Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Козацька спадщина |
|---|---|
| Дата: | 2005 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2005
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90657 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) / О.А. Репан // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 107-109. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860237493714026496 |
|---|---|
| author | Репан, О.А. |
| author_facet | Репан, О.А. |
| citation_txt | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) / О.А. Репан // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 107-109. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Козацька спадщина |
| first_indexed | 2025-12-07T18:26:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
О. А. Репан
ЛІВОБЕРЕЖНІ ПОЛКИ В РОЗМЕЖУВАННІ КОРДОНУ
МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ТА ОСМАНСЬКОЮ ІМПЕРІЯМИ
(КІНЕЦЬ 30-Х - ПОЧАТОК 40-Х РР. XVIIIСТ.)
Застосування теорії Великого Кордону [21 ] для вивчення різних аспектів історії українського козацтва було
започатковане ще на початку 1990-х рр. Я.Дашкевичем [11]. Затята полеміка зав’язалася навколо можливості
осмислення історії України в категоріях прикордонності між цивілізаціями Сходу та Заходу. Певною проблемою
виступає також домінування “європейської*” самоідентифікації багатьох істориків та перенесення цього відчуття
на наукові праці [18. 20] . Проте ефективність вивчення козацтва, власне, як спільноти прикордонної показують
останні дослідження українських істориків [12.13.16]. Однак, попри спроби осмислення та узагальнення, значною
проблемою залишається накопичення фактичного матеріалу щодо прикордонних контактів. Це повною мірою
стосується і 30-х рр. ХУИІ ст., коли українське козацтво, зокрема лівобережне, було вже значно обмежене у
можливостях контактів з іншим боком Кордону.
Після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. перед обома імперіями постала проблема
врегулювання прикордонних питань, що передбачало визначення лінії кордону на місцевості. Це завдання аж ніяк
не можна було назвати легким, зважаючи на специфіку степового кордону в Україні, який радше являв собою зони
реального впливу, а не лінії, чітко прив’язані до місцевості. Російський уряд цілком логічно вирішив залучити до
справи українських козаків, причому і як експертів, і як технічних виконавців.
Козацький чинник, важливий для внутрішньої політики Російської імперії, відігравав зникаюче малу роль
у міждержавних відносинах під час переговорного процесу з Османською імперією протягом Російсько-турецької
війни 1735-1739 рр. Уже після виснажливої кампанії 1736 р. Аннаїоанновнаулистідо А. Остермана висловлювала
бажання якомога швидше закінчити війну з Портою за умови скасування Прутського миру[17; 401-402]. Власне,
переговори розпочалися лише влітку 1737 р. у Немирові й були безуспішними. Пізніше за посередництва Франції зв’язки
тривали, але кожна зі сторін сподівалася завдяки військовим перемогам отримати вирішальну перевагу [19; 45-60].
У вересні 1739 р. у Белграді Туреччина примусила Австрію підписати сепаратний мир, що для Росії стало
неприємною несподіванкою. Петербург, зважаючи на загрозу війни зі Швецією, не зміг повною мірою скористатися
Ставучанською перемогою Б. Мініха. Умови миру передбачали визнання за Росією права на Азов, який втім не
можна було укріплювати. Велика та Мала Кабарда оголошувалися незалежними. Туреччина могла побудувати
нову фортецю у гирлі Кубані, а Росія - на донському острові Черкаськ. Торгівля на Чорному морі могла вестися
тільки на турецьких кораблях [15; 303].
Власне, в міждержавних переговорах про українців згадували лише побіжно. Виправу генерал-лейтенанта
Лєонтьєва на Крим у 1735 р. російські дипломати представляли як самостійну козацьку авантюру, до якої державні
структури не мають жодного відношення [10; 166]. На переговорах у Немирові Порта висувала різні аргументи
проти російських претензій. Серед них був і такий - в разі виконання всіх вимог Туреччина опиниться беззахисною
перед козацькими набігами [19; 54]. Восени 1738 р. у зв’язку зі знесенням Росією очаківських укріплень розмови
про козацькі набіги велися вже в Парижі. Французький уряд уважав, що страх перед козаками тепер ускладнить
пошук компромісу між Російською та Османською імперіями [17; 439].
За українцями зберігалася тільки роль допоміжного персоналу в справах, тим чи іншим робом пов’язаних
із міжнародним життям. Наприклад, це могли бути функції дипломатичних кур’єрів. Козак В. Голобородько у
1735 р. возив листи до І. Нєплюєва у Бендери і його листи до київського генерал-губернатора Шереметьєва [9; 2-
6]. Зі схожою місією до Криму цього ж року їздив ще один козак, везучи до хана листи А. Шаховського[14; 79].
На дещо вищому рівні працював лубенський обозний І. Кулябка, здійснюючи у 1740 р. зв’язки між російськими
та турецькими комісарами, призначеними для визначення кордонів [4; 2].
Козаки забезпечували урочистість вступу турецького посла на територію Російської імперії в 1740 р. Точну
кількість козаків, залучених для цього, встановити не вдалося. Проте є повні дані по Прилуцькому полку. Цей
відділ відрядив 200 козаків з 400 коней. Очолив загін полковий суддя М. Ягельницький [6; 2-8]. Для зустрічі посла
були мобілізовані й загони інших полків. Принаймні про це згадує решетилівській (Полтавський полк) сотник С.
Бузанівський[ 1; /]. Посла зустріли на р. Буг у жовтні 1740 р. і через Переволочну провели територією Гетьманщини
до Севська [2; 7].
У міждержавних контактах козаки могли виступати як знавці місцевих умов, коли тією чи іншою мірою
йшлося про українську територію. За урядовим рішенням до російсько-польської комісії, яка мусила розбирати
прикордонні суперечки, мав увійти росіянин - полковник регулярної армії - та українець у ранзі генеральної
старшини або полковника. Реально до її складу під час війни старшини такого високого рангу не входили. До
комісії залучалися стародубський писар Г. Юркевич, канцелярист Генеральної військової канцелярії В.Соболевський
та четверо значкових товаришів[5; 32]. Ймовірно, дорадчі функції міг виконувати в складі російської делегації на
Немирівському конгресі лубенський обозний І. Кулябка [4; 2].
107
Активно залучав козаків уряд до процесу встановлення кордону між Російською та Османською імперіями
по завершенню війни. Вони виконували і експертну роботу, визначаючи, де саме проляже межа, і технічну -
проводячи роботи з демаркації. Потреба у знавцях старих кордонів і степу була великою. Уряд характеризував її
як “крайню” і пропонував спрямовувати в степ навіть генеральних старшин і полковників, які могли б допомогти.
Пошуки таких людей велися і на Січі [3; 37].
У червні 1740 р. почала свою роботу комісія з розмежування кордону. Територія, на якій наносилась лінія
кордону, була розділена на дві частини. Генерал-лейтенант Рєпнін відповідав за ділянку від Азова та Кубані до
Міусу, а таємний радник І. Нєплюєв - від Міусу до Бугу [8; 2].
До команди генерал-лейтенанта Рєпніна передбачалось включити 2 000 гетьманців та 1 000 слобожан.
Склад загону гетьманців наведений у таблиці:
Полк Командир Старшина Кількість
козаків
Гадяцький Полковник
П.Галецький
3 сотника
5 значкових 485
Ніжинський Осавул
С.Костенецький
4 сотника
7 значкових 792
Стародубський Осавул
Г.Данченко
2 сотника
6 значкових 517
Лубенський Сотник 2 значкових 206
Команду очолив старший за рангом, гадяцький полковник П. Галецький [8; 5, 10].
У червні 1740 р. козацька команда приступила до роботи. На місці вона поповнилася 875 козаками зі
слобідських полків та 387 компанійцями. Генерал-лейтенант Рєпнін зумів виконати поставлене перед ним завдання
у стислий термін і вже 2 жовтня відпустив козаків по домівках [7; 142-143].
До іншої частини прикордонної комісії, під керівництвом І. Нєплюєва, спрямовувалося 3 000 гетьманців.
Склад цього загону наведено у таблиці:
Полк Командир Старшини Кількість
козаків
Лубенський Осавул
С.Слюд
4 сотника
8 значкових 746
Полтавський Осавул
І.Сулима
1 сотник
4 значкових 321
Чернігівський Хорунжий
І.Булавка
2 сотника
6 значкових 475
Київський Полковник
А.Танський
2 сотника
2 значкових 294
Прилуцький Осавул
М.Мовчан
2 сотника
2 значкових 315
Миргородський Полковник
В.Капніст
2 сотника
4 значкових 428
Переяславський Хорунжий
Д.Прохорович 2 сотника 424
Особа головного командира цього загону від самого початку в документах не вказується [6; 10, 25].
Точно її визначити неможливо, оскільки частина старшин зуміла переконати ГВК замінити їх. Серед вказаних
вище старшин найвірогіднішим виглядало б призначення командиром київського полковника А. Танського, чудового
знавця Правобережжя. Крім того, за часом перебування на посаді він був старшим за В. Капніста. Планування
відбувалося в травні, а в документі за червень 1740 р. головним командиром цього відділу згадується прилуцький
полковник Г. Ґалаґан [6; 228]. З 1 серпня 1740 р. команду прийняв генеральний обозний Я. Лизогуб. До нього,
108
крім зазначених вище полків, приєдналося ще два компанійських, а для кращого ведення справ у похідній канцелярії
ГВК відрядила у степ канцеляриста І. Єсимонтовського. Після від’їзду (дата його невідома) Я. Лизогуба ця команда
на певний час перейшла у відання лубенського обозного І. Кулябки [7; 37, 80, 100, 151], який до того виконував
доручення І. Нєплюєва і виступав його представником перед турецьким комісаром та польськими уповноваженими [4; 3].
Як вже зазначалося вище, частина старшин зуміла переконати ГВК знайти їм заміну, апелюючи, перш за
все, до того, що саме вони щорічно ходили в бойові виправи і хоч тепер сподівалися відпочити та полікуватися.
Наприклад, таке прохання висловив прилуцький осавул М. Мовчан, людина похилого віку - і був замінений на
полковника Г. Ґалаґана. Схожі аргументи висували полтавський осавул І. Сулима та переяславський хорунжий
Д.Прохорович. ГВК замінила їх на другого полтавського осавула Я. Козельського та стародубського суддю
К.Лесеневича[8; 89, 133, 153].
Одна з чернеток з документів ГВК представляє механізм визначення кандидатури сотників, які мусили
приєднатися до прикордонної комісії. Йдеться про Стародубський полк. Канцелярист виписав для себе всі походи
протягом війни, у яких був сотник. Крім того, іноді зазначено час обрання старшини на цю посаду. Врешті у похід
призначаються сотники полковий Я. Якимович та погарський В. Соболевсысий, призначені на посади у 1738-
1739 pp. Вони встигли побувати лише у Хотинській (1739) виправі й, як зазначає автор чернетки “яко они против
братии своей, сотников, молодшие” [8; 258].
Таким чином, говорячи про роль лівобережного козацтва у визначенні кордонів між Російською та Османською
імперією після закінчення війни 1735-1739 pp., доводиться констатувати, що на цей час козацький чинник не відігравав
самостійної ролі. Гетьманці залучаються до забезпечення переговорів, а не до їх проведення, з ними не проводяться
консультації з політичних питань. Важливою їх роль стає тільки на етапі втілення політичного рішення в життя. Тут
знання козаками місцевих умов обумовлює їх використання як експертів для визначення кордону на місцевості.
Лівобережні відділи залучаються до фізичного позначення кордону. Зауважимо, що така виправа після виснажливих
воєнних походів була достатньо обтяжливою для козаків.
Джерела та література:
1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі - ІРНБУВ). - Ф. І. Збірка О.Лазаревського. -
Спр.58167.
2. ІРНБУВ. - Ф.ІІ. - Спр.3427.
3. ІРНБУВ. - Ф. VIII. - Спр.2229-2269.
4. ІРНБУВ. - Ф.84. - Спр.87.
5. Центральний державний історичний архів України в м.Києві (далі - ЦДІАУК). - Ф.51. Генеральна військова канцелярія. -
Спр. 7070.
6. ЦДІАУК. - Ф.51. - Спр. 7793.
7. ЦДІАУК. - Ф.51. - Спр. 7904.
8. Ц ДІАУК. - Ф.51. - Спр. 7973.
9. ЦДІАУК. - Ф.59. Київська губернська канцелярія. - Спр. 519.
10. Байов А. Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. - СПб., 1906.
11. Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (ХІУ-XVIII ст.) // ЗНТШ. - Львів, 1991. - Т. 222. Праці історико-
філософської секції.
12. Леп’явко С. Великий кордон Європи як фактор становлення українського козацтва (ХУІ ст.) - Запоріжжя, 2001.
13. Каюк С. Задунайська Січ: 1775-1826. - Дніпропетровськ, 1999.
14. Мельникова И. Борьба России с Турцией в 30-х годах XVIII века и Украина// Ученые записки Института славяноведения.
-М .- Л., 1948. -Т.І.
15. Некрасов Г. Роль России в европейской международной политике 1725-1739 г.г. - М.: Наука, 1976.
16. Плохій С. Наливайкові віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. - K., 2005.
17. Соловьёв С. Сочинения: В 18 кн.- М.: Мысль, 1993. - Кн. X. История России с древнейших времен. Т. 19-20.
18. Толочко О. The Good, the Bad and the Ugly // Критика. - K., 1998. 4.7-8.
19. Ульяницкий В. Дарданеллы, Босфор и Чёрное море в XVIII веке. - М., 1887.
20. Н.Яковенко. “Україна між Сходом і Заходом”: проекція однієї ідеї // http://litopvs.org.ua/vakovenko/vakl3.htm
21. F. Turner “The significance of the frontier in American history” можна за адресою http://xroads.virginia.edu/~HYPER/TURNER/
109
http://litopvs.org.ua/vakovenko/vakl3.htm
http://xroads.virginia.edu/~HYPER/TURNER/
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-90657 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0123 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:26:02Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Інституту історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Репан, О.А. 2015-12-30T17:13:50Z 2015-12-30T17:13:50Z 2005 Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) / О.А. Репан // Козацька спадщина. — 2005. — Вип. 2. — С. 107-109. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0123 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90657 uk Інституту історії України НАН України Козацька спадщина Статті Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) Репан, О.А. Статті |
| title | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) |
| title_full | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) |
| title_fullStr | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) |
| title_full_unstemmed | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) |
| title_short | Лівобережні полки в розмежуванні кордону між Російською та Османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років XVIII ст.) |
| title_sort | лівобережні полки в розмежуванні кордону між російською та османською імперіями (кінець 30-х - початок 40-х років xviii ст.) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/90657 |
| work_keys_str_mv | AT repanoa lívoberežnípolkivrozmežuvanníkordonumížrosíisʹkoûtaosmansʹkoûímperíâmikínecʹ30hpočatok40hrokívxviiist |