Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні

Статтю присвячено дослідженню проблем раціонального використання просторового ресурсу з позицій вимог сучасних соціально-економічних відносин, що формуються на теренах України. Акцент зроблено на методологічних питаннях, пов’язаних з процесами зародження громадянського суспільства та створення від...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
Hauptverfasser:	Бистряков, І.К., Манцевич, Ю.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2015
Schriftenreihe:	Вісник НАН України
Schlagworte:	Наука і суспільство
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90627
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні / І.К. Бистряков, Ю.М. Манцевич // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 11. — С. 67-76. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-90627
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-906272025-02-23T18:31:21Z Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні Бистряков, І.К. Манцевич, Ю.М. Наука і суспільство Статтю присвячено дослідженню проблем раціонального використання просторового ресурсу з позицій вимог сучасних соціально-економічних відносин, що формуються на теренах України. Акцент зроблено на методологічних питаннях, пов’язаних з процесами зародження громадянського суспільства та створення відповідних передумов щодо самоорганізації середовища життєдіяльності, передусім міських територій. 2015 Article Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні / І.К. Бистряков, Ю.М. Манцевич // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 11. — С. 67-76. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90627 uk Вісник НАН України application/pdf Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука і суспільство Наука і суспільство
spellingShingle	Наука і суспільство Наука і суспільство Бистряков, І.К. Манцевич, Ю.М. Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні Вісник НАН України
description	Статтю присвячено дослідженню проблем раціонального використання просторового ресурсу з позицій вимог сучасних соціально-економічних відносин, що формуються на теренах України. Акцент зроблено на методологічних питаннях, пов’язаних з процесами зародження громадянського суспільства та створення відповідних передумов щодо самоорганізації середовища життєдіяльності, передусім міських територій.
format	Article
author	Бистряков, І.К. Манцевич, Ю.М.
author_facet	Бистряков, І.К. Манцевич, Ю.М.
author_sort	Бистряков, І.К.
title	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні
title_short	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні
title_full	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні
title_fullStr	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні
title_full_unstemmed	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні
title_sort	використання простору у площині суспільних перетворень в україні
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Наука і суспільство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90627
citation_txt	Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні / І.К. Бистряков, Ю.М. Манцевич // Вісник Національної академії наук України. — 2015. — № 11. — С. 67-76. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT bistrâkovík vikoristannâprostoruuploŝinísuspílʹnihperetvorenʹvukraíní AT mancevičûm vikoristannâprostoruuploŝinísuspílʹnihperetvorenʹvukraíní
first_indexed	2025-11-24T10:53:37Z
last_indexed	2025-11-24T10:53:37Z
_version_	1849668788243398656
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 67 НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО БИСТРЯКОВ Ігор Костянтинович — доктор економічних наук, професор, завідувач відділу Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» ВИКОРИСТАННЯ ПРОСТОРУ У ПЛОЩИНІ СУСПІЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ Статтю присвячено дослідженню проблем раціонального використання просторового ресурсу з позицій вимог сучасних соціально-економічних від- носин, що формуються на теренах України. Акцент зроблено на методо- логічних питаннях, пов’язаних з процесами зародження громадянського суспільства та створення відповідних передумов щодо самоорганізації се- редовища життєдіяльності, передусім міських територій. Сучасна економіка — процес індустріалізації, детермінова- ний сучасною наукою, — змушує до гомогенізації людства і попутно руйнує широкий спектр традиційних культур. Проте він не може виходити переможцем у кожній битві, зі- штовхуючись іноді з такими культурами і проявами тімосу, які важко усвідомити. А якщо процес економічної гомогені- зації зупиниться, то і майбутнє процесу демократизації ви- явиться непевним. Хоча багато народів світу на свідомому рівні вважають, що хочуть мати у себе капіталістичне про- цвітання та ліберальну демократію, не кожен з них може за- своїти і те, і інше [1, c. 357]. Проблема Стаття не випадково розпочинається з розгорнутої цитати видатного політолога, футуролога і економіста Френсіса Фу- куями. Розглядати сучасні процеси перетворення простору і досліджувати пов’язані з цим потужні соціально-економічні течії стає дедалі складніше. Варто зосередити увагу на деяких принципових методологічних аспектах. У цитаті можна виді- лити дві потужні категорії, які дають поштовх до подальших логічних висновків. Це тімос і гомогенізація. Тімос з грецької приблизно перекладається як духовність. Суттєвим при цьому є розуміння духовності як характеристики своєрідності тієї чи іншої території, точніше спільноти, що її населяє. До речі, поді- бне бачення цього поняття стає зрозумілішим, якщо звернути- ся до відомої роботи Ханса Фрайєра «Теорія об’єктивної духо- вності» [2], де автор визначає духовність на тлі аналізу природ- них явищ. Однак для цього потрібно дещо змінити точку зору, тобто методологію, що ми і спробуємо зробити. МАНЦЕВИЧ Юрій Миколайович — доктор економічних наук, доцент, завідувач секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово- комунального господарства 68 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Друга категорія, гомогенізація, також дуже потужна і її доцільно співвіднести із законом поліморфізму, відповідно до якого гомогенні системи є певною ідеалізацією гетерогенних систем, тому що будь-яка система за своїм складом є гетерогенною. Отже, в будь-якій сис- темі має місце поліморфізм, а від цього виникає множина модифікацій, які відрізняються чис- лом, видом та відносинами між елементами. На цій основі можна зробити висновок про необ- хідність визначати композиційні особливос- ті формування простору на засадах вивчення духовних проявів об’єктивних явищ. Гомогені- зація передбачає зменшення рівня неоднорід- ності матеріальної системи або явища. Тобто сучасні суспільні процеси спрямовані на ніве- лювання відмінностей просторових систем. З системних позицій погляди Ф. Фукуями стають досить прозорими, оскільки орієнтують на суцільне запровадження принципів західно- го раціоналізму в усі аспекти життя. Виникає питання: на яку глибину вони можуть прони- кати, не порушуючи при цьому стан загальної національної безпеки, і чи не спотворять вони процес подальшої територіальної самоіденти- фікації народу і підтримання гетерогенності простору, яка забезпечує системну сталість розвитку країни в цілому? Питання складне, але потребує всебічного обговорення. На нашу думку, виникає нагальна потреба системного «урозуміння» саме того, в який спосіб проводити адаптацію досить радикаль- них і відчутних змін у напрямі запровадження в Україні європейських стандартів через пере- будову свідомості та культурологічних засад розвитку українського суспільства. У зв’язку з цим варто ще раз звернутися до нашого видатного вченого, певною мірою на- укового пророка, В.І. Вернадського [3], який дав нам прямий концепт ноосферичного поєд- нання природи і культури, підкреслюючи, що саме культура досягає потужності «геологіч- ної сили». Тобто з боку західного раціоналізму доцільно запроваджувати лише те, що відпо- відає у широкому розумінні інтересам як сус- пільства в цілому, так і кожної окремої люди- ни. Думки В.І. Вернадського начебто підштов- хують до формування моделей перспективного просторового розвитку, які в методологічному плані повністю кореспондуються з концептом Ханса Фрайєра в частині творчого підходу до категорії творення, у нашому випадку — тво- рення простору. З позицій теорії управління доцільним є не протиставлення категорій гетерогенних та гомогенних властивостей, а їх діалектичне поєднання в процесі цілеспрямованого про- сторового розвитку. При цьому розуміється, що гомогенізація економіки так само не може відбуватися на замкненій території, а проце- си глобалізації, які сьогодні охопили світ, є не метою, а лише інструментом для досягнення більш масштабних завдань зі створення єдино- го світового простору ноосфери. Зважаючи на тісний зв’язок економіки і соціальної сфери, їх розвиток може здійснюватися лише одночасно і в одному напрямі. Такий підхід вказує на не- обхідність не лише визначення, а й формуван- ня сучасної системи управлінських структур, що допоможе ефективно працювати в умовах тотальної невизначеності. Тому на перший план виходить визначення структури елемен- тів системи, або, точніше, композиції факторів впливу на процес формування складного, але збалансованого простору. Аспекти теорії простору Оновлення базової парадигми просторового розвитку потребує насамперед визначення власне категорій простір і просторовий розви- ток. Слід підкреслити, що сьогодні будь-яка серйозна дискусія про розвиток не може обі- йтися без визначення цих категорій і встанов- лення їх зв’язку з традиційними механізмами управління господарськими системами. У рам- ках невеликої статті повністю розкрити ці пи- тання неможливо, але спробуємо окреслити основні характерні ознаки цієї нової концепції. На підтримку новизни зазначеної дослідниць- кої парадигми свідчить той факт, що у світово- му господарському процесі виникла потреба в оперуванні не окремими територіями, до яких ми так звикли, а матеріально-фінансовими по- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 69 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО токами. Тобто простір як категорія мислення в економічній і теорії, і практиці все більше відокремлюється від свого видимого матері- ального територіального образу, що починає розглядатися суб’єктами господарювання як її окремий випадок. Крім того, простір у проце- сі ускладнення господарської діяльності роз- кривається не як гомогенне явище скалярного типу, а як явище гетерогенне, якому властивий векторний тип функціонування. Просторовий підхід вирізняється також тим, що він орієнтований на високий рівень комплексності в оцінках і методах управління економічними процесами, але в іншому вигля- ді, який багато в чому відрізняється від сфор- мованих традиційних стереотипів. Саме в цій площині відбувається пошук не- обхідного оптимального масштабу господар- ських процесів. Завдяки вдалому його вико- ристанню забезпечується підвищення якості управління і, відповідно, збільшення специ- фічного організаційно-економічного ефекту. Зазвичай, якщо спиратися тільки на методоло- гію дискретного керування, досягти і навіть побачити ефект, прихований у сфері систем просторового керування, не вдається. Однак із просторово-орієнтованих методологічних по- зицій можливо не лише виявити його присут- ність, а й скористатися ним. Це суто теоретич- не узагальнення можна простежити на різних явищах економічного порядку, таких, напри- клад, як еволюція розуміння категорії кластер. Адже зараз кластер як певний виробничий те- риторіальний комплекс усе частіше розуміють як кластерну стратегію, що ґрунтується на центрах ділової активності, а це вже інший ди- намічний підхід. Ще одним прикладом просто- рового бачення проблем розвитку є категорія інтерес суб’єкта господарювання; вона дуже об’ємна і має значний потенціал щодо вдоско- налення системи управління просторовими інтересами. У зв’язку з цим слід відзначити ряд робіт за- рубіжних учених, які досить добре розкрива- ють методологію просторового бачення еконо- мічних систем [4—7]. В Україні також відбува- ються активні пошуки національних підходів щодо управління економікою країни та її те- риторіями у рамках просторової дослідницької парадигми. Вагомих результатів досягнуто при аналізі робіт, присвячених регіональній політи- ці [8—11]. Однак регіональна політика — це ще тільки позиціонування намірів, для їх реаліза- ції потрібно надати їм конструктивної форми. Передбачається, що подальший розвиток нової просторової дослідницької парадигми ґрунтується на пошуку форм і методів гармоні- зації інтересів суб’єктів господарювання. Тому і проблема має бути переведена з площини технологічних переваг та матеріальних факто- рів розвитку в площину, де домінують фактори суб’єктивного характеру. Такий підхід загалом відповідає європейським тенденціям. Більше того, цей аспект, мабуть, відіграє визначальну роль, оскільки поки що в економічному мис- ленні домінує технологічний, а не гуманітар- ний науковий погляд. У такому разі можна стверджувати, що ха- рактер і модель просторового розвитку визна- чаються набором основних суб’єктів, що беруть участь у господарській діяльності, і типом від- носин, які між ними складаються. А це, у свою чергу, визначає впорядкування різноманітних цілей, завдань і основних напрямів розвитку. Слід пам’ятати, що в умовах вільного просто- рового розвитку суб’єкти перебувають у різних формах взаємодії — суто ієрархічних, коаліцій- них, асоціативних, але при цьому зберігають рівність основних прав. Тому вибір типу від- носин між суб’єктами просторового розвитку істотно впливає на характер організації кому- нікації між ними, наповнюючи тим самим про- стір політичним, соціально-культурним, еко- логічним, економічним та іншим програмним і проектним продуктом. Для України зараз важливо знайти свою спе- цифічну, адекватну сучасним умовам форму просторового розвитку. Об’єктивна необхід- ність цього пошуку зумовлена низкою причин, основна з яких пов’язана із загальними сис- темними трансформаціями, що дали поштовх до розгортання спочатку суспільних відносин, а за ними й усієї сукупності господарських відносин. По суті, ми є свідками формування 70 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО нового, невідомого простору життєдіяльності українського народу. Зазначимо, що простір завдяки різноманіт- ній діяльності людини має властивості форму- вання, зміни, розвитку і здійснює їх у конкрет- них цілях. Суб’єкт господарювання, формуючи свої уявлення про світ на основі індивідуаль- ного й соціального досвіду, створює тим самим простір навколишнього середовища. Слід нагадати, що в концепті Ханса Фрайє- ра економічний простір, його різновид і специ- фіка формуються під впливом саме духовного фактора, пов’язаного з формуванням особли- вого соціального простору та соціального часу. В останні десятиріччя з надзвичайною гостро- тою відчувається проблема збереження просто- ру навколишнього природного середовища у зв’язку з особливостями його впливу на форму- вання духовного образу народу. Можна сказати, що значущість екологічної проблеми об’єк тив но визначається власне суб’єктом господарювання через усвідомлення та конструктивну критику способів соціально-економічної організації. Стало очевидним, що соціальний простір по- чинає істотно впливати на фізичний простір. Проте, говорячи про існування якісно різних форм простору й часу, слід мати на увазі, що з переходом одного типу в інший варто брати до уваги необхідність зміни умов їх реалізації. Зрозуміло, що соціальний, економічний і еко- логічний простір нерозривно пов’язані, але їх об’єднання, очевидно, відбувається на основі поєднання культури світосприйняття. Інтереси і ролі: бізнес—громада—влада Особливо вразливим дослідницьким етапом є визначення інтегрального простору в реаліях життя. Найбільш результативно це можна про- стежити в містобудівному просторі, який ха- рактеризується інтегруючими властивостями, тобто зосередженням на окремій території май- же всієї множини людських функцій, інтересів та пов’язаних з ними конфліктних ситуацій. У концентрованому вигляді процеси інтегра- ції фізичного і соціального простору, їх взаємний вплив і народження нових, раніше недостатньо сформованих суспільних явищ відбуваються на рівні територіальної громади. Передусім така прискорена трансформація гетерогенних со- ціальних систем у гомогенні відбувається на території великих міст. Саме тому, що великі міста мають вагомий рівень культурологічних нашарувань, складну соціальну структуру і пев- ний рівень розвитку економічного середовища, а також значний досвід у розв’язанні складних управлінських завдань, вони є ідеальним полем для практичної реалізації перетворення просто- ру на елементи ноосфери. Виникає парадоксальна, властива великим системам, ситуація: до початку процесів пере- творення всі просторові елементи мали гете- рогенну структуру і створювали єдине вели- ке гомогенне поле. З виникненням окремих включень гомогенізації локальних просторо- вих утворень у вигляді територій міст велика система держави перетворюється на гетеро- генну структуру з різними суспільними зако- нами розвитку. Цей болючий процес, на думку авторів, нині переживає більшість країн — як розвинених, так і тих, що розвиваються. За дуже спрощеною схемою ми можемо умов- но розділити основні рушійні сили цих процесів на активні й консервативні. Доцільно звернути увагу, що самі генератори цих рушійних сил ста- новлять обмежену частку в загальній структурі всіх учасників суспільних процесів. Реалізація інтересів здійснюється переважно за допомо- гою залучення значної кількості агентів (носіїв) їхніх суспільних інтересів. На міському просторі ілюстрацією прояву конфліктів таких агентів є періодичні бійки, що виникають між забудовниками в особі їхніх силових представників і мешканцями житлових районів. Класичний характер таких прикладів полягає у непропорційності проти- стояння між добре організованою структурою представників інтересів забудовників і тимча- сово утворюваними об’єднаннями мешканців, що відстоюють свої права на вільний простір. У цьому випадку конфліктні ситуації зумовле- ні переважно недосконалістю чинного законо- давства, у тому числі тієї частини, що пов’язана з регламентацією процесу містобудування. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 71 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Така боротьба інтересів зайвий раз підкрес- лює цінність простору як вагомого ресурсу. Слід зазначити, що постійне підвищення вартості міського простору відбувається здебільшого внаслідок зростання щільності забудови та ви- соти споруд і освоєння підземного простору. Потреба в цьому зростає пропорційно темпам економічного розвитку суспільства, а також ви- могам до перетворення одного виду функціо- нального використання територій на інший. Як відомо, це відбувається насамперед шляхом по- глинання земель сільськогосподарського при- значення, лісового фонду, приміських поселень тощо. Отже, великі міста відчувають постійний дефіцит просторового ресурсу, в рамках якого формуються умови для значної невідповідності рівня бажаного прибутку забудовника тим су- купним фінансовим і нематеріальним втратам, які необхідні для забезпечення використання просторового ресурсу. Найчастіше йде пошук не найприйнятнішого з погляду суспільних ін- тересів варіанта використання простору, а най- прибутковішого. Так зароджується конфлікт інтересів, а подальший вибір стосується лише форми його прояву. Як бачимо, зазначені про- блемні питання мають фінансову основу і роз- криваються в ланцюзі: капітал — носії капіта- лу — соціальні та інші інтереси. У цьому контексті важливим стає встанов- лення основних суб’єктів та їхньої ролі в проце- сі містобудівного освоєння простору. Уже тра- диційно виокремлюють три основні суб’єкти: бізнес, населення і публічні органи управління. Бізнес розглядають як основний носій актив- ного пошуку нових можливостей для реалізації власних інтересів. Населення, не ототожнюва- не із суспільством, виступає як носій консерва- тивних інтересів збереження досягнутого ста- ну рівноваги у використанні простору. Публіч- ні органи управління, в тому числі державної влади і місцевого самоврядування, виконують функцію арбітра у пошуку компромісу між ін- тересами бізнесу і населення. Розглядаючи особливості формування ін- тересів кожного із суб’єктів процесу містобу- дівного освоєння простору, слід визнати, що бізнес є найбільш динамічною складовою тери- торіальної суспільної системи. Це зумовлено власне характером економічної діяльності. Ві- домо, що будь-яке гальмування того чи іншого бізнесу призводить до виходу на перший план нових амбіційних компаній з кращою органі- зацією, новітніми технологіями і кращим про- дуктом. Тому бізнес для свого існування при- родно активізує пошук компромісних рішень з населенням певної території щодо формування таких угод, які б сприяли подальшому розви- тку зі стабільною перспективою нарощування досягнутого потенціалу та рівня ефективності використання ресурсів, зокрема просторових. Водночас населення переважно ідентифікує себе з певним місцем проживання. У разі про- живання в невеликих населених пунктах це посилюється певними місцевими традиціями і особливостями. У великих містах традиції відіграють меншу роль, але місце проживання значна частина населення обирала свідомо і самостійно, тому вважає своє просторове ото- чення відносно комфортним і таким, що відпо- відає його потребам. Саме намагання зберегти якомога довше це відчуття комфорту і звички породжує певний консерватизм населення у сприйнятті просторових змін. У цьому кон- тексті йдеться лише про те населення, яке вже проживає в певному просторі. Настрої людей, які лише планують у ньому оселитися, діаме- трально протилежні. Однак переважають ін- тереси аборигенних мешканців. Публічні органи є одним із найскладніших елементів для вивчення на сучасному етапі розвитку українського суспільства в контексті дослідження просторових проблем. Домінанти генези конфліктів Значною мірою конфлікт інтересів провокуєть- ся невпорядкованістю двох складових публіч- ної влади: органів державної влади і органів міс- цевого самоврядування. Оскільки вони не лише мають різні рівні представництв і повноважень, а й використовують різні методи та інструменти для виконання своїх завдань, їх суперечливість і неузгодженість формує сприятливі умови для продукування конфліктних ситуацій. 72 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Наприклад, В.І. Борденюк зазначає, що най- поширенішою в сучасних умовах є концепція, згідно з якою в процесі місцевого самовряду- вання здійснюється влада, джерелом якої є весь народ, а не його частина, у зв’язку з чим місцеве самоврядування розглядається як сво- єрідне продовження державного управління [12, с. 44]. Далі він зазначає, що закріплене в частині першій статті 5 Конституції України положення, за яким «народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування», зовсім не означає «роздвоєння» влади народу на дер- жавну владу й автономну владу територіальної громади. Об’єктивна необхідність створення відповідних підсистем органів зумовлена абсо- лютною неможливістю здійснення влади наро- дом тільки безпосереднім волевиявленням. Це фактично означає, що Конституція закрі- пила принцип позитивного регулювання діяль- ності органів місцевого самоврядування, згідно з яким вони не можуть вийти за межі повнова- жень, визначених законами України, в яких ві- дображена воля держави. Тому вони, здійсню- ючи надані їм повноваження, можуть вчиняти лише ті дії, які дозволені законом [2, с. 46]. Щодо самоврядування, в тому числі само- керування та самоуправління, В.І. Борденюк підкреслює, що воно є органічною властивіс- тю, притаманною суспільству як цілісній ди- намічній соціальній системі, де відбуваються процеси самоорганізації та саморегуляції. Це пояснюється тим, що з точки зору соціальної філософії будь-якому суспільству іманентно притаманна здатність до саморозвитку, дже- релом якого є властиві йому протиріччя. Тон- кощі сприйняття проблеми зумовлені також складною структурою самоврядування, яке поділяється на місцеве територіальне само- врядування і корпоративне самоврядування, якщо спільноти людей об’єднані за політични- ми, економічними, культурними, етнічними, творчими, професійними, віковими та іншими ознаками [12, с. 16, 17]. У контексті вивчення проблемних питань продукування конфліктних ситуацій слід під- креслити ще один аспект, пов’язаний із до- сягненням суспільного консенсусу, в якому ми маємо справу з явищем дуже рухливим, значною мірою тимчасовим і доволі крихким. У суспільстві за будь-якого стану рівноваги на полюсах завжди залишаються незадоволе- ні, умовно кажучи, крайні прагматики і крайні консерватори. Як правило, крайні прагматики вважають, що просторовий ресурс використо- вується недостатньо ефективно і з нього мож- на витиснути ще трохи більше користі. Край- ні консерватори розглядають використання ресурсу надмірним і вважають за необхідне забезпечити дбайливіше ставлення до нього. За таких умов територіальна громада повинна опрацьовувати розвинену схему функціону- вання органів місцевого самоврядування, яка б дозволяла враховувати принцип загального рівного волевиявлення. Тобто орган місцевого самоврядування має відслідковувати й гармо- нізувати одночасно сукупність точок рівнова- ги по всьому спектру суспільних інтересів, які зміщені в бік домінуючої групи осіб. У нашому випадку впорядкуванню підлягають, з одного боку, інтереси найактивнішої частини край- ніх прагматиків, до яких належать суб’єкти та агенти бізнесу, а з іншого — інтереси крайніх консерваторів, тобто активістів територіаль- них громадських організацій, що опікуються місцевими проблемами. При такому підході на публічні органи управління покладається функція арбітра, і вони мають бути осередком досягнення суспільної згоди щодо просторо- вого розвитку регіону, населеного пункту або його окремих частин — мікрорайону, кварталу, вулиці, прибудинкової території тощо. Визначена на сьогодні організаційна мо- дель для України відображує прагнення сус- пільства наблизитися до ідеальних відносин. У практичному аспекті вона орієнтована на європейські цінності, які передбачають певну децентралізацію владних повноважень як пе- редумову швидшого досягнення суспільних відносин і рівня життя населення, близького до рівня розвинених країн. Утім, і тут є проблем- ні питання щодо досягнення суспільного кон- сенсусу між прагматиками та консерваторами. Отже, можна констатувати окремий конфлікт ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 73 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО ініціативи і ретроградності. І цей конфлікт до- сить яскраво проявляється саме на моделі про- сторового розвитку населених пунктів. Інструменти впливу Ступінь впливу на процес прийняття рішень про надмірне або недостатнє використання про- сторового ресурсу визначається можливостя- ми суб’єктів господарювання використовувати певний набір інструментів. І тут важливим стає питання здатності лобіювати ті чи інші інтере- си в рамках чинного правового поля. Так, у пе- редостанніх трьох скликаннях Верховної Ради України, за оцінками експертів-політологів, до половини народних депутатів були фактични- ми власниками або мали значні інтереси в бу- дівельному бізнесі. Натомість реальних пред- ставників громадян практично не було. Слово реальні вжито не випадково, оскільки програми майже всіх політичних партій містили лозунги про захист прав простих громадян. Насправді більшість політичних сил декларували захист інтересів громадян для досягнення власних цілей. Аналогічна картина спостерігається і в міських радах великих міст, хоча дослідження на місцевому рівні проводилися лише для Киє- ва, Харкова і ще кількох міст. З огляду на це, саме фінанси, владні повно- важення та громадські протести є своєрідними інструментами відстоювання інтересів і уяв- лень про ефективність використання простору. З теоретичної точки зору такі інструменти за- безпечують досягнення умовної точки рівнова- ги. Фіксація цієї точки рівноваги у певному міс- тобудівному просторі відбувається в разі більш ефективного комплексного використання озна- чених інструментів. Наближення до бажаного місця розташування точки рівноваги сукупнос- ті інтересів стає тим більшим, чим професійні- ше використовуються механізми регулювання. Це дуже складне завдання, що потребує зна- чних ментальних трансформацій у суспільстві та великого досвіду органів управління у спіл- куванні з носіями громадських інтересів. Процес регулювання можна порівняти з ко- ливанням маятника. Однак слід враховувати, що ці коливання є нерівномірними і слабо про- гнозованими в часі, а крім того, відбувають- ся не відразу після зміни вектора дій, а через певний проміжок часу, потрібний суспільству для усвідомлення нової ситуації. Схематично цей процес відображено на рисунку, де точка С фіксує стан повної рівноваги інтересів. Проте надто тривала затримка в цій точці спричинить послаблення мотивації подальшого розвитку і призведе до деградації системи. Точка В0 вка- зує на незначне переважання інтересів бізнесу, достатнє для ініціювання процесів розвитку і прийнятне для населення з точки зору втрати певної частини власного спокою заради прогре- су. Інтервал між точками С та В0 і є ідеальною моделлю досягнення суспільного консенсусу в просторовому розвитку. Точка В1 фіксує стан суспільної згоди, сформованої на свідомості з переважанням регуляторних функцій держави для захисту інтересів громадян; точка В2 — з переважанням інтересів бізнесу, наприклад як короткочасна угода бізнесу і громадян з метою залучення інвестицій зі свідомим обмеженням певного рівня комфорту. Нинішній стан умов- ної рівноваги можна оцінити як точку В3. Простий аналіз передумов прийняття рі- шень дозволяє дійти висновку, що відверте ло- біювання активної позиції бізнесу в поєднанні з переважаючими, але прихованими інтереса- ми представницьких органів влади призводить до значного зміщення умовної точки досяг- нення суспільної згоди в бік інтересів бізнесу. Водночас законодавство має відігравати роль вербальної моделі розвитку суспільства, а га- Зміщення точок тимчасової рівноваги сукупності ін- тересів 74 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО лузеве законодавство має регулювати право- відносини у відповідній галузі для досягнення стану суспільної згоди, найбільш наближеного до оптимального врахування всіх інтересів. Щодо законодавчого поля містобудування, то за останні 20 років можна побачити відпо- відний тренд його трансформації. На початко- вому етапі формування національного місто- будівного законодавства основним завданням фахівців було визначення меж сфери його дії і повноважень державних органів влади, ор- ганів місцевого самоврядування та громад- ських організацій, у тому числі професійних, а також їх основних прав та обов’язків. Грома- дянин як суб’єкт діяльності був присутній у нормативно-правових актах переважно через визначення відповідних прав і обов’язків. До таких нормативно-правових актів належать Закони України «Про основи містобудування» та «Про архітектурну діяльність». На наступ- ному етапі, зокрема у Законі України «Про планування та забудову територій», громадя- нин уже додатково був означений процесуаль- но в технологічній схемі прийняття рішень у сфері містобудування. Втім, у цих законах з ві- домих причин у прихованому вигляді доміну- вала роль держави. Хоча вони і розроблялися із залученням американських та європейських фахівців, зокрема з USAID і TACIS, і містили багато новаторських ідей, але не могли подола- ти головну ваду тогочасного суспільства — над- мірність державного регулювання. Унаслідок такого підходу склалася ситуація сприяння продукуванню умов для надмірної заангажова- ності, корумпованості та прояву можливостей політичного впливу на бізнес шляхом вибірко- вої прихильності до одних компаній і гальму- вання роботи інших. Зрозуміло, що такий стан справ не відповідав інтересам ані бізнесу, ані громади. Відповідно до схеми, точка суспіль- ної згоди начебто і була зміщена в бік захисту громадських інтересів, але насправді давала практично необмежені можливості прояву во- люнтаризму (точка В1). Обурення як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів зумовило значні зміни у законо- давчому полі містобудування за останні п’ять років. Замість застарілого за змістом Закону України «Про планування та забудову терито- рій» було прийнято Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», в інші закони вне- сено численні зміни, спрямовані на спрощен- ня умов ведення будівельного бізнесу: частину дозвільних процедур замінено деклараціями (повідомленнями) про факт вчинення тих чи інших дій, скасовано частину повноважень владних структур, проведено децентралізацію органів контролю, чіткіше прописано відпові- дальність суб’єктів містобудівної діяльності за порушення в цій сфері. Усі ці кроки дали Україні змогу здійснити прорив у рейтингу країн Doing Business і підви- щити привабливість регіонів і населених пунк- тів для вітчизняних та іноземних інвесторів. Проте питання щодо легітимізації інструментів урахування інтересів громадян у цьому процесі поки що залишається на порядку денному. Кроки до сучасного міського простору Оскільки на сьогодні просторова складова ста- ла одним із найважливіших і разом з тим одним із найдефіцитніших елементів суспільного роз- витку, простір почав активно капіталізуватися, а проблема досягнення суспільної згоди у його використанні значно загострилася. Пошук то- чок дотику для забезпечення умов гармонізації інтересів суб’єктів господарювання і населення потребує формування оновленої методології, яка б ураховувала нові соціально-економічні реалії. Значною мірою це пов’язано з адекват- ним розумінням концепту економічної гомоге- нізації суспільства з урахуванням особливостей соціального освоєння певного простору. Хоча структура суспільства є доволі склад- ною, інтереси окремих груп концентруються навколо ключових пріоритетів просторового розвитку, які визначають мотивацію певних дій у конкретних ситуаціях. На органи влади покладається відповідальне завдання щодо до- сягнення консенсусу в усіх сферах суспільного життя, але для цього вони мають представляти реальні інтереси членів суспільства в рівних пропорціях, оскільки домінування інтересів ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 75 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО будь-якої частини суспільства загрожує зрос- танням невдоволення іншої і, як наслідок, со- ціальною турбулентністю. Найяскравіше проблемні питання упоряд- кування інтересів бізнесу, громади і влади про- являються в просторі міського середовища, яке перетворюється з планувальної структу- ри на сукупність точок рівноваги суспільних інтересів у конкретному просторі. Однак на сьогодні на законодавчому рівні залишають- ся невпорядкованими питання процедурного забезпечення громадських обговорень місто- будівної документації. Вони значною мірою мають декларативний характер або вилучені в процесі так званого «удосконалення законів», наприклад ст. 21 Закону України «Про регулю- вання містобудівної діяльності» [14]. Водночас норми, передбачені підзаконними актами, ви- писані так, що дозволяють у реальному житті їх ігнорувати. Разом з тим детальні плани те- риторій і зонінг виведені з-під контролю про- фесійної експертизи. Зважаючи на необхідність поліпшення функ ціонування сфери містобудування, до- цільно найближчим часом розширити повно- важення громадських організацій та органів місцевого самоврядування з метою посилення їх позицій у прийнятті рішень щодо просторо- вого розвитку населених пунктів. Такий висно- вок ґрунтується на викладених вище аргумен- тах. Конкретним проявом підвищення рівня готовності суспільства до дискусій з цих про- блем слід вважати зареєстрований у Верховній Раді України проект закону про мораторій на будівництво об’єктів на окремих земельних ді- лянках у м. Києві (№ 2629 від 10.04.2015), аль- тернативний законопроект (№ 2629-1) та про- ект Постанови про утворення Тимчасової слід- чої комісії Верховної Ради України з перевірки законності спорудження об’єктів будівництва на території м. Києва (№ 2976 від 29.05.2015). На сучасному етапі розвитку суспільство по- требує істотного підвищення ролі й значущості генерального плану населеного пункту як од- ного з найважливіших інструментів досягнен- ня соціального консенсусу щодо використання просторового ресурсу в контексті поліпшення умов життєдіяльності територіальної громади, оскільки в його основі лежать Державні буді- вельні норми [15], розроблені з урахуванням саме суспільних інтересів. Пункт 4.1. цього до- кумента визначає, що генеральний план насе- леного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Удосконалення містобудівного законодавства має бути зорієнтоване на конкретну мету — під- вищення рівня комфортності навколишнього простору, і генеральний план містить щонай- менше два компенсатори для більш зваженого врахування суспільних інтересів. По-перше, це формальна вимога і певні механізми для залу- чення громадськості до обговорення основних положень генерального плану, які за умови об’єднання зусиль ЗМІ і громадських організа- цій та при виборі правильної стратегії спільних дій можуть дати результат. По-друге, беззапере- чною перевагою генерального плану населеного пункту є те, що замовником цього документа є орган місцевого самоврядування, а не окремий інвестор. Це ускладнює досягнення трастової угоди між окремими інвесторами з метою отри- мання надприбутків. При формуванні місцевих бюджетів місцева рада зобов’язана надати об- ґрунтування для витрачання коштів на розро- блення чи коригування генерального плану, що робить процес прийняття рішень щодо цього документа більш прозорим. Компенсацію зміщення інтересів у бік при- ватного бізнесу варто забезпечувати через механізм досягнення суспільної згоди щодо використання просторового ресурсу завдяки виконанню рішень генеральних планів, затвер- джених на сесіях місцевих рад, та забезпечення його прозорості в частині задоволення претен- зій окремих інвесторів на використання про- сторового ресурсу. Генеральний план разом із зонінгом, або де- тальним планом територій, необхідно ввести під жорсткий контроль розширеної професій- ної експертизи, що охоплює вивчення та ана- ліз питань забезпечення гармонізації інтересів 76 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2015, № 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО бізнесу та населення у використанні простору. Враховуючи цей аспект, потребує подальшого вдосконалення Закон України «Про основи містобудування» [16]. Висновки Напрями просторової організації в Україні значною мірою зумовлені особливостями істо- ричного етапу розвитку держави, що характе- ризується поєднанням двох процесів — гомоге- нізації економічного простору і демократизації суспільних відносин. Складність подолання цього шляху полягає в дуже коротких часо- вих вимірах порівняно з періодом формування подібних процесів в інших країнах та в наяв- ності зовнішніх чинників впливу, що накладає відбиток на засоби освоєння та використання простору життєдіяльності. Філософське трактування категорії простір дедалі більше набуває ознак капіталу, тобто переводить акценти в суто практичну площи- ну ринкових відносин. За таких умов збіль- шення вартості простору породжує загострен- ня конфліктів навколо боротьби за володіння додатковою просторовою рентою, яка форму- ється при використанні простору. Розмір рен- ти напряму пов’язаний зі щільністю освоєння простору, тому об’єктивно саме міста стають осередками такої боротьби. Водночас великі міста поступово перетворюються на простір з ознаками ноосферного характеру, що накладає особливу відповідальність щодо його перетво- рення та практичної реалізації. З трьох складових: бізнес — населення — представницькі органи влади на сьогодні най- менш підготовленими до боротьби за фізич- ний і суспільний простір виявилися представ- ницькі органи влади. Першопричиною цього є недостатнє усвідомлення ними власної ролі в регулюванні суспільних відносин і недоскона- ле законодавство. Містобудівна документація, зокрема гене- ральні плани міст, стає все більш ефективним інструментом подолання конфліктів у суспіль- стві і досягнення відносно стабільної соціаль- ної згоди у використанні просторового ресур- су. Проте саме законодавче поле формування і використання містобудівної документації по- требує удосконалення. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. М.: АСТ; Ермак, 2004. 2. Фрайер Х. Теория объективного духа. Введение в культурфилософию. СПб.: Владимир Даль, 2013. 3. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. М.: Наука, 1991. http://vernadsky.lib.ru/e-texts/ar- chive/thought.html. 4. Андерсон А., Андерсон Д. (ред.). Ворота в глобальную экономику. М.: Фазис, 2001. 5. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 6. Трубина Е.Г. Город в теории: опыты осмысления пространства. М.: Новое литературное обозрение, 2011. 7. Спенс М. Следующая конвергенция. Будущее экономического роста в мире, живущем на разных скоростях. М.: Ин-т Гайдара, 2012. 8. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ—ХХI століть: нові пріоритети. К.: Наук. думка, 2006. 9. Варналій З.С. (ред.). Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку. К.: Знання України, 2005. 10. Семиноженко В.П., Данилишин Б.М. Новий регіоналізм. К.: Наук. думка, 2005. 11. Быстряков И.К. Экономическое пространство региона: новая исследовательская парадигма. Продуктивні сили України. 2006. № 1. С. 32—41. 12. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії. К.: Парламентське видавництво, 2007. 13. ДБН Б.1.1-15:2012. Склад та зміст генерального плану населеного пункту. Мінрегіонбуд, 2012. 14. Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3038-17. 15. ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. http://dbn.at.ua/load/1- 1-0-175. 16. Про основи містобудування: Закон України. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2780-12.

Використання простору у площині суспільних перетворень в Україні

Institution

Ähnliche Einträge