Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.

Стаття присвячена проблемі функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях. У ній досліджуються причини їхнього створення і ліквідації в поселених округах. Основну увагу приділено утриманню, ранжиру і продовольству коней, а також зміні кількості жеребців, кобил у кінни...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сiверянський лiтопис
Date:	2015
Main Author:	Колєватов, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Subjects:	Розвідки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91742
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 103-108. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859844059776942080
author	Колєватов, О.
author_facet	Колєватов, О.
citation_txt	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 103-108. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена проблемі функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях. У ній досліджуються причини їхнього створення і ліквідації в поселених округах. Основну увагу приділено утриманню, ранжиру і продовольству коней, а також зміні кількості жеребців, кобил у кінних заводах Слобідсько-Українських військових поселеннях. Статья посвящена проблеме функционирования конных заводов в Слободско-Украинских военных поселениях. В ней исследуются проблемы создания и ликвидации конных заводов в поселенных округах. Основное внимание направлено на анализ содержания, ранжирования и продовольствия коней, а также на изменение количества коней в конных заводах Слободско-Украинских военных поселений. This article is dedicated to the issue of horse ranch functioning in the Slobidsko-Ukrainian military settlements. It examines the reasons for establishment and liquidation of horse ranches in settlements districts. The major attention is paid to keeping, ranking and foraging of horses as well as the changes of their number in horse ranches in Slobidsko-Ukrainian military settlements.
first_indexed	2025-12-07T15:38:24Z
format	Article
fulltext	Сіверянський літопис 103 РОЗВІДКИ УДК 94 (47)«18» Олексій Колєватов. ФУНКЦІОНУВАННЯ КІННИХ ЗАВОДІВ У СЛОБІДСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕННЯХ У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХІХ ст. Стаття присвячена проблемі функціонування кінних заводів у Слобідсько-Україн- ських військових поселеннях. У ній досліджуються причини їхнього створення і ліквідації в поселених округах. Основну увагу приділено утриманню, ранжиру і продовольству коней, а також зміні кількості жеребців, кобил у кінних заводах Слобідсько-Українських військових поселеннях. Ключові слова: військові поселення, кінний завод, жеребець, кавалерія, фураж, ескадрон, дивізія. За останній час істориками зроблена велика робота щодо дослідження як по- літичних, так і соціально-економічних аспектів історії військовопоселеної системи Російської імперії першої половини ХІХ століття. Але все одно ще залишаються окремі маловідомі сюжети цієї досить широкої та багаторівневої теми. Так, одним із таких сюжетів є функціонування кінних заводів поселених округів, які були важливою ланкою державного сектору економіки військових поселень кавалерії. Треба відзначити, що військові поселення повинні були поряд з іншими завдан- нями «полегшити способи ремонтування кавалерії, доставляючи їй кращих коней з власних кінних заводів, з чим нерозлучно удосконалення і самої кавалерійської служби» [1]. Тому при створенні округів поселення кавалерії передбачалося форму- вання одного кінного заводу в кожному поселеному окрузі [2]. Головна мета їх по- лягала у забезпеченні поповнення стройовими кіньми діючих ескадронів поселеного кавалерійського полку. Кожен завод спочатку формувався з 27 жеребців (4 кращої породи і 23 звичайних заводських) і 345 кобил-маток, а у всіх поселених округах дивізії налічувалось 108 жеребців і 1380 кобил. Під час влаштування заводів коні мали купуватися на кращих українських кінних заводах, які і раніше постачали їх для полків легкої кавалерії. А щоб мати відразу коней для діючих ескадронів, кобил купували разом із молочними лошатами [3]. Також встановлювалася точна пропорція щорічного приплоду. Він мав становити 2/3 частини від загальної кількості заводських кобил, що становило 230 лошат. При цьому вибуття не мало перевищувати 1/4 частини протягом чотирьох років (58 лошат). Таким чином, із щорічного приплоду 230 лошат кінний завод пови- нен мати на п’ятий рік свого існування 172 коней, «придатних для ремонтування і для свого заводу». А за приблизним розрахунком, із врахуванням втрати, кількісний склад заводу за чотири роки мав збільшитися на 862 коней (172 чотирирічних і 690 одно-, дво- і трирічних) і досягти 1234 коней. Виходячи з цих розрахункових норм і визна- © Колєватов Олексій Олександрович – кандидат історичних наук, доцент кафед- ри філософії та соціально-гуманітарних дисциплін Чернігівського національного технологічного університету. 104 Сіверянський літопис чався алгоритм утримання та продовольства кінного заводу в поселеному окрузі [4]. Ремонтування діючих частин мало початися через 4 роки після заснування за- воду, тобто на початку 1820-х рр. До цього моменту кавалерійські полки отримували з Комісаріатського департаменту так звані ремонтні кошти і самі купували коней замість непридатних до служби. Крім куплених, на заводи надходили коні після від- рахування з діючих частин в обмін на придатних до стройової служби із заводського приплоду [5]. За «Проектом учреждения о военном поселении регулярной кавалерии» утриман- ня заводських коней покладалося на поселенців-хазяїв, які мали заготовляти для них фураж, і кожен хазяїн «відповідає за відданих йому на утримання з заводу коней як в міркуванні їхнього збереження, так і в міркуванні їхнього справного продовольства та гарного за ними догляду, не вживаючи їх до домашніх робіт» [6]. Заводські коні могли використовуватися тільки для навчання кантоністів поселених і резервних ескадронів верховій їзді, але для цього мало бути спеціальне розпорядження комі- тету полкового управління. На заводі були створені необхідні ветеринарні служби (кінна аптека і лазарет) [7]. Керівництво кінним заводом покладалося на командира поселених ескадронів, а також на комітет полкового управління. Полковий кінний завод для власного утримання розділявся на три рівні частини (за кількістю поселених ескадронів), які одержували назву відділу кінного заводу. Кожен з них складався з 9 жеребців і 115 кобил [8]. Чотири кращих жеребці з заводу завжди утримувалися в стайні, отримуючи сухий фураж: по 3 гарнці вівса і 15 фунтів сіна на добу, решта в залежності від пори року – в полі чи на стайні. Для утримання жеребців у кожному ескадроні передбачалося будівництво особливої стайні. Решта коней роздавалася військовим поселенцям-хазяям і утримувалась у них в спеціаль- но облаштованих для цього стайнях. Останні військові поселенці мали будувати на власні кошти, а командування поселених округів лише допомагало поселенцям у при- дбанні необхідних будматеріалів. Але при цьому кожний хазяїн одержував не більше одного коня і мав суворо дотримуватися правил з утримання заводських коней. У кожному поселеному взводі за цим наглядав спеціально призначений унтер-офіцер. За облаштування і порядок у кожному відділенні кінного заводу ніс відповідальність командир поселеного ескадрону. Отримуючи коня із кінного заводу, кожен хазяїн мав на своєму забезпеченні трьох коней (двох стройових і заводського), але після реформування військових поселень кавалерії 1827 р. – тільки двох (стройового і заводського). Утримання за- водських коней в поселенському господарстві потребувало додаткових витрат, за винятком літнього періоду, коли коні переводилися на пасовиська. Заводські кобили і лошата-чотирилітки одержували протягом 7-8 місяців на рік добову норму вівса обсягом 2,1 гарнці та 20 фунтів сіна. За весь період стійлового утримання витрати господарства становили 7,375 четв. вівса і 120 пудів сіна [9]. При такому постачанні утримання одного коня коштувало поселенцю-хазяїну майже 120 руб. на рік (сума розрахована за цінами початку 1830-х рр.). Утримання менших лошат коштувало для господарства дешевше. Лошата дво- та трилітки постачалися сім місяців на рік тільки сіном і на добу їм необхідно було 20-25 фунтів сіна [10]. «Молочним» лоша- там, крім сіна, належало давати ще і свіжу м’яку солому. Усі ці продукти фуражного забезпечення поселенці-хазяї віддавали зі своїх запасів, тобто вони втрачали певну частину сільськогосподарських продуктів, яку могли використати інакше. Отже, крім продовольства діючих підрозділів, поселенці також втрачали значні суми на утримання заводських коней. Усі зекономлені на цьому кошти надходили до бюджету військових поселень. Норми фуражу могли мінятись комітетом полкового управління на його роз- суд. Військові поселенці-хазяї за розпорядженням полкового керівництва також займалися заготівлею сіна для заводу і перевозили його своїми силами з сінокосів. Таким чином, виконуючи повинність щодо утримання полкового кінного заводу, поселенці-хазяї мали додаткові обов’язки, яких не було у хазяїв поселених округів Сіверянський літопис 105 піхоти. Там з лютого 1819 р. існували кінні заводи тільки для покращення породи коней у військових поселенців [11]. Щорічно «приплод» заводських жеребців, що досягли чотирирічного віку, під- лягав ранжиру. У відповідності з існуючими правилами, всі коні розподілялися на три групи: придатні для ремонтування діючих ескадронів; придатні для утримання на заводі і ті, які не входили до цих двох груп. Після ранжиру коні 1-го і 2-го розрядів знову роздавалися військовим поселенцям-хазяям «для утримання і продовольства їх до весни на загальних засадах». Коні третьої групи «продавались за помірну ціну військовим поселенцям-хазяям або роздавались найбіднішим з них, за рішенням комітету полкового управління» [12]. Вибраковка коней кінних заводів проходила один раз на рік – навесні. Непридатні для заводів коні також поступали до діючих ескадронів у якості стройових або направлялися для навчання верховій їзді канто- ністів поселених і резервних ескадронів. З середини 1820-х рр. коні з кінних заводів стали використовуватися також і для покращення у поселенців породи коней. Такими були основні принципи, за якими здійснювалося функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях. Проте до 1821 р. спе- ціального положення про кінні заводи військових поселень кавалерії не існувало. Воно було затверджено тільки 9 грудня 1821 р. [13]. Після цього коні для полкових заводів уже купувалися за встановленими цінами (за жеребця платили 1500 руб., а за кобилу – 250 руб.). Формування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях від- бувалося по мірі поселення кавалерійських полків. У поселених округах 2-ї уланської дивізії кінні заводи почали створюватися 1818 р. у відповідності з тими нормами, які визначались у «Проекте учреждения…». Заводи у 2-й кірасирській дивізії почали формуватися разом з підготовкою округів для прийняття діючих ескадронів, тобто в 1821–1825 рр. Для кірасирських полків необхідні були коні гарних порід і з певними даними: зріст (не менше двох аршин і трьох вершків), вік (не старше 7 років) та від- повідна масть. Певна частина надходила зі складу стройових кірасирських полків, деякі були куплені за кошти, що відпускалися для ремонту, а також коні надходили до складу заводів із власного приплоду. В середньому придбані для 2-ї кірасирської дивізії жеребці обходилися від 3 до 5 тис. руб. кожний [14]. Формуючи полкові кінні заводи, керівництво Слобідсько-Українських військо- вих поселень намагалося зразу створювати засади для забезпечення поселених підрозділів стройовими кіньми високої якості, оскільки в подальшому планувалося заводських коней використовувати для покращення породи коней поселенців. Так, із описів кінних заводів 2-ї уланської дивізії видно, що з цією метою в 1819–1821 рр. були придбані коні самих елітних порід: донської, черкеської, кримської, польської, арабської, англійської, персидської, нормандської та ін. Для поселених округів від- биралися коні тільки з гарними даними і купувалися вони як на приватних заводах Російської імперії, так і за кордоном. Купівля коней за кордоном коштувала державі в середньому 5000 руб. за одного коня. У Росії купляли коней дешевше – від 2 тис. до 4750 руб. за одного коня, а окремі і за 750 руб. [15]. На 1 січня 1826 р. кінні заводи усіх поселених кавалерійських полків нараховували вже більше 10 тис. поголів’я коней, у тому числі 4732 коні (у поселених округах 2-ї уланської дивізії – 3589 коней та 2-ї кірасирської дивізії – 1143 коні) було на заво- дах Слобідсько-Українських військових поселень. Корінна основа полкових кінних заводів налічувала 2313 коні, а заводський приплід – 2419 (див.: табл. 1). Якщо ж порівнювати поголів’я коней в кінних заводах Слобідсько-Українських і Херсонських військових поселеннях, то показники поголів’я становили 47,2 % (у двох дивізіях) та 52,8 % (у трьох дивізіях) відповідно. На влаштування кінних заводів державою витрачалися великі кошти: на 1 березня 1826 р. на ці цілі вже було витрачено 3347099 руб. [16], а віддача від них ще не була помітною. Після реформування військових поселень кавалерії 1827 р. кінні заводи в Слобід- сько-Українських військових поселеннях одержали нове упорядження. Кінні заводи у 2-й уланській дивізії були ліквідовані, а жеребці і кобили, що в них знаходилися, надійшли до заводів 2-ї кірасирської дивізії [17]. У заводах залишалися лише коні 106 Сіверянський літопис елітних порід, які цілком відповідали певним стандартам. Після укомплектування кінних заводів, коні, що залишилися зайвими, підлягали розподілу. Придатних до стройової служби коней направляли в резервні ескадрони поселених полків: з кінних заводів 2-ї уланської дивізії надійшло 524 коня, а з заводів 2-ї кірасирської дивізії – 332 коня. Непридатних до служби коней наказувалося «спрямувати до заснованих рухливих шпиталів, і для цього зробити розпорядження, про відправлення всіх цих коней до Кременчука» [18]. При цьому військове міністерство сплачувало до капіталу кінних заводів по 50 руб. за кожного переданого йому коня. Із Слобідсько-Українських військових поселень для пересувних шпиталів надійшло 303 коні [19]. У березні 1828 р. було затверджено нове положення про влаштування кінних заводів [20]. У зв’язку з цим змінювалася кількість коней на кінних заводах. Тепер у кожному полковому заводі 2-ї кірасирської дивізії треба було мати 23 жеребці і 200 кобил-маток (див.: табл. 2). Зайвих «проти цього призначення жеребців, що було ви- знано надійними в основі кінних заводів, залишити рівною частиною в цих заводах, для укомплектування у наступному їхньому зменшенню» [21]. Також у зв’язку зі зменшенням кількості коней на полкових заводах змінювалася кількість приплоду, вибуття та чисельності необхідної при заводах прислуги. Тому за новою кількістю заводських коней середня пропорція щорічного приплоду визначалася на заводах 2-ї кірасирської дивізії – 116 лошат, а середнє вибуття за чотирилітній період – 35 лошат. Ранжирування чотирилітніх лошат проводилося на попередньо визначеній основі. Завдяки цьому, керівництву військових поселень удалося зменшити обсяг коштів, які відпускалися на утримання кінних заводів. Персонал, що обслуговував заводи, входив до особливої команди при поселеній фурштатській роті. Загальна кількість команди становила 50 чол., але, при необ- хідності, її чисельність поповнювалася нижчими чинами діючих ескадронів, які не були здатні до несення повноцінної стройової служби. Команда створювала артіль і користувалася городами, як і непоселені нижчі чини в поселених ескадронах. Забез- печення її продовольством здійснювалось із запасних хлібних магазинів полкового округу [22]. Команда розміщувалася в спеціальних казармах при кінних заводах. Головна мета перетворення кінних заводів, запровадженого 1828 р., полягала у тому, щоб зменшити витрати на їхнє влаштування та утримання, тобто керівництво військових поселень намагалося різними шляхами підвищити їхню рентабельність. Проте цілком відмовитися від цих заводів уряд не поспішав, оскільки ще не можна було повністю визначити їхню роль у питанні поповнення діючих та резервних ес- кадронів стройовими кіньми. На нашу думку, це пов’язано з тим, що перші відчутні результати їхньої діяльності стали помітними лише через кілька років після їхнього повного укомплектування, а цей процес було завершено тільки в середині 20-х рр. ХІХ ст. 1832 р. керівництво військових поселень знову повернулося до питання про до- цільність існування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях. Було прийняте рішення про скасування полкових кінних заводів у 2-й кірасирській дивізії. Частина коней «корінної основи» заводів була продана, а частина надійшла до полкових заводів 3-ї кірасирської і 4-ї уланської дивізій Херсонських військових поселень, а також у діючі ескадрони 2-ї уланської і 2-ї кірасирської дивізій. У полкових заводах 2-ї кірасирської дивізії залишився лише один «приплод»: в Катеринославсько- му – 262 коней, Глухівському – 272, Астраханському – 282 і Псковському – 249 [23]. Ліквідація кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях була викликана тим, що казна зазнала більших витрат під час влаштування заводів порівняно з тими прибутками, які вони давали. Крім того, військові поселенці, які забезпечували продовольством діючі ескадрони, також мали виконувати всі обов’язки по утриманню полкових кінних заводів, що, безперечно, потребувало додаткових витрат часу та матеріальних ресурсів. Усе це певною мірою обмежувало можливості поселенського господарства, що позначалося на виконанні поселенцями-хазяями своїх головних функцій. Тому керівництво військових поселень вважало, що в разі ліквідації цих заводів поселенці не будуть уже обтяжені цією повинністю і це по- служить основою для покращення їхнього матеріального становища та стабільного забезпечення діючих військ продовольством і фуражем. Сіверянський літопис 107 Таблиця 1. Поголів’я коней у кінних заводах кавалерійських поселених округів (на 1 січня 1826 р.) Поголів’я коней кірасирські дивізії уланські дивізії Всього 2-а 3-а 2-а 3-а Бузька Корінна основа жеребців 80 58 114 49 107 408 кобил 822 709 1297 537 1338 4703 Разом 902 767 1411 586 1445 5111 Заводський приплод: чотирирічних - 6 517 - 379 902 трирічних - 38 626 31 420 1115 дворічних 79 125 454 35 402 1095 однорічних 162 268 581 267 522 1800 Разом 241 437 2178 333 1723 4912 Всього 1143 1204 3589 919 3168 10023 Складена за: РДВІА. – Ф 405. – Оп. 1. – Спр. 407. – Арк. 510 – 510 зв. Таблиця 2. Поголів’я коней в кінних заводах 2-ї кірасирської дивізії (на 1 січня 1832 р.) Полки ВсьогоКатеринос- лавський Глухів- ський Астрахан- ський Псков- ський жеребців 23 23 23 23 92 кобил 200 200 200 200 800 Завод. приплоду: трирічних 65 90 56 47 258 дворічних 94 91 95 74 354 однорічних 85 102 70 64 321 Всього 467 506 444 408 1825 Складена за: РДВІА. – Ф 405. – Оп. 2. – Спр. 3643. – Арк. 65 – 65 зв.; Спр. 6933. – Арк. 39 зв. – 40. 1. Проект учреждения о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб.: Ти- пография Карла Крайя, 1817. – Ч. І. – С. 5. 2. Там само. – С. 27. 3. Там само. – С. 27-28; Из записок сенатора А.Я.Стороженка. Военное поселение кавалерии в Херсонской и Екатеринославской губерниях // Киевская старина. – 1884. – № 11. – С. 456-457. 4. Проект учреждения... – С. 31-32. 5. Там само. – С. 28-29. 6. Там само. – С. 67. 7. Там само. – С. 30. 8. Там само. – С. 33-34. 9. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф. 1352. – Оп. 2. – Спр. 39. – Арк. 124-125; Ф. 1353. – Оп. 1. –Спр. 38. – Арк. 14-15 зв. 10. Там само. – Ф. 1351. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 121-124 зв.; Ф. 1352. – Оп. 2. – Спр. 33. – Арк. 140-146. 108 Сіверянський літопис 11. Петров А.Н. Устройство и управление военных поселений в России // Граф Аракчеев и военные поселения 1809-1831. – СПб.: Изд-во «Русской старины», 1871. – С. 112-113. 12. ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 2. – Спр. 27. – Арк. 174-174 зв.; Спр. 33. – Арк. 55-56. 13. ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 306-318; Оп. 2. – Спр. 27. – Арк. 172. 14. Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА). – Ф. 405. – Оп. 1. – Спр. 121. – Арк. 306-309; ЦДІАК України. – Ф. 1353. – Оп. 1. – Спр. 183. – Арк. 3-22. 15. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 1. – Спр. 226. – Арк. 523-524; ЦДІАК України. – Ф. 1352. – Оп. 1. – Спр. 27, 28. 16. Шильдер Н.К. Император Николай I, его жизнь и царствование. – Т. II. – СПб.: Изд-во А.С.Суворина, 1903. – С. 408-409. 17. РДВІА. – Ф. 405. – Оп. 2. – Спр. 537. – Арк. 3-4; Спр. 3643. – Арк. 65. 18. Там само. – Спр. 537. – Арк. 3 зв. – 4. 19. Там само. – Арк. 4. 20. Там само. – Спр. 919а. – Арк. 32-36. 21. Там само. – Спр. 537. – Арк. 3. 22. Положение о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб.: Типография Военного министерства, 1827. – С. 41. 23. РДВІА. – Ф 405. – Оп. 2. – Спр. 6970. – Арк. 215-215 зв. Статья посвящена проблеме функционирования конных заводов в Слободско-Укра- инских военных поселениях. В ней исследуются проблемы создания и ликвидации конных заводов в поселенных округах. Основное внимание направлено на анализ содержания, ранжирования и продовольствия коней, а также на изменение количества коней в конных заводах Слободско-Украинских военных поселений. Ключевые слова: военные поселения, конный завод, жеребец, кавалерия, фураж, эскадрон, дивизия. This article is dedicated to the issue of horse ranch functioning in the Slobidsko-Ukrainian military settlements. It examines the reasons for establishment and liquidation of horse ranches in settlements districts. The major attention is paid to keeping, ranking and foraging of horses as well as the changes of their number in horse ranches in Slobidsko-Ukrainian military settlements. Key words: military settlements, horse ranch, studhorse, cavalry, forage, squadron, division.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-91742
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0055
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:38:24Z
publishDate	2015
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Колєватов, О. 2016-01-13T17:32:24Z 2016-01-13T17:32:24Z 2015 Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст. / О. Колєватов // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 6. — С. 103-108. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91742 94 (47)«18» Стаття присвячена проблемі функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях. У ній досліджуються причини їхнього створення і ліквідації в поселених округах. Основну увагу приділено утриманню, ранжиру і продовольству коней, а також зміні кількості жеребців, кобил у кінних заводах Слобідсько-Українських військових поселеннях. Статья посвящена проблеме функционирования конных заводов в Слободско-Украинских военных поселениях. В ней исследуются проблемы создания и ликвидации конных заводов в поселенных округах. Основное внимание направлено на анализ содержания, ранжирования и продовольствия коней, а также на изменение количества коней в конных заводах Слободско-Украинских военных поселений. This article is dedicated to the issue of horse ranch functioning in the Slobidsko-Ukrainian military settlements. It examines the reasons for establishment and liquidation of horse ranches in settlements districts. The major attention is paid to keeping, ranking and foraging of horses as well as the changes of their number in horse ranches in Slobidsko-Ukrainian military settlements. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст. Article published earlier
spellingShingle	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст. Колєватов, О. Розвідки
title	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.
title_full	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.
title_fullStr	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.
title_short	Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.
title_sort	функціонування кінних заводів у слобідсько-українських військових поселеннях у першій третині хіх ст.
topic	Розвідки
topic_facet	Розвідки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/91742
work_keys_str_mv	AT kolêvatovo funkcíonuvannâkínnihzavodívuslobídsʹkoukraínsʹkihvíisʹkovihposelennâhuperšíitretiníhíhst

Функціонування кінних заводів у Слобідсько-Українських військових поселеннях у першій третині ХІХ ст.

Institution

Similar Items