; 13, арк. 2–3; 14, арк. 50–52].
Адміністративними центрами майбутніх намісництв, на думку генерал-губернатора
Лівобережної України П. О. Рум’янцева, мали стати міста Київ, Чернігів та Новгород-
Сіверський, «как в разсуждении их древности и знатности по бывших в них княже-
ниям, так преимущественного их пред прочими здешними городами положения при
знатных реках, выгодного для торговли» [15, арк. 1–3 зв.].
16 вересня 1781 р. вийшов імперський указ про створення у межах Лівобережної
України трьох намісництв – Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського [16,
с. 246–247]. Принагідно зауважимо, що територія сучасної Чернігівської області
почасти охоплює землі, які в останній чверті XVIII ст. входили до складу як Черні-
гівського, так і Новгород-Сіверського й Київського намісництв. На початку 1782 р.
реформа була фактично введена у дію: 9 січня відкрили Київське намісництво, 19
січня – Чернігівське, а 27 січня – Новгород-Сіверське [17, арк. 1–2; 18, арк. 1; 19,
арк. 221–221 зв., 238–238 зв., 250–251]. Урочистості з нагоди відкриття, зокрема,
Чернігівського намісництва, що тривали з 18 по 23 січня 1782 р., супроводжувалися
церковними богослужіннями, військовими парадами, бенкетами, балами, феєрвер-
ками та масовими народними гуляннями [19, арк. 239–249 зв.; 9, арк.1–12].
30 вересня 1781 р. на чолі Чернігівського намісництва Катерина ІІ поставила
губернатора А. С. Милорадовича [10, арк. 2; 20, арк. 479; 21, арк. 117]. На цій посаді
він залишався упродовж усього часу існування намісництва. Новгород-Сіверське
намісництво очолювали у 1782 – 1783 рр. І. В. Журман, у 1785 – 1792 рр. І. Б. Бібіков,
у 1793 – 1794 рр. Я.В. Завадовський, у 1795 – 1796 рр. Л. С. Алексєєв. Чернігівський,
новгород-сіверський та київський губернатори підпорядковувалися генерал-губер-
натору, який представляв вищу виконавчу владу у Київському, Чернігівському та
Новгород-Сіверському намісництвах. 13 червня 1781 р. імператриця Катерина ІІ
призначила П. О. Рум’янцева довічним генерал-губернатором Лівобережної Украї-
ни [20, арк. 335–336 зв.]. Щоправда, на початку 1790-х рр. останній через поважний
вік та поганий стан здоров’я фактично відійшов від справ. Відтак, у 1790 – 1793 рр.
обов’язки генерал-губернатора Лівобережної України виконував М. М. Кречетніков,
а у 1793 – 1794 рр. – Й. А. Ігельстром [22, с.66, 68].
Кожне з трьох намісництв поділялося на 11 повітів. Зокрема, Чернігівське наміс-
ництво складалося з Чернігівського, Городнянського, Березнянського, Борзнянського,
Ніжинського, Прилуцького, Лохвицького, Глинського, Роменського, Гадяцького та
Зіньківського повітів. Новгород-Сіверське намісництво складалося з Новгород-Сі-
верського, Погарського, Стародубського, Мглинського, Глухівського, Кролевецького,
Конотопського, Коропського, Сосницького, Новоміського та Суразького повітів [16,
с. 24–247; 23, с. 128–129]. Новий територіальний поділ повністю ігнорував попередній
полково-сотенний. Так, до Чернігівського намісництва повністю чи частково увійшли
70 сотень Київського, Чернігівського, Ніжинського, Стародубського, Прилуцького,
Лубенського і Гадяцького полків [23, с.150–153].
Станом на 1786 р. у Чернігівському намісництві нараховувалося 2143 населених
пункти: 11 міст, 26 містечок, 416 сіл, 243 деревні, 40 слобід, 1393 хутори та ін. У них
мешкало 746850 осіб (376343 чоловіки та 370507 жінок) [23, с. 154, 186–188, 196].
Адміністративним центром намісництва було місто Чернігів. У 1786 р. тут на-
лічувалося 3924 жителі. Слід зазначити, що за кількістю мешканців Чернігів посту-
пався не тільки сусіднім губернським центрам – Києву і Новгороду-Сіверському, а й
переважній більшості повітових міст Чернігівського намісництва, зокрема, Ніжину,
Зінькову, Березній, Борзні, Прилукам, Лохвиці та Ромнам [231, с. 291–292, 305–306].
У Чернігові розмістилися 17 адміністративних і судових установ губернського та
міського рівнів, у яких працювало 89 осіб [23, 176–184, 305–307].
Сіверянський літопис 73
9 квітня 1784 р. царський уряд своїм указом затвердив мундири для урядовців
намісництв Російської імперії. Згідно з указом, уніформою чиновників, зокрема Чер-
нігівського намісництва, ставав «кафтан красной с черными бархатным воротником
и косыми обшлагами, с 4 по разрезу пуговицами; подбой и камзол белые, пуговицы
также белыя. На кафтане посажены оне на обеих сторонах гнездами, и карманы
косые». Для порівння форма урядовців Новгород-Сіверського намісництва мала та-
кий вигляд: «кафтан красной с бледнозелеными бархатными лацканами, воротником
и разрезными обшлагами, с 4 по разрезу пуговицами; подбой черной, камзол белой,
пуговицы желтыя. Оставлен старой» [24, с. 90, 92].
Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва проіснували до 1796 р.
Після смерті імператриці Катерини ІІ до влади у Росії прийшов її син Павло І. З
метою подальшої централізації влади і встановлення у країні військово-поліцей-
ського режиму він ініціював проведення у країні адміністративно-територіальної
реформи. Згідно з указом Павла І від 30 листопада 1796 р «О восстановлении в Ма-
лороссии правления и судопроизводства сообразно тамошним правилам и прежним
порядкам», створювалася Малоросійська губернія, в межах якої фактично була від-
творена історична територія Лівобережної Гетьманщини [25, с. 212–213]. До складу
губернії увійшли землі Чернігівського, Новгород-Сіверського, частково Київського
та Катеринославського намісництв. Чернігів став губернським містом. Намісники і
намісницькі правління були ліквідовані, проте останні деякий час функціонували з
метою передачі справ.
Виконавча влада в губернії належала Малоросійському губернському прав-
лінню на чолі з губернатором. На посаду останнього у 1796 р. було призначено
С. К. Вязмітінова, який здійснив підготовчу роботу з метою проведення нових ад-
міністративно-територіальних перетворень. Як зазначив С. К. Вязмітінов пізніше
у своєму «Рапорті» до Сенату від 12 грудня 1801 р., Малоросійську губернію було
сформовано у 1796 р. з 11 повітів колишнього Чернігівського намісництва, 11 повітів
Новгород-Сіверського, 6 з половиною повітів Київського та 4 повітів Катеринослав-
ського намісництв «да двух полууездов той же губернии от Константиноградского
и Алексопольского отделенных, составляя вообще 31 и три части уездов» колишніх
намісництв. Сенатським указом від 29 серпня 1797 р. Малоросійську губернію було
поділено на 20 повітів, центрами яких з ініціативи управляючого Малоросійською
губернією І. П. Салтикова було визначено Полтаву, Кременчук, Хорол, Гадяч, Ром-
ни, Лубни, Золотоношу, Пирятин, Прилуки, Козелець, Ніжин, Чернігів, Сосницю,
Конотоп, Глухів, Новгород-Сіверський, Мглин, «містечко или посад» Зіньків [25,
c. 709]. Кількість населення у Малоросійській губернії становила 1161383 чоловік,
тобто у повітах мешкало від 50 до 70 тисяч чоловік [26, с. 6].
Проводячи реформу, російський уряд значно спростив систему місцевих установ,
особливо судових. Зокрема, на теренах Лівобережної України, згідно з указом Пав-
ла І, у 1796 р. були відкриті Генеральний суд, члени якого обиралися українськими
дворянами, а в повітах – земські (для цивільних справ) і підкоморські (по межових
справах) суди.
Новий поштовх адміністративно-територіальним реформам на українських
теренах дали чергові зміни, що відбулися у політичному житті Російської держави.
Правління Павла І завершилося 11 березня 1801 р. державним переворотом, який звів
на престол його сина Олександра І. Маніфест нового царя проголошував повернення
до часів правління Катерини ІІ. Олександр І провів контрреформу, яка, щоправда, не
була такою радикальною, як у 1796 р., і повітового поділу не торкнулася. Імперський
указ від 9 вересня 1801 р. передбачав розподіл величезної Малоросійської губернії
на дві губернії та утворення подвійного «комплекту» урядовців, подвійного поліцей-
ського та судового апарату. В указі зазначалося про труднощі й незручності «отправ-
ления правосудия» та «действий земской полиции», про необхідність «соразмерного
распределения» виконавчої влади «относительно к пространству земли, населению
ея и нуждам обывателей». Ці обставини були «познаны из опытов и наблюдений, в
продолжении многих лет собранных» [27, с. 775].
74 Сіверянський літопис
Призначений у вересні 1801 р. «к управлению в двух Малороссийских губерниях
гражданською частию» С. К. Вязмітінов надіслав 11 грудня 1801 р. Малоросійському
губернському правлінню «Предложение»: на виконання указу від 9 вересня 1801 р.
одне з губернських міст мало бути розташоване в північній, а друге – в південній
частинах колишньої Малоросійської губернії. «А потому и назначаю, – сповіщав
С. К. Вязмітінов, – первым город Чернигов по которому имяноваться имеет Мало-
российская Черниговская губерния; а вторым город Полтаву, по которому станет
имяноваться Малороссийская Полтавская губерния». Чернігівська губернія відразу
стала володаркою всіх органів місцевого управління (вони лишилися їй від Мало-
російськї губернії). До її складу увійшли повіти (в існуючих межах): Чернігівський,
Козелецький, Ніжинський, Конотопський, Глухівський, Новгород-Сіверський, Сос-
ницький, Стародубський, Мглинський. Натомість Полтава мала створити всі органи
влади згідно з статутом губернського міста. У складі Полтавської губернії були Пол-
тавський, Кременчуцький, Зінківський, Хорольський, Золотоніський, Лубенський,
Гадяцький, Пирятинський, Переяславський, Прилуцький і Роменський повіти. До
відкриття в Полтаві губернського правління діловодство велося з Чернігова.
У своєму «Рапорті» до Сенату від 12 грудня 1801 р. С. К. Вязмітінов дещо змі-
нив повітовий склад нових губерній. Зокрема, до Чернігівської губернії додавалися
«вновь учрежденные» Городнянський, Новоміський та Борзенський повіти. Указ
від 27 лютого 1802 р. «Об учреждении губерний Малороссийских: Черниговской и
Полтавской» майже дослівно повторює формулювання «Рапорта» С. К. Вязмітінова
[28, с. 59]. Проте й цей варіант адміністративно-територіального устрою Лівобережжя
зазнав змін. Зокрема, згідно з указом від 27 березня 1803 р., в Чернігівській губернії
повітовими містами ставали також Остер, Кролевець та Сураж.
Адміністративно-територіальні перетворення, започатковані на теренах Ліво-
бережної України імперським указом від 9 вересня 1801 р., втілювалися на практиці
повільно, хоча й були відносно «косметичними» у порівнянні з попередньою рефор-
мою 1796 р. Наступні сто років майже не внесли змін до адміністративного поділу,
що усталився у регіоні в 1801 – 1802 рр.
1. Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗРИ). – СПб., 1830.
– Т. ХVІ. – 1018+102 с.
2. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ХХ. – 1054+10 с.
3. Сочинения императрицы Екатерины II. В 3-х т. – СПб., 1850. – Т. 3.
4. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК
України), ф. 54, оп. 3, од. зб. 11819, 62 арк.
5. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, од. зб. 13827, 280 арк.
6. Распоряжение графа П.А. Румянцева по управлению Малороссией (1779 г.) //
Черниговские губернские ведомости. – 1888. – № 19. – Часть неофициальная. – С. 4.
7. Федоренко П. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779 – 1781 рр.) /
П. Федоренко // Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779 – 1781). – К.,
1931. – С. ІІІ–XХІ.
8. Гринь О. Історія створення Опису Новгород-Сіверського намісництва 1779 –
1781 рр. / О. Гринь // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. –
2003. – Вип. 50. – С. 32–37.
9. Петреченко І. Описи Чернігівського намісництва останньої чверті XVIII ст.: іс-
торія створення / І. Петреченко // Сіверянський літопис. – 2005. – № 4–5. – С. 31–42.
10. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, од.зб. 12479, 4 арк.
11. ЦДІАК України, ф. 204, оп. 1, од. зб. 3, 12 арк.
12. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, спр. 13813, 348 арк.
13. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, спр. 12739, 10 арк.
14. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, спр. 13818, 334 арк.
15. Російський державний архів давніх актів (далі – РДАДА), ф. 13, оп. 1, од.
зб. 93, ч. І, 202 арк.
16. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ХХІ. – 954 с.
17. ЦДІАК України, ф. 204, оп. 2, од. зб. 1, 61 арк.
18. ЦДІАК України, ф. 206, оп. 1, од. зб. 217, 45 арк.
Сіверянський літопис 75
19. РДАДА, ф. 16, оп. 1, од. зб. 742, 480 арк.
20. ЦДІАК України, ф. 54, оп. 3, од. зб. 13814, 620 арк.
21. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського
НАН України, ф. І, оп. 1, од. зб. 63505-63607, 252 арк.
22. Туркестанов Н. Губернский служебник или список генерал-губернаторам,
правителям, поручикам правителя, председателям уголовной и гражданской палат
и дворянским предводителям в 47 наместничествах (1777 – 1796 гг.). – СПб., 1869.
– 144 с.
23. Шафонский А.Ф. Черниговского наместничества топографическое описание
с кратким географическим и историческим описанием Малой России, из частей коей
оное наместничество составлено. – К., 1851. – 697 с.
24. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ХХІІ. – 1178 с.
25. ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. XXIV. – 872 с.
26. Ананьєва Т.Б. Передмова / Т. Б. Ананьєва //Описи Лівобережної України
кінця XVIII – початку ХІХ ст. – К., 1997. – С. 5–18.
27. ПСЗРИ. – Спб., 1830. – Т. XXVІ.
28. ПСЗРИ. – Спб., 1830. – Т. XXVІІ.
Петреченко И.Е. Административно-территориальные реформы последней
четверти XVIII – начала ХІХ вв. на Северном Левобережье
Административно-территориальная реформа 1781 – 1782 гг., которую иницииро-
вало правительство Екатерины ІІ, стала одним из шагов на пути ликвидации полити-
ческой автономии Гетманщины. В процессе ее реализации было ликвидировано полково-
сотенное устройство, и украинские земли по общеимперскому образцу были разделены
на наместничества (губернии). Большая часть земель Северного Левобережья вошла
в состав открытых в 1782 г. Черниговского и Новгород-Северского наместничеств,
которые просуществовали до 1796 г. Павел І с целью дальнейшей централизации
власти и установления в стране военно-полицейского режима инициировал админи-
стративно-территориальную реформу, вследствие которой в 1796 г. была создана
Малороссийкая губерния. В ее состав вошли земли Черниговского, Новгород-Северского
и частично Киевского наместничеств. В 1801 г. Александр І инициировал проведение
административно-территориальной реформы, вследствие которой Малороссийская
губерния в 1802 г. была превращена в Малороссийское генерал-губернаторство, которое
состояло из Черниговской и Полтавской губерний.
Ключевые слова: административно-территориальная реформа, губерния, намест-
ничество, уезд, административные учреждения, судебные учреждения.
Irina Petrechenko Administrative-territorial reforms in the Northern left Bank of
Ukraine in the last quarter of the 18th beginning of the 19th century
Administrative-territorial reform in 1781 – 1782, which was initiated by the government
of Kateryna ІІ, became one of steps on the way of elimination of political autonomy of
Getmanschina and complete integration of Left-bank Ukraine to Russian empire. In the
process of it’s realization Ukrainian land was devided into governor-ruled regions as a part
of Russian Empire. Greater part of North Left-bankness territory became a part of Chernihiv
and Novgorod-Siverkiy governor-ruled region which were made in 1782, each of them were
consisting of 11 districts, which lasted to 1796. With the aim of further centralization of power
and establishment of the provost mode in the country Pavlo І initiated administrative-territorial
reform as a result of which the Malorosiyskaya province were established in 1796. In 1801
Olexander І initiated the realization of administrative-territorial reform, as a result of that
the Malorosiyskaya province in 1802 was regenerated to the Malorosiyskaya governor that
consisted of the Chernihiv and Poltava provinces.
Keywords: administrative-territorial reform, province, governor-ruled region, district,
administrative establishments, judicial establishments.
|