Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст.
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 1998 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
1998
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91330 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 1998. — № 5. — С. 189-194. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860055479232757760 |
|---|---|
| author | Буткова, Г.В. |
| author_facet | Буткова, Г.В. |
| citation_txt | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 1998. — № 5. — С. 189-194. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-12-07T17:00:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Буткова Г.В.
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА: КIНЕЦЬ XVIII - 30-i РОКИ ХIХ ст.
Нинi основна мета й завдання лiнгвiстичних i лiтературознавчих студiй полягають у тому, щоб критично
переосмислити старi свiтогляднi парадигми, концепцiї й доповнити шкалу духовних, культурних i власне
мовних цiнностей українства в його минулiй iсторiї - кiнцi XVIII - 30-х роках ХIХ ст.
Зазначений перiод у духовному життi українського народу характеризується процесами, що засвiдчують
бурхливе зростання якiсно нової культури: на основi попереднiх традицiй i надбань вiдбувається активне
становлення нової української лiтератури, докорiнно вiдмiнної вiд того письменства, яке творилося на нашiй
землi впродовж багатьох вiкiв. Вiдомо, що в другiй половинi XVIII ст. остаточно завершився розвиток
української лiтератури. В її надрах визрiли новi тенденцiї розвитку. Вони продемонстрували рiшучий
поворот мистецтва слова до життя народу, до його соцiально- культурних запитiв. Такi суттєвi паростки
нового були пiдготовленi суспiльно-економiчними, полiтичними й культурними чинниками.
Кiнець XVIII - поч. XIX ст. виявився часом великих полiтичних змiн, соцiальних перетворень в Українi,
викликаних також новою геополiтичною ситуацiєю в Центральнiй i Схiднiй Європi. Наприкiнцi XVIII ст.
перестала iснувати Рiч Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. Внаслiдок
цього зникли держави, якi мали помiтний вплив на розвиток подiй в Українi. Українськi землi опинились у
новiй полiтичнiй конфiгурацiї: пiсля першого розподiлу Польщi (1772) до складу Австрiйської iмперiї
вiдiйшли Галичина, частина Волинi i Подiлля; Росiя приєднала до себе Крим i пiвнiчночорноморськi степи
(1774); до Австрiї приєднано Буковину, яка до цього була частиною Османської iмперiї (1775); пiсля другого
подiлу Польщi (1793) до Росiйської iмперiї перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Подiлля), а
пiсля третього її подiлу (1795) в складi Росiї опинилась Берестейшина1. Бiльшiсть української територiї
стала належати Росiї - Лiвобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Пiвденна (Степова)
Україна. "Загарбання i розчленування українських земель рiзними державами, що приводило до роз'єднання
економiчного, полiтичного й культурного життя, запровадження в 1783 р. царським урядом крiпосного
права на Лiвобережнiй i Слобiдськiй Українi, знищення останнiх залишкiв полiтичної автономiї України,
перетворення її на одну iз сировинних провiнцiй Росiї, нацiональне гноблення, перетягнення української
шляхти на бiк офiцiйної Росiї чи Австрiйської iмперiї, її денацiоналiзацiя неминуче спричинялися до
вiдставання України в темпах економiчного, полiтичного й культурного розвитку, гальмувало формування
нацiональної самосвiдомостi українського народу, консолiдацiю його в нацiю"2.
Особливо всесяжним виявилось закрiпачення селян на Лiвобережнiй Українi. "Закрiпачення
лiвобережних селян вiдбувалося у час, коли iнституцiя крiпацтва перебувала у занепадi в iнших частинах
Росiйської iмперiї"3.
Iмперська влада 1765 р. скасувала автономiю Слобожанщини. Її перетворено в губернiю Росiйської
iмперiї. I все ж Слобожанщинi протягом тривалого часу вдалося зберегти свiй нацiональний характер,
продовжити оригiнальний струмiнь у нацiональнiй традицiї ще й у ХIХ ст. Тим часом внесок же Пiвдня в
українське нацiональне вiдроження порiвняно з iншими регiонами був мiнiмальним. Однак цей регiон став
потужним чинником господарської iнтеграцiї українських земель. Насильницька соцiально-економiчна й
полiтична iнтеграцiя життя України з життям Росiйської держави, нiвеляцiя нацiонального обличчя України
породила iлюзiї щодо цивiлiзуючої ролi росiйської монархiї на початку ХIХ ст. i в кiнцевому результатi
перетворила пiзнiше й Київ у росiйський мiський анклав серед українського сiльського населення.
Наприкiнцi XVIII - поч. ХIХ ст. Україна була остаточно прибрана до рук царською Росiєю; в нiй в усiх
сферах полiтичного, економiчного й культурного життя запроваджено загальноросiйськi порядки. Три
зашморги душили українську культуру: класово-iдеологiчний, який зводився до апологiї класового
насильства, великодержавний, що гнобив її на правах митрополiї, i мiсцевий, зсуканий з рабської
запопадливостi та вiрнопiдданого конформiзму4. "Українську культуру душила власна її iсторiя, а особливо
доба,- як вiдзначає С.Єфремов,- нацiонально-державної залеглостi, що охоплювала 4 столiття – вiд кiнця
XVI-го до кiнця XVIII ст. i характеризувалася боротьбою за соцiальне, нацiональне i релiгiйне визволення
українського народу (в полiтичному життi) та занепадом пiд московською нiвеляцiйною зверхнiстю (в
письменствi)"5. I, нарештi, вiд кiнця XVIII ст., особливо вiд першого виступу I.П.Котляревського до наших
часiв починається доба нацiонального вiдродження, яка супроводжувалась боротьбою українського народу
проти державної централiзацiйно-обрусительної полiтики, за нацiональну iндивiдуальнiсть українцiв.
Процес денацiоналiзацiї верхiв українського громадянства розпочався в другiй половинi XVII ст.,
охопивши й усе XVIII ст. Нищення етнiчної субстанцiї вiдбувалося пiд рiзними гаслами6. Гаслом "Малую
Россию къ рукамъ прибрать" Катерина II мала на метi викорiнити в українцiв "развратное мнение" про свою
нацiональну окремiшнiсть, "чтоб они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу". Тому вже в серединi
XVIII ст. "словеноруська" всiх вiдтiнкiв мова українських письменникiв,- вiдзначає М.Ф.Сулима,- мусiла
капiтулювати перед росiйською лiтературною мовою, яка вже встигла зафарбувати свою
церковнослов'янську основу народно-росiйськими прикметами7. Згадаймо також остаточну русифiкацiю
Київської академiї та iнших шкiл i культурно-мовних осередкiв за митрополита Самуїла Миславського
(1783-1796). Цiлу програму зросiйщення сформулювала Катерина II, яка послiдовно боролася з усім
iнонацiональним, неросiйським в iмперiї. Вже на початку ХIХ ст. на правобережних українських землях, що
ввiйшли до складу вiленської шкiльної округи, дiяли школи, якi стали розсадниками польської культури. "За
два десятка рокiв,- стверджує Д.Дорошенко,- пiд зверхньою владою росiйського царя польська культура й
просвiта на Правобережжi зробили бiльший поступ, нiж за цiле попереднє столiття панування тут польської
влади"8.
Поступово Україна втрачає свої позицiї в боротьбi за самобутнiсть з погляду нацiональної релiгiї,
культури. Щоб увiйти до загальної течiї всеросiйського культурного життя, українцям належало зректися
своїх мовних та лiтературних традицiй, засвоїти мову державно панiвного росiйського народу. Традицiєю
стає участь українцiв у єдиному письменствi; пiд кiнець XVIII ст. росiйська мова повсюдно стає
лiтературною мовою i в Українi. Починаючи з 20-х рокiв ХIХ ст., Україна стає ареною двох напрямiв, якi
знесилювали український нацiональний органiзм: один з них закликає на службу до шляхетської Польщi,
другий - перетягує до централiстичної росiйської державностi. Нацiональним потребам українцiв у
розвитковi рiдної мови протиставлялась централiзаторська доктрина Росiї, заснована на прiоритетi культури
i мови "правлячого" народу. Офiцiйна преса 30-40-х рокiв не тiльки кепкувала з української мови як з
простонародного "нарiччя" росiйської, а й взагалi заперечувала можливiсть її розвитку як мови лiтературної.
Впродовж усього ХIХ ст. (пор. хоча б "валуєвський циркуляр", накази вiд 18-30 травня 1876 р. i вiд 8 жовтня
1881 р.) йдуть заборони друку i видання "на малороссiйскомъ языкЬ всякого рода сочинений, за
исключениемъ историческихъ документовъ, словарей и произведений изящной словесности"9. Тiльки певнi
iсторичнi обставини, зокрема, реформи часiв Петра I, якi зблизили Росiю з Заходом, посилюють
просвiтительське значення великоруських центрiв, Москви i Петербурга, втягнувши в одне спiльне життя
Велику i Малу Росiю. Щоправда, деякi прогресивнi дiячi Академiї вважали, що "малорусское населенiе
должно имЬть такое же право, какъ и великорусское, говорить публично и печатать на родномъ своемъ
языке"10. Також i наприкiнцi ХIХ - на початку ХХ ст. посилюються дискусiї мiж представниками
прогресивного i реакцiйного напрямiв у Росiйськiй iмперiї про шляхи подальшого розвитку української
лiтературної мови11. Отож свiдомо i целенаправлено з боку державних iнституцiй iнонацiонального
панування переслiдувався й принижувався український народ, всiляко ганьбилась його культура.
Захiдноукраїнськi землi на той час також терпiли утиски з боку Австрiйської монархiї й панiвних класiв:
онiмечення й полонiзацiя (Схiдна Галичина), онiмечення й румунiзацiя (Буковина), мадяризацiя
(Закарпаття). Як бачимо, український етнос протягом довготривалого перiоду своєї iсторiї розвивався в
умовах бездержавностi, адмiнiстративно-територiального роз'єднання, входив до складу рiзних держав з
рiзною мовою, культурою, релiгiйними орiєнтацiями, вiдчував на собi iмпульси, що йшли вiд рiзних
державних центрiв. I все ж українство не переставало видiляти з свого ядра активнi елементи, носiїв
нацiональної традицiї. Iз своєрiдною полiтичною i естетичною декларацiєю, спрямованою проти
великодержавно-шовiнiстичних кiл, виступив Г.Квiтка-Основ'яненко в оповiданнi "Салдацький патрет",
яким стверджував, що лiтература повинна розвиватися на народнiй основi й на певних естетичних засадах.
Отже, навiть у час, коли заходи "обрусенiя" досягли зенiту, коли посилювались утиски на живе народне
слово, коли частина iнтелiгенцiї зрадила свою нацiональнiсть, вiдбувався творчий процес, який вiв до
нацiонального вiдродження.
Становище на Українi наприкiнцi ХVIII ст. у деяких своїх виявах не вiдповiдало планам i бажанням
росiйського уряду. Мiцна iдея українського автономiзму, прагнення вiдстояти нацiональнi права не
завмирали в Українi. Цi бажання й прагнення з особливою силою виявлялися тодi, коли було скасовано
українську автономiю i коли українська нацiональнiсть опинилася пiд загрозою росiйського поглинення.
Прогресивнi полiтичнi дiячi скеровували увагу українського суспiльства до нацiонально-культурних
проблем та iдеологiчної боротьби проти русифiкацiї12. Новi полiтичнi та iнтелектуальнi течiї, якi проникали
в Україну iз Заходу, також слугували iмпульсом українського нацiонального вiдродження, пiдготували
сприятливий грунт для виникнення в Українi таємних полiтичних товариств - "З'єднанi слов'яни" (Київ),
"Любов у iстинi" (Полтава). Французька модель нацiї послужила прикладом для наслiдування новими
нацiональними рухами, якi поширилися на початку ХIХ ст. в усiй Європi - Нiмеччинi, Iталiї, Польщi та iн.
Український рух також зазнав сильного впливу французької революцiї.
З другої половини XVIII ст. в Росiю й Україну проникають iдеї французьких просвiтителiв Ш.Монтеск'є,
Вольтера, Ж.Ж.Руссо, Д.Дiдро, П.Гольбаха, К.Гельвецiя. Вони захопили передових людей у Європi,
збагатили тогочаснi фiлософсько-естетичнi теорiї, позначились на українствi, його лiтературi й мистецтвi.
Iсторики, лiтературознавцi вiдзначають i той факт, що одним iз збудникiв українського руху став
романтизм, який склав цiлу епоху в iсторiї європейської культури, був породжений величезними
потрясiннями в суспiльному i духовному життi європейських народiв13. Романтики прославляли народ, його
пiсенну культуру, традицiї, якi трактувались як вияв своєрiдного народного духу. Тим самим руйнувалось
погiрдливе ставлення до культури народу, стверджувалось, що народне джерело - найкращий зразок для
творчостi. У концепцiях романтикiв (пригадаймо нiмецького фiлософа Йогана Гердера, батька романтизму i
модерного нацiоналiзму) особливе мiсце вiдводилося слов'янському пробудженню. Романтизм поширювався
й серед українських iнтелектуалiв, спонукав до збирання етнографiчних матерiалiв (перша збiрка
українських iсторичних дум Миколи Цертелєва - 1819; видання українських пiсень, пiдготовлених
М.Максимовичем - 1827 р.; 1834 р.; 1949 р.) та iн. Творчiсть українських романтикiв пов'язувалась iз
соцiальним i нацiонально-визвольним рухом "недержавних" слов'янських народiв, iз слов'янським
нацiонально-культурним вiдродженням, початки якого припадають на першi десятирiччя ХIХ ст.
Вiдроджувана нацiональна культура не могла обмежуватись тiльки рамками народної культури, вона
апелювала й до iнших нацiональних культур, передусiм до слов'янських - росiйської, польської, чеської
тощо, вбираючи й трансформуючи в собi чужi мотиви й образи - вiдповiдно до потреб нацiонального
розвитку. Не тiльки протягом перших десятирiч ХIХ ст., але й пiзнiше спостерiгалось iдейно-естетичне
спiлкування українського письменства з польським, чеським i словацьким. Порiвняймо хоча б
популяризацiю харкiвською журналiстикою творiв I.Красицького, Я.Кохановського, С.Трембецького;
переклади українською мовою творiв А.Мiцкевича (Л.Боровиковський); Яна Коллара (Я.Головацький),
В.Ганки (В.Шашкевич, I.Вагилевич) тощо. Помiтну роль у розширеннi мiжнацiонального контексту
української культури, лiтератури вiдiграв П.Гулак-Артемовський, який виступив як перекладач французької
класичної поезiї. То ж можна сказати, що українське нацiональне вiдродження виникло як антитеза до
тяжкого полiтичного й соцiально-економiчного становища та культурного занепаду, в яких опинився
український народ на всьому просторi.
Хвиля нацiонально-культурного вiдродження охопила й захiдноукраїнськi землi, де становлення нової
лiтератури, а з нею й мови припадає на 30-50-тi роки ХIХ ст. Виданий дiячами "Руської трiйцi" альманах
"Русалка Днiстровая" був мужнiм виступом проти реакцiйних сил у Галичинi, вiдiграв значну роль у
поверненнi захiдноукраїнського письменства на шляхи нацiонального розвитку.
Особливо важливим у цьому планi виявився перiод вiд середини XVIII ст. до 40-х рокiв ХIХ ст.
Дослiдники вiдзначають два етапи в становленнi нової української лiтератури: перший склався ще у другiй
половинi XVIII ст. "Так на схрещеннi уснопобутового мовлення i мови усної поезiї народу,- вiдзначає
П.Хропко,- починає формуватися нова лiтературна мова,"14 що й позначає перший етап становлення нового
українського письменства на свiтськiй основi. Другий етап становлення нової української лiтератури i нової
української лiтературної мови окреслюється в нашому лiтературознавствi перiодом вiд I.П.Котляревського
до Т.Шевченка. Цi чотири десятилiття дають чималi здобутки на лiтературному полi й повнiстю розв'язують
питання про можливiсть, потребу i будуччину нашого письменства, як цiлком самостiйної серед
слов'янських лiтератур паростi15. Цей перiод позначений iнтенсивним розвитком бурлескно-травестiйної
стильової течiї, яка, проте, не стала провiдним напрямом у новiй українськiй лiтературi. В лiтературi того
часу спостерiгається синкретичне поєднання рiзних стильових тенденцiй - класицистичних,
бурлескно-травестiйних, просвiтительсько-реалiстичних, сентиментально-реалiстичних i навiть
преромантичних i романтичних. Таке поєднання рiзних стильових тенденцiй в українськiй лiтературi
стимулювало її прискорений розвиток. Бо й справдi, "протягом якихось двадцяти-сорока рокiв ця лiтература
пройшла шлях, на подолання якого деяким захiдноєвропейським лiтературам потрiбно було до двох
столiть"16.
Саме в той перiод українським письменством закладено початки власної культури i пов'язану з ними
першу хвилю нацiонального вiдродження, викликаного передусiм виходом у свiт перших трьох частин
"Енеїди" I.Котляревського - першого твору нової української лiтератури, написаного живою народною
мовою. Вiд нього не тiльки початок нового українського письменства рахуємо, а й позначаємо етап в iсторiї
українського народу. Вiд нього починається потужний дух свiдомого демократизму й людяностi, боротьби
за право людини й нацiї, який озивався ранiше, але тепер став домiнуючою нотою в нашому письменствi17.
Цей демократизм перейнятий естетичним мисленням, представлений художнiми формами простонародного,
фольклорного походження, що виявилось також у рецепцiї традицiй народної смiхової культури, в
бурлескнiй домiнантi стилю, в деяких елементах класицизму i сентименталiзму, що частково засвiдчується в
творчостi П.Гулака-Артемовського, Г.Квiтки-Основ'яненка та багатьох інших письменників нового часу.
Українська література, проймаючись ідеями демократизму, включається у сферу тогочасної суспільної
боротьби, сприяє розвиткові національної свідомості, зумовлює відхід від традиційних форм книжної мови,
розрахованої на обслуговування тільки освіченого суспільства. У новій літературі утверджується жива
народна розмовна мова. Цьому також сприяє визнання історичної ролі українського народу, його права на
своє політичне життя і державну самостійність. На той час не тільки кристалізуються провідні інтегруючі
тенденції і творчі принципи, але й дістають вияв різні ідейно-естетичні тенденції, які зумовлюють подальшу
еволюцію і динаміку художнього мислення. Нові теми й мотиви дістають нове мовне оформлення у
художніх творах. Це, зокрема, прагнення Г.Квітки-Основ'яненка утвердити позитивні образи людей з
народу, розкрити їхній багатий внутрішній світ і водночас продемонструвати широкі можливості
української мови. Це призвело до створення сентиментально-реалістичних повістей "Маруся", "Сердешна
Оксана", "Козир-дівка". Однією з типових ознак цих творів було використання іменників із значенням
суб'єктивної оцінки18.
У новій українській літературі синтезовано заявляють про себе такі три художні стихії: народна сміхова
культура, "низове" бароко і "низький" класицизм. Гумористично-бурлескна форма відображення народного
життя найбільш повно й оригінально-художньо представлена в "Енеїді" І.Котляревського, яка становить
"синтез усього пережитого, але синтез творчий, в якому покладено початок нового роду лiтературних явищ,
неможливих у XVIII ст."19 Його бурлеск сягає давнiх народно-українських генетичних витокiв i разом з тим
пiдпорядкований новим просвiтительським завданням. Звернення до нацiональних культурних витокiв, до
народної етики й естетики вело до руйнування художнього унiверсалiзму, до конкретно-iсторичного
бачення дiйсностi, до створення оригiнальних художнiх структур, якими й виявились його "Наталка
Полтавка" та "Москаль-чарiвник", що також знаменували собою перехiд до нового типу художнього
мислення.
Пiд могутнiм впливом "Енеїди" I.Котляревського развивалася й бурлескно-травестiйна поезiя,
репрезентована творами П.Бiлецького-Носенка, С.Писаревського, П.Писаревського, О.Рудиковського,
К.Думитрашка, П.Кореницького, С.Александрова, М.Макаровського, Я.Кухаренка. Хоча цi письменники не
були оригiнальними, вони все ж (щоправда, кожен по-своєму) намагалися здiйснювати iдейно-естетичнi
настанови провiдних письменникiв, вiдiгравали цим, безсумнiвно, позитивну роль в українському
лiтературно-мовному процесi.
У кiнцi десятих- на початку двадцятих рокiв ХIХ ст. бурлескно-травестiйна манера через свою
функцiональну й виразову обмеженiсть поступово перестає задовольняти естетичнi потреби українського
суспiльства. Лiтература шукає новi методи й новi засоби, якi б вiдтворювали духовне багатство українського
народу. Вже I.Котляревський, у творчостi якого бурлескна травестiя знайшла свiй найвищий вияв, долає
бурлеск i переходить до сентиментально-реалiстичного зображення дiйсностi, що засвiдчується його п'єсою
"Наталка Полтавка".
Дехто з письменникiв, крiм творiв суто бурлескного характеру, пише сентиментально-романтичнi
(С.Писаревський, К.Думитрашко та iн.). Ще бiльше ця тенденцiя виявляється в 20-х роках ХIХ ст.:
спостерiгається вiдхiд вiд бурлескних традицiй, розширення стильових i жанрових рамок поезiї i взагалi
лiтератури. Потяг до бурлеску є вiдчутним у П.Гулака-Артемовського ("Суплiка до Грицька Квiтки",
"Писулька...", "Дещо про Гараська"), Г.Квiтки-Основ'яненка ("Салдацький патрет") i Є.Гребiнки ("Так собi
до землякiв"). Бурлеск проникає в поезiю (до початку 30-х рокiв вiн був однiєю з найпродуктивнiших
стильвих течiй), у твори поетiв-романтикiв, у прозу (бурлескно-реалiстичнi оповiдання
Г.Квiтки-Основ'яненка), в драматургiю ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарiвник" I.Котляревського,
"Сватання на Гончарiвцi" Г.Квiтки-Основ'яненка), у переклади й переспiви. Отже, майже все поколiння
поетiв 20-40-х рокiв вiдчувало на собi вплив бурлеску, одночасно тяжiючи до романтизму або
сентименталiзму.
Сентименталiзм в українськiй лiтературi, хоч i опирався на сентименталiстську традицiю поезiї
попереднiх столiть, набуває якiсно нових ознак: його розвиток проходить у пошуках нових
художньо-зображальних засобiв, прийомiв композицiйної i сюжетної побудови творiв, впливаючи на
перебудову жанрової структури української лiтератури. Сентименталiзм того часу охоплює всi три
лiтературнi роди - лiрику, епос, драму (пор., вiршi М.Петренка "Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче", "Туди мої
очi, туди мої думи", В.Забiли "Не щебечи, соловейку", "Гуде вiтер вельми в полi", повiстi
Г.Квiтки-Основ'яненка "Маруся", "Сердешна Оксана" та iн., драматичнi твори "Наталка Полтавка"
I.Котляревського, "Любка, или Сватанье в с.Рихмах" П.Котлярова, "Чары, или несколько сцен из народных
былей и рассказов украинских" К.Тополi та iн.). Водночас сентименталiстська настанова на перебiльшений
прояв почуттiв спричиняється до культивування тих жанрiв, якi давали можливiсть осягнути найпотаємнiшi
порухи людської душi, - елегiя, пiсня, сонет, балада, повiсть, оповiдання, етнографiчно-побутова драма
тощо. Отже, сентименталiзм набуває виразних ознак окремої течiї, хоча не став окремим художнiм
напрямом. Iз зародженням наприкiнцi 20-х рокiв романтизму сентименталiзм вростає в нього, динамiчно
поєднується з ним.
Найбiльшого розвитку романтизм набуває в 30-i - на початку 40-х рокiв, утверджується в усiх
лiтературних напрямах i стилях, поглиблюється в творчостi Т.Шевченка, приносить в українську поезiю
новi естетичнi принципи, розширює стильовi, тематичнi межi нацiональної лiтератури, збагачує українську
поезiю новими жанрами: баладою, пiснею, думою-медитацiєю, лiро-епiчною поемою, елегiєю, сонетом,
переспiвами й перекладами переважно з росiйської мови. Нацiональне переосмислення iнонародних сюжетiв
вiдповiдно до естетичних потреб української лiтератури змiцнювало українську поезiю в її самобутностi i
мiжнародному статусi. Романтизм, розвиваючись за умов тiсної взаємодiї рiзних рiвнiв суспiльної й
естетичної свiдомостi, зберiгає в цiлому антифеодальне спрямування, характеризується симбiозом
просвiтительських i романтичних iдейно-естетичних комплексiв, зосередженням уваги на проблемi
лiтературної мови як важливому чиннику розвитку нацiональної культури, висуненням на перше мiсце
народної поезiї як iдейно-естетичної основи нової лiтератури, зверненням до нацiонально-iсторичної
тематики. Отже, український романтизм був пiдготовлений самою атмосферою слов'янського нацiонального
вiдродження; прагненням утвердити на противагу бурлеску здатнiсть української мови до вираження
серйозного змiсту й високих почуттiв. Органiзуючою константою українського романтизму, яка
забезпечувала синтез i кореляцiю усiх його складникiв i течiй, стала iдея народу, вивчення його минулого,
розумiння його сучасного i майбутнього. Особливо велике значення в розвитковi романтизму вiдiграв
харкiвський гурток любителiв народної словесностi Iзмаїла Срезневського. Дiяльнiсть гуртка справила
вплив на пробудження лiтературних iнтересiв Л.Боровиковського, а в 30-40-i роки - А.Метлинського,
М.Костомарова, О.Афанасьєва-Чужбинського, В.Забiли, О.Корсуна, Т.Падури та iн. У цей же перiод у
лiтературу входить третє поколiння харкiвських романтикiв (О.Корсун, М.Петренко, Я.Щоголiв).
Нова українська лiтература перших десятилiть ХIХ ст. заявила про себе переважно у вiршових жанрах.
Українська поезiя становила багатогранний процес, у якому сформувалися оригiнальнi таланти -
I.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Є.Гребiнка, Л.Боровиковський, А.Метлинський. Значно менший
внесок у розвиток нацiональної поетичної культури зробили й такi митцi слова, як О.Шпигоцький,
М.Макаровський, О.Бодянський, О.Бiлецький-Носенко, О.Рудиковський та iн. Українська поезiя перших
десятирiч ХIХ ст. значно пiдвищила лiтературну культуру українського суспiльства: у вiршованiй формi
запровадила живу українську мову, ствердила право на мiсце в мистецтвi справжнiх носiїв
нацiонально-самобутнього життя народу.
У цей же час виникають передумови для розвитку української художньої прози й для зародження
української публiцистики20. Першим прозаїком нової української лiтератури аж до 40-х рокiв ХIХ ст. був
Г.Квiтка-Основ'яненко, хоча не можна iгнорувати й спроб iнших письменникiв (прозовий твiр "Олена"
М.Шашкевича, "Так собi до землякiв" Є.Гребiнки). Спроби української прози частково простежуються i в
публiцистичних жанрах (пор., напр., "Суплiку до Грицька Квiтки" та "Писульку..." П.Гулака-Артемовського,
або ж "Суплiку до пана iздателя" Г.Квiтки-Основ'яненка та iн.).
У 20-40-i роки ХIХ ст. зароджується нова українська драматургiя. Її виникнення i становлення
зумовлювались iнтенсивними пошуками таких сфер дiйсностi для вiдтворення їх мистецтвом, якi
найповнiше вiдбивали своєрiднiсть iсторичного буття українського народу, його культуру. Нова українська
драматургiя розпочинається п'єсою I.Котляревського "Наталка Полтавка". Її традицiї були пiдхопленi i
розвиненi бiльшою чи меншою мiрою В.Гоголем, П.Котляровим, Я.Кухаренком, Г.Квiткою-Основ'яненком
та iн. У кiнцi 30-х рокiв з'являються п'єси М.Костомарова з iсторичної тематики, якi за своїми тематичними
й жанровими ознаками стали новим явищем в українськiй драматургiї (пор., напр., п'єси "Сава Чалий",
"Переяславська нiч", "Украинские сцены из 1649 года" та iн.).
Українська драматургiя, як i поезiя й проза перiоду становлення, зростає на життєдайному грунтi
народної творчостi. Це, наприклад, п'єса П.Котлярова "Любка, або Сватання в с.Рихмах", яку написано пiд
впливом п'єси "Наталка Полтавка" I.Котляревського i яка виявилась не тiльки стилiзацiєю, а й становить
умiле використання образностi фольклорних джерел. Проте не завжди продовжувачi I.Котляревського
зумiли акумулювати в своїй творчiй уявi цю фольклорну основу (пор., напр., п'єсу "Чари" К.Тополi, п'єсу
"Купала на Iвана" С.Писаревського).
Отже, впродовж перших чотирьох десятирiч ХIХ ст. процес становлення української лiтератури
завершився: вона вже мала розмаїту жанрову систему, смiливо виходила на шляхи розвитку європейської
культури. Цi та iншi чинники зумовили посилений iнтерес естетичної думки до цього феномена в духовному
життi слов'янського народу.
Однак процес становлення нової української лiтератури проходить у гострiй боротьбi, суперечках про
можливостi застосування української мови в художньому вiдтвореннi життя. З самого початку ХIХ ст.
проблема мови постала як центральна проблема лiтератури i суспiльної думки. Мовною проблематикою
також у немалiй мiрi визначався розвиток лiтературних напрямкiв i становлення лiтературних жанрiв21.
Дискусiї посилились в 30-40-i роки, набувши загальноросiйського масштабу, ставши реакцiєю на
пожвавлення лiтературного процесу в Українi 20-х рокiв22. Не визнавали української мови, як окремої мови,
як мови лiтературної, реакцiйнi, шовiнiстичнi критики23. Запереченням нiгiлiстичного ставлення до
української лiтератури стала сама по собi поява творiв I.Котляревського, П.Гулака-Артемовського,
Є.Гребiнки, в яких продемонстровано значнi лiтературнi потенцiї української мови, її здатнiсть вiдображати
життя народу. Твори Г.Квiтки-Основ'яненка, особливо його "Суплiка до пана iздателя", були вiдповiддю тим
скептикам, якi заперечували iснування української мови i можливiсть появи нею самобутньої оригiнальної
лiтератури. Окрiм усього iншого, актуальною для тодiшнього культурного процесу на Українi залишалася
проблема формування i вдосконалення самої лiтературної мови та нормалiзацiї правопису. Гостро стояла
мовна проблема й на захiдноукраїнських землях, де реакцiйна iнтелiгенцiя обстоювала "язичiє", вiдкидаючи
iдею єдиної української лiтературної мови. Мовнi дискусiї мали виразнi свiтогляднi аспекти, бо йшлося про
те, на яку мову слiд орiєнтуватися лiтературi, на яких iдеологiчних засадах повинен будуватися
лiтературний процес.
Цi великi зрушення стали можливими завдяки сильному культурному впливовi Заходу й Росiї на
слов'янськi народи, в тiм числi й на український народ, який об'єктивно був пiдготовлений до творчого
сприйняття свiтових досягнень на новому рiвнi внутрiшньою iсторiєю.
Ще з середини XVIII ст. i аж до початку 40-х рокiв ХIХ ст. лiтературне життя на Надднiпрянщинi
розвивалося iнтенсивно. Сформувалась народна мова з її дiалектами, говiрками, народна культура з її
соцiальними i регiональними особливостями. Народнорозмовний варiант лiтературної мови настiльки
переважав iншi варiанти, що, остаточно витiснивши їх, зблизився з унiфiкованим i найпоширенiшим
пiвденно-схiдним нарiччям, перетворився в нову українську лiтературну мову24. Змiни вiдбулися завдяки
тому культурно-iнтелектуальному потенцiалу, який уже був у першi десятирiччя ХIХ ст. в Українi. Цi
чинники насамперед сприяли цiленаправленому розвитковi етнiчної самосвiдомостi. Щоправда, першi
прояви нацiонального руху з'явилися на Лiвобережнiй Українi, тодi як Правобережжя зi своїм спольщеним
дворянством не брало участi у вiдродженнi. Тiльки певна частина української елiти вважала своїм
нацiональним обов'язком захист рiдної мови, формування єдиної лiтературної мови як своєрiдного
каталiзатора нацiї i основного знаряддя спiлкування.
Без сумнiву можна сказати, що українство на початку ХIХ ст. мало стартову можливiсть для регенерацiї
власних культурних традицiй i на їх основi формування "високої" нацiональної культури. Однак таку
можливiсть було втрачено вже у другiй половинi ХIХ ст. внаслiдок того, що українцi опинилися в системi
репресивної культури, яка i впродовж ХХ ст. руйнувала архетипiчнi структури нацiональної iдентичностi,
етносу, ментальностi.
Литература.
1 Iсторiя України /Керiв. авт. колек. Ю.Зайцев.- Львiв: Свiт, 1996.- С.165.
2 Iсторiя української лiтератури ХIХ ст.: Першi десятирiччя ХIХ ст.- К.: Либiдь, 1995-Кн.1.-С.23-24.
3 Iсторiя України /Керiв. авт. колек. Ю.Зайцев.- Львiв: Свiт, 1996.- С.166.
4 Нечитайло В. Загальнолюдськi цiнностi в духовному життi українського народу /Духовна i науково-педагогiчна
дiяльнiсть I.I.Огiєнка в контекстi українського національного вiдродження: Тези допов.- Кам'янець-Подiльський,
1992.- С.42.
5 Єфремов С. Iсторiя українського письменства.- К.: Femina, 1995.- С.32.
6 Феномен нацiї: основи життєдiяльностi.- К.: Товариство "Знання", КОО, 1998.- С.9
7 Сулима М.Ф. Iсторiя української лiтературної мови /Iсторичний курс української мови.- Х.: ВЗIНО, 1928.- С.289.
8 Дорошенко Д. Нарис iсторiї України /вiд половини ХVII ст. Мюнхен: Днiпрова хвиля, 1966. Т.2; Київ: Глобус, 1992.-
С.269.
9 Объ отмЬнЬ стЬснений малорусскаго печатного слова /Кiевъ, 1914.- С.3.
10 Там же.- С.6.
11 Януш Я.В. Мова української класичної драматургiї.- Львiв: Вища школа, 1983.- С.8
12 Полонська-Василенко Н. Україна в складi Росiйської iмперiї ХIХ - поч. ХХ ст. /Енциклопедiя українознавства:
Загальна частина. Перевидання в Українi.- К., 1995.- С.467.
13 Українська лiтература в загальнослов'янському i свiтовому лiтературному контекстi: У 5-ти т.- К.: Наук. думка, 1897.-
Т.1.- С.89.
14 Iсторiя української лiтератури: Першi десятирiччя ХIХ ст.-К.:Либiдь, 1992.- С.5.
15 Єфремов С. Iсторiя українського письменства.- К.: Femina, 1995.- С.324
16 Iсторiя української лiтератури: У 8-ми т.- К.,1967.- Т.2.- С.462.
17 Єфремов С. Iсторiя українського письменства.- К.: Femina, 1995.- С.276-277.
18 Вони відповідають загальним авторським настановам на сентиментальне забарвлення оповіді /див.: Буткова Г.В.
Іменники із значенням суб'єктивної оцінки у повісті Г.Квітки-Основ'яненка "Маруся" //Актуальні проблеми
українського словотвору: Матер. наук. читань.- Ів.-Франківськ,1995.- С.33-34.
19 Житецький П.Г. "Енеїда" Котляревського у зв'язку з оглядом української лiтератури XVIII ст. (Житецький П.Г.
Вибранi працi: Фiлологiя.- К.: Наук. думка, 1987.- С.229.
20 Буткова Г.В. Бiля витокiв публiцистичного стилю нової української лiтературної мови //Схiднослов'янськi мови в їх
iсторичному розвитку: Збiрник наук. праць.- Запорiжжя: ЗДУ, 1996.- Ч.II.- С.116-119.
21 Мордовченко Н.И. Русская критика первой четверти ХIХ в.- М.;Л., 1959.- С.60.
22 Волинський П.К. Теоретична боротьба в українськiй лiтературi: Перша половина ХIХ ст.- К.: Держлiтвидав, 1959.-
С.141.
23 Федченко П.М. Лiтературна критика на Українi першої половини ХIХ ст.- К.: Наук.думка, 1982.- С.154.
24 Матвiяс Iван. Варiанти української лiтературної мови.- К., 1998.- С.29
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-91330 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:00:48Z |
| publishDate | 1998 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Буткова, Г.В. 2016-01-11T13:21:38Z 2016-01-11T13:21:38Z 1998 Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. / Г.В. Буткова // Культура народов Причерноморья. — 1998. — № 5. — С. 189-194. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91330 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. Буткова, Г.В. Вопросы духовной культуры |
| title | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. |
| title_full | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. |
| title_fullStr | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. |
| title_full_unstemmed | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. |
| title_short | Українська культура: кінець XVIII – 30-і роки XIX ст. |
| title_sort | українська культура: кінець xviii – 30-і роки xix ст. |
| topic | Вопросы духовной культуры |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91330 |
| work_keys_str_mv | AT butkovagv ukraínsʹkakulʹturakínecʹxviii30írokixixst |