Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд

У статті подана загальна оцінка антропологічної концепції Ф. Вовка у світлі сучасних наукових даних. Статья посвящена анализу антропологического наследия Федора Вовка — выдающегося украинского ученого конца ХІХ — нач. ХХ ст., создавшего собственную этнологическую школу. Обосновывается вывод о том,...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Археологія і давня історія України
Date:	2012
Main Author:	Сегеда, С.П.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут археології НАН України 2012
Subjects:	Статті
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89391
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд / С.П. Сегеда // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 240-244. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859688439766581248
author	Сегеда, С.П.
author_facet	Сегеда, С.П.
citation_txt	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд / С.П. Сегеда // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 240-244. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Археологія і давня історія України
description	У статті подана загальна оцінка антропологічної концепції Ф. Вовка у світлі сучасних наукових даних. Статья посвящена анализу антропологического наследия Федора Вовка — выдающегося украинского ученого конца ХІХ — нач. ХХ ст., создавшего собственную этнологическую школу. Обосновывается вывод о том, что основные положения концепции антропологического состава украинского народа, разработанной Ф. Вовком в 1916 г., выдержали испытания временем. The paper is devoted to the analysis of the anthropological heritage of Fedir Vovk-the distinguished Ukrainian scientist of the end of the XIX- the beginning of the XX-th century., who created his own scientific school in ethnology. It is known that the main statements of the concept of the anthropological composition of the Ukrainian nation, developed by F.Vovk in 1916, were proved by time.
first_indexed	2025-11-30T23:42:31Z
format	Article
fulltext	240 с. П. с е г е д а АНТРОПОЛОГІчНиЙ ДОРОбОК Ф. вОвКА: сучАсНиЙ ПОГЛЯД © С.П. СЕГЕДА, 2012 УДК 572(091) у статті подана загальна оцінка антропологіч- ної концепції Ф. вовка у світлі сучасних наукових даних. К л ю ч о в і с л о в а: антропологія, антрополо- гічний склад, брахікефалія, соматологія, Ф. вовк. Федір Вовк — один із найвизначніших віт- чизняних вчених кінця ХІХ — початку ХХ ст., внесок якого в усі без винятку напрями ук- раїнського народознавства важко переоціни- ти. І все ж антропологічні розвідки посідають особливе місце у науковій спадщині вченого. Підставою для такого висновку є не лише те, що в них вперше дана узагальнююча харак- теристика фізичних рис українців: ні етно- графічні, ні археологічні праці Ф. Вовка не викликали такого розмаїття вкрай супереч- ливих оцінок, діапазон котрих коливався від беззастережного визнання до цілковитого не- сприйняття. Відомо, що Ф. Вовк не був піонером в антро- пологічному вивченні українців: окремі статті та брошури, присвячені даній проблематиці з’явились принаймні в 60-х рр. позаминуло- го століття. Однак праці його попередників, а серед них бачимо таких поважних фахів- ців, як скажімо, П. Чубинський ґрунтувались на недосконалих методичних засадах, що не давало змоги порівняти дані, зібрані різними дослідниками, і використати їх для широких узагальнень. То ж не дивно, що в расових класифікаціях кінця ХІХ — початку ХХ ст. терени України з її 40-мільйонним, другим за чисельністю народом Східної Європи здебіль- шого мав вигляд «білої плями» [Див.: Cегеда 2001, с. 7—10]. Цю неприємну для вітчизняної науки тра- дицію порушив саме Ф. Вовк. Перший крок у цьому напрямку вдалося зробити в 1904—1906 рр., коли за підтримки М. Грушевського — го- лови Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові — він взяв участь в трьох етнографіч- но-антропологічних експедиціях на теренах Галичини, Закарпаття та Буковини [Кучер, 1992]. Під час цих експедицій Ф. Вовк провів антропологічні виміри 726 осіб, відзначивши переважання серед них людей з високим зрос- том, округлою формою голови та темним забар- вленням волосся і очей. Зібрані дані склали основу великої статті з антропології гуцулів, де вперше була висловлена думка про прина- лежність українців до виділеної французьким вченим Й. Денікером «великої південної групи великорослих і темних брахицефалів, які він називає адріятицькою і яку з антропольогіч- ного погляду можна б було назвати просто славянською» [Вовк, 1908, с. 39]. Згодом вона була розвинута й в інших працях Ф. Вовка. Ще ширші можливості для антропологічного вивчення українців відкрились Ф. Вовкові тоді, коли після двадцятишестирічних поневірянь він дістав дозвіл повернутися до Росії (щоправ- да, без права мешкати в українських губерніях). В січні 1906 р. він став співробітником Російсь- кого музею ім. Олександра ІІІ у Санкт-Петер- бурзі, а вже наступного року — приват-доцен- том тамтешнього університету. В стінах цього навчального закладу вчений створив власну антропологічну школу. Згуртувавши біля себе велику групу студентів — вихідців із Украї- ни (С. Руденка, Л. Чикаленка, О. Шульгина, Н. Лебедєва, О. Алешо, Е. Артюхова, В. Саха- рова, Б. Крижановського, Н. Кондрашенка), Ф. Вовк налагодив систематичне збирання 241 Сегеда С.П. Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд антропологічних даних як у межах сучасної України, так і тих регіонах Росії і Польщі, де й досі мешкають великі групи української люд- ності (Холмщина, Курщина, Кубань, Подоння та ін.). Зібрані матеріали стосувались понад 5 тис. осіб, які представляли більше ніж 40 те- риторіальних вибірок українського народу. На підставі аналізу «класичних» антропомет- ричних й антропоскопічних ознак в трьох — пів- нічній, середній і південній — смугах України, виділених на підставі лінгвістичних критеріїв, Ф. Вовк дійшов висновку щодо відносної ант- ропологічної однорідності українського народу. «українці, — писав він із цього приводу, — є досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками» [Вовк, 1995, с. 36]. Су- купність цих ознак, що вони в найбільш вираз- ній формі простежуються в середній і південних смугах України, Ф. Вовк назвав «українським антропологічним типом», відхилення від якого «…в нечисленній кількості осіб можна спос- терігати на скрайках території, заселеної українцями». На його думку, їх «… легко пояс- нити сусідніми етнічними впливами», тобто змішуванням з суміжними етнічними групами. За Ф. Вовком, українці належать до поширеної на Балканах адріатичної, або динарської раси, виявляючи спорідненість з південними і, част- ково, західними слов’янами — сербами, хорва- тами, чехами, словаками, за винятком поляків [Вовк, 1995, с. 36]. Концепція Ф. Вовка йшла врозріз з відомою шовіністичною тезою про «єдиний руський народ» з його трьома гілками, і це виклика- ло негативну реакцію деяких представників російської антропологічної науки. Незабаром після появи згаданої праці керівник московсь- кої школи антропології академік Д. Анучин піддав її гострій критиці, звинувативши Ф. Вовка в методичних похибках, суб’єктивних оцінках ступеню антропологічної однорідності і генетичних зв’язків українського народу, по- милковості висновку про «праслов’янський» ха- рактер динарської раси [Анучин, 1918]. Згодом ці звинувачення повторили деякі радянські дослідники, не зупиняючись перед навішуван- ням Ф. Вовкові політичних ярликів. Прикла- дом такої некоректної критики можуть бути висловлювання відомого московського антро- полога Г. Дебеца. Аналізуючи розвиток етніч- ної антропології в Росії в кінці ХІХ — на по- чатку ХХ ст., він писав: «волков був передусім українським буржуазним націоналістом. Прагнення відділити український народ від російського червоною ниткою проходить через праці його і його учнів» [Дебец, 1963, с. 219]. До критики праці Ф. Вовка, що буцімто лежить в основі якихось невідомих науці «расистських схем» українських буржуазних націоналістів, пізніше долучився й український антропо- лог В. Дяченко. [Дяченко, 1965, с. 19—21]. Щоправда, згодом він визнав, що його критика на адресу Ф. Вовка і деяких інших зарубіжних і вітчизняних науковців носила упереджений характер, викликаний вимогами стандартної партійної ідеології, щиросердно вибачившись за це [Дяченко, 1999, с. 122], В. Дяченко наго- лосив на тому, що «… роль Ф. вовка в розвит- ку української етнології, археології, а також антропології та українознавства взагалі, організації та підготовці наукових кадрів величезна …» [Дяченко, 1999, с. 116]. Як же слід оцінювати антропологічну спад- щину Ф. Вовка? За підсумками сучасних досліджень, про- ведених з урахуванням широкого комплексу ознак, на теренах України виокремлюється чо- тири основні антропологічні зони, а саме: пів- нічна, центральна, західна і південна [Сегеда, 2001, с. 102]. Північна зона охоплює Волинь, Правобереж- не та Лівобережне Полісся, Північ Галичини, людність яких за певними характеристиками (відносно широке і невисоке обличчя, помір- ний розвиток третинного волосяного покриву, світліша пігментація волосся тощо) тяжіє до білорусів, західних росіян, східних литовців і східних естонців —носіїв так званого «вал- дайсько-верхньодніпровського» антропологіч- ного комплексу. Прикметно, що на Волині і Правобережному Поліссі — прадавній колисці слов’янства — збереглися деякі архаїчні риси фізичного типу. Одним із перших на це, до речі, звернув увагу Ф. Вовк, зауваживши, що «тут ‹…› заховалось старовинне населення країни» [Вовк, 1995, с. 16]. Центральна антропологічна зона охоплює майже всю Середню Наддніпрянщину, більшу частину Поділля і Слобожанщини, де пошире- ний центральноукраїнський тип. За багатьма характеристиками він є проміжним між крайні- ми морфологічними варіантами, зосереджени- ми в північних, західних та південних областях України, що, пояснюється як давніми етногене- тичними процесами, так і змішуванням вихідців із різних куточків історичних українських земель в добу пізнього середньовіччя. У деяких районах Середньої Наддніпрянщини, особливо в Пороссі, простежується певна степова (монголоїдна) до- мішка, пов’язана із впливом кочівницьких груп давньоруського часу. Західна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Буковини, людність яких, надто гуцули Закарпаття і Північно-Західної Буковини, загалом харак- теризуються рисами, властивими носіям «ди- нарських» варіантів, а саме: яскраво вираженою брахікефалією, вузьким і високим обличчям, дуже темним волоссям, найвищим в Україні відсотком темних очей і опуклих спинок носа. Сегеда С.П. Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд 242 За межами України цей комплекс ознак ши- роко представлених на Балканах і суміжних з ними територіях серед чорногорців, сербів, бос- нійців, північно-західних румунів, південно-за- хідних словаків, окремих груп греків і угорців. Південна антропологічна зона України охоп- лює значну частину Буковини, Північно-За- хідне Причорномор’я, Нижнє Подніпров’я, де виділяється два варіанти: прутський і нижньо- дніпровський. Обидва варіанти, які відрізня- ються між собою за деякими ознаками будови обличчя, характеризуються відчутною доміш- кою «неопонтійських» (південноєвропеоїдних) рис, тобто менш округлою формою голови, ви- соким зростом, темною пігментацією волосся та очей, значним розвитком третинного волося- ного покриву. Попри наявність на теренах України згада- них антропологічних зон, відмінності між окре- мими територіальними групами українського народу носять помірний характер. Більшість населення України відноситься до одного і того ж антропологічного типу, який І. Раковський і С. Руденко називали «альпо-адріяцьким» [Ра- ковський, Руденко, 1922], В. Дяченко — «цент- ральноукраїнським» [Дяченко, 1965], Т. Алек- сєєва — «подніпровським» [Дяченко, 1965]. За підрахунками В. Дяченка, центральноук- раїнський тип властивий понад 75%, тобто переважній більшості сільського населення України. За його словами, «українці загалом антропологічно менш різнорідні, ніж, напри- клад, німці або італійці, південні й північні групи яких дуже відрізняються за антрополо- гічним складом, пігментацією і рядом інших ознак» [Дяченко, 1965, с. 126]. Відсутність різ- ких відмінностей між людністю різних регіонів України засвідчили підсумки статистичного аналізу одонтологічних і дерматогліфічних характеристик, проведених автором даного повідомлення із застосуванням комп’ютерної техніки. Отже, висновок Ф. Вовка про віднос- ну однорідність українського народу, який був об’єктом критики з боку Д. Анучина та його послідовників, підтвердили результати по- дальших досліджень. Безпідставними виявились й звинувачення щодо низького методичного рівня антрополо- гічних досліджень Ф. Вовка. Відомо, що Ф. Вовк був послідовником фран- цузької антропологічної школи, представники якої — П. Брока, П. Топінар, Л. Манувріє та інші доклали чимало зусиль для вдосконален- ня методики фіксації морфологічних ознак. Го- туючись до своєї першої експедиції, українсь- кий вчений замовив у Парижі найновіший антропологічний інструментарій і детально обговорив з Л. Манувріє методику досліджен- ня [Вовк, 1995, с. 10]. Повернувшись в Росію, він не припиняв стосунків із провідними за- рубіжними фахівцями: регулярно листувався з ними, реферував їхні праці, брав участь у роботі міжнародних зібрань антропологів, де, зокрема, обговорювались і питання методики антропологічних досліджень [Франко, 2000]. Отже, жодних підстав для сумнівів щодо фахо- вої підготовки Ф. Вовка, який, як відомо, ство- рив в Санкт-Петербурзі власну наукову антро- пологічну школу — немає. Інша річ — порівняння даних його вихо- ванців-студентів, які брали участь у польових дослідженнях. Аналіз цифрових даних, наве- дених в праці Ф. Вовка, показує, що в деяких випадках їм справді не вдалося позбутися впливу суб’єктивних чинників при визначенні описових ознак, надто пігментації очей і волос- ся. Це спричинило надто великі коливання у групових характеристиках. Так, Н. Кондра- шенко зафіксував у західних повітах Катери- нославської губ. 26 %, а в східних — лише 4 % змішаних відтінків очей. Можна навести й інші подібні приклади. Однак розбіжності у визначеннях описових (якісних) соматологіч- них ознак між окремими дослідниками і навіть даними, зібраними одним і тим же автором в різні роки, — трапляються дуже часто: ще відомий російський дослідник Є. Чепурковсь- кий на конкретних прикладах з антропології Росії показав, що похибка спостереження в деяких випадках значно перевищувала ре- альні відмінності між обстеженими групами [Чепурковський, 1913, с. 105]. Для подолання суб’єктивізму в практику антропологічних до- сліджень 60—70-х рр. ХХ ст. увійшли персо- нальні контакти між окремими дослідниками, повторні обстеження одних і тих же груп, спе- ціальні поправочні коефіцієнти при зіставлен- ні матеріалів різних авторів. Прикметно, що окремі методичні погріш- ності, допущені в процесі польових досліджень, практично не вплинули на загальну антропо- логічну характеристику українського народу, що її містить праця Ф. Вовка, а саме: перева- жання брахікефалії, відносно темне забарв- лення волосся і очей, пряма форма носа («ніс рішуче прямий»), високий зріст. Виняток ста- новить хіба що ширина обличчя, яке, за дани- ми сучасних досліджень, в українців не вузьке, як вважав Ф. Вовк, а досить широке в масштабі Східної Європи [Сегеда, 1994, с. 64]. Чимало нарікань з боку опонентів Ф. Вовка викликала його теза про приналежність ук- раїнського народу до динарської, або адріатич- ної раси. При цьому чомусь замовчувалась та обставина, що її обґрунтування містять праці провідних європейських антропологів кінця ХІХ — початку ХХ ст.: Е. Амі й Ж. Денікера, з якими Ф. Вовк мав нагоду спілкуватись під час свого вимушеного перебування в Парижі. В архіві українського вченого зберігається конс- пект неопублікованої лекції професора Е. Амі, де йшлось про приналежність слов’ян до двох великих антропологічних груп, а саме: 1) світ- ловолосої та світлоокої, суббрахікефальної та 243 Сегеда С.П. Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд низькорослої, поширеної серед полабських слов’ян (венедів), поляків, білорусів та росіян; 2) темноволосої, темноокої, брахіфальної, ви- сокорослої, до якої відносяться серби, хорвати, словенці, чехи, словаки та українці. Близьких поглядів дотримувався й Ж. Денікер, за схе- мою якого динарська раса поширена на пів- нічному узбережжі Адріатичного моря серед південних слов’ян, в саме: хорватів, сербів, чорногорців, боснійців, яким властиві високий зріст (168—172 см.), брахікефалія (головний показник — 85—86), темне або чорне хвиляс- те волосся, темні очі, доволі високі обличчя, пряма форма спинки носа і трішки смагля- ва шкіра. Схожі ознаки, за спостереженнями Ж. Денікера, в дещо «пом’якшеному» вигляді переважають серед поляків-гуралів, «русинів» високогірних районів Карпат і решти україн- ців [Deniker, 1899]. Погляди представників французької ант- ропологічної школи, що свого часу мала ве- личезний авторитет, безперечно, вплинули на висновки Ф. Вовка при визначенні місця українців в тогочасних схемах расових типів Європи. Слід мати на увазі, що з точки зору сучас- ної антропології пошуки статичного, раз і на- завжди визначеного місця окремих етнічних груп в штучно створених системах расових ти- пів позбавлені сенсу. Це пояснюється тим, що ареали расових комплексів в наші дні дуже «розмиті», характеризуючись наявністю чис- ленних перехідних зон, а в антропологічно- му складі будь-якого народу в залежності від рівня узагальнення можна виявити більшу чи меншу кількість морфологічних варіантів [Алексеев, 1979]. Отже, доцільно вести мову не про їхню расову приналежність, а про входжен- ня до великих груп, або пучків популяцій, що характеризуються переважанням певних мор- фологічних рис і локалізуються у більш-менш компактних ареалах. На наш погляд, українці — представники дніпровсько-карпатської гру- пи антропологічних типів — загалом займають проміжне положення між північною та півден- ною гілкою великої європеоїдної раси, тяжію- чи до останньої [Сегеда, 2001, с. 143]. На пів- денних антропологічних зв’язках українського народу акцентувала свою увагу й Т. Алексєєва: «…за всім комплексом расоводіагностичних рис росіяни і білоруси тяжіють до північно- західних груп, українці — до південних». А саме на них вперше звернув увагу Ф. Вовк, вказав- ши на приналежність українців до динарської раси [Алексеева, 1973, с. 272]. Багато критичних зауважень викликала теза Ф. Вовка про протослов’янський характер брахікефальної темнопігментованої динарської раси, якої дотримувалося й багато інших фран- цузьких, австрійських, польських і російських вчених (Е. Амі, Й. Піч, П. Мінаков, І. Копер- ницький, Ю. Талько-Гринцевич, В. Воробйов, П. Мілюков, Д. Золотарьов тощо). Водночас в антропологічній літературі кінця ХІХ — пер- шої половини ХХ ст. мали також місце спроби довести, що «праслов’яни» були світлопігмен- тованими доліхокефалами (чеські дослідники Л. Нідерле і Г. Матейка, російські вчені І. Ану- чин, К. Іков, М. Зограф і А. Краснов, поль- ський фахівець Я. Чекановський, німецькі антропологи Е. Айкштедт, Ф. Гінтер, І. Шві- децькі). Між прихильниками цих протилеж- них за своєю суттю концепцій точились гострі дискусії, про що свідчить переписка Ф. Вовка з іншим представником французької антропо- логічної школи і його особистим другом — Л. Нідерле. Цікаво, що зауваження українського вченого сприяли тому, що його чеський колега згодом переглянув свої уявлення про фізич- ний тип «протослов’ян» [Наулко, 2001, с. 212], дійшовши висновків про те, що він склався за участі різних морфологічних компонентів. Як своєрідну данину часу можна розглядати деяку термінологію антропологічних розвідок Ф. Вовка: інколи він називав антропологічні ознаки «етнічними», хоча між антропологіч- ним типом і етнічною приналежністю немає внутрішнього причинного зв’язку. Вчений над- то спрощено підходив до питання про причини появи змішаних антропологічних варіантів на території України, зводячи їх лише до впливу сусідніх народів. Він помилявся, наділяючи пращурів сучасних слов’янських народів такою рисою як брахікефалія. Однак основні поло- ження концепції Ф. Вовка значною мірою все ж витримали випробування часом. Оцінюючи антропологічну спадщину Ф. Вов- ка, відомий український вчений і літератор В. Петров писав: «До яких висновків не прийш- ла б антропологічна наука в своєму дальшому розвиткові, які б поправки і коректи не були внесені у визнання, запропоновані Ф. вовком, навіть коли б його погляди були заступлені зовсім іншою, цілком відмінною концепцією, все ж характеристика антропологічного типу українського, яку зробив Ф. вовк, збере- же своє значення як певний «основоположний» етап в розвитку української антропологічної науки» [Петров, 1992, с. 95]. З цією оцінкою не можна не погодитись. Алексеев в.П. Историческая антропология / В.П. Алек- сеев. — М.: Высшая школа, 1979. — 215 с. Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян по данным антропологии / Т.И. Алексеева. — m., 1973. — 273 с. Анучин Д.М. К антропологии украинцев / Д.М. Ану- чин // Русский антропологический журнал. — 1918. — №1 — 2. — С. 49—60. вовк хв. Антропометричні досліди українського насе- лення Галичини, Буковини й Угорщини / Хв. Вовк // Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів. — Т.10 — 1908. — С. 6—39. вовк хв. Антропологічні особливості українського народу / Хв. Вовк // Студії з української етнографії та антропології. — К., 1995. — С. 7—38. Сегеда С.П. Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд 244 Дебец Г.Ф. Этническая антропология в трудах рус- ских антропологов конца ХІХ — начала ХХ века (петербургская и московская школы / Г.Ф. Дебец // Очерки истории русской этнографии, фольклорис- тики и антропологии, вып. ІІ. — Труды Институ- та этнографии АН СССР. — М., 1963. — Т. 85. — С. 207—224. Дяченко в.Д. Антропологічний склад українського народу / В.Д. Дяченко. — К., 1965. — 129 с. Дяченко в.Д. Не тільки чорнії брови, карії очі (ант- ропологічні типи на етнічній території українсько- го народу) / В.Д. Дяченко // Віче. — 1992. — №4. — С. 114—122. Кучер Р.в. Наукове товариство імені Т. Шевченка. Два ювілеї. — К., 1992. — 112 с. Наулко в. До питання українсько-чеських взаємин: листи Любора Нідерле і Ченека Зіберта до Ф. К. Вов- ка / В. Наулко // Слов’янські культури в європейсь- кій цивілізації. — К, 2001. Петров в. Походження українського народу. — К., 1992. — 192 с. Происхождение и этническая история русского на- рода по антропологическим данным // Труды Ин- ститута этнографии им. Н.Н.Миклухо — Маклая: Новая серия. — Т.88. — М., 1965. — 415 с. Раковський І. Погляд на антропологічні відносини в українського народу / І. Раковський, С. Руденко // Збірник математично-природописно-лікарської сек- ції Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. — 1927. — Т. XXvI. — С. 204—214. сегеда с. Антропологічна спадщина Ф. Вовка в світлі сучасних наукових даних / С. Сегеда // Федір Вовк. Антропологічні особливості українського наро- ду. — К., 1994 — С. 55—74. сегеда с. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект / С. Сегеда. — К., 2001. — 256 с. Франко О.Ф. Вовк — вчений і громадський діяч / О. Франко. — К., 2000. — 378 с. чепурковский Е.М. Географическое распределение формы головы и цветности крестьянского населения преимущественно Великороссии / Е.М. Чепурковс- кий // Известия ОЛЕАЭ при Московском универси- тете. — М., 1913. — 105 с. deniker j. les ras de l’europe / J. Deniker // l’Anthro- pologie. — 1899. — T.11. — N.2. с. П. с е г е д а АНТРОПОЛОГичЕсКОЕ НАсЛЕДиЕ Ф. вОвКА: сОвРЕМЕННыЙ вЗГЛЯД Статья посвящена анализу антропологического наследия Федора Вовка — выдающегося украинско- го ученого конца ХІХ — нач. ХХ ст., создавшего собс- твенную этнологическую школу. Обосновывается вывод о том, что основные поло- жения концепции антропологического состава укра- инского народа, разработанной Ф. Вовком в 1916 г., выдержали испытания временем. S. S e g e d a thE AnthropologicAl hEritAgE of f. vovk And modErn SciEncE The paper is devoted to the analysis of the anthro- pological heritage of Fedir vovk-the distinguished Ukrainian scientist of the end of the XIX- the begin- ning of the XX-th century., who created his own sci- entific school in ethnology. It is known that the main statements of the concept of the anthropological com- position of the Ukrainian nation, developed by F.vovk in 1916, were proved by time.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-89391
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2227-4952
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-30T23:42:31Z
publishDate	2012
publisher	Інститут археології НАН України
record_format	dspace
spelling	Сегеда, С.П. 2015-12-09T16:21:47Z 2015-12-09T16:21:47Z 2012 Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд / С.П. Сегеда // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2012. — Вип. 9. — С. 240-244. — укр. 2227-4952 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89391 572(091) У статті подана загальна оцінка антропологічної концепції Ф. Вовка у світлі сучасних наукових даних. Статья посвящена анализу антропологического наследия Федора Вовка — выдающегося украинского ученого конца ХІХ — нач. ХХ ст., создавшего собственную этнологическую школу. Обосновывается вывод о том, что основные положения концепции антропологического состава украинского народа, разработанной Ф. Вовком в 1916 г., выдержали испытания временем. The paper is devoted to the analysis of the anthropological heritage of Fedir Vovk-the distinguished Ukrainian scientist of the end of the XIX- the beginning of the XX-th century., who created his own scientific school in ethnology. It is known that the main statements of the concept of the anthropological composition of the Ukrainian nation, developed by F.Vovk in 1916, were proved by time. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Статті Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд Антропологическое наследие Ф. Вовка: современный взгляд The Anthropological Heritage of F. Vovk and Modern Science Article published earlier
spellingShingle	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд Сегеда, С.П. Статті
title	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд
title_alt	Антропологическое наследие Ф. Вовка: современный взгляд The Anthropological Heritage of F. Vovk and Modern Science
title_full	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд
title_fullStr	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд
title_full_unstemmed	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд
title_short	Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд
title_sort	антропологічний доробок ф. вовка: сучасний погляд
topic	Статті
topic_facet	Статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/89391
work_keys_str_mv	AT segedasp antropologíčniidorobokfvovkasučasniipoglâd AT segedasp antropologičeskoenaslediefvovkasovremennyivzglâd AT segedasp theanthropologicalheritageoffvovkandmodernscience

Антропологічний доробок Ф. Вовка: сучасний погляд

Institution

Similar Items